ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

Соловйова Аліна Миколаївна

УДК № 343.3./7

Кримінально-правова характеристика примушування до виконання

чи невиконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК України)

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально – виконавче право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Львів – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат юридичних наук доцент

Андрушко Петро Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри кримінального права та кримінології

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Стрельцов Євген Львович,

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова,

завідувач кафедрою кримінального права, кримінального

процесу та криміналістики

кандидат юридичних наук, доцент

Хавронюк Микола Іванович,

Апарат Верховної Ради України,

завідувач відділом головного

науково-експертного управління

Провідна установа: Національна академія внутрішніх справ України (м. Київ)

Захист відбудеться 13 січня 2005 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.03 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 14

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий 10 грудня 2004 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А. Луць

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У сучасних умовах подальшого розвитку України як самостійної незалежної держави особливої ваги набувають питання правового регулювання цивільно-правових відносин та розробки заходів, спрямованих на їх стабілізацію, а також на захист прав суб’єктів цих відносин. При переході до ринкових відносин поява різних форм власності та зменшення питомої ваги державної власності зумовили появу нових підстав економічних конфліктів, які просто не могли , які просто не могли зародитися за радянські часи в умовах існування державної форми власності в привілейованому положенні.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55).

Учинення в таких умовах діянь, пов’язаних із примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань всупереч порядку, встановленому законодавством, створює загрозу національній безпеці України у сфері економіки, з одного боку, і порядку управління та інтересам правосуддя – з іншого. Здійснюючи позасудовий захист порушених цивільних прав, особа, тим самим, ігнорує легальний, визначений законодавством, порядок їх вирішення. Такий позазаконний захист вона досить часто здійснює, звертаючись до злочинних угрупувань, своєрідних органів “тіньової” юстиції, які спеціалізуються на “вибиванні боргів”.

Ситуацію, за якої винна особа ігнорує судовий порядок вирішення цивільних спорів, на наш погляд, можна пояснити рядом причин, серед яких: 1) негативна оцінка населенням легального вирішення спорів судовими органами; 2) низький рівень правової культури населення; 3) недосконалість законодавства; 4) наявність глибокої економічної кризи в державі; 5) різке зниження життєвого рівня населення.

У минулі роки, за відсутності в Кримінальному кодексі України (далі – КК) спеціальної норми, яка б криміналізувала такий тип злочинної поведінки, дії винних осіб, які примушували до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, кваліфікувалися за певних умов як самоправство або як вимагання. Проте за самоправство передбачалося занадто м’яке покарання, очевидною була невідповідність розміру санкції статті 198 “Самоуправство” КК України 1960 р. характеру та ступеню суспільної небезпечності дій, які виражались у примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

У свою чергу кваліфікація таких дій як вимагання – це шлях до аналогії, застосування якої, на нашу думку, є недопустимим у кримінальному праві. Тому Законом України від 20 листопада 1996 року № 530 “Про внесення змін і доповнень до Кримінального й Кримінально-процесуального кодексів України” КК України 1960 р. був доповнений новою статтею – ст. 198? (“Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань”). Фактично без суттєвих змін даний склад злочину включений й до чинного КК України 2001 р. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань має практику застосування. Протягом 1998 р. – 1 півріччя 2003 р. судами України була розглянута така кількість справ: 1998 р. – 336 справ; 1999 р. – 477 справ; 2000 р. – 538 справ; 2001 р. – 435 справ, із них 382 справи по ст. 198? КК і 53 справи по ст. 355 КК 2001 р.; 2003 р. – 307 справ, з них 20 по ст. 198І ?К 1960 р. і 287 справ по ст. 355 КК 2001 р.

На наш погляд, проблеми відповідальності за даний злочин набули особливої актуальності у зв’язку з прийняттям Верховною Радою України 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу (далі - ЦК), що набрав чинності з 1 січня 2004 р. Зокрема, згідно зі ст. 19 ЦК передбачено, що особа має право на самозахист свого цивільного права та права іншої особи від порушень і протиправних посягань, під яким розуміється застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою чи встановлюватися договором або актами цивільного законодавства.

Отже, законодавець, передбачивши право на самозахист цивільних прав, поставив перед правозастосовчими органами та науковцями проблему визначення змісту цього інституту, умов його правомірності та відмежування від діяння, відповідальність за яке передбачена ст. 355 КК України.

