ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

АНТОНЕЦЬ НАТАЛІЯ БОРИСІВНА

УДК 37 (477)

ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СПИРИДОНА ЧЕРКАСЕНКА

В КОНТЕКСТІ РУХУ ЗА НАЦІОНАЛЬНУ ОСВІТУ

(1906-1940)

13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті педагогіки АПН України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор,

академік АПН України

Сухомлинська Ольга Василівна,

Академія педагогічних наук України,

академік-секретар відділення теорії та

історії педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Руснак Іван Степанович,

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича,

декан педагогічного факультету;

кандидат педагогічних наук, доцент

Сейко Наталія Андріївна,

Житомирський державний університет

імені Івана Франка,

провідний науковий співробітник

Провідна установа Чернігівський державний педагогічний університет

ім. Т.Г.Шевченка, кафедра педагогіки, психології і

методики викладання математики,

Міністерство освіти і науки України, м. Чернігів.

Захист відбудеться “10” березня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий “8” лютого 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д.Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розробка подальшої стратегії розвитку освіти в Україні характеризується намаганнями гармонійно поєднати входження в європейський освітній простір із збереженням кращих національних традицій. Виховати рівноправного члена світової спільноти з високим почуттям гордості за власну етнічну приналежність – це одне із завдань сучасної педагогіки, виконання якого вимагає виваженої, різнопланової підготовчої роботи.

Наполегливі пошуки шляхів розв’язання важливих сучасних проблем неминуче ведуть до з’ясування історичних аналогій. Одне з провідних місць в історико-педагогічних дослідженнях персоналій займає плеяда освітніх діячів, які, незважаючи на репресивні заходи царського уряду, очолили в Російській імперії на рубежі ХІХ та ХХ ст. громадсько-педагогічний рух української інтелігенції за рідномовну школу, а в роки існування Української держави (1917-1920) взяли найактивнішу участь у становленні національної системи освіти й виховання. Українське суспільство намагається не лише формально віддати шану непересічним діячам, чиї долі були жорстоко понівечені збройними сутичками, розрухою громадянської війни, ідеологічними протистояннями, а й ґрунтовно дослідити їхню діяльність, проаналізувати спадщину і таким чином реально повернути втрачені імена у вітчизняну педагогіку.

Завдяки вивченню освітньої діяльності й творчої спадщини Бориса Грінченка, Володимира Дурдуківського, Івана Огієнка, Олени Пчілки, Софії Русової, Степана Сірополка, Івана Стешенка, Якова Чепіги (праці Т.Беднаржової, О.Джус, І.Зайченка, Р.Кіри, Є.Коваленко, А.Марушкевич, О.Неживого, Л.Ніколенко, Л.Новаківської, О.Проскури, О.Пшеврацької, О.Сухомлинської та ін.) ці особистості посіли належні місця в історії національної педагогіки. Нині на їхньому життєвому прикладі виховуються нові покоління освітян-патріотів, а результати досліджень теоретичних і практичних здобутків педагогів минулого допомагають об’єктивно простежити генезис окремих педагогічних явищ, течій, ідей, загальний хід розвитку вітчизняної педагогічної думки та освіти, що сприяє кращому усвідомленню їх сучасного стану та дає певну можливість прогнозувати подальший розвиток освітньої галузі.

Оскільки процес пізнання нестримний, у сучасному науковому обігу починають зустрічатися прізвища тих соратників уже знаних українських освітніх діячів, про яких ще мало відомо широкому загалу. До таких постатей відносимо і Спиридона Феодосійовича Черкасенка (1876-1940).

Педагог за фахом, активний освітній діяч, талановитий поет, прозаїк, драматург, публіцист С. Черкасенко через поразку національних сил у боротьбі за створення незалежної Української держави назавжди у 1919 р. виїхав за кордон. Тому закономірно, що для багатьох поколінь радянських людей в УРСР залишилася невідомою його літературна спадщина, а більшість українських педагогів ще й дотепер не обізнана з внеском цього діяча в розбудову національної освіти.

