\bookfoldsheets0ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

Трембіцький Анатолій Михайлович

УДК 94 (477.43/44)

НАУКОВА ТА ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

ЄВФИМІЯ ЙОСИПОВИЧА СІЦІНСЬКОГО

(70-ті рр. ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.)

07. 00. 01 – Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Чернівці – 2005

Дисертацією

є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Кам’янець-Подільського державного університету

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Баженов Лев Васильович,

Кам’янець-Подільський державний університет,

директор Центру дослідження історії Поділля та

Південно-Східної Волині Інституту історії

України НАН України, професор кафедри

всесвітньої історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Брицький Петро Павлович,

Чернівецький національний університет ім. Юрія

Федьковича, професор кафедри історії України

кандидат історичних наук, доцент

Земський Юрій Сергійович,

Хмельницький національний університет,

доцент кафедри історії та країнознавства

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України ХІХ – початку ХХ століття (м. Київ)

Захист відбудеться 24.02.2006 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.06 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58012, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано 27.12. 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, доцент Т.Я. Лупул

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В останнє десятиліття ХХ – на початку ХХІ ст. у вітчизняній історичній науці відбувається процес переосмислення минувшини українського народу та пізнання його найяскравіших постатей, здійснюється наукова реабілітація учених – жертв доби сталінізму, до яких належить Є.Й. Сіцінський (1859-1937). Євфимій Йосипович – непересічне явище в науково-культурному і громадському житті України. Він упродовж кінця ХІХ – у 30-ті роки ХХ ст. залишив помітний слід у діяльності багатьох наукових товариств і значний творчий доробок з історії України, історичного краєзнавства та регіоналістики, який впливав і впливає на покоління науковців.

В українській історіографії ХХ – початку ХХІ ст. інтерес до життя, творчості та діяльності Є.Сіцінського як історика, краєзнавця, археолога, етнографа, мистецтвознавця, бібліографа, громадсько-просвітницького діяча, обмежувався оприлюдненням нечисленних переважно стислих біографічних розвідок, наукова і суспільна діяльність вченого сповнена суперечливих свідчень сучасників. Окремі напрями його діяльності й досі залишаються мало знаними і давно вимагають спеціальних дисертаційних та монографічних досліджень, які, на превеликий жаль, відсутні. Творча спадщина Є.Й. Сіцінського, його громадянсько-просвітницька позиція співзвучні з сучасністю і вимагають всебічного наукового вивчення на порозі ХХІ ст. з тим, щоб вчений і його праці зайняли повноправне місце в українській історичній науці. В цьому ми вбачаємо актуальність даної проблеми.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі всесвітньої історії Кам’янець-Подільського державного університету. Воно є складовою частиною державних науково-дослідних програм „Актуальні питання історії, історіографії та культури України XVII – XX ст.” (номер державної реєстрації 0199U001874), „Реабілітовані історією” та „Видатні постаті України”.

Мета і завдання дослідження. На основі аналізу комплексу архівних джерел, опублікованих документів та наукової літератури, автор ставить за мету з'ясувати, систематизувати і узагальнити участь Є.Й. Сіцінського в науково-краєзнавчому і громадсько-просвітницькому житті України кінця ХІХ – першої третини ХХ ст., розглянути його творчу спадщину.

Мета роботи обумовлює такі завдання:

- визначити ступінь наукової розробки теми;

- визначити і обґрунтувати основні етапи наукової творчості, громадської, просвітницької і релігійної діяльності вченого;

- розглянути участь Є.Сіцінського в наукових, науково-краєзнавчих, громадсько-просвітницьких товариствах України;

- висвітлити співпрацю і стосунки Євфимія Йосиповича з тогочасними українськими вченими і краєзнавцями на тлі регіонального дослідження історії та культури України;

- проаналізувати історичні погляди вченого на минуле України та її окремих регіонів;

- систематизувати і узагальнити народознавчі дослідження;

- узагальнити відомі й ввести до наукового обігу нові та мало з’ясовані факти біографії Є.Й. Сіцінського.

Об’єктом дослідження є краєзнавчий рух в Україні другої половини ХІХ – 30-тих рр. ХХ ст., постать Є.Сіцінського на його тлі.

Предметом дослідження є науково-дослідницька і громадсько-просвітницька діяльність Євфимія Сіцінського.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, об’єктивності, багатофакторності, системності. Важливою складовою частиною стало застосування різних методів при викладенні матеріалу: загальнонаукового, порівняльного, проблемно-хронологічного, статистично-аналітичного.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від початку появи перших наукових статей та громадсько-просвітницької діяльності Євфимія Сіцінського (70-ті рр. ХІХ ст.) й до кінця життєвого шляху (кінець 30-х рр. ХХ ст.) і дозволяють повною мірою узагальнити, систематизувати, осмислити й оцінити на рівні сучасних вимог історичну роль вченого.

