НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Андрейченко Оксана Іванівна

УДК 811.161.2: [81’38:81’373.7]

ЛЕКСИКО-ФРАЗЕОЛОГІЧНА ОСНОВА

ТЕКСТІВ ПОЛІТИЧНИХ ДИСКУСІЙ (НА МАТЕРІАЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник – доктор філологічних наук, професор

ЄРМОЛЕНКО Світлана Яківна,

Інститут української мови НАН України,

завідувач відділу стилістики та культури мови.

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

ГОЛЯНИЧ Марія Іванівна,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

СИДОРЕНКО Олеся Михайлівна,

Інститут філології Київського

національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри української мови.

Провідна установа – Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка, кафедра

методики викладання української мови і культури мовлення,

Міністерство освіти і науки України, м. Тернопіль.

Захист відбудеться ------------“27” вересня 2006 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 173. 01 при Інституті української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства

імені О.О. Потебні (м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “25” серпня 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук ______________ І.А. Самойлова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Висвітлення історії літературної мови передбачає врахування контексту суспільно-політичних умов, у яких функціонує літературна мова. Кінець ХХ – початок ХХІ століття – період змін у житті суспільства і активний розвиток жанрів публіцистичного стилю або мови ЗМІ. Між термінами мова ЗМІ і публіцистичний стиль сучасні дослідники вбачають суттєву різницю, виокремлюючи інформаційний стиль (Д. Х. Баранник, Ю. Арешенков). Актуальним є питання диференціації жанрів публіцистичного стилю.

Відмінності між стильовими жанрами насамперед виявляються в лексиці та фразеології, про що свідчать дослідження І. І. Браги, С. Я. Єрмоленко, М. А. Жовтобрюха, В. Г. Костомарова, Т. А. Коць, М. М. Пилинського, Ю. Ф. Прадіда, В. М. Русанівського, О. А. Сербенської, Г. Я. Солганика, Л. О. Ставицької, О. А. Стишова, О. О. Тараненка, В. А. Чабаненка, Л. І. Шевченко та ін. Політичний дискурс, зокрема структура політичної метафори, становить об’єкт вивчення у працях А. М. Баранова, А. Вежбицької, О. Г. Казакевич, Ю. М. Караулова, Дж. Лакоффа, К. Серажим, П. Серіо, О. Й. Шейгал, Х. П. Дацишин, Е. Лассан, І. О. Філатенко, О. М. Чадюк, А. П. Чудінова.

Актуальність обраної теми визначається потребою дослідження структурно-семантичної організації текстів масової комунікації у зв’язку з їхнім комунікативним та прагматичним потенціалом. Актуальним є вивчення взаємозалежності жанру політичної дискусії від лексико-фразеологічних засобів, що використовуються у відповідних текстах. У зв’язку з демократичними процесами в суспільстві відбувається процес “орозмовлення” (С. Я Єрмоленко), або колоквіалізації (О. О. Тараненко), літературної мови. Ця загальна тенденція по-різному виявляється в текстах політичних дискусій, загалом – у політичному дискурсі, який в сучасній комунікативній, когнітивній, прагматичній лінгвістиці привертає увагу дослідників.

Метою дисертації є дослідження лексико-фразеологічної основи текстів політичних дискусій як окремого жанру політичного дискурсу кінця ХХ – початку ХХІ століття.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження узгоджене з науковою темою “Стилістичні параметри нової української літературної мови в концептуально-знаковому і часовому вимірі”, яку опрацьовує відділ стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України.

Дослідження поставленої мети передбачало розв’язання таких завдань:– 

виявити комунікативні ознаки політичної дискусії як різновиду політичного дискурсу;– 

проаналізувати лексико-фразеологічну основу вираження аргументів, до яких звертаються автори дискусій;– 

дослідити типові моделі політичних метафор з притаманною їм фреймово-слотовою структурою;– 

здійснити аналіз концепту “політика”;– 

провести психолінгвістичний експеримент з метою виявлення асоціацій концепту “влада”;– 

порівняти результати сприймання мовцями концепту “влада” у 80-ті роки ХХ століття й на початку ХХІ століття;– 

укласти словник політичних метафор;– 

виявити комунікативно-прагматичну роль перифразів у текстах політичних дискусій;– 

дослідити структурні й семантичні трансформації фразеологічних одиниць (далі ФО);– 

описати моделі ФО із соматичним компонентом.

Об’єктом дослідження є газетно-журнальні публікації кінця ХХ – початку ХХІ століття на теми політичного життя суспільства.

Предмет дослідження – лексико-фразеологічна основа текстів політичних дискусій.

Матеріал дослідження – україномовні періодичні видання різних суспільно-політичних орієнтацій (основні хронологічні межі – 1998 – 2004 роки): газети “Голос України” – ГУ, “Урядовий кур’єр” – УК, “Президентський вісник” – ПрВ, “Україна молода” – УМ, “Молодь України” – МУ, “Демократична Україна” – ДУ, “Шлях перемоги” – ШП, “Слово Просвіти” – СП, “Українське слово” –УС, “Київ вечірній” – КВ, “Київські відомості” – КВд, “Кримська світлиця” – КС, “Літературна Україна” – ЛУ, “Столиця” – С, “День” – Д, “Українська правда” – УП, “Дзеркало тижня” – ДзТ, “Дзвін Севастополя” – ДзС, “Сільські вісті” – СВ, “Сільський час” – СЧ, “Високий замок” – ВЗ, “Комуніст” – К, “Експрес” – Е, “Поступ” – П; журнали “Політика і культура” – ПіК, “Розбудова держави” – РД.

За текстами, що висвітлюють політичні дискусії, укладено картотеку стилістично маркованих лексичних і фразеологічних засобів української мови (понад 5 тисяч одиниць).

Відповідно до завдань і матеріалу дослідження в роботі комплексно застосовано такі методи й прийоми вивчення лексико-фразеологічної основи текстів політичних дискусій: метод виявлення аргументів у політичних дискусіях; метод компонентного, трансформаційного, концептуального аналізу (методика моделювання політичних метафор).

Наукова новизна роботи. Уперше в українському мовознавстві досліджено жанр політичної дискусії в аспекті його прагматично-комунікативної організації. Новою є типологічна класифікація лексичних та фразеологічних засобів вираження концептів “влада”, “політика”. По-новому висвітлено явище метафоризації в публіцистичних текстах кінця ХХ – початку ХХІ століття. Отримано новий матеріал на підставі асоціативного аналізу стимулу “влада”.

Теоретичне значення дисертації полягає в розвитку теорії прагматично-комунікативної та когнітивної лінгвістики, в поширенні її положень на дослідження політичного дискурсу. Опис структурно-семантичних моделей і функцій політичної метафори, зокрема структурування поняття “влада” як визначального концепту політичного дискурсу, забезпечує поглиблене вивчення лексико-фразеологічної основи політичних текстів. Виявлені тенденції побудови політичних медіатекстів дають змогу уточнити зміст концептів “політика”, “влада”.

Практичне значення дисертації. Основні теоретичні та практичні положення й висновки можуть бути використані в лінгводидактиці, зокрема у викладанні спецкурсів з лінгвістики тексту та теорії комунікації, когнітивної лінгвістики (“Фреймова семантика”, “Семіотика політичної метафори”), інтерпретації жанрів масової комунікації. На основі отриманих результатів уточнено значення слів та ФО в сучасних тлумачних словниках.

Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорено на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України, засіданні кафедри українського мовознавства Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського та апробовано на Міжнародній науковій конференції “Актуальные проблемы вербальной коммуникации: язык и общество” в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, 2003 р.); на Міжнародній науковій конференції “Слов’янська фразеологія: семантичний, ареальний, історичний та етнокультурний аспекти” (Луганськ, 19 – 20 жовтня 2004 р.); на Міжнародній науковій конференції “Українська наукова термінологія в діахронному та синхронному аспектах” (Сімферополь, 20 – 21 жовтня 2004 р.).

Публікації. Зміст дисертації висвітлено в 6 наукових статтях, надрукованих у провідних фахових виданнях.

Структура роботи. Дисертація складається зі списку умовних скорочень, змісту, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел (245 позицій), додатків. Повний обсяг роботи становить 285 сторінок, обсяг основного тексту – 182 сторінки, додатків – 80.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір і актуальність теми дисертації, визначено мету, завдання роботи, названо об’єкт і предмет вивчення, з’ясовано теоретичне і практичне значення дисертації, наукову новизну, окреслено методи дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження текстів політичних дискусій” з’ясовано зміст поняття “політичний дискурс”. У ширшому розумінні під політичним дискурсом розуміють будь-які мовні утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких стосується сфери політики, у вужчому – це клас жанрів, обмежений сферою професійної політичної діяльності.

Тексти політичних дискусій становлять окремий комунікативний жанр у контексті політичного дискурсу й характеризуються певними способами аргументації, що зумовлюють використання відповідних лексичних і фразеологічних засобів.

Відношення жанру політичної дискусії до політичного дискурсу – відношення між родовим та видовим поняттям. Як синонімічні використовуємо в роботі поняття “полеміка” й “дискусія”.

Для політичної дискусії характерна певна структура, лексичні й фразеологічні засоби вираження. Обов’язковий складник дискусії – аргументативність, доказовість, однак досліджувані тексти не завжди репрезентують цю ознаку. Неодмінний компонент дискусії – оцінна лексика. Як дискусійні розглядаємо політичні статті з елементами полеміки, критичні публікації, статті, спрямовані на дискредитування опонента тощо. Спостережено, що дискусії в пресі активізуються в періоди виборчих кампаній, загострення політичних ситуацій.

Виокремлено основні способи аргументування в політичних дискусіях: аргументи, що стосуються предмета суперечки, тези, яка захищається або критикується. Це “аргументи до справи, до суті справи”. Їх кваліфікують як коректні, саме до них звертаються в реальній суперечці. Аргументи другої групи не стосуються суті справи, вони спрямовані на обґрунтування або критику тези суперечки. Їх застосовують лише з однією метою – одержати перемогу в суперечці. Такі докази отримали назву “аргументи до людини, до особи”. Вони вважаються некоректними, тому що їх застосування свідчить про те, що суперечка зі спору заради істини перетворюється на спір заради перемоги.

У політичній дискусії домінують коректні аргументи: (аргумент до авторитетного погляду) на зразок: А що стосується Міністерства транспорту, тут я хочу нагадати, можна сказати, нашого земляка, Миколу Гоголя... Слова, що в Росії дві біди – дурні та дороги. Але дороги в Україні не кращі, ніж в Росії. Я знаю, що Росія приділяє сьогодні дуже серйозну увагу цим проблемам. І нам головне – не відстати, бо дороги – це “артерії”. “Артерії”, які дають життя країні [ПрВ]; аргумент до досвіду: Не менш “партійним” є і висловлювання про Віктора Януковича: “За нього говорять його справи, і не тільки його, але і справи уряду. Результати конкретні”. І знов-таки, бачимо суто радянський партійний метод. Пам’ятаєте? Дефіцит. В магазинах зникали товари, а телевізор розповідав про “подальше піднесення життєвого рівня?” Все повторюється. Можна довго перераховувати справді конкретні “заслуги” уряду Януковича: торішня хлібна криза, цьогорічне зростання цін на м’ясо, на пальне... [ШП]; аргумент до дійсних історичних подій: А якщо вже говорити про “добрих царів”, то хочу нагадати, що саме колишнім царським генералам Йозефові Пілсудському та Карлові Манергейму вдалося відірвати свої країни від Російської імперії й не тільки створити незалежні європейські держави, а й зупинити агресію вже радянського імперіалізму. Поляки це зробили на початку 20-х, а фіни – наприкінці 30-х років минулого століття [УМ]; аргумент до культурних традицій: Влада демонструвала своїм громадянам безпринципність, зневагу до пересічного українця, нехтування тими віковічними традиціями, щo склалися в Україні: не глумися над чужим нещастям, не говори злого, не заздри, не кради, не забирай хліба зі слабких рук [СП]; аргумент до цінностей: Ідеєю, що об’єднала б усі етноси в одну державну націю, має бути саме слово “Україна”, значеннєвими компонентами якого є соборність, державність, висока культура, духовність, економічне процвітання, демократія, соціальна справедливість, престиж у світі, фізичне й моральне здоров’я нації, забезпечення перспективи на майбутнє. За змістом, наша ідея, як і в будь-якій національній державі, має бути національною, а саме – українською [СП].

Як аргументи до культурних традицій використовуються у текстах дискусій метафори та фразеологізми, у яких акумулюються традиційні уявлення про суспільство. Фразеологізми та прислів’я віддзеркалюють у своїй внутрішній формі характерні особливості культури: Як би здивувався видатний теоретик західної теорії держави і права Жан Боден, який свого часу попереджав про небезпеку створення системи управління державним кораблем одночасно трьома капітанами... Внаслідок цього утворюється ще не бачений у світі “поділ” трьох влад за принципом взаємодії Лебедя, Рака і Щуки або триголового дракона, який страждає вже не на роздвоєння, а розтроєння свідомості [УМ].

Якщо для опрацювання фактичної інформації (напр., аргумент до історичного факту) потрібно задіювати складні механізми пам’яті, встановлювати асоціативний ланцюжок, порівнювати з інформацією, що вже існує, то емотивні вислови (некоректні аргументи) несуть значний прагматичний ефект. Поширеним некоректним аргументом у сучасному політичному дискурсі є аргумент до особистості, спрямований на дискредитування політичного опонента, пор.: Просто сказали: “Вийдете з фракції – покеруєте ще інститутом, а ні, то...” А без інституту хто Ви такий? Археолог просто нульовий. І директором Інституту археології Ви ніколи б не стали, якби Ваш попередник був “безхребетним”. А історик Ви номенклатурний, з претензіями на беззаперечний авторитет. Хоч який там авторитет? [УМ].

Основним концептом політичного дискурсу є концепт “влада”, який становить ієрархічно організовану структуру, репрезентовану політичними метафорами, фразеологічними одиницями, перифразами. Спільними для лексико-фразеологічної структури концепту “влада” є фрейми “здобування влади” (простягати загребущі руки до жаданих портфелів, дорватися до владного керма); “утримування влади” (тримати ручки цього плуга, тримати владні мотузочки в руках); “використання різноманітних методів і засобів впливу, маніпулювання” (навісити локшину на вуха, закрутити гайки, використати владні важелі); “обмовляння, облаювання політичного опонента” (вимастити владним брудом, вилити тонни політичного бруду). Використовувані пейоративні мовні засоби зумовлені вербальною агресією політичної комунікації. В останній задіяно аксіологічно марковані одиниці з проекцією на дихотомію “ми – вони”, “свої – чужі”, де вони, чужі, – це політичні опоненти, вороги, з якими потрібно боротися. Граматичною формою вираження опозиції “ми – вони” є використання контрарних займенників.

Другий розділ “Семантика, структура і прагматика політичної метафори” присвячений концептуальному аналізові сучасної політичної метафори. Досліджено фреймово-слотову структуру продуктивних метафоричних моделей, проаналізовано метафоричне наповнення концепту “політика”.

Система метафоричних моделей – це важлива частина національної мовної картини світу. Семантичне моделювання дає змогу виявити продуктивні, актуальні метафоричні моделі.

Під концептуальною (когнітивною) метафорою розуміємо осмислення одного концепту за рахунок перенесення певного комплексу знань у тематично інший текст. За функціональними критеріями метафору в політичному дискурсі розглядають як спосіб мислення та пізнання дійсності (Баранов, Караулов 1991). Вона – незамінний інструмент для розв’язання проблемних ситуацій у політичній дискусії. Отже, метафора виступає концептом, даючи назву абстрактним поняттям.

Метафорична модель – це реалізована або та, що складається у свідомості мовців, схема зв’язку між поняттєвими сферами, яку можна подати у вигляді формули: “А – це В”, пор.: “Політичні реалії – хвороба”; “Політична система – механізм” тощо. У бінарній метафоричній моделі розрізняємо ментальні сферу-джерело і сферу-мету. Ментальна сфера-джерело слугує для утворення продуктивних метафоричних моделей за допомогою фреймово-слотових операцій. Фрейм – це опис стереотипної ситуації або об’єкта. Зазвичай система фреймів розгортається в когнітивні динамічні сценарії, які відображають уявлення про типове розгортання моделі.

Фрейми складаються зі слотів – елементів ситуацій, певного типу інформації, релевантної для фрагмента описуваної дійсності.

У текстах політичних дискусій побутують різноманітні метафоричні моделі, які образно відтворюють сучасні політичні реалії. Використовуючи у дискусіях метафоричну модель замість прямої номінації, автор має на меті спрямувати думку опонента у заданому напрямку, робить спробу нав’язати свою систему оцінок і поглядів.

У досліджуваних джерелах переважає антропоцентрична модель метафор. Виділено й описано чотири концептуальні сфери (“Соціум”, “Людина”, “Природа”, “Артефакти”), серед яких найбільш продуктивні 12 різновидів.

Концептуальна сфера “Соціум”. Політичне життя моделюється за зразком інших сфер соціальної діяльності людини. Це сфери-джерела “театр”, “війна”, “кримінал”, “спорт”, “гра”. Серед соціоморфних метафор виділено 4 метафоричні моделі, зокрема політична дійсність – театр, напр.: Щодо комуністів, які у парі з олігархами із неприхованим задоволенням топлять прем’єра, то їм у цьому процесі наразі відведено роль масовки, на фоні якої справжні актори добиваються жаданої головної ролі [КС]; Більшість тих партій показали своє мистецтво на головній сцені держави [УК]; Голосуватимуть за “розкуплені місця в партері” обласних, міських і, що найсмішніше, – сільських рад [КС]; Ді-джей БЮТ Микола Томенко [Д]; У кардебалеті – Шуфрич і Стоян [Д]; політичні реалії – війна, напр.: Складалося враження, що парламентарії готуються до рукопашної [ПіК]; Політичні баталії на владному київському Олімпі розгортаються все активніше [УМ]; Перед виборами кандидати створюють димову завісу, за якою не видно їхнє справжнє обличчя [КС]; політичні реалії – кримінальний світ, напр.: Афера політичних наперсточників [Д]; Криміналітет іншого масштабу сидить сьогодні у високих кабінетах столиці [КС]; Адже йдеться про політичне кілерство на свободу слова [УС]; політичні реалії – спортивні змагання, напр.: Але тепер, коли меморандум між Морозом та Ющенком побачив світ, м’яч явно опинився на полі опозиції [ДУ]; Стометрівка до Європи [УМ]; Політичний бодибілдинг тривав рівно стільки, скільки це було потрібно [КВ]; Але цей старт стосується тільки перегонів на тій доріжці, фінішем якої є Верховна Рада [УМ].

Концептуальна сфера “Людина”. Інтерпретація політичної реальності за допомогою поняттєвої сфери “світ людей” дозволяє складні й далекі від буденності політичні реалії вербалізувати як прості й добре відомі. У названому типі метафори концепти належать до вихідних поняттєвих сфер “хвороба”, “анатомія”, “родина”, зокрема: політичні реалії – хвороба, напр.: Бюджет-2004 ... вже лягає на операційний стіл змін і доповнень [КС]; держава, політична система – організм, напр.: Лукаво запускають політичну диверсію у вигляді партії, котра, замість утвердження могутньої ідеї соборності, розсікає душу й тіло України на амбітні удільні князівства! [СП]; Держави – це великі організми, в яких працюють всі органи [КС].

Продуктивною є метафорична модель із ключовим словом обличчя, одне із значень якого ‘сукупність основних якостей кого-, чого-небудь, його суть’, пор.: обличчя політичне, обличчя будівничого держави, обличчя влади, обличчя країни (держави).

Політична система – родина, напр.: Я не прихильник поділу України на “електорати”. Є одна сім’я [Д]; Всі ми діти однієї матері – України” [ШП]; А коли припекло, коли світ сказав годі, вирішили знайти винного. І назвали винною невістку-опозицію. Це вона, мовляв, зрадила Україну і зіпсувала міжнародну атмосферу навколо неї” [СВ].

Концептуальна сфера “Природа”. Природа здавна слугує людині свого роду моделлю, згідно з якою вона інтерпретує політичну реальність, створюючи таким чином мовну картину політичного світу. Джерелами метафоричної експансії є сфери-джерела “світ тварин”, “світ рослин”, напр.: Найсмішніше ж буде, коли жоден із цих павуків у банці, котрі змагаються за право виборювати звання наступника, діючого гаранта не влаштують [УМ]; Діяльність цих гілок і стовбура на законодавчому рівні не відрегульована [УМ].

Концептуальна сфера “Артефакти”. За аналогією до артефактів змодельовано політичне життя, що розглядається як “будівля”, “механізм”, “транспорт”, зокрема: держава – будівля, напр.: Якщо уявити всю Європу комунальною квартирою, то Україна – це кімната, в яку (через завжди відчинені вікна) лізе всяка погань. Тому для сусідів єдиний порятунок – забарикадувати двері [ПіК]; політична система – механізм, напр.: Прокидання ж мас-медійників від летаргійного сну наклалося на опозиційну пасіонарність через те, що “гайки” одночасно закручено всім – як депутатам, так і кореспондентам [УМ]; Найбільшим гальмом, яке стримувало динамічні процеси розвитку галузі, було небажання влади відмовитись від адміністрування господарської діяльності [УК]; політична система – транспортні засоби, напр.: Нині наш “машиніст” агітує за перехід державного “потяга” на парламентсько-президентські рейки [УМ]; Хто розгойдує політичний човен в Україні? [КС].

У підрозділі “Структура макроконцепту “Політика” проаналізовано метафоричні моделі з концептуальними мікрополями “влада”, “вибори”, “політичні суб’єкти”, “методи і засоби впливу”.

Структурно найбільш розгалуженими є концептуальні мікрополя “влада” та “вибори”.

Влада – це право і можливість розпоряджатись кимось і чимось, державне управління та його органи. Метафоричні моделі концепту “Влада”:

1. Влада – дерево. Політична влада інтерпретується як рослина, дерево, яке має коріння, верхівку, гілки тощо. Метафора ґрунтується на основі двох орієнтаційних метафор: верху, тобто верхівки, гілок влади та низу – підкорення владі чи силі (Дж. Лакофф, М. Джонсон), напр.: Ці питання сьогодні існують між гілками влади... [УК]; Чи зарясніють гілки влади новими плодами? [ВЗ].

Метафора гілки влади акцентує увагу на рівноправності органів влади (гілок одного дерева) і передбачає співробітництво, а не конфлікти між політичними інститутами, напр.: Виростає таке собі владне дерево, що називається монополія. Усі гілки мають рости з одного стовбура і з одного місця, а всі листочки шелестітимуть одну і ту ж мелодію [ВЗ]. У текстах політичних дискусій актуалізуються метафоричні моделі з негативним прагматичним потенціалом, які засвідчують конфліктність, непримиренність між представниками різних видів державної влади, пор.: Коли вже закінчиться наше “велике мискоборство” між гілками влади? [Д]; Дві севастопольські гілки влади знову почубились [КС].

2. Влада – будівля. У досліджуваних текстах зафіксовано сприйняття влади як фізичного об’єкта, що вербалізовано в таких словосполученнях: фундамент влади, коридори влади, фасад влади, владні кулуари, напр.: Хто і як би не маскував фасади нинішньої влади в Україні, очевидною і неминучою є зміна влади [УС].

У політичних дискусіях часто фігурують метафоричні моделі, у яких відбувається перехрещення кількох типів метафор. Так, метафора владний дах поєднує у собі метафору будови (дах як частина споруди) та кримінальну метафору (дах як захист, прикриття від кого-, чого-небудь). Такі метафори містять негативну оцінку і образно змальовують владу як кримінальну структуру, напр.: Страшно жити, коли ти знаєш, що твоя влада кримінальна, що під її “дахом” перебуває тіньовий сектор економіки, де виробляється 50 відсотків продукції [ШП].

3. Влада – гра. Сфера-джерело гра продукує дві метафоричні моделі: влада – картярська гра, влада – театральна гра. Більшість метафор цього типу мають пейоративний характер, напр.: І це була головна карта влади на цих виборчих перегонах [УС]; Сценарії і пропозиції від влади й опозиції [ДУ].

4. Влада – механізм. За допомогою метафори механізму (інструмента, знаряддя) людина намагається уявити собі процес функціонування влади, напр.: Це означає... внесення серйозних коректив у механізм системи української влади [ШП]; Влада – це інструмент, яким потрібно вміти працювати [УК].

Однією із форм, якої набуває влада-об’єкт у свідомості людей, є метафорична модель владне кермо, напр.: А головне: коли до владного керма прийдуть справжні політики-патріоти [ШП]. Мета суб’єктів влади метафорично репрезентується як місцезнаходження відносно владного керма, пор.: прийти до владного керма, дорватися до владного керма чи утриматися біля нього.

5. Влада – живий організм. Антропоморфна метафора є однією з найтрадиційніших та детально структурованих у сучасному політичному дискурсі.

Названа модель реалізується у фреймах “риси характеру”, “розумові здібності”, “характерні вчинки”, “фізіологічні особливості”, напр.: Усі вони розуміють, що це ще одна провокація з боку знахабнілої влади, яка не гребує нічим заради своїх політичних цілей [ШП]; Розібрана “по кісточках” влада критикується на всі заставки – “і злочинна”, і “вбивця” [ПрВ]; Владі забракло розуму віддати маленьке місто, щоб перемогти у великій політичній битві [КС]; Влада продемонструвала м’язи з метою залякати учасників маніфестацій [КС].

6. Влада – артефакти. Вербалізуючи концептт “влада”, автори часто використовують мовний стереотип “корито”, тобто владу репрезентують як велике корито, годівницю, яка є метою боротьби, напр.: Мабуть, ще довго до влади, хоч би хто до неї не прийшов, ставитимуться як до “великого корита” [ПрВ].

7. Влада – кухня. Напр.: Над “владною яєшнею” не сміється хіба що дуже обережний або не надто обтяжений розумом виборець [ШП]. Оказіональна метафора “владна яєшня” має негативнооцінну, саркастичну конотацію й називає конкретну ситуацію, пов’язану з виборами президента України 2004 року.

Концептуальне поле “Вибори” реалізується в низці метафоричних моделей: вибори – спорт, вибори -– війна, вибори – гра.

1. Вибори – спорт. Вибори уявляються спортивними перегонами, оскільки для виборчої кампанії, як і для спорту, характерними є вектори суперництва, безкомпромісності, поділ на “своїх” та “чужих”, переможців змагань та аутсайдерів, безпосередніх учасників змагання та вболівальників тощо. Зазвичай вибори метафорично інтерпретуються як змагання на швидкість, на подолання певної дистанції тощо, напр.: Але цей старт стосується тільки перегонів на тій доріжці, фінішем якої є Верховна Рада [УМ]; До кінця ще далеко. Марафон “вибори – 2004” триває [УК]. Боротьба за голоси виборців метафорично концептуалізується через найбільш популярні, тиражовані спортивні змагання, наприклад футбол та бокс: Литвин віддав пас Ющенку [УМ]; Другий раунд виборів [УК].

2. Вибори – війна. Модель реалізується у фреймах концептуальної сфери “війна”, зокрема “баталія”, “бій”, “боротьба”, “зброя”, напр.: Як ви бачите політичні баталії напередодні парламентських виборів в Україні? [КС].

3. Вибори – гра. Концепт “гра” репрезентовано у текстах політичних дискусій метафоричними моделями “вибори – театр”, “вибори – гра”. Більшість таких метафор мають пейоративний характер, зображують негативні сторони виборчої кампанії.

Метафорична модель “вибори – театр” акцентує увагу на нещирості, примарних обіцянках, наявності таємних режисерів та сценаристів політичного життя країни тощо, напр.: Громадянам країни цікаво, чим закінчився перший акт вистави під назвою “Політичні перегони” [УК]; Вибори повністю пройшли за сценарієм “Нашої України” [ГУ].

З погляду когнітивної лінгвістики внутрішня структура концепту становить модель, вузли якої пов’язані між собою різноманітними відношеннями. Так, для концепту “гра” релевантними є такі вузли: а) дитяча гра, забава; б) ігри дорослих; в) сценічна гра; г) гра на музичному інструменті (І.Д. Гажева). Матеріал засвідчує, що для метафоричної моделі “вибори – гра” характерним є другий вузол, тобто заняття, зумовлене певними правилами й спрямоване на розвагу, напр.: Політичні еліти загралися в тактичні ігри перед виборами [КС].

У досліджуваних текстах відзначено продуктивність метафоричної моделі “вибори – азартна гра”, напр.: Програми цих партій багато в чому схожі між собою і не можуть бути основним козирем у їхній передвиборній боротьбі [Д]; Чим ближче до виборів, тим енергійніше починає крутитися мовна “рулетка” [КВ].

Сучасна політична метафора використовується як засіб переконування, маніпулювання розумінням реципієнта.

З метою виявлення характерних ознак концепту “влада” у масовій свідомості реципієнтів проведено психолінгвістичний експеримент, в якому брали участь студенти та викладачі Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (близько 400 респондентів).

Умовно реакції розподілено за трьома семантичними групами: а) структура влади; б) образні реакції, що виражають морально-етичну оцінку; в) метафоричні моделі концепту “влада”.

У першій групі реакцій переважають стилістично нейтральні. Вони відображають ядерні ознаки концепту “влада”, напр: демократія, закон, законодавчий орган, керування державою, конституція, контроль, президент тощо.

Значна кількість реакцій співвідноситься з компонентом “сила”. Це підтверджує його ядерний статус у сприйманні влади, напр.: сила, володіння, вплив, вседозволеність, маніпулювання, міць, могутність, насилля, необмеженість, панування, повноваження тощо.

Серед оцінних, образних реакцій не зафіксовано позитивних. Пейоративні реакції представлені декількома семантичними групами, які виражають негативну морально-етичну оцінку дій влади: а) зловживання владою (добратися до владного корита, довгі руки влади, загребущі руки влади, закручування гайок, урвати шмат від пирога); б) корумпованість влади (грошові мішки, дах влади, бездонна криниця); в) недієздатність (а віз і досі там; лебідь, рак і щука); г) аморальність (банка з павуками, зграя собак, кубло розбрату, зміїне кубло).

Концепт “влада” в масовій свідомості вербалізується метафоричними моделями (подаємо за спадною частотністю): влада – світ тварин (вовки (2), зграя вовків (4), зграя круків, клубок змій, тераріум, хижаки (3), шакали); влада – артефакти (грошові мішки, дах влади, скриня з золотом); влада – гра (актори великого театру, арена, безкоштовна розвага, безкоштовний цирк, карнавал, фільм жахів, цирк (3), шахівниця); влада – боротьба (боротьба за виживання (2); боротьба за місце під сонцем (3); влада – механізм (владний ешелон (2), “Титанік”); влада – живий організм (руки влади, сліпа влада); влада – світ неживої природи (болото, хаос (2); влада – світ рослин (владні гілки (3), помаранчі).

Показова різниця у сприйманні мовцями концепту “влада” у 80-ті роки ХХ століття і на початку ХХІ століття.

Якщо для першого періоду характерна перевага означень з узуальними нейтральними або позитивними значеннями (Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові, 1989), то сучасні мовці оцінюють владу негативно, що засвідчено в Таблиці 1. Крім означень, спільних для обох періодів (їх подано в таблиці звичайним шрифтом), відзначаємо наявність атрибутів, характерних для досліджуваних текстів (ці означення подано напівжирним шрифтом).

Таблиця 1. Епітети на стимул “влада”

Стимул “влада” | Реакції

Абсолютна, американська, аморальна, анархічна, антигуманна, антидемократична, антинародна (3), аполітична (4), багата, багатоамбітна, багатообіцяюча (8), байдужа (8), бандитська (8), безвідповідальна (14), бездіяльна (3), беззаконна, безнадійна (3), безсердечна, безсоромна (3), безчесна, брехлива (24), брудна (15), велика (2), висококорумпована, відкрита (3), відповідальна (3), ворожа, впевнена, впливова (2), всеосяжна, глуха, грабіжницька (5), демократична (9), депутатська, деспотична, диявольська, доступна, дріб’язкова, егоїстична (5), жадібна (2), жорстока (5), забруднена, загарбницька (3), зажерлива, заздрісна, законна, злодійська, злочинна (5), зневажлива (2), зрадницька, інтригантська (2), кланово-олігархічна, клоунівська, конкретна, корислива (3), корумпована (21), корупційна (14), красномовна (2), кримінальна (27), лайлива, легітимна, маніпулятивна, материнська, мирна, міцна (2), мобільна, могутня (7), мрійлива, мутна (2), надійна (2), наполеглива, народна (4), насильницька, нахабна, недемократична, незаконна (2), незалежна, ненадійна, ненажерлива, ненародна, неорганізована, непередбачувана (3), непідкупна (2), непорядна, послідовна (2), непрозора (3), нерозумна (2), несамокритична, несправедлива (21), нестабільна, нестерпна, нечесна (27), нещира, олігархічна (3), пасивна (2), пафосна, підкупна (8), підла, підступна (4), погана (3), помаранчева, помаранчево-продажна, порядна (4), правдива, президентська, проамериканська, провокаційна, продажна (2), прозахідна, прозора (35), пустоголоса, радянська, родинна, розбазарювальна, розумна (6), самовпевнена, сварлива, сильна (3), скандальна, слабка, смішна, справедлива (18), театральна (2), терористична, тіньова, толерантна, тоталітарна (2), турботлива (3), успішна, фальсифікаторська, фальшива, хабарницька (4), хитра (2), цілеспрямована (3), червона, чесна (47), чиста (2), чорна, чуйна (2), швидкозмінна та ін.

У третьому розділі “Комунікативно-прагматична роль перифразів у мові політичних дискусій” розглянуто стереотипні перифрастичні вислови, що образно репрезентують концепт “влада”. Уживання вторинних номінацій – перифразів, структурно співвідносних зі словом, словосполученням чи реченням, мотивоване потребою дати оцінку названого явища або події з погляду відповідного історичного моменту та соціального середовища (О.Г. Тодор). Крім того, перифрази у полемічних статтях вживаються з метою синонімічної заміни слів на позначення політиків, політичних партій, блоків тощо. Зафіксовані в текстах політичних дискусій стереотипні перифрази відзначаються публіцистичною загостреністю, образністю. У їхній структурі відбиті характерні ознаки денотатів.

Здійснено аналіз двох типів перифразів – логічного (описового) й образного. Описовий тип перифрастичного вислову побудовано на прямому значенні лексемних компонентів, образний – на переносному значенні складників.

До логічних описових перифразів належать слова, семантичні компоненти яких ілюструють реальний зв’язок між явищами, предметами, ознаками об’єктивної дійсності. Семантика таких описових мовних стереотипів не потребує додаткового тлумачення, пор.: опозиціонерка з густою косою – Ю. Тимошенко; головний “канцелярист” з Банкової, “адвокат” Стуса – В. Медведчук.

У текстах політичних дискусій перифрастичні вислови використовуються як некоректні аргументи до особи, оскільки передбачають створення образу політичного опонента як “чужого”, ворога.

Продуктивними типами виступають вторинні номінації на позначення образу адресата-політика, здебільшого із пейоративною конотацією: великий Віктор, Віктор – “Красне Сонечко” Федір, дволикий ЯНУСкович, перший парубок на Донеччині, тому що послідовний, тому що передбачливий, тому що, “Тому що проФФесор”, тому що здоровань, чисто конкретний, Дон, “дон” Янукович, бігдон – великий дон, персона “Я”, я-перемога тощо. Негативну, іронічно-саркастичну оцінку містять перифрази на позначення депутатів: шістсото-урядові, сучасні претенденти на депутатську “корочку”; електоральний second hand; “мажори” зі значком; професійні (прості) “кнопкодави”; “борці за народне щастя”; ті, хто воліє професійно страждати за народ; хто не жаліє спідниць і сідниць задля поліпшення життя народного; мандатоносці; “батьки нації”, “слуги народу”. Менш репрезентативними є вторинні номінації на позначення партій та блоків на зразок: заєдисти, заєдуни, харчоблок, харчоблоківські підноси, об’єднаний харчоблок, партія корита, литвинівці, Литвин і Ко (парламентська більшість), ющенківці, комунально-базарна партія, партія влади, трояндові футболісти, інформаційні моськи з трояндами в зубах, світові зелені, зелені за ознакою кількості їхньої “зелені”, комуністичне пугало; впливових у політиці груп, пор.: “безпрєдєльні”, “джентельмени удачі”, дони, дніпропетровська еліта, клан донів, донецький клан, “чисто конкретні” донеччани, “салаги” великої політики, сім’я при владі, адепти комерції, варяги з комерційною пропискою тощо.

У дискусійних текстах виокремлюємо семантичну групу на позначення найвищої державної посади. Домінантною для концепту “президент” є пейоративна оцінка, оскільки використання переорієнтованої, зниженої, жаргонної лексики виявляє негативне ставлення до політичного суб’єкта, пор.: гарант, ґарант наших злиднів, Його Величність, “батько”, “Папа”, наше “чудо”, головний “пахан”, Леопольд.

У четвертому розділі “Структура й семантика ФО у жанрі політичної дискусії” з’ясовано та проаналізовано семіотику ФО із соматичним компонентом. Усталені вислови із соматизмами активізують почуття й емоції реципієнта, вказують на певне ставлення до політичного суб’єкта, політичної події тощо.

Розглянуто структурні типи ФО з такими компонентами-соматизмами: рука, око, голова, язик, горло, зуби, рот, п’ята, печінка тощо.

Найрепрезентативнішим типом у політичному дискурсі є ФО із соматизмом рука, що символізує владу, перебування при владