НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ГОРІНЕЦЬКИЙ ЙОСИП ІВАНОВИЧ
УДК 340 (321.01)
ПРАВООХОРОННА ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ:
ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ
Спеціальність 12.00.01. – Теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ – 2005
Дисертацією є рукопис
Робота виконана на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України
Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент Лемак Василь Васильович, Ужгородський національний університет, завідувач кафедри теорії та історії держави і права
Офіційні опоненти:
Козюбра Микола Іванович, доктор юридичних наук, професор, Національний університет "Києво-Могилянська академія", завідувач кафедри державно-правових наук;
Гусарєв Станіслав Дмитрович, кандидат юридичних наук, доцент, докторант Національної академії внутрішніх справ України
Провідна установа:
Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого,
кафедра теорії держави і права
Захист відбудеться 22 грудня 2005 р. о 14. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К .009.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук в Національній академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України за адресою: 03035, м. Київ, Солом'янська площа, 1.
Автореферат розісланий “___” листопада 2005 р.
Учений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук Горова О.Б.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Терористичні акти в США 2001 р., в Іспанії та Російській Федерації 2004 р., у Великій Британії 2005 р. зумовлюють пошуки нових стандартів державної правоохоронної діяльності на початку ХХІ ст., оптимального поєднання більш ефективної правоохорони зі збереженням традиційних демократичних цінностей.
Для зміцнення правоохоронної функції Української держави в сучасних умовах цінною виступає потреба в теоретичному осмисленні та врахуванні закономірностей досвіду удосконалення цього напряму державної діяльності в зарубіжних державах, передовсім у тих із них, які на рубежі ХХ-ХХІ століть вирішували подібні до українських соціальні завдання. Такими виступають держави Центральної Європи (Польща, Чехія, Словаччина та Угорщина), в яких корегування правоохоронної функції здійснювалося в умовах становлення демократичної політичної системи, а в Чехії та Словаччині – також державного будівництва.
Аргументами актуальності теми дослідження, отже, виступають:
1. Необхідність створення та розвитку теоретичного знання про правоохоронну функцію постсоціалістичної держави, технології її корегування не лише в площині змін, пов’язаних з переходом від тоталітаризму до демократії і правової держави, а й у зв’язку з новими тенденціями розвитку злочинності в епоху глобалізації. Емпіричний матеріал країн Центральної Європи дозволяє виявити закономірності вибудови державної правоохоронної функції та відповідного сегменту державного механізму.
2. Потреба в удосконаленні правоохоронної системи України зумовлює використання теоретичних підходів і практичного досвіду становлення та реформування правоохоронних систем країн дослідження, зокрема на етапі їх підготовки до вступу в Європейський Союз. Звернемо увагу на той факт, що в нашій країні станом на 2005 р. залишаються невирішеними цілий ряд проблем реформування судової системи та правоохоронних органів, зокрема прокуратури, органів внутрішніх справ. У свою чергу, це викликає також інтерес до таких теоретичних і практичних проблем як знаходження оптимальної національної моделі забезпечення незалежності судів, удосконалення діяльності прокуратури, її інституційної системи та обсягу повноважень, доцільності подальшого функціонування досудового слідства у нинішньому вигляді, пріоритетів правоохоронної діяльності держави в цілому тощо. Тому з’ясування відповідного правового досвіду в країнах дослідження допоможе уникнути цілого ряду помилок у організації і законодавчому забезпеченні системи правоохорони в Україні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалася на кафедрі державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України і виконана відповідно до Зведеного плану наукової діяльності Академії, зокрема Комплексного наукового проекту “Державне управління і місцеве самоврядування” (ОК № 200U004103).
Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз теоретичних і практичних питань правоохоронної функції держав Центральної Європи в умовах наближення їх правових систем до стандартів Європейського Союзу та в контексті необхідності удосконалення правоохоронної функції Української держави.
Поставлена мета досягається в ході вирішення таких загальних і конкретних завдань:
1) розвиток теоретичних аспектів знання про функції держави та, зокрема, функції постсоціалістичної держави як проблеми загальної теорії держави і права, в тому числі виявлення закономірностей їх становлення і розвитку, розробка системи категорій і понять, пов’язаних із проблемою;
2) розвиток теоретичних уявлень про правоохоронну функцію постсоціалістичної держави, в тому числі її системний аналіз, вироблення та уточнення відповідного понятійно-категоріального апарату;
3) розгляд технології й закономірностей процесу реформування правоохоронної системи в державах Центральної Європи після 1989 р., які призвели до формування нової сутності правоохорони як інституційно-юридичної системи, її законодавчого забезпечення, напрямів і засобів здійснення; на базі аналізу законодавчого матеріалу та практики аналіз послідовності організаційно-правових заходів щодо створення механізму захисту прав людини;
4) висвітлення процесу становлення нової системи правосуддя (судів загальної юрисдикції і конституційного контролю) в державах дослідження, в тому числі послідовності й рівня його законодавчого забезпечення, посилення гарантій незалежності судової влади;
5) розкриття змісту удосконалення правоохоронної діяльності держав Центральної Європи на початку ХХІ ст. під впливом комплексної підготовки до вступу в Європейський Союз, зокрема законодавчого й інституційного забезпечення підвищення ефективності прокуратури та поліцейських структур;
6) вироблення загальних висновків та конкретних пропозицій щодо зміцнення правоохоронної функції України, ефективнішого законодавчого забезпечення основних напрямів правоохоронної діяльності держави.
Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов’язані з виробленням і здійсненням правоохоронної функції в державах Центральної Європи в умовах їх підготовки та вступу до Європейського Союзу.
Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні питання моделі правоохоронної функції в державах Центральної Європи, її сутність та інституційно-правова форма. Предмет даного дослідження охоплює чотири держави – Польську Республіку, Чеську Республіку, Словацьку Республіку, Угорську Республіку, котрі одночасно з 1 травня 2004 р. стали повноправними членами Європейського Союзу.
Автор розглядає правоохоронну функцію як пріоритетний напрям державної політики. Предмет дисертації розуміється як складова частина предмету загальної теорії держави і права з відповідним понятійно-категоріальним апаратом і методологією дослідження.
До предмету дисертаційного дослідження ввійшли (стали його складовими) питання теоретичної розробки проблеми правоохоронної функції держави в постсоціалістичному суспільстві, з’ясування закономірностей законодавчого та інституційного забезпечення правоохоронної функції в державах Центральної Європи за такими напрямами як формування нової моделі правосуддя, перетворення поліцейських органів та реформа прокуратури.
Методи дослідження. Методологічною основою даної роботи стало комплексне використання автором сукупності універсальних, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів дослідження. У дисертації враховано сучасний тип наукової раціональності та наукову парадигму вітчизняної правознавчої науки.
Основу методології пізнання проблем правоохоронної функції в чотирьох державах Центральної Європи становив системний підхід. Завдяки йому дисертант розглядає правоохоронну функцію держави через реалізацію концепції системності. Крім того, використання системного підходу дозволило виділити структурні рівні правоохоронної функції держави в постсоціалістичному суспільстві, виробити теоретичну модель правоохоронної діяльності як напряму державної політики.
Для з’ясування генезису правоохоронної функції використовується історико-правовий метод, обов’язковою вимогою якого є аналіз предмету в контексті конкретної історичної ситуації, етапів його розвитку, факторів, які впливають на нього на кожному етапі. Тема дослідження зумовлює використання порівняльно-правового методу, ефективність якого, на думку автора, залежить від врахування таких факторів як спорідненість об’єктів порівняння, ступінь зрілості суспільних відносин, особливості правосвідомості, традиції суспільства. До предмета порівняльного аналізу автор включав, у першу чергу, такі елементи правоохоронної системи країн дослідження, реформування котрих виступає особливо актуальним для України.
Особливістю дисертаційної роботи виступає поєднання теоретичного і емпіричного рівнів пізнання. Ігнорування останнього може призвести дослідника до помилкових висновків. Саме на цій стадії пізнання реалізується можливість перевірки і доповнення науково-теоретичного аналізу відомостями і враженнями, отриманими автором у процесі безпосереднього вивчення практичного впровадження реформи системи правоохорони в державах Центральної Європи.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний аналіз теоретичних і практичних питань правоохоронної функції держав Центральної Європи, процесу її корегування в умовах системних суспільних перетворень та європейської інтеграції. Особистим внеском автора є розробка теоретичних аспектів правоохоронної функції постсоціалістичної держави як окремої проблеми загальної теорії держави і права, дослідження практичних проблем її здійснення в указаних державах. Зокрема, автором досліджено інституційний механізм даної функції держави, процес її реформування, ступінь законодавчого забезпечення.
Внаслідок здійсненого дослідження отримано нові результати, які прямо чи опосередковано здатні вплинути на вдосконалення правоохоронної діяльності в Україні.
