НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

ОЛІШЕВСЬКИЙ Вадим Володимирович

УДК 343.977

РОЗСЛІДУВАННЯ ТА ПОПЕРЕДЖЕННЯ ВИКРАДЕННЯ ЛЮДИНИ, ВЧИНЕНОГО З КОРИСЛИВИХ МОТИВІВ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;

судова експертиза

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ХАРКІВ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, доцент

Гаєнко Володимир Іванович,

Національний університет внутрішніх справ, начальник кафедри криміналістики.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Лукашевич Віталій Григорович,

Гуманітарний університет „Запорізький інститут державного і муніципального управління”, перший проректор;

доктор юридичних наук, професор

Іщенко Андрій Володимирович,

Національна академія внутрішніх справ України, заступник начальника Навчально-наукового інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції.

Провідна організація: Одеська національна юридична академія України, кафедра криміналістики, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса.

Захист відбудеться „28” травня 2005 р. о 10 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, проспект 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий „26” квітня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.В. Каткова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед негативних явищ у сфері захисту конституційних прав і свобод громадян України останнім часом звертають на себе увагу проблеми із забезпеченням особистої недоторканності та створення належних, а головне, безпечних умов життя кожного з них. Особливе занепокоєння викликає не лише той факт, що в Україні протягом досить тривалого часу спостерігається стійка тенденція існування доволі високого рівня корисливо-насильницької злочинності, але й посилення жорстокості та цинізму під час вчинення цих злочинів, які досить часто супроводжується заподіянням тяжкої шкоди здоров’ю або вбивством потерпілих, приниженням їх честі та гідності. Викрадення людини (ст.146 КК України) відноситься саме до таких, вкрай небезпечних злочинів.

За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України за останні три роки відбулось істотне зростання кількості зареєстрованих злочинів за ст.146 КК України. Причому це зростання головним чином відбулось за рахунок збільшення частки саме фактів викрадення людини – майже на 48% (у 2001 р. порушено 139 кримінальних справ, у 2002 р. – 177, у 2003 р. – 205).

Аналіз судово-слідчої практики показує, що досудове слідство та судовий розгляд справ цієї категорії пов’язані зі значними труднощами. Серед головних причин ситуації, що склалась, слід назвати недосконалість проведення досудового слідства, через що переважна більшість порушених кримінальних справ за ознаками викрадення людини органами досудового слідства не закінчується. Сприяють цьому також нерівномірна розповсюдженість викрадень людини по регіонах держави; труднощі у виявленні даних злочинів та встановленні їх ознак, недоліки в організації профілактичної роботи.

Названі проблеми, що виникають у роботі правоохоронних органів, певною мірою обумовлені і недостатньою розробленістю в криміналістичній теорії комплексу організаційних, процесуальних і тактичних питань розслідування та попередження викрадень людей, вчинюваних із корисливих мотивів, адже переважна більшість злочинів цього виду вчиняється саме за такої мотивації.

Проблеми розслідування та попередження окремих видів злочинів традиційно розглядаються в рамках окремих криміналістичних методик, які останнім часом відчутно якісно та кількісно зросли. Зокрема, на цій ниві плідно працювали і працюють такі відомі вітчизняні та зарубіжні правознавці як В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, П.Д. Біленчук, О.М. Васильєв, Л.Г. Відонов, І.О. Возгрін, А.Ф. Волобуєв, В.К. Гавло, В.І. Гаєнко, В.А. Журавель, А.В. Іщенко, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, Н.І. Кліменко, В.С. Кузьмічов, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, М.В. Салтевський, М.О. Селіванов, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько, М.П. Яблоков та багато інших.

Безпосередньо проблеми боротьби з викраденнями людей, в тому числі за допомогою криміналістичних засобів і методів, досліджені в роботах Р.А. Адельханяна, А.І. Дворкіна, В.О. Жбанкова, І.М. Колошко, О.Н. Коршунової, В.М. Пучніна, О.С. Саінчина та деяких інших вчених, що однак аж ніяк не зменшує актуальність теми дисертаційного дослідження, а навпаки, свідчить про існування цілого пласту невирішених науково-прикладних проблем. Певна їх сукупність, пов’язана з актуалізованою вище проблематикою, в сучасній українській криміналістичній науці залишилась поза увагою науковців і належним чином не була досліджена, що в свою чергу обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри криміналістики Національного університету внутрішніх справ. Її проблематика витримана у руслі вимог п.21 Комплексної програми профілактики злочинності на 20012005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. №1376 та пп. 2.1., 4.2. Плану основних організаційно-практичних заходів МВС України щодо реалізації вимог Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженого наказом МВС України № 129 від 21 лютого 2001 р.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розкриття на основі теоретичних положень криміналістики, вивчення, аналізу та узагальнення судово-слідчої практики криміналістичних проблем розслідування та попередження викрадення людини, вчинюваного з корисливих мотивів. Для її досягнення було поставлено і вирішено такі взаємопов’язані задачі:

- вивчити стан розробки досліджуваної проблеми в юридичній літературі, проаналізувати існуючі теоретичні концепції та позиції через призму пріоритетів поставлених завдань;

- визначити особливості криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, та встановити зв’язки між її елементами;

- систематизувати комплекс обставин, які підлягають встановленню у справах цієї категорії;

- здійснити типізацію слідчих ситуацій початкового етапу розслідування, розробити комплекси типових версій та програми розслідування відповідно до визначених напрямків і тактичних завдань;

- встановити специфіку проведення окремих слідчих дій на початковому етапі розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів;

- визначити специфіку криміналістичних заходів, спрямованих на попередження цих злочинів;

- за результатами дослідження розробити комплекси прикладних криміналістичних рекомендацій, спрямованих на удосконалення практики розкриття, розслідування і попередження викрадень людини.

Об’єктом дисертаційного дослідження є механізм вчинення злочинів, передбачених складом ст. 146 КК України, а також діяльність правоохоронних органів із розкриття, розслідування та попередження відповідних злочинних діянь.

Предметом дисертаційного дослідження виступають окремі елементи механізму вчинення викрадення людини з корисливих мотивів у взаємозв’язку, а також організаційно-тактичні засоби, прийоми і методи, спрямовані на удосконалення (оптимізацію) процесів розкриття, розслідування і попередження даного виду злочинів. Крім того, у предмет дослідження входять деякі проблемні (дискусійні) питання сучасної криміналістичної теорії та практики.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційної роботи склав діалектичний метод пізнання суспільно-правових явищ, який обумовив застосування кола спеціальних наукових методів дослідження, а саме: історико-правового (етапи криміналізації відповідного діяння у ретроспективі), порівняльно-правового (аналіз думок науковців і практиків щодо розглядуваної проблематики, норм матеріального і процесуального права, наукових категорій, визначень та підходів), логіко-юридичного (формулювання висновків та пропозицій), аналізу та синтезу (розробка структури криміналістичної характеристики, виявлення специфічних ознак окремих елементів, взаємозалежностей та взаємодії між ними, визначення кола обставин, які підлягають встановленню під час розслідування), індукції та дедукції (формулювання понять та категоріального апарату дослідження, конструювання версій, виділення типових слідчих ситуацій та завдань розслідування), аналогії (встановлення подібностей в окремих сторонах, ознаках, властивостях різних злочинних операцій з викрадення людини, а також методів, прийомів і способів розслідування), статистичного (аналіз та використання кількісно-якісних показників), моделювання (розробка програм слідчих та інших дій в типових ситуаціях, оптимізація технологій розкриття та розслідування злочинів), соціологічних методів (анкетування, опитування – для вивчення думки фахівців з різних проблемних питань) тощо.

За теоретичну основу дисертаційного дослідження було взято наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузі криміналістики, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, оперативно-розшукової діяльності, а також інших галузей наукових знань, що стосуються проблем протидії злочинності.

Емпіричну базу дисертаційного дослідження склали: результати анкетування та інтерв’ювання слідчих прокуратури та МВС, оперативних працівників МВС та СБУ, що проводились за спеціально розробленими методиками (загалом опитано 108 осіб); результати узагальнення 102 кримінальних справ, порушених за ознаками ст.146 КК України (порушених безпосередньо за ознаками викрадення людини 51) протягом 2001-2003 рр. прокуратурами 8 областей України, зокрема Харківської, Донецької, Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Черкаської та Київської; дані статистичних звітів Верховного Суду України, Державної судової адміністрації України, Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України; узагальнені аналізи відомостей, наведених у різних ЗМІ. При підготовці дисертаційного дослідження використовувався також особистий правоохоронний досвід автора, який працює у системі ГУБОЗ МВС України.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що з часу проголошення незалежності України вперше на монографічному рівні на базі основних положень теорії криміналістики й узагальнення судово-слідчої практики проведено комплексне дослідження механізму вчинення викрадення людини з корисливих мотивів та наведено рекомендації щодо розкриття, розслідування та попередження цих злочинів.

У дисертації пропонується ряд нових концептуальних у теоретичному плані і важливих з точки зору практичного змісту положень, у тому числі:

- вперше розглянуто структуру викрадення людини як органічно цілісну єдність наступних злочинних дій: захоплення та вилучення людини з мікросоціального середовища її перебування, переміщення та утримання в іншому місці; узагальнено та диференційовано систему наукових рекомендацій відповідно до кожної злочинної операції;

- розроблено криміналістичну характеристику викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; розглянуто типові ознаки та визначено особливості окремих елементів криміналістичної характеристики (предмет злочинного посягання, способи і механізм вчинення злочину, мотиви викрадення людини і особа злочинця, час, місце і обстановка, знаряддя, засоби і слідова картина злочину);

- здійснено класифікацію жертв викрадення людини та проаналізовано їх типові соціально-психологічні риси; визначено низку найбільш типових способів захоплення та вилучення жертви, її переміщення та утримання і подано їх класифікацію; досліджено мотиви та цілі вчинення викрадень людей, а також вивчено особу злочинця; встановлено типові ознаки часу, місця і обстановки викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; охарактеризовано найбільш типові знаряддя і засоби вчинення злочину, а також слідову картину злочину;

- визначено особливості порушення кримінальної справи та виявлення ознак викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів;

- вперше на новій науково-методичній основі розроблено систему обставин, які підлягають встановленню у справах про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів;

- дістали подальшого розвитку концептуальні засади виділення типових слідчих ситуацій початкового етапу розслідування; через призму ситуаційного підходу здійснено програмування та розроблено комплекси слідчих дій та оперативно-розшукових заходів;

- запропоновано систему загальних та окремих версій вчинення викрадення людини та сформульовано рекомендації щодо оптимізації процесів планування розслідування, ефективного розподілу завдань та навантаження між членами слідчо-оперативної групи, забезпечення раціональної взаємодії співробітників;

- сформульовано рекомендації щодо проведення, послідовності реалізації та ефективного використання результатів таких слідчих дій, як огляд, допит свідків та потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, призначення деяких видів судових експертиз, а також тактичної операції із затримання підозрюваних та звільнення викраденої людини;

- з позицій сучасної криміналістичної і кримінологічної теорії розглянуто причини та умови вчинення викрадення людини, а також заходи попередження; запропоновано систему криміналістичних рекомендацій щодо удосконалення боротьби з цим негативним соціальним явищем.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації закладено основу для розробки та подальшого вдосконалення, диференціації та інтеграції окремих наукових положень у рамках відповідної методики розслідування. Методичні рекомендації, надані в дисертації, також спрямовані на удосконалення практики розкриття, розслідування та попередження названих злочинів. У навчальному процесі основні положення дисертації знайдуть застосування при підготовці навчальних посібників з криміналістики, при викладанні базового курсу „Криміналістика” та відповідних спецкурсів.

Результати дисертації впроваджені в оперативно-службову діяльність УБОЗ УМВС України в Черкаській області (акт впровадження від 11 грудня 2004 р.) та прокуратури Херсонської області (акт впровадження від 10 грудня 2004 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації оприлюднювались на міжнародних науково-практичних конференціях: „Виявлення, фіксація та використання доказів у процесі досудового слідства” (м. Луганськ, 2004 р.), „Проблемы предупреждения и борьбы с преступностью несовершеннолетних, торговлей людьми и нелегальной миграцией” (м. Кишинів, 2004 р.); другому міжнародному з’їзді кримінологів України (м. Харків, 2004 р.); регулярних семінарах слідчих працівників прокуратури та УМВС України в Черкаській області.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 3 наукових статтях, опублікованих у виданнях, перелік яких затверджений ВАК України в якості фахових з юридичних наук, та тезах наукової доповіді.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, які включають дванадцять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дослідження 215 сторінок, з яких 183 сторінки тексту, 21 сторінка список використаних джерел, який налічує 250 найменувань, та 7 додатків на 11 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими програмами, планами і темами, а також мета, задачі, об'єкт, предмет і методи дослідження, викладаються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, вказуються відомості щодо їх впровадження та апробації.

Розділ 1 „Кримінально-правова і криміналістична характеристика викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів” складається з семи підрозділів.

У підрозділі 1.1. „Кримінально-правова характеристика викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів” на основі аналізу висловлених у криміналістичній науці точок зору (Б.М. Шавер, О.Н. Колесніченко, В.Г. Танасевич, І.О. Возгрін, Р.С. Бєлкін, І.М. Лузгін, М.О. Селіванов, А.Ф. Волобуєв, В.В. Тіщенко) обґрунтовується доцільність висвітлення стислої кримінально-правової характеристики при дослідженні методичних проблем розслідування злочинів. Відповідно, розглянуто основні елементи складу злочину, передбаченого ст. 146 КК України.

Безпосереднім об’єктом злочинного посягання виступає свобода людини, її особиста недоторканність. До додаткових об'єктів цього злочину відносяться честь і гідність, здоров'я і безпека людини, право власності, адже в 78% випадків до викраденого застосовувалося фізичне насильство, а в 86% мотивом викрадення людини була користь.

Етимологічний, семантичний та логіко-юридичний аналіз основних та факультативних елементів об’єктивної сторони складу даного злочину уможливив формулювання низки принципових висновків, а саме: 1) злочинне діяння при викраденні людини складається з трьох взаємопов’язаних елементів: захоплення, переміщення й утримання; 2) викрадення людини завжди обумовлює її захоплення та вилучення з місця перебування; 3) переміщення людини виражається в її транспортуванні шляхом переносу, переведення, перевезення в інше місце, що знаходиться на певній відстані від первісного; 4) утримання – це дії, спрямовані на перешкоджання бажанню людини залишити визначений для неї обмежений простір, в якому вона перебуває; 5) ці дії здійснюються всупереч волі та бажанню потерпілого, у результаті чого людина втрачає здатність діяти за власним розсудом, та поєднуються з насильством. Запропоновано наступне визначення викрадення людини це навмисні протиправні дії, спрямовані на таємне або відкрите захоплення і вилучення живої людини зі звичного середовища перебування всупереч волі, переміщення та утримання в іншому місці, поєднані із застосуванням насильства або обману.

Суб'єктом злочину є будь-яка осудна особа, яка досягла на момент вчинення діяння 16-річного віку. Суб'єктивна сторона викрадення людини характеризується виною в формі прямого умислу. Визначено також мотиви та цілі викрадення людини.

У підрозділі 1.2. „Поняття і структура криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів” на підставі аналізу й узагальнення різних методологічних підходів до визначення вихідних засад побудови системи методичних рекомендації щодо розслідування злочинів певного виду доводиться, що цією основою є криміналістична характеристика злочину. Під останньою розуміється інформаційна система, що складається з криміналістично важливих і закономірно взаємозалежних ознак, виявлених у процесі узагальнення практики розслідування і судового розгляду певної категорії злочинів і виражених у певній їх сукупності, виділеній відповідно до об'єктивно діючих закономірностей.

Враховуючи те, що структура криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, є типовою і поширюється на переважну більшість випадків подій злочинів даного виду, до визначальних її елементів слід відносити: предмет злочинного посягання; дані про особу злочинця, мотиви і ціль його злочинної поведінки; відомості про спосіб, час, місце, обстановку і механізм вчинення злочину, знаряддя і засоби вчинення злочину, а також слідову картину.

У підрозділі 1.3. „Предмет злочинного посягання” розглянуто даний структурний елемент криміналістичної характеристики викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, який виражений у формі типових характеристик і даних про поведінку жертви злочину.

Аналіз слідчої і судової практики засвідчив, що у 80% випадках мають місце викрадення підприємців, працівників комерційних структур (менеджерів, комерційних директорів, адміністраторів тощо), їх близьких родичів з метою одержання викупу, заволодіння майном та цінностями, що їм належать, нав'язування їм послуг з охорони певних об'єктів, повернення справжнього або уявного боргу.

Дослідження показало, що найбільшою віктимністю характеризуються дорослі чоловіки у віці від 20 до 35 років, яких викрадали в 89% випадків. При цьому викрадений, як правило, є громадянином України (68%), рідше – громадянином іншої держави СНД (24%) або далекого зарубіжжя – 8%.

Здійснено групування потерпілих від викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, за різними підставами. За ознакою соціального статусу: а) особи, які займаються підприємницькою діяльністю або працюють у різних комерційних структурах; одержують від цієї діяльності високі доходи; їх близькі родичі (батьки, чоловік, дружина, діти); б) особи, які одержали в борг від кредитора на певний час гроші або товарно-матеріальні цінності для їх реалізації і не повернули у встановлений термін; в) особи, які займаються будь-яким незаконним промислом і одержують від цього високі доходи; г) самотні люди похилого віку, інваліди, а також представники маргінального середовища; ґ) інші громадяни, які своєю поведінкою або способом життя провокують вчинення викрадення людини.

За характером зв'язків зі злочинцем виокремлено наступні групи потерпілих: 1) особи, відносини яких зі злочинцем виникають у момент вчинення злочину (35%); 2) особи, відносини яких зі злочинцем розвивалися в рамках випадкового знайомства (23%); 3) особи, відносини яких зі злочинцем формувалися в рамках особистого знайомства (40%); 4) особи, які знаходились зі злочинцем у подружніх, родинних та інших близьких стосунках (2%).

Додатковими предметами злочинного посягання виступають кошти в українській чи іноземній валюті (55%), об'єкти нерухомості (12%), автомобілі (19%), коштовності й антикваріат (5%), інше майно (10%).

У підрозділі 1.4. „Способи і механізм вчинення злочину” визначено та проаналізовано типові способи підготовки, вчинення та приховування зазначених злочинів та охарактеризовано механізм їх вчинення. Спосіб вчинення викрадення людини з корисливих мотивів автор розглядає як сукупність дій (умисних актів поведінки), спрямованих на досягнення злочинного результату, які виражаються у певній системі операцій і прийомів.

Враховуючи складний характер діяння, передбаченого об’єктивною стороною викрадення людини, способи вчинення даного злочину охарактеризовано відповідно до кожної форми злочинного діяння (захоплення, вилучення, переміщення та утримання). Крім того, визначені способи заподіяння насильства, обману та використання збігу несприятливих для потерпілого обставин.

У цьому підрозділі також досліджено механізм вчинення викрадення людини з корисливих мотивів, який автор розуміє як систему досить тривалих і різноманітних дій, що характеризують в основному тимчасовий та динамічний зв'язок окремих його етапів, обставин і факторів обстановки, що залишають сліди в пам'яті свідків та матеріальній обстановці.

У механізмі вчинення викрадення людини з корисливих мотивів автор виділяє наступні етапи: 1) вибір жертви посягання; 2) збір відомостей про жертву; 3) розробка плану викрадення; 4) визначення кола учасників викрадення, їх функцій та ролей; 5) підготовка необхідних знарядь і засобів, необхідних для вчинення злочину, а також місця утримання викраденого; 6) напад, захоплення, вилучення, переміщення і утримання людини в передбаченому для цього місці, поєднані із застосуванням насильства до потерпілого; 7) висування певних вимог; 8) вплив на жертву чи її близьких; 9) реалізація пред’явлених вимог; 10) легалізація майна, здобутого злочинним шляхом, або прав на володіння цим майном; 11) приховування слідів злочину та участі у його вчиненні конкретних осіб.

У підрозділі 1.5. „Мотиви викрадення людини та особа злочинця” досліджується мотиваційна сфера та соціально-демографічні ознаки осіб, які вчиняють злочини даного виду. Визначено, що найчастіше викрадення людей відбуваються з корисливих (86%), хуліганських (11%) або мотивів помсти (3%). У сучасній Україні з користі людей викрадають з метою одержання викупу (25%), повернення справжнього чи уявного боргу (42%), нав'язування послуг з охорони об'єктів (19%), інших корисливих цілей (14%). При цьому доводиться, що основою корисливого мотиву вчинення злочинів розглянутої категорії є одержання вигоди у майбутньому. Вигода такого роду може бути матеріальною, нематеріальною або мати змішаний характер.

Здобувачем наведено соціально-демографічну характеристику злочинців цієї категорії. Зокрема, за статтю: чоловіки 90%, за віком: 14-18 років 2%; 18-20 років 7%; 20-25 років 33%; 25-30 років 26%; 30-35 років 17%; 35-40 років 10%; 40-45 років 4%; понад 45 років 1%, за рівнем освіти: 80% мають базову чи повну середню або професійно-технічну освіту, 15% базову або повну вищу освіту, за родом занять: 39% особи без визначеного роду занять; 22% підприємці і працівники комерційних структур; 16% працівники приватних охоронних структур; 10% – студенти, слухачі закладів освіти; 2% колишні або діючі співробітники правоохоронних органів.

Встановлено також соціально-психологічні риси, притаманні особам, які вчиняють викрадення людей: основою їх життєвої позиції є орієнтація на збагачення за будь-яку ціну (66%); майже повна відсутність або обмеженість моральних принципів (29%); надзвичайна жорстокість (17%); схильність до ризику та гострих відчуттів (15%). Досить часто серед названої категорії осіб зустрічаються ті, що мають нервово-психічні аномалії, патологічні риси характеру (22%).

У підрозділі 1.6. „Час, місце і обстановка викрадення людини” встановлено та досліджено зміст обстановки вчинення викрадення людини з корисливих мотивів, а саме: кількісний склад злочинців і викрадених осіб; час і місце захоплення, переміщення та утримання потерпілих; ступінь озброєності викрадачів і охорони жертви посягання; характеристику технічних засобів, використаних при вчиненні злочинів, взаємини учасників кримінального конфлікту; розташування різних об'єктів у місцях захоплення, переміщення й утримання жертви тощо.

Визначено, що найбільша кількість викрадень людей припадає на період з 12 до 20 години (55%). Час переміщення коливається від декількох десятків хвилин до 1-2 діб. Час утримання викраденого розподіляється так: до однієї години 1%, кілька годин 35%, понад добу (до одного тижня) 44%, понад тиждень (до одного місяця) 14%, понад місяць – 6%.

З урахуванням того, що під місцем вчинення викрадення людини варто розуміти не тільки місце її захоплення, але і місця переміщення, утримання, одержання викупу чи оформлення майнових прав, здійснено класифікацію цих місць за різними підставами. Зокрема, встановлено, що місцем захоплення можуть бути: квартира жертви (33%); місце її роботи (32%); громадське місце вулиця, сквер, парк, площа (27%); офіс або квартира знайомих викраденого (5%), місця відпочинку і розваг кафе, бар, ресторан (3%). Місце для таємного утримання викраденого у переважній більшості випадків (66%) готується заздалегідь. Як правило, злочинці утримують свої жертви у квартирах, отриманих за договором найму (31%), у готелях (11%); у приміщеннях, що належать жертві (8%); на дачах, у гаражах, інших нежилих приміщеннях, які належать злочинцям (24%); у квартирах знайомих викрадачів (6%); в інших приміщеннях, пристосованих для цього, будинках, що знаходяться на капітальному ремонті, підвалах і на горищах (10%); контейнерах, покинутих автомобілях (9%), інших місцях (1%).

Дисертант акцентує увагу на тому, що місце, час, обстановка і спосіб виконання кожного з зазначених раніше етапів механізму вчинення злочину найтіснішим чином пов'язані між собою (суворо корелюються).

У підрозділі 1.7. „Знаряддя, засоби і слідова картина злочину” стверджується, що суб'єкт злочину, реалізовуючи власні злочинні цілі, не може втілити наміри без взаємодії з об'єктами і предметами оточуючого середовища. У цей процес він втягує окремі елементи середовища, що його оточує, які потім свідомо й цілеспрямовано перетворюються та використовуються ним для досягнення злочинного результату. При цьому під знаряддями злочину дисертант розуміє матеріальні речі і предмети, що використовуються для вчинення злочину, для застосування насильства до потерпілих і мають прямий зв'язок зі способом вчинення злочину (викраденням, переміщенням, утриманням), а під засобами речі, предмети і процеси, які використовуються під час вчинення злочину для створення необхідних умов реалізації злочинного наміру та опосередковано пов'язані зі способом злочину.

Знаряддя злочину розділені автором на дві групи: 1) ті, що використовуються протягом всього часу вчинення злочину (тобто на всіх його етапах); 2) ті, що використовуються лише на одному або кількох етапах. При цьому серед останніх виділено знаряддя злочину, які використовуються: а) безпосередньо при захопленні викраденого на місці його перебування; б) при транспортуванні потерпілого; в) при утриманні потерпілого проти його волі у певному іншому місці.

Серед усієї сукупності засобів вчинення злочинів аналізованої категорії виділено такі групи: а) автотранспорт (власний, викрадений або запозичений); б) засоби індивідуального маскування (маски, пов'язки, рукавички); в) засоби переміщення потерпілого та його утримання (мішки, сумки, мотузки); г) засоби зв'язку (рації, радіо та мобільні телефони); ґ) засоби залякування (предмети, що імітують вогнепальну зброю, піротехнічні засоби, побутові предмети, спеціальні засоби); д) електронні та технічні прилади (наприклад, для розшифровки кодових замків).

Процес захоплення жертви, її переміщення (транспортування) та утримання обумовлює багаторазові факти контактної взаємодії, які призводять до формування різних груп слідів-відображень у матеріальному середовищі вчинення злочину, а також образів у пам’яті очевидців та свідків. Дисертантом здійснено класифікацію матеріальних слідів за місцем їх виникнення, охарактеризовано найбільш типові групи слідів, закцентовано увагу на специфічних (сліди планування злочинної операції), а також визначено приблизний перелік носіїв ідеальних слідів.

Розділ 2 „Початковий етап розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів” складається з шести підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Особливості порушення кримінальної справи” визначено низку факторів, які істотно впливають на зміст діяльності слідчого в рамках цієї процесуальної стадії. Одним з цих факторів є характер інформації про злочин, яка надходить до правоохоронних органів. Дисертантом визначено умови, відповідно до яких інформація про злочин набуває якісних ознак приводів до порушення кримінальної справи (ст. 94 КПК України). Аналіз слідчої практики показав, що приводами до порушення кримінальної справи за ознаками ст. 146 КК України є: заяви жертви викрадення після її звільнення про вчинений стосовно неї злочин (55%); заяви рідних та близьких потерпілого (25%); виявлення ознак злочину безпосередньо органами дізнання (10%); повідомлення (заяви) знайомих, колег по службі, партнерів по бізнесу потерпілого (5%); повідомлення посадових осіб підприємств, організацій (3%); явки з повинною (1%).

Іншою особливістю порушення кримінальної справи про викрадення людини є інтегрована єдність діяльності, спрямованої на виявлення ознак злочину, та попередню перевірку інформації про злочин. Здобувач обґрунтовує твердження про те, що виявлення ознак злочину є необхідною передумовою порушення кримінальної справи. Саме через призму організаційно-тактичних і процесуальних особливостей дій, спрямованих на порушення кримінальної справи за фактом викрадення людини, слід розглядати та вивчати специфіку діяльності щодо виявлення ознак відповідного злочину. Такого роду діяльність мала місце у 90% вивчених кримінальних справ.

У підрозділі 2.2. „Обставини, що підлягають встановленню у справі” підтримано позицію тих вчених-криміналістів, які пропонують розглядати цю категорію як автономну структуру окремих методик розслідування (О.Н. Колесніченко, В.П. Бахін, М.В. Салтевський, В.Ю. Шепітько, В.В. Тіщенко). Крім того, наповнено додатковою аргументацією підхід до визначення такого роду обставин шляхом органічного синтезу елементів предмета доказування і складу відповідного злочину, описаного у кримінальному законі.

З урахуванням викладеного, систематизовано та виділено наступне коло обставин, які підлягають встановленню у справах про викрадення людини, вчинене з корисливих мотивів: обставини, пов’язані з подією злочину та іншими елементами об’єктивної сторони (подія злочину, місце і межі злочину, час, термін і спосіб виконання кожної злочинної дії, знаряддя і засоби тощо); обставини, пов’язані з об’єктом і предметом злочинного посягання, а також ті, що характеризують розмір завданої шкоди (кількість викрадених осіб, дані про них, розмір та характер матеріальної шкоди, інші тяжкі наслідки тощо); обставини, пов’язані з суб’єктом, суб’єктивною стороною та особою обвинуваченого (кількість осіб, що брали участь у реалізації кожного з етапів; їх роль у злочинній операції в цілому; наявність та характер вимог, мотив вчинення злочину тощо); обставини, які сприяли вчиненню злочину (причини та умови вчинення злочину; інші фактори).

У підрозділі 2.3. „Типові слідчі ситуації та програми розслідування” визначено та проаналізовано типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів.

Підставами для проведення класифікації слідчих ситуацій було обрано: 1) джерела надходження інформації в правоохоронні органи про викрадення людини; 2) факт виконання або невиконання вимог злочинців і, як результат, звільнення чи не звільнення викраденої особи; 3) обсяг відомостей про злочинців, що вчинили викрадення людини; 4) ступінь поінформованості про вимоги злочинців; 5) результати затримання злочинців, що вчинили викрадення людини, при виконанні їх вимог.

З урахуванням перерахованих класифікаційних підстав дисертантом здійснено групування та опис типових слідчих ситуацій, що виникають на початковому етапі розслідування викрадення людини, наповнено їх конкретним змістом. Зазначені слідчі ситуації обумовлюють відповідні завдання розслідування та засоби їх вирішення у вигляді програм розслідування, які проаналізовано здобувачем.

У підрозділі 2.4. „Типові версії та особливості планування розслідування”, ґрунтуючись на працях вчених-криміналістів (Ю.П. Аленін, А.Ф. Волобуєв, О.Н. Колесніченко, В.О. Коновалова, В.Г. Лукашевич, Г.А. Матусовський, В.В. Тіщенко, В.Ю. Шепітько), автор пропонує комплекс типових загальних версій, система яких сформована відповідно до ознак виокремлених раніше типових слідчих ситуацій, синтезованих за різними підставами.

Дисертантом також визначено особливості та підстави висунення окремих версій, які містять припущення: про мотиви викрадення людини; час і місце захоплення викраденого; способи його захоплення, переміщення й утримання; місце утримання жертви; місце перебування злочинців; риси та якості підозрюваних, кількісний склад групи, її технічну оснащеність і озброєність; тип злочинної групи; способи пред’явлення вимог тощо.

Крім того, в цьому підрозділі проаналізовано особливості планування розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. Названі фактори розглянуто через призму потреб організації та налагодження діяльності слідчо-оперативної групи, необхідності забезпечення дієвої взаємодії співробітників слідчих та оперативних підрозділів різних правоохоронних відомств, у тому числі, і з огляду на ймовірну протидію розслідуванню з боку зацікавлених осіб, оптимального та своєчасного виконання процесуальних вимог та неухильного дотримання законності під час досудового слідства.

У підрозділі 2.5. „Особливості тактики проведення окремих слідчих дій” досліджено специфіку організації та проведення слідчого огляду, допиту свідків та потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, призначення деяких видів судових експертиз, а також тактичної операції із затримання підозрюваних та звільнення викраденої людини. Визначено низку особливостей організації та проведення зазначених слідчих дій і тактичної операції, їх підвидів, а також сформульовано деякі науково-методичні прикладні рекомендації щодо раціональної послідовності реалізації та оптимального використання отриманих результатів у слідчій діяльності.

У підрозділі 2.6. „Криміналістичні аспекти попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів” досліджено детермінаційний комплекс відповідної системи, яка включає злочинця, його поведінку та зовнішнє середовище.

Серед основних причин вчинення викрадення людини з корисливих мотивів відзначаються: намагання задовольнити власні завищені матеріальні вимоги; невиконання цивільних або господарських зобов’язань; неправильне розуміння суті соціальної справедливості та намагання виправити це становище; гіпертрофія пріоритетів, яка проявляється в орієнтації на збагачення за будь-яку ціну; вибірковість дії моральних принципів („елітарність” власного кола інтересів і спілкування, власних потреб та бажань, деградація на цій основі психології, світогляду та менталітету); схильність до ризику, аморфне відчуття колективізму тощо. Звернуто увагу на те, що їх встановлення потребує певної аналітичної роботи на основі узагальнення значної кількості кримінальних справ цієї категорії, а усунення – кардинальних попереджувальних заходів різної природи.

Окремо акцентовано увагу на факторах, які ускладнюють ефективну роботу правоохоронних органів щодо виявлення ознак, розкриття та розслідування викрадень людей. Серед них зазначені: складність злочинного діяння, його інтегрований характер, витонченість форм і методів реалізації злочинних задумів; непідготовленість правоохоронної системи та втрата нею динамізму в розвитку і гнучкості в реакціях на умови вчинення злочинів, що змінюються; недостатність і невідповідність інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності; незадовільне методичне забезпечення оперативно-розшукових і слідчих підрозділів; недостатня технічна оснащеність правоохоронних органів; недосконалість нормативно-правової бази (кримінального і кримінально-процесуального законодавства), відсутність практичного механізму захисту потерпілих і свідків від злочинів.

З урахуванням викладеного, здобувачем запропоновано розгалужену систему заходів запобігання та звернуто увагу на необхідність забезпечення комплексного попереджувального впливу на весь причинний комплекс викрадень людей, а також усю сукупність супутніх цьому виду злочинів умов.

ВИСНОВКИ

У дисертації зроблено теоретичне узагальнення та наведено нове вирішення наукової задачі, що виявилось у розробці основних положень розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. У ході дослідження одержані такі головні результати:

- встановлено, що викрадення людини з корисливих мотивів є метаморфічним перетворенням складних і суперечливих за змістом, неоднозначних за наслідками процесів побудови ринкової економіки, докорінної зміни суспільних відносин і розбалансування соціального механізму. Воно характеризується особливою суспільною небезпечністю, яка проявляється у крайніх формах зневаги до людського життя, здоров’я, честі та гідності людини;

- доведено, що викрадення людини складається фактично з трьох різних злочинних дій: захоплення та вилучення людини з мікросоціального середовища перебування, її переміщення, а також утримання в іншому місці;

- розроблено криміналістичну характеристику викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, яка включає відомості про типові ознаки предмета злочинного посягання, способи і механізм, мотиви, цілі та особу злочинця, час, місце і обстановку, знаряддя, засоби і слідову картину вчинення злочинів даного виду;

- здійснено класифікацію жертв викрадення людини та проаналізовано їх типові соціально-психологічні риси; визначено способи і механізм вчинення злочину, окремо розглянуто способи захоплення та вилучення жертви, її переміщення та утримання; досліджено мотиви і цілі вчинення викрадень людей, а також вивчено особу злочинця; встановлено типові ознаки часу, місця і обстановки викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; охарактеризовано найбільш типові знаряддя і засоби вчинення злочину, а також слідову картину злочину;

- розглянуто виявлення ознак злочину як необхідну передумову порушення відповідної кримінальної справи; з урахуванням особливостей цієї діяльності визначено комплекси перевірочних заходів, невідкладних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, які є типовими для початкового етапу розслідування;

- обґрунтовано необхідність застосування нового методичного підходу до систематизації обставин, які підлягають встановленню у справах про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, на основі поєднання предмета доказування та ознак складу відповідного злочину; з урахуванням цього визначено та проаналізовано кілька груп названих обставин;

- визначено типові слідчі ситуації початкового етапу розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, які охарактеризовано та розглянуто у прив’язці до тактичних завдань розслідування та прикладних програм перевірочних заходів;

- виділено та проаналізовано комплекси типових версій про викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів; на їх основі визначено основні напрямки та особливості планування розслідування;

- визначено найбільш доцільні та ефективні слідчі дії початкового етапу розслідування та досліджено специфіку їх організації та проведення; сформульовано низку науково-методичних прикладних рекомендацій щодо раціональної послідовності реалізації та оптимального використання отриманих результатів у слідчій діяльності;

- розглянуто криміналістичні аспекти попередження викрадення людини з корисливих мотивів; наведено найефективніші попереджувальні заходи впливу на негативні фактори і чинники, які детермінують вчинення злочинів цього виду; запропоновано комплекси методичних рекомендацій, спрямованих на усунення виявлених недоліків у правозастосовчій і профілактичній діяльності правоохоронних органів України.

Рекомендації та висновки даного дисертаційного дослідження визначають його практичну спрямованість і можуть бути використані у діяльності слідчих, оперативних співробітників правоохоронних органів, а також впроваджені у навчальний процес при вивченні курсу криміналістики.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ:

1. Олішевський В.В. Криміналістична характеристика викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів // Право і безпека. 2004. Т. . №4. С. 90-95.

2. Олішевський В.В. Особливості виявлення ознак викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2004. Вип. 26. С. 79-86.

3. Олішевський В.В. Система типових версій та особливості планування розслідування викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. 2004. № 5. С. 219-227.

4. Олішевський В.В. Криміналістичні аспекти попередження викрадення людини з корисливих мотивів // Вісті кримінологічної асоціації України. Альманах. Вип. 1. Харків: Вид-во НУВС, 2004. С. 117-121.

АНОТАЦІЇ

Олішевський В.В. Розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Національний університет внутрішніх справ. Харків, 2005.

Дисертація являє собою комплексне наукове дослідження проблем розслідування та попередження викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів. У роботі міститься низка теоретичних положень і практичних рекомендацій, які сформульовані з урахуванням особливостей предмета злочинного посягання, механізму вчинення викрадень людей, практики їх розкриття, розслідування та попередження, і мають елементи наукової новизни.

У дисертації розроблено криміналістичну характеристику викрадення людини, вчиненого з корисливих мотивів, зокрема: здійснено класифікацію жертв викрадення людини та проаналізовані їх типові соціально-психологічні риси; визначено низку найбільш типових