ДЕРЖАВНЕ ПІДПРИЄМСТВО

“ГОЛОВНИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ТА ПРОЕКТНИЙ ІНСТИТУТ ЗЕМЛЕУСТРОЮ”

Кузін Наталія Василівна

УДК 332.2.021.8; 332.362; 332.365

ФОРМУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН В РИНКОВИХ УМОВАХ, ЇХ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНА ТА СОЦІАЛЬНА ЕФЕКТИВНІСТЬ

Спеціальність 08.08.01 – економіка природокористування

і охорони навколишнього середовища

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор,

член-кореспондент УААН,

Третяк Антон Миколайович,

Українська академія аграрних наук,

віце-президент

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, член-кореспондент УААН Гуцуляк Григорій Дмитрович, Івано-Франківський інститут агропромислового виробництва УААН, завідувач Косівського відділу проблем гірського землекористування;

кандидат економічних наук Ковалишин Олександра Федорівна, Львівський державний аграрний університет, в.о.доцента кафедри земельного кадастру

Провідна установа:

Об’єднаний інститут економіки НАН України,

відділ соціально-економічних аспектів розвитку АПК , м. Київ

Захист відбудеться “14” червня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.865.01 ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” за адресою: 03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 3

Автореферат розісланий “12” травня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Ш.І. Ібатуллін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Земельна реформа, яка передбачає здійснення змін (перетворень) земельних відносин, включаючи володіння, користування і розпорядження земельними ділянками з метою підвищення економічної ефективності й екологічної безпеки використання суспільством земельних ресурсів, з одного боку, та забезпечення захисту прав кожного землевласника і землекористувача – з іншого, є невід'ємною складовою частиною економічної та аграрної реформ.

Практика реформування сільського господарства в багатьох країнах світу свідчить, що успіх чи нерезультативність аграрних перетворень визначаються, насамперед, ефективністю трансформації земельних відносин, не применшуючи значення інших чинників.

Вимоги до формування земельних відносин, об'єктивно зумовлені новим законодавством про землю, загостренням економічних і екологічних проблем, визначають актуальність дослідження щодо формування та напрямів розвитку регіональних земельних відносин в ринкових умовах.

Теоретико-методологічні та методичні аспекти формування і напрямів розвитку земельних відносин в умовах ринкової економіки досліджувались багатьма вченими, серед них І.Бистряков, Д.Гнаткович, В. Горлачук, Г.Гуцуляк, Б.Данилишин, Д.Добряк, С.Дорогунцов, П.Казьмір, М.Лавейкін, Л.Новаковський, П.Саблук, А.Сохнич, М.Ступень, В.Трегобчук, А.Третяк, М.Федоров, А.Юрченко та ін. Однак проблеми формування земельних відносин в умовах нового земельного законодавства та великої чисельності власників, що господарюють на землях сільськогосподарського призначення, залишаються недостатньо дослідженими, насамперед з точки зору організаційно-економічної концепції формування еколого-безпечного й економічно-ефективного землекористування. У сукупності це зумовило вибір теми та визначення завдань дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження тісно пов'язане з науково-дослідними роботами, що здійснюються в ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" відповідно до завдань науково-технічної програми на 2001-2005 роки "Удосконалення земельних відносин на селі" (номер державної реєстрації 0101U007175), а також із завданням першого рівня: "Теоретичні основи удосконалення земельних відносин на селі". Зв'язок досліджень дисертанта з цими роботами полягає в удосконаленні методологічних основ формування земельних відносин з урахуванням суспільних земельних інтересів, розробленні методичних підходів до визначення напрямів удосконалення земельних відносин на регіональному рівні, моделей земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання на селі й оцінки ефективності впливу зміни земельних відносин на використання земель.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є теоретико-методологічне і практичне обґрунтування удосконалення формування земельних відносин на селі в ринкових умовах, визначення їх еколого-економічної та соціальної ефективності.

Відповідно до визначеної мети в дисертаційному дослідженні розв'язувались такі задачі:

визначити вплив природних і соціально-історичних умов на формування земельних відносин на регіональному рівні;

удосконалити теоретичні основи формування земельних відносин на сучасному етапі переходу до ринку;

визначити правові проблеми формування і розвитку регіональних земельних відносин в ринково орієнтованому середовищі;

здійснити оцінку стану та розвитку земельних відносин на регіональному рівні і вплив землеустрою на їх формування;

визначити основні напрями удосконалення формування земельних відносин у сільському господарстві;

розробити моделі земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання;

опрацювати науково-методичні положення оцінки ефективності зміни земельних відносин.

Об'єкт дослідження – процес формування земельних відносин на регіональному рівні в сільському господарстві на прикладі Київської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретико-методологічних основ і методичних положень формування земельних відносин у системі природокористування в ринкових умовах, їх еколого-економічної та соціальної ефективності.

Методи дослідження. Теоретичною і методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання процесів формування земельних відносин на регіональному рівні в умовах ринкової економіки та системного підходу до аналізу їх розвитку через призму розвитку продуктивних сил і виробничих відносин суспільства.

