ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

КОВЦУНЯК СВІТЛАНА ІВАНІВНА

УДК 215+216 (089.3)

РЕЛІГІЙНО-СВІТОГЛЯДНІ ІДЕЇ В ДАВНЬОРУСЬКИХ ЗБІРКАХ АФОРИЗМІВ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ РЕДАКЦІЙ “БДЖОЛИ”)

Спеціальність 09.00.11 – релігієзнавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Бондар Станіслав Васильович, Інститут філософії НАН України, старший науковий співробітник відділу історії філософії України

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого Міністерства культури і мистецтв України, професор кафедри суспільних дисциплін

кандидат філософських наук Кулагіна Ганна Михайлівна, Відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, науковий співробітник відділу філософії релігії.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра теорії та історії культури, м. Львів

Захист відбудеться “28” жовтня 2005 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, 4). З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Інституту філософії Г.С. Сковороди НАН України (01001, Київ, вул. Трьохсвятительська, ).

Автореферат розісланий “28” вересня 2005 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради

кандидат філософських наук, доцент Бучма О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасному національно-культурному й духовно-інтелектуальному житті України підвищується роль поглиблених теоретичних розробок, особливо маловивчених ділянок історії вітчизняної духовної культури. Такого роду наукові розвідки мають значний евристичний потенціал, а отримані здобутки дозволять отримати максимальний ступінь новизни та практичного значення дослідження. Необхідність таких студій зумовлена також іншими обставинами. По-перше, оновлення суспільства змушує з повною відповідальністю прослідкувати попередню тисячолітню історію нашої Батьківщини, зокрема добу ХІ – ХІІІ ст. По-друге, дослідження цього яскравого й ще зовсім не вивченого періоду дозволяє виявити ідейний підмурок наступного розвитку української православної богословської традиції, розкрити її національні, етнічні та транснаціональні фактори розвитку, краще зрозуміти сучасні релігійно-церковні процеси та віднайти релігійно-філософські витоки світогляду сучасних православних віруючих. По-третє, вивчення ранньосередньовічної релігійно-філософської думки дозволяє відпрацювати адекватну методологію теоретичного осмислення розмаїтого фактичного матеріалу, продемонструвати його придатність до релігієзнавчої систематизації та узагальнення, створює перспективу для виведення медієвістичних релігієзнавчо-філософських студій на сучасний науково-теоретичний рівень. Саме тому видатна пам’ятка києворуської релігійно-філософської думки “Бджола” є одним із найбільш репрезентативних, популярних і цитованих текстів української середньовічної літератури ХІІ – ХVІІІ ст., насичених релігійно-філософським змістом.

Дотепер “Бджола” розглядалася виключно як літературна пам’ятка з точки зору історії літератури та мови, а в окремих статтях, монографіях і підручниках з історії української релігійно-філософської думки її безпрецедентно багатий релігійно-світоглядний зміст нажаль висвітлювався недостатньо, лише у формі згадувань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до досліджень кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника за темою “Релігійно-філософська думка України ХІ – ХVІІ сторіч” (2003-2006 рр.) і є складовою частиною планової теми “Філософська думка України в історико-культурному контексті ХІ-ХVІІІ сторіч” відділу історії філософії України Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (Державний реєстраційний номер 0101U001471).

Об’єктом дослідження є українська релігійно-філософська думка ХІІ – ХVІІ століть.

Предметом дослідження є релігійно-світоглядний зміст давньоруського перекладного твору ХІІ ст. “Бджола” та його редакцій ХV –ХVІІ ст., розглянутого як пам’ятки духовної культури у світоглядному, богословському й релігійно-філософському аспектах, а також з точки зору його впливу на сучасну йому та подальшу духовно-культурну традицію України.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є реконструкція шляхом цілісного й повного релігієзнавчо-філософського аналізу тексту “Бджоли” її релігійно-світоглядного змісту. Досягнення поставленої мети вимагало розв’язання наступних завдань:

-

-

-

-

-

-

Методи дослідження. Дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму, загальнолюдськості, позаконфесійності, методологічного та світоглядного плюралізму. Зважаючи на специфіку об’єкта та предмета дослідження, при написанні дисертації були використані дослідницькі методи, зокрема обробка джерельного матеріалу, узагальнення та систематизація фактів. Структурно-функціональний аналіз використано для з’ясування функцій, які виконувала “Бджола” в системі та структурі духовних процесів України-Русі. Оскільки редакції “Бджоли” датовані різними сторіччями (ХІІ-ХVІІ ст.) з метою виявлення найважливіших проблем та ідей, котрі найбільш хвилювали суспільство на різних етапах духовної традиції, застосовувався проблемно-хронологічний метод. Компаративний метод дозволив вивчити типологічне й особливе “Бджоли” в контексті інших пам’яток середньовічної України. Історико-філософські методи передбачали вирішення поставлених завдань на фактографічному, теоретичному й історіографічному рівнях. Герменевтичний метод використовувався тому, що тексти досліджуваного періоду передбачають їх тлумачення на буквальному, алегоричному, дидактичному й анагогічному рівнях. Використовувались також методи комплексного, лінгвістично-семантичного, текстологічного, етимологічного, кількісно-статистичного аналізу тексту.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі дослідження видатного перекладного українського ранньосередньовічного релігійно-філософського твору “Бджола” реконструйовано своєрідні, “нетрадиційні” для релігієзнавства й історії філософії тексти, які досі не досліджувались, і визначено їх релігійно-світоглядний зміст, суть якого полягає: у рецепції Київського християнства давньогрецької філософії; орієнтації на Новий Завіт, патристичну й античну філософію; софійність й оптимістичність світобачення; органічне поєднання навчання й виховання в процесі соціалізації особистості; духовність, гуманізм і солідарність у міжлюдських стосунках; євангельські принципи державно-церковних відносин. У рамках проведеного дослідження обґрунтовано положення, що вирізняються науковою новизною:

