КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Матюшко Богдан Костянтинович

УДК 357.6: 934

ЕВОЛЮЦІЯ ФІЛОСОФСЬКИХ ПОГЛЯДІВ В. ЛЕСЕВИЧА

Спеціальність 09. 00. 05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Національного педагогічного

університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Мозгова Наталія Григорівна,

Національний педагогічний університет імені

М.П. Драгоманова,

професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент

Аляєв Геннадій Євгенович,

Полтавський національний технічний університет імені

Ю. Кондратюка,

завідувач кафедри філософії

і соціально-політичних дисциплін

кандидат філософських наук, доцент

Поперечна Галина Антонівна,

Тернопільський національний педагогічний університет

ім. В. Гнатюка,

доцент кафедри філософії та економічної теорії

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “_” березня 2005 року о 10 годині на засіданні

спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття

наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у

Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

а адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “_19_” лютого 2005 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н.В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Ім’я Володимира Віктровича Лесевича (27.1.1837 - 26.11.1905), українського мислителя і громадського діяча, на сьогодні лишається маловідомим серед освіченого загалу. Проте в другій половині ХІХ століття він був добре знаний у всій Російській імперії. На сторінках центральних видань В.Лесевич живо полемізує з П.Ткачовим, М. Гротом, П.Милославським, О.Козловим, В.Соловйовим та іншими відомими мислителями, обстоюючи позитивістську філософську позицію і методологію, дотичну поглядам О.Конта і Д.Мілля. В кінці ж ХІХ - на початку ХХ ст. праці В.Лесевича раптом починають демонструвати тяжіння В.Лесевича до другого позитивізму. На емпіріокритицизм мислителя неодноразово звертав увагу В.Ленін.

Ким же був для сучасників Лесевич як філософ? У чому полягає своєрідність його поглядів? Наскільки вагомими є підстави для зарахування мислителя до представників української позитивістської думки? Чи можна на основі ідей В.Лесевича говорити про український позитивізм як історико-філософський феномен? Яким чином відбувалась еволюція його філософсько-позитивістської позиції контівського гатунку до емпіріокритицизму?

Пошук відповідей на вищеназвані питання, що в своїй сукупності являють значиму історико-філософську проблему, є безсумнівно актуальною справою. Нехай вони і репрезентують лише один з персональних внесків у становлення української філософської культури. Але ж культурний поступ кожної нації забезпечують перш за все її яскраві представники - особистості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження узгоджена з науковою програмою “Концептуальні засади координації і трансформації змісту філософських та соціально-гуманітарних дисциплін в педагогічних вузах України” (координаційний план Міністерства освіти України. Наказ МО України № 37 від 13 лютого 1997 р.) і загальною темою науково-дослідної роботи кафедри філософії Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова “Актуальні питання історії і теорії філософії та її вивчення студентами”, затвердженою Вченою радою НПУ ім. М.П. Драгоманова 27 травня 1999 року.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Як один з небагатьох представників філософії позитивізму в Україні і Росії, В.Лесевич привертає до себе увагу протягом значного проміжку часу. Першими спробами дослідити його “контіанські” погляди є розділи бібліографічного та довідкового характеру в працях Я.Колубовського, підготовлені ще за життя В.Лесевича. В окремих місцях творів В.Леніна присутня непідробна зацікавленість в осмисленні і викладі ідей українського позитивіста емпіріокритичного періоду його творчості.

М.Журливий та Д.Чижевський виступають як автори перших україномовних заміток щодо філософської спадщини В.Лесевича. Їх праці являють собою загальні огляди його ідей зі спорадичними спробами зображення процесу зміни філософської позиції мислителя, поєднаними з намаганнями виявити неповторні риси його поглядів. Останній з дослідників веде мову про інтерес В.Лесевича до духовної культури та ілюструє це твердження відповідними бібліографічними довідками. Розглядові ідей Лесевича в контексті історії російської філософії присвячені окремі розділи праць М.Лоського, В.Зеньковського, де мислитель постає переважно послідовником О.Конта.

Наявні також дисертаційні дослідження поглядів українського позитивіста. О.Ковальова аналізує релігієзнавчу проблематику творів В.Лесевича. Праця Л.Звездіної, будучи єдиним на сьогодні спеціалізованим дослідженням ідейної спадщини філософа, являє собою аналіз еволюції онтології та гносеології В.Лесевича з деякими вкрапленнями міркувань щодо контівського і емпіріокритичного періодів творчості мислителя. У роботі Б.Росяка філософські ідеї Лесевича розглядаються в контексті російського та польського позитивізму. Дослідження А.Ципльонкова присвячене особливостям критики ідей Лесевича російськими революційними демократами 2-ї половини ХІХ ст.

Аналіз філософських поглядів Лесевича та їх еволюції серед іншого проведений у монографіях В.Євграфова, А.Галактіонова, Л.Когана, П.Нікандрова, Н.Уткіної та П.Шкуринова. Автор останньої з названих праць ставить проблему періодизації творчості мислителя, але веде мову не про три, а також про два її періоди.

У сучасній українській філософській літературі ескізні начерки ідейної спадщини Лесевича в контексті історії української філософської думки представлені у працях А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, К.Кислюка, І.Огородника, М.Русина. Теоретико-методологічне значення для досліджень з обраної теми мають праці Г.Волинки, Л.Дротянко, К.Жоля, А.Конверського, Л.Конотоп, Ю.Кушакова, А.Лоя, Н.Мозгової, Б.Парахонського, Є.Причепія, М. Савельєвої, В.Чуйка, В.Ярошовця. Про філософські погляди В.Лесевича досить побіжно йдеться у довідкових виданнях: енциклопедіях та енциклопедичних словниках. Авторами відповідних статтей є І.Бичко, Л.Коган, Я.Колубовський, І.Огородник, М.Русин, М.Ткачук, П.Плютто, М.Попович, Б.Шахматов, С.Южаков.

