ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Вусик Ганна Леонідівна

УДК 81’271.16

ТИПОЛОГІЯ СТАНІВ МОВНОЇ СИТУАЦІЇ

В ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНІЙ УКРАЇНІ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ

ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність: 10.02.15 – загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк - 2005

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального мовознавства та слов’янської філології Бердянського державного педагогічного університету

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор

Денисова Світлана Павлівна,

професор кафедри історії і теорії

журналістики Київського міжнародного

університету

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор

Глущенко Володимир Андрійович,

проректор з науково-дослідної роботи

Слов’янського державного педагогічного

університету

кандидат філологічних наук, доцент

Попова Тетяна Олегівна,

викладач кафедри іноземних мов

Академії муніципального управління

(м.Київ)

Провідна установа: Київський національний лінгвістичний

Університет, кафедра загального мовознавства

Захист відбудеться 14 червня 2005 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83055, м.Донецьк, вул.Університетська, 24). Автореферат розісланий 12 травня 2005 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних н аук М.О.Вінтонів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сьогодні, коли в країні відбувається поступове піднесення самосвідомості українців як етносу завдяки поетапному втіленню програми розвитку національної культури та освіти на тлі рівноправного розв’язання проблем розвитку самобутніх культур національних меншин, вивчення етномовної ситуації в Україні набуває все більшого значення. Незважаючи на те, що проблемами мов займаються Рада з питань мовної політики при Президентові України, Інститут української мови НАН України, Інститут мовознавства імені О.О.Потебні НАН України, Українська національна комісія з питань правопису при Кабінеті Міністрів України, Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка, Український мовно-інформаційний фонд НАН України та інші поважні інституції, сучасна мовна ситуація в Україні характеризується низкою негативних явищ і тенденцій.

Так, зокрема, українська мова як державна ще не дістала належного застосування в галузях права, освіти, культури, науки, інформатики, військової справи, судочинства тощо. Взагалі, виконання Закону “Про мови” в Україні ще не на належному рівні.

Не до кінця визначений юридичний статус російської мови, оскільки в чинній Конституції України з-поміж інших етнічних мов, представлених в Україні певною кількістю її носіїв, згадана окремим рядком лише російська. Так, у статті 10 гарантується вільний її розвиток, використання й захист. Це зумовлене, очевидно, бажанням держави відбити в тексті Основного закону особливе місце російської мови в сучасному українському суспільстві. І це за тієї обставини, що власне росіяни в жодному з регіонів України компактно не проживають, на відміну від румунів, молдован, кримських татар, болгар та ін.

До того ж характер нинішньої мовної ситуації визначається кількома основними чинниками – як тими, що дісталися від минулого, а вони, на нашу думку, поки що переважають, так і новими. На перше місце серед них за впливом на мовну ситуацію слід, безперечно, поставити поділ населення країни за ознакою “україномовності - російськомовності” і широке функціонування російської мови в різних сферах суспільного життя на більшості території країни. Цей етнічно-мовний поділ регіонально не розмежований, і тому Україна відрізняється від таких класичних прикладів дво- та кількамовних країн, як Швейцарія, Бельгія або Канада.

З цього виходить, що дослідження досвіду впровадження мовної політики та мовного будівництва в короткотривалий період національного відродження (1920 – 1930 рр. ХХ ст.) набуває не тільки теоретичної, але й практичної значущості.

Актуальність дослідження. У сучасній соціолінгвістиці мовна ситуація як предмет окремого дослідження представлена в працях В.О.Авроріна, Л.П.Крисіна, Л.Б.Нікольського, Г.В.Степанова, О.Д.Швейцера, які описували її переважно на матеріалі зарубіжних країн, проводячи аналогію з мовною ситуацією, що склалася в Росії.

На власне українському ґрунті мовну ситуацію вивчали за джерелами походження (В.М.Русанівський, О.І.Железний), за характером формування національної свідомості (В.В.Акуленко, О.С.Мельничук, С.В.Семчинський, М.Степаненко та ін.), за факторами вибору мови спілкування в умовах близькоспорідненого білінгвізму (Н.П.Шумарова, Ю.Ю.Саплін, С.О.Соколова), за специфікою українсько-російських мовних зв’язків у різні періоди історичного розвитку (Г.П.Їжакевич, І.К.Білодід, В.М.Бріцин, В.А.Глущенко, О.О.Тараненко, Г.Д.Басова).

Комплексне дослідження взаємозв’язку етнічних та соціальних процесів на півдні України в 60 - 80 рр. ХХ століття представлено в працях Л.І.Полякової, особливості мовної ситуації на півдні України - В.М.Демченка, в Одеській області - О.А.Колесникова, у Південному ареалі Чернівецької області - І.В.Попеску.

