Харківський національний університет

імЕНІ В. н. каразіна

ТАГЛІНА ЮЛІЯ СЕРГІЇВНА

УДК 130.2 (161.2)

Екологічна культура українського етносу:

ментальні джерела та техногенні перспективи

09.00.12 – українознавство (філософські науки)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Харків - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота в Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна,

Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: Заслужений діяч науки і техніки України,

доктор філософських наук, професор

Цехмістро Іван Захарович,

Харківський національний університет

імені В. Н. Каразіна,

завідувач кафедри теорії культури та філософії

науки філософського факультету.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Култаєва Марія Дмитрівна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г. С. Сковороди,

завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук

Годзь Наталія Борисівна,

Національний технічний університет

“Харківський політехнічний інститут”,

доцент кафедри філософії.

Провідна установа: Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, кафедра української

філософії та культури, м. Київ

Захист відбудеться “ 26 ” жовтня 2005 р. о 15.15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.06 при Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4, ауд. .

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, пл. Свободи, 4.

Автореферат розісланий “ 22 ” вересня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Бортник Л. А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми визначається тим, що для сучасної України питання екологічної культури населення стало життєво важливим. Джерела різноманітних проблем, які стоять перед країною, пов’язані з цією сферою, і пошук шляхів їх розв’язання необхідно починати саме з неї. Проблема формування екологічної культури є актуальною як у загальнолюдському плані, так і в контексті розвитку кожного окремого етносу. З’являється необхідність вивчати механізми формування екологічної культури українського етносу в процесі його історичного розвитку й виявляти можливі перспективи екологічної культури в техногенному суспільстві.

Сучасна екологічна ситуація як у світі в цілому, так і в Україні зокрема є предметом постійного інтересу наукових і суспільних кіл. Це пов’язано з тим, що загроза екологічних криз глобального і регіонального масштабу нині стає все більш актуальною. Джерела цих сучасних кризових ситуацій можуть бути в далекому минулому. Екологічна ситуація складалася протягом не тільки останніх років, але й усього існування та розвитку етносів. Можна говорити про те, що виживання етносів багато в чому залежить від того, наскільки зрілою є їхня екологічна культура. Елементи екологічної культури формуються й виявляються в різних сферах життя суспільства: економічній, соціальній, політичній, духовній, моральній. Вивчення генези екологічної свідомості є важливим кроком до розуміння того, у який спосіб можна гармонізувати відносини між людством і перетворюваним ним природним середовищем.

У різних етносів елементи екологічної культури виникали в різний час і набували різноманітних форм, залежно від особливостей природного середовища та способів взаємодії з ним. У цьому кожний етнос є своєрідним і неповторним, оскільки історично формується система складних, динамічних, взаємозалежних відносин між етносом і природним середовищем його проживання. Спостерігаються потужні впливи, з одного боку, природи на етнос, а з другого — етносів на стан довкілля, на екологічну ситуацію. Екологічні кризи характерні не тільки для техногенного суспільства: як свідчать історичні факти, багато цивілізацій, які мали високий рівень розвитку, приходили до різних екологічних криз, що іноді спричиняло їх занепад і руйнування (наприклад, крах ассиро-вавілонської цивілізації після руйнації іригаційної системи в басейні Тигру та Євфрату, що сталось у результаті спроби її істотного розширення). Необхідна не тільки природничо-наукова, але й філософська рефлексія подібних ситуацій для з’ясування їхніх причин і аналізу наслідків.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Сучасна екологічна ситуація ретельно проаналізована в роботах відомих філософів і природознавців. Екологічну проблему як глобальну кризу та шляхи виходу з неї досліджували А. Тоффлер, Е. Пестель (осмислення глобальних проблем збереження навколишнього середовища, обґрунтування необхідності суспільних змін, адекватних сучасному становищу людини); діячі Римського клубу — Д. Медоуз, Дж. Форрестер, А. Печчеї, Б. Гаврилишин (усвідомлення екологічної проблеми як глобальної, прогнозування поведінки екологічних систем, глобальна модель розвитку людства і природи в їхній єдності); Б. Коммонер (екологічні закони взаємодії суспільства і природних систем); Ю. Одум (істотні ознаки сучасної екологічної ситуації та її кризового стану); Р. Віттекер (закономірності існування екосистем); А. Гор, Г. Коль, Ф. Міттеран (політичні аспекти розв’язання екологічних проблем); В. Хесле (комплексний філософський аналіз змісту екологічної кризи); М. Моісеєв (осмислення істотних ознак сучасної екологічної ситуації як кризової, проблема збереження природи, керування екологічною ситуацією як раціональне природокористування); В. Вернадський (концепція біосфери-ноосфери); Ф. Гіренок (філософські питання буття людини як творця “штучного” світу); В. Крисаченко (осмислення людини як об’єкта досліджень сучасної екології, роль природного навколишнього середовища в самовизначенні людини — особистісному і національному, особливе місце природного довкілля у формуванні екологічної культури українського етносу, становлення екологічної свідомості й екологічної культури, проблеми екологічної безпеки); М. Кисельов (аналіз становлення екології як науки та її міждисциплінарного змісту); М. Хилько (систематизація питань екополітики) та інші.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно за комплексною темою НДР кафедри теорії культури та філософії науки “Проблема духовності в науці і культурі”, що здійснюється за республіканською програмою № “Класика, модерн, постмодерн у філософії, науці і культурі: проблема духовності на зламі тисячоліття” (державна реєстрація № 0197U012137).

Мета й завдання дослідження. Основною метою роботи є аналіз екологічної культури українського етносу, її ментальних джерел, особливостей формування, розвитку і перспектив, а також виявлення впливу екологічної культури на інші сфери діяльності етносу.

Визначено такі завдання дисертаційного дослідження:

· з’ясувати, як сучасна кризова екологічна ситуація зумовлена світоглядними засадами щодо науково-технологічного впливу людини на природу в історії суспільства;

· розглянути сучасні концептуальні підходи до оцінювання екологічної ситуації та шляхів виходу з екологічної кризи;

· проаналізувати особливості українського етносу, різноманіття підходів до його вивчення та розглянути риси характеру українського етносу, які впливають на розвиток екологічної культури;

· визначити зміст поняття “екологічна культура” та виявити характерні ознаки екологічної культури українського етносу;

· дослідити становлення та розвиток екологічної культури, визначити можливі її перспективи в умовах пошуку виходу з сучасної екологічної кризи.

Об’єктом дослідження дисертаційної роботи є екологічна культура українського етносу.

Предметом дисертаційного дослідження є особливості формування, розвитку та перспектив екологічної культури українського етносу, які впливають на сучасну екологічну ситуацію в Україні та пошук можливих шляхів виходу з сучасної екологічної кризи.

Методологічні основи дослідження. Методологічною основою є принципи об’єктивності та історизму. Історизм, як принцип пізнання є методом дослідження подій та явищ в їхньому становленні і функціонуванні та у зв’язку з умовами, які забезпечують їх розвиток. З цієї позиції розглядається екологічна культура, особливості її формування в українського етносу та можливі перспективи її розвитку.

Наукова новизна результатів дослідження. У дисертації для вивчення особливостей українського етносу запропоновано діяльнісний підхід (метод діяльнісного опосередкування). Екологічна культура розуміється як специфічна людська діяльність. У рамках діяльнісного підходу екологічна культура осмислюється як система специфічних способів, засобів і механізмів адаптації людини до навколишнього середовища. Одним із чинників впливу на формування екологічної культури автор вважає особливості характеру українського етносу. Уперше здійснено аналіз впливу на екокультуру українського етносу таких рис його ментальності, як індивідуалізм, екзекутивність, інтровертивність, емоційно-естетична домінанта й толерантність. Для подальшого розвитку екологічної культури українського етносу та формування екологічної свідомості необхідним чинником автор вважає екологічну освіту, яка має формуватися під впливом цінностей культурно-історичної традиції. У ході формування екологічної культури, розробки власної моделі стабільного розвитку необхідно брати до уваги особливості українського менталітету, бо нехтування ними позбавляє ефективності заходи, спрямовані на подолання кризових явищ.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані в розробці курсів та спецкурсів з історії і теорії культури, історії філософії й філософії культури, для загального готування студентів до семінарських і лекційних занять із філософії та теорії культури. Результати дисертаційного дослідження можна використовувати й під час читання спецкурсів із філософських питань природознавства, зокрема сучасної екології, та в подальших історико-філософських і українознавчих наукових дослідженнях.

У теоретичному плані вони можуть бути використані в процесі подальшого вивчення екологічної культури для пізнання та розв’язання проблем відносин “людина — природа”. Висновки дисертаційного дослідження можна залучати для з’ясування особливостей становлення екологічної культури українського етносу та її сучасних виявів у таких аспектах життя суспільства, як політика, економіка, освіта тощо.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на теоретичному семінарі кафедри теорії культури та філософії науки Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. За темою дисертації було виголошено доповіді на таких наукових конференціях:

1) XIII Міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецький державний інститут штучного інтелекту, 16 травня 2003 р.);

2) X Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 26—27 вересня 2003 р.);

3) VII Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і освіта—2004” (Дніпропетровський державний фінансово-економічний інститут, 10—25 лютого 2004 р.);

4) Міжнародній науковій конференції “Людина — Світ — Культура” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 20—22 квітня 2004 р.);

5) V Міжнародній науково-практичній конференції “Людина, культура, техніка в новому тисячолітті” (Національний аерокосмічний університет імені М. Є. Жуковського “ХАІ”, 27—28 квітня 2004 р.);

6) Міжнародній науковій конференції “Етика і Культура” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 21—22 травня 2004 р.);

7) Міжнародній науковій конференції “Каразінські природознавчі студії” (Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, 14—16 червня 2004 р.);

8) Міжнародній конференції “Філософія природи і практична філософія” (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 14—15 жовтня 2004 р.).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел (224 позиції). Загальний обсяг роботи — 177 сторінок, із яких 161 сторінка основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано загальну характеристику дослідження, обґрунтовано актуальність обраної теми, її наукову новизну, сформульовано напрями дослідження, мету й завдання, визначено принципи та теоретичні основи, вказано практичне значення результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі “Поняття “етнос” та особливості вивчення українського етносу” розглядаються основні підходи до визначення поняття “етнос”, його головних характеристик. Важливим аспектом є дослідження українського національного характеру як одного з істотних факторів формування екологічної культури українського етносу. Ідеться також про розмаїтість підходів до вивчення українського етносу.

У роботі етнос розуміється як усталена сукупність людей, що історично склалася на певній території й має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури та психіки, а також усвідомлення своєї єдності й відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість). Аналіз характеристик етносів показав, що жодна з ознак не може відігравати роль основного чинника для всіх етнічних спільнот, однак етноспецифічним є їх неповторне поєднання. Серед властивостей, необхідних для виокремлення етносів, виділяють самоназву, самосвідомість, характерні риси культури, як матеріальної, так і духовної. Крім усього іншого, культурна єдність етносу пов’язується з певними рисами психіки його представників, без чого неможливо усвідомити механізм, який забезпечує стійкість загальних рис діяльності етносів і передачу цих рис із покоління в покоління.

Окремо розглянуто концепцію етногенезу Л. Гумільова, яка ґрунтується на природничо-біологічних уявленнях. Етнос, за Гумільовим, це природна форма існування виду Ноmо sapiens. Гумільов вважає, що розбіжності між етносами визначаються “лише стереотипом поведінки, який є вищою формою активної адаптації людини до ландшафту”. Тобто причиною розмаїття етносів є різноманітність ландшафтів, а не мов, рас, релігій чи культу-р. На ранніх стадіях формування етносу довкілля має найбільш відчутний вплив, бо етнос мусить адаптуватися до його особливостей. І в ході цієї адаптації кожен етнос може по-своєму використовувати особливості природного середовища. Те, який спосіб використання природних ресурсів обирає етнос, залежить від рівня його соціально-економічного розвитку й характеру довкілля. Отже, характеризуючи відносини етносу і природи, не слід забувати, що вони мають двобічний характер. А це, у свою чергу, дозволяє розглядати етнос і його середовище як певну цілісність — етноекологічну систему. Етноекологічні чинники навіть в умовах науково-технічної революції даються взнаки значно більшою мірою, ніж це може здатися на перший погляд. Кожен етнос має свої особливості взаємодії з навколишнім середовищем. Ці особливості виявляються в різних сферах культури й діяльності етносу. У зв’язку з цим різні етноси по-різному впливають на природне середовище. Однак у сфері традиційної діяльності в кожного народу звичайно існують сформовані норми, що забезпечують екологічну рівновагу. Це складає основу екологічної культури.

Серед багатьох характеристик етносу особливої уваги потребує поняття “етнічний характер”, який у роботі розуміється як сукупність соціально-психологічних рис (почуттів, ціннісних і психологічних настанов, емоційно-вольових якостей), що властиві етносу на певному етапі розвитку, детерміновані соціально-економічними, історичними й географічними умовами існування та виявляються в культурі, традиціях, звичаях. У системі особливостей характеру українців виділяються такі риси, як індивідуалізм, екзекутивність, інтровертивність, толерантність та емоційно-естетична домінанта. У роботі детально розглядається вплив кожної з названих особливостей характеру на формування та подальший розвиток екологічної культури українців. Дисертант приходить до наступних висновків:

Індивідуалізм і рефлексія відбилися в екологічній культурі створенням чітко регламентованої послідовності сільськогосподарських дій, системи обрядів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю й аграрним календарем.

Екзекутивність допомагала довгий час зберігати вироблені екологічні норми та правила, робила їх консервативними, традиційними. В українському світогляді основним джерелом природних багатств є земля. Можливо, саме це екологічно грамотне ставлення до землі робило український етнос більш стійким.

Інтровертивність відбилася в екологічній культурі у вигляді пасивності під час вирішування екологічних проблем. Українець не поспішає розв’язувати ці проблеми, як і інші. Це пов’язано з небажанням змінювати обставини і спробами самому змінюватися в нових умовах. Із цього погляду українці не вирішували проблему аварії на Чорнобильській АЕС, а пристосовувались до неї. З іншого боку, інтровертивність також сприяла збереженню екологічно грамотних традицій в екологічній культурі.

Толерантність у сполученні з інтровертивністю привела до зміни пріоритетів: на перше місце ставляться економічні проблеми, а до затримки у вирішені екологічних проблем український народ відноситься доволі терпимо.

Емоційно-естетична домінанта спричинила поетизацію української екологічної культури: остання більше поетична, ніж наукова. Загасання багатьох екологічних рухів в Україні зумовлене тим, що заклик розв’язувати екологічні проблеми не є раціональним, а ґрунтується більше на емоціях. Властиве українському народу прагнення до гармонії між людиною і природою є скоріше цінністю естетичною, а не практичною. Разом з тим, бажання подібної гармонії відіграє значну роль у формуванні екологічного імперативу.

Щоб зрозуміти, як саме можна дійти деяких висновків стосовно особливостей етнічної спільноти, у роботі докладно розглянуто різноманіття підходів до вивчення українського етносу.

1) Культурний підхід передбачає, що в процесі вивчення етносу найбільшого значення надають окремим компонентам культури, мові та фольклору (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, Г. Шпет, М. Костомаров, О. Вєтухов, К. Сементовський та ін.).

2) Основне положення історичного підходу полягає в тому, що характер народу постійно виявляється в його історичній діяльності, тому засобом пізнання особливостей етносу має стати його історія (М. Костомаров, М. Данилевський та ін.).

3) Соціально-економічний підхід — аналіз суспільних зв’язків і відносин. У вивченні українського етносу такий підхід застосовували О. Кульчицький, М. Грушевський, О. Єфименко, Б. Цимбалістий.

4) Біологічний підхід — використання антропологічних даних (Ф. Вовк, І. Раковський, Р. Єндик, І. Сікорський та ін.).

5) Екологічний підхід — аналіз екологічних особливостей і пошук їхнього впливу на формування відмітних характеристик етносу (О. Кульчицький, М. Гримич).

Існують значні розбіжності у висновках прибічників кожного з розглянутих підходів, пов’язані з тим, що дослідники часто безпосередньо пов’язують певні фактори з характерними рисами етносів. Для подолання подібних недоліків стала застосовуватись ідея діяльнісного опосередкування, або діяльнісний підхід.

У цьому випадку специфіка етносу зумовлюється своєрідністю способу його життя як етнокультурної групи. Під впливом комплексу різноманітних факторів (екологічних, культурних, соціально-економічних та ін.) складаються специфічні для кожного етносу форми діяльності. Оскільки співвідношення сфер останньої в процесі життєдіяльності етносу є унікальним і етноспецифічним, то розширення сфери досліджень життєдіяльності етносу пов’язане не з вивченням національної специфіки окремих типових діяльностей, а з аналізом своєрідності їхніх співвідношень.

Історичні чинники можуть впливати на елементи структури діяльності етносу й систему зв’язків між ними. Зокрема, така подія в історії України, як вибух на Чорнобильській АЕС, вплинула і на стан здоров’я жителів Чорнобильської зони (суб’єктів діяльності), і на все навколишнє середовище (об’єкти діяльності); вона викликала трансформації існуючих знарядь праці, пристосування їх до змінених умов (природні знаряддя) і створення знарядь, які б зовсім виключали необхідність появи людини в найбільш зараженій радіацією зоні (заміщувальне знаряддя). Відповідно, діяльність може акумулювати комплекс впливу усіх факторів, узгоджуючи їх і трансформуючи.

У другому розділі “Екологічна культура українського етносу” подано характеристику та класифікацію екологічних криз, особливості антропогенних криз, історичні аспекти динаміки світоглядних засад екологічної культури. Розглянуто уявлення про духовні основи екологічної кризи й учення про ноосферу (В. І. Вернадський).

Екологічна криза є явищем оборотним. Багато природних криз долаються шляхом самоорганізації біологічних систем, однак у ситуації, коли криза викликана антропогенним впливом, можливостей самовідновлення природних систем може бути недостатньо.

За походженням екологічні кризи поділяються на природні й антропогенні. Оскільки в сучасному світі регулятором стану біологічних систем усе частіше стає людина, яка може виконувати як руйнівну, так і стабілізаційну функцію, то насамперед важливо звернути увагу на антропогенний вплив. Антропогенні екологічні кризи — це такі неврівноважені стани у функціонуванні й розвитку екосистем, що викликані людиною (її діяльністю, існуванням, опосередкованими впливами тощо). Антропогенний біосферний ефект пояснюють особливостями життєдіяльності людини як родової істоти, що набула специфічної адаптації до навколишнього середовища й уже через це не може не впливати на нього (В. Вернадський, П. Тейяр де Шарден, Ю. Одум та ін). Взаємодія людини з навколишнім середовищем відображується в діяльнісному вияві екологічної культури.

Екологічна культура розуміється в роботі як специфічно людський спосіб адаптації в біосфері, регуляції відносин людини і біосфери. Термін “екологічна культура” вперше з’явився у 20-х роках XX ст. в роботах представників американської школи “культурної екології”. У сучасній літературі поширене розуміння екологічної культури як цілеспрямованої діяльності людини (включно з наслідками такої діяльності), спрямованої на організацію й трансформацію природного світу (об’єктів і процесів) відповідно до власних потреб і намірів. У рамках діяльнісного підходу екологічна культура осмислюється як система специфічних способів, засобів і механізмів адаптації людини до навколишнього середовища. Крім цього, не варто обмежуватися тільки роллю екологічної культури як засобу приведення природного середовища у відповідність до потреб людини; вона не менш важлива й у вихованні високих гуманістичних цінностей та орієнтирів у людському житті.

В. Хесле дослідив духовно-історичні підстави екологічної кризи. Він аналізує динаміку уявлень людини про саму себе, на ґрунті яких виникає сучасне поняття природи. На думку Хесле, картезіанське вчення про природу є ключовим у розумінні нинішнього руйнування природи (картезіанська нелюдська природа зовсім позбавлена суб’єктивності: рослини і тварини суть машини, що не мають внутрішнього світу). Хесле розглядає також досвід антикартезіанської філософії природи (Лейбніца, Шеллінга й Гегеля), коли за природою визнається власна самодостатність і навіть доцільність.

Найбільш істотно вплинуло на формування уявлень про єдність людини і природи вчення про ноосферу, що почало формуватись у ХХ ст. завдяки роботам П. Тейяр де Шардена і В. І. Вернадського. Розуміння біосфери як області життя, що включає в себе живу речовину і неживе, охоплене й організоване діяльністю живого, запропонував В. І. Вернадський. У біогеохімічному плані він розвивав ідеї Е. Зюсса, австрійського геолога, що займався земними оболонками й чинниками розвитку землі. За Вернадським, ноосфера — це новий еволюційний стан біосфери, пов’язаний з виникненням і розвитком у ній людського суспільства. Біосфера закономірно переходить у ноосферу, при цьому людство стає потужною силою впливу.

Унаслідок усвідомлення того, що глобальний характер впливу людської діяльності на природне середовище став сумною реальністю, було визнано: неконтрольований вплив антропогенних факторів на природу сягнув межі її самозахисту. Виникла ідея свідомого керування еволюцією біосфери (М. В. Тимофєєв-Ресовський, М. М. Воронцов, О. В. Яблоков, М. В. Лазарев, Д. Бернал та ін.). Для подолання суперечностей технічного прогресу почали створюватися програми практичних дій, як-от “Римський клуб”, “Global change”, “Геосфера-біосфера” тощо. Творці кожної з цих програм, незалежно від її початкових засад, зіткнулися з проблемою співвідношення еволюції природного середовища і людської культури.

Третій розділ “Сучасна екологічна ситуація в Україні: перспективи” присвячено аналізу динаміки формування екологічної культури українського етносу. Серед виявів цієї культури — знання про природу, які застосовувались у сільському господарстві; система прикмет і традицій; особливий календар; природні впливи на культуру народу в його ужитковому мистецтві; народна медицина; поетичні образи усної народної творчості.

Уже відзначалося, що поступово сформувався характер українського етносу, на який суттєво впливало навколишнє природне середовище. Народна мудрість берегла й передавала з покоління в покоління дбайливе ставлення до природи, яке полягало в тому, що природою треба користуватися раціонально. Завдяки такому світосприйманню українці не вели боротьбу з природою, а були з нею в цілком інших, емоційно-шанобливих відносинах, як із рівною собі. Хоч як змінювався менталітет під дією різних чинників, але в українському характері завжди залишався такий зв’язок із природою, що не переривався з плином часу.

Екологічні детермінанти та релігія відіграють свою роль у формуванні екологічних цінностей українського етносу. Релігія, як явище національної культури, та релігійні уявлення й вірування, як явище етнічної психології, мають на собі відбиток того природного середовища, у якому формувався етнос. У зв’язку з цим релігія, тією чи іншою мірою, сама може бути джерелом екологічної етики.

Екологічна культура українського етносу розвивалась у напрямі від землеробської культури до техногенної. Її розвиток ішов від природоцентричних поглядів язичників через теоцентричні засади християнства й антропоцентричне ставлення до природи в період існування України в складі тоталітарної держави до виникнення нової природоцентричної екологічної етики. Формування нової екологічної етики відбувається на базі нової системи життєзабезпечення, сучасної науки, сучасних релігійних поглядів, а також інших компонентів культури (економічних, соціальних настанов, історичних реалій та ін.).

Розглядаючи сучасну екологічну ситуацію в Україні, слід приділити особливу увагу економічним причинам сучасної екологічної кризи та формуванню екологічної політики. Зростання споживання в антропогенному середовищі ґрунтується не на можливостях довкілля, а лише на потребах і бажаннях людини, причому часто штучно створюваних. Споживацьке ставлення до природи й призводить до її згубної руйнації. Більше того, руйнується й відповідна система цінностей. Людина націлена на споживання речей, які їй потрібні лише в антропогенному світі, які здаються їй важливими та необхідними тільки з огляду на примхи моди та інші непевні й скороминущі мікросоціальні чинники. І вона поступово втрачає уявлення про справжній навколишній світ, про цілісність природи. Справжні цінності витісняються примітивними, штучно створеними, примарними бажаннями, що призводить до руйнації цілісності й самої людини як особистості. Система людських цінностей нині поступово цілком підкоряється економічним інтересам. Людина посилює технічну владу, щоб задовольняти економічні потреби, але в її -відносинах із навколишнім природним середовищем усе частіше виникають кризові явища. Це призводить до виснаження природи, небезпечного навіть із економічної точки зору, бо природа вже не в змозі задовольнити матеріальні потреби людини. Сучасна екологічна криза, породжена надмірною експлуатацією природи, пов’язана з двома чинниками: по-перше, з неефективністю економічної системи, що спричиняє забруднення навколишнього середовища й невиправдано високі темпи витрати природних ресурсів; по-друге, з менталітетом людей, зобов’язаних приймати певні рішення в економічній сфері. Надзвичайно важливою причиною екологічної кризи стало й те, що не оброблена людиною природа вважалася взагалі такою, яка не має жодної цінності (Сміт, Рікардо, Маркс). У процесі пошуку моделі стійкого економічного розвитку держави разом з усвідомленням екологічної проблеми як пріоритетної стало зрозумілим, що жодна економічна система не дає єдино правильних розв’язань екологічних проблем. Тому й виявилося вельми актуальним філософське осмислення цих проблем, яке має сприяти об’єд-нанню зусиль людства в умовах загрози екологічної катастрофи.

Одним із чинників, необхідних для становлення й розвитку України як самостійної держави, останнім часом називають екологічну політику. У дисертації подано аналіз уявлень про поняття “екологічна політика” Реймерса, Соколова, Піджакова, Салтовського. Єдиною думкою для всієї розмаїтості означень екологічної політики є те, що вона являє собою найважливіший засіб гармонізації відносин суспільства з природою. Якщо розглядати екологічну політику як необхідну умову для збалансованого розвитку України, то першорядними питаннями стають збереження умов існування людини, а також формування екологічної культури, екологічного світогляду. Для запобігання небезпекам із погляду екологічної політики було б доцільним, перш ніж ухвалювати політичні рішення щодо запровадження нових стандартів і технологій, які начебто успішно функціонують в інших країнах, змоделювати їх можливі наслідки для України. При цьому вкрай важливо брати до уваги особливості українського менталітету, економічну ситуацію в країні, рівень екологічної грамотності населення. Варто пам’ятати, що жодна модель економічного чи політичного розвитку не може однозначно вважатися єдино правильною. З огляду на це доцільно не безоглядно переймати західний спосіб життя, а розробляти власну модель стабільного розвитку.

Серед перспектив розвитку екологічної культури в Україні автор дисертації відводить центральне місце екологічній освіті. Питання екологічної освіти активно розробляються філософами (О. Галєєва, Е. Гірусов, В. Липицький, М. Кисельов, В. Крисаченко, М. Курок, Г. Платонов, О. Салтовський та ін.) і фахівцями з педагогіки (А. Захлібний, І. Звєрєв, О. Плахотнік, Є. Сластеліна, І. Суравегіна й ін.). З метою вдосконалення екологічної освіти нерідко звертаються до концепцій “виховання на природі” як джерела натхнення, пізнання та майстерності (Демокрит, Аристотель, А. Дюрер, Л. Альберті, А. Баумгартен, Й. Вінкельман, Й. Гердер), до педагогічних шкіл “натуралістичного виховання” (Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, А. Дістервега, К. Ушинського, В. Сухомлинського). Під екологічною освітою в роботі розуміється психолого-педагогічний процес впливу на людину, метою якого є формування теоретичного рівня екологічної свідомості, що в систематизованому вигляді відображає різноманітні аспекти єдності світу, закономірності діалектичної єдності суспільства та природи, певні знання та практичні навички раціонального природокористування. Екологічна освіта покликана допомогти людині усвідомити причини можливих екологічних змін, підказати шлях запобігання негативним виявам.

Низький рівень екологічної грамотності мають не тільки групи людей, суспільства, регіони, а й людство в цілому. Мова йде не просто про накопичення знань у галузі екології, а про осмислене оволодіння ними, формування на їх основі нового світогляду, підходу до будь-яких політичних, соціальних, господарських питань, насамперед, із точки зору збереження природи.

Освіта має формуватися під впливом цінностей національної культурно-історичної традиції. Традиція — основа основ життєдіяльності будь-якого суспільства. Знищується традиція — вмирає культура, руйнується суспільство. І навпаки: усталеність традицій створює той унікальний духовний запас міцності, який не лише підтримує цілісність суспільного організму, а й служить фундаментальною опорою його поступу. Наше виживання у світі глобальних проблем і суперечностей можливе лише за умови, якщо ми збережемо свою ідентичність як народ, нація, культура, держава.

Одне з найбільш складних завдань, які стоять перед українським суспільством у сучасний період, — це формування екологічної свідомості населення. Нинішній стан екологічної свідомості українців надто суперечливий. Дослідження виявляють у ній емоції і ґрунтовні наукові знання, міцно вкорінені міфологеми й теоретично доведені принципові положення — складові наукового світогляду та культури українців. Тому магістральним шляхом формування екологічної свідомості українців може бути шлях викорінення міфологем і збільшення частки науково доведеного, обґрунтованого знання, істинність якого підтверджено практикою. Найбільш ефективними формами його реалі-зації є екологічна освіта й наука. Роль освіти у формуванні екологічної свідомості унікальна. Хоч який могутній і різнобічний вплив на цей процес здійснюють спосіб життя й культурно-історична традиція, саме освіта надає йому системності, цілеспря-мованості, а головне — наукової зумовленості та обґрунтованості. Освіта озброює особистість науковими знаннями, формує наукову картину світу, науковий світогляд, фундаментальні цінності й орієнтації. Освіта — це виховання особистості, формування її внутрішнього духовного світу, людського ставлення до дійсності, це утвердження пріоритету особистості, демократичних свобод, прогресивних орієнтацій. Сформована засобами освіти екологічна свідо-мість набуває систематизованого, науково обґрунтованого характеру, її цінності та пріо-ритети впевнено входять у світогляд особистості, відіграють у ньому активну творчо-конструктивну роль. Екологічна освіта — безпосередня предметна галузь формування екологічної свідомості, усіх без винятку її елементів і складових.

Екологічна діяльність є центральним елементом еко-логічної культури, а остання передбачає наявність у людини екологічних знань, високої екологічної свідомості, екологічних переконань, а також практичні дії, які узгоджуються з вимогою дбайливого ставлення до природи. Формування та подальший розвиток екологічної свідомості українців може стати основою самоусві-домлення в сучасному світі, базисом національної самоідентифікації, допоможе зміцнити й зберегти цілісність українського народу, забезпечить взаємозв’язок, спадкоємність поколінь.

В екологічній освіті накреслились якісні зміни: прийшло розуміння того, що сьогодні вже недостатньо мати лише певний обсяг екологічних знань, необхідні етико-екологічна позиція й відповідна діяльність людини. Технічна потужність сама по собі ще не свідчить про наявність технологічної культури, доказом чого є приклад катастрофи в Чорнобилі. Чорнобиль — не просто одна з рядових аварій; це крах усієї філософії технократизму, у більш широкому розумінні — індустріальної епохи господарювання, що базувалася на зневазі до людини та природи. Саме через освіту, науку, культуру, суспільство має вийти за межі індустріального й навіть постіндустріального мислення, розробити і впровадити принципово новий підхід, який базувався б на гармонії людських, природних і техніко-технологічних пріоритетів.

У ході розв’язання екологічних проблем виникає потреба в новому синтезі наук — природничих, технічних, суспільних і гуманітарних. У цьому випадку визначальним мфє стати фейєрабендівський заклик до гносеологічного плюралізму, доповнення науки досвідом інших типів світогляду: міфологічного та релігійного. Сьогодні є явно недостатньою лише наукова точка зору на відносини людини і природи. Але й наука, й інші світогляди, як-от міфологія або релігія, стосовно цих відносин доходять однакових висновків. Їх сутність у тому, що втручання людини в природу має бути обмеженим. Ядром екологічного мислення повинно стати розуміння того, що біосфера певним чином організована й людство неспроможне встановити тотальний контроль над цією організацією та забезпечити її штучне відтворення.

У висновках дисертації сформульовано результати дослідження.

1. Екологічна ситуація, на даному етапі розвитку суспільства, складалася не тільки протягом останніх років, але і протягом всього існування і розвитку етносів, вона пов’язана з особливостями їхньої взаємодії з навколишнім природним середовищем і характером господарської діяльності.

2. Вперше проведено аналіз впливу на формування екологічної культури таких соціально-психологічних рис характеру українського етносу як індивідуалізм, екзекутивність, інтровертивність, толерантність та емоційно-естетична домінанта. Виявлена залежність особливостей екологічної культури українського етносу від цих характеристик: створення етноспецифічних екологічних норм, особливостей ставлення до природи, до екологічних проблем та специфіки їх вирішення.

3. Показана ефективність використання діяльнісного підходу до вивченя специфіки українського етносу, оскільки, як про це свідчить проведене дослідження, специфіка українського етносу обумовлюється своєрідністю способу життя, як етнокультурної групи.

4. Екологічна культура українського етносу у рамках діяльнісного підходу осмислюється як система специфічних способів, засобів і механізмів адаптації людини до навколишнього середовища. Підкреслюється роль екологічної культури при вихованні високих гуманістичних цінностей, необхідність формування екологічного імперативу у людському житті.

5. Зроблено висновок, що для подальшого розвитку екологічної культури українського етносу та формування екологічної свідомості необхідна добре поставлена екологічна освіта, яка має формуватися під впливом цінностей національної культурно-історичної традиції. При формуванні екологічної культури, розробці своєї власної моделі стабільного розвитку необхідно враховувати особливості українського менталітету.

6. Формування і подальший розвиток екологічної свідомості українців має стати основою й головним джерелом самоусвідомлення в сучасному світі, базисом національної самоідентифікації, допоможе інтегрувати і зберегти цілісність українського народу, забезпечити взаємозв’язок і спадкоємність поколінь.

7. Зроблено кінцевий висновок, що характер українського етносу, який є цілісністю взаємозалежних характеристик, впливав і продовжує впливати на розвиток екологічної культури. При подальшому формуванні екологічних норм і цінностей для оптимального вирішення екологічних проблем в Україні конче потрібно враховувати специфічні риси українського характеру, тому що їхнє ігнорування позбавляє ефективності заходи, спрямовані на підвищення рівня екологічної культури, чи формування нового екологічного мислення.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

АНОТАЦІЇ

Тагліна Ю. С. Екологічна культура українського етносу: ментальні джерела й техногенні перспективи. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 — українознавство (філософські науки). — Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Харків, 2005.

Дисертація присвячена аналізу екологічної культури українського етносу. При цьому розглядається різноманіття підходів до вивчення українського етносу, зокрема культурологічний, історичний, соціально-економічний, антропологічний і екологічний підходи. Обґрунтовано використання для вивчення екологічної культури українського етносу діяльнісного підходу, який базується на своєрідності співвідношень форм діяльностей, що виникають у процесі розвитку етносу.

На основі діяльнісного підходу екологічна культура в дисертації розглядається як одна зі специфічних форм діяльності етносу. У ході аналізу особливостей українського етносу, що можуть впливати на формування екологічної культури, особливу увагу приділено етнічному характерові, зокрема таким його характеристикам, як індивідуалізм, екзекутивність, інтровертивність, толерантність та емоційно-естетична домінанта.

Розглядаються перспективи розвитку екологічної ситуації в Україні з огляду на економічні й політичні чинники, що впливають на формування сучасної екологічної культури. Особливо відзначається, що для подальшого формування екологічного імперативу, для оптимального розв’язання екологічних проблем в Україні необхідно брати до уваги особливості українського характеру, оскільки в разі їх ігнорування ефективність формування нового екологічного мислення суттєво зменшується.

Ключові слова: екологічна культура, етнос, етнічний характер, індивідуалізм, екзекутивність, інтровертивність, толерантність, емоційно-естетична домінанта, діяльнісний підхід, екологічний імператив, екологічне мислення.

Таглина Ю.С. Экологическая культура украинского этноса: ментальные истоки и техногенные перспективы. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских