ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Зорін Геннадій Григорович

УДК 338.431

ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СТРУКТУРИ ВИРОБНИЦТВА

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Дніпропетровськ – 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Дніпропетровському державному аграрному університеті Міністерства аграрної політики України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

Провідна установа: | доктор економічних наук, професор Макаренко Петро Миколайович, Дніпропетровський державний аграрний університет, проректор з наукової роботи.

доктор економічних наук, професор

Зіновьєв Фелікс Володимирович

Кримський економічний інститут Київського національного економічного університету, завідувач кафедри міжнародної економіки

кандидат економічних наук, доцент

Вініченко Ігор Іванович

Дніпропетровський державний аграрний університет,

доцент кафедри економічної теорії та економіки сільського господарства.

Миколаївський державний аграрний університет

Міністерства аграрної політики України,

кафедра організації виробництва та агробізнесу,

м. Миколаїв.

Захист відбудеться “25” лютого 2005 р. о 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.804.01 у Дніпропетровському державному аграрному університеті за адресою : 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25, ауд. 342.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського державного аграрного університету за адресою: 49600, м. Дніпропетровськ, вул. Ворошилова, 25.

Автореферат розісланий “ 24 ”січня 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Миронова Р.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення і розвиток ринкових форм господарювання в аграрному секторі економіки на базі приватної власності на землю і майно потребують здійснення системи організаційно-економічних та техніко-технологічних заходів спрямованих на удосконалення та підвищення ефективності структури їх виробництва.

На відміну від умов планово-централізованої системи управління, коли застосовувалась здебільшого багатогалузева структуризація виробництва, ринкові засади купівлі-продажу створюють передумови більш чіткої його диференціації і спеціалізації, що забезпечить конкурентоспроможність сільськогосподарських підприємств, їх стабільну збутову нішу на ринку, фінансову стійкість і рентабельність функціонування за видами вибраної сільськогосподарської діяльності. При цьому аграрні підприємства повинні враховувати особливості щодо технологічних вимог виробництва, його сезонність, матеріально-технічне і технологічне забезпечення та інші зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на їх розвиток.

Тому необхідність теоретичного, методичного та практичного обґрунтування змін в структурі виробництва, за головним критерієм – ефективність, створюють сприятливе економіко–правове середовище для підприємництва, самозабезпечують найвищу мотивацію до продуктивного і рентабельного господарювання на землі.

З’ясуванню проблем розвитку виробничої структури, спеціалізації, диференціації, оптимізації галузевої структури виробництва сільськогосподарських підприємств присвячені наукові праці багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених, серед яких: Андреєва Н.М., Андрійчук В.Г., Амбросов В.Я., Баккет М., Борисова В.А., Брославець М.Є., Гайдуцький П.У., Голойда О., Демьяненко С.І., Заметін І.І., Кириленко І.Г., Кравченко Р.Г., Кузняк Б., Корецький М.Х., Кондратьєв М.Д., Макаренко П.М., Мілосердов В.В., Мармуль Л.О., Мельник Л.Ю., Негру-Воде О.С., Перцев П.П., Онищенко О.М., Саблук П.Т., Чаянов О.В. та інші.

Однак труднощі підвищення ефективності господарювання різних за формами підприємств аграрного сектору свідчать, що в теоретичному і практичному плані залишаються до кінця не вирішеними проблеми раціонального складу галузей і оцінки економічного розвитку різних суб’єктів виробничої діяльності і особливо фермерських господарств, обґрунтування напрямів спеціалізації та критеріїв сполучення галузей підприємств в умовах постійних змін кон'юнктури ринку. В зв’язку з цим визначення напрямів ефективної структури виробництва набувають особливого значення на сучасному розвитку економіки України. Наукова та практична актуальність цих проблем зумовила вибір теми дисертації, визначила мету і логіку дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до напрямку науково-дослідних робіт Дніпропетровського державного аграрного університету за темою "Організація, розвиток та державне регулювання аграрного підприємництва в умовах ринкових перетворень (номер державної реєстрації 0102U005022)".

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розвиток наукових засад та удосконалення практичних рекомендацій формування адаптованої до ринкових умов ефективної виробничої структури аграрних підприємств. Для досягнення поставленої мети в роботі були визначені та реалізовані такі завдання:

- виявлення економічної сутності і узагальнення напрямів диференціації і спеціалізації виробництва різних за формами підприємств АПК;

- уточнення виробничих планів сільськогосподарських підприємств за організаційною та галузевою структурою в умовах їх ринкового розвитку;

- аналіз крупнотоварних і дрібнотоварних сільськогосподарських підприємств різних за спеціалізацією і поєднанням галузей рослинництва і тваринництва;

- оцінка ефективної виробничої структури і спеціалізації господарств;

- обґрунтування проектних моделей ефективної структури виробництва для господарств регіону;

- розробка методики оцінки поєднання галузей в сільськогосподарських підприємствах.

- розробка методичних рекомендацій щодо економічних взаємозв’язків виробничих типів спеціалізованих підприємств в сільському господарстві.

Об’єкт і предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретичні та практичні аспекти формування і функціонування ефективної структури виробництва сільськогосподарських підприємств.

Об’єктом дослідження є процеси розвитку різних за формами власності і господарювання аграрних підприємств регіону (Херсонської області) виходячи з рівня спеціалізації виробництва та ступеню поєднання галузей в період ринкових трансформацій.

Методи дослідження. Теоретична і методологічна основи дисертаційного дослідження ґрунтується на фундаментальних положеннях економічної теорії, дослідження вітчизняних і закордонних вчених з питань організації і розвитку сільськогосподарського виробництва на підприємствах, а також законодавчих і нормативних актах України.

В роботі використовувались методи дослідження: діалектичний, абстрактно-логічний і системного аналізу (теоретичні і методологічні узагальнення, визначення сутності диференціації і спеціалізації виробництва, удосконалення механізмів забезпечення ефективної виробничої структури аграрних підприємств); монографічний, розрахунково-конструктивний та порівняння (аналіз і оцінка структури виробництва мілко- і крупнотоварних сільськогосподарських підприємств); аналітичного прогнозування, економіко-математичного моделювання (оптимізація виробничої структури, обґрунтування критеріїв оцінки поєднання галузей) та інші загально прийняті статистичні і економічні методи.

Інформаційною базою досліджень були відповідні закони України, Укази Президента України, постанови Уряду, офіційні матеріали Держкомстату України і Херсонської області, а також Міністерства аграрної політики України, оперативна інформація головного управління сільського господарства Херсонської облдержадміністрації, дані річних звітів і результати монографічних обстежень здійсненим автором, спеціальна література та інші джерела.

Наукова новизна одержаних результатів. Найбільш вагомі наукові результати, що характеризують новизну дослідження одержану автором полягають в наступному.

Вперше:

- запропоновано методику і практичні рекомендації оцінки поєднання галузей та видів продукції аграрних підприємств незалежно від форм власності і господарювання в умовах ринку.

Удосконалено (доповнено):

- методичні підходи до формування умов і результатів спеціалізованого аграрного виробництва через опрацювання моделей виробничого типу господарства та їх оцінку на доцільність вкладення інвестицій без ризику.

Набули подальшого розвитку:

- визначення сутності диференціації виробництва на підприємстві, як фізичних чи інших відмінностей між галузями і продукцією, та встановлення передумов, чинників, мотивів, особливостей і тенденцій указаного процесу в сільському господарстві, що розвивається в умовах ринку;

- обґрунтування ефективності виробничої структури фермерських господарств шляхом розробки моделей кореляційної залежності їх прибутку від факторів землекористування і землеволодіння, урожайності культур і продуктивності тварин, витрат праці, собівартості продукції та ціни її реалізації;

- методи вибору ефективної виробничої структури окремих виробничих типів сільгосппідприємств регіону через розробку і реалізацію на ПЕОМ оптимізаційних моделей;

- організаційно-економічні заходи удосконалення взаємозв’язків спеціалізованих господарств між собою та державою через обґрунтування кооперації, кредитування, лізингу, субвенцій.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення та пропозиції за результатами досліджень доведені дисертантом до рівня практичних рекомендацій, які можуть бути широко використанні господарськими товариствами, виробничими кооперативами і фермерськими господарствами в аграрному секторі економіки, а також при вивченні економічних дисциплін студентами у вищих навчальних закладах.

Розроблені дисертантом методики і практичні рекомендації оцінки поєднання галузей і видів продукції в аграрних підприємствах прийнято до впровадження в ПОК "Зоря" і СТОВ Інгулець Бєлозерського району Херсонської області (довідка від 15.10.2004 р.). Результати теоретичного узагальнення диференціації і спеціалізації виробництва, обґрунтування виробничих типів господарств використовуються при викладанні дисципліни “Організація виробництва на підприємствах” Херсонського економічно-правового інституту (довідка від 12.10.2004 р.).

Особистий внесок здобувача. В наукових працях опублікованих із співавторами згідно нумерації списку наукових праць в авторефераті полягає в наступному: [1] – особисто автором встановлено стан вивчення проблеми, запропоновані напрями впливу рентабельності на якісні показники ефективності виробництва, проведено аналітичні розрахунки. Результати досліджень, які містить дисертація, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові положення дисертаційного дослідження доповідалися 2002-2004 рр. на наукових семінарах викладацького складу економічного факультету Херсонського економічно-правового інституту (м. Херсон) та Дніпропетровського державного аграрного університету (м. Дніпропетровськ). Здобувач прийняв участь в роботі V Міжнародної науково-практичної конференції “Економіка підприємства – проблеми теорії та практики” (м. Дніпропетровськ 2002 р.); Всеукраїнської науково-практичної конференції "Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону" (м. Дніпропетровськ, 2002 р.), Інституту аграрної економіки УААН та Харківського державного технічного університету сільського господарства "Соціально-економічні проблеми розвитку села" (м. Харків, 2002 р.), Всеукраїнській науковій конференції студентів, магістрів та аспірантів “Ринкова економіка: стан, проблеми, перспективи” (м. Харків, 2003 р.)

Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 наукових праць загальним обсягом 3,2 ум. др. арк., з них 8 у наукових фахових виданнях. Одноосібних публікацій 9.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел (210 найменувань), 12 додатків. Робота викладена на 186 сторінках комп'ютерного тексту, містить 33 таблиць, 10 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У першому розділі "Наукові засади галузевого і технологічного поділу та поєднання аграрного виробництва в ринкових умовах" розглядається економічна сутність і напрями диференціації та спеціалізації сільського господарства в умовах розвитку ринкової економіки. Досліджується формування ефективних виробничих типів господарств.

В ринковій економіці кожне господарство, щоб захватити контроль над пропозицією і ціною, намагається виробити продукт, який хоть чим-небудь відрізняється (диференціюється) від товару свого конкурента. Тому підприємці в аграрному секторі добиваючись тих чи інших відмінностей між товарами, формуючи їх як особливе і часткове в структурі виробництва, можуть збільшувати нішу на ринку чи одержувати монопольне становище. Але такий монополізм не є чистим і не знищує конкуренцію, так як виробників в силу специфіки аграрного виробництва багато і їх продукти при всій відмінності здатні заміщувати один одного. В наявності своєрідне поєднання монополії і конкуренції: перша пов'язана з контролем над диференціацією виробництва, а друга – з наявністю заміщення (субституції). Диференціація виробництва забезпечується його поділом як за технологією. так і працею та уособлюється через спеціалізацію. Остання виступає формою суті поділу праці.

Біологічні і природно-кліматичні особливості сільського господарства не дозволяють вузько спеціалізувати виробництво продукції і обумовлюють поєднання часткового поділу двох комплексних галузей – рослинництва та тваринництва.

Економічне значення раціонального поєднання галузей і виробництва тієї чи іншої продукції полягає в тому, що воно створює умови для більш ефективного використання головного засобу виробництва – землі. Збільшення на цій основі кількості і поліпшення якості продукції рослинництва і тваринництва є головним завданням сільського господарства. А комбінація факторів виробництва однієї і тієї ж кількості продукції залежить тільки від їх відносних цін і не залежить від технічного процесу, оскільки останній збільшує граничну ефективність факторів виробництва в однаковій мірі. Структура виробництва аграрних господарств виражає співвідношення за питомою вагою головних, додаткових і підсобних галузей. При цьому головні галузі повинні бути оптимальними за розмірами, додаткові не нижче мінімально допустимих, що забезпечує ведення виробництва із застосуванням прогресивної технології, сучасної техніки і раціональної організації праці. Таким чином, основою для генезису виробничої структури є галузевий зріз підсистеми горизонтального поділу праці, який підпорядковується загальній закономірності природи – ієрархії. Виробнича структура поєднує структурні змінні господарств – організаційну і структуру управління (рис. 1). Корекція останніх обов’язково має супроводжуватись оптимізацією виробничої структури, яка займає важливе місце серед інших структурних змінних, а її стан безпосередньо впливає на рівень ефективності суб’єкта господарювання.

Встановлено, що в умовах розвитку ринкової економіки побудова ефективної структури виробництва повинна відповідати "теорії досконалої конкуренції" і характеризуватись рядом особливостей: атомістичністю ринку, що гарантує відповідну рівність сил між господарськими одиницями, однорідність виробленої продукції, вільний перебіг ринкових відносин, рухливість чинників виробництва, що гарантують гнучкість виробничого сектору.

Нові економічні умови господарювання, за яких відповідальність за результати діяльності повністю покладається на підприємство, зумовлюють детально, обґрунтовано і своєчасно зважувати своє рішення в ринковому середовищі, зокрема щодо номенклатури та обсягів товарної продукції, цінових пропозицій та інше. Поглиблюючи спеціалізацію виробництва господарства входять в кооперативні і інтеграційні взаємозв’язки. Все це створює передумови для нового ступеню розвитку підприємництва, знижує ризики втрат при підвищенні і пропозиції одного й того виду продукції.

Ринкова

поведінка

господарств

забезпечується змінами

у функціонуванні

Рис.1. Організаційно-економічні структурні

зміни в аграрних господарствах ринкового спрямування

Запропоновано поширювати права власності підприємства-інтегратора при використанні інвестицій на декілька стадій продуктового ланцюжка "сільськогосподарське виробництво – збереження і переробка сільськогосподарської продукції – її реалізація". Здійснюючи розмежування спеціалізованого виробництва та посилюючи інтеграційні і коопераційні зв’язки підприємства забезпечують не тільки сталу ефективність виробничої структури, а і прискорюють цикл виробництва та реалізації товару, зберігають економічну безпеку і завершеність кругообігу відтворювального циклу з моменту авансування капіталу у виробництво до моменту реалізації більш якісної та різноманітної продукції.

Господарства за подібністю структури товарної продукції та однаковій інтенсивності виробництва в літературі прийнято характеризувати як виробничий тип. В роботі особливу увагу приділено їх класифікації, особливостям формування за принципом встановлення структури. Зокрема виділено принцип провідної (ведучої) ланки в ланцюгу задач, що вирішуються.

У другому розділі "Сучасний стан і оцінка структури виробництва різних організаційних форм аграрних господарств регіону" досліджуються співвідношення галузей рослинництва та тваринництва у виробничій структурі різних господарств, оцінюється рівень доходності виробничих типів, виявляються напрями структурних змін виробництва і реалізації продукції господарств.

В структурі валової продукції всіх сільськогосподарських підприємств у 2003 році на рослинництво приходиться 65,4 %., з них у господарських товариствах 22 % і фермерських господарствах – 43,4 %. За 1991 – 2001 рр. основною тенденцією сільського господарства України було зменшення питомої ваги тваринництва і збільшення рослинництва в структурі виробленої продукції. Починаючи з 2002 р. намітились деякі структурні зрушення виробництва в бік росту тваринництва, але тільки в господарствах населення, де індекс росту продукції у 2003 році до попереднього року склав 100,5% проти зниження по сільськогосподарських підприємствах (88,5%). Останні у 2003 р. виробили валової продукції тваринництва на 23940 млн. грн., а господарства населення на 34166 млн. грн. або в 1,4 рази більше.

Охоплюючи 68% площі сільськогосподарських угідь сільськогосподарських підприємства виробляють 29,1% від всієї продукції тваринництва і 47,6% - рослинництва і таким чином все більше зосереджуються на рослинницьких галузях. Критичний стан розвитку тваринництва особливо просліджується у зв’язку із зональними особливостями виробництва на сільськогосподарських підприємствах. Так у 16 областях України показник питомої ваги продукції тваринництва у структурі валової продукції дорівнював від 12,1 до 15,4 %, а у Херсонській області у 2003 р. він становив 11,8 %. Структура виробництва по господарствах Херсонської області має варіацію в динаміці і залежить від напряму їх спеціалізації (табл. 1). У відповідності з природо-економічними умовами в регіоні сформувались виробничі типи, як крупно- так і мілкотоварних господарств: овоче-зернові, свинарські, зернові, зерново-технічні, садівницькі, виноградницькі та інші.

Таблиця 1

Структура і інтенсивність сільськогосподарського

виробництва в господарствах Херсонської області

Показники | 2000 | 2001 | 2002 | 2003 | В середньому

за 2001-2003 | 2003

до

2001-

2003 рр.

Питома вага у вартості валової продукції, %:

зерна | 14,38 | 17,01 | 14,11 | 13,24 | 14,78 | -1,54

соняшнику | 7,58 | 7,93 | 8,00 | 6,87 | 7,6 | -0,73

овочів і баштанних | 22,60 | 24,18 | 26,11 | 25,39 | 25,22 | +0,17

плодів і ягід | 13,15 | 12,1 | 10,6 | 11,55 | 11,4 | +0,15

молока | 20,19 | 19,4 | 18,0 | 17,65 | 18,35 | -0,7

м'яса всіх видів | 28,4 | 27,91 | 26,24 | 25,28 | 26,47 | -1,19

Вироблено на господарство*, т

зерна | 2059 | 1811 | 1750 | 1706,6 | 1755,8 | -49,26

соняшнику | 958 | 911 | 800 | 733,3 | 814,76 | -81,46

овочів і баштанних | 5784 | 6412 | 5010 | 4496,6 | 5306,2 | -809,6

плодів і ягід | 2044 | 2012 | 1840 | 1800 | 1884 | -84

молока | 1989 | 2280 | 2070 | 2052 | 2434 | -82

м’ясо великої рогатої худоби (у забійній вазі) | 75,8 | 71,0 | 69,5 | 66 | 68,83 | - 2,83

м’ясо свиней (у забійній вазі) | 400,01 | 398,8 | 384 | 371 | 384,6 | - 13,6

*без фермерських господарств

Данні таблиці 1 свідчать: що в регіоні підвищується питома вага в середньому овочів та плодів і ягід, але спостерігається стійка тенденція до зниження виробництва зерна, м’яса і молока. Інтенсивність виробництва по всіх видах продукції за останні роки знижується, спостерігається спад як в галузях рослинництва, так і тваринництва.

В роботі розглянуто співвідношення продукції рослинництва і тваринництва на рівні окремих господарств. Таке дослідження виконувалось по господарствах Бєлозерського району. Так, незважаючи на процеси реформування в приватно-орендному кооперативі "Зоря " виробнича структура не змінилась. Маючи 5689 га сільгоспугідь після 2001 року господарство збільшувало прибуток, підвищувало продуктивність праці за рахунок розвитку виробництва молока і зерна. Показовим в цьому плані є і агрофірма "Білозерський", що спеціалізується на виробництві плодів винограду. Це глибоко спеціалізоване господарство (коефіцієнт спеціалізації 0.49) після реформування у 2003 році порівняно з 1998 р. збільшило прибуток з 1,24 млн до 5,74 млн. грн. або більш як в 4,6 раз. Рівень рентабельності рослинництва досяг 110,1%.

В господарствах при оптимізації пропорцій між сільськогосподарськими культурами і тваринницькими галузями повинна враховуватись необхідність процесу структурних перетворень в цілому і включати вирішення проблеми виробництва кормових і зернофуражних культур, компенсацій можливого недобору обсягів продукції зернових, продовольчих і технічних культур, бездефіцитного балансу гумусу в ґрунті.

Встановлено, що неоптимальна виробнича структура завжди є економічно, соціально, а в ряді випадків і екологічно небезпечною для організації аграрного сектору. Саме тому оптимізація виробничої структури є ефективним засобом подолання внутрішньогосподарських диспропорцій та стану розбалансованості. А це вже є важливою передумовою зростання ефективності господарств. На жаль в аграрному секторі регіону ще є немало господарств сучасний стан виробничої структури яких не відповідає інтересам забезпечення внутрішньої пропорційності та збалансованості. Аналіз структури виробництва фермерських господарств досліджуваного регіону, яких більше 3100, мають у володінні і користуванні 145,8 тис. га сільгоспугідь, з них 133 тис. га ріллі належать здебільшого малим за розмірами господарства (в середньому по області 42,8 га ріллі). Основний напрям господарської діяльності фермерських господарств – рослинництво і овочівництво. У виробництві молока їх доля складає 0,4% до сільськогосподарських приватно-колективних і державних підприємств, м'яса великої рогатої худоби - 0,9%, м'яса свиней – 12,1 % і м’яса птиці – 14,3%. Різке скорочення обсягів виробництва та реалізації продукції тваринництва може привести до її ліквідації, якщо і надалі молоко та м’ясо буде збитковим.

У фермерських господарствах регіону за останні роки є найбільш поширеним зерно-технічний виробничий тип малоінтенсивного господарювання. Між тим урожайність фермерських господарств у порівнянні з іншими сільськогосподарськими підприємствами вища по зерновим і зернобобовим на 6,2 ц/га, кукурудзи на 16,9, соняшнику на 5,2, картоплі на 6,8 ц/га. Зернові по питомій вазі в структурі посівних площ доведені тут до максимальних розмірів, а посіви соняшнику не завжди відповідають технологічним вимогам сівозміни. Подальші структурні зрушення в рослинництві фермерських господарств можуть бути здійсненні при відносно невеликих додаткових капіталовкладеннях і подальшій концентрації виробництва. Рослинництво у ході корекції його виробничої структури здатне відіграти не лише роль джерела самоінвестування, але і роль внутрішнього джерела інвестування інших галузей матеріального виробництва та інфраструктури. Особливо продуктивним напрямом корекції виробничої структури фермерських господарств є оптимізація співвідношення між тваринництвом і рослинництвом.

Фермерське господарство "Надія" |

Прибуток на 1 ц молока, грн.

Надой на одну корову, кг

Корм./од. на 1 ц молока

Витрати люд/дн. на 1 ц молока

Собівартість 1 ц молока, грн.

Ціна реалізації 1 ц молока, грн.

Фермерське господарство "Оріон" |

Прибуток з 1 га, грн

Площа сільгоспугідь, га

Врожайність, ц/га

Витрати праці на 1 ц

Собівартість 1 ц, грн

Рис.2. Функціональна залежність

прибутку від факторів розвитку галузевої структури

Оцінка ефективності виробничої структури фермерських господарств "Оріон" і "Надія" (рис.2) показала, що прибуток з 1 га при рослинницькій спеціалізації має більш низькі темпи приросту, чим прибуток молочного господарства з власним виробництвом кормів. У зв’язку з цим виникає необхідність визначення для господарств такої структури виробництва, яка могла б найбільш ефективно використовувати землю, матеріальні і трудові ресурси. Раціональне поєднання галузей як правило несе чітко виражену спеціалізацію. Виробничі типи спеціалізованих господарств Бєлозерського району по мірі збільшення питомої ваги основної продукції в структурі реалізації і інтенсивності її виробництва мали прибуток на 100 га сільгоспугідь у 2003 р. в 1,68 рази більший чим по Херсонській області.

У третьому розділі "Удосконалення виробничої структури і підвищення ефективності сільськогосподарських підприємств" запропонована корекція виробничої структури через оптимізацію співвідношення рослинництва і тваринництва за формами і типами господарств, обґрунтовані критерії сполучення галузей та проведена оцінка порівняння і відбору виробничих типів спеціалізованих господарств, розроблені напрями їх взаємовідносин в умовах розвитку ринкової економіки.

Одна з головних умов формування ефективної структури виробництва – це необхідна пропорційність між галузевими утвореннями на підприємстві та внутрішня збалансованість основного і промислового підсобного виробництва. Досліджено, що в межах основного виробництва необхідно оптимізувати галузеві утворення "рослинництво і тваринництво ", а в межах промислового підсобного виробництва формується дві групи галузевих утворень - група галузей, що споживають сільськогосподарську сировину, і ті що споживають не сільськогосподарську сировину. Пропонується поєднувати основне і підсобне виробництво для крупнотоварних господарств на внутрішньогосподарському управлінському рівні, а для мілкотоварного виробництва – на основі створення асоціації, кооперації.

В роботі розроблені і реалізовані економіко-математичні моделі різних виробничих типів господарств, що дає можливість без додаткових витрат приймати ефективні управлінські рішення з метою оперативного реагування на пропорційність галузей виробничої структури та надання практичних рекомендацій щодо напрямів їх подальшого розвитку. Реалізація запропонованих моделей через інструмент "Поиск решения" електронної таблиці MS Excel, яка є складовою частиною пакету MS Office забезпечує формування оптимальної структури виробництва через оптимізацію посівних площ, структури стада кожної тваринницької галузі, визначення потреби господарства у виробничих ресурсах, встановлення економічних показників для кожної галузі окремо і в цілому по господарству. Рекомендовано для формування варіантів корекції виробничої структури застосувати аналіз двоїстих оцінок. Порівняльний аналіз оптимальної галузевої структури орендного кооперативу "Зоря" та приватного підприємства "Інгулець" показав, що впровадження оптимальної структури виробництва надає можливість перерозподілити наявні в господарстві виробничі ресурси для розвитку більш перспективного виробничого типу. Встановлено, що в послідуючі роки для ПОК "Зоря" найбільш ефективним буде виробництво томатів та баштанних культур. Так кожен додатковий гектар відведений під томати дасть прибуток 4458 грн., а розширення площі саду під зернятковими культурами дає додатковий прибуток в 1400 грн. При необхідності введення невигідних культур в посіви, при наявності одних і тих ресурсів, кожен додатковий гектар вирощування ярового ячменю дає збиток 437 грн., а однорічних трав на сінаж – 1837 грн. Кожне нове скотомісце ВРХ дає збиток 747 грн., а збільшення приплоду при тих же умовах – прибуток 518,9 грн. Для зерно-м’ясного типу підприємства ПП "Інгулець" збільшення загальної посівної площі на 1 га та розподіл її між вигідними культурами дасть збільшення загального прибутку на 1122 грн. Якщо ця площа буде відведена під баштанні культури, то прибуток збільшиться тільки на 437 грн.

Враховуючи особливості ведення сільського господарства для крупно товарних підприємств важливо при оптимізації співвідношень між галузевими утвореннями визначати рівень поєднання основних і додаткових галузей. Адже спільний розвиток аналізуємої пари галузей з однієї сторони може сприяти більш успішному їх розвитку внаслідок тісних організаційно-технічних зв’язків між ними та більш повному використанню виробничих ресурсів, а з іншої – не робить впливу на використання виробничих ресурсів або приводить до конкуренції між галузями у використанні виробничих ресурсів.

Запропонована в роботі оцінка поєднання галузей передбачає кількісне визначення коефіцієнта (Кп) для господарств, які мають головні галузі і бажають їх поєднувати з додатковими.

(1)

де Коо – показник поєднання основних галузей між собою (для господарств з однією основною галуззю Коо =1); - питома вага - ої основної галузі у вартості валової продукції господарства, %; - показник оцінки поєднання додаткових галузей з основними; - питома вага додаткової галузі у вартості валової продукції господарства, %; - число основних галузей.

Для визначення значень Коо і використовуються показники встановлені на основі експертних оцінок. Враховуючи ступінь впливу однієї галузі на іншу встановлюється кількість пар взаємозв'язків, а потім розрахувавши коефіцієнт ступеню поєднання галузей порівнюють його із шкалою, яка має відповідні значення для оптимального, припустимого і не припустимого поєднання.

Моделюючи виробничі типи сільськогосподарських підприємств необхідно оцінювати доцільність інвестицій в їх розвиток, а також розважливо зробити вибір з поміж двох чи більше варіантів.

Для цього передбачається використовувати методичні підходи визначення індексу прибутковості (Іn) через порівняння теперішньої вартості (ТВ) майбутніх грошових потоків з початковими інвестиціями (Ів). Теперішня вартість (ТВ) визначається як сума запроектованого грошового потоку за кожен рік (n) періоду допустимого для окупності моделі виробничого типу помножена на величину дисконтуючого множника (dt), величина якого обернено пропорційна нормі доходності грошей.

(2)

(3)

(4)

де ГП – грошовий потік по роках періоду окупності моделі; …- змінні ставки норми доходності інвестованих коштів, що прийняті для моделі виробничого типу за відповідні роки.

Якщо показник прибутковості буде більшим за одиницю, то відповідна пропозиція моделі виробничого типу господарства може бути прийнятною. Ефективність виробничої структури в значній мірі залежить від ціни і собівартості тих видів продукції, які реалізуються за різними маркетинговими каналами, та товари що споживаються в сільському господарстві. Пропонується для забезпечення цінового паритету і доходів господарств вводити ціни відтворення, що формуються на основі середніх по галузях АПК, які обслуговують сільське господарство, та норми прибутку на авансований капітал, включаючи вартість землі в міру входу її в ринкові відносини. У випадку реалізації продукції за ціною нижче від відтворювальної, держава може відшкодовувати різницю.

Для цього пропонується у державному і місцевому бюджетах створювати спеціальні фонди регулювання цін і відтворення виробництва. Важливо додати, що в зв’язку з інфляцією варто змінити методику розрахунку собівартості продукції. В даний час матеріальні витрати господарств включаються в собівартість продукції і послуг за фактичними цінами придбання. При тривалому виробничому циклі оборотні кошти повертаються знеціненими і не забезпечують розширеного відтворення. У собівартість необхідно включати матеріальні витрати в поточних цінах на момент реалізації продукції.

Ефективність виробничої структури підвищується через встановлення еквівалентності в обміні між сільським господарством і переробкою, зберіганням та збутом продукції. Тому необхідно створити асоціації і кооперативні об’єднання, в тому числі і для матеріально-технічного та кредитного забезпечення.

У цілому в кредитному забезпеченні сільськогосподарських підприємств зараз нагромадилося багато негативних процесів. Виділимо основні з них.

По-перше, зростання попиту на кредит задовольняється на найнижчому рівні. Значна частина підприємств, що потребує кредитів на виробничі цілі, не одержує його взагалі.

По-друге, склалася непомірно висока ціна позичкового капіталу. Банківський кредит через високу процентну ставку і неплатоспроможності більшості господарств перестав бути основним джерелом покриття нестачі засобів у виробництві сільських товаровиробників.

Ставка за кредит не повинна перевищувати 10-12% в рік з урахуванням коефіцієнта інфляції. Завищена процентна ставка за кредит у сільському господарстві й інфляційні процеси не сприяють розвитку матеріально-технічної бази села.

По-третє, держава, власне кажучи, усунулася від кредитної політики, відсутня система пільгового довгострокового кредитування, його страхування. Недостатньо використовуються державні кредити для інвестицій сільського господарства.

З огляду на ситуацію, що склалась в кредитуванні сільського господарства, необхідно негайно створити умови для рішення цієї проблеми.

Для підвищення ефективності капітальних вкладень у сільське господарство, насамперед, потрібно вводити нову систему кредитування сільськогосподарських підприємств. Сформоване за багато років кредитування передбачало видачу кредиту під запаси готової продукції, сировини, незавершеного виробництва в обсягах, що не залежать від фінансового стану підприємства. Це витратна політика.

Кредитування по фінансовому обороту припускає видачу позичок лише у випадку, якщо маса грошей від виторгу перевищує вартість нерухомого майна, переданого в заставу, це дозволяє розраховуватися за наданий кредит. Ризик збитків від діяльності підприємств не візьме на себе жоден комерційний банк. Той, хто не може повернути кредит і відсотки за його використання, стає банкрутом. Його майно йде на сплату боргів.

У сучасних умовах раціональним бачиться підхід, при якому сільськогосподарські підприємства одержують кредит під реалізацію своєї продукції державі чи різним заготівельним фірмам. Це свого роду аванс, що дорівнює визначеному відсотку (наприклад 50%) від вартості реалізації передбачуваного обсягу продукції.

У той же час при організації забезпечення сільського господарства основними засобами головного значення набуває їхня гарантія під заставу землі і іншого майна. Сьогодні неможливо мати від комерційних банків кредитів без надійних гарантій їх повернення.

Висновки

1. Встановлено, що диференціація виробництва забезпечується його поділом за технологію і працею, обумовлює певні відмінності між галузями і видами продукції та через спеціалізацію виступає формою суті поділу виробництва і праці. Найбільш економічно вигідна диференціація галузей сільськогосподарського підприємства визначається попитом на продукцію, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва відповідно до вимог ринку.

2. Виробнича структура є однією з найважливіших структурних змінних і її корекція в ту чи іншу сторону потребує перебудови в організаційній і управлінських структурах сільськогосподарського підприємства. Виробнича структура проявляється у певному сполученні (співвідношенні галузей і продукції як окремих виробничих утворень), а також у певному упорядкуванні всієї системи і кожної окремо взятої змінної. Поєднання галузей і видів продукції повинно бути раціональним і відповідати вимогам внутрішньої збалансованості ресурсів підприємства, а процес оптимізації виробничої структури узгоджуватись з процесом оптимізації організаційної структури і навпаки.

3. Виробничий тип сільськогосподарських підприємств визначається за галузевою структурою його товарного виробництва. Закономірність формування спеціалізації виробничих типів підприємств різних форм власності і господарювання в умовах ринкової економіки зводиться до виробництва рослинницьких і тваринницьких видів товарної продукції з певним рівнем інтенсивності та конкурентоспроможності.

4. Пропорційність виробничої структури може бути забезпечена лише за умови внутрішньої збалансованості основного, промислового, підсобного виробництва та взаємопов’язана з виробничою і соціальною інфраструктурою суб’єкта господарювання.

5. Виявлено, що структура виробництва сільськогосподарських підприємств Херсонської області, які забезпечують 39,8% всієї валової продукції, має тенденцію до переважного розвитку галузей рослинництва, котрі займають 82,6% сільськогосподарського виробництва. Основними чинниками, які впливають на скорочення галузей тваринництва, є невідпрацьоване ціноутворення, низька концентрація виробництва, капіталоємна матеріально-технічна база. низький рівень механізації виробничих процесів і інше. Все це приводить до високого рівня збитковості і як результат – скорочення обсягів і ліквідація комплексної галузі тваринництва.

6. Виробничі типи господарств Білозерського району, де тваринництво займає високу питому вагу у валовій і товарній продукції, були прибутковими. Але окупність витрат товарною продукцією набагато вища у рослинництві, що і зумовило орієнтацію господарств на скорочення тваринництва.

7. Структура виробництва фермерських господарств регіону на 99,5% формується галузями і продукцією рослинництва, що не відповідає інтересам забезпечення внутрішньої пропорційності та збалансованості. Ця обставина обумовлює значний недобір продукції, невиправдані виробничі витрати, нанесення значної шкоди довкіллю.

8. Реалізація економіко-математичних моделей оптимізації галузевої структури і аналіз двоїстих оцінок різних виробничих типів господарств дозволяє збалансувати рослинництво і тваринництво, збільшити обсяги продукції і раціонально перерозподілити виробничі ресурси, поліпшити показники виходу продукції на одиницю площі сільгоспугідь та ресурсоємність валового продукту.

9. Розвиток спеціалізованого виробництва обумовлює його якісну сторону – поєднання галузей. Оцінка рівня поєднання галузей передбачає визначення характеру прояву взаємозв’язків між основними і додатковими галузями через кількісні показники встановлення ступеня сполучення галузей. має аналітичну і планову сторони. При вивченні фактичного стану цього процесу, тобто визначення правильності поєднання в даному господарстві галузей, робота буде носити аналітичний характер, а при проектуванні на перспективу розрахунки набувають плановий характер.

10. Ефективність виробничої структури в значній мірі залежить від еквівалентності обміну сільського господарства в системі АПК і забезпечується чинниками: ціни, кредиту, лізингу та створенням асоціацій, кооперативів, інтеграційних об’єднань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Покотілова В. І., Зорін Г.Г. Рентабельність підприємств і її вплив на якісні показники ефективності виробництва // Регіональні перспективи: Науково-практичний журнал – 2001. - №5-6 (18-19). – С. .

2. Зорін Г.Г. Спеціалізація сільськогосподарських підприємств, економічний зміст і значення // Таврійський науковий вісник: Збірник наукових праць. Вип. 17. / Херсон: Айлант. – 2001. – С. 148-152.

3. Зорін Г.Г. Тенденції і напрямки розвитку селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств в Херсонській області // Таврійський науковий вісник. Збірник наукових праць. Вип. 19 / Херсон: Айлант. – 2001. -– С.164-173.

4. Зорін Г.Г. Рівень і ефективність спеціалізації крупнотоварних ферм господарювання на селі // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 115. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2001. - С. 84-88.

5. Зорін Г.Г. Формування внутрішньогосподарських взаємовідносин у спеціалізованих господарствах ринкового спрямування // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 134. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 3-6.

6. Зорін Г. Г. Роль державного управління і спеціалізації агропромислового виробництва в соціально-економічному розвитку регіонів // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 158. – Дніпропетровськ: ДНУ, 2002. - С. 197-203.

7. Зорін Г. Г. Агропромисловий комплекс України, його територіальна, галузева спеціалізація і забезпечення управління // Вісник Рівненського державного технічного університету. Економіка. Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління: Збірник наукових праць. Випуск 2 (15). – Рівне: РДТУ, 2002. – С. 284-289.

8. Зорін Г. Г. Оптимізація поєднання галузей різних виробничих типів господарств // Ринкова трансформація економіки АПК: Кол. монографія у чотирьох частинах. / За ред. П. Т. Саблука, В. Я. Амбросова, Г. Є. Мазнева. Ч. 2. Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. – К.: ІАЕ, 2002. – С. 236-238.

9. Зорін Г.Г. Роль державного управління і спеціалізації агропромислового виробництва в соціально-економічному розвитку регіонів // Матеріали ІІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції. „Підвищення ролі фінансових відносин у комплексному соціально-економічному розвитку регіону”. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. - С. 197-203.

10. Зорін Г. Г. Соціально-економічні чинники формування виробничих типів спеціалізованих сільськогосподарських підприємств // Матеріали V Міжнародної науково-практичної конференції „Наука і освіта - 2002”. – Том 10. Економіка. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2002. – С. 23-27.

АНОТАЦІЯ

Зорін Г.Г. Формування ефективної структури виробництва сільськогосподарських підприємств. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.02 – економіка сільського господарства і АПК. – Дніпропетровський державний аграрний університет, 2005.

Дисертацію присвячено дослідженню проблем формування ефективної виробничої структури аграрного підприємства, спеціалізації та диференціації сільського господарства як форми прояву загального закону поділу праці в умовах сучасного етапу реструктуризації підприємств.

Визначено особливості зміни галузевої структури на підприємствах різних організаційно-правових форм господарювання, проведено кількісну оцінку рівня спеціалізації співвідношення окремих галузей, при цьому обов’язковим є врахування не тільки економічних, а й соціальних та екологічних наслідків різних варіантів рішень. Раціональна диференціація сільськогосподарського виробництва передбачає встановлення певних пропорцій між його галузями. Найбільш економічно вигідна диференціація сільськогосподарського підприємства визначається попитом на продукцію, необхідністю найбільш повного і раціонального використання умов виробництва, відповідно до вимог ринку.

З урахуванням нестабільності зовнішнього економічного середовища, що зумовлює виникнення ситуацій, за яких виробництво певних видів продукції навіть при досить високому рівні використання потенціалу стає збитковим, зроблено висновок про необхідність значного підвищення активності державного регулювання процесів формування прибутковості та використання інших важелів, спрямованих на фіксацію певної частки сільгоспвиробників у кінцевій ціні реалізації продукції:

Ключові слова: поділ праці, форми спеціалізації, реструктуризація, галузева структура, рівень спеціалізації, організаційно-правові форми господарювання, еколого-економічна ефективність, рейтинг, диференціація, інтеграція, кооперація.

Аннотация

Зорин Г.Г. Формирование эффективной структуры производства сельскохозяйственных предприятий. – Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.07.02 – экономика сельского хозяйства и АПК. – Днепропетровский государственный аграрный университет, 2005.

Диссертация посвящена исследованию проблем формирования эффективной производственной структуры аграрного