ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

БІЛАС Лілія Михайлівна

УДК 37.035.6+372.881.111.1

ВИХОВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ

СТАРШОКЛАСНИКІВ

У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

13.00.07 – теорія та методика виховання

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Ващенко Людмила Миколаївна,

Київський міський педагогічний

університет ім. Б.Д. Грінченка,

завідувач лабораторії педагогічних

інновацій та експериментальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член

Академії педагогічних наук України

Філіпчук Георгій Георгійович,

Український науково-дослідний центр проблем

стандартизації, сертифікації та якості,

генеральний директор;

кандидат педагогічних наук, доцент Редько Валерій Григорович,

Інститут педагогіки АПН України, завідувач

лабораторії навчання іноземних мов.

Провідна установа: Національний педагогічний університет

ім. М.П. Драгоманова, кафедра теорії та історії

педагогіки, Міністерство освіти і науки України,

м. Київ.

Захист відбудеться “ 7 “ лютого 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.454.01 в Інституті проблем виховання АПН України за адресою: 04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9; 8-й поверх, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту проблем виховання АПН України (04060, м. Київ, вул. М. Берлинського, 9).

Автореферат розісланий ”29” грудня 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.П. Пустовіт

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Національне виховання шкільної молоді визначено одним із стратегічних завдань реформування сучасної української освіти. Це знайшло відображення у Національній доктрині розвитку освіти, Законах України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, низці нормативних документів. Його успішна реалізація є провідною умовою розвитку всіх сфер суспільного життя в Україні, забезпечує їй високий рівень самопрезентації у світовому співтоваристві. З огляду на це особливого значення набуває виховання національної самосвідомості старшокласників, формування у них здатності до толерантних взаємин у полікультурному світі.

Означена проблема розглядається нині у філософському, культурологічному, психолого-педагогічному контекстах у трьох вимірах: глобальному, загальнодержавному та особистісному. Перший вимір розкриває тенденції співіснування різних етносів, культур, релігій у контексті глобалізаційних процесів (Ж.Бодрийяр, Е.Заграва, Р.Робертсон та ін.). Другий - висвітлює проблеми національної самобутності на загальнодержавному рівні (М.Головатий, О.Панарін, І.Сінагатуллін, В.Шевченко та ін). Для третього виміру характерною є національне самовизначення особистості (Ю.Бойко, О.Бочковський, А.Княжинський, Б.Кравченко, І.Кресіна, М.Ломацький, В.Мандрагеля, В.Пустотін та ін.).

У працях цих авторів підкреслюється, що національна самосвідомість формує особистість як носія етно-національних цінностей, визначає її духовні орієнтири та цілі життєдіяльності, є показником громадянської зрілості.

Виховання національної самосвідомості у старшому шкільному віці відбувається в умовах активізації потреб та мотивів старшокласників: професійного та життєвого самовизначення; утвердження світогляду, стійкої системи ціннісних орієнтацій та ідеалів; пошуків власної ідентичності. Проте значна частка старшокласників, насамперед ті, які проживають в урбанізованих центрах, мають низький рівень національного самоусвідомлення, нерідко й зовсім не ідентифікують себе з українською нацією. Етнонаціональне відчуження виявляється у таких якостях як національний нігілізм, почуття національної меншовартості, байдужість до долі рідного народу, небажання реалізувати творчий потенціал та знання для примноження здобутків своєї країни.

Вагомий внесок у розвиток теорії національного виховання школярів, обґрунтування закономірностей, принципів, змісту, форм і методів організації навчально-виховного процесу зроблено українськими вченими: І.Бехом, О.Вишневським, О.Киричуком, Г.Мартинюком, М.Романенком, Ю.Руденком, Б.Ступариком, О.Сухомлинською, Г.Філіпчуком, П.Щербанем та ін. Аналіз сучасних педагогічних досліджень свідчить, що проблема виховання національної свідомості та самосвідомості школярів пов’язується з розвитком у них громадянських ціннісних орієнтацій (В.Кузь, В.Поплужний, З.Сергійчук та ін.); сприйняттям національних цінностей як морально-етичної та естетичної складової національного виховання, що мотивує власну життєдіяльність (Л.Ващенко, І.Єгорова, О.Корнієнко, Н.Миропольська, О.Олексюк, В.Оржеховська, К.Чорна та ін.); формуванням національного світогляду та вихованням комплексу особистісних якостей та рис характеру (Н.Видолоб, П.Ігнатенко, В.Хрущ, М.Шугай та ін.); дидактичними аспектами підготовки вчителя до національного виховання (Л.Биркун, С.Борисова, С.Ніколаєва, В.Плахотник, О.Савченко, Н.Скляренко, Д.Тхоржевський та ін.).

За останні роки проблема виховання національної свідомості та самосвідомості порушувалася у контексті аналізу навчально-виховної діяльності: туристично-краєзнавчої (Г.Гуменюк), з вивчення традицій етнопедагогіки (Г.Кловак), української літератури (І.Нетаврована), трудового навчання (С.Павх), географії (Л.Паламарчук), музично-пісенної творчості (І.Єгорова, В.Чорнобай).