Проте переважній більшості праць, у яких розглядається проблема еволюції філософських поглядів В.Лесевича бракує цілісності її охоплення, зокрема вирішення питань оригінальності і своєрідності позиції українського мислителя. Спірним у них також лишаються питання періодизації його творчості та підстави приналежності Лесевича до представників української філософської думки. Майже зовсім не враховуються в них і стійкі кантіанські орієнтації мислителя, що відображаються в його працях. За робочою гіпотезою автора саме вони зумовили перехід контіанської позиції українського позитивіста до емпіріокритицизму, утворивши проміжний етап еволюції його поглядів. Дисертаційне дослідження, запропоноване нами науковому загалові, спробує верифікувати вищеназвану гіпотезу і заповнити вищезазначені пробіли в наявних розробках проблеми.

Мета дослідження полягає у розкритті та викладі сутнісних обставин переходу філософської позиції В.Лесевича від першого до другого позитивізму.

Для досягнення поставленої мети необхідно виконати такі завдання:

- дослідити, як ідеї першого позитивізму проникали в культурне середовище Російської імперії, розкрити процес їх засвоєння і обгрунтування В.Лесевичем;

- висвітлити питання, у чому полягало проголошуване попередніми дослідниками контіанство В.Лесевича, акцентуючи увагу на самобутності його підходу до ідей О.Конта;

- охарактеризувати прагматику першого позитивізму В.Лесевича як методу критики положень магістерської дисертації В.Соловйова;

- розкрити ступінь вірогідності гіпотези про роль кантіанських орієнтацій в переході мислителя на позиції емпіріокритицизму;

- дослідити погляди В.Лесевича як емпіріокритика.

Об’єктом дисертаційного дослідження є філософська творчість В.Лесевича.

Предметом даної роботи процес зміни філософської позиції В.Лесевича від оформлення ідейних переконань, властивих першому позитивізмові, через засвоєння окремих положень німецького неокантіанства до обгрунтування основних ідей другого позитивізму у формі емпіріокритицизму.

Методологічна та теоретична основа дослідження. В процесі дослідження автор виходив з положення про умоглядний, метафізичний характер філософії, який має місце незалежно від антиметафізичних установок певних філософських вчень, течій, шкіл, а також про діалектичний характер розвитку філософії. У роботі, поряд із загальнонауковими (аналіз, синтез, порівняння), використано наступні спеціальні методи історико-філософських досліджень: 1) системний аналіз, який застосовувався до вивчення філософських поглядів В.Лесевича і вчень основоположників позитивізму; 2) структурно-функціональний аналіз, котрий застосовано у дослідженні як критики В.Лесевичем непозитивістських філософських вчень, так і праць мислителів, що виступали опонентами Лесевича; 3) компаративний аналіз, який використовувався у дослідженні ідейно споріднених і разом з тим відносно самостійних філософських систем; 4) з метою демонстрації філософських позицій різних персоналій, перш за все представників позитивізму та неокантіанства, застосовувався метод доксографії.

Наукова новизна дослідження. На основі тривалого вивчення відомих та віднайдених дисертантом текстів В.Лесевича, розглянутих в ідейному контексті поглядів його опонентів, в дисертації представлена більш деталізована, у порівнянні з попередніми, концепція еволюції філософських орієнтацій українського мислителя. Зокрема:

- з’ясовано, що грунтом розповсюдження ідей позитивізму в Російській імперії є капіталізація економічного життя, спеціалізація освіти (поява “реальних” освітніх закладів), антисхоластичні (антиметафізичні) духовні тенденції у середовищі “спеціалістів”. Особливістю позитивістської позиції В.Лесевича було її грунтування ще й на щирій просвітницькій установці;

- доведено, що еволюція поглядів В.Лесевича пройшла три етапи - контіанський, кантіанський, емпіріокритичний. Кожен етап проходив три фази: асиміляція, обгрунтування, застосування;

- детально описана третя (прагматична) фаза першого етапу, пов’язана з методологією позитивістської критики магістерської дисертації В.Соловйова;

- показано, що саме дискусія з В.Соловйовим зумовила звернення В.Лесевича до кантіанства з його антропологічними тенденціями, що домінували у поглядах мислителя протягом другого (кантіанського) етапу;

- виявлено властиві емпіріокритицизмові В.Лесевича значні антропологічні тенденції, що дає підстави для констатації відповідності його позитивістського вчення загальному характерові української філософської думки з її особливою орієнтацією на людину. Доведено українську культурну приналежність Лесевича і його статус найбільшого представника філософії позитивізму в Україні.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає у створенні цілісної картини еволюції філософських поглядів В.Лесевича від першого до другого позитивізму. Її результати можуть бути використані у подальших дослідженнях філософської спадщини мислителя.

Практичне значення визначається тими основними положеннями та результатами дисертаційного дослідження, які можуть бути використані для поглибленого вивчення історії української філософії, для підготовки статей, монографій з історико-філософської тематики. Основні положення роботи можуть бути використані для підготовки матеріалів лекційних та семінарських занять, присвячених вивченню курсів “Філософія”, “Історії філософії”, “Історія української філософії”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Головні ідеї дисертації оприлюднено на Звітно-наукових конференціях викладачів, аспірантів і докторантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (м. Київ, 2002, 2003, 2004 роки), Перших міжнародних драгоманівських читаннях (м. Київ, 2003 рік) і Звітно-наукових конференціях молодих вчених НПУ ім. М.П. Драгоманова (м. Київ, 2003, 2004 роки).

Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри філософії Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, на науково-методологічних семінарах викладачів вищезгаданої кафедри, використовувались дисертантом при проведенні лекційних та семінарських занять з курсу “Філософія” на факультеті української філології, Інституті педагогіки і психології, соціально-гуманітарному та природничо-географічному факультетах університету.

Публікації. Основні положення дисертації відображені у восьми статтях автора, видрукуваних у збірниках наукових праць (3) та наукових журналах (5).

Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, яка випливає з його мети та головних завдань. Робота складається з вступу, чотирьох розділів. Повний обсяг дисертації - 190 сторінок, список використаних джерел становить 182 найменування і складає 15 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обгрунтовується актуальність теми дисертації, характеризується ступінь її розробки, визначається мета, завдання та методологічна основа дослідження, наводяться положення, які виносяться на захист, розкривається їх наукова новизна, з’ясовуються питання теоретичної і практичної значущості роботи, зазначаються форми апробації, повідомлення про публікації результатів дослідження та наводиться структура роботи.

У першому розділі “Огляд літератури та теоретико-методологічні засади дослідження” визначаються основні етапи наукових досліджень з обраної теми. Роботи попередників не лише періодизовані, а й класифіковані за видами і характером призначення (бібліографічні статті, наукові монографії, автореферати дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата і доктора філософських наук, розділи і статті у довідкових та навчальних виданнях з філософських дисциплін, останні публікації у фахових періодичних виданнях). В результаті аналізу вищевказаних праць виявлено питання, які залишилися невирішеними серед них.

Праці перших дослідників творчості В.Лесевича носять бібліографічний характер (Я.Колубовський). Спогади про українського мислителя і окремі матеріали, вкрай необхідні для створення цілісної картини процесу розвитку філософських поглядів В.Лесевича становлять зміст праці Є.Ганейзера.

Спроба визначити російський та європейський контексти ідей В.Лесевича як представника філософії другого позитивізму представлена в творах В.Леніна.

Перші україномовні розвідки філософської спадщини В.Лесевича - статті М.Журливого, розділи історико-філософських праць Д.Чижевського - мають на меті виявлення специфіки його позитивістських поглядів, представлених у стислій формі.

Праці російських та українських істориків філософії, М.Лосського, В.Зеньковського, репрезентують схеми еволюції філософських поглядів В.Лесевича, створені на феноменологічній теоретико-методологічній основі.

Дослідження ідей В.Лесевича, проведені вченими радянського періоду, поділяються на три підгрупи. По-перше, до них належать розділи колективних монографій з історії філософії, підготовлені В.Євгафовим, А.Галактіоновим, Л.Коганом, П.Нікандровим. У названих працях В.Лесевич виступає як представник російського позитивізму та ліберального народництва, а еволюція його філософських поглядів - як логічний процес розвитку самої філософії позитивізму. Другу підгрупу складають дисертаційні дослідження, присвячені ідейній спадщині В.Лесевича. У ній мають місце розкриття релігієзнавчих поглядів мислителя (О.Ковальова), реконструкція картини еволюції онтологічних та гносеологічних поглядів В.Лесевича (Л.Звездіна), марксистсько-ленінська критика основних проблем, поставлених мислителем, проведена в контексті російської та польської філософських традицій (Б.Росяк). А.Ципльонков у своїй праці розкриває сутність критики ідей В. Лесевича російськими революційними демократами 2-ї половини ХІХ ст. Видані на основі дисертацій монографії Н.Уткіної та П.Шкуринова значно розширюють історико-філософський контекст творчості В.Лесевича. В останній з вказаних праць ставиться проблема періодизації еволюції філософських поглядів В.Лесевича, оскільки йдеться не про три, як у більшості дослідників, а про два її періоди. Останню, третю підгрупу радянських досліджень ідей мислителя, становлять твори українських науковців: А.Бичко, І.Бичка, В.Горського, М.Лука, В.Огородника, І.Огородника, М.Русина. Важливість їх праць полягає в тому, що саме в них ставиться проблема української національно-культурної приналежності В.Лесевича.

Статті про В.Лесевича представлені у довідкових виданнях. Вже перші з них, підготовлені Я.Колубовським та С.Южаковим, дають загальні нариси еволюції його філософських поглядів. С.Южаков, так само як І.Мірчук, говорять про українські мотиви творчості В.Лесевича. Радянські російськомовні автори відповідних матеріалів, виходячи з марксистсько-ленінської теоретико-методологічної основи своїх досліджень, подають персоналію та погляди філософа як російські, але, разом з тим, наводять факти, що дають підстави подолати обмежені інтерпретації ідей В.Лесевича. Так, Б.Шахматов говорить про спорідненість вчення філософа до фоєрбахіанства, П.Плютто наголошує на інтересі мислителя до буддизму. В українській радянській та пострадянській довідковій літературі маємо оновлення фактичного матеріалу і тенденцію до більш цілісного представлення ідей В.Лесевича, засвідчену останніми працями М.Поповича, М.Русина, М.Ткачук, І.Огородника.

У підручниках та посібниках з історії української філософії, авторами яких є А.Бичко, І.Бичко, В.Горський, К.Кислюк, В.Огородник, І.Огородник, Є.Причепій, М.Русин, у відповідній формі висвітлені особливості філософських поглядів В.Лесевича та їх еволюції.

Зростання інтересу до філософської спадщини В.Лесевича, необхідність її вивчення для більш повного розуміння історико-філософського процесу, зокрема феномену філософії в Росії, засвідчує замітка О.Єрмічова, присвячена також виправленню однієї з поширених бібліографічних помилок, що стосується мислителя.

Станом на сьогодні, незважаючи на значний обсяг проведених досліджень, картина еволюції філософських поглядів В.Лесевича лишається неповною. Не вирішені питання про оригінальність і своєрідність позиції українського мислителя, відповідь на які полягає у встановленні ступеню його самостійних творчих пошуків. З цим пов’язана також проблема виділення українського позитивізму як історико-філософського феномену. Пошук розв’язання цих питань полягає у новому вивченні як відомих текстів В.Лесевича, так і тих, що раніше не залучалися до матеріалів досліджень.

Твори В.Лесевича можуть бути періодизовані відповідно до змін його поглядів. Перші публікації засвідчують вибір світоглядно-філософських інтересів мислителя (“Жінка і медицина”, “Наукові вісті”, “Популярні книги”). Контіанський етап представлений журнальними статтями “Нарис розвитку ідеї прогресу”, “Філософія історії на науковому грунті”, “Позитивізм після Конта”, “Як інколи пишуться дисертації” та іншими. Наступний, неокантіанський етап, відображений перш за все у книгах “Спроба критичного дослідження основ позитивної філософії”, “Листи про наукову філософію”, полемічних статтях “Курйозний рецензент”, “Захисник філософії”, “Нова логіка”, “Тришкіна філософія” тощо. В.Лесевич видає праці про буддизм (“Буддистський моральний тип”, “Новітні рухи в буддизмі, що підтримуються та поширюються європейцями”, “Буддизм на Цейлоні”, російський переклад поеми Е.Арнольда “Світло Азії”). До цього ж періоду належить третя книга - “Що таке наукова філософія?”. Емпіріокритичний, завершальний етап еволюції філософських поглядів В.Лесевича знайшов своє втілення у статтях “Еволюція філософії та філософські “переживання””, “Філософська спадщина ХІХ століття”, “Від Конта до Авенаріуса”, “Філософські погляди О.Конта”. Для більш повного аналізу ідей В.Лесевича мають значення статті “Денисівський козак Чмихало, його казки й приказки”, “Фольклор та його вивчення”, а також фрагменти епістолярної спадщини мислителя.

Ряд творів українських науковців презентує зразки вирішення окремих історико-філософських проблем (Г.Волинка, Л.Дротянко, К.Жоль, А.Конверський, Л.Конотоп, Ю.Кушаков, А.Лой, Б.Парахонський, Є.Причепій, М.Савельєва, В.Чуйко, В.Ярошовець), а також дослідження філософських поглядів окремих персоналій (Ю.Кушаков, Н.Мозгова, І.Огородник).

Аналіз філософських ідей В.Лесевича, проведений на вказаній вище теоретико-методологічній основі з урахуванням результатів, отриманих попередніми дослідниками, дозволяє виконати завдання, поставлені автором у даній дисертації.

Другий розділ дисертаційної роботи “Перший позитивізм. Особливості асиміляції його В.Лесевичем” присвячений історико-філософській реконструкції контексту і передумов звернення В.Лесевича до ідей філософії позитивізму.

У першому параграфі “Проникнення позитивізму на терени України зокрема і Російської імперії загалом” розкрито загальний характер асиміляції позитивізму представниками різних галузей науки та філософії на території України і Російської імперії. З’ясовано, що грунтом розповсюдження позитивізму в Російській імперії є капіталізація економічного життя, спеціалізація освіти (поява “реальних” освітніх закладів), антисхоластичні (антиметафізичні) духовні тенденції в середовищі “спеціалістів”. Встановлено, що більший ступінь асиміляції першого позитивізму має місце в середовищі російських мислителів (Д.Писарєв, Г.Вирубов, Є. де Роберті, М.Троїцький, К.Кавелін, П.Лавров, М.Михайловський, П.Боборикін, М.Кареєв). Натомість в Україні показовим варіантом реакції на цю течію є критика з боку представників київської академічної філософії - С.Гогоцького, П.Ліницького. Деякі основні положення першого позитивізму асимілювали у початковому періоді своєї наукової творчості М.Драгоманов та М.Грот. Останній з названих мислителів пройшов еволюцію поглядів від першого позитивізму до класичної метафізики, тоді як Драгоманов зберігав антиметафізичну спрямованість своїх поглядів. З представників наукової думки найбільшим вченим, який послідовно застосовував позитивістські ідеї, є соціолог С.Южаков. Доведено, що в дослідженому контексті найбільш значним представником філософії позитивізму в Україні є саме В.Лесевич.

У другому параграфі “Засвоєння В.Лесевичем ідей першого позитивізму та їх творче опрацювання” досліджено факти дії смисложиттєвих чинників філософствування на формування позиції В.Лесевича, починаючи від дитинства і юності. Виявлено, що прийняття основних ідей філософії позитивізму виступило для мислителя як засіб вирішення протиріччя між власними інтелектуальними та духовними запитами з одного боку та несприятливими умовами їх задоволення з іншого. Особливістю позитивістської позиції В.Лесевича було її грунтування ще й на щирій просвітницькій установці.

Головна мета третього розділу дисертаційної роботи “Контіанство В.Лесевича. До питання про оригінальність поглядів українського мислителя” полягає у виявленні в творчій спадщині філософа періоду 1866-1875 років, характерних рис становлення і оформлення позитивістської позиції В.Лесевича.

У першому параграфі “Історико-філософське обгрунтування В.Лесевичем ідей першого позитивізму” проаналізовано зміст статей, в яких мислитель має на меті довести історичну закономірність виникнення позитивізму. Перша група відповідних публікацій припадає на 1866-1868 р. і представлена працями “Що таке магія?”, “Історичне значення науки та книга Уевеля”, “Нарис історії ідеї прогресу”. Встановлено, що В.Лесевич, говорячи про попередні щодо середини ХІХ історичні епохи та релігійний і традиційно філософський світогляди як про вже пройдені етапи розвитку людства, не відкидає їх цілком, але прагне показати їх прогресивне значення для розумового удосконалення окремої людини і людства в цілому. Друга група історико-філософських публікацій українського позитивіста в першому періоді еволюції його поглядів - “Характеристичні риси розвитку філософії та науки в Середні віки” та “Перші провісники позитивізму” (1873), доводить, що В.Лесевич виконує завдання історико-філософського обгрунтування позитивізму на більш високому теоретичному рівні. Доведено, що виявлена Д.Чижевським специфічна для В.Лесевича як позитивіста риса - позитивна оцінка Середньовіччя - є результатом грунтовних досліджень з історії філософії та науки, який засвідчує увагу мислителя до духовної культури як невід’ємної складової людського життя. В.Лесевич вбачає в Середніх віках історичну добу, яка заклала основи визволення людини від гніту неспроможних і недоречних на його думку релігійних та філософських ідей. В аналізованій статті розкрито ідейні зв’язки і взаємні впливи між В.Лесевичем та М.Драгомановим. Остання з названих праць В.Лесевича являє собою зразок застосування першого позитивізму як теоретико-методологічної основи історико-філософських досліджень. Залучаючи значний за обсягом фактичний матеріал та критично оцінюючи його з відповідної позиції, В.Лесевич обгрунтовує положення О.Конта про Арістотеля як першого філософа, чиї погляди відповідають ідеям позитивізму.

У другому параграфі “Самобутній характер підходу В.Лесевича до ідей О.Конта” встановлено, що мислитель асимілює доктрину основоположника позитивізму на основі чітких критеріїв “науковості” або “наукового грунту”. Засвідчуючи свою приналежність до групи послідовників Конта, згуртованої навколо Е.Літтре та Г.Вирубова, опозиційної щодо іншої групи, очолюваної П.Лафітом, В.Лесевич приймає ідейну спадщину основоположника позитивізму лише в тій частині, яка представлена “Курсом позитивної філософії”. Погляди О.Конта, висловлені у “Системі позитивної політики”, перш за все на позитивну релігію, В.Лесевич відкидає. Встановлено, що, розвиваючи ідеї О.Конта, Е.Літтре, Г.Вирубова щодо закону трьох стадій розвитку людських понять про світ, класифікації позитивних наук, філософії та методології науки за О.Контом загалом, В.Лесевич критично оцінює погляди тих представників першого позитивізму, які не приймають їх. Показовим об’єктом відповідних зауважень є філософська система Г.Спенсера. Український позитивіст розходиться з ним у питанні визначення характеру прогресу, а також класифікації наук. В.Лесевич відкидає вимогу Е.Ренана про елітарність освіти і її недоступність для широких мас. Маючи ліберальні політичні переконання, мислитель наголошує на вирішальному значенні свободи для розвитку людської особистості зокрема і людства загалом. Таким чином, окрім Конта, Літтре і Вирубова, близьким за поглядами до В.Лесевича виступає Д.Мілль.

Третій параграф “Позитивізм В.Лесевича як метод критики історико-філософських побудов В.Соловйова” відтворює полеміку між українським позитивістом і видатним представником російської філософії 2-ї половини ХІХ ст. Володимиром Соловйовим з приводу успішного захисту останнім у 1874 р. магістерської дисертації “Криза західної філософії. Проти позитивістів”. Встановлено, що об’єктом критики з боку В.Лесевича є в першу чергу оцінка опонентом загального стану філософії в країнах Заходу. Зауваження щодо основних ідей Соловйова стосовно перспектив розвитку філософії є менш вагомими. Основні питання полеміки В.Лесевича з В.Соловйовим сформульовані українським позитивістом у замітці “Відповідь на статтю пана Кавеліна”, натомість докладно висвітлені у статті “Як інколи пишуться дисертації”. Показано, що саме дискусія з В.Соловйовим зумовила звернення В.Лесевича до кантіанства з його антропологічними тенденціями, що домінували в поглядах мислителя протягом другого (кантіанського) етапу еволюції власних ідей.

У четвертому розділі дисертаційної роботи “Неокантіанство та емпіріокритицизм В.Лесевича” проаналізовані решта два етапи еволюції філософських поглядів В.Лесевича.

Перший параграф “Неокантіанські мотиви у творчості В.Лесевича як передумови його переходу до другого позитивізму” відтворює другий етап еволюції філософських поглядів українського позитивіста. Виявлено, що підставою переорієнтації мислителя з ряду основних положень філософії О.Конта на ідеї німецького неокантіанства різних шкіл, представлених Фрідріхом Ланге, Карлом Герінгом, Фрідріхом Паульсеном, Ернстом Лаасом та Алоїзом Рілем є вироблена в контіанському періоді внутрішня критична й антидогматична установка позитивізму В.Лесевича, заявлена ним у полеміці з В.Соловйовим. Черговим свідченням певної оригінальності ідей В.Лесевича є виявлення ним значення досвіду і логічної проблематики для теорії пізнання як основи “наукової філософії”, що відбулося до ознайомлення з поглядами основоположника емпіріокритицизму Р.Авенаріуса. Дано характеристику поглядам мислителя в перехідному періоді, розкрито зміст і виявлено значення полеміки В.Лесевича з П.Ткачовим, М.Гротом, П.Милославським, О.Козловим як ілюстрації метафізичного характеру філософії позитивізму. Доведено, що результати релігієзнавчих досліджень В.Лесевича, в першу чергу праці про буддизм, свідчать про домінування антропологічної тенденції його позитивістських поглядів.

У другому параграфі “В.Лесевич як емпіріокритик” проаналізовано праці філософа на третьому етапі еволюції його поглядів. Виявлено, що розвиток емпіріокритичного варіанту позиції В.Лесевича має послідовність, аналогічну до формування контіанських поглядів. У фазі історико-філософського обгрунтування ідей другого позитивізму український мислитель має на меті доведення не лише неспроможності схематизму і догматизму О.Конта, а й значення німецького неокантіанства як пропедевтики нової, найдосконалішої форми “наукової філософії” - емпіріокритицизму. Доведено, що В.Лесевич не відкидає філософську спадщину О.Конта повністю, а, подібно до власних поглядів неокантіанського періоду, намагається розвинути раніше виявлений “внутрішньо притаманний системі О.Конта критично-спонукальний елемент”. Найбільш розробленою формою історико-філософського обгрунтування В.Лесевичем емпіріокритицизму виступає короткий виклад історії філософії, зроблений на теоретико-методологічній основі доктрини Р.Авенаріуса про висловлювання індивіда й характер їх змін. Виявлено, що на підставі антиметафізичної спрямованості, орієнтації на емпіричну методологію та природознавство, український мислитель зближує з позитивізмом ідеї Л.Фоєрбаха, надаючи таким чином один з фактів спорідненості поглядів цього представника німецької класичної філософії з посткласичними філософськими течіями. Асиміляція В.Лесевичем ідей другого позитивізму має свої особливості. По-перше, до них належить прийняття філософом позиції Авенаріуса і його учнів - Фрідірха Карстан’єна, Йозефа Петцольдта, Рудольфа Віллі, Жозефіни Кодис. Виявлено властиві емпіріокритицизмові В.Лесевича значні антропологічні тенденції, що дає підстави для констатації відповідності його позитивістського вчення загальному характерові української філософської думки з її особливою орієнтацією на людину. У зв’язку з популяризацією мислителем ідей другого позитивізму особливого значення набуває припущення Ю.Леонтович про наявність у В.Лесевича задумів ознайомлення з емпіріокритицизмом україномовних читачів. По-друге, В.Лесевич виконав ряд перекладів творів представників другого позитивізму з німецької та польської мов, найбільш знаними з яких є “Вступ до “Критики чистого досвіду”” Ф. Карстан’єна та “Емпіріокритицизм” Ж.Кодис. Значні за обсягом відповідні матеріали з відомих історичних причин не були опублікованими. У своїх журнальних статтях (подібно до контіанського, емпіріокритичний період не представлений окремими книгами) В.Лесевич проаналізував ряд основних понять філософських поглядів Авенаріуса: життєвий ряд, життєрізниця, життєстійкість, принципова координація. Їх виклад має популярний характер і засвідчує орієнтацію В.Лесевича на методологічні підходи Карстан’єна і Петцольдта. Застосування ідей другого позитивізму відбувається у соціології, філософії мистецтва та етнографії. Серед мистецтвознавчої проблематики провідне місце посідає критика теорій естетики не лише “метафізичних” філософських доктрин, а й представників тих вчень, які виступають для В.Лесевича пройденими етапами еволюції власних поглядів. До них належать ідеї І.Тена про підстави культури та А.Ріля про спорідненість емпіріокритицизму у філософії з імпресіонізмом у образотворчому мистецтві. Виявлено, що В.Лесевич засвідчує відмову від філософської методології О.Конта, прикладом чого є спростування поняття “моральної температури”, сформованого Теном за всіма вимогами першого позитивізму. Полеміка з А.Рілем, який на початку ХХ ст. відійшов від близького до позитивізму неокантіанства, являє собою приклад доведення метафізичного характеру емпіріокритицизму зокрема і позитивізму загалом. У третьому періоді еволюції своїх філософських поглядів В.Лесевич відкрито заявляє про прагнення приналежності до української культури. Саме на цей час припадає перша україномовна опублікована праця В.Лесевича - вступна стаття до збірника казок, записаних від Р.Чмихала.

У Висновках дисертаційної роботи викладені основні результати і підсумки дослідження, а також перспективи й напрями подальшої наукової розробки окресленої проблематики.

Вирішальну роль у зверненні В.Лесевича до філософії позитивізму відіграли екзистенційні чинники. Позитивізм виступає для мислителя достатньо обгрунтованою філософською позицією, що лишилася незмінною протягом усього життя В.Лесевича. Саєнтизм, властивий поглядам В.Лесевича, поєднується з щирою просвітницькою установкою та романтизацією науки.

Еволюція філософських поглядів В.Лесевича відбулася в три етапи: контіанський, неокантіанський, епміріокритичний. У межах кожного етапу наявні три фази розвитку: асиміляція філософських ідей, їх обгрунтування та застосування (прагматична фаза, або прагматика).

Контіанство В.Лесевича являє собою самобутню модифікацію доктрини О.Конта, яка характеризується асиміляцією закону трьох стадій та класифікації наук О.Конта, поєднаною з негацією “позитивної релігії”, а також з розвитком феноменалістичної онтології основоположника позитивізму в напрямку постановки питання про суб’єкт пізнання і необхідність виділення гносеології як пропедевтичної філософської дисципліни. Залучаючи до своїх побудов відповідні контіанству ідеї Д.Мілля, В.Лесевич критично оцінює еволюціоністську систему Г.Спенсера.

Прагматична фаза контіанського етапу еволюції філософських поглядів В.Лесевича, представлена його полемікою з В.Соловйовим, демонструє звернення українського мислителя до кантіанства з його антропологічними тенденціями та наявність підстав ревізії першого позитивізму.

Неокантіанська ревізія першого позитивізму проведена В.Лесевичем незалежно від Р.Авенаріуса і засвідчує його відносну оригінальність у контексті загального розвитку філософії позитивізму. Концепція “наукової філософії” В.Лесевича являє собою перехідну форму від контіанства до емпіріокритицизму, основними ознаками якої виступають подолання догматичності та схематизму класифікації наук О.Конта, розробка теорії пізнання та психології як підстав відповідної науці філософської доктрини та декларація її антиметафізичної спрямованості.

Полеміка В.Лесевича з П.Ткачовим, М.Гротом, О.Козловим та П.Милославським виступає ілюстрацією внутрішньої суперечливості антиметафізичної спрямованості позитивізму. Не бажаючи визнати можливості переходу від позитивізму до класичної філософії та одночасно розробляючи метафізичну проблематику науки, В.Лесевич засвідчує метафізичний характер самої філософії позитивізму.

Друга фаза кожного етапу еволюції філософських поглядів В.Лесевича демонструє інтерес мислителя до духовної культури людства і визнання ним позитивних рис попередніх історичних епох. Позитивізм В.Лесевича поряд з декларацією подолання “неспроможних” релігійних та філософських доктрин наголошує на прогресивному значенні самої постановки філософських питань.

Емпіріокритицизмові В.Лесевича властиві значні антропологічні тенденції до постановки питання про сенс життя людини, цінність її свободи. Значною підготовчою роботою для цього виступають дослідження філософом буддизму, виявлення його позитивних рис. Третій етап еволюції поглядів мислителя являє собою серед іншого узагальнення відповідних ідей, висловлених у філософських та фольклористичних працях В.Лесевича, а також у його листуванні.

Українська національно-культурна приналежність В.Лесевича доводиться, окрім його праці, спрямованої на збереження і розвиток української культури, що проводилась протягом усього життя мислителя, а й вказаними вище антропологічними тенденціями та врівноваженням саєнтизму романтизацією науки, що відповідає загальному характерові української філософської думки з її особливою орієнтацією на людину.

Філософська творчість В.Лесевича в контексті української, російської та європейської культур дає підстави стверджувати про наявність українського позитивізму як історико-філософського феномену, визначними рисами якого виступають критична оцінка ідей західного позитивізму, орієнтація на освіту, антропологічні тенденції, визначення ідей позитивізму як основи усієї громадської діяльності, спрямованої на збереження і розвиток української культури.

Результатом запропонованого дисертаційного дослідження є подальше поглиблення тлумачення творчої спадщини В.Лесевича, розвитку ним основних ідей першого позитивізму та неокантіанства, що своєю чергою дає можливість використати одержані результати для кращого розуміння логіки розвитку філософії позитивізму. Подальший розгляд української історико-філософської спадщини під таким кутом зору дозволить отримати більш повне та дещо нове висвітлення місця позитивізму в українському культурному контексті.

Список наукових праць, опублікованих автором за темою дисертації:

1. Матюшко Б.К. Історія мислення і методів пізнання у “Листах про наукову філософію” Володимира Лесевича. // Вісник Дніпропетровського університету. Вип. 6. Соціологія. Філософія. Політологія. Дніпропетровськ: Видавництво Дніпропетровського національного університету, 2000. - с. 34-39.

2. Матюшко Б.К. В.В. Лесевич: обгрунтування вибору класифікації наук. // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. № 465. Серія: Філософські науки. Теорія культури та філософія науки. Вип. 28. Харків: Видавництво ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2000. - с.57-63.

3. Матюшко Б.К. Лесевич: еволюція філософії та позитивізм Конта як пройдений етап. // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Філософія. № 6. Тернопіль: Видавництво ТДПУ ім. Володимира Гнатюка, 2001. - с. 26-29.

4. Матюшко Б.К. В.Лесевич: давньогрецькі філософи - “перші провісники позитивізму”. // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Збірник наукових праць. Вип. 8. Львів: Видавництво Національного університету “Львівська політехніка”, 2001. - с. 165-176.

5. Матюшко Б.К. Критична оцінка В.В. Лесевичем магістерської дисертації В.С. Соловйова. // Наукові записки Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Вип. 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. К.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2001. - с. 63-75.

6. Матюшко Б.К. Критика окремих міркувань В.Лесевича про значення філософії П.Ткачовим. // Вісник: Збірник наукових статей викладачів, докторантів, аспірантів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова. Вип. 3. К.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2002. - с. 16-18.

7. Матюшко Б.К. Уточнення окремих наукових положень магістерської дисертації М.Драгоманова В.Лесевичем. // Матеріали перших Міжнародних драгоманівських читань: 30 вересня - 2 жовтня 2003 р. Вип. 1. К.: Видавництво НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2003. - с. 135-140.

8. Матюшко Б.К. Особливості спрямування позитивістських ідей В.Лесевича. // Філософські обрії. № 11. Полтава: Видавництво Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка, 2004. - с. 22-34.

АНОТАЦІЇ

Матюшко Б.К. Еволюція філософських поглядів В.Лесевича. – Рукопис

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю: 09. 00. 05 - історія філософії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка.- Київ, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню процесу зміни позиції українського філософа Володимира Вікторовича Лесевича (1837-1905) від першого позитивізму за посередництвом неокантіанства до другого позитивізму. Доводиться, що мають місце вказані три етапи даної еволюції.

У дисертаційній роботі стверджується, що звернення В.Лесевича до позитивізму і дальший розвиток мислителем відповідних поглядів зумовлений смисложиттєвими чинниками філософування. Захищається власна періодизація змін філософської позиції В.Лесевича, виявлення ступеню самобутності та оригінальності ідей філософа, їх відповідність загальним проблемам української філософської думки як національно-культурного феномену. Зазначається, що творчість В.Лесевича дає підстави для виділення українського позитивізму як однієї з модифікацій даної філософської течії.

Доводиться, що позитивізм В.Лесевича виступає основою педагогіки, фольклористики, релігієзнавства, мистецтвознавства.

Ключові слова: перший позитивізм, контіанство, неокантіанство, критицизм, гносеологія, буддизм, другий позитивізм, емпіріокритицизм, антропологічна тенденція.

Матюшко Б.К. Эволюция философских взглядов В.Лесевича. - рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности: 09. 00. 05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2005.

Диссертация посвящена исследованию процесса изменения позиции украинского философа Владимира Викторовича Лесевича (1837-1905) от первого позитивизма посредством неокантианства ко второму позитивизму. Доказывается, что имеют место три этапа данной эволюции: контианский, кантианский и эмпириокритический. В пределах каждого этапа различаются три фазы - ассимиляция, обоснование, применение.

Почвой для распространения идей позитивизма в Российской империи является капитализация экономической жизни, специализация образования (появление “реальных” учебных заведений), антисхоластические (антиметафизические) духовные тенденции в среде “специалистов”. Установлено, что в большей мере ассимиляция первого позитивизма имет место в среде русских мыслителей (Д.Писарев, Г.Вырубов, Е. де Роберти, М.Троицкий, К.Кавелин, П.Лавров, Н.Михайловский, П.Боборыкин, Н.Кареев). В Украине показательным вариантом реакции на это течение выступает критика со стороны представителей киевской академической философии - С.Гогоцкого, П.Линицкого. Доказано, что в исследованном контексте наиболее значительным представителем философии позитивизма в Украине является именно В.Лесевич. Принятие основных идей философии позитивизма выступило для мыслителя средством решения противоречия между собственными интеллектуальными запросами с одной стороны и неблагоприятными условиями их удовлетворения с другой. Особенностью позитивистской позиции В.Лесевича было ее основание еще и на искренней просветительской установке.

Установлено, что В.Лесевич, говоря о предыдущих по отношению к середине ХІХ века исторических эпохах, а также о религиозном и традиционном философском мировоззрениях как о пройденных этапах развития человечества, не отвергает их целиком, а стремится показать их прогрессивное значение для умственного совершенствования отдельного человека и человечества в целом. Доказано, что обнаруженная Д.Чижевским специфическая для В.Лесевича как позитивиста черта - положительная оценка Средневековья - является результатом основательных иссследований по истории философии и науки, что свидетельствует о внимании мыслителя к духовной культуре как неотъемлемой составляющей человеческой жизни. Раскрыты идейные связи и взаимные влияния между В.Лесевичем и М.Драгомановым.

Развивая идеи О.Конта, Э.Литтре и Г.Вырубова касательно закона трех стадий, классификации наук, философии и методологии науки, В.Лесевич критически оценивает взгляды тех представителей первого позитивизма, которые не принимают их. Показательным объектом соответствующих замечаний является философская система Г.Спенсера.

Проанализировано полемику между украинским позитивистом и выдающимся представителем русской философии 2-й половины ХІХ в. Владимиром Соловьевым. Установлено, что объектом критики со стороны Лесевича выступает в первую очередь оценка оппонентом общего состояния философии в странах Запада. Показано, что именно дискуссия с В.Соловьевым обусловила обращение В.Лесевича к кантианству с его антропологическими тенденциями, доминировавшими во взглядах мыслителя на протяжении второго (кантианского) этапа эволюции собственных идей.

Основанием переориентации В.Лесевича из ряда основных положений философии О.Конта на идеи немецкого неокантианства является выработанная в контианском периоде внутренняя критическая и антидогматическая установка. Одним из примеров некоторой оригинальности идей В.Лесевича выступает выявление им значения опыта и логической проблематики для теории познания как основания “научной философии”, произошедшее до ознакомления со взглядами Р.Авенариуса. О доминировании антропологической тенденции позитивизма В.Лесевича свидетельствуют в частности его труды о буддизме.

На третьем (эмпириокритическом) этапе эволюции своих философских взглядов В.Лесевич пытается развить “внутренне