НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Варбанець Павло Анатолійович

УДК 327 + 329.36 (5–15 + 61)

РОЛЬ ЛАЇЦИЗМУ У ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ТРАДИЦІЙНИХ СУСПІЛЬСТВ ІСЛАМСЬКОГО СХОДУ

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Київ-2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Науковий керівник: | доктор історичних наук, професор

Гура Віктор Костянтинович,

Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України,

зав. відділом Азії та Африки

Офіційні опоненти: | доктор політичних наук, доцент

Скороход Юрій Степанович,

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент

кандидат політичних наук

Мхитарян Наталія Ігорівна,

головний консультант відділу зовнішньополітичної стратегії Національного Інституту стратегічних досліджень, м. Київ

Провідна установа: | Інститут соціальних наук Одеського національного університету імені І.І.Мечникова

Захист відбудеться “ 22 ” ___лютого___ 2005 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 176. 02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030. м. Київ, вул. Леонтовича 5.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою : 01030. м. Київ, вул. Леонтовича 5.

Автореферат розісланий “11” __січня___ 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат політичних наук Сушко О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність роботи: сучасний історичний процес характеризується існуванням глибокого конфлікту цивілізаційних цінностей, насамперед західних та ісламських, і в останні роки вимальовується тенденція до його подальшого поглиблення. Події 11 вересня 2001 року засвідчили реальність загрози ісламського фундаменталізму для західної цивілізації, а отже, на перший план політичного дискурсу вийшли проблеми викорінення ісламського радикалізму як явища у світі та примирення цивілізаційних суперечностей. На думку багатьох дослідників, вирішити ці проблеми здатен допомогти процес модернізації ісламських суспільств як засіб інтеграції ісламського світу до світ-системи модерніті.

Глобальний проект модернізації ісламських суспільств становить значний інтерес для західної цивілізації тому, що дозволяє попередити появу альтернативних антисистемних моделей розвитку. В основі цього проекту лежить політика секуляризації держави й суспільства, яка в політичній практиці в ісламському світі отримала назву лаїцистської. На сьогодні політика модернізації як історичний механізм довела свою ефективність у реформуванні традиційних структур у багатьох країнах Далекого Сходу, Південно-Східної Азії. Однак у світі ісламу, як і в деяких інших регіонах планети, політика модернізації зіштовхнулася зі значними труднощами. Кризу класичних моделей модернізації, марність очікування західними політологами лінійних трансформаційних змін було яскраво підтверджено нездатністю ісламських суспільств перейти на рейки західної цивілізації, що й підштовхнуло до активізації пошуку альтернативних теорій та шляхів виходу із проблемної ситуації. Нові реалії, такі як глобалізаційний процес та посилення у світі рухів за визнання ідентичності, спонукають до переосмислення теорії модернізації, врахування останніх тенденцій, фактів та подій.

Хоча до проблеми модернізації традиційних ісламських суспільств прикуто увагу багатьох дослідників, низка аспектів залишається поза увагою через різні причини: еволюцію поглядів теоретиків процесу модернізації; еволюцію самого процесу модернізації, появу нових тенденцій і подій; ідеологічну заангажованість різних сторін процесу; нову міжнародну ситуацію, пов’язану з прагненням США нав’язати ісламським країнам американську модель модернізації. Водночас нинішні теоретичні, історичні, соціологічні та політологічні дебати в наукових колах залишають деякі реалії модернізаційного процесу (зокрема політичну систему лаїцизму) поза увагою, що породжує помилки у спробах побудови дослідниками аналітичних конструкцій.

Зв’язок роботи з науковими планами, темами: дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, зокрема, наукової теми відділу Азії і Африки за 2001-2002 рік “Закономірності і перспективи еволюції відносин Північ-Південь в контексті глобальних викликів ХХІ століття”, номер державної реєстрації 0101U005098, шифр ІІ.93/04.01, та теми “Національні пріоритети розвитку країн Азії і Африки в умовах глобалізації і світові інтеграційні процеси: рівні і межі сумісності”, державний реєстраційний номер 0103U006307, шифр ІІ.93/03.03, 2003-2004 рр.

Мета дослідження полягає у з’ясуванні внутрішніх та зовнішніх чинників, що вплинули на характер, зміст і динаміку змін модернізаційного процесу в арабо-ісламському світі, визначенні ролі лаїцизму в цьому процесі. Автор також ставить за мету провести цілісний аналіз процесів модернізації та секуляризації ісламських суспільств і виокремити аналітичні моделі модернізації.

Завдання дослідження:

· охарактеризувати головні теоретико-методологічні підходи до проблем модернізації держави й суспільства, визначити категоріальну основу сучасного модернізаційного дискурсу, простежити й осмислити еволюцію поглядів вітчизняної та зарубіжної наукової думки стосовно проблем модернізації традиційних ісламських суспільств;

· виявити основні тенденції та труднощі модернізаційного процесу в арабо-ісламському світі;

· проаналізувати політичну систему лаїцизму як ключовий аспект модернізації традиційних ісламських суспільств, визначити причини виникнення лаїцизму та основи його функціонування;

· з’ясувати й окреслити основні внутрішні суперечності в ісламському суспільстві, викликані запровадженням політичної системи лаїцизму;

· дослідити явище ісламізму як ознаку кризовості лаїцистської моделі модернізації;

· здійснити критичний аналіз моделі ліберальної демократії, визначити особливості її запровадження на ісламському Сході;

· виокремити найбільш життєздатну форму моделі модернізації для країн ісламського світу;

· окреслити необхідні передумови для демократизації і лібералізації цих країн;

· охарактеризувати перешкоди, які стоять перед процесом модернізації в ісламському світі.

Об’єкт дослідження: процес модернізації традиційних суспільств у період поширення світ-системи модерніті в арабо-ісламському світі та його стан на сьогодні.

Предмет дослідження: лаїцистська модель модернізації ісламського суспільства Туреччини та інших ісламських країн, де цей проект мав місце.

Методи дослідження: системний підхід (що полягає в аналізі процесу модернізації як усієї сукупності політичних, економічних, соціальних, культурних аспектів, що охоплюють усі сфери суспільного досвіду), історичний (що дозволяє простежити різноманітні процеси суспільно-політичного життя в їх часовому розвитку), порівняльний (що дає змогу використати багатоманітність соціально-політичного досвіду, здійснити порівняння турецького досвіду модернізації з досвідом інших країн, передусім, Алжиру й Тунісу), а також емпіричний, аналітичний методи, метод структурного аналізу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють процес модернізації ісламських суспільств від середини XIX століття (часу поширення в ісламському світі суспільно-політичної течії вестернізму) до сьогодення, а також екскурс в історію ісламської цивілізації, починаючи з VIII століття, що дає змогу розробити аналітичний каркас стосовно проблем соціокультурного та політичного розвитку арабо-ісламського світу, необхідний для ґрунтовного аналізу фактів і подій.

Географічні межі дослідження охоплюють арабо-ісламський світ – ісламські країни Близького й Середнього Сходу та Північної Африки, в яких спостерігалися спроби модернізації традиційного державного устрою і суспільства за західним взірцем.

Наукова новизна: вперше в українській суспільній науці комплексно розглянуто процес модернізації ісламських суспільств та окреслено роль політичної системи лаїцизму в ньому; проаналізовано процес формування основ ісламського суспільства, його структуру та динаміку змін, особливості взаємодії ісламського світу зі світ-системою модерніті; розроблено і обґрунтовано концепцію соціополітичних моделей облаштування ісламського світу. Виокремлено лаїцистську, ісламістську моделі та модель ліберального ісламу; проведено порівняльно-політологічний аналіз варіантів здійснення модернізації в ісламському суспільстві; обґрунтовано неефективність прямолінійної імплантації євроатлантичної моделі демократії в традиційних умовах ісламського світу без урахування місцевої специфіки; вперше визначено роль нових політичних партій; показано наслідки військових операцій США в Афганістані та Іраку для модернізаційного процесу в регіоні; окреслено перспективи поширення моделі ліберального ісламу.

Науково-практичне значення: положення й висновки дисертації можуть бути використані для розробки стратегії зовнішньої політики України в ісламському світі на середньо- та довгострокову перспективу, при підготовці самодостатнього навчального курсу з теорії модернізації та як доповнення до курсу з глобалістики, при підготовці узагальнюючих праць із питань ісламізму та трансформації традиційних суспільств.

Апробація результатів дослідження: результати дослідження були оприлюднені автором у доповіді “Ідеологія тюркизму: зародження й еволюція” на міжнародній науковій конференції “Україна – Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє”, що проходила в Києві у травні 2002 року; у доповіді “Іслам у політичному житті Туреччини” на міжнародній науковій конференції “VI Сходознавчі читання А.Кримського”, що проходила в Києві у жовтні 2002 року; у доповіді “Турция под властью исламистов: перспективы второй волны” на міжнародній міжвузівській конференції “Ближний Восток: отношения с Россией и актуальные проблемы современности”, що проходила в листопаді 2002 року у Москві (Росія) в Московському державному інституті міжнародних відносин (університеті) Міністерства закордонних справ Російської Федерації; в доповіді “К вопросу о зарождении и эволюции идеологии кемализма в Турции” на конференції “80 лет новой Турции (Лозанна и становление Республики)”, що відбулася 24-25 листопада 2003 року в Москві (Росія) в Інституті сходознавства РАН. Також результати дослідження були апробовані на методологічних семінарах та “круглих столах”, організованих відділом Азії і Африки Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України.

Публікації: результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в восьми наукових публікаціях, сім із яких – у фахових виданнях та збірках наукових праць, загальним обсягом шість друкованих аркушів, одних тезах доповіді на міжнародній науковій конференції та газетних публікаціях.

