НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПОНОМАРЕНКО ОКСАНА МИХАЙЛІВНА

УДК 349.364.422

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОПОМОГАМИ У ЗВ’ЯЗКУ З

НАРОДЖЕННЯМ ТА ВИХОВАННЯМ ДИТИНИ

Спеціальність 12.00.05 – трудове право;

право соціального забезпечення

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі цивільного та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор Процевський Олександр Іванович, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри цивільного та трудового права.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Лазор Лідія Іванівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, декан юридичного факультету, член-кореспондент Академії правових наук України;

кандидат юридичних наук, доцент Прилипко Сергій Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри трудового права.

Провідна установа:

Інститут держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, відділ проблем цивільного, трудового і підприємницького права, м. Київ.

Захист відбудеться 18 жовтня 2005 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. .086.03 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 16 вересня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В. О. Рум’янцев

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проголошення України соціальною, правовою державою (ст. 1 Конституції України) обумовлює визнання та гарантування не тільки громадянських і політичних, але й соціально-економічних прав людини. До останніх належить і право на соціальне забезпечення, яке, однак, не може бути реалізоване на підставі самого тільки конституційного припису, а вимагає конкретизації і розвитку в поточному законодавстві. Саме тому подальше удосконалення законодавства про соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, а також практики його застосування є важливим політико-правовим завданням в рамках процесу становлення соціальної і правової держави в Україні.

Крім того, соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини є ще й актуальним соціально-економічним питанням. Відомо, що останнім часом спостерігається певна тенденція до збільшення народжуваності, що тягне за собою і збільшення кількості осіб, які отримують відповідні допомоги. Так, у 2004 році лише державні соціальні допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини отримували більше 1,43 млн. громадян України, на що асигнуються значні бюджетні кошти. Зокрема, в Державному бюджеті України на 2004 рік на виплату допомог “сім’ям з дітьми, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та малозабезпеченим сім’ям” було витрачено 1.794.617,8 тис. грн., а в Державному бюджеті України на 2005 рік передбачено спрямувати на ці ж цілі вже 2.006.148,5 тис. грн. Названі цифри значно зростуть з урахуванням кількості осіб, які отримують соціальну допомогу з коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі – Фонд) та витрат з бюджету Фонду на виплати відповідних допомог.

Усвідомлення політико-правової та соціально-економічної важливості проблем правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, в цілому, характерне для науки права соціального забезпечення. Відповідні питання досліджувалися такими спеціалістами в даній галузі права, як О. Г. Азарова, В. С. Андрєєв, Є. І. Астрахан, В. А. Ачаркан, К. С. Батигін, М. Боднарук, Н. Б. Болотіна, З. Д. Виноградова, В. П. Галаганов, Т. З. Герасимів, Л. А. Гречук, І. В. Гущин, Т. В. Деркачова, В. К. Деусова, О. Ф. Дзгоєва, А. Д. Зайкін, М. Л. Захаров, Т. В. Іванкіна, Р. І. Іванова, А. Є. Козлов, Т. М. Кузьміна, Н. А. Купіна, А. М. Лушніков, М. В. Лушнікова, І. Р. Маматказін, О. Є. Мачульська, В. В. Осін, С. М. Прилипко, Є. А. Серебрякова, Г. С. Симоненко, І. М. Сирота, Н. М. Стаховська, Б. І. Сташків, Б. С. Стичинський, В. К. Субботенко, В. А. Тарасова, Е. Г. Тучкова, М. Ю. Федорова, Я. М. Фогель, О. Ф. Чернишова, О. Чутчева, В. Ш. Шайхатдінов та інші. Проте, в більшості своїй вони розглядали їх або лише на рівні підручників та навчальних посібниках, окремих наукових статей або ж побічно піднімали їх в дисертаціях та монографіях при дослідженні інших питань права соціального забезпечення. Взаємопов’язаність проблем права соціального забезпечення і трудового права обумовила дослідження окремих аспектів обраної теми також і в роботах Н. Г. Александрова, В. С. Венедиктова, І. Я. Кісільова, Л. І. Лазор, П. Д. Пилипенка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, Є. Б. Хохлова, Н. М. Хуторян, І. М. Якушева та інших спеціалістів в галузі трудового права. Єдиним же в Україні дослідженням монографічного рівня, спеціально присвяченим соціальному забезпеченню у зв’язку з народженням та вихованням дитини, є кандидатська дисертація Л. В. Кулачок на тему “Державна допомога сім’ям з дітьми як форма соціально-правового захисту” (2003 р.). Проте, ціла низка положень цього дослідження, передусім теоретичного характеру, є дискусійними, а сама вказана дисертація – не вичерпує всіх питань обраної теми. Крім того, за період після її захисту значно змінилося відповідне законодавство України, яке потребує свого наукового осмислення.

