НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

МАВЛІХАНОВА РОЗА ВЯЛІЄВНА

УДК 347. 4

ВИРОБНИЧІ КООПЕРАТИВИ ЯК СУБ’ЄКТИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

Спеціальність: 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право.

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Харків 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, МВС України

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор Шишка Роман Богданович, Національний університет внутрішніх справ,

професор кафедри цивільно-правових дисциплін

Офіційний опоненти: доктор юридичних наук, доцент Майданик Роман Андрійович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри цивільного права;

кандидат юридичних наук, доцент Борисова Валентина Іванівна,

Національна юридична академія України

ім. Ярослава Мудрого, завідувач кафедри цивільного права №1.

Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра цивільного права, Міністерство освіти та науки України (м. Одеса).

Захист відбудеться 25.03. 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.02 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27

Автореферат розісланий 25.02. 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Чалий Ю.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний розвиток українського суспільства характеризується різноманітністю форм підприємницької діяльності, у тому числі й виробничих кооперативів. Вони є ланкою єдиного економічного комплексу країни і рівні з іншими учасниками господарської та підприємницької діяльності. Той факт, що виробничі кооперативи сьогодні скоріше рідкість і їх питома вага серед інших організаційно-правових форм підприємництва не перевищує відсотка, не зменшує значущості обраної проблематики. Серед виробничих кооперативів популярні саме сільськогосподарські, де й виникає найбільше проблем, особливо з огляду на універсалізацію організаційно-правових форм здійснення економічної за змістом і юридичної за формою діяльності та необхідність адаптації законодавства України до вимог ЄС. Проблема полягає у необхідності правовими засобами стимулювати розвиток виробничих кооперативів і усунути колізії у законодавстві, які виникли у зв’язку з урегулюванням засад їх діяльності у нових Цивільному та Господарському кодексах України, приведенні поточного законодавства про виробничу кооперацію до єдиного підґрунтя. Тим більше, що прийняття Закону України “Про кооперацію” від 10 липня 2003 року не вирішило всіх проблем.

Кооперативні відносини мають майже двохсотлітню і досить суперечливу, особливо в радянський період, історію свого розвитку. Між тим, їх теоретичні засади досить обмежені. Дослідженню особливостей виробничих кооперативів присвячено роботи Весельської Н., Сурженко О., Сунцова В. Але наразі практично відсутні монографічні дослідження цієї організаційно-правової форми юридичних осіб у приватному праві. До напрацювань попередників слід ставитися критично з цілком зрозумілих ідеологічних причин. Невелике число сучасних публікацій не дають повного уявлення про перспективи цієї організаційно-правової форми в умовах ринкової економіки.

Саме сучасних теоретичних розробок із зазначеної проблематики бракує вітчизняній науці, а це звужує коло практичних рекомендацій щодо адекватного юридичній природі регулювання цих відносин на національному і міжнародному рівні. Це призводить до ігнорування національного законодавства, суперечностей у практиці його застосування при регулюванні відносин та вирішенні спорів, використання сурогатних організаційно-правових форм.

За роки незалежності України спеціальних робіт щодо цієї проблематики не захищено. Поодинокі наукові статті суттєвого внеску у доктрину виробничих кооперативів не зробили, а стосувались розробки прикладних завдань нормотворчості.

Цими та іншими факторами зумовлена актуальність теми обраного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до Послання Президента України до Верховної Ради України „Європейський вибір: концептуальні засади стратегії і економічного та соціального розвитку України на 2002–2011 рр., Розділу V Закону України „Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”, Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідницьких робіт установ МВС України на 1995–2000 рр., та Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001–2006 рр.

Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є поглиблення теоретичних засад та удосконалення напрямків розвитку виробничих кооперативів, зокрема на ідеї адаптації національного законодавства до вимог ЄС, установлення прогалин і суперечностей чинного законодавства, визначення засобів їх усунення, вироблення практичних рекомендацій щодо створення та підвищення ефективності діяльності виробничих кооперативів в сучасних умовах.

Відповідно до обраної мети вирішувались такі теоретичні та практичні завдання:–

висвітлити історико-правовий аспект розвитку виробничих кооперативів;–

здійснити порівняльний аналіз норм про виробничі кооперативи цивільного законодавства радянських часів та нового цивільного законодавства України;–

з’ясувати поняття, сутність та особливості виробничих кооперативів;–

удосконалити деякі положення статуту виробничого кооперативу;–

визначити особливості порядку створення та припинення діяльності виробничих кооперативів;–

виявити недоліки в нормативно-правовому регулюванні виробничих кооперативів й сформулювати конкретні пропозиції щодо удосконалення їх правового забезпечення;–

розробити зразковий статут виробничого кооперативу.

Об’єктом дисертаційного дослідження є відносини, пов’язані із цивільно-правовим регулюванням діяльності виробничих кооперативів.

Предметом дисертаційного дослідження є правоздатність і дієздатність виробничих кооперативів як учасників цивільно-правових відносин.

