Національна академія наук України

Інститут української мови

Красавіна Валентина Василівна

УДК 811.162.2’373.2

Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі
(на матеріалі творів другої половини XIX –
першої половини XX ст.)

10.02.01 ? українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ ? 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник ? доктор філологічних наук, професор

Єрмоленко Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти: академік АПН України,

доктор філологічних наук, професор

Мацько Любов Іванівна,

Інститут української філології

Національного педагогічного

університету імені М. П. Драгоманова,

завідувач кафедри стилістики української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Чумак Олена Григорівна,

Київський національний лінгвістичний університет,

доцент кафедри фонетики

і граматики слов’янських мов.

Провідна установа – Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка МОН України, кафедра методики викладання української мови і культури мовлення, м. Тернопіль.

Захист відбудеться 13 грудня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 при Інституті української мови НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

Автореферат розіслано 11 листопада 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук І.А.Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Вагоме місце в історії розвитку української історичної белетристики посідають романи Пантелеймона Куліша “Чорна рада: Хроніка 1663 р.”, Івана Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” та Андрія Чайковського “Сагайдачний”. Саме П. Куліш “Чорною радою”, першим українським історично-соціальним романом, започаткував історичний жанр в українській літературі. Передумови його виникнення були закладені ще в літописах доби Київської Русі та Козаччини (“Літопис Самовидця”, “Літопис Граб’янки”, “Літопис Самійла Величка”), в історичних думах та піснях. Твір “Чорна рада: Хроніка 1663 р.” уперше був надрукований 1857 р., друге видання – у 1890 р., перевидавався – у 20-30 рр., після кількадесятилітнього замовчування знову з’явився друком у 1990 р. Роман І. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський” уперше був надрукований у Галичині відразу ж після написання в 1899 р.; наступне видання роману з’явилося майже через століття (1991 р.) у незалежній Україні. Перша частина роману А. Чайковського “Сагайдачний” під назвою “Побратими” побачила світ у 1918 р. в Галичині, у 1927 р. вона вийшла другим виданням. У 1929 р. за книгу “До слави” (ч. 2) польський уряд притягнув Андрія Чайковського до судової відповідальності, звинувативши його в закликах до “непокори” польській владі. Обидві частини під спільною назвою “До слави” були опубліковані в 1932 р. Наступне перевидання твору з’явилося через півстоліття ? у 1989 р.

Панівна ідеологія в СРСР відчужувала читачів від історичних творів П. Куліша, І. Нечуя-Левицького та А. Чайковського, оскільки ця література була спрямована на пробудження національної свідомості, формування ідеалу державності України, а в художніх образах утверджувалися взірці українського лицарства минулих століть. Сьогодні названі художньо-історичні твори повернулися в український літературно-мовний процес. Кожен із романів становить оригінальну авторську інтерпретацію національної історії. Водночас вони репрезентують стан виразових засобів української літературної мови другої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст., зокрема використання української літературної мови в художньому жанрі історичної прози.

Актуальність дослідження полягає в потребі вивчення мовностилістичної структури історичних романів другої пол. ХІХ ст. – першої пол. ХХ ст. про добу козацтва, що містять важливу лінгвокраїнознавчу інформацію, а також становлять цінне джерело дослідження історії стилів української літературної мови, зокрема з погляду структурно-семантичної і функціонально-стилістичної ролі в художніх текстах епітетних словосполучень як зображальних і експресивно-оцінних компонентів індивідуального стилю, як показників мовного жанру в його історичному розвитку.

Звертаючись до мови історичних романів, лінгвісти вивчали функції архаїчної лексики, висвітлювали принципи стилізації мови художніх творів, досліджували фольклорні елементи як засіб часових і локальних характеристик у художньо-історичному тексті (І. К. Білодід, А. З. Омельковець, Л. Г. Скрипник, Г. П. Їжакевич, Л. С. Донець, С. Я. Єрмоленко, Л. В. Голоюх). Серед лінгвостилістичних розвідок останніх років відзначаємо комплексне вивчення мови сучасних історичних романів про добу козацтва в монографії В. А. Буди “Лінгвостилістика сучасного історичного роману (60–90 рр. ХХ ст.)” (1998), в якій використано метод аналізу лексико-тематичних груп і лексико-семантичних полів, дисертаційні дослідження Т. Б. Гриценко “Власні назви як засіб стилетворення в українській історичній прозі другої половини XX ст. (на матеріалі романів про Б. Хмельницького)” (1998), та Л. Ю. Бурківської “Лексика історичної прози Б. Лепкого в контексті загальнолітературної та стилістичної норми” (2003).

Тексти історичних романів П. Куліша “Чорна рада: Хроніка 1663 року”, І. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський”, А. Чайковського “Сагайдачний” не були об’єктом лінгвостилістичного аналізу. Дисертаційне дослідження об’єднало мовотворчість письменників одного хронологічного періоду, спільної тематики творчості, близьких соціально-національних умов та світоглядних переконань.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження узгоджене з науковою темою, яку опрацьовує відділ стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Мета роботи – здійснити структурно-семантичний, функціонально-стилістичний і текстовий аналіз епітетних словосполучень у художньо-історичних творах другої пол. ХІХ ? першої пол. ХХ ст.