- простежено, що збірка “Бджола” укладена з творів античних і християнських авторів у VI–VII ст., вірогідно, видатним православним богословом Максимом Сповідником. Відтоді вона відігравала визначну роль і мала безпрецедентну популярність у Візантії VI – XII ст. та упродовж ХІІ – ХVIII ст. у Київській Русі. Переклад пам’ятки у Київській Русі було здійснено внаслідок її універсального на той час морального й суспільного змісту, виразної орієнтації на Східних Отців і Вчителів Церкви ІV-VІІІ ст. Авторський корпус рукопису засвідчує органічну рецепцію київського християнства з давньогрецькою філософією, що доводить його суто європейський характер.

- встановлено, що чільне місце в рукописі займає соціально-етична проблематика, антропологічні, політично-правові та морально-психологічні проблеми. Текст має чітку соціокультуру та соціально-педагогічну спрямованость до богопізнання й світопізнання, на осягнення істинної християнської й філософської (“зовнішньої”) мудрості, класичної освіченості, книжного знання й навчання життєдіяльності у суспільстві.

- виявлено, що соціально-політичні принципи авторів “Бджоли” базувалися на євангельській та патристичній доктрині “симфонії” церкви й держави, ідеалі правовірного царя, намаганні воцерковити владу та задати їй модуси й стандарти: відповідальності перед Богом й людьми, правозаконності, моральності, компетентності, раціональності й мудрості, толерантності й міри, критичної саморефлесії.

- реконструйовано розуміння християнських авторів “Бджоли” смисложиттєвих проблем, яке у творі зводиться до пошуку пояснень природи зла, знаходження аргументів на захист ідей телеології і теодицеї, доказовості тотального детермінізму, промислу. Разом з цим античні філософи допускають наявність індетермінізму (талан, “вазнь”).

- з’ясовано, що особливості антропологічної доктрини “Бджоли” полягають в акценті на ідеї теозису, визначенні єдності й цілісності людського єства, розрізненні понять “тіло” й “плоть”, “душа” й “дух”, визнанні сакрального статусу тіла та засудженні крайнього аскетизму – скопецтва.

- показано придатність пам'ятки для релігієзнавчо-філософського аналізу та принципову можливість вичленування й осмислення типових для досліджуваної доби ідей і концепцій релігійно-світоглядного ґатунку.

Науково-теоретичне значення цієї праці полягає, насамперед, у її пошуково-експерементальному характері, у доведенні необхідності розширення кола джерел релігієзнавчо-філософських студій та показі принципової можливості релігійно-філософського аналізу текстів, що містять сотні лаконічних і різнорідних висловів, які складають певні труднощі для перекладу мовою сучасної культури. Використано адекватну методологію предмету дослідження, котра може бути застосована у наступних студіях давньоруських релігійно-філософських ідей, образів, ідеалів, понять, концептів, що є реальною підставою для подальшого розвитку українознавчої науки.

Практичне значення отриманих результатів. Основні узагальнюючі положення дисертації і результати дослідження конкретних проблем можуть бути використані в процесі підготовки синтетичних праць і підручників з історії духовної культури України та релігієзнавства, у порівняльному вивченні релігійних культур світу, на лекціях з релігієзнавства, теології, історії філософії, історії української філософії, історії культури, історії релігії, у спецкурсах, суміжних гуманітарних дослідженнях, при перекладах та публікаціях пам’яток української релігійно-філософської думки ХІ–ХVІІ ст.

Апробація результатів дисертації. Головні ідеї, концептуальні положення, науково-методологічні розробки автора пройшли апробацію на щорічних науково-практичних конференціях викладацько-аспірантського складу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2004, 2005), на ХІV Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2004), на ІХ Міжнародних Могилянських читаннях “Музейне збереження пам’яток сакрального мистецтва. Історія, сучасна практика і майбутнє" (Київ, лютий 2005.), на Міжнародній науковій конференції “Релігія і соціальні зміни в сучасному суспільстві” (Чернівці, квітень 2005), на Всеукраїнській конференції студентів-філософів – “VІІІ наукові читання пам’яті Георгія Флоровського” (Одеса, травень 2005), на ХV Міжнародній конференції “Історія релігій в Україні” (Львів, травень 2005), на всеукраїнських релігієзнавчих читаннях “Релігія в житті особи і суспільства: історія та сучасність” (Херсон, червень 2005).

Дисертація обговорювалася на кафедрі релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де вона була виконана.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 8 публікаціях: 4 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 – у збірниках наукових праць.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та завдань. Зважаючи на значний обсяг аналізованих текстів та велику кількість проблем, що в них порушуються, у дисертації аналізуються найбільш значимі у релігійно-філософському аспекті питання. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків.

Перший розділ дисертації присвячений історіографії релігійно-філософських досліджень української духовної культури ХІ-ХVІІ сторіч. Тут обгрунтовується джерельна база дисертаційної роботи та визначені принципи й теоретико-метологічні основи даного дослідження. У другому розділі відтворюється історико-культурний контекст створення “Бджоли”, висвітлюються її побутування у візантійській і давньоруській культурах. Подається загальна характеристика пам’ятки та встановлюються джерела її релігійно-філософських ідей. У третьому розділі проаналізовано віросповідну й софіологічну проблематику та висвітлено ставлення до освіти, знання й книжності в релігійно-ідейному контексті “Бджоли”. У четвертому розділі відтворюються соціально-політичні, смисложиттєві й антропологічні уявлення рукописів. У висновках підводяться підсумки проведеного дослідження і визначаються творчі перспективи розробки даної проблеми.

Повний обсяг дисертації - 203 сторінки, з них основний текст складає 182 сторінки. Список використаних джерел включає 236 найменувань й складає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито стан вивчення проблеми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи роботи, її наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

Перший розділ – “Історіографія, джерельна база і теоретико-методологічні проблеми дисертаційного дослідження” – складається із трьох підрозділів і виконує допоміжну роль, оскільки слугує сполучною ланкою між вступом і безпосереднім висвітленням загальної характеристики та релігійно-світоглядних ідей “Бджоли”. У першому параграфі - “Стан наукової розробки проблеми” – коротко характеризується відповідний науковий доробок, загальні позиції історіографії й рівень висвітлення теми. Проводиться концептуальний аналіз науково-дослідницьких робіт та літератури, пов’язаних з проблемою аналізу релігійно-світоглядних ідей в давньоруських збірках афоризмів “Бджола”. Обгрунтовується те, що тематика дисертаційного дослідження є перспективною областю релігієзнавчих досліджень.

Інтерес до духовно-інтелектуального життя Давньої Русі виник ще у ХVIII ст. Представники “західницького” напряму М. Карамзін, Ф. Буслаєв, Є. Голубинський, та інші автори наголошували на відставанні релігійно-світоглядної думки Русі та її залежності від візантійської й західноєвропейської. У другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. арх. Гавриїлом та М. Безобразовою були порушені деякі методологічні проблеми історико-філософського пізнання, висловлено думки про зв’язок руської філософії з вищою церковною ієрархією, візантійською та античною філософією. А. Щапов досліджував проблему язичництва, візантійського й руського православ’я та їхні взаємовпливи. В. Зеньковський, Г. Шпет, Н. Лоський, Е. Радлов розглядали проблеми вітчизняної середньовічної філософської думки. Передумовою сучасних текстологічних й джерелознавчих досліджень стали праці О. Бодянського, В. Істріна, В. Семьонова, А. Пипіна, І. Порфир’єва, М. Присьолкова, І. Свенцицького, І. Срезневського, О. Шахматова. І. Франка, продовжені культурно-історичними вишукуваннями Б. Грекова, І. Фроянова, В. Покровського, М. Тихомирова, Б. Рибакова, І. Будовніца, Г. Федотова. Від початку 70-х років ХХ століття побачили світ систематизуючі праці з типології, семіотики, стилю, канону, категоріального аналізу різних феноменів середньовічної культури. До таких належать розвідки С. Аверінцева, В. Бичкова, А. Гуревича, В. Іванова, В. Топорова, Д. Ліхачова, Ю. Лотмана, А. Панченко, Б. Успенського та ін. .

Прагнення виявити деякі особливості вітчизняної середньовічної релігійно-філософської думки та випрацювати принципи методології аналізу простежуються у працях Д. Чижевського, Н. Козлова, О. Замалєєва, А. Клевчені, В. Литвинова, В. Нічик, Я. Стратій, І. Паславського, Н. Пікулик, М. Кашуби. Д. Степовика, Т. Чайки, Н. Золотухіної, В. Єворовського, А. Галактіонова, П. Нікандрова, М. Громова, С. Бондаря, А. Бичко, Т. Голіченко, В. Горського, Л. Полякова, М. Поповича, О. Сирцової, О. Киричка, Г. Кулагіної та ін. . Дохристиянські й християнські світоглядно-релігійні уявлення знайшли предметне теоретичне осмислення у працях українських учених М. Грушевського, М. Костомарова, М. Драгоманова, І. Нечуй-Левицького, В. Гнатюка, О. Потебні, І. Огієнка, Т. Горбаченко, І. Іваньо, А. Річинського, Г. Лозко, М. Чмихова, Б. Лобовика, А. Глушака, Ю. Павленка, О. Бучми, П. Яроцького, Є. Харьковщенка, Н. Кочан, С. Головащенко, О. Сагана, В. Єленського та ін . Відчутним внеском у вивчення філософсько-релігійної й богословської думки України-Русі та Західної Європи є праці медієвістів Г. Подскальського, І. Музички, А. Великого, Л. Карсавіна, З. Удальцової, О. Добіаш-Рождественської, В. Даркевича, Ж. Ле Гоффа.

Історіографія питання показує, що попри значну кількість наукових праць, присвячених проблемам філософсько-релігійної культури середньовічної України, слід констатувати відсутність досліджень, в яких здійснювався би аналіз його релігійно-філософських ідей. Тому дисертаційна робота має на меті дослідити релігійно-світоглядні ідеї у давньоруській збірці афоризмів “Бджола”.

У другому параграфі - “Джерельна база дослідження” - зазначається, що специфіка дисертаційної роботи полягає в предметному дослідженні рукописних текстів ХІІ – XVII cт. та інших рукописних джерелах означеного періоду.

Основним джерелом дослідження було видання “Бджоли” В. Семеновим. Використовуються також й інші редакції та списки цього рукопису опубліковані П. Безсоновим, В. Семеновим, С. Розановим, М. Сперанським, С. Щегловою.

Оскільки ранньосередньовічна українська культура формувала свої світоглядно-релігійні уявлення під домінантним впливом Біблії та творів Отців й Учителів Церкви, у дисертації було використано й проаналізовано такі джерела як “Біблія”, коментарі й тлумачення до Святого Письма. Залучались твори християнських мислителів А. Блаженного, В. Великого, І. Дамаскіна, Е. Кіпрського, К. Єрусалимського, Г. Назіанзіна, Орігена, Є. Сіріна й М. Сповідника. Зміст досліджуваної пам’ятки було зіставлено з творами ранньосередньовічних вітчизняних мислителів: Феодосія Печерського, митрополитів Іларіона, Климента Смолятича, Никифора; Кирила Туровського, Данила Заточеника, Серапіона Володимирського. Використано такі рукописи як: “Житіє Романа й Давида”, “Успенський збірник”, “Слово про князів” та “Літописець Переяслава Суздальського”.

Дисертаційне дослідження базується також на ідейно-світоглядному змісті таких перекладних манускриптів як: “ХІІІ слів Григорія Богослова”, “Житіє Мефодія”, “Пояснення Євгарія Філософа”, “Ізборник 1076 р.”, “Ізборник Святослава 1073 року”, “Мірило праведне”, “Повість про Варлаама й Іосафа”, “Синайський патерик”, “Шестиднев”. Було залучено інші першоджерела: “Про життя, вчення й вислови знаменитих філософів” Діогена Лаертського, “Книга Правил Святих Апостолів, Святих Соборів Вселенських й Помісних й Святих Отців”, “Про управління імперією” Костянтина Багрянородного, “Міланський едикт”, “Послання Патріархів Східньої Вселенської Церкви про Плавославну Віру проти Протестанства й Англіканства”, “Шоста новела імператора Юстиніана”. Оскільки тексти “Бджоли” написані мертвою у даний час мовою, дисертантом використовувались словники церковнослов’янської, давньоруської, староукраїнської, давньогрецької й латинської мов, етимологічні словники та інша енциклопедична й довідкова література.

У третьому параграфі - “Теоретико-методологічна основа дисертації” – обгрунтовано методологічні засади дисертаційного дослідження. Специфіка дисертаційної роботи полягає в тому, що предметом дослідження є тексти, які складаються зі значної кількості коротких висловлювань. Такий текст не являє собою розгорнутий, систематизований, логічно побудований філософський чи богословський трактат, де автор оперує спеціальними фаховими категоріями та обґрунтовує конкретну ідею. Тому для відтворення певної ідеї, філософеми чи смислової одиниці тексту, дисертантка для кращого розуміння пам’ятки прагнула доповнити аналізований фрагмент змістом з інших джерел та застосувати відповідні дослідницькі науково-теоретичні методи.

Особливості менталітету досліджуваної доби та власне предмету дослідження потребували використання сукупності дослідницьких методів. Це, передусім, основний метод пізнання: обробка джерельного матеріалу, узагальнення та систематизація фактів із метою їх логічного опрацювання. Для взаємопов’язаного дослідження соціально-релігійних процесів використовувався структурно-функціональний аналіз. Згідно цьому методу явища соціального й духовного життя України-Русі осягались й досліджувались у зв’язку з тими функціями, котрі воно виконувало в системі інших явищ, які наслідки мало функціонування “Бджоли” для системи соціально-культурних відносин середньовічної України, для її інтелектуально-духовного, суспільно-політичного й державно-церковного життя. Проблемно-хронологічний метод дозволив провести порівняльний у хронологічному вимірі аналіз гносеологічних інтересів переписувачів й читачів списків “Бджоли”, датованих різними сторіччями (хронологічні зрізи), виявити ті теми, проблеми та ідеї, котрі найбільше хвилювали суспільство в зазначені історичні періоди. Компаративний метод дозволив вивчити подібності й відмінності, взаємозв’язки й взаємодії, ідейного змісту “Бджоли” з іншими релігійно-філософськими пам’ятками середньовічної України та визначити їхню типологічну спорідненість або несхожість. Використання історико-філософських методів дозволило реалізувати завдання на фактографічному, теоретичному й історіографічному рівнях. Тому у процесі студіювання “Бджоли” здійснювався (генетичний) аналіз передумов її виникнення, сутності (есенціональний аналіз) й особливостей функціонування (функціональний аналіз) її ідей у релігійно-філософській вітчизняній традиції. Дієвою підмогою стала герменевтика, тобто застосування сукупності методів, правил й принципів перекладу й пояснення смислу змісту, встановлення значення аналізованих давніх світських й сакральних текстів на рівні буквальному (“історичне” тлумачення), алегоричному (“алегоричне” тлумачення), дидактичному (“тропологічне” тлумачення) й анагогічному (“анагогічне” тлумачення), що надало можливість глибше проникнути в образно-символічний світ аналізованих манускриптів. Враховувалась своєрідність змісту “Бжоли”, її відчутна герметична для сучасної науки природа. Саме тому використовувались методи філологічного аналізу. Та зокрема, текстологічний метод служив для з’яcування причин стилістичних й ідейних змін, що були внесені переписувачами й укладачами текстів, порівняння різних їх варіантів, атрибуції, визначення їх протографу, списків й редакцій. Для філософії релігії є необхідним дослідити шляхи формування й становлення української абстрактної філософсько-релігійної лексики, установити її стилістичні й світоглядні функції. Значимим є також вивчення зв’язку словникової системи з буттям, простором і часом, із релігійною картиною світу. Застосування етимологічних матеріалів уможливило виявлення раніше існуючої морфологічної будови релігійно-філософських таких категорій, як “віра”, “уповання”, “мудрість”, “тіло”, “плоть”, “влада” тощо, допомогло показати їх походження, первісне значення, час появи та їхні корені. Лексикологічний метод орієнтував на вивчення формування мовного складу рукописів, змін, що в ньому відбуваються, розшарування лексики за сферами її використання та ступенем активності. Він сприяв виявленню основного, вторинного, прямого, переносного, нейтрального й стилістично маркованого значень певного терміну. Беручи до уваги розвинуту синкретичнісь й, одночасно, розвинену полісемантичність, варіативність й синонімічність мови ранньосередньовічних текстів значення лексикологічного аналізу важко переоцінити. Для відповіді на питання: яке пропорційне (в кількісному вимірі) відношення в аналізованому тексті між представленими в ньому християнськими й античними авторами, між старозавітними й новозавітними текстами, між християнськими, античними й римськими авторами, яким темам (проблемам) присвячено більше глав, якій проблемі присвячено більше висловлювань був використаний кількісно-статистичний метод. Дисертація ґрунтується на принципах об’єктивності, позаконфесійності, плюралізму, історизму, загальнолюдськості, методологічного плюралізму.

Поєднання різноманітних принципів дослідження та методологічних підходів до вивчення релігійно-світоглядних ідей редакцій “Бджоли” уможливило отримання нових знань та розв’язання завдань, поставлених предметом дисертаційного дослідження.

Другий розділ - “Історико-культурний контекст створення “Бджоли”, її побутування у візантійській і давньоруській культурах. Загальна характеристика пам’ятки та джерела її релігійно-філософських ідей” – складається із трьох підрозділів. У першому з них - “ “Бджола” в духовній атмосфері Візантії” – простежено історію створення та побутування “Бджоли” у візантійській культурі.

За жанром текст “Бджоли” є збіркою афоризмів. Починаючи від ІV ст. до н.е. і до ХІ ст. н.е. у грецькій, римській і візантійській культурах, збірки висловів застосовувались у формі конспектів теорій філософів для інтелектуальної праці й духовного виховання, шкільного навчання. Тексти грецьких гномологій трансформувались у візантійські збірки висловів. Античні збірки афоризмів виступили одним з джерел, через які відбулась наступність античної й християнської культур. Засвоївши краще з античної духовно-інтелектуальної спадщини, християнство зберігало її у новому вигляді. Візантійська література здійснила творчу рецепцію давньогрецької культури. У християнській школі збірки античних авторів були основним освітнім засобом. Гномології вибудовуються тут уже на ґрунті християнської писемності та з відповідною ієрархічною побудовою змісту. Серед авторського корпусу збірок афоризмів абсолютна перевага надавалася церковним східним авторам, а серед світських - переважають давні греки, автори латинської половини, античної й давньохристиянської ойкумени ігноруються. Для давньоруського християнства, яке здійснило рецепцію візантійської літературної спадщини, антична філософська думка прийшла законсервованаою у збірках афоризмів й стала потужним джерелом впливу класики на вітчизняну культуру. Значна кількість висловлювань античних філософів, що функціонували в Давній Русі уже від ХІІ ст., стала загальновідомою у Західній Європі лише у добу Відродження. Збірку “Бджола” укладено з творів християнських й античних авторів у VІ – VІІ ст., вірогідно, православним богословом Максимом Сповідником. Відтоді вона мала визначну роль та безпрецедентну популярність у Візантії та упродовж ХІІ–ХVІІІ ст. - у Київській Русі. Зміст рукопису не має спеціальної теоретично-догматичної спрямованості, а порушує загальні світоглядно-етичні й життєві питання. Текст ціннісно структуровано за такою послідовністю: цитати з Нового Завіту, вислови Старого Завіту, далі вміщено висловлювання Отців Церкви. Закінчується кожна глава афоризмами античних філософів.

У другому підрозділі – “Історія давньоруських й давньослов’янських перекладів “Бджоли”. “Бджола” у руській рукописній й друкованій книжності” – подається нарис історії редакцій пам’ятки. Спираючись на історико-літературні праці, присвячені давньоруській “Бджолі”, дисертант констатує, що цей рукописний текст було перекладено руським перекладачем у ХІІ чи на початку ХІІІ ст. на півдні Русі в якомусь культурному центрі, близькому до Візантії, з одного з невстановлених численних грецьких списків.

Встановлено, що “Бджола” має 3 редакції. Перша (основна, давня) складається з 71 глави. Вона очолює цілу фалангу (близько двох десятків) версій давньоруського рукопису, за якими дожила до ХVІІІ ст. Другий різновид рукопису містить 68 глав. Він бере початок із давньої редакції, але має суттєві зміни. Третій різновид утворюють 44 глави. Наявним є особливий різновид пам’ятки – переклад 1599 р., здійснений у Дерманському монастирі на Волині з друкованого грецького видання 1546 р. Цей переклад слугував зброєю у полеміці з римо-католицькою та протестантською експансією. Усі редакції й списки “Бджоли” користувалися читацькою популярністю. З них робили виписки, редакції й ізводи руські книжники. Тексти “Бджоли” активно функціонували в духовному житті Русі - України, Росії й південнослов’янських країнах від ХІІ аж до ХІХ ст. й спричинили потужний вплив на релігійно-філософську думку цього сімсотлітнього періоду.

Однак, надзвичайно багатий релігійно-філософський зміст ще не став предметом жодного спеціального історико-філософського, богословського чи релігієзнавчо-філософського дослідження. У відомих нам роботах такого роду “Бджолі” присвячено лише кілька рядків чи сторінок.

У третьому підрозділі - “Релігійно-філософський зміст пам’ятки та ідейні джерела рукопису” – стверджується, що цей давньоруський текст придатний для вичленування понятійно-категоріального апарату тогочасної релігійно-богословської думки, для інтерпретації філософсько-релігійної основи українського християнства та виявлення кола релігійно-світоглядних проблем, які хвилювали тогочасне суспільство. У текстах редакцій “Бджоли” максимально значимими виступають такі релігійно-культурні цінності, як доброчинність, мудрість, чистота й цнотливість, мужність і міцність, правда. Загальна ідейна спрямованість твору ще раз підтверджує висновок українських дослідників про духовно-практичний характер давньоруської релігійно-філософської думки. Пам’ятку можна кваліфікувати як еталон практичної етики києворуської духовної традиції. Домінуючими у рукописах є соціально-етична проблематика, антропологічні, політично-правові та морально-психологічні проблеми. Тут простежується виразна ієрархія принципів, цінностей.

“Бджола” має однозначну конфесійно зумовлену орієнтацію на Східних Отців і Вчителів Церкви ІV –ІІІ ст. (їх близько 970). Серед християнських мислителів у “Бджолі” домінують вислови Василя Великого, Григорія Назіанзіна, Іоана Золотоустого, Кирила Єрусалимського, Климента Олександрійського. Серед останніх за кількістю висловлювань та їх обсягом перше місце належить Іоану Золотоустому. Між текстами зі Старого й Нового Завіту спостерігається паритет. У “Бджолі” наявні афоризми понад 140 античних авторів, серед яких за кількістю висловлювань переважають: Плутарх, Сократ, Демокрит, Демосфен, Аристотель, Діоген, Менандр, Епіктет, Мосхіон, Платон, Евріпід. Це свідчить про факт органічної рецепції київським християнством найкращих зразків світової філософської думки, що доводить суто європейський характер вітчизняної християнської культури.

Третій розділ дисертації - “Віросповідна проблематика; мудрість антична й християнська; освіта, знання й книжність у релігійно-ідейному контексті “Бджоли” ” – складається з трьох підрозділів. У першому з них – “Образи “віри” й “уповання” у “Бджолі” ” проаналізовано й диференційовано такі близькі за семантично-лексичним значенням поняття, як “віра”, “сповідання”, “надія”, “сподівання”, “уповання”, визначено їх місце і роль у давньоруських уявленнях.

Для християнських авторів віра є необхідною й достатньою умовою для досягнення надзвичайного та неможливого результату. Невід’ємними атрибутами віри є молитва, піст. Віра обов’язково передбачає милосердя, готовність допомогти ближньому і веде людину до спасіння, обіцяного Ісусом Христом. Збереження чистоти віри та її зміцнення передбачає дослідження її істин, але християнин має бути пильним щодо чужих віровчень і готовим до звіту перед Богом. Зміцненню віри сприяють життєві випробування, що дають можливість відчути дію Божого Промислу. У контексті “Бджоли” та інших сучасних їй пам’яток, адекватна християнським вимогам віра має базуватися на сприйнятті бажаного як належного й реального, на чуттєво-емоційній сфері свідомості. Віра інтерпретується як духовно-споглядальний процес, як медіатор між природним і сакральним. Віра – це особистісне ставлення до Бога та спосіб життя, спрямований на безпосередній зв’язок з ним. У досліджуваних текстах “Бджоли” та її редакціях відчувається прагнення прищепити переконання, що людина перебуває під владою найвищої реальності, якій має благоговійно вірити. У дисертації розглядаються погляди християнських авторів на семантично й ідейно близьке поняттю “віра” терміну “уповання” (сподівання на Бога). У сукупному контексті його можна кваліфікувати як найвищу якість релігійних віри й надії, що не потребує жодних зовнішніх і матеріальних підстав; як супранатуральну маніфестацію “чистого духу”. Релігійні категорії “віра” й “уповання” у “Бджолі” є різними й близькими засобами духовної орієнтації на Абсолют – Бога. У пам’ятці проводиться чітка межа між істинною, об’єктивною й щирою християнською вірою й хибною, софістичною й суб’єктивною античною мудрістю, між духом й розумом.

Другий підрозділ – “Співвідношення античної й християнської мудрості в контексті пам’ятки” - присвячено пізнавальним інтересам авторів “Бджоли”. Категорія мудрості посідає в усіх редакціях “Бджоли” одне з чільних місць. У тексті рукопису мудрість розрізняється як перебування у здоровому розумі (гр. цсьнймпт) й інтелектуально-моральна характеристика особистості (гр. упцьт). Диференціюються такі види мудрості: практична життєва (як адекватна орієнтація в емпіричному довкіллі); метафізична (пошук основ світоусторою і буття); епістемологічна (як шлях до пізнання Бога й світу); мудрість як філософія. У “Бджолі” це поняття витлумачується як мистецтво правильного життя, здатність до рефлексії над проблемами існування, питаннями нетривкості світу й природи людини. Передумовами для її осягнення є бездоганні морально-етичні якості індивіда. Вона обов’язково передбачає навчання. Найвища ступінь мудрості – Премудрість - постає у рукописі як світоупорядковуюча сила, що походить від Бога. Для християнських авторів “Бджоли” долученість до Софії – це здатність до осягнення Бога й умоглядних речей, ним створених. Поза Богом існує лише світська й марнотна мудрість. Приклад “Бджоли” ілюструє як християнська ідеологія підсилюється прямим посиланням на авторитет давньогрецьких філософів. З цією метою укладачем використовувалися висловлювання стоїків та їх учення про атараксію. Античні філософи чітко розмежовують мудрість справжню й позірну, показують різницю між “бути” й “прикидатися”; розуміють цю категорію як сплав знання, вміння, майстерності, досвіду й практики. Мудрість – це мистецтво володарювати, краса й упорядкованість, вона вища за фізичну силу. Тут наголошується на державній, управлінській, військовій мудрості, позитивно оцінено не лише духовно-метафізичний, але й утилітарно-практичний бік мудрості.

В аналізованому рукописі особливе місце посідає образ філософії. У концептуальних підходах античних і християнських авторів до цієї науки наявний досить амбівалентний і водночас синтетичний підхід: якщо в окремих християнських авторів в давньоруських оригінальних і перекладних текстах маніфестується певне відчуження щодо античної філософії, то на прикладі “Бджоли” видно, що інтелектуальний клімат Русі суттєво збагатився ідеями та концепціями з арсеналу давньогрецької філософської спадщини. В аналізованій пам’ятці мудрість розуміється як певна настанова щодо життєдіяльності і як сама діяльність. Вона виступає як синтез творчості й гармонії, моралі й краси, знання й емоцій, духовності й цивілізованості. Відомо, що піднесений образ Софії Премудрості спричинив потужний вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Мудрість, як позатеоретична форма філософського ставлення до світу, як певний тип синтетичної й синкретичної, практично орієнтованої свідомості, як універсальний ідеал, як етична духовність, збагачена життєвим досвідом, стала однією з домінантних парадигм української духовної традиції. За своїм позитивним і навіть приязним ставленням до античної філософії “Бджола” посідає виняткове місце серед інших оригінальних і перекладних текстів вітчизняної писемності ХІ-ХVІІ ст.

У третьому підрозділі – “Духовно-інтелектуальні орієнтації “Бджоли”: освіченість, навчання, книжність” – висвітлено потужне прагнення авторів рукопису до пріоритету класичної освіченості, книжного знання й навчання у суспільстві.

Дисертантом визначено, що процес виховання індивіда у “Бджолі” постає як сакральний акт, що ушляхетнюється безмежною вірою у можливість духовного преображення й просвітлення людської душі. У світлі колективної відповідальності перед еталоном учителя, яким християнські автори вважають Ісуса Христа, увага у навчально-виховному процесі зосереджується на узгодженості знання й моралі, інтегрованих чеснотах, гармонії морально-етичного й естетичного. Значна кількість висловів акцентує на необхідності підтвердження вчителем свого статусу конкретними вчинками й способом життя. Як античні, так і християнські мислителі виражають особливо шанобливе ставлення до книги - засобу освіченості, формування особистості, носія неперехідних ідей та цінностей. У тексті пам’ятки в акумульованому вигляді було узагальнено досвід багатьох генерацій щодо освітньої справи, тому “Бджолу” можна вважати надпотужним каталізатором розвитку освіти в Україні.

Четвертий розділ – “Соціально-політичні, смисложиттєві й антропологічні уявлення у “Бджолі” ” – складається з трьох підрозділів. У першому з них – “Церква і влада, християнин і влада, ідеал християнського властителя” – відтворено соціально-політичні погляди авторів “Бджоли”.

Встановлено, що концепція досліджених текстів щодо природи влади базується на Святому Письмі, святоотецьких настановах та рішеннях Вселенських Соборів, але не обмежується ними. Тут домінує євангельська доктрина, що артикулює моральність у здійсненні владних функцій. Тексти “Бджоли” стоять біля витоків вітчизняної політичної теорії й етики, за якою кожен християнин має коритися владі не зі страху покари, а з послуху Богові. У рукописі змальовується образ ідеального християнського властителя. У “Бджолі” християнські й античні автори формують засади політичної культури та відповідальність громадян за власний політичний вибір. Домінуюча кількість висловлювань щодо влади локалізована навколо ідеї обопільних зобов’язань її об’єкту й суб’єкту. Тут наголошується на необхідності приборкання пристрастей можновладцями, їх бездоганній поведінці й високій правосвідомості. Критерієм для визнання правомочності владних дій визначається совість. Обов’язковими для влади мають бути любов і милосердя. Християнські автори підкреслюють тимчасовість “земної влади”, її перехідний характер, який неодмінно перетвориться у Царство Боже, що буде вже “не від світу цього”, що сприяло телеологічному й есхатологічному сприйняттю читачами наявного соціально-політичного порядку. Державна влада - це певний етап до іншого позаземного устрою, певна й вимушена умова існування людності. Церква й християнські філософи прагнули християнізувати політику, досягнути стану “православної симфонії”, що різниться від латинського папоцезаризму й візантійського цезарепапізму. Вислови античних філософів акцентують увагу вже не на морально-етичних аспектах влади, а на інтелектуально-розумових засадах її функціонування.

У другому підрозділі – “Зло й теодицея, “вазнь” і “промисл”, безсмертя й смерть, як наскрізні теми “Бджоли”” розкрито розуміння смисложиттєвих проблем давньоруського соціуму. За християнською доктриною, - усе, створене Богом, вважалося добрим. Зло існує всупереч волі Божій, але в перспективі він переможе його. У “Бджолі” християнські автори обстоюють милість Бога до людей. Натомість соціально-політичні й природні катаклізми відбуваються під проводом Божого промислу. Ці твердження підкріплюються положеннями античних філософів про те, що Бог наділяє людей усім необхідним, що нічого не відбувається всупереч його волі. Господь захищає людство, але надсилає йому випробування за гріхи. У “Бджолі” немає антагоністичного протиставлення “промислу” й “вазні”. Тут “вазнь” (везіння, талан) поціновується як щось похідне, тимчасове й примхливе, що відіграє в житті християнина незначну роль. В усіх досліджених редакціях рукопису значна кількість висловлювань розкриває тему смерті й безсмертя, що свідчить про надзвичайну важливість цієї проблеми для тогочасного суспільства. В них йдеться про те, що скінченність людського буття зумовлена гріхом перших людей; смерть і хвороби нагадують людству про конечність земного світу. На момент Страшного Суду ті, хто прожив неправедне життя й противився Богові, будуть покарані, а на праведників чекає вічне життя.

Грецькі філософи зосереджують увагу на соціальному безсмерті, соціальній пам’яті, сув’язі поколінь: доброчинному житті, саме “славетні справи роблять людину безсмертною”. Вони демонструють протилежний християнським уявленням погляд, акцентують природну приреченість людини. Вислови епікурейців і стоїків у “Бджолі” стверджують, що трагічні й надто складні проблеми може вирішити самогубство. Примітно також, що античні автори звеличують смерть за Батьківщину, готовність померти за неї.

У третьому підрозділі – “Деякі особливості релігійної антропології “Бджоли”” – експліковано специфіку антропологічної доктрини досліджуваного рукопису. Укладач “Бджоли” поділяє християнські положення про те, що людина, створена за образом і подобою Божою, посідає найвище місце в універсумі. У рукописі обожнення людини розуміється як прилучення до Божественної сутності, спілкування й з’єднання з Богом, справдження благодаті Божої у людині. Воно тлумачиться як процес становлення, в якому людина синтезує тимчасове й вічне, тілесне й духовне, людське й божественне, земне й небесне. В цьому плані тема обоження головним чином розкривається через проблему тілесного й духовного в людині. Християнські автори вчать, що Бог наділив людину душею – медіатором між матеріальним і духовним світами. Вислови античних мислителів посилюють думку, що душа має властивості якості вічності, сакральності, істинності буття. Ідеї неоплатонізму звучать в античних афоризмах про її божественний статус, та про те, що вона є найвищою цінністю, яка єднає людину з понадчуттєвим світом. Представники елліністичних філософських вчень, вислови яких розглядають цю проблему (Платон, Епіктет), розмежовують тіло й душу. На противагу цьому антропологічна позиція християнських авторів “Бджоли” підкреслює їх цілісність. В пам’ятці диференціюються “тіло” й “плоть”, “душа” (життєве начало, власне душевно-фізичне життя) й “дух” (позначає те, що є джерелом життя). Дисертантом проаналізовано вислови християнських мислителів про розуміння природи людини: тіло – зовнішня, матеріальна оболонка людини; дух – самосвідомість, вища, божественно споріднена первина, внутрішній центр, що збирає воєдино сили душі та спрямовує їх до спільної вищої мети, - до вічності. Душа – це те, що оживлює тіло і є посередником між тілом і духом. Тіло – оболонка душі, а душа – оболонка для духу. Душа й дух – це два елементи з різними функціями, що належать одній субстанції. Тіло “душевне” призначено служити органом душі (життєвої сили організму), а тіло “духовне” є знаряддям вищого начала людської істоти – духу. Усі ці аспекти антропології прямо пов’язуються з майбутнім Воскресінням. У своїй сукупності висловлювання “Бджоли” не несуть на собі відбитку тотального духовного ригоризму та аскетизму. Тут домінує міра. У поглядах на людину наявна аксіологічна забарвленість, яка має значну світську компоненту. Укладач “Бджоли” передусім бачив своїм понад завданням показати людині її власну природу, визначити для неї акценти світовідчуття, спрямувати її на вибір між добром й злом, свободою й рабством, життям і смертю, виховати поважне ставлення до тіла, турботливе до душі й захоплене до духу.

У висновках дисертантом підводяться