Ім’я С.Черкасенка як активного учасника освітнього процесу першої третини ХХ ст. починає в сучасній педагогічній літературі згадуватися після здобуття Україною незалежності у 1991 р. Так, ця персоналія знайшла своє місце в контексті досліджень О.Сухомлинською теоретичних і методологічних проблем розвитку історико-педагогічної науки в Україні. Деякі публікації С.Черкасенка введено в науковий обіг у результаті здійснення Н.Гупаном історіографічного аналізу досліджень педагогічних персоналій. Педагогічно-публіцистична творчість цього діяча частково відображена у працях І.Зайченка, присвячених педагогічній журналістиці. Певні кроки щодо оцінки внеску С.Черкасенка в національне підручникотворення зроблено в дисертаційному дослідженні Н.Чаграк, де автор, зокрема, порівнює його буквар з відповідним підручником А.Крушельницького. У зв’язку з висвітленням освітньо-виховної діяльності київських просвітницьких товариств другої половини ХІХ – початку ХХ ст. ім’я педагога знаходимо у працях Л.Березівської. Деякі факти еміграційного періоду життя діяча відображені у дослідженні О.Джус, присвяченому С.Русовій.

Незважаючи на усвідомлення педагогами-науковцями значення С.Черкасенка в контексті розвитку національної педагогічної думки, його активна діяльність у галузі освіти досі не була ще предметом спеціального дослідження, що певною мірою збіднює історію вітчизняної педагогіки. Особливий інтерес до такого дослідження пояснюється тим, що роки активної педагогічної праці діяча збіглися з періодами кількох кардинальних змін у політичній ситуації у країні протягом першої третини ХХ ст. Ця обставина дає можливість на прикладі одного з лідерів українського освітнього руху простежити динаміку пріоритетів на складному шляху боротьби національно свідомої інтелігенції за створення рідномовної школи. Внесок педагога в розвиток української педагогічної думки і зумовив визначення теми дослідження “Педагогічна діяльність Спиридона Черкасенка в контексті руху за національну освіту (1906-1940)”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з тематичним планом науково-дослідної роботи Інституту педагогіки АПН України і є складовою теми “Розвиток ідей про національну освіту та виховання в творчій спадщині українських педагогів (Х - ХХ ст.)” (державний реєстраційний №0100U006264). Тему дисертації узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 8 від 30 жовтня 2001 р.).

Об’єкт дослідження - громадсько-педагогічний рух української інтелігенції першої третини ХХ ст. за національну освіту.

Предмет дослідження - освітня діяльність та педагогічна спадщина Спиридона Черкасенка.

Мета дослідження полягає у висвітленні та актуалізації внеску С.Черкасенка у процес розвитку національної педагогічної думки.

Відповідно до об’єкта, предмета й мети дослідження сформульовано такі завдання:

-

-

-

-

-

Методологічною основою дослідження є положення про взаємозв’язок і взаємозумовленість явищ; про соціокультурні та культурно-антропологічні чинники розгляду історико-педагогічних феноменів у контексті конкретних історичних умов; про роль особистості як виразника і представника відповідної епохи.

Теоретичною основою дослідження є положення про методологію та методи сучасних історико-педагогічних досліджень (М.Богуславський, С.Гончаренко, Н.Дічек, О.Сухомлинська,), про національний компонент у розвитку педагогічної науки та вітчизняної школи (М.Стельмахович, Б.Ступарик, Є.Сявавко), про генезу теорії та практики підручникотворення (М.Вашуленко, Я.Кодлюк, О.Савченко,), про специфіку розвитку національної педагогічної думки в умовах еміграції (М.Євтух, В.Кемінь, І.Руснак).

Для виконання поставлених завдань використовувалися такі методи дослідження: теоретичний аналіз, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення фактів під час опрацювання архівних і друкованих джерел; порівняльний метод з метою зіставлення подій, явищ і фактів; біографічний метод для аналізу педагогічної діяльності С.Черкасенка у зв’язку з подіями його життя; герменевтичний метод для коментування творів педагога; феноменологічний метод - з метою забезпечення об’єктивності у висвітленні фактів і формулюванні висновків.

Джерельна база дослідження:

-

-

-

-

-

-

Наукова новизна і теоретичне значення. У дисертації вперше на основі документальних джерел і наукової літератури здійснено цілісний аналіз педагогічної діяльності С.Черкасенка в контексті громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст. за національну освіту. З’ясовано провідні чинники, що впливали на формування педагогічного світогляду діяча (навчання в Новобузькій учительській семінарії, власний досвід роботи народним учителем, вплив рідномовної літератури, спілкування з відомими представниками української культури та освіти). Визначено головні напрями педагогічної діяльності С.Черкасенка, а саме: створення підручників для початкової школи, популяризація ідеї національної школи шляхом публікації статей і виступів перед педагогічною громадськістю; участь в організації рідномовних педагогічних видавництв, українських педагогічних журналів та громадських об’єднань освітян; просвітницька діяльність; практична педагогічна діяльність.

Встановлено, що пріоритетними темами публікацій діяча в періодичній пресі були проблема заборони української школи, питання правового становища вчителя, а також статті історико-педагогічного спрямування. З’ясовано, що комплекс підручників, створених С.Черкасенком для початкового навчання української мови, виконував інформаційну, розвивальну, виховну та мотиваційну функції і мав національно спрямований характер.

Набуло розвитку висвітлення персоналії С.Черкасенка як активного учасника освітнього процесу першої третини ХХ ст.

Отримали подальшу конкретизацію наукові уявлення про громадсько-педагогічний рух в Україні за національну школу, про життя та діяльність українських освітніх діячів в еміграції в 20-40-х роках минулого століття.

У науковий обіг уведено невідомі та маловідомі документи, матеріали, факти, важливі для цілісного відтворення особливостей розвитку української педагогічної думки й історії національної освіти.

Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення й висновки дослідження можуть бути використані в укладанні підручників, навчальних посібників та іншої навчально-методичної й історико-педагогічної літератури для студентів, учителів та науковців. Частково проміжні результати ввійшли до змісту навчального посібника для студентів вищих навчальних закладів “Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933” (1996). Результати дослідження також можуть бути внесені до змісту курсів педагогіки та історії педагогіки й використовуватися під час проведення спецкурсів, спецсемінарів, що сприятиме подальшому підвищенню якості підготовки педагогічних кадрів. Узагальнений у роботі матеріал допоможе у проведенні подальших наукових досліджень з історії української педагогіки та літературознавства.

Особистий внесок здобувача у навчальний посібник “Нариси історії українського шкільництва. 1905-1933” (1996), який підготовлено колективом авторів (Ж.Ільченко, Н.Калениченко, Н.Копиленко (Антонець), Т.Самоплавська, О.Сухомлинська, С.Філоненко), полягає в одноосібному авторстві параграфів, в яких висвітлюється боротьба інтелігенції за право існування україномовної початкової школи, вплив української преси на суспільну думку щодо шкільництва та поширення грамотності, а також окремого параграфа, присвяченого С.Черкасенку.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною і теоретичною обґрунтованістю вихідних позицій дисертації, залученням широкого спектру архівних джерел та історико-педагогічних матеріалів аналізованого періоду, сукупністю методів дослідження, адекватних об’єкту, предмету, меті та завданням дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися та обговорювалися на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Формування гуманістичного світогляду вчителя” (Умань, 2001), “Актуальні проблеми формування творчої особистості вчителя початкових класів” (Вінниця, 2001), “Іван Огієнко і розвиток національної освіти, науки і культури” (Житомир, 2002), “До витоків становлення української педагогічної науки” (Умань, 2002), “Розвиток змісту освіти як історико-педагогічна проблема” (Чернівці, 2003), на всеукраїнському науково-практичному семінарі “Історія педагогіки у структурі професійної підготовки вчителя” (Київ, 2001), міжвузівських науково-практичних конференціях “Використання спадщини забутих і повернутих діячів науки та культури в навчальному процесі педагогічного вузу та школи” (Рівне, 1991) та “Педагогіка миру в навчально-виховному процесі школи і вузу” (Рівне, 1995), а також на засіданнях лабораторії історії педагогіки Інституту педагогіки АПН України та звітних науково-практичних конференціях Інституту педагогіки АПН України (Київ, 2001, 2002, 2003, 2004).

Публікації. Основні результати дослідження висвітлено у 14 працях (одна у співавторстві), серед яких 8 одноосібних статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (352 найменування) та 9 додатків (обсягом 18 с.). Повний обсяг дисертації – 221 с. (основний обсяг – 170 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, його методологічну й теоретичну основи, методи, охарактеризовано джерельну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення, відображено апробацію здобутих результатів.

У першому розділі “С.Черкасенко як представник громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст.” здійснено загальний огляд творчого внеску С.Черкасенка в українську культуру, розкрито провідні чинники формування його педагогічного світогляду, визначено основні етапи життєвого шляху педагога та головні напрями його освітньої діяльності.

Проведене історіографічне дослідження спадщини С.Черкасенка свідчить, що цей діяч зробив помітний внесок в українську культуру. Опублікувавши у 1904 р. у львівському журналі “Літературно-науковий вістник” свої перші вірші, він згодом став досить відомим як автор інтимної лірики, пейзажної, громадсько-політичної та урбаністичної поезії. Окремий потужний пласт у спадщині митця становлять понад чотири десятки його віршованих та прозових драматичних творів, частина з яких успішно була поставлена на театральних сценах. На сторінках періодичної преси було надруковано багато оповідань, нарисів, фейлетонів письменника, чимало з них пізніше неодноразово перевидавалися окремими збірками. Як доводять сучасні дослідники (С.Дяченко), своїм твором “Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів” (1937) С.Черкасенко започаткував в українській літературі новий жанровий різновид – історико-пригодницький роман.

Активна літературна діяльність С.Черкасенка викликала зацікавлену реакцію критиків. Серед тих, хто друкованим словом відгукнувся на художню творчість Спиридона Феодосійовича, зустрічаємо й імена широковідомих його сучасників Д.Антоновича, Л.Білецького, М.Вороного, С.Єфремова, Олени Пчілки, С.Русової, Л.Старицької-Черняхівської, І.Стешенка, Г.Хоткевича, М.Шаповала та ін.

Із значним інтересом українські освітні діячі початку ХХ ст. сприйняли праці С.Черкасенка в галузі педагогіки. На сторінках періодичної преси, що виходила у період боротьби за існування україномовної школи в 1907-1916 рр. (журнали “Дзвін”, “Дніпрові хвилі”, “Літературно-науковий вістник”, “Світло”, “Українська хата”) та під час розбудови національної освіти в 1917-1919 рр. (журнали “Вільна українська школа”, “Книгарь”), знаходимо чимало рецензій на його букварі, читанки для початкової школи, брошури на педагогічну тематику, які були спрямовані на утвердження ідеї націоналізації школи. Проте активна участь письменника й педагога в культурному житті України була перервана наприкінці 1919 р. еміграцією та подальшим тавруванням його радянськими ідеологами як “ворога народу”.

Літературна спадщина С.Черкасенка почала повертатися в Україну лише на початку 90-х років ХХ ст. Нині окремі його художні твори вводяться до навчальних програм у школах та вищих навчальних закладах, а творчість письменника стала предметом ґрунтовних літературознавчих і мистецтвознавчих розвідок (О.Бабишкін, С.Дяченко, Т.Жицька, Г.Калантаєвська, О.Мишанич, О.Олійник, В.Школа та ін.)

Як показав аналіз історико-педагогічної літератури, прізвище С.Черкасенка дедалі частіше з’являється у дослідженнях, присвячених громадсько-педагогічному руху української інтелігенції на початку ХХ ст. Про це, зокрема, свідчать монографії І.Зайченка “Проблеми української національної школи у пресі (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.)” (2002), Н.Гупана “Українська історіографія історії педагогіки” (2002), дисертаційне дослідження Н.Чаграк “Педагогічні погляди і просвітницька діяльність Антона Крушельницького” (2004) тощо. Особливий інтерес становлять сучасні перевидання раніше малодоступних для дослідників в Україні мемуарів С. Русової “Мої спомини” (1937 р., передрук у 1996 р.), її статті “Спиридон Черкасенко, поет-педагог” (1930 р., передрук у 1996 р.), дослідження Г.Васьковича “Шкільництво в Україні (1905-1920 рр.)” (1969-1970 р., передрук в Україні 1996 р.), а також мемуари Ю.Тищенка-Сірого у збірнику “Ми і наші діти” (Торонто; Нью-Йорк, 1965).

На основі аналізу архівних матеріалів зроблено висновок, що провідним чинником формування професійного рівня С.Черкасенка як педагога стало його навчання в Новобузькій учительській семінарії, куди він вступив у 1892 р. після закінчення Новобузького двокласного міністерського училища. У цьому середньому навчальному закладі були створені належні умови для опанування важливих у шкільному викладанні теоретичних знань та необхідних практичних умінь і навичок. Зокрема, у семінарії були обладнані предметні кабінети, розроблені цікаві навчальні програми, функціонувала велика бібліотека, для успішного проведення педагогічної практики діяло однокласне училище. Проте весь навчально-виховний процес підпорядковувався прагненню русифікувати українську молодь, головним завданням, яке стояло перед викладачами семінарії, була підготовка вчителів, котрі поза своєю волею й навіть поза свідомістю ставали провідниками подальшої русифікації власного народу.

Проведений аналіз автобіографічних матеріалів С.Черкасенка показав, що надзвичайно важливу роль у становленні його національного світогляду відіграла рідномовна книга. Саме завдяки творам класиків української поезії, зібраними в антології “Вік” (1900), відбулось усвідомлення Спиридоном Феодосійовичем (на той час народного вчителя з восьмирічним стажем роботи) своєї національної належності, а також виникло бажання спробувати власні сили в галузі літературної творчості. Подальша активна участь молодого автора в літературному процесі сприяла його спілкуванню з такими відомими представниками української культури та освіти, як Борис і Марія Грінченки, М.Грушевський, В.Дурдуківський, С.Єфремов, Олена Пчілка, С.Русова, Я.Чепіга, М.Чернявський, Є.Чикаленко, Г.Шерстюк та ін. Під їх безпосереднім впливом остаточно сформувався педагогічний світогляд С.Черкасенка, провідною рисою якого стала відданість ідеї національної освіти.

Вивчення періодичної преси початку ХХ ст. дозволяє зробити висновок, що перша помітна поява С.Черкасенка серед учасників громадсько-педагогічного руху за національну освіту відбулася навесні 1906 р. Саме тоді завдяки затвердженню Тимчасових правил друку та Тимчасових правил про спілки і товариства в Російській імперії виникли правові підстави для видання україномовної періодичної преси та створення національних громадських об’єднань. Використовуючи ці можливості, С.Черкасенко разом із Б.Грінченком, В.Дурдуківським, С.Єфремовим, Г.Шерстюком та ін. діячами засновує в Києві Всеукраїнську спілку вчителів і діячів народної освіти, що була першою спробою створити масове професійне об’єднання українських освітян Наддніпрянщини. Як її делегат С.Черкасенко виступив на конференції представників національних учительських організацій (Санкт-Петербург, 1906) та взяв участь у роботі Третього делегатського з’їзду Всеросійської спілки вчителів і діячів народної освіти, який відбувся у фінському селищі Юстілля (1906).

У ході проведення дослідження встановлено, що у 1906 р. С.Черкасенко активно підтримав ініціативу Г.Шерстюка створити перше на Наддніпрянщині українське педагогічне видавництво “Український учитель”, метою якого було забезпечення майбутньої національної школи рідномовною літературою. Заходами видавництва побачила світ низка книжок С.Черкасенка, серед яких - буквар “Граматка” (1907), популярна астрономія “Про небо” (Ч. 1 – 1907; Ч. 2 – 1909), методичний посібник “Ялинка. Як влаштовувати дитячі свята” (1912), збірки творів для дітей “Діткам” (1907), “Маленький горбань” та інші оповідання” (1912), а також окремі видання оповідань письменника. Разом з іншими співробітниками видавництва педагог взяв участь у заснуванні першого в Російській імперії українського педагогічного журналу “Світло” (1910-1914) і став одним із активних його дописувачів. Крім того, він одноосібно започаткував видання серії книжок “Українська педагогічна бібліотека”(1914), що сприяла самоосвіті вчителів.

Високий авторитет С.Черкасенка серед освітян спонукав їх делегувати педагога на 1 Всеросійський з’їзд з питань народної освіти (Санкт-Петербург, грудень 1913 - січень 1914 рр.), де під час виступу він роз’яснював широкій громадськості нагальність завпровадження рідномовної освіти в українських губерніях.

Активною була участь С.Черкасенка в освітянському житті й у період становлення національної школи в 1917-1919 рр. Виступивши разом із С.Русовою, Ю.Тищенком (Сірим) та Я.Чепігою фундатором видавництва “Українська школа”, він значною мірою зосередився на створенні навчальної літератури для початкової ланки освіти. Результатом такої діяльності стало видання букваря “Початок” (1917), трьох читанок “Рідна школа”(1917-1919), підручника “Найпотрібніші правила правопису з додатком самостійного писання”(1918), а також серії дитячих книжок, що використовувалися для позакласного та позашкільного читання. Крім того, С.Черкасенко у 1917 р. бере участь у заснуванні Всеукраїнської учительської спілки й обирається першим відповідальним редактором єдиного на той час в Україні україномовного загальнопедагогічного журналу “Вільна українська школа”. Внесок педагога в розбудову національної школи був досить високо оцінений його сучасниками, які вважали С.Черкасенка одним з провідних діячів української освіти.

У ході наукового пошуку встановлено, що і в еміграційний період життя С.Черкасенко залишився небайдужим до проблем освіти та виховання. Як і більшість емігрантів, котрі були впевнені у лише тимчасовому, вимушеному перебуванні за кордоном, він у Відні стає мовним редактором українського видавництва “Земля”, спеціально заснованого для забезпечення навчальних закладів майбутньої незалежної України необхідною літературою. Під керівництвом голови Педагогічної місії для друку шкільних книжок за кордоном Міністерства освіти УНР А.Крушельницького та за безпосередньої участі Спиридона Феодосійовича це видавництво протягом 1920-1922 рр. надрукувало ряд підручників, серед яких “Короткий курс правопису з додатком самостійного писання” у двох частинах для третього та четвертого років навчання (1922) С.Черкасенка і чергові перевидання його букваря та читанок.

У 1923 р. діяч переїжджає до Ужгорода. Тут його обирають членом керівництва місцевої “Просвіти”, він також обіймає посаду театрального референта цього освітнього товариства. Вважаючи, що саме театр може принести найбільшу користь у пробудженні й розвитку в місцевої молоді почуття української національної самобутності, Спиридон Феодосійович починає писати твори для дитячих колективів. Протягом 1923-1929 рр. він створив понад 10 п’єс, більшість з яких пропагували ідеї пластунського руху.

Після переїзду в 1927 р. до с. Горні Черношіце на околиці Праги С.Черкасенко зосередився на літературній праці. Проте і в ці роки його хвилювали проблеми освіти. Про це, зокрема, свідчить листування Спиридона Феодосійовича з Г.Коваленком-Коломацьким, С.Русовою, Я.Чепігою, що використано в дослідженні з метою відтворення психологічного стану провідних діячів, які змушені були доживати останні дні на чужині.

У другому розділі “Педагогічна спадщина С.Черкасенка” проаналізовано публікації діяча з проблем педагогіки на сторінках періодичних видань, охарактеризовано внесок письменника-педагога у національне підручникотворення та висвітлено просвітницький потенціал його науково-популярної, публіцистичної та літературознавчої спадщини.

Як показали результати дослідження, значна частина статей С.Черкасенка з проблем педагогіки зосереджена на сторінках журналу “Світло” (1910-1914) - біля 40 публікацій, які часто були підписані псевдонімами Есефче, Провінціал, С.Тодосієнко, криптонімами С.Т., С.Ч. та ін. Діяч писав про педагогічні погляди М.Пирогова та Б.Грінченка, розглядав виховне значення творів Т.Шевченка, підіймав питання про мову викладання, про моральне виховання учнів; його турбувала доля народних бібліотек та читалень при школах, проблема самогубства дітей тощо. З вересня 1910 р. по травень 1911 р., тобто протягом навчального року, у журналі було опубліковано цикл з 9 невеликих статей С.Черкасенка під загальною назвою “З життя”, де автор розглядав нагальні проблеми вчительства. Звертає на себе увагу ряд рецензій Спиридона Феодосійовича на видання української преси, а також на новинки науково-популярної, художньої та педагогічної літератури, що виходили як у Росії, так і на території Західної України в Австро-Угорщині.

Водночас С.Черкасенко розглядав освітні проблеми на сторінках інших українських періодичних видань, серед них “Літературно-науковий вістник”, журнал “Дзвін”, єдина на той час щоденна газета українською мовою “Рада”, газета для селян “Засів”. Протягом 1912-1913 рр. у часопису “Літературно-науковий вістник” було опубліковано цикл статей С.Черкасенка “З українського життя”, де автор неодноразово звертався і до проблем шкільної та позашкільної освіти, зокрема писав про діяльність “Просвіт”, про перебіг розгляду освітніх питань в Державній Думі, про ущемлення прав українських учителів тощо.

Серед досить широкого кола педагогічних питань, які підіймав діяч на сторінках газет і журналів, виділяється кілька провідних.

Однією з постійних тем публікацій С.Черкасенка була проблема заборони національної школи, зокрема, такі її аспекти, як згубність навчання дітей незрозумілою для них мовою та позбавлення школярів виховного впливу рідної літератури. Особливу увагу педагог звертав на цінність для процесу національного самоусвідомлення учнів творів Т.Шевченка. У статтях “Виховниче значіння творів Т.Г.Шевченка” (1911), “Пам’яті українського генія” (1912), “Шевченко про “інородців”” (1914) розкривається значення постаті Т.Шевченка для становлення української нації, морально-етичні аспекти поетичної творчості Кобзаря та її великий виховний вплив.

У дисертаційному дослідженні значну увагу приділено розгляду С.Черкасенком правового становища народного вчителя в дореволюційній школі України, а також працям педагога на історико-педагогічну тематику. Зокрема, аналізуються статті “М.Пирогов: З нагоди 100-х роковин його народження” (1910), “Шевченко педагогом: Епізод з життя Шевченка” (1911), “Народний учитель: З нагоди 2-х роковин смерті Б.Грінченка” (1912), ряд рецензій, некрологів тощо.