Викладене свідчить про те, що дослідження проблем правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини є актуальним як для науки права соціального забезпечення, так і для подальшого вдосконалення положень законодавства України про соціальне забезпечення, а також практики його застосування.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки на період до 2006 року, визначених Законом України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11.07.2001, в рамках державної наукової програми “Правові засади розбудови державності”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2001 № 1716 “Про затвердження переліку державних наукових і науково-технічних програм з пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки на 2002-2006 роки”, та на підставі планів наукових досліджень кафедри цивільного та трудового права Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Тема цього дослідження затверджена вченою радою Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди 25.10.2002 (протокол № 4).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є формулювання теоретично обґрунтованих висновків щодо змісту, ознак, підстав та порядку реалізації права на соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, а також вироблення на цьому підґрунті рекомендацій щодо удосконалення окремих положень законодавства України про соціальне забезпечення та практики його застосування.

Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання: 1) визначити місце права на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини та громадянина та з’ясувати загальні засади і принципи його реалізації в соціальній державі; 2) сформувати загальний підхід до аналізу соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини через матеріальні та процедурні правовідносини, що виникають при цьому; 3) визначити і дослідити елементи матеріальних та процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; 4) встановити переваги та недоліки у чинному законодавстві про соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, та сформулювати пропозиції щодо усунення останніх.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини щодо соціального забезпечення в Україні. Предметом дослідження є правове регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

Методи дослідження. У роботі використовувалися загальнонаукові методи дослідження, а також методи, властиві для досліджень у правових науках. Зокрема, з використанням діалектичного методу пізнання, відповідно до якого предмети (явища) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, досліджувалися зміст права на соціальне забезпечення та форма його реалізації. Із застосуванням методу системно-структурного аналізу соціальних (зокрема – правових) явищ було розглянуто елементи матеріальних та процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини. Застосування догматичного методу дозволило проаналізувати зміст законодавчих положень щодо названих видів соціального забезпечення; формально-логічного – встановити та описати ознаки права на соціальне забезпечення, правовідносин по соціальному забезпеченню, сформулювати поняття і виробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства про соціальне забезпечення та практики його застосування; історико-правового – проаналізувати розвиток наукових поглядів щодо окремих проблем правового регулювання соціального забезпечення.

Наукова новизна одержаних результатів. На думку автора, з досягнутих результатів дослідження новими для науки права соціального забезпечення є такі:

1. Уточнено співвідношення понять “державна політика”, “соціальна політика”, “сімейна політика”, “політика в області соціального забезпечення”. Доводиться, що соціальна політика є одним з напрямів внутрішньої державної політики і, в свою чергу, включає до себе такі складові, як сімейна політика та політика в області соціального забезпечення.

2. Уперше сформульовано систему принципів, на яких повинна будуватися державна політика в сфері соціального забезпечення допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини. Зокрема, до неї віднесені принципи загальності соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; гарантування соціальними допомогами гідного рівня життя; солідарності; субсидиарності державної соціальної допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини; диференційованого підходу щодо соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; адресності державної соціальної допомоги в зв’язку з народженням та вихованням дитини.

3. Вперше описано співвідношення і проведене розмежування приватноправового інституту “аліменти” і публічно-правового інституту “державна соціальна допомога” в рамках дослідження принципу субсидіарності державної соціальної допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

4. Одержали подальший розвиток загальне поняття правовідносин по соціальному забезпеченню взагалі, і окреме поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, під яким розуміється урегульоване нормами права соціального забезпечення майнове відношення, що виникає між державою в особі органів соціального захисту населення або Фондом, і фізичною особою, яка має дитину (або безпосередньо самою дитиною), з приводу надання соціальної допомоги разового або періодичного характеру, з метою поповнення сімейного бюджету для забезпечення духовного і фізичного розвитку дитини та гарантування права на гідний рівень життя.