Територіальними межами є Подільська губернія, де краєзнавчими та регіональними дослідженнями наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. керував Є.Сіцінський, а також окремі регіони України, які він вивчав.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що в дисертації проведене різноаспектне дослідження недостатньо висвітленої в історіографії проблеми; запропоновано періодизацію життєвого і наукового шляху вченого; розкрито форми і методи діяльності наукових, науково-краєзнавчих і просвітницьких товариств України та організаторську роль у них Є.Сіцінського; систематизовано його науковий доробок і проаналізовано історичні погляди вченого на минуле України та її регіонів; отримано і введено до наукового обігу значну кількість маловідомих і невідомих архівних джерел,

документальних матеріалів і свідчень.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що фактичний матеріал, теоретичні положення та висновки роботи можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України та її регіонів, історіографічних і краєзнавчих видань, посібників, бути впроваджені у навчальні дисципліни „Історія України”, „Історіографія історії України”, „Історичне краєзнавство”, а також використовуватися науковцями, краєзнавцями, працівниками архівів, музеїв і бібліотек.

Апробація результатів дослідження. Загальна концепція, основні положення та результати досліджень обговорювалися на спільному засіданні кафедр всесвітньої історії та історії України Кам’янець-Подільського державного університету, кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони знайшли відображення у 21 доповіді на ІІ-му Міжнародному науковому конгресі українських істориків „Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам.-Под., 17-18.9.2003), Міжнародному науковому симпозіумі „Володимир Січинський – історик, мистецтвознавець, архітектор, педагог України та української діаспори” (Кам.-Под., 4-6.7.2004), Міжнародних наукових конференціях „Олександр Духнович і наша сучасність” (Пряшів, Словаччина, 20-21.6.2003), „Українське мистецьке середовище в міжвоєнній Чехословаччині” (Прага, 13-14.11.2003), „Кам’янець-Подільський у контексті українсько-європейських культурних зв’язків: історія і сучасність” (16-17.5.2003), „Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85–річчя” (Тернопіль, 18-19.11.2003), “Історія релігії в Україні” (Львів, 11-13.5.2004), „Тарас Шевченко у контексті національної та світової культури” (Кам.-Под., 17-18.5.2004); Всеукраїнських – „Історичне краєзнавство в системі освіти України: здобутки, проблеми, перспективи” (Кам.-Под., 17-18.10.2002), „Духовні витоки Житомирщини” (30.09.-2.10.2003), „Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України” (Миколаїв, 17-18.10.2003), „Вивчення історичної та культурної спадщини Правобережної України: проблеми і перспективи” (Біла Церква, 21.5.2004), „Літописний Губин в контексті історії Болохівської землі (ХІІ–ХІІІ ст.)” (26.6.2004); „Національна інтелігенція в історії та культурі України ХХ – ХХІ ст.” (Вінниця, 28-29.10.2004); ХІ Подільській історико-краєзнавчій конференції (25-26.11.2004); „Громадсько-політичне та суспільно-культурне життя України на початку ХХ ст.“ (Хмельницький, 25.2.2005) і регіональних – Дунаївці (20.9.2003), Чернівці (14.5.2003), Луцьк (18-19.5.2004), Хмельницький (19.9.2002, 6.11.2003).

Публікації. Основні положення дисертації викладені у 5 брошурах, 38 статтях у наукових збірниках та матеріалах наукових конференцій, з них у 10 фахових, - затверджених ВАК України та 4 закордонних виданнях Праги (Чехія) та Пряшєва (Словаччина).

Структура дисертації. Мета, завдання та характер дослідження визначили структуру дисертації. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів (9 підрозділів) і висновків (6 с.) (183 с.), списку використаних джерел (657 найменувань на 76 с.), 11 додатків на 25 с. Загальний обсяг дисертації 284 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, хронологічні і територіальні межі, методологічні засади, розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів та їх апробацію, структуру роботи і публікації з теми дисертації.

У першому розділі „Ступінь наукової розробки проблеми” проаналізовано здобутки української і зарубіжної історіографії та охарактеризовано джерельну базу наукової розробки теми, яка охоплює тривалий відрізок часу з кінця ХІХ і до початку ХХІ ст.

Перший період (90-ті рр. ХІХ – поч. ХХ ст.) - заклав підґрунтя історіографії проблеми. Діяльність Є.Сіцінського протягом цього періоду була на вістрі протиборства російської та української історичної науки в поглядах і дослідженнях минулого України. Зважено, демократично і терпимо поставилися до його наукового доробку тогочасні дослідники В.Антонович, М.Грушевський, М.Петров та ін. Проте так і не було створено ґрунтовних й аналітичних праць про життя і творчі здобутки, а лише підготовлені для цього певні засади. Дана його сучасниками оцінка особи Є.Сіцінського в основному прийнятна і для сучасної української історичної науки.

В період 20-х – 30-х рр. ХХ ст. прізвище Є.Сіцінського замовчувалося, поступово став втрачатися науковий інтерес до його творчості, значна наукова спадщина була вилучена з обігу. Лише В.Отамановський, М.Плевако і Ю.Філь продовжували висвітлювати його творчі здобутки. Відомі дослідники М.Карачківський, В.Дорошенко, В.Біднов подали коротку біографію і бібліографію його праць. І.Крип’якевич відзначав, що наукова праця в Кам’янці стояла досить добре і здобула „широкий розмах і високий рівень” саме завдяки Є.Сіцінському. Українське Історико-Філологічне Товариство (Прага), історико-філософічна Секція НТШ (Львів) провели ювілейні засідання. Енциклопедичні видання Праги і Львова подали короткі гасла про вченого. Це стало визнанням відомими істориками української діаспори його внеску у вивчення і дослідження історії України, періодом створення в українській історіографії засад для узагальнення та осмислення наукової і громадсько-просвітницької діяльності Є.Сіцінського.