Методологія наукового пошуку ґрунтується на комплексному використанні відомих методів досліджень: історичного (при проведенні дослідження виникнення, формування та розвитку земельних відносин в Україні і Київській області зокрема); монографічного (при опрацюванні наукових праць, статистичних збірників, енциклопедій з питань закономірностей формування й розвитку земельних відносин, при розробці теоретичних положень і методичних основ формування земельних відносин у ринкових умовах); спостереження, формою якого є соціологічні дослідження (при вивченні думки керівників і спеціалістів сільського господарства Київської області щодо реформування земельних відносин в аграрній сфері); статистичного, економічного аналізу і синтезу, розрахунково-аналітичного (при дослідженні еколого-економічного та організаційно-правового впливу стану використання земельних ресурсів на земельні відносини); індукції і дедукції (за допомогою яких зроблено висновки за схемами "від часткового до загального", від причин до результатів та "від загального до конкретного", від результатів до причин); моделювання (при розробці моделей земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання).

У процесі дослідження узагальнено наукові результати, викладені у працях провідних вчених щодо концептуальних засад формування земельних відносин в умовах ринкової економіки. При цьому використовувались історичний, статистичний, абстрактно-логічний, монографічні методи, методи системно-структурного аналізу та економіко-статистичні (групувань, порівняння показників, експертних оцінок).

Інформаційною базою дослідження є закони України, нормативно-правові акти і програмні документи державних органів, методичні та статистичні матеріали Державного комітету України по земельних ресурсах, Державного комітету статистики України, Київського обласного головного управління земельних ресурсів, Київського обласного управління статистики, управління агропромислового комплексу Київської області, експериментальні та проектні дані ДП "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", досвід землевпорядкування окремих господарств регіону.

Наукова новизна одержаних результатів. Результати виконаного дослідження у своїй сукупності вирішують важливе науково-прикладне завдання розробки теоретико-методологічних основ удосконалення земельних відносин у сільському господарстві в ринкових умовах. Зокрема:

удосконалено теоретичні основи формування на системній основі земельних відносин, сутністю яких є поділ виникаючих у суспільстві земельних інтересів на дві групи: а) з приводу освоєння природних властивостей земельного ресурсу (техніко-технологічні інтереси); б) з приводу товарно-грошових параметрів земельної власності (соціально-економічні інтереси);

здійснено оцінку правового забезпечення формування земельних відносин і впливу землеустрою на їхній стан. Зокрема розкрито вплив на формування земельних відносин незавершеності земельного законодавства та непроведення землеустрою сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань;

вперше опрацьовані методичні підходи до розробки моделей земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання на землі. Зокрема обґрунтовано, що для різних форм господарювання формуються свої внутрішні земельні відносини, які залежать від організаційної побудови підприємства та структури власності на землю;

вперше розроблено систему показників оцінки ефективності зміни земельних відносин. До економічних показників віднесено індивідуальні (рівень використання земель, валова продукція) і бюджетні (вартість сільськогосподарських угідь, валова додана вартість в сільському господарстві на 1 га сільськогосподарських угідь, надходження від плати за землю); до екологічних – рівень розораності, рівень сільськогосподарської освоєності, питома вага середовище стабілізуючих угідь, коефіцієнти екологічної стабільності та антропогенного навантаження території; до соціальних – кількість землевласників і землекористувачів, площа земель, кількість землекористувань і землеволодінь, в яких змінювались розміри землекористування, кількість власників земельних часток (паїв);

визначено основні напрями удосконалення формування земельних відносин у сільському господарстві Київської області. Зокрема: удосконалення нормативно-правової і методичної бази приватизації та оренди землі; встановлення єдиних принципів формування орендної плати за землю; удосконалення механізмів посилення земельно-регуляторної політики держави і місцевих органів влади на регіональному рівні; здійснення заходів з раціоналізації сільськогосподарського землекористування; формування шляхом землеустрою інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування тощо;

розроблено методику оцінки компенсації збитків при обміні земельних ділянок у сільськогосподарських підприємствах, яка передбачає врахування при обміні земельних ділянок їх місця розташування.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні і практичні результати досліджень активно використовуються при розробці стратегії та напрямів удосконалення економічних відносин в цілому і земельних відносин зокрема.

Основні положення, висновки та рекомендації дисертації знайшли практичне втілення в діяльності ДП “Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою” (довідка №613-04 від 29.12.2004 р.), окремі положення дослідження, що мають наукову новизну та практичну значимість використані Науково-дослідним економічним інститутом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України ( довідка №А/210 від 12.05.2003 р.), наукові розробки дисертаційного дослідження використовуються в управлінській практиці Київського обласного головного управління земельних ресурсів (довідка №09-3/03-1387 від 27.04.2005 р.).

Положення дисертаційного дослідження використовуються в навчально-методичному процесі на факультеті землевпорядкування ННІ земельних ресурсів та правознавства Національного аграрного університету (довідка №7 від 28.02.2005 р.).