Структура та обсяг роботи: структурно дисертація складається зі “Вступу”, чотирьох розділів, “Висновків”. До дисертації додано список скорочень, список використаних джерел та літератури в кількості 222 позицій та додатки. Загальний обсяг дисертації 188 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми дослідження, ступінь її наукової розробки, визначено мету, головні завдання, предмет та об’єкт дослідження, відображено наукову новизну, теоретичне та практичне значення, розкрито методологічні основи проведеного дослідження, з’ясовано хронологічні рамки дисертації та зазначено шляхи апробації дисертаційної роботи.

У першому розділі – “Теоретико-методологічна та джерельна база дослідження” – розглядається проблема модернізації суспільства у загальнотеоретичному вимірі, аналізуються категорійний апарат сучасного модернізаційного дискурсу, література і джерела, використані під час дослідження. Розкривається сутність таких важливих для дослідження понять, як лаїцизм, цивілізація, культура, традиція, модерніті, модернізація. Лаїцизм визначається як політична ідеологія, застосовувана на ісламському Сході з метою виключення можливості захоплення політичної влади ісламістськими силами, яка передбачає: 1) відокремлення церкви від держави, обмеження діяльності інститутів ісламу лише справами культу; 2) домінування в державі політичної сфери над релігійною; 3) поступову трансформацію суспільної свідомості, в якій місце віри згодом має зайняти раціоналізм; 4) забезпечення свободи всіх віросповідань.

У розділі зазначено, що основою теоретико-методологічної бази дослідження є теорія модернізації. З урахуванням того, що теорія модернізації з часу свого виникнення пройшла чотири етапи розвитку, в дисертації визначено характерні ознаки кожного з них. Перший етап (1950–1960-ті роки) визначається як період зародження і становлення теорії модернізації, час лінійного розуміння модернізаційного процесу. У межах другого етапу (1970–1980-ті роки) було піддано критиці поверхневу однолінійну модель модернізації, доведено малоефективність моделей економічного зростання. Увагу почали приділяти необхідності збереження національних традицій та досвіду модернізації соціалістичних країн. Однак уже наприкінці 1980-х років невдачі третього світу як на соціалістичному шляху, так і на шляху модернізації, призвели до хвилі антидемократичних настроїв, було піддано сумніву обидва окреслені типи соціальних теорій. Як наслідок, третій етап розвитку теорії модернізації (кінець 1980-х – початок 1990-х років) характеризувався появою постмодернізаційних соціальних теорій. Теоретики-постмодерністи вважали можливим розвиток на основі традиції, критикували право Заходу диктувати свою волю іншому світу, визнавали значення локальних культур і цивілізацій.

Сучасний, четвертий етап розвитку теорії модернізації характеризується паралельним існуванням кількох шкіл. Риторика, піднята постмодернізмом щодо визнання права усіх на власний розвиток, призвела до появи різноманітних поглядів на модернізаційний процес. Еліта держав третього світу звернулася до побудови власних постмодерназіційних теорій, інші дослідники й політики поставили перед собою завдання неомодернізму – нового витка модернізації. З’явилися також антимодернізаційні теорії як відмова від модернізації.

У розділі визначено основні джерела, на які спирається дисертаційне дослідження. Окрім доробку теоретиків модернізаційного процесу (Ш.Айзенштадта, І.Валлерстайна, С.Хантінгтона, Ф.Фукуями, С.Бенхабіб та ін.), основу джерельної бази становлять дослідження з проблем модернізації ісламських суспільств та документальні джерела. Серед західних авторів проблемами модернізації ісламських суспільств займаються Б.Льюїс, М.Мікір, С.Шоу, Дж.Дод, В.Хал, М.Юргенсмейєр, Ф.Холідей, Х.Поултон, С.Вальтс, М.Шахінлер, Х.Крамер. Серед турецьких учених наведеній тематиці присвятили свої праці Н.Беркес, М.Геїкдаги, М.Хепер, К.Карпат, М.Явуз, Ч.Кейдер, Х.Гюлалп, Б.Гювенч, Б.Арас, Х.Метін, Н.Гюле, Р.Касаба, Д.Ергіль та ін. Серед арабських авторів, насамперед слід виділити науковий доробок А.Абуталібі, С.Шаабана, А.Таміні, Дж.Саїда.

Радянська історіографія представлена працями співробітників інститутів радянської академії наук Р.Кондакчяна, Д.Вдовиченко, В.Данилова, Е.Гасанової. Російська історіографія – працями тюркологів (М.Кірєєв, В.Данилов, І.Фадєєва, О.Уразова, Н.Ульченко) та арабістів (Н.Ворончаніна, Г.Гутчель, А.Борисов, Р.Ланда, А.Вірабов).

Окреслено внесок українських науковців, які проводять відповідні дослідження – як комплексні, так і окремих проблем. Наукова робота ведеться в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАНУ, Інституті сходознавства НАНУ, КНУ ім. Т.Шевченка. Проблемами цивілізаційного процесу займаються українські дослідники акад. Ю.Пахомов, проф. С.Кримський, проф. Ю.Павленко, модернізації – проф. В.Горбатенко. Комплексним проблемам країн арабо-ісламського регіону присвячені праці проф. В.Гури, д.п.н. Ю.Скорохода, к.і.н. Н.Пророченко; турецькій тематиці – д.і.н. І.Чернікова, к.і.н. О.Ганусця, к.і.н. Н.Ксьондзик, к.п.н. Н.Мхитарян.

Документальну базу дисертаційної роботи становить законодавство країн ісламського світу й інші важливі документи, статистичні матеріали, мемуари та праці відомих суспільно-політичних діячів минулого, а також матеріали періодичних видань США та європейських країн, Туреччини, арабського світу, в яких були опубліковані значущі для дослідження дані. Важливе місце посідають виступи, статті, інтерв’ю окремих державних та партійних діячів країн регіону, в яких вони висловлюються з різноманітних питань сучасного соціально-політичного життя.

Таким чином, до розробки дисертаційної теми було залучено велику кількість, зокрема й найновіших, джерел і літератури, що дозволило автору, по-перше, критично зважити теоретико-методологічні підходи щодо досліджуваної теми, по-друге, максимально об’єктивно оцінити нові реалії, факти й політичні процеси, що відбуваються в арабо-ісламському світі, по-третє, зробити прогноз щодо перспектив політики модернізації у відповідному регіоні.

У другому розділі – “Лаїцистська модель модернізації та її вплив на процеси політичного розвитку країн арабо-ісламського світу” – автор піддає глобальному аналізу стан, структуру та наріжні механізми функціонування макросистеми ісламського суспільства в історичній ретроспективі, проводить аналіз лаїцистської моделі соціокультурного та суспільно-політичного розвитку ісламського суспільства.

У розділі відзначено, що політична культура ісламу має 1400-літню історію і передбачає тісний зв’язок політики й релігії. Протягом тривалого часу природна взаємодія цих сфер суспільного життя сприймалася мусульманською спільнотою як виключно можливий, осяяний настановами ісламу спосіб відтворення буття народів ісламського Сходу. Однак XIX століття ознаменувало кризу й занепад традиційної ісламської цивілізації, що поставило під сумнів і її структуру. Внаслідок виклику, кинутого традиційним релігії та суспільству світською державою і західними революціями, в Османській імперії, до якої на той час входила більша частина ісламського світу, розгорнулася глибока структурна криза. З метою врятування держави політичне керівництво імперського центру та османського Єгипту, ініціювало процес “захисної” модернізації, який передбачав запозичення лише деяких елементів західної структури з метою протистояння наступу західного капіталізму. Цей проект не виправдав очікувань, оскільки не вивів імперію із кризи, але він спонукав до якісних змін у суспільстві: з’явилася нова елітарна група, представлена військовими, бюрократами та інтелектуалами, які притримувалися світських та націоналістичних поглядів на державу.

Оскільки саме феномен відокремлення церкви від держави в епохи Відродження й Реформації значною мірою розблокував процеси конструктивних державних перетворень, найбільш радикальне крило нової елітарної групи (“вестерністи”) вбачало передумову запровадження прогресивних реформ у секуляризації держави та суспільства. Завдяки його представникам у турецькому ядрі Османської імперії в першій чверті ХХ століття окреслився новий проект модернізації – тотальної вестернізації (проект модерніті), що мусила охопити всю динаміку змін, які зробили модерною Європу. Цей проект не лише передбачав ріст раціоналізації, бюрократизації та організаційної ефективності, а й вимагав соціальних змін із метою секуляризації держави й суспільства, свободи особистості, рівності чоловіків та жінок.

Уперше на ісламському Сході проект модерніті було застосовано в республіканській Туреччині. Пізніше, під впливом Туреччини, до нього звернулися в Тунісі, деякі його аспекти можемо простежити й в Алжирі.

У ісламських умовах проект модерніті автор ідентифікує як лаїцистську модель модернізації, оскільки політична система лаїцизму стала її наріжним компонентом. Її успішному запровадженню сприяв ряд факторів: 1) прихід до влади нових політичних сил – військових та героїв національно-визвольних рухів, які встановлювали авторитарний режим і широко застосовували репресивний апарат держави; 2) доктрина націоналізму, що, зайнявши місце релігії у сфері державної ідеології, починала виконувати стабілізаційну та мобілізаційну функції; 3) контроль державою релігійних структур; 4) успішність політики економічної модернізації.

Проте від самого початку впровадження лаїцистської моделі було повязане з певними труднощами, що лежать у самій природі ісламу. Процес модернізації передбачав поступове звільнення ісламських держав від впливу релігії. У Європі цей процес мав власну, античну, традицію. Але ісламська традиція за своєю природою протистоїть світським тенденціям будь-якого походження. Труднощі модернізації пропонується звести до кількох факторів: 1) традиційна для ісламу ідеалізація концепції мусульманської теократії; 2) притаманний ісламу високий ступінь автономності політичної еліти; 3) панування традиціоналізму в ісламських суспільствах; 4) секуляризація як фактор розриву з минулим. Усі наведені фактори із самого початку становили приховану потенційну небезпеку для лаїцистської моделі, що спочатку трималася переважно на авторитаризмі.

