НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

ПОДІЛЬЧАК ОЛЬГА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.9

МОТИВИ ТА МОТИВАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ,

УЧИНЕНИХ ЖІНКАМИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2005

Дисертація є рукописом.

Робота виконана на кафедрі кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник – доктор юридичних наук, професор Даньшин Іван Миколайович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права, член-кореспондент Академії правових наук України.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Шакун Василь Іванович, Національна академія внутрішніх справ України, перший проректор, член-кореспондент Академії правових наук України;

доктор юридичних наук, професор Мельник Микола Іванович, Центральна виборча комісія України, заступник Голови, заслужений юрист України.

Провідна установа – Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України, відділ проблем кримінального права, кримінології та судоустрою, м. Київ.

Захист відбудеться 23 червня 2005 р. о 9.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.086.01 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

Автореферат розісланий 19 травня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Шепітько В.Ю.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наявність жіночої злочинності в Україні, а у певні періоди і її значне зростання, має вкрай негативні наслідки. Цей факт призводить до помітного погіршення якості виховання і появи бездоглядних дітей, розпаду сімей, поглиблює падіння моральності, негативно впливає на рівень духовності суспільства в цілому.

Мотиви, що керують жінками, й до цього часу оточені ореолом незбагненності та відсутності будь-яких сталих закономірностей. Особливої актуальності питання мотивів і мотивації набувають у випадку вчинення жінкою діянь, що за своїм змістом не є загальноприйнятими чи адаптивними в людському суспільстві. Визначення кількісних та якісних характеристик, змісту мотивів і мотивації людини, питання їх діагностування, домінантний вплив культурного, освітнього рівня особистості, історії її розвитку, особливостей функціонування нервової системи чи ситуації, в якій вона опинилася, на формування мотиву злочину – це лише частина широкого кола питань, які виникають при дослідженні проблем мотивів і мотивації людської діяльності.

Теоретичне підґрунтя дослідження мотивів і мотивації розробляли такі видатні вчені, як А.І. Алексєєв, Б.С. Волков, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, У.С. Джекебаєв, М.І. Єнікєєв, А.Ф. Зелінський, К.Е. Ігошев, Д.П. Котов, В.В. Лунєєв, А.В. Наумов, Т.Г. Рахімов, А.В. Савченко, С.А. Тарарухін, певні аспекти цієї проблеми досліджували І.П. Лановенко, М.І. Мельник, В.О. Коновалова, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, М.І. Панов, В.І. Шакун та інші спеціалісти в галузі кримінального права і кримінології. Мотивації людської діяльності присвячені роботи вчених-психологів Є.П. Ільїна, С.С. Занюка, А.Г. Маслоу, О.М. Леонтьева, П.В. Симонова, Х. Хекхаузена й інших.

Проблема жіночої злочинності в різні часи привертала увагу багатьох дослідників, серед яких Ю.М. Антонян, А.А. Габіані, В.В. Голіна, М.Н. Голоднюк, Л.Ш. Берекашвілі, А.К. Звірбуль, В.М Зирянов, І.А. Кирилова, В.О. Меркулова, В.А. Серебрякова, О.В. Середа, П.М. Тарновська, Д.А. Тузов, Г.Ф. Хохряков, Л.О. Шевченко, Т.М. Явчуновська, А.І. Яковлєв та інші. Кримінологічні характеристики жіночої злочинності в Україні та питання її попередження в окремі роки досліджували на рівні кандидатських дисертацій А.Б. Блага, М.В. Стрюк, Т.А. Шулежко, В.В. Федусик.

Сьогодні знову зростає інтерес до психології особистості, складних динамічних змін у її діяльності і вчинках, впливу особистісних якостей на вчинення злочину. Все це робить винятково актуальним вивчення мотивів протиправної діяльності людини, її мотиваційної сфери. Комплексне глибоке дослідження мотивів і мотивації саме жіночої складової загальної системи злочинності є новим і необхідним кроком для розуміння процесів, що відбуваються в сучасному суспільстві, розробки ефективних стратегій попередження даного різновиду злочинності.

Вважаємо, що аналіз мотивів і мотивації діяльності людини, з’ясування причин порушення нею суспільних норм і вчинення злочину є невід’ємною частиною розвитку кримінологічної науки, підґрунтям створення комплексної системи заходів з попередження злочинності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дисертаційного дослідження передбачений планом науково-дослідної роботи Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (протокол № 4 від 24.12.99. р.) та спрямований на виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розкриття головних закономірностей формування мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, аналіз напрямків й розробка практичних рекомендацій з профілактики жіночої злочинності на сучасному етапі розбудови українського суспільства. Для досягнення поставленої мети були сформульовані такі завдання:

- дослідити історичні шляхи існування та відтворення жіночої злочинності, її мотиви на різних етапах розвитку суспільства;

- дати розгорнуту кримінологічну характеристику сучасних злочинів, учинених жінками, виявити найбільш типові соціально-демографічні, кримінально-правові та психологічні риси жінок, які скоїли злочин;

- розкрити міждисциплінарний зміст поняття мотиву, дати визначення мотиву злочину в сучасній кримінології;

- з’ясувати мотиви злочинів, що вчиняються жінками, проаналізувати їх сутність, джерела формування, кримінологічне значення;

- здійснити аналіз поняття і визначити функції мотивації людської діяльності, встановити психологічні особливості мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочини;

- визначити головні напрямки попередження жіночої злочинності в умовах розвитку правової держави та розбудови громадянського суспільства;

- розробити науково обґрунтовані і практично здійснимі заходи розвитку і коригування мотиваційної сфери особистості з урахуванням виявлених деформацій та відхилень у мотивах і мотивації жінок, які вчинили злочин.

