ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

БУЖИНА Ірина В’ячеславівна

удк 378.094

теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів

13.00.04 — теорія і методика професійної освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Офіційні опоненти

Провідна установа | доктор психологічних наук, професор, дійсний член АПН України

БЕХ Іван Дмитрович,

Інститут проблем виховання АПН України, директор;

доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України

БОНДАР Володимир Іванович,

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова, Інститут педагогіки і психології, директор;

доктор педагогічних наук, професор

КИЧУК Надія Василівна,

Ізмаїльський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри педагогіки

Прикарпатський університет імені Василя Стефаника, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України, м. Івано-Франківськ

Захист відбудеться „8” квітня 2005 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д.

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій частині Інституту педагогіки АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-д).

Автореферат розісланий 17 лютого 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.Д.Березівська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Поступовий розвиток демократичного суспільства дедалі більше залежить від утвердження людяності, гуманності у стосунках між людьми. Ніколи раніше з такою повнотою необхідність формування гуманістичних відносин не усвідомлювалася.

У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХI столітті відзначено, що система освіти має забезпечити формування людини демократичного світогляду і культури міжособистісних відносин, високої гуманістичної культури особистості, здатної протидіяти проявам бездуховності.

В.Г.Кремень зазначає, що сфера людської гуманістичної культури, яка є провідною в системі суспільної свідомості, нині інтенсивно впливає на всі соціальні процеси, визначаючи загальну динаміку розвитку держави.

З переходом нашого суспільства від тоталітарних відносин до демократичних об’єктивно постає питання про духовне становлення суспільства в цілому, кожного його громадянина зокрема та гуманістично орієнтовану розбудову системи освіти, чільне місце в якій має посідати відповідна підготовка вчителів.

Школа — це складний інтегрований суспільний інститут, в якому поєднуються, переплітаються та реалізуються відносини різноманітних типів і рівнів. Ці відносини накладають свій відбиток на характер діяльності школи в цілому й окремих її ланок.

Водночас доводиться констатувати, що проблемі формування ставлення школярів до себе, товаришів, учителів, батьків приділяється недостатньо уваги як у процесі підготовки вчителів до педагогічної діяльності, так і в шкільній практиці. Одні педагоги вважають, що відносини складаються опосередковано — у різноманітних видах діяльності, і це дійсно має місце. Деякі вчителі переконані, що проблема є вигаданою: все, так би мовити, складається саме по собі. Треті — апелюють до ідей свободи особистості, ненасильства над її поглядами, мораллю, цінностями, ідеалами, а отже, ставленням до людей, справи, до себе. Однак це є правильним тільки з “технологічного” боку, оскільки цілком виправданим є заперечення проти тиску на дитину, жорсткого диктату, нав’язливого дидактизму.

Дослідження серед учнів і вчителів м. Одеси й області засвідчило, що значна кількість дітей, особливо початкових класів, не знає і не вміє будувати гуманістичні відносини, не надає їм відповідного значення. 62% учителів спеціально не планують роботи з формування гуманістичних відносин учнів; 24% — не знають, як здійснювати цей процес. Відтак можна дійти висновку, що систему взаємовідносин необхідно формувати у школі і спеціально готувати до цього майбутніх учителів.

За останні роки проблема готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності загалом та її окремих аспектів фундаментально досліджувалися рядом учених. Виконані докторські дисертації з готовності до педагогічної діяльності (К.М.Дурай-Новакова, А.Й.Капська, Л.В.Кондрашова, А.Ф.Ліненко, О.Г.Мороз, О.М..Пєхота, А.В.Троцко, Л.А.Хомич та ін.). Крім цього, підготовку до педагогічної діяльності досліджували А.В.Василюк, Н.В.Кузьміна, Ю.К.Кулюткін, В.О.Сластьонін, І.Ю.Шитова та ін.

Формуванню значущих якостей особистості майбутнього вчителя, його професійних властивостей, умінь і навичок присвячено праці О.А.Абдулліної, А.М.Алексюка, Г.А.Арутової, Є.Ф.Бажій, Г.О.Балла, В.Ф.Бойко, І.М.Богданової, М.І.Дьяченка, І.А.Зязюна, Л.А.Кандибовича, Н.В.Кічук, Т.Ф.Конєвої, Н.В.Кузьміної, Ю.К.Кулюткіна, З.Н.Курлянд, Г.О.Нагорної, Д.Ф.Ніколенка, В.О.Сластьоніна, Р.І.Хмелюк, О.С.Цокур тощо.

Підготовку майбутніх учителів до педагогічної діяльності досліджували А.Х.Бабаєва, О.А.Біла, І.М.Богданова, В.В.Васенко, М.І.Волошина, О.І.Главацька, І.З.Єлова, І.І.Комарова, С.М.Коришенко, Д.С.Мазоха, О.Н.Отич, І.В.Пастир, І.М.Стрельнікова та ін.

Проблему гуманізації середньої освіти в Україні, виховання гуманістичних почуттів і відносин у дітей досліджували Г.О.Балл, І.Д.Бех, С.М.Вдович, С.У.Гончаренко, В.К.Котирло, О.В.Киричук, І.В.Киреєва, С.Є.Кулачківська, Ю.І.Мальований, І.М.Найдьонов, О.М.Столяренко, В.Д.Штифуракі та ін. Однак з проблеми гуманізації навчального процесу в педагогічних вищих навчальних закладах можна назвати лише праці М.Г.Вієвської, І.В.Киреєвої, А.А.Листопада, М.В.Ткаченко.

Представники зарубіжної гуманістичної педагогіки (Р.Мей, А.Маслоу, К.Роджерс, Н.Шимковенські, С.А.Конг, Г.Лендрет, М.Клейн, В.Сатир, Т.Лірі, Г.Лефорж, Р.Сазек та ін.) розглядають провідний принцип гуманізму виховання в підготовці фахівців у галузі педагогіки та надають великого значення його здійсненню.

Як бачимо, незважаючи на посилену увагу вчених до формування готовності майбутніх учителів до педагогічної діяльності, важливі аспекти цієї проблеми залишаються недостатньо дослідженими. Це, зокрема, стосується проблеми підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів. Актуальність і важливість окресленої проблеми, її суспільно-педагогічне значення, недостатня розробленість у сучасній педагогічній науці обумовили тему дисертаційного дослідження — “Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження входить до плану роботи кафедри педагогіки Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського “Дослідження педагогічних засад підготовки вчителя національної школи” (№ державної реєстрації0100U000958). Тема дисертації затверджена вченою радою Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського, протокол №9 від 20 грудня 1999 р. та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України, протокол №5 від 20 червня 2000 р.

Об’єкт дослідження — процес професійної підготовки майбутніх учителів початкових класів.

Предмет дослідження — формування готовності студентів педагогічних факультетів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів.

Мета дослідження полягає в теоретико практичному визначенні змісту і методів підготовки майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів і виявленні закономірностей процесу формування професійної готовності, що складають одну з фундаментальних проблем теорії і практики педагогічної освіти.

Концепція дослідження:—

для формування гуманістичних відносин потрібно спеціально створювати відповідні ситуації, звертатися до власних та інших прикладів, зразків, допомагати дитині набувати власний досвід стосунків, збагачуватися позитивним, передбачати і долати негативні прояви, набувати впевненості та визначеності позиції в конфліктах з людьми, що оточують їх, та самим з собою;—

для формування гуманістичних відносин молодших школярів учитель насамперед сам повинен бути гуманістом. Однією із суттєвих його особливостей є потреба в рефлексії. Викликати у студентів потребу в рефлексії як моральній діяльності, як професійному самоаналізі, потребу стати компетентним, таким, який прагне і здатний бути професіоналом, потребу у професійному самовизначенні;—

готовність досягається лише роботою над собою.

Формування готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів — процес організований, цілеспрямований.

Ми припустили, що результативність процесу підготовки вчителів до формування гуманістичних відносин школярів залежить від зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на формування готовності. Такими умовами виступили:—

діагностування рівнів сформованості готовності студентів до виховання гуманістичних відносин;—

громадянська зрілість академічної студентської групи;—

педагогічне і дидактичне спілкування;—

розвиток педагогічного творчого потенціалу студентів у процесі вирішення ними комунікативних завдань;—

взаємини викладачів і студентів.

До числа чинників, що впливають на формування гуманістичних відносин віднесли:—

готовність учителя формувати гуманістичні відносини дітей;—

стосунки педагогів та учнів;—

мікроклімат у класі;—

характер міжособистісного спілкування в класі;—

потяг один до одного (однієї особистості до іншої);—

прагнення бути ближчим до об’єкта прихильності.

Загальна гіпотеза дослідження опосередкована частковими гіпотезами, такими як: для того, щоб академічна студентська група стала умовою формування готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин школярів, їй необхідні громадянська зрілість, організаційна, емоційна і вольова єдність; колектив учнів стає чинником, що впливає на формування гуманістичних відносин, якщо в ньому наявні позитивний психологічний клімат, позитивний характер міжособистісних стосунків, за яких взаємини педагогів і студентів виступають як умова формування готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин школярів.

Відповідно до предмета, мети й гіпотези дослідження сформульовано комплекс завдань:—

науково обґрунтувати сутність і структуру поняття „гуманістичні відносини молодших школярів”; уточнити поняття: „готовність майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів”, „гуманістична вихованість”, „професійно-педагогічне спілкування”;—

виявити чинники, що впливають на формування готовності студентів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів та на їхні гуманістичні відносини;—

визначити критерії, показники, охарактеризувати рівні сформованості готовності студентів до формування гуманістичних відносин молодших школярів;—

виявити педагогічні умови ефективної підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів;—

розробити модель формування гуманістичних відносин молодших школярів;—

розробити методику підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів;—

розробити та експериментально апробувати інструментально-проективну модель формування готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин школярів;—

виявити закономірності процесу готовності студентів до формування гуманістичних відносин молодших школярів.

Методологічні засади дослідження: враховуючи гуманістичний характер проблеми підготовки майбутніх учителів і широке теоретичне поле наукового пошуку, методологічними засадами виступили фундаментальні теорії, ідеї та положення різних наукових галузей, що відображаються на філософському, загальнонауковому та конкретно-науковому рівнях дисертаційного дослідження. До їх змісту ввійшли філософські, педагогічні, соціологічні та психологічні наукові концепції, ідеї і положення щодо діалектики розвитку природи суспільства і людини; культурно-історичного поступу суспільства; соціальної детермінації моралі й людської діяльності; неперервності розвитку особистості; її ідентифікації та засвоєння соціальних ролей; етики як духовної основи розвитку людини; цінностей — базового компонента структури особистості;етичного ідеалу як духовної вертикалі саморозвитку вчителя тощо.

Дослідження проводилося протягом 1994-2004 років і становило декілька послідовних етапів наукового пошуку.

На першому етапі (1994-1995 рр.) вивчались і аналізувалися стан проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі. Вивчався досвід роботи педагогічних вищих навчальних закладів України з підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів. Вивчався досвід роботи шкіл м.Одеси й області з формування гуманістичних відносин школярів; розроблялися методологічні засади дослідження.

На другому етапі (1995-1998 рр.) виявлялися чинники, що впливають на формування гуманістичних відносин дітей. Складалися моделі: а) з формування гуманістичних відносин школярів, б) інструментально-проективна модель підготовки майбутніх учителів з формування гуманістичних відносин школярів. Розроблялася методика діагностики рівнів сформованості готовності до виховання гуманістичних відносин на підставі критеріального підходу.

Третій етап дослідження (1998-2001 рр.) було присвячено проведенню діагностувального і формувального етапів експерименту. На діагностувальному етапі експерименту було визначено первинний рівень готовності студентів до формування гуманістичних відносин школярів.

Формувальний етап експерименту був спрямований на виховання гуманістичних відносин дітей і перевірку ефективності педагогічних умов підготовки студентів до формування гуманістичних відносин молодших школярів.

На четвертому етапі (2001-2004 рр.) було проведено аналіз та апробацію експериментальних даних. Проводився факторний і кореляційний аналіз з метою виявлення коефіцієнта кореляції між готовністю студентів до формування гуманістичних відносин дітей і кожною умовою зокрема. Узагальнювалися і систематизувалися встановлені закономірності процесу підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів.

Дослідно-експериментальна база дослідження. Експеримент проводився в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського, в школах №№ 64, 26, 105, 27, 55 м. Одеси та школах Одеської області, в Одеському обласному інституті вдосконалення вчителів. У ньому брали участь 415 студентів перших – п’ятих курсів денної та заочної форм навчання педагогічного факультету, 180 учнів початкових класів середніх загальноосвітніх шкіл, 20 учителів початкових класів і 170 учителів–слухачів факультету підвищення кваліфікації.

Вибір методів дослідження визначався цілями, завданнями і загальною логікою дослідження (див.табл.1).

Таблиця 1

Методи дослідження

Методи дослідження | Мета застосування

Вивчення нормативних документів про школу, вищу школу, систему освіти | Для визначення завдань, що стоять перед системою освіти України

Вивчення філософської літератури | Для визначення методологічних засад дослідження

Вивчення творів класиків вітчизняної і зарубіжної літератури з проблеми | З метою творчого використання педагогічної спадщини минулого

Вивчення педагогічної, психологічної літератури з проблеми | Для аналізу стану проблеми, розробки теоретичних засад дослідження

Спостереження: а)систематичне, б)вибіркове,

в)значущих ситуацій за вчителями, студентами-практикантами | Наскільки вони підготовлені до нестандартних ситуацій, імпровізації, яке місце займає інтуїція, прояв творчого початку, визначення типу відносин

Самоспостереження | Самооцінка наявності гуманістичних якостей, готовності до формування гуманістичних відносин школярів

Ведення щоденників самоспостережень | Для фіксації динаміки змін якостей, навичок, властивостей особистості, станів, які майбутній учитель хотів би змінити

Шкала самооцінки емоційного стану студента-практиканта | Для формування вміння керувати собою, своїм емоційним станом

Методи масового опитування: інтерв’ювання, анкетування, твори-мініатюри, бесіди | Для виявлення інтересу до педагогічної діяльності, потреби нею займатися, мотивів вибору професії, ставлення до неї, встановлення причин складностей контакту студентів з учнями

Діагностувальний експеримент | Виявлення рівня сформованості готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин школярів

Формувальний експеримент | Для перевірки ефективності висунутих умов формування готовності

Психолого-педагогічний тренінг | Для формування педагогічного і дидактичного спілкування; готовності до імпровізації; володіння собою

Складання карт гуманістичної вихованості | Гуманістична вихованість як один з критеріїв готовності студентів до формування гуманістичних відносин школярів

Моделювання | а)процесу готовності майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів;

б)педагогічних ситуацій;

в)процесу формування гуманістичних відносин школярів

Методика “вільних характеристик” (О.О.Бодальов) | Для виявлення міжособистісного сприймання

Метод полярних характеристик | Для оцінки особистісних якостей

Метод узагальнення незалежних характеристик (К.К.Платонов)

Рольові та ділові ігри | Для формування готовності майбутніх учителів

Тести | Для діагностувального експерименту

Вивчення досвіду роботи педагогічних вищих навчальних закладів України з підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів | Для порівняння і зіставлення досвіду роботи з проблеми

Кореляційний і факторний аналіз, обчислення індексу задоволеності готовністю майбутніми вчителями | Для виявлення величини залежності між готовністю й оптимальними її умовами

Використання сукупності методів дозволило порівняти дані, здобуті за допомогою різноманітних методів, і одержати більш вірогідні результати.

З метою виявлення змісту, функцій і особливостей підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів, а також оптимальних умов і шляхів їхньої підготовки було застосовано спеціальну систему наукового дослідження, яка охоплювала:—

визначення вихідних позицій: понятійний апарат, методика і процедура дослідження, фіксація результатів обстеження та їх аналіз, апробація і проведення діагностувального і формувального експериментів;—

визначення професійної спрямованості студентів, міжособистісного спілкування в академічній групі;—

виявлення рівня сформованості якостей майбутнього вчителя, гуманістичної вихованості;—

визначення кореляційного зв’язку, характерних залежностей між готовністю до формування гуманістичних відносин школярів і кожною умовою, між чинниками, що впливають на формування готовності, і готовністю.

Наукова новизна і теоретична значущість виконаного дослідження: вперше науково обґрунтовано ідею та визначено сутність і структуру готовності майбутніх учителів до формування одного з найважливіших аспектів теорії виховання гуманістичних відносин молодших школярів; на підставі ідеї розроблено концепцію, що охоплює змістовий і процесуальний аспекти; розроблено педагогічну теорію з точно визначеними елементами: принципами, чинниками, умовами, критеріями, закономірностями; теоретично обґрунтовано й експериментально перевірено: модель формування гуманістичних відносин молодших школярів та інструментально-проективну модель підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів; дістала подальшого розвитку методика професійної підготовки майбутніх учителів до гуманістичного виховання молодших школярів; уточнено сукупність чинників, психолого-педагогічних умов ефективності формування готовності студентів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів; виявлено одну з провідних закономірностей процесу підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів, яка полягає в тому, що готовність студентів до формування гуманістичних відносин школярів є тим вищою , чим вищим є їхнє задоволення обраною професією і чим оптимальнішим є в них мотиваційний комплекс: усвідомлення особистості дитини як найвищої цінності, зацікавленість студентів в оволодінні готовністю, розуміння значущості гуманістичних відносин у формуванні особистості школяра.

Практична значущість результатів дослідження полягає в розробці методики діагностики рівнів сформованості готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів, яка містила критеріальний підхід: розробку критеріїв, ознак прояву кожного критерію, рівнів, якісну характеристику кожного рівня. Визначено шляхи і засоби формування гуманістичних відносин молодших школярів. Опубліковано розділи навчальних посібників “Педагогіка вищої школи” і “Педагогіка”, виконаних на замовлення Міністерства освіти і науки України; “Соціально-психологічна підготовка майбутніх учителів до педагогічного і дидактичного спілкування у процесі гуманізації школи” (науково-методичний посібник). Розроблено спецкурс “Педагогічне і дидактичне спілкування” для студентів старших курсів, методичні рекомендації з формування професійно-педагогічної рефлексії студентів.

Практичну значущість мають і монографії: “Формування гуманістичних відносин молодших школярів”, “Теорія і практика підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин школярів”.

Результати дослідження впроваджувалися в Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (довідка про впровадження №2080 від 25.11.2002), Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Вінниченка (довідка про впровадження №626 від 14.10.2004), Одеському обласному інституті вдосконалення вчителів (довідка про впровадження №471 від 20.11.2002), Смоленському державному педагогічному університеті (Росія) (довідка про впровадження №01 від 11.01.05), Міжнародному університеті „Рівненський економіко-гуманітарний інститут” імені академіка Степана Дем’янчука (довідка про впровадження №629 від 14.10.04).

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичному обґрунтуванні сутності структури поняття „гуманістичної вихованості вчителя”, розробці концепції дослідження та методики вивчення рівнів її сформованості; розкритті специфіки та особливостей гуманістичної підготовки майбутніх учителів у процесі вирішення ними основних професійних функцій. Дисертантом побудовано теоретичну модель системи формування утворення, здійснено практичну перевірку її ефективності функціонування. Підготовлено і впроваджено в педагогічну практику спецкурс „Дидактичне та педагогічне спілкування”, здійснено методичне керівництво експериментальною роботою та моніторинг за її проведенням на всіх стадіях підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів.

У спільно підготовлених навчальних посібниках (І.О.Бартенєва, І.М.Богданова, І.В.Бужина, Н.І.Дідусь, М.С.Дмитрієва, З.Н.Курлянд, Р.І.Хмелюк, О.С.Цокур, Н.А.Шевченко, О.М.Яцій, Г.Х.Яворська) особистий внесок дисертанта полягає в обґрунтуванні авторської моделі підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів.

Вірогідність основних положень висновків проведеної роботи забезпечувалась опорою на наукову методологію, вихідні теоретичні положення і понятійно-термінологічний апарат дослідження, багаторічним вивченням проблеми, репрезентативністю вибірки, практичним підтвердженням теоретичних положень в експериментальній роботі, використанням взаємодоповнюючих методів науково-педагогічного дослідження, адекватних його меті та завданням.

На захист виносяться такі положення:—

концепція дослідження проблеми що побудована на таких підходах: гуманістичний, цілісний, ретроспективний, рефлексивний, критеріальний. Обґрунтовуючи теоретичну концепцію дослідження, ми виходили з того, що надзвичайна складність педагогічних процесів, їх залежність від значної кількості перемінних, що віддзеркалюють зовнішні умови і стан свідомості досліджуваних, припускає всебічне урахування причинно-наслідкових необхідних і випадкових зв’язків;—

концепція підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів дозволяє розглядати підготовку як цілісний процес в єдності та взаємозв’язку її компонентів, ураховуючи такі педагогічні умови: діагностування рівнів сформованості готовності, громадянська зрілість академічної студентської групи, педагогічне і дидактичне спілкування, розвиток педагогічного творчого потенціалу студентів, взаємини викладачів зі студентами, інструментально-проективна модель структури готовності студентів до формування гуманістичних відносин школярів, що складається з компонентів: мотиваційно-когнітивного, комунікативного, проективно-конструктивного та оцінно-регулятивного;—

шляхи і засоби формування гуманістичних відносин молодших школярів, що взаємопов’язані, взаємозалежні і взаємообумовлені;—

головні закономірності процесу формування готовності студентів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації, попередні й узагальнені результати, висновки обговорювалися на міжнародних конференціях: “Шляхи удосконалення художньо-естетичної освіти учнівської молоді в умовах відродження національної культури” (Київ, 1994), “Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність” (Київ, 1994), “Формування професіоналізму майбутніх педагогів в умовах педагогічного вузу” (Кривий Ріг, 1994), “Неперервна педагогічна освіта: проблеми та перспективи” (Кам’янець-Подільський, 1995), “Я.А.Коменський і педагогічна сучасність” (Одеса, 1995), “Культура та освіта: проблеми, пошуки” (Вінниця, 1995), “Сучасна освіта в Україні” (Вінниця, 1997), “Шляхи сучасної освіти у ХХI столітті” (Одеса, 1997), “Наукові засоби енергоінформаційних взаємодій у природі та суспільстві” (Ялта, 1998), “Ступенева педагогічна освіта в умовах класичного університету: досвід, проблеми, перспективи” (Львів, 2000), “Василь Сухомлинський і сучасність” (Одеса, 2001), “Самостійна робота студентів” (Одеса, 2002). На всеукраїнських конференціях та симпозіумах: “Культура України: історія і сучасність” (Харків, 1995), “Формування творчої особистості вчителя для оновленої національної школи” (Умань, 1995), “Соціально-психологічна природа емпатії: проблеми, перспективи” (Одеса, 1996), “Модернізація системи освіти в Україні на засадах національних традицій та етнопедагогіки гуманізації та демократизації світового досвіду” (Одеса, 1997). Робота обговорювалась на щорічних науково-практичних підсумкових конференціях Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (1995-2002), на конференціях Одеського обласного інституту вдосконалення вчителів.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення в 50 публікаціях автора (з них 48 одноосібних), 2 монографіях, у 2 навчально-методичних посібниках, у 22 фахових наукових журналах і у 24 збірниках наукових праць.

Кандидатська дисертація на тему: „Формування духовної культури молодших школярів” захищена у 1994 році. Матеріали кандидатської дисертації у докторській не використано.

Структура дисертації. Дослідження обсягом 482 сторінок (378 основного тексту) складається зі вступу, п’яти розділів, висновку, списку використаних джерел (577 найменувань, з них 56 зарубіжних), 6 додатків (53 с.). Робота містить 4 рисунки (4 с.), 25 таблиць (17 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, визначено об’єкт, предмет, мету, гіпотезу та завдання дослідження. Обґрунтовано концепцію, наукову новизну і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів експериментально-дослідної роботи..

У першому розділі — “Методологічні та теоретичні засади дослідження процесу підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів” — розглядається методологія дослідження: коротка характеристика ідей, понять, концепцій, підходів, принципів, закономірностей дослідження. Аналізується стан проблеми у вітчизняній і зарубіжній літературі.

Обґрунтовуючи концепцію дослідження, ми виходили з визнання того, що незвичайна складність педагогічних процесів, їх залежність від значної кількості змінних, що віддзеркалюють причинно-наслідкові закономірності й випадкові зв’язки, ускладнюють дослідження. Тому в роботі ми спирались як на логіку дійсного, так і на логіку вірогідного і можливого, вірогідно-визначеного та вірогідно-невизначеного. Урахування детермінованих і схоластичних факторів створювало методологічні передумови для прогнозування тенденції, шляхів і засобів формування готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів у процесі їхньої професійної підготовки.

Мета і завдання дослідження вимагали обґрунтування двох гіпотез: перша з них пов’язана із припущенням про те, що розробка й експериментальна перевірка умов педагогічної підготовки майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів має сприяти більш динамічному та ефективному розгортанню цього процесу. Однак готовність до формування гуманістичних відносин молодших школярів як один із факторів, що істотно впливає на цей процес, не заперечує наявності й інших факторів. Тому у зміст другої гіпотези було закладено інші фактори, зокрема: характер міжособистісного спілкування у класі, наявність гуманістичних якостей, відносини між викладачами і студентами, відносини між учнями, мікроклімат у класі та ін. Відповідно до цих двох гіпотез вибудовувалось і дві моделі експериментальної роботи.

Кореляційний аналіз дозволив з’ясувати рівень залежності між готовністю майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів і кожною з визначених умов, а проведення факторного аналізу дозволило встановити вихідні фактори (змінні), які пояснюють взаємозв’язок в явищах, що спостерігаються. Кореляційний і факторний аналізи дозволили встановити також закономірності процесу, що вивчався. Так, одна із закономірностей формулюється таким чином: якщо процеси формування компонентів готовності студентів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів взаємодіють, то реальні результати формування готовності найбільш повно збігаються з очікуваними.

До методологічних засад дослідження відносимо й різноманітні підходи до його організації: цілісний, ретроспективний, рефлексивний, критеріальний, гуманістичний.

Однією з істотних характеристик цілісності процесу гуманістичного виховання є його неперервність як за часовою ознакою (це проявляється у доцільній організації життя та діяльності школярів), так і за ознакою просторовою (цілеспрямовані виховні впливи учні відчувають всюди, де б вони не знаходилися).

Істотними ознаками категорії цілісності в теорії формування гуманістичних відносин школярів були: а) достатньо повне поєднання цілеспрямованих педагогічних процесів з формуванням особистості, здійснюваних під впливом усієї сукупності умов соціального і природного середовища; б) становлення цілісної структури різноманітних педагогічних процесів, перебіг яких був відносно автономним; в) всебічністю і гармонійністю змісту навчально-виховного процесу; г) різноманітністю форм, методів і прийомів гуманістичного виховання, спрямованих на формування гуманістичних якостей учнів. Ретроспективний аналіз виступав як метод педагогічного прогнозування. Його застосування було спрямоване не тільки на виявлення тенденцій та емпіричних закономірностей, а й теоретичних закономірностей прогнозованого розвитку об’єктів.

Рефлексивний підхід ми розглядали як процес самопізнання, реальну здатність учителів, майбутніх учителів до самоаналізу власного стану, вчинків, оцінок іншими людьми, самооцінки. Рефлексія – це процес подвоєного, дзеркального взаємовідображення суб’єктами один одного, змістом якого виступає відтворення особливостей один одного.

Гуманістичний підхід дозволив реалізувати принцип світогляду, в основі якого лежить повага до людей, турбота про них, переконання в їх великих можливостях до самовдосконалення. Благо людини згідно з гуманістичним підходом є кінцевою метою суспільства. Відносини рівності, справедливості і людяності – норма відносин між людьми. Гуманізація освіти спрямовується на підготовку гуманістичної особистості

і виходить з визнання самоцінності людини, її прав на свободу, щастя, розвиток, прояв і реалізацію своїх здібностей. Гуманізація освіти передбачає також створення в навчальному закладі позитивної морально-психологічної атмосфери, надання учням самостійності, можливості для самореалізації, утвердження суто людяних відносин між студентами, студентами та викладачами. В основі гуманістичного підходу – людинолюбство, визнання за тими, хто навчається, права на всебічний розвиток, створення для цього відповідних людських умов.

Гуманістичний підхід підготовки вчителя передбачає викладання всіх предметів з урахуванням наповнення їх змісту людяними вимірами, різними поглядами, теоріями та концепціями в означеній галузі знання.

Критеріальний підхід дозволив провести заміри рівнів готовності майбутніх учителів до виховання гуманістичних відносин молодших школярів, а також наявність або відсутність гуманістичних відносин школярів, зокрема:—

одержати інформацію про стан готовності студентів до взаємодії з учнями;—

визначити рівні готовності студентів до формування гуманістичних відносин молодших школярів;—

відстежити процес інтеріоризації, логіку та умови переходу норм моральності, що склалися в суспільстві, гуманістичних відносин у внутрішній світ школярів;—

внести корективи у процес підготовки студентів до формування гуманістичних відносин школярів;—

здійснити диференційований та індивідуальний підхід у цьому процесі;—

одержати більш об’єктивні, вірогідні й надійні дані.

Незважаючи на фундаментальне і всебічне дослідження готовності до педагогічної діяльності, сьогодні відсутній єдиний погляд учених на її визначення. М.І.Дьяченко, Л.А.Кандибович визначають готовність як активно-дієвий стан особистості, настанову на певну поведінку, змобілізованість сил для виконання завдання. Готовність до певного виду діяльності передбачає певні мотиви і здібності. В.О.Сластьонін визначає професійно-педагогічну готовність як особливий психічний стан, наявність у суб’єкта зразка структури певних дій і постійної спрямованості свідомості на їх виконання. Стан професійної готовності охоплює різного роду настанови на усвідомлення педагогічного завдання, моделі вірогідної поведінки, визначення оптимальних способів дії, оцінку своїх можливостей в їх зіставленні з передбачуваними труднощами та необхідністю досягнення певного результату. О.С.Третяк готовність до діяльності визначає як такий особливий психічний стан, який передбачає наявність у суб’єкта образу, структури, визначеної дії та постійної спрямованості на його виконання.

Розглядаючи готовність в контексті з настановою, А.Ф.Ліненко доходить висновку про значну кількість дефініцій цього поняття. Готовність – це настанова, очікування, намір, явище, якість, феномен, пильність тощо. Узагальнюючи різноманітні точки зору у визначенні готовності, ознак її прояву А.Ф.Ліненко зазначає, що вони взаємно не виключають одна одну, а розширюють та поглиблюють уявлення про складність і багатогранність цього явища.

Під готовністю майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів ми розуміємо цілісне, стійке, полікомпонентне утворення, яке забезпечується позитивною мотивацією, оволодінням сучасною технологією формування гуманістичних відносин, наявністю гуманістичних якостей у майбутніх учителів, їхньою потребою до педагогічної рефлексії.

Готовність до діяльності має часові характеристики, тобто вона може бути як ситуативною, тимчасовою, так і довготривалою. Довготривала готовність формується раніше, в результаті спеціально організованих впливів, у тому числі й педагогічних. Вона діє і проявляється постійно і складає найважливішу передумову успішної діяльності.

Ситуативна готовність характеризується тимчасовою стійкістю і піддається впливу багатьох факторів, що виникають з особливостями кожної конкретної ситуації діяльності. Ці види діяльності існують в єдності, перша визначає ефективність останньої в конкретних обставинах. Очевидно, що в педагогічному аспекті найбільший інтерес і значення має саме довготривалий стан готовності. Насамперед це визначається тим, що цей стан може бути завчасно сформований і здатний розвиватися за деяких умов. Володіючи стійкістю, він дає можливість досягати стабільних результатів у діяльності.

Готовність не є вродженою якістю, вона формується і розвивається в результаті досвіду людини, професійно-педагогічної спрямованості її діяльності. Готовність забезпечує успішний перехід від системи вузівського навчання до професійної діяльності.

В експериментальній роботі структура готовності майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів складалася з таких компонентів: мотиваційно-когнітивного, комунікативного, проективно-конструктивного, оцінно-регулятивного.

Відмітною особливістю структури готовності майбутніх учителів до формування гуманістичних відносин молодших школярів є рефлексивний підхід до її розробки. Так, у кожному з її чотирьох компонентів присутні самооцінка, самоконтроль, самоаналіз, саморегуляція, самопрогнозування, самокорекція. Формування потреби майбутніх учителів у педагогічній рефлексії забезпечує не тільки ефективність педагогічної діяльності, а й можливості її вдосконалювання. Ми розглядаємо всі компоненти структури готовності в єдності, взаємозв’язку, взаємозалежності.

У другому розділі — “Гуманістичні відносини як педагогічна проблема” — розглядається сутність гуманістичних відносин, умови та фактори, які впливають на формування гуманістичних відносин молодших школярів.

Гуманістичні відносини правомірно розглядати як особливий вид суспільних відносин, сукупність залежностей і зв’язків, що виникають у людей у процесі їхньої спільної діяльності. За змістом гуманістичні відносини розрізняються в залежності від того, стосовно кого людина має визначені обов’язки і якого роду є ці обов’язки. Можна також виділити гуманістичні відносини, в яких знаходиться людина за родом своєї професійної діяльності і завдяки своїй участі в різних галузях громадського життя. В основі гуманістичних відносин лежать такі категорії, як “гуманізм”, “гуманність”. Гуманізм – принцип світогляду, в тому числі і моральності, в основі якого лежить переконання в безмежності можливостей людини і її здібностей до вдосконалювання, вимога волі і захисту достоїнства особистості, ідея про право людини на щастя і про те, що задоволення її потреб та інтересів має бути кінцевою метою суспільства. Гуманність зумовлена моральними нормами і цінностями, система спрямувань особистості на соціальні об’єкти (людину, групу, живу істоту), що представлені у свідомості переживаннями жалю, радощів і реалізуються у спілкуванні і діяльності, в актах сприяння, співучасті, допомоги. Поняття “гуманність” як соціальна настанова, що містить пізнавальний, емоційний і поведінковий компоненти, залучається при аналізі широкого кола проблем, пов’язаних із засвоєнням моральних норм, симпатією, з вивченням так званої сприятливої поведінки і ін. Гуманізм особистості – це її психічна властивість, що поєднує в собі багато її якостей. Це і любов до дітей, і повага, і доброта, і терпимість, і чуйність, і ціла низка інших якостей, у кожній з яких є своя логіка формування й найтісніші зв’язки з розвитком усіх інших якостей.

Колективні відносини ми розглядали як умову формування гуманістичних відносин молодших школярів. У ході вивчення процесу формування гуманістичних відносин у колективі, а також ролі колективу в цьому процесі ми виходили з того, що гуманні взаємини між учнями у класному колективі варто розглядати як цілісну систему зі своєю внутрішньою структурою і динамікою розвитку. А з цього положення випливає необхідність розглядати відносини кожного члена колективу до всіх інших і всіх членів колективу з кожним. Ми враховували, що формування особистості школяра відбувається всередині конкретних, соціальних відносин і тому вивчення розвитку цієї особистості доцільно здійснювати шляхом аналізу конкретних реальних взаємин її з однолітками, учителями, батьками. Входження дитини в багатоаспектну систему відносин, що складаються в тому чи іншому колективі, — складний і подекуди суперечливий процес, який вимагає педагогічного втручання, педагогічного коректування, а саме: цілеспрямованого виховання в учнів культури особистісного сприйняття один одного, організації індивідуальної допомоги школярам у процесі самопізнання, саморегуляції поведінки і соціально корисного самоствердження в колективі.

Наш досвід засвідчив, що колектив учнів стає діючим фактором формування гуманістичних відносин у тому випадку, якщо у класі наявне ставлення до людини як найвищої цінності, рівність усіх членів колективу у своїх правах та обов’язках, непримиренність до антигуманних учинків, поведінки, коли створено умови для формування гуманістичної вихованості молодших школярів.

Формування гуманістичних відносин — процес багатофакторний. З-поміж цих факторів слід виокремити вплив характеру відносин учителів, учителів та учнів. Аналіз роботи кращих педагогічних колективів шкіл свідчить, що одне з найголовніших завдань навчально-виховного процесу зводиться до того, щоб наповнити взаємини в системах “учень – учитель” , “учителі – учителі”, “учні – учні” реальним змістом, опосередковуючи цілі і завдання їхньої спільної діяльності. Цей процес повинен охоплювати всі системи відносин, і даремно домагатись якості і віддачі в роботі вчителя із класом, якщо немає чіткої і злагодженої роботи в самому колективі вчителів, якщо робота педагогічного колективу і відносин, що розвиваються в ньому, не опосередковані усвідомленням спільності цілей і завдань спільної діяльності.

Встановлення гуманістичних відносин між педагогами й учнями на принципі взаємної поваги — один із факторів правильного розвитку шкільного колективу, створення творчої обстановки, в якій найкраще виявляються здібності особистості, формуються її позитивні якості. Атмосфера взаємної поваги залежить від учителя. Це виявляється у визнанні достоїнств учня, в умінні знайти способи і шляхи виконання його прохань і побажань, інтересів, у пробудженні інколи його прихованих здібностей і подальшому їх розвитку.

Систему “учитель – учень” можна розглядати як рефлексивну. По суті, тут ми маємо справу з пізнанням людини людиною, лише виходячи з теорії інформації та теорії ігор. Рефлексія – це здатність учителя стати в позицію учня, його дій, поведінки. Пізнання людини людиною не обмежується тільки взаєминами учня і вчителя. Значно гостріше воно виявляється при взаєминах учнів у колективі (у системі “учитель – учень” ми можемо виходии з припущення, що у вчителя вже сформувалися пізнавальні здібності і тому він здатний регулювати відносини з учнями).

Школа для учнів, особливо молодших школярів, — це насамперед учитель. Його дії, ставлення до інших людей і школярів виступають для них як реальний моральний ідеал, за зразком якого будується їхня поведінка та всі інші відносини. У молодшого школяра безумовна довіра до вчителя, його вимог, слів, учинків, оцінок.

У жодній професії особистість людини, її характер, переконання, моральність, ставлення до інших людей не мають такого вирішального значення, як у професії вчителя. Значно впливає на дітей особиста поведінка вчителя. Молодші школярі багато в чому наслідують його – як несвідомо, так і усвідомлено, позитивно сприймають товариськість учителя, жвавість його характеру, гумор, розвинуту уяву. Саме уява допомагає вчителеві розуміти дітей, ідентифікувати з людьми різного віку, інтересів, психічного складу. Зрозуміло, що головним у системі “учень – учитель” є такі його властивості: гуманність, доброзичливість, чесність, справедливість. У єдності внутрішньої і зовнішньої культури вчителя — велика сила особистого впливу на дітей.

Співробітництво педагога з учнями ми розглядали як головний шлях формування гуманістичних відносин молодших школярів. Однак педагогічне керівництво дітьми не підмінювалося співробітництвом і не абсолютизувалося. Співробітництво в дослідженні передбачало дружбу, взаємоповагу і любов, співтворчість між педагогами і дітьми. Виключати з навчально-виховного процесу сімейні чи колективні виховні відносини, де провідну роль відіграють дорослі, і абсолютизувати лише відносини співробітництва, ми вважали неправильним і педагогічно недоцільним. Не можна розуміти співробітництво учнів і вчителів як право учнів виконувати чи не виконувати розпорядження, вимоги вчителя. Має йтися про інше: про право школяра на рівну з педагогом повагу особистого достоїнства, на те, щоб процес навчання будувався на основі демократичного керівництва, при максимально повному використанні творчої ініціативи того, кого навчають, різнобічної опори на міжособистісне спілкування.

Нас цікавило, якими хотіли б бачити своїх учителів третьокласники. У творах на цю тему вони зазначали, що хотіли б бачити учителів добрими і справедливими, красивими, щоб вони не сварили, а були друзями і порадниками, щоб не було мазунчиків, щоб учителі ходили з дітьми в похід, були присутні на змаганнях, добре ставилися до дітей тощо.

На думку опитаних, для вчителя мають бути притаманними доброзичливість, чуйність, зацікавленість у долі кожного вихованця, справедливість, доброта в поєднанні з вимогливістю. Вони прямо зазначають, що вчитель повинен любити дітей, бути їм старшим товаришем, розуміти всіх, незалежно від успішності. Для нас важливим було виявити, як змінився ідеал учителя у випускників школи. При цьому слід відзначити, що в їхній системі цінностей чільне місце займають ті моральні якості, що виявляються в гуманному стилі відносин з вихованцями, - це викликає в них відповідне почуття поваги