Вивчення стану дослідженості проблеми дає змогу стверджувати, що за роки незалежності нашої держави виховання національної самосвідомості школярів як системи, що охоплює увесь навчально-виховний процес (зміст, форми і методи, особистість учителя, навчально-виховне середовище) у контексті вивчення іноземних мов не був об’єктом окремого дослідження. Водночас навчальна дисципліна “іноземна мова” має значний освітній та виховний потенціал, який у практиці недостатньо реалізується. Це підтверджується загальними тенденціями педагогічних реалій, а також результатами емпіричного досвіду автора дослідження, відповідно до якого старшокласники у процесі вивчення іноземних мов не виявляють достатньої готовності презентувати національну культуру та відстоювати її цінності в полікультурному діалозі зі своїми ровесниками.

Актуальність зазначеної проблеми дослідження зумовлена суперечностями між сучасними вимогами до особистості, як національно свідомого громадянина України, потребою розвитку національних якостей у школярів, які дають змогу зберігати етнічну ідентичність у полікультурному середовищі великого міста та недостатньою ефективністю системи виховання в процесі навчання іноземних мов. Враховуючи соціально-педагогічну значущість проблеми та її недостатню науково-практичну розробленість, для дисертаційного дослідження обрано тему – “Виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень лабораторії морально-етичного виховання Інституту проблем виховання АПН України “Виховання гуманістичних цінностей школярів” (номер державної реєстрації 0105U000150). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 7 від 29.09.2003 р.) та узгоджено з Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 8 від 28.10. 2003 р.).

Об’єкт дослідження – виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Предмет дослідження – психолого-педагогічні умови виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні, розробці та експериментальній перевірці моделі виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови буде ефективним на основі запровадження моделі виховання національної самосвідомості, що враховує:

-

-

-

Відповідно до мети і гіпотези дослідження поставлено такі завдання:

1. Зясувати стан проблеми у педагогічній теорії та виховній практиці.

2. Теоретично обґрунтувати, розробити та експериментально перевірити модель виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

3. Визначити критерії, показники та рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників.

4. Запропонувати методичні рекомендації щодо виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові ідеї про необхідність національного виховання українського суспільства як умови підвищення духовного життя нації, збереження її цілісності та єдності; педагогічні концепції, у яких обґрунтовано цілі, завдання, принципи, засоби та методи національного виховання; наукові положення про єдність свідомості та діяльності; про взаємозв’язок етно-національної культури та національної самосвідомості особистості; про закономірності розвитку особистості старшого шкільного віку; про розвивальне та виховуюче навчання.

Теоретичну основу дослідження становлять: положення філософії сучасної освіти (В.Андрущенко, І.Зязюн, В.Кремень, В.Лутай, Б.Ступарик та ін.); теорії розвитку і виховання особистості, її духовного потенціалу (І.Бех, А.Бойко, О.Вишневський, О.Киричук, Г.Мартинюк, О.Олексюк, М.Стельмахович, О.Сухомлинська та ін.); теорії розвитку націй (Ю.Бойко, О.Бочковський, Ю.Бромлей, Я.Грицак, Б.Кравченко, І.Кресіна, М.Ломацький та ін.); сучасні концепції з українознавства як системи знань про український етнос та культуру, важливий засіб розвитку національно-свідомої особистості (П.Кононенко, В.Коротаєва-Камінська, Т.Усатенко, Г.Філіпчук та ін.); психолого-педагогічні дослідження щодо сензитивності раннього юнацького віку до набуття рис національно-свідомої особистості (Л.Божович, І.Кон, Г.Костюк, О.Леонтьєв, П.М’ясоїд, О.Петровський, В.Рибалка та ін.); теорії моделювання педагогічних систем та процесів (С.Архангельський, Б.Глінський, С.Гончаренко, С.Грязнов, С.Сисоєва, А.Сохор, О.Уйомов, В.Штофф та ін.); дидактичні принципи активізації навчально-пізнавальної діяльності (А.Алексюк, В.Безпалько, М.Кларін, В.Монахов, О.Пєхота, О.Савченко, В.Юдін та ін.).

Методи дослідження. У процесі вирішення поставлених завдань та обґрунтування гіпотези були використані теоретичні та емпіричні методи дослідження. Теоретичні: аналіз філософської, соціологічної, психолого-педагогічної та навчально-методичної літератури з визначеної проблеми; теоретичне осмислення педагогічного досвіду національного виховання школярів; аналіз навчальних програм та підручників щодо наявності національного компонента у змісті навчання; синтезування результатів педагогічного експерименту; моделювання комплексу психолого-педагогічних умов виховання національної самосвідомості старшокласників. Емпіричні: педагогічне спостереження за процесом виховання національної самосвідомості старшокласників; бесіди, інтерв’ювання, тестування та анкетування учнів і вчителів; педагогічний експеримент (констатуючий та формуючий етапи), кількісний та якісний аналіз результатів.

Організація та основні етапи дослідження. Дисертаційне дослідження здійснювалося впродовж 1998 - 2005 рр.

На першому етапі (1998 – 2000 рр.) вивчалися й осмислювалися теоретичні джерела проблеми виховання національної самосвідомості особистості з позицій різних галузей наукового знання (філософії, соціології, психології, педагогіки, етнології, культурології); обґрунтовувалися мета і завдання дослідження, формувалася гіпотеза; здійснювався аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду національного виховання; визначалися концептуальні основи дослідження.