5. Уперше соціальні допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини залежно від цільового призначення класифіковано на: соціальні допомоги, що компенсують заробіток працюючого члена сім’ї, втрачений у зв’язку з вагітністю і пологами, або необхідністю догляду за дитиною; соціальні допомоги, що мають на меті поповнити сімейний бюджет до мінімального прожиткового рівня для сім’ї; соціальні допомоги, що частково компенсують підвищені витрати членів сім’ї, обумовлені народженням, вихованням, лікуванням дитини. Цей критерій запропоновано покласти в основу визначення на нормативному рівні розміру допомог.

6. Уперше серед юридичних фактів, які є підставою виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, виділені юридичні факти, що є обов’язковими для виникнення будь-яких таких правовідносин; юридичні факти, характерні для правовідносин однієї організаційно-правової форми соціального забезпечення; юридичні факти, що є специфічними для правовідносин по наданню конкретного виду допомоги.

7. Уточнено суб’єктний склад правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, зокрема наведено нові аргументи на підтвердження того, що уповноваженим суб’єктом в них є не сім’я, а окремі її члени, а зобов’язаним – держава, а не органи соціального захисту населення.

8. Одержала подальшого розвитку характеристика суб’єктивного права на одержання певного виду соціальної допомоги та юридичного обов’язку щодо його призначення, на підставі чого наведені додаткові аргументи на користь одностороннього характеру матеріальних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

9. Наведено додаткові аргументи на обґрунтування нерозривного зв’язку матеріальних і процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню, який полягає в тому, що суб’єктивне матеріальне право і суб’єктивний матеріальний обов’язок здійснюються (виконуються) в процедурних правовідносинах.

10. Вперше зроблено висновок про те, що оскільки основним обов’язком суб’єкта-заявника в процедурних правовідносинах є надання доказів виникнення у нього матеріального права на отримання певного виду соціальної допомоги, то законодавчо має бути встановлена необхідність подання лише тих документів, які підтверджують це право, і заборона на вимогу інших.

11. Сформульовано засновані на теоретичних висновках дослідження пропозиції щодо внесення змін і доповнень до законодавства України, яке регулює соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження, на думку дисертанта, має і теоретичне, і прикладне значення. Теоретичне значення його результатів полягає, як уявляється, в тому, що окремі положення роботи, підходи, висновки могли б бути використані для подальших досліджень окремих проблем права соціального забезпечення як самим дисертантом, так і іншими вченими. Прикладне ж значення можуть мати ті положення роботи, які стосуються: 1) дослідження законодавчого регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини: вони могли б бути використані при подальшому удосконаленні відповідного законодавства, і, зокрема, при розробці проекту Кодексу соціального забезпечення України; 2) практики застосування законодавства про соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини: вони стали б у нагоді органам, які призначають та виплачують відповідні допомоги, а в окремих випадках – і судам при вирішенні спорів. Крім того, окремі положення роботи, за умови сприйняття їх науковою громадськістю, могли б бути введені і до курсу навчальної дисципліни “Право соціального забезпечення”, яка викладається студентам вищих юридичних навчальних закладів України.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення, висновки і пропозиції, що містяться в дисертації, викладені для ознайомлення наукової громадськості у наукових публікаціях дисертанта. Вони також доповідалися і обговорювалися на ІV міській науковій конференції “Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених Харківщини” (Харків, 2001 р.), науково-практичній конференції “Співвідношення норм міжнародного права та національного законодавства України” (Дніпропетровськ, 2003 р.), науково-теоретичній конференції “Проблеми реформування трудового та соціального законодавства України” (Харків, 2003 р.), науково-практичній конференції “Актуальні проблеми науки трудового права в сучасних умовах ринкової економіки” (Сімферополь, 2003 р.), науково-практичній конференції “Захист соціальних та економічних прав людини: міжнародні стандарти і законодавство України” (Київ, 2004 р.).

Окрім цього, дисертація пройшла обговорення та рецензування на кафедрі цивільного та трудового права Харківського національного педагогічного університету імені Г. С. Сковороди (2005 р.). Окремі із сформульованих у дисертації положень та поглядів використовувалися автором при розробці спецкурсу “Правові проблеми захисту сім’ї державою” для студентів юридичного факультету Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображені в семи опублікованих дисертантом наукових роботах. Серед них: п’ять наукових статей (з них три опубліковані у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для правознавства) та тези двох наукових доповідей.

