Київський університет імені Тараса Шевченка

Федоренко Владислав Леонідович

УДК 342.8

Конституційно-правові основи всеукраїнського

референдуму: проблеми теорії та практики

Спеціальність 12.00.02 - конституційне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ -1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та на кафедрі загальноправових дисциплін Академії Служби безпеки України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор

Погорілко Віктор Федорович -

завідувач відділу конституційного права та

місцевого самоврядування

Інституту держави і права ім. В.М.Корецького

НАН України.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Фрицький Олег Федорович -

професор Національної академії

внутрішніх справ України (м. Київ).

кандидат юридичних наук, професор

Корнієнко Микола Іванович -

суддя Конституційного Суду України.

Провідна організація - Національна юридична академія імені

Ярослава Мудрого (м.Харків).

Захист відбудеться "_7_" травня 1999 року о _10 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.04. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук при Київському університеті імені Тараса Шевченка (252017, м. Київ, вул. Володимирська, 64).

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці університету (м.Київ, вул.Володимирська, 64).

Автореферерат розісланий "_17__" березня___________ 1999 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради,

кандидат юридичних наук С.В.Бобровник

Загальна характеристика роботи

Актуальність і ступінь розробленості теми. Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення Українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і, насамперед, тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють Українському народу безпосередньо вирішувати найважливіші проблеми суспільного та державного життя. Однією з таких форм безпосередньої реалізації народного суверенітету є всеукраїнський референдум.

Всеукраїнський референдум є порівняно новим інститутом безпосередньої демократії. До 1991р. референдуми на терені України не практикувалися, хоча можливість їх проведення передбачалася Конституціями УРСР 1937 і 1978рр.

У більшості зарубіжних країн історія референдуму нараховує століття. З'явившись в 1449р. у швейцарському кантоні Берн, референдуми спочатку на місцевому, а надалі і на загальнодержавному рівні почали запроваджуватися і в інших країнах. За допомогою цього інституту безпосередньої демократії вдалося вирішити багато проблем суспільного та державного життя, хоча в ряді випадків референдуми ставали демократичним інструментом для легалізації антинародних рішень, як це було у нацистській Німеччині в 1933,1934 та 1938 рр.

Попри давню історію референдумів, перші системні дослідження теоретичних основ цього правового явища з’являються лише у минулому столітті. Пізніше загальнодержавні референдуми стають предметом дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених. Визнаючи здобутки радянських вчених, які досліджували референдуми, слід зазначити, що їх праці здебільшого обмежувалися спробами тлумачення відповідних норм радянських конституцій чи аналізом досвіду проведення референдумів у зарубіжних країнах. Дещо схоластичний характер зазначених досліджень був обумовлений відсутністю досвіду проведення референдумів в колишньому СРСР.

Перший всеукраїнський референдум, який відбувся 1-го грудня 1991р., підтвердив чинність і надав вищої юридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України, довів реальну спроможність Українського народу самостійно вирішувати найбільш важливі питання суспільного і державного життя і, по суті, став формою національного державотворення Українського народу. Рішення першого всеукраїнського референдуму сприяло визнанню України на світовій арені як суверенної і незалежної держави.

Не дивлячись на позитивний досвід всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991р., цей інститут безпосередньої демократії став разовою історичною подією. Спроби ініціювати всеукраїнський референдум у 1992, 1993, 1996 та 1998рр. виявилися марними.

Однією з причин, що обумовили таку ситуацію, є відсутність цілісної концепції всеукраїнського референдуму як однієї з пріоритетних форм безпосередньої демократії. Інша причина - недосконалість законодавства про всеукраїнський референдум. Закон України ,,Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991р., який свого часу відіграв важливу роль у становленні референдумів в Україні, нині застарів і не відповідає положенням чинної Конституції. До того ж, досвід проведення всеукраїнського референдуму 1-го грудня 1991р. та ініціювання всеукраїнських референдумів у 1992, 1993, 1996 та 1998рр. не був узагальненим та не зазнав належного наукового аналізу. Сукупність зазначених чинників й зумовила вибір теми дослідження.

Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем всеукраїнського референдуму пов’язана, по-перше, з необхідністю створення цілісної концепції всеукраїнського референдуму як однієї з найбільш важливих форм безпосередньої демократії в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення чинного законодавства про всеукраїнський референдум з метою приведення його у відповідність до положень Конституції України 1996 р.; по-третє, з важливістю узагальнення досвіду приведення всеукраїнського референдуму з тим, щоб виявити як позитивні, так і негативні тенденції розвитку цього інституту в Україні.