У третьому розділі – “Трансформація лаїцистської моделі за умов політичної лібералізації та виникнення ісламістської перспективи” – автор досліджує антисистемні ісламістські сили як форму суспільного протесту проти лаїцистської моделі, визначає причини їх зародження, ступінь поширення, характер еволюції, а також ступінь ерозії принципу лаїцизму під тиском суспільних вимог.

Зазначено, що протестні релігійні рухи в ісламському суспільстві сформувалися від початку запровадження в ньому лаїцистської моделі. Обмеження впливу мусульманської релігії державою на різні сторони суспільно-політичного життя не послабило іслам, а навпаки – стиснуло його як пружину. Зрозуміло, що за певних обставин (зменшення впливу держави, втрати нею в очах населення ролі дарителя суспільних благ) ця пружина мусила випрямлятись.

Відзначається, що лаїцистська модель викликала значні суспільні розколи: нова світська еліта, яка сформувалася в результаті утворення світської держави і була представлена впливовими суспільно-політичними та військовими колами, технократами, вищими чиновниками, відірвалася від більшої частини суспільства, що залишилося традиційним. Розкол пройшов по лінії центр (місто) – периферія (село). Конфлікт між двома таборами поглибився, коли світська держава не змогла вирішити соціально-економічних проблем і забезпечити запровадження політичної свободи. Через це було підірвано позиції авторитарних режимів і дискредитовано модерністську модель розвитку соціальних інститутів. Унаслідок цього значна частина населення втратила віру у світську державу й почала шукати альтернативні шляхи суспільного розвитку. Такою альтернативою стала концепція релігійного суспільного устрою, співзвучна настроям невдоволеного населення. Як наслідок, поширився ісламістський рух, спрямований на приведення державних інститутів у відповідність до релігійних настанов. Таким чином, виник безкомпромісний конфлікт між світськи орієнтованою правлячою елітою та ісламістами.

Спочатку цей конфлікт стримувався авторитарним режимом. Однак лаїцистська модель розвитку передбачала кінцеву демократизацію та лібералізацію суспільно-політичного й економічного життя, оскільки авторитарна модель суперечила принципам західної демократії. При переході до плюралістичної політичної системи виник так званий парадокс демократії: на політичну авансцену вийшли ісламістські сили, що вимагали демонтажу лаїцистської моделі. У Туреччині ісламісти як самостійна сила з’явилися на політичній арені в 1970-х роках, в Алжирі й Тунісі – наприкінці 1980-х, відразу з початком процесу демократизації.

1980-ті-–1990-ті роки стали роками відродження і тріумфу політичного ісламу в Туреччині, Тунісі та Алжирі. Але ісламісти переоцінили свої можливості. У Алжирі й Тунісі головною перепоною на їхньому шляху стали військові. У Туреччині в ролі головного стримуючого фактора виступила кемалістська світська еліта й ті ж таки військові. У 1990-х роках вплив ісламістів у Туреччині відображався у 15-20% голосів виборців, у Тунісі – 20-25% голосів, у Алжирі – до третини голосів. Концепція ісламської держави не пройшла, однак протягом 1970-х–1990-х років склався негативний фон для просування модернізаційних процесів у ісламському світі, викликаний як економічними негараздами, характерними для периферії сучасної світ-системи, так і зовнішнім фактором. Відзначається, що традиційне суспільство не може трансформуватися виключно за рахунок модернізації, що скеровується зверху, без підтримки всіх прошарків населення.

У четвертому розділі, “Модель ліберального ісламу та її перспективи на ісламському Сході”, автор аналізує сучасне бачення моделі ліберальної демократії (в західній та ісламській традиції), досвід Туреччини в намаганні поєднати традицію з модерніті, й окреслює перспективи поширення турецької моделі ліберального ісламу в арабо-ісламському світі.

У розділі зазначається, що концепція модерніті у своєму традиційному контексті в ісламському світі не пройшла, оскільки ісламське суспільство повністю так і не сприйняло західних цінностей та інститутів. Водночас вихід проблем визнання культурної ідентичності на перший план політичного дискурсу у світі в 1990-х роках привів до переоцінки розуміння моделі ліберальної демократії в ісламському контексті. На думку більшості дослідників, вона мусить враховувати місцеву специфіку, й тому сліпе наслідування західної моделі виглядає недоречним.

Автор зазначає, що найбільш перспективною моделлю модернізації для країн арабо-ісламського світу є модель ліберального ісламу, окреслена в теоретичних розробках американських і турецьких дослідників, проте з урахуванням досвіду й політичної практики Туреччини останніх років. Концептуально ця модель пов’язана з перспективою незахідної модернізації і припускає можливість комбінування місцевих норм з модерніті. На думку автора, нова модель може включити такі положення: 1) мультикультурну юрисдикцію (правовий плюралізм на рівні сімейного права та освіти й водночас модерніті в політичній та економічній сферах); 2) практику дискурсу в публічній сфері (що є ознакою громадянського суспільства); 3) поступовий відхід військових від політичної сфери залежно від просування реформ.