Структура роботи обумовлена предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують одинадцять підрозділів, висновків та переліку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 225 сторінок, з них основного тексту – 199 сторінок, список використаної літератури – 289 джерел.

Дисертація виконана за станом законодавства і літератури на 20 березня 2005 року.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі дисертації міститься інформація, викладена вище при загальній характеристиці роботи.

Розділ перший “Соціальне забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як один із основних напрямків діяльності соціальної держави” складається з трьох підрозділів. У підрозділі 1.1. “Право на соціальне забезпечення в системі прав і свобод людини і громадянина” автор приходить до висновку, що закріплене в Конституції України право на соціальне забезпечення належить до категорії соціально-економічних прав людини, у зв’язку з чим воно має наступні характерні ознаки: 1) покликане забезпечити гідне існування особам, які не мають можливості забезпечити його собі і своїй сім’ї; 2) передбачає пасивну роль суб’єкта-одержувача, у тому плані, що держава самостійно приймає рішення про те, кому, у якому обсязі і на яких умовах надати соціальне забезпечення; 3) його існування, обсяг і зміст залежить від економічного і соціального розвитку держави; 4) закріплення права на соціальне забезпечення покладає на державу обов’язок створити умови для його реалізації (визначити процедуру, сформувати відповідні органи тощо); 5) є елементом правового статусу людини, однак для виникнення суб’єктивного права як елемента конкретних правовідносин необхідна наявність поточного законодавства.

Далі розкривається зміст таких понять як “соціальний захист”, “соціальне забезпечення” та “соціальне страхування”. Зокрема, соціальний захист, визначається як один із напрямків діяльності держави по створенню умов реалізації соціально-економічних прав, а також їх захисту у випадках порушення. Піддається критиці формулювання ч. 1 ст. 46 Конституції України, у якій занадто вузько розкривається зміст права на соціальний захист шляхом ототожнення його з правом на соціальне забезпечення. Доводиться, що окрім права на соціальне забезпечення, право на соціальний захист включає до себе також і право на медичну допомогу, медичне страхування, право на належні, безпечні і здорові умови праці, право на освіту, а також інші соціально-економічні права людини. У результаті дослідження співвідношення понять “соціальне забезпечення” і “соціальне страхування”, дисертант приходить до висновку про те, що соціальне забезпечення є родовим поняттям, а загальнообов’язкове державне соціальне страхування і соціальне забезпечення з Державного бюджету України (включаючи державну соціальну допомогу) є видовими, самостійними формами соціального забезпечення.

У підрозділі 1.2. “Охорона сім’ї як один із напрямів соціальної політики держави” досліджується сім’я, у якій народилася та (або) виховується дитина (діти), як об’єкт соціальної політики. При цьому особливо підкреслюється неприпустимість ототожнення сімейної і соціальної політики. Приводяться аргументи на користь того, що сімейна політика є одним з напрямів соціальної політики, що не виключає, а навпаки, передбачає необхідність застосування специфічних заходів щодо такого особливого соціального інституту, як сім’я, оскільки сімейна політика, окрім загальних ознак, властивих всій соціальній політиці, має свої специфічні ознаки. Відзначається також, що сім’я є об’єктом не тільки сімейної політики, але й політики в сфері соціального забезпечення, яка також розглядається як самостійний напрямок соціальної політики держави. Виходячи з викладеного, дисертант приходить до висновку про те, що діяльність держави по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини здійснюється на перетині сімейної політики і політики в сфері соціального забезпечення.

У підрозділі 1.3. “Принципи соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” спершу звертається увага на необхідність їх попереднього дослідження, оскільки лише в тому разі, коли певний напрямок державної політики базується на визначених принципах, можна говорити про його цілісність і системність. Стосовно предмета дисертаційного дослідження виділено два рівні принципів: перший рівень – це принципи всієї соціальної політики, що здійснюється в державі; другий – це принципи здійснення політики у певних сферах суспільного життя, зокрема, принципи сімейної політики і принципи політики в області соціального забезпечення. Дисертантом розглянуті принципи, на основі яких повинна здійснюватися політика в області соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, до яких віднесені наступні принципи: загальності соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини; гарантування соціальними допомогами гідного рівня життя; солідарності; субсидіарності; диференційованого підходу щодо надання державою соціального забезпечення; адресності державної соціальної допомоги. Відзначається, що принцип субсидіарності і принцип адресності є специфічними тільки для державної соціальної допомоги.

Розділ другий “Матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” складається з шести підрозділів. Він починається підрозділом 2.1. “Поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”, у якому дисертант на основі критичного аналізу проведених раніше досліджень поняття правовідносин по соціальному забезпеченню (В. С. Андрєєв, І. В. Гущин, Л. І. Лазор, М. В. Лушнікова, О. Е. Мачульська, С. М. Прилипко, І. Б. Сташків та інші) аналізує характерні ознаки таких правовідносин. Далі шляхом синтезу описаних ознак автор визначає поняття правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини як урегульованих нормами права соціального забезпечення майнових відносин, що складаються між державою в особі її органів соціального захисту населення або Фондом і фізичною особою, яка має дитину (або самою дитиною) з приводу надання соціальної допомоги з метою поповнення сімейного бюджету для забезпечення духовного і фізичного розвитку дитини та гарантування права на гідний рівень життя.

У підрозділі 2.2. “Класифікація правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” звертається увага на те, що поділ таких правовідносин на види можливий залежно від різних критеріїв. У роботі зроблений акцент лише на тих, які мають важливе теоретичне значення і знаходять своє практичне відображення. Зокрема, класифікація досліджуваних правовідносин проводиться за такими критеріями, як джерело фінансування; цільове призначення; сутність прав і обов’язків суб’єктів. За першим критерієм виділяються правовідносини по виплаті допомог з коштів Фонду і правовідносини по виплаті допомог з коштів Державного бюджету України. За другим – правовідносини по виплаті допомог, що компенсують заробіток працюючого члена сім’ї, втрачений у зв’язку настанням соціального ризику, пов’язаного з народженням та вихованням дитини; правовідносини по виплаті допомог у зв’язку з народженням та вихованням дитини, що мають на меті поповнити сімейний бюджет до мінімального прожиткового рівня для сім’ї; правовідносини по виплаті допомог, що частково компенсують підвищені витрати членів сім’ї, обумовлені народженням, вихованням і лікуванням дитини. За третім – матеріальні і процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини.

У підрозділі 2.3. “Підстави виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дисертант приходить до висновку про те, що досліджувані правовідносини виникають на підставі складних юридичних фактів (юридичних складів). З метою забезпечення системності в аналізі підстав виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини, відповідні юридичні факти поділяються на три групи. До першої групи віднесені юридичні факти, які є загальними для виникнення всіх досліджуваних правовідносин; до другої – юридичні факти, які лежать в основі виникнення правовідносин однієї організаційно-правової форми соціального забезпечення; до третьої – юридичних факти, що характерні для правовідносин по наданню конкретного виду допомоги.

У пункті 2.3.1. “Загальні риси підстав виникнення правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” досліджуються юридичні факти перших двох з вищеназваних груп. У першій групі юридичних фактів дається характеристика такої обставини як наявність дитини. Щодо інших юридичних фактів, які традиційно виділяються як підстави виникнення будь-яких правовідносин по соціальному забезпеченню – заява фізичної особи про призначення допомоги і рішення органа соціального захисту населення (або Фонду), відзначається, що в матеріальних правовідносинах їх необхідно розглядати як способи здійснення суб’єктивного права і виконання юридичного обов’язку, які вже виникли, а не як юридичні факти. Підкреслюється, що ці акти мають статус юридичних фактів у процедурних правовідносинах.

В другій групі юридичних фактів дається характеристика застрахованості і відсутності застрахованості як юридичних фактів-станів. Відзначається, що як юридичний факт, наявність якого повинна бути необхідною для виникнення правовідносин по одержанню допомоги у виді державної соціальної допомоги, є малозабезпеченість (нужденність), що стало б реалізацією принципу адресності державної соціальної допомоги.

У якості специфічних юридичних фактів, наявність яких є підставою виникнення права на конкретний вид допомоги, виступають певні соціальні ризики, дослідження яких проводиться в пункті 2.3.2. “Підстави виникнення окремих видів правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”. До них, зокрема, належать: вагітність і пологи; народження дитини; необхідність догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; необхідність догляду за хворою дитиною віком до 14 років; малозабезпеченість дитини, яка знаходиться під опікою чи піклуванням; наявність дитини у одинокої матері; малозабезпеченість сім’ї; інвалідність дитини; необхідність догляду за дитиною-інвалідом. Далі дисертант послідовно досліджує зміст кожного з названих юридичних фактів та формулює їх ознаки.

У підрозділі 2.4. “Об’єкт правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” доводиться, що об’єктом досліджуваних правовідносин є допомога – періодичні або разові виплати з Державного бюджету України або позабюджетного Фонду, що мають на меті матеріально допомогти особам, які народили та виховують дитину. Відзначається, що на разі у законодавстві відсутній єдиний принциповий підхід щодо визначення розміру допомог. Дисертантом пропонується як критерій визначення їх розміру використовувати цільове призначення допомог, при цьому вказується також і на необхідність врахування специфіки організаційно-правової форми соціального забезпечення. У зв’язку з цим, проводиться дворівнева класифікація допомог. Критерієм першого рівня класифікації є джерело фінансування, на підставі якого виділяються допомоги, виплачувані з Фонду, і допомоги, виплачувані за рахунок коштів Державного бюджету України. Критерієм класифікації другого рівня є цільове призначення допомог, за яким допомоги з Фонду підрозділяються на допомоги, що мають на меті повну або часткову компенсацію заробітної плати, і допомоги, що мають на меті компенсацію витрат, обумовлених народженням дитини. Допомоги, виплачувані з коштів Державного бюджету України, підрозділяються на допомоги, що мають на меті компенсацію втраченого доходу особам, які до настання соціального ризику мали певний дохід, але у зв’язку зі специфікою діяльності не були застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування; допомоги, що мають на меті забезпечення достатнього рівня життя, але не нижче мінімального прожиткового рівня, встановленого законодавством; допомоги, що мають на меті часткову компенсацію підвищених витрат сім’ї, пов’язаних з народженням та вихованням дитини.

Підрозділ 2.5. “Суб’єкти правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” містить 4 пункти. Спершу у пункті 2.5.1. “Поняття і загальна характеристика суб’єкта правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” формується загальнотеоретичне підґрунтя для подальшого дослідження окремих видів суб’єктів таких правовідносин. Дисертант виходить з того, що суб’єкта правовідносин характеризують дві ознаки: наявність правоздатності та дієздатності. Далі, оскільки правоздатність є природним станом людини, що властивий в однаковому обсязі всім фізичним особам з моменту народження і до смерті, доводиться безпідставність виділення галузевої правоздатності. Дієздатність же є динамічною категорією і її зміст залежить від багатьох факторів, що визначаються нормами окремих галузей права, а в окремих галузях (як, наприклад, в праві соціального забезпечення) і нормами окремих інститутів. Саме тому подальший аналіз окремих суб’єктів досліджуваних правовідносин здійснюється залежно від їх дієздатності.

Потім у пункті 2.5.2. “Щодо можливості визнання сім’ї суб’єктом правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дисертант вступає в полеміку з тими вченими, які вважають, що сім’я є суб’єктом досліджуваних правовідносин. Доводиться, що сім’я не може бути суб’єктом цих правовідносин, оскільки взагалі не має ознак суб’єкта, якими в загальній теорії права визнаються зовнішня відособленість, персоніфікація, здатність виробляти, виражати і здійснювати персоніфіковану волю. Ґрунтуючись на цьому, автор далі робить висновок про те, що навіть у тих випадках, коли в законодавстві вживаються вирази “сім’я має право”, “сім’я зобов’язана” тощо, права та обов’язки виникають у конкретних членів сім’ї, які і є суб’єктами цих правовідносин.

Після цього, у пункті 2.5.3. “Фізична особа як суб’єкт правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” відзначається, що саме фізична особа є уповноваженим суб’єктом досліджуваних правовідносин. Проте, бути таким суб’єктом фізична особа може тільки за наявності у неї статусу члена сім’ї, в якій народилася та виховується дитина. При цьому характеристика дієздатності зазначеного суб’єкта різниться залежно від організаційно-правової форми соціального забезпечення. Дієздатність найманого працівника, як суб’єкта правовідносин по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, безпосередньо пов’язана з трудовою дієздатністю, і виникає одночасно з нею. Дієздатність же фізичних осіб, які є суб’єктами правовідносин по одержанню державної соціальної допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини, виникає з моменту виникнення репродуктивної функції (або з моменту виникнення можливості бути усиновителем, опікуном, піклувальником).

Нарешті, у пункті 2.5.4. “Зобов’язаний суб’єкт у правовідносинах по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини” дається характеристика Фонду і держави як другого суб’єкта досліджуваних правовідносин. Дисертант дискутує з тими вченими, які стверджують, що суб’єктами публічних правовідносин, у тому числі й правовідносин по соціальному забезпеченню є державні органи (І. В. Гущин, Р. І. Іванова, І. М. Сирота, Б. І. Сташків та інші). Доводиться, що суб’єктом правовідносин по наданню державної соціальної допомоги є держава в цілому. Саме таке положення повинне знайти відображення й у законодавстві про соціальне забезпечення, а також в законодавчих приписах про майнову відповідальність.

У підрозділі 2.6. “Зміст правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” дається характеристика суб’єктивних прав і обов’язків, які і становлять собою зміст досліджуваних правовідносин. Стверджується, що матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню є односторонніми, оскільки право на отримання допомоги належить тільки фізичній особі, а обов’язок її надати лежить тільки на державі (або Фонді). Реалізація ж суб’єктивного права та виконання юридичного обов’язку здійснюється в процедурних правовідносинах.

Розділ третій “Процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” починається підрозділом 3.1. “Загальна характеристика процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини”, у якому дисертант приходить до висновку, що під процедурними правовідносинами по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини слід розуміти врегульовані процедурними нормами права соціального забезпечення суспільні відносини, що виникають між державою (в особі органів соціального захисту населення) або Фондом, які здійснюють правозастосовчу діяльність позитивного характеру, та фізичною особою – заявником по реалізації ними своїх прав і обов’язків щодо надання допомоги у зв’язку з народженням та вихованням дитини, встановленню фактів, що мають юридичне значення, у яких на підставі доказів, представлених фізичною особою – заявником або на підставі фактів, встановлених органом соціального захисту населення (або іншим уповноваженим органом), що підтверджують право фізичної особи на певний вид допомоги, орган соціального захисту населення зобов’язаний прийняти рішення про призначення допомоги у встановленому законом розмірі і нараховувати допомогу відповідно до нього.

У підрозділі 3.2. “Структура і динаміка процедурних правовідносин по соціальному забезпеченню допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини” проводиться характеристика структурних елементів досліджуваних процедурних правовідносин. Відзначається, нерозривний зв’язок між матеріальними і процедурними правовідносинами, що відображається на характеристиці структурних елементів останніх. Так, при дослідженні юридичних фактів як підстав виникнення процедурних правовідносин, указується на залежність підстав виникнення матеріальних правовідносин і документів, що повинні бути надані як доказ права на необхідний вид допомоги.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання вдосконалення правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи автору бачаться такі висновки:

1. Право на соціальне забезпечення, проголошене в Конституції України, є елементом правового статусу людини, і входить до змісту її правоздатності. Суб’єктивне ж право на одержання певного виду соціальної допомоги існує винятково в матеріальних правовідносинах по соціальному забезпеченню, які складаються на підставі норм поточного законодавства. Тому гарантією проголошеного в Конституції України права на соціальне забезпечення є формування поточного законодавства, що передбачає підстави виникнення правовідносин по наданню конкретного виду допомоги, створенню системи органів соціального забезпечення тощо.

2. Проголошення України соціальною державою означає необхідність проведення нею соціально-орієнтованої політики, заснованої на системі принципів, на яких повинна ґрунтуватися вся діяльність держави у даній сфері, передовсім – правотворча. Тільки в цьому випадку вона буде ефективною і результативною. Політика в сфері соціального забезпечення допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дітей, у тому числі й правове регулювання цих відносин, повинні будуватися на системі принципів, що дозволить досягти основної її мети – захистити людину від несприятливих наслідків матеріального характеру як результату настання в її житті соціальних ризиків, пов’язаних з народженням та вихованням дітей. При цьому законодавець зобов’язаний брати до уваги відмінність принципів загальнообов’язкового державного соціального страхування і соціального забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України. Основна відмінність між ними полягає в тому, що метою загальнообов’язкового державного соціального страхування є компенсація втраченої заробітної плати або іншого доходу у зв’язку зі страховим ризиком, що наступив, а метою державної соціальної допомоги – поповнення сімейного бюджету з метою забезпечення гідного рівня життя, не нижче мінімального прожиткового мінімуму. Таким чином, державна допомога повинна надаватися винятково в адресному порядку, тобто залежно від потреби, тоді як страхова допомога надається всім застрахованим, у житті яких наступив страховий випадок.

3. В якості критерію визначення розміру соціальної допомоги має застосовуватися мета її надання, у зв’язку з чим, допомоги, що мають на меті компенсацію втраченої заробітної плати, повинні встановлюватися в розмірі, пропорційному втраті; допомоги, що мають на меті поповнення сімейного бюджету з метою забезпечення членам сім’ї достатнього рівня життя, повинні встановлюватися в розмірі різниці між мінімальним прожитковим рівнем і фактичним доходом членів сім’ї; допомоги, що мають на меті часткову компенсацію підвищених витрат сім’ї в зв’язку з народженням, вихованням, лікуванням дитини, повинні встановлюватися у твердому розмірі, наприклад, пропорційно розмірові мінімального прожиткового рівня.

4. Матеріальні правовідносини по соціальному забезпеченню допомогами в зв’язку з народженням та вихованням дитини знаходяться в нерозривному зв’язку з відповідними процедурними правовідносинами. Суб’єктивне право на певний вид соціальної допомоги може бути реалізоване винятково в процедурних правовідносинах. Таким чином, матеріальні і процедурні правовідносини по соціальному забезпеченню співвідносяться між собою як зміст і форма. Практичне значення визначення такого зв’язку між матеріальними і процедурними правовідносинами полягає в тому, що в процедурних правовідносинах повноваження органа соціального захисту населення, як органа влади, обмежені правом вимагати в якості доказів підтвердження права на конкретний вид допомоги тільки ті документи, які підтверджують юридичні факти як підстави виникнення матеріального правовідносини на цей вид допомоги.

5. На підставі теоретичного дослідження розроблені пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства. Зокрема, пропонується:

а) принцип адресності, на який вказано в преамбулі Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, поширити також і на всі його положення, у зв’язку з чим, необхідно в якості одного з юридичних фактів, що є підставою призначення всіх державних допомог, визнати малозабезпеченість (нужденність);

б) сформулювати ст. 11 Основ законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та ст. 2 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” в такій редакції: “Соціальний страховий ризик – це обставини, внаслідок яких застрахована особа або члени її сім’ї можуть втратити тимчасово заробітну плату чи інший дохід від трудової діяльності з причин, зазначених в законі, у зв’язку з чим мають право на матеріальне забезпечення або надання послуг по загаль-нообов’язковому державному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, обумовленими народженням та похованням”;

в) уточнити ч. 3 ст. 39 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” та ч. 3 ст. 8 Закону України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми”, зазначивши, що розмір допомоги по вагітності та пологам обчислюється сумарно і надається жінці в повному обсязі незалежно від того, що до пологів була використана менша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством. Якщо ж до пологів фактично використана більша кількість днів відпустки, ніж встановлено законодавством, жінка має право на збільшення допологової відпустки і на її оплату в повному обсязі. Тривалість відпустки, наданої після пологів у цьому випадку залишається незмінною;

г) змінити на законодавчому рівні розмір допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Оскільки її метою є часткова компенсація втраченої заробітної плати, необхідно закріпити положення про те, що така допомога надається у розмірі, співрозмірному з утраченою заробітною платою. Розмір такої допомоги не повинен залежати від кількості дітей, за якими здійснюється догляд;

д) дотримуватися єдиного підходу щодо визначення зобов’язаного та уповноваженого суб’єктів при здійсненні правового регулювання соціального забезпечення допомогами у зв’язку з народженням та вихованням дитини;

е) виключити з переліку членів сім’ї, які враховуються при встановленні її малозабезпеченості, дітей, які знаходяться під опікою (піклуванням).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ

1. Пономаренко О. М. Держава як суб’єкт правовідносин щодо соціального забезпечення допомогами сімей з дітьми // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2004. – № 4. – С. 138-143.

2. Пономаренко О. М. До питання про можливість визнання сім’ї суб’єктом права соціального забезпечення