Інститут вищої освіти

Академії педагогічних наук України

ДОРОГАНЬ СВІТЛАНА ОЛЕГІВНА

УДК 37.013.73: 82 (477)

ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор, академік АПН України, Заслужений діяч науки і техніки України

Андрущенко Віктор Петрович,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, ректор, м. Київ.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Князєв Володимир Миколайович, Українська академія державного управління при Президентові України, проректор з наукової роботи;

кандидат філософських наук, професор

Мозгова Наталія Григорівна,

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова, професор кафедри філософії.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра філософії гуманітарних наук, м. Київ.

Захист відбудеться “28” квітня 2005 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти
АПН України за адресою: вул. Бастіонна,9, м. Київ, 01014

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту вищої освіти
АПН України за адресою: вул. Бастіонна,9, м. Київ, 01014

Автореферат розісланий „25” березня 2005 року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Горбунова Л.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження проблеми формування світоглядної культури вчителя обумовлена потребами практики, насамперед, вимогами сучасного суспільства до вчителя, його особистісних характеристик, професійних якостей. Вчитель – одна з найважливіших професій сучасного суспільства. Власне, в історії такою вона була завжди і лише деякі повороти суспільної практики відвертали від неї ту громадянську і державну увагу, на яку вона справедливо претендує. “Державна посада”, суть якої полягає у все можливій турботі про виховання хлопчаків і дівчаток... – ця посада є більш важливою найбільш високих посад у державі”, - писав античний філософ Платон. Саме вихователь, вчитель є тим першим представником суспільства, який делегує в духовний світ особистості його (суспільства) наукові знання, світоглядні цінності, культуру. Й саме від того, який “відбір і оцінку”, обумовлені особистістю вчителя, отримають суспільні знання, цінності і культура, багато в чому залежить спрямованість і якість особистісного становлення учня, його духовного світу, ставлення до життя, бачення своєї перспективи і розвитку.

Ефективність навчально-виховної роботи вчителя безпосередньо залежить від світоглядної культури самого вчителя. Формування такої культури є коли б чи не найважливішим складником підготовки майбутнього педагога, вихователя, наставника учнівської і студентської молоді.

Незважаючи на яскраві зразки реалізації світоглядної спрямованості навчально-виховного процесу у провідних університетах держави, про повну і суцільну ефективність світоглядної підготовки майбутнього вчителя, на жаль, говорити можна лише умовно. У багатьох випадках вузи просто уникають світоглядної проблематики або ж обходяться простими коментарями щодо неї. В останнє десятиріччя помітно скоротився цикл світоглядних дисциплін – філософії, соціології, політології, культурології. Поодинокими є студентсько-аспірантські світоглядно-методологічні гуртки. Світоглядна складова поступово втрачає свій статус як домінантної основи навчального предмету. І як результат, молодий вчитель нерідко не має власної осмисленої, сталої, переконаної світоглядної позиції, плутає в лабіринті сучасних світоглядних орієнтацій, стає об’єктом маніпуляцій з боку пронирливих політиків, засобом трансформації суперечливих цінностей в учнівське і студентське середовище.

Ситуація, що склалась, не є випадковою. Довгий час в університетах панувала марксистсько-ленінська світоглядна установка. Вона вважалась “єдино правильною”, розглядалась майже як “істина в останній інстанції”. І не зважаючи на те, що життєві реалії нерідко не вписувались у її прокрустове ложе, про перегляд цієї установки не могло бути й мови. Весь навчально-виховний процес вибудовувався як вивчення, формування і пропаганда марксистсько-ленінського світогляду. Особливе навантаження покладалось у цьому плані на курси “Історії КПРС”, “Наукового комунізму” та “Наукового атеїзму”. Студент, який висловлював особливе судження, а тим паче – сумнів з приводу ідеологічно-світоглядних установок, що утверджувались цими предметами, вважався неблагонадійним.

Нові часи принесли з собою нові світоглядні установки, правила, переконання, принципи й педагогічно-виховні технології їх донесення до студентської і учнівської молоді. Загальна деідеологізація суспільного життя, яка розгорнулась відразу ж з проголошенням України як незалежної держави, повноправно ввійшла в школу і вуз, “вимила” з навчального процесу ідеологізовані курси, утвердила дійсну свободу світоглядного вибору і розвитку особистості.

Разом з тим, активне й безкомпромісне відторгнення колишніх ідеологічних стереотипів у перші роки незалежності створювало і відтворювало ідеологічний і світоглядний хаос, в контексті якого виховний процес у школі і вузі чимось нагадував корабель, що плутає серед хвиль розбурханого моря без вітрил і без капітана, який би міг спрямувати його у найближчу затишну гавань. Світоглядна підготовка майбутнього вчителя в цей час мала багато в чому невизначений характер. Вуз покладався на особистість професора, який разом із суспільством переосмислював свої світоглядні установки й делегував студенту не набір готових, “залізобетонних” висновків, а роздуми, шляхами яких він наближався до істини. На жаль, ці роздуми не завжди і не в усьому відповідали тим суспільним змінам, що здійснювались.

Потребами вдосконалення процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя в сучасних умовах якраз і обумовлені вибір теми та спрямованість дисертаційного дослідження.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Означена проблема розглядалась в роботах таких авторів, як В.Андрущенко, В.Бондаренко, Г.Волинка, С.Гончаренко, Л.Губерський, В.Журавський, Ф.Кирилюк, В.Кремень, В.Кушерець, М.Михальченко, І.Надольний, В.Огнев’юк, В.Пазенок, В.Шинкарук, В.Ярошовець, Т.Ящук, О.Яценко. Вагомий вклад у її осмислення внесли такі нормативні документи Міністерства освіти і науки, як “Освіта. Україна ХХІ століття”; “Програма трансформації гуманітарної освіти”, започаткована і профінансована Джорджем Соросом (1992-1995 рр.); концепція трансформації гуманітарної освіти, затверджена Колегією міністерства освіти у 1996 році; Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті (2002 р.); видання серії навчальних посібників, словників і підручників з філософії, економічної теорії та політології такими відомими науковцями, як В.Андрущенко, І.Бичко, І.Бойченко, Г.Волинка, М.Горлач, Г.Заіченко, Ф.Кирилюк, А.Конверський, А.Кредісов, М.Михальченко, І.Надольний, І.Огородник, А.Філіпенко та ін. Загальний висновок, зроблений науковцями в останнє десятиріччя щодо змісту світоглядної культури розгортається в царині загальнолюдської наукової, філософської і культурної традиції, методологічного плюралізму, демократизму і толерантності щодо переконань особистості, дискурсу як найбільш ефективного способу впливу на формування світоглядної культури майбутнього вчителя.

Разом з тим, ряд питань залишається ще нез’ясованими належним чином. Потребує змістовного уточнення, зокрема, висхідне поняття “світоглядна культура”; співвідношення чинників її формування у майбутнього вчителя; ролі у цьому процесі різних навчальних предметів, зокрема, такого навчального предмету, як українська література; визначення впливу української літератури як особливого феномену культури на формування світоглядних орієнтацій, цінностей, культури у позанавчальний час. Враховуючи актуальність і недостатнє вивчення цих питань, автор обрав їх у якості предмета самостійного теоретичного аналізу.

Об’єктом аналізу є світоглядна культура особистості; предметом – її формування засобами української літератури у майбутнього вчителя.

Головна мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні значення та ролі української літератури у формуванні світоглядної культури майбутнього вчителя.

Реалізація цієї мети потребує розв’язання таких дослідницьких завдань:

- уточнення змісту поняття „світоглядна культура” особистості;

- визначення особливостей та чинників формування світоглядної культури у майбутнього вчителя;

- з’ясування світоглядно-формуючого навантаження предметів навчального плану у підготовці вчителя;

- уточнення ролі української літератури як навчального предмету у формуванні світоглядної культури майбутнього вчителя;

- визначення значення і особливостей освоєння української літератури у формуванні світоглядної культури майбутнього вчителя у позанавчальний час.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Загальний напрям дисертаційної роботи пов’язаний з темами дослідження відділу змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти АПН України – „Вища освіта України ХХІ століття: світоглядні, професійні і виховні характеристики цілісної системи” (РК 0100U000343, №2 від 13.01.2000) та „Філософські засади трансформації вищої освіти в Україні на початку ХХІ століття” (РК 0103U000960, № 44 від 06.03.2003 р.)

Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні вченої ради Інституту вищої освіти АПН України від 4 березня 2002 року (протокол № 2 п.5.9).

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні орієнтаційної і ціннісної ролей української літератури як чинника формування світоглядної культури майбутнього вчителя. Вона концентрується в положеннях, які виносяться на захист:

- поняття “світоглядної культури” охоплює собою змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального; воно обумовлює споглядально-розуміюче і, разом з тим, діяльне, перетворювальне, творче ставлення людини до світу. При цьому, споглядальність (як розуміння) є висхідним пунктом освоєння світу. В свою чергу, його перетворення (творення) розглядається нами як “технологія” цього освоєння, як засіб і механізм передачі набутих знань, досвіду, культури наступним поколінням. Характерним є змістовний контекст цього споглядання і творення: людино-людяний, тобто гуманістичний, високоморальний, людиноцентристський;

- центром світоглядної культури є людина, причому, не як абстрактна істота, а як особистість, індивідуальність, тобто у всій повноті її ставлення до світу, іншої людини і до самої себе. Завдяки “культурі”, раціональний, чуттєвий і вольовий компоненти знаходяться у стані взаємодоповнення, збагачення, розвитку. Оволодівши світоглядною культурою, вчитель несе з собою (в собі) потужний світоглядний і культурний, а значить – світо- і людяно- творчий потенціал, який передається дітям;

- сучасний педагогічний університет практикує різноманітні форми становлення, виховання, самовиховання світоглядної культури майбутнього вчителя. Найбільше навантаження при цьому покладається на зміст навчального процесу. Його трансформація у відповідності з викликами епохи, новітніми здобутками сучасної науки, культури і соціальної практики є першим і головним завданням підвищення ефективності процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя;

- поряд з дисциплінами соціального профілю вагомий світоглядно-формуючий вплив на студентів здійснює такий предмет як українська література. Постаючи нині в оновленому, відродженому вигляді, вона делегує майбутньому вчителеві той ціннісно-світоглядний заряд (потенціал), що сформувався в процесі її утвердження як культурного феномену;

- цей чинник забезпечує, насамперед, формування чуттєвої складової світоглядної культури, виступає передусім у якості закріпляючого засобу при сприйнятті наявного стану речей; одночасно, не меншою мірою чуттєве задоволення закріплює і ті цінності, які ще не є реалізованими, але стійко відзначаються як бажані у соціальному оточенні молодої людини;

- українська література надає майбутньому вчителеві зразки (практичні норми) поведінки, завдяки яким він формує своє особистісне ставлення до дійсності, унормовує мислення та діяльність;

- вивчення української літератури у педагогічному університеті має стати органічною складовою навчального плану з будь-якої спеціальності саме тому, що вона наближає майбутнього вчителя до живої тканини міжлюдських відносин, соціальної діяльності, поведінки; вводить особистість у контекст української культурно-історичної традиції; допомагає осягнути майбутнє;

- навчально-виховний процес є першою, але далеко не останньою (як за значенням, так і за навантаженням) ланкою формування світоглядної культури майбутнього вчителя; цей процес відбувається у широкому соціокультурному оточенні, вплив якого на формування світоглядної культури майбутнього вчителя є аж ніяк не меншим; важливим є й активність самого суб’єкта, виховання якого завжди розгортається як самовиховання, самостановлення, самоформування. Співвідношення означених факторів якраз і визначає ефективність процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя, його відповідність запитам суспільства і особистості.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять діалектичний, системно-структурний та синергетичний методи. Діалектичний метод дозволив побачити світоглядну культуру як цілісний, якісно своєрідний феномен. За допомогою системно-структурного методу уточнено основні складові світоглядної культури. За допомогою синергетичного підходу розкрито плюралістичну сутність світоглядної культури, суперечності сучасного літературного процесу, варіативність використання літературних засобів в процесі її формування в педагогічному університеті.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в уточненні загальнофілософського і методологічного змісту поняття “світоглядна культура”; його методологічної та регулятивної функції; у доведенні значення української літератури у формуванні світоглядної культури майбутнього вчителя; розробці методології формування навчального плану, визначення в ньому досліджуваної предметної області. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення навчального процесу у вищих педагогічних закладах, а також у якості спецкурсу для студентів-філологів.

Апробація дослідження. Основні положення та висновки дослідження викладені у публікаціях автора, у виступах та доповідях на наукових конференціях у мм. Івано-Франківську, Києві, Харкові, Одесі. За матеріалами дисертаційного дослідження автором опубліковано 7 наукових праць, 6 з яких – у фахових виданнях з філософії, визначених ВАК України .

Структура дисертаційної роботи обумовлена обраною темою, визначеними завданнями і логікою дослідження, складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел у кількості 328 найменувань. Основний зміст дисертації викладено на 168 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У Вступі обґрунтовується актуальність, мета та завдання дослідження, ступінь розробки цієї тематики у вітчизняній та зарубіжній літературі, спрямованість та структура, методологія, наукова новизна, теоретична і практична значимість дослідження.

Перший розділ – „Теоретико-методологічні проблеми аналізу світоглядної культури як складової становлення майбутнього вчителя” - присвячено уточненню поняття “світоглядна культура” та її значення у формуванні сучасного вчителя. Трансформаційні процеси, що здійснюються в світі і в Україні, змінюють світоглядні й культурні пріоритети, що ускладнює світоглядно-культурну підготовку майбутнього вчителя, потребує відповідної уваги й теоретичного забезпечення.

Світоглядні й культурні аспекти становлення майбутнього вчителя вивчаються багатьма науковими дисциплінами: філософією, психологією, історією, соціологією, мистецтвознавством, літературознавством тощо. Проте теоретичні проблеми світогляду й культури розглядаються в цих науках лише в специфічному ракурсі. Зокрема, філософ звертається, наприклад, до загальних світоглядних проблем, до змісту культурно-історичного процесу загалом, до розкриття ролі культури в соціальній динаміці. Соціолог досліджує прояви світогляду й культури як соціальних феноменів у суспільному житті, аналізує їх як фрагменти соціального буття. Історика цікавлять факти існування світогляду й культури в їхній хронологічній послідовності, в живому ракурсі становлення і розвитку. Естетик вивчає художні процеси і зміст естетичної свідомості. Етик розглядає моральні аспекти існування людини в світі й зміст етичної свідомості. Звичайно, всі ці аспекти є важливими, але вони щонайменше позбавлені інтегративної спрямованості, одноцілості. З огляду на це актуалізується створення цілісної концепції світоглядної культури, яка передбачала б її розгляд у різних зв’язках з духовним досвідом, практичною діяльністю людини та ін.

Десятиріччя незалежного розвитку створило умови для відкритого (прозорого) світоглядно-методологічного пошуку, осмислення і переосмислення світу, нових надбань теорії і соціальної практики. Останнє дає змогу до осмислення такого складного і поліфункціонального поняття, як “світоглядна культура” особистості. Поняття “світоглядної культури” охоплює собою повний змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального.

Означені функції реалізуються в практичній педагогічній діяльності вчителя. Насамперед, світоглядна культура забезпечує адекватне сприйняття, осмислення і оцінку вчителем навколишньої дійсності. Завдяки їй вчитель сприймає дійсність такою, якою вона є, відмежовується від ілюзій, притаманних масовій свідомості і від ідеологічно нав’язаних стереотипів, які застують дійсність. Світоглядна культура, далі, формує особистісну самооцінку вчителя в системі суспільних та індивідуальних відносин, виражає його життєву позицію, яку той формує у своїх вихованцях. Вона формує (утверджує) й оприлюднює його особисте ставлення до життя. Останнє найбільш високо цінується учнями. Вони бачать у своєму вчителеві людину сталих принципів, визначеної позиції, особистісної орієнтації в колі життєвих цінностей, тягнуться до неї як до взірця й позитивного прикладу для наслідування.

Світоглядна культура духовно реалізує потреби і цілі практичного перетворення світу загалом і у випадку педагогічної практики, зокрема. Вчитель не може змінити світ безпосередньо. І хоча він бачить його несправедливості, до учнів він йде з певним ідеалом. Саме через ідеал вчитель навчає учнів духовно досягати своїх потреб і цілей й тим самим утверджувати власну світоглядно-культурну позицію, з якою ті підуть у життя.

Світоглядна культура вчителя врегульовує його теоретичну (пізнавальну) і практичну діяльність, ставлення до дійсності, систему багатосторонніх зв’язків і відносин. Вона обумовлює його на безпосереднє “творення добра”, сповідувати й реалізовувати в своїх учнях загальнолюдські цінності, сіяти вічне, добре, справедливе, виховувати віру, надію і любов.

За своїм змістом світоглядна культура найбільш повно відображає ідею української державності, незалежності, національних інтересів, створює платформу патріотичного виховання учнів.

У другому розділі - “Українська література як чинник формування світоглядної культури майбутнього вчителя” - підкреслюється, що сучасний педагогічний університет – а саме в ньому формується основна маса педагогічних кадрів держави – практикує різноманітні форми становлення, виховання і самовиховання світоглядної культури майбутнього вчителя. Найбільше навантаження при цьому покладається на зміст навчального процесу. Його трансформація у відповідності з викликами епохи, новітніми здобутками сучасної науки, культури і соціальної практики є першим і головним завданням підвищення ефективності процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя.

Кожен навчальний предмет має певне світоглядне навантаження. Більшою мірою ця функція делегується дисциплінами соціального та гуманітарного профілю. Філософія, політичні науки, соціологія та економічна теорія виконують цю функцію, мабуть, найбільш ефективно. Світоглядно-формуюча роль належить і українській літературі.

Особливе місце в цьому процесі займає такий навчальний предмет, як українська література. Він має потужне світоглядне навантаження. Однак вплив останнього на процес формування світоглядної культури вивчено ще недостатнім чином. В дисертації аналізується феномен української літератури, його генеза в історії ХХ століття, сучасні світоглядна визначеність. Підкреслюється, зокрема, що перші радянські роки привідкрили двері так званій українізації – відродженню національної мови, літератури, мистецтва, що декілька століть потерпали від ідеологічного утиску царсько-імперського режиму. 20-ті роки дали поштовх бурхливому розвитку української літератури, поезії, драматургії. Люди буквально зачитувались творами І.Микитенка, М.Хвильового, А.Шияна, Ю.Яновського, М.Бажана, В.Сосюри, М.Рильського, П.Тичини, М.Куліша, І.Кочерги. В загальному контексті розвитку українського образотворчого мистецтва (М.Бойчук, Ф.Кричевський, М.Нарбут, А.Петрицький, М.Смокиш та інш.), музичної та театральної культури (Г.Верьовка, М.Вериківський, П.Козицький, О.Курбас, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький, Г.Юра та ін.), літературна творчість молодих українських письменників, поетів, драматургів сприймалась як животворне слово істини, що початкує відродження, збуджує надію, виховує любов до української культурно-історичної традиції, світогляду і моралі, витоки яких сягають перших літописів часів Київської Руси, знаменитих повістей славетного митрополита Іларіона, „Повісті временних літ” Нестора -літописця, „Повчання дітям” Володимира Мономаха та найвеличнішої пам’ятки давньоруських часів – “Слова о полку Ігоревім” невідомого автора. Вихований в дусі відроджуваної тисячолітньої української культури, літератури і мистецтва, молодий вчитель 20-х років ніс в учнівську аудиторію український національний світогляд, випестувані віками цінності батьківської культури, загальнолюдську духовність і мораль.

Трагічний фінал соціально-економічних перетворень 30-тих років зловіще перекинувся на духовну сферу суспільної життєдіяльності, зокрема, на літературу і мистецтво. Наступні (аж до „хрущовської відлиги”) десятиліття охопив „жахливий сон” русифікації, заборон, репресій. Духовна сфера потрапляє під тиск жорсткого „класового підходу”. Усе, що не вписувалось в цей підхід, оголошувалось ворожим і підлягало знищенню. Показовими стали „викриття” „ворожих літературних організацій”. Із загального літературного контексту вилучались не лише окремі твори, а великі літературні пласти. За безпідставними звинуваченнями лише протягом 1934-1938 рр. було заарештовано понад половину членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Більшість з них були знищені фізично. З української літератури вилучалось головне – її національний дух, сутність, спрямованість. Її вивчення в школі і у вузі формувало переважно досить вузький набір прорадянських світоглядних цінностей. Дійсна ж світоглядна культура залишалась за межами тогочасного навчального процесу.

Сучасність характеризується відродженням української культурної традиції, мови, літератури. В оновленому вигляді ця література вивчається в педагогічному університеті. В дисертації аналізується світоглядний потенціал предмету, механізми його “донесення” до студентської аудиторії. Особлива увага приділяється вивченню світоглядного навантаження, яке покладається на цей предмет у педагогічному університеті, практики його викладання в провідних університетах держави, порівнянню навчальних планів тощо. За результатами дослідження формулюються відповідні практичні рекомендації.

Третій розділ - “Головні напрями формування світоглядної культури майбутнього вчителя засобами української літератури в позанавчальний час” - присвячується аналізу світоглядно формуючому впливу української літератури у позанавчальний час. Навчально-виховний процес є першою, але далеко не останньою (як за значенням, так і за навантаженням) ланкою формування світоглядної культури майбутнього вчителя. Сучасний педагогічний університет практикує різноманітні форми позанавчальної світоглядно- і культурно - просвітницької діяльності. Цей процес відбувається у позанавчальний час у широкому соціокультурному оточенні, вплив якого на формування світоглядної культури майбутнього вчителя є аж ніяк не меншим, ніж форми, які були проаналізовані раніше. Позанавчальний час охоплює собою не лише час перебування в університеті, але й у місті, в гуртожитку, в колі сім’ї, друзів, публічних місцях. Важливою ланкою формування світоглядної культури є самостійне освоєння студентами масиву української літератури, що не ввійшов до програмного курсу. У цьому зв’язку потребує поповнення бібліотечний фонд університету, до якого, на жаль, книги надходять надто рідко і малим тиражем. Більш активно слід залучати студентів і до роботи в міських бібліотеках. За даними соціологічного опитування, лише 30-35% студентів в позанавчальний час користуються послугами міських бібліотек. Широкого резонансу в останній час набули літературно-мистецькі акції, що проводяться міськими, обласними, районними відділеннями Спілки письменників України, молодіжними спілками, Міністерством культури України та Комітетом у справах сім’ї та молоді України. Літературні читання, Круглі столи, зустрічі з письменниками, вечори спогадів, мистецькі вистави – ось далеко не повний перелік можливих форм студентської активності, спрямованої на формування світоглядної культури засобами української літератури. Залучення до цих акцій студентів-філологів сприяє, по-перше, більш насиченому проведенню, по-друге, динамізації процесу, по-третє, формує у них світоглядно-культурні орієнтації, співзвучні сучасній епосі та перспективам її розвитку.