Певний досвід у запровадженні моделі ліберального ісламу має Туреччина. Він полягає в діяльності у країні релігійного ордену Ф.Гюлена (що практикує дискурс у суспільстві й виступає як інститут громадянського суспільства), інших ісламських неурядових організацій (зокрема МЮСІАД), поміркованої ісламістської АКП (як політичної ісламської ліберальної партії). Військові продовжують зберігати контроль над політичною сферою за допомогою державних інститутів (Ради національної безпеки та Конституційного суду), тобто демократичним і легітимним шляхом.

У розділі зазначається, що для ефективного запровадження в країнах арабо-ісламського світу політичних систем на кшталт ліберального ісламу в них повинні бути створені певні передумови. Серед таких передумов слід виділити: досягнення високого рівня економічного розвитку держави та не менш високого ступеня залучення до цього розвитку більшості працездатного населення; забезпечення державою належного рівня освіти громадян; широке розповсюдження в масах надбань науки та культури. На думку автора, найкраще ці передумови можуть бути сформовані за автохтонного авторитарного режиму.

Ще одна неодмінна передумова полягає в тому, що становлення демократичних систем у країнах арабо-ісламського світу повинне бути результатом їх внутрішнього розвитку.

Ці передумови надзвичайно важливі, саме завдяки їх поєднанню Туреччина стала першою ісламською країною світу, де демократичні інститути мали значний розвиток. Сьогодні такі особливі умови Захід може створити шляхом запровадження конструктивного дискурсу та економічною підтримкою, а не політикою сили, як це намагаються робити США. Якщо наведені передумови будуть виконані, модель ліберального ісламу отримає шанс на поширення у світі.

ВИСНОВКИ

1. Робота показала доцільність урахування інтелектуальних здобутків теорії модернізації при дослідженні суспільно-політичних процесів у країнах арабо-ісламського світу, оскільки саме цей напрям спонукає до пошуку нових моделей суспільно-політичного розвитку. Особливість сучасної теорії модернізації полягає в тому, що при проведенні політологічних та соціологічних досліджень із проблем модернізації різних регіонів та країн вона передбачає врахування місцевих соціокультурних та цивілізаційних особливостей. Водночас проведений аналіз праць із проблем модернізації довів, що тема ролі лаїцизму у процесі модернізації традиційних ісламських суспільств є ще недостатньо розробленою у політичній науці світу й однією з найменш досліджених в українській політологічній та соціологічній науці.

2. В умовах модернізації традиційних ісламських суспільств політика лаїцизму виявилася єдиною ідеологією, що дозволяла реформувати суспільство й державу на засадах західної цивілізації. У ХХ столітті лаїцистська модель модернізації становила системотворчий полюс процесів трансформації суспільних і державних устроїв ісламських країн на світських засадах з орієнтацією на поступову демократизацію політичних режимів.

3. Стабілізуючу функцію лаїцистської моделі модернізації за часів її становлення виконував авторитаризм. Однак в умовах демократизації та лібералізації лаїцистська модель модернізації виявилася нежиттєздатною через існування внутрішніх протиріч. У суспільствах, де застосовувалася лаїцистська модель, джерелом напруги стала сфера ісламу. Це було наслідком реакції носіїв релігійної свідомості на спроби влади витіснити організаційно-ідеологічний вплив ісламу із суспільного життя. Відтак великі групи населення опинилися в стані сталої духовної опозиції до основ існуючої системи і приймали її нормативи як неминуче зло. Головний системний конфлікт сформувався між принципом лаїцизму і сферою ісламу, через що виникли антилаїцистські протестні рухи. Як наслідок, за умови лібералізації режиму на політичну авансцену вийшли антисистемні ісламістські сили, що дестабілізували політичні системи багатьох країн.

4. У дослідженні доведено, що в ісламських умовах зможе успішно функціонувати лише особлива модель демократії, яка повинна поєднувати традицію та модерніті й визнавати культурну самоідентифікацію різних етноконфесійних спільнот. Такою моделлю може бути модель ліберального ісламу. Теоретично вона сприятиме виваженому поєднанню демократичних засад побудови суспільства з ісламськими цінностями, дозволить подолати опір антисистемних сил (вибивши з їх аргументації звинувачення світських кіл в утисках ісламу), дасть змогу остаточно інтегрувати арабо-ісламський світ у світ-систему модерніті. Роль лаїцизму полягає в тому, що успішний перехід до моделі ліберального ісламу можливий лише через лаїцизм.

Шлях переходу від лаїцистської моделі до ліберального ісламу, тобто системи трансформації суспільних і державних устроїв на світських, помірковано-ісламських та демократичних засадах, автор пропонує ідентифікувати як турецький варіант розвитку. Це є історичний механізм, що забезпечуватиме довгострокову міжцивілізаційну конвергенцію всупереч дії автохтонних закономірностей усередині локальних соціокультурних кордонів: спершу у сфері економіки, потім – політики. У сфері культури цей механізм може привести до синтезу традиційних цінностей з модерніті в більш віддаленій перспективі (в Туреччині цей процес триває вже понад 80 років).

5. Перехід від лаїцистської моделі до моделі ліберального ісламу в мусульманських країнах мусить супроводжуватися запровадженням їх правлячими колами довгострокової системи дій, націлених на вдосконалення та гармонізацію життя суспільства за такими напрямками:

· послаблення соціального напруження в соціоекономічній та культурній сферах (на практиці це може здійснюватися через покращення соціально-економічного стану та переоцінку ставлення до знехтуваних, проте міцно вкорінених у соціальній свідомості ідентичностей);

· модернізація ісламської думки шляхом заохочення до діалогу та практики дискурсу;

· залучення до еволюції політичних систем арабо-ісламського світу в демократичному напрямку поміркованої релігійної опозиції. Ворожість до Заходу частини ісламістських груп спрямована не на демократичні цінності, а на західне домінування і втручання у внутрішні справи їхніх країн;

· реформування законодавства на основі практики мультикультуралізму. Правового плюралізму можна досягти шляхом відокремлення приватного життя громадян (де буде дозволено притримуватися родових і релігійних правил) від політики та економіки (на основі модерніті).

6. На сьогодні на перешкоді поширенню моделі ліберального ісламу стоять кілька чинників, зокрема, засилля традиціоналізму, високий рівень економічної та політичної нестабільності, що заохочує і посилює релігійну опозицію. Також демократизації в арабо-ісламському регіоні перешкоджають антисистемні сили, до яких слід зарахувати групу анахронічних режимів у районі Перської затоки на чолі із Саудівською Аравією. Перспективи демократизації ускладнює і невирішеність палестинського питання. Створення незалежної палестинської держави, могло б бути важливим фактором регіональних змін.

На заваді модернізації та поширенню моделі ліберального ісламу в арабо-ісламському регіоні стоять і США, адже американці не враховують існуючого досвіду реформування традиційних суспільств, намагаючись одночасно запровадити й демократію, і світськість у ісламських країнах без необхідних передумов. Досвід Туреччини й Алжиру свідчить про доцільність реформ за авторитарної влади, яка, проводячи модернізацію країни і створюючи необхідні передумови, поступово йшла б на пом’якшення режиму і формування демократичних інститутів. Ірак, зважаючи на його колосальний економічний потенціал, міг би стати таким полігоном для випробування моделі трансформації традиційних суспільств, якби США не знищили своїх потенційних союзників: світську еліту С.Хусейна (військові та бюрократія), іракський середній клас та не розпочали переговори з релігійними колами. Внаслідок цього у країні знову спалахнула війна, і рух опору іракців проти американців очолили вже релігійні фундаменталісти. У регіональному контексті ці події безумовно викличуть радикалізуючий ефект.

7. Важливість вивчення досвіду секуляризації традиційних ісламських суспільств для України полягає не лише в теоретичній значимості цієї тематики, а й у необхідності реальної конкретизації домінуючих в арабо-ісламському світі процесів політичної модернізації з метою коректної розбудови розширеного співробітництва в “південному напрямку” української зовнішньополітичної діяльності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ СТАТЕЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ:

1. Варбанець П. Режим шаріату країні не загрожує. Іслам у турецькій політиці // Політика і час. - 2002. - №10. - С.44-49.

2. Варбанець П. Владний дебют Партії справедливості і розвитку Туреччини: від вузькопартійних задач до загальнодержавної політики // Дослідження світової політики. Збірник наукових праць. Випуск 22. - К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. - С.80-97.

3. Варбанець П. У повітрі запахло змінами. Регіональні пріоритети зовнішньої політики Туреччини // Політика і час. - 2003. - №7. - С.51-58.

4. Варбанець П. Політичний іслам у Туреччині: між фантомом і реальністю // Людина і політика. - 2003. - №4(28). - С. 35-39.

5. Варбанець П. Ідеологія тюркізму: Зародження й еволюція // Україна – Туреччина: минуле, сучасне та майбутнє. Зб. наук. праць. - К.: Денеб, 2004. С. 479-482.

6. Варбанець П. Досвід секуляризації традиційних суспільств мусульманського Сходу // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. - Вип. 26. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2004. - С. 84-118.

7. Варбанець П. Модель ліберального ісламу в Туреччині як перспектива синтезу традиції і модерніті // Дослідження світової політики: Зб. наук. праць. - Вип. 28. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2004. - С.113-131.

АНОТАЦІЇ

Варбанець П.А. Роль лаїцизму у процесі модернізації традиційних суспільств ісламського Сходу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04. – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – Київ, 2004.

Дисертація присвячена дослідженню ролі лаїцизму у процесі модернізації традиційних суспільств ісламського Сходу. Піддано глобальному аналізу стан, структуру та основні механізми функціонування макросистеми ісламського суспільства в історичній ретроспективі. Модернізаційний процес розглянуто шляхом виокремлення та аналізу трьох основних моделей соціокультурного та суспільно-політичного розвитку ісламського суспільства: лаїцистської моделі модернізації, яка в кінцевому вигляді сформувалася в республіканській Туреччині у 1920-х–1930-х роках; ісламістської перспективи як реакції на процес модернізації та моделі синтезу традиції і модерніті у формі ліберального ісламу. Проведено порівняльний політологічний аналіз варіантів здійснення модернізації в ісламських суспільствах Туреччини, Тунісу, Алжиру. Обґрунтовано неефективність прямолінійного запровадження західної ліберальної демократії в ісламському світі без урахування місцевої специфіки.

Шлях переходу від лаїцистської моделі модернізації до ліберального ісламу автор ідентифікує як турецьку модель, що є історичним механізмом, який забезпечуватиме довгострокову міжцивілізаційну конвергенцію всупереч дії автохтонних закономірностей.

Ключові слова: модернізація, лаїцизм, традиційні суспільства, цивілізація, арабо-ісламський світ, Близький Схід, ісламізм, ліберальний іслам.

Варбанец П.А. Роль лаицизма в процессе модернизации традиционных обществ исламского Востока. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. – Политические проблемы международных систем и глобального развития. – Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины. – Киев, 2004.

Диссертация посвящена исследованию роли лаицизма в процессе модернизации традиционных обществ исламского Востока. Хронологические рамки охватывают процесс модернизации исламских обществ, начиная с середины XIX столетия и до сегодня, а также аналитический экскурс в историю исламской цивилизации, начиная с VIII столетия.

Рассмотрена проблема модернизации общества в общетеоретическом измерении, проанализирован категориальный аппарат современного модернизационного дискурса. Подвергнуты глобальному анализу состояние, структура и основные механизмы функционирования макросистемы исламского общества в исторической ретроспективе. Модернизационный процесс рассматривается путем выделения и анализа трех основных моделей социокультурного и общественно-политического развития исламского общества: лаицистской модели модернизации, которая в окончательном виде сформировалась в республиканской Турции в 1920-х – 1930-х годах; исламистской перспективы как реакции на процесс модернизации и модели синтеза традиции и модернити в форме либерального ислама. Проведен сравнительный политологический анализ вариантов осуществления модернизации в исламских обществах Турции, Туниса, Алжира. Доказана неэффективность прямолинейного внедрения западной либеральной демократии в исламском мире без учета местной специфики.

Лаицистская модель модернизации определяется как системообразующий полюс процессов трансформации общественных и государственных институтов арабо-исламского мира на светских основах с ориентацией на постепенную демократизацию политических режимов. Процесс перехода от лаицистской модели модернизации к либеральному исламу автор идентифицирует как турецкую модель, которая представляет собой исторический механизм, обеспечивающий долгосрочную межцивилизационную конвергенцию несмотря на действие автохтонных закономерностей. Переход от лаицисткой модели к модели либерального ислама должен сопровождаться внедрением правящими кругами долгосрочной системы действий по таким направлениям: 1) ослабление социального напряжения в социоэкономической и культурной сферах; 2) модернизация исламской мысли; 3) привлечение к эволюции политических систем арабо-исламского мира в демократическом направлении умеренной религиозной оппозиции; 4) реформирование законодательства на основе практики мультикультурализма. Распространению модели либерального ислама препятствуют чрезмерный традиционализм, высокий уровень экономической и политической нестабильности, антисистемные силы, нерешенность палестинского вопроса и агрессивная региональная политика США.

Ключевые слова: модернизация, лаицизм, традиционные общества, цивилизация, арабо-исламский мир, Ближний Восток, исламизм, либеральный ислам.

Pavlo A.Varbanets. Role of Laicism during the Process of Modernization of Traditional Societies of the Islamic East. - Manuscript.

The dissertation is for the Candidate’s Degree in Political Sciences by specialty 23.00.04. – Political Problems of International Systems and Global Development. – Institute of World Economy and International Relations of the National Academy of Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2004.

The dissertation is devoted to research laicism’s role during the process of modernization of traditional societies of the Islamic East. Chronological frameworks cover process of modernization of Islamic societies, since the middle of XIX century and till present, as well as analytical digression to a history of the Islamic civilization since VIII century.

The dissertation is focused on the global analysis of state, structure and the basic of the macrosystem’s functioning mechanism of Islamic society in a historical retrospective. The process of modernization is considered by allocation and the analysis of three basic models of social-cultural and political development of Islamic society: laic model of modernization which in the final shape was formed in republican Turkey in 1920 - 1930th years, Islamic prospect, as reactions to the process of modernization, and the model of synthesis of tradition and modernity in the form of a liberal Islam. The comparative - political analysis of ways of realization of modernization in Islamic societies of Turkey, Tunis, Algeria was made. The inefficiency of rectilinear introduction of the western liberal democracy in the Islamic world without taking into account local specificity is proved.

The author identifies the process of transition from laic model of modernization to liberal Islam as Turkish model which represents the historical mechanism which provides long-term intercivilization convergence in spite of the facts of action of indigenous regularities.

Key words: modernization, laicisme, traditional societies, a civilization, the Arabic-Islamic world, the Near East, Islamism, Liberal Islam.