КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

НАДУРАК Віталій Вікторович

УДК 17.01

ЕТИЧНИЙ ВИМІР КОНЦЕПЦІЇ НООСФЕРИ

спеціальність: 09.00.07 – Етика

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника на кафедрі філософії

Науковий керівник

доктор філософських наук, професор

Ларіонова Вікторія Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент

Братерська-Дронь Марина Тарасівна,

Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І.К. Карпенка-Карого, професор кафедри кінознавства

кандидат філософських наук, доцент

Кундеревич Олена Вікторівна, Інститут менеджменту і бізнесу Київського

національного університету культури і мистецтв, доцент кафедри гуманітарних дисциплін

Провідна установа – Інститут філософії НАН України

Захист відбудеться “17” лютого 2005 р. О 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.28 при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 327.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий ”14” січня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Живоглядова І.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Радикальні зміни, які супроводжують сучасну добу, дають підстави вважати її переломною в історії цивілізації. Нігілізм, перші ознаки якого були помітні в ХІХ столітті, згодом проявив себе на повну силу, ставши однією з головних причин жахливих катаклізмів, що мали місце в ХХ столітті. Вони засвідчили давню істину: людська діяльність, позбавлена у своїх орієнтаціях відповідної моральної основи, приречена на зло. Різноманітні наукові дисципліни антропологічного, соціологічного спрямування вільні, в силу традицій європейського раціоналізму, від аксіологічного компоненту, виявились безсилими вирішити проблему подолання деструктивних устремлінь homo sapiens. Поступово приходить усвідомлення, що тільки мораль може бути надійним нормативним регулятором та сенсожиттєвим орієнтиром людської поведінки. Поряд з цим етичний вакуум, породжений нігілізмом, намагалися заповнити ідеології комунізму та фашизму, різного роду псевдонаукові вчення, які проте тільки поглибили кризу.

Переломний характер сучасної доби також зумовлений науково-технічною революцією та спричиненим нею технологічним поступом, які суттєво змінили оточуючий людину світ, її уявлення про себе та довколишню реальність. Homo sapiens поступово став одним з провідних чинників тих процесів, що мають місце на земній кулі. З іншого боку, деякі з цих процесів набули глобального розмаху, а окремі ще й проблемного відтінку. Серед них виділяються екологічна криза та глобалізація. Перша поставила під питання можливість у майбутньому фізичного існування людства, а друга – соціальну стабільність, національну ідентичність та культурне розмаїття населення планети. Остання проблема з особливою гостротою постала перед Україною, яка, порвавши з тоталітарним минулим, опинилась відкритою до різноманітних позитивних та негативних впливів глобалізованого світу. Виникла необхідність, з одного боку, стати повноцінним членом світового співтовариства, максимально відкритим до інших спільнот, з іншого – зберегти власну самобутність, національно-культурну окремішність.

Глобальні проблеми, через їхню пов’язаність з людською діяльністю, вимагають адекватної етичної відповіді. Даний фактор разом із кризою основ, етичним вакуумом зумовлює виключну актуальність етики, яка у структурі сучасного філософського знання займає провідні позиції.

Поряд із цим відбуваються динамічні процеси в розвитку самої етичної теорії, її самовизначення як науки. Відсутність у межах традиційної етики бажаних відповідей на актуальні питання сучасності спонукає до творення нових етичних теорій або розширення та переосмислення змісту традиційних цінностей та чеснот.

Зрушення в етиці зумовлені також змінами у загальнонауковому світогляді. Положення синергетики, антропний принцип, які визначають обличчя сучасної науки, позначаються на етичній теорії, розширюючи її розуміння буття, особливо в тих галузях, що пов’язані з природничо-науковим знанням (екологічна етика, біоетика).

Вітчизняна етична думка останнім часом усе частіше звертається у своїх побудовах до концепції ноосфери (від гр. “ноос” – розум), опрацьованої видатним українським науковцем В.Вернадським. Творча спадщина вченого викликає нову хвилю зацікавлення в наукової спільноти: він, як і більшість геніальних мислителів, висловив ідеї, які випередили свій час. Актуальність концепції ноосфери зумовлена тим, що її освоєння дало новий поштовх до вирішення багатьох світоглядних, теоретичних і суто практичних проблем. Зокрема, більшість ноосферних досліджень має екологічне спрямування, оскільки у концепції ноосфери фіксується принципово нова єдність суспільства та природи, висвітлюються особливості якісно нового рівня діяльності людини в біосфері, які притаманні сучасній добі. Попри це вчення про сферу розуму залишається ще не достатньо опрацьованим, ведуться дискусії стосовно окремих його аспектів.

Дослідження концепції ноосфери з позицій етики має особливу перспективу, оскільки дає можливість, з одного боку, розвинути творчий доробок В.Вернадського, з іншого, проаналізувати етичний вимір окремих цивілізаційних процесів, які в контексті ноосферного вчення постають у новому світлі, розкривають раніше приховані аспекти. Крім того, таке дослідження поглиблює розуміння особливостей сучасного становища людини у світі, меж її діяльності та відповідальності, що суголосне з етикою сьогодення.

Наведені тези засвідчують, що дослідження етичного виміру концепції ноосфери є достатньо актуальним, щоб стати предметом наукового аналізу.

Ключові положення, які лягли в основу концепції ноосфери, опрацьовувались задовго до її створення. Маються на увазі думки про особливу роль людини в геологічній історії Землі, які висловлювались представниками різних галузей науки: Л. Агассісом, Ж. Бюффоном, А. Павловим, С. Подолинським, П. Флоренським, фізіократами (напрямом політичної економії XVIII ст.),
Ч. Шухертом.

Безпосередніми творцями вчення про ноосферу були В. Вернадський та французькі дослідники П.Тейяр де Шарден і Е. Леруа. Твори останніх, присвячені сфері розуму, з’явилися раніше, ніж аналогічні праці В.Вернадського, проте у своїй роботі французькі науковці ґрунтувались на положеннях висловлених українським вченим під час читання ним лекцій у Сорбонні.

В. Вернадський прийшов до концепції ноосфери в останні роки свого життя. У ній відобразились результати його багатолітнього наукового пошуку. Головна праця, присвячена даній проблемі, отримала назву “Наукова думка як планетарне явище”. Вона не була опублікована за життя вченого і вперше побачила світ у 1977 році в збірнику “Роздуми натураліста”. Згодом було зроблено кілька її перевидань.

Вчення про ноосферу В. Вернадського перші 20 років після його смерті не викликало зацікавлення в наукової спільноти, тому й не доцільно вести мову про розвиток концепції в цей період. Фактично, тільки в окремих публікаціях учня
В. Вернадського – Б. Л. Лічкова – містились побіжні згадки про сферу розуму. Причина цього – у відсутності для даної розробки В.Вернадського ніші в тогочасній науці.

Така ніша з’явилася з усвідомленням людством загрози екологічної катастрофи та інших глобальних проблем. Концепція ноосфери за таких умов виявилась доречною, оскільки підводила вагомий теоретичний фундамент під осмислення екологічної кризи. Як наслідок – поява багатьох праць, присвячених її аналізу. Серед них твори таких дослідників, як Р. Баландін, Є. Гірусов,
В. Гіренок, В. Казначєєв, М. Камшилов, І. Кузнєцов, С. Микулинський,
І. Мочалов, С. Стойко, Ю. Трусов, А. Яншин, Ф. Яншина, М. Ярошевський та ін.

Із загальною демократизацією радянського суспільства та утворення незалежних держав дослідження сфери розуму поглибилось і стало значно об’єктивнішим (твори попередників часто хибували ідеологічними нашаруваннями). Їх результати відобразились у працях В. Барякіна, М.А. Голубця, С.Б. Кримського, М. Моісєєва, А.Д. Урсула та ін. Дослідники опосередковано виходили й на етичні аспекти вчення про ноосферу, проте їх цілісний аналіз не був проведений. Водночас з’явились дослідження, у яких концепція ноосфери розглядається з критичних позиції, робиться наголос на її утопічності та неекологічності. Прихильниками такої точки зору були М.О. Булатов, Л.М. Гумільов, В.О. Межжерін, В.О. Кутирьов, О.С. Самарський.

З огляду на те, що в дисертації піднімаються питання пов’язані з екологічною проблематикою, варто звернути увагу на праці, присвячені аналізові відносин людини з оточуючим середовищем. При цьому особливо актуальним є доробок тих дослідників, які, серед іншого, розглядають духовні, етичні аспекти екологічної кризи. Поміж ними зарубіжні мислителі (Р. Атфілд, П. Зінгер,
О. Леопольд, Д. Пассмор, С. Рокфеллер, Л. Уайт, Р. Хіггінс, А. Швейцер та ін.), українські (М. Кисельов, В. Крисаченко, Г. Марушевський, Е. Семенюк,
Л. Сидоренко, М. Хилько та ін.) і російські дослідники (Н. Гаврюшин,
В. Данилов-Данильян, В. Єрмолаєва, А. Павленко та ін.). Ці та інші етичні проблеми сучасної цивілізації широко досліджувались представниками німецького ціннісного консерватизму (А. Гелен, Г. Кальтенбруннер, Г. Йонас,
Г. Любе, Г. Рормозер, Р. Шпаєманн). Зокрема, праця Г.Йонаса “Принцип відповідальності” завдяки глибині аналізу морального виміру сьогодення, належить до найвидатніших здобутків сучасної етики. Значну роль у освоєнні здобутків неоконсерваторів українською філософською думкою відіграли праці А. Єрмоленка (“Етика відповідальності і соціальне буття людини” “Комунікативна практична філософія” та ін.), а також його переклади творів згаданих дослідників.

Вагомий внесок у осмислення екологічних та інших глобальних проблем зробили представники Римського клубу (Е. Ласло, Д. Медоуз, М. Месарович,
Е. Пестель, А. Печчеі і ін.). Доповіді членів цієї авторитетної міжнародної організації містять результати досліджень, що присвячені різноманітним проблемним ділянкам сучасного світу. Книга засновника Римського клубу Ауреліо Печчеі – “Людські якості” – була однією з перших систематичних праць, в якій проаналізовано природу глобальних проблем та виявлено можливі шляхи їх подолання. При цьому особливий наголос зроблений на гуманітарних витоках тих проблем, які спіткали людство в ХХ столітті.

Процес глобалізації, що охопив цивілізацію, розглядається в працях багатьох дослідників. Серед них зарубіжні мислителі Ф. Даллмар, Ф. Кессіді,
У. Макбрайд, І. Мільчин, Дж. Най, І. Подзигун, Т. Фрідмен та ін. Останнім часом глобалізаційну тематику все активніше освоює українська науково-філософська думка. Свідченням цього може бути збірник “Людина і культура в умовах глобалізації”, у якому чимало дослідників викладають свої думки стосовно означеного феномену. Між ними А. Єрмоленко, А. Колодний, В. Лук’янець,
В. Толстих, В. Табачковський, А. Толстоухов та ін.

Питання глобальної, універсальної етики аналізуються К. Дж. Струлом,
Л. Суідлером. З релігійних позицій дане питання розглядається Г. Кюнгом, авторами “Декларації прав глобальної етики” прийнятої парламентом релігій світу в Чикаго у 1993 році. Ця ж проблема детально досліджується представниками комунікативної етики (Карл-Отто Апель, Ю. Габермас, В. Гьосле та ін).

Становище людини в ноосфері аналізується більшістю дослідників сфери розуму в ході реконструкції різноманітних її аспектів. Проте окремо та більш детально це питання розглянуте Г. Аксьоновим, А. Пилипенком, М. Ярошевським.

Незважаючи на значну увагу до концепції ноосфери у вітчизняній науково-філософській думці, її етичний вимір залишається малодослідженим. Окремі аспекти даного питання розглядаються дослідниками, ними робиться наголос на вагомості етичного чинника в процесі становлення ноосфери. Проте цілісний аналіз етичного виміру концепції ноосфери і, зокрема, в контексті сучасних цивілізаційних процесів не був здійснений. Дисертант намагається заповнити цю прогалину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в контексті інтегративної програми наукових досліджень філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Об’єктом дослідження є концепція ноосфери.

Предметом дослідження є етичний вимір концепції ноосфери.

Метою дисертації є дослідження етичних аспектів концепції ноосфери, їх аналіз в контексті окремих сучасних цивілізаційних процесів. Досягнення поставленої мети передбачає вирішення наступних завдань:

з’ясувати витоки вчення про ноосферу, визначити під впливом яких філософських, наукових традицій воно формувалось;

виявити головні особливості концепції ноосфери В.Вернадського, дослідити їх етичну складову;

проаналізувати розвиток вчення про ноосферу наступниками В.Вернадського, з’ясувати ступінь опрацьованості його етичного виміру;

дослідити етичний вимір екологічної проблеми крізь призму концепції ноосфери;

розглянути етичні аспекти глобалізації в контексті вчення про ноосферу;

дослідити становище людини в процесі еволюції ноосфери та проаналізувати його морально-етичний зміст.

Теоретико-методологічні засади дослідження. Для досягнення поставленої мети і розв’язання дослідницьких завдань було застосовано широке коло методологічних підходів, що склалися в сучасній загальнонауковій та філософській літературі.

У процесі дослідження використано загально-методологічні принципи об’єктивності та історизму. Аналіз етичного змісту окремих сучасних цивілізаційних процесів опирався на системно-синергетичну методологію. В роботі використовувались можливості методів сходження від абстрактного до конкретного та єдності історичного й логічного.

Теоретичною та фактологічною базою дослідження є насамперед праці В.Вернадського, вчення про ноосферу якого взято за основу при здійсненні дисертаційного дослідження. Широко використовувались розробки інших вчених та філософів, присвячені сфері розуму. Важливим джерелом слугували твори вітчизняних та зарубіжних авторів, у яких аналізуються процеси, що охопили сучасну цивілізацію.

Неминучим було звернення до праць з різноманітних філософських дисциплін, що забезпечило необхідну повноту дослідження. Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження великою мірою визначені працями сучасних українських філософів: Т. Аболіної, С. Кримського, Л. Левчук, В. Малахова, М. Поповича, В. Сіверса та ін.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що вперше у вітчизняній науці проведено цілісний аналіз етичного виміру концепції ноосфери, здійснено його аналіз в контексті окремих процесів, які супроводжують розвиток сучасної цивілізації. Основні елементи наукової новизни зводяться до наступного:

розглянуто витоки вчення про ноосферу, специфіка якого визначена його приналежністю до природничо-наукового та філософського знання;

досліджено етичний зміст концепції ноосфери В.Вернадського і з’ясовано, що вона містить вагому природничо-наукову базу для етики відповідальності, постає не тільки певним етапом розвитку біосфери у її взаємодії з розумом, але й гуманістичним ідеалом, містить положення, які засвідчують необхідність врахування в сучасних етичних дослідженнях даних природничо-наукових дисциплін;

з’ясовано, що розвиток вчення про ноосферу наступниками В.Вернадського засвідчив необхідність актуалізації морально-етичного чинника для подальшого розвитку сфери розуму;

поглиблено розуміння етичного виміру екологічної кризи, подолання якої, в контексті вчення про ноосферу, вимагає закріплення морально-етичних цінностей за діяльністю розуму, науки, що змінюють оточуючий світ;

впроваджено погляд на глобалізацію як передумову становлення ноосфери, що випливає з ідей В.Вернадського, обґрунтовано необхідність створення універсальної етики для оптимізації її розвитку;

отримала розвиток ідея В.Вернадського про людину як геологічну силу, у зв’язку з чим досліджено вплив особистості на життєдіяльність планетарного соціуму й деталізовано його етичний зміст, уточнено моральні регулятиви діяльності вченого.

Теоретичне і практичне значення роботи. Висновки та теоретичні обґрунтування дисертаційного дослідження поглиблюють вивчення наукової спадщини В.Вернадського, концепції ноосфери та етичної теорії загалом. Окремі положення можуть мати вагоме значення для теоретичного осмислення та практичного розв’язання глобальних проблем сучасності. Результати дослідження могли б бути використані для підготовки відповідних спецкурсів або курсів лекцій з різноманітних гуманітарних дисциплін.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації були викладені автором у шести наукових статтях (п’ять з яких – у фахових виданнях) а також на п’яти наукових і науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (Івано-Франківськ, 2001); Міжнародній науковій конференції студентів та молодих вчених “Політ-2002” (Київ, 2002); постійно діючих філософських семінарах в м. Дрогобичі “Гуманізм. Людина. Спілкування” (2002), Гуманізм. Людина. Діяльність” (2003); Міжнародній науковій конференції “Людина – Світ – Культура. Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень” (Київ, 2004).

Положення дисертації доповідались та обговорювались на теоретичних і методологічних семінарах кафедри філософії Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, звітних наукових конференціях викладачів ВНЗу.

Структура дисертації зумовлена метою, завданням, послідовністю та логікою проведеного дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що включають у себе 6 підрозділів, висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел з 217 найменувань. Повний обсяг дисертації – 158 сторінок (140 сторінок – основна частина).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі міститься обґрунтування актуальності та доцільності обраної теми, ступінь її опрацювання, об’єкт, предмет, мета, структура та основні завдання дослідження, визначено його методологічні засади, теоретичну та фактологічну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію роботи.

У першому розділі – “Етичний вимір концепції ноосфери В.Вернадського”, що складається з трьох підрозділів, проаналізовано розвиток концепції ноосфери В.Вернадського, досліджено ті її положення, які мають етичну спрямованість.

У підрозділі 1.1 – “Ідейні та теоретичні джерела філософського вчення про ноосферу” – проаналізовано ті ідеї, висновки, теоретичні конструкції, які покладені в основу концепції ноосфери.

Одна з провідних ідей концепції ноосфери (положення про особливий вплив людини, її розуму та праці на процеси, що відбуваються на земній поверхні) була попередньо сформульована окремими науковцями (Ч. Шухерт,
Ж. Бюффон, Л. Агассіс, А. Павлов, С. Подолинський, школа фізіократів). Це дало привід декому з них вести мову про нову еру в геологічній історії Землі, головною ознакою якої є поява та діяльність homo sapiens. Відомий російський філософ П. Флоренський, рухаючись у цьому ж руслі, як “евристичне начало” описує пневматосферу – частину природи, яка зазнала впливу людського духу.

До джерельної бази концепції ноосфери відноситься вчення німецьких філософів Г. Фехнера та Ф. Шеллінга і, конкретно, та їхня частина, в якій обґрунтовується єдність матеріальної та духовної сторін буття. Цю ідею, поділяв В.Вернадський, що й знайшло відображення у його вченні про сферу розуму. Вплив на формування останньої мала й філософія Анрі Бергсона, зокрема, та її частина, що стосується його уявлень про “творчу еволюцію”.

Одним з основних ідейних джерел вчення про сферу розуму є висновки французьких дослідників П. Тейяра де Шардена та Е. Леруа, які, хоча й зазнали у своїх поглядах впливу ідей В. Вернадського, проте вважаються першотворцями концепції ноосфери. Вони вперше запропонували виділити у структурі Землі нову сферу – ноосферу, головним змістом якої є людський розум, свідомість.

Огляд ідейних і теоретичних джерел концепції ноосфери, а також аналіз напрацювань В.Вернадського засвідчує, що вчення про сферу постало на перетині філософського та природничо-наукового знання, отож, для адекватного розуміння потребує врахування всієї повноти своїх засад.

У підрозділі 1.2 – “Концепція ноосфери В.Вернадського: етичні аспекти” – розглянуто особливості вчення про ноосферу видатного українського вченого В.Вернадського, досліджено його етичні аспекти.

Сучасні планетарні процеси, вважав В.Вернадський, характеризуються переходом біосфери у новий стан – ноосферу. Спричинений цей перехід енергією людської культури, таким її проявом, як розум та, зокрема, наукова думка. Ноосфера у В.Вернадського – це біосфера, “перероблена” науково спрямованим розумом та працею людства.

Духовність в концепції ноосфери постає найвищим проявом життя. Відповідно, матеріальна та духовна сторони буття, за Вернадським, можуть бути адекватно осмислені лише у їх взаємозв’язку. Виходячи з цього, очевидною є необхідність врахування у сучасних етичних дослідженнях даних природничо-наукових дисциплін, адже ті сфери, в яких вони здійснюються (біоетика, екологічна етика та інш.) не можуть бути належним чином освоєні без відповідних даних, що даються природничими науками.

Зважаючи на те, що наукова думка в ноосфері є наймогутнішою геологічною силою, очевидною є необхідність посилення морального компоненту в науковій роботі, на що звернув увагу В. Вернадський. Він відзначав, що вчений повинен замислюватись про наслідки своїх наукових відкриттів, прагнучи, щоб вони приносили максимально можливе благо максимально доступній кількості людей. З огляду на те, що людина є органічною частиною біосфери, її благо немислиме без збереження нормального функціонування живого на планеті.

Об’єднання людства в єдиний світовий організм, за В. Вернадським, є необхідною передумовою становлення ноосфери. Це, з огляду на мораль, вимагає врахування людиною планетарного аспекту своєї діяльності.

Доведено, що ноосфера у В. Вернадського постає не тільки певним етапом розвитку біосфери у її взаємодії з розумом, але й гуманістичним ідеалом. Підставою для такого висновку є зауваження вченого, що передумовою її становлення є свобода думки, відсутність дискримінації людини людиною, боротьба з хворобами, бідністю, голодом тощо.

Людина у процесі еволюції ноосфери набуває виключного становища у світобудові, оскільки її розум та діяльність є ключовим чинником переходу біосфери у сферу розуму. Відповідно, принцип відповідальності постає одним з головних моральних принципів буття людини в ноосфері, отримуючи у вченні про сферу розуму вагому природничо-наукову базу. Крім того, homo sapiens, на думку В.Вернадського, є проміжною ланкою еволюції. У майбутньому з’явиться новий тип людини, який, порівняно з нашим сучасником, характеризуватиметься насамперед новими параметрами духовності.

Проте вчення В.Вернадського про ноосферу не позбавлене окремих суперечливих моментів. Зокрема, це переконаність вченого у неминучості переходу біосфери у сферу розуму (сучасні реалії, які поставили під сумнів майбутнє людства, її спростовують) та положення про більшу цінність освоєної природи над дикою. Остання ідея не відповідає екологічній етиці, яка приходить до усвідомлення самоцінності усіх живих істот.

У підрозділі 1.3 – “Розвиток ідей В. Вернадського про ноосферу в сучасній науково-філософській думці” – проаналізовано погляди дослідників, які опрацьовували концепцію ноосфери В. Вернадського. При цьому зверталась увага на ті ноосферні дослідження, які є найбільш типовими та посилання на які найчастіше зустрічаються у спеціальній літературі.

Процес розвитку вчення про ноосферу після смерті В. Вернадського можна поділити на три періоди. Перший позбавлений вагомих здобутків і позначений в основному спробами Б. Лічкова опрацювати концепцію ноосфери (звернув увагу на її етичні аспекти), які, проте, не знайшли відгуку у науковій спільноті. Відповідно розвиток концепції ноосфери не відбувався. Причина полягає у відсутності для даного вчення В.Вернадського належного місця в тогочасній ідеологічній системі та актуальних наукових пошуках.

На зламі 60-70-х років людство усвідомило загрозу екологічної катастрофи. Це зумовило зростання інтересу до концепції ноосфери, у якій вітчизняні дослідники шукали шляхи осмислення та розв’язання глобальних проблем.
З цього часу ведемо мову про другий період розвитку концепції ноосфери, який позначений дослідженнями Р. Баландіна, Ф. Гіренка, Е. Гірусова, В. Казначєєва, М. Камшилова, І. Кузнєцова, А. Яншина та ін., а також публікацією творів
В. Вернадського, присвячених ноосфері. Проте ці досягнення не можуть бути оцінені однозначно, оскільки під тиском ідеології вони зазнавали значних перекручень, публікації багатьох дослідників наукової спадщини В. Вернадського хибували неточностями. Етичні аспекти концепції практично не розвивались.

Початок третього етапу розвитку концепції ноосфери пов’язаний з демократизацією радянського суспільства, зростанням свободи наукового пошуку. Йому властива поява великої кількості різнопланових досліджень: має місце як апологія концепції ноосфери, розробка її аспектів у контексті сучасності (В. Барякін, М. Голубець, С. Кримський, М. Моісєєв, А. Урсул та інш.), так і критика, закиди в утопічності та неекологічності (В. Кутирьов, В. Межжерін,
О. Самарський та ін.). Незважаючи на таку різноплановість, можна виділити спільну вихідну позицію цих досліджень: більшість із них об’єднує переконаність, що вчення про ноосферу в тому вигляді, в якому воно постало більш, ніж півстоліття тому, не може вирішувати актуальні проблеми сьогодення. Звідси прагнення науковців активно розвивати ті положення, які були закладені В. Вернадським, і пристосовувати їх до сучасних реалій. З огляду на цей факт, ґрунтуючись на висновках В.Вернадського та враховуючи сучасні дослідження, приходимо до наступного визначення ноосфери: на даному етапі (у стадії становлення) це біосфера планети, “проникнута” колективним розумом людства та результатами його діяльності. У розвиненому стані вона постане етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом, беручи ширше – із суспільством загалом.

На сучасному етапі розвитку концепції ноосфери звертає на себе увагу зростання інтересу до її духовних та, зокрема, етичних вимірів. Чимало дослідників підкреслюють необхідність здійснення для подальшого становлення сфери розуму відповідних моральних трансформацій. Проте, за невеликим винятком, етичний вимір концепції ноосфери залишається недослідженим.

У другому розділі – “Концепція ноосфери в контексті сучасних цивілізаційних процесів: філософсько-етичний дискурс” – який складається з трьох підрозділів, крізь призму концепції ноосфери проаналізовано етичні аспекти окремих процесів, що супроводжують сучасний етап розвитку цивілізації.

У підрозділі 2.1 – “Етико-екологічний вимір ноосфери” – досліджено екологічну проблему в контексті концепції ноосфери, реконструйовано її морально-етичний вимір.

Екологічна криза постає найактуальнішою глобальною проблемою сучасності. На пошуки шляхів її вирішення спрямована, зокрема, така галузь наукових знань, як екологія, сучасна проблематика якої стикається з філософською, будучи вписаною у її предметне поле. Крім того, сьогодні вивчення екологічних систем потребує включення морально-аксіологічних орієнтацій у сам процес дослідження та дій з ними. Отож, закономірним є виникнення низки етичних дисциплін, що мають соціально-екологічне спрямування, серед яких широтою проблематики виділяється екологічна етика. Характерно, що більшість сучасних ноосферних досліджень мають екологічне спрямування.

У світлі ідей синергетики еволюція ноосфери постає як розвиток самоорганізуючої системи, яка у своєму становленні позбавлена цілеспрямованості. На даному етапі вона перебуває в точці біфуркації і шляхи її подальшого розвитку невідомі (можливі варіанти – розвинена ноосфера, загибель людства). Зазначена ситуація породжує запитання: яким чином повинно бути організоване буття людини, щоб піти шляхом розвиненої ноосфери та уникнути екологічної катастрофи? Відповідь, насамперед, передбачає з’ясування причин екокризи.

Проаналізувавши типові варіанти обґрунтувань витоків екологічних негараздів приходимо до висновку, що найпершими їх причинами є невідповідність між зростанням технічної могутності суспільства і його морально-етичним поступом, а також відсутність ціннісного компоненту у тому типі раціональності, за допомогою якого відбувається освоєння біосфери.

Для подолання кризового стану необхідним є закріплення морально-етичних цінностей за діяльністю розуму, науки, які змінюють оточуючий світ. Відтак досягнення етапу розвиненої ноосфери передбачає здійснення певних змін у моральній площині людського буття, перша з яких – введення природи у сферу моральної дії. При цьому не йдеться про вироблення системи нових морально-етичних цінностей, “нової етики”. Найоптимальнішими видаються спроби опрацювати екологічний зміст традиційних цінностей, чеснот, перевірених історичним досвідом. До таких насамперед відноситься принцип відповідальності (у сучасних умовах відповідальність людини, що стала ключовою ланкою еволюції біосфери в ноосферу, за подальше співіснування природи та суспільства), та поміркованість, конкретніше, новий її вид, який пов’язаний із стримуванням експансії людської діяльності, спрямованої на завоювання природи. Ці чесноти видаються базовими для оптимізації ноосфергенези. Після досягнення стану розвиненої ноосфери можна буде впевнено провадити космічний вектор її розвитку. Поки найактуальнішою залишається земна стратегія становлення сфери розуму.

У підрозділі 2.2 – “Етичні аспекти глобалізації в контексті концепції ноосфери” – проаналізовано процес глобалізації, реконструюється його зв’язок зі становленням ноосфери та досліджується моральний зріз проблеми.

Глобалізація як процес взаємного зближення, утворення різноманітних зв’язків, контактів між народами планети постає необхідною передумовою розвитку ноосфери, її атрибутом, отож, явищем закономірним та об’єктивним. Серед її найголовніших причин виділено наукову революцію, активний розвиток засобів “зв’язку і сполучення” (Вернадський), поширення на планеті вільноринкового капіталізму.

Проте, незважаючи на закономірність, процесові глобалізації на сучасному етапі розвитку притаманна низка недоліків (очевидне панування США у більшості сфер суспільного життя, несправедливий розподіл прибутків, диктат міжнародних фінансових інституцій, загроза культурної уніфікації, аморальність у відношеннях “першого” і “третього” світів тощо). Зроблено висновок, що глобалізація постає протиріччям, тому актуальним є подолання численних небезпек та реалізація її творчо-розбудовчого потенціалу, що забезпечить необхідну передумову становлення ноосфери.

Виконання поставленої мети передбачає здійснення глобалізації на основі локальних ініціатив, відповідно до загальних уявлень про справедливість, ґрунтуючись на принципах солідарності, співвідповідальності, взаємоповаги. Тільки в такий спосіб спільноти, які населяють планету, можуть згуртуватись на глибшому, сутнісному рівні, забезпечуючи певну духовну єдність, без чого глобалізація себе не виправдає. Значною мірою шлях до цієї мети лежить через міжкультурний діалог, який у період глобалізації вийшов на якісно інший рівень, породжуючи при цьому нові проблеми. Найголовніша – це загроза культурної уніфікації. Обґрунтовано, що глобалізований світ може бути єдиним тільки у своїй багатоманітності, тобто за умови збереження національних складових, коли водночас кожна культура еволюціонуватиме до цінностей та поглядів, які дозволять їй жити у мирі та згоді з іншими культурами.

Спільні цілі та проблемами, які має людство, зумовлюють необхідність універсальної етики, можливість якої, незважаючи на мультикультурну структуру світу, визнається чималою кількістю дослідників. Проаналізовано погляди на дане питання відомого німецького теолога Ганса Кюнга (вважає, що така етика має виходити з певного “мінімального базового консенсусу” між людьми всього світу в питанні про цінності та норми, а забезпечити кінцеву основу, абсолютність норм універсальної етики, на його думку, може Бог); авторів Декларації прав глобальної етики (переконані, що основу глобальної етики, повинен утворити загальний набір серцевинних цінностей, присутній у вченнях усіх релігій світу); представників комунікативної філософії (насамперед, Карл-Отто Апель та Ю.Габермас, які вважають, що лише ті положення універсальної етики претендуватимуть на легітимність, які без примусу визнаватимуться в процесі аргументації усіма можливими учасниками дискурсу, до якого будуть залучені всі зацікавлені сторони).

Наведений аналіз засвідчує, що однією з найголовніших вимог, які висуваються до положень універсальної етики, є їхня загальноприйнятість. Забезпечити виконання цієї та інших вимог можна шляхом організації запропонованого Юргеном Габермасом і Карлом-Отто Апелем комунікативного дискурсу (хоча й не обов’язково у визначених ними формах). При цьому важливо, щоб універсальна етика не підміняла партикулярні етичні системи,
а постала їхнім доповненням, надбудовою. Необхідною основою цієї етики
є людське відчуття спільноти, належності індивіда до світового співтовариства. За таких умов можна реалізувати позитивний потенціал глобалізації, забезпечуючи необхідну передумову становлення ноосфери.

У підрозділі 2.3 – “Особистість в ноосфері: етико-філософський аналіз” – досліджується становище людини в процесі еволюції ноосфери та аналізується його морально-етичну сторона.

Людина в сучасних умовах, опиняється у винятковому становищі завдяки тому, що каналом, через який відбувається еволюція біосфери в ноосферу, є її розум та діяльність. Вона, за визначенням В.Вернадського, стає геологічною (планетарною) силою. Той факт, що людина змінює біосферу за допомогою науково спрямованих розуму та діяльності, зумовив інтерес до роботи вченого, її етичних аспектів.

В. Вернадський був одним з перших, хто обстоював ідею етичної відповідальності науковця за наслідки своїх відкриттів та передбачив неминучість зростання моральної регуляції у сфері науки. Подальший технологічний поступ цивілізації та зміна характеру об’єктів, які вивчає сучасна наука, зумовили необхідність перегляду традиційних поглядів на наукову діяльність як явище ціннісно нейтральне. Актуальність морального чинника помітна як у фундаментальній, так і прикладній науці, при цьому найгостріші моральні проблеми постають у біомедицині, що пояснюється значним поширенням у ній експериментів на людині. З огляду на це особливо актуальним в науці є принцип перестороги згідно якого, якщо пропонується ввести нову технологію, то обов’язок довести її безпеку покладається як на того, хто пропонує її впровадити так і, на нашу думку, на вченого, що її розробив.

Сьогодні, коли моральна саморегуляція наукового співтовариства ще не розвинена належним чином, очевидною є необхідность законодавчого закріплення деяких моральних норм діяльності вченого.

Діяльність окремих осіб за своїм масштабом та значенням стає планетарною і в соціальному контексті. Йдеться про авторитетних політиків, “надпотужних індивідів” (визначні суспільні, культурні діячі, зірки шоу-бізнесу та спорту, власники великих капіталів), діяльність яких у світовому глобальному інформаційному чи економічному середовищі стає помітною та відчутною по всій планеті. Збільшення масштабності та значимості таких особистостей повинно спричинити відповідні зрушення у морально-етичній сфері, найпершим з яких є необхідність зростання почуття відповідальності за долю цивілізації, розвиток якої у значній мірі ними визначається.

Функції осіб планетарного значення, фактично, були визначені німецькими неоконсерваторами, які відносно сучасних еліт стверджували, що на них покладається головна відповідальність за морально-духовне оновлення суспільства. Сьогодні доцільно вести мову про утворення єдиної структури в межах якої вони б могли узгоджувати та координувати власні дії.

ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

Ґрунтуючись на широкому колі наукових джерел, у дисертації здійснено дослідження етичного виміру концепції ноосфери, проаналізовано історичний та сучасний аспекти проблеми.

Ідейними та теоретичними джерелами концепції ноосфери В. Вернадського були емпіричні спостереження науковців про зростаючий вплив людини, її розуму та праці на перебіг процесів, що відбуваються на земній поверхні; висновки окремих філософів про тісний зв’язок духовного і матеріального; ноосферні вчення Е. Леруа та П. Тейяра де Шардена.

У концепції ноосфери В. Вернадського духовність постає найвищим проявом живого, від нього невіддільним, відповідно матеріальний та духовний аспекти буття можуть бути осмислені лише у їх тісному взаємозв’язку, що, зокрема, вимагає в сучасних етичних дослідженнях врахування даних природничо-наукових дисциплін. Вчення про ноосферу В. Вернадського фіксує планетарність людської особи у двох вимірах: соціальному (умовою становлення сфери розуму є об’єднання людства в єдине ціле, звідси моральною вимогою постає необхідність врахування суб’єктом у своїх діях приналежності до світового співтовариства) та природному (людина є ключовою ланкою еволюції біосфери в ноосферу, що зумовлює її відповідальність за перебіг планетарних процесів у їх взаємодії з суспільством). Це спричинило переконаність В. Вернадського у неминучості майбутньої появи людини з новими параметрами духовності. Крім того ноосфера у нього постає певним гуманістичним ідеалом.

Розвиток наступниками В. Вернадського його ідей про ноосферу мав місце на трьох етапах: перші два характеризуються практичною відсутню інтересу до етичних її аспектів. На третьому етапі, що позначений великою кількістю різнопланових досліджень, у яких концепція ноосфери адаптується до сучасних реалій, часто робиться наголос на необхідності актуалізації її етичних аспектів, від чого, безперечно, залежить подальший розвиток сфери розуму. Простеживши генезу вчення про ноосферу, приходимо до наступного її визначення: на даному етапі (у стадії становлення) це біосфера планети, “проникнута” колективним розумом людства та результатами його діяльності. У розвиненому стані вона постане етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом, беручи ширше – із суспільством загалом.

Досягнення стану розвиненої ноосфери передбачає усунення головної причини сучасної екологічної кризи шляхом закріплення за діяльністю розуму, що змінює біосферу, морально-етичних цінностей. Для цього насамперед необхідно ввести природу у сферу моральної дії. Базовими чеснотами у налагодженні нової взаємодії людини з природою, видаються поміркованість та принцип відповідальності. Запорукою їх ефективності повинна стати екологізація людської свідомості.

Незважаючи на те, що глобалізація є необхідною передумовою становлення ноосфери, процес її розвитку не позбавлений низки недоліків. Вони актуалізують необхідність універсальної етики, характерною особливістю положень якої повинна бути їх загальноприйнятність. Найоптимальнішим варіантом розбудови такої етики постає запропонований Ю.Габермасом та Карлом-Отто Апелем комунікативний дискурс, хоча й не обов’язково у визначених ними формах. Основа універсальної етики бачиться у людському відчутті спільноти, належності до світового співтовариства. Шлях до духовної єдності людства лежить через міжкультурний діалог.

У концепції ноосфери В. Вернадського людина постає геологічною (планетарною) силою. Особливої ваги набирає діяльність вченого, яка обов’язково має спрямовуватися низкою морально-етичних цінностей та принципом відповідальності, в першу чергу. Цей же принцип набуває визначальної актуальності стосовно осіб, які, завдяки глобалізаційним процесам, отримують особливий вплив на життя планетної спільноти.

Основні положення дисертації представлено у таких публікаціях:

Надурак В.В. Філософсько-релігійні погляди В.Вернадського // Наука. Релігія. Суспільство. – Донецьк, 2002. – № . – С.125 – 128.

Надурак В.В. Особистісні та етичні аспекти в концепції ноосфери В.Вернадського // Україна між минулим і майбутнім: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. – Івано-Франківськ, 2002. – С.216 – 221.

Надурак В.В. Глобалізація в контексті концепції ноосфери // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2002. – Вип.. ІІІ. – С.96 – 104.

Надурак В.В. Ноосфера: спроба визначення поняття // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – Вип. IV. – С.25 – 30.

Надурак В.В. Етико-екологічний вимір ноосфери // Вісник Прикарпатського університету. Філософські і психологічні науки. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – Вип. V. – С. 64 – 72.

Надурак В.В. Поняття ноосфери: філософський аналіз // Нова парадигма. – Київ, 2004. – Випуск 36. – С.62 – 67.

АНОТАЦІЯ

Надурак В.В. Етичний вимір концепції ноосфери. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.07 – етика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2005.

У дисертації здійснено теоретичне осмислення етичного виміру концепції ноосфери. Проаналізовано ідейні та теоретичні джерела вчення про ноосферу та відзначено їх приналежність до філософського та природничо-наукового знання. Детально досліджено погляди на ноосферу В. Вернадського (реконструйовано їх етичний зміст) та досягнення його наступників (відзначено слабку опрацьованість етичних аспектів концепції ноосфери). Значна увага приділяється аналізові етичних аспектів сучасних цивілізаційних процесів крізь призму концепції ноосфери. У такий спосіб досліджено етичний зміст екологічної кризи (подолання якої, вимагає переосмислення традиційного типу раціональності, актуалізації такої моральної чесноти, як поміркованість, принципу відповідальності, а також низки інших норм екологічної етики); опрацьовано етичний вимір глобалізації (зроблено наголос на необхідності універсальної етики); осмислено становище людини в процесі еволюції ноосфери (підкреслено виняткову роль моральних регулятивів у діяльності вчених та осіб планетарного значення).

Ключові слова: ноосфера, етика науки, поміркованість, екологічна криза, принцип відповідальності,