На другому етапі (2000 - 2001 рр.) вивчався педагогічний досвід національного виховання школярів; проводився аналіз використання українознавчого матеріалу у змісті навчальної дисципліни “іноземна мова”; розроблялася та обґрунтовувалася модель виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови; визначалися критерії, показники та рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників, здійснювався добір діагностичних методик; проводився констатуючий етап педагогічного експерименту для виявлення реального стану національної самосвідомості старшокласників на основі визначених критеріїв.

На третьому етапі (2001 - 2003 рр.), у ході формуючого експерименту, апробовано модель виховання національної самосвідомості старшокласників через впровадження її у навчально-виховну практику; здійснено поточне діагностування та корекцію виховного процесу.

На четвертому етапі (2003 - 2005 рр.) проаналізовано та узагальнено результати дослідно-експериментальної роботи; доведена ефективність запропонованої моделі виховання національної самосвідомості старшокласників; сформульовано основні висновки; оформлено дисертаційне дослідження.

Експериментальна база дослідження. Науково-дослідницька робота проводилася на базі навчальних закладів м. Києва: Українського гуманітарного ліцею Національного університету імені Тараса Шевченка, Києво-Печерського ліцею “Лідер”, гімназії № 191 ім. П.Г.Тичини, Київського міського педагогічного коледжу, спеціалізованих загальноосвітніх шкіл № 267 та № 305. Усього до процесу дослідження було залучено 325 респондентів, зокрема 268 учнів старших класів, 57 учителів іноземних мов загальноосвітніх навчальних закладів різних типів.

Наукова новизна дослідження: вперше теоретично обґрунтовано та розроблено модель виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови; виявлено критерії, показники та рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників; визначено комплекс вимог до добору українознавчого компонента змісту з іноземної мови; подальшого розвитку набули форми і методи навчання та виховання національної самосвідомості старшокласників.

Теоретичне значення дослідження полягає: у виявленні міждисциплінарного контексту категорії “національна самосвідомість”; визначенні педагогічних аспектів поняття “національна самосвідомість особистості”, розкритті його сутності, структури та особливостей виховання у старшокласників; аналізі впливу психолого-педагогічних умов на виховання національної самосвідомості старшокласників; виявленні та узагальненні проблеми виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Практичне значення дослідження полягає у розробці та впровадженні моделі виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови, яка дозволяє реалізувати психолого-педагогічні умови (зміст, форми і методи навчання та виховання, емоційно-ціннісні установки, навчально-виховне етнокультурне середовище); у підготовці методичних рекомендацій для реалізації ідеї виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Напрацьовані матеріали можуть бути покладені в основу нових програм, навчально-тематичних планів, спецкурсів, практикумів, методичних посібників і рекомендацій з питань національного виховання старшокласників, а також безпосередньо використані у процесі вивчення іноземних мов.

Висновки та рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні впроваджено у навчально-виховний процес Українського гуманітарного ліцею Національного університету імені Тараса Шевченка (довідка про впровадження № 244 від 26.08.2005 р.), Києво-Печерського ліцею “Лідер”, гімназії № 191 ім. П.Г.Тичини (довідка про впровадження № 177 від 17.09.2004 р.), Київського міського педагогічного коледжу (довідка про впровадження № 116 від 05.10.2004 р.), спеціалізованої школи № 267 (довідка про впровадження № 218 від 21.09.2004 р.), спеціалізованої школи № 305 (довідка про впровадження № 242 від 21.09.2004 р.).

Особистий внесок здобувача полягає у дослідженні проблем виховання національної самосвідомості школярів у педагогічній теорії та практиці викладання іноземних мов; теоретичному обґрунтуванні та розробці моделі виховання національної самосвідомості старшокласників у навчальній дисципліні “іноземна мова”, здійсненні практичної перевірки ефективності її функціонування; розробленні основних критеріїв та показників національної самосвідомості, які дають змогу вивчати рівень сформованості цієї духовної якості у старшокласників у процесі вивчення іноземної мови; визначенні національного компонента змісту дисципліни “іноземна мова”, форм і методів що забезпечують виховання національної самосвідомості старшокласників. Дисертація є самостійним дослідженням.

Вірогідність результатів дослідження забезпечена методологічною обґрунтованістю його вихідних теоретичних положень, дотриманням вимог до моделювання, зіставленням одержаних результатів з еталонними показниками базової моделі виховання національної самосвідомості старшокласників, поєднанням кількісного та якісного аналізу даних дослідження, результатами експериментальної перевірки висунутої гіпотези.

Апробація результатів дослідження. Пропозиції, підходи, теоретичні положення за темою дослідження оприлюднені на Міжнародних та Всеукраїнських науково-теоретичних та науково-практичних конференціях, зокрема: “Місце і роль українознавства у реформуванні національної системи освіти” (Київ, 1996 р.), “Педагогічний експеримент як чинник реформування національної освіти” (Київ, 1998 р.), “Лінгвістика і вербальна комунікація у 21-му столітті: тенденції і перспективи” (Київ, 2000 р.), “Українознавство в розбудові національної освіти ХХІ століття: проблеми та напрями розвитку” (Київ, 2002 р.), “Інноваційні ідеї та вирішальні завдання у викладанні англійської мови як іноземної” (Вінниця, 2003 р.).

Основні теоретичні положення і висновки дисертації знайшли відображення у 8 публікаціях, із них 7 – одноосібні, серед них три у наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (250 найменувань) та 6 додатків на 11 сторінках. Повний обсяг дисертації становить – 228 сторінок (обсяг основного тексту - 177 с.) У роботі подано 9 таблиць, 2 рисунки, 11 діаграм.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методологію дослідження; сформульовано гіпотезу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення здобутих результатів, наведено дані їх апробації та впровадження; визначено особистий внесок здобувача.

У першому розділі – “Виховання національної самосвідомості школярів як соціально-педагогічна проблема” – проаналізовано наукові положення про зміст і сутність національної самосвідомості особистості; розкрито психолого-педагогічні особливості розвитку школярів у період ранньої юності як основи виховання у них національної самосвідомості; висвітлено досвід розв’язання проблеми національного виховання школярів у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії і практиці; виявлено реальний стан досліджуваної проблеми та проаналізовано причини недостатнього педагогічного впливу на розвиток національної самосвідомості старшокласників.

Аналіз наукових положень про національну самосвідомість особистості дав змогу виявити широкий міждисциплінарний контекст проблеми: філософський, соціологічний, психологічний, історичний, культурологічний, педагогічний. Відмінність методологій, які застосовуються різними науковими дисциплінами для вивчення цього феномену свідчить про його складність та багатогранність. У зв’язку з цим базове поняття “національна самосвідомість” у дисертаційному дослідженні уточнюється шляхом аналізу його сутнісних складових: “нація” та “самосвідомість”.

На підставі опрацювання робіт українських та зарубіжних учених (М.Бердяєв, Ю.Бойко, Ю.Бромлей, Л.Гумільов, І.Кресіна, Т.Кучера, Е.Сміт та ін.) ми знайшли переконливі докази того, що нація є усталеною соціально-історичною спільністю людей, яка усвідомлює свої національні інтереси у політиці, культурі, економіці. Зародження, формування та розвиток нації відбувається під впливом сукупності таких взаємозалежних чинників як спільне (родове) походження, територія (Батьківщина), економічні зв’язки, історія, мова, культура, духовний потенціал її представників. З’ясовано, що визначальною ознакою, яка забезпечує цілісність та індивідуальність нації в багатокультурному світі є національна самосвідомість особистості.

У нашому дослідженні самосвідомість особистості розглядається у контексті наукових положень Р.Бернса, І.Кона, О.Леонтьєва та ін. про взаємозв’язок розвитку свідомості та внутрішнього світу людини, її самопізнання. Виявлено, що самосвідомість - складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в поєднанні цих образів у єдине ціле утворення, в результаті чого формується стале уявлення про самого себе (“Я”-концепція), відчуття власної визначеності та самоідентичності.

Важливим для нашого дослідження є висновок філософів та психологів (В.Давидов, О.Спіркін, В.Столін, О.Петровський та ін.) про те, що розвиток самосвідомості особистості здійснюється у процесі активної пізнавальної та практичної діяльності, емоційно-ціннісного ставлення до себе та до зовнішнього світу через спілкування і взаємини з іншими людьми. Тому важливим завданням виховання національної самосвідомості є гармонійне поєднання інтелектуальної, емоційної, дієво-вольової сфер особистості, які адекватно віддзеркалюють національні, міжнаціональні та інші суспільні відносини людей (В.Пустотін, М.Братасюк, Ю.Римаренко та ін.).

У розділі на основі аналізу психолого-педагогічних досліджень з’ясовано, що формування якостей національно свідомої особистості активізується у старшому шкільному віці. Це зумовлено прагненням старшокласників самоідентифікуватися у соціальному середовищі: як особистості, громадянину, представнику своєї нації. Цьому сприяють психо-фізіологічні особливості ранньої юності: зростання самосвідомості (самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе, саморегулювання власної діяльності); активний розумовий розвиток, формування світогляду та характеру; пошук професійного та особистісного самовизначення, активізація спілкування та діяльності.

Аналіз теоретичних джерел дав можливість для узагальнення базового поняття “національна самосвідомість”, яке у дисертаційному дослідженні розглядається як процес осмислення особистістю власної етнічної ідентичності, опанування нею морально-світоглядними цінностями, усвідомлення власної ролі у житті національної спільноти та вияву готовності до національно-культурної рефлексії. Педагогічною основою виховання національної самосвідомості є комплекс взаємозалежних та взаємодоповнюваних сфер її вияву: інформаційно-когнітивної, емоційно-чуттєвої та рефлексивної, основним змістом яких виступають знання та уявлення особистості про український етнос, позитивне емоційно-оцінне ставлення до нього, реалізація власного національного “Я” у практичній діяльності.

Проаналізований педагогічний досвід виховання школярів показав, що провідними тенденціями національного виховання сучасних освітніх систем в Україні та за рубежем в умовах реформування стали ідеї збереження етнічної ідентичності особистості; забезпечення розвитку шкільної освіти на засадах поєднання сучасних та традиційних культурних цінностей етносу; впровадження національного компонента у зміст освіти.

Узагальнення існуючих педагогічних підходів (О.Вишневський, Т.Левченко, Н.Мещерякова, Ю.Руденко, Д.Тхоржевський та ін.), необхідних для забезпечення ефективності національного виховання школярів, дозволили виявити основні вимоги до організації цього процесу: наявність національного змісту виховання школярів; залучення учнів до системи національних цінностей; формування морально-етичного знання; наявність професійної компетентності у педагога до національного виховання школярів.

Встановлено, що виховання національної самосвідомості старшокласників взаємопов’язане з розвитком навичок міжкультурного спілкування (Л.Барна, Л.Вєдєніна, Н.Галькова, П.Сисоєва та ін.), яке досягається у процесі вивчення іноземних мов (М.Баришніков, М.Бахтін, В.Біблер, В.Сафонова та ін.).

Проведений науковий аналіз започаткував методологічну основу дослідження і дозволив обґрунтувати такі положення:

-

-

У процесі вивчення проблеми національного виховання старшокласників під час вивчення іноземних мов проаналізовано зміст предмету, рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників, професійну готовність учителя до реалізації означеної проблеми. Констатуючий етап педагогічного експерименту здійснено на базі ЗНЗ м. Києва різних типів. Достатня вибірка респондентів (268 учнів 10-11 класів та 57 учителів іноземних мов) дозволила зробити висновок про те, що національна самосвідомість старшокласників виявляється у дисбалансі її складових: інтелектуальної, емоційної, поведінкової. Водночас із високими показниками емоційної складової національної самосвідомості, в яких переважна більшість учнів ідентифікують себе з українським етносом (80,7% - експериментальні класи; 74,4% - контрольні класи); відчувають любов до України (65,9%; 67,6%); підтримують державну незалежність (85,9%; 83,4%) та небайдужі до майбутнього країни (90,3%; 88,7%) - лише половина респондентів пов’язують свої життєві плани з Батьківщиною.

Аналіз інтелектуальної складової національної самосвідомості учнів показав недостатній рівень знань про українську націю (42,2% - експериментальні класи; 40,6% - контрольні класи); свій рід (27,4%; 27,06%). При цьому лише половина опитаних (54,03%; 52,6%) виявили потребу у знанні свого походження; розуміння таких понять як “національна самосвідомість” (14,8%; 14,2%), “національна гідність” (20,7%; 18,7%). Усвідомлюючи цінність рідної мови для нації, окремої особистості (84,4%; 80,4%) та вважаючи українську мову рідною (71,8%; 69,1%), вкрай незначна частина учнів користується нею у повсякденному спілкуванні, у тому числі й у сім’ї. Якісний та кількісний аналіз засвідчив низький рівень поведінкової складової національної самосвідомості, яка виявляється у нерішучості вияву національно-патріотичних почуттів та переконань.

На підставі узагальнення даних було зафіксовано рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників: високий рівень (6,7% – експериментальні класи; 6% - контрольні класи); середній (31,8%; 28,5%); низький (60,7%; 64,6%).

Одержані під час констатуючого етапу педагогічного експерименту результати виявили низку причин наявності низького рівня національної самосвідомості старшокласників: негативний вплив соціально-культурних тенденцій великого міста; недостатнє використання виховного потенціалу предмету іноземної мови; недостатнє науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу.

Стан досліджуваної проблеми став об’єктивною потребою цілеспрямованої організації процесу виховання національної самосвідомості старшокласників під час вивчення іноземної мови та визначення основних напрямів експериментальної роботи.

У другому розділі – “Експериментальне дослідження виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови” – теоретично обґрунтовано та практично апробовано модель виховання національної самосвідомості старшокласників; виявлено критерії, показники та рівні сформованості національної самосвідомості; здійснено добір діагностичних методик для доведення ефективності моделі виховання національної самосвідомості старшокласників; розкрито зміст і впроваджено педагогічні технології виховання національної самосвідомості старшокласників; висвітлено хід і проаналізовано результати експериментального дослідження.

У теоретичному обґрунтуванні моделі виховання національної самосвідомості старшокласників ми спиралися на наукові положення про: розвиток особистості як неперервний процес її самовдосконалення; “Я”- концепцію як систему уявлень людини про себе, показник зрілості самосвідомості; національну самосвідомість як духовний стрижень національно-культурного самовизначення особистості; взаємозв’язок між національним змістом навчання та вихованням національної самосвідомості особистості.

У процесі побудови моделі виховання національної самосвідомості старшокласників використано: комунікативно-діяльнісний підхід, що передбачає організацію навчально-пізнавальної діяльності старшокласників з домінуванням у навчально-виховному процесі діяльнісно-, інтелектуально-, комунікативно-орієнтованих, проблемно-пошукових завдань та методів; компаративний підхід, що дає змогу розвивати в учнів уміння аналітично мислити, порівнювати явища та реалії англомовної культури з рідною, бачити спільні та відмінні риси між етносами та культурами, толерантно їх сприймати; особистісно-орієнтований підхід, що виступає формотворчою основою особистісного (інтелектуального, духовного, морального, національного) самопізнання, саморозвитку та самоактивності школярів і враховує природовідповідні особливості кожної особистості; системно-діяльнісний підхід як методологічний принцип єдності свідомості й діяльності.

Розроблена нами модель виховання національної самосвідомості старшокласників є системою взаємопов’язаних компонентів: когнітивного (змістово-інформаційного, як засобу поглиблення знань учнів про українську націю та англомовний світ); технологічного (як способу організації навчально-виховної діяльності через діалогові, кооперативні, проблемно-пошукові та ігрові педагогічні технології); соціально-педагогічного (виховного, як умови суб’єкт-суб’єктної взаємодії учасників навчально-виховного процесу, організації етнокультурного середовища в процесі вивчення іноземної мови); аксіологічного (емоційно-ціннісного, як діалектичної закономірності розвитку старшокласника на засадах національних цінностей). У процесі взаємодії основні елементи моделі формують психолого-педагогічні умови, що забезпечує розвиток національної самосвідомості старшокласників (див. рис.1).

На основі розроблених вимог до змісту іноземної мови здійснено добір українознавчого матеріалу. Основними характеристиками вимог є: значущість та актуальність навчального матеріалу, узгодженість із лінгвокраїнознавчою тематикою; відповідність українознавчого матеріалу історичній об’єктивності та науковості; насиченість навчального матеріалу реаліями, образами та символікою української культури; спрямованість на формування національних основ світогляду, розвиток та культивування національних духовних якостей та рис характеру сучасного

старшокласника; наявність у текстах морально-етичних та естетичних тем, сюжетів, фактів; пізнавальний характер українознавчої інформації; проблемний характер навчального матеріалу; здатність інформації впливати на емоційну сферу учнів (почуття, переживання), спонукати до рефлексії; відповідність інформаційного матеріалу віковим інтересам та психологічним особливостям його засвоєння.

Систематизовано та розкрито українознавчий матеріал за напрямами: навчальна тематика блоку “Україна”; українознавчі інформаційно-пізнавальні навчальні тексти; інформація про українські реалії, що відображені у навчальних вправах; лінгвокультурологічний фонд української мови; зразки вербальної інформації; зразки невербальної інформації; образи української міфології; українська символіка; мовний етикет.

У розділі обґрунтовано критерії та показники національної самосвідомості старшокласників за трьома сферами її вияву: інформаційно-когнітивною, емоційно-чуттєвою, рефлексивною (див. табл. 1). Визначено рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників (високий, середній, низький).

У процесі формуючого етапу експерименту апробовано психолого-педагогічні умови, які забезпечили ефективність моделі виховання національної самосвідомості старшокласників. Доведено, що українознавчий компонент змісту навчання на тлі знань про англомовний світ поглиблює знання учнів з національної культури. Його ефективне засвоєння забезпечується на основі поєднання кооперативних, діалогових, ігрових та проблемно-пошукових педагогічних технологій. Мотивація учнів до навчальної діяльності, обміну власними думками, відчуттями, переживаннями з націотворчих проблем здійснювалася переважно із застосуванням таких методів як: провокування висловлювання; випереджаючі запитання; проблемні запитання та ситуації; моделювання життєвих діалогових ситуацій (розмова з уявним англомовним комунікантом), інтерв’ю; самостійний пошук інформації, драматизація, розробка та захист проектів, творчі завдання тощо. Педагогічно доцільними виявилися такі форми організації уроків, як “круглий стіл”, уроки-репортажі, уроки-дослідження, уроки-святкове дійство, уроки-конференції, уроки пам’яті, організація позакласних виховних заходів на основі використання дат річного українського та англомовного календарів.

У процесі формуючого етапу експерименту встановлено, що особливе значення для виховання національної самосвідомості старшокласників належить особистості педагога, наявності суб’єкт-суб’єктних взаємин між учасниками навчально-виховного процесу, організації етнокультурного середовища у навчально-виховному процесі.

Порівняльний аналіз даних констатуючого та узагальнюючого етапів педагогічного експерименту засвідчив певні позитивні зміни у показниках національної самосвідомості старшокласників експериментальних класів. Так, значно поглибилися знання учнів про українську етнокультуру: 66,7% (до експерименту – 42,9%), культуру англомовних етносів – 60,7% (до експерименту – 40,7%). Зросла зацікавленість власним родоводом – 73,3% (до експерименту – 57,1%). Певні позитивні зміни відбулися і у ставленні до української мови: на 4% зросла кількість учнів, які вважають українську мову рідною (75,5%) та усвідомлюють значення рідної мови у власному житті (88,8%). Суттєво підвищилось усвідомлення цінностей та розуміння таких понять як “національна самосвідомість” – 55,5% (до експерименту – 14,8%), “національний обов’язок” – 85,9% (до експерименту – 57,7%), “національна гідність” – 74,8% (до експерименту – 20,7%). Вцілому поглибилися: емоційне ставлення учнів до України, почуття національної гідності та патріотизму школярів.

Таблиця 1

Критерії та показники національної самосвідомості старшокласників

Сфери вияву національної самосвідомості |

Критерії та показники

Інформаційно-когнітивна (знання) | Знання та уявлення про український та англомовні етноси: | - 1.Ідентифікація з українською нацією;

2.Знання української мови;

3.Знання української історії, культури, традицій та звичаїв;

4.Знання культур англомовних етносів;

5.Знання духовних (світоглядних, морально-етичних,

естетичних) норм та цінностей українського народу;

6.Наявність національних поглядів та переконань;

7.Усвідомлення національних ідей. |

Емоційно-чуттєва

(емоції, почуття) | Ставлення до українського та англомовних етносів: | 1.Почуття гордості за своє національне (українське) походження;

2.Почуття любові до України;

3.Вияв поваги у ставленні до представників українського та

англомовних етносів;

4.Сприйняття і готовність до відтворення українських культурних та духовних цінностей, способу життя;

5.Здатність належно цінувати культурні надбання рідного та

англомовних народів;

6.Об’єктивна оцінка національних та міжнаціональних проблем;

7.Вболівання за успіхи в утвердженні та зміцненні української державності. |

Рефлексивна (дієво-вольова) | Вияв національного “Я” у практичній діяльності: | 1.Відстоювання власної національної гідності;

2.Постійне користування української мовою;

3.Систематичне поглиблення власних знань про історію, культуру, традиції та звичаї українського та англомовних етносів;

4.Наслідування українських духовних норм та цінностей, способу життя;

5.Вміння користуватися знаннями у відстоюванні власних національно-патріотичних переконань;

6.Активна участь у дискусіях, пов’язаних із національними та міжнаціональними проблемами;

7.Активна громадянська позиція.

Водночас, незначна динаміка змін (з 6,7% до 11,8%) спостерігається у національному самовияві старшокласників (рефлексивна сфера) (див. діаграму 1).

Отже, всебічний аналіз проблеми та результати дослідно-експериментального дослідження дають підстави для викладу загальних висновків.

ВИСНОВКИ

1. Вивчення наукових положень щодо виховання національної самосвідомості старшокласників у сучасних соціально-культурних, політичних та загальноцивілізаційних процесах дає підстави стверджувати про надзвичайну актуальність проблеми. На основі міждисциплінарного аналізу встановлено, що національна самосвідомість є процесом осмислення особистістю власної етнічної ідентичності, опанування нею морально-світоглядних цінностей, усвідомлення власної ролі у житті національної спільноти та вияву готовності до національно-культурної рефлексії. Педагогічною основою виховання національної самосвідомості є комплекс взаємозалежних та взаємодоповнюваних сфер її вияву: інформаційно-когнітивної, емоційно-чуттєвої та рефлексивної, де основним змістом виступають знання та уявлення старшокласників про український та англомовні етноси, позитивне емоційно-оцінне ставлення до них, вияв національного “Я” у практичній діяльності.

2. Доведено, що ранній юнацький вік є найсприятливіший для розвитку національної самосвідомості як цілісної духовної якості. Передумовою цього процесу виступають особливості вияву самосвідомості: самопізнання, емоційно-ціннісне ставлення до себе, саморегулювання власної діяльності, що стимулюють прагнення учнів до самопізнання та самовиховання. З’ясовано, що сензитивність старшого шкільного віку до розвитку національної самосвідомості обумовлена новоутвореннями психофізіологічного розвитку старшокласників, які тісно взаємопов’язані з самосвідомістю: становленням національної ідентичності, формуванням характеру та світогляду, готовністю до професійного та життєвого самовизначення. Теоретичним дослідженням проблеми встановлено, що інтенсивний інтелектуальний та моральний розвиток старшокласників сприяє формуванню у них системи знань про український та англомовний етноси, розвитку інтересів, прагнень, потреб та ідеалів, які відображають національні цінності, формують діяльного громадянина.

3. Аналіз стану національного виховання школярів у процесі вивчення іноземної мови дає підстави стверджувати, що потенціал цієї навчальної дисципліни недостатньо використовується для виховання національної самосвідомості учнів. Підтвердженням цього є результати констатуючого етапу педагогічного експерименту, які засвідчили низький рівень цієї духовної якості у більшості залучених до експерименту старшокласників (62,7%). Причини полягають у: негативному впливі соціально-культурного середовища великого міста, недостатньому використанні виховного потенціалу предмету “іноземна мова” та недостатнє науково-методичне забезпечення навчально-виховного процесу. У процесі експериментального дослідження доведено, що виховний потенціал навчальної дисципліни “іноземна мова” дає можливість створити належні психолого-педагогічні умови для вирішення окресленої проблеми.

4.Теоретично обґрунтовано та розроблено модель виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови (на прикладі предмету “англійська мова”) на основі компаративного, комунікативно-діяльнісного, особистісно-орієнтованого та системно-діяльнісного підходів. Охарактеризовано структурні компоненти моделі: когнітивний (змістово-інформаційний), технолочіний, соціально-педагогічний (виховний), аксіологічний (емоційно-ціннісний). Взаємодіючи, усі компоненти моделі дають змогу реалізувати психолого-педагогічні умови (зміст, педагогічні технології, емоційно-ціннісні установки, навчально-виховне етнокультурне середовище) у процесі вивчення іноземної мови.

5. Доведено, що національний компонент навчальної дисципліни “іноземна мова” реалізується через українознавчий зміст, функції якого відображають такі складові: ідеологічну, що дає можливість поставити навчально-виховний процес на світоглядний грунт національної культури; духовну, що забезпечує сприйняття учнями морально-етичних та естетичних українських цінностей, формуючи духовні основи особистості школярів; інтелектуально-пізнавальну, що полягає у збагаченні та розширенні знань учнів про український етнос, його історію, культуру та ментальність. Визначено вимоги щодо добору українознавчого матеріалу, систематизовано його напрями.

6. Встановлено, що ефективність виховання національної самосвідомості старшокласників залежить від добору доцільних до змісту педагогічних технологій: діалогових, кооперативних, проблемно-пошукових та ігрових, які сприяють активізації пізнавальної діяльності старшокласників в осмисленні власної позиції щодо проблем українського державотворення та міжетнічного спілкування.

7. Визначено критерії, показники та рівні сформованості національної самосвідомості старшокласників на основі вияву трьох її сфер: інформаційно-когнітивної (системного і глибокого знання школярів про український та англомовні етнокультури), емоційно-чуттєвої (цілісної взаємодії емоцій і вищих соціальних почуттів) та рефлексивної (прагнення та здатність учнів до самовираження та самоствердження на основі національних цінностей). Запропоновані критерії забезпечили доцільність та ефективність впроваджених методів діагностики та дозволили коригувати процеси реалізації моделі виховання національної самосвідомості старшокласників, виявити рівні національної самосвідомості старшокласників.

8. Експериментально доведено ефективність апробованої моделі виховання національної самосвідомості старшокласників, що підтверджується позитивними змінами кількісних та якісних показників, результати яких узагальнені у 5 таблицях та 11 діаграмах. Впровадження моделі забезпечує динаміку зростання національної самосвідомості учнів: у 11,2% старшокласників відбувся перехід на середній рівень національного самоусвідомлення та значно знизилася кількість учнів з низьким рівнем самосвідомості (15,8%). У цих учнів суттєво зріс інтерес та поглибилися знання про українську та англомовні етнокультури, зросла національна самоповага, почуття патріотизму та усвідомлення цінності української ідеї. Натомість, кількість старших школярів з високим рівнем національної самосвідомості збільшилась лише на 5,1%, що виявляється незадовільним рівнем рефлексії: нездатністю відстоювати українську ідентичність, виявляти національно-патріотичні переконання, спілкуватися українською мовою.

9. Запропоновано методичні рекомендації на основі даних експериментального дослідження, що дають змогу підвищити ефективність виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови.

Результати дисертаційного дослідження дають підстави вважати, що гіпотеза і методологія дослідження є правильними, визначені завдання реалізовано, мету досягнуто. Сукупність здобутих наукових результатів мають важливе значення для підвищення ефективності організації навчання та виховання у процесі викладання іноземної мови, що забезпечує розвиток національної самосвідомості школярів, формує у них здатність до толерантного міжетнічного спілкування.

Водночас слід зазначити, що проведене дослідження не вичерпує вивчення та осмислення окресленої проблеми засобами навчальної дисципліни “іноземна мова”, а його практичні результати свідчать про необхідність подальших пошуків на основі: а) розширення сфери застосування моделі виховання національної самосвідомості старшокласників за рахунок організації позакласної та позашкільної діяльності учнів у процесі вивчення іноземних мов; б) поглиблення між предметних зв’язків гуманітарних дисциплін з іноземними мовами для формування етнокультурного середовища у загальноосвітньому навчальному закладі; в) підвищення професійної компетентності вчителів іноземних мов до виховання національної самосвідомості школярів.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Білас Л.М. Виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.07 – теорія та методика виховання. – Інститут проблем виховання Академії педагогічних наук України, Київ, 2005.

Дисертаційне дослідження присвячено розкриттю проблеми виховання національної самосвідомості старшокласників у процесі вивчення іноземної мови. Здійснено теоретичний аналіз поняття “національна самосвідомість” на міждисциплінарному рівні наукового знання, систематизовано сучасні наукові позиції щодо тлумачення базових категорій національної самосвідомості: “нація”, “самосвідомість”. Розроблено критерії та показники національної самосвідомості з урахуванням специфіки вияву у таких її сферах: інформаційно-когнітивній (знанієвий), емоційно-чуттєвій (емоції, почуття), рефлексивній (дієво-вольовій); визначено рівні національної самосвідомості особистості (високий, середній, низький). Доведено, що підвищенню рівня національної самосвідомості учнів старшого шкільного віку сприяє впровадження у навчально-виховний процес моделі виховання національної самосвідомості старшокласників як системи взаємопов’язаних компонентів: когнітивного (змістово-інформаційного), технологічного, соціально-педагогічного (виховного), аксіологічного (емоційно-ціннісного).

Ключові слова: національна самосвідомість, виховання, розвиток, особистість, модель виховання національної самосвідомості старшокласників.

АННОТАЦИЯ

Билас Л.М. Воспитание национального самосознания старшеклассников в процессе изучения иностранного языка. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.07 – теория и методика воспитания. – Институт проблем воспитания Академии педагогических наук Украины, Киев, 2005.

В диссертации исследуется проблема воспитания национального самосознания старшеклассников в процессе изучения иностранного языка. Актуальность проблемы обусловлена объективной социально-педагогической необходимостью поиска путей утверждения национальной идентичности и патриотической сущности украинских школьников.

Исследование основывается на глубоком анализе отечественной и зарубежной литературы по вопросам воспитания национального самосознания личности. В диссертации проведен