Однак багато соціолінгвістичних проблем щодо визначення мовної ситуації недостатньо розроблені або зовсім не підлягали розгляду. До них, передусім, слід віднести вивчення мовної ситуації у таких унікальних регіонах, територія яких постійно виступала кордоном між різними культурами, народами, племенами або була місцем масових переселень. Одним з таких районів є Центрально-Східна Україна. Мовна ситуація, яка склалася там на початку ХХ століття, є деякою мірою унікальною: по-перше, близькість української і російської мовних систем, їх генетична спорідненість, і, по-друге, той факт, що, за даними всіх проведених переписів, переважна більшість населення Центрально-Східної України краще володіє російською мовою (близько 70%), ніж українською (близько 30%). Причинами цього є і подібність мов, і мовна політика, що проводилася в досліджені часи, зокрема після 1917 року, і як результат – зниження престижу української мови. До того ж важливість роботи визначається й необхідністю ґрунтовного, об’єктивного вивчення минулого (початок ХХ століття) з метою більш глибокого й всебічного усвідомлення закономірностей тих процесів, що проходили при здійсненні мовної політики стосовно національних меншин, які позначилися на сьогоденні, стали його причиною. Отже, не тільки з лінгвістичних, але й із суспільно-історичних позицій обрана для дослідження тема є актуальною й своєчасною.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри загального мовознавства та слов’янської філології Бердянського державного педагогічного університету “Генезис, розвиток, структура й функціонування слов’янських і неслов’янських мов Приазовського регіону” (протокол № 8 від 25.05.2000).

Тема дисертації була затверджена на засіданні Наукової ради Національної Академії Наук України інституту мовознавства ім. О.О.Потебні “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол № 5 від 19.12.2000 року).

Мета дисертаційної роботи – описати типологію станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття.

Мета обумовлює такі завдання:

- уточнити поняття "мовна ситуація", "стан мовної ситуації";

- визначити динаміку станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття в діахронії;

- розробити типологію станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття.

Об’єктом дослідження є процес формування станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття.

Предмет дисертаційного дослідження – типи станів мовної ситуації Центрально-Східної України в першій половині ХХ століття.

Джерельна база. У дослідженні використовуються документи, що зберігаються в Центральному державному архіві вищих органів влади та управлінні України (ЦДАВО), матеріали Центрального державного архіву громадських об’єднань (ЦДАГО) України, Запорізького облдержархіву. Усього в процесі підготовки дисертаційної праці було опрацьовано 18 фондів й оброблено понад 100 документів, а також 360 газет. Серед них: центральні газети “Беднота” (1923 - 1930 рр.), “Известия” (1920 - 1941 рр., 1943 - 1950 рр.), “Комсомольская правда” (1925 - 1941 рр., 1943 - 1949 рр.), “Комсомольская правда на Днепрострое” (1945 - 1947 рр.), “Правда” (1921 - 1941, 1943 - 1950 рр.), “Правда на Днепрострое” (1945 р.), “Рабочая газета” (1923 - 1931 рр.), “Труд” (1923 - 1941 рр., 1944 - 1950 рр.); республіканські “Вісті” (1920 - 1937, 1939, 1940 рр.), “Колгоспник України” (1939 - 1940 рр., 1944 - 1948 рр.), “Комуніст”(1921 - 1941 рр.), “Правда України” (1944 - 1965 рр.), “Робітнича газета” (1927 - 1932 рр.), “Радянська Україна” (1943 - 1965 рр.), “Советская Украина” (1939 – 1941 рр.); місцеві газети “Екатери-нославские губернские ведомости” (1900 - 1905 рр.), “Приднепровский край” (1900 - 1910 рр.), “Южная заря” (1905 - 1911 рр.), “Александровский вестник” (1906 - 1911 рр.), “Запорожская речь” (1909, 1910 рр.), “Запоріжжє” (1906 - 1907 рр.), “Дніпрові хвилі” (1910 - 1913 рр.), “Селянська газета” (1926 - 1929 рр.), “Робоча газета” (1920 - 1927 рр.), “Зоря” (1920 - 1924 рр.), “Червоне Запоріжжя”(1923 - 1944 рр.), “Південна зоря” (1917 - 1950 рр.), “Кіровоградська правда” (1950 р.). Газети національних меншин: єврейською мовою - “Кольвирт штерн” (1930 - 1936 рр.), молдавською мовою “Большевитская” (1930 - 1938 рр.), болгарською мовою “Комунар” (1935 - 1936 рр.), “Колективно поле” (1935 - 1937 рр.), німецькою мовою “Jungsturm” (1930 р.).

Для вивчення типології станів мовної ситуації використовується метод соціолінгвістичного аналізу зібраного матеріалу, який полягає:

1)

2)

3)

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що вона, продовжуючи роботу, пов’язану з особливостями визначення мовної ситуації в Україні, по-перше, визначає причини, типологію та наслідки білінгвізму в Центрально-Східній Україні першої половини ХХ ст., по-друге, розробляє еволюцію станів мовної ситуації в межах зазначеного географічного регіону, по-третє, уперше оприлюднює засекречені до недавнього часу архівні матеріали щодо мовної політики країни.

Теоретичне значення роботи полягає в розробці таких актуальних проблем соціолінгвістики, як визначення лінгвальних та позалінгвальних факторів формування етномовної ситуації, розмежування понять білінгвізм та диглосія, а також у репрезентації моделей станів мовної ситуації.

Практична цінність дослідження визначається можливістю використання фактичного матеріалу роботи, її основних положень та висновків у процесі викладання соціолінгвістики, історії культури, спецкурсів із соціолінгвістики та спецсеменарів зазначеної проблематики.

Методика дослідження. У роботі використовується діахронічний підхід до досліджуваного матеріалу, оскільки вивчається етномовна ситуація першої половини ХХ ст.

Особистий внесок здобувача. Уперше досліджено типологію станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття на основі демографічних показників, мовного характеру освіти та видавничої справи.

Гіпотеза.

1. Мовна ситуація Центрально-Східної України протягом першої половини ХХ ст. є дисгармонійною, оскільки:

- в імперський період на тлі загальної русифікації створюється білінгвальна ситуація, яка характеризується спрямованістю в бік російської мови;

- під час коренізації спостерігається нетривалий період розвитку української культури та української мови, а також культур і мов національних меншин; білінгвізм стає дійсно двобічним з обов’язковим веденням діловодства двома мовами;

- у період русифікації відбувається реорганізація національних рад, збільшується кількість росіян унаслідок імміграційних процесів, на досліджуваних землях збільшується російське населення.

2. За кількісними ознаками вона може бути охарактеризована як полікомпонентна, нерівноважна однополюсна, оскільки домінувала російська мова; за якісними ознаками наближалася до одномовної через панування в усіх сферах суспільного життя російської мови; за оцінними параметрами визначалася як незбалансована екзоглосна, оскільки офіційною мовою була російська.

3. У досліджуваний період на території Центрально-Східної України в місцях в місцях компактного проживання національних меншин спостерігався не лише білінгвізм, але й диглосія. Характерною рисою імперського періоду було те, що офіційною мовою була російська, а українська виступала в ролі диглосного варіанту білінгвальної комунікації. Усі інші мови національних меншин були монофункціональні, тобто не були поліфункціонально спеціалізовані. У період коренізації урядом здійснюється політика одночасної “країнізації” та націоналізму з метою політичної та культурної консолідації радянського суспільства. Мовне будівництво щодо української та національних мов було спрямоване на розробку та кодифікацію мовних норм. Усі ці фактори спричинюють розвиток не лише контактного та дистантного білінгвізму, але й диглосії на міжмовному та інтрамовному функціональному рівні.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи та дисертаційна робота обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства та слов’янської філології Бердянського державного педагогічного університету (1999 - 2002 рр.). За матеріалами дослідження зроблено доповіді на Міжвузівських науково-практичних конференціях “Мови й культура народів Приазов’я” (Бердянськ, 1999 - 2001 рр.), матеріали дослідження включені до програми ІІ Міжнародної конференції “Актуальні проблеми менталінгвістики”, організованої Інститутом мовознавства та Інститутом української мови НАН України, Черкаським держуніверситетом ім. Б.Хмельницького (12 листопада 2001 р.), до Міжнародної наукової конференції “Актуальні проблеми сучасної лексикології і граматики слов’янських мов”, організованої Вінницьким державним педагогічним університетом імені Михайла Коцюбинського (5-6 листопада 2003 р.), до І Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології”, організованої Дніпродзержинським державним технічним університетом (18-19 березня 2004 р.), до ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень-2004” (Дніпропетровськ, 21-30 червня 2004 р.), до ХІ Міжнародної конференції з функціональної лінгвістики “Функциональное описание естественного языка и его единиц”, організованої Таврійським національним університетом ім. В.І.Вернадського, Кримським республі-канським інститутом післядипломної педагогічної освіти, Кримським відділенням УАПРЯЛ (4-8 жовтня 2004 р.), до програми Міжнародної наукової конференції “Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету”, організованої Харківським національним університетом ім. В.Н.Каразіна (5-7 жовтня, 2004 р.), до програми Міжнародної наукової конференції “Українська мова в часі і просторі”, організованої Львівським національним університетом ім. І.Я.Франка (11-12 листопада, 2004 р.).

Публікації. Різні аспекти досліджуваної в дисертації проблеми відображено у 12 наукових статтях, з яких 5 – у провідних наукових фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації 229 сторінок, з них 187 сторінок основного тексту, списку використаних джерел - 300 позицій та 23 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методи й джерела дослідження. Вказано на наукову новизну, теоретичне й практичне значення, особистий внесок здобувача та на апробацію дослідження.

У першому розділі описується мовна ситуація України в історичному аспекті, аналізуються критерії та фактори формування мовної ситуації, на основі яких будується типологія її станів, уточнюються поняття білінгвізму та диглосії для моноетнічного та поліетнічного суспільств.

На основі теоретичних соціолінгвістичних досліджень Ю.О.Жлуктенка, Н.П.Шумарової, О.О.Тараненка та ін. розроблено таке робоче визначення мовної ситуації - це така етномовна ситуація, під якою розуміється сукупність форм існування та територіальний розподіл мов різних етносів певних географічних регіонів або адміністративно-політичних утворень у межах конкретної країни.

Етномовна ситуація визначається за якісними, кількісними та оцінними параметрами.

За кількісними ознаками етномовної ситуації описується її:

а) однокомпонентність/багатокомпонентність – за кількістю ідіомів;

б) рівноважність/нерівноважність у полікомпонентних ситуаціях – за комунікативною значущістю;

в) однополюсність/багатополюсність у нерівноважних ситуаціях – за відповідно домінуванням/недомінуванням одного з ідіомів.

Якісні ознаки етномовної ситуації визначають:

а) одномовність/багатомовність суспільства;

б) гомогенність/гетерогенність ідіомів багатомовного суспільства;

в) гомоморфність/гетероморфність гетерогенних ідіомів.

Оцінні параметри характеризують етномовну ситуацію за комунікативно-функціональними параметрами, враховуючи:

а) збалансованість/незбалансованість ситуації, тобто соціальну рівноправність/нерівноправність ідіомів;

б) у незбалансованій ситуації – екзоглосність, коли металектом є одна з місцевих мов, та ендоглосність при домінуванні іноземної мови;

в) при ендоглосії – гіперглосність (переважає літературна мова) та гіпоглосність (літературна мова є лише одним з ідіомів).

Зазначені ознаки характеризують ідіоми з різних позицій. Їх компонування створює певні моделі, які можуть бути покладені в основу типологічної класифікації етномовної ситуації.

Мовну ситуацію формують такі фактори, як мовна політика, мовне планування, мовне будівництво, мовне прогнозування. Мовна політика є провідним фактором, оскільки під нею розуміється сукупність ідеологічних принципів і практичних заходів із розв’язання мовних проблем у соціумі, державі. Визначені ознаки та фактори формування мовних ситуацій дають підстави розробити типологію їх станів.

У другому підрозділі “Білінгвізм та диглосія як провідні стани мовних ситуацій” уточнюється, що в сучасній соціолінгвістиці термін стан мовної ситуації вживається як до мононаціонального суспільства, так і до полінаціонального. З мононаціональних позицій мовний стан – це розмаїття репрезентацій національної мови у формах усного та писемного мовлення. У багатомовному суспільстві під станом мовної ситуації розуміється білінгвізм як взаємодія двох існуючих мов і диглосія як взаємодія двох існуючих різновидів однієї і тієї ж мови. Проте, враховуючи мовну практику мов народів України, диглосія як стан мовної ситуації у нашому дослідженні – це одночасне існування в суспільстві декількох форм однієї мови з функціональним їх розподілом.

У третьому розділі відзначається, що мовна ситуація України розрізнялася історично й географічно впродовж усієї історії країни.

В історії мовної ситуації України це такі періоди:

- імперський (1900 – 1921 рр.), для якого характерним є те, що мовна політика царизму як важлива складова внутрішньої політики спрямовується на зміцнення єдності імперії шляхом денаціоналізації і насильницької русифікації, а щодо національних меншин, то російське законодавство передбачало значні обмеження та заборони у виборі місць проживання й користуванні рідною мовою;

- коренізація (1921 – 1930 рр.) – це час упровадження політики коренізації, створення національних адміністративно–територіальних одиниць, національних органів влади, переведення освіти, преси, науки на національну основу;

- русифікація (1930 – 1950 рр.) – відступ від політики коренізації, що згодом переростає у відкриту боротьбу з національними меншинами, ліквідація тих позитивних наслідків, які були здобуті в сфері національно-державного та національно-культурного будівництва, русифікація.

Лише після проголошення незалежної України українська мова одержує статус державної, а всім іншим мовам національних меншин гарантується вільний розвиток.

Мовна політика в Центрально-Східній Україні (до складу якої) входять сучасна територія Дніпропетровської, Запорізької та Кіровоградської областей, тобто територія, населення якої об’єднано історико-географічно, геополітично та соціально-економічно) у першій половині ХХ ст. набуває як конструктивного (політика, спрямована на розширення функцій мов), так і деструктивного (спрямована на звуження їх сфери застосування, їхньої соціально-комунікативної ролі) характеру.

Для конструктивного періоду (1920 – 1930 рр.) власне активне мовне прогнозування та будівництво. Це полягало в розвитку освітньої справи, оформленні офіційно-ділових документів, друкуванні художньої літератури й публіцистики українською мовою та мовами національних меншин.

У лінгвосоціологічному плані населення зазначеного регіону є багатонаціональним, воно, у переважній більшості, володіє двома мовами (українською й рідною), хоча з домінуванням до недавнього часу російської мови в усіх сферах суспільного життя.

Наприкінці розділу робиться загальний висновок, що період першої половини ХХ ст. не був сприятливим для впровадження україномовної політики.

Другий розділ присвячений соціолінгвістичній характеристиці етномовної ситуації Центрально-Східної України в першій половині ХХ ст.

Традиційно мовну ситуацію характеризують за трьома параметрами (Л.Б.Нікольський, В.Г.Костомаров, Н.Г.Красножон, І.Г.Ілішев та ін.): національний склад населення й компактне проживання національних меншин, розвиток освітньої справи, стан та мовний характер видавничої справи, у тому числі й засобів масової інформації.

Ці параметри відносяться до екстралінгвальних і розглядаються нелінгвістичні основи соціолінгвістики, проте від цього вони не стають менш важливими (В.І.Бєліков, Л.П.Крисін).

Для визначення соціально-економічних та етноісторичних чинників розвитку білінгвізму та диглосії на досліджуваній території застосовуються, передусім демографічні показники як фактор формування мовної ситуації. До цих параметрів лінгвісти звертаються в тих випадках, коли досліджують мовні особливості значної частини населення, яка є типовим представником певного явища, тенденції тощо. Демографічна інформація дозволяє отримати відомості про етнічний і мовний склад певних територій, соціальних груп, прогнозувати розвиток мовної ситуації та ін.

Найбільш точну інформацію дають переписи населення. Перший російський перепис населення датується 9 лютим 1897 р. Його дані дають підставу стверджувати, що найчисельнішою нацією в Центрально-Східній Україні в імперський період була українська. Внаслідок темпів міграції, яка проводилася в цей період, зростає частка росіян. Серед інших національних меншин більший відсоток становлять болгари, німці та євреї.

У першій половині ХХ ст. перепис проводився в 1926 і 1939 рр. Проте навіть такі надійні джерела, як дані перепису населення, не завжди відповідають дійсності. Так, наприклад, заздалегідь готувалися словники національностей та їх мов. У таких матеріалах нерідко відбувалося “укрупнення” одних народів за рахунок інших, частина населення підпадала під категорію “інші”. Отже, в першій половині ХХ століття не існувало жодної наукової праці, в якій би комплексно досліджувалися процеси змін національного складу та мовної структури населення України, тому в нашій роботі ми спираємося переважно на архівні матеріали.

Нами було визначено, що в імперський період геополітичне становище України, її місце в міжнародних торговельних зв’язках сприяли осіданню в Катеринославській губернії вихідців із інших країн. Порівняно з іншими губерніями, у Катеринославській здебільшого проживали великороси й німці. За чисельністю українців вона займала сьоме місце (у зіставленні з іншими губерніями), євреїв – шосте, поляків – п’яте [ЦДАВО України. – Ф. 413. – Оп. 1. – Спр. 481. – Арк. 26].

У підрозділі “Реалізація програми мовного будівництва в освіті” відзначається, що в досліджуваний період у Центрально-Східній Україні до комплексних заходів, які вплинули на розвиток білінгвізму, можна віднести: 1) запровадження російської мови у дошкільних закладах, що сприяло розвиткові раннього білінгвізму; 2) читання переважної більшості лекцій у вищих навчальних закладах російською мовою (нормативний білінгвізм); 4) прийом вступних іспитів також російською мовою (односторонньо-нормативний і ненормативний білінгвізм). Оскільки вища школа, безумовно, впливала на школу середню, то студенти, які вільно володіли мовою російською, мали суттєві переваги перед своїми колегами, що закінчували українські школи. Це також сприяло швидкому поширенню мережі російськомовних шкіл у Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття. Отже, реалізація програми мовного будівництва в досліджуваному регіоні сприяла розвиткові освітньої справи, а це, у свою чергу, виникненню різноманітних типів білінгвізму. Імперському періодові властива відсутність шкіл, вищих навчальних закладів з українською й іншими національними мовами навчання. Така ситуація спричинює виникнення штучного білінгвізму.

На другий період припадає безпосереднє створення системи національної освіти. Проте формування національних навчальних закладів відбувається не за національним складом учнів, а за критерієм мови навчання. Унаслідок цього виникають змішані школи, які сприяють функціонуванню активного, змішаного, цільового білінгвізму.

У період русифікації спостерігається швидке витіснення української та інших національних мов з навчальних програм. Розширюється мережа російських шкіл. Білінгвізм набуває активного, односпрямованого характеру, скерованого в бік російської мови. Отже, протягом 1930-1950 років тривала політика русифікації, яка полягала в швидкому витісненні української, мов національних меншин з освітніх програм і заміні їх мовою російською. Найбільших “успіхів” у цій сфері було досягнуто в Центрально-Східній Україні.

Таким чином, дослідження освітньої справи мовами національних меншин у Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ ст. дає нам підстави узагальнити основні типи білінгвізму залежно від характеру мовної політики, тобто засобу реалізації програми мовного планування та будівництва.

У підрозділі “Впровадження мовної політики держави у видавничій справі” доводиться, що в імперський період преса як один з провідних компонентів реалізації мовної політики держави була переважно російськомовною, хоча існувала й україномовна преса, а також видання мовами національних меншин, що свідчить про певне підґрунтя для виникнення явища білінгвізму в Центрально-Східній Україні.

У 20 – 30 рр. ХХ ст. спостерігається помітне зростання видань національними мовами внаслідок реалізації політики коренізації. Це був нетривалий розквіт мов і культур народів, які мешкали на досліджуваній території.

У наступний період мовне будівництво сприяло цілеспрямованій русифікації Центрально-Східної України, результатом якої було знищення видавничої справи мовами національних меншин, а також обмеження функціонування української мови.

У третьому розділі наводяться типи диглосних станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття на тлі численних видів білінгвізму.

Характерною рисою даного періоду є те, що офіційною мовою була російська мова, а українська виступала в ролі диглосного варіанту білінгвальної комунікації. Усі інші мови національних меншин були монофункціональні, тобто не були функціонально спеціалізовані.

У період коренізації урядом здійснюється політика одночасної “країнізації” та націоналізму з метою політичної та культурної консолідації радянського суспільства. Мовне будівництво щодо української та національних мов було спрямоване на розробку та кодифікацію мовних норм.

У Центрально-Східній Україні ситуація щодо розвитку української мови не була сприятливою, оскільки спостерігалася певна диспропорція:

-

-

Отже, на території Центрально-Східної України існував російсько-український білінгвізм, диглосні форми якого соціологічно розрізнялися за функціонуванням у міському та сільському середовищах.

У період русифікації мовна політика досліджуваного регіону повністю віддзеркалювала основний курс Комуністичної партії Радянського Союзу на злиття націй і народностей. Центральною проблемою стає функціонування мови в суспільно важливих сферах, за якими визначається її популярність. Найбільш престижною мовою в Центрально-Східній Україні стає російська, яка обслуговує всі сфери суспільного життя.

Щодо української мови, то слід зазначити, що простежується подальший, хоча й повільний, розвиток української літературної мови в усіх її стилях. Однак переважною формою розвитку української мови в цей період стає усний її різновид.

Мови національних меншин усе більш втрачають свої соціальні позиції, набуваючи діалектних рис. Виникає дистантний білінгвізм, диглосія або втрачається, або залишається на рівні родинного спілкування.

Таким чином, функціонування літературної мови на території Центрально-Східної України виявляється в трьох іпостасях:

- як державна/офіційна мова – російська мова, яка обслуговує всі сфери суспільного життя й сприяє розповсюдженню російсько-українського білінгвізму;

- як літературна мова корінного населення – українська мова, сфери функціонування якої були, особливо в писемній формі, значно звужені, це мова переважно сільського населення;

- як мови національних меншин – болгарська, німецька, польська, чеська та ін., які межують із острівними діалектами, використовуючись переважно в усній формі в неофіційному приватному спілкуванні.

Усі ці фактори спричиняють розвиток не лише контактного та дистантного білінгвізму, але й диглосії на міжмовному та інтрамовному функціональному рівні.

Здійснення в Центрально-Східній Україні мовної політики в галузі офіційно-ділового спілкування полягало в тому, що в імперський період офіційно-ділова документація на зазначеній території велася виключно російською мовою, що свідчить про існування міжмовної диглосії. У період коренізації основна увага зверталася на функціонування мов національних меншин, що віддзеркалилося в низці урядових документів, які дозволяли вести діловодство та листування між державними та господарськими органами, установами окружної та районної ланки, а також на рівні сільських рад національними мовами. У цей період, хоча й під значним впливом російської мови, вибудовується система мовних засобів офіційно-ділового стилю української мови.

У подальший період тотальної русифікації позиції мов національних меншин повністю втрачаються.

Таким чином, стан діловодства в Центрально-Східній Україні дає підстави стверджувати, що на зазначеній території в умовах російсько-українського білінгвізму надзвичайно розвиненою, особливо з 1921 по 1930 рр., була міжмовна функціональна диглосія.

Щодо розвитку наукового стилю, то в його створенні значну роль відіграв процес унормування наукової термінології, складовими частинами якого була діяльність різноманітних комісій.

На території Центрально-Східної України – це Катеринославська губернська архівна комісія, яка сприяла складанню словника українських діячів науки, історії, мистецтва та громадського руху (1918 - 1933 рр.), енциклопедичного словника (1921 - 1930 рр.), історично-географічного словника української землі (1918 - 1930 рр.), а також розробці правописних норм (1919 - 1930 рр.).

У початковий період коренізації розпочався процес дерусифікації української мови. У 20-ті роки була створена українська науково-технічна термінологія. У 30-ті - вона вже була вилучена з наукового обігу. У другій половині 30-х років відбулося інтенсивне проникнення російської лексики, граматичних форм в українську літературну мову, зокрема, в науковий стиль.

По лінії Кабінету національних меншин здійснювалися обстеження місць компактного поселення національних меншин, робота якого зосереджувалася на вивченні специфіки мовних діалектів. Для забезпечення навчального процесу в національних навчальних закладах видавалася різноманітна наукова та методична література.

В аспекті видавничої справи імперський період характеризується російськомовним спрямуванням преси, у тому числі й у виданнях для певних етнічних груп. Проте, хоча й нечисельна, існувала україномовна преса, а також видання мовами національних меншин, що свідчить про явище білінгвізму на досліджуваній території.

Специфікою другого та третього періодів є те, що мова газет усе більше шаблонізується, уніфікується на всіх рівнях (районному, обласному, республіканському, союзному). Разом з тим підсилюється ідеологізація, яка сприяє маніпулюванню свідомістю населення. Виникає таке явище, як тотальна мова, тобто мова, єдина для всього радянського масового інформаційного простору, незалежно від націй і національностей, а головне мов видання. Газетне мовлення Центрально-Східної України нічим не відрізнялося від мовлення інших регіонів.

Мова церкви є надзвичайно показовою щодо збереження національних інтересів.

В імперський період рішуче заперечувались будь-які спроби українізації церковного життя. Лише новостворені українські братства намагалися втілити в життя церкви українську мову. Однак, починаючи з часів Гетьманату, усі консисторії вели службове листування українською мовою.

У період коренізації на території Центрально-Східної України серед німецько-, чесько-, польськомовного населення в окружних центрах та на селі продовжували діяти католицькі, лютеранські та інші громади. Досить замкнену спільноту становили також 27 протестантських-менонітських громад у межах Бердянського, Запорізького та Мелітопольського округів.

У період інтенсивної русифікації вплив церкви значно знизився. Проте в мовному аспекті вона намагалася зберегти свої позиції.

Католицька церква, яка знаходилася на території Центрально-Східної України, в досліджуваний період проводить централізовану мовну політику, засновану на компромісі латині як мови католицтва і національної мови католиків різних країн. Протестантські громади використовують у богослужбовій практиці національні мови своєї пастви.

Українське православ'я ж використовує в богослужінні різні мови, а саме: греко-католицька українська церква – українську мову, Українська автокефальна церква й Українська Православна церква (Московського Патріархату) - різні версії церковнослов'янської мови. Таким чином, мова церкви більш наближена до національних інтересів населення.

У Висновках узагальнюються результати проведеного дослідження, а саме:

1. Дослідження архівних матеріалів та офіційних повідомлень щодо національного складу населення й компактного проживання національних меншин в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття дають підстави стверджувати, що мовну ситуацію в цей період можна визначити як дисгармонійну.

2. Одновекторне спрямування національної політики створює умови для незбалансованого, переважно російсько-українського, білінгвізму, який не завжди обумовлювався національним складом населення.

3. У досліджуваний період на території Центрально-Східної України в місцях компактного проживання національних меншин спостерігався не лише білінгвізм, але й диглосія. 4. В імперський період офіційною мовою була російська мова, а українська мова виступала в ролі диглосного варіанту білінгвальної комунікації. Усі інші мови національних меншин були монофункціональні, тобто не були поліфункціонально спеціалізовані.

5. У часи коренізації урядом здійснюється політика одночасної “країнізації” та націоналізму з метою політичної та культурної консолідації радянського суспільства. Мовне будівництво щодо української та національних мов було спрямоване на розробку та кодифікацію мовних норм.

6. У період русифікації російська мова обслуговує всі сфери суспільного життя. Мови національних меншин усе більше втрачають свої соціальні позиції, набуваючи діалектних рис. Виникає дистантний білінгвізм, диглосія або втрачається, або залишається на рівні родинного спілкування.

Таким чином, на території Центрально-Східної України в першій половині ХХ ст. спостерігається розвиток не лише контактного та дистантного білінгвізму, але й диглосії на міжмовному та інтрамовному функціональному рівні.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:

1. Шкільне навчання в умовах двомовності // Рідна школа.2000. - № 4. – С.43-44.

2. Мовна політика і мовне будівництво – головні фактори формування мовної ситуації // Науковий збірник Черкаського державного університету ім.Б.Хмельницького “Актуальні проблеми менталінгвісти-ки”. – Черкаси. – 2001. – С.172-177.

3. Літературна мова як писемна форма мовного стану в Центрально-Східній Україні на початку ХХ століття // Нова філологія. – 2002. - № 4 (15). – Запоріжжя: ЗДУ, 2002. – С.159-165.

4. Мовна ситуація як соціолінгвістичне поняття // Лінгвістичні дослідження: Збірник наукових праць / За ред.проф.Л.А.Лисиченко. – Харків: ОВС, 2002. – С.101-108.

5. Мовна ситуація в Запорізькій області // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. Михайла Коцюбинського: Збірник наукових праць. Серія: Філологія. 2003. Випуск 6. Відп.ред. Н.Л.Іваницька. – Вінниця: Вид-во Вінницького держ.педун-ту, 2003. – С.3-6.

6. Мова офіційно-ділових документів як писемна форма мовного стану у Центрально-Східній Україні на початку ХХ століття // Проблеми семантики слова, речення та тексту. Збірник наукових праць. Випуск 9. / Відп.ред. Н.М.Корбозерова. – К.: Вид.центр КНЛУ, 2003. – С. 58-63.

7. Мовна політика 20-30 років в Україні та її вплив на розвиток освітньої справи мовами національних меншин // Мовні і концептуальні картини світу: Збірник наукових праць – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – С.36-40.

8. Мова публіцистики як писемна форма мовного стану в Центрально-Східній Україні на початку ХХ століття // Вісник. Збірник наукових статей Київського міжнародного університету. Журналістика. Медіалінгвістика. Кінотелемистецтво. – Випуск 2. – К.: КиМУ, 2003. – С.151-170.

9. Суспільно-політична лексика на шпальтах українських газет // Матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції “Загальні питання філології”. Том ІІ. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 7-9.

10. Компактне проживання й національний склад населення – складники мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в період коренізації (1920-1930) // Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. – № 632. – 2004. – С.268-273.

11. Мовна ситуація в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття // ХІ Международная конференция по функциональной лингвистике. “Функциональное описание естественного языка и его единиц”. Сборник научных докладов. Ялта. – 2004. – С. 72-74.

12. Шкільне навчання в умовах україно-російської двомовності – один із актуальних аспектів соціолінгвістики // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів. – 2004. – С.486-492.

АНОТАЦІЇ

Вусик Г.Л. Типологія станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.15 – загальне мовознавство. – Донецький національний університет, Донецьк, 2005.

Дисертація присвячена визначенню типів станів мовної ситуації в Центрально-Східній Україні в першій половині ХХ століття. З цією метою були досліджені архівні матеріали, переписи населення зазначеного періоду, а також інші друковані документи, пов’язані із освітньою та видавничою справою, діловодством, науковою, церковною та іншою літературою.

У результаті роботи було визначено провідні фактори, які утворюють особливості мовної ситуації в Центрально-Східній Україні першої половини ХХ ст., з’ясовані причини та наслідки білінгвізму, складено типологію білінгвальних ситуацій, а також описано еволюцію станів мовної ситуації в межах зазначеного географічного регіону, уперше оприлюднено засекречені до недавнього часу архівні матеріали щодо мовної політики країни.

У дисертаційному дослідженні доведено, що ситуація Центрально-Східної України протягом першої половини ХХ ст. є дисгармонійною; одновекторне спрямування національної політики створює умови для незбалансованого, переважно російсько-українського, білінгвізму, який не завжди обумовлювався національним складом населення; у досліджуваний період на зазначеній території в місцях компактного проживання національних меншин спостерігається не лише білінгвізм, але й диглосія.

Ключові слова: мовна політика, стан мовної ситуації, білінгвізм, диглосія, Центрально-Східна Україна.

Вусик А.Л. Типология состояний языковой ситуации в Центрально-Восточной Украине в первой половине ХХ столетия. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.15 – общее языкознание. – Донецкий национальный университет, Донецк, 2005.

Диссертация посвящена определению типов состояний языковой ситуации в Центрально-Восточной Украине в первой половине ХХ столетия. С этой целью были исследованы архивные материалы, переписи населения указанного периода, а также другие печатные документы, связанные с образовательным и издательским делом, делопроизводством, научной, церковной и другой литературой.

В работе изучалась языковая ситуация Центрально-Восточной Украины в первой половине ХХ столетия с социолингвистических позиций, принималось во внимание как функционирование и взаимодействие определенных языков на данной территории, так и учитывались конкретно-исторические условия, причины, приведшие к образованию подобной ситуации.

В результате работы были определены ведущие факторы, которые образуют особенности языковой ситуации в Центрально-Восточной Украине первой половины ХХ ст., выяснены причины и следствия билингвизма, составлена типология билингвальных ситуаций, а также описана эволюция состояний языковой ситуации в границах указанного географического региона, впервые оприлюднены засекреченные до недавнего времени архивные материалы относительно языковой политики страны.

В работе подчеркивается, что Центрально-Восточная Украина – это регион, значительная часть населения которого владеет двумя близкородственными языками. Однако функции русского языка значительно шире функций языка украинского: русский язык преобладает в таких социально значимых сферах, как наука, образование, делопроизводство.

На территории Центрально-Восточной Украины в первой половине ХХ столетия помимо основных национальностей проживает значительное число представителей других наций, народностей и этнических групп: поляки, немцы, евреи, татары и др. Количественный состав этих групп населения исторически изменялся вследствие эмиграций, репресий, голода