Вибір даної теми як предмета дисертаційного дослідження був зумовлений також тим, що в сучасній кримінально-правовій літературі поки що відсутні спеціальні монографічні дослідження, присвячені даній проблемі.

Таким чином, актуальність теми дисертації зумовлюється також потребою комплексного дослідження такого складу злочину як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань відповідальність за який передбачена ст. 355 КК України 2001р. а також значним зростанням кількості вчинених злочинів такої категорії та проблемами їх кваліфікації.

Питання кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань розглядались в працях українських учених: П.П. Андрушка, Н.О. Бондаренка, О.О. Дудорова, В.А. Клименка М.Й. Коржанського М.І. Мельника В.О. Навроцького, Є.Л. Стрельцова, В.І. Терентьєва, М.І. Хавронюка, Л.А. Хруслової, Н.М. Ярмиш та деяких інших, - переважно на рівні науково-практичних коментарів до ст. 198? КК 1960 р. та ст. 355 КК 2001 р., а також у підручниках та наукових статтях.

Зазначеним вище проблемам приділяли увагу й зарубіжні вчені, зокрема, В.В. Борода, П.О. Скобліков та В.В. Тимощенко.

Враховуючи ті обставини, що проблеми кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань аналізувалися недостатньо і комплексні дослідження з цих питань не проводилися, у даному дисертаційному дослідженні зроблена спроба з урахуванням досягнень науки й практики проаналізувати зміст ознак складу злочину передбаченого ст. 355 КК України запропонувати текст диспозиції цієї кримінально-правової норми та розробити рекомендації та розробити рекомендації для правозастосовчих органів щодо кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка на 1997-2000 р., тема № 97117 (0197U003329) “Проблеми кримінально-правового захисту підприємницької діяльності”. Робота спрямована на реалізацію положень Указу Президента України “Про заходи для подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18 лютого 2002 р. № 143/2002, положень Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/2000, одним із напрямів досягнення мети якої є вжиття заходів, спрямованих на зменшення рівня злочинності в Україні.

Мета й основні завдання дослідження. Метою дослідження є здійснення кримінально-правової характеристики складів злочину, передбаченого ст. 355 КК України, визначення та наукове обґрунтування на цій підставі критеріїв відмежування даного злочину від інших, у тому числі суміжних злочинів, що прямо пов’язане з обов’язком і правом особи, яка скоїла злочин, відповідати за вчинене виключно на підставі закону.

Для досягнення зазначеної мети дисертантом були поставлені такі завдання: 1) проаналізувати зарубіжне кримінальне законодавство і виявити статті, які передбачають відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, провести порівняльно-правове дослідження цих статей зі ст. 355 КК України; 2) проаналізувати ознаки основного й кваліфікованих складів даного злочину через призму змін, що відбулися з прийняттям нового КК України; 3) дослідити в контексті обраної теми спеціальну літературу з питань кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; 4) узагальнити судову практику з питань застосування законодавства про кримінальну відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань; 5) розробити пропозиції щодо вдосконалення кримінально-правової норми, якою передбачена відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Враховуючи наведене, об’єктом даного дисертаційного дослідження є діяння, пов’язані із примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а предметом – кримінально-правова норма, яка передбачає відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, а також аналогічні норми КК зарубіжних держав, правозастосовча практика доктринальні положення науки кримінального права щодо кваліфікації злочинів тощо.

Методологічні основи дослідження представлені історичним (проведено порівняльний аналіз вітчизняного кримінального законодавства (КК України 1960 та 2001 років)), системно-структурним (визначено місце примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у системі злочинів проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян), формально-логічним (проведено аналіз основного і кваліфікованих складів злочину, передбаченого ст. 355 КК України).

Догматичний і порівняльно-правовий методи дозволили за допомогою аналізу змісту юридичних конструкцій і термінів у кримінальному законодавстві інших держав (КК Азербайджанської Республіки, КК Республіки Бєларусь, КК Грузії, КК Республіки Казахстан, Кримінальний закон (далі – КЗ) Латвійської Республіки, КК Литовської Республіки, КК Республіки Молдова, КК Російської Федерації, КК Республіки Узбекистан, КК Австрії, КК Іспанії, КК Голландії, КК Республіки Польща, КК Франції, КК ФРН, КК Швейцарії, КК Швеції), а також Модельному КК США проаналізувати закономірності появи норми про відповідальність за виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в КК України та здійснити аналіз складу такого злочину.

Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації стали праці вчених із кримінального права логіки філософії історії держави та права України історії держави та права зарубіжних країн цивільного права. Конкретні проблеми розглядались автором з урахуванням положень викладених у роботах вітчизняних та зарубіжних правників присвячених як загальним питанням інституту кримінальної відповідальності так і питанням кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зокрема це праці Ю.В. Александрова, П.П. Андрушка, М.І. Бажанова Ф.Г. Бурчака, О.О. Дудорова С.О. Єфремова, В.П. Ємельянова М.Й. Коржанського, В.М. Кудрявцева Н.Ф. Кузнєцової, П.С. Матишевського М.І. Мельника А.А. Музики, П.О. Скоблікова В.В. Сташиса Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, А.Н. Трайніна, Є.В. Фесенка М.І. Хавронюка С.Д. Шапченка С.С. Яценка та інших вчених.

Емпіричною базою дисертаційного дослідження є матеріали практики судів України в справах про злочини, передбачені ст. 198? КК України 1960 р. Зокрема, було вивчено 94 кримінальні справи зазначеної категорії, що розглядалися місцевими та апеляційними судами в період із 1996 р. по 2004 р., а також матеріали узагальнення судової практики по всіх регіонах України, які надійшли для вивчення у Верховний Суд України в 2004 р. Також були використані постанови Пленуму Верховного Суду України та ухвали його колегії суддів Судової палати у кримінальних справах по конкретних кримінальних справах.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в науці кримінального права вперше предметом спеціального наукового дослідження стали питання кримінально-правової характеристики примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань.

Особистий внесок дисертанта в наукову розробку проблеми полягає в обґрунтуванні нових теоретичних положень, уточненні змісту окремих понять та категорій, що мають значення для науки кримінального права та практики, а також удосконалення кримінального законодавства з питань забезпечення реалізації права суб’єкта на судовий захист порушеного цивільного права, яке виникло на підставі об’єктивно існуючого цивільно-правового зобов’язання.

На захист виноситься ряд нових у теоретичному плані та важливих у практичному відношенні положень:

1. Обґрунтована необхідність внесення змін та доповнень до ч. 1 ст. 355 КК України щодо розширення видів зобов’язань, примушування до виконання чи невиконання яких має тягти кримінальну відповідальність за цією статтею – не лише цивільно-правових зобов’язань але і будь-яких інших які виникають в інших галузях права (адміністративно-правові, трудові аліментні тощо). Формулювання “цивільно-правове зобов’язання” пропонується замінити на “будь-яке об’єктивно існуюче зобов’язання, яке виникло з підстав, передбачених законодавством”.

2. Обґрунтовується необхідність внесення змін до ч. 1 ст. 355 КК України щодо заміни в тексті статті терміну “угода” на термін “правочин”, враховуючи зміни, що відбулися в цивільному законодавстві у зв’язку з набранням чинності ЦК 2003 р., у якому вживається термін „правочин”, а не терміни “угода”.

3. Обґрунтовується доцільність уточнення назви розділу ХV КК України “ Злочини проти авторитету органів державної влади органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян”: пропонується повернутись до попередньої назви групи злочинів, розміщених у ньому, – “Злочини проти порядку управління.”

4. По-новому визначається основний зміст безпосереднього об'єкта передбаченого ст. 355 КК України злочину – ним пропонується вважати встановлений порядок реалізації права суб’єкта на судовий захист порушеного цивільного права, що виникло на підставі реального об’єктивно існуючого цивільно-правового зобов’язання.

5. Отримала додаткового обґрунтування думка про те, що предметом цього злочину є існуюче цивільно-правового зобов’язання.

6. Отримала подальший розвиток думка про те що посиленого кримінально-правового захисту потребують не лише близькі родичі особи яку примушують до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання а й інші особи які є близькими цій особі в силу тих чи інших життєвих обставин. Пропонується внести зміни до ч. 1 ст. 355 КК України і замінити словосполучення “близькі родичі” на “близькі особи”.