До основних наукових результатів дисертації належать:
1) на основі теоретичного аналізу розроблено та уточнено понятійно-категоріальний апарат, пов’язаний із дослідженням правоохоронної функції постсоціалістичної держави, зокрема:
зроблено висновок про те, що на сучасному етапі розвитку суспільства, коли проблеми забезпечення безпеки людини, суспільства і держави є особливо актуальними, державна правоохоронна діяльність виступає окремою самостійною функцією держави;
сформульовано визначення правоохоронної функції сучасної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної політики, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення такого соціального ефекту як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших об’єктів, зміцнення законності і правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави;
розкрито понятійний склад категорії “правоохоронна функція”, в тому числі такі взаємопов’язані поняття як напрями державної правоохоронної діяльності, її суб’єкти та об’єкти;
2) подано теоретико-юридичний аналіз та суттєво доповнено науково встановлену систему наукового знання щодо корегування правоохоронної функції в державах Центральної Європи в умовах радикального реформування їх політико-правової системи в кінці 80-х на початку 90-х років ХХ ст. Зроблено висновок про те, що окремим напрямом державної правової політики вказаних країн цього періоду виступала діяльність, спрямована на створення нової правоохоронної системи відповідно до засад демократії і правової держави;
3) досліджено закономірності становлення національних моделей правосуддя, включно системи судів загальної юрисдикції і конституційного контролю в державах Центральної Європи, напрями, послідовність організаційно-правових заходів, ефективність, взаємопов’язаність із суміжними видами реформ; зроблено висновок про органічний зв’язок цієї реформи з конституційною реформою та іншими напрямами правових перетворень, подано їх теоретичну характеристику та з’ясовані проблеми функціонування;
4) здійснено комплексне дослідження змісту та технології реформ органів прокуратури, проведених у країнах дослідження, спрямованих на адаптацію цієї правоохоронної інституції до умов функціонування в демократичній, правовій державі;
5) проаналізовано зміст поліцейської діяльності в країнах дослідження та проблеми її реформування, зокрема інституційну специфіку поліцейських органів, ступінь законодавчого забезпечення їх діяльності та практичних проблем протидії злочинності;
6) сформульовані системні пропозиції щодо зміцнення правоохоронної функції Української держави через її удосконалення, зокрема щодо: удосконалення конституційних основ правоохоронної системи; створення гарантій незалежності судів і суддів; напрямів реформування прокуратури і міліції.
Наведене засвідчує, що автором уперше у вітчизняній теоретико-правовій науці проведене спеціальне системне дослідження правоохоронної функції постсоціалістичної держави (на матеріалах країн Центральної Європи). Його результати мають важливе теоретичне і практичне значення, оскільки дозволяють вирішити важливу наукову проблему – створити теоретичне знання про державну правоохоронну діяльність та виробити на основі нього національну модель правоохоронної функції Української держави.
Практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в можливості, з одного боку, глибше зрозуміти закономірності здійснення правоохоронної функції постсоціалістичною державою, а з іншого, – використати позитивний досвід для з’ясування можливостей його впровадження в Україні. Результати дослідження можуть знайти застосування в таких сферах:
1) у науковій – результати дисертації можуть бути використані для подальших наукових досліджень теорії і практики правоохоронної діяльності в постсоціалістичному світі, причому не лише країн Центральної Європи, а й інших регіонів, зокрема країн-членів СНД, балтійських держав;
2) у правотворчій – законодавці та представники інших правотворчих органів можуть скористатися ними для поглиблення та інтенсифікації правового забезпечення реформування правоохоронної системи в Україні, а саме: а) для оптимального завершення судової реформи; б) для подальшої роботи щодо створення законодавчої бази для реформування прокуратури і міліції;
3) у навчально-методичній – результати дослідження можуть бути використані в процесі підготовки фахівців-юристів, зокрема в ході читання навчальних дисциплін з теорії держави і права, судоустрою і правоохоронних органів, порівняльного правознавства.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею, результатом власних досліджень автора. Під час підготовки публікацій у співавторстві (з Лемаком В.В., Нижник Н.Р.,) співавтори надали допомогу в пошуку частини емпіричного матеріалу та його теоретичному аналізі, водночас здобувач залишає за собою авторський пріоритет щодо тих теоретичних положень і висновків даних робіт, які використані у дисертації.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри державного управління і менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України та засіданні кафедри теорії держави і права Національної академії внутрішніх справ України. Окремі питання роботи доповідалися на двох міжнародних наукових конференціях, проведених спільно кафедрою теорії та історії держави і права юридичного факультету УжНУ та кафедрою історії держави і права юридичного факультету Кошицького університету ім. П. Шафарика у Словацькій Республіці (Кошице – 1997, Ужгород – 1998), на Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” в Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова (Київ, 18 травня 2005 р.), на щорічних підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету.
Публікації. З теми дисертації опубліковано 9 статей в наукових фахових виданнях.
Структура дисертації зумовлена авторським розумінням предмету дослідження. Вона складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків (повний обсяг дисертації 203 с., в тому числі основний текст 186 с.) і списку використаних джерел (206 найменувань).
Основний зміст роботи
У “ВСТУПІ” обґрунтовується актуальність і необхідність проведення дослідження теми дисертації, дається характеристика об’єкту, предмету та методологічної основи роботи, визначається її мета і завдання, формулюється наукова новизна, висвітлюється наукове і практичне значення результатів, одержаних дисертантом, вказується на її апробацію та публікації автора з теми дисертаційного дослідження.
РОЗДІЛ 1 “Теоретико-методологічні основи дослідження правоохоронної функції постсоціалістичної держави” присвячений питанням методології дослідження, зокрема створенню відповідного понятійно-категоріального апарату, пов’язаного із предметом дисертаційного дослідження.
У підрозділі “1.1. Функції держави в умовах постсоціалістичного суспільства: концептуальні підходи”, який відкриває його, подано теоретико-методологічний аналіз функцій держави в умовах того соціального простору, що сформувався після припинення системи тоталітарного соціалізму в трьох десятках державах світу на рубежі 80-90-х років ХХ століття.