У результаті наукового пошуку було з’ясовано, що серед статей С.Черкасенка 1917-1919 рр. найбільш вагомими є публікації в журналі “Вільна українська школа”. Його публікація “Всеукраїнська спілка учителів в 1900 рр.” (1917) і до сьогодні залишається основним джерелом узагальненої інформації про першу спробу створення масової організації українського вчительства Наддніпрянщини. Досить актуальною є стаття “Кілька слів про українізацію народної школи” (1917), де автор розглядає причини опору частини українського населення першим заходам на шляху створення національної школи.

У ХХ сторіччя Україна ввійшла під тягарем заборони україномовної школи, але з деякими здобутками в царині національного підручника. В умовах сплеску просвітницької діяльності інтелігенції на рубежі 50-60 років ХІХ ст. були підготовлені та побачили світ “Граматка” П.Куліша (1857), “Букварь южнорусскій” Т.Шевченка (1861), “Українська абетка” М.Гатцука (1861), “Граматка за для українського люду Л.Ященка (1862) та інші українські підручники. Але за кілька десятиріч другої половини ХІХ ст. ці підручники дещо застаріли. По-перше, педагогічна думка збагатилася новим досвідом, по-друге, це був період активного процесу формування сучасної української мови. Крім того, більшість з вказаних книжок була розрахована на використання в недільних школах. Все це зумовило значний інтерес до створення більш досконалих підручників для початкового навчання, видання яких розпочалося відразу після відміни Тимчасовими правилами друку 1905 р. обмежень щодо україномовної літератури. Провідні педагоги вважали своїм обов’язком якомога швидше забезпечити майбутню національну школу відповідними навчальними книгами

У процесі дослідження встановлено, що С.Черкасенко є автором кількох україномовних підручників для початкової школи. Буквар “Граматка” (1907) та читанка “Рідна школа” (1912) через заборону в Російській імперії української школи фактично залишилися книгами для сімейного користування. Значно доопрацьований буквар вже під назвою “Початок” (1917), комплекс читанок “Рідна школа” для першого, другого та третього років навчання (1917-1919), а також підручник ”Найпотрібніші правила правопису з додатком самостійного писання: Підручник для учнів початкових шкіл” (1918) вийшли в роки розбудови національної освіти і активно використовувалися в школах. “Короткий курс правопису з додатком самостійного писання” у двох частинах відповідно для третього і четвертого року навчання (1922) було видано віденським українським видавництвом “Земля”, а в Україну потрапила лише невелика частина його тиражу.

Дослідження показало, що С.Черкасенко в усіх своїх підручниках, написаних у різні роки, спирався на національний компонент освіти, тобто ставив собі за мету максимально повно розкрити перед дитиною історію, культуру, традиції українського народу.

У розділі характеризується просвітницький потенціал науково-популярної, публіцистичної та літературознавчої спадщини С.Черкасенка, що полягав у донесенні до широких верств українського населення елементарних наукових знань про оточуючий світ. Внеском С.Черкасенка у створення науково-популярної літератури для народу є астрономія “Про небо”(Ч. 1 -–1907 р., Ч. 2 – 1909 р.), що була одним із перших україномовних видань на цю тему. Педагогу належить також нарис про утворення та видобування вугілля “У шахтарів: Як живуть і працюють на шахтах”, що вийшов у 1919 р. в серії “Позашкільне читання”.

Після дозволу в Російській імперії видавати україномовну пресу одним із засобів просвітницької роботи серед населення стали спеціальні періодичні видання. У зв’язку з цим досить плідною була співпраця С.Черкасенка з редакцією газети для селян “Засів”. У дисертації аналізуються статті “Китайська республіка”, “Розмова про школу” (після публікації в газеті вийшла окремою брошурою), “Страшна праця”, “Пасерби”, “Треба дбати” (всі – 1912 р.) та ін., головною ідеєю яких є думка про необхідність поширення освіти серед трудящих мас.

Також суттєвою була участь С.Черкасенка у виданні журналу Української соціал-демократичної робітничої партії “Дзвін”, який адресувався робітникам. Спиридон Феодосійович був не лише одним з авторів часопису, а й редактором-видавцем його п’яти номерів у 1914 р. Особливе значення для характеристики просвітительської діяльності С.Черкасенка має номер, присвячений 100-річчю від дня народження Т.Шевченка. Враховуючи офіційну заборону царським урядом вшановувати ювілейну дату Кобзаря, можна також зробити висновок і про громадянську мужність С.Черкасенка як видавця журналу.