Об’єктом дослідження є жіноча злочинність як складова частина загальної злочинності, мотиви і мотивація поведінки жінок, втілені у вчинених злочинах.

Предметом дослідження є поняття, особливості мотивів і мотивації злочинів, їх різновиди, відмінності мотиваційної сфери злочинниць і просоціальних жінок; кримінологічна характеристика злочинів, учинених жінками, відмітні риси осіб жіночої статі, які вчинили злочин; засоби коригування мотиваційної сфери особистості, спрямовані на попередження жіночої злочинності.

Методи дослідження. Досліджуючи проблеми мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, авторка застосовувала загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, зокрема: системно-структурний метод (при визначенні поняття, структури особистості жінки-злочинниці та жіночої злочинності, поняття, структури, класифікації та функцій мотивів і мотивації та ін.); історичний (дослідження розвитку жіночої злочинності, її характерних рис у різні історичні періоди); порівняльний метод (у процесі аналізу кількісно-якісних показників жіночої злочинності, психологічних рис жінок, які вчинили злочин, і просоціальної контрольної групи); логіко-юридичний (аналіз нормативного регулювання правового становища жінок, регламентації діяльності з попередження жіночої злочинності тощо); конкретно-соціологічні та статистичні методи збору інформації (при вивченні матеріалів кримінальних справ та інформаційних звітів міністерств, відомств і їх підрозділів, анкетуванні засуджених жінок, обробці результатів психологічного тестування та ін.); психологічні методи дослідження особистості (діагностика типових рис мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочин, і контрольної групи), інші методи. Вказані наукові методи використовувалися у взаємозв’язку і взаємозалежності, що сприяло всебічності та об’єктивності проведення дослідження, обґрунтованості теоретичних висновків і практичних рекомендацій.

Емпірична база дисертаційного дослідження складається з вивчення і аналізу 380 кримінальних справ, за якими засуджувалися жінки в Харківській, Полтавській, Київській областях і м. Києві у 1997-2001 роках; анкетування і психологічного тестування 152 жінок, які вперше відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк у Качанівській виправній колонії № 54 та Дніпродзержинській виправній колонії № 34; 100 жінок, які відбували покарання у виді позбавлення волі на певний строк повторно в Чернігівській виправній колонії № 44; анкетування і психологічного тестування 100 жінок контрольної групи, підібраної за відповідними соціально-демографічними характеристиками; аналізу статистичних звітів і інформації МВС України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Державного комітету статистики України за 1997 – І півріччя 2004 року.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в проведеному на дисертаційному рівні комплексному дослідженні проблеми мотивів і мотивації жіночої злочинності з точки зору її кримінологічних, кримінально-правових, соціальних і психологічних складових, аналізу мотивів і мотивації злочинів, учинених жінками, особливостей їх формування, історичного розвитку. До найбільш вагомих результатів віднесені такі теоретичні положення і практичні рекомендації:

- досліджено сучасну кримінологічну характеристику злочинів, учинених жінками (зібрані і проаналізовані кількісно-якісні показники цих злочинів, розроблена поглиблена характеристика особистості жінок-злочинниць);

- на базі міждисциплінарного підходу до вивчення мотивів злочинної діяльності, їх всебічного аналізу дано авторське кримінологічне визначення мотиву злочину, проведена подальша класифікація мотивів;

- уперше отримані комплексні дані про динаміку і гендерні особливості мотивів жінок, які вчинили злочини, а також їх кількісні та якісні характеристики;

- наведене авторське бачення мотивації злочинної діяльності як процесу виникнення мотиву, його оформлення і розвитку, вибору протиправного шляху, активації та коригування діяльності, спрямованої на задоволення певної потреби; удосконалено визначення головних функцій, які виконує мотивація (відображувальна, сенсоутворююча, спонукальна, організуюча, керівна та захисна);

- уперше в Україні досліджені психологічні риси мотиваційної сфери жінок, які засуджені за вчинення злочину; здійснено порівняльний аналіз з відповідними показниками контрольної групи просоціальних жінок, діагностовано певні відмінності, деформацію мотивів і процесів мотивації жінок-злочинниць;

- у роботі дістали подальший розвиток комплексні заходи, спрямовані на зміну зовнішніх мотиваційних чинників через зміну оточуючого середовища жінок шляхом покращання соціально-економічного та правового становища жінок, створення реальних механізмів їх захисту;

- удосконалені знання стосовно шляхів позитивної зміни мотивів і мотивації жінок заходами індивідуального соціально-психологічного впливу через дотримання рекомендацій психогігієни й психопрофілактики; запропоновано низку психотерапевтичних заходів з коригування мотиваційної сфери жінок, які вчинили злочин або які за іншими показниками потребують застосування профілактичних заходів.

Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці нових підходів дослідження жіночої злочинності, діагностики мотивів і особливостей мотивації жінок, які вчинили злочин, у подальшому розвитку наукових знань про жіночу злочинність, а також у застосуванні заходів попередження жіночої злочинності шляхом впливу на зовнішні та внутрішні фактори мотиваційної сфери особистості, перебудови ієрархії мотивів, засвоєння нових поведінкових стратегій. Наукові здобутки дисертантки можуть бути використані в практичній діяльності суб’єктів загальносоціального, спеціально-кримінологічного та індивідуального попередження жіночої злочинності для удосконалення правового, соціально-економічного і політичного становища жінок, усунення негативного впливу фонових явищ на формування мотивів протиправної поведінки жінок, покращення виховної, освітньої й психологічної роботи з жінками. Основні положення дисертації можуть бути використані при вивченні в юридичних вузах таких наукових дисциплін, як кримінологія, кримінально-виконавче право, кримінальна психологія.

Апробація результатів дослідження. Головні результати дисертаційної роботи були викладені в доповідях на науково-практичних конференціях і семінарах: “Злочини проти особистої волі людини” (Харків, 19-20 вересня 2000 р.), “Конституція – основа державно-правового будівництва і соціального розвитку України” (Харків, 30 червня 2001 р.), “Новий Кримінальний кодекс України: питання застосування і вивчення” (Харків, 25-26 жовтня 2001 р.), “Нове законодавство України та питання його застосування” (Харків, 2003 р.), "Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан та шляхи її попередження" (Харків, 27 листопада 2003 р.). Результати дослідження використовувались автором при проведенні практичних занять з кримінології, кримінально-виконавчого права і правової статистики.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в трьох наукових статтях, які були надруковані у фахових виданнях, п’яти тезах наукових доповідей і повідомлень на науково-практичних конференціях і семінарах.

Структура дисертації відповідає її меті і завданням. Вона складається з вступу, чотирьох розділів, які містять 12 підрозділів, висновків, списку використаної літератури (333 найменування) і трьох додатків. Загальний обсяг роботи 237 сторінок. Текст дисертації 190 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, визначаються її мета і завдання, об’єкт і предмет дослідження, вказуються методи проведення дослідження та його емпірична база, зазначається наукова новизна отриманих результатів, їх практичне значення, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження.

Розділ 1. "Кримінологічна характеристика жіночої злочинності" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. "Кримінально-правова характеристика жіночої злочинності" розглянуто розвиток кримінально-правових засад відповідальності жінки за вчинений злочин. Це питання висвітлюється в історичному аспекті. Дисертантка зауважує, що з розвитком людського суспільства поволі змінювалося й правове становище жінки, зокрема як суб’єкта кримінальної відповідальності: згодом у кримінальному праві впроваджувалася більш рівна відповідальність жінок та чоловіків, відбувалася поступова гуманізація покарань.

Особливу увагу приділено Кримінальним кодексам України 1922, 1927 та 1960 років, де простежуються зміни у виокремленні жінки як суб’єкта злочину. Чинний Кримінальний кодекс України виділяє жінку-матір, яка є спеціальним суб’єктом злочину, в ст. 117, ч.2 ст. 135, ч.2 ст. 155 та ч.2 ст. 156. Частина 2 ст. 135 (Залишення в небезпеці) діючого КК України вводить новий склад злочину, спеціальним суб’єктом якого виступає жінка. Відповідальність матері, на відміну від загального суб’єкта злочину, за ті самі дії стосовно новонародженої дитини, посилена: обмеження або позбавлення волі на три роки на відміну від двох років для загального суб’єкта. Виділення матері та посилення її відповідальності за ознакою статі, сімейного стану порушує рівність прав жінок та чоловіків, передбачених ст. 24 Конституції України.

Проведений аналіз кримінального законодавства України дозволяє зазначити, що у ньому закладені основи правової теорії кримінально-правового статусу жінки як суб`єкта кримінальної відповідальності за всі можливі злочини. Поряд з цим законодавець виходить з того, що жінки, які виконують материнські функції, є спеціальними суб`єктами кримінальної відповідальності, оскільки існують суттєві відмінності у визначенні щодо них системи покарання, пільгових умов та порядку їх виконання.

У підрозділі 1.2. "Кількісно-якісні показники жіночої злочинності в Україні" міститься аналіз показників жіночої злочинності, їх тенденцій на теренах України. Авторка роботи констатує, що традиційно, протягом століть, рівень жіночої злочинності залишається у кілька разів меншим від рівня чоловічих злочинів. Проведене вивчення кримінологічних джерел свідчить, що у ХХ сторіччі більш широка участь жінок у виробничій діяльності та громадському житті, різкі зміни у духовній та ідеологічній сферах, жорстока криза під час воєн зумовили коливання кількості злочинів, учинених жінками. В окремі роки питома вага жіночої злочинності досягала 20%. Щодо її структури, то найбільш поширеними виявилися злочини з корисливих мотивів. У другій половині ХХ століття значну частину таких діянь становили розкрадання, обман покупців чи замовників. Злочини корисливо-насильницької і насильницької спрямованості в зазначений час складали значно меншу частину, але їх суспільна небезпечність залишалася достатньо високою.

У роботі підкреслюється, що сучасне зменшення обсягів жіночої злочинності (38512 осіб у 2001 р., 33725 – у 2002 р., та 32021 – у 2003 р.) обумовлено багатьма неоднозначними факторами, серед яких скорочення чисельності населення, декриміналізація деяких діянь та інші. Порівняння абсолютних показників з минулими десятиліттями вказує, що жіноча злочинність 2002 р. відносно 1979 р. має темп зростання – 150,2%, а 2003 р. – 142,6%. Коефіцієнти злочинної активності жінок демонструють її значне підвищення: 1990 р. – 97 осіб на 100000 населення, а в 2001 р. – 148,5.

У новому тисячолітті найпоширенішими залишаються злочини з корисливих мотивів, серед яких перше місце займають крадіжки. У 2000 р. кількість жінок, які вчинили крадіжки, становила 25,4%, у 2001 р. – 27%, у 2002 р. – 27,7%, у 2003 р. – 28,7%. Типово “жіночим” злочином із корисливих мотивів лишається обман покупців та замовників, який за матеріалами досліджених кримінальних справ складає до 4% злочинів, учинених жінками. Серед інших корисливих злочинів жінками найчастіше вчиняється шахрайство: 3,4% у 2000 р., 2,9% у 2001 р., 2,3% у 2002 р., 2,7% у 2003 р.; менш розповсюджені грабежі та розбої.

На жаль, за останні п’ятнадцять років в Україні набуло значного поширення таке негативне суспільне явище, як наркотизм. Кількість жінок, притягнутих до кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, постійно збільшується. Їх питома вага зросла майже у десять разів: від 2,3% у 1990 р. до 13,5% у 2000 р., 21,8% у 2001 р., 29,3% у 2002 р. та 25,7% у 2003 р. Дисертантка наголошує, що поширення наркотизму в таких масштабах має значну суспільну небезпеку, становить загрозу здоров’ю всієї нації.

В останні роки простежується тенденція до зменшення хуліганства, вчиненого жінками: 3,3% у 2000 р., 2,9% у 2001 р., 2,4% у 2002 р., 2,7% у 2003 р. Однак за абсолютними показниками кількість цих злочинів залишається значно більшою, ніж у 1990 р. Загалом у 2003 р. та за 6 міс. 2004 р. злочини проти громадського порядку та моральності вчинили відповідно 4,4% та 4,2% осіб жіночої статі.

Злочини проти життя та здоров’я особи складають близько 7% зареєстрованої жіночої злочинності. Питома вага жінок, які вчинили умисні вбивства, протягом 90-х років не перевищувала 1%. З 2000 р. спостерігається стійка тенденція до повільного зростання кількості тяжких насильницьких злочинів у структурі жіночої злочинності. Виявлених осіб жіночої статі, які скоїли убивство, у 2000 – 2001 рр. було 1,2%, у 2002 р. – 1,4%, у 2003 р. – 1,2%. Тяжкі тілесні ушкодження становлять 1,1% у 2000 р., 1,3% у 2001 р., 1,4% у 2002 р., 1,6% у 2003 р., тілесні ушкодження середньої тяжкості – близько 1,4% у 2001 – 2002 рр., 1,7% у 2003 р. Злочини проти життя та здоров’я особи вчинили 5,9% загальної кількості виявлених осіб жіночої статі у 2003 р. та 6% виявлених жінок за 6 міс. 2004 р.

Отримані дані дозволяють прогнозувати подальше зростання жіночої злочинності в Україні, що зумовлює актуальність детального її вивчення та підвищення ефективності попереджувальних заходів.

У підрозділі 1.3. “Кримінологічна характеристика особистості жінок, які вчинили злочин” аналізуються кримінологічно значущі елементи структури особистості жінок, які вчинили злочин: соціально-демографічні, кримінально-правові, психологічні риси та якості моральної свідомості, особистісно-рольові властивості, загальнозначущі людські якості.

Щодо неповнолітніх жінок авторка зауважує, що в останні роки існує тенденція до повільного, але впевненого зростання таких злочинниць, незважаючи на коливання абсолютної кількості неповнолітніх осіб жіночої статі, які вчинили злочин: 1856 осіб у 2000 р., 1860 – у 2001 р., 1717 – у 2002 р. та 1790 осіб у 2003 р. При цьому питома вага неповнолітніх серед жінок, які вчинили злочин, постійно збільшується і становить 4,0% у 2000 р., 4,8% у 2001 р., 5,1% у 2002 р. та 5,6% у 2003 р. Зважаючи на зменшення абсолютної кількості осіб у віці до 18 років серед населення, подібний рівень злочинності неповнолітніх дівчат викликає занепокоєння. Злочини вчиняються ними переважно з користі, мотивів особистої неприязні та помсти. Мотиви неповнолітніх злочинниць тісно переплітаються зі статусними і найчастіше набувають корисливого спрямування: дівчата прагнуть самоствердитися через наявність грошей, матеріальних цінностей, що відображає сучасний стан шкали цінностей суспільства.

