Національна академія наук України

Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича

Інститут народознавства

УДК 728.031 (477)

ДАНИЛЮК Архип Григорович

Традиційне житлово-господарське будівництво

Українського Полісся

(становлення та еволюція)

Спеціальність 07.00.05 – етнологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів - 1999

Дисертація є рукописом

Робота виконана в Інституті народознавства НАН України

Науковий керівник: ПАВЛЮК Степан Петрович,

доктор історичних наук, професор,

директор Інституту народознавства

Офіційні опоненти: МАКАРЧУК Степан Арсентійович,

доктор історичних наук, професор,

завідувач кафедри етнології Львівського державного

університету імені Івана Франка

МОГИТИЧ Іван Романович,

кандидат історичних наук, директор Інституту “Укрзахідпроектреставрація”,

народний архітектор України

Провідна організація: Чернівецький державний університет

ім.Ю.Федьковича, кафедра етнології,

античності, середньовічної історії,

м.Чернівці.

Захист відбудеться 9 березня 1999 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої Вченої ради Д.35.222.01. із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук при Інституті українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України за адресою:

290026, Львів-26, вул.Козельницька, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту україно-знавства ім.І.Крип’якевича НАН України за адресою: 290026, Львів-26, вул.Козельницька, 4.

Автореферат розісланий 8 лютого 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої Вченої ради

кандидат історичних наук Стеблій Ф.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Актуальність теми. Народне будівництво – одна зі складових матеріальної культури посідає – важливе місце в дослідженні етнічних процесів. Вивчення загальних та регіональних особливостей української народної архітектури дає змогу конкретно виявити її прикметні риси, оцінити художні та функціональні якості, щоб ширше застосувати їх у сільському будівництві, надаючи національного колориту сучасним поселенням.

Народна архітектура завжди чутливо “реагувала” на процеси, що відбувалися в суспільстві. В науковому плані запропонована праця скерована на висвітлення явищ народної будівельної культури окремого регіону – а саме Українського Полісся – в процесі історичного розвитку. Її актуальність зумовлюється динамікою будівництва на селі, особливо в
ХХ ст., коли традиційні елементи регіонального будівництва фіксуються дуже рідко.

Дослідження традиційного житлово-господарського будівництва Українського Полісся зумовлено також перспективою соціально-економічних змін, зокрема на селі, що утруднює вивчення його форм з минулих десятиліть. Тому слід поспішати вивчати те, що ще збереглося, бо завтра воно може бути втрачене. В цьому контексті набуває особливого значення і створення музеїв просто неба, архітектурних заповідників, які й покликані з одного боку, оберігати, а з іншого – пропагувати та відроджувати традиції української національної культури, зокрема житлово-господарської.

Об’єктом дослідження є Українське Полісся, історико-етнографічна область, що географічно простягається майже на 1000 км на півночі України і разом із суміжними Білоруським, Російським та Польським Поліссям творить одну зі своєрідних територій слов’янського світу.

Вибір Українського Полісся як об’єкта дослідження зумовлюється не тільки архаїкою цього регіону в етнокультурному відношенні, а й тим, що за останні десятиліття проводяться діалектологічні, археологічні, антропологічні і, частково, етнографічні дослідження, наслідки яких повною мірою можна збагнути тільки з вивченням народно-будівельної культури.

Предметом дослідження є традиційне житлово-господарське будівництво Українського Полісся, його становлення й еволюція. Увага зосереджена передусім на особливостях поселень і типах садиб, будівельних традиціях, описах і кваліфікації народного житла – хати, її конструкцій і планів, різновидів господарських споруд.

Основою для написання роботи стали матеріали наукових експедицій Музею народної архітектури та побуту у Львові з метою вивчення народного будівництва, відбору пам’яток для експозиції, безпосередня участь автора дисертації у демонтажу та відтворенні пам’яток на території Музею. Накопичений фактичний матеріал при польових обстеженнях, у процесі вивчення допоміжних джерел в архівах та осмислення наукової літератури лягли в основу дисертаційної роботи.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від початку становлення традиційного будівництва на Українському Поліссі кінця

XV – початку XVI ст. до часу його найінтенсивнішого розвитку наприкінці ХІХ і поступової нівеляції в наші дні.

Мета і завдання дослідження – на основі зібраних і опрацьованих автором матеріалів виявити особливості становлення і еволюцію традиційного житлово-господарського будівництва Українського Полісся, проаналізувати загальні та вузькорегіональні, локальні риси поліських поселень і садиб, житла, господарських будівель, виявити зміну в характері будівництва, виокремити їх періоди. При цьому автор прагнув дослідити наступні завдання: –

стан етнографічного вивчення народного будівництва краю; –

особливості поселень і типів садиб залежно від природних, істо-ричних та соціальних умов; –

народні будівельні традиції, реліктові форми споруд, архаїзми в конструкціях; –

характерні для краю житлові та господарські будівлі; –

організацію інтер’єру в житлових приміщеннях, функціонування в них основних предметів побуту; –

зміни в характері народного будівництва, його основні періоди та їх прикметні риси.

Наукова новизна праці полягає в тому, що дисертант максимально використав наслідки власних досліджень на Поліссі в процесі побудови експозиції у музеях Львова і Києва і таким чином залучив до наукового обігу нові матеріали з польових обстежень, що певною мірою розширюють інформацію етнографічної літератури з досліджуваної проблематики.

Дано найповніший аналіз поселень та забудови садиб поліщуків, виявлено 21 тип замкнутих дворів, детально проаналізовано будівельні матеріали, конструкції, архаїчні елементи, а також реліктові форми будівель – кліті, стебки. Вперше визначено найбільш повну типологію традиційного народного житла та усіх форм господарських будівель Волинського, Київського, Житомирського та Чернігівського Полісся.

Автор дисертації особисто дослідив (обміряв, описав, сфото-графував) понад 200 пам’яток народної архітектури, зібрав та опублікував відомості про реліктові форми будівель – кліті, стебки, однокамерні житла, класифікував традиційне народне житло Полісся, вивчив замкнуті та лінійні (зблоковані) двори, еволюцію характеру будівництва в зв’язку з екологічними та економічними змінами в краї.

Матеріали та висновки дисертаційного дослідження лягли в основу Генеральних планів побудови експозицій у музеях Львова і Києва, тематичних планів обладнання окремих інтер’єрів у будівлях-експонатах.

Науково-практичне значення результатів дисертації полягає і в тому, що вони певною мірою конкретизують наукові уявлення про народну будівельну культуру Українського Полісся і можуть бути використані при підготовці узагальнених праць з етнографії, етнічної історії України, посібників та підручників, а також етнографічного атласу.

Результати дисертації апробовувались на секції етнографії та фольклористики Наукового товариства ім.Т.Г.Шевченка та засіданнях Ученої ради Музею народної архітектури та побуту у Львові, на 12-ти всеукраїнських та міжнародних науково-практичних конференціях.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1.

1.

1.

1.

а також в 28 наукових статтях, опублікованих в різних журналах.

Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, короткого термінологічного словника та опису використаної літератури.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформовано мету і завдання дослідження, вказано на його новизну та практичне значення.

У першому розділі – про стан дослідження народного будівництва Українського Полісся – проаналізовано літературу з досліджуваної теми та охарактеризовано джерельну базу.

Відомості про народне будівництво Українського Полісся накопичувались протягом століть (записки мандрівників, літописні згадки, інвентарі, історико-юридичні акти тощо). Деякі фрагментарні описи народної архітектури краю знаходимо в працях українських та польських дослідників ХІХ ст.: П.Чубинського, М.Коробки, О.Русова, М.Могиль-ченка, Л.Шарка, Т.Стецького, О.Кольберга. Доволі докладно на етнографічних особливостях народного будівництва Полісся зупиняється Ф.Вовк у праці “Етнографічні особливості українського народу” (1916).

Про народне будівництво окремих районів Полісся на початку
ХХ ст. писали польські дослідники К.Мошинський, Є.Франковський, Ч.Петкович, Х.Дмоховський. Цінні матеріали було зібрано на тодійшій підрадянській частині Українського Полісся (Житомирщині) в 1930 р. С.Таранушенком.

У 1960-х рр. та й пізніше, незважаючи на всілякі ідеологічні заборони, деякі дослідження народного будівництва Полісся все ж проводились – зусиллями працівників Інституту МФ ім.М.Т.Рильського АН УРСР, зокрема М.Приходьком, Г.Стельмахом, М.Козакевичем, П.Жолтовським. Збір матеріалів про народну архітектуру краю був зумовлений підготовкою ще й досі не виданого етнографічного атласу України, відбором архітектурних експонатів для музеїв просто неба у Києві і Львові. Проблематика народної архітектури України, зокрема Полісся, порушується більшою чи меншою мірою в працях В.Наулка, Ю.Гошка, С.Макарчука, Т.Косміної, І.Могитича, П.Федаки, М.Стрункої, Р.Гошка, Р.Сілецького, С.Верговського.

Джерельну базу дослідження становлять обстежені автором пам’ятки народної архітектури (понад 200 об’єктів) Українського Полісся.

Другий розділ – “Особливості поселень і типів садиб на Українському Поліссі” – складається з трьох параграфів, у яких висвітлюється історія формування різних поселень та типів садиб.

Важливе значення для розвитку поселень мали природні умови: рельєф, ґрунти, рослинність. Поліські села найчастіше розташовані на піщаних дюнах серед боліт або на підвищеннях уздовж берегів річок та озер (Старе Село, Глинне, Озеро, Кухотська Воля, Борове). До них майже скрізь дуже близько підходять ліси.

Планування поселень залежить від кількох обставин: якщо вони давнього походження і виникли на островах серед боліт, садиби в них розташовані безладно. Але села, які з’явилися неподалік річок, завжди розвивались зі збереженням певної системи в розташуванні будівель.

Великий вплив на розвиток поселень мала волочна поміра – обмір і переділ земель, які здійснювалися в господарських маєтках Литовської держави згідно з “Уставою на волоки” Сигізмунда ІІ Августа 1557 року. Волочна поміра супроводжувалася захопленням селянських земель під фільварки. Це призводило до зміни форм поселень та характеру їх планування. Часто внаслідок перепланування наділів клуні переносили через дорогу на протилежний бік.

Виникали також хутори – на місцях лісорозробок та виплавки заліза. Були й інші причини появи хутірських поселень на Поліссі. У часи нападу татар багато родин тікало й ховалось у глухих лісах; нащадки їх і донині мешкають у відокремлених поселеннях.

На Поліссі переважають сільські поселення, що складаються з однієї-двох, іноді – трьох-чотирьох паралельних вулиць. Найчастіше такі села розташовані вздовж річок на високих сухих терасах. Будівлі зведено з обох боків проїжджої дороги; вони творять головну, проте не єдину вулицю. При цьому майже всюди є короткі, вузькі провулки. Це – так звані гребінчасті поселення. Напрям вулиць у них різний, хоч переважає північ-південь. Саме в такому напрямку, з півдня на північ, тече більшість річок.

На розвиток форм поселень у регіоні впливали також соціально-економічні фактори, насамперед – розміри земельних наділів. У процесі дроблення селянських ділянок ущільнювалася забудова вулиць, заселялися навіть польові дороги та проїзди.

Отже, сільські поселення Українського Полісся формувалися під впливом природних, історичних і соціально-економічних факторів. Це зумовило побутування тут безсистемних, вуличних та комбінованих форм сіл з розсіяним, гніздовим, скупченим та комбінованим характером розселень.

За зовнішнім виглядом села Полісся можна поділити на дві групи: північні та південні. Для першої групи характерне розташування сіл, окремих хуторів та садиб серед лісів, які близько підступають до них. У південнополіських селах садиби розташовані одна біля одної, утворюючи вулицю. Житлові частини в хатах тут, на відміну від північнополіських обов’язково побілені. Дахи чотирисхилі, криті соломою.

Садиби селян, залежно від ширини наділу, набирали форми видовженого прямокутника, в межах якого і розплановувались її частини. Земельні наділи розташовувались перпендикулярно до шляхів сполучення, нерідко – по обидва боки дороги. Тому-то клуні, льохи й опинялися оддалік від хати.

Зібрані матеріали свідчать про велику різноманітність у розташуванні житла та господарських будівель у садибі. Планування в них зумовлювалося насамперед виробничою діяльністю та побутом селян. Ось чому власне житло в садибі поліщуків часто губиться серед господарських будівель.

Житло у дворі завжди старалися ставити фасадом до півдня: приміщення отримували протягом усього дня сонячне освітлення, і це позитивно впливало на самопочуття мешканців.

Залежно від виробничих функцій господарств, ролі окремих частин дворів та будівель розрізняють декілька типів садиб.

Відкритий двір. У ньому житлові і господарські споруди стоять розрізнено. Хати найчастіше виходять до вулиці торцем або фасадом; господарські будівлі розташовуються за хатою, в глибині садиби, створюючи окреме господарське подвір’я, до якого виходять двері хлівів, шопи, клуні. В деяких місцевостях таке подвір’я називають “обора”. У дворах заможних господарів таких подвір’їв було два: одне – біля хлівів, друге – біля клуні, яку будували окремо, за хлівами.

Архітектурний ансамбль таких садиб диктується взаємозв’язком житлових та господарських будівель, розташуванням хати відносно вулиці, формами дахів, огорожею та іншими компонентами, що враховуються при організації садиб.

За умов життя і господарювання на відлюдді, серед лісів та боліт, на Західному Поліссі розвинулись замкнуті двори (“підварки”, “окружні двори”, “хороми”, “оседки”). У них під одним дахом по периметру розміщувались житло і господарські будівлі. Посередині такого комплексу обов’язково був господарський двір, де тримали знаряддя праці, транспортні засоби. Замкнуті двори відзначаються різноманітністю, що зумовлено плануванням усієї забудови, її розмірами. У більшості замкнутих дворів житлове приміщення знаходиться у комплексі всієї забудови. Побутували й двори, в яких власне житло стояло за межами двору. Це мало певні свої переваги, адже з обох вікон зручно було наглядати за господарськими будівлями з двох боків двору. Зрідка клуні виносили за забудову – з метою збереження хати й майна на випадок пожежі. У деяких садибах спостерігається подальша диференціація плану: хата виноситься за його межі, а інші приміщення зберігають первісний вигляд замкнутого каре.

Побутує на Поліссі також лінійний тип забудови. Розрізняються варіанти: хата і господарські будівлі розташовані в одну лінію, тобто зблоковані; хата і господарські споруди розташовані в одну лінію, але стоять окремо; будинки стоять двома паралельними рядами: хата з коморою – в одному, господарські споруди в іншому ряді. Садиби з побудованими в одну лінію житловими і господарськими будівлями ще донедавна траплялися в Ратнівському, Камінь-Каширському районах Волинської, Сарненському і Володимирецькому районах Рівненської областей. В цих місцях їх називали “обіходами”, в сусідній Білорусі – “погонними дворами”.

В третьому розділі – “Житлове будівництво” – розглядаються народні будівельні традиції, особливості народного житла різних районів Українського Полісся, його типи, інтер’єр.

Зовнішній вигляд поселень залежав від будівельних традицій, які тут панували. Найдавніші будівлі були переважно однокамерні (кліті, стебки, однозрубні – без сіней – хати). Залишки збереглися у Прип’ятському Поліссі. Згодом з’явилися трикамерна зрубна хата під соломою, зовні побілена, великі хліви і клуні. Такі будівлі стають панівними на всьому Поліссі у XVІII–XIX ст.

Селянин знав властивості всіх порід дерева, з яких будував ті чи інші споруди. Крім сосни, яка була основним будівельним матеріалом, використовувались вільха, осика, дуб, зрідка – тополя. Останні були дешевими, не мали промислового значення, і місцеві власники земель охочіше відпускали їх селянам. Відбір матеріалу також мав значення. Цінувалася сосна з дрібними, рівними кільцями, бо мала добру щільність. Не брали дерева, зваленого блискавкою та зісохлого на пні.

В основі конструкції житлової будівлі лежить рублена кліть, яка була основною мірою – модулем усіх споруд. Завдяки цій модульності забудова всього села сприймалася як одне ціле.

Якщо треба було спорудити велику будівлю, то кліті прибудовували одну до одної. На Поліссі традиційним стало нев’язання зруба хати з сіньми. Як правило, на стику власне хати і сіней ставили стовпи, в пази яких запускали стіни сіней.

Сволок укладався вздовж усього приміщення. На ньому перпендикулярно вкладали дошки стін.

На Західному і Чернігівському Поліссі панівним типом перекриття був чотирисхилий дах під соломою, на кроквах. На Рівненському і Житомирському Поліссі відомі й рублені (вінчасті) дахи. В них головну роль відіграють горизонтально з’єднані бруси, на які зверху накладають дрань.

Традиційне народне житло розвивалося від рубленої кліті до стебки (приміщення, яке вже спеціально було краще утеплене й обігрівалось), а далі – до однокамерної хати без сіней. Останні ще донедавна масово були поширені на Поліссі.

Традиційне народне житло Українського Полісся, яке до сьогодні збереглося, відзначається певними територіальними особливостями. Так, на Волинському Поліссі наприкінці ХІХ ст. найбільш поширеними були хати з планами: хата + сіни і хата + сіни + комора.

Важливе місце в поліському житлі займає розташування пукліта (видозміненої стебки). Він може бути в сінях, за піччю (при тильній стіні), при причілковій стіні, в колешні. Цікаво, що пукліт (тепла комора, “прибік”, “істебка”) має зруб нижчий, ніж хата чи колешня.

Виділяються ще хати з “двірцем”, задвірком. Це – звичайні хати з прибудовами до запічної стіни, приміщення яких правлять за хліви, стебки, дровітні тощо.

Повсюдно на Західному Поліссі траплялися так звані довгі хати, у яких під спільним дахом стоять і господарські споруди.

Для Центрального і Східного (Чернігівського) Полісся характерна краща збережуваність давніх будівельних традицій. Це спричинено відрізаністю даної території від головних шляхів, відсутністю великих поміщицьких землеволодінь та суцільною бідністю сільського населення. Саме тут найдовше затрималися найпримітивніші типи споруд. Так, у 1920-х рр. на Волинському Поліссі було 4 відсотки, а на Чернігівщині – 5,9 відсотка однокамерних жител без сіней. Особливо багатими на релікти будівництва завжди були Дубровицький, Рокитнянський райони Рівненської області та Олевський район Житомирської області. Але в цьому регіоні значне поширення мали і дводільні хати з планом: хата + сіни. У них по ширині в сінях виділено приміщення для комори. Тип житла: хата + сіни + комора все-таки був панівним. Наприклад, тоді ж у
1920-х рр., в с.Ходаки Коростенського району на Житомирщині таких хат було 220, що становило 91 відсоток від усіх жител.

Інтер’єр поліського житла відзначається простотою як у плануванні, так і в оздобленні. Протягом тривалого часу він не зазнавав істотних змін, а речі в ньому вказують на традиційне раціональне використання помешкання. Кожен куток та суміжні з ним зони виконували певні функції і заповнювалися відповідними побутовими предметами. Все це склалося внаслідок багатовікового проживання в однокамерній хаті.

До оригінальних, реліктових речей в інтер’єрі належало освітлювальне пристосування – “світач”, “посвіт”. Це – своєрідна витяжна труба у вигляді конуса: широким краєм – донизу, а вужчим – до стелі. Виготовляли її з лози або кори і обмазували глиною. Знизу до неї підвішували залізну решітку, на якій горіли скіпки. У давніших хатах були ще гряди – два бруси або кругляки, які врубувалися при запічних і фасадних стінах на висоті 60–70 см. Їх використовували як опори для поперечних жердок, на яких сушили льон, коноплі та ін.

У четвертому розділі – “Споруди господарського комплексу” – дається характеристика основних господарських будівель, їх конструктивних особливостей, форм, а також висвітлюються тенденції розвитку народного будівництва Українського Полісся.

У конструкціях і формах господарських будівель збереглося багато архаїзмів: сохи, дильовані стіни, різноманітні способи перекриття дахів. Це пояснюється тим, що господарські будівлі протягом віків мало вдосконалювались, бо селянство було переважно бідне, тому й панував консерватизм в укладі його життя. Звичайно у садибі були різні за призначенням господарські будівлі: приміщення для тварин (хліви, хлівці), для зберігання продуктів землеробства (клуні, комори, кліті, стебки), кормів для худоби й інвентаря (сінники, шопи, колешні, возівні).

До реліктових пам’яток належать багатокутні клуні (токи) з рубленим перекриттям, семи-восьмикутні клуні на сохах, уже згадувані кліті, стебки, які ще донедавна повсюдно побутували на Поліссі.

Покривали господарські будівлі соломою, драницями або грубим болотним сіном, яке накладали товстим шаром на лати, а зверху притискували березовими гілками, що надавало дахам оригінального вигляду.

При будівництві господарських споруд на Поліссі застосовувались різні будівельні техніки і матеріали. Багатством відзначалася і типологія цих будівель, що зумовлювалось у минулому насамперед економічними можливостями сільських господарів. Заможніші хазяї будували в садибі хліви, клуні, комори, шопи, стебки тощо з якісного матеріалу. Але для масового селянського будівництва характерні мінімальна кількість господарських споруд у дворі та використання дешевих матеріалів.

Подається також опис тимчасових будівель на відгінних пасовищах на Волинському Поліссі; їх автор дослідив шляхом опитування місцевих старожилів.

Розділ завершується розглядом тенденцій розвитку народного будівництва краю. Вони особливо добре помітні, коли аналізувати весь сільський будівельний фонд. Так, у Рокитнівському, Дубровицькому районах Рівненської та Олевському районі Житомирської областей до сьогодні збереглися будівлі (кліті, стебки, однокамерні хати), які своїми конструкціями та формами аналогічні виявленим археологами решткам споруд у Бресті, Давид-Городку, Пінську, на Подолі в Києві. Інший характер мають традиційні житлові будівлі ХVIІI–ХІХ ст. на Волинському, Чернігівському, південній частині Житомирсько-Київського Полісся. Вони в плані дво, -тридільні: хата + сіни, хата+ сіни + комора, з обов’язковою побілкою житлової частини, покриттям даху соломою. Вирізняються житлові споруди, зведені вже після Другої світової війни: у них високі стіни, більші вікна. В плані вони видовжені і мають окреме приміщення для кухні. Найбільшого розвитку отримує тип хати за планом: хата + кухня + сіни зі стебкою + комора. У 1960–1970-х рр. простежується перехід народного житла від одно-, двокімнатного до багатокімнатного. У плані такі будівлі наближаються до квадрата. Споруджуються вони вже тільки за проектами, якими передбачено передню кімнату, кухню, їдальню, світлицю (салон), спальню, дитячу кімнату, комору, веранду. Для будівництва використовують дерево, цеглу.

Отже, на Українському Поліссі за характером народного будівництва, зокрема житла, періодичними змінами його функцій протягом існуючого розвитку можна виділити чотири фази:–

Перша, так звана поліська, охоплює найдавніший відомий нам в історії краю період, який характеризується найпростішими, багатими на архаїзми будівлями. Саме таке будівництво було в часи Київської Русі. Тривала ця фаза до початку ХVI ст.–

Друга пов’язана з бурхливим розвитком орного землеробства. Зростає виробнича функція житла. Будівництво характеризується великою кількістю господарських і допоміжних будівель, солом’яною покрівлею на всіх спорудах, побілкою житлової частини, а іноді і всієї хати. Ця фаза тривала з XVI до 30-х рр. ХХ ст. (у Волинській і Рівненській областях – до 1950-х рр.).–

Третя (перехідна) пов’язана з колективізацією сільського господарства. Докорінно змінюються функції садиби і хати. Будівлі в плані зберігають ще видовжену форму, споруджуються з дерева за власними проектами, які ґрунтуються на традиційних планах. Ця фаза триває до 1960-х рр.–

Четверта (останні три десятиріччя) помічена оновленням сільського будівництва на базі науково-технічного прогресу. Зменшується роль виробничої функції житла, а зростає його роль як осередку культурного відпочинку сім’ї. У цей період хати споруджуються тільки за проектами, з використанням нових будівельних матеріалів.

У висновках узагальнюються основні положення та формуються підсумки дослідження.

1. Започатковане у XIX ст. етнографічне дослідження народного будівництва окремих регіонів України, в тім числі і Полісся, не було системним. Лише з 60-х рр. XX ст. наукове вивчення народної архітектури Полісся активізувалось у зв’язку з організацією збору матеріалів для етнографічного атласу України, створенням музеїв просто неба в Києві і Львові, громадським рухом 1970-х рр. за охорону пам’яток історії та культури.

Проте через радіоактивне забруднення після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції в 1986 р. територія Українського Полісся стала фактично втраченою для науки і культури. Щоправда, в незалежній Україні справу вивчення і збереження пам’яток матеріальної та духовної культури цієї зони взяли на себе держава і вчені-ентузіасти: сюди виїжджають наукові експедиції для збору інформації, видаються наукові праці. Отже, все-таки є шанси якусь частину культурної спадщини населення цього регіону зберегти і зробити доступною для наукового вивчення.

2. Дослідженням дисертанта встановлено побутування на Українському Поліссі трьох форм поселень: безсистемної, вуличної і комбінованої. За характером розселення поселення бувають розсіяні, гніздові, скупчені та комбіновані.

Залежно від виробничих функцій, розташування житла відносно вулиці чи дороги, величини або форми земельних наділів розрізняються садиби: з вільною (відкритою), закритою і зімкнутою (лінійною) забудовами дворів.

Особливої уваги заслуговують замкнуті двори (“хороми”, “підварки”, “оседки”, “окружні двори”), в яких під одним дахом по периметру невеличкої ділянки розташовувались житлові і господарські будівлі.

3. Основою житлових будівель на Поліссі був чотирикутний зруб – кліть. Він виділявся в житлі своїми розмірами, зводився з кращого матеріалу. До нього добудовували інші приміщення за допомогою стовпів.

На Поліссі широко побутувала і стовпова конструкція, яка більше застосовувалась при спорудженні господарських будівель.

Перекриття на будівлях робили трьох типів: зрубні (вінчасті), “на сохах” і кроквяні. Зрубні конструкції на дахах майже не збереглися, їх можна побачити тільки в клітях.

До реліктових форм народної архітектури Полісся належать кліті, стебки, однокамерні хати. Ці споруди стали згодом конструктивними елементами традиційного поліського житла. Вони подібні до виявлених при археологічних розкопках решток будівель у Києві на Подолі та в Бресті (на території Брестської фортеці). Ці рештки датуються ХІІ–ХІІІ ст., тому ми вважаємо, що виявлені на Поліссі споруди такого типу є реліктами будівництва часів Київської Русі.

До реліктових форм належать також зрубні багатокутні клуні (токи) з вінчастим перекриттям, семи-, восьмикутні клуні “на сохах”. Багатокутні клуні вже зникли.

У конструкціях житлових і господарських будівель збереглося багато архаїчних елементів: гряди (бальки) при стелі в хаті, волокові вікна, днері "на бігунах", глиняні долівки, освітлювальні пристрої – “світачі” тощо, які засвідчують безперервний еволюційний процес становлення традиційного будівництва краю.

4. Найдавнішим житлом на Поліссі була однокамерна хата без сіней (такі будівлі ще зрідка трапляються на Рівненському Поліссі). Починаючи з XVII ст. активно розвивається орне землеробство. Це позитивно позначилося на характері поліського будівництва: використовується різане дерево, дахи покривають соломою, з'являється побілка в житлових приміщеннях, зростає кількість господарських будівель у садибах. Наприкінці ХІХ – на початку XX ст. в традиційному будівництві найбільш поширені на Волинському Поліссі житлові будинки з планами: хата + сіни та хата + сіни + комора. До них прибудовуються різноманітні господарські споруди: прибоки, пукліти, теплі комори (істебки). В окремих місцевостях цього регіону побутує тип хати “з колешнею”, яка розташовується при причілковій (покутній) стіні. Виділяються ще хати “з двірцем”. “Двірець” дуже подібний до гуцульських притул, що влаштовувались при тильній стіні житла.

У типології традиційного будівництва Житомирсько-Київського Полісся наприкінці XIX ст. поряд з пануючими планами хата + сіни та хата + сіни + комора з’являються хати з клунями, які знаходяться між власне житлом та сіньми.

На Чернігівському Поліссі подекуди будували хати з планом: хата + сіни + хата.

5. На Поліссі, як і в інших районах України, традиційне розташування основних предметів побуту в інтер’єрі житла є раціональним, практичним: кожен куток тут та суміжні з ним зони виконують свої конкретні функції і заповнюються предметами необхідного призначення.

Простежується в інтер’єрі хати також вертикальне членування на яруси, у формуванні яких велику роль відіграли зв’язки обжитого простору з навколишнім середовищем: для нижнього – поєднання з матір’ю землею, для верхнього – з небом, середнього – з людським оточенням.

6. Традиційне народне будівництво Українського Полісся еволюціонувало під впливом змін ландшафту (вирубка лісів, осушення боліт), соціально-економічних факторів.

На Поліссі збереглося багато реліктових, архаїчних форм. Важливо організувати збереження виявлених клітей, стебок, однокамерних хат (без сіней), замкнутих дворів, багатокутних клунь. Деякі з названих будівель уже експонуються в Музеї народної архітектури та побуту України (Київ). Зібрано окремі пам’ятки архітектури в музеї с. Сарни (Рівненська область), с. Рокині біля Луцька на Волині. Цього, звичайно, дуже мало. На думку дисертанта, скансени потрібно створювати ще в Рівному, Житомирі, Луцьку.

На часі – підготовка атласу народного будівництва Українського Полісся.

Основні положення і висновки дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

1.

Анотація

Данилюк А.Г. Традиційне житлово-господарське будівництво Українського Полісся (становлення на еволюція).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю – етнологія – Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАН України, м.Львів, 1998.

У дисертації досліджено традиційне житлово-господарське будівництво Українського Полісся – будівельні традиції, типи сільського житла, господарські будівлі, забудову дворів, висвітлено становлення та еволюцію характеру народного будівництва у цьому регіоні.

Ключові слова: матеріальна культура, народне будівництво, поселення, садиба, житло, господарські споруди, етнографічно-архітектурні експедиції, музеї просто неба, архітектурні заповідники.

Аннотация

Данилюк А.Г. “Традиционное жидищно-хозяйственное строитель-ство Украинского Полесья (становление и эволюция)”.

Дисертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05 – этнология – Институт украиноведения им. И.Крипякевича НАН Украины, г.Львов, 1998 г.

Исследование состоит из вступления, четырех разделов, заключения, краткого терминологического словаря, списка использованных источников. Кроме того, в работе имеется приложение к текстовой части – рисунки архитектурных сооружений, их планы, срезы отдельных построек (75 с.).

Предметом исследования является народное строительство Украинского Полесья. Диссертант изучил типы усадеб, народные строительные традиции, реликтовые формы полесских сооружений, изменения в характере строительства в процессе его эволюционного развития.

Народное строительство рассматривается в тесной связи с географической и культурно-общественной средой. Автор сделал анализ поселений и застроек усадеб, описал 21 тип закрытых дворов, а также “длинных хат”, в которых под одной крышей с жилищем расположены хозяйственные постройки.

К реликтовым формам народной архитектуры Украинского Полесья принадлежат клети, стебки, однокамерые хаты без сеней, многоугольные клуни, семи-, восьмигранные клуни (токи) “на сохах”.

Традиционное жилище Украинского Полесья отличается некоторыми территориальными особенностями. На Волынском Полесье, например, в конце ХІХ в. наиболее распространенными были хаты с планами: хата + сени, хата + сени + кладовая. Важное место в них занимал пуклит (измененная стебка). Он мог быть устроен в сенях, при запечной стене, за хатой, при боковой стене.

В диссертации впервые детально анализируются все формы хозяйственных построек – от наиболее простых до усложненных. Особую ценность представляют многоугольные клуни (токи) с рублеными перекрытиями, семи-, восьмиугольные клуни “на сохах”, покрытые соломой, “драницами” (тесом) или сухой грубой травой (сеном).

В работе также описаны изменения в характере полесского народного строительства, вызванные массовой вырубкой лесов, осушением болот, а позже – коллективизацией сельского хозяйства, началом строительства жилищ по индивидуальным проектам. Исследуя характер народного строительства, в частности жилища, периодические изменения его функции на протяжении длительного исторического времени, диссертант выделил четыре фазы (периода) его развития.–

Первая, так называемая полесская, охватывает самые давние времена в истории края, когда жилищное строительство отличалось наиболее простыми формами. Именно такие на нынешний день архаичные строения бытовали во времена Киевской Руси. та фаза длилась до начала XVI в.–

Вторая обуловлена бурным развитием пахотного земледелия на Полесье. В усадьбах строят много хозяйственных сооружений, разводят скот, чтобы иметь удобрение для полей. тот период продолжается до 1930-х гг. (в Волынской и Ривненской областях – до 1950-х гг.).–

Третья (переходная) связана с коллективизацией сельского хозяйства. Жилье сохраняет еще удлиненную форму. та фаза длилась до 1960-х гг.–

Четвертая (последние три десятилетия) отличается обновлением сельского строительства на базе научно-технического прогресса: жилища сооружаются по проектам архитекторов, с использованием новых строительных материалов.

Исследования по избранной теме ценны для познания истории Украины, ее культуры. Немаловажно и практическое значение данной работы: некоторые ее выводы, заключения приоткрывают перспективу использования отдельных традиционных форм, сохраненных до наших дней архаичных конструктивных деталей или техник в нынешнем сельском строительстве.

Ключевые слова: материальная культура, народное строительство, поселение, усадьба, жилище, хозяйственные сооружения, этнографически-архитектурные экспедиции, музеи под открытым небом, архитектурные заповедники.

Annotation

Danylyk, A.G. Traditional Housing and Household Construction in the Ukrainian Polissya: Establishment and Evolution

Dissertation for the academic degree of the Candidate of Historical Sciences in the specially 07.00.05 – Ethnology. – Krypyakevych Institute for Ukrainian Studies of the Ukrainian National Academy of Sciences, Lviv, 1998.

The dissertation is manuscript on the research on traditional housing and household construction in the region of the Ukrainian Polissya. Building traditions, types of rural dwellings, household structures, yard design are examined via field studies, analysis of published and archive material. Application of comparative-historical methods to the system of residential and household structures made it possible to trace the establishment and the evolution of traditional construction in the Ukrainian Polissya.

Key terms: material culture, traditional construction, settlement, country estate, residence, household structures, ethnographical architectural expedition, open-air museum, architectural reserves.

Підписано до друку 4.02.99

Формат 60х84.16. Друк офсетний.

Ум. друк. арк. 0,85. Тираж 100.

Друк ТзоВ “Ніка–плюс”

290012, м.Львів, вул. Сохань, 46.