У 40-і – 80-ті рр. ХХ ст. офіційні радянські історики цього періоду не помічали постать історика Є.Й. Сіцінського. На противагу науковці української діаспори внесли його ім’я в „Енциклопедію Українознавства–ІІ” (1955-1984), в інші наукові видання. Окреме дослідження про Сіцінського опублікував Д.Бурко (США). Толерантно до його творчості поставилися у 60-80-х роках подільські дослідники А.Паравійчук, Л.Пасовський, В.Якубовський, І.Богуцький, які беззастережно визнавали його талант і заслуги у регіональних дослідженнях, започаткували вивчення і переосмислення його подвижництва й творчого доробку. Їх ґрунтовні статті стали підґрунтям для створення наприкінці 80-х рр. ХХ ст. наукових праць про вченого та його наукової реабілітації.

В період 90-х рр. ХХ – поч. ХХІ ст. відродився справжній науковий і пізнавальний інтерес до особи Є.Сіцінського і його праць. Свідченням цьому стало проведення у Кам’янці-Подільському першої науково-практичної (1992), згодом наукових Міжнародної (1994) та Всеукраїнської (2002) конференцій, присвячених вченому. Оприлюднені на них та інших наукових форумах доповіді та матеріали заклали підґрунтя заснування сіцінськознавства в національній історіографії. Одночасно українські історики Л.Баженов, І.Винокур, В.Прокопчук, О.Завальнюк, М.Петров, Ю.Земський, О.Кошель, С.Баженова, В.Акуленко, Б.Андрусишин, П.Слободянюк краєзнавці Є.Назаренко, М.Мошак С.Карван, Н.Синиця, Г.Козловська та інші в своїх публікаціях підвели певні підсумки вивчення та формування засад нового бачення й оцінок наукової та громадсько-просвітницької діяльності Є.Сіцінського.

Огляд наукових розробок свідчить, що дана постать не обійдена певною увагою українських вчених і краєзнавців, проте й досі відсутні дисертаційні та монографічні дослідження в світлі сучасної науки, які б повною мірою систематизували і осмислили діяльність Є.Сіцінського на ниві історії, культури й просвітництва. Саме тому не може бути сумнівів у необхідності і доцільності опрацювання поставленої наукової проблеми, подання загальної характеристики особи дослідника та його участі в науково-краєзнавчому і громадсько-просвітницькому житті України.

Основну джерельну базу дисертації складають матеріали: Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУК) (документи фондів про навчання Є.Сіцінського в духовній академії, про регіональні дослідження та участь у них вченого, його співпрацю з В.Антоновичем, М.Грушевським, О.Левицьким, М.Рудинським і науковими товариствами України); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), в яких відображено роль протоієрея Є.Сіцінського щодо розбудови української православної церкви, організації і діяльності комісії з перекладу Біблії; Центрального державного історичного архіву України у Львові (ЦДІАУЛ), де оригінальні особисті рукописні праці Євфимія Сіцінського відбивають певні етапи життєвих і творчих шляхів вченого, відображають його співпрацю з НТШ, „Літературно-науковим вісником” та „Записками НТШ”, наукову і музеєзнавчу діяльність. Окрему групу документів складають особові фонди Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України (ЦДАМЛМУ), які характеризують діяльність Є.Сіцінського і його соратників, відомих діячів українського мистецтва Д.Жудіна та В.Розвадовського; Відділу рукописних фондів та текстології Інституту української літератури ім. Т.Шевченка, які висвітлюють заснування та діяльність бібліотечного товариства Кам’янець-Подільського державного українського університету і участь у ньому Є.Сіцінського.

Найбільш значними документами про життя і наукову діяльність вченого є матеріали особового фонду „Сіцінський Євфим Йосипович (1859-1937) – історик Кам’янця-Подільського і Поділля” (Ф.Р-3333) Кам’янець-Подільського міського державного архіву (КПМДА) (З об’єктивних причин наприкінці 2003 року даний фонд переданий в Державний архів Хмельницької області (ДАХО). Серед них значну цінність мають рукописи, особисті документи та епістолярна спадщина дослідника, спогади рідних і близьких, джерела про історичні події на теренах краю в 1918-1920 рр., його діяльність, пов’язану з українським університетом, документи про наукове життя та краєзнавчий рух на Поділлі кінця ХІХ – початку ХХ ст., про його науково-громадську та релігійно-просвітницьку діяльність, співпрацю з краєзнавцями і науковцями України. А також матеріали Державного архіву Хмельницької області (ДАХО), що відображають всі перипетії його „контрреволюційної діяльності” у 1921 р. та арешту в 1929-1930 рр. у сфабрикованій ДПУ справі „Спілки визволення України” (СВУ), і Державного архіву Вінницької області (ДАВО), щодо проведення вченим за дорученням Всеукраїнського Археологічного Комітету України археологічно-етнографічних досліджень пам’яток старовини на Поділлі у 1925 р.