У дисертації зазначається, що у значної частини 18 – 24-річних жінок мотиваційна сфера ближча до неповнолітніх, ніж до дорослих. Їх питома вага за даними вибіркового дослідження кримінальних справ сягає понад 20%, а серед осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, 9,9% – 11,2%. Близько 46,3% засуджених жінок належать до вікової категорії 25 – 39 років. Звертається увага на “омолодження” загальних вікових характеристик жінок-злочинниць. Питома вага осіб старшого віку становить у середньому 24,2%. При цьому спостерігається збільшення частки таких жінок у переважно аграрних регіонах. Серед осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, кількість літніх жінок вища і сягає у цілому 30,3%.

Певний кримінологічний інтерес становить сімейна ситуація у жінок, які вчинили злочин: одружених у досліджених регіонах від 34,3% до 43,6%. Не мають дітей 39,3% – 45,2%. Серед жінок, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, питома вага одружених сягає близько 35,7%. Відсутність повноцінної сім’ї утруднює виховання дітей, накладає на жінку додаткові навантаження з забезпечення матеріального добробуту родини, ускладнює її соціальне становище.

Жінки, судимість яких не знята і не погашена, становлять у середньому 13,8% серед досліджених осіб. Фактичний рецидив сягає по трьох регіонах 18,8%. Новим у кримінально-правовій характеристиці жінок є наявність значної кількості спеціального рецидиву за рахунок злочинів, пов`язаних з незаконним обігом наркотичних речовин (близько 40%). Зазначається низька зайнятість майбутніх злочинниць – майже 53% з них на момент вчинення злочину не навчалися і не працювали.

Психологічні риси жінок, які вчинили злочин, різноманітні і ґрунтуються на загальних особливостях функціонування нервової системи, засвоєних цінностях і стереотипах поведінки жінки. Враховуючи існування безлічі індивідуальних особливостей, важко наводити однозначні психологічні риси жінок, які вчинили злочин. Та хоча твердження про сталі відмінності дуже суперечливі, на думку авторки, вчинення жінками злочинів часто пов’язане з девіаціями в їх психологічному стані. Для таких жінок характерні підвищена емоційність, неврівноваженість, зниження вольових процесів. Слід назвати й наявність у багатьох з них побоювань бути незрозумілими, неприйнятими, відкинутими оточуючими, що є підґрунтям ворожого ставлення до суспільства, появи невмотивованої, на перший погляд, агресії, є перешкодою на шляху успішної адаптації жінки.

Розділ 2. “Мотиви злочинів, учинених жінками” складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 2.1. “Поняття та визначення мотивів діяльності людини” присвячено вивченню уявлень про мотиви людської діяльності, розроблених різними напрямками психологічної та юридичної науки. Проаналізувавши різні точки зору, авторка доходить висновку, що найчастіше провідні мотиви людської діяльності розглядають як прагнення до життя і задоволення сексуальної потреби або руйнації і смерті; як жадання почуття єдності, а також власного звеличення; дисертантка поділяє думку, що мотиви деструктивної, агресивної поведінки виникають внаслідок переживання суб'єктом фрустраційних ситуацій, пов’язані з нездатністю або небажанням людини відповідати за себе і свої вчинки перед суспільством.

Зазначається, що неусвідомлені елементи мотивації найбільше стосуються простих інстинктивних реакцій самозахисту, збереження цілісності організму. За даними дисертаційного дослідження, питома вага саме таких мотивів у вчиненні злочинів невелика. Психічно здорова людина будь-коли спроможна навести мотивування своїх вчинків – раціональне пояснення причин своєї діяльності через прийнятні для свідомості обставини.

Авторка вважає, що актуалізація певних потреб, їх задоволення чи фрустрація призводить до формування мотивів, заснованих як на безпосередньо нагальних потребах, так і на пов’язаних з ними емоціях, інтересах та психологічних станах. Соціальний зміст потреб має оцінюватися з урахуванням їх місця в діяльності людини, адекватності їх виникнення, інтенсивності та методів їх задоволення. Констатується, що зазвичай мотиву злочину передують деформовані, викривлені потреби особистості, неадекватна ієрархізація актуалізованих потреб.

Дисертантка приєднується до думки, що ієрархія мотивів не є фіксованою пірамідою, а будується на ґрунті особистісного змісту мотиву. Своєчасна зміна ієрархії потреб і мотивів відповідно до умов оточуючого середовища є запорукою успішної адаптації людини у суспільстві. Водночас конфігурація головних, внутрішньо ієрархізованих мотиваційних ліній є характерною складовою особистості людини, визначає загальну спрямованість її поведінки.

У підрозділі 2.2. "Кримінально-правове та кримінологічне визначення мотиву злочину" проводиться аналіз існуючих науково-теоретичних розробок щодо сутності мотивів злочинів та їх класифікації.

Обґрунтовується, що кожний вчинок, як правило, є полімотивованим, тобто керований багатьма мотивами. Незважаючи на безліч мотивів, які можуть спонукати до вчинення злочину, мотив, встановлений у ході кримінально-правового слідства, повинен відповідати меті злочину, бути логічним доповненням об’єктивно вчиненого діяння. При з’ясуванні мотиву злочину необхідно також приділяти увагу ієрархії мотивів і виявленню мотиву, який мав найбільшу спонукальну силу.

Зазначається, що при визначенні мотиву злочину слід акцентувати увагу на його усвідомленні, спонукальній функції та відповідності мотиву меті вчиненого злочину. Окрім того, мотив є безперечно внутрішнім утворенням, під м о т и в о м розуміється продукт інтеріоризації зовнішніх чинників, співставлення їх із внутрішніми потребами та настановами особистості, відповідно сформована спонука, яка виступає основою активності людини.

Враховуючи багатоманітність мотивів, групування яких різняться залежно від критеріїв їх розподілу, дисертантка пропонує класифікувати мотиви на: корисливі, різновидами яких є прагнення заволодіти грошима, транспортними засобами; злочини, вчинені на замовлення та інші; хуліганські мотиви; ревнощі; помсту; мотиви особисті неприязні, спорідненими до яких є мотиви міжнаціональної та релігійної ворожнечі; мотиви злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підрозділ 2.3. “Види та характеристика мотивів жіночої злочинності” складається з чотирьох пунктів.

У пункті 2.3.1. “Корисливий мотив у злочинах, учинених жінками" розглядаються проблеми користі як масштабного явища, властивого людству. Наголошується, що мотив користі є, з одного боку, стимулом для поступального руху і розвитку, з іншого — за умов, що користь стає вищою за загальнолюдські цінності, вона є стійким підґрунтям антисуспільних вчинків, однією з головних суб’єктивних детермінант як сучасної злочинності в цілому, так і її окремих різновидів.

Вказується, що майнова нерівність, значне розшарування населення за майновою ознакою створює міцні передумови для вчинення корисливих злочинів. Судова практика ряду регіонів свідчить, що з наведених у кримінальних справах мотивів користь є найпоширенішим (50 – 72,8%), а частка жінок, які вчинили корисливі злочини, невпинно зростає.

У роботі пропонується умовно розділити злочини, вчинені жінками з корисливих мотивів, на окремі групи за змістом мотиву: злочини, скоєні на ґрунті завищених та егоцентричних матеріальних прагнень, та корисливі злочини, вчинені жінками задля задоволення елементарних життєвих потреб, а також з метою забезпечення сім’ї і дітей одягом, продуктами харчування, ліками тощо – так звана користь сімейного характеру.

Пункт 2.3.2. "Хуліганські спонукання як мотиви злочинів, учинених жінками" містить детальний аналіз одного з найпоширеніших мотивів жіночої злочинності – хуліганського, тобто мотиву явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ст. 296 КК України). За інформацією, наданою управліннями МВС України за 2000 – 2001 роки, в сучасній структурі жіночої злочинності злочини з хуліганських мотивів впевнено посідають третє місце за частотою вчинення, залишаючи попереду злочини з корисливих мотивів та з мотивів придбання наркотичних речовин.

Зазначається, що хуліганські мотиви вкрай специфічні, адже внутрішня спонукальна сила, що штовхає на вчинення хуліганських дій, зводиться не до одного якого-небудь мотиву, а до безлічі, що прийнято називати хуліганськими спонуканнями. За матеріалами проведеного дисертаційного дослідження хуліганство, скоєне жінками, складає 4,8% – 5,4% від загальної сукупності злочинів. Майже 70% таких злочинів учиняється жінками в нетверезому стані. Серед мотивів хуліганства – також статусний мотив, притаманний більше підліткам і молодим жінкам. Завважується, що на вчинення жінками злочинів із хуліганських спонукань впливає такий внутрішній чинник, як висока емоційність, бурхливість та неврівноваженість реакцій у стресовому стані.

Пункт 2.3.3. "Мотиви насильницьких злочинів, учинених жінками" присвячено дослідженню внутрішнього підґрунтя насильницької злочинності жінок. Питома вага таких злочинів у дослідженій вибірковій сукупності складала в середньому 11,95%. Вчиненню насильницького злочину жінкою найчастіше передує нагромадження тяжких переживань, афективних станів і міжособистісних конфліктів як у середині сім’ї, так і у навколишньому середовищі, і, як наслідок, формування мотивів особистої неприязні. Дані дисертаційного дослідження свідчать, що в етіології вчинення насильства винятково високою є криміногенна роль пияцтва, стресових впливів, провокативної, агресивної поведінки потерпілих.

Значна частка насильницьких злочинів учиняється жінками з мотивів користі. Насильницька злочинність, зумовлена пануючою корисливою мотивацією, яка переважає всі інші цінності і мотиви, наголошує авторка, є ознакою девіації особистості та дещо деформованого світогляду.

Серед мотивів насильницьких злочинів слід назвати мотиви помсти і ревнощів. Помста, як мотив злочинної поведінки, має давні й міцні корені і ґрунтується на загальних принципах формування мотивів агресивних вчинків. Зазначається, що мотиваційні витоки помсти полягають у випередженні повторної агресії іншого індивіда. Помста часто поєднується зі статусними мотивами: вона повинна довести, що дана особа не дозволить нікому скривдити себе. Мотив помсти становить менше 1% серед зафіксованих мотивів злочинів, учинених жінками.

Для жінок, як більш емоційних істот, ніж чоловіки, мотив ревнощів є досить поширеним у виникненні побутових сварок та подальшому вчиненні злочинів. Питома вага злочинів, учинених жінками, у досліджених регіонах із мотивів ревнощів, лайки та інших побутових причин у 2000 та 2001 роках становить 1,1% – 8%. На думку авторки, мотив ревнощів, так само як і мотив помсти, повинен оцінюватися в контексті людської діяльності, позитивної чи негативної поведінки людини.

У пункті 2.3.4. "Мотиви злочинів, пов’язаних з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів" аналізується ситуація з поширенням наркоманії в Україні. Зазначається тенденція фемінізації цього різновиду злочинів, формування негативної внутрішньої субкультури серед деяких прошарків населення, яка породжує умови для поширення й засвоєння практики вживання наркотичних засобів, залучає нових членів та відпрацьовує механізми виробництва, перевезення і збуту наркотичних речовин. Спираючись на дані проведеного дисертаційного дослідження, наголошується, що особливості мотивації учинення злочинів у цій сфері обумовлені двома найголовнішими чинниками: чималим прибутком від продажу речовини та задоволенням або усуненням дискомфорту шляхом її споживання, що потребує відповідних заходів із попередження даного різновиду злочинності. При вивченні судової практики в обраних регіонах близько 15 – 23% від загальної кількості злочинів, учинених жінками, складали саме злочини у цій сфері.

Розділ 3 "Мотивація поведінки жінок, які вчинили злочин" містить три підрозділи.

У підрозділі 3.1. "Визначення і структура мотивації людської діяльності" зосереджено увагу на питаннях, які не мають у спеціальній літературі однозначного вирішення. На думку дисертантки, м о т и в а ц і ю злочинної поведінки слід розглядати як процес виникнення мотиву на ґрунті актуалізованої потреби, його оформлення й розвитку, вибору протиправного шляху, активації та коригування злочинної діяльності, спрямованої на досягнення поставленої мети. Відтак, зміна фізіологічного стану організму, активності вищої нервової системи, емоційна значущість задоволення актуалізованих потреб, засвоєні принципи та зразки поведінки є необхідними елементами мотиваційних процесів, адже саме вони впливають на побудову ієрархії потреб і мотивів, обрання мотиву, мети і способу діяльності.

Дисертантка поділяє позицію, що відображувальна функція мотивації є одним з фундаментальних проявів загальної детермінованості всього людського існування. Спонукальна функція відповідає за початок активної діяльності людини у напрямку реалізації сформованого мотиву та досягнення відповідної мети. В обранні мотиву, мети, цілеспрямованості поведінки виявляється інша важлива функція мотивації – сенсоутворююча. Вона забезпечує усвідомлення власної діяльності, пояснення для себе її причин і мети. Планування діяльності відповідно до проаналізованої ситуації, критичний відбір засобів досягнення результату, корекція власних дій на шляху досягнення цілі є проявами організаційно-керівної функцій мотивації. З обранням мотивів, цілей та засобів, що не відповідають засвоєним цінностям, починає діяти захисна функція мотивації. Вона застосовується для приховування справжніх, непривабливих, негідних мотивів та цілей, з заміною їх на прийнятну, схвальну “офіційну версію” для виправдання самої себе і своїх дій. Такі “підмінені” мотиви складають мотивування поведінки особистості.

У підрозділі 3.2. "Гендерні відмінності мотивації" розглядаються проблеми особливостей мотиваційної сфери жінок. Констатується наявність істотних психологічних відмінностей між чоловіками і жінками, пов'язаних з особливими функціями жінки-матері. Водночас вказується, що емпіричні дані з цього питання недостатні і часто суперечливі. Встановленим фактом вважають деяку залежність жіночої психіки від менструального циклу, вагітності, клімактеричного періоду, хоча їх вплив часто перебільшують. Зазначається підвищена емотивність жінок, менша, ніж у чоловіків, схильність розвинутися у психотичну чи психопатичну особистість. Дисертантка дотримується точки зору, згідно з якою гендерні особливості агресії коливаються залежно від виду досліджуваної агресії. Прояви фізичної агресії більше притаманні чоловікам, у той час як вербальна агресія за певних умов із легкістю актуалізується жінками.

Авторка доходить висновку, що базові ідентифікаційні структури особистості, пов’язані з народженням дітей і вихованням наступного покоління, повинні чітко зберігатися у будь-якої здорової особистості. Їх деформація вплине на подальшу, філогенетично молодшу соціалізацію, утруднить адаптацію особистості до оточуючого світу, поставить під загрозу саме існування суспільства.

У підрозділі 3.3. "Емпіричне дослідження психологічних особливостей мотивів і мотивації жінок, які вчинили злочин" на підставі застосування психологічного тестування здійснено аналіз характерних рис мотиваційної сфери жінок, які відбувають покарання за вчинений злочин. Дослідження виявило утруднення статеворольової ідентифікації таких жінок, значні відмінності жінок-злочинниць від контрольної групи жінок у реалізації поведінкових стратегій материнства, виховання дітей. Зазначено неврегульованість лабільності мотивації, наявність ригідності мотивів, деформація мотиву досягнення. Жінки, засуджені за вчинення злочину, переважно керуються інтернальною мотивацією, що утруднює засвоєння соціальних вимог і норм. Опрацювання результатів кореляційного аналізу демонструє пов’язаність корисливої мотивації з прагненням досягнути певного суспільного статусу, асоціацію матеріальних статків з важливими, значущими здобутками. У той же час від’ємний коефіцієнт кореляції мотиву досягнення з насильницькими злочинами підтверджує, що значна кількість останніх вчиняється жінками з емоційно забарвлених мотивів і частіше характерна для жінок, які не ставлять собі за мету високі цілі. Отримані результати дозволяють покращити індивідуальну психокорекційну роботу з жінками, які вчинили злочин, підвищити її ефективність.

Розділ 4 "Попередження злочинів, які вчиняються жінками" складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 4.1. "Загальне визначення поняття попередження злочинності" визначаються основи категорійного апарату, що застосовується при здійсненні заходів з попередження жіночої злочинності, робиться висновок про те, що для визначення даного різновиду діяльності найбільш відповідним є термін "попередження злочинності". Авторкою поділяється позиція щодо визначення попередження злочинності як сукупності різноманітних видів діяльності у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ та процесів, що породжують злочинність або сприяють їй, а також недопущення вчинення злочинів на різних стадіях злочинної поведінки.

Зазначаючи, що мотивація формується під впливом як зовнішніх, так і внутрішніх факторів, дисертантка наголошує, що різноманітні заходи попередження злочинності повинні мати за мету позитивний вплив на мотиваційну сферу людини. Розвиток оточуючого середовища, покращення зовнішніх обставин існування людини створюватимуть передумови для появи нових, просоціальних мотивів поведінки. Внутрішні фактори мотивації, такі як засвоєні зразки поведінки, установки, моральні норми і цінності, набуті індивідом під впливом життєвого досвіду, поволі змінюватимуться відповідно до зовнішніх умов середовища. Отже, для більш ефективного попереджувального впливу необхідні комплексні заходи різнопланового характеру, які включатимуть як роботу з кожною особистістю, з певними соціальними групами, так і масштабні заходи на державному рівні.

Підрозділ 4.2. “Загальносоціальні і спеціально-кримінологічні заходи попередження жіночої злочинності” містить аналіз відповідних заходів попередження жіночої злочинності.

У руслі попередження жіночої злочинності, як і будь-якого різновиду злочинності взагалі, неефективно лише забороняти вчинення злочину, необхідно протиставити, надати як приклад розвинуті соціально схвалені форми поведінки. На думку авторки, заходи загальносоціального попередження жіночої злочинності – соціальні, економічні, ідеологічні, культурно-виховні та інші є винятково актуальними для покращення становища жінок. Одним з головних шляхів удосконалення суспільних відносин у перелічених сферах є правове регулювання діяльності різноманітних державних та громадських інститутів, окремих громадян, що впливає на життя жінок і, як наслідок, змінює їх життєві цінності, переконання та звичний спосіб життя.

З метою попередження жіночої злочинності дисертантка вважає доцільним розробити і впровадити чітку координацію всього комплексу питань щодо правового та соціального захисту жінок, наголошує на необхідності удосконалення сучасної стратегії протидії наркотизації та алкоголізації населення, на поєднанні заходів з профілактичного інформування та профілактичного навчання різних вікових та соціальних груп, забезпечення змістовного дозвілля та відпочинку, насамперед молоді, пропаганди здорового способу життя з підвищенням якості медичної та психологічної допомоги.

У підрозділі 4.3. “Індивідуальні заходи попередження злочинної поведінки (заходи індивідуальної профілактики)” підкреслюється, що зниженню рівня жіночої злочинності, зменшенню кількості рецидивних злочинів повинно сприяти індивідуальне попередження злочинів, яке розглядається як діяльність державних і недержавних органів, організацій, їх підрозділів, окремих громадян по недопущенню вчинення злочинну з боку конкретної особи, від якої з великою імовірністю слід очікувати вчинення злочину. Наголошується, що індивідуальне попередження злочинності повинно проводитися з урахуванням культурних та психологічних особливостей, цінностей і засвоєних моделей поведінки, конкретних мотиваційних конструктів кожної особистості. Жоден із різновидів індивідуальної попереджувальної роботи не має переваг перед іншими і повинен застосовуватися з огляду на конкретну життєву ситуацію і особистісні потреби індивіда.

При проведенні індивідуальної профілактики злочинної поведінки жінок великого значення набувають заходи з перебудови (корекції) мотиваційної сфери, що спираються на рекомендації психологічної науки і її прикладних галузей. До таких належать психогігієна, психопрофілактика, різноманітні види психотерапевтичної роботи, які інтегрують в собі різні галузі знань і