Запропонована методика оцінки компенсації збитків при обміні земельних ділянок у сільськогосподарських підприємствах дасть змогу забезпечити ефективне господарювання в сільському господарстві за рахунок формування оптимальних за розмірами земельних масивів.

Особистий внесок здобувача. Викладені у дисертації наукові положення одержані дисертантом особисто. Результати з питань формування ринкових земельних відносин на Київщині є особистими розробками автора.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні положення, висновки та практичні розробки дисертанта доповідалися на ІІІ Симпозіумі “Україна-Австрія. Сільське господарство: наука і практика” (Чернівці, 14-16 вересня 2000 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Землевпорядна наука, виробництво і освіта ХХІ століття" (м. Київ, 20 квітня 2001 року); Міжнародній науковій конференції "Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених" (м. Київ, 25 лютого 2003 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми розвитку земельних відносин, землеустрою і земельного кадастру в умовах ринкової економіки" (м. Харків, 14-15 вересня 2004 року).

Публікації. Результати дослідження по темі дисертації відображені у 10 наукових одноосібних працях, в т.ч. 6 опубліковані у фахових виданнях, 4 – тези доповідей. Загальний обсяг публікацій становить 3,36 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Обсяг основної частини дисертації становить 202 сторінки комп’ютерного тексту, містить 45 таблиць, 10 рисунків та 2 формули. Обліковий обсяг дисертації відповідно до вимог ВАК – 183 сторінки. Повний обсяг дисертації 242 сторінки, до нього входять 14 додатків на 23 сторінках. Список використаних джерел нараховує 180 робіт.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі “Теоретичні основи формування земельних відносин” проведене комплексне дослідження історичних передумов реформування земельних відносин та теоретичних основ розвитку земельних відносин в ринкових умовах.

Автор розкриває, що в Україні склалася досить критична ситуація в аграрному землекористуванні. Земельні ресурси прискореними темпами деградують й виснажуються, при цьому не виробляється необхідна кількість продовольства. Як і багато вчених економістів-аграрників, дисертант вважає, що стратегічною метою земельної реформи має бути забезпечення за допомогою принципово нових земельних відносин високоефективного використання сільськогосподарських угідь, всебічної охорони та розширеного відтворення родючості ґрунтів, розв’язання продовольчої проблеми в країні.

В дисертації обґрунтовується, що у земельні відносини залучені в прямій і опосередкованій формах усі члени суспільства, які додають цим відносинам різноманітності перетинаючих, взаємодоповнюючих або, навпаки, взаємовиключних потреб, інтересів, ціннісних настанов, орієнтації і мотивацій. Це означає, що основна складова цих відносин – земельна власність – є складним вузлом загальнонаціональних, групових (відомчих, територіальних) та індивідуальних інтересів, які виникають з приводу розподілу й перерозподілу земельних ресурсів, їх продуктивного освоєння та ефективного використання, а також охорони і раціонального відновлення втрачених у процесі господарської діяльності корисних споживчих властивостей землі. Враховуючи викладене, земельні відносини виділяються в особливу соціально-економічну категорію не тільки через специфіку землі як унікального об’єкта загальних багатоцільових інтересів, але і через двоїстий характер землі. Зокрема, земля як природний ресурс є у відтворювальному процесі одночасно і природним тілом, і товаром, який включено в систему товарно-грошових відносин як соціально-економічна категорія. Відповідно, безліч земельних інтересів, що виникають у суспільстві, можна умовно поділити на дві групи:

а) інтереси з приводу ефективного освоєння природних властивостей земельного ресурсу (техніко-технологічні інтереси);

б) інтереси з приводу товарно-грошових параметрів земельної власності (соціально-економічні інтереси).

У сфері розподілу і перерозподілу земельних ресурсів перша група земельних інтересів суспільства орієнтується на параметри функціонально-господарської структури земельного фонду, тобто фокусується на масштабах, пропорціях і пріоритетах його розподілу за ступенем господарського освоєння (освоєні, слабо освоєні й неосвоєні землі), видах і категоріях (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, території під забудовою, болота, чагарники, лісові угіддя і т.п.), типах цільового використання (сільськогосподарського, рекреаційного призначення, житлової та громадської забудови, промисловості, транспорту тощо та інших форм освоєння), інтенсивності експлуатації й антропогенного впливу. Суспільні й індивідуальні інтереси, як правило, різною мірою орієнтовані на підтримку найбільш ефективної функціонально-господарської структури земельного фонду. Хоча у визначених ситуаціях інтереси приватних осіб і конкретних соціальних груп населення з приводу функціонально-господарського використання земель можуть не відповідати загальнонаціональним. Проте у даному випадку можливі протиріччя суспільних і приватних інтересів не мають антагоністичного характеру і відносно легко вирішуються, насамперед на основі ринкових механізмів економічного саморегулювання.

Друга соціально-економічна група земельних інтересів суспільства спрямована на структуру земельної власності за складом, сполученнями і пропорціями. У даному випадку йдеться про співвідношення між величиною земельної власності держави, визначених груп населення і приватних осіб; великих, середніх і дрібних власників; вітчизняних й іноземних землевласників; активних і пасивних власників і т.д.

