НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

Лейба Людмила Василівна

УДК 349.4

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРІШЕННЯ

ЗЕМЕЛЬНИХ СПОРІВ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право;

екологічне право; природоресурсне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого міністерство освіти і науки України

Науковий керівник

доктор юридичних наук, професор Шульга Михайло Васильович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри екологічного права

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Малишева Наталія Рафаелівна, Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, провідний науковий співробітник відділу проблем аграрного, земельного та екологічного права;

кандидат юридичних наук Котелевець Алла Вікторівна, апеляційний суд Харківської області, суддя.

Провідна установа

Одеський юридичний інститут Національного університету внутрішніх справ України, кафедра цивільного та трудового права, Міністерство внутрішніх справ України, м. Одеса.

Захист відбудеться 28 жовтня 2005 р. о 11.00 годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.04 в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розіслано 23 вересня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Спасибо-Фатєєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дослідження. Належне вирішення земельних спорів – одна з найважливіших гарантій реалізації земельних прав та інтересів суб’єктів, забезпечення принципу верховенства права у земельних відносинах.

Серед сукупності правових спорів земельні посідають самостійне місце. З’ясування їх сутності, правової природи й особливостей, ролі в гарантуванні використання й охорони земель набуває безпосередньої практичної значущості й викликає значний теоретичний інтерес.

Правове регулювання вирішення земельних спорів поки що не було предметом спеціального дослідження у науці земельного права і тому питання, які стосуються розв’язання певних видів таких спорів, залишаються відкритими і потребують наукового аналізу.

Потрібно враховувати, що з реформуванням земельних відносин виникають нові види спорів, які потребують поглибленого дослідження. Це, зокрема, спори, пов’язані з приналежністю земельних ділянок окремим громадянам, територіальним громадам, юридичним особам та іншим суб’єктам, приватизацією земель сільськогосподарського призначення, отриманням земельних сертифікатів та відведенням земельних ділянок в натурі (на місцевості), які стали об’єктами права приватної власності громадян, спори, що виникають при використанні земельних ділянок на умовах оренди, розмежуванні земель державної й комунальної власності та ін. Їх вирішення характеризується відповідною специфікою, яка має бути досліджена.

Розгляд та вирішення земельних спорів здійснюється в позасудовому та судовому порядку. Органи, що уповноважені вирішувати земельні спори, за чинним законодавством мають певну компетенцію та процедури, які забезпечують правильний розгляд земельних справ. При цьому виникають науково-практичні питання розподілення їх компетенційних повноважень та ефективності процедур розгляду справ та реалізації рішень по земельних спорах. У зв’язку з цим слід підкреслити недостатню правову урегульованість земельних відносин, відсутність єдиного підходу до вирішення земельних спорів, певну неузгодженість нормативних актів, що не може не ускладнювати реалізацію земельних прав та вирішення спорів, що виникають із земельних правовідносин.

Слід також зазначити, що постає нагальна потреба в узагальненні й дослідженні судової практики щодо вирішення земельних спорів з урахуванням конституційних положень про те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі (ст. 124 Конституції України). Актуальними є і проблеми, пов’язані з вирішенням земельних спорів у позасудовому порядку як місцевими радами, так і органами спеціальної компетенції.

Викладене свідчить про актуальність досліджуваної тематики.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Державної цільової комплексної програми “Проблеми вдосконалення екологічного законодавства в умовах ринку” Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (№ державної реєстрації 0186.0.070871); його тема затверджена рішенням ученої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 12 від 02.07.2003 р.).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексний аналіз теоретичних і практичних проблем розгляду й вирішення земельних спорів, з’ясування юридичної природи, правового змісту, а також формулювання теоретично обґрунтованих висновків і пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання та процедур їх розгляду.

Відповідно до поставленої мети ставляться такі основні завдання: дослідити періодизацію становлення земельного законодавства щодо земельних спорів; визначити юридичний зміст і поняття земельного спору; з’ясувати особливості й риси останнього; згідно з виявленими ознаками та особливостями здійснити класифікацію земельних спорів; проаналізувати чинне земельне законодавство і практику його застосування у розглядуваній сфері; здійснити правовий аналіз розвитку законодавства стосовно правозахисних засобів у сфері вирішення земельних спорів судом і спеціально уповноваженими органами; окреслити напрямки розвитку законодавства, норми якого закріплюють механізм розв’язання таких спорів; дослідити види земельних спорів, вирішення яких здійснюється в судовому порядку, а також проаналізувати особливості позасудового їх розв’язання.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що виникають у процесі вирішення земельних спорів у судовому й позасудовому порядку.

Предметом дослідження виступають відповідні правові норми, що закріплюють механізм і компетенцію інституцій стосовно вирішення земельних спорів.