На сучасному етапі функції держави у науковій літературі справедливо пов’язуються із сутністю держави. З іншого боку, сутність будь-якої держави проявляється в змісті та формах здійснюваних нею функцій щодо суспільства.
Проаналізовано основні підходи до функцій держави, що виражається в її сутності, які мають місце у працях вітчизняних і зарубіжних вчених, в тому числі у державах, які ввійшли до предмету дослідження. У Словацькій Республіці вчені-теоретики (наприклад, провідний із них професор Ян Прусак) визначають взаємозв’язок сутності держави та її функцій у такий спосіб, що сутність держави – це діяльність, яка спрямована на визначену ціль і забезпечується державною владою, що здійснюється системою державних органів, а також діяльність державних службовців і урядників. При цьому ціль і обсяг діяльності держави визначаються суспільною угодою. У сучасній державі така діяльність визначається конституцією і законами, а також на основі політичних програм, підтриманих на виборах більшістю, в межах виборчого періоду. Сутність держави проявляється в її функціях, визначених на основі права. Наводиться поширене серед словацьких дослідників розуміння держави як публічно-правової корпорації, в якій інституції (державні органи і установи), їх структура, функції, взаємовідносини з населенням, їх права і обов’язки визначаються внутрішньодержавним і міжнародним правом.
Подається визначення функцій сучасної держави. Стверджується, функції держави – це визначені конституцією і законами основні, найбільш загальні і стабільні напрями її діяльності, котрі об’єктивно зумовлені та підпорядковані вирішенню основних проблем суспільства та здійснюються в спеціальних формах та за допомогою специфічних методів.
Наводяться функції держави в умовах постсоціалістичних перетворень, вказує на їх специфіку, котра випливає із сутності даного типу держави.
У підрозділі 1.2. "Теоретико-правовий аналіз правоохоронної функції постсоціалістичної держави" дисертант на основі теоретичного аналізу емпіричного матеріалу та наукових розробок, висловлює і обґрунтовує твердження, що правоохоронна функція виступає окремою функцією держави. Одним із актуальних завдань вітчизняної теоретико-правової науки є теоретичний аналіз цієї функції держави як категорії. З цією метою він досліджує її поняття (зокрема подає її визначення), виокремлює її ознаки та механізм функціонування, до якого включає суб’єкта і об’єкта, форми і напрями (види) правоохоронної діяльності.
Подається визначення ключової категорії даного дослідження: правоохоронна функція сучасної держави – це самостійний і пріоритетний напрям державної політики, котрий за допомогою юридичних засобів здійснюється для досягнення такого соціального ефекту як захист права загалом, основ конституційного ладу, в тому числі прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина та інших об’єктів, зміцнення законності і правопорядку, і одночасно виступає правовою формою досягнення інших цілей суспільства і держави.
Визначаються ознаки правоохоронної функції держави:
1) правоохоронна функція є саме державною політикою, а не епізодичною чи несистемною діяльністю;
2) правоохоронна функція держави заснована на законі. Це означає, що вона здійснюється компетентними суб’єктами виключно на основі чинного законодавства і в межах, визначених ним. В цьому плані необхідно виділити два аспекти. Якщо говорити про правоохоронну функцію як напрям діяльності держави, то безумовно закон виступає одним із головних інструментів її здійснення. Якщо ж маємо на увазі державну правоохоронну діяльність, її предметно-практичний бік, то відзначимо її сувору відповідність вимогам закону;
3) правоохоронна функція здійснюється за допомогою юридичних і організаційних засобів;
4) правоохоронна функція спрямована на об’єкти (ділянки суспільних відносин), склад яких залежить від конкретного етапу історичного розвитку суспільства і, природно, від політичних факторів, тобто від задуму законодавця та інших суб’єктів, від волі яких залежить визначення напрямів правоохоронної діяльності;
5) правоохоронна функція, її зміст органічно пов’язані з правом та праворозумінням у суспільстві;
6) специфічною ознакою правоохоронної функції виступає та обставина, що цей напрям державної діяльності безпосередньо опирається на можливість застосування державного примусу;
7) у правоохоронній функції держави найбільш чітко виражається нерозривний зв’язок держави і права, їх взаємовплив. Держава, як і право, виступають самостійними суспільними феноменами, проте на даному етапі, коли сама держава розуміється як правова конструкція, існування якої не є можливим поза правовими формами, у правоохоронній функції одночасно проявляються функції не лише держави, а і права. Мова йде не лише про механістичне накладення правоохоронної функції сучасної держави на охоронну функцію права. По суті, слід визнати, що увесь арсенал регулятивного впливу права на суспільні відносини має своєю метою відокремлення суспільно значимої (корисної) поведінки від суспільно шкідливої (небажаної) поведінки, тобто у цьому плані має правоохоронний смисл;
8) правоохоронна функція сучасної держави формується і реалізується під впливом цілого комплексу об’єктивних і суб’єктивних факторів. По-перше, на процес здійснення правоохоронної функції держави впливають характеристики носіїв загрози об’єктам правоохорони, в тому числі їх кількість, якісні параметри, місцезнаходження тощо. У першу чергу, мова йде про злочинність як суспільне явище, її інтенсивність, організаційні можливості. По-друге, істотний вплив на правоохоронну функцію держави вчиняє рівень економічного розвитку суспільства. По-третє, наявність підготовлених кадрів у правоохоронній сфері. По-четверте, ставлення до процесу здійснення цього напряму діяльності держави населення, іншими словами, стан правосвідомості якраз у цьому аспекті. Нарешті, по-п’яте, ефективність здійснення правоохоронної функції держави залежить від здатності політичного керівництва держави приймати ті чи інші рішення у цьому напрямі.
Правоохоронна функція постсоціалістичної держави виступає окремим пріоритетним напрямом державної діяльності, який у сучасних умовах характеризується специфічними ознаками, які відображають сутність цього типу держави: а) вона здійснюється в умовах радикальних суспільних перетворень; б) вона здійснюється в руслі трансформації правової системи у напрямі від соціалістичної до класичної романо-германської правової системи; в) правоохоронна функція постсоціалістичної держави здійснюється в умовах високої динаміки її інституційного та юридичного компонентів; г) вона удосконалюється через впровадження стандартів ЄС до діяльності правоохоронних структур; д) державна правоохоронна діяльність постсоціалістичної держави поєднує необхідність реагування на виклики сучасного світу (в тому числі інтенсифікацію міжнародного тероризму) та захисту конституційної правової держави, таких її принципів як верховенство права і демократія.
Аналізуючи склад правоохоронної функції держави як категорії, у роботі включаються до неї такі взаємопов’язані елементи як суб’єкти, об’єкти, форми та види (напрями) правоохоронної діяльності. При цьому сформульовано визначення поняття правоохоронного органу, під яким слід розуміти спеціальний державний орган, переважна більшість повноважень якого спрямована на охорону права, прав і свобод людини і громадянина та інших об’єктів правової охорони.
Вказується, що об’єктами правоохоронної діяльності в сучасній державі виступають: 1) невід’ємні (природні) права і свободи людини та права людини у позитивістському розумінні (суб’єктивне право і законні інтереси); 2) основи конституційного ладу, в тому числі основи суспільного і державного ладу, визначені конституційними нормами, та основи місцевого самоврядування; 3) режим законності у суспільстві; 4) правопорядок як стан суспільних відносин; 5) питання безпеки особи, суспільства і держави; 6) стан правосвідомості і правової культури в суспільстві;
У дисертації визначається, що правовими формами здійснення правоохоронної функції держави виступають правотворення та правореалізація. Зокрема, через правотворчу форму здійснення правоохоронної функції держави досягається такий соціальний ефект: а) закріплюються основні права, свободи і законні інтереси людини і громадянина та окреслюється чіткі правові рамки інших об’єктів правоохоронної діяльності (основи конституційного ладу, наприклад); б) встановлюються конкретні види забороненої поведінки (дій або бездіяльності); в) встановлюються заходи впливу до осіб, винних у вчиненні правопорушень, зміст і обсяг таких заходів (юридична відповідальність); г) встановлюються форми державного контролю за дотриманням прав, методи виявлення, попередження і припинення правопорушень. Для цього створюється спеціальний законодавчий комплекс – законодавство про правоохоронну діяльність, яким урегульовується діяльність правоохоронних органів, зокрема визначається обсяг їх компетенції; д) врегульовується порядок притягнення правопорушників до юридичної відповідальності; е) врегульовується порядок відновлення порушених прав або законних інтересів людини та інших учасників правовідносин, відшкодування або компенсації протиправно завданої шкоди.
Як випливає з позиції автора, оптимальною виступає видова класифікація правоохоронної діяльності на основі суб’єктно-об’єктного критерію. За цим критерієм правоохоронна діяльність сучасної держави поділяється на такі види як: правосуддя; конституційний контроль; прокурорська діяльність, в тому числі нагляд за додержанням законів; поліцейська діяльність (виявлення і розслідування злочинів, кримінальне переслідування); адміністративно-юрисдикційний контроль (контроль виконавчої влади); надання юридичної допомоги індивідам та організаціям; надання охоронних послуг населенню.
Розділ другий "Органи правосуддя як основа правоохоронної системи держав Центральної Європи" присвячений аналізу становлення і функціонування судових систем держав Центральної Європи в умовах їх постсоціалістичного реформування.
Положення підрозділу 2.1. "Польська Республіка" розкривають функціонування судової системи цієї держави. У цій країні конституційне правосуддя бере свій початок у 1982 р., коли після введення військового стану, нове керівництво Польської об’єднаної робітничої партії вирішило піти на новелізацію діючої тоді Конституції 1952 р.
Після введення в 1997 р. в дію нової Конституції у Польській Республіці відбулася істотна реорганізація всіх ланок судової влади.
У зв’язку з необхідністю реформи судів загальної юрисдикції, 27 липня 2001 р. було схвалено новий Закон “Про устрій судів загальної юрисдикції” та внесено зміни й доповнення до Закону “Про прокуратуру” та цілого ряду інших законодавчих актів у сфері правоохорони. Згідно ст.1 Закону, як і раніше, судами загальної юрисдикції виступають суди районні, окружні та апеляційні. Вони розглядають справи, які не належать до розгляду адміністративних, апеляційних судів і Верховного суду. Нагляд за діяльністю судів здійснює Верховний суд в межах, визначених законами.
У Польській Республіці голова суду не лише керує судом, представляє його у стосунках з іншими органами, а й здійснює повноваження щодо керівництва судовою адміністрацією. Причому, голова апеляційного суду здійснює нагляд за судовою адміністрацією окружних судів, а голови окружних судів – судовими адміністраціями районних судів. У вказаних питаннях голова відповідного суду є підпорядкованим Міністру юстиції ПР. Голів апеляційних і окружних судів та їх заступників призначає Міністр юстиції ПР за погодженням із загальними зборами суддів відповідних судів строком на 4 роки.
Закон, врегульовуючи статус судді, передовсім визначає засади його незалежності, формулюючи в ст. 48 – “Судді, здійснюючи свої повноваження, є незалежними і підпорядкованими тільки закону”. Однією з гарантій незалежності судді справедливо вважається його право недоторканості. Вслід європейській традиції, в Польській Республіці встановлюється, що “суддя не може бути взятий під варту або притягнутий до кримінальної або адміністративної відповідальності без дозволу відповідного дисциплінарного суду” (ч.1 ст. 50). Водночас передбачається, що за свої рішення суддя у будь-якому разі може нести тільки дисциплінарну відповідальність (ч.4 ст. 50).
У 2002 р., окремим законодавчим актом (“Про Верховний суд”) по-новому було врегульовано статус вищої судової інстанції. У роботі проаналізовано вказані нормативні акти, при цьому особливої уваги було приділено гарантіям забезпечення незалежності суддів.
Підрозділ 2.2. "Чеська Республіка" присвячений інституційно-правовій специфіці правосуддя в даній державі. Утворення Конституційного суду в незалежній Чеській Республіці продовжило традиції функціонування органу конституційної юрисдикції в чехословацькій державно-правовій системі. Конституція ЧР 1992 р. визначає його як “судовий орган охорони конституціоналізму” (ст. 83). По суті, він виступає єдиним органом конституційної юрисдикції (як і в Україні), хоча відповідне формулювання й відсутнє в Основному законі ЧР.
Вказано на широку юрисдикцію Конституційного суду, визначену Основним законом в ч.1 ст. 87 (в редакції 1992 р., бо в 2000 р. вона стала предметом істотних змін). Даючи загальну оцінку моделі конституційної юрисдикції в Чеській Республіці, відзначаємо, по-перше, що її обсяг є значно ширшим за юрисдикцію Конституційного суду України. По-друге, механізм забезпечення незалежності суддів Конституційного суду також, слід визнати, в цій країні є ефективнішим (зокрема, варто відзначити імунітет судді від кримінального переслідування). Не можна не відзначити, що впродовж 2000-2001 років статус вказаного органу, визначений Основним законом Чеської Республіки, істотно змінювався. В першу чергу, зміни стосувалися тих питань, які були пов’язані з трансформацією конституційної системи під впливом головного фактора – вимог європейської інтеграції.
Через аналіз систему судів загальної юрисдикції, вказується, що перший етап перетворень судової системи країни провадився після “оксамитової революції”, ще в умовах чехословацької федерації. Відзначається, що в роки попереднього режиму суди не могли бути незалежними, більше того – нерідко вони виступали інструментом репресивної політики.
Судова реформа в Чеській Республіці отримала новий імпульс у 2002 році зі схваленням нового Закону “Про суди і суддів”. Законодавчий акт вніс суттєві зміни до судової системи країни.
По-перше, у складі судової системи засновувався Верховний адміністративний суд. По-друге, Закон засновував ради суддів у статусі “дорадчих органів голови суду”, які створювалися у крайових, вищих і Верховному суді. В окружному суді рада суддів утворюється лише за умови, якщо в ньому працює більше 10 суддів. Ради суддів були наділені суттєвими повноваженнями. По-третє, Закон уточняв статус суддів у кількох напрямках. Для зайняття посади судді Закон уже вимагав, крім іншого, досягнення 30-річного віку (раніше – 25-річного). Право недоторканості судді було звужено. Згідно ст.76 “за злочин, вчинений під час виконання функцій судді або у зв’язку з виконанням цієї функції суддя може бути кримінально переслідуваний або взятий під варту лише за згодою Президента республіки”. По-четверте, змінювалися способи призначення на адміністративні посади в судовій системі. Голову Верховного суду з числа суддів цього суду призначає Президент ЧР. Голів і заступників голови вищих, крайових і окружних судів призначає Міністр юстиції з числа суддів відповідних судів. По-п’яте, засновувалася Академія правосуддя Чеської Республіки.
Підрозділ 2.3. "Словацька Республіка" присвячений системі правосуддя даної центральноєвропейської держави. У першу чергу аналізується в ньому орган конституційної юрисдикції та суди загальної юрисдикції, етапи їх розвитку після проголошення незалежності цієї держави. Особлива увага приділяється судовій реформі 2001-2002 років, напередодні вступу СР до Європейського Союзу.
У дисертації розкриваються основні напрями реформи судової системи 2001 р., яка розпочалася в ході конституційної реформи 2001 р. По-перше, новою ст.141а в Конституції СР була заснована Судова рада, врегульовано порядок її формування, повноваження, котра, зокрема, подає Президенту СР пропозиції на призначення суддів та їх звільнення. По-друге, конституційна поправка новою редакцією ч.1 ст.142 Основного закону СР скоригувала обсяг юрисдикції судів: “Суди приймають рішення в цивільно-правових і кримінально-правових справах, перевіряють законність рішень органів публічної влади і законність рішень, заходів або іншої діяльності органів публічної влади”. По-третє, змінювався порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності. Нововведена частина 3 ст.136 Конституції СР визначає, що згоду на кримінальне переслідування судді або взяття його під варту є можливим лише за згоди Конституційного суду СР (раніше таку згоду надавав парламент). Такий підхід повинен був деполітизувати можливість кримінального переслідування суддів. По-четверте, змінювався порядок призначення суддів судів загальної юрисдикції. Відповідно до нової редакції ст. 145 Конституції СР суддів призначає і звільняє Президент СР на основі пропозицій Судової ради без часового обмеження. На посаду судді може бути призначений громадянин Словацької Республіки, котрий досяг 30-річного віку та має вищу юридичну освіту. У такий спосіб скасовувався порядок першого призначення судді з обмеженим у 4 роки строком повноважень. По-п’яте, змінювалися підстави і процедура звільнення судді. За власною ініціативою суддя може подати у відставку, подавши письмове прохання про неї Президенту СР, причому в такому разі повноваження судді припиняються завершенням календарного місяця, в якому подано прохання про відставку.
Аналізуються основні проблеми правосуддя в Словацькій Республіці. Зокрема, вказуються відмінності в судових системах даної держави і України, зокрема щодо гарантій незалежності суддів. У Словацькій Республіці розмір винагороди судді, як і інших носіїв конституційної влади, визначається на рівні закону. Згідно ст.23 Закону “Про рівень винагороди деяких конституційних діячів” 1993 р. розмір щомісячної зарплати судді дорівнює розміру зарплати депутата Національної ради Словацької Республіки.
У підрозділі 2.4. "Угорська Республіка" аналізуються основні ланки системи правосуддя цієї держави – орган конституційного контролю та суди загальної юрисдикції.
Вперше орган конституційного правосуддя цієї держави був створений на основі Закону № 32/1989 р. “Про Конституційний суд”, який був спрямований передовсім на конкретизацію ст. 39А Конституції УР, нових конституційних положень, схвалених у 1989 р. з метою легалізації радикальних суспільних перетворень. Створення Конституційного суду відображало реальний поділ влади, а також зміцнення інституційного механізму захисту конституційних прав і свобод людини. Заснований Конституційний суд складався з 11 суддів, які обираються на посаду Парламентом двотретинною більшістю голосів депутатів строком на 9 років. Компетенція Конституційного суду заснована, в першу чергу, на конституційних положеннях ч.ч. 1, 2 ст. 32А, котрі передбачають, що орган конституційного контролю здійснює діяльність щодо перевірки конституційності правових норм і в разі виявлення неконституційності щодо визнання їх недійсними. Протягом першого десятиліття існування (до 1998 р.) Конституційний суд Угорської Республіки на чолі з Л. Шольомом виступав одним із найсильніших конституційних судів. Пропонуючи широкий захист прав людини, Конституційний суд активно використовував свої повноваження, оголошуючи, що парламент “неконституційно бездіє”, і в перші роки свого існування проголосив неконституційним майже кожен третій закон із усіх розглянутих ним.
Закон №116/1997 року “Про систему судочинства та судову адміністрацію” (далі – Закон) визначив судову систему як відособлену від виконавчої влади цілісну організацію. Згідно з Законом були скасовані повноваження міністра юстиції, пов'язані з управлінням судів.
Закон чітко закріплює право недоторканості судді (ст.5). Кримінальні справи і справи про незначні порушення, що стосуються професійної суддівської діяльності і участі у здійсненні правосуддя, можуть порушуватися проти народних засідателів, а також при цьому застосовуватися дисциплінарні заходи, за винятком особливо грубих порушень, за згодою сторони, яка має повноваження на призначення або обрання цих осіб на посаду судді.
Окремо підкреслимо, що створення, злиття, ліквідація, визначення територіальної компетенції судів здійснюється законом. Виняток із такого правило один – внаслідок зміни меж адміністрування територію компетенції суду – за пропозицією Державної ради юстиції змінює (коригує) Президент УР.
У системі управління судами Закон визначає статус Державної Ради юстиції (далі – ДРЮ), котра згідно ст. 34 виконує головні функції судової адміністрації з метою дотримання конституційного принципу незалежності судової гілки влади і контролю за адміністративною діяльністю голів регіонального, районного суду.
Строк повноважень Державної Ради юстиції і її обраних (резервних) членів складає шість років, що обчислюються з часу першого засідання цього органу. До повноважень ДРЮ Законом віднесено, зокрема, такі повноваження: а) організовує і контролює діяльність голів суду, за винятком Голови Верховного Суду, в частині їх права призначення на адміністративні посади; б) готує пропозиції щодо бюджету в частині фінансування судів і звіт про виконання бюджету попереднього року для подання Уряду.
У розділі третьому дисертації "Організаційно-правові моделі поліції і прокуратури в державах Центральної Європи" аналізуються такі правоохоронні структури як поліція та прокуратура у вказаних державах. У цьому випадку розглядаємо інституційне вираження правоохоронної діяльності у вузькому значенні.
Підрозділ 3.1. "Поліція" присвячений аналізу інституційно-правовових особливостей поліцейської діяльності в чотирьох центральноєвропейських державах. При цьому досліджуємо її через з'ясування правових основ, проблем практичної діяльності у протидії злочинності, інституційні перетворення, що відбувалися в поліцейських структурах напередодні вступу держав до Європейського Союзу у травні 2004 р.
Особлива увага приділяється вирішенню в поліцейських структурах досліджуваних держав актуальних проблем вітчизняних органів внутрішніх справ. Зокрема, вказується, що масштабні перетворення в поліції Угорської Республіки розпочалися після приходу влітку 2002 р. нового складу уряду, котрий у своїй програмі задекларував цілий ряд змін у цьому напрямі. Були визначені пріоритетні напрями реформування поліції: 1) зміни в фінансуванні; 2) реорганізація (структурні зміни) поліції; 3) зміни у культурі поліцейських; 4) введення нових критеріїв та оцінок результатів; 5) зміна підходів у комунікації.
Підкреслюється, що введення нових критеріїв оцінки ефективності поліції, що й надалі виступає “каменем спотикання” в Україні та інших країнах-учасниках СНД, стало реальністю в Угорській Республіці. У 2002 р. розпорядженням міністра внутрішніх справ угорська поліція перейшла на нові критерії оцінки досягнень. В Угорській Республіці відмовилися від залучення до цих критеріїв кримінальної статистики (кількість зареєстрованих злочинів), бо це могло призвести до її фальсифікації та приховування злочинів. Наступним кроком була відмова від порівняння результатів діяльності одного підрозділу поліції з іншими, що тривалий час призводило, наприклад, до нездорової конкуренції між територіальними підрозділами в районах з різною криміногенною ситуацією. Оцінюються не зовнішні результати (наприклад, кількість розкритих злочинів), а дотримання законності, своєчасність втручання, культуру поліцейського, ступінь довіри до інституції з боку населення, тобто здатність організації до саморозвитку.
Узагальнюється досвід законодавчого забезпечення і організації поліції держав дослідження. Зокрема, вказується, що на початку 90-х років у них був законодавством передбачений механізм кадрового оновлення поліції з метою припинення методів і традицій поліції попереднього режиму.
Підрозділ 3.2. "Прокуратура" присвячений аналізу діяльності прокуратури у державах Центральної Європи. Досліджуються правові основи прокурорської діяльності, особливості прокурорських органів у вказаних державах.
Підкреслюється, що, крім Чеської Республіки, де прокуратуру було ліквідовано в 1993 р. (на її місці було створено державне представництво), прокурорські органи знайшли своє місце в інституційній системі протидії злочинності. У Словацькій Республіці та Угорській Республіці прокуратура зберігає організаційну виокремленість, в інших двох державах вона включена до структури Міністерства юстиції.
Юрисдикція прокурорських органів, крім Угорської Республіки, не включає таких функцій як здійснення загального нагляду та самостійне ведення попереднього (досудового) слідства. В усіх чотирьох державах прокурорські органи (державне представництво) наділені функціями часткового нагляду за дотриманням законодавства та підтримання державного обвинувачення в суді.
У центральноєвропейських державах основним напрямом підвищення ефективності прокурорських органів вважається посилення гарантій незалежності прокурорів (державних представників) як службових осіб. Вони наділяються правом недоторканості, спосіб їх призначення не посягає на наведений принцип, на це ж спрямовано строк їх повноважень.
У “Висновках” підведені загальні підсумки дослідження, сформульовані основні положення, що становлять зміст дисертації.
Дане дисертаційне дослідження вирішує важливу й актуальну наукову задачу, суть якої в полягає в розкритті закономірностей здійснення правоохоронної функції в державах Центральної Європи, обґрунтуванні можливості врахування даного знання