У ході дослідження з’ясувалося, що помітне місце у спадщині С.Черкасенка займають статті про життєвий шлях та творчість А.Тесленка, Лесі Українки, Ю.Федьковича, Т.Шевченка та інших визначних українських діячів. Такі публікації мали особливу освітню цінність за умов, коли українська література залишалася поза межами програм усіх типів навчальних закладів Російської імперії. Статті емігрантського періоду життя діяча, сприяли збереженню національної самобутності українців, котрі проживали за кордонами України. Популяризації кращих творів національної та світової літератури як для дітей, так і для дорослих слугували численні рецензії С.Черкасенка в періодичній пресі.

Висновки

У дисертації на основі аналізу освітньої діяльності та педагогічної спадщини С.Черкасенка доведено, що цей діяч був активним учасником громадсько-педагогічного руху української інтелігенції першої третини ХХ ст. і зробив вагомий внесок у розвиток національної педагогічної думки. Виступивши в 1906-1916 рр. активним борцем проти русифікаторської політики царського уряду, він у 1917-1919 рр. узяв помітну участь у розбудові національної освіти, а його діяльність в еміграції (1920-1940) сприяла національній самоідентифікації української молоді в умовах проживання поза межами України. Такий узагальнений висновок дає змогу висвітлити більш часткові результати нашого дослідження, а саме:

1. Аналіз архівних документів та автобіографічних матеріалів С.Черкасенка свідчить, що провідними чинниками формування його педагогічного світогляду стали: навчання в Новобузькій учительській семінарії; власний досвід роботи народним учителем; вплив рідномовної літератури, зокрема творів класиків української поезії; спілкування з відомими представниками української культури та освіти, серед яких - Борис і Марія Грінченки, М.Грушевський, В.Дурдуківський, С.Єфремов, Олена Пчілка, С.Русова, Я.Чепіга, М.Чернявський, Є.Чикаленко, Г.Шерстюк та ін.

2. Проведене дослідження показало, що основними напрямами педагогічної діяльності С.Черкасенка були:

-

-

-

-

-

-

-

3. Узагальнення творчого доробку С.Черкасенка дає підстави стверджувати, що завдяки його публікаціям на сторінках педагогічної та громадсько-політичної преси висвітлювалося широке коло педагогічних проблем. До пріоритетних тем статей С.Черкасенка відносимо проблему заборони царським урядом української школи та проблему правового становища вчителя. Публічне обговорення цих нагальних питань шкільного життя допомагало громадськості не лише усвідомити їх суть, а й краще зрозуміти причини загального незадовільного стану народної освіти. Важливою складовою спадщини С.Черкасенка є його публікації історико-педагогічного спрямування. Ознайомлюючи читачів із внеском у розвиток народної освіти Б.Грінченка, М.Дмитрієва, М.Пирогова, Т.Шевченка, Г.Шерстюка та ін., автор істотно збагачував уявлення своїх сучасників про історичний шлях вітчизняної педагогіки взагалі та про боротьбу українців за освітні права зокрема.

4. Проведене дослідження показало, що С.Черкасенко створив комплекс підручників для початкової школи, до якого увійшли буквар, читанки та підручники з української мови. Всі вони певною мірою структуровані та виконують інформаційну, розвивальну, виховну і мотиваційну функції. Такий підхід дав змогу зреалізувати дидактико-методичні принципи природовідповідності, науковості, доступності, наочності та врахування вікових особливостей. Великого значення автор надавав принципу культуровідповідності. Звертає на себе увагу гармонійне поєднання фольклорного матеріалу, кращих творів українських письменників з текстами науково-популярної спрямованості. Характерна особливість підручників С.Черкасенка - значна кількість завдань творчого характеру, які спираються на близький і знайомий світ, що оточує дитину.

5. Здійснений науковий пошук дає підстави зробити висновок про значний просвітницький потенціал науково-популярної, публіцистичної та літературознавчої спадщини С.Черкасенка. Усвідомлюючи важливість самоосвіти в умовах заборони рідномовної школи, діяч намагався через науково-популярну брошуру, статті в газетах і журналах ширити серед малоосвічених верств населення наукові знання про навколишній світ, ознайомлювати з творчістю українських та зарубіжних письменників, пропагувати саму ідею необхідності здобуття знань.

Проведене дисертаційне дослідження не охоплює всіх аспектів педагогічної діяльності С.Черкасенка. Подальшого поглибленого дослідження потребують підручники педагога. Окремої уваги заслуговує його просвітницька діяльність в еміграції, особливо участь у заходах ужгородської “Просвіти”. Актуальним є аналіз виховного потенціалу художніх творів С.Черкасенка для дітей, зокрема п’єс, що пропагують ідеї пластунського руху.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.