Методи дослідження. При здійсненні дисертаційного дослідження були застосовані історичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний, комплексний, логіко-семантичний методи, метод сходження від абстрактного до конкретного, тлумачення правових норм, статистичного аналізу та деякі інші методи наукового пізнання. Історичний – при дослідженні становлення й розвитку законодавства по розв’язанню земельних спорів; порівняльно-правовий – для порівняльного аналізу окремих регулюючих суспільні відносини у сфері вирішення земельних спорів положень нормативно-правових актів України й законодавства деяких зарубіжних країн; формально-логічний – під час аналізу положень нормативно-правових актів України щодо досліджуваного питання; статистичного аналізу – в роботі з офіційно статистичними матеріалами в розглядуваній сфері; логіко-семантичний і метод сходження від абстрактного до конкретного допоміг сформулювати поняття правового спору і земельного спору зокрема; системно-функціональний – у процесі дослідження ефективності розв’язання земельних спорів у системі гарантій суб’єктивних прав власників і користувачів земельних ділянок. Таке регулювання розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів. Для виявлення відповідності норм права суспільним відносинам, що виникають у сфері вирішення земельних спорів, застосовувався метод тлумачення правових норм.

Теоретичним підґрунтям дисертації послужили наукові праці таких вітчизняних і зарубіжних учених-правознавців, як Г.О. Аксеньонок, С.С. Алексєєв, В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, С.О. Боголюбов, Л.О. Бондар, Ю.О. Вовк, А.П. Гетьман, В.І. Гордєєв, В.К. Гуревський, І.А. Дмитренко, Б.В. Єрофєєв, Ю.Г. Жариков, О.О. Забелишенський, І.О. Іконицька, О.С. Колбасов, О.М. Колотинська, Т.В. Ковальчук, М.В. Краснова, М.І. Краснов, О.І. Красов, П.Ф. Кулинич, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, І.В. Павлов, О.М. Пащенко, В.В. Петров, П.М. Підпальний, О.О. Погрібний, В.К. Попов, П.Д. Сахаров, В.І. Семчик, М.О. Сиродоєв, А.К. Соколова, Н.І. Титова, М.Ф. Степанко, В.С. Шахов, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.О. Чуйков, В.В. Янчук, В.З. Янчук, Г.Ф. Ясинська та ін.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що робота є комплексним дослідженням теоретичних і практичних проблем механізму правового регулювання вирішення земельних спорів, які є частиною більш глобальної проблематики, пов’язаної із забезпеченням реалізації й захисту прав на землю.

Відповідно до одержаних під час дисертаційного дослідження результатів уперше на захист виносяться положення, що містять наукову новизну, а саме:

– вперше наводиться періодизація й характеристика етапів становлення й розвитку законодавства щодо вирішення земельних спорів в історичному аспекті. Зроблено висновок, що рівень правової регламентації вирішення земельних спорів залежить від особливостей земельного ладу, який сформувався на той чи інший період;

– дістало подальшого розвитку і вдосконалення визначення поняття „земельний спір”. Він розглядається як особливий вид правових відносин, в основі яких знаходяться розбіжності, що проявляються у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту) у зв’язку з порушенням прав та законних інтересів (чи їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб’єктів земельних правовідносин;

– вперше виокремлюються риси, що відрізняють земельний спір від земельного конфлікту, наведена їх характеристика. Конфлікт вважається формою максимального загострення соціальних протиріч, пов’язаних із земельними та іншими правами й інтересами, які проявляються у зіткненні різних соціальних суб’єктів, що при певних умовах може викликати виникнення земельних та інших спорів, урегулювання яких вимагає спеціальних правових механізмів.

– запропонована уточнена класифікація земельних спорів на підставі нових критеріїв на окремі групи з врахуванням їх ознак та особливостей. Так, виділяються спори, що виникають у зв’язку з (а) законодавчим закріпленням і функціонуванням множинності форм власності на землю, тобто спори про приналежність земель; (б) проведенням приватизації земель сільськогосподарського й несільськогосподарського призначення; (в) орендним землевикористанням; (г) розмежуванням земель права державної й комунальної власності тощо;

– по-новому обґрунтовано визначення земельного процесу. Його сутність полягає в сукупності встановлених земельно-процесуальними нормами тих чи інших юридично значимих дій (у тому числі вирішення земельних спорів), що здійснюються уповноваженими органами і спрямовані на вирішення індивідуально-конкретних земельних питань;–

обґрунтовано новий підхід до співвідношення судового й позасудового порядків вирішення земельних спорів, розглянуто й обґрунтовано переваги кожного з них;

– дістало подальшого розвитку та наведені нові аргументи щодо створення в судовій системі України спеціалізованих земельних судів;

– всебічно обґрунтовано нове твердження, що вирішення земельних спорів виступає однією з найважливіших гарантій забезпечення земельних прав та інтересів суб’єктів.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження має теоретичне та прикладне значення, а саме:–

у науково-дослідницькій роботі – окремі положення дисертації, підходи й висновки можуть бути використані як інформаційний або відправний матеріал для подальших досліджень проблем, пов’язаних з вирішенням земельних спорів;–

у правотворчій діяльності – при розробці нових і вдосконаленні існуючих нормативно-правових актів, що стосуються механізмів вирішення земельних спорів;–

у навчальному процесі – у підготовці навчальної й науково-методичної літератури з курсу “Земельне право”, а також при його викладанні;–

у практичній діяльності судів та уповноважених органів при вирішенні земельних спорів.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки і практичні рекомендації, що містяться в дисертаційному дослідженні, доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри екологічного права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Результати досліджуваної проблеми були оприлюднені на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: “Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів” (м. Київ, листопад 2002 р.); “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи” (м. Харків, лютий 2003 р.); „Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (м. Львів, вересень 2003 р.).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації знайшли відбиття у семи наукових працях (чотири статті, опубліковані у фахових виданнях, тези трьох наукових доповідей на наукових конференціях).

Структура дисертації обумовлена метою і задачами дослідження. Вона складається зі вступу, двох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків (після кожного розділу й наприкінці дисертації) та списку використаних джерел. Обсяг дисертації становить 189 сторінок. Список використаних джерел включає 262 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертаційного дослідження, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, мета й завдання дослідження, методологічна й теоретична бази, розкриваються сутність і стан обраної проблеми, наукова новизна одержаних результатів, сформульовані основні положення, що виносяться на захист, наводяться дані щодо їх апробації й опублікування.

Розділ перший „Загальна характеристика земельних спорів” складається із п’яти підрозділів, у яких послідовно досліджуються етапи становлення й розвитку земельного законодавства щодо вирішення земельних спорів, а також розкривається їх поняття, зміст, наводяться ознаки й особливості, відповідно до яких пропонується класифікація цих спорів.

У підрозділі 1.1. „Законодавче регулювання відносин щодо вирішення земельних спорів: історико-правовий аспект” досліджуються етапи становлення й розвитку законодавства, присвяченого вирішенню земельних спорів. Акцентується увага, що специфіка кожного з них визначається особливостями земельного ладу, який сформувався на той чи інший період.

Запропоновано відповідну періодизацію, в основу якої покладено нормативні акти, що регламентували порядок вирішення земельних спорів і відповідно до яких функціонували спеціально уповноважені органи, що розглядали їх. Така періодизація дає змогу проаналізувати позитивні й негативні аспекти розв’язання земельних спорів у зрізі часу і скористатися набутим законодавчим позитивним досвідом.

Аналіз земельного законодавства свідчить, що на різних етапах обов’язково закріплювалася система певних органів, які вирішували земельні спори, однак не на кожному з них вона була досконалою.

Окремо детально проаналізовано правовий статус спеціально створених органів – земельно-судових комісій, які у своїй діяльності поєднували елементи адміністративних і судових засад щодо вирішення земельних спорів і фактично виконували функції спеціалізованих судових органів, члени яких користувалися правами народних суддів. Звертається увага на те, що, незважаючи на певну недосконалість правового статусу цих органів, на різних етапах законодавець був змушений повертатися до практики вирішення земельних спорів саме такими комісіями.

З огляду на проведений аналіз і з урахуванням реалій сьогодення пропонується використати позитивний досвід і підходи до формування системи органів та порядку вирішення земельних спорів при створенні спеціалізованих земельних судів.

У підрозділі 1.2. „Поняття земельних спорів” дисертантом досліджується сутність земельно-правового спору. Для з’ясування юридичного змісту зазначена категорія розглядається автором в різних аспектах.

Ключовими рисами поняття „правовий спір” визначено розбіжність думок і доведення їх до відома протилежної сторони для встановлення пріоритетності власної думки.

Сутність правового спору з’ясовувалася в межах категорії соціального конфлікту через аналіз понять „спір” – „конфлікт”, які співвідносяться як конкретне та загальне, де конфлікт є ширшим поняттям, а у певних випадках може виступати лише елементом останнього. Цей висновок повністю поширюється й на кореляційність таких понять, як „земельний конфлікт” – „земельний спір”. Звертається увага, що останнім часом поряд із земельними спорами з’являється самостійна категорія – „земельний конфлікт”, яка теж потребує дослідження й аналізу щодо співвідношення із земельним спором.

На підставі детального аналізу земельний конфлікт визначається як форма максимального загострення соціальних протиріч, пов’язаних із земельними та іншими правами й інтересами, які проявляються в зіткненні різних соціальних суб’єктів, що може призвести до виникнення земельних та інших спорів, урегулювання яких вимагає спеціальних правових механізмів.

Дослідження поняття правового спору в цілому передує з’ясуванню сутності земельних спорів, їх особливостей, характерних рис, класифікації. У результаті поглибленого аналізу наукових наробок авторка дійшла висновку, що спір про право – явище об’єктивної реальності, розв’язання якого належить до компетенції тих чи інших уповноважених органів.

З урахуванням викладених положень щодо визначення правового спору стверджується, що земельні спори – це особливий вид правових відносин, в основі яких знаходяться розбіжності суб’єктів, що проявляються у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту) у зв’язку з порушенням прав та законних інтересів (чи їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб’єктів земельних правовідносин.

У підрозділі 1.3. „Ознаки земельних спорів” зазначається, що будь-який спір, у тому числі й земельний, характеризується певними ознаками – предметом, суб’єктним складом, має відповідну процесуальну процедуру вирішення.

В якості предмета спору розглядаються найбільш суттєві властивості й ознаки його об’єкта, що відіграє визначальну роль у вирішенні спору по суті. Поняття „об’єкт спору” і „предмет спору” не тотожні. Об’єкт служить лише підставою, з приводу чого виникає земельний спір. Під предметом слід розуміти заявлену вимогу суб’єкта даних правовідносин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому суб’єктивних земельних прав, а в деяких випадках – стосовно зобов’язання інших суб’єктів спору дотримуватися обов’язків, визначених земельним законодавством.

Раніше традиційно вважалося, що особливою ознакою об’єкта земельних спорів виступає земля. У сучасних умовах їх визначальною ознакою є те, що ці спори прямо чи опосередковано стосуються території України, земельної ділянки, її частини чи прав на неї, у тому числі й на земельну частку (пай), що випливає зі ст. 2 Земельного кодексу України.

Дослідження функцій земель як об’єкта земельних спорів дало змогу виокремити їх юридичні риси, пов’язані з територією: а) землям притаманне державно-територіальне значення в межах кордонів України; б) землі в межах території України є власністю Українського народу (ст. 13 Конституції України); в) землі виступають просторовою базою при адміністративно-територіальному поділі й формуванні відповідних адміністративно-територіальних утворень; г) у межах певної території реалізуються правомочності державних органів або органів місцевого самоврядування.

Наступною ознакою земельних спорів є їх суб’єктний склад, наявність якого виступає обов’язковим елементом останнього. Підкреслюється, що суб’єкти таких спорів досить неоднорідні й можуть належати до різних категорій. Це можуть бути громадяни, юридичні особи, територіальні громади, держава, Український народ, органи місцевого самоврядування й органи державної влади, іноземні держави.

Самостійною ознакою земельних спорів виступає й регламентована чинним земельним законодавством процедура їх вирішення. Закріплення на законодавчому рівні процедури вирішення земельних спорів свідчить про наявність у них особливостей, які впливають і на специфіку їх розв’язання..

У підрозділі 1.4. „Особливості земельних спорів” звертається увага на те, що земельні спори належать до спорів складної категорії, а їх різновиди характеризуються відповідними особливостями.

Основні з них пов’язуються із (а) законодавчим закріпленням і функціонуванням множинності форм власності на землю, (б) багатофункціональністю та специфікою об’єкта земельних спорів, (в) властивостями земель, що використовуються для різного цільового призначення, (г) наявністю екологічного фактора окремих земельних спорів, (д) особливостями, пов’язаними з суб’єктним складом земельних спорів. Крім того, земельні спори характеризуються важливою особливістю, яка полягає в тому, що вони завжди пов’язані з врегулюванням земельних відносин.

У підрозділі 1.5. „Класифікація земельних спорів” при дослідженні зазначеного в назві питання за основу беруться принципові положення, закріплені у ст. 5 Земельного кодексу. Йдеться про один із принципів земельного законодавства, сутність якого полягає в поєднанні особливостей використання земель як територіального базису, природного ресурсу й основного засобу виробництва. У зв’язку з цим усю сукупність земельно-правових спорів пропонується розділити на три загальні групи. Це (а) суто земельні спори, (б) земельні спори екологічного спрямування й (в) земельні спори, пов’язані з майновими відносинами. У межах кожної групи спорів можлива більш детальна класифікація, приміром, суто земельних спорів, критеріями якої можуть бути їх об’єктний і суб’єктний склад.

З урахуванням об’єкта земельних спорів виділяються спори, об’єктом яких виступають: а) землі в межах території України, наприклад, щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей, меж районів у містах; спори, які виникають у процесі розмежування земель державної й комунальної власності та ін.; б) земельна ділянка або її частина. Вони можуть виникати у сфері реалізації права власності на земельну ділянку чи права землекористування. До цієї групи належать, зокрема, спори з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб; спори про додержання громадянами правил добросусідства; спори, пов’язані з орендою землі тощо; в) права на земельну ділянку, її частину чи земельну частку (пай). Вони, як правило, пов’язані з набуттям, припиненням чи визнанням земельних прав. Йдеться про спори, пов’язані з правом громадян на земельну частку (пай) при приватизації земель сільськогосподарських підприємств; про встановлення і припинення дії земельних сервітутів та деякі інші.

