НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ України

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

БАРАБАШ ГАЛИНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 349.22–057.4

Особливості правового регулювання праці науковців і його вдосконалення

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України (м. Харків).

Науковий керівник – кандидат юридичних наук, доцент Гончарова Галина Степанівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри трудового права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, завідувач кафедри цивільного та трудового права;

кандидат юридичних наук, доцент Гоц Василь Якович, Харківський національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри трудового, екологічного та аграрного права.

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем цивільного, трудового і підприємницького права, м. Київ.

Захист відбудеться 21 грудня 2005 року о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 19 листопада 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.О. Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наука, сутністю і метою якої є пізнання закономірностей та властивостей розвитку природи, суспільства і людини, завжди відігравала першорядну роль у будь-якому суспільстві. Особливого значення вона набуває в сучасних умовах, коли Україна спрямовує активні зусилля на економічне зростання та підвищення рівня соціального захисту громадян. Серед стратегічних пріоритетів економічного і соціального розвитку головним чинником стійкого економічного розвитку визначено зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги й якість виробництва і споживання. Тісний зв’язок між науково-технічним прогресом і економічним розквітом держави визнається більшістю розвинених країн. Разом з тим, стан науки в Україні не можна визнати задовільним. Держава намагається подолати негативні явища, що мають місце в науковій і науково-технічній сфері, а також докладає чимало зусиль до підвищення рівня соціального захисту наукових працівників.

Законодавство про працю науковців не піддавалось оновленню понад 40 років. Правове регулювання їх праці лише частково здійснюється Законом України „Про наукову і науково-технічну діяльність”. Залишаються чинними нормативно-правові акти колишнього СРСР з питань заміщення посад наукових працівників, трудової дисципліни, робочого часу тощо.

Донині в Україні не розроблені Кваліфікаційні характеристики посад наукових працівників. Відсутній нормативно-правовий акт про виконання науково-дослідних робіт за господарськими договорами із замовниками. Залишаються неврегульованими питання правового становища тимчасових творчих колективів. Законодавчі акти про наукову діяльність, що прийняті в Україні, спрямовані на вирішення проблем організації виконання наукових досліджень, їх експертизи, а правове регулювання праці науковців залишається поза увагою законодавця.

Актуальність теми обумовлена й тим, що праця науковців є специфічним видом розумової праці, але її особливості не були предметом комплексного наукового дослідження. Ні в чинному Кодексі законів про працю України, ні в проекті Трудового кодексу України немає жодної статті, яка б стосувалась особливостей правового регулювання праці науковців.

Важливість теми дослідження обумовлена також тим, що наука опинилась у кризовому стані. Національні інтереси України вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження науково-технологічного потенціалу, забезпечення ефективного його використання для подолання кризових явищ в економіці й соціальному розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до цільової комплексної програми Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого на 2001–2005 роки „Проблеми удосконалення юридичних гарантій реалізації трудових і соціальних прав в умовах ринкової економіки” (номер державної реєстрації 0186.0.070864).

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у всебічному аналізі та розкритті особливостей правового регулювання праці науковців, розробці конкретних практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й подальшого вдосконалення нормативно-правової бази праці науковців академічного, галузевого та вузівського секторів науки.

Для досягнення поставленої мети в дисертації вирішувались такі основні задачі:

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Об’єктом дослідження є трудові правовідносини наукових працівників.

Предметом дослідження виступає правовий статус наукового працівника та його нормативно-правове регулювання, підстави виникнення й припинення трудових правовідносин науковців, система нормативних актів, що регулюють порядок використання праці вказаної категорії найманих працівників.

Методи дослідження. При написанні дисертації використовувались базові науково-теоретичні положення теорії держави та права, а також ідеї та концепції, розроблені в науці трудового права. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод. У роботі використано також такі наукові методи дослідження: історичний, логіко-юридичний, логіко-семантичний, системний, соціологічний, порівняльно-правовий.

Діалектичний метод пізнання дозволив провести дослідження в єдності, взаємозв’язку та розвитку соціальних і юридичних чинників. За допомогою логіко-семантичного методу вдосконалено понятійний апарат та проведено різницю між категоріями „науковий працівник” і „вчений”. Історико-правовий метод дозволив дослідити шлях розвитку правового регулювання організації конкурсного заміщення посад наукових працівників, законодавства про відпустки науковців. Із застосуванням порівняльно-правового методу аналізувався стан правового регулювання трудових відносин науковців в Україні та за її межами.

Науково-теоретичну базу дослідження становлять праці Л.Ю. Бугрова, В.С. Венедиктова, Н.К. Воєводенко, В.Л. Гейхмана, Л.Я. Гінцбурга, В.А. Глозмана, Г.С. Гончарової, В.В. Жернакова, М.В. Журавльова, І.В. Зуба, С.О. Іванова, Л.І. Лазор, Б.Д. Лебіна, Р.З. Лівшиця, А.Р. Мацюка, Т.П. Мітіль, Ю.П. Орловського, А.Ю. Пашерстніка, О.С. Пашкова, Л.Ф. Петренка, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенка, О.І. Процевського, В.А. Рассудовського, А.О. Селіванова, З.К. Симорота, О.В. Смирнова, В.Г. Сойфера, Л.Є. Стахєєва, Г.І. Федькіна, Г.О. Ципкіна, Г.Г. Ципріс, Я.М. Шевченко та інших.

Нормативну базу дослідження становлять: Конституція України, законодавчі акти України, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, а також міжнародно-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням особливостей правового регулювання праці науковців.

В процесі роботи над дисертацією одержано такі результати, що мають наукову новизну:

1. Вперше виявлені критерії диференціації правового регулювання праці науковців.

2. Зроблено висновок про необхідність розробки нового Положення про конкурсне заміщення посад наукових працівників. Обґрунтовані виключні випадки заміщення посад науковців без проведення конкурсу.

3. Проаналізовано вимоги, що пред’являються до кандидатів на заміщення посад науковців.

4. Доведено необхідність застосування в окремих випадках контракту як особливого виду трудового договору для виконання наукових досліджень.

5. Обґрунтовано висновок про необхідність застосування гнучких та індивідуалізованих режимів робочого часу для науковців.

6. Внесені пропозиції щодо більш широкого використання колективного договору для вирішення питання про вивільнення науковців від табельного обліку та можливості встановлення інших режимів праці.

7. Сформульовано висновок про необхідність розширення переліку наукових установ, у яких доктори і кандидати наук мають право отримувати подовжену щорічну відпустку (56 та 42 календарних днів).

8. Вперше визначені концептуальні підходи до змісту кваліфікаційних характеристик посад наукових працівників.

9. Розроблено проект Положення про тимчасові творчі колективи.

10. Запропоновано включати до стажу наукової роботи осіб, які не займали наукової посади, не більше 5-ти років, що передували отриманню ступеня кандидата наук за спеціальністю, що відповідає профілю їх діяльності.

11. Вперше зроблено висновок про відсутність безпосередніх юридичних важелів, що впливають на творчу працю.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані в подальших наукових розробках проблем правового регулювання праці науковців. Науково-прикладне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки і пропозиції можуть бути використані в правотворчій роботі, в тому числі під час розробки нового Трудового кодексу України, інших нормативно-правових актів, призначених для регулювання трудових відносин науковців, зокрема, стосовно порядку заміщення посад наукових працівників науково-дослідних установ, керівників наукових установ тощо.

Одержані результати можуть використовуватись у навчальному процесі в юридичних та інших навчальних закладах України при вивченні дисципліни „Трудове право України”, а також при написанні підручників, науково-практичних посібників, підготовці коментарів до трудового законодавства, при розробці методичних рекомендацій.

Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути враховані науково-дослідними установами при встановленні режимів робочого часу, розробці положень про оплату праці й матеріальне стимулювання наукової творчості, укладенні колективних договорів, зарахуванні на наукові посади, припиненні трудових відносин, при виплаті науковцям надбавок за стаж роботи в науковій сфері.

Деякі висновки можуть бути використані при укладенні договорів на виконання наукових досліджень господарським способом.

Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана і обговорена на кафедрі трудового права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати проведеного дослідження доповідались авторкою на науково-практичній конференції „Захист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення” (м. Київ, 30 січня 2003 р.); науково-практичній конференції „Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (м. Сімферополь, 19–20 травня 2003 р.); науково-практичній конференції „Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи” (м. Запоріжжя, 25–26 червня 2004 р.); міжнародній науковій конференції молодих учених та здобувачів „Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 11–12 листопада 2004 р.); науково-практичній конференції „Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах” (м. Суми, 2–5 червня 2005 р.).

Теоретичні висновки використовуються в процесі викладання дисертанткою навчального курсу „Трудове право України”, зокрема, при проведенні практичних занять за темами „Суб’єкти трудового права”, „Колективний договір”, „Трудовий договір”, Робочий час і час відпочинку”, „Оплата праці”.

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження опубліковані в трьох наукових статтях і тезах п’яти наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (264 найменування) та додатку. Загальний обсяг дисертації складає 219 сторінок, з яких основного тексту 189 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, розкривається стан її наукової розробки, визначаються мета і завдання дослідження, методологічна основа роботи, доводиться наукова новизна, теоретичне і практичне значення досягнутих результатів, їх апробація.

Розділ 1 дисертації „Загальна характеристика праці науковців та її місце у системі суспільного розподілу праці” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1. „Наукова діяльність: поняття, види і суб’єкти” визначаються поняття і види наукової і науково-технічної діяльності, досліджується правовий статус виконавців науково-дослідних робіт. Дисертантка наголошує, що наукова діяльність є специфічним видом розумової діяльності людини, спрямованим на одержання і використання нових знань. Авторкою виявлені спільні риси та відмінності між такими поняттями, як „наукова діяльність” і „стаж наукової роботи”. Що стосується останнього, то змістовне наповнення визначення цього терміну не завжди збігається з визначенням поняття „наукова робота”. До стажу наукової роботи можуть включатися також й інші види діяльності, що не є науковими, але передують отриманню наукового результату. На цій підставі зроблено висновок, що до стажу наукової роботи можна включати періоди іншої діяльності строком не більше п’яти років, що передують даті присудження наукового ступеня за спеціальністю.

Суб’єкти наукової діяльності посідають особливе місце в системі суспільного розподілу праці. Виходячи з Рекомендації про статус наукових працівників, прийнятої 20 листопада 1974 року Генеральною конференцією ООН з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), що відносить до наукових працівників осіб, які займаються дослідженнями і розробками у конкретній галузі науки або техніки, ґрунтуючись на порівняльному аналізі законодавства інших країн, авторка з’ясовує різницю між такими правовими категоріями, як „вчений” і „науковий працівник”. Науковий працівник є суб’єктом трудових відносин з усіма відповідними наслідками, а вчений – це більш загальна категорія, що характеризує суб’єкта трудового права. Основними критеріями віднесення працівників до категорії науковців слід вважати: наявність відповідної кваліфікації, що включає в себе вищу освіту та (або) науковий ступінь (вчене звання); напрям виконуваної роботи – наукова та (або) науково-технічна діяльність; професійне зайняття таким видом діяльності.

У підрозділі 1.2. „Підстави диференціації правового регулювання праці науковців” з’ясовані фактори диференціації правового регулювання трудових відносин наукових працівників. Поділяючи думку В.М. Кудрявцева, дисертантка визначає, що наука як галузь суспільного виробництва має свою специфіку, а наукова творчість не має меж та наперед встановлених форм, але вона підпорядковується об’єктивним закономірностям. Нормування творчої праці неможливе внаслідок її унікальності й неповторності. Тому виконання трудової функції науковими працівниками регулюється, поряд із загальними, спеціальними нормами трудового законодавства.

Фактори диференціації поділені на дві групи: критерії соціально-економічного та інтелектуально-фізіологічного характеру. До перших слід віднести зміст наукової діяльності й науки загалом; неможливість прямого правового впливу на творчу складову наукової діяльності; спадковість між живою науковою працею та працею, що була матеріалізована в попередньо виконаних дослідженнях; імовірність очікуваного результату; складність об’єктивної оцінки результатів досліджень і специфічність критеріїв оцінки виконаних наукових робіт; підвищені вимоги до професійних знань, моральних якостей та здібностей працівника; особливості трудової функції науковців тощо.