Важливим джерелом дослідження стали бібліотечні фонди Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім. В.Вернадського НАНУ, які відображають його взаємовідносини з відомими дослідниками М.Петровим, В.Антоновичем, О.Левицьким та багатьма іншими; Відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАНУ, де віднайдено і опрацьовано дуже цінні „Біобібліографічні відомості про Є.Сіцінського. 1930-і р.”; Відділу довідково-бібліографічної та інформаційної роботи Державної історичної бібліотеки України, в яких висвітлено усі періоди перебування вченого у Київській духовній академії; Краєзнавчого відділу Хмельницької обласної універсальної наукової бібліотеки, де зберігаються окремі копії документів з архівів Чехії і США, що відображають сімейне життя та будні Є.Сіцінського, стосунки з оточуючими людьми, суб’єктивні оцінки головних праць та науково-просвітницьку діяльність вченого.

Важливі матеріали опрацьовані у фондосховищах Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника, Національного історико-архітектурного заповідника „Кам’янець”, Хмельницького обласного краєзнавчого музею, Дніпропетровського державного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, в яких зберігається значна частина праць і рукописів вченого, книги з особистої бібліотеки; приватних родинних архівів А.Трембіцького і С.Єсюніна, а також документи та експонати музею Є.Сіцінського у с. Мазники Деражнянського району.

Певну актуальність для зображення історичної епохи і постаті Є.Сіцінського має мемуарна література відомих діячів українського національно-визвольного руху В.Біднова, В.Приходька та інших, в яких викладена біографія вченого з елементами історіографічного аналізу його творчості. Вагомим джерелом для вивчення наукової і громадської діяльності вченого стали матеріали періодичних видань 70-х рр. ХІХ – 30-х рр. ХХ ст., зокрема, „Подольские епархиальные ведомости”, „Православная Подолия”, „Подолия”, „Труды Подольского историко-статистического комитета”, „Труды Подольского церковного историко-археологического общества”, „Літературно-науковий вісник”, „Записки НТШ”, „Киевская Старина” та інші, в яких він видрукував більше 300 наукових праць та 150 статей-рецензій з історії, археології, етнографії та культури України і Поділля зокрема.

У другому розділі „Є.Й. Сіцінський – дослідник історії України” з’ясовано і визначено періоди формування та становлення його громадянської позиції і наукових засад залежно від напрямів діяльності та біографічних циклів, які характеризують концептуальні основи його світогляду:

період 1859-1870 – дитинство;

перший Кам’янецький (1870-1881) – навчання в духовному училищі та семінарії, спілкування з дослідниками М.Сімашкевичем і М.Яворовським, які визначили його життєве кредо;

перший Київський (1881-1886) – навчання в духовній академії, вплив відомих істориків В.Антоновича і М.Петрова на формування його світоглядних позицій щодо дослідження історії України;

Бахмутський (1886-1889) – початок педагогічної діяльності, підготовчий етап у його становленні як ученого, поява науково-краєзнавчих розвідок з історії та етнографії Поділля;

другий Кам’янецький (1889-1931) – найбільш результативний у його науковій та культурно-просвітницькій діяльності, становлення та визнання його як ученого, національно свідомого громадського діяча, видавця та просвітителя;

другий Київський (1931-1933) – вимушена відірваність від Поділля, вилучення його імені як „націоналіста” з усіх видань, з іншого боку, ці роки сприяли розширенню його кругозору з вивчення усіх теренів України;

третій Кам’янецький (1933-1937) – найбільш трагічні роки життя, гоніння, важкі хвороби та забуття.

Наступні 40-і – 60-і рр. ХХ ст. - період невизнання, лише невеликі статті в часописах „Життя і Знання”, „Український Голос”, „Український Вісник”, „Вінницькі Вісті” (всі 1942).

З середини 60-х рр. ХХ ст. – період прориву інформаційної блокади: вийшли статті про вченого А.Паравійчука, І.Богуцького; створено „Опис архіву Є.Сіцінського”; встановлено обласну премію імені Є.Й. Сіцінського в галузі історико-краєзнавчої роботи та збереження пам’яток минувшини; на могилі відкрито новий пам’ятник; проведено три наукові (1992, 1994 і 2002) конференції; знято фільм та відкрито в с. Мазники музей вченого.

Розглянуто питання щодо його внеску у вивчення загальних аспектів історії, в збирання, дослідження і збереження національної та історичної спадщини. Географія наукових пошуків ученого не обмежувалася територією Поділля, а розширена багатьма науковими розвідками про Волинь і Київщину, Галицьке і Болохівське князівства, Південну, Прикарпатську і Закарпатську Україну тощо.

Є.Сіцінський надавав великого значення археографічним і бібліографічним аспектам дослідження історії України, вивчення історії сакрального мистецтва і храмової архітектури, археології, життєвих і творчих шляхів відомих українських наукових та громадських діячів, висвітленню історії поселень, парафій та єпархій.

Наукові інтереси Є.Й. Сіцінського у галузі історичного краєзнавства слід розглядати у тісному взаємозв’язку з поглядами найбільш прогресивних представників позитивістської історичної школи в Росії та Україні, що ґрунтували свої ідеї на основі теорії еволюції, яку в Україні підтримували історики О.Лазаревський, М.Петров, В.Антонович, М.Грушевський, і саме під впливом цих учених визначив свою методологічну позицію і Євфимій Сіцінський.