Відповідно до суб’єктного складу земельних спорів пропонується класифікація їх на публічно-правові і приватно-правові. Зазначається, що їх учасниками можуть виступати фізичні і юридичні особи, держава, територіальні громади, Український народ, іноземні громадяни, органи місцевого самоврядування та державні виконавчі органи. Акцентується увага на тому, що останні можуть бути як учасниками спору, так і його сторонами.

Розділ другий „Правовий механізм вирішення земельних спорів” складається із трьох підрозділів. У ньому розглядається сутність способів захисту земельних прав, досліджуються особливості процесуальних форм їх захисту в механізмі правового регулювання.

У підрозділі 2.1. „Основні засади правового механізму вирішення земельних спорів” досліджуючи способи розв’язання земельних спорів, проаналізовано співвідношення понять “спосіб вирішення спору”, “захист права”, “захист інтересу”, які так чи інакше стосуються вирішення земельних спорів.

Спосіб вирішення земельного спору визначається як передбачений або санкціонований законом захід, спрямований на припинення спору за допомогою усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов’язану особу. А сам механізм захисту за допомогою послідовно організованих юридичних засобів повинен забезпечити реальний гарантований захист суб’єктивних прав.

Аналізуючи способи захисту прав, вказується на можливість захисту не тільки суб’єктивних земельних прав осіб, а й їхніх інтересів. І хоча захист охоронюваного законом інтересу може відбуватися без спеціальних матеріально-правових підстав і за допомогою загальних способів захисту, об’єкти такого захисту будуть різними.

Під охоронюваними законом земельними інтересами, які є об’єктами судового чи позасудового захисту, слід розуміти певні правові потреби або блага, взяті законом під охорону не шляхом надання їх носіям суб’єктивних матеріальних прав, а забезпечення їм права безпосередньо звернутися до суду (іншого уповноваженого органу) за захистом цих інтересів. Охоронювані законом інтереси або безпосередньо закріплюються в об’єктивному праві, або витікають із його загального змісту.

Вирішення земельного спору, в тому числі й захист прав, завжди пов’язується зі з’ясуванням питання щодо форм, у яких воно провадиться. У зв’язку з цим проаналізовані юрисдикційна й неюрисдикційна форми захисту земельних прав.

Розглянуто категорію земельного процесу, проаналізовані викладені в літературі відповідні точки зору й запропоновано обґрунтоване визначення земельного процесу як сукупності встановлених земельно-процесуальними нормами тих чи інших здійснюваних уповноваженими органами юридично-значимих дій (у тому числі й вирішення земельних спорів), які спрямовані на вирішення індивідуально конкретних земельних питань.

У підрозділі 2.2. „Судове вирішення земельних спорів” на основі вивчення матеріалів судової практики проведено аналіз розв’язання земельних спорів у судовому порядку.

Звертається увага на те, що Земельний кодекс України наводить чітке визначення категорій спорів, що розглядають в залежності від суб’єктів – виключно суди загальної юрисдикції або господарські суди. Зазначені спори досить неоднорідні.

Аналіз судової практики вирішення земельних спорів (наприклад, щодо приналежності земельної ділянки) свідчить про застосування всього арсеналу способів захисту права власності, передбачених цивільним законодавством. Разом із тим цивілістичні інститути не завжди знаходять повну реалізацію в спірних земельно-правових відносинах. Така ситуація викликана перш за все тим, що іноді суди не враховують специфіки земельно-правових відносин і застосування цивільних засобів захисту здійснюється безвідносно до існуючого розмежування власності на майно і на земельні ділянки. Це пов’язано з тим, що запровадивши в державі право власності на них, законодавець не в повній мірі відрегулював механізм захисту земельних прав. У зв’язку з цим обґрунтовується висновок про необхідність створення спеціалізованих земельних судів. Функціонування таких судів, а також вирішення правових та організаційних проблем їх діяльності сприятиме не лише суттєвому розвантаженню судів загальної юрисдикції, а й підвищенню ефективності роботи багатьох державних інституцій щодо забезпечення захисту законних прав та інтересів суб’єктів земельних правовідносин.

Підрозділ 2.3. „Особливості позасудового вирішення земельних спорів” присвячено досконалому вивченню способів захисту земельних прав, які застосовуються при розв’язанні земельних спорів у позасудовому порядку.

Звертається увага на те, що, незважаючи на закріплену в законі можливість і необхідність переходу від позасудового до судового вирішення земельних спорів, юрисдикція органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, наділених Земельним кодексом повноваженнями у їх розв’язанні, залишається досить вагомою. У зв’язку з цим обґрунтовуються положення про можливість використання суб’єктами правовідносин позасудового врегулювання спорів як самостійного засобу правового захисту, який держава надає учасникам певних земельних правовідносин.

Аналіз відповідних правових приписів, що регламентують позасудову процедуру вирішення земельних спорів, і практики їх застосування, переконує: за структурою та змістом ця процедура потребує вдосконалення, що, без сумніву, позначається на практиці її застосування. Так, обґрунтовується твердження, що залежно від того, який саме орган (місцевого самоврядування чи державної виконавчої влади) вирішуватиме земельні спори, має формуватися й відповідна процедура їх вирішення. Це пояснюється насамперед тим, що названі органи характеризуються різним правовим статусом і тому можуть використовувати й різні засоби й методи врегулювання й вирішення земельних спорів.

Поглиблене вивчення видів спорів, які можуть вирішуватися в позасудовому порядку, показало, що органи місцевого самоврядування вирішують спори, які здебільшого виникають щодо земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів, а органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів – спори, що виникають з приводу земельних ділянок, які знаходяться за їх межами.

Процедура позасудового вирішення земельних спорів потребує більш повної та детальної правової регламентації. Йдеться, зокрема, про необхідність у законодавчому порядку розширити обсяг прав та обов’язків учасників спору та органів, які їх розглядають; а також визначити і закріпити процедуру розгляду земельного спору окремо для органів місцевого самоврядування та для органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Відповідні правові приписи повинні закріпити й процедуру реалізації винесеного рішення щодо вирішеного спору.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання щодо поглиблення теорії земельного права знаннями про закономірності й особливості правового регулювання суспільних відносин у процесі розв’язання земельних спорів; формулюванні теоретично обґрунтованих висновків і пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання та процедур їх розгляду. У зв’язку з цим сформульовані висновки, пропозиції й рекомендації, основні з яких зводяться до наступного.

У результаті аналізу розвитку й становлення законодавства щодо вирішення земельних спорів проведено періодизацію основних етапів, наведено їх стислу характеристику. Зроблено висновок, що специфіка кожного з них визначається особливостями земельного ладу, який сформувався на той чи інший період. Особлива увага приділяється періодам, коли розв’язання земельних спорів здійснювалося спеціально створеними органами – земельними комісіями. Вивчивши позитивні й негативні сторони їх функціонування, припускається можливість використання їх позитивного досвіду при створенні спеціалізованих земельних судів за сучасних умов.

„Земельний спір” та „земельний конфлікт” співвідносяться як конкретне й загальне, тобто конфлікт ширше за обсягом поняття, а спір у певних випадках може виступати лише його елементом.

Земельний конфлікт визначається як форма максимального загострення соціальних протиріч, пов’язаних із земельними та іншими правами, які проявляються в зіткненні різних соціальних суб’єктів, що призводить до можливості виникнення земельних та інших спорів, урегулювання яких вимагає спеціальних правових механізмів.

Земельний спір розглядається як особливий вид правових відносин, в основі яких знаходяться розбіжності суб’єктів, що проявляються у процесі виникнення, реалізації, зміни чи припинення земельних прав, їх охорони (захисту) у зв’язку з порушенням прав та законних інтересів (чи їх визнанням) власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі й орендарів земельних ділянок та інших суб’єктів земельних правовідносин.

На підставі дослідження об’єктного й суб’єктного складу земельно-правового спору виокремлюються ознаки, притаманні лише йому. Визначальною ознакою таких спорів вважається те, що вони прямо чи опосередковано стосуються земель у межах території України, земельної ділянки, її частини чи прав на неї, у тому числі на земельну частку (пай). Саме з приводу цього й виникають земельні спори.

Зроблено висновок, що об’єкт земельних спорів визначає їх зміст і предмет. Інакше кажучи, певною мірою об’єкт обумовлює змістовне наповнення і специфіку предмета спорів.

Предмет же земельного спору визначається як заявлена вимога суб’єкта даних правовідносин до компетентного органу щодо забезпечення реалізації належних йому наявних чи майбутніх суб’єктивних прав, а в деяких випадках – щодо зобов’язання інших суб’єктів спору дотримуватися обов’язків, визначених земельним законодавством.

Як результат дослідження виокремлюються особливості земельних спорів, наявність яких обумовлена: законодавчим закріпленням і функціонуванням множинності форм власності на землю; багатофункціональністю об’єкта земельно-правових відносин та ін. Їх особливості пов’язані із суб’єктним складом земельних спорів; наявністю екологічного фактора, який виступає домінуючою обставиною, яка зумовлює пріоритет їх вирішення саме нормами земельного законодавства.

Запропоновано класифікацію, в основу якої покладено критерії об’єктного й суб’єктного складу. Зокрема, за об’єктом виділяються: спори щодо земель у межах території України, земельних ділянок або їх частин; прав на земельну ділянку, її частину чи земельну частку (пай).

Належна реалізація правового механізму вирішення земельних спорів відбувається за нормативно заданою схемою (процедурою) й має забезпечувати захист прав та інтересів суб’єктів земельних відносин. Це пов’язано з відповідними земельно-правовими способами.

Способом вирішення земельного спору слід вважати передбачені законом заходи, спрямовані на його припинення за допомогою усунення перешкод у здійсненні права шляхом впливу на зобов’язану особу.

На підставі аналізу способів захисту прав при вирішенні земельних спорів зроблено висновок про можливість захисту не тільки суб’єктивних земельних прав осіб, а й їхніх інтересів. Для захисту земельних прав та інтересів можуть бути використані загальні способи захисту, однак об’єкти такого захисту будуть різними.

Під охоронюваними законом земельними інтересами, які є об’єктами судового чи позасудового захисту, слід розуміти певні правові потреби або блага, взяті законом під охорону не шляхом надання їх носіям суб’єктивних матеріальних прав, а забезпечення їм права безпосередньо звернутися до уповноваженого органу за захистом цих інтересів.

Для вирішення земельних спорів можуть бути застосовані юрисдикційна й неюрисдикційна форми захисту. Остання форма – це захист суб’єктивного земельного права самостійними діями конкретної особи без звернення до державних чи інших уповноважених органів. У цьому випадку суб’єкти матеріально-правових земельних відносин здійснюють матеріально-правові способи захисту прав самостійно. Зроблено висновок, що з цією метою суб’єкт може використати таку неюрисдикційну форму захисту як самозахист.

Виходячи із наявності системи органів, що розглядають земельні спори та відповідних процедур їх розгляду, а також інших (неюрисдикційних) процедур, пов’язаних з реалізацією земельних прав, авторка доводить, що є достатні підстави для формування такої галузі правового регулювання як земельний процес. Зазначається, що земельний процес не може розглядатися як елемент (різновид) адміністративного процесу. Визначення першого сформульовано як сукупність установлених земельно-процесуальними нормами тих чи інших здійснюваних уповноваженими органами юридично-значимих дій (у тому числі вирішення земельних спорів), спрямованих на вирішення індивідуально-конкретних земельних питань.

З урахуванням вивчення судової практики вирішення земельних спорів та позитивного історичного досвіду їх розв’язання (зокрема, земельно-судовими комісіями), а також сучасного досвіду вирішення аналогічних спорів в ряді зарубіжних країн наводяться аргументи створення спеціалізованих земельних судів в Україні. Їх функціонування, розв’язання правових та організаційних проблем діяльності сприятиме не лише суттєвому розвантаженню судів загальної юрисдикцій, а й ефективності роботи багатьох державних інституцій щодо забезпечення захисту законних прав та інтересів суб’єктів земельних правовідносин.

Незважаючи на закріплений пріоритет судового вирішення земельних спорів, процесуальна роль органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів та органів місцевого самоврядування у їх розв’язанні залишається досить вагомою. Водночас підкреслюється, що за сучасних умов позасудова процедура врегулювання земельних відносин, у тому числі й спірних ситуацій, потребує суттєвого вдосконалення. Зокрема, запропоновано у законодавчому порядку розширити обсяг прав та обов’язків учасників спору та органів, які їх вирішують; а також визначити і закріпити процедуру розгляду земельного спору окремо для органів місцевого самоврядування та для органів державної виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Відповідні правові приписи повинні закріпити й процедуру реалізації винесеного рішення щодо вирішеного спору.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Лейба Л.В. Земельно-правові спори: їх сутність і проблеми вирішення // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х: Нац. юрид. акад. України, 2003. – Вип. 61. – С. 111 – 117.

2. Лейба Л.В. До питання класифікації земельних спорів // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр.- Х: Право, 2003. – С. 207– 213.

3. Лейба Л.В. Земельно-правові спори в процесі аграрних перетворень // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип. 65. – С. 125 – 133.

4. Лейба Л.В. Деякі правові особливості земельних спорів // Вісн. Одеськ. ін. внутр. справ.– О.: Одеськ. юрид. ін. Нац. ун-ту внутр. справ, 2004. – № 1. – С. 125 – 129.

5. Лейба Л.В. Вирішення земельних спорів – важливий фактор гарантованого використання земельних ресурсів // Теорія і методи оцінювання, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів: Мат. міжнар. наук. конф: У 2-х ч. – К: РВПС України НАН України, 2002. – Ч. 2. – С. 36 – 39.

6. Лейба Л.В. Земельний спір як різновид еколого-правового спору // Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи: Мат. всеукр. наук. конф. студ., магістр. та асп.: У 2-х т. – К: ІАЕ УААН, 2003. – Т. 1. – С. 223 – 225.

7. Лейба Л.В. Земельні права громадян при паюванні земель // Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин: Тези доп., вист., повід. на міжвуз. наук.-практ. конф. молод. науковців. – Львів: Львівськ. Ін-т при Нац. акад.. внутр. справ України, 2003. – С. 95 – 97.

АНОТАЦІЯ

Лейба Л.В. Правове регулювання вирішення земельних спорів.– Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. – Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Харків, 2005.

Дисертаційне дослідження присвячено комплексному аналізу сучасних теоретичних і практичних проблем правового регулювання вирішення земельних спорів. Проведено історико-правовий аналіз становлення й розвитку законодавства щодо вирішення земельних спорів. Досліджуються питання стосовно змісту, сутності, ознак та особливостей земельного спору, співвідносність його із земельним конфліктом в умовах реформування земельних відносин. Відповідно до виявленої сутності, властивих ознак та притаманних особливостей земельних спорів і з урахуванням нових критеріїв пропонується їх класифікація. Аналізується співвідношення судового й позасудового порядків вирішення земельних спорів, розглянуто й обґрунтовано переваги кожного з них. На підставі аналізу проблем вирішення земельних спорів наводяться аргументи щодо створення в судовій системі України спеціалізованих земельних судів.

Вирішення земельних спорів визначається як найголовніша гарантія забезпечення земельних прав, оскільки належне їх вирішення поновлює порушені права суб’єктів земельних правовідносин, гарантуючи тим самим реалізацію їхніх земельних прав і інтересів.

Ключові слова: спір про право; земельний спір; земельна реформа; земельна ділянка; способи захисту; судове вирішення земельного спору; позасудове вирішення земельного спору.

АННОТАЦИЯ

Лейба Л.В. Правовое регулирование разрешения земельных споров.– Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.06 – земельное право; аграрное право; экологическое право; природоресурсовое право. – Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого.– Харьков, 2005.

Диссертационное исследование посвящено комплексному анализу теоретических и практических проблем правового регулирования разрешения земельных споров. Проведен историко-правовой анализ становления и развития законодательства в сфере разрешения земельных споров, в результате чего была предложена соответствующая периодизация. Отмечено, что специфика конкретного этапа определяется особенностями земельного строя, который сформировался в тот или иной период.

Раскрывается содержание понятия „земельно-правовой спора” в условиях реформирования земельных отношений, предлагается его определение. Анализируется соотношение понятий „земельный спор” – „земельный конфликт”, в результате чего делается вывод, что они соотносятся как частное и общее, в определенных случаях спор может выступать лишь элементом конфликта.

Исследование объектного и субъектного состава земельного спора позволило определить присущие только ему признаки. Определяющим признаком таких споров является то, что данные споры прямо или опосредовано касаются земель в пределах территории Украины, земельного участка, его части или прав на него, в том числе на земельную долю (пай).

Наличие особенностей земельных споров обусловливается законодательным закреплением и функционированием различных форм собственности на землю, многофункциональностью объекта земельных споров, его экологическим фактором и пр. С учетом выделенных признаков и особенностей земельных споров предлагается их классификация.

Исходя из того, что земельно-правовой спор рассматривается и может разрешаться как в судебном, так и во внесудебном порядке, обобщены позитивные и негативные моменты каждого из порядков, на основании чего сделан вывод о необходимости их параллельного изучения и развития. Значительное внимание уделено совершенствованию внесудебного порядка разрешения земельных споров.

В результате анализа судебного разрешения земельных споров приводятся аргументы о создании в судебной системе Украины специализированных земельных судов. Сформулированы и обоснованы предложения по совершенствованию правового регулирования общественных отношений в сфере разрешения земельных споров.

Разрешение земельных споров определяется как существенная гарантия земельных прав, поскольку в результате их разрешения восстанавливаются нарушенные права субъектов земельных правоотношений, гарантируется надлежащая реализация их земельных прав и интересов.

Ключевые слова: спор о праве; земельный спор; земельная реформа; земельный участок, способы защиты; судебное разрешение земельного спора; внесудебное разрешение земельного спора.

SUMMARY

Leiba L.V. Legal regulation of land disputes decision. – Manuscript.

Dissertation for Candidate of Legal Sciences scientific degree, speciality 12.00.06 – land law; agricultural law; environmental law; law of natural resources. – Yaroslav the Wise National Law Academy of Ukraine. – Kharkiv, 2005.

The dissertation deals with complex and comprehensive analysis of modern theoretical and practical problems of