Під інтелектуально-фізіологічними критеріями специфіки наукової діяльності необхідно розуміти здатність особи до складної інтелектуальної творчої праці; особистісний чинник; професійну мобільність науковця; умови праці, моральну атмосферу в колективі або „психологічний клімат” тощо.

Диференціація правового регулювання праці науковців знаходить своє втілення у порядку підбору осіб на наукову роботу, змісті трудової функції науковців, критеріях оцінки ефективності їх діяльності, порядку припинення трудових відносин наукових працівників, регулюванні режимів їх робочого часу, часу відпочинку, оплаті праці тощо. Науковий працівник не може бути примушений провадити наукові дослідження, якщо вони або їх результати викликають або можуть викликати шкідливі для здоров’я людини, її життя і довкілля наслідки, а також не може бути притягнутий до відповідальності за відмову від участі у таких дослідженнях.

Трудовий процес іноді здійснюється не окремим науковцем, а творчим колективом. Колектив працює на спільний результат. Науковий прогрес обумовлює розширення колективних елементів у виконанні наукових досліджень. Разом з тим колективність не виключає певної автономії, яка надається кожному виконавцю наукових робіт.

Розділ 2 „Порядок виникнення та припинення трудових правовідносин з науковими працівниками” складається з трьох підрозділів, присвячених конкурсному порядку заміщення вакантних посад науковців, позаконкурсному порядку виникнення трудових відносин та особливостям припинення трудових відносин з цією категорією працівників.

У підрозділі 2.1. „Конкурс як елемент юридичного складу підстави виникнення трудових відносин з науковцями” аналізується конкурсний відбір як підстава заміщення наукових посад. Це питання досліджується з позиції історизму. У наукових установах традиційно заміщення вакантних посад здійснювалось за конкурсом, але після прийняття у 1991 році Закону України „Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності” конкурсний порядок при прийнятті на роботу (заміщенні посад) не застосовувався. І лише після внесення змін до цього Закону у 1998 році, з’явились норми, відповідно до яких прийняття на роботу наукових працівників здійснюється на основі конкурсного відбору вченою (науковою, науково-технічною, технічною) радою наукової установи. Але, закріпивши конкурсний відбір як підставу прийняття на роботу (заміщення посад), законодавець не визначив порядку проведення самого конкурсу. Повернення до конкурсного підбору наукових працівників визнається авторкою як позитивне явище. Такому підбору кадрів притаманна ціла низка переваг порівняно з прийняттям на роботу за загальними правилами. Конкурс дозволяє забезпечити можливість відбору найкращих наукових кадрів, попередню оцінку індивідуальних якостей працівника, гласність та прозорість процедури відбору кандидатів, виключає суб’єктивізм у доборі кадрів. Заміщення посад за конкурсом базується на демократичних принципах, оскільки голосування за переможця здійснюється колегіально більшістю голосів. Правом відбору кращого науковця наділений не керівник наукової установи, а колегіальний орган (вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада), яка не є стороною трудових правовідносин. Обрання конкретного учасника за конкурсом є окремим юридичним фактом із фактичного юридичного складу. Лише після обрання за конкурсом створюються умови для укладення трудового договору. На думку дисертантки, у фактичному складі, який породжує трудові правовідносини з науковими працівниками, провідне значення має акт обрання за конкурсом, оскільки таке рішення виносить колегіальний орган, що складається з найбільш авторитетних вчених наукової установи, які здатні дати принципову та справедливу оцінку діловим і професійним якостям претендента на наукову посаду.

Серед документів, які подаються претендентом для участі в конкурсі, авторка окремо виділяє характеристику з попереднього місця роботи. Вона є джерелом додаткових даних про ділові, професійні й моральні якості претендента на наукову посаду. Вимога надання характеристики сприятиме підвищенню відповідальності науковця.

Конкурс передбачає змагальність. За загальним правилом, його слід вважати таким, що відбувся, коли в ньому брали участь декілька осіб. Але в порядку виключення конкурс слід вважати таким, що відбувся, і за умови, якщо в ньому бере участь лише один кандидат. Вважаємо, що в цих випадках все таки створюється можливість вільного вибору. Також слід враховувати, що законодавство не передбачає мінімальної кількості осіб, які беруть участь у конкурсі, та рівень насиченості регіону науковими кадрами.

У дисертації зроблено висновок про необхідність створення конкурсних комісій, які мають розглядати матеріали, що надходять від учасників конкурсу. Вони також складатимуть мотивований висновок у письмовій формі по кожній кандидатурі та надаватимуть свої рекомендації раді наукової установи. Скасувати рішення вченої ради, на думку дисертантки, має право керівник наукової установи, але лише за наявності процедурних порушень. Після обрання науковця на посаду за конкурсом, випробування не повинно встановлюватись.

У роботі також аналізується порядок призначення на посаду керівника наукової установи. Запропоновано, що у загальних зборах (конференції) трудового колективу, присвячених обранню керівника, мають брати участь не менше 75 % наукових працівників установи, решту можуть складати інші працівники цієї організації. Зроблено висновок про недопущення вікових обмежень при призначенні особи на посаду керівника наукової установи. Умовою її заняття має бути належність претендента до громадянства України.

З метою усунення прогалин у правовому регулюванні виникнення трудових відносин з науковцями запропоновано прийняття Положення про порядок заміщення посад наукових працівників науково-дослідних установ, яке включатиме в себе умови проведення конкурсу (оголошення конкурсу, прийом документів, процедуру відбору кандидатів тощо), права і обов’язки учасників конкурсу, а також порядок визнання результатів конкурсу недійсними тощо.

Підрозділ 2.2. „Позаконкурсний порядок виникнення трудових відносин з науковими працівниками” присвячений дослідженню випадків прийняття на роботу без проведення конкурсу. З урахуванням традицій, що склалися в правовому регулюванні праці науковців, зроблено висновок, що конкурс не повинен проводитись при заміщенні претендентами вакантних посад молодших наукових співробітників після завершення ними аспірантури (ад’юнктури) та направлення на роботу у порядку працевлаштування; стосовно осіб, які мають звання дійсного члена або члена-кореспондента НАН України та галузевих академій наук. Конкурс може не проводитись при переведенні науковців з однієї до іншої наукової установи; при прийнятті до новостворених наукових установ; у випадку укладення контракту з науковцем, у тому числі при прийнятті на роботу наукових пенсіонерів; при укладенні строкового трудового договору на час виконання науковою установою певного господарського договору. Враховуючи, що на посаду за сумісництвом, як правило, не претендують декілька осіб, і така робота носить тимчасовий характер, поділяючи думку А.Р. Мацюка та З.К. Симорота, зроблено висновок про те, що за сумісництвом заміщення посад слід здійснювати без проведення конкурсу.

Дисертанткою запропоновано також застосовувати контракт у випадку прийняття на час виконання певної роботи особи, яка має специфічну індивідуальну підготовку, необхідну для вироблення певного наукового результату. В контракті можна встановити особливі умови виконання наукового завдання, режим праці, умови оплати, відповідальність за її невиконання тощо.

На думку авторки тимчасовий творчий колектив також має створюватись за наказом керівника наукової установи без проведення конкурсу, оскільки він складається з фахівців різних галузей науки та навіть таких науковців, які працюють у різних наукових установах. Творчі колективи виконують складні наукові завдання, а ділові якості їх виконавців вже відомі науковій громадськості.

У підрозділі 2.3. „Особливості припинення трудових правовідносин з науковцями” проаналізовано специфіку припинення трудових відносин, обумовлену особливим змістом трудової функції науковця та конкурсним порядком заміщення вакантних посад. Після обрання за конкурсом науковці мають право звільнятись за власним бажанням у будь-який час відповідно до ст. КЗпП України. Після закінчення строку обрання за конкурсом трудові відносини не припиняються, нового оформлення трудових відносин не повинно здійснюватись. За наслідками позитивних результатів атестації науковці продовжують виконувати свої трудові обов’язки. Такий підхід до розуміння наслідків закінчення строку обрання забезпечує стабільність трудових правовідносин у науковій сфері.

Проведено дослідження порядку проведення періодичної атестації науковців, негативні результати якої можуть стати підставою для звільнення наукових працівників із займаної посади. Для забезпечення об’єктивних результатів атестації науковим установам запропоновано заздалегідь готувати приблизний перелік питань, що ставитимуться на атестації. Цей перелік слід обговорювати з виборним органом первинної профспілкової організації та доводити до відома працівників не пізніше, як за місяць до її початку. При проведенні атестації науковців перш за все потрібно враховувати здатність особи до виконання наукових досліджень та професійні якості; особистий вклад працівника у розвиток науки і техніки; створення принципово нової техніки, технологій і матеріалів, що дозволяють забезпечити конкурентоздатність продукції, яка створюється; новизну, теоретичний рівень та складність досліджень і розробок; творчу активність, ініціативу працівника, ступінь його відповідальності за результативність виконаних робіт. Дрібні порушення трудової дисципліни не можуть бути підставою для визнання науковця невідповідним займаній посаді. Такий підхід до атестації сприятиме бережливому ставленню до наукового потенціалу держави та безперервному розвитку науки в цілому. Погоджуючись з думкою Л.І. Лазор, авторка пропонує враховувати й моральні якості науковця, до яких належить духовний рівень людини, що проявляється в її милосерді, гуманності, доброті й чутливості, тактовності, порядності та стриманості. Зроблено висновок про можливість звільнення наукових працівників з роботи за аморальний вчинок і запропоновано доповнити п. 3 ст. 41 КЗпП України словами „та науковців за дії, пов’язані з використанням наукових знань всупереч загальнолюдським цінностям і нормам моралі”.

Дисертанткою проведено аналіз порядку звільнення керівників наукових установ. На її думку, не допускається звільнення науковця з посади керівника у зв’язку з досягненням пенсійного віку. Звільнення таких осіб за п. 1 ст. 41 КЗпП України можливе у випадках, коли дії або бездіяльність керівника спричинили або могли спричинити матеріальну чи моральну шкоду правам і законним інтересам наукової установи, державі, підривають престиж керівника і наукової установи в цілому. Під грубими порушеннями трудової дисципліни, на нашу думку, слід вважати проступки, які пов’язані з підтасуванням та перекрученням фактів та результатів наукових досліджень, грубі фінансові порушення (наприклад, ухилення від сплати податків), зрив з вини керівника плану впровадження нової техніки в науковій установі тощо. При встановленні одноразового грубого порушення трудових обов’язків потрібно виходити з кола посадових обов’язків керівника наукової установи.

Керівники наукової установи не є державними службовцями і в майбутньому, на нашу думку, не можуть бути визнані такими, оскільки їх трудова функція пов’язана з управлінням науковими колективами та отриманням нових знань, а не з виконанням функцій державного управління. У зв’язку з цим до них не може бути застосований інститут відставки.

Розділ 3 „Організація праці та матеріальне забезпечення наукових працівників” присвячений дослідженню правового регулювання робочого часу, часу відпочинку та матеріальному забезпеченню науковців. У підрозділі 3.1. „Правове регулювання режимів робочого часу і часу відпочинку наукових працівників” з урахуванням особливостей праці науковців зроблено висновок про необхідність запровадження таких режимів праці, які б сприяли збереженню наукового потенціалу та підвищенню ефективності наукових досліджень, а саме, гнучкого режиму робочого часу, індивідуалізованих режимів праці, які допускаються у законодавстві Бельгії, Фінляндії, Німеччини. Можливість їх встановлення має визначатись статутом, колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку наукової установи. Для конкретного науковця такий режим може бути введений наказом керівника. У такому ж порядку можна передбачати умови звільнення науковців від табельного обліку.

Проаналізовано стан нормативно-правового регулювання часу відпочинку наукових працівників. Науковим установам, які зробили найбільш вагомий внесок у розвиток вітчизняної науки і отримали статус національних, необхідно дозволити самостійно вирішувати питання про надання подовженої щорічної відпустки науковим працівникам, які мають науковий ступінь кандидата (доктора) наук. Внесено пропозицію доповнити розділ VІІІ Додатку до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346 після слів „Академії мистецтв” фразою „та інші національні науково-дослідні установи, яким такий статус надано Указом Президента України”. Також запропоновано збільшувати тривалість основної щорічної відпустки залежно від наявного безперервного стажу в конкретній науковій установі. Доцільно також надавати провідним фахівцям усіх наукових установ за поданням відділів (лабораторій, секторів тощо) кожні п’ять років творчу відпустку тривалістю 6 місяців для написання дисертації, монографії тощо. Умови надання такої відпустки необхідно передбачати в статутах наукових установ.

У підрозділі 3.2. „Системи оплати праці та форми стимулювання наукової творчості” досліджені особливості нормативної бази в сфері оплати праці науковців, складові їх заробітної плати. З’ясовано співвідношення між розмірами посадових окладів залежно від наукового ступеня, внесена пропозиція про необхідність встановлення такого співвідношення на рівні не менше ніж 33Для виявлення умов, коли до наукового працівника не може бути застосоване заохочення, проведено різницю між грошовими виплатами, які є елементами заробітної плати, та грошовими виплатами, які належать до заохочень. У роботі аналізуються існуючі методики оцінки ефективності праці науковця, зокрема, кількість публікацій, „цитованість” науковця, бальна методика, комплексний метод тощо, що використовуються для встановлення надбавок, преміювання наукових працівників і т. ін.

Особливе місце в системі стимулювання праці науковців посідають довічні виплати членам НАН України і галузевих академій наук. Вони не є заробітною платою, не включаються до середнього заробітку при визначенні розміру пенсії, виплачуються на підставі спеціальних нормативно-правових актів. Розмір цих виплат залежить від заслуг науковця та фінансових можливостей держави.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні правового статусу наукового працівника як суб’єкта трудових правовідносин, особливостей реалізації його прав і виконання обов’язків з метою вдосконалення законодавства про працю. У заключній частині дисертації на підставі проведеного дослідження сформульовано наукові та практичні результати роботи, зокрема:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Барабаш Г.О. Договірні форми організації праці в науковій сферіПроблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. . – С.  – 70.

2. Барабаш Г.О. Загальна характеристика суб’єктів наукової і науково-технічної діяльності: правовий аспект // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. – 2004. – № 4 (12). – С. 140–144.

3. Барабаш Г.О. Про застосування трудового контракту в науковій сфері // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Збірник наукових статей. – 2004. – Випуск XIV. – С. 198–203.

4. Барабаш Г.О. Соціально-правова характеристика праці науковцівЗахист соціальних прав людини і громадянина в Україні: проблеми юридичного забезпечення: Матеріали наук.-практ. конф.; м. Київ, 30 січня 2003 р. / За ред. Н.Б. Болотіної. – К.: „МП Леся”, 2003. – С. –97.

5. Барабаш Г.О. Про порядок заміщення посад наукових працівниківАктуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки: Матеріали наук.-практ. конф.; м. Сімферополь, 19–20 травня 2003 р. / За ред. проф. В.С. Венедиктова. – Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. – С. 127–129.

6. Барабаш Г.О. Поняття „науковий працівник” в трудовому праві (порівняльно-правовий аналіз) // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: Матеріали наук.-практ. конф.; м. Запоріжжя, 25–26 червня 2004 р. / За заг. ред. проф. В.С. Венедиктова. – Х.: Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – С. – 114.

7. Барабаш Г.О. Правове регулювання праці науковців у тимчасових творчих колективах // Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів / За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 114–116.

8. Барабаш Г.О. Підстави диференціації законодавства про працю науковців // Форми соціально-правового захисту працівників у службово-трудових відносинах: Матеріали наук.-практ. конф.; м. Суми, 2–4 червня 2005 р. / За ред. проф. В.С. Венедиктова. – Х.: Українська асоціація фахівців трудового права, 2005. – С. 81–85.

анотаціЯ

Барабаш Г.О. Особливості правового регулювання праці науковців і його вдосконалення. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2005.

У дисертаційній роботі розкриті основні риси наукової діяльності, з’ясовані критерії диференціації правового регулювання праці науковців, серед яких виділено дві групи факторів: соціально-економічні та інтелектуально-фізіологічні. Досліджено конкурсний порядок виникнення трудових відносин з науковими працівниками, обґрунтовані випадки прийняття на посади без проведення конкурсу, запропоновано розробити нове Положення про порядок заміщення посад наукових працівників науково-дослідних установ. Виявлена специфіка трудових відносин з науковими працівниками, які виконують наукові дослідження за господарськими договорами із замовниками, проаналізовані особливості правового регулювання робочого часу і часу відпочинку науковців, запропоновано застосовувати у порядку, встановленому колективним договором, гнучкий, індивідуалізований та інші режими робочого часу. Досліджені особливості правового регулювання оплати праці науковців і стимулювання наукової творчості.

Ключові слова: наукова діяльність, суб’єкт наукової діяльності, науковий працівник, вчений, стаж наукової діяльності, конкурс, вчена (наукова, науково-технічна, технічна) рада, вакантна посада, атестація.

АННОТАЦИЯ

Барабаш Г.А. Особенности правового регулирования труда научных работников и его совершенствование. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 – трудовое право; право социального обеспечения. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. – Харьков, 2005.

В диссертации осуществлено исследование особенностей правового регулирования труда научных работников, которые обусловлены творческим характером научной деятельности. Выявлены факторы дифференциации, которые объединены в две группы: социально-экономические и интеллектуально-физиологические критерии. Дифференциация проявляется в порядке подбора лиц на научную работу, в определении содержания трудовой функции, в оценке эффективности деятельности научных работников, порядке прекращения трудовых отношений, в регулировании режимов рабочего времени, времени отдыха, оплате труда.

Трудовой процесс часто осуществляется не отдельными научными работниками, а творческим коллективом, поэтому научный прогресс обуславливает расширение коллективных элементов в выполнении научных исследований. Замещение научных должностей осуществляется по конкурсу. Проанализирован порядок проведения конкурса, выявлены исключительные случаи внеконкурсного порядка принятия научных сотрудников на работу. В диссертации подчеркивается преимущество конкурса перед иными юридическими фактами, влекущими за собой возникновение трудовых правоотношений. Внесено предложение о принятии нового Положения о порядке замещения должностей научных работников научно-исследовательских учреждений.

Проведен анализ порядка увольнения научных работников и руководителей научных учреждений. Предложено дополнить п. 3 ст. КЗоТ Украины положением о возможности увольнения научных работников за действия, связанные с использованием научных знаний вопреки общечеловеческим ценностям и нормам морали.

Руководители научных учреждений не могут быть отнесены к государственным служащим, поэтому к ним не может быть применен институт отставки.

Рекомендовано применять такие режимы труда, которые способствовали бы сохранению научного потенциала, а именно гибкий, индивидуализированный режимы. Их введение следует предусматривать в коллективных договорах. Сделан вывод о необходимости увеличения продолжительности отпусков для научных работников, в т.ч. за непрерывный стаж работы. Исследованы особенности нормативной базы в сфере оплаты труда, сделаны выводы о необходимости изменения соотношения в оплате труда за научные степени.

Ключевые слова: научная деятельность, субъект научной деятельности, научный работник, ученый, стаж научной деятельности, конкурс, ученый (научный, научно-технический, технический) совет, вакантная должность, аттестация.

ANNOTATION

Barabash G.A. Features of legal regulation of work of the scientists and its improvement. – Manuscript.

Dissertation for scientific degree of the candidate of legal sciences on a speciality 12.00.05 – labour law; welfare law. – National law academy of Ukraine named after Yaroslav the Wise. – Kharkiv, 2005.

In the dissertation the basic features of scientific activity are discovered, the criteria of differentiation of legal regulation of work of the scientists are revealed, among which two groups of the factors are allocated: social economic and intellectual physiological. The competitive order of occurrence of labour relations with the scientists is investigated, the cases of recruitment without competition are defined; it is offered to develop new regulations about the order of replacement of posts of the scientists of research institutes. The specificity of labour relations with the scientists, who carry out scientific researches under the economic contracts with the customers is revealed, the features of legal regulation of working hours and time of rest of the scientists are analysed; it is offered to introduce flexible, individualized and other modes of working hours in the order defined