Не можна не враховувати й активність самого суб’єкта виховання, формування якого завжди розгортається як самовиховання, самостановлення, самоформування. В останнє десятиріччя соціокультурна активність студентів, у тому числі й філологічних факультетів, уповільнилась. Між тим вона є серйозною суспільною проблемою. Адже молодь та підлітки, на яких спрямовується ця активність, потребує спілкування (й обміну цінностями) саме з молодими людьми. Співвідношення означених факторів якраз і визначає ефективність процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя, його відповідність запитам суспільства і особистості.

Формування світоглядної культури студентської молоді, яка через кілька років стане „ядром” української інтелігенції, потребує особливої уваги. Зміцнити демократичну правову державу можуть громадяни, які люблять свій народ, готові самовіддано захищати й розбудовувати свою Батьківщину, мають людську гідність, національну самосвідомість, гуманістичну мораль, знають свої права й свободи і вміють відстояти їх, сприяючи громадянському миру, злагоді в суспільстві та дотримуючись законів. Майбутнє нашого народу залежатиме від змісту цінностей, які закладаються як орієнтири молодих людей, та від того, якою мірою духовність стане основою їх життя. Формування майбутнього вчителя, сприяння збагаченню і оновленню інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти – завдання, що стоять перед педагогічними навчальними закладами на одному рівні з підготовкою висококваліфікованих фахівців. Досягнення мети виховання можливе лише за умови комплексного підходу і залучення до цієї роботи всього професорсько-викладацького складу кожного педагогічного вузу, адміністрації, органів студентського самоврядування та громадських об’єднань студентської молоді.

Навчальна і позанавчальна робота в педагогічному вузі повинні перебувати в тісному взаємозв’язку, доповнюючи і збагачуючи одна одну.

Оновлення змісту загальноосвітніх, соціально-гуманітарних дисциплін має бути підпорядковане меті формування в студентів національної самосвідомості, патріотизму, правової й економічної грамотності, соціальної активності, загальної культури особистості, що базується на надбаннях української та світової культури. Формування таких якостей випускника вищого навчального закладу передбачає використання різних засобів, серед яких – і засобів української літератури.

ВИСНОВКИ

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, формулюються пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення процесу формування світоглядної культури вчителів засобами української літератури.

На основі опрацювання сучасної зарубіжної (Х.Арендт, М.Вебер, Ж.Дерріда, Г.Зіммель, М.Хайдеггер, К.Ясперс та ін.) та вітчизняної літератури (В.Андрущенко, Л.Губерський, М.Михальченко, І.Надольний, М.Попович, В.Шинкарук, О.Яценко, В.Ярошовець, Т.Ящук та ін.) дисертантом уточнено вихідне і опорне поняття “світоглядної культури”. За думкою дисертанта воно охоплює собою змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального. Опорними (й значною мірою символічними) категоріями при цьому є поняття „людського виміру” й „діяльного освоєння”. Без „діяльності” світоглядна культура перетворюється в абстракцію; поза „людським виміром” вона стає формальною. Світоглядна культура обумовлює споглядально-розуміюче і, разом з тим, діяльне, перетворювальне, творче ставлення людини до світу. При цьому, споглядальність (як розуміння) є висхідним пунктом освоєння світу. В свою чергу, його перетворення (творення) розглядається нами як “технологія” цього освоєння, як засіб і механізм передачі набутих знань, досвіду, культури наступним поколінням. Характерним є змістовний контекст цього споглядання і творення: людино-людяний, тобто гуманістичний, високоморальний, людиноцентристський.

Світоглядна культура є явищем системним, цілісним, інтегрованим. Його центром є людина, причому, не як абстрактна істота, а як особистість, індивідуальність, тобто у всій повноті її ставлення до світу, іншої людини і до самої себе. Завдяки “культурі”, раціональний, чуттєвий і вольовий компоненти знаходяться у стані взаємодоповнення, збагачення, розвитку. Оволодівши світоглядною культурою, вчитель несе з собою (в собі) потужній світоглядний і культурний, а значить – світо- і людяно- творчий потенціал, який передається дітям.

Формування світоглядної культури є одним з головних завдань у підготовці сучасного вчителя. В дисертації підкреслюється, що сучасний педагогічний університет практикує різноманітні форми становлення, виховання, самовиховання світоглядної культури майбутнього вчителя. Найбільше навантаження при цьому покладається на зміст навчального процесу. Його трансформація у відповідності з викликами епохи, новітніми здобутками сучасної науки, культури і соціальної практики є першим і головним завданням підвищення ефективності процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя.

Найбільше навантаження в цьому плані покладається на дисципліни соціогуманітарного профілю – філософію, політологію, економічну теорію, релігієзнавство тощо. Разом з тим у формуванні світоглядної культури беруть участь всі навчальні предмети. І хоча міра їх впливу різна, жодною зі складових не слід нехтувати. Навпаки, їх слід об’єднати в систему, вплив якої буде оптимально-ефективним.

Дисертант зазначає, що поряд з дисциплінами природничого й соціального профілю вагомий світоглядно-формуючий вплив на студентів здійснює такий предмет як українська література. Постаючи нині в оновленому, відродженому вигляді, вона делегує майбутньому вчителеві той ціннісно-світоглядний заряд (потенціал), що сформувався в процесі її утвердження як культурного феномену. Література забезпечує, насамперед, формування чуттєвої складової світоглядної культури, виступає передусім у якості закріпляючого засобу при сприйнятті наявного стану речей; одночасно, не меншою мірою чуттєве задоволення закріплює і ті цінності, які ще не є реалізованими, але стійко відзначаються як бажані у соціальному оточенні молодої людини.

Уважно проаналізувавши функціональне (гносеологічне і культурологічне) навантаження на предмет, автор прийшов до висновку, що світоглядна цінність української літератури полягає, насамперед, в тому, що вона надає майбутньому вчителеві зразки (практичні норми) соціальної поведінки особистості, завдяки яким він формує своє особистісне ставлення до дійсності, унормовує мислення та діяльність.

„Дає зразок”, а не нав’язує – в цьому світоглядно - формуюча цінність предмету української літератури у формуванні світоглядної культури особистості. Вивчення української літератури у педагогічному університеті має стати органічною складовою навчального плану з будь-якої спеціальності саме тому, що вона наближає майбутнього вчителя до живої тканини міжлюдських відносин, соціальної діяльності, поведінки; вводить особистість у контекст української культурно-історичної традиції; допомагає осягнути майбутнє.

Аналіз архітектоніки навчання й життєдіяльності сучасного студента педагогічного університету дозволяє авторові сформулювати положення про те, що навчально-виховний процес є першою, але далеко не останньою (як за значенням, так і за навантаженням) ланкою формування світоглядної культури майбутнього вчителя; цей процес відбувається у широкому соціокультурному оточенні, вплив якого на формування світоглядної культури майбутнього вчителя є аж ніяк не меншим. Важливим є й активність самого суб’єкта (майбутнього педагога), виховання якого завжди розгортається як самовиховання, самостановлення, самоформування. Співвідношення означених факторів якраз і визначає ефективність процесу формування світоглядної культури майбутнього вчителя, його відповідність запитам суспільства і особистості.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Основні положення дисертації викладені у спеціалізованих виданнях, зареєстрованих ВАК України у галузі „філософські науки”:

1. Дорогань С.О., Андрущенко В.П. Світоглядна культура сучасного вчителя: проблеми формування// Вища освіта України. № 3. - К., 2002 р. – С. 5 – 13.

2. Дорогань С.О. Світоглядна культура майбутнього вчителя: до проблеми формування// Вища освіта України, № 4. - К., 2002. –
С. 85 – 91.

3. Дорогань С.О. Роль світоглядної культури в педагогічній практиці вчителя// Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності . Альманах. - К., 2003. – С. 226 – 235.

4. Дорогань С.О. Література як чинник соціального впливу на особистість// Нова парадигма. Альманах наукових праць. Філософія. Соціологія. Політологія. - Запоріжжя. 2004. –
С. 97 – 101.

5. Дорогань С.О. Національне виховання як світоглядне завдання художньої літератури// Вища освіта України, № 2(12). - К., 2004. –
С. 105 – 111.

6. Дорогань С.О. Українська література у формуванні світогляду майбутнього вчителя //Мультиверсум. № 39, - К., 2004.-
С. 195-205.

АНОТАЦІЯ

Дорогань С.О. Формування світоглядної культури майбутнього вчителя засобами української літератури. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія і філософія історії. – Інститут вищої освіти АПН України. Київ, 2005.

Дисертація присвячена соціально-філософському дослідженню світоглядної культури сучасної студентської молоді, особливостей її формування засобами української літератури у студентів педагогічних університетів. Світоглядна культура визначена в дисертації як поняття, яке охоплює собою змістовний спектр понять “світогляд” і “культура”, однак не зводиться до їх простої суми, а є новим якісним утворенням, яке не лише відображає світ в його “людському вимірі”, але й обумовлює його “діяльне освоєння”, реалізацію цього виміру на всіх рівнях організації і самовияву соціального.

Ключові слова: світогляд, культура, світоглядна культура, виховання, самовиховання, майбутній педагог, українська література.

АННОТАЦИЯ

Дорогань С.О. Формирование мировоззренческой культуры будущего учителя методами украинской литературы. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 – социальная философия и философия истории. – Институт высшего образования АПН Украины. Киев, 2005.

Диссертация посвящена социально-философскому исследованию мировоззренческой культуры современной студенческой молодежи, особенностей ее формирования методами украинской литературы у студентов педагогических университетов. Мировоззренческая культура определена в диссертации как понятие, которое охватывает собой смысловой спектр понятий “мировоззрение” и “культура”, однако не сводится до их простой суммы, а является новым качественным образованием, которое не только отображает мир в его “человеческом измерении”, но и обуславливает его “действенное освоение”, реализацию этого измерения на всех уровнях организации и самовыражение социального.

Мировоззренческая культура – это явление системное, целостное, интегрированное. Его центром является человек, причем, не как абстрактное существо, а как личность, индивидуальность, то есть во всей полноте ее отношения к миру, другому человеку и к самой себе. Благодаря “культуре”, рациональный, чувственный и волевой компоненты находятся в состоянии взаимодополнения, обогащения, развития. Овладевши мировоззренческой культурой, учитель несет с собой (в себе) мощный мировоззренческий и культурный, а значит – миро- и человеко- творческий потенциал, который передается детям.

Формирование мировоззренческой культуры является одним из главных задач в подготовке современного учителя. В диссертации подчеркивается, что современный педагогический университет практикует различные формы становления, воспитания, самовоспитания мировоззренческой культуры будущего учителя.

Диссертант подчеркивает, что наряду с дисциплинами естественного и социального профиля весомое мировоззренческо-формирующее влияние на студентов оказывает такой предмет, как украинская литература. Находясь сегодня в обновленном, возрожденном виде, она делегирует будущему учителю тот ценностно-мировоззренческий заряд (потенциал), который сформировался в процессе ее утверждения как культурного феномена. Литература обеспечивает, в первую очередь, формирование чувственной составной мировоззренческой культуры, выступает в качестве закрепляющего материала при восприятии присутствующего состояния вещей; одновременно, не в меньшей мере чувственное удовлетворение укрепляет и те ценности, которые еще не реализованы, но стойко определяются как желанные в социальном окружении молодого человека.

Внимательно проанализировавши функциональную (гносеологическую и культурологическую) нагрузку на предмет, автор пришел к выводу, что мировоззренческая ценность украинской литературы состоит, в первую очередь в том, что она дает будущему учителю образцы (практические нормы) социального поведения личности, благодаря которым он формирует свое личное отношение к действительности, нормирует мышление и деятельность.

Анализ архитектоники обучения и жизнедеятельности современного студента педагогического университета позволяет автору сформулировать положение про то, что учебно-воспитательный процесс является первым, но далеко не последним (как по значению, так и по нагрузке) звеном формирования мировоззренческой культуры будущего учителя; этот процесс происходит в широком социокультурном окружении, влияние которого на формирование мировоззренческой культуры будущего учителя является никак не меньшим. Важным является и активность самого субъекта (будущего педагога), воспитании его всегда разворачивается как самовоспитание, самостановление, самоформирование. Соотношение приведенных факторов как раз и определяет эффективность процесса формирования мировоззренческой культуры будущего учителя, его соответствие требованиям общества и личности.

Ключевые слова: мировоззрение, культура, мировоззренческая культура, воспитание, самовоспитание, будущий педагог, украинская литература.

SUMMARY

Dorogan S. O. Formation of the world outlook culture of the future teacher by means of the Ukrainian literature. – Manuscript.

The dissertation for a competition of the academic degree of the candidate of philosophic sciences by specialization 09.00.03 – the social philosophy and philosophy of history. – Institute of Higher Education of the Academy of Pedagogic Sciences of Ukraine. – Kyiv, 2005.

The dissertation deals with the socio-philosophic study of the world outlook culture of the contemporary student youth, peculiarities of its formation by means of the Ukrainian culture in students of pedagogic universities. The world outlook culture is determined in the dissertation as encompassing the content specter of notions “world outlook” and “culture”, but it cannot be brought to their simple sum. It is a new qualitative formation which not only reflects the world in its “human dimension”, but also conditions its “activity-related mastering”, realization of this dimension at all levels of organization and self-manifestation of the social.

Key words: world outlook, culture, world outlook culture, upbringing, self-education, future pedagogue, Ukrainian literature.