НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

БИЛКОВА ВАЛЕРІЯ ПАВЛІВНА

УДК: 903.4(477-37)“-4/3”

ПОСЕЛЕННЯ НИЖНЬОГО ДНІПРА В ІV СТ. ДО Н.Е.-ІІІ СТ. Н.Е.

історичні науки – 07. 00. 04 – археологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі скіфо-сарматської археології Інституту археології НАН України

Науковий керівник: доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Мурзін Вячеслав Юрієвич,

Інститут археології НАН України,

завідуючий відділом скіфо-сарматської археології

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук

Зубар Віталій Михайлович,

Інститут археології НАН України,

провідний науковий співробітник відділу античної археології

кандидат історичних наук, доцент

Ольговський Сергій Якович

Національний університет культури і мистецтв

Провідна установа:

Харківський державний університет,

кафедра історії стародавнього світу і середніх віків

Захист відбудеться “_27__” __жовтня___ 1999 р. о __14__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту докторських дисертацій при Інституті археології НАН України за адресою: 254655, Україна, м.Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституті археології НАН України, м.Київ-210, проспект Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розісланий “_14_”___вересня_________ 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Петрашенко В.О.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У скіфо-сарматську епоху історична ситуація в Нижньому Подніпров’ї визначалася контактами варварського та еллінського населення, відповідно до цього, спостерігається взаємодія скіфської та грецької культурних традицій. Це є характерним для Північного Причорномор’я в цілому, в окремих його областях відзначаються конкретні прояви загального процесу. Важливим етапом у вивченні історичного розвитку племен та народів півдня України є виділення регіонів й дослідження кожного з них окремо. Нижнє Подніпров’я в порівнянні з сусідніми територіями Нижнього Побужжя та Нижнього Подністров’я до останнього часу залишалося менш дослідженим регіоном. Факт наявності поселень у Нижньому Подніпров’ї був відзначений більше 100 років тому, але досліджувалися вони недостатньо та нерівномірно: розкопки проводились лише на декількох поселеннях, не всі матеріали були належним чином опубліковані, тому вивчення цих пам’яток стало актуальним. У зв’язку з цим необхідним є введення в науковий обіг результатів робіт стаціонарних експедицій 80-90 рр. на поселеннях Нижнього Дніпра, які значно поширили базу археологічних джерел. Останні роботи виявили неоднорідність культури населення регіону, більш істотною виступає тепер роль Ольвійського полісу. Характеристика співіснування у регіоні різних етнокультурних груп може бути вдосконалена завдяки коригуванню хронології та етнокультурної атрибуції поселень. Особливий інтерес представляють нові датування пам’яток, що, зокрема, дає можливість критично підійти до поширеної серед науковців думки, що після розпаду Великої Скіфії в Нижньому Подніпров’ї скіфське населення залишилося та перейшло до осілого життя. Актуальною постала також необхідність узагальнити та провести аналіз фонду джерел, переглянути й поточнити існуючі уявлення у відповідності до сучасного стану розвитку археологічної науки.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках теми “Археологічні джерела доби раннього заліза на території України” відділу скіфо-сарматської археології Інституту археології НАН України, 04.102, номер проблеми 4.12.15.1, номер державної реєстрації 0.193.V.042992

Мета й задачі дослідження. Метою роботи є визначення хронології поселень, їхня етнокультурна атрибуція, вияв зв’язків між ними. Запропоновано поділ поселень на територіальні та хронологічні групи. До завдань, які вирішує дисертант, входить аналіз та співставлення основних елементів археологічної культури територіальних і хронологічних груп поселень. Розглядаються топографія, стратиграфія, будівництво, матеріальна культура тощо.

Територіальні рамки окреслені нижньою течією Дніпра від Кам’янського городища та оточуючих його поселень на півночі до узбережжя Дніпровського лиману на півдні. Західною межею є Станіславський мис, який відокремлює досліджуваний регіон від Нижнього Побужжя. Хронологічні рамки (рубіж V-IV ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) визначені часом виникнення та існування поселень скіфо-сарматської доби на зазначеній території.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше проведено узагальнююче регіональне дослідження поселень Нижнього Подніпров’я скіфо-сарматської доби. У науковий обіг введено матеріали нових археологічних пам’яток. Вдосконалено хронологію конкретних пам’яток, а на цій базі – груп поселень. Доведена відсутність поселень у Нижньому Подніпров’ї від другої третини ІІІ до кінця ІІ-початку І ст. до н.е.; це спростовує уявлення про те, що невелика частина скіфського населення продовжувала жити в Нижньому Подніпров”ї в період запустіння степів та про наявність прямого зв’язку між Великою та “Малою” Скіфіями. Подається нова характеристика відомого Білозерського городища.

Практичне значення отриманих результатів. Результати досліджень можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії та археології України, у загальних та спеціальних курсах з археології та історії України вищих навчальних закладів, при розробці наукових концепцій та тематико-експозиційних планів побудови експозицій історичних та краєзнавчих музеїв. Останнє вже здійснюється в Херсонському краєзнавчому музеї, де зберігається та експонується значна частина отриманого під час розкопок поселень матеріалу.

Особистий внесок здобувача. У 1981 р. спільно з М.Й.Абікуловою проводила розкопки на городищі Золотий Мис, є співавтором звіту. Впродовж 1983-1984 рр. автором проводились розвідки на поселеннях Нижнього Подніпров’я. У 1985-1988 рр. дисертантом проводилися розкопки на скіфських поселеннях Первомаївка 2, Чернеча, у 1990 р. – на поселенні Садиба Литвиненка (Станіслав 2). У 1991 р. - на городищі Глибока Пристань спільно з С.Б.Буйських. Протягом 1989, 1991-1993, 1995, 1997, 1998 рр. під керівництвом автора досліджувалося Білозерське поселення.

У спільному з Н.А.Гаврилюк та С.М.Кравченком препринті, присвяченому скіфським поселенням Степового Подніпров’я IV ст. до н.е., автору належить частина II.

Апробація результатів дисертації. Результати досліджень, що увійшли до дисертації, були оприлюднені в доповідях на наукових конференціях у Москві (1986), Запоріжжі (1989), Пловдиві (1990), Одесі (1991, 1996, 1998), Симферополі (1990), Ростові-на-Дону (1992, 1994, 1996), Києві (1996), Варні (1997) та ін. Дисертантом розроблений та викладається курс практичних та лабораторних занять із спеціальності, підготовлена та впроваджена концепція побудови музейної експозиції з історії Херсонщини скіфо-сарматської доби (Херсонський краєзнавчий музей).

Публікації. Результати дисертації представлені в 43 друкованих працях, у тому числі - 13 статтях, окремій частині препринту, 29 збірках матеріалів і тез конференцій та коротких повідомлень про археологічні дослідження.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, чотирьох розділів та висновків (180 стор.), додатку А (26 стор.), додатку Б (45 рис.), списку використаної літератури – 434 найменування (37 стор.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовується актуальність обраної теми, визначається стан її наукової розробки і основні джерела вивчення, формулюються мета й завдання дослідження, наукове і практичне значення роботи.

Розділ 1. Сучасний стан розробки проблеми: історія дослідження, джерела та історіографія. Вивчення поселень у Нижньому Подніпров’ї почалось у другій половині ХІХ ст. Цьому передували загальні описи місцевості. Воєнному топографу О.П.Чиркову належить заслуга складання перших планів та короткого опису поселень [1867]. Історія археологічних розкопок починається з робіт Г.Л.Скадовського (голови Херсонської вченої архівної комісії) у 80-х рр. ХІХ ст. Подальші дослідження поселень на Нижньому Дніпрі з 1909 по 1929 рр. проводили В.І.Гошкевич та його учениця І.В.Фабриціус. Археологічні роботи пожвавилися в середині ХХ ст., але переважали розвідки (М.М.Дмитренко, 1946 р.; Л.М.Славін, А.П.Манцевич, І.Д.Ратнер, 1946-1950 рр. та ін); в зоні будівництва Каховського водосховища були проведені розкопки на поселеннях Нижній Рогачик (Д.Т.Березовець, 1951 р.), Золота Балка (А.В.Добровольський, 1951-1952 рр.), Гаврилівське (К.А.Бреде, 1951 р.), Любимівське (Л.Д.Дмитров, 1951-1952 рр); систематично досліджувалось Кам’янське городище (Б.М.Граков). У 50-60-хх рр. розкопки велись тільки на пізньоскіфських городищах (М.І.Вязьмітіна, Н.М.Погребова, Н.Г.Єлагіна, Л.І.Костюк, І.Д.Ратнер). Новий етап археологічного дослідження поселень Нижнього Подніпров’я почався в другій половині 70-х рр. З цього часу систематично проводились розвідки, були відкриті нові пам’ятки, на 11 поселеннях проведені розкопки (роботи М.Й.Абікулової, С.Б.Буйських, В.П.Билкової, О.А.Гей, В.М.Зубаря, Н.А.Гаврилюк, С.М.Кравченка, Є.В.Черненка).

Джерелами є матеріали 47 археологічних пам’яток – на 21 поселенні були проведені розкопки, на 12 з них відкрито по 1000 м2 і більше. Колекції речового матеріалу, отриманого при розкопках і розвідках на поселеннях Нижнього Подніпров’я, зберігаються в Херсонському краєзнавчому музеї, в Інституті археології НАН України, в Ермітажі (Санкт-Петербург), в МДУ (Москва), в Кам’янсько-Дніпровському історико-археологічному музеї.

Розробка зазначеної проблематики почалася одночасно з проведенням археологічних досліджень у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. До початку археологічного дослідження регіону у ХІХ ст. склалося уявлення про те, що Нижнє Подніпров’я є скіфською територією, а землі Нижнього Побужжя були освоєні греками, які заснували Ольвію. Поява інформації про археологічні пам’ятки викликала спроби її інтерпретації О.П.Чирковим і В.І.Гошкевичем. Археологічні матеріали тоді ще не могли бути використані як повноцінне джерело, висновки були зроблені на основі факту існування поселень, осілий спосіб життя вважався притаманним перш за все грекам. Але окремі фахівці не відкидали теоретичної можливості виникнення поселень й у скіфів, хоча такі не були знайдені (Е.Міннз, М.І.Ростовцев).

Відновлення інтересу до теми спостерігається після Другої світової війни, до того ж саме в руслі скіфської проблематики. Деякою мірою торкався проблем поселень Нижнього Подніпров’я М.І.Артамонов. Він вказав, що землеробство у скіфів виникає в інтересах скотарства, а не як протиставлення йому [1948]. Важливим етапом у дослідженні теми була публікація монографії Б.М.Гракова [1954]. Саме він зробив висновок про безперервність розвитку скіфської культури та скіфської осілості на Нижньому Дніпрі. Була поставлена проблема нижньодніпровської “Малої Скіфії” і пізньоскіфської культури, яку вирішували Н.М.Погребова, Н.Г.Єлагіна, М.І.Вязьмітіна, остання вказала на те, що зазначена культура поступово набуває синкретичного характеру. Аналізуючи ліпну кераміку з цих поселень, В.П.Петров простежив її різні генетичні основи (1961). М.П.Абрамова виявила риси сарматської культури та присутність сарматів на цих пам’ятках (1962). Прихильником безперервного розвитку скіфської культури на Нижньому Дніпрі був П.М.Шульц, який визначив її хронологічні рамки другою половиною IV ст. до н.е. - III ст. н.е. (1971). У 1970 р. вийшла стаття М.Б.Щукіна, який запропонував переглянути верхні дати існування декількох пізньоскіфських городищ на підставі “вузьких датувань”, а також уточнив період існування цієї групи поселень й пов’язав отримані дані з історичними подіями. У 1987 р. І.М.Храпуновим захищено дисертацію “Пізні скіфи на Дніпрі і в Криму”, до якої введено новий матеріал пам’яток Криму. Стосовно городищ Нижнього Подніпров’я автор дотримується традициійних поглядів, але використовує уточнені датування М.Б.Щукіна.

Загалом, до 80-х років проблема степових скіфських поселень практично не підіймалась у наукових працях та монографіях. Єдиним виданням, до якого увійшли всі відомі на той час скіфські пам’ятки IV-III ст.ст. до н.е., була монографія В.А.Ільїнської та О.І.Тереножкіна (1983).

Надалі дослідження проблеми пов’язані з поновленням розкопок поселень Нижнього Подніпров’я. Найбільший внесок у розробку проблем хронології та аналізу матеріальної культури поселень Дніпровського лиману зробив С.Б.Буйських [1982, 1989, 1990, 1991, 1993, 1996]. Слід також відзначити праці М.Й.Абікулової [1982; 1985 - спільно з автором], Н.А.Гаврилюк і В.М.Зубаря [1983], В.П.Билкової [1989, 1991, 1992, 1994, 1996]. Перше коротке узагальнення накопиченого матеріалу скіфських поселень було зроблено у 1987 р. спільно трьома керівниками розкопок (М.Й.Абікулова, В.П.Билкова, Н.А.Гаврилюк). Продовження розкопок супроводжувалося аналізом здобутих результатів. Був зібраний достатній матеріал для порівняння скіфських та пізньоскіфських поселень [Н.А.Гаврилюк, М.Й.Абікулова, 1991], поселень античної та варварської традицій [В.П.Билкова, 1991, 1995, 1998; М.Й.Абікулова, В.П.Билкова, 1994]. Зібраний матеріал та результати його аналізу дозволили знову поставити проблему “Малої Скіфії”. У монографії С.В.Поліна, що присвячена проблемам хронології скіфських та сарматських поховальних пам’яток Північного Причорномор’я [1992], відмічається розрив у розвитку скіфської культури від початку III до II ст. до н.е., але цей важливий висновок не поширюється на всі поселення регіону. Н.А.Гаврилюк, використовуючи нові матеріали, підтримала ідею В.І.Гошкевича про мешкання ольвійського населення на пізньоскіфських городищах Нижнього Дніпра [1991]. Були виокремлені зарубинецькі компоненти в пізньоскіфській культурі Нижнього Дніпра [Є.В.Максимов, 1972, 1982, 1987]. Економічні проблеми степової Скіфії розглядаються у працях Н.А.Гаврилюк. В її монографії [1989] всі поселення Нижнього Подніпров’я IV ст. до н.е. згадуються у контексті скіфської культури. Н.А.Гаврилюк запропонувала нову характеристику Кам’янського городища, виділила Кам’янський еколого-економічний район [1989, 1990, 1992, 1994, 1996]. Соціально-економічна роль Кам’янського городища є темою спеціальної статті С.Я.Ольговського [1987]. Аналіз планування архітектурно-будівельних комплексів Кам’янського городища і пізньоскіфських пам’яток був зроблений С.Д.Крижицьким [1982]. Фортифікація поселень ольвійської хори римського часу розглядалася в спеціальній монографії С.Б.Буйських [1991], порівняння пізньоскіфської фортифікації на Низовому Дніпрі і в Криму дається в статті О.Д.Дашевської [1990]. Велике значення має дослідження палеоботанічних матеріалів [Г.О.Пашкевич, 1990, 1991] і палеозоологічних решток [О.П.Журавльов, 1990, 1991, 1993]. Але до цього часу узагальнююче дослідження поселень регіону не проводилось.

Розділ 2. Топографія, планування та будівельні комплекси поселень Нижнього Дніпра. Розділ складається з двох підрозділів, у яких відповідно характеризуються поселення південної (північно-східне узбережжя Дніпровського лиману та гирла Дніпра) і північної (лівобережжя й правобережжя Дніпра в нижній течії) груп. На початку кожного підрозділу подається характеристика палеогеографічних умов.

Поселення південної групи розташовані в пониззі Дніпровського правобережжя. Вони знаходяться на високих берегах над глибинними ділянками сучасного лиману. Перевагами такого розташування є наявність родючих земель, зручні пристані, можливість рибальства. Поселення витягнуті повздовж берега, довжина не менш ніж вдвічі перевищує ширину. Їхня площа, що збереглася на сьогодні, становить, в середньому, 2 га. Городище Глибока Пристань має площу біля 10 га, відрізняється також наявністю оборонних споруд (вал, рів, кам’яні стіни), але за іншими ознаками не має особливого значення в групі. На всіх поселеннях наявний потужний культурний шар, виявлено декілька будівельних періодів, простежується їхнє безперервне існування від рубежу V-IV ст. до першої третини III ст. до н.е. Наявні елементи системного планування, компактна забудова.

У I ст. до н.е. на тій самій території виникли городища, для яких вибір місця визначався з позицій безпеки. Ці городища розташовувалися на важкодоступних мисах, що мали природні перешкоди, напільний бік був захищений оборонними спорудами (кам’яні двопанцирні стіни з глиняною забутовкою, рови, пізніше – земляні вали з дерев’яним палісадом). Площа городищ – 1-2 га, територія за їх межами використовувалась для господарських потреб. Потужність культурного шару – до 2 м. Простежено декілька будівельних періодів. Пам’ятки характеризує компактна внутрішня регулярна забудова, виділяються житлові квартали, вулиці.

Як на ранніх, так і на пізніх поселеннях узбережжя Дніпровського лиману представлені два типи будівель: наземні сирцево-кам’яні та заглиблені у материк. Перші – це рештки багатокамерних житлових будинків з подвір’ями, дахом із черепиці або очерету, глинобитними підлогами. Представлена двошарова однорядова постелисто-ложкова кладка з вапнякових плит, також є знахідки сирцевих цеглин. Площа камери приміщення 13-18 м2. Другі - напівземлянкові житла площею 10-30 м2 , заглиблені в материк на 0,3-0,4 м, зрідка – до 1 м, наземні стіни складені з сирцю, дахи – з черепиці або з глини та очерету. Виокремлюються два найраніших житла площею 5 м2. Досліджено господарські напівземлянки круглої форми та форми, близької до овальної, їхня площа в середньому 8 м2, глибина в материку – 0,4-1,4 м. Знайдено також льохи, криниці, цистерни, господарчі ями (найбільш розповсюджені типи - з вузькою верхньою частиною та великим розширеним вмістилищем). Вогнища складені із шматків вапняку, використовувалися також глиняні жаровні, які можна було переносити. На цих поселеннях знайдені спеціальні місця для викидання попелу. Характерно, що знайдений в таких місцях попіл містив набір специфічних глиняних виробів, пов’язаних з культом домашнього вогнища. Різниця між ранніми й пізніми поселеннями в тому, що в останньому випадку напівземлянки використовувались тільки для господарчих потреб.

Синхронні поселення північної групи розташовувалися на обох берегах Дніпра з деяким переважанням лівобережних. Перевагами їх місцезнаходження були заливні луки, родючі ділянки землі, достатня кількість вологи, розвинена рослинність, наявність прісної води, доступність болотних та озерних залізних руд. Площа поселень 1-4 га. Центральне місце займало Кам’янське городище площею близько 1200 га. Деякі пам’ятки мають оборонні споруди (земляні вали та рови). Культурний шар потужністю 0,6-1 м на всіх поселеннях слабо насичений будівельними залишками та речовими знахідками; на двошарових пам’ятках шар скіфського часу контрастує з потужним шаром доби бронзи, який підстилає скіфський. Територія поселень забудована не регулярно, характерною є наявність вільних ділянок значного розміру. Незначна кількість вузько датованого матеріалу не дає змоги визначити хронологію кожного поселення; в цілому, група скіфських поселень відноситься до рубежу V-IV ст. – першої третини ІІІ ст. до н.е.

Не раніше, ніж у другій половині II – на рубежі ІІ-І ст. до н.е., виникає група пізньоскіфських городищ з характерними ознаками: чотирикутні, обмежені крутим берегом, балками та двома оборонними лініями. Перша лінія укріплень оточує 1-4 га, друга – до 10 га у середньому, максимально – близько 14 га. Львівське поселення оборонних укріплень не має. Фортифікаційні споруди – це двопанцирні стіни безсистемної кладки із забутовкою дрібним камінням, башти, земляні вали, рови. Потужність культурного шару на різних пам’ятках та на окремих ділянках одного поселення різниться в межах від 0,7 до 2 м. Подібність у стратиграфії не простежується.

У будівництві ранніх північних поселень представлені землянки і наземні стовпові та глиноплетені будівлі. Центральні приміщення наземних будівель на Кам’янському городищі мають площу 50-80 м2. Криволінійно-аморфні в плані будівлі пов’язувалися С.Д. Крижицьким з типом стаціонарної юрти. Прямокутні мали одно– або двоскатний дах. Землянки на цьому городищі, як і інші типи будівель, мають великі розміри. На інших поселеннях усі види будівель невеликі - від 3-9 м2 до близько 20 м2. Глибина землянок до 2 м, звичайно вони мають вхід у вигляді сходинок та материкові лежанки, розташовані по периметру. Вогнища глинобитні, овальної форми або у вигляді заглиблень із скупченням вугілля. Житла супроводжуються численними неглибокими господарчими ямами, найпоширенішим типом яких є круглі або овальні в плані, з вертикальними чи трохи звуженими до дна стінками. Для цих поселень характерна наявність комплексів залізоробного виробництва.

На пізніх городищах представлені наземні будинки – кам’яні, глинобитні, глиноплетені – та одиничні напівземлянки, при будівництві яких також використовувалися камінь і глина. Наземні будинки були однокамерними і двокамерними, характерними є тришарові кладки, в яких використовується іррегулярна постелиста система. Наявні кам’яні вогнища, вимостки, ями різних типів. Знайдені виробничі комплекси, що пов’язані з добуванням заліза та виробництвом залізних речей. Характерною рисою цих поселень є аморфні “зольники”, які містять різноманітний речовий матеріал без специфічних культових виробів.

Якщо між ранніми та пізніми поселеннями, розташованими на узбережжі Дніпровського лиману, простежується подібність, то між групами північних поселень помітні відмінності, які пояснюються перш за все різницею господарсько-культурного типу груп населення. Але можна прослідити схожість елементів фортифікації, наземних глиноплетених будівель і напівземлянок, виробничих комплексів.

Розділ 3. Матеріальна культура. У двох підрозділах цього розділу проаналізовано матеріальну культуру відповідно до розподілу поселень на групи. Охарактеризовані кераміка, інші групи речового матеріалу, палеоботанічні і палеозоологічні рештки.

Основною та найвиразнішою частиною речового матеріалу на поселеннях узбережжя Дніпровського лиману є кераміка, інші речові знахідки складають 1%. Фрагменти амфор - це 65-80% від загальної кількості керамічних фрагментів. В ранній групі наявні амфори Хіоса (приблизно 30%), Гераклеї Понтійської (20%), Фасоса і Менди (по 15-18%), Синопи (5-8%), Херсонеса (2-6%), Пепарета (2-9%), Коса (2-5%), Аканфа, Корінфа, Колхіди, Лесбоса, Кніда (у невеликій кількісті). Вони датуються від другої половини V до першої третини ІІІ ст. до н.е. На поселеннях пізньої групи найранішими є амфори з двоствольними ручками І ст. до н.е. – І ст. н.е., наявні численні типи ІІ-ІІІ ст. н.е., у меншій кількості знайдені амфори ІІІ-ІV ст. Як у ранній, так і в пізній групах поселень серед гончарного посуду найбільш поширена сіроглиняна кераміка, далі, у порядку зменшення, – чорно- та червонолакова, кухонна, товстостінна. Будівельна кераміка репрезентована на всіх поселеннях, максимально її частка становить 5%. Простий столовий посуд складає від 25% до 60% в керамічному комплексі (без урахування амфор і черепиці). Цей посуд може бути віднесений до ольвійського виробництва, на ранніх та пізніх поселеннях простежується наслідування форм. Переважають глечики, часто зустрічаються рибні блюда, одноручні та дворучні миски тощо. Гончарний кухонний посуд - це типові еллінські каструлі та горщики, з того ж керамічного тіста вироблено деякі глечики, покришки й світильники. До товстостінної керамiки на поселеннях ранньої групи відносяться лутерії синопського і корінфського виробництва, на городищах пізньої групи – піфоси. Ліпний посуд складає від 6-8% до 18-20% всього керамічного комплексу. На цих поселеннях знайдені горщики та покришки скіфських типів, незначна кількість горщиків і мисок гето-фракійського вигляду, а також горщики, миски, чаші, посудини на циліндричних ніжках, світильники, цідилки, рибні блюда, каструлі, глеки, канфари, кратери, мініатюрні посудинки. Речові знахідки інших груп на ранніх та пізніх поселеннях узбережжя Дніпровського лиману також подібні. Знайдено залізні, бронзові і свинцеві вироби, але, навіть у вигляді шлаків або руди, відсутні сліди їхнього виробництва. Вироби із скла представлені окремими намистинами, глиняні - пряслицями, грузилами для ткацького станка, грузилами для рибальської сітки, пробками, намотками, лощилами та культовими речами. Характерною знахідкою є граффіті, теракоти, ольвійські монети. Серед кам’яних виробів переважають уламки точил і грузила для рибальських сіток. Знайдені різноманітні вироби з кісток домашніх тварин, у найбільшій кількості – “рашпилі”. Палеоботанічні і палеозоологічні знахідки також демонструють подібність ранніх та пізніх південних поселень. Землеробство базується на вирощуванні ячменю й пшениці, є просо. У стаді 40% тварин складає дрібна рогата худоба, 26% - велика рогата худоба, 17% (в середньому) – кінь. Відмінність між ранніми та пізніми групами полягає в тому, що на останніх у поголів’ї збільшується кількість свиней, натомість стає менше собак. Кіт домашній знайдений тільки на Білозерському поселенні. На досліджених поселеннях знайдено багато пов’язаних з рибальством матеріалів. Аналіз матеріальної культури підтвердив, що поселення південної групи двох хронологічних етапів мають велику кількість подібних ознак.

На ранніх північних поселеннях частка кераміки у повному речовому комплексі є значною, але загалом - це дрібні фрагменти амфор і ліпних горщиків. У керамічному комплексі амфори становлять, в середньому, 40%, переважає тара Гераклеї. Амфори датуються рубежем V-ІV ст. – першою третиною ІІІ ст. до н.е. Фрагменти гончарного посуду (чорнолакового, сіроглиняного і червоноглиняного) складають не більше 1% від загального керамічного комплексу. Ліпний посуд переважає (60%), але за складом він одноманітний, в основному це горщики, покришки, а також є сковороди, цідилки, мисочки, імітації амфор та бронзових казанів. Простежується різниця між складом знахідок на центральному Кам’янському городищі та на інших поселеннях. Але всюди трапляються металеві вироби, переважно із заліза, знайдені також залізні шлаки і руда, відомі відносно малочисельні бронзові речі, рідкісними є вироби із свинцю й срібла. У великій кількості знайдені скляні намистини. Звичайними виробами з глини є пряслиця. Серед некерамічного матеріалу переважають кам’яні вироби – це, перш за все, точила, зустрічаються також знаряддя, пов’язані з землеробством (зернотерки, розтирачі), у меншій кількості – пращові ядра, намистини.

Матеріальна культура пізніх північних поселень в цілому відрізняється від матеріалів інших груп. Керамічний комплекс цих поселень складають, амфорна тара (відсоток уламків - від 32-35% до 50% та вище на різних пам’ятках), ліпний посуд (30-70%), гончарний (сіроглиняний–1-20%, червоноглиняний–1-4%, червонолаковий) посуд. Знайдено тільки окремі фрагменти піфосів та кухонних гончарних посудин, поодинокі уламки черепиці наявні тільки на п’яти пам’ятках. Масовий матеріал датується І ст. до н.е. – І ст. н.е. і І-ІІ ст. н.е. Головну частину імпорту складає малоазійський червонолаковий посуд, зустрічаються також мегарські чаші. Найчисленніші форми ліпної кераміки – горщики і миски, розповсюджені також жаровні, плошки, глечики, курильниці тощо. Слабо- та чітко профільовані горщики мають за прототипи скіфські форми. В типах мисок особливо помітний зарубинецький вплив. Деякі типи глечиків та курильниць мають безпосередні аналогії в сарматській культурі, зустрічається кераміка фракійського вигляду, знайдені імітації гончарного посуду античних типів. Крім кераміки, найчисленнішу групу знахідок складають кам’яні вироби. Серед них є речі, пов’язані з рибальством, але грузила для сіток і якірні камені не схожі з виробами на поселеннях узбережжя Дніпровського лиману. Багато знайдено залізних та бронзових виробів, виявлені залізні шлаки та інші рештки виробництва. В невеликій кількості (всього шість) зустрічаються монети, але відсутні ольвійські. Новим елементом культових речей є глиняні підставки для вогнищ із закінченням у вигляді голівок коней або баранів. Використовувались глиняні грузила для ткацького стану. Трапляються поодинокі знахідки граффіті у вигляді окремих літер і тамгоподібних знаків. В значній кількості представлені скляні прикраси. Матеріальна культура цих поселень може бути віднесена до варварського типу, але вона відрізняється від культури ранніх північних поселень, а саме: вони належать до різних господарсько-культурних типів та хронологічних періодів, мають різні етнічні корені. Деякі риси цих культур подібні. Порівняння палеоботанічних матеріалів також демонструє близькість складу сільськогосподарських культур: переважає просо, на другому місці ячмінь, далі – пшениця. Серед палеозоологічного матеріалу виявлена суттєва відмінність – уживання риби та значної кількості диких тварин населенням пізньоскіфських городищ, різниться також склад худобини.

Розділ 4. Хронологія та етнокультурна атрибуція поселень Нижнього Подніпров’я скіфо-сарматської доби. На основі аналізу археологічних матеріалів поселень Нижнього Подніпров’я визначаються хронологічні етапи їх існування, а також висвітлюється питання етнокультурної атрибуції пам’яток регіону.

В регіоні Нижнього Подніпров’я поселення з’явились на рубежі V-IV ст. до н.е. як у південній, так і в північній його частині. Існування південної та північної груп поселень одночасно припинилось у першій третині ІІІ ст. до н.е. Оскільки на поселеннях відсутні сліди раптового ворожого нападу, масових пожеж, руйнувань тощо, виникає припущення про переміщення мешканців на нові місця. Цікавими щодо цього є факти знахідок скарбів ольвійських монет, які датуються саме першою чверттю ІІІ ст. до н.е. і можуть свідчити про нестабільність тогочасної ситуації, що знайшло відображення й в одночасному зникненні скіфських курганних могил [Полін С.В., 1992]. У Добруджі виявлено присутність скіфів від кінця ІV-першої третини ІІІ ст. до останньої чверті ІІ - початку І ст. до н.е. [Андрух С.І., 1995]. У Криму в першій половині ІІІ ст. до н.е. спостерігається руйнування скіфами еллінських поселень, а згодом виникнення пам’яток варварського типу, дослідникам вдалося простежити невпинний наступ скіфів на землі Північно-Західного Криму впродовж ІІІ-ІІ ст. до н.е. [Щеглов А.Н., 1978; Ланцов С.Б., 1994; Кутайсов В.А., Уженцев В.Б., 1994; Зайцев Ю.П., 1995]. На території Нижнього Подніпров’я існує хронологічний проміжок між згаданими вище пам`ятками та городищами, які поступово виникали з рубежу ІІ-І ст. до н.е. Від рубежу ІІ-І ст. до н.е. до ІІ-ІІІ ст. н.е. на Нижньому Дніпрі, як і раніше, співіснують поселення двох етнокультурних груп.

Група північних городищ з’являється раніше. Найбільш вірогідною датою заснування цих поселень є рубіж ІІ-І ст. до н.е., можливо, найранішим із них є Знам’янське городище, на якому знайдені матеріали другої половини ІІ ст. до н.е. Проте необхідно зазначити, що на декількох городищах зустрічались окремі ранні знахідки ІV-першої третини ІІІ ст. до н.е., які можуть засвідчувати короткочасне використання цієї місцевості для сезонних стійбищ, але культурний шар та об’єкти ІV ст. до н.е. на них не виявлені. Щодо верхньої дати, то на п’яти пам’ятках вона визначається як І-ІІ ст. н.е., на решті поселень - ІІ ст. н.е. На території північно-східного узбережжя Дніпровського лиману городища виникли на межі І ст. до н.е. і І ст. н.е. поруч з попередніми поселеннями та існували до ІІІ ст. н.е.

Різниця між групами ранніх поселень регіону досить виразна. Відрізняються місця розташування поселень, планування, характер культурного шару, тип забудови, оборонні споруди, виробничі комплекси. Хоча як на південних, так і на північних поселеннях використовувалися напівземлянки, в кожній з груп вони мають свої особливі риси. Відрізняється також структура речового комплексу і конкретно керамічного комплексу. Показовим є те, що склад ліпної кераміки не однаковий для двох груп поселень. Для поселень узбережжя Дніпровського лиману характерною рисою є велика кількість знахідок, пов’язаних з рибальством; у кожному житлі знайдені грузила для ткацького стану, що зовсім не є притаманним для скіфських поселень. Не співпадає склад та принцип використання монет, відмінні культові вироби, навіть склад речей з кісток і каменю розрізняється. Суттєво відрізняється склад стада та значення сільськогосподарських культур.

Населення поселень південної групи не відрізнялося від мешканців ближньої хори Ольвії за родом господарської діяльності (основні заняття – землеробство, скотарство, рибальство, торгівля), та за основними ознаками культури. Синхронне порівняння поселень південної частини Нижнього Подніпров’я з пам’ятками ближньої хори Ольвії на території Нижнього Побужжя демонструє майже повну тотожність їхньої культури. Головні заняття населення – землеробство, скотарство, рибальство, домашнім виробництвом було ткацтво, можливо, обробка шкір, кості й каменю. Не виключається існування гончарного керамічного виробництва, обробка металу не простежується. Елементи варварської культури на розглянутих поселеннях репрезентовані, але вони не є основними і не визначають культуру в цілому.

У північній частині Нижнього Подніпров’я виникли поселення у межах скіфської степової культури. Скіфський господарсько-культурний тип базувався на поєднанні екстенсивного скотарства і землеробства у річкових долинах, домашніх видів виробництва, торгівлі. Загалом це не суперечить кочовому господарсько-культурному типу: у кочовиків певне місце посідають допоміжні види діяльності, насамперед, землеробство. Демографічний надлишок у кочовиків постійно перевищує можливості оточуючого середовища, і “зайві люди” змінюють спосіб життя, що є однією з умов виживання усієї системи [Дигар Ж.-П., 1989].

Таким чином, можна зробити висновки про те, що південні та північні поселення раннього етапу належать до різних археологічних культур. Риси подібності між ними незначні: використання валів і ровів у фортифікації, деякі категорії античного імпорту та вироби скіфських типів на поселеннях узбережжя Дніпровського лиману (вістря стріл, ножі, псалії, ліпні горщики та їхні покришки).

Між ранніми та пізніми поселеннями узбережжя Дніпровського лиману простежується подібність у плануванні, будівництві, господарчій діяльності мешканців, матеріальній культурі, керамічному комплексі. Незважаючи на те, що між ними є хронологічний проміжок, помітна їхня спорідненість та спадкоємність.

Різниця між скіфськими та пізньоскіфськими поселеннями пояснюється, перш за все, різними господарсько-культурними типами населення. Деяка подібність між ними простежується у наявності та характері виробництва, складі речових комплексів, використанні валів та ровів у фортифікації, наявності напівземлянок та глиняноплетених будівель, складі зернових культур, незначній ролі грошового обігу. Різниця між цими групами поселень суттєво помітна у принципах забудови території, використанні на більш пізніх пам’ятках будівель із каменю та більш складних оборонних споруд, у структурі комплексу кераміки, культових виробах. Можна дійти висновку, що обидві групи населення існували в межах варварської культурної традиції, але різниця між ними не дає можливості віднести їх до однієї культури на двох хронологічних етапах.

Поселення пізніх груп виникли на основі подібного господарського укладу. Цим, до певної міри, викликана схожість двох нових груп поселень, але спостерігаються й відмінності у розмірах, принципах використання території, будівельних традиціях, фортифікації, виробничій діяльності, керамічному комплексі (а саме – ліпній кераміці), культових виробах, нумізматичних знахідках, складі агрокультур тощо, тобто, за основними ознаками, що складають культуру населення.

Таким чином, етнокультурна ситуація на території Нижнього Подніпров’я в скіфо-сарматську епоху визначається співіснуванням двох основних груп населення. Одна з них безпосередньо пов’язана з ольвійською культурою і, хоча існування поселень не було безперервним, у культурі їх мешканців простежена спадкоємність, як і на території Нижнього Побужжя [Крижицький С.Д., Буйських С.Б., Бураков А.В., Отрешко В.М., 1989]. Варварська традиція не має явної спадковості розвитку. Відсутність поселень на Нижньому Дніпрі в період "спустошення степу" й помітні відмінності між скіфськими та пізньоскіфськими пам’ятками регіону не дозволяють вбачати у населенні пізніх городищ безпосередніх спадкоємців культури степових скіфів IV ст. до н.е. Синкретичний характер пізньоскіфської культури постійно відзначали її дослідники, виокремлюючи при цьому скіфські, а також зарубинецькі, сарматські, еллінські, гето-фракійські елементи.

ВИСНОВКИ

Здійснений аналіз археологічних матеріалів поселень, які існували на території Нижнього Подніпров’я в скіфо-сарматську епоху, показав, що хронологія та етнокультурна атрибуція цих пам’яток повинні бути в значній мірі змінені та уточнені. Досліджено дві самостійні лінії виникнення та розвитку культури поселень у досліджуваному регіоні. Запропоновано виділити два основних та один проміжний періоди в існуванні цього населення.

Рубіж V-IV – перша третина ІІІ ст. до н.е. – період, коли південна частина Дніпровського правобережжя освоювалася носіями ольвійської культури, а у степових скіфів з’явилися власні поселення. Матеріальна і духовна культура, спосіб життя вказаних груп населення розрізняються докорінно.

З другої третини ІІІ до другої половини ІІ – рубежу ІІ-І ст. до н.е. на території Нижнього Подніпров’я не виявлено археологічних слідів постійного проживання якогось населення.

Рубіж ІІ-І ст. до н.е.– ІІ-ІІІ ст. н.е. – період поновлення осілого способу життя на всій території Нижнього Подніпров’я на основі схожого господарського типу. Південно-західна частина регіону знову заселяється представниками ольвійської культури, а далі на північ виникають пам’ятки варварської культурної традиції, в культурі населення яких є скіфські, зарубинецькі, сарматські, античні, фракійські риси. Міжетнічні контакти в цей період були більш тісними, що знайшло відображення як у культурі населення, безпосередньо пов’язаного з Ольвією, так і в культурі носіїв варварської традиції.

СПИСОК ОСНОВНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

АНОТАЦІЇ

Билкова В.П. Поселення Нижнього Дніпра в IV ст. до н.е.–ІІІ ст. н.е.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 – археологія.–Інститут археології НАН України, Київ, 1999.

Дисертація присвячена питанням етнокультурного розвитку населення Нижнього Подніпров’я в скіфо-сарматську епоху. В науковий обіг вводяться матеріали з досліджених в останні десятиліття пам’яток. У роботі показано хронологію поселень та виявлено співвідношення еллінської та варварської культурних традицій. Виділяються хронологічні етапи: встановлено, що регіон був освоєний населенням двох етнокультурних груп на рубежі V-IV ст. до н.е., у першій третині ІІІ ст. до н.е. поселення припинили існування; потім до другої половини - кінця ІІ ст. до н.е. немає археологічних слідів постійного проживання будь-якого населення; на межі ІІ-І ст. до н.е. осілий спосіб життя поновився, нові групи поселень існували до ІІ-ІІІ ст. н.е. Запропонована характеристика двох груп поселень, які відносяться до рустифікованої культури Ольвії на двох хронологічних етапах, і двох груп поселень варварської культурної традиції, де майже неможливо простежити пряму спадкоємність.

Ключові слова: поселення, скіфо-сарматська епоха, Нижнє Подніпров’я, хронологія,