7. Обґрунтоване положення про необхідність розширення кола погроз, про які йде мова в ч. 1 ст. 355 КК України. Вивчення матеріалів судової практики показало, що примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань вчинюється не лише під погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами або пошкодження чи знищення їх майна але також і під погрозою розголошення відомостей, які можуть спричинити істотну шкоду правам і законним інтересам потерпілого або його близьких, а також під погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб. Запропоновано доповнити ч. 1 ст. 355 КК України словами “із погрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, розголошення відомостей, які можуть спричинити істотну шкоду правам і законним інтересам потерпілого або його близьких”.

8. Зроблено висновок про типовість утворення кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань незважаючи на те, що в основному складі цього злочину йдеться про погрозу насильством, а у кваліфікованих – про насильство. Дисертант підтримує точку зору тих авторів, які розглядають погрозу як форму насильства, а саме як насильство психічне що не порушує типовості утворення кваліфікованих складів.

9. Отримала подальший розвиток думка про те, що кваліфікація примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за ознакою повторності повинна відбуватися також із врахуванням сукупності, виходячи із тлумачення змісту ст. 33 КК України (ч. 1 ст. 355 і ч. 2 ст. 355 КК України (за ознакою повторності) ).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що висновки й пропозиції дисертанта можуть бути використані:

а) у наукових дослідженнях як теоретична основа при дослідженні проблем кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань;

б) у правотворчості при подальшому вдосконаленні кримінального законодавства;

в) у правозастосовчій діяльності правоохоронних та судових органів при вирішенні питань кваліфікації злочинів за ст. 355 КК України;

г) у навчальному процесі при викладанні курсу “Кримінальне право України. Особлива частина” для студентів юридичних вузів і факультетів та спецкурсів; при підготовці науково-практичних посібників методичних указівок.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, науково-практичних семінарах.

Окремі положення дисертації доповідалися та обговорювалися на міжнародних науково-практичних конференціях: “Права і свободи людини та сучасний суспільний прогрес” ( 24-25 лютого 1999 року Ужгород Україна) “Проблемы юридической науки и правоприменения ”(29-30 жовтня 1999 року Мінськ Республіка Бєларусь ) “Российское государство и право на рубеже тысячелетий” ( 2-4 лютого 2000 року Москва Російська Федерація).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, причому перший, третій та четвертий розділи складаються з трьох підрозділів, а другий – із п’яти, висновків, списку використаних джерел (317 найменувань, серед яких 203 іноземною мовою, 282 – це спеціальна література, 30 – нормативні акти і 5 – постанови Пленуму Верховного Суду України). Повний обсяг дисертації становить 217 сторінки, із них основного тексту – 169.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації та ступінь розробки проблеми дослідження його науково-теоретична основа зв’язок дисертаційної роботи з науковими програмами, планами, темами. Визначається об’єкт, предмет, основна мета і конкретні завдання дисертаційного дослідження, його основні нормативно-правові джерела, емпірична база, методологічна основа, дається коротка характеристика роботи. Сформульовані у концентрованому вигляді наукова новизна, теоретичне і практичне значення досягнутих у ході дослідження результатів, які виносяться на захист.

РОЗДІЛ 1 “Аналіз основного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Об’єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України” автор визнає наявність проблеми визначення поняття об’єкта в теорії кримінального права, аналізує погляди тих учених, які під об’єктом розуміють суспільні відносини, робить висновок про позитивне та негативне в такому розумінні об’єкта. Крім цього, дисертант наводить в цьому підрозділі позиції й тих авторів, які під об’єктом розуміють соціальні цінності, стає на їх точку зору, розкриваючи структуру останніх.

В цьому підрозділі досліджуються: родовий та безпосередній об’єкт, предмет злочину і потерпілий. Родовим об’єктом цього злочину автор пропонує визнавати нормальну управлінську діяльність органів державної влади (законодавчої виконавчої та судової) та органів місцевого самоврядування авторитет органів державної влади місцевого самоврядування та об’єднань громадян. Досліджується проблема місця примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в Особливій частині КК України.

У проекті КК, розробленому робочою групою Кабінету Міністрів України, даний склад злочину знаходився в розділі “Злочини у сфері господарської діяльності”. Автор, не погоджуючись із цим, у той же час вважає правильним розміщення ст. 355 у розділі “Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об’єднань громадян”.

Основним безпосереднім об’єктом примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань є на думку автора встановлений порядок реалізації права суб’єкта на судовий захист порушеного цивільного права, що виникло на підставі реально об’єктивно існуючого цивільно-правового зобов’язання. Додатковим безпосереднім об’єктом можуть бути життя, здоров’я, воля та власність, свобода підприємницької діяльності.

Автор не погоджується з точкою зору тих учених, які виділяють предмет самого цивільно-правового зобов’язання як предмет примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Обґрунтовується точка зору про доцільність виділення цивільно-правового зобов’язання як предмета цього злочину, виходячи із самого змісту предмета злочину.

Окремо аналізується потерпілий від цього злочину. Потерпілим від злочину, на думку автора, може бути тільки особа, яка має обов’язок щодо виконання існуючого цивільно-правового зобов’язання. Близькі родичі такої особи не входять, на думку автора, до кола потерпілих від цього злочину, у зв’язку з цим за певних умов можуть визнаватися потерпілими від інших злочинів.

Робиться висновок про недоцільність використання в ч. 1 ст. 355 КК України терміну “близькі родичі”. Така позиція законодавця, яка була проведена в КК 2001 р. значно звужує коло тих осіб, які можуть бути “адресатами” погрози. Автор пропонує повернутися до попередньої позиції законодавця, коли в КК 1960 р. було використано інший термін – “близькі особи”.

У підрозділі 1.2. “Об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України” дається аналіз елементів та ознак об’єктивної сторони складу злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань може бути вчинене лише шляхом взаємопов’язаних активних дій, які полягають у пред’явленні вимоги до потерпілого виконати (не виконати) цивільно-правове зобов’язання – це наполеглива пропозиція, звернена до потерпілого, негайно або через певний час вчинити певні дії чи утриматись від їх вчинення, і погрозі. При цьому вимога може бути висловлена як в усній формі, так і письмово. Обов’язково, щоб вимога щодо виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань була висловлена у категоричній формі, тобто стосувалась точно визначених дій (вчинити чи не вчинити які вимагає винний), точно встановленого майна, послуг, тощо. Неконкретизована вимога складу злочину, передбаченого ст. 355 КК України, не утворює.

Законодавець обмежився лише двома видами погрози: 1) погрозою насильством над потерпілим або близькими йому особами; 2) погрозою пошкодженням чи знищенням майна.

На думку автора, такий підхід законодавця значно обмежує сферу застосування ст. 355 КК України. При такому вирішені питання, якщо під час примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань використовується погроза розголосити відомості, які ганьблять потерпілого або його близьких родичів, дії винного слід кваліфікувати не за ст. 355, а за ст. 356 КК України, як самоправство. Проте, на думку автора, є невідповідність санкції цієї статті ступеню суспільної небезпечності вчиненої дії.

У підрозділі 1.3. “Суб’єкт та суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 355 КК України” автор робить висновок що суб’єктивна сторона за своїм змістом характеризується умисною формою вини. Зокрема примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань може вчинюватися лише з прямим умислом – зміст ознак об’єктивної сторони цього злочину виключає інше психічне відношення до вчинюваного діяння.

Робиться висновок про те, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони цього злочину є відсутність саме корисливої мети.

Суб’єктом злочину відповідальність за який передбачена ст. 355 КК може бути особа, яка досягла на момент вчинення злочину 16 років. Суб’єктом злочину, як правило, є кредитор як сторона цивільно-правового зобов’язання тобто особа, на користь якої боржник повинен вчинити обумовлену зобов’язанням дію. Але нерідко від імені кредитора діють його близькі родичі чи взагалі сторонні особи, які не є сторонами в зобов’язанні .

РОЗДІЛ 2 “Кваліфіковані види примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань” складається з двох підрозділів, в яких розкриваються відповідно кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, передбачені ст. 355 КК України.

Розгляд питань розпочинається з обґрунтування думки про типовість утворення кваліфікованих складів примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Відсутність у кваліфікованих складах цього злочину такої ознаки як погроза і використання, на перший погляд, нової – „насильства” не свідчить про не типовість їх утворення, оскільки погроза, як психічне насильство, на рівні кваліфікованих складів фактично „переростає” у фізичне насильство. Тобто погроза нікуди не зникає, а трансформується у фізичне насильство, яке або не є небезпечним для життя чи здоров’я (ч. 2 ст. 355 КК) або є таким (ч. 3 ст. 355 КК).

Підрозділ 2.1 “Кримінально-правова характеристика кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 355 КК” присвячено аналізу вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань повторно, за попередньою змовою групою осіб, із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, із пошкодженням чи знищенням майна.

Автор розкриває зміст повторності в розумінні ст. 32 КК. На підставі аналізу ст. 33 чинного КК обґрунтовуються деякі пропозиції щодо кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за ознакою повторності. Зокрема, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене повторно, кваліфікується із врахуванням і повторності і сукупності – за ч. 1 ст. 355 і ч. 2 ст. 355 КК. Розглянуті найбільш типові варіанти кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за ознакою повторності.

Автор зупиняється на другій кваліфікуючій обставині - вчиненні примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за попередньою змовою групою осіб. Виходячи з буквального розуміння змісту ст. 28 КК, автор стверджує, що групу за попередньою змовою можуть утворювати дві або більше будь-які особи, не лише співвиконавці. Але тоді зникає так зване групове вчинення злочину, бо якщо до групи входить підбурювач і виконавець, то фактично вчинює злочин один виконавець самостійно. Автор вважає, що слід застосовувати розширене тлумачення даної норми, погоджуючись із тим, що використовуючи у ч. 2 ст. 28 формулювання “декілька осіб (дві або більше)”, законодавець, як і в ч. 1 ст. 28, має на увазі принаймні двох виконавців (співвиконавців).

Аналіз кваліфікуючої ознаки – насильства, що не є небезпечним для життя та здоров’я автор розпочинає з визначення поняття такого насильства. Дисертант підкреслює, що такого поняття не існує в законодавстві, воно є в теорії кримінального права та судовій практиці.

Питання кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань аналізуються автором через призму конкуренції частини і цілого.

Під час дослідження питання вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань під погрозою вбивства чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень автор зазначає, що погроза вбивством (нанесенням тяжких тілесних ушкоджень) повинна бути реальною, тобто перш за все сприйматись потерпілим як така, що може бути реалізованою.

Необхідно також враховувати суб’єктивну оцінку висловленої винним погрози, яка оцінюється ним як така, що сприймається потерпілим як реальна, незалежно від того, чи збирається винний погрозу реалізовувати.

Автор підтримує існуючу в юридичній літературі думку про те що демонстрація вогнепальної холодної зброї завжди повинна визнаватись погрозою застосування фізичного насильства. Погроза вчинити вбивство, висловлена в процесі примушування, повністю охоплюється ч. 2 ст. 355 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує. В даному випадку кваліфікація вчиненого обумовлюється правилами конкуренції частини (ст. 129 КК) і цілого (ч. 2 ст. 355 КК).

Фактичне знищення або пошкодження майна в процесі примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у залежності від тяжкості суспільно небезпечних наслідків потребує кваліфікації за ч. 2 або ч. 3 ст. 355 КК. Такі дії, як знищення або пошкодження майна, можуть бути вчинені для того, щоб посилити ефективність вимоги виконати чи не виконувати договір, правочин чи інше цивільно-правове зобов’язання, або тому, що потерпілий відмовляється виконати пред’явлену йому вимогу.

Для кваліфікації примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за ч. 2 ст. 355 КК за ознакою пошкодження або знищення майна, на відміну від ч. 1 ст. 194 КК, не вимагається, щоб потерпілому або його близьким родичам була заподіяна шкода у великих розмірах. У тому разі, коли знищення або пошкодження майна вчинено загально небезпечним способом, дії винного потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 194 КК.

У підрозділі 2.2 „Кримінально-правова характеристика особливо обтяжуючих обставин передбачених ч. 3 ст. 355 КК” під час дослідження примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчиненого організованою групою, автор аналізує законодавче поняття злочину, вчиненого організованою групою, яке дається в ч. 3 ст. 28 КК, зупиняється на його недоліках, які, на думку дисертанта полягають в оціночних ознаках організованої групи.

Дії всіх учасників організованої групи незалежно від того, яку конкретну роль вони виконували під час вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, мають кваліфікуватися лише за ч. 3 ст. 355 КК без посилання на ст. 27 КК.

Дається аналіз примушування до виконання чи невиконання цивільно-правового зобов’язання, поєднаного з насильством, небезпечним для життя та здоров’я. Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство – це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечні для життя чи здоров’я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід відносити насильство, що призвело до втрати свідомості чи носило характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

Деякі проблеми змісту поняття насильства, що є небезпечним для життя й здоров’я зумовлюють проблемні ситуації при кваліфікації, які досліджуються автором через призму конкуренції кримінально-правових норм у формі таблиць.

Примушування, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки. Дається визначення змісту понять “велика шкода” та “інші тяжкі наслідки”.

Автор зауважує, що при кваліфікації діяння, коли вчинене примушування містить одночасно декілька обтяжуючих обставин, передбачених різними частинами цієї ж статті, виникають певні труднощі, формулює свої пропозиції по кваліфікації. Так, примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань вчинюється із застосуванням насильства що не є небезпечним для життя чи здоров’я (що передбачено ч. 2 ст. 355 КК) організованою групою (ч. 3 ст. 355 КК). Вчинене належить кваліфікувати за тією частиною яка передбачає більш суворе покарання. При цьому всі кваліфікуючі ознаки повинні бути вказані в постанові про притягнення як обвинуваченого обвинувальному висновку і в мотивувальній частині вироку.

Таким чином, специфічна конструкція основного та кваліфікованих складів злочину примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань зумовила об’єктивну необхідність проведення автором аналізу питань кваліфікації примушування за сукупністю з деякими злочинами проти життя і здоров’я. Такі питання автор вирішує на основі застосування загальних правил конкуренції кримінально-правових норм. Висновки та пропозиції щодо кримінально-правової кваліфікації автор оформлює у формі таблиць.

РОЗДІЛ 3 має назву “Розмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань із суміжними складами та кваліфікація за сукупністю”. У ньому проводиться розмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань із суміжними складами злочинів.

Розмежування проводилось з тими суміжними складами злочинів, які мають найбільшу кількість ознак, що співпадають з ознаками складу даного злочину. Цей етап дослідження було розбито на такі підетапи: 1) розмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та вимагання; 2) розмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та протидії законній господарській діяльності; 3) розмежування примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань і самоправства.

Розмежування на кожному підетапі здійснювалось за чотирма відомими складовими частинами: об’єкт, об’єктивна сторона, суб’єкт та суб’єктивна сторона.

Обґрунтовуючи доцільність розмежування вимагання із злочином, відповідальність за який передбачена ст. 355, автор зазначає, що оскільки сама диспозиція ч. 1 ст. 355 робить посилання на вимагання шляхом використання негативної ознаки (“без ознак вимагання”), питання розмежування аналізованого складу злочину і вимагання набуває особливого значення. Автор виділяє ряд ознак, які виступать критеріями щодо відмежування складів цих злочинів, зокрема: об’єкт, предмет та суб’єктивна сторона.

На відміну від примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань пред’явлена суб’єктом майнова вимога при вимаганні повинна бути завідомо протиправною. Вимога, висловлена під час примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань може бути як правомірною, так і неправомірною.

Законодавчі конструкції статей 206 і 355 мають чимало спільних рис. На наш погляд це пов’язано перш за все з тим що наведені законодавчі конструкції не лише схожі між собою але і подібні до конструкції вимагання. Зміст диспозицій обох статей закінчується викладом негативної ознаки – “без ознак вимагання”.

Найбільше труднощів виникає під час розмежування примушування до невиконання цивільно-правових зобов’язань із другою формою об’єктивної сторони протидії законній господарській діяльності – протиправною вимогою не виконувати укладену угоду що може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права чи інтереси того хто займається господарською діяльністю.

Співвідношення між ст.ст. 355 і 356 автор розглядає як особливий вид конкуренції кримінально-правових норм, а саме як часткову (неповну) конкуренцію загальної та спеціальної норм. Спеціальна норма (ст. 355) набула додаткових ознак, що характеризують даний вид злочину більш повно, порівняно із загальною нормою (ст. 356), так що склад злочину, передбачений ст. 355, досить суттєво виходить за її межі (за межі самоправства). При цьому спеціальна норма – примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань виступає як комплексне утворення і може бути відмежована від загальної норми – самоправства за рядом ознак як суміжна з нею.

Якщо при самоправстві винна особа вчиняє дії, на які, на її думку, вона має право, всупереч установленому законом порядку, то підчас примушування винна особа під погрозою вимагає вчинення їх (або утримання від них) від самого потерпілого.

РОЗДІЛ 4 “Порівняльна характеристика злочину передбаченого ст. 355 КК України з тотожними чи подібними злочинами за законодавством зарубіжних країн” присвячено аналізу кримінального законодавства Австрії, Азербайджанської Республіки, Грузії, Данії, Іспанії, Італії, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Голландії, Норвегії, а також Республіки Бєларусь, Республіки Молдова, Республіки Польща, Російської Федерації, Франції, ФРН, Узбекистану, Швейцарії, Швеції, Японії, а також Модельного КК США.

В цьому розділі автор робить висновок про певні особливості кримінально-правової регламентації таких діянь у зарубіжному законодавстві.

Досліджуючи окремі положення зазначених нормативно-правових актів, автор встановлює, що з техніко-юридичної точки зору кримінальне законодавство кожної держави має свою специфіку.

Простежується тенденція, що якщо законодавець дотримується теорії кримінального права діяча, то конструкція статті є наступною: “той, хто вчинив заборонене діяння, карається”. У випадку, коли законодавець є прибічником концепції покарання конкретного діяння (як це має місце в Україні), стаття сформульована інакше: “вчинення протиправного діяння карається”.

Серед держав-правонаступників колишнього СРСР дисертант окремо виділяє Кримінальний кодекс Республіки Бєларусь (далі – КК РБ). Стаття 185 КК РБ, на думку автора, криміналізує будь-яке примушування. Досліджується ст. 384 КК РБ. Робиться висновок про те, що білоруський законодавець не вживає терміну “цивільно-правове” зобов’язання та криміналізує лише випадки вчинення примушування до виконання зобов’язань і не передбачає кримінальної відповідальності на рівні ст. 384 КК РБ за примушування до невиконання таких зобов’язань.

У КК Азербайджанської Республіки, Грузії, Литовської Республіки, Республіки Казахстан, Російської Федерації, Узбекистану та Кримінальному законі Латвійської Республіки відповідальність за вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань настає за статтею, яка передбачає відповідальність за самоправство.

За своїм змістом норма, яка міститься в зарубіжних КК є більш загальною й охоплює більшу сферу відносин. Вона в багатьох випадках більше схожа на самоправство; ніде, як правило, прямо не зазначено про примушування до виконання чи невиконання зобов’язань. Виняток становить КК Польщі, де використовується формулювання “примушування до повернення боргу”.

У „висновках” підведені загальні підсумки дослідження, сформульовано основні положення, що становлять зміст дисертаційної роботи. Автор робить висновок про доцільність існування в КК України 2001 р. такого складу злочину, який передбачений ст. 355. Але водночас пропонує удосконалити його юридичну конструкцію і викласти диспозицію ч. 1 ст. 355 КК у такій редакції: “Примушування до виконання чи невиконання будь-яких об’єктивно існуючих зобов’язань що виникли на законних підставах, тобто вимога виконати чи не виконати правочин договір чи інше зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами пошкодження чи знищення їх майна розголошення відомостей які потерпілий або близькі йому особи бажають зберегти в таємниці за відсутності ознак вимагання - ”

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1.Соловйова А. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань: питання об’єкта посягання // Предпринимательство хозяйство и право. - 1998.- №12.- с.51-52.

2.Соловйова А. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань – склад злочину з терористичним спрямуванням (ст. 198? КК) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2001.- № 44 – с.76-79.

3.Соловйова А. Вчинення примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (ч.2 ст. 355 КК України) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2002.- № 48 – 310-312.

4.Соловйова А. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань вчинене повторно (ч.2 ст. 355 КК України) // Вісник