Проблеми форм безпосередньої демократії за радянської доби досліджувалися в роботах Г.В.Барабашова, А.О.Безуглова, М.В.Вітрука, Л.Д.Воєводіна, В.А.Дорогіна, Д.Л.Златопольського, В.Т.Кабишева, А.І.Кіма, В.Ф.Котока, С.С.Кравчука, В.С.Кудінова, Й.Д.Лєвіна, О.М.Лучіна, В.В.Маклакова, М.Н.Марченка, А.О.Мішина, Р.А.Сафарова, Ю.І.Скуратова, В.М.Суворова, Ю.Г.Судніцина, І.П.Трайніна, С.В.Троїцького, І.Є.Фарбера, М.А.Шафіра та ряду інших вчених.

В Україні система форм безпосередньої демократії, в тому числі й всеукраїнський референдум, досліджувалися І.П.Бутком, Ф.Г.Бурчаком, Г.М.Волянською, М.І.Козюброю, В.В.Копєйчиковим, М.І.Корнієнком, Л.Т.Кривенко, П.Ф.Мартиненком, В.Ф.Мелащенком, О.М.Мироненком, Г.О.Мурашиним, О.Г.Мурашиним, В.Ф.Погорілком, П.М.Рабіновичем, С.Г.Рябовим, В.М.Селівановим, А.П.Тарановим, В.Я.Тацієм, В.М.Тодикою, Є.А.Тихоновою, М.В.Цвіком, В.М.Шаповалом, Ю.С.Шемшученком, Л.П.Юзьковим та іншими вченими.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження проводилося як складова частина тематики досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та кафедри загальноправових дисциплін Академії Служби безпеки України з тем ,,Конституційно-правові основи форм безпосередньої демократії в Україні” та ,,Теоретичні проблеми реалізації Конституції України”.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні теоретичних і практичних проблем конституційно-правових основ інституту всеукраїнського референдуму та у розробленні практичних рекомендацій щодо вдосконалення законодавства про всеукраїнський референдум.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв’язання таких задач: 1)виявити передумови впровадження всеукраїнського референдуму в національну практику та визначити роль і місце інституту референдуму в системі форм безпосередньої демократії; 2)розкрити зміст поняття ,,всеукраїнський референдум” та визначити критерії розмежування видів всеукраїнського референдуму; 3)проаналізувати законодавство України про всеукраїнський референдум та внести пропозиції щодо його вдосконалення; 4)проаналізувати структуру всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин та дати юридичну характеристику її основних елементів; 5)розкрити зміст основних стадій процедури всеукраїнського референдуму та визначити особливості кожної з цих стадій; 6)розробити концепцію гарантій всеукраїнського референдуму.

Об’єктом дослідження є правові відносини, які виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету.

Предметом дослідження є одна з форм безпосередньої демократії – референдуми, зокрема, всеукраїнський референдум.

Методичні та науково-теоретичні основи дисертації. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення змісту безпосередньої реалізації народного суверенітету шляхом проведення всеукраїнського референдуму. З цією метою дисертантом використовується ряд загальнофілософських (діалектика, об’єктивність, історизм), загальнонаукових (системно-структурний, структурно-функціональний, порівняльно-ретроспективний, формально-догматичний методи, а також метод багатофакторності, моделювання і прогнозування) та спеціальних (порівняльно-правовий, політологічного аналізу, статистичний тощо) методів.

Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження стали наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених щодо правової природи референдумів. При підготовці дисертації також враховано загальнотеоретичні положення праць з конституційного права, теорії держави та права, історії держави та права, історії правових вчень, адміністративного права, кримінального права, цивільного права та міжнародного права.

Джерельну базу дослідження складають Конституція України 1996 року, Закон України ,,Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991 року з відповідними доповненнями, інші закони України, міжнародно-правові договори, згода та обов’язковість яких надана Верховною Радою України, ряд підзаконних нормативно-правових актів, а також законодавства зарубіжних країн про референдуми.

В дисертаційному дослідженні використано матеріали архівного фонду Центральної комісії з всеукраїнського референдуму (Архів Верховної Ради України, м. Київ).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, яке присвячене теоретичним та практичним проблемам конституційно-правових основ всеукраїнського референдуму.

Дисертантом сформульована концепція всеукраїнського референдуму як однієї з пріоритетних форм безпосередньої демократії; внесено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про всеукраїнський референдум та запропоновано ряд організаційно-правових рекомендацій щодо оптимізації процедури всеукраїнського референдуму.

Результати дослідження знайшли своє втілення в наступних висновках та положеннях:

- висновок про багатофакторний характер передумов впровадження всеукраїнського референдуму в національне право;

- авторське визначення всеукраїнського референдуму як інституту безпосередньої демократії, зміст якого полягає в прийнятті громадянами України положень Конституції України, законів України та інших найважливіших рішень загальнодержавного значення шляхом голосування, результати якого мають імперативний характер, та висновок про різноманітність видів всеукраїнського референдуму;

- висновок про комплексний і системний характер законодавчого регулювання всеукраїнського референдуму та положення і пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про всеукраїнський референдум шляхом підготовки проекту нового самостійного закону про всеукраїнський референдум, а в перспективі - і Кодексу України про вибори та референдуми в Україні, який би системно врегулював процедуру всеукраїнського референдуму;

- висновок щодо кола суб’єктів на кожній стадії всеукраїнського референдуму (суб’єкти ініціювання всеукраїнського референдуму, суб’єкти призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму, суб’єкти організації та проведення всеукраїнського референдуму, суб’єкти голосування на всеукраїнському референдумі);

- класифікація предметів всеукраїнського референдуму та їх аналіз, а також пропозиції щодо розширення кола предметів всеукраїнського референдуму;

- положення про поділ стадій всеукраїнського референдуму на підготовчу, основну та завершальну, їх характеристика та пропозиції щодо вдосконалення процедури всеукраїнського референдуму;

- авторська концепція гарантій всеукраїнського референдуму та положення і пропозиції щодо вдосконалення цих гарантій.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використаними в процесі подальших досліджень загальнотеоретичних проблем реалізації Конституції України.

Ряд положень дисертації можуть також бути використаними при розробленні проекту нового закону про всеукраїнський референдум та, в перспективі, Кодексу України про вибори та референдуми в Україні з метою детального законодавчого відтворення нормативних положень Основного Закону.

Аналіз загальнотеоретичних основ процедури всеукраїнського референдуму та узагальнення і наукова оцінка архівних матеріалів всеукраїнського референдуму, втілені в пропозиціях та рекомендаціях дисертанта, мають сприяти вдосконаленню організаційно-правових основ всеукраїнського референдуму та запобіганню правопорушень законодавства про всеукраїнський референдум.

Матеріали дослідження можуть бути також використаними в освітній, виховній та правозастосовчій діяльності.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні висновки і положення, які містяться у дисертації, неодноразово розглядалися на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України та на кафедрі загальноправових дисциплін Академії Служби безпеки України. Висновки, яких дійшов дисертант, втілені в 5 статтях, які опубліковані в юридичних часописах.

Окрім цього, результати дисертаційного дослідження використані в навчально-методичній роботі дисертанта в Академії Служби безпеки України.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Дисертація включає в себе вступ, три розділи, список використаних джерел та додаток. Перший розділ поділено на чотири, другий - на два і третій - на два підрозділи відповідно.

Загальний обсяг дисертації 195 сторінок, кількість використаних джерел - 314.

Зміст роботи

У вступі міститься обгрунтування актуальності дослідження, визначається стан наукової розробленості теми, зв’язок роботи з науковими програмами, плановими темами, мета і задачі дослідження, об’єкт та предмет дослідження та методологічні і науково–теоретичні основи дисертації. Визначається наукова новизна отриманих результатів, формулюються основні висновки і положення, до яких дійшов дисертант в ході дослідження, обгрунтовується практичне значення отриманих результатів та викладаються дані щодо апробації результатів дослідження.

Перший розділ - "Всеукраїнський референдум у системі безпосередньої демократії" - присвячений дослідженню передумов впровадження всеукраїнського референдуму в національну систему права, проблемі визначення терміну ,,всеукраїнський референдум”, проблемі ролі і місця всеукраїнського референдуму в національній системі форм безпосереднього народовладдя, а також аналізу законодавчого регулювання всеукраїнського референдуму і виробленню конкретних пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства про всеукраїнський референдум.

В першому підрозділі йдеться про передумови, які сприяли рецепції референдумів у національне право.

До 1991р. референдуми в Україні не проводилися ні на республіканському, ні на місцевому рівнях, хоча ця форма безпосередньої демократії формально закріплювалася в конституціях УРСР 1937 і 1978рр. Така ситуація обумовлювалася комплексом об’єктивних чинників національного державотворення.

Дисертант наголошує, що першим і на сьогодні єдиним всеукраїнським референдумом став всеукраїнський референдум 1-го грудня 1991р., який підтвердив чинність і надав вищої юридичної сили урочисто прийнятому Верховною Радою Української РСР Акту проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум 1-го грудня 1991р. по суті став формою національного державотворення Українського народу.

Аналізуючи передумови, які сприяли рецепції інституту загальнодержавного референдуму в національну практику, автор дійшов висновку, що серед комплексу чинників політичного, економічного, суспільного та духовного характеру найбільший вплив на впровадження інституту всеукраїнського референдуму мали вітчизняні та зарубіжні політико-правові доктрини народного суверенітету, глибокі історичні традиції народовладдя на терені України та позитивний досвід проведення референдумів і, насамперед, щодо затвердження державного суверенітету.

Визнаючи прогресивне значення референдумів, дисертант застерігає від ідеалізації інституту референдуму, оскільки в окремих випадках референдуми стають демократичним знаряддям легалізації антинародних рішень (референдуми 1933, 1934 і 1938 рр. у нацистській Німеччині).

В другому підрозділі мова йде про поняття й основні риси всеукраїнського референдуму та його видів.

Аналіз Конституції України 1996р. та Закону України ,,Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991р. дає підстави стверджувати про відсутність законодавчого визначення терміну всеукраїнський референдум. При визначенні цього терміну автор пропонує врахувати наступні особливі риси, що розкривають як зміст цієї форми безпосередньої демократії, так і її кваліфікуючі формально-юридичні ознаки: по-перше, всеукраїнський референдум є однією з пріоритетних форм безпосередньої демократії; по-друге, всеукраїнський референдум є самостійним інститутом конституційного права України; по-третє зміст всеукраїнського референдуму визначається прийняттям положень Конституції України, законів України та інших найбільш важливих рішень загальнодержавного значення; по-четверте, учасниками всеукраїнського референдуму є громадяни України, наділені правом голосу; по-п’яте, всеукраїнський референдум проводиться у формі голосування (тож ототожнення його з опитуванням є недоцільним); по-шосте, рішення всеукраїнського референдуму мають імперативний характер.

Виходячи з наведених положень, дисертант визначає всеукраїнський референдум як одну з пріоритетних форм безпосередньої демократії, зміст якої визначається прийняттям громадянами України положень Конституції України, законів України та інших найважливіших рішень загальнодержавного значення шляхом голосування, результати якого мають імперативний характер. Але визначення терміну ,,всеукраїнський референдум” було б неповним без дослідження видів всеукраїнського референдуму.

Погоджуючись з тезою про різноманітність видів всеукраїнського референдуму, яка висловлювалася рядом вітчизняних та зарубіжних вчених (П.Біскаретті ді Руффіа, Ю.А.Дмитрієв, Є.Зелінські, В.В.Комарова, О.Патшалек та інші), автор аналізує законодавство про всеукраїнський референдум і робить висновок, що, відповідно до критеріїв юридичної сили рішень, обов’язковості проведення, предмету, часу проведення та суб’єктів ініціювання, всеукраїнські референдуми поділяються на консультативні та імперативні всеукраїнські референдуми; обов’язкові та факультативні всеукраїнські референдуми; конституційні, законодавчі, з питань зміни території України, міжнародно-правові та з питань довір’я (недовір’я) до Верховної Ради України, Президента України (інституційні) всеукраїнські референдуми.

Кожному з визначених видів всеукраїнського референдуму властиві особливий зміст, формально-юридичні ознаки та процесуальне провадження.

В третьому підрозділі визначається роль і місце всеукраїнського референдуму в системі форм безпосередньої демократії.

Ст.69 Конституції України визначає вибори й референдуми головними формами безпосередньої демократії, але не дає вичерпного переліку інших форм прямого народовладдя, втім і не виключає можливості їх інституалізації.

Дисертант звертає увагу на те, що система форм безпосередньої демократії може бути сформованою як за рахунок модернізованих форм безпосередньої демократії, що практикувалися в Україні за радянської доби, так і шляхом запозичення тих інститутів народовладдя, які визнані в зарубіжних країнах, але ніколи не практикувалися в Україні.

При цьому автор наголошує, що формами безпосередньої демократії можуть визнаватися не всі прояви народовладдя, а лише ті з них, що передбачають: пряме волевиявлення громадян, яке не опосередковується будь-яким державним органом; єдність волі і суб’єкту її вираження; особливе коло суб’єктів правовідносин; участь громадян у прийнятті рішення від свого імені; імперативний характер рішення, яке формується в процесі народного волевиявлення.

В національному праві поряд з виборами та референдумами закріплюються інститути народних обговорень, петицій (звернень громадян), збори, мітинги, походи, демонстрації та недіючий на сьогодні інститут відкликання. Серед форм прямої демократії, які вдало практикуються за кордоном, заслуговують на увагу плебісцити, народні законодавчі ініціативи, народні розпуски представницького органу тощо.

Аналіз співвідношення всеукраїнського референдуму з зазначеними інститутами безпосередньої демократії дозволяє зробити висновок, що попри схожі формально-юридичні ознаки, властиві всім формам прямого народовладдя, всеукраїнський референдум суттєво відрізняється від зазначених інститутів за змістом, предметом та характером рішень.

Виходячи зі змісту третього підрозділу, автор робить висновок, що всеукраїнський референдум є однією з пріоритетних форм безпосередньої демократії, оскільки дозволяє Українському народу безпосередньо трансформувати народну волю в найбільш важливі державні рішення імперативного характеру.

В четвертому підрозділі досліджується проблема законодавчого регулювання інституту всеукраїнського референдуму, аналізується законодавство про всеукраїнський референдум та наводяться положення і пропозиції щодо вдосконалення законодавчого регулювання інституту всеукраїнського референдуму.

Виходячи з аналізу законодавства про всеукраїнський референдум, дисертант наголошує, що законодавче регулювання інституту всеукраїнського референдуму здійснюється на основі норм Конституції України 1996р., міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, Закону України ,,Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991р. та інших законів України.

Положення Конституції України 1996р. закріплюють право Українського народу на безпосередню реалізацію народного суверенітету шляхом проведення всеукраїнського референдуму, право громадянина на участь у всеукраїнському референдумі, а також конституюють предмети обов’язкових всеукраїнських референдумів, визначають суб’єктів ініціювання та призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму і процедуру ініціювання всеукраїнського референдуму громадянами України.

Норми міжнародно-правових договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, декларують основні принципи безпосередньої демократії і закріплюють право нації на самовизначення та право громадян на участь у безпосередньому управлінні державою, в тому числі й шляхом участі у референдумі.

Конституційні норми деталізуються в положеннях закону про референдуми. Дисертант наголошує, що сьогодні Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” 1991р. застарів і не відповідає основним положенням Конституції України, зокрема, щодо предметів і суб’єктів всеукраїнського референдуму та його процедури. В силу принципових розходжень норм закону про референдуми і норм Конституції доцільно розробити й прийняти новий самостійний закон про всеукраїнський референдум, який би деталізував конституційні положення щодо здійснення правового регулювання всеукраїнського референдуму .

Положення щодо конституційно-правового статусу окремих учасників всеукраїнського референдуму закріплюється в нормах інших законів України.

Другий розділ - “Всеукраїнський референдум як вид контитуційно-правових відносин” - містить аналіз всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин та дослідження структурних елементів цього виду правовідносин. Відповідно до вчення про правовідносини їх структура визначається такими основними елементами, як суб'єкти правовідносин, їх суб’єктивні права та юридичні обов’язки і об’єкт (об’єкти) правовідносин. Погоджуючись з поглядами вчених (С.С.Алексєєв, Р.О.Халфіна та інші) на поняття й структуру правовідносин, дисертант визначає всеукраїнський референдум як самостійний вид конституційно-правових відносин, що виникають в процесі безпосередньої реалізації народного суверенітету.

У першому підрозділі аналізується коло учасників всеукраїнського референдуму, їх суб’єктивні права та юридичні обв’язки, які виникають на підставі конституційно-правових норм.

Виходячи з загальнотеоретичних вчень про правовідносини, на основі аналізу законодавства про всеукраїнський референдум дисертант визначає поняття “суб’єкти всеукраїнського референдуму” як особливе коло учасників конституційно-правових відносин, які виникають внаслідок реалізації ними своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків на підставі конституційно-правових норм законодавства про всеукраїнський референдум.

Погоджуючись з точкою зору, що основними суб’єктами всеукраїнського референдуму є громадяни України, Український народ, держава, уповноважені державні органи, політичні партії та громадські організації, дисертант стверджує, що в силу поетапного проведення всеукраїнського референдуму коло його суб’єктів та їх суб’єктивні права і юридичні обов’язки різняться на кожній стадії всеукраїнського референдуму.

Відповідно до запропонованого положення дисертант розрізняє суб’єктів ініціювання всеукраїнського референдуму, суб’єктів призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму, суб’єктів підготовки (організації) і проведення всеукраїнського референдуму та суб’єктів участі у голосуванні на всеукраїнському референдумі.

До суб’єктів ініціювання всеукраїнського референдуму належить, насамперед, такий суб’єкт, як “не менше ніж 3 мільйони громадян України” (народне ініціювання), визначена законом про референдуми кількість народних депутатів України та Президент України. При цьому Конституція обмежує коло питань, стосовно яких всеукраїнський референдум може ініціюватися Верховною Радою України або Президентом України, питаннями обов’язкових всеукраїнських референдумів (ст.ст.73, 156).

Суб’єктами призначення (проголошення) всеукраїнського референдуму є Верховна Рада України та Президент України. Конституція розмежовує компетенцію цих суб’єктів відповідно до об’єкту всеукраїнського референдуму. Верховна Рада України призначає всеукраїнський референдум з питання територіальних змін, а Президент України – з питань про внесення змін до I, III, XIII розділів Конституції України. Президент України також проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою.

До суб’єктів організації і проведення всеукраїнського референдуму можна віднести систему комісій з всеукраїнського референдуму Центральна виборча комісія, територіальні комісії, суб’єкти, на яких покладається юридичний обов’язок сприяти цим комісіям з всеукраїнського референдуму, а в разі народного ініціювання всеукраїнського референдуму його суб’єктами також будуть збори громадян за місцем проживання та ініціативні групи всеукраїнського референдуму, обрані на цих зборах.

Суб’єктами голосування на всеукраїнському референдумі є громадяни України, які на день голосування досягли 18 років, окрім тих громадян, які визнані недієздатними в судовому порядку. Інших обмежень Конституція України не встановлює. На стадії голосування до учасників всеукраїнського референдуму належать також Центральна виборча комісія та територіальні комісії з всеукраїнського референдуму і суб’єкти, уповноважені здійснювати судовий та позасудовий контроль за дотриманням законодавства про всеукраїнській референдум при голосуванні.

Дисертант робить висновок, що до учасників всеукраїнського референдуму слід відносити також коло суб’єктів, уповноважених реалізовувати рішення всеукраїнського референдуму та здійснювати контроль за виконанням цих рішень.

Другий підрозділ присвячений дослідженню об’єктів всеукраїнського референдуму, які визначають зміст всеукраїнського референдуму як самостійного виду конституційно-правових відносин.

На думку дисертанта, об’єктом всеукраїнського референдуму є положення Конституції України, законопроекти (закони) та інші важливі рішення загальнодержавного значення. При цьому об’єкт всеукраїнського референдуму в цілому співпадає з його предметом за винятком випадків, коли мова йдеться про внесення змін до положень Основного Закону чи про ратифікаційні всеукраїнські референдуми.

Дослідження існуючих у світовій практиці предметів референдумів та аналіз законодавства про всеукраїнський референдум дозволяє зробити висновок, що стосовно предмету всеукраїнські референдуми можуть бути конституційними, законодавчими, міжнародно-правовими, адміністративно-правовими та інституційними. Окрім визначених Конституцією України та Законом про референдуми предметів, на всеукраїнський референдум можуть виноситися питання, стосовно яких законодавство не містить обмежень.

Аналізуючи питання, які не можуть виноситися на всеукраїнський референдум (ст.74 Конституції України), з огляду на негативний досвід легітимізації шляхом референдуму недемократичних рішень в деяких зарубіжних країнах, дисертант пропонує закріпити в новому законі про всеукраїнський референдум норму, яка забороняє проведення всеукраїнського референдуму у випадку впровадження воєнного чи надзвичайного станів, здійснення акцій громадської непокори, стихійного лиха, відкритого протистояння між центром і регіонами тощо.

Третій розділ – “Процесуальні проблеми всеукраїнського референдуму” – присвячується дослідженню процедури всеукраїнського референдуму та формулюванню концепції гарантій всеукраїнського референдуму.

В першому підрозділі досліджується процедура всеукраїнського референдуму та аналізуються особливості кожної стадії процедури всеукраїнського референдуму.

На думку дисертанта, процедура всеукраїнського референдуму складається з послідовних і взаємообумовлених стадій, які визначають порядок підготовки, організації і проведення всеукраїнського референдуму та порядок реалізації його рішень.

Відповідно до значення кожної із стадій всеукраїнського референдуму для процедури всеукраїнського референдуму в цілому автор виділяє підготовчу, основну та заключну стадії всеукраїнського референдуму.

Підготовча стадія всеукраїнського референдуму передує його призначенню (проголошенню) і передбачає ініціювання всеукраїнського референдуму уповноваженими суб’єктами, інформування громадян про ініціювання всеукраїнського референдуму, агітацію за чи проти винесення питання на всеукраїнський референдум, а в окремих випадках – парламентські обговорення або всенародні обговорення питань, які мають бути винесеними на всеукраїнський референдум.

В разі дотримання процесуальних вимог на підготовчій стадії уповноважений орган призначає (проголошує) всеукраїнський референдум. Після цього відбувається організація всеукраїнського референдуму та голосування з питань всеукраїнського референдуму. Якщо всеукраїнський референдум вважається таким, що відбувся, визначається рішення всеукраїнського референдуму.

Заключна стадія всеукраїнського референдуму не регулюється законодавством про всеукраїнський референдум, але її існування є логічним з огляду на правову природу процесуального провадження всеукраїнського референдуму. Дисертант доводить, що зміст цієї стадії визначається реалізацією рішень всеукраїнського референдуму та правовою відповідальністю в разі невиконання таких рішень.

Дисертант вбачає, що процедура всеукраїнського референдуму, окрім нового закону про всеукраїнський референдум, могла б бути деталізованою в Кодексі України про вибори та референдуми в Україні (проект структури зазначеного кодексу додається в дисертації).

В другому підрозділі формулюється концепція гарантій всеукраїнського референдуму.

Виходячи з основних загальнотеоретичних положень про правові гарантії (В.Ф.Погорілко та інш.), дисертант розуміє під гарантіями всеукраїнського референдуму комплекс умов та засобів, які забезпечують громадянам України, що мають право голосу, реально усвідомлену свободу реалізації права на участь у всеукраїнському референдумі.

Загальні гарантії всеукраїнського референдуму визначаються комплексом засобів та умов політичного, економічного, соціального та духовного (культурного) характеру, які дозволяють Українському народу безпосередньо, шляхом проведення всеукраїнського референдуму, вирішувати найбільш важливі питання суспільного та державного життя і забезпечують готовність держави гарантувати громадянам України право участі у всеукраїнському референдумі.

Спеціальні (юридичні) гарантії всеукраїнського референдуму забезпечуються комплексом нормативно–правових та організаційно-правових гарантій.

На думку дисертанта, нормативно-правові гарантії всеукраїнського референдуму є сукупністю матеріальних та процесуальних норм, які здійснюють правове регулювання інституту всеукраїнського референдуму, а саме: норм-принципів, процесуальних норм, норм, які встановлюють юридичні обов’язки суб’єктів всеукраїнського референдуму, та норм, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення законодавства про всеукраїнський референдум.

Систему організаційно-правових гарантій всеукраїнського референдуму складають суб’єкти всеукраїнського референдуму, уповноважені ініціювати, призначати (проголошувати), організовувати і проводити всеукраїнський референдум, брати участь у голосуванні та реалізовувати рішення всеукраїнського референдуму, а так само здійснювати судовий та позасудовий контроль за дотриманням законодавства про всеукраїнський референдум.

У висновках автор формулює основні висновки і положення дисертаційного дослідження, узагальнює пропозиції щодо вдосконалення діючого законодавства про всеукраїнський референдум.

Запропоновані висновки і положення складають цілісну концепцію всеукраїнського референдуму як однієї з пріоритетних форм безпосередньої демократії, що дозволяє громадянам України безпосередньо приймати нормативні положення Конституції України, закони України та інші найбільш важливі рішення загальнодержавного значення шляхом голосування, результати якого мають імперативний характер.

Запропонована концепція носить прогностичний характер і визначає найбільш перспективні шляхи розвитку інституту всеукраїнського референдуму та упереджує можливі негативні наслідки непоміркованої апробації цієї форми безпосередньої демократії в Україні.

У висновках автор аргументує необхідність розроблення та введення в дію нового самостійного закону про всеукраїнський референдум, який би деталізував конституційні положення щодо суб’єктів та предметів всеукраїнського референдуму та його процедури. Дисертантом також обгрунтовується необхідність створення в перспективі Кодексу України про вибори та референдуми в Україні.

Поряд з загальнотеоретичними висновками та пропозиціями щодо вдосконалення законодавства про всеукраїнський референдум висновки містять організаційно-правові пропозиції та рекомендації, націлені на вдосконалення процедури всеукраїнського референдуму.

Oсновні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

1.Референдум чи опитування? Повернімося у 1991 рік // Віче. - 1998. - № 7. - С.133-142.

2.Референдум: те, що має бути повідомлене // Віче. - 1998. - № 11. - С.54-60.

3.Всеукраїнський референдум: проблема теорії і практики // Право України. - 1998. - № 11. - С.136-141.

4.Предмети всеукраїнського референдуму: реалії та перспективи // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. / Відп. ред. Л.І.Кормич. - Одеса: Астропринт, 1998. - Вип. 3-4. - С.300-305.

5. Співвідношення референдумів з іншими формами безпосередньої демократії // Держава і право. Щорічник наук. праць молодих вчених / Редкол.: В.Н.Денисов (голова ред.) та ін. - К.: Ін Юре, 1999. - Випуск 2. - С.84-90.

Федоренко В.Л. Конституційно-правові основи всеукраїнського референдуму: проблеми теорії та практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02. - Конституційне право. - Київський університет імені Тараса Шевченка. Київ. 1999.

В дисертації досліджуються теоретичні та практичні проблеми всеукраїнського референдуму як однієї з основних форм безпосередньої демократії та самостійного виду конституційно-правових відносин. Виходячи з діючих конституційних норм, розглядаються питання вдосконалення правового регулювання інституту всеукраїнського референдуму.

Ключові слова: всеукраїнський референдум, безпосередня демократія, суб’єкти всеукраїнського референдуму, предмети всеукраїнського референдуму, процедура всеукраїнського референдуму, гарантії всеукраїнського референдуму.

Федоренко В.Л. Конституционно-правовые основы всеукраинского референдума: проблемы теории и практики. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.02. - Конституционное право. - Киевский университет имени Тараса Шевченко. Киев. 1999.

В диссертации исследуются теоретические и практические проблемы всеукраинского референдума как одной из основных форм непосредственной демократии и самостоятельного вида конституционно-правовых отношений.

Диссертационное исследование посвящено анализу предпосылок возникновения всеукраинского референдума в национальном праве, проблемам определения понятия "всеукраинский референдум", а также проблемам определения роли и места всеукраинского референдума в системе иных форм непосредственной демократии. Исходя из действующих конституционных норм, рассматриваются вопросы совершенствования законодательного регулирования института всеукраинского референдума.

Во втором разделе диссертации содержится анализ всеукраинского референдума как самостоятельного вида конституционно-правовых отношений. Соглашаясь со взглядами ученых (С.С.Алексеева, Р.О.Халфиной и др.) на понятие и структуру правоотношений, диссертант определяет всеукраинский референдум как самостоятельный вид конституционно-правовых отношений, которые возникают в процессе непосредственной реализации народного суверенитета. Смысл этих правоотношений определяется правовой природой структурных элементов всеукраинского референдума как вида правоотношений, а именно: правовой природой субъектов всеукраинского референдума, их субъективными правами и юридическими обязанностями, а также правовой природой объектов всеукраинского референдума.

В третьем разделе диссертации исследуется процедура всеукраинского референдума, анализируются ее основные стадии, а также формулируется целостная концепция гарантии всеукраинского референдума.

Ключевые слова: всеукраинский референдум, непосредственная демократия, субъекты всеукраинского референдума, предметы всеукраинского референдума, процедура всеукраинского референдума, гарантии всеукраинского референдума.

Fedorenko V.L. Constitutional Lawful basis of all-Ukrainain referendum: problems of theory and practice. - Manuskript.

Thesis for a degree of the candidate of science in law, specialty 12.00.02. - Constitutional Law. - Kyiv University named by Taras Shevchenko. Kyiv 1999.

Theoretical and practical problems of all-Ukrainain referendum as an important form of Constitutional Law relations have been researched in the thesis. Proceeding from acting constitutional norms, there is a consederation of the question of improvement of law regulation of the institute of all-Ukrainain referendum.

Key words: all-Ukrainain referendum, direct democracy, subject of all-Ukrainain referendum, object of all-Ukrainain referendum, procedure of all-Ukrainain referendum, guarantees of all-Ukrainain referendum.