КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

СОЛОШЕНКО Вікторія Віталіївна

УДК 94 (477+430)

УКРАЇНСЬКО-НІМЕЦЬКІ ВІДНОСИНИ У 90-х РОКАХ XX СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.02 – Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КОРОЛЬ Віктор Юхимович,

професор кафедри новітньої історії України

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович,

декан факультету підвищення кваліфікації

Інституту підготовки кадрів Державної

служби зайнятості України

кандидат історичних наук, доцент

ПАПЕНКО Наталія Степанівна,

доцент кафедри нової та новітньої історії

зарубіжних країн Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться „ 27” травня 2005р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.123.01 у Київському славістичному університеті (01025, м. Київ, пров. Рильський, 10).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Київського славістичного університету (03150, м. Київ, вул. А.Барбюса, 9).

Автореферат розісланий „ 25” квітня 2005р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор І.І. ІЛЬЮШИН

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Історія відносин українського та німецького народів сягає глибини віків. У різні історичні періоди їхній характер визначався, насамперед, державним станом обох народів та їх міжнародним становищем. Усупереч різноманітним точкам зору та неоднозначним оцінкам окремих історичних періодів і аспектів українсько-німецьких відносин вони в сучасну історичну добу зміцнюються і розвиваються.

Враховуючи пріоритетність європейського напряму зовнішньої політики нашої країни, дослідження основних складових співробітництва між Україною і ФРН у 90-х роках XX століття викликає особливий науковий та практичний інтерес. Об’єднання Німеччини та проголошення незалежності України, встановлення між ними дипломатичних і партнерських міждержавних взаємин уможливили розвиток політичного, торгoвельно-економічного, науково-технічного та гуманітарного співробітництва. Тому ґрунтовне вивчення і комплексний аналіз українсько-німецьких відносин у 90-х роках XX століття набуває актуального значення.

Актуальність теми дисертаційного дослідження визначається і тим, що українсько-німецькі відносини в зазначений період ще не були предметом спеціального комплексного історичного дослідження як в українській, так і в зарубіжній історичній науці.

Аналіз українсько-німецького співробітництва означених хронологічних меж дасть змогу більш чітко з’ясувати основні закономірності розвитку взаємозв'язків між обома народами та співвіднести їх із загальноєвропейськими трансформаційними змінами і запропонувати шляхи удосконалення, підвищення їх дієвості.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою виконання комплексних програм науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” № 19U015201, наукової теми історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Історія формувань і розвитку Української держави” № 01 БФ 046-01.

Мета дисертації - здійснити аналіз стану, тенденцій розвитку та можливих перспектив українсько-німецького співробітництва в зазначений період.

У ході реалізації поставленої мети автором визначено наступні завдання:

- проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

дослідити українсько-німецькі політичні відносини як важливий чинник розвитку міжнародного співробітництва;

виділити основні напрями і форми українсько-німецького торговельно-економічного співробітництва; простежити динаміку становлення та розвитку спільних українсько-німецьких підприємств, німецького інвестування в економіку України;

з’ясувати можливості відновлення і подальшого розвитку багатовікових традицій духовних зв’язків, співробітництва в науково-технічній сфері досліджуваного періоду;

проаналізувати основні форми співпраці України та ФРН у процесі здійснення програми підтримки повернення етнічних німців з інших країн СНД у місця їх попереднього розселення на українській території;

дослідити вплив розвитку співпраці у гуманітарній сфері, а також на рівні споріднених міст України і об’єднаної Німеччини на процес подолання стереотипів минулого, активізацію двосторонніх міждержавних контактів;

виявити недоліки, які гальмували розвиток співпраці і накреслити шляхи їх подолання та піднесення двостороннього співробітництва.

Об’єктом дослідження є процес формування та розвитку політичного, торгoвельно-економічного, науково-технічного і гуманітарного співробітництва між Україною та Німеччиною у 90-х роках XX століття.

Предметом дисертаційної роботи є сутнісні складові українсько-німецького співробітництва у 90-х роках XX століття. Аналізується нормативно-правова база співробітництва, визначається кількісний і якісний характер відносин на міждержавному, регіональному, місцевому та відомчому рівнях.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період 90-х років XX століття. Автор вважає за необхідне дослідити українсько-німецькі відносини в період їх становлення та розвитку. У ці роки відбулося возз’єднання Німеччини, здобуття Україною незалежності, між обома державами було встановлено дипломатичні відносини, сформовано договірну базу, яка охоплювала практично всі сфери міждержавного співробітництва. За цей період у двосторонніх взаєминах можна виокремити етапи, підбити певні підсумки, розставити акценти щодо успіхів і прорахунків. Дослідження завершується 2000 роком, коли українсько-німецькі відносини набувають характеру так званого привілейованого партнерства.

Методологічною основою дисертації є принципи історизму, об'єктивності, аналізу і синтезу. В роботі над дисертацією використано методи класифікації, конкретно-історичний, проблемно-хронологічний, статистично-аналітичний та інші.

Наукова новизна роботи полягає в постановці та розробці актуальної проблеми, яка не отримала всебічного та об’єктивного висвітлення в історичній науці. На основі систематизації, узагальнення і аналізу джерельної бази, насамперед, архівних матеріалів, зроблено спробу поглибленого дослідження українсько-німецьких відносин у 90-х роках XX століття в контексті демократичних змін на континенті. До наукового обігу введені нові важливі документи, що характеризують співробітництво двох країн. Результати здійсненого вперше цілісного дослідження українсько-німецьких відносин дозволяють глибше осмислити особливості процесу становлення та розвитку співробітництва. Поряд із висвітленням досягнень і успіхів співпраці, зроблено спробу виявити недоліки, які гальмували її розвиток і накреслити шляхи їх подолання. Найсуттєвіші результати дослідження відображають внесок автора в розробку даної проблеми і зводяться до наступного:

проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження;

висвітлено роль українсько-німецьких політичних відносин як важливого

чинника розвитку міжнародного співробітництва в контексті входження України у світове співтовариство;

з’ясовано засади, на яких ґрунтується розвиток двосторонніх відносин у різних сферах та на відповідних рівнях;

запропоновано і обґрунтовано наявність трьох етапів розвитку українсько-німецьких відносин історичного періоду, який досліджується;

проаналізовано нові виміри співпраці у науково-технічній та гуманітарній сферах;

узагальнено практику співробітництва неурядових організацій та міст-партнерів;

виявлено недоліки, які гальмували розвиток співпраці, обґрунтовано шляхи їх подолання та піднесення двосторонніх українсько-німецьких відносин.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання фактичного матеріалу дослідження, основних узагальнень і висновків українською дипломатією, зовнішньополітичним та іншими вітчизняними відомствами. Науковий доробок стане в нагоді науковцям для подальшого вивчення проблеми українсько-німецьких взаємин, при написанні монографій та навчальних посібників з проблематики міжнародних відносин та новітньої історії України, ФРН, розробці загальних курсів та спецкурсів.

Апробація дисертаційного матеріалу здійснювалася під час доповідей на засіданні кафедри новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, проведення семінарських занять зі студентами вказаного вузу та на засіданні кафедри історії Київського славістичного університету. Результати дослідження оприлюднювались на "Міжнародній студентській науковій конференції молодих дослідників" (Донецьк, 1999), Міжнародній науковій конференції "Українсько-російські відносини на зламі тисячоліть" (Івано-Франківськ, 2000 р.), IV Міжнародній науковій конференції "Українська Діаспора Росії середина XVII ст. - кінець XX ст". (Москва, 2000), Студентській науково-практичній конференції "Україна на шляху суверенного розвитку. (До 10 - ї річниці незалежності України)" (Київ, 2001).

Основні ідеї, положення і висновки дисертації знайшли відображення в 7 авторських статтях, загальним обсягом 3,8 друк. арк., 5 з яких вміщені у провідних фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України.

Структура дисертації. Її обсяг – 217 сторінок. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, cписку використаних джерел та літератури (35 сторінок, 440 позицій), додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі „Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” аналізується стан розробки теми у вітчизняній та зарубіжній історіографії, подається характеристика джерельної бази роботи.

Стан наукової розробки проблеми. Вивчаючи стан наукової розробки теми необхідно констатувати, що основні напрями українсько-німецьких відносин у 90-х роках XX століття залишаються недостатньо дослідженими і потребують ретельного вивчення. У вітчизняній та зарубіжній історіографії бракує наукових робіт, які б в повному обсязі в контексті демократичних змін в Європі висвітлювали проблеми українсько-німецьких відносин зазначеного періоду. Малочисленими є монографічні праці, в них досліджені окремі аспекти співробітництва. На серйозну увагу заслуговує питання щодо підготовки кадрів германістів. Отже, ці як і загалом кризові явища вітчизняної науки гальмували дослідження історії Німеччини та українсько-німецьких взаємовідносин.

Для орієнтації в досліджуваній проблематиці, а також для визначення місця даної дисертації в процесі наукового осмислення основних вітчизняних досліджень, аналізу зовнішньополітичних концепцій ФРН щодо країн Європейського Сходу дисертанткою використана різноманітна література. Автор уважно ознайомилася з дисертаційними роботами українських германістів. Слід зазначити, що останнім часом в Україні зросла кількість захищених дисертацій, присвячених українсько-німецькому співробітництву, але вони висвітлюють лише окремі аспекти взаємин і охоплюють період до середини 90-х років, хоча автори у назвах досліджень посягають на всі 90-ті роки. Здобутки вітчизняних германістів дають підстави стверджувати, що в Україні існує й продовжує активно розвиватися національна школа германістики, яку нині очолює провідний вчений-германіст А.І Кудряченко, а також представляють такі науковці: С.К.Асатуров, О.М.Горенко, Г.І.Калінічева, С.В.Кондратюк, М.П.Костюк, Н.В.Кривець, Р.А.Кривонос, С.Ф.Кротюк, Д.М.Лакішик, К.А.Марков, А.Ю.Мартинов, Н.С.Папенко, О.П.Покотило, Г.В.Старостенко, І.І.Харченко, М.М.Яцишин та інші.

При вивченні літератури, як власне і в самій дисертаційній роботі, автор зосередила увагу на вузлових аспектах досліджуваної теми, матеріали наукового характеру умовно розділила і згрупувала за такими напрямами:

- література радянських і німецьких дослідників періоду до початку трансформаційних змін на континенті;

- література вітчизняних авторів сучасної історичної доби;

- західнонімецька література з проблематики демократичних змін у країнах східної Європи, зокрема, в СНД і Україні на сучасному етапі;

Вагомий внесок у дослідження німецької історії, українсько-німецьких відносин у XX столітті станом на початок 90-х років зробили вітчизняні історики: П.І.Барвінська, С.Власов, В.Гулевич, А.Зав’ялов, О.Іванов, Г.Калінічева, Н.Кривець, А.Кудряченко, І.Кулинич, А.Мартинов, Н.Папенко, М.Яцишин та ін Барвінська П.І. Українсько-німецькі відносини в 1917-1922рр. Автореферат дис. на здобуття канд. істор. наук. – Одеса, 2001. – 23 с.; Власов С.Н. Европейская безопасность: в контексте германских интересов. – К.,1991.– 200 с.; Гулевич В.Н. Класи і політичні партії ФРН. – К.: Наукова думка, 1975. – 287с.; Зав’ялов А.С. Вопросы германской истории. – Днепропетровск, 1986. – 125.; Іванов О.Ф., Вольська О.П. Перші демократичні вибори в НДР та їх історична роль //Вісник Київського університету. Серія історія. Вип.49. – К., 2001. – С.12-15.; Калінічева Г.І. Тісні міждержавні зв’язки – стимул для розбудови України. Із досвіду наукового співробітництва з Німеччиною у 20-ті й на межі 30-х років XX століття // Президент. – 2003. – № 1(15). – С. 103-107; Кудряченко А.І. Нові геополітичні обрії сучасної Німеччини // Президент. – 2003. – № 1(15).– С.98-103; Кулинич І. М., Кривець Н.В. Нариси з історії німецьких колоній в Україні. – К., 1995. – 272 с.; Мартинов А. Українсько-німецькі зв'язки у контексті європейської інтеграції (90-ті роки ХХ століття): Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / НАН України. – К., 1997. – 188с.; Папенко Н.С. Про деякі тенденції розвитку українсько-німецьких економічних зв’язків на сучасному етапі // Інформаційний вісник АН Вищої школи України. Дод. до вип. № 19. – К., 1999. – С.11-18.; Яцишин М.М. Українсько-німецькі культурні зв’язки кінця 80-х – у 90-ті роки XX cтоліття.– Луцьк: Вежа, 1999. – 204 с. .

Аналізуючи літературу авторів першого напряму, дисертантка виділяє дві її групи. До першої відносяться розробки радянської доби. Одним з визначних дослідників проблем українсько-німецьких відносин був вітчизняний історик-германіст І.Кулинич, його праці висвітлюють широке коло найважливіших аспектів співробітництва між двома народами у 50-60-ті роки Кулинич І. М. Економічні та культурні зв’язки Української РСР з Німецькою Демократичною Республікою (1949-1965) . – К., 1966.; Кулинич І. М. Українсько-німецькі історичні зв’язки.– К.: Наукова думка, 1969. – 276 с.; . Науковець вказує на позитивні моменти, що сприяли зміцненню українсько-німецьких зв’язків, які мають довгу і складну історію. Професор І.Кулинич постає першим дослідником-германістом, який розробив проблему історичних, культурних взаємин двох народів та держав.

У монографіях Р.Алексєєва, В.Кузьміна, В.Мілюкової, Ф.Новік аналізуються радянсько-західнонімецькі відносини повоєнного періоду й проблеми безпеки Європи у 70-80-і роки Алексеев Р.Ф. СССР и ФРГ: прошлое и настоящее: Советско-западногерманские отношения 1955-1980. М.: Политиздат, 1980.–280 с.; Кузьмин В.Ю.Стратегия мира и добрососедства: Политика европейских и социалистических государств в отношении ФРГ и проблемы безопасности Европы 70-80-е г.–М.: Наука, 1987.–272 с.; Милюкова В.И. Отношения СССР–ФРГ и проблемы европейской безопасности, 1969-1982 гг. – М.: Наука, 1983.– 303 с.; Новик Ф. И. СССРФРГ: проблемы сосуществования и сотрудничества, 1975-1986. – М.: Наука, 1987. – 244 с. .

Іншою важливою підгрупою спеціальної літератури виступають дослідження західнонімецьких авторів. У їх числі А.Айсфельд, Й.Данкер, Г.Хафтендорн, М.Хельман аналізують складові східної західнонімецької політики, виділяють кілька її етапів та розкривають форми політичної взаємодії на континенті з Радянським Союзом Hellmann M., Eisfeld A.Tausend Jahre Nachbarschaft. Russland und Deutschland.–Mьnchen, –1988.– 420 S.; Danker J. Ersil W. Westeuropa in den Ost-West-Beziehungen. – Berlin. – 1987. – 220 S. Haftendorn H. Sicherheit und Entspannung: Zur Aussenpolitik der Bundesrepublik Deutschland. – Baden-Baden. – 1986. – 164 S.. Питання німецько-українських відносин розглядаютья лише фрагментарно.

Проблеми українсько-німецького співробітництва рубежу 90-х рр. окремо аналізуються в працях А.Кудряченка та Г.Грабарчука. Поклавши початок вивченню українсько-німецьких стосунків новітнього періоду, дослідники з’ясували пріоритети двосторонніх взаємин, їх політичний, безпековий, гуманітарний виміри Кудряченко А.І. Східна Європа на шляху змін. – К.: Знання УРСР, 1990. – 48с.; Кудряченко А.І., Грабарчук Г.О. Україна й Німеччина – двосторонні відносини на початку 90-х років.– К., 1994.-48с.; Кудряченко А.І. Об’єднана Німеччина нові політичні виміри // Віче. – 2003. –№ 8. – С. 36-41; Kudrjatschenko A. Deutsche Minderheit in der Ukraine //Deutsch-ukrainische Rundschau – 2000. – № 7. – S.22-25. . Ці роботи містять в собі великий фактичний матеріал, а також серйозні наукові висновки.

У монографії з проблематики європейської політики ФРН український професор А.Кудряченко виокремлює політику Федеративної Республіки Німеччини щодо незалежної України. Цінність даного дослідження полягає в тому, що науковець вперше широко поставив проблему українсько-німецьких відносин на сучасному етапі, робить їх прогноз на майбутнє, визначив стратегічним для української європейської політики німецький напрям, ввів до наукового обігу важливі документи МЗС України та фондів німецьких архівів Кудряченко А.І. Європейська політика Федеративної Республіки Німеччини (1970-1991).– К.: Наукова думка, 1996. – 239 с.; . У своїх наступних публікаціях А.Кудряченко продовжує вивчення двосторонніх відносин в контексті глобальних зрушень в Європі.

Першим цілісним дослідженням українсько-німецьких культурних зв’язків кінця 80-х-90-х років XX століття була дисертаційна робота М.Яцишина. В ній автор висвітлює основні форми і напрями культурного співробітництва зазначеного періоду, розглядає українсько-німецькі культурні зв’язки на прикладі України і Баварії, а також дає прогнозований аналіз розвитку і розширення українсько-німецького культурного співробітництва Яцишин М.М. Українсько-німецькі культурні зв’язки кінця 80-х -90-і роки ХХ століття: Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / НАН України. – К., 1997. – 220с. .

У науковому дослідженні А.Кудряченка, І.Кулинича, В.Хохлачова щодо особливостей облаштування німецької меншини на теренах України проаналізовано історичне минуле, сьогодення та можливості розвитку етнічних німців в Україні. Особливу цінність представляє розділ, присвячений майбутньому німців в Україні, в якому дослідники наголошують на інтеграції в українське середовище інших етнічних груп, яка буде найбільш оптимальною лише за умови збалансованої етнополітики державиКудряченко А.І., Кулинич І.М., Хохлачов В.В. Вихідці з німецьких земель на теренах України: минуле та сьогодення. – К.: Наукова думка, 1995. –73с..

На увагу заслуговує праця Г.В.Павленка, в якій автор розглядає низку чинників, що позитивно впливали на розвиток німецької меншини Закарпаття, а також сприяли процесу розвитку українсько-німецьких економічних відносинПавленко Г.В. Німці на Закарпатті. –Ужгород: 1995. – 72с.; Копиленко М.Л. Українсько-німецькі відносини: здобутки, проблеми, перспективи. – К.: НІСД, 1996.–38 с..

Проблему українсько-німецьких політичних та економічних зв’язків піднімає вітчизняна дослідниця М.КопиленкоКопиленко М.Л. Українсько-німецькі відносини: здобутки, проблеми, перспективи. – К.: НІСД, 1996.–38 с.. Вона аналізує процес заснування німецьких банків в Україні, висвітлює здобутки українсько-німецьких економічних відносин, не залишає поза увагою інші нагальні проблеми.

При підготовці праці автором було використано міжнародну електронну інформаційну мережу Інтернет, веб-сайт МЗС України та веб-сайт Посольства ФРН в Україні.

Для проведення більш ґрунтовного дослідження даної проблеми автор використала видання, які відносить до третього напряму опрацьованої літератури. Події, які відбувалися в СРСР та в Європі у 90-х роках стимулювали зацікавленість німецьких вчених проблемами трансформаційних перетворень на континенті, зокрема, і на українських теренах. Зросла кількість наукових праць, присвячених Україні Bahr E. Deutsche Interessen. – Mьnchen, 1998. – S.161; Remer C. Die Ukraine im Blikfeld deutscher Interessen. – Frankfurt am Main. – 1997. – 302 S.; Rode R. Deutsche Aussenpolitik. – Amsterdam, 1996. – 456 S..

У 1994 р. в Мюнхені видана праця А.Каппелера з історії України Kappeler A. Kleine Geschichte der Ukraine.– Mьnchen: С.H. Beck, 1994.–285 S. . Змістовною є колективна робота вчених з Німеччини П.Феслера, Т.Хельда, та Д.Савіцкі „Лемберг-Львов-Львів. Місто в центрі європейських культур” Fдsler P., Held G., Savizkij D. Lemberg-Lwov-Lviv. Eine Stadt im Schnittpunkt europдischer Kulturen. – Kцln Bцhlau, 1993. – 207 S. . Об’єктом дослідження німецьких вчених став вплив та взаємозбагачення європейських культур, які представлені у Львові.

Серед німецьких істориків значний внесок у вивчення німецько-українських відносин зробили О.Александрова, Х.Аллардт, Р.Лінднер, Е.Шульце, та інAlexandrowa O., Grundlinien ukrainischer Aussenpolitik. //Die Ukraine und Belarus in der Transformation: Eine Zwischenbilanz/Hersg. von R.Lindner und B.Meissner.– Kцln: Verl. Wissenschaft und Politik, 2001. – 264 S.; Allardt H. Moskauertagebuch.– Dьsseldorf.1974.; Schultze E. Sowjetische Deutschlandspolitik.–Bonn, 1975., Lindner R. Die Ukraine und Deutschland im neuen Europa: Hypotheken und Chancen ihrer Partnerschaft.– Kцln Bцhlau, 2000.– 564 S.. На високу оцінку заслуговує робота німецьких дослідників М.Хельмана та А.Айсфельдар, в якій розкриті відносини країн-сусідів протягом тисячоліття Hellmann M., Eisfeld A.Tausend Jahre Nachbarschaft. Russland und Deutschland.–Mьnchen, –1988.– 420 S.. На увагу заслуговує монографія О.Діля щодо проблеми українсько-російських відносин як центральної проблеми німецької і європейської безпеки. Автор підкреслює, що українсько-російські відносини виступають центральною проблемою європейської безпеки та ствердження нових засад відносин в Європі Diehl O. Kiew und Moskau. Die ukrainisch-russische Beziehungen als zentrales Problem deutscher und europдischer Sicherheit. – Bonn, 1994. – S. 234.; . Оригінальною є колективна праця німецьких істориків Г.Хаузмана та А.Каппелера. Німецьких вчених цікавить не лише минуле українського народу, а й сучасної проблеми, які намагається вирішити українська держава Hausmann G., Kappeler A. Ukraine. Gegenwart und Geschichte eines Staates.– Baden-Baden Nomos: Verl. Nationen und Nationalitдten in Osteuropa & Bd. 1 – 1993, 402 S. .

Таким чином, завершуючи огляд історіографії проблеми, необхідно констатувати, що українсько-німецькі відносини зазначеного періоду ще не знайшли всебічного висвітлення і не стали предметом спеціального комплексного дослідження як в українській, так і в німецькій історіографії. У проаналізованих роботах були досліджені лише окремі аспекти українсько-німецького співробітництва зазначеного періоду. Саме тому, за баченням автора, досліджувана тема потребує подальшого вивчення на основі узагальнення і аналізу нових документів та матеріалів.

Джерельна база дослідження. Враховуючи недостатню історіографічну розробленість досліджуваної теми, дисертантка зосередила значну увагу на вивченні документальних джерел. Використані джерела та література мають різну політичну забарвленість та наукову цінність, написані вони українською, російською, німецькою мовами. З метою розв’язання поставлених завдань, у роботі було використано не введені раніше до наукового обігу архівні матеріали, а також маловідомі опубліковані джерела.

Основними документами для аналізу і вивчення зовнішньої політики України і Німеччини є Конституція – Основний Закон України, Основний Закон Німеччини Deutsche Verfassungen. – Mьnchen: С.K. Beck, 1992. – 408 S.; Grundgesetz fьr die Bundesrepublik Deutschland. – Bonn: Вundeszentrale fьr politische Bildung, 1999.– 96 S.; Grundgesetz der Bundesrepublik Deutschland, 23 Mai 1949 // . sb.de/BIJUS/ Grundgesetz., Декларація про державний суверенітет України, Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991р, окремі державні акти, закони, постанови Верховної Ради та Бундестагу, рішення урядів, угоди Про основні напрями зовнішньої політики України // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 37. – ст.379; Der Vertrag ьber die abschlissende Regelung in Bezug auf Deutschland. // Kaiser K. Deutschlands Vereinigung. – Bergisch Gladbach: Bastei- Lьbbe, 1991. – 260 S.; Dokumentation zur Ostpolitik der Bundesregirung: Vertrдge, Vereinbarungen und Erklдrungen. Reihe: Berichte und Dokumentationen. – Bonn, Glausen & Bosse, Leck, 1996. – 450 S.; Dokumente der Wiedervereinigung Deutschlands. – Braunschweig: Siedler Verlag, 1998. – 455. S. Vertrag zwischen der BRD und DDR ьber die Herstellung der Einheit Deutschlands vom 31. Augut 1990. – In Die Wende in der BRD. – Bonn, 1991. – 22 S.; Zukunftsprogramm. Deutschland erneuern. Erscheinungen fьr die Sicherung von Arbeit, Wachstum und sozialer Stabilitдt. – Presse- und Informationsamt der Bundesregierung,1999.–55 S..

Джерельну базу дисертації становить комплекс архівних матеріалів, тексти міжнародних угод, збірники документів Deutsche Aussenpolitik. – 2000, Auswдrtiges Amt, Media Company, Berlin. – 2000. -180 S.; Aussenpolitik fьr Umweltschutz. Broschьre Auswertiges Amt, Media Company, Berlin. – 2000. – 118 S.; Aussenpolitik der Bundesrepublik Deutschland. Dokumente von 1945 bis 1994. – Kцln: AA,1995.1200 S. Deutsche Aussenpolitik. Beitrag des Auswдrtigen Amts zum Jahresbericht der Bundesregierung 1997. – Bonn: Auswertiges Amt, 1998. – 131 S. , дані української та німецької статистики, конференції та зустрічі, виступи політичних діячів, публікації українських та німецьких періодичних видань. Основний комплекс документів, який стосується проблеми дослідження зберігається в Історико-архівному управлінні Міністерства закордонних справ України у фонді „Міжнародні договори України на дво- та багатосторонній основі” (двосторонні угоди, офіційні заяви, спільні декларації), вони становлять договірно-правову базу українсько-німецьких відносин.

Вивчення документів цього фонду дало можливість дослідниці простежити за процесом створення нормативно-правової бази, становленням та подальшим розвитком двосторонніх відносин у 90-х роках XX століття. Ця група джерел висвітлює зовнішньополітичну та внутрішньополітичну діяльність України, що надає можливість дисертантці враховувати ті обставини, які впливали на розвиток українсько-німецьких відносин.

Автор роботи ввела до наукового обігу маловідомі архівні джерела та документи. У дисертації були використані документи Центрального Державного архіву Громадських Об’єднань України ЦДАГОУ. Ф.1. ЦККПУ, оп. 32, спр. 2572. Записки, довідки, інформації, листи ЦК КПРС, відділів ЦК Компартії України, посольства СРСР у Канаді, Ради Міністрів УРСР, міністерств і відомств СРСР і УРСР, творчих спілок, товариства „України”, Агентства Друку Новини і його Українського відділення, іноземних фірм про відкриття консульств, прийом іноземних делегацій, державних, партійних і громадських діячів, дипломатів, журналістів, бізнесменів, участь СРСР у міжнародних форумах і зустрічах, в роботі 25-ї сесії ЮНЕСКО, інші питання зарубіжних зв’язків України. – 300 арк., присвячені проблемі українсько-німецьких відносин на сучасному етапі. Цей комплекс джерел дав можливість дисертантці прослідкувати за становленням українсько-німецьких взаємин.

Цінну інформацію, на основі якої можна судити про становлення українсько-німецьких відносин, виявлено дослідницею в результаті вивчення фондів імені Ф.Еберта, Г.Зайделя, К.Аденауера, Гете-інституту (м.Київ), Центру німецької культури „Відерштраль”, благодійних організацій. Вищезгадані матеріали фондів являють собою офіційну документацію і відзначаються високим рівнем інформативності.

Для повного та об’єктивного аналізу українсько-німецьких відносин на сучасному етапі автор використала мемуари Г.Геншера, Г.Коля та Р. фон ВайцзекераGenscher H. Erinnerungen. – Berlin: Mittler,1995. – 408 S.; Kohl H. Ich wollte Deutschlands Einheit. – Berlin: Ullstein, 1996. – 476 S.; Weizsaecker R. v. Die deutsche Geschichte geht weiter. – Berlin: Mittler, 1983. – 250 S.; Weizsaecker R. v. Von Deutschland nach Europa. Die bewegende Kraft der Geschichte. – Berlin: Siedler Verlag, 1991. – 320 S.. Ці джерела мають особливу цінність тому що відображають події, учасником яких був автор, але містять певну долю суб’єктивізму, тому до них дослідниця ставилася критично.

Наступну групу джерел складають збірники опублікованих документів, виступи політичних діячів, серед яких слід виділити такі: „Збірник документів і матеріалів. Україна в XX столітті”, „Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1986-1990 рр.”, „Україна в міжнародно-правових відносинах”, „Україна в міжнародних науково-технічних зв’язках 70-80 рр.”, „Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991-1995” та ін. До цієї групи слід віднести виступи Р.Герцога, Й.Рау, E.Гайкена, Л.Кравчука, Л.Кучми, В.Литвина, федеральних канцлерів Г.Коля й Г.Шредера, віце-канцлерів К.Кінкеля і Й.Фішера, депутатів Бундестагу та членів урядуHerzog R. Reden und Interviews: in vier Bдnder. – Bonn: Pressse und Informationsamt der Bundesregierung, 1996. Herzog R. Staatsbuch in der Ukraine// Reden und Interviews: in vier Bдnder. – Bonn: Presse- und Informationsamt der Bundesregierung. – 1996.– B.4/1.– S. 352-361; Rau J. Die Quelle der Legitimitation deutlich machen, Eine fцderale Verfassung fьr Europa //Frankfurter Allgemeine Zeitung. – 1999. – 4. November; Heyken Die deutsch-ukrainische Beziehungen: gestern, heute und morgen auf dem Weg nach Europa. – Konstanz: Hartung-Gorre Verlag, 2001. – 45S.; Fischer A. Die Deutsche Demokratische Republik. Daten-Fakten-Analysen. Wьrzburg: Verlag Plцtz Freiburg, 1988. – 254 S.; Erцffnungsstatement von Bundesminister des Auswдrtigwn K.Kinkel im Organstreitverfahren vor dem Bundesverfassungsgericht in Karlsruhe zum Auslandseinsatz des Bundeswehr am 19. April 1994 Das Auswдrtige Amt informiert. Mitteilung fьr die Presse № 1059/94, 19 April, 1994.– S. 1-3 http://www.auswaertiges-amt.de; Kohl H. Deutschlands Zukunft in Europa: Reden und Beitrage des Bundeskanzlers. Herford, 1990. – 320 S.; U.Deupmann und M.Lambeck Schrцders Politik stдrkt die NPD http://www.bild.t-online.de/BTO/news2005.02.06; Кравчук Л.М. Держава і влада: Досвід адміністративної реформи в Україні – К.: Інтелект, 2001. – 190с.; Кучма Л.Д. Україна: європейський вибір: Вибрані виступи.– К.: Альтернативи, 2003. –393с.; Литвин В.М. Україна: XX століття: у 2-х кн.– К.: Альтернативи, 2002. –1878 с.

. Це коло джерел носить офіційний характер.

Документи Державного Комітету статистики України та статистичні збірники ФРН складають іншу групу джерел. Матеріали німецького статистичного щорічника дозволяють простежити за динамікою експортно-імпортних операцій з 1992 року.

Окрему групу джерельної бази складають матеріали періодичних видань та часописів. Серед них такі як „Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Політика і час”, „Au?enpolitik”, „Berliner Zeitung”, „Blдtter fьr deutsche und internationale Politik, „Deutschland”, „Dialog”, „Die Welt”, „Ethnos-Nation”, „Europa-Archiv”, „Frankfurter Allgemeine”, „Deutsch-ukrainische Rundschau“, „Internationale Politik”, „Weltwirtschaft”, „Westfalische Nachrichten”, „Wirtschaft und Recht in Osteuropa”, „Osteuropa”, „Osteuropa-Recht”, „Osteuropa-Wirtschaft”, „Ost-West Contact”, „Spiegel”, „Sьddeutsche Zeitung”, „Der Standart”, „Stern“ ?а інші. Фактичний матеріал періодичних видань доповнював джерельну базу, а це дало можливість оперувати новими фактами, слідкувати за розвитком подій. Отже, джерельна база дисертації є достатньо широкою для проведення даного комплексного дослідження.

У другому розділі „Становлення та розвиток політичних відносин між Україною та Німеччиною” розглянуто генезу та розвиток політичних відносин між Україною та Німеччиною, виділено основні етапи співпраці.

ФРН як і Україна були зацікавлені у розширенні двосторонніх зв’язків у всіх сферах. Українсько-німецькі політичні відносини будувалися на широкій і всеосяжній системі взаємних стосунків. ФРН почала приділяти Україні значно більше уваги у порівнянні з іншими західними державами ще тоді, коли УРСР була у складі СРСР. Бонн був першим представником Заходу, який відкрив своє Генеральне консульство у Києві у 1989р. Офіційно воно почало функціонувати 1 серпня 1989р.

31 липня 1989р. у МЗС УРСР був прийнятий генеральний консул Хеннеке граф фон Бассевітц. У ході бесіди він заявив, що відкриття генеральних консульств ФРН у Києві і СРСР у Мюнхені є одним із свідчень початку нового етапу у відносинах між нашими країнами, які західнонімецька сторона бажає будувати на основі того, що було кращим в історії наших відносин. 16 березня 1992 р. офіційно розпочало свою роботу посольство України в Бонні. Цим було започатковано нову сторінку історії плідного співробітництва.

Німеччина підтримувала Україну в її відносинах з ОБСЄ, Радою Європи і Європейським Союзом. Між вищими законодавчими органами двох країн, Верховною Радою України та Бундестагом Німеччини склався надійний механізм політичних консультацій, який сприяв процесу ратифікації найважливіших договорів міжнародного співробітництва. В парламентах двох країн було створено депутатські групи "Україна – Німеччина" і "Німеччина – Україна", які координували свою діяльність у справі розширення співпраці.

Основу українсько-німецького політичного співробітництва складали принципи добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди і невтручання у внутрішні справи.

У ході дослідження дисертантка виділяє і обґрунтовує три етапи розвитку двосторонніх відносин. Перший етап датується 1991-1992 рр. – це генеза взаємовідносин України і Німеччини. Зазначений період характеризується налагодженням двосторонніх відносин на демократичних засадах незалежної України з возз’єднаною Німеччиною.

Однак, стосунки Німеччини з незалежною Україною у перші півтора роки не можна назвати інтенсивними і динамічними. Це, за баченням вітчизняного дослідника А.І. Кудряченка, пояснюється тим, що ФРН певний час розглядала формування відносин з СНД, у тому числі і з Україною через площину відносин з Москвою.

Другий етап, що розпочався у 1993 р., характеризується формуванням широкої договірно-правової бази, коли між Україною і Німеччиною було підписано широке коло важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій. Це засвідчило суттєві зрушення у відносинах між обома країнами. Розширення і піднесення українсько-німецьких відносин у 90-ті рр. ХХ століття спиралось на широку базу взаємин міст і регіонів, які були ще за часів попередньої історичної доби. Реальним наповненням нового етапу українсько-німецьких двосторонніх відносин стало підписання у 1993р. Договору між Україною і ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки. У ньому підкреслювалося, що договірні сторони сприятимуть торгівлі та співробітництву між підприємствами і організаціями обох держав шляхом належних заходів на основі відповідного національного законодавства і відповідно до міжнародних зобов’язань. 1993 рік по праву можна вважати проривом у двосторонніх відносинах, коли було укладено 18 міждержавних угод різного рівня, відносини набули якісно нового договірно-правового статусу. У 1996р. Україна і ФРН підписали ряд важливих документів, серед яких слід відзначити: Угоду про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні; Спільну заяву урядів ФРН та України про посилення співпраці для підтримки реформ в Україні; Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди між Україною і Німеччиною про уникнення подвійного оподаткування та ін. Протягом цього етапу Німеччина виступала адвокатом українських інтересів в Європі.

Початок нового етапу знаменує започаткування політичних українсько-німецьких консультацій 1998р. у Бонні. Третій етап є періодом утвердження привілейованого партнерства між Києвом і Берліном і продовженням практики щорічних політичних консультацій на найвищому рівні. На цей вимір привілейованого партнерства не вплинула зміна урядової коаліції. Важливим політичним кроком уряду ФРН щодо примирення двох народів було підписання у березні 2000 р. у Берліні договору про виплати компенсацій жертвам нацизму.

У третьому розділі „Співробітництво України з ФРН у торговельно-економічній сфері” досліджується українсько-німецьке торговельно-економічне співробітництво. В українсько-німецькому міждержавному Договорі про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки підкреслюється необхідність створення як правових, так і матеріальних передумов для забезпечення безперешкодних контактів між підприємствами і організаціями обох держав.

Помітні позитивні зрушення у ставленні ФРН до незалежної України сприяли розвиткові торговельно-економічних відносин. Питання економічного співробітництва постійно перебували у центрі уваги міжурядової українсько-німецької Ради з питань співробітництва. На думку автора, розвиток економічного співробітництва України й Німеччини розпочався з 1992 р., коли створена Міжурядова українсько-німецька Рада з питань співробітництва, яка складалася з робочих груп у галузях сільського господарства й переробки продуктів харчової промисловості, машинобудування й конверсії, хімічної, нафтопереробної, фармацевтичної промисловості, металургії, інфраструктури і телекомунікації, а також банківської справи. 15 лютого 1993 р. між Україною і ФРН було укладено Угоду про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій. Однак, потрібно зауважити на те, що становлення торговельно-економічних зв’язків між обома країнами відбувалося у складних умовах стагнації внутрішньої кон’юнктури в Німеччині та економічно нестабільного господарства України. Налагодження ефективних комерційних і виробничих зв’язків між фірмами і установами, підприємствами і підприємцями мало велике значення для взаємного співробітництва. Український уряд застосовував певних заходів, щоб покращити умови для німецьких інвесторів. При Службі президента працювала інвестиційна Рада, яка складалась із представників міжнародних концернів і займалась аналізом проблем та вносила пропозиції щодо пристосуванння законодавства. Лише покращення умов для іноземного інвестування зробить реальною можливість розвитку стратегічного українсько-німецького економічного співробітництва, оскільки ФРН – другий після Росії економічний партнер України.

Велику роль у справі залучення німецьких інвестицій відіграв закон України "Про державну програму заохочення іноземих інвестицій”. Програма передбачала забезпечити за рахунок залучення інвестицій додаткові джерела фінансування: прогресивних структурних перетворень в економіці України; розвитку потужного експортного потенціалу підвищення технічного та якісного рівня виробництва, зменшення потреб підприємств в енергоносіях і сировині; ліквідації існуючих дефіцитів на ринку України. Німецький капітал в Україні приваблювала наявність досить розвинутої промислової інфраструктури і кваліфікованих кадрів, а також місткий внутрішній ринок, куди Німеччина могла б постачати продукцію своїх підприємств.

У 1997р. Федеральний уряд у рамках кредитного страхування "Гермес" виділив 300 млн. марок для інвестицій німецьких фірм в Україні Пономаренко А. „Нам необхідно мати спільний міждержавний громадський форум” // Німеччина.– 1998. – № 2. – С. 35.

. Бюро делегата німецької економіки в Києві наприкінці 90-х р. зафіксувало в Україні близько 700 німецько- українських спільних підприємств та 178 представництв німецьких фірм, які позитивно впливали на розвиток української економіки. Звичайно, складна економічна ситуація в Україні, тривалий спад виробництва не сприяли залученню довготермінових іноземних інвестицій. У цілому інвестиційний клімат в Україні оцінювався німецькими підприємцями як поки що недостатньо сприятливий, але під впливом економічних та соціально-політичних перетворень в Україні, в урядових та підприємницьких колах Німеччини поширювалася думка, що розпочався процес його поліпшення.

Плідною була співпраця України і Німеччини у справі реконстукції тракторобудування, теплоелектростанцій, доменних печей, автомобілебудування, цукрових заводів, підприємств хімічної промисловості і т.д.

Значну роль у налагодженні механізму українсько-німецького торговельно-економічного співробітництва відіграють провідні німецькі банки. При Національному банку України банкірами Німеччини була створена робоча група експертів, яка передавала свій досвід роботи українським банкірам. Українські підприємці запрошувалися в Німеччину на навчання з проблем ринкових реформ, для участі в торгово-економічних ярмарках у Лейпцигу та Ганновері. Відповідно і німецькі партнери брали участь у міжнародних виставках, які проводилися Київським всеукраїнським центром виставок і ярмарків.

Перспективним напрямом українсько-німецького торговельно-економічного співробітництва є вихід спільних підприємств двох країн на ринки третіх країн, що сприятиме прискоренню вступу України до Світової Організації Торгівлі (СОТ). Невідкладним є стимулювання розвитку конкурентоспроможності української економіки. Ефективність і швидкість економічних реформ в Україні визначить не лише майбутнє відносин з Німеччиною, а й темп інтеграції України до європейських і світових економічних структур.

У четвертому розділі дисертації „Українсько-німецьке науково-технічне та гуманітарне співробітництво” досліджується співпраця України і Німеччини в науково-технічній та гуманітарній сферах.

Співробітництво між обома країнами в науково-технічній сфері в 90-ті рр. набувало пріоритетного значення. Цьому сприяла Спільна заява Державного Комітету України з питань науки і технологій та Федерального міністерства наукових досліджень і технологій ФРН про науково-технічні відносини від 10 червня 1993 р. та Договір між Україною і ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки. У Договорі підкреслювалося, що сторони у межах своїх можливостей сприятимуть науково-технічному співробітництву, саме з цією метою вони підтримуватимуть контакти і співпрацю між вченими, спеціалістами, науковими організаціями і підприємствами обох країн при вирішенні науково-технічних проблем та здійсненні спільних дослідницьких проектів. Він базувався на співпраці України з колишньою НДР, коли характерними були широкі науково-технічні зв’язки. Науковці лише Академії наук України співпрацювали з колегами зі Східної Німеччини у 1990-1991рр. за 160 темамиДоговірно-правова база відносин України і ФРН, Україна й Німеччина – двосторонні відносини на початку 90–х років. – К., 1994. – С. 33..

Україна після здобуття незалежності розпочала активне встановлення безпосередніх ділових стосунків інститутів і підрозділів Академії наук України