Тому інтереси суспільства орієнтовані не тільки на збереження частини земельних ресурсів, які є в розпорядженні держави і необхідної для розвитку країни, але й на те, щоб даний життєво важливий фактор знаходився в руках власників, які здатні найбільш доцільно і з максимальною для всіх членів суспільства користю розпорядитися ним. Інтереси окремих власників спрямовані на збереження за кожним з них прав володіння, користування і розпорядження земельною власністю, незалежно від того, наскільки продуктивно вони використовують землю і якою мірою її експлуатація відповідає критеріям ефективності. В результаті виникають неминучі протиріччя між інтересами різних соціальних груп населення, які супроводжуються протягом світової історії розвитку суспільства серйозними соціальними зіткненнями і конфліктами. Саме тому формування земельних відносин потребує розробки регіональних підходів.

У другому розділі “Оцінка ефективності розвитку ринкових земельних відносин у сільському господарстві Київської області” проаналізовано структуру земельного фонду області, визначено його еколого-економічний стан та ефективність використання. Дисертантом вивчені процеси розвитку земельних відносин у сільському господарстві області, дана оцінка результативності цього процесу. Автором визначений вплив землеустрою на формування земельних відносин.

Основними показниками ефективності використання сільськогосподарських угідь є диференціальна рента, продуктивність (урожайність) угідь, валова продукція, чистий дохід з одиниці площі. Автором в якості одного з основних критеріїв ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу вибрано продуктивність угідь, яка визначається урожайністю культур на сільськогосподарських землях і залежить від ґрунтових та кліматичних факторів, рівня розвитку продуктивних сил. Зокрема, урожайність основних сільськогосподарських культур в усіх категоріях господарств Київської області, в т.ч. і в сільськогосподарських підприємствах протягом 1995 - 2000 рр. мала тенденцію до стабільного зниження. Так, порівняно з 1990 роком до 1999 року урожайність зернових культур знизилась на 41,9 %, цукрових буряків – на 29,4, соняшнику – на 17,2, льону-довгунця – на 39,1, картоплі – на 41,5, овочів – на 17,2%. Поряд зі зниженням урожайності протягом 1990 - 2001 рр. у структурі посівних площ основних сільськогосподарських культур зменшувалася частка технічних (на 5,4%) і кормових (на 9,1%) культур. Частка зернових і зернобобових, картоплі й овоче-баштанних культур збільшилась відповідно на 13,9 і 0,6 відсотків.

В роботі обґрунтовано, що рівень використання земель знизився внаслідок необґрунтованого перерозподілу земельних масивів сільськогосподарських земель, що зумовило порушення сівозмін, нехтування природоохоронними заходами, зниження кількості внесених мінеральних й органічних добрив через нестачу фінансових ресурсів у сільськогосподарських товаровиробників.

Разом з тим, результати трансформації форм сільськогосподарського землекористування свідчать про ринкову направленість цього процесу. З відчуженням частини земель сільськогосподарських підприємств на користь інших землекористувачів розміри земельної площі цих підприємств зменшилися, що підтверджують результати дисертаційного дослідження (табл. 1).

Таблиця 1

Групування підприємств Київської області

за площею сільськогосподарських угідь

Площа сільськогосподарських угідь, га | 1997 р. | 2003 р.

кількість підприємств | % | кількість підприємств | %

До 100 | 1260 | 62,2 | 1724 | 66,2

100-500 | - | - | 267 | 10,3

500-1000 | 231 | 11,4 | - | -

1000-1500 | - | - | 613 | 23,5

1500-2000 | 42 | 2,1 | - | -

Понад 2000 | 492 | 24,3 | - | -

Разом | 2025 | 100,0 | 2604 | 100,0

За аналізований період максимальний розмір сільськогосподарських підприємств зменшився від 2000 га і більше до 1500 га, які за кількістю становлять 23,5%. Аналогічні тенденції спостерігаються в сільськогосподарських підприємствах із площею від 500 до 1000 га сільськогосподарських угідь. На зміну були утворені сільськогосподарські підприємства розміром від 100 до 500 га. Кількість невеликих господарств, навпаки, постійно збільшується. На початок 2004 року питома вага сільськогосподарських підприємств площею до 100 га становила 66,2% проти 62,2% у 1997 році.

Однією із причин зменшення розмірів підприємств було розукрупнення великих господарств на менші й створення на їхній основі невеликих господарств (до 1500 га). У процесі перерозподілу земель між різними категоріями землекористувачів питома вага сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні фізичних осіб, збільшилася від 9,6% до 26,7%. У державній власності залишилося тільки 5,3% сільськогосподарських угідь (5,5 % ріллі).

У третьому розділі “Напрями удосконалення земельних відносин в умовах формування ринкової економіки” сформульовані основні напрями удосконалення земельних відносин в сільському господарстві, виокремлені основні правові проблеми формування і розвитку земельних відносин, розроблені моделі земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання на землі, дана оцінка ефективності зміни земельних відносин, розроблена методика оцінки компенсації збитків при обміні (міні) земельних ділянок в сільськогосподарських підприємствах.

Проведена експертна оцінка результативності регіональної земельної політики та виявлені аспекти, які є пріоритетними в найближчій перспективі. Зокрема 57% опитаних керівників сільськогосподарських підприємств вважають, що земельна політика регіону не відображає інтересів основної частини сільського населення, 25% дали позитивну відповідь, а 18% не змогли відповісти. Незважаючи на те, що існуюча нормативно-правова база орендних відносин у сільському господарстві задовольняє тільки 6% опитаних сільськогосподарських товаровиробників, 49% вважають, що оренда землі повинна залишатися домінуючою формою земельних відносин. У більшості опитаних склалася думка, що керівники регіональних органів влади мають намір проводити власну земельну політику, на підтримку якої висловилися 50% респондентів, хоча в більшості випадків цю політику вони не вважають достатньо відкритою і прозорою (68% опитаних). Багато фахівців (50%) не вважають за необхідне, щоб земля була товаром, оскільки сумніваються, чи зможе вітчизняний приватний сектор конкурувати нарівні із закордонним капіталом. На їхню думку, на даний момент більш доцільною формою земельних відносин є оренда, тому 65% респондентів висловилися за внесення удосконалень і доповнень до її нормативно-методичної бази. Кредитну політику щодо створення умов ефективного використання землі сільськогосподарськими товаровиробниками вважають неефективною 75% респондентів.

Таким чином, у результаті проведеного дослідження встановлено, що керівниками і фахівцями сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств результати земельної реформи (отже, і проведеної земельної політики) на регіональному рівні сприймаються неоднозначно. Деякі респонденти прагнули прийняти бажане за дійсне. Інші, навпаки, надмірно драматизували ситуацію. Однак опитуваний контингент є найбільш інформованим, кваліфікованим і сприйнятливим до змін земельних відносин у сільському господарстві. Тому, враховуючи висловлені думки, зроблено висновки щодо напрямів удосконалення земельних відносин. Зокрема, до пріоритетів слід віднести формування земельних відносин щодо створення системи сталого землекористування, заходи щодо удосконалення земельних відносин і системи управління сільськогосподарським землекористуванням.

Таким чином, до основних напрямів удосконалення земельних відносин у сільськогосподарському виробництві слід віднести:

удосконалення нормативно-правової і методичної бази приватизації й оренди землі в сільському господарстві;

вироблення єдиних принципів формування орендної плати за землю;

розробка механізмів посилення земельно-регуляторної політики держави і місцевих органів влади на регіональному рівні;

здійснення заходів з раціоналізації землекористування сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання;

посилення екологічної і соціальної політики в галузі використання й охорони земель в сільській місцевості;

формування шляхом землеустрою інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування.

Удосконалення земельних відносин, насамперед в аграрній сфері, вимагає певних змін і коректив у форми та методи здійснення земельних перетворень, а відповідно й оцінки ефективності таких змін. Враховуючи, що земельні відносини – це складова частина економічної системи суспільства і є складним, багатогранним процесом, який залежить від характеру виробничих відносин, форм власності на землю тощо, оцінка їх зміни потребує розроблення системи критеріїв і показників. Пропонується здійснювати таку оцінку в напрямах економічної, екологічної та соціальної ефективності зміни земельних відносин.

Економічна ефективність зміни земельних відносин повинна оцінюватись виходячи із системи економічних взаємозв'язків і, відповідно, вимагає системи оціночних показників. Необхідно враховувати, з одного боку, колективні й особисті інтереси землевласників і землекористувачів, а з другого – суспільні інтереси, що вимагає використання як індивідуального (доходного), так і народногосподарського (бюджетного) підходу при визначенні економічної ефективності. До індивідуальних економічних показників пропонуємо віднести ріст рівня використання земель, ріст доходності з 1 га угідь. До бюджетних економічних показників – ріст вартості землі, ріст валової доданої вартості, ріст надходжень до бюджету від плати за землю. За період з 1997 р. по 2003 р. рівень використання земель у суспільному секторі виробництва дещо покращився (табл. 2). Разом з тим, порівняно з 1990 роком, виробництво валової продукції та вартість сільськогосподарських угідь порівняно з 1997 роком (за методикою нормативної грошової оцінки земель) знизилася.

Екологічна ефективність зміни земельних відносин пов'язана з необхідністю охорони земель і довкілля, відтворення й раціонального використання земельних ресурсів. Проявляється вона перш за все через вплив земельних відносин на навколишнє природне середовище і характер використання землі. Тут першочергове значення має зміна структури цільового використання земель на конкретній території (регіону, району, ради), структури орних земель і середовище стабілізуючих факторів, позитивна зміна екологічної стабільності та антропогенної завантаженості, позитивний баланс гумусу в процесі сільськогосподарського використання орних земель тощо.

Таблиця 2

Оцінка економічної ефективності зміни земельних відносин

в Київської області

Показники | 1990 р. | 1997 р. | 2003 р. | +,- 2003 р. до

1990 р. | +,- 2003 р. до

1997 р.

одиниць | % | одиниць | %

Індивідуальні

Рівень використання земель (урожайність основних сільського-подарських культур), ц/га : зернові |

35,6 |

24,3 |

30,0 |

-5,6 |

-15,7 |

+5,7 |

19,0

цукрові буряки | 284,6 | 207,1 | 250,6 | -34,0 | -11,9 | +43,5 | 17,3

соняшник | 11,6 | 7,9 | 12,9 | +1,3 | 10,1 | +5,0 | 38,7

картопля | 120,7 | 125,7 | 107,9 | -12,8 | -10,6 | -17,8 | -16,4

овочі | 161,4 | 134,9 | 123,8 | -37,6 | -23,3 | -10,2 | -8,2

Валова продукція в порівняних цінах

2000 р.:

на 1 га ріллі, грн. |

4939,4 |

2372,7 |

2653,0 |

-2286,4 |

-46,3 |

+280,3 |

10,6

на 1 га сільського- подарських угідь, грн. | 4268,2 | 1981,5 | 2219,0 | -2049,2 | -48,0 | +237,5 | 10,7

Бюджетні

Вартість сільськогосподарських угідь (за методикою нормативної грошової оцінки земель),

1 га грн. |

- |

9288,0* |

7441,0 |

+7441,0 |

100,0 |

-1847,0 |

-19,9

Валова додана вартість в сільському господарстві на 1 га сільськогосподарських угідь, грн. |

- |

360,0* |

1304,0 |

+1304,0 |

100,0 |

+944,0 |

72,4

Надходження від плати за землю на 1 га, грн.:

від земельного податку |

- |

- |

9,5 |

+9,5 |

100,0 |

+9,5 |

100,0

від орендної плати | - | - | 111,8 | +111,8 | 100,0 | +111,8 | 100,0

* Дані 1996 року.

В екологічному аспекті формування нових земельних відносин не характеризується позитивними зрушеннями. Розораність і сільськогосподарська освоєність з 1990 по 2003 рр. зросли на 5,8%. Разом з тим питома вага середовище стабілізуючих угідь як в сільськогосподарських угіддях, так і в земельній площі зросла. Це позитивно вплинуло на коефіцієнти екологічної стабільності й антропогенного навантаження, які зазнали позитивних змін.

Соціальна ефективність зміни земельних відносин характеризується їх зміцненням, стабільністю прав землекористування і землеволодіння. Вона зумовлена значенням землі як об'єкта соціально-економічних відносин і спрямована на поліпшення соціальних умов суспільного відтворення. До показників соціальної ефективності зміни земельних відносин пропонується віднести стабільність сільськогосподарських землеволодінь і землекористувань (їх кількість і площа землекористування), розподіл земель між соціальними групами. Зокрема, за період з 1997 по 2003 рр. у Київській області кількість землевласників і землекористувачів зросла на 12,7%, у тому числі недержавних сільськогосподарських підприємств на 27,4%. Збільшилась площа землекористування фермерських і селянських господарств на 72,9%. 11805 власників земельних часток (паїв) одержали 42,5 тис. га сільськогосподарських угідь у власність. Все це вказує на позитивні соціальні тенденції.

Таким чином, можна констатувати, що зміни земельних відносин в Київській області за період з 1997 по 2003 рр. мають позитивний характер у соціальному аспекті, частково позитивні – в економічному і незадовільні – в екологічному.

Розроблені моделі земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання. Зокрема обґрунтовано, що для різних форм господарювання формуються свої внутрішні земельні відносини, які залежать від організаційної побудови підприємства та структури власності на землю.

Законом України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено порядок обміну земельними частками (паями) за бажанням їх власників до часу видачі державних актів на право власності на земельну ділянку. Разом з тим у більшості випадків виникає потреба обміну земельними частками, які вже виділені в натурі з метою раціоналізації землекористування.

Обмін (міна) регулюється Цивільним кодексом України (стаття 715). За договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар (земельну ділянку) в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Згідно з договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Отже, обмін (міна) земельними ділянками може здійснюватися за ціною, з якою погоджується кожна із сторін, як продавець, так і покупець, тобто за ринковою вартістю. Враховуючи, що земельні ділянки розміщені в різних земельних масивах і мають різне інженерне облаштування, запропонований методичний підхід оцінки компенсації вартості землі при обміні (міні).

Зокрема, пропонується розмір компенсації визначати як добуток площі земельної ділянки, яка підлягає обміну (міні), і різниці у вартості іншої земельної ділянки в розрахунку на одиницю їх площі з врахуванням місця розташування земельної ділянки за формулою:

К = ( Р1 х Г1 – Р2 х Г2 ) х kм, (1)

де К – розмір компенсації, грн.;

Р1 і Р2 – площа земельних ділянок, га;

Г1 і Г2 – грошова оцінка 1 га угідь першої і другої земельних ділянок, грн.;

kм – коефіцієнт зменшення або збільшення нормативної грошової оцінки земель залежно від її розміщення до населеного пункту або внутрішньогосподарських перевезень продукції.

ВИСНОВКИ

1. Досвід проведення земельних перетворень, реформування земельних відносин в агропромисловому комплексі Київської області свідчить, що виробничі відносини, складовою яких є і земельні відносини, як України в цілому, так і в окремому регіоні обов'язково повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Якщо ця відповідність втрачається, виробничі відносини конкретних підприємств потребують вдосконалення. Саме цей фактор відповідності був і залишається визначальним минулих земельних реформ і сучасної. Разом з тим природні, соціальні й економічні умови регіону мають вплив на особливості формування регіональних земельних відносин.

Обґрунтовано, що основними напрямами подальшого вдосконалення земельних відносин на регіональному рівні є такі:

удосконалення системи земельних відносин у сільському господарстві з урахуванням суспільних та індивідуальних інтересів як з приводу ефективного використання землі, так і з приводу землі як товару;

формування екологічно стійких землеволодінь і землекористувань із урахуванням збереження і відновлення природних ландшафтів;

удосконалення регуляторної політики держави щодо становлення ефективного сільськогосподарського землекористування, включаючи і землеустрій.

2. Доведено, що незавершеність правового забезпечення формування і розвитку земельних відносин на державному рівні впливає на їх формування на регіональному рівні. Зокрема, залишаються недостатньо врегульованими питання регуляторної політики держави у галузі використання й охорони земель, регулювання новосформованих земельних відносин у сільському господарстві, а також забезпечення і створення умов для раціонального й ефективного використання земельних ресурсів.

3. Приватизація і паювання земель, реформування колективних сільськогосподарських підприємств в агроформування ринкового типу здійснюються без належного економічного обґрунтування, без економічно обґрунтованого перерозподілу земель як між формами власності, так і між формами господарювання. Сучасний стан значної частини земельних ресурсів Київської області характеризується передкризовою тенденцією до прогресуючого погіршення.

Досліджено, що в системі відносин власників землі і землекористувачів домінують орендні відносини, які зорієнтовані, в основному, на крупнотоварне сільськогосподарське землекористування, що забезпечує вищий рівень використання земель, ніж в інших регіонах України.

4. Обґрунтовано, що реформування системи сільськогосподарського землекористування зумовило значні зміни в аграрному секторі Київської області. Всі сільськогосподарські угіддя були розпайовані, основна частина сільського населення одержала державні акти на право приватної власності на землю. У процесі реформування в Київській області створено 832 нових сільськогосподарських підприємств різних організаційно-правових форм. Кількість фермерських господарств в області значно збільшилася. Ці зміни вплинули на динаміку сільськогосподарського виробництва: зокрема, збільшилося, хоча й незначно, виробництво валової продукції, підвищився рівень рентабельності. Однак дана тенденція, в основному, простежується в галузі рослинництва, а в галузі тваринництва зберігаються небажані тенденції.

Реформування земельних відносин, запровадження приватної власності на засоби виробництва, збільшення кількості приватних підприємств, становлення фермерського сектору суттєво не вплинули на збільшення обсягів виробництва та підвищення рівня використання земель.

5. Під час значних земельних і економічних перетворень, повсюдної реорганізації виробництва і території, перерозподілу земель першочергового значення набув землеустрій, в ході якого забезпечується перехід до земельного ладу з новими формами господарювання, землеволодіння і землекористування. Нині землеустрій є основним важелем держави у здійсненні регуляторної земельної політики та управління земельними ресурсами.

Разом з тим, встановлено, що землевпорядні роботи з організації раціонального використання й охорони земель зведені до мінімуму, що негативно вплинуло на екологічний та економічний стан землекористування.

6. Встановлено, що земельні відносини в сільськогосподарському виробництві на сучасному етапі переходу до ринку потребують удосконалення. Визначено напрями їх удосконалення. Серед них основними є:

удосконалення нормативно-правової і методичної бази приватизації та оренди землі в сільському господарстві;

встановлення єдиних принципів формування орендної плати за землю;

розроблення механізмів посилення земельно-регуляторної політики держави і місцевих органів влади на регіональному рівні;

здійснення заходів з раціоналізації землекористування сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання;

посилення екологічної і соціальної політики в галузі використання й охорони земель в сільській місцевості;

формування шляхом землеустрою інвестиційної привабливості сільськогосподарського землекористування.

7. Реформування сільськогосподарських підприємств на сучасному етапі аграрних перетворень полягає в створенні на сучасних правових, наукових і організаційно-методичних засадах виробничо-господарських формувань ринково-підприємницького типу, які найбільшою мірою відповідатимуть вимогам і потребам сучасного та майбутніх етапів розвитку сільського господарства і будуть здатні забезпечувати ефективний розвиток цієї галузі народного господарства.

Для забезпечення розвитку високої економічної ефективності сільськогосподарського виробництва та збалансованого еколого-економічного використання земельних територій реформування аграрного сектору необхідно здійснювати з обов'язковим дотриманням принципів соціальної справедливості, територіальної цілісності й еколого-економічної стабілізації.

Розроблені моделі земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах різних форм господарювання. Обґрунтовано, що для різних форм господарювання формуються свої внутрішні земельні відносини, які залежать від організаційної побудови підприємства та структури власності на землю.

8. Розроблено систему економічних, екологічних і соціальних критеріїв і показників для оцінки ефективності земельних відносин. Зокрема, до економічних віднесено індивідуальні (рівень використання земель, валова продукція) і бюджетні (вартість сільськогосподарських угідь, валова додана вартість у сільському господарстві, ріст показників нормативної грошової оцінки земель), до екологічних – рівень розораності, сільськогосподарську освоєність, питому вагу середовище стабілізуючих угідь, екологічну стабільність та антропогенне навантаження території. Соціальну ефективність зміни земельних відносин відображають кількість землевласників і землекористувачів, площа земель, кількість землекористувань і землеволодінь, в яких змінювалися розміри землекористування, кількість власників земельних часток (паїв), кількість сільськогосподарських підприємств і фермерських господарств, які одержали землю у власність.

Встановлено, що зміни земельних відносин в Київській області за період 1997 по 2003 рр. носять позитивний характер в соціальному аспекті, частково позитивний в економічному, і незадовільний в екологічному. Зокрема, в Київській області за період з 1997 по 2003 рр. рівень використання земель зріс на 19,0 %, обсяг виробництва валової продукції збільшився на 10,6%. Разом з тим вартість сільськогосподарських угідь зменшилась на 19,9 відсотків.

9. Запропонована методика оцінки компенсації збитків при обміні земельних часток у сільськогосподарських підприємствах, дає змогу вести ефективне господарювання в сільському господарстві шляхом формування оптимальних за розмірами земельних масивів при одночасному функціонуванні вторинного ринку земельних ділянок. Пропонується розмір компенсації визначати як добуток площі земельної ділянки, яка підлягає обміну, і різниці у вартості іншої земельної ділянки в розрахунку на одиницю їх площі з врахуванням їх місця розташування.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Кузін Н.В. Плата за землю як один із важелів економічного регулювання земельних відносин // Землевпорядний вісник. – 1999. - № 1. – С.54-56.

2. Кузін Н.В. Проблеми кадастрового землеустрою в містах // Землевпорядний вісник. - 1999. - №2. - С. 39-41.

3. Кузін Н.В. До питання про основи формування земельних відносин в умовах ринкової економіки // Вісник аграрної науки. – 2001. - №2. – С.73-74.

4. Кузін Н.В. Роль і місце оренди землі в умовах сучасного реформування земельних відносин // Землевпорядкування. – 2001. - №3. – С.20-25.

5. Кузін Н.В. Методичні підходи землевпорядкування землекористувань особистих селянських і фермерських господарств // Землевпорядкування. - 2003. - №3. - С. 21-29.

6. Кузін Н.В. Оцінка ефективності зміни земельних відносин у ринкових умовах у Київській області // Землеустрій і кадастр. - 2005. - №1. - С. 83 – 92.

Тези доповідей

7. Kuzin N.V. Methodological basis of formation land relations in conditions of market ransition // III Simposium Ukraine-Osterreich “Landwirtschaft: Wissenschaft und Praxis”. Tschernivci, 14-16 September, 2000. - S. 7.

8. Кузін Н.В. Моделювання земельних відносин в новостворюваних сільськогосподарських підприємствах Київщини //Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Землевпорядна наука, виробництво і освіта ХХІ століття". - К.: Інститут землеустрою УААН, 2001. – С. 44-51.

9. Кузін Н.В. До питання моделювання земельних відносин на селі // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Землевпорядна освіта, наука та виробництво: сьогодення та перспективи очима молодих вчених”. – К.: Національний аграрний університет, 2003. – С.92-97.

10. Кузін Н.В. Тенденції рівня використання земель у Київській області в процесі здійснення земельної реформи // Тези доповідей міжнародної науково-практичної конференції “Проблеми розвитку земельних відносин, землеустрою і земельного кадастру в умовах ринкової економіки”. – Х., 2005. – С.116-119.

АНОТАЦІЯ

Кузін Наталія Василівна. Формування земельних відносин в ринкових умовах, їх еколого-економічна та соціальна ефективність. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 – економіка природокористування і охорони навколишнього середовища – ДП “Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою”, м. Київ, 2005.

Удосконалено теоретичні основи формування на системній основі земельних відносин. Здійснено оцінку правового забезпечення формування земельних відносин і впливу землеустрою на їхній стан. Опрацьовані методичні підходи до розробки моделей земельних відносин в агроформуваннях з різними формами господарювання на землі. Розроблено систему показників оцінки ефективності зміни земельних відносин; до економічних показників віднесено індивідуальні (рівень використання земель, валова продукція) і бюджетні (вартість сільськогосподарських угідь, валова додана вартість в сільському господарстві на 1 га сільськогосподарських угідь, надходження від плати за землю); до екологічних –