СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ

ЛАНГОВОЙ ВОЛОДИМИР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 622.002.5:338.45

ФОРМУВАННЯ СТРАТЕГІЧНИХ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ

РЕМОНТНИХ ПІДПРИЄМСТВ ВУГІЛЬНОГО МАШИНОБУДУВАННЯ

Спеціальність 08.06.01 – Економіка, організація і управління

підприємствами

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Луганськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Донбаському державному технічному університеті Міністерства освіти і науки України (м. Алчевськ).

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Акмаєв Анатолій Ісайович,

Донбаський державний технічний університет

Міністерства освіти і науки України,

перший проректор.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Сазонець Ігор Леонідович, Дніпропетровський національний університет Міністерства освіти i науки України, завідувач кафедри
економіки та маркетингу (м. Дніпропетровськ);

кандидат економічних наук, старший науковий співробітник Рассуждай
Людмила Миколаївна, Інститут економіки промисловості НАН України, завідуюча
сектором проблем управління ефективністю територіально-галузевих комплексів
(м. Донецьк).

Провідна установа Донецький державний університет управління Міністерства освіти і науки України, кафедра менеджменту у виробничій сфері (м. Донецьк).

Захист відбудеться 17 лютого 2005 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.01 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України за адресою: 91034, Луганськ-34,
кв. Молодіжний, 20а.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Східноукраїнського національного
університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ-34,
кв. Молодіжний, 20а.

Автореферат розіслано 15 січня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Г.В. Козаченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Розвиток вугільної галузі є пріоритетним напрямом забезпечення енергетичної й економічної безпеки, оскільки вугілля – єдиний енергетичний ресурс, яким Україна володіє в обсягах, що достатні для покриття потреб у цьому виді палива. Частка його серед усіх запасів енергоресурсів країни становить більше ніж 90%. Ефективний видобуток вугілля за умов усе більш складних гірничогеологічних і гірничотехнічних чинників потребує технічно прогресивного гірничошахтного устаткування, яке проектується й виготовляється на підприємствах вугільного машинобудування. Високий ступінь зносу гірничої техніки та повільні темпи технічного переозброєння вугільних шахт зумовлюють підвищення значущості ефективного технічного обслуговування шахтного устаткування, його поточного та капітального ремонтів.

Реструктуризація вугільної промисловості за останні десять років призвела до зменшення обсягів виробництва в супутніх та допоміжних галузях. Насамперед це стосується вітчизняного вугільного машинобудування, у якому відбулися суттєві трансформації. Серед них – часткова зміна номенклатури з випуску гірничошахтного устаткування, значне зменшення обсягів його виробництва. Недосконалість конкурентної боротьби та відсутність механізму співробітництва на ринку гірничошахтного устаткування, суб'єктами якого є машинобудівні підприємства-виробники гірничої техніки та допоміжні з її капітального ремонту, стали причиною кризи у вугільному машинобудуванні.

Несприятливі чинники сформованого зовнішнього оточення у вугільній промисловості насамперед несуть загрозу економічній безпеці ремонтних підприємств вугільного машинобудування, створюють кризову ситуацію, яка порушує їх стійкість у конкурентному середовищі. З урахуванням сучасних тенденцій розвитку економіки і промисловості в державі ремонтні підприємства вугільного машинобудування потребують упровадження та використання основ і методів стратегічного планування й управління, формування стратегічних напрямів розвитку, які б дозволили врегулювати ринкові відносини між машинобудівними й ремонтними підприємствами галузі та виробити стратегію подальшого розвитку.

Недостатня дослідженість питань упровадження стратегічного менеджменту в діяльність ремонтних підприємств вугільного машинобудування, необхідність розробки методичного забезпечення цього процесу, формування відповідних адаптаційних заходів щодо особливостей функціонування вугільного машинобудування зумовили вибір теми дисертаційної роботи, її актуальність та практичну значущість.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематики науково-дослідних робіт кафедри економіки та управління Донбаського державного технічного університету. Результати дослідження використано при виконанні теми 118-ДБ "Розробка методичних основ прогнозування виробничо-економічного потенціалу підприємств різноманітної форми власності'' (номер державної реєстрації 0102U002976). Внесок автора полягає в розробці адаптаційних заходів щодо підвищення ефективності використання виробничо-економічного потенціалу в конкурентних умовах на прикладі ремонтних підприємств вугільного машинобудування Луганської області.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка та науково-методичне обґрунтування стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування. Досягнення поставленої мети дослідження зумовлено вирішенням наукових та практичних завдань, що містять:

дослідження особливостей діяльності та взаємодії машинобудівних, ремонтних і вугледобувних підприємств вугільної галузі;

визначення стану та динаміки основних техніко-економічних показників підприємств вугільного машинобудування;

аналіз витрат на придбання та відновлення гірничої техніки на підприємствах вугільної промисловості;

обґрунтування стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування;

розробку схеми відносин на ринку капітального ремонту гірничошахтного устаткування;

формування принципових основ співробітництва машинобудівних і ремонтних підприємств вугільної галузі;

визначення напрямів диверсифікації діяльності ремонтних підприємств вугільного машинобудування.

Об’єктом дослідження є управління виробничо-господарською діяльністю підприємств вугільної промисловості.

Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти формування стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування.

Методи дослідження. Вирішення вибраного науково-практичного завдання базується на використанні загальнонаукових принципів проведення комплексних наукових досліджень. Теоретичною базою дослідження стали праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених з питань стратегічного планування й управління, економіки підприємства, ремонту гірничошахтного устаткування. У процесі дослідження були використані такі загальнонаукові та спеціальні методи пізнання: історико-ретроспективний аналіз (при вивченні процесів становлення та розвитку теорії стратегічного управління); техніко-економічний аналіз (при моніторингу ринкових умов функціонування підприємств вугільного машинобудування); метод опитування (при оцінюванні стану вугільного машинобудування та взаємодії з вуглевидобувними підприємствами); метод аналогій (при обґрунтуванні економічної доцільності витрат на придбання й відновлення гірничої техніки); метод експертних оцінок (при визначенні та формуванні стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування).

Джерелами первинної інформації послугували законодавчі акти та нормативні документи; фактологічні та статистичні дані по Україні, у тому числі по Луганській області; офіційні відомості Держкомстату України; техніко-економічна звітність підприємств вугільного машинобудування; результати особистих досліджень автора; періодичні наукові видання; ресурси Internet.

Наукова новизна одержаних результатів. Основний науковий результат полягає у формуванні стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування за допомогою методів та прийомів стратегічного управління.

Наукова новизна основних результатів дослідження, що виносяться на захист, полягає у такому:

уперше:

запропоновано спосіб визначення доцільності капітального ремонту гірничої техніки за дисконтованими кінцевими витратами на її придбання, ремонт та експлуатацію, який дозволяє оцінити ефективність функціонування системи капітального ремонту гірничошахтного устаткування вугільної галузі;

розроблено схему постачання гірничої техніки вугледобувним підприємствам на вторинному ринку гірничошахтного устаткування за допомогою фінансового лізингу, що забезпечує підвищення рівня технічного озброєння гірничого виробництва без значних капіталовкладень;

удосконалено:

формалізоване представлення закону стійкості підприємства, що дозволило обгрунтувати стратегічні напрями розвитку ремонтних підприємств вугільного машинобудування;

дістали подальшого розвитку:

форми співробітництва у вугільному машинобудуванні на основах франчайзингу, що орієнтовані на досягнення балансу економічних інтересів машинобудівних і ремонтних заводів та отримання синергетичного ефекту;

принципові основи формування напрямів диверсифікації виробництва ремонтних підприємств вугільного машинобудування, які дозволять розширити можливості стратегічного розвитку та підвищити ефективність ремонтного виробництва у вугільній промисловості.

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені в дисертації підходи та одержані результати можуть бути використані у процесі реформування вугільного машинобудування країни. До результатів, що мають найбільше практичне значення для ремонтних підприємств вугільної промисловості, належать рекомендації щодо:

удосконалення та пожвавлення постачання капітально відремонтованої гірничої техніки вугільним компаніям;

співробітництва з машинобудівними підприємствами-виробниками гірничошахтного устаткування;

диверсифікації виробничої діяльності.

Результати дослідження використовуються у практичній діяльності підприємств вугільного машинобудування Луганської області та в навчальному процесі, що підтверджується відповідними документами, уміщеними в додатках до дисертаційної роботи: ДХК ''Луганськвуглеремонт'' (акт від 03.08.04), ВАТ "Свердловський машинобудівний завод" (довідка від 02.09.04), Донбаський державний технічний університет (довідка від 03.09.04).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані й обґрунтовані в дисертації наукові положення, висновки та пропозиції є результатом самостійних наукових досліджень автора в області організації та впровадження стратегічного менеджменту на ремонтних підприємствах вугільної промисловості. Внесок здобувача в колективно опубліковані праці конкретизовано у списку публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції доповідалися й отримали схвалення на I Міжнародній, II Всеукраїнській науково-практичній конференції ''Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання'' (м. Донецьк, 2001 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції ''Перспективи розвитку вугільної промисловості в XXI столітті'' (м. Алчевськ, 2002 р.); Міжнародній науково-практичній конференції ''Політ-2003'' (м. Київ, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ''Економіка підприємства: проблеми теорії та практики'' (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ''Проблеми ефективного функціонування підприємств у сучасних умовах'' (м. Севастополь, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ''Соціально-економічні проблеми сучасної держави'' (м. Донецьк, 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції ''Сучасні проблеми економіки підприємства'' (м. Дніпропетровськ, 2003 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції ''Наука і освіта 2004'' (м. Дніпропетровськ, 2004 р.).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковано в 14 наукових працях, серед яких 2 статті – у наукових журналах, 5 статей – у збірниках наукових праць, 7 публікацій – у матеріалах наукових конференцій. Загальний обсяг публікацій становить 5,07 д.а., з яких автору належить 4,68 д.а.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів і висновків, які викладено на 172 сторінках друкованого тексту. Матеріали роботи містять 15 таблиць та 12 рисунків, які вміщено на 13 сторінках. Список використаних джерел із 157 найменувань подано на 14 сторінках, 3 додатки – на 39 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Розділ 1. Теоретичні основи управління підприємствами вугільного машинобудування. Становлення і сталий розвиток вугільної та металургійної промисловостей в Україні завжди супроводжувалися підтримкою галузевого важкого машинобудування. Вугільне машинобудування відіграє провідну роль у гірництві, оскільки прогресивне технічне озброєння – це основа високопродуктивного та безпечного підземного виробництва. На території Донбасу у вугільному машинобудуванні склалася предметна система спеціалізації, коли підприємство випускає та ремонтує окремі агрегати й машини окремого номенклатурного ряду гірничошахтного устаткування (ГШУ).

Будь-яка техніка з часом вичерпує свій ресурс. Для забезпечення безвідмовної роботи вона потребує своєчасного технічного обслуговування, поточного та капітального ремонту. Техобслуговування та поточний ремонт гірничошахтного устаткування в шахті здійснюється за допомогою підземних електрослюсарів у ремонтно-підготовчу зміну, на поверхні – в умовах механічного цеху або ремонтно-механічних заводів вугільної компанії. Робота в цьому випадку зводиться до заміни зношених вузлів і деталей, частина з яких постачається заводами-виробниками, а частина – відновлюється або виготовляється за допомогою наявного металорізального устаткування. Технічні можливості шахт не дозволяють здійснювати високомеханізований і якісний капітальний ремонт гірничошахтного устаткування. Тому ремонт конструктивно складного устаткування зосереджено переважно на рудоремонтних і ремонтно-механічних заводах. Привертає до себе увагу система адміністративного ієрархічного підпорядкування. Якщо рудоремонтні підприємства й окремі ремонтно-механічні заводи об'єднані у вуглеремонтні державні холдингові компанії (''Донвуглереммаш'', ''Луганськвуглеремонт''), то більшість ремонтно-механічних заводів підпорядковується вугільним компаніям.

Упродовж останніх десяти років у вітчизняному вугільному машинобудуванні сталися суттєві трансформації, у результаті яких частково змінилася номенклатура з випуску гірничошахтного устаткування та значно зменшилися обсяги його виробництва. Причиною сформованого становища є такі негативні чинники:

перевищення пропозицій над попитом, що характерне для сучасного становища внутрішнього ринку гірничошахтного устаткування;

низька ділова активність внутрішнього ринку гірничошахтного устаткування через брак вільних фінансових ресурсів, великого зносу наявного парку очисної техніки та порівняно низької продуктивності очисних вибоїв;

утрата частини внутрішнього ринку гірничошахтного устаткування внаслідок агресивної ринкової стратегії провідних закордонних виробників гірничодобувної техніки, насамперед з Польщі та Германії.

Економічний стан ремонтних підприємств галузі буде залежати від вивчення, упровадження та використання основ і методів стратегічного планування й управління, формування ринкової стратегії розвитку, в основі якої доречні такі етапи: аналіз системи взаємодії з вуглевидобувними підприємствами; розробка та впровадження конструкції нових моделей очисної техніки; формування портфеля замовлень; вивчення можливостей диверсифікації; упровадження системи сервісного ремонту та обслуговування гірничої техніки.

Важливою передумовою впровадження стратегічного управління на підприємствах є процес глобалізації бізнесу, що торкнувся й вугільного машинобудування. Великі фірми з виробництва гірничої техніки розглядають світ як єдине ціле, у якому стираються національні відмінності й переваги. Продукція іноземних фірм і національних корпорацій з виробництва та ремонту гірничошахтного устаткування – Deutsche Bergbau-Technik GMBH (DBT), Contitech, Man Takraf, Saar Tech, Fam, Глінік, Укрвуглемаш, Індустріальний союз Донбасу, Укрпідшипник та ін. – продається в багатьох країнах світу і є важливим чинником конкуренції на національних ринках. Протистояти натиску товарів глобальних фірм можна тільки використовуючи аналогічні методи, тобто розробляючи стратегію роботи в конкурентному середовищі.

Функціонування підприємств вугільного машинобудування залежить від наповнення портфеля замовлень на виготовлення та ремонт гірничої техніки, що пов'язано з фінансовими можливостями основних споживачів – шахт. На сьогодні практично всі вугільні підприємства відчувають брак власних коштів, характеризуються низькою рентабельністю виробництва, що негативно позначається на їхній платоспроможності у сфері придбання гірничошахтного устаткування. За рахунок власних коштів більшість шахт може придбати лише окремі, недорогі за ціною, засоби механізації, запчастини та інше дрібне устаткування. Існує два джерела фінансування закупівлі устаткування. Перший – це власні кошти, другий – цільові бюджетні кошти. Виділення держпідтримки для придбання устаткування здійснюється Мінпаливенерго тільки для лав із проектним добовим навантаженням не менше ніж 700 тонн і за умови обов'язкового економічного обґрунтування капітальних витрат, що виконане у вигляді бізнес-плану. Існуюча система забезпечення вугільних підприємств устаткуванням різноманітна, заплутана й не завжди забезпечує раціональне використання виділених коштів. Низький потенціал шахт у здійсненні капітального будівництва власними силами не сприяє розвитку галузі. Це пов'язано з хронічним дефіцитом коштів у вугільній промисловості.

Практично всі вугільні галузі, навіть у високорозвинених країнах світу, є дотаційними. Не є винятком і вугільна промисловість України. Незважаючи на те, що вугілля – основний енергоносій, який має стратегічне значення для країни в частині енергетичної безпеки, розмір вкладень бюджетних коштів у цю галузь не забезпечує повною мірою стратегію подальшого розвитку. Відсутність фінансування фактично веде до зносу основних фондів без відповідного відновлення.

Розділ 2. Аналіз та обґрунтування загальних закономірностей розвитку вугільного машинобудування. Видобуток вугілля в Україні за останнє десятиліття значно скоротився. Падіння виробництва у вугільній промисловості закономірно спричинило падіння виробництва в суміжних галузях, насамперед у машинобудуванні. Скорочення кількості діючих шахт також істотно впливає на зниження потреб у гірничошахтному устаткуванні. Для підтримки працездатності наявного устаткування широко використовується старе обладнання з дільниць та шахт, які закриваються. За останні роки становище у вугільній промисловості Донбасу стабілізувалося. У першу чергу це відбулося за рахунок шахт, що добувають коксівне вугілля. Видобуток енергетичного вугілля доведений до занепаду, хоча воно є найбільш перспективним енергоресурсом для української енергетики. Зростання потреби в продукції вугільної промисловості вимагатиме збільшення обсягів її виробництва, причому за конкурентоспроможними цінами. Для цього видобувним підприємствам буде потрібна техніка, забезпечення якої можливе кількома шляхами: придбанням високоефективної, але дорогої імпортної техніки; придбанням менш ефективної, але набагато дешевшої вітчизняної техніки; відновленням експлуатаційної придатності наявного старого, але фізично мало зношеного устаткування.

Вітчизняне устаткування добре знайоме користувачам, його експлуатація й обслуговування не потребує додаткової підготовки персоналу, що також позначиться на витратах виробництва. Сьогодні найбільш цікавим шляхом забезпечення потреб видобувних підприємств у техніці є забезпечення відновлення експлуатаційної придатності наявного старого устаткування. Привабливість цього шляху полягає в тому, що на підприємствах у великій кількості є устаткування, балансова вартість якого близька до нуля. Проте у зв'язку з різким падінням обсягів виробництва реально в експлуатації устаткування знаходилося незначний час і його фізичний знос незначний. Після проведення відновлення, витрати на яке будуть незначні порівняно з витратами на придбання нової техніки, старе устаткування можна експлуатувати ще тривалий час. Витрати на амортизацію у вартості, наприклад, вугілля зменшаться, що буде сприяти поліпшенню фінансово-економічного стану діючих вугільних шахт. Кожен з названих варіантів забезпечення потреб видобувних підприємств у техніці залежатиме від їхнього фінансово-економічного стану, від можливості інвестувати кошти в устаткування.

Проведений техніко-економічний аналіз показав, що, порівняно з 1990 роком, обсяги виробництва продукції по окремих машинобудівних і ремонтних заводах скоротилися більш ніж у 10 разів, що негативно позначилося на економічному стані й призвело до катастрофічної ситуації на цих підприємствах. Вартість збережених основних фондів машинобудівних і ремонтних підприємств становить близько 1,4 млрд. грн., що свідчить про наявність високого промислово-виробничого потенціалу, який використовується недостатньо. Середньооблікова кількість працівників на підприємствах скоротилася в середньому на 20-25%, а на деяких з них – на 70-80%. Більш значне скорочення кількості – 60-70% – спостерігалося на ремонтних і прирівнюваних до них підприємствах. При цьому пропорційно скоротилася кількість працівників, велику частину яких становлять найбільш кваліфіковані кадри працездатного віку. Основною причиною низького рівня продуктивності праці стало значне зменшення обсягів виробництва.

Проведений аналіз виробничо-господарської й економічної діяльності показав, що вугільне машинобудування, особливо ремонтні підприємства, характеризується низьким рівнем використання виробничих потужностей, випуском не конкурентоспроможної продукції, істотним моральним і фізичним зносом основних фондів. Технологічні процеси зумовлюють велику матеріало- й енергоємність продукції, низький рівень автоматизації виробничих процесів. Удосконалювання технології повинне здійснюватися в напрямку зниження матеріало-й енергоємності, що дозволить зменшити собівартість продукції.

Холдингові компанії з обслуговування й ремонту гірничої техніки за останні 10 років втратили значну частину ринків збуту, а багато підприємств у їх складі погіршили техніко-економічні показники або стали банкрутами та припинили своє існування. Гірнича техніка експлуатується під землею переважно без дотримання графіків технічного обслуговування й поточних ремонтів і до такого стану зносу, коли силами шахти ремонт зробити неможливо. Стара система відносин між підприємствами-виробниками техніки й ремонтними підприємствами, яка регламентує сфери діяльності цих суб'єктів, у сформованих ринкових умовах стала непридатною, бо веде до регресу та падіння якості ремонту.

Проведення порівняльного аналізу вартості придбання, технічного обслуговування та ремонту найбільш використовуваного на шахтах устаткування(очисні комбайни 1К101У, К103 та імпортний аналог) дозволило розробити підхід щодо оцінки економічного рейтингу техніки й оцінити ефективність системи поточного та капітального ремонту вугільної галузі. Аналіз економічної ефективності використання очисних комбайнів у лавах з різним середньодобовим навантаженням за період експлуатації порівняно з імпортною технікою здійснювався на основі врахування дисконтованих витрат, пов'язаних із придбанням та експлуатацією комбайна в розрахунку на 1 т вугілля за такою формулою:

В = , грн/т, (1)

де S – початкова вартість очисного комбайна, тис.грн;

Т – повний термін служби комбайна, років;

Сi – витрати i-го року на поточний ремонт та експлуатацію комбайна, тис.грн;

д – ?тавка дисконту;

Дi – видобуток вугілля в i-му році, тис.т.

Виконані розрахунки підтверджують економічну доцільність інтенсифікації використання очисної техніки. Незважаючи на значне збільшення витрат на поточний ремонт та експлуатацію в лавах з різним навантаженням – більш ніж у 2 рази – зростання середньодобового видобутку привело до зменшення частки експлуатаційних витрат у собівартості видобутку 1 тонни вугілля. Ці витрати будуть ще більш низькими за використання техніки, що вийшла з якісного капітального ремонту. Навіть з урахуванням великих експлуатаційних витрат за період експлуатації вітчизняна техніка за розрахунками щодо доцільності використання більш вигідна, ніж імпортна і з технічної, і з економічної точок зору.

У науці управління поширеним є один із законів організаційних систем – закон стійкості, в основу якого покладено властивість системи зберігати у процесі взаємодії із середовищем значення суттєвих змінних у певних межах. Згідно з цим законом кожне підприємство прагне до самозбереження шляхом використання всього власного потенціалу. В цьому випадку під потенціалом організації розуміється сукупність наявних ресурсів вуглемашинобудівної галузі – це не тільки матеріальні та нематеріальні засоби, але й здатність працівників до їх ефективного використання. Під цим терміном також розуміється можливість і готовність суб’єктів ринку спеціалізуватися в тих видах діяльності та виробництва, де в певний момент часу є абсолютні або відносні переваги.

На наш погляд, формалізоване представлення цього закону не зовсім відповідає сучасним умовам діяльності ремонтних підприємств вугільного машинобудування, оскільки тільки окремі підприємства в ринковій економіці функціонують за рахунок власного потенціалу. Як відомо, кожне підприємство прагне використати ефект фінансового важеля – залучити фінансові ресурси й отримати ефект більший, ніж вартість цих коштів.

Ураховуючи вищевикладене, пропонується використовувати таку формулу вираження закону стійкості підприємства як відкритої системи:

, бали, (2)

де Rі – потенціал організації, зумовлений її ресурсами в i-й області;

Rзі – потенціал зовнішнього дестабілізувального впливу;

Rві – потенціал внутрішнього дестабілізувального впливу;

RКІ – кредитно-інвестиційний потенціал організації.

Під потенціалом зовнішнього та внутрішнього дестабілізувального впливу розуміється сукупність негативних чинників, які на цей момент часу або в перспективі несуть загрозу економічному стану ремонтних підприємств вугільного машинобудування.

Метод квантифікації дозволяє оцінити стійкість підприємств галузі. Проведене експертне опитування щодо визначення стійкості ремонтних підприємств вугільного машинобудування дало змогу, використовуючи формулу 2, зробити такі висновки. Більшість респондентів (84%) визначила досліджувану галузь недостатньо стійкою, а 4% зовсім нестійкою до дестабілізувального впливу чинників через:

наслідки скорочення виробництва у вугільній промисловості та закономірне посилення конкурентної боротьби на ринку виробництва й капітального ремонту гірничої техніки між вітчизняними підприємствами вугільного машинобудування;

несприятливу кредитну політику, відсутність чітких інвестиційних умов та лізингових відносин;

неефективний менеджмент, відсутність дієвих програм зростання ефективності виробництва і стратегічних програм розвитку;

брак коштів для розвитку вугільної техніки та технології та недосконалість системи сервісного обслуговування.

Близько 12% респондентів назвали вуглемашинобудівну галузь досить стійкою до зовнішнього та внутрішнього дестабілізувального впливу завдяки:

розумінню з боку влади стратегічного значення вугілля, зростанню видобутку вугілля за останні роки й активізації дій у вугільному машинобудуванні, тобто, запорукою виживання підприємств вуглемашинобудівного комплексу залишається розвиток вугільної промисловості;

здійсненню машинобудівними підприємствами гнучкої цінової політики, тобто вітчизняне гірничошахтне устаткування дешевше, ніж зарубіжні зразки; воно буде більш конкурентоспроможним, якщо покращити його якісні показникі. Вирішальне значення тут відіграє знання техніки механічними й ремонтними службами вуглевидобувних підприємств, тобто експлуатація та обслуговування вітчизняного гірничошахтного устаткування не потребує додаткової підготовки персоналу;

здійсненню приватизації та розвитку малого бізнесу, що дозволило на деяких підприємствах впровадити ефективні форми управління виробництвом, основи стратегічного менеджменту, подолати безвідповідальність, активізувати підприємництво, ініціативу, а також диверсифікацію виробництва за рахунок малого підприємництва.

Забезпечення конкурентоспроможності продукції, зміцнення конкурентних позицій ремонтних підприємств в умовах нестабільної економіки відповідно до результатів проведених досліджень можливе при формуванні в системі управління заходів стратегічного характеру, що передбачають: розробку принципових основ постачання гірничошахтного устаткування вугільним підприємствам на вторинному ринку техніки за допомогою лізингу; створення нових форм співробітництва у вугільному машинобудуванні на основах франчайзингу; визначення та адаптацію напрямів диверсифікації діяльності з упровадженням системи сервісного обслуговування.

Розділ 3. Формування стратегічних напрямів розвитку ремонтних підприємств. Сучасний етап реструктуризації вугільної галузі для більшості її суб'єктів характеризується різким спадом або повним припиненням інвестування виробництва за рахунок власних коштів. Тому у випадку тимчасового або постійного браку власних ресурсів і засобів праці вуглевидобувні підприємства можуть скористатися для відновлення й розвитку своєї технічної бази таким широко розповсюдженим у світі методом фінансування, як лізинг.

Через низьку платоспроможність вуглевидобувних підприємств, а також високі банківські відсотки за кредит у вугільній промисловості України лізинг не одержав широкого застосування. З огляду на досвід зарубіжних та українських лізингових організацій, незадовільний економічний стан вугільної промисловості, переваги лізингу в технічному переозброєнні підприємств і чинний організаційно-економічний механізм взаємодії вуглевидобувних підприємств і підприємств вугільного машинобудування, пропонується:

створити на базі великих заводів вугільного машинобудування (наприклад, рудоремонтних) структурні підрозділи для надання в лізинг капітально відремонтованої гірничої техніки й такої, що була в експлуатації. При цьому вугільні шахти будуть забезпечуватися технікою на умовах фінансового лізингу;

організувати при Міністерстві палива й енергетики України підрозділ (фонд технічної підтримки) з питань координування та контролю за лізинговими операціями з капітально відремонтованою і придатною для роботи старою гірничою технікою із шахт, що закриваються;

забезпечити законодавчі й нормативні умови, за яких вуглевидобувне підприємство, що не має достатніх ресурсів для придбання в лізинг нової техніки, мало б можливість одержати капітально відремонтовану, оплативши початкові лізингові платежі ремонтним фондом (гірничошахтним устаткуванням, що підлягає капітальному ремонту);

сформувати при Міністерстві палива й енергетики України централізований, галузевий або у вугільних компаніях – регіональний страховий лізинговий фонд, який би відшкодовував лізингодавцю (машинобудівному заводу) вартість зданого в лізинг і втраченого гірничошахтного устаткування.

Дана схема передбачає можливість сервісного обслуговування та поточного ремонту техніки за участю рудоремонтних і ремонтно-механічних заводів, що територіально близько розташовані й обслуговують прилеглі вуглевидобувні підприємства. Варто зазначити, що в ролі лізингодавця може виступати й рудоремонтний завод, надаючи у фінансовий лізинг капітально відремонтовану гірничу техніку під відповідно більш низькі лізингові платежі. Це зумовлено сформованою в галузі практикою знеособленого капітального ремонту та відсутністю системи обліку введення й вилучення гірничої техніки з виробництва підприємствами-виробниками.

Реструктуризація вугільної галузі призвела до закриття значної кількості шахт і відповідного зменшення обсягів робіт з капітального ремонту гірничошахтного устаткування, у результаті чого знизилося завантаження підприємств вугільного машинобудування. Наслідком цього стало загострення конкурентної боротьби між машинобудівними заводами-виробниками гірничої техніки й численними дрібними та середніми підприємствами з її капітального ремонту. Однією з форм виживання підприємств, що займаються ремонтом гірничої техніки, можна розглядати франчайзингову форму організації їхнього бізнесу.

Організаційно-економічний механізм взаємодії машинобудівних і ремонтних заводів, який існував раніше у вугільній промисловості, у сучасних умовах конкурентної боротьби не спрацьовує і веде до погіршення якості проведеного капітального ремонту, у першу чергу на ремонтних підприємствах, і, як наслідок, витиснення їх з цієї ринкової ніші. До цього призвели такі чинники. По-перше, у старій системі вугільного машинобудування машинобудівні заводи здійснювали проектування й виробництво нової гірничої техніки, а ремонтно-механічні та рудоремонтні заводи забезпечували якісний капітальний ремонт гірничошахтного устаткування виробничих об'єднань з видобутку вугілля, що були розташовані на прилеглих територіях. По-друге, машинобудівні заводи були зобов'язані надавати ремонтним підприємствам необхідну технічну документацію та запасні частини до техніки, що випускається. Ремонтно-механічні заводи здійснювали дрібний капітальний ремонт технічно нескладного устаткування та засобів механізації праці (редуктори, лебідки, стопори та ін.) у межах вугільного об'єднання, а рудоремонтні заводи виконували ремонт складної техніки (очисні комбайни, породонавантажувальні машини) із застосуванням спеціальних технологій відновлення деталей, обслуговували прилеглі об'єднання й адміністративно були підлеглі управлінню вугільного машинобудування при Міністерстві вугільної промисловості України.

Ця ієрархія адміністративної приналежності, але в більш м'якій формі (через приватизацію більшості підприємств), діє і сьогодні, однак цілком змінилася політика відносин між цими підприємствами. Через зменшення потоку замовлень як на виробництво нової техніки, так і на капітальний ремонт старої вчорашні союзники перетворилися в конкурентів з різними фінансовими та технічними можливостями.

Слід зазначити, що ускладнення конкурентних відносин у цій сфері виробництва виникло через приватизацію великих заводів вугільного машинобудування, а також практично повну монополізацію ринку гірничої техніки знову створеними корпораціями. Власники, як правило, не зацікавлені в наданні безоплатної допомоги своїм потенційним конкурентам. Тому в цій ситуації значних результатів можна досягнути, якщо частково використовувати відомі в науці та нові, розроблені в дисертації форми франчайзингових відносин.

У науковій літературі розрізняють франчайзинг товарний, виробничий та діловий (повноформатний). При товарній формі франчайзингових відносин франчайзером є великий виробник, у якого дилер-франчайзі отримує право на продаж, сервісне обслуговування та капітальний ремонт товарів відповідної марки в будь-якому регіоні. Під час використання виробничого франчайзингу має місце продаж підприємствам-франчайзі технологій, патентів на них і сировини для виготовлення певного продукту. Сутність ділового франчайзингу полягає в отриманні ліцензії на так званий ''бізнес-формат'', який охоплює практично всі елементи виробничо-господарського циклу великого підприємства. Тобто, франчайзі бере участь у повному циклі виробництва головної компанії.

Для умов досліджуваної галузі жодна з цих форм франчайзингу не є ефективною та достатньою, оскільки не враховує особливості відносин вугледобувних підприємств, машинобудівних і ремонтних заводів.

У сучасних умовах господарювання підприємств вугільного машинобудування для посилення ефективності відносин між машинобудівними та ремонтними підприємствами пропонується упровадити нову комплексну форму франчайзингу. Вона поєднує особливості товарної й виробничої форм з додатковим винятковим правом здійснення сервісного обслуговування та капітального ремонту за пільговими цінами на ремонтних підприємствах, які мають необхідні потужності та технології для виробництва й капітального ремонту вузлів і комплектувальних гірничошахтного устаткування.

Запропонована форма франчайзингових відносин сприятиме покращенню якості технічного обслуговування та капітального ремонту гірничошахтного устаткування; зміцнить фінансово-економічний стан ремонтних підприємств; стимулюватиме на вугільних підприємствах раціональне й ефективне використання наявного парку техніки, дотримання графіків ремонтів, що приведе до зниження їхньої вартості. Цей підхід відомий і широко використовується за кордоном у різних галузях промисловості та сприяє ефективному використанню технічних засобів виробництва, якісному сервісному обслуговуванню, врегулюванню відносин у цій сфері.

Для вугільного машинобудування дуже важливо погодити інтереси франчайзера і франчайзі в конкретному регіоні. Перший націлений на максимальний обсяг продажу, і у випадку сприятливої кон'юнктури буде прагнути до нарощування кількості підприємств-партнерів, що працюють на цьому регіональному ринку. Другий же, навпаки, зацікавлений в одержанні виняткових прав на обслуговування території. Вугільне машинобудування України в наш час потребує узгодження інтересів і здійснення більш тісного співробітництва між машинобудівними та ремонтними підприємствами вугільної галузі. Новим напрямом розвитку на сучасному етапі може стати нова форма співробітництва на основі франчайзингу.

Унаслідок кризових явищ у вугільній галузі виробничі потужності підприємств вугільного машинобудування завантажені на 10-20%. Багато підприємств працює збитково, втрачає науково-технічний, виробничий і кадровий потенціал. Це негативно впливає на якість виготовленої гірничої техніки та систему капітального ремонту в цілому. Тому особливої актуальності набуває диверсифікованість діяльності підприємств, як чинник їхнього виживання та розвитку. У сформованій ситуації існують специфічні можливості розвитку підприємств із сильною конкурентною позицією (машинобудівні заводи) і підприємств із слабкою конкурентною позицією (рудоремонтні та ремонтно-механічні заводи).

Для ремонтних підприємств – це перегляд стратегії концентрації в одній сфері (для збільшення товарообігу), злиття з конкуруючою фірмою (для посилення конкурентних переваг), вертикальна інтеграція, диверсифікованість, ''зняття вершків'' і відхід з ринку, ліквідація.

Для машинобудівних заводів – це міжнародна експансія (якщо існують можливості ринку), диверсифікованість у суміжні галузі, диверсифікованість у нові галузі, спільні підприємства в нових галузях, вертикальна інтеграція (якщо це підсилює конкурентні позиції підприємства), продовження стратегії концентрації (зростання за рахунок відвоювання частки ринку в слабких конкурентів).

З названих стратегічних можливостей найбільш доцільною для ремонтних підприємств вугільного машинобудування є горизонтальна інтеграція – це об'єднання підприємств, що працюють і конкурують в одній галузі діяльності. Головною метою горизонтальної інтеграції є посилення позицій підприємства в галузі шляхом поглинання певних конкурентів або встановлення контролю над ними. Горизонтальне об'єднання може допомогти досягти економії на масштабі виробництва та зменшити небезпеку конкурентної боротьби, розширити спектр товарів або послуг.

Важливою причиною горизонтальної диверсифікованості є географічне розширення ринків. У цьому випадку поєднуються підприємства, що виготовляють однотипну продукцію, але виступають на різних регіональних ринках. Тобто, у боротьбі за ринок капітального ремонту й сервісного обслуговування гірничої техніки раціональним може стати горизонтальне об'єднання ремонтних підприємств вугільної галузі. Основними формами об'єднань можуть стати технопарки, фінансово-промислові групи, спільні підприємства.

Оскільки виробничі процеси на ремонтних і машинобудівних заводах багато в чому схожі, то існує можливість функціонального злиття (вертикальної інтеграції) або зв'язаної вертикальної диверсифікації, коли включається до складу підприємства технологічний ланцюг випуску (капітального ремонту й технічного обслуговування) старого продукту до або після виробничого процесу. Доцільним тут може стати організація бізнесу за допомогою франчайзингу. Корисним у галузі диверсифікації випуску продукції на ремонтних підприємствах вугільного машинобудування може бути досвід і технологічні напрацювання випуску товарів народного споживання, масштаби виробництва яких останнім часом невисокі.

Запропоновані напрями диверсифікації діяльності ремонтних підприємств дозволять частково завантажити наявні виробничі потужності та виробити конкурентоспроможну стратегію виходу з кризового стану.

ВИСНОВКИ

1. Виробничі потужності підприємств вугільного машинобудування дозволяють виготовляти практично всі типи й види гірничошахтного устаткування для вітчизняної вугільної промисловості. Потреби в капітальному ремонті задовольняють різноманітні ремонтні заводи, що займаються частковим або повним відновленням гірничої техніки, а також виготовленням металоконструкцій.

2. Здійснений аналіз і сформовані тенденції у вугільній галузі дозволяють зробити висновок про подальше зменшення замовлень на продукцію підприємств вугільного машинобудування внаслідок закриття збиткових шахт. У найбільш важкій ситуації опинилися ремонтні та прирівнявані до них підприємства, які через своє призначення не мають високого науково-технічного потенціалу й можливостей розробляти та випускати нові, прогресивні зразки продукції. Багато хто з них дотепер не має ефективних власників, а деякі вже припинили своє існування.

3. Упровадження основ стратегічного управління на ремонтних підприємствах вугільного машинобудування відіграє значну роль у формуванні адаптаційних стратегічних заходів з метою виходу з кризи й подальшого розвитку.

4. Існуюча система забезпечення вугільних підприємств устаткуванням різноманітна, заплутана й не завжди забезпечує раціональне використання виділених коштів. Низький потенціал шахт у здійсненні капітального будівництва власними силами не сприяє розвитку галузі. Це пов'язано з хронічним дефіцитом коштів у вугільній промисловості.

5. Порівняно з 1990 роком обсяги виробництва продукції на окремих машинобудівних і ремонтних заводах скоротилися більш ніж у 10 разів, що негативно відбилося на економічному стані та призвело до катастрофічної ситуації на цих підприємствах. Вартість збережених основних фондів машинобудівних і ремонтних підприємств становить 1,4 млрд. грн., що свідчить про наявність високого промислово-виробничого потенціалу, який використовується недостатньо. Середньооблікова кількість працівників на підприємствах скоротилася в середньому на 20-25%, а на деяких з них – на 70-80%.

6. В умовах жорсткої ринкової конкуренції ремонтних заводів з гігантами машинобудування, що випускають гірничошахтне устаткування та прагнуть захопити ринок ремонту, поряд з підвищенням якості ремонту існуючого гірничошахтного устаткування і зниженням собівартості виробництва нового, важливою складовою боротьби за виживання є впровадження нової для шахт України форми співробітництва – надання гарантійного та післяремонтного обслуговування техніки безпосередньо на вугільних підприємствах. Це дозволить істотно поліпшити якість продукції, що виробляється, зменшити в часі процедуру усунення неполадок або браку, активізувати роботу з клієнтами щодо вдосконалення й розширення номенклатурного ряду, а також забезпечити себе замовленнями в перспективі з обслуговування устаткування. Розширенню ринків збуту підприємства буде сприяти формування та розвиток дилерської мережі.

7. Як показав досвід приватизації минулих років, залучення інвестицій у достатньому обсязі можливе при знаходженні ефективного стратегічного власника. Тому залучення будь-яких видів інвестицій повинне залишатися одним з першочергових завдань на підприємствах ремонтної сфери.

8. Проведені дослідження за розробленою формулою дисконтованих витрат і зарубіжний досвід указують на те, що гірнича техніка, яка експлуатується, може принести економічний ефект і збільшити наробіток на відмову при формуванні та впровадженні системи сервісного обслуговування й ремонту спеціалізованими ремонтними бригадами як машинобудівних заводів-виробників, так і рудоремонтних заводів залежно від прийнятих логістичних рішень. Сервісні бригади повинні бути високо кваліфіковані та здатні давати рекомендації щодо ремонтопридатності техніки й умов проведення ремонту на вуглемашинобудівних підприємствах.

9. Запропонована схема організації лізингових операцій на вторинному ринку гірничої техніки дозволить більш ефективно використовувати ресурсний потенціал гірничої техніки без значних капіталовкладень.

10. Реструктуризація вугільної галузі призвела до надлишку підприємств, які надають послуги з капітального ремонту ГШУ на ринку Донбасу, що веде до посилення конкурентної боротьби. Рудоремонтним заводам важко конкурувати з гігантами вугільного машинобудування як за якісними, так і за ціновими характеристиками виготовлених і відремонтованих запасних частин, машин і механізмів. Тому пропонується впровадити елементи франчайзингової форми організації бізнесу, тобто перетворити ремонтні підприємства у філії заводів-виробників для здійснення якісного капітального ремонту та сервісного обслуговування.

11. Важливою умовою виживання ремонтних підприємств вугільного машинобудування на перспективу можна розглядати диверсифікованість виробництва – переорієнтування його на випуск нових непрофільних видів продукції. Насамперед, це освоєння виробництва товарів народного споживання з виходом на нетрадиційні ринки збуту, у тому числі й на експорт.

ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті в наукових фахових виданнях

1. Ланговой В.А. Тенденции развития угольного машиностроения и пути выхода из кризиса ремонтных предприятий // Зб. наук. праць Донецького національного технічного університету. Вип.46. – Донецьк: ДонНТУ, 2002. – С. 194-198.

2. Ланговой В.А. Оценка экономической целесообразности ремонта горно-шахтного оборудования // Економіка: проблеми теорії та практики. Зб. наук. праць Дніпропетровського національного університету. Вип. 174. Т.1. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2003. – С. 102-111.

3. Ланговой В.А. Анализ системы обеспечения угольных предприятий оборудованием // Економіка. Менеджмент. Підприємництво. Зб. наук. праць Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля. Вип.10. – Луганськ: СНУ ім. В.Даля, 2003. – С. 43-47.

4. Акмаев А.И., Ланговой