Методи дослідження являють собою сукупність засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. Теоретико-методологічну основу дослідження становить система взаємодоповнюючих філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, призначених для отримання об’єктивних достовірних результатів. У роботі використано методи класифікації і систематизації, що дозволило узагальнити законодавство і наукову літературу про виробничі кооперативи; моделювання й прогнозування – для розробки рекомендацій щодо вдосконалення діяльності виробничих кооперативів в Україні.

У ході дослідження також було використано такі методи, як історико-правовий, порівняльно-правовий, метод критики, формально-юридичний та інші методи. Історико-правовий метод дозволив прослідкувати становлення виробничих кооперативів як суб’єктів цивільного права, підстави виникнення у них цивільних прав, вплив історичних подій та соціального розвитку на законодавчий процес. Порівняльно-правовий метод використано при аналізі особливостей правового регулювання відносин виробничої кооперації у різних країнах та різних правових системах, виявленні переваг та недоліків існуючих теоретичних конструкцій. Використання методу критики при постановці проблеми і розгляді правової природи виробничих кооперативів дозволив з’ясувати точки зору вчених-цивілістів на проблему дослідження і на їх основі дійти самостійного висновку з даного питання. Формально-юридичний метод дав можливість проаналізувати співвідношення та взаємозв’язок норм, які регулюють відносини, пов’язані із цивільно-правовим регулюванням діяльності виробничих кооперативів, дослідити наукові джерела, які містять суб’єктивні погляди на вдосконалення діяльності виробничих кооперативів та ін.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що в ньому системно, на сучасній законодавчій базі України проаналізовано виробничий кооператив як суб’єкт цивільного права.

У результаті проведеного дослідження сформульовано такі нові наукові положення та висновки: –

дістала подальшого розвитку теза про необхідність повернення в легальне визначення юридичної особи такої ознаки, як наявність відокремленого майна, оскільки вона дозволяє належним чином фіксувати діяльність юридичної особи і виступати гарантією щодо майнових вимог інших осіб;–

доведено необхідність вилучення із ЦК України та ГК України норми, яка закріплює субсидіарну відповідальність виробничих кооперативів, оскільки ця норма суперечить вимогам Закону України „Про кооперацію” і, по суті, перетворює виробничий кооператив у господарське товариство з додатковою відповідальністю;–

удосконалено визначення понять „кооператив” та „виробничий кооператив” як товариств, що створені на добровільних засадах фізичними особами з метою задоволення своїх потреб і заняття підприємницькою діяльністю;–

дістало подальшого розвитку положення про спрощення нормативних вимог до статуту виробничого кооперативу щодо закріплення в ньому вичерпного переліку видів його діяльності. Така вказівка суперечить загальному правилу статті 91 ЦК України і ускладнює реєстраційну процедуру майбутнього виробничого кооперативу;–

вперше запропоновано передбачити у Законі України „Про кооперацію” норму про ініціативну групу фізичних осіб, яка може скликати установчі збори, готувати проект установчих документів, знайомити з ними майбутніх членів виробничого кооперативу і вступати у правовідносини в інтересах цього кооперативу з іншими особами.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані:–

у науково-дослідній роботі – при уточненні концепції адаптації законодавства України про виробничі кооперативи до вимог законодавства Європейського Союзу;–

у нормотворчому процесі – при підготовці пропозицій про зміни та доповнення чинного законодавства, –

у правозастосуванні – у практичній діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулювання діяльності виробничих кооперативів;–

у навчальному процесі при викладанні цивільного, підприємницького (господарського), кооперативного права, спецкурсів та при підготовці навчально-методичної літератури.

Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена і неодноразово обговорювалась на засіданнях кафедри цивільно-правових дисциплін Національного університету внутрішніх справ (м. Харків), на семінарі у Апеляційному суді м. Донецька. Основні теоретичні положення та їх аргументація, практичні рекомендації щодо удосконалення правозастосовчої, судової і нормотворчої діяльності розглядалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми удосконалення цивільного законодавства України”, яка була присвячена 50-річчю наукової, педагогічної та громадської діяльності професора Олександра Анатолійовича Пушкіна (Харків, травень 1999 р.), науково-практичній конференції „Проблеми цивільного права” (Харків, 21 травня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток та перспективи соціально-правової роботи в Україні: проблеми та правове забезпечення” (Херсон, 8–9 вересня 2000 р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Впровадження новітнього законодавства та нових форм роботи в практичну діяльність правоохоронних органів” (24 жовтня 2003 р. м. Харків), науково-практичній конференції „Проблема юридичної особи у цивільному праві України”, присвяченій пам’яті професора О.А. Пушкіна (Харків, 21 травня 2004 р.).

Отримані результати використовувались автором у практичній роботі та навчальному процесі. Зокрема, при читанні лекційних курсів „Цивільне та сімейне право”, „Торгове право”, „Підприємницьке право”, „Інвестиційне право” та проведенні практичних занять із студентами Макіївського економіко-гуманітарного інституту.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації викладено у посібнику, 6 наукових статтях, п’ять з яких опубліковано у фахових виданнях.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які поділено на вісім підрозділів, висновків, додатка та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації 212 сторінок, список використаних джерел складає 151 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробки, визначається об’єкт, предмет, мета і завдання дослідження, його наукова новизна, розкривається теоретичне і практичне значення роботи, апробація отриманих результатів.

Розділ 1 “Інститут виробничої кооперації та тенденції його розвитку” містить три підрозділи.

У першому підрозділі “Визначення проблематики дисертаційного дослідження” встановлено, що при дослідженні феномена виробничих кооперативів як суб’єкта цивільних та інших правовідносин мова йде про економічні за змістом та юридичні за формою правовідносини. Серцевину перших складають відносини виробничі, що формалізуються нормами права і підпадають під сферу регулювання цивільного права. Ці економічні відносини характеризуються кількісними та якісними показниками: вартістю майна, кількістю виробничих кооперативів серед інших суб’єктів господарської діяльності, їх питомою вагою, впливом в окремих секторах економіки, зайнятістю населення, спрямованістю діяльності тощо. При дослідженні виробничих відносин і особливо правового становища їх учасників приділяється увага об’єктивним чинникам і їх юридичному оформленню.

Додатково аргументовано тезу про універсалізм цивільного права, хоч об’єктивно маємо формалізовану дуалістичну систему приватного права. Проте автор виходить з того, що, зважаючи на мету регулювання суспільних відносин, галузева приналежність спеціальної норми права домінуючого значення не має, а важливо, щоб вона ефективно регулювала суспільні відносини на користь їх учасників та суспільства у цілому.

Тож якщо кооперативи сприяють вирішенню проблеми зайнятості населення через створення робочих місць самими засновниками суб’єктів підприємництва, то їх треба підтримувати і розвивати. Запропоновано у ч. ст. ЦК України замість терміна „громадяни” застосувати термін „фізичні особи”.

У другому підрозділі “Соціально–економічні умови розвитку виробничої кооперації” автор з’ясовує історико-правові корені розвитку правового регулювання виробничих кооперативів, що спричинено соціальними та економічними змінами в суспільстві. Виробничі кооперативи з’явились в Англії і Німеччині, а потім вже у Росії, де вони зокрема зв’язані з визначенням юридичної природи артілей як виключно російського феномену. Артілі засновувались на колективістських засадах, а власне, на праці їх учасників задля задоволення споживчих чи комерційних інтересів останніх з кінцевою метою підняття добробуту за рахунок зменшення накладних витрат. За своєю юридичною природою і сутністю артілі – перші кооперативи.

З самого початку кооперативні організації не мали спеціального законодавства чи іншого позитивного нормативного регулювання. Вони створювались і здійснювали свою діяльність як громадські організації соціально-економічного характеру. З прийняттям перших законів про кооперативи вони набували статус юридичної особи, мали змінний статут та капітал, мету – сприяння матеріальному та духовному достатку своїх членів шляхом спільної організації різних господарських підприємств чи праці своїх членів.

Доведено, що становлення виробничих кооперативів в радянській доктрині цивільного права йшло вкрай суперечливо: від їх фактичного анулювання до абсолютизації. Новий імпульс у розвитку виробничих кооперативів співпав з періодом перебудови суспільства на засадах ринкової економіки. Кооперативи того часу прискорили соціально-економічний розвиток країни і стали першими осередками приватного підприємництва.

Зі змінами в економічній системі виникла низка проблем у розвитку виробничих кооперативів. Вони не змогли конкурувати з більш мобільними та прозорими у своїй діяльності господарськими товариствами. Більше 10 років в Україні діяльність виробничих кооперативів регулювалась законодавством СРСР.

Отримала подальший розвиток теза, що новітній етап позитивного регулювання діяльності виробничих кооперативів зв’язаний з проведеною приватизацією, необхідністю мобілізувати і одночасно убезпечити дрібні інвестиції у економіку (економічна основа), провести ефективну кодифікацію цивільного та господарського законодавства з урахуванням потреби адаптації національного законодавства, надання виробничим кооперативам стабільного та стимулюючого їх розвиток позитивного регулювання (прагматична спрямованість). Організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, в тім числі й виробничі кооперативи, повинні бути змодельовані на одній теоретичній платформі та законодавчій корпус-моделі підприємництва.

Дисертант пропонує під кооперацією розуміти організаційно-правову форму підприємництва, засновану на пайовій власності кооперативу і спрямовану на отримання прибутку з метою його подальшого розподілу залежно від кількості та якості праці та задоволення потреб членів кооперативу, а під кооперативом як юридичною особою розуміти просте товариство, що створене фізичними особами на засадах добровільного об’єднання та членства з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб.

Доведено, що нормальному функціонуванню виробничої кооперації в Україні перешкоджають такі фактори: розмитість та суперечливість законодавства, безсистемність його побудови та відсутність наступництва нового законодавства про кооперацію; відсутність досить чіткої та послідовної державної економічної політики; дорожнеча банківських кредитів; дефіцит власних обігових коштів; скасування податкових та інших пільг для кооперативів та новостворених суб’єктів підприємництва; розмитість і зміна принципів та мети створення та діяльності кооперативів.

У третьому підрозділі “Досвід розвитку законодавства про кооперацію” підкреслюється, що при моделюванні національного законодавства про виробничу кооперацію ми виходимо з вимог міжнародно-правових актів у сфері кооперативного руху та досвіду тих країн, які пройшли цю стадію розвитку, зокрема таких країн Європи, як Німеччина та Франція. У міру можливості враховується українська ментальність і потреби економічного розвитку. Удосконалення законодавства України про виробничі кооперативи на випробуваних віковою практикою засадах – гарантія інтеграції в європейські економічні структури, залучення іноземних інвестицій, створення єдиного простору регулювання приватних за своєю сутністю відносин. Врахування національної ментальності забезпечує популярність такої організаційно-правової форми серед населення України.

Запропоновано на рівні загального підходу до регулювання діяльності виробничих кооперативів запроваджувати законодавчі регіональні підходи локального рівня.Дисертант зробила висновок, що для оптимізації діяльності виробничих кооперативів в Україні необхідно: узгодити законодавство щодо них і реалізувати визначену в ст. 4 ЦК України субординацію нормативних актів та механізм внесення в них змін і доповнень; провести галузевий і міжгалузевий моніторинг законодавства про кооперацію взагалі і виробничого кооперативу зокрема. На його підставі слід виробити загальні, узгоджені з ЦК України засади кооперації за напрямами відображення загальних рис господарських товариств та виділення особливостей кооперативів, відмінити підзаконні нормативні акти, які дублюють законодавчі, розробити державну програму розвитку та державної підтримки кооперативного руху.

Розділ 2 “Виробничі кооперативи як юридичні особи” складається із двох підрозділів, в яких розглянуто виробничий кооператив як юридичну особу, а також його поняття та сутність.

У першому підрозділі “Теоретичні засади моделювання виробничого кооперативу як юридичної особи” підтримується теза, що існування інституту юридичної особи практично за сучасних умов неможливе без серйозних наукових досліджень та інтересу до них представників цивільного та інших галузей права та філософії. Для досягнення мети цього дисертаційного дослідження доцільними є такі теорії, як “теорія соціальних зв’язків” та “теорія мети”. По суті виробничий кооператив є організацією фізичних осіб, об’єднаних метою самозабезпечення на довірчих засадах. Між ними виникають соціальні зв’язки внутрішнього (кооперативного) та зовнішнього товарооборотного характеру. Виробничий кооператив завжди створюється з певною метою – спільна виробнича чи інша господарська діяльність на засадах рівності, прозорості, довіри.

Доведено, що правоздатність як абстрактна можливість до правонабуття дійсно виникає у момент створення, а точніше реєстрації, а дієздатність у комерційних юридичних осіб набувається лише через механізм легалізації і має перманентний характер. Лише для юридичних осіб публічного права і особливо державних органів дієздатність виникає на підставі безпосередньої вказівки відповідного закону в момент їх створення. У зв’язку з наведеним, автор вважає за доцільне викласти у наступній редакції ч. ст. 92 ЦК України: „Юридичні особи приватного права набувають цивільних прав та обов’язків у дозвільному порядку, у тому числі шляхом придбання патентів, ліцензій, сертифікатів, квот тощо.

Юридичні особи публічного права та ті, що виконують функції держави та органів місцевого самоврядування, набувають цивільних прав та обов’язків на підставі закону чи іншого нормативного акту, яким вони створені”.

Обґрунтовано доцільність та необхідність повернення у легальне визначення юридичної особи ознаки майнової ідентифікації. З урахуванням наведеного, дисертант вважає за доцільне ст. 80 ЦК України викласти у наступній редакції: “Юридичною особою є створена та зареєстрована у встановленому порядку організація, яка є власником майна та інших майнових прав, від свого імені набуває та здійснює майнові та немайнові суб’єктивні права та юридичні обов’язки, має процесуальну правоздатність – може бути позивачем та відповідачем у суді”.

Доведено, що під індивідуалізацією виробничого кооперативу слід розуміти особисті ідентифікаційні ознаки, які відрізняють його з-поміж інших осіб і мають правове значення, персоніфікують правовідносини або зумовлюють певні суб’єктивні права і юридичні обов’язки, підлягають охороні та захисту у встановленому законом порядку.

У другому підрозділі “Сутність виробничого кооперативу” підкреслено, що з наданням виробничим кооперативам статусу господарських товариств вони стали органічною ланкою єдиного економічного комплексу країни і є рівними з іншими учасниками економічної і зокрема, підприємницької діяльності. Виробничі кооперативи не можуть розглядатися як „проміжні” чи „тимчасові”, як, власне, це було в умовах адміністративно-командної економічної моделі кооперації.

Тривалий час у кооперативному праві зарубіжних країн існували паралельно два концептуальні підходи до тлумачення природи кооперативної організації: 1) як приватні підприємства сфери бізнесу, що здійснюють свою діяльність в ринкових умовах. Цей підхід, на погляд автора, мав прагматичну природу і був поширеним у державах з ринковою економічною системою. Другий – передбачав особливу місію кооперативів у державах, які мали централізовано врегульовану економіку і де кооперативи перебували під значним впливом та контролем держави та провідних політичних сил. Як здається, саме таке становище зараз спостерігаємо в Україні, де політичний та економічний істеблішмент має тісні зв’язки, а політичні діячі є одночасно й багатими людьми України.

Дисертант стверджує, що останнім часом спостерігається чітка тенденція орієнтації кооперативного законодавства на такий концептуальний підхід, згідно з яким кооператив вважається колективним підприємством (проведено у главі 10 ГК України), що заснований на приватній власності його членів та здійснює свою діяльність в ринкових умовах без спеціальної державної підтримки та посиленого державного контролю. Його унікальність полягає в тому, що він в принципі орієнтований не на отримання прибутку, а на задоволення економічних потреб своїх членів. По суті, всі кооперативи є високоорганізованою формою взаємодопомоги.

На думку автора, слід було б розробити та прийняти Закон України “Про виробничі кооперативи”, а Закон України “Про сільськогосподарську кооперацію” та інші поточні закони про кооперацію імплементувати в цей закон. Такий підхід засновано на концепції рівності всіх форм права власності та організаційно-правових форм підприємницької діяльності.

Дисертант пропонує власне авторське визначення поняття виробничого кооперативу. Виробничим кооперативом є засноване на добровільному членстві та обов’язковості трудової участі товариство для здійснення підприємницької діяльності. Власне, у такій редакції воно могло б бути поміщеним і у ЦК України, і у ГК України, і у п. ст. Закону України “Про кооперацію”.

Доведено необхідність привести принципи сільськогосподарської кооперації у відповідність із принципами кооперації взагалі. Характерною рисою організаційної структури виробничого кооперативу є те, що його члени займають подвійне правове становище: як його засновники і як наймані працівники.

Обґрунтовано необхідність протидії використанню квазікооперативної організаційно-правової форми. Норми кооперативного законодавства повинні сприяти тому, щоб їх організаційна структура уможливлювала баланс між демократичним управлінням і ефективною роботою кооперативу, а в кінцевому результаті забезпечувала досягнення мети створення кооперативу і зокрема, конкурентоспроможність кооперативної форми бізнесу. Підтримується теза про те, що Закон України “Про кооперацію” виправдано не встановив граничного відсотку чи співвідношення членів кооперативу та найманих працівників, зважаючи на свободу вступу до кооперативу і свободу праці. Які фахівці потрібні будуть кооперативу, визначити наперед важко, тому встановлення граничного співвідношення провокувало б кооператив на порушення чинного законодавства або використання обхідних шляхів для створення видимості дотримання чинного законодавства.

Автор дійшов висновку, що виробничі кооперативи є загальною правовою категорією, а межа між виробничими та торговими кооперативами інколи буває ледь вловима. Виробничі кооперативи не можуть, на думку автора, мати асоційованих членів, хоча нема заперечень проти використання інвестиційних форм участі юридичних осіб в їх діяльності. Така ідентифікаційна ознака виробничих кооперативів повинна бути чітко проведена у національному законодавстві.

Розділ 3 “Порядок створення та припинення діяльності виробничих кооперативів”, який складається з трьох підрозділів, присвячено статуту і порядку створення та припинення діяльності виробничих кооперативів.

У першому підрозділі “Порядок створення виробничих кооперативів” встановлено, що створення чи заснування такої організаційно-правової форми, як виробничий кооператив нині є дуалістичною категорією й у загальному плані регламентується цивільним законодавством та спеціальним правовим поняттям господарського права.

Вони можуть створюватися на доктрині „кроків до підприємництва” чи „стадій створення юридичних осіб”. Створення виробничих кооперативів – це послідовність дій засновників при його заснуванні як юридичної особи. Зокрема, автор поділяє тезу про виділення ініціативної, організаційної та легалізаційної стадій створення юридичної особи, вони повністю можуть застосовуватися й до створення виробничого кооперативу. Уточняється юридичний зміст цих стадій. Пропонується внести доповнення до законодавства нормою про створення фонду для погашення легалізаційних витрат. Юридична природа цього положення інвестиційна. Право на інвестиції можуть бути уступлені. Звідси – при вибутті члена кооперативу і уступленні свого паю іншому члену кооперативу чи тому, хто в нього вступає, в нього може бути включено й вартість вступного паю.

Дисертант доводить необхідність врегулювати правове становище ініціативної групи, яка на практиці скликає установчі збори, діє на власний ризик і часто несе власні матеріальні витрати. І тому автор пропонує доповнити ст. Закону України „Про кооперацію” частиною такого змісту: “Установчі збори кооперативу скликаються його ініціативною групою. Ініціативна група вправі проводити попередні організаційні та інші дії, зокрема визначати їх доцільність та необхідність, готувати проект установчих документів, знайомити з їх змістом майбутніх членів кооперативу, вступати у правовідносини в інтересах майбутнього кооперативу з іншими особами, визначати дату проведення установчих зборів, отримувати вступні внески та проводити з них необхідні виплати, звітувати перед установчими зборами про здійснені витрати”. Автор вважає за потрібне з метою приведення установчих документів юридичних осіб у відповідність до встановлених вимог встановити правило про доцільність узгодження їх змісту із реєстраційними органами – державними реєстраторами. Це сприятиме єдності інституту реєстрації.

Доведено, що створення виробничого кооперативу – система взаємозв’язаних юридичних фактів, які у своїй сукупності є достатніми і необхідними для виникнення загальної та підприємницької правосуб’єктності.

У другому підрозділі “Статут виробничого кооперативу” поглиблено тезу, що правове становище виробничого кооперативу як юридичної особи визначається його статутом.

Статут як установчий документ юридичної особи належить до кількох розділів цивільного права: як джерело цивільного права – локальний нормативний акт, який визначає правосуб’єктність юридичної особи, врегульовує внутрішні правовідносини; слугує індивідуалізації юридичної особи з-поміж інших юридичних осіб і, зокрема, тотожних; як субінститут права інтелектуальної власності; як антимонопольний та антиконкурентний засіб. Таке поліаспектне та міжінституційне та міжгалузеве значення статуту виробничого кооперативу зумовлює вимоги до нього.

У статуті виробничого кооперативу повинна бути вказана мета створення кооперативу. Вона має збігатися з тими, які зазначені у ст. Закону України „Про кооперацію”. При цьому слід уникати загальних фраз популістського характеру на кшталт „задоволення попиту на товари, розвиток ринкових відносин, зміцнення економічного та соціального становища”. Якщо така мета вказується в статуті кооперативу, його слід визнавати таким, що не відповідає чинному законодавству. Автор обґрунтовує доцільність залучення до інспектування установчих документів студентів юридичних вищих закладів освіти. Вони наберуться практики, а держава отримає вагомий і реальний результат. До того ж, якщо надати практикантам можливості консультаційної роботи із представниками тих структур, де будуть виявлені порушення, ефект буде значним.

Уперше на основі загальної правоздатності юридичної особи запропоновано відмовитися від переліку в установчих документах видів їх діяльності. З законодавства слід вилучити норми, які вказують на необхідність вказівки у статуті вичерпного переліку видів діяльності юридичної особи. Крім того, автор вважає необхідним у статуті поряд із іменем засновника виробничого кооперативу вказувати і його місце проживання.

Дисертант вважає за доцільне застосовувати при формуванні фондів кооперативу диспозитивні засади, що надасть гнучкості його інвестиційній політиці. Проаналізовано вимоги щодо змісту статуту кооперативу і доведено, що значна частина його положень невиправдана, оскільки вони врегульовані імперативами чинного законодавства. Їх включення у статут не має регулятивного навантаження і є зайвим. Спрощення вимог щодо статуту виробничого кооперативу, а рівною мірою й інших суб’єктів підприємництва спростить реєстраційні процедури, суттєво зменшить обсяг статуту виробничого кооперативу та витрати на його розробку й друк. Від того виграють всі.

Запропоновано умови статуту алгоритмізувати відповідно до загальних вимог щодо статуту комерційної юридичної особи з відображенням лише специфіки конкретного виробничого кооперативу.

У третьому підрозділі “Припинення діяльності виробничих кооперативів” підкреслено, що, окрім загальних засад припинення діяльності суб’єктів підприємництва, стосовно виробничого кооперативу передбачені особливості, які обумовлені значним впливом економічних факторів, суб’єктним складом, характером прав та обов’язків кожної з груп засновників і довірчим характером відносин усередині певної соціальної групи.

Загальновідомим у цивільному праві є повне припинення юридичної особи та призупинення її діяльності. Призупинення може відбутися з об’єктивних (наприклад, сезонний характер підприємництва з обслуговування відпочиваючих у курортних місцевостях) та суб’єктивних причин. При цьому припинення (ліквідація) юридичної особи означає її юридичну смерть і неможливість надалі брати участь у цивільних правовідносинах.

Інститут банкрутства виробничих кооперативів повинен забезпечити: справедливі колективні дії кредиторів; ліквідацію активів банкрута і їх справедливий розподіл; захист активів боржника від незаконних посягань на них; захист підприємства як економічної одиниці; захист найманих працівників; максимально можливий захист вимог кредиторів; надання боржнику можливості знову почати підприємницьку діяльність після банкрутства; підтримання економічної активності населення та накопичення активів боржника через повернення отриманого за недійсними угодами.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертантом сформульовано основні теоретичні та практичні результати проведеного дослідження, зокрема:

1. Є всі підстави стверджувати, що діяльність виробничих кооперативів має цивілістичний напрям регулювання, хоча не виключена можливість інших, але не як основних, а субсидіарних, із субсидіарним застосуванням норм того ж ГК України. Цивілістичний підхід, по-перше, надає кооперативам більшої свободи в їх діяльності. По-друге, в ЦК України врегульовані загальні засади правового становища фізичних осіб як першосуб’єктів права взагалі, особиста мотиваційна і майнова основа діяльності більшості суб’єктів права, зокрема, відносини власності, основний механізм реалізації прав кооперативів у сфері товарообігу. По-третє, загальні принципи підприємництва кооперативів є подальшим проявом принципу свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом. По-четверте, ЦК України не врегульовує так жорстко організаційно-правову форму виробничих кооперативів, як це зроблено в ГК України. По-п’яте, у Конституції України закріплена рівність всіх форм власності, рівні умови її функціонування, а це означає необхідність однакового правового регулювання цих відносин навіть попри те, що є намагання обґрунтувати основний вид кооперативної власності та її особливий правовий режим.

2. Необхідно в ЦК України повернути в легальне визначення юридичної особи таку ознаку, як майнова відокремленість, оскільки майнова відокремленість дозволяє виробничому кооперативу як юридичній особі мати власне майно, за рахунок якого він здатний виконувати поставлені статутні цілі та завдання. Відокремлення майна виробничого кооперативу означає належність його саме цій організації. Отже, це майно не належить ні засновнику юридичної особи, ні будь-яким іншим суб’єктам, а лише юридичній особі. Майнова відокремленість проявляється в тому, що майно та майнові права (активи) виробничого кооперативу відмежовані від майна передусім їх засновників і асоційованих членів та майна інших юридичних осіб, зокрема учасників кооперативних товариств. Майнова самостійність – запорука участі у майновому обороті та гарантія майнової відповідальності за своїми зобов’язаннями виробничих кооперативів та інших суб’єктів цивільного права. Це випливає із загального визначення юридичної особи.

3. Вважаємо за доцільне запропонувати вилучити із ЦК України і ГК України норму, яка регулює субсидіарну відповідальність членів виробничого кооперативу за зобов’язаннями кооперативу, оскільки це перетворює виробничий кооператив у господарське товариство з додатковою відповідальністю. У законодавстві закріплена конструкція товариств з додатковою відповідальністю як ланка підвищених гарантій для їх контрагентів. Крім того, слід врегулювати питання про відповідальність осіб, які вступили в уже створений виробничий кооператив, за тими зобов’язаннями, які виникли до їх вступу.

4. Під кооперативом необхідно розуміти товариство, що створене фізичними особами на засадах добровільного об’єднання та членства з метою задоволення своїх потреб через спільно створене та кероване підприємство.

5. Під виробничим кооперативом необхідно розуміти засноване на добровільному членстві та обов’язковості трудової участі товариство для здійснення підприємницької діяльності.

6. Вважаємо за доцільне вилучити із Закону України “Про кооперацію” норму, яка установлює необхідність вказувати у статуті виробничого кооперативу та інших видів кооперативів вичерпний перелік видів їх діяльності, оскільки така вимога, по-перше, суперечить загальному правилу ст. ЦК України. По-друге, відповідно до ст. ЦК України у статуті товариства не вимагається вказувати види діяльності. По-третє, окремі види діяльності суб’єктів господарської діяльності здійснюються на основі дозволу. По-четверте, спрощується реєстраційна процедура і відпадає необхідність вносити зміни та доповнення до статутних документів та зменшиться обсяг затрат виробничого кооперативу на розробку та друкування статуту.

7. Внесено наступні пропозиції щодо удосконалення правового регулювання діяльності виробничих кооперативів:–

ст. 80 ЦК України викласти у наступній редакції: „Юридичною особою є створена та зареєстрована у встановленому порядку організація, яка є власником майна та інших майнових прав, від свого імені набуває та здійснює майнові та немайнові суб’єктивні права та юридичні обов’язки, має процесуальну правоздатність – може бути позивачем та відповідачем у суді”;–

запропоновано викласти ч. ст. ЦК України у наступній редакції: „Юридичні особи приватного права можуть набувати цивільних прав та обов’язків у дозвільному порядку, у тому числі шляхом придбання патентів, ліцензій, сертифікатів, квот тощо. Юридичні особи публічного права та ті, що виконують функції держави та органів місцевого самоврядування, набувають цивільних прав та обов’язків на підставі закону чи іншого нормативного акта, яким вони створені”;–

доповнити ст. Закону України „Про кооперацію”, зокрема ч.  такого змісту: „Установчі збори в кооперативі скликаються його ініціативною групою. Ініціативна група вправі проводити попередні організаційні та інші дії, зокрема визначати їх доцільність та необхідність, готувати проект установчих документів, знайомити з їх змістом майбутніх членів кооперативу, вступати у правовідносини в інтересах майбутнього кооперативу з іншими особами, визначати дату проведення установчих зборів, отримувати вступні внески та проводити з них необхідні виплати, звітувати перед установчими зборами про проведені витрати”; –

викласти ст. ЦК України у наступній редакції: „У статуті товариства вказуються його індивідуальні ознаки: найменування, місцезнаходження (адреса), тощо, а також розмір і порядок утворення статутного фонду, корпоративні засади управління, у тому числі й прийняття рішень та формування органів управління, специфіка юридичної відповідальності самого корпоративного утворення та його засновників (членів), спосіб участі у справах товариства, порядок вступу та виходу з товариства, підстави та порядок припинення його діяльності, якщо додаткові вимоги та винятки щодо його змісту не встановлені цим Кодексом та іншими законами”; –

доповнити ст. Закону України „Про кооперацію” наступними правами: право на отримання інформації про діяльність кооперативу, у тому числі на ознайомлення із річними балансами, звітами про діяльність кооперативу, протоколами загальних зборів та право на ознайомлення з виконанням доручень загальних зборів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мавліханова Р.В. Основні види і напрямки діяльності кооперативів //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – № 16. – С. 340–343.

2. Мавліханова Р.В. Досвід регулювання діяльності кооперативів в Україні //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – Спецвипуск. – С. 326–330.

3. Мавліханова Р.В. Правове регулювання створення кооперативів в Україні // Вісник Донецького університету. Серія В: економіка і право. – 2001. – № 1. – С. 221–225.

4. Мавліханова Р.В. Особливості статуту виробничого кооперативу //Збірник наукових праць Донецького інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 1. – С. 278–290.

5. Мавліханова Р.В. Умови розвитку виробничих кооперативів //Право і безпека. – 2004. – №3,2. – С. 157–163.

6. Предпринимательское право Украины: Учебник /Под общей ред. Р.Б. Шишки. – Харьков: Эспада, 2001. – 624 с. Розділ 10 спільно з Р.Б. Шишкою.

7. Мавліханова Р.В. Правові засади моделювання виробничих кооперативів як юридичних осіб //Проблеми юридичної особи у цивільному праві України: Матеріали науково-практичної конференції, присвяченої пам’яті О.А. Пушкіна. – Харків, 21 травня 2004 р. – Х., НУВС, ХЕПУ: Прометей–Прес, 2004. – С. 169–175.

АНОТАЦІЇ

Мавліханова Р.В. Виробничі кооперативі як суб’єкти цивільного права. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. – Національний університет внутрішніх справ. – Харків, 2005.

У роботі досліджено історико-правові засади формування та розвитку виробничої кооперації, їх детермінізм соціальними та економічними змінами у суспільстві. Доведено, що становлення виробничих кооперативів в радянській доктрині цивільного права йшло вкрай суперечливо: від їх фактичного анулювання до абсолютизації. Досвід розвитку законодавства про виробничу кооперацію свідчить про те, що були в Україні зроблені значні кроки для поліпшення її стану.

Аналіз теорій юридичної особи впевнив у доцільності уваги до теорії соціальних зв’язків та теорії мети, які мають певний позитивний вплив для досягнення мети цього дослідження.

Розкрито сутність та основні риси виробничого кооперативу, співвідношення між поняттями „кооператив” та „виробничий кооператив”, окреслено сучасні тенденції розвитку виробничих кооперативів в Україні.

Досліджено порядок створення виробничого кооперативу та статут виробничого кооперативу. Оскільки значна частина положень статуту є невиправданими внаслідок того, що уже врегульовані імперативами чинного законодавства і лише обтяжують статут, пропонується від них відмовитися. Запропоновано спрощення вимог щодо статуту виробничого кооперативу, а рівною мірою й інших суб’єктів підприємництва.

Розроблено певні наукові положення, висновки, пропозиції і рекомендації, спрямовані на удосконалення чинного законодавства, яке регулює діяльність виробничих кооперативів в Україні, сформульовано проекти змін та доповнень.

Ключові слова: кооперація, кооператив, виробничий кооператив, статут виробничого кооперативу, юридична особа.

Мавлиханова Р.В. Производственный кооператив как субъект гражданского права. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 – гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. Национальный университет внутренних дел.– Харьков, 2005.

Диссертация посвящена проблеме правового регулирования создания и деятельности производственных кооперативов в Украине. В работе исследованы исторические и правовые особенности формирования и развития производственных кооперативов как участников гражданского оборота и как юридических лиц. Констатируется, что становление производственных кооперативов в советской доктрине гражданского права шло крайне противоречиво: от их фактического аннулирования до абсолютизации. Опыт развития законодательства о производственных кооперативах свидетельствует о том, что им как хозяйственным обществам, присущ предпринимательский характер. Между тем, легальное определение кооператива предусматривает ведение производственной или иной хозяйственной деятельности. Установлено, что кооперативные идеи близки к идеологии простых обществ и основываются на совместном интересе к созданию для себя рабочих мест и получении дохода. Предложены авторские определения „кооперація”, „кооператив” и „производственный кооператив”. Впервые сделан вывод о том, что основой построения национального законодательства