ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ К.Д. УШИНСЬКОГО (м. Одеса)

ПАВЛОВА Ірина Георгіївна

УДК: 154.2+152.26+152.32

СТАНОВЛЕННЯ ЕМОЦІЙНОЇ ЗРІЛОСТІ

В ПІДЛІТКОВОМУ ТА ЮНАЦЬКОМУ ВІЦІ

19.00.07 – педагогічна та вікова психологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ОДЕСА - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського (м. Одеса) Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор,

дійсний член АПН України

ЧЕБИКІН Олексій Якович,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К.Д.Ушинського (м. Одеса),

ректор, завідувач кафедри теорії та

методики практичної психології.

Офіційні опоненти: доктор психологічних наук, професор,

СОЛОДУХОВА Ольга Георгіївна,

Слов'янський державний

педагогічний університет,

завідувач кафедри психології;

кандидат психологічних наук, доцент

КОЛОТ Світлана Олександрівна,

Одеський національний

політехнічний університет,

завідувач кафедри соціології та психології.

Провідна установа - Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна,

кафедра прикладної психології, Міністерство

освіти і науки України, м. Харків.

Захист відбудеться “4” березня 2005 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.41.053.03 у Південноукраїнському державному педагогічному університеті імені К.Д.Ушинського за адресою: 65008, м. Одеса, вул. Старопортофранківська, 26, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (Одеса, вул. Старопортофранківська, 26).

Автореферат розісланий “3” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.М. Цибух

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Проблема емоційної зрілості розглядалась у дослідженнях вітчизняних та зарубіжних психологів (А.Ребер, А.В.Сухарєв, О.Я.Чебикін, C.Lambert, W.C.Menninger та ін.), психофізіологів (П.Фресс, П.В.Симонов та ін.) та психотерапевтів (D.Abrahamsen, К.Е.FitzMaurice та ін.).

Значний внесок у вирішення проблеми емоційної зрілості особистості зробили О.Я.Чебикін, А. Маурер, J. Murray та інші, в роботах яких викладені загальні уявлення щодо її дослідження та формування.

Результати досліджень Г.М.Бреслава, О.В.Запорожець, Я.З.Неверович, О.І.Кульчицької, Е.Л.Носенко, А.Е.Ольшаннікової, Е.Д.Хомської, О.Л.Яковлевої та інших, що спрямовані на виявлення певних закономірностей становлення емоційної сфери, К.О.Абульханової-Славської, Л.І.Анциферової, Л.І.Божович, Б.С.Братуся, А.Г.Маслоу, В.Ф.Моргуна, В.О.Ядова, в яких розкривається зміст понять „зрілість” та „особистісна зрілість”, а також О.Г.Асмолова, Л.С.Виготського, Г.Крайг, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, Д.Б.Ельконіна та інших, які пов’язані з визначенням факторів розвитку особистості, актуалізують проблему поглибленого пізнання емоційної зрілості. Адже, як вказують В.К.Вілюнас, О.М.Леонтьєв, П.Фресс та інші, дослідження емоційної зрілості відноситься до малорозроблених напрямів психології. На теперішній час ще недостатньо визначено психологічний зміст емоційної зрілості та основні ознаки, що характеризують цей феномен.

У віковій та педагогічній психології переважне значення в цьому плані також набуває проблема діагностики емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці. Саме цей період, за даними Л.І.Божович, Р.М.Грановської, І.С.Кона, А.Е.Ольшаннікової, Л.В.Потапчук, О.В.Толстих та інших, може вважатись оптимальним щодо її становлення.

Недостатня розробленість теоретичних та прикладних аспектів проблеми обумовили вибір теми даного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема входить до тематичного плану Південного наукового Центру АПН України (м. Одеса) "Психолого-педагогічне забезпечення розвитку та діяльності особистості" (№ 0194006237). Автором досліджувались закономірності становлення емоційної зрілості у підлітків та юнаків.

Мета роботи. Вивчення основних закономірностей становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці.

Задачі дослідження.

1. Узагальнити теоретичні дані відносно уточнення сутності та змісту емоційної зрілості.

2. Виявити основні структурні компоненти емоційної зрілості особистості.

3. Дослідити закономірності в становленні емоційної зрілості з урахуванням віку та статі особистості, що розвивається.

4. Охарактеризувати найбільш суттєві типи емоційної зрілості.

Об’єкт дослідження – емоційна сфера підлітків та юнаків.

Предмет дослідження – властивості емоційної зрілості та їхній прояв у підлітковому та юнацькому віці.

Гіпотеза дослідження. В нашому дослідженні ми виходили з припущення про те, що емоційна зрілість є, перш за все, феноменом емоційного порядку, який характеризується емоційною експресивністю, емоційною саморегуляцією та емпатією.

Визначивши особливості прояву цих властивостей, а також їх взаємозв’язки з іншими якостями особистості, ми зможемо розкрити як індивідуальні так і вікові закономірності становлення емоційної зрілості у підлітковому та юнацькому віці.

При побудові цієї гіпотези ми спирались на основні представлення про емоційну зрілість особистості (А.Маурер, А.Ребер, П.Фресс, О.Я.Чебикін), теоретико-емпіричні узагальнення з проблеми розвитку емоцій (Т.П.Вісковатова, О.В.Запорожець, Я.З.Неверович, Є.П.Ільїн, С.О.Колот, О.І.Кульчицька, Я.Рейковський тощо), емоційності як стійкої характеристики індивідуальності (В.Д.Небиліцин, А.Е.Ольшаннікова, О.П.Саннікова та ін.) та емоційної регуляції діяльності (В.К.Вілюнас, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв, П.В.Симонов, О.Я.Чебикін тощо), детермінації становлення особистості (О.Г.Асмолов, Л.І.Божович, Л.С.Виготський, Д.Б.Ельконін, І.С.Кон, В.Ф.Моргун, О.Г.Солодухова та ін.) проблеми індивідуальних відмінностей (А.Анастазі, Е.А.Голубєва, О.В.Лібін, Б.М.Теплов та ін.).

Методи дослідження. У роботі використовувався комплекс методів дослідження, що включає: методи підготовки та організації дослідження, а саме аналіз, зіставлення, узагальнення теоретичних підходів та експериментальних результатів, що містяться в наукових літературних джерелах; методи збору емпіричних даних, що представлені набором тестових методик, таких як „Діагностика емоційної зрілості” О.Я.Чебикіна, “Особистісний опитувальник” Г.Айзенка, „Розміщення себе на шкалі” Т.В.Дембо, “Фрайбургський особистісний опитувальник” (FPI) форма “В” в адаптації А.О.Крилова та співавторів; методи статистичної обробки даних дослідження: порівняння незалежних вибірок, кореляційний та факторний аналіз.

Базою дослідження виступили Південноукраїнський державний педагогічний університет імені К.Д.Ушинського та школи м. Одеси й Одеської області. Вибірку склали 225 підлітків та 175 юнаків, всього 400 випробуваних.

Наукова новизна дослідження.

Вперше встановлено:

- етапи становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці (11-13 років, 14-15 років, 16-17 років та 18-23 роки), кожний з яких має характерні особливості динаміки цього процесу;

- типологічну модель емоційної зрілості особистості, що містить сім типів (експресивний, саморегуляційний, емпатійний, експресивно-емпатійний, саморегуляційно-емпатійний, експресивно-саморегуляційний та гармонійний);

- закономірності у становленні емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці, а саме: нерівномірність становлення; інтеграція та наступне набуття автономії окремих її компонентів; зв’язок з певними особистісними властивостями, а саме, з екстраверсією та товариськістю.

Уточнено:

- поняття емоційної зрілості як інтегративної якості особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування в певних соціокультурних умовах;

- головні компоненти емоційної зрілості, якими виступають такі властивості, як емоційна експресивність, емоційна саморегуляція та емпатія.

Удосконалена методика діагностики емоційної зрілості, застосування якої дозволяє оцінити прояв її основних властивостей стосовно віку випробуваних.

Практична значущість дослідження. Результати дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних посібників для студентів психологічних і педагогічних факультетів, а також педагогами та психологами в організації навчально-виховного процесу.

Основні висновки дослідження впроваджені у систему навчально-професійної підготовки психологів на факультеті практичної психології Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (акт впровадження № 05/04 від 09.09.2004 р). Розроблені на основі результатів дослідження психологічні рекомендації щодо вдосконалення умов розвитку емоційної сфери підлітків та юнаків впроваджені у навчально-виховний процес шкіл Суворовського району м. Одеси (акт впровадження відділу освіти Суворовської районної держадміністрації № 958 від 20.08.2004 р).

Особистий внесок автора полягає в теоретико-експериментальному дослідженні проблеми становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці; у визначенні етапів та закономірностей становлення емоційної зрілості; створенні типологічної моделі емоційної зрілості особистості.

Достовірність одержаних результатів забезпечується науково-теоретичним обґрунтуванням вихідних положень дослідження, застосуванням методів, адекватних меті, репрезентативністю вибірки, кількісною і якісною характеристикою обсягу емпіричного матеріалу та його статистичною обробкою.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях (Житомир, 1999; Одеса, 2000; 2003; Дніпропетровськ, 2003), а також щорічних підсумкових конференціях Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д.Ушинського (протягом 2001-2003 років).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження відображено в 7 публікаціях, 4 з яких - у фахових наукових виданнях України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації складає 212 сторінок тексту, з них 180 сторінок основного тексту. У дисертації вміщено 48 таблиць і 21 ілюстрація. У списку використаних джерел міститься 282 найменування.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено предмет, об’єкт, мету, задачі дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення роботи.

У першому розділі - „Емоційна зрілість як психологічна проблема” – розкрито сутність поняття емоційної зрілості, проаналізовано загальні підходи, спрямовані на уточнення її змісту, та основні тенденції в її дослідженні, виділено фактори, що зумовлюють становлення емоційної зрілості в підлітковому і юнацькому віці. Визначено головні компоненти структури емоційної зрілості особистості.

Аналіз сучасної психологічної літератури показав, що в багатьох роботах (А.В.Сухарєв; О.С.Штепа; К.Е.FitzMaurice; W.C.Menninger та ін.) вживається термін "емоційна зрілість", однак не описується смислове значення цього поняття, що істотно ускладнює процес його пізнання.

Спроба конкретизувати поняття „емоційна зрілість" здійснюється лише в окремих роботах (А.Маурер; А.Ребер, П.Фресс, J.Murray та ін.). При цьому, серед спеціалістів у її розгляді відсутня певна узгодженість. ЇЇ розуміють як відповідність емоційних проявів дорослої, тобто біологічно зрілої людини, до норм, прийнятих у даному суспільстві (А.Ребер, П.Фресс та ін.); як відповідність емоційних проявів дорослої людини не тільки до сподівань суспільства, але й потреб, цінностей та інтересів суб'єкта (А.Г.Маслоу; К.Е.FitzMaurice; W.C.Menninger та ін.); як відповідність емоційної поведінки до уявлень про норму для певного віку (А.Маурер, J.Murray та ін.).

Спільним у цих уявленнях є погляд на емоційну зрілість як на здатність до адекватного емоційного реагування з урахуванням певного вікового періоду життя особистості, тобто її розвитку в конкретних соціальних умовах.

В свою чергу, розгляд таких психологічних феноменів як емоційний інтелект (Е.Л.Носенко, Н.В.Коврига, H.Gardner, P.Salovey, J.D.Mayer та ін.), емоційна компетентність (В.Н.Куніцина, О.В.Лібін, D.H.Heath та ін.), емоційна грамотність (О.Л.Яковлева, D.Goleman та ін.) дозволив визначити специфіку емоційної зрілості як: 1) інтегративного явища суто емоційного порядку; 2) характеристики певного рівня емоційного розвитку людини; 3) якості особистості, що характеризує адекватність емоційного реагування.

Спираючись на ці та інші дослідження (В.М.Русалов, О.П.Саннікова, А.Є.Чірікова, J.A.Russell та ін.), при визначенні емоційної зрілості ми виходили з того, що емоції людини мають як природну, тобто психофізіологічну, так і соціальну основу в своєму розвитку. Природна основа базується на тих психофізіологічних властивостях, які відображають адекватність динаміки та онтогенетичного розвитку їх відповідно до віку, а соціальна основа відображає засвоєний досвід емоційного відношення розвиваючої особистості до оточуючого світу. Тому під емоційною зрілістю ми розуміємо інтегративну якість особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування в певних соціокультурних умовах. Узагальнення досліджень (О.І.Кульчицька, А.Маурер, А.Е.Ольшаннікова, Т.П.Рєпнова, О.Я.Чебикін, Є.А.Чудіна та ін.) дозволило до важливих ознак емоційної зрілості віднести особливості емоційної експресивності, емоційної саморегуляції та емпатіїї.

Надалі показано, що у спеціальній літературі досить широко вивчені фактори, які обумовлюють становлення особистості, однак фактори становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці розглянуті фрагментарно. Останні умовно були нами розділені на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх факторів віднесені індивідуальні властивості людини, індивідуально-типологічні особливості особистості, формування адекватної "Я-концепції" в підлітків та особистісне і професійне самовизначення юнаків. До зовнішніх факторів – рівень соціально-оточуючої стабільності, швидкість змін у системі соціальних ролей, якість сімейної взаємодії, коло спілкування, частоту соціальних контактів.

Уточнено головні компоненти структури емоційної зрілості. На рівні емоційної експресивності - це здатність адекватно відображати в міміці, пантоміміці, експресивних діях та інтонації емоційний стан, що виникає в особистості в конкретних умовах. На рівні емоційної саморегуляції - керування своїми емоціями відповідно до ситуації та доцільності, вміння справлятися з емоційними реакціями соціально прийнятими способами. На рівні емпатії - здатність розуміти світ переживань іншої людини, емоційно відзиватись на її переживання, а також використовувати ці здібності у спілкуванні.

Спираючись на дані (В.Н.Куніцина, В.В.Лебединський, О.В.Лібін, В.М.Русалов, Є.Л.Яковлева, J.A.Russell та ін.) про те, що емоції, які виникають в особистості, до соціальних об’єктів проявляються інакше, ніж до себе, ми схильні розглядати становлення емоційної зрілості окремо на особистісному та міжособистісному рівнях. Особистісний рівень прояву емоційної зрілості розглядається нами як результат внутрішньої діяльності особистості, спрямованої на оволодіння самим собою, на перетворення внутрішнього світу. Міжособистісний рівень розглядається як результат зовнішньої діяльності, яка спрямована на перетворення зовнішнього світу та проявляється у спілкуванні. Ці рівні прояву компонентів емоційної зрілості ми умовно назвали інтроспрямованістю (тобто, спрямованість на внутрішній стан свідомості) та екстраспрямованістю (тобто, спрямованість на зовнішнє соціальне оточення). Але на відміну від досвіду використання латинських префіксів “intro- (усередину)” та “extra- (назовні, поза-)”, де автори (Д.А.Грей, К.М.Гуревич, П.А.Жоров, Л.Б.Єрмолаєва-Томіна, В.М.Русалов та ін.) застосовують їх для позначення протилежних полюсів однієї властивості, у нашому випадку означені префікси характеризують різні рівні прояву кожного з компонентів емоційної зрілості, які взаємодоповнюють один одного.

Використовуючи означену термінологію, інтроекспресивність ми розглядаємо як мимовільні прояви емоцій у міміці, рухах, інтонації, які крім іншого виконують ще й функцію розрядки, полегшення, регуляції процесу збудження, викликаного емоційним переживанням. Тому, незважаючи на те, що експресія пов’язана передусім із комунікативною функцією емоцій, ми вважаємо можливим інтерпретувати мимовільне вираження емоційних станів як дію, спрямовану на організацію внутрішньої активності. У свою чергу, цілеспрямоване вираження тих чи інших емоцій, застосування спеціальних прийомів для більш точного вираження реального чи бажаного емоційного стану, використовується лише у спілкуванні. Тому вміння правильно (точно та з адекватною інтенсивністю) передавати свій емоційний стан у спілкуванні ми відносимо до ознак екстраекспресивності. Особистісний рівень емоційної саморегуляції, тобто інтросаморегуляція, проявляється в здатності до регулювання власними реакціями, станами та процесам згідно з ситуацією та доцільністю. Він досягається за рахунок удосконалення прийомів стримування небажаних реакцій, та стимулювання бажаної активності. Екстрасаморегуляцію ми визначаємо як здібність впливати на поведінку інших людей, володіння засобами прямого та опосередкованого впливу на співрозмовника. Інтроемпатія розуміється нами як уміння розбиратися в емоційному стані оточуючих, здатність співчувати та співпереживати їм, розуміти чинники їхньої поведінки. Екстраемпатія характеризується здатністю адекватно використовувати ці вміння як засіб регуляції відносин у спілкуванні.

У другому розділі „Дослідження емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці” представлено: теоретичне та методичне обґрунтування проведеного дослідження, підбір та використання конкретних психологічних методик; процедуру емпіричного дослідження та результати якісного й кількісного аналізу емпіричних даних; опис типологічної моделі емоційної зрілості особистості, характеристика основних її типів.

Відбір методів дослідження здійснювався з урахуванням, по-перше, їхньої компактності та доступності проведення, по-друге, діагностичної спроможності щодо отримання як кількісних показників, так і якісних характеристик, по-третє, об’єктивності, тобто незалежності результатів від впливу дослідника. Враховуючи ці принципи, нами було обрано психодіагностичний комплекс, який нараховував 4 методики, застосування яких дало змогу діагностувати особливості емоційної зрілості особистості та її компонентів: емоційної експресивності, емоційної саморегуляції та емпатії, а також розглянути їх у системі особистісних особливостей підлітків та юнаків, таких як товариськість, урівноваженість, особистісна самооцінка, нейротизм, емоційна лабільність, невротичність, сором’язливість, депресивність, дратівливість, агресія тощо. Для статистичної обробки отриманих даних використовувався комплекс методів математичної статистики, що дозволяють визначити: середнє значення, стандартне відхилення та коефіцієнт варіативності, достовірність відмінностей між вибірками, особливості кореляційних взаємозв’язків та факторний розподіл. Для кореляційного та факторного аналізу була застосована комп’ютерна програма SPSS, версія 9.0.

Дослідження проводилось у три етапи. На першому (підготовчому) етапі відбувалося планування змістової сторони дослідження, визначення репрезентативної вибірки, пошук, адаптація та апробація відповідного методологічного апарату. Другий етап дослідження - це реалізація запланованих дій і проведення емпіричних процедур. На третьому етапі проводився математичний та теоретичний аналіз і систематизація отриманих в емпіричному дослідження даних.

Проведене дослідження виявило, що майже у всіх вікових групах показники, які характеризують особливості емоційної зрілості особистості, загалом відповідають середній нормі виразності. Тобто, у більшості здорових підлітків та юнаків будь-якого віку суттєвих відмінностей у становленні емоційної зрілості не спостерігається. Проте, у кожній віковій групі присутні випробувані, дані яких наближаються до низького або високого рівня виразності. На наш погляд, така варіативність може бути пояснена індивідуальними особливостями становлення емоційної зрілості, пов’язаними як з природною, психофізіологічною (переважання розвитку одного з компонентів емоційної зрілості та компенсації недостатнього розвитку інших), або з соціальною обумовленістю (характер соціального оточення, частота соціальних контактів).

У свою чергу, в різні вікові періоди виразність показників емоційної зрілості неоднакова (див. табл.1).

Так, статистично достовірні відмінності спостерігаються між підлітками 13 та 14 років в здібностях керувати власними емоціями (t = 2,3, p<0,05); між підлітками 14 та 15 років в здатності довільно виражати емоції у спілкуванні (t = 3,05, p<0,01); між юнаками 17 та 18-23 років в прояві емоційної зрілості загалом (t = 4,21, p<0,001).

Визначена певна вікова динаміка у формуванні зв’язків між компонентами емоційної зрілості: від незначних кореляційних стосунків у віці 11-12 років, до їх підсилення у 13-14 років, та подальшого послаблення в 15, 16, 17 та 18-23 років.

Таблиця 1

Відмінності у виразності показників емоційної зрілості особистості в представників різного віку

Показник | Стати-

стич-

ний показ-ник | Вік

11 років | 12 років | 12 років | 13 років | 13 років | 14 років | 14 років | 15 років | 15 років | 16 років | 16 років | 17 років | 17 років | 18-23 років

Експресивність | Х | 6,50 | 6,91 | 6,91 | 6,60 | 6,60 | 6,05 | 6,05 | 6,67 | 6,67 | 6,51 | 6,51 | 6,69 | 6,69 | 7,91

t | 0,87 | 0,61 | 1,45 | 1,79 | 0,42 | 0,43 | 3,40**

Інтро

експресивність | Х | 3,79 | 3,70 | 3,70 | 3,60 | 3,60 | 3,31 | 3,31 | 3,24 | 3,24 | 3,44 | 3,44 | 3,52 | 3,52 | 3,62

t | 0,32 | 0,33 | 1,38 | 0,35 | 0,86 | 0,32 | 0,41

Екстра-

експресивність | Х | 2,71 | 3,30 | 3,30 | 3,00 | 3,00 | 2,73 | 2,73 | 3,43 | 3,43 | 3,07 | 3,07 | 3,17 | 3,17 | 4,29

t | 1,89 | 0,93 | 1,04 | 3,05** | 1,42 | 0,37 | 5,36**

Саморегуляція | Х | 7,07 | 6,52 | 6,52 | 6,27 | 6,27 | 7,06 | 7,06 | 7,18 | 7,18 | 6,56 | 6,56 | 7,13 | 7,13 | 7,83

t | 1,05 | 0,51 | 2,30* | 0,31 | 1,56 | 1,47 | 2,03*

Інтро-саморегуляція | Х | 2,93 | 2,74 | 2,74 | 2,49 | 2,49 | 3,24 | 3,24 | 2,88 | 2,88 | 2,83 | 2,83 | 3,00 | 3,00 | 3,33

t | 0,54 | 0,76 | 3,47** | 1,76 | 0,24 | 0,77 | 1,56

Ексра-саморегуляція | Х | 4,14 | 3,78 | 3,78 | 3,78 | 3,78 | 3,82 | 3,82 | 4,29 | 4,29 | 3,73 | 3,73 | 4,25 | 4,25 | 4,52

t | 1,15 | 0,02 | 0,20 | 1,96 | 2,10* | 2,02* | 1,26

Емпатія | Х | 7,25 | 6,65 | 6,65 | 6,51 | 6,51 | 6,58 | 6,58 | 7,22 | 7,22 | 7,90 | 7,90 | 7,71 | 7,71 | 8,69

t | 0,97 | 0,23 | 0,17 | 1,5 | 1,53 | 0,49 | 3,01**

Інтроемаптія | Х | 3,86 | 3,48 | 3,48 | 3,29 | 3,29 | 3,44 | 3,44 | 3,80 | 3,80 | 4,15 | 4,15 | 3,83 | 3,83 | 4,23

t | 1,09 | 0,58 | 0,66 | 1,60 | 1,34 | 1,24 | 1,73

Екстраемпатія | Х | 3,25 | 3,17 | 3,17 | 3,20 | 3,20 | 3,14 | 3,14 | 3,41 | 3,41 | 3,83 | 3,83 | 3,88 | 3,88 | 4,45

t | 0,21 | 0,07 | 0,22 | 0,89 | 1,34 | 0,18 | 2,86**

Емоційна зрілість | Х | 20,8 | 20,1 | 20,1 | 19,4 | 19,4 | 19,7 | 19,7 | 21,1 | 21,1 | 21 | 21 | 21,5 | 21,5 | 24,4

t | 0,61 | 0,59 | 0,38 | 1,61 | 0,09 | 0,66 | 4,21**

Примітка. * – відмінності значимі при р<0,05; ** – відмінності значимі при р<0,01.

У кореляційному дослідженні майже в усіх досліджуваних вікових групах виявлено зв’язки компонентів емоційної зрілості з екстраверсією та товариськістю, що вказує на їхню вагомість для становлення цих властивостей (див. табл.2).

Таблиця 2

Найбільш суттєві взаємозв’язки показників емоційної зрілості з особистісними властивостями підлітків та юнаків

Вікова

група | Показники, що характеризують особистісні властивості (значення коефіцієнту кореляції Пірсона)

емоційної експресивності | емоційної саморегуляції | емпатії | Інтегративний параметр емоційної зрілості

11 років | F2 (0,397*) | F8 (-0,483*)

Е (0,435*) | - | -

12 років | F4 (0,541**)

F6 (0,420*)

F10 (0,496*) | F6 (0,459*) | F5 (0,487*) | F5 (0,510*)

13 років | F6 (0,295*)

F10 (0,388**)

Е (0,433**) | Е (0,532**)

Н (-0,309*)

F4 (0,305*) | Е (0,344*) | F10 (0,305*)

Е (0,590**)

14 років | СО (0,261*)

Е (0,333*)

Н (0,280*) | F1 (-0,368**)

F3 (-0,345**)

F5 (0,294**)

F11 (-0,318**)

СО (0,302**)

Е (0,306**) | F5 (0,252*)

F6 (0,244*)

Е (0,370**)

Н (0,320**) | F5 (0,293**)

СО (0,262*)

Е (0,447**)

Н (0,274*)

15 років | F5 (0,539**)

F10 (0,444**)

Е (0,422**) | F5 (0,376**)

F8 (-0,297*)

СО (0,373**)

Е (0,363*) | F5 (0,542**)

F10 (0,429**)

СО (0,284*) | F5 (0,646**)

F10 (0,495**)

СО (0,305*)

Е (0,443**)

16 років | СО (0,361*)

F1 (0,344*)

F3 (0,354*) | F5 (0,348*) | F4 (0,341*) | -

17 років | F5 (0,312*)

Е (0,304*)

F7 (-0,353*)

F3 (0,294*)

F11 (0,304*) | F8 (-0,342*)

Е (0,447**)

Н (-0,377**)

F1 (-0,312*)

F3 (-0,348*) | Н (0,341*)

F7 (-0,312*) |

-

18-23 роки | Н (0,520**)

F4 (0,392*) | F7 (0,471**)

Е (0,538**)

F5 (0,339*)

F8 (-0,377*)

F10 (0,370*) | F7 (0,377*)

F8 (-0,456**)

Е (0,461**) | F7 (0,430**)

F10 (0,369*)

Е (0456**)

Примітки: 1)* – кореляція значима при р<0,05; ** – кореляція значима при р<0,01.

2) Е – екстра- інтровертованість; Н – нейротизм; F1- невротичність; F2- спонтанна агресія; F3- депресивність; F4- дратівливість; F5- товариськість; F6- врівноваженість; F7- реактивна агресія; F8- сором’язливість; F9- відвертість; F10- екстра- інтроверсія; F11- емоційна лабільність; F12- маскулізм- фемінізм; СО- самооцінка.

Також, позитивне значення для становлення емоційної зрілості у 12 та 13 років набуває врівноваженість, у 14, 15 та 16 років - особистісна самооцінка. Негативний вплив на становлення компонентів емоційної зрілості здійснюють сором’язливість у 11, 17, 18-23 років, дратівливість у 12 й 13 років, невротичність у 16, 17 та 18-23 років.

При порівнянні осіб чоловічої та жіночої статі за показниками емоційної зрілості, встановлено, що загальний її рівень у них принципово не відрізняється. Що стосується окремих компонентів, в їхньому прояві є певні розбіжності, а саме: у дівчат більш активно формуються співчуття та співпереживання, розуміння емоційного стану та мотивів поведінки партнера по спілкуванню в 14 років (t = 2,8, p < 0,01), у 15 років (t = 2,4, p < 0,05), у 17 років (t = 3, p < 0,01) та у 18-23 роки (t = 2,91, p < 0,01); у хлопців більш успішно формуються здатності до регуляції власними емоціями у 13 (t = 2,11, p < 0,05) та 14 років (t = 2,14, p < 0,05). Отримане дає змогу припустити, що представники чоловічої та жіночої статі обирають різні шляхи досягнення адекватності емоційного реагування. Відмінності проявляються також на рівні взаємозв’язків основних компонентів емоційної зрілості з особистісними властивостями. Найбільш суттєвими є відмінності у взаємозв’язках емпатії, яка у хлопців частіше пов’язана з емоційною лабільністю, депресивністю, дратівливістю; найменші відмінності визначені в детермінації емоційної експресивності. Крім того, виявлено тенденцію до зменшення з віком відмінностей у чинниках становлення як емоційної зрілості загалом, так і її основних компонентів, тобто, у процесі розвитку здібностей, що забезпечують адекватність емоційного реагування, розбіжності в особистісній детермінації згладжуються.

Проведене дослідження вікових та статевих відмінностей у прояві ознак емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці дало змогу виділити основні етапи її становлення (див. рис. 1).

Першій етап - 11-13 років, протягом якого спостерігається тенденція до послаблення саморегуляційного й емпатійного компонентів та підвищення емоційної експресивності. Наприкінці цього періоду відзначається зниження рівня емоційної експресивності, стабілізація всіх трьох компонентів та однакова їх участь в організації адекватності емоційного реагування. Тому визначений нами період, який відповідає ранньому підлітковому вікові, може бути названий етапом домінування експресивності в емоційній зрілості. Другий етап - 14-15 років, протягом якого триває тенденція до зниження експресивності та одночасного зростання емоційної саморегуляції. Загалом, це етап послаблення ролі експресивної регуляції поведінки, що характеризує неусвідомлюваний (інтуїтивний) рівень організації адекватного емоційного реагування, та зростання значення свідомої регуляції як власних емоцій, так і поведінки оточуючих. Третій етап - 16-17 років - вирізняється тенденцією до підвищення рівня емпатії. При цьому, значення емоційної саморегуляції в організації адекватного емоційного реагування знижується. В кореляційному дослідженні визначені зміни у структурі емоційної зрілості, що полягають у зниженні значності ознак, пов’язаних з комунікативною діяльністю, та активізацією ролі здібностей, які приймають участь в організації внутрішньої діяльності особистості. Тобто, - це етап удосконалення особистісного рівня емоційної зрілості. Четвертий етап - 18-23 років - характеризується значним підвищенням всіх компонентів емоційної зрілості при збереженні провідної ролі емпатії в організації адекватного емоційного реагування. Специфіка цього етапу полягає у відокремленому, автономному становленні кожного з компонентів емоційної зрілості, що дозволяє назвати його етапом автономно-збалансованого та відносно стійкого прояву емоційної зрілості.

У дослідженні була здійснена спроба створити типологічну модель емоційної зрілості особистості, підставою для якої виступило уявлення про становлення емоційної зрілості як процесу засвоєння особистістю стереотипів емоційного реагування, що формуються у конкретному соціокультурному середовищі на основі індивідуальних особливостей та природжених саморегуляційних механізмів. При визначенні типів емоційної зрілості за основу був прийнятий суто прагматичний підхід опори на домінуючий компонент її структури. Реальна можливість співвідношення таких компонентів дозволила визначити 7 типів емоційної зрілості, а саме експресивний, саморегуляційний, емпатійний, гармонійний, саморегуляційно-емпатійний, експресивно-емпатійний та експресивно-саморегуляційний (див. рис. 2).

Встановлено, що найбільш ефективне становлення емоційної зрілості зафіксовано в осіб з гармонійним (х=22,43) та експресивно-емпатійним (х=22,45) її типом, найнижчі оцінки за інтегративним параметром емоційної зрілості отримані в експресивно-саморегуляційній групі (х= 19,65).

Для визначення специфічних комплексів особистісних властивостей, притаманних кожному з типів емоційної зрілості, для різних груп були розглянуті її взаємозв’язки на рівні факторного аналізу (див. табл.3). Це дозволило охарактеризувати основні типи емоційної зрілості. Так, експресивний тип зустрічається у 18,75 % підлітків та юнаків і характеризується домінуванням емоційної експресивності над іншими її компонентами.

Представникам цього типу властиві емоційна нестабільність (часті коливання настрою, підвищена збудливість, недостатня саморегуляція) спрямованість активності назовні (екстравертованість, потреба у спілкуванні, прагнення до домінування). Саморегуляційний тип визначений у 25 % досліджуваної вибірки, він відрізняється домінуванням емоційної саморегуляції при помірному становленні інших компонентів. Представники цього типу характеризуються високою активністю та врівноваженістю, що виражається в екстравертованості, емоційній стабільності, товариськості, упевненості в собі, оптимістичності. Емпатійний тип зустрічається найчастіше, - у 30,5 % випадків. Для нього характерно домінування емпатії та вищий, ніж у попередніх типів, рівень становлення емоційної зрілості загалом. Представникам цього типу притаманна емоційна лабільність, тривожність, схильність до стресового реагування; разом з тим - екстравертованість та товариськість. Гармонійний тип визначений лише у 3,5 % підлітків та юнаків, які характеризуються однаковою виразністю всіх компонентів емоційної зрілості, при досить високій загальній адекватності емоційного реагування.

Особам, що належать до гармонійного типу притаманні врівноваженість, емоційна стабільність, неагресивність, спрямованість на соціальні об’єкти, адекватність оцінки власних можливостей та свого місця серед інших людей.

Саморегуляційно-емпатійний тип спостерігається в 10% випробуваних, які характеризуються домінуванням емоційної саморегуляції та емпатії. Індивідам, що відносяться до цього типу, притаманна певна емоційна врівноваженість, яка базується на впевненості в собі, оптимістичності, високій соціальній активності та володінні навичками спілкування.

Експресивно-емпатійний тип зустрічається в 7,25% обстежених, він характеризується: домінуванням емоційної експресивності та емпатії над емоційною саморегуляцією, високим рівнем становлення емоційної зрілості загалом, нестійкістю емоційного стану, спрямованістю на зовнішнє соціальне оточення, потребою у спілкуванні, товариськістю.

Експресивно-саморегуляційний тип, визначений у 5% випробуваних. Він характеризується найнижчим рівнем становлення емоційної зрілості, у структурі якої домінують емоційна експресивність та саморегуляція. Представникам цього типа властива певна імпульсивність поведінки, висока емоційна напруженість, навіть тривожність; разом з тим - спрямованість особистості на соціальне оточення.

Таким чином, у дисертації представлено теоретико-експериментальне узагальнення та нове наукове вирішення задачі дослідження емоційної зрілості особистості в підлітковому та юнацькому віці з урахуванням статевих та індивідуальних відмінностей у її становленні. На підставі теоретичних та емпіричних результатів проведеного дослідження зроблено загальні висновки:

1. Доведено, що емоційна зрілість в сучасній психології розглядається неоднозначно. Можна виділити три несуперечливих підходи щодо розуміння поняття емоційної зрілості: як відповідність емоційних проявів дорослої, тобто біологічно зрілої людини, до норм у даному суспільстві; як відповідність емоційних проявів дорослої людини не тільки до сподівань суспільства, але й потреб, цінностей та інтересів суб'єкта; як відповідність емоційної поведінки до уявлень про норму для певного віку.

В цілому, її можна визначити як інтегративну якість особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування в певних соціокультурних умовах. В найбільшій мірі вона відображається у особливостях прояву емоційної експресивності, емоційної саморегуляції та емпатії. Зазначені властивості входять до змісту структури емоційної зрілості та являються її головними компонентами.

2. Обґрунтовано, що найбільш адекватним інструментом вимірювання емоційної зрілості, у контексті обраної в дослідженні теоретико-методологічної моделі, є опитувальник „Діагностика емоційної зрілості” О.Я. Чебикіна. Проведене його вдосконалення дозволило створити паралельний (україномовний) варіант та уточнити межі високого, середнього та низького рівнів прояву досліджуваних властивостей стосовно віку випробуваних.

3. Емпіричне дослідження емоційної зрілості підлітків та юнаків засвідчило певні вікові відмінності в її становленні, що вказують на тенденцію до підвищення рівня її окремих властивостей зі збільшенням віку: від 13 до 14 років - на рівні керування власними емоціями; від 14 до 15 років - на рівні довільності вираження емоції у спілкуванні; від 17 до 18-23 років - на рівні всіх компонентів емоційної зрілості.

4. Відзначено статеві відмінності у прояві ознак емоційної зрілості, а саме: у дівчат найбільш активно формуються співчуття та співпереживання, розуміння емоційного стану та мотивів поведінки партнера по спілкуванню; у хлопців – регуляція власними емоціями. Статеві відмінності проявляються також на рівні взаємозв’язків основних компонентів емоційної зрілості з емоційно-особистісними властивостями. Найбільш суттєвими вони є у взаємозв’язках емпатії, яка у хлопців частіше, ніж у дівчаток, пов’язана з емоційною лабільністю, депресивністю, дратівливістю. Найменші відмінності визначені в детермінації емоційної експресивності.

5. Проведене дослідження вікових та статевих відмінностей у прояві ознак емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці дало змогу виділити основні етапи її становлення: перший етап (11-13 років) характеризується домінуванням експресивності; другий етап (14-15 років) - домінуванням саморегуляції; третій етап (16-17 років) відображає суттєве вдосконалення особистісного рівня прояву емоційної зрілості; четвертий етап (18-23 років) є періодом автономно-збалансованого та відносно стійкого прояву емоційної зрілості.

6. Одержані результати дослідження дають підставу констатувати можливість створення типологічної моделі емоційної зрілості особистості, яка охоплює 7 типів, а саме експресивний, саморегуляційний, емпатійний, гармонійний, саморегуляційно-емпатійний, експресивно-емпатійний та експресивно-саморегуляційний. Найбільш розповсюдженими з них є емпатійний (30,5%) та саморегуляційний (25%) типи. Рідко зустрічається експресивно-саморегуляційний (5%) та гармонійний (3,5%) типи.

Показано, що для експресивного типовими є емоційна нестабільність; для саморегуляційного та саморегуляційно-емпатіного – урівноваженість, упевненість в собі; для емпатійного та експресивно-емпатійного – емоційна лабільність; для експресивно-саморегуляційного – імпульсивність поведінки, тривожність; для гармонійного – емоційна стабільність, не агресивність. Для всіх типів емоційної зрілості - спрямованість особистості на соціальне оточення та потреба у спілкуванні.

7.Визначені певні закономірності у становленні емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці, які відтворюють відповідні ознаки психічного розвитку, а саме: 1) нерівномірність становлення емоційної зрілості, яка проявляється в розбалансованості розвитку основних властивостей та рівнів їхнього прояву, що виражено в етапах її становлення; 2) інтеграція та наступне набуття автономії окремих компонентів емоційної зрілості, що виражається у віковій динаміці формування зв’язків між компонентами емоційної зрілості: від незначних кореляційних стосунків у віці 11-12 років, до їх підсилення у 13-14 років, та подальшого послаблення в 15, 16, 17 та 18-23 років; 3) зв’язок з певними особистісними властивостями, а саме, з екстраверсією та товариськістю. У дослідженні він проявляється незалежно від віку, статі та типу емоційної зрілості.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми, що розглядається. На наш погляд, перспективними можуть бути такі напрями подальшої роботи: а) теоретико-експериментальне розкриття когнітивного аспекту становлення емоційної зрілості, тобто закономірностей та механізмів усвідомлення власних емоцій та емоцій інших людей; б) вивчення умов та шляхів формування емоційної зрілості у психолого-педагогічному процесі; в) розширення меж дослідження цієї властивості, тобто розгляд передумов становлення емоційної зрілості в дитячому віці та динаміки її ознак у дорослому та похилому віках тощо.

Список опублікованих праць за темою дисертації:

1. Павлова І.Г. Дослідження провідних ознак емоційної зрілості особистості, що розвивається //Наука і освіта. – Одеса, 2003. – №2-3. – С.41-45

2. Павлова І.Г. Емоційна зрілість та її основні компоненти //Науковий вісник ПДПУ ім. К.Д.Ушинського. – 2003. - №5-6. – С.107-116.

3. Павлова І.Г. Типи емоційної зрілості особистості //Наука і освіта. – Одеса, 2003. – №5-6. – С.33-37.

4. Павлова І.Г. Прояв емоційної зрілості особистості підлітків та юнаків у залежності від статевих відмінностей // Наука і освіта. – Одеса, 2004. - №2. – С. 32-34.

5. Павлова І.Г., Чебикін О.Я. Динаміка змін в показниках емоційної зрілості у підлітковому та юнацькому віці //Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень ‘2003”. Т.13. Психологія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С.46-48.

6. Павлова І.Г., Чебикін О.Я. Проблема емоційної зрілості в психології //Духовність як основа консолідації суспільства. Міжвідомчий науковий збірник. – Київ.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. – Т.16. - С. 204-207.

7. Павлова И.Г., Чебыкин А.Я. Психологические корреляты эмоциональной зрелости //Наука і освіта. – Одеса, 2000. - № 1-2. – С.156-158.

АНОТАЦІЯ

Павлова І.Г. Становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.00.07. – педагогічна та вікова психологія. – Південноукраїнський державний педагогічний університет ім.К.Д.Ушинського, Одеса, 2004.

Робота присвячена дослідженню емоційної зрілості особистості в підлітковому та юнацькому віці з урахуванням статевих та індивідуальних відмінностей в її становленні. Емоційна зрілість розглядається як інтегративна якість особистості, що характеризує ступінь розвиненості емоційної сфери на рівні адекватності емоційного реагування в певних соціокультурних умовах.. Вона відображається у особливостях прояву таких властивостей, як емоційна експресивність, емоційна саморегуляція та емпатія. Визначені етапи становлення емоційної зрілості в підлітковому та юнацькому віці (11-13 років, 14-15 років, 16-17 років та 18-23 роки), кожний з яких має характерні особливості динаміки цього процесу. Встановлено залежність емоційної зрілості особистості від рівня її екстраверсії й товариськості. Створено типологічну модель емоційної зрілості особистості, яка охоплює 7 типів (експресивний, саморегуляційний, емпатійний, гармонійний, саморегуляційно-емпатійний, експресивно-емпатійний та експресивно-саморегуляційний), розкрито властивості, найбільш характерні для кожного з них. Отримала подальший розвиток методика діагностики емоційної зрілості, удосконалення якої дозволяє оцінити прояв основних властивостей емоційної зрілості стосовно віку випробуваних.

Ключові слова: емоційна зрілість, емоційна експресивність, емоційна саморегуляція, емпатія.

АННОТАЦИЯ

Павлова И.Г. Становление эмоциональной зрелости в подростковом и юношеском возрасте. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.07 – педагогическая и возрастная психология. – Южно-Украинский государственный педагогический университет им. К.Д. Ушинского, Одесса, 2004.

Диссертация содержит результаты теоретического и экспериментального исследования эмоциональной зрелости личности в подростковом и юношеском возрасте с учетом половых и индивидуальных особенностей в ее становлении.

В работе представлен анализ данных специальной литературы по исследуемой проблеме, на основании которых уточнено понятие „эмоциональная зрелость”, выделены характеризующие ее признаки и определены основные компоненты ее структуры. Эмоциональная зрелость рассматривается как интегративное качество личности, характеризующее степень развития эмоциональной сферы на уровне адекватности эмоционального реагирования в определенных социокультурных условиях. К числу важных признаков эмоциональной зрелости отнесены способность отзываться на переживания другого, адекватно воспринимать, оценивать и понимать собственные эмоции и эмоции окружающий, произвольно руководить своими эмоциями, использовать эмоциональную экспрессию как средство общения и др.