Активно співпрацюючи з „Літературно-науковим вісником” і „Записками НТШ”, Є.Сіцінський публікував у них огляди з історії України, про стародруки і рукописи, розвиток і діяльність в Україні народних і духовних навчальних закладів, про храми Молдавії, Галичини і Буковини, народні й церковні звичаї українців Бессарабії, Білорусії, Литви, Підляшшя тощо. Всі ці огляди, були і залишаються невичерпним історіографічним джерелом з української історії.

Ґрунтовне вивчення наукового доробку Є.Сіцінського із загальної історії України, численні публікації про її регіони від найдавніших часів до початку ХХ ст. переконливо доводять, що він був дослідником багатьох регіонів України і в першу чергу утвердився як непересічний вчений–історик України. Дослідник своїми цілком оригінальними працями з історії України збагачував українську історичну літературу, підготовляв ґрунт для подальшого поглиблення української історичної науки. Діяльність ученого з вивчення історії України загалом, слід сприймати як українознавчу працю, спрямовану на створення найповнішої джерельної бази з історії України, як підґрунтя розвитку культури українського народу.

Відображено його діяльність щодо систематичних досліджень проблем історії парафій та поселень, історії культових та оборонних споруд, храмової і замкової архітектури, археології подільського регіону. Він систематизував і використав сотні раритетних архівних джерел з історії краю. Під його керівництвом члени Подільського церковного історико-археологічного товариства розпочали планомірні дослідження історії церков та парафій і видали працю „Приходы и церквы Подольской епархии” (1901), де подано стислий опис парафій і церков 62 благочинних округів 12 повітів. Є.Сіцінський, як голова Подільського церковного історико-археологічного товариства, перетворив Товариство у науковий заклад, що здобув широке визнання серед учених багатьох регіонів України і Росії.

Вчений у чотирьох десятках праць узагальнив матеріали та описав культові пам’ятки багатьох повітів губернії, розкрив їх історико-топографічну характеристику. Першим дослідив муровані й дерев’яні пам’ятки храмової архітектури. Показав її характерні особливості та відмінності, вказав на різні стилістичні впливи, на її зв’язок з архітектурою Давньої та Галицько-Волинської Русі.

Він разом з В.Антоновичем і М.Грушевським провів археологічні розкопки в різних регіонах Поділля. Зібрав великий матеріал про життя краю від найдавнішої доби до пізнього середньовіччя, видав значну джерелознавчу працю „Археологическая карта Подольской губернии”, яка має значення для вивчення історії та культури краю і сьогодні на початку ХХІ ст. Значну роль відіграв вчений і в археологічних дослідженнях у 20-і рр. ХХ ст. За його активної участі було обстежено і взято на облік 21 пам’ятку трипільської культури.

У монографії „Город Каменец-Подольский” (1895), Є.Сіцінський показав історію міста і фортеці, зробив огляд економічного, суспільного і релігійного життя міста. У працях з історії замків Поділля ХІV–ХVІІ ст. проаналізував закономірність та специфіку топографічного розміщення замків у місцях давньоруських городищ ХІ–ХІІІ ст., залежність їх форми від часу заснування.

Є.Сіцінський видрукував значні роботи з загальної історії краю, сотні оглядів з історії, археології, етнографії та мистецтва Поділля.

Бібліографічну діяльність вченого слід сприймати як українознавчо-просвітницьку працю, як підґрунтя розвитку і пропагування культури українського народу. Він ґрунтовно розробив всі основні періоди історії Поділля від найдавнішого часу до початку ХХ ст. Його праці з історії є результатом багатолітніх досліджень, відзначаються систематизацією фактичного матеріалу, новизною його викладу, глибиною пізнань і в ХХІ ст. мають значну наукову цінність. Саме тому він вважається фундатором поділлєзнавства, батьком історії Поділля.

Третій розділ „Наукове висвітлення Є.Й. Сіцінським

української культури” висвітлює здобутки вченого з історії українського мистецтва, церковної архітектури, народного мистецтва Поділля кінця ХІХ – початку ХХ ст. Він мав великі природні здібності до малювання, малював вражаючі за своєю художньою силою полотна, серед них портрети подільських дівчат, чоловіків. На жаль, збереглися лише зображення ліри і подільського лірника.

Вчений підготував сотню світлин пам’яток старовини і культури. Значну їх частину опублікував як ілюстрації до своїх творів, частину передав до історико-археологічного музею, а частину М.Петров, М.Рудинський, В.Шаврін, В.Січинський використали у своїх працях.

Найбільше Є.Сіцінського цікавили різноманітні прояви народного мистецтва й культури Поділля, де певні риси традиційно-побутової культури українців формувалися під впливом багатовікового спілкування з представниками інших народів. У своїх працях він підкреслював особливості українського церковного малярства. Написав десятки оглядів мистецтвознавчої літератури, ввів до наукового обігу багато матеріалів про український іконопис.

Низку публікацій Євфимій Йосипович присвятив вивченню мистецтва оформлення та друкарського мистецтва стародруків. Він показав, що титульні сторінки українських стародруків, заставки й малюнки–дереворити на окремих аркушах, були виконані на високому рівні і є справжніми витворами українського мистецтва.

Вчений першим з українських дослідників звернув увагу на мистецтво українського мурованого і дерев’яного церковного зодчества, встановив характерні особливості українського стилю, вказав на його відмінності. Його праці стали поштовхом до потужної дискусії, під час якої українські архітектори і науковці обґрунтовували своє бачення українського архітектурного стилю.

Вчений викладав історію українського мистецтва в державному українському університеті, читав лекції з історію загального й всесвітнього мистецтва. Розробив програми для вивчення і збирання зразків декоративного мистецтва. Зібрана ним колекція унікальної народної вишивки, відображає гармонійний підбір кольорів, високий мистецький хист вишивальниць, які нитками і тонким художнім смаком, вміло і глибоко передавали красу довколишнього світу.

Його дослідження з історії українського народного мистецтва, засвідчують щире, безкорисливе служіння справі вивчення та систематизації мистецтвознавчих матеріалів. Його твори мають чітку українську спрямованість, у них предметно простежується еволюція автора до об’єктивної оцінки подій і явищ. Він створив свою мистецтвознавчу школу. Його колекції і праці про народне мистецтво є важливим першоджерелом для сучасних дослідників.

Проаналізовано етнографічні матеріали і народознавчі публікації вченого. Саме він, розробив спеціальні наукові програми для збирання етнографічних матеріалів і виступив організатором широкої народознавчої роботи в регіоні. Зібрав і записав значну кількість соціально-побутових і лірницьких пісень з життя українського народу, які мають велике наукове значення і є вагомим внеском в українську фольклористику.

Значний інтерес для сучасних етнографів має записаний ним обряд весілля. Вчений відображає його, як своєрідну церемонію, порядок проведення якої заздалегідь суворо установлений і відступати від якого вважалося неприпустимим. В українському весіллі перехрещуються релігійно-містичні й історично-суспільні елементи. Весільні обряди на Поділлі виходили за межі родинного свята та охоплювали всю громаду. Записані ним обряди допоможуть нам зберегти свою національну свідомість і культуру.

Дослідник неодноразово висвітлював тему народних уявлень про потойбічний світ, смерть, народження і шлюб. Видав праці про світоглядні уявлення та вірування, які допомагають нам замислитися над своїми вчинками, усвідомити їх, оцінити довкілля та пізнати все те спільне, що властиве нашому українському народу.

До нього, як до „найдосвідченішого знавця Поділля з усіма його особливостями”, зверталися С.Ркліцький, Д.Яворницький та інші дослідники. Досліджуючи побут та сімейне життя на Поділлі, вчений вказував, що подоляни завжди цікавились грамотою, науками і вивченням чужих мов, були дуже схильні до пісень, музики, танців.

Є.Сіцінський збирав та вивчав традиційну писанку, показуючи, що вона представляє цікаве в етнографічному та історичному відношенні явище, що мало важливе релігійно-побутове і символічне значення задовго до християнства. Особливу увагу приділив вивченню народних промислів, історії цехової обрядовості, цехового устрою тощо. Подав детальну історію зародження і розвитку друкарства на Поділлі в XVIІ – XIX ст. Завдяки його наполегливості збережено відомості про десятки праць з історії друкарень України.

Вчений, досліджуючи народні і лірницькі пісні, обряди, звичаї та вірування, мистецтво вишивки і традиції розпису писанок, історію ремісничих об’єднань, становлення і розвиток друкарства, намагаючись узагальнити традиційно-побутову культуру подолян, як систему духовної і матеріальної культури, сформувався як учений етнограф, фольклорист. Науковий доробок ученого з вивчення пам’яток української культури є одним з суттєвих чинників національно-культурного відродження. Він не приховував від народу правду про його історію, мову та культуру, проводив свої дослідження навіть у надзвичайно складних і несприятливих умовах бездержавності та переслідувань, що дозволяє нам говорити про нього як про провідного народознавця України.

У четвертому розділі „Суспільно-просвітницька діяльність Є.Й. Сіцінського” розглянуто його науково-громадську діяльність і відзначається, що в умовах наростання національно-визвольного руху українського народу члени створеного при Подільській духовній семінарії (1865) Комітету для історико-статистичного опису Подільської єпархії вивчали минуле краю, побут і звичаї подолян, їх культурницька праця готувала ґрунт для майбутнього пробудження української нації.

В 90-ті рр. ХІХ ст. Є.Сіцінський став членом Комітету і розпочав активізацію його науково-краєзнавчої діяльності. Очолюваний ним колектив став сформованим науково-історичним закладом. А його видрукувані у „Трудах” Комітету праці склали вагомий потенціал інформації з історії та народознавства України. За безпосередньою участю вченого в 1890 р. було створено перший на Поділлі музей старожитностей, який завдяки його організаторським здібностям, перетворився у світський культурно-освітній заклад. У жовтні 1922 – його звільнили з посади директора, „тому що священнослужитель не може завідувати радянською установою”, став науковим хранителем, потім науковим співробітником музею. В 1928 – призначений завідувачем державного заповідника Кам’янецька фортеця.

Спільно з професорами Кам’янець-Подільського державного українського університету взяв участь у створені в цій установі наукового товариства, розгорнув роботу із збирання та вивчення матеріалів з історії Поділля. Зробив значний внесок у справу національного відродження, готуючи високоосвічену інтелігенцію для української держави. Відзначався як організатор у діяльності Подільського товариства охорони культурно-історичних цінностей, Центрального Комітету охорони пам’яток старовини і мистецтва, Архівної Комісії, Всеукраїнської Археологічної Комісії ВУАН, Центрального Губернського історичного архіву, Кам’янецького Архівного Управління та інших.

Характерним визнанням українськими науковцями творчої діяльності Є.Сіцінського стало його членство в Церковно-археологічному та історичному товаристві при Київській духовній академії, НТШ, Московському Археологічному товаристві, Українському науковому товаристві, Комісії Західної України при Історичній Секції ВУАН, Кам’янець-Подільському Науковому при ВУАН Товаристві та ін. Був делегатом ХІ-ХІV Археологічних з’їздів.

З кінця 80-х рр. ХІХ ст. і до початку 30-х рр. ХХ ст. Є.Сіцінський виступав як організатор і діяч краєзнавчого руху та регіональних досліджень. Заклав підвалини сучасного розвитку історичного краєзнавства та сформувався як відомий науково-культурний діяч України. Заснований з його ініціативи історичний музей–заповідник є важливим внеском у розбудову всієї музейної справи.

Досліджено внесок протоієрея Євфимія Сіцінського у справу українізації суспільного, церковно-релігійного життя, участь в культурно-просвітницькій та педагогічній діяльності тощо. Адже саме на зламі ХІХ – ХХ ст. Є.Сіцінський та інші організували національно свідому українську Громаду, яка сформувала його національні й політичні погляди. 21 квітня 1906 р. вони заснували Подільське українське Товариство „Просвіта”. Саме тут за його активної діяльності, творилася та вирішальна верства інтелігенції, яка будувала новітню українську державу в 1917-1920 рр.

Він брав участь у реалізації національно-культурних і церковно-релігійних проектів з впровадження в Подільських духовних закладах викладання української мови і літератури, історії України і Поділля, перекладу Четвероєвангелія і Святого Письма українською мовою. Був членом Ради при міністрові сповідань.

Викладав церковнослов’янську, російську і латинську мови у Бахмутському духовному училищі, Маріїнській жіночій гімназії і Кам’янецькому середньому технічному училищі. Один із активних організаторів по створенню державного українського університету, де був приват-доцентом на історико-філологічному факультеті, головою бібліотечної комісії університету.

Євфимій Йосипович у вересні 1889 р. прийняв духовний сан і був рукоположений священиком Олександро-Невського Собору, став радником єпископа і ключником кафедрального собору; отримав сан протоієрея, завідував касами духовенства єпархії, став настоятелем Петро-Павлівської церкви, священиком домової церкви технічного училища і Свято-Миколаївського храму тощо. Брав активну участь в автокефальному русі. Вступив до Кирило-Мефодіївського братства. З жовтня 1919 р. член Собору Української Православної Церкви і член його Ради, голова тимчасової Подільської Єпархіальної Ради.

За його ініціативою було відкрито бібліотеки при Подільському єпархіальному історико-статистичному комітеті, церковному історико-археологічному товаристві, історико-археологічному музеї, Науковому при ВУАН товаристві. Зібрав власну, одну з найбільших приватних бібліотек, яку був змушений продати в Проскурівський (тепер Хмельницький обласний краєзнавчий) музей.

Він назавжди залишиться знаним громадсько-просвітницьким діячем, що поклав своє життя на вівтар справи національного відродження, створення незалежної української держави.

У висновках відзначено, що досліджена проблема є першою спробою в сучасній українській історичній науці узагальнити і об’єктивно оцінити діяльність і творчу спадщину історика Є.Сіцінського, який своє життя присвятив ґрунтовному вивченню маловідомих аспектів історії та культури України, зіграв значну роль у становленні науково-краєзнавчого руху, організації регіональних історико-краєзнавчих досліджень.

Є.Сіцінський під впливом В.Антоновича, М.Петрова і М.Грушевського вийшов за межі регіоналістики і досліджував історію й культуру всієї України й, таким чином, сформувався як непересічний вчений–історик України. В основу своїх праць поклав відображення складних процесів історико-культурного, соціально-політичного життя України від найдавнішого часу і початку ХХ ст.. Одночасно він створив загальну історію рідного краю, достовірні й об’єктивні описи всіх його поселень, за що здобув визнання батька історії Поділля.

Участь Є.Сіцінського в організації та проведенні археологічних досліджень городищ і поселень краю, видання археологічної мапи Поділля, участь в роботі археологічних з’їздів, членство у ВУАК, компонування археологічних колекцій свідчать про те, що він став відомим вчений археологом.

Джерельна архівна база історико-краєзнавчих праць ученого дає змогу визначити його наукові інтереси як знаного археографа та історіографа, котрий гідно прислужився розбудові і вдосконаленню джерелознавчої та історіографічної бази досліджень для історичної науки України.

Є.Сіцінський сформувався як педагог, відомий науково-культурний, просвітницький і релігійний діяч України, що чимало зробив для українізації культурно-освітнього і церковного життя.

Створенні ним численні об’єктивні і точні описи народних традицій, обрядів та звичаїв характеризують його як знаного в Україні етнолога, поборника українознавства. Його подвижництво на цьому тлі й нині слугує справі культурно-національного відродження України. Його праці дозволяють розширити знання про багатство і розмаїття культури українців, усвідомити і збагнути всю самобутність і невичерпну творчу силу національної гідності українського народу.

Наукові праці Є. Сіцінського правдиво зображають історію та культуру України і не втратили своєї актуальності й досі. В них сконцентровано величезний за обсягом, унікальний фактичний матеріал про минуле України та її регіонів, що став цінним надбанням та джерелом для сучасної історичної науки. Творчий доробок науковця заслуговує на увагу й на подальше глибоке історіографічне дослідження та популяризацію, а щира любов вченого і просвітителя до народу та його історії є прекрасним зразком для наслідування.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Трембіцький А. До історії бібліографії праць Євфимія Сіцінського // Записки Львівської наукової бібліотеки імені В.Стефаника. – Львів, 2003. – Вип. 11. – С. 109-118.

2. Трембіцький А. До історії цехів на Поділлі за працями Євфимія Сіцінського // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Тернопіль, 2003. – Вип. 1. – С. 26-36.

3. Трембіцький А. Громадсько-просвітницька діяльність Євфимія Сіцінського в період визвольних змагань (1917-1920 рр.) // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені В.Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Вип. 3. – Тернопіль, 2003. – С. 265-269.

4. Трембіцький А. Є.Й. Сіцінський: хроніка життєвого і творчого шляхів (1859-1937 рр.) // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету: Історичні науки. – К.-П., 2003. – Т. 11. – С. 312-321.

5. Трембіцький А. До історії археологічних досліджень Є.Й. Сіцінського на Поділлі // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету: Історичні науки. – К.-П.: Оіюм, 2004. – Т. 13. – С. 300-310.

6. Трембіцький А. Євфимій Сіцінський і Кирило-Мефодіївське Братство // Питання історії України: Зб. наук. ст. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – Т. 6. – С. 98-107.

7. Трембіцький А. Євфимій Сіцінський – книгознавець, бібліотекар, бібліограф // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука / – Вінниця, 2003. – Вип. 6. – С. 26- 35.

8. Трембіцький А. Весільні обряди та звичаї Поділля кінця XIX століття у висвітленні Є.Й. Сіцінського // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука/ – Вінниця: ДП „ДКФ” 2004. – Вип. 7. – С. 114-120.

9. Трембіцький А. Вони творили музеї Поділля. До біографії Є.Сіцінського, М.Трублаєвича та Ю.Александровича) // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М.Коцюбинського. Серія: Історія: Збірник наукових праць / За заг. ред. проф. П.С. Григорчука / – Вінниця, ДП „ДКФ", 2004. – Вип. 8. – С. 271-277.

10. Трембіцький А. Історія друкарства на Поділлі за працями Є.Сіцінського // Київська старовина. 2003. – № 6. – С. 28-42.

БРОШУРАХ:

1. Євфимій Сіцінський. Болоховское княжество (1150-1257). / Передм. та упоряд. А.М. Трембіцький. – Хмельницький, 2004. – 27 с.

2. Євфимій Сіцінський. Гектор Кам'янецької фортеці. / Передм. та упоряд. А.М. Трембіцький. – Хмельницький, 2003. – 30 с.

3. Євфимій Сіцінський. Смотрицький замок. / Передм. та упоряд. А.М. Трембіцький. – Хмельницький, 2003. – 22 с.

4. Священник Михаил Орловский. Историческое описание заштатного г. Смотрича, Каменецкого уьезда, Подольской губернии. – Репринтне видання 1864 р. / Передм. та упоряд. А.М. Трембіцький. – Хмельницький, 2004. – 20 с.

5. Кость Широцький (у працях істориків і дослідників-мистецтвознавців України Євфимія Сіцінського та Володимира Січинського) / Передм. Л.А. Іваневич. Післям. та упоряд. А.М. Трембіцький. – Хмельницький, 2004. – 32 с.

АНОТАЦІЯ

Трембіцький А.М. Наукова та громадська діяльність Євфимія Йосиповича Сіцінського (70-ті рр. ХІХ – 30-ті рр. ХХ ст.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01. – Історія України. – Кам’янець-Подільський державний університет. – Кам’янець-Подільський, 2005.

У дисертації в контексті українського національного відродження досліджено та з'ясовано роль Є.Сіцінського (1859-1937) як історика, краєзнавця, археолога, етнографа, мистецтво – та музеєзнавця, бібліографа і громадсько-просвітницького діяча наприкінці XIX – 30-х рр. XX ст. Простежено процес його становлення як вченого, розглянуто його участь в наукових товариствах, як організатора краєзнавчого руху і регіональних досліджень, визначено вплив В.Антоновича, М.Грушевського на формування його наукового світогляду. Визначено місце творчої спадщини в сучасній українській історичній науці й обґрунтовано наукову реабілітація Є.Сіцінського для прийдешніх поколінь.

Ключові слова: Євфимій Сіцінський, історія, культура, народознавство, археологія, наукове товариство, Україна, Поділля.

АННОТАЦИЯ

Трембицкий А.М. Научная и общественная деятельность Евфымия Иосифовича Сицинского (70-ые гг. ХІХ – 30-ые гг. ХХ в.)”. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01. – История Украины. – Каменец-Подольский государственный университет. – Каменец-Подольский, 2005.

В