Для досягнення поставленої мети розв’язано конкретні завдання:

· визначено теоретичні засади дослідження ЕС як конструктивних одиниць побудови художньо-історичних текстів про добу Козаччини;

· обґрунтовано принцип застосування поняття функціонально-семантичного поля до зафіксованих у досліджуваних текстах ЕС;

· здійснено аналіз функціонально-семантичних полів ЕС, встановивши їх ієрархію: мегаполе “Козаччина”, макрополя ? “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”;

· структуровано ЕС, об’єднані в мікрополя “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Коні”, “Побут”, “Одяг”;

· змодельовано зовнішній і внутрішній портрет персонажа за виявленими в тексті ЕС;

· визначено найчастотніші епітети та актуалізовані дистрибути в досліджуваних текстах;

· унаочнено сполучуваність найчастотніших епітетів і актуалізованих дистрибутів у таблицях.

Об’єкт дисертаційного дослідження – мова історичних романів про добу Козаччини П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, А.Чайковського.

Предмет дослідження ? епітетні словосполучення (далі ? ЕС) з погляду їх семантичної структури, стилістичних та текстових функцій у художньо-історичних текстах.

Методи дослідження. З метою досягнення визначеної мети і отримання об’єктивних результатів у розв’язанні поставлених завдань було застосовано метод польового структурування ЕС, метод сполучуваності найчастотніших епітетів і актуалізованих дистрибутів, компонентний аналіз, метод виявлення стилістичної конотації лексичних одиниць, метод моделювання зовнішнього і внутрішнього портретів персонажів засобами епітетних номінацій.

Матеріал дослідження – тексти художньо-історичних романів другої пол. ХІХ – першої пол. ХХ ст. (Куліш П. О. Чорна рада: Хроніка 1663 року; Оповідання. – Х.: Основа, 1990. – 272 с.; Нечуй-Левицький І. Князь Єремія Вишневецький; Гетьман Іван Виговський: Іст. романи. – К.: Веселка, 1996. – 542 с.; Чайковський А. Сагайдачний: Іст. роман у трьох кн. – К.: Дніпро, 1989. – 585 с.).

Для лексико-семантичного аналізу залучено Словник української мови в 11-ти томах (К.: Наукова думка, 1970?1980), Словарь української мови: В 4-х т. / За ред. Б. Грінченка (К., 1907), Словник синонімів української мови у 2-х томах (К.: Наукова думка, 2000), Словник епітетів української мови (К.: Довіра, 1998).

Наукова новизна запропонованого дослідження полягає у вивченні вербалізованих концептів національної історії, зокрема доби Козаччини ХVІI ст., в художньо-історичному осмисленні письменників другої половини ХІХ ? першої половини ХХ ст. Уперше здійснено лінгвостилістичний аналіз ЕС, зафіксованих у зазначених джерелах, з погляду ієрархічної польової структури; виділено функціонально-стилістичне мегаполе ЕС “Козаччина”, макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”, у полі “Козацтво” вичленувано мікрополя “Віра”, “Вороги/Cоюзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Коні”, “Побут”, “Одяг”, “Зовнішній і внутрішній портрет козаків, гетьманів”.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні розуміння ЕС як структурного компонента художньо-історичного тексту, засобу мовної стереотипізації характерних ознак зображеної історичної доби, важливого семантичного складника актуалізованої в досліджуваних романах історичної мовної картини світу. Запропоноване в роботі структурування функціонально-семантичних полів ЕС дає змогу виокремити лексику з національно-культурним компонентом, виявити аксіологічний зміст загальномовних епітетів як засобу моделювання історичних портретів і реалій.

Практичне значення дослідження полягає у відпрацюванні методики лінгвостилістичного аналізу текстів історичних романів, розширенні українознавчої тематики за рахунок повернених у мовно-літературний процес художніх творів. Конкретний аналіз дає змогу уточнити стилістичні ремарки слів у загальномовному словнику, доповнити словник епітетів української мови, а також ввести в науковий обіг новий фактичний матеріал з історії української літературної мови у вигляді знакових для художньо-історичних текстів і для національної мовної картини світу стереотипних епітетних словосполучень. Результати дослідження можуть бути використані в лінгводидактиці.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на Другій міжнародній науково-практичній конференції (Дрогобич, 2000 р.), Міжвідомчій науковій конференції “Чернігово-Сіверщина у всеукраїнському історико-культурному вимірі” (Чернігів, 2005), на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 статей, із яких 7 надруковані у фахових виданнях, визнаних ВАК України.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури, переліку джерел дослідження, списку умовних скорочень, додатка (таблиці сполучуваності найчастотніших епітетів і дистрибутів). Обсяг основного тексту дисертації ? 190 сторінок, загальний обсяг праці разом із бібліографією ? 220 сторінок, додатки ? 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, його мету й конкретні завдання, визначено новизну, теоретичне й практичне значення виконаної роботи, названо методи, за допомогою яких здійснюється в дисертації лінгвостилістичний аналіз.

Розділ 1. “Теоретичні аспекти вивчення епітета в художньо-історичних текстах” складається з чотирьох підрозділів, у яких висвітлено такі питання: епітет як поліфункціональний елемент художньо-історичних текстів; місце епітета в системі тропів; вивчення епітета в українській лінгвостилістиці (праці Л. Булаховського, І. Білодіда, І. Грицютенка, В. Ващенка, В. Русанівського, Л. Лисиченко, В. Чабаненка, Л. Рожило, С. Єрмоленко, Л. Мацько, І. Качуровського, Л. Пустовіт, Н. Сологуб, А. Мойсієнка, В. Жайворонка, Л. Савченко, Л. Ставицької, О. Сидоренко та ін.) ; принципи класифікації епітетів; метод польового структурування ЕС.

Специфіка художньо-історичного твору полягає у використанні історизмів та архаїзмів, що розкривають “перед читачем часову глибину художнього слова. Йдеться не тільки про давні реалії, зафіксовані в певних найменуваннях, а й про створення загального мовного колориту давньої епохи через вживання відповідних зворотів, сполучників, добір синонімів із старокнижної мови тощо” (С. Я. Єрмоленко. Нариси з української словесності. ? 1998). Зауважимо, що статус історизмів і архаїзмів у лексикографічних працях і в художньо-історичних текстах не однаковий. Загальномовний словник не може оминати лексику, яка вийшла з активного вжитку, проте використовується як засіб стилізації в художніх текстах (Любов Струганець. Динаміка лексичних норм української літературної мови ХХ ст. ? 2002). Значна роль у стилізації історичної доби належить стереотипним епітетним словосполученням.

Епітет ? традиційний засіб, який найвиразніше передає особливості жанру, індивідуального стилю письменника, характеризує стиль літературного напрямку та художньої мови відповідного періоду.

Досліджувана система епітетів поглиблює уявлення про національно-історичну мовну картину світу, особливості її репрезентації в індивідуальній мовотворчості. Історичні романи актуалізують стереотипні ЕС, прагматично-оцінний зміст яких пов’язаний із сприйманням історичної доби Козаччини.

Метод польового структурування епітетних словосполучень у текстах історичних романів спирається на загальноприйнятий метод вивчення лексико-семантичних полів у сучасній літературній мові. Функціональна спрямованість епітета дає підставу вважати синонімічними поняття лексико-семантичного і функціонально-семантичного поля. Останнє, з одного боку, конкретніше, оскільки проектується на текст і відображає зв’язки мовної семантики з конкретними денотатами, а з другого – загальніше, тому що об’єднує концептуальний, семантичний і асоціативний підходи до виокремлення мега-, макро- і мікрополів. Отже, мегаполе ЕС “Козаччина” – складна системно-структурна одиниця концептуально-текстового рівня, репрезентована означальними словосполученнями, що об’єднуються в конкретні макро- і мікрополя.

Розділ 2. “Відображення доби Козаччини у функціонально-семантичних полях епітетних словосполучень”. Зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС становлять ієрархічну структуру, що складається з мегаполя “Козаччина” та макрополів ЕС “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”.

У семантичній структурі макрополя “Історична доба” домінантною є сема ‘час’. Як мовообраз історичної доби постає синонімічний ряд: лихоліття, час, година, хвиля, руїна. За ступенем негативної експресії ключовими в мові аналізованих історичних романів виявляються слова лихоліття і руїна. Широка епітетна сполучуваність характерна для лексем час, година, хвиля.: час ? смутний, небезпечний, неспокійний, тривожний, недобрий, тяжкий, поганий, каламутний, бурливий; година ? скрутна, страшна, похмурна, нещаслива, лиха, крута; хвиля ? важка, найтяжча. Субстантив лихоліття означується прикметниками, що конкретизують, уточнюють суспільно-історичні відносини з географічними сусідами України доби Козаччини: татарське, польське. Напр.: “Наші батьки не все раділи весною, бо то була пора лихоліття татарського” (Чайковський); “Польське лихоліття було ненависне народові й простим козакам” (Нечуй-Левицький). Семантика назви епохи засвідчена в конкретних текстах: спочатку в номінації руїна реалізується сема ‘процес’, а згодом ця назва виступає як номінація відповідної історичної доби. Отже, тексти історичних романів зафіксували формування в колективній свідомості українців оцінки історичної доби під назвою Руїна.

Макрополе “Україна” в історичних романах про добу козацтва має розгалужену лексико-семантичну структуру. Її визначають 1) власна назва Україна, 2) інваріант її історичної назви Велике князівство Руське, 3) перифрази: а) із семою ‘країна’, ‘держава’ ? рідна земля, рідний край, козацький край, українська земля, б) перифрази народнопоетичного походження ? тихі води, ясні зорі, край веселий; козацька мати, в) перифрази біблійного, індивідуально-авторського походження – багатий край, цей родючий Єгипет, текучий молоком і медом, багатий на пшеницю і на усякі земні овочі; вітчина войовничого і давно славного на морі й суходолі народу українського, 4) назва простору – степ, 5) пов’язані з реалією Україна власні назви Дніпро, Київ, Софія, Гулевичівна, Гізель та ін. Ключові іменники вживаються в розгорнених оцінних ЕС з позитивною і негативною емоційною оцінкою, яку визначають найпоширеніші семи – ‘воля’, ‘сила’, ‘багатство’, ‘єдність’, ‘страждання’, ‘святість’.

ЕС велика одностайна Україна проектується на ідеали майбутнього, а вислів Вкраїна розідрана надвоє вказує на реальний політичний стан у державі за доби Руїни. Спільною для них є архісема ‘єдність’.

Запорозька Січ – це мовно-національний образний концепт, який сформував навколо себе потужне ЛСП та розгорнуті асоціативно-образні ряди. Як художній образ ця номінація має глибоку літературну традицію, закорінену в усній народній творчості.

Запорозька Січ ? козацька держава, в номінації якої актуалізуються ЕС із стрижневим поняттям ‘воля’. Пор.: “Запорожжя ? то неабищо, вольна лицарська республіка, а наша Січ-мати – то її столиця” (Чайковський); “Молода і жива та здорова республіка” (Чайковський); “Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, що на Запорожжі воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі предковічні пісні до посліду дней не замовкали, і було те Запорожжє, як у горні іскра: який хоч такий і розідми з неї вогонь. Тим-то, мабуть, воно й славне поміж панами й мужиками, тим воно й припадало так до душі всякому!” (Куліш).

Позитивний оцінний зміст закладено в епітетах, якими оцінюється устрій, сила, міцність держави козаків: вольна, лицарська, молода, жива, здорова республіка. Із фольклорними джерелами пов’язується ЕС славне Запорожжя.

У характеристиці устрою козацької республіки помітну текстову роль виконує лексика на позначення соціальних понять: порядок, закон, звичай, право, суд, рада та ін. Особливість епітетизації одиниць цієї лексичної мікрогрупи полягає у відносно-якісному характері означень, усталеності їх семантико-синтаксичних зв’язків із ключовими іменниками. В ЕС звичай козацький, січовий, давній, предковічний, стародавній, старий, святий; порядок запорозький, січовий, зразковий, військовий; закон козацький; право козацьке, гетьманське, рівне до всього; суд козацький, запорозький; рада зуповна, військова, генеральна, судня, чорна, безталанна, запорозька омана прикметники козацький, запорозький, січовий, гетьманський, військовий виступають конкретно-історичними актуалізаторами часу, відтворюваного в романах, уточнюють соціально-звичаєві відносини доби Козаччини. Напр.: “По козацькому звичаю, то коли по морю прийшла скрутна година, козаки навіть сповідалися перед отаманом” (Чайковський); “Виговський закликав на раду полковників, сотників та по два козаки з кожної сотні. Такий був давній козацький звичай” (Нечуй-Левицький); “Того має кожний триматися, що я тут проголосив, такий буде наш закон козацький” (Чайковський).

Неоднакову оцінку передають ЕС із синонімічними дистрибутами козацтво, лицарство, товариство, товариші, братчики, народ; пор.: “Славне січове товариство” (Чайковський); “Уже взнали, що за хижеє птаство тії братчики” (Куліш). Історичні постаті, особи, належні до козацтва, означуються прикметниками із семою ‘вірний’: християнський, православний, богомільний, богобоязний, пор.: “Сагайдачний був чоловіком великої побожності і віри” (Чайковський). Як синонімічні функціонують ЕС православна віра, благочестива віра; давня батьківська церква, давня церква.

Через ЕС вибудовуються синонімічні парафрази – номінації ворогів і союзників Козацької держави. Негативно-оцінну семантику містять описи московських бояр: правдива московська татарва, наглі холопи-бояри (Нечуй-Левицький). Інша оцінка шведів: щирі спільники, шляхетні лицарі (Нечуй-Левицький).

Історичний колорит створюється використанням військової лексики. Це загальні назви воїнів: козак, запорожець, низовець, січовик, лицар; назви військових звань, чинів, посад: гетьман, полковник, ватажок, сотник, отаман, старшина, писар; назви представників окремих військових загонів: обозний, кошовий, курінний, осавул; назви воїнів, які виконували певну військову службу чи додатковий обов’язок або певний вид роботи при війську: хорунжий, бунчуковий, дозорець, гармаш, могильник, драбинник, сурмач, тимпанник, весляр (гребець); представники супротивної сторони: татарсько-турецькі суспільні відносини ? яничари, кримці, паша, хан, мурза; реалії польського суспільства ? жовніри, підкоморії, підскарбії, коронні (державні), польні (помічники коронного гетьмана), мостиві, зацні тощо. Збройні сили в романах позначаються терміном військо, армія. Назви підрозділів військ: флот, полк, сотня, курінь, кіш, кіннота, загін, ватага, орда; назви шикувань: табір, лава, трикутник, круг; назви розвідок, сторожових служб: чета, редута, паланка, роз’їзд, залога, сторожа, розвідка, варта; назви оборонних споруд: замок, фортеця, твердиня, башта, мур, вал, редут, острог, рів, окопи, гніздо, підкоп, гуляйгородина; назви суден та їх частин: байдак, судно, галера, корабель, човен, чайка, довбанка, щогла, корма, весло. Вживаються назви військової амуніції: панцир, шолом, мисюрка, кольчуга тощо. Перелічені тематичні групи лексики належать до історизмів і виконують переважно номінативну функцію. Прикметники-конкретизатори при них вказують на функціональне призначення, приналежність реалій: судно – воєнне, тяжке, посильне, рибальське, турецьке, козацьке, отаманське; човен – малий, прудкий, розвідчий, сторожний тощо.

Численною є лексико-тематична мікрогрупа, що об’єднує назви зброї, лексеми на позначення стратегії або тактики бойових дій, військових операцій тощо: похід, пальба, погром, оборона, облога, вишкіл, перемога, поразка; битва, бій, рукопашня (розм.), різня (розм.), герць (уроч.), одноборство, що різняться семантичними відтінками та стилістичною маркованістю. Означальний компонент ЕС вказує на вид бою: “І так вигадав він скорострільний, рушничний бій” (Чайковський); “Петро почав козацький герць” (Куліш). Особливістю епітетизації цих назв є перевага семи ‘сильний’ – великий, лютий, страшний (страшенний). Напр.: “З обох боків наскочили козаки на татарський табір, і почалася страшна рукопашня” (Чайковський); “Гетьман не був страхополох, видержував не раз великі битви” (Нечуй-Левицький); “Потім схопились ліворуч та розпочали знов герць, лютий, страшніший первого” (Куліш).

Отже, у ЛТГ “Зброя” активними є епітети-прикметники, що вказують на предметно-логічну сферу вживання реалії, її головну функцію. Найчастотніша назва зброї ? шабля у сполученні з епітетами характеризує портрет козака-воїна, диференціюючи соціальний і майновий стан персонажа.

ЕС козацькі шаблі в певних контекстах вживаються для метонімічного позначення збірного поняття козацтво. Напр.: “Тоді Виговський втямив, що його замір не вдався, що козацькі шаблі готові пошматувати його” (Нечуй-Левицький). Особливо поетизує шаблю П. Куліш: “Зроду я не пійму віри, одвітовав Кирило Тур, щоб син старого Шрама бивсь по-розбишацьки, маючи в руках чесну панну шаблюку”. ЕС чесна панна шаблюка проектується на історичні події, на конкретні ситуації козацької звитяги. Пор.: “Можна по-різному трактувати інструментальну оцінку слова шабля (шаблюка), але в контекстуальному полі, що об’єднує поняття “козацька честь”, “козацька вдача”, воно здобуває виключно позитивної оцінки” (В. І. Кононенко).

ЕС з назвами клейнодів булава, бунчук, корогва (прапор) мають два типи вираження: а) із семою ‘влада’ (про булаву); б) із семою ‘колір’ (про корогви). Історизм булава означується прикметником гетьманська і виступає ознакою вмілої або невмілої влади: “Свари та чвари, і вже гетьманською булавою почали гратись, мов ціпком” (Куліш); “Івану Виговському захотілося знов добути собі гетьманську булаву” (Нечуй-Левицький); “Він сам повірив, що таке мусить статися…, а гетьманська булава вельми важка, і він не вдержить, опустить її, а тоді треба буде перед Богом тяжко відповісти…” (Чайковський).

Невіддільний компонент художньої оповіді про добу козацтва – кінь. В одному почуттєво-оцінному плані ? “дуже жвавий, рухливий” ? перебувають епітетні характеристики коней: баский, рвучий, гарячий, прудкий, лихий, страшний, дикий. Сема ‘гарний’ об’єднує епітетні характеристики на позначення привабливої зовнішності та доброго фізичного стану коня – гарний, добрий, славний, чудовий, пишний, кремезний, витривалий. Метафоричною є сема ‘розумний’, що об’єднує образні аксіологічні характеристики коней – розумний, мудрий, шляхетний. Напр.: “Розумнй козацький кінь – то краще дурного товариша” (Чайковський).

Культурно-побутовий колорит доби створюється ЕС на позначення предметів побуту, інтер’єру, страв, напоїв, одягу, взуття тощо. Використання ЕС підкреслює контраст між побутом та одягом простого і заможного козацтва, пор.: “…ходили тоді в кармазинах тільки люди значні да шабльовані...” (Куліш).

Знаковою номінацією є лексема хліб, означувана фольклорними, книжними та розмовними епітетами, пор.: хліб – святий, ясний, високий, чорний, свіжий, черствий, козацький, товариський, панський, ласкавий, лежаний, насущний.

Розділ 3. “Епітетні словосполучення як характеристика портрета”. У художньо-історичних романах про добу Козаччини письменники через змалювання образів козаків, гетьманів, інших представників народу окреслили найважливіші риси українського національного характеру, історичні умови його формування.

Зафіксовані типи ЕС вирізняють ознаки зовнішнього і внутрішнього портрета козаків, гетьманів. Епітети вказують на фізичну силу козака, красу, вік, характерні деталі зовнішності (козак сивоусий, чубатий, довгий оселедець, чорноволосі голови, чорні чуби, здорові вуса). Засобами індивідуалізації образів козаків, гетьманів та інших персонажів виступають ЕС з дистрибутами очі, погляд, брови, волосся, вуса, борода, голова, обличчя, чоло, уста, зуби, шия, плечі, фігура, груди, руки, ноги, зріст.

Уважний до відтворення деталей зовнішнього портрета І. Нечуй-Левицький. Його ідіостилеві властиве нанизування ознакових лексем, відокремлених прикметникових означень: “Демко стояв на ґанку, як дуб, хоч і старий, але міцний, кремезний, широкоплечий”; “..молодий козак Зінько, високий, здоровий та плечистий”; “В маленьких дверях світлиці з’явилась його здорова, мужня фігура .. випростався на ввесь свій високий зріст. Рівний, як стріла, широкий в плечах, з тонким станом, до котрого влип червоний жупан, з високим чолом, над котрим хвилями нависли темно-русі короткі кучері”.

Створюючи портрет Сагайдачного, А. Чайковський наголошує на ЕС, змістом яких є риси вдачі, характеру, оцінка розуму: розумні очі; гарне, побратимче серце; дотепний; маломовний чоловік, притім дуже осторожний; приязний, веселий, щирий, завзятий, привітний, приступний; вчений; залізна, тверда воля; лицарські, умілі руки; гетьманська голова; шляхетська душа; щира козацька душа; славний товариш; неабиякий ватажок; славний лицар. Ці характеристики Сагайдачного вкладено в уста персонажів. Упродовж роману письменник звертається до художньої деталі внутрішнього портрета ? опису очей через характерні ЕС.

Показове метонімічне вживання лексем голова, рука, руки, ноги. Дистрибут голова має значно ширшу сполучуваність із оцінними прикметниками в контекстах, що стосуються опису внутрішнього портрета персонажів: козацька, золота, мудра, розумна, неабияка, пойнятлива, досвідна, гетьманська, шановна, непорожня. Напр.: “Буде їх слава славна поміж земляками, поміж літописами, поміж усіма розумними головами” (Куліш); “Кажу тобі, що це гетьманська голова” (Чайковський).У портретних описах відзначаємо ЕС, які влучно передають моральний стан героїв: очі ясні, веселі ? очі чудні; заговорить по-гетьманськи, голосом чистим і поважним ? тоненьким, ницим голосом; щирий і незлобивий ? ниций, нечистивий, химерний, клятий, лукавий, ледачий; душа щира – душа ниця, грішна; голова золота ? лукавий мізок, нікчемний розум. Епітетні словосполучення на позначення характерної зовнішності козаків, гетьманів та оцінки їхньої вдачі, поведінки, розумових здібностей тощо часто виступають як вторинні номінації, з метафоричним використанням прикметникової ознаки.

Емоційно-оцінний зміст епітетних характеристик козаків у досліджуваних текстах відповідає національним мовним стереотипам, зафіксованим у фольклорі, літописах.

Розділ 4. “Найчастотніші епітети й актуалізовані дистрибути”. У художньо-історичних текстах відзначаємо концептуалізацію частотних прикметників козацький, запорозький, лицарський, славний, щирий, добрий, гарний, пишний, вольний, гетьманський. Вони мають широке поле сполучуваності, поєднуючись із назвами осіб, побутових реалій, абстрактних понять. Позитивно-оцінних частотних епітетів більше, ніж негативно-оцінних, що можна пояснити тенденцією до міфопоетизації козацтва, Козацької держави у досліджуваних художньо-історичних творах. Актуалізація дистрибутів запорожець, лицар, козак, кінь, слава, честь, воля, неволя, кров зумовлена тематичною канвою творів, а також їх предметно-логічною і емоційно-оцінною епітетизацією у мовній свідомості авторів.

Серед частотних дистрибутів виокремлюється номінація слово, що разом з означенням вказує на цінність, потрібність, доречність, зрозумілість висловлювання (розумне, добре, красне, красномовне, золоте, тверде, щире, правдиво-козацьке), опосередковано означує психологічний стан мовця (гостре, тихе, грізне, веселе, ніжне, ласкаве, гірке, лихе, облесливе).

Фраземи козацьке слово, гетьманське слово використовуються в запевненнях, клятвах, напр.: “Козацьке слово, я оддав би шалевий свій пояс за таку честь” (Куліш); “? Добре, мамо! даю своє гетьманське слово і додержу його…, ? сказав Юрій” (Нечуй-Левицький).

Найчастотніші епітети мегаполя “Козаччина” становлять переважно номінації з позитивно-оцінним змістом, пор., з одного боку: козацький, запорозький, лицарський, січовий, гетьманський, український, вольний, славний, добрий, щирий, пишний, гарний, святий, вірний, рідний, великий, веселий, розумний, золотий, гарячий, а з другого-страшний, тяжкий, лихий, чорний, дикий, турецький, татарський, бусурменський, польський, ляський.

За таким самим контрастним принципом розподіляються найчастотніші дистрибути ЕС: переважно позитивний оцінний зміст передають дистрибути козак, козарлюга, запорожець, січовик, низовець, товариш, лицар, отаман, козацтво, лицарство, товариство, Україна, народ, Запорозька Січ, кінь, шабля, слава, воля, звичай. Частково позитивний оцінний зміст мають ЕС з дистрибутами гетьман, голова, дорога, життя, година, мова (річ), слово, рада. Негативна оцінка міститься в ЕС із частотними дистрибутами турки, татари, Москва, московські бояри. Широку сполучуваність з епітетами виявляють дистрибути – соматизми: голова, очі, рука(руки), душа, серце. Серед ЕС з названими дистрибутами переважають структури з позитивно-оцінним змістом, які виконують функцію створення ідеального образу козака, узагальнення його типових ознак, формування національного архетипу борця за волю. ЕС із дистрибутами-соматизмами функціонують як метонімічні структури, синонімічні з номінацією “козацтво” (козаки): козацька нога, козацькі голови, козацькі шаблі. Пор.: польська рука, ляська нога, ляська куля.

Найчастотніші епітети і дистрибути формують функціонально-семантичне поле позитивної оцінки козацтва, сприяють міфологізації образу козаків. Таку саму функцію виконують використані постійні епітети фольклорного характеру, тавтологічні словосполучення на зразок вольна воля, славна слава.

Висновки. Зафіксовані в досліджуваних текстах ЕС становлять ієрархічно організовану польову структуру, в якій мегаполе “Козаччина” об’єднує макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. Макрополе “Козацтво” конкретизується в мікрополях “Віра”, “Вороги/Cоюзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Коні”, “Побут”, “Одяг”, “Зовнішній і внутрішній портрет козаків, гетьманів”. Назва мегаполя “Козаччина” є узагальненим поняттям, концептом, який поєднує відображений у колективній свідомості уявний образ певного періоду в історії української державності і конкретні номінації час, козацтво, Запорозька Січ, Україна.

Частотність виявлених епітетів і дистрибутів є підставою для виокремлення макрополя “Історична доба”, в якому ядро становлять ЕС з семантикою негативної оцінки конкретного історичного періоду. Компонент негативної оцінки наявний або в однослівній номінації (лихоліття, руїна), або в оцінних ЕС (час ? смутний, небезпечний, каламутний; проклята, страшна руїна, велика руїна).

Епітетизація в макрополі “Україна” охоплює ЕС з дистрибутами держава, князівство, край, земля та актуалізованими означеннями український, рідний, багатий, плодючий, родючий, самостійний, міцносилий, козацький, вольний, святий. Крім вербалізованих в епітетних словах сем ‘воля’, ‘сила’, ‘багатство’, ‘єдність’ вичленовуються лексеми із компонентами негативно-оцінної семантики, пор. ЕС велика одностайна Україна і Вкраїна, розідрана надвоє. Негативна оцінка переважає в ЕС, що семантично пов’язані з ядерними номінаціями макрополя “Україна”: народ, люд ? бідний, темний, пригноблений, мучений, безталанний, чорний.

Номінація Запорозька Січ в однойменному макрополі ЕС репрезентує символічне мікрозначення, пов’язане із стрижневими семами ‘воля’, ‘братерство’, ‘рівність’. Позитивний оцінний компонент реалізовано в семантичній структурі епітетів республіка ? вольна, лицарська, молода, жива, здорова. Мотив демократичного устрою Козацької держави пов’язаний із актуалізацією ЕС на зразок звичай ? козацький, запорізький, січовий, гетьманський, військовий; закон козацький; право ? козацьке, гетьманське, рівне до всього; суд – козацький, запорозький; рада ? зуповна (повна), військова, генеральна, судня, чорна, безталанна.

Вичленування національно-культурного значеннєвого компонента в ЕС чорна рада мотивується не лише етимологією прикметника, утвореного від іменника чернь, а й текстовими одиницями, сполучуваністю епітета з лексемами люд, мужики ? чорний люд, темний люд, чернь-мужики, тобто ті, хто належить до нижчих соціальних станів і хто відіграв негативну роль на раді, яку П.Куліш називає перифрастичним висловом запорозька омана.

У досліджуваних текстах одночасно реалізовано чотири значення ЕС чорна рада. На основне значення “Чорна рада ? загальна козацька рада, скликана 1663 р. поблизу Ніжина для обрання гетьмана Лівобережної України, в якій взяли участь селянство і міська біднота (чернь)” (СУМ, т. 11, с. 354) нашаровуються оцінні переносні значення: 1) “який не викликає схвалення, поганий, негативний, ганебний”; 2) “тяжкий, безпросвітний, безрадісний; пов’язаний з труднощами, незгодами”. Метафоричне значення “запорозька омана” підтверджується текстовими характеристиками: Наступає страшна година: перехрестить, мабуть, нас господь ізнов огнем да мечем (Куліш). У формуванні символічного значення ЕС беруть участь фольклорні, народнорозмовні і книжні мовні джерела.

Процес епітетизації в макрополі “Козацтво” засвідчив роль позитивних оцінних конотацій щодо формування мовних стереотипів українське козацтво, славне січове товариство, справжнє християнське лицарство, козацтво могутнє і сильне, вишколене лицарство. Неоднозначна оцінка козацтва у творі П. Куліша: “Запорожжє перше було гніздом лицарства козацького, а тепер виводить тілько хижих вовків та лисиць”.

Часові характеристики доби козацтва позначаються на структурі епітетних мікрополів стосовно до загального макрополя “Козацтво”. Це мікрополя ЕС “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя”, “Нацыональны клейноди”, “Коні”, “Побут”, “Одяг”. Опосередковану оцінну семантику містять етноніми, метонімічні назви етнонімів (ляхи, недоляшки, Москва, Польща), відносні прикметники на позначення етнічних відмінностей. Символізація доби Козаччини спирається на конкретні стереотипи – ЕС з дистрибутами шабля (шаблі), булава, коні. У ролі оцінних лексем, поєднуваних із названими дистрибутами, виступають не тільки якісні, а й відносні прикметники.

Процес символізації ЕС пов’язаний із метонімічною функцією номінацій шабля, булава, а також соматизмів голова, рука, нога, напр. вислів привернем усю Україну до одної булави (Куліш) вжито в метонімічному значенні “об’єднання Правобережної і Лівобережної України”.

Художньо-історичні тексти зазначеного періоду тяжіють до використання ЕС як художніх деталей ? знаків побуту, одягу, притаманних історичній добі. Мікрополе ЕС “Побут” (назви предметів інтер’єру, страв, напоїв, одягу) охоплює типові ЕС, в яких простежується чітка соціально-станова диференціація ? протиставлення бідних людей, незаможного козацтва і старшини. Функціональне навантаження ЕС у змалюванні узагальненого портрета козака, національного портрета українця пов’язане з активізацією дистрибутів голова, чуб, вуси, очі, плечі.

Серед досліджуваних текстів вирізняється портретними характеристиками стиль І. Нечуя-Левицького. Письменник створив у романі біля 22 яскравих портретів, яким властивий детальний опис статури, зросту, фізичної сили козака, кольору очей, волосся, вусів, форми обличчя, носа, рук, ніг тощо.

Показові для ідіостилю І. Нечуя-Левицького описові структури, в яких поєднуються епітети й порівняння, наприклад: Його баский кінь летів, мов птиця; Гарячий кінь полетів, ніби стріла; Коні, баскі та лихі, як змії, так і шугнули в одчинені ворота.

Ідіостиль П. Куліша найбільшою мірою стилізований щодо вибору ЕС фольклорного та літописного типу. З метою стилізації використовується в ЕС архаїчна лексика, синтаксичні структури з інверсійним порядком слів тощо.

У портретних описах відзначено активне використання словотвірних і синтаксичних форм для вираження того самого денотата, пор. (козак) з широкими плечима, широкий у плечах, широкоплечий, плечистий. Показові форми атрибутивних словосполучень на зразок: рівний станом, високий на зріст, тихий на вдачу, розумом високий гетьман, гарний з лиця, веселий на вдачу, м’якої вдачі.

Семантично-текстовий аналіз ЕС дає підстави для розширення синонімічних рядів із прикметниками козацький, лицарський, запорозький, славний, а також для обґрунтування висновку про розвиток значення якісних прикметників у частотних національно конотованих епітетах козацький, запорозький, православний, гетьманський. Системна організація лексики в художньо-історичних текстах детермінує використання біля деяких слів в загальномовному словнику ремарки історичне, а також виділення окремих мікрозначень у загальновживаних словах.

Семантична структура ЕС свята земля, святий хліб, що функціонують у досліджуваних текстах, зумовлює входження цих висловів у систему фразеологічних одиниць сучасної української мови, проте фразеологічний словник їх не фіксує.

Виявлені в художньо-історичних текстах ЕС дають змогу поповнити Словник епітетів української мови. Серед цих ЕС переважають одиниці антропоцентричного спрямування із дистрибутами голова, голос, дівчина, дід, козак, кров, мова, молодь, народ, очі, обличчя, погляд, рука, слава, слово.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях автора:

1. Мастеровенко В. Епітет у романі П. Куліша “Чорна рада” // Культура слова. ? Вип. 57-58. ? К., 2001. ? С. 16-21.

2. Мастеровенко В. Семантико-стилістичні функції епітета в портретній характеристиці (за романом І. С. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський”) // Етнос. Культура. Нація. ? Вип. 2. ? Дрогобич, 2001. ? С. 262-267.

3. Мастеровенко В. Епітет як засіб контрасту в словесному портреті (на матеріалі історичного роману І. Нечуя-Левицького “Гетьман Іван Виговський”) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2002. – №3(47). – С. 174-180.

4. Красавіна В. Оцінка доби руїни через призму епітета (за романом П. Куліша “Чорна рада”) // Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах: Зб. наук. праць факультету лінгвістики Гуманітарного інституту Національного авіаційного університету. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2003. – Вип.7. – С. 97-101.

5. Красавіна В. “І було те Запорожжя, як у горні іскра…” (мовний образ козацтва в історичних романах ХІХ століття) // Культура слова. – Вип. 63. – К., 2003. – С. 37-43.

6. Красавіна В. Епітет у назвах одягу доби Козаччини (мовний образ козацтва в історичних романах ХІХ століття) // Вісник Луганського державного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Філологічні науки. – 2004. – №5(73). – С. 88-93.

7. Красавіна В. Мовний образ України, українського народу в історичних романах про добу Козацтва // Українознавство. – Число 3-4. – С.266-268.

8. Красавіна В. Авторська оцінка в зображенні козацької доби (про мову історичних романів ХІХ ст.) // “Рідний край”. Науковий, публіцистичний, художньо-літературний альманах. 2004. – №2(11). – С. 48-51.

АНОТАЦІЯ

Красавіна В. В. Структурно-семантичні, стилістичні та текстові функції епітета в історичному романі (на матеріалі творів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова – Інститут української мови НАН України, Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню семантичної структури, стилістичних і текстових функцій епітета в історичних романах П. Куліша “Чорна рада”, І. Нечуя-Левицького “Іван Виговський”, А. Чайковського “Сагайдачний”.

Зафіксовані в аналізованих текстах епітетні словосполучення структуровано у функціонально-семантичне мегаполе “Козаччина”, що об’єднує макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. У макрополі “Козацтво” проаналізовано мікрополя епітетних словосполучень “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Побут”, “Одяг”, “Коні”.

Простежено формування мовних стереотипів із національно-культурним компонентом у змалюванні зовнішнього і внутрішнього портрета козаків, гетьманів. Здійснено структурно-семантичний аналіз найчастотніших епітетів і дистрибутів.

Виявлено тенденцію переходу відносних прикметників козацький, запорозький, гетьманський у якісно-оцінні лексеми.

Доповнено Словник епітетів української мови епітетними словосполученнями, прагматично-оцінний зміст яких пов’язаний із сприйманням доби Козаччини.

Ключові слова: епітетні словосполучення, функціонально-семантичні мега-, макро- і мікрополя, найчастотніші епітети, дистрибути, зовнішній і внутрішній портрет, національно-культурний компонент, мовний стереотип.

АННОТАЦИЯ

Красавина В. В. Структурно-семантические, стилистические и текстовые функции эпитета в историческом романе (на материале произведений второй половины ХІХ – первой половины ХХ в.). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 – украинский язык – Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию семантической структуры, стилистических и текстовых функций эпитета в исторических романах П. Кулиша “Чорна рада”, И. Нечуя-Левицкого “Іван Виговський”, А. Чайковского “Сагайдачний”.

В первой главе анализируются теоретические основы изучения эпитетов, функционирующих в художественно-историческом тексте. Рассматриваются современные подходы к явлению эпитетизации, учитывающие различные классификации эпитетов, их структурно-семантические типы и текстовые функции.

Во второй главе осуществлен анализ эпитетных словосочетаний, извлеченных из текстов исторических романов. Совокупность эпитетных словосочетаний представлена в виде иерархической структуры функционально-семантического поля, объединяющего мегаполе “Козаччина”, макрополя “Історична доба”, “Україна”, “Запорозька Січ”, “Козацтво”. В макрополе “Козацтво” исследуются микрополя эпитетных словосочетаний: “Віра”, “Вороги/Союзники”, “Зброя, національні клейноди”, “Побут”, “Одяг”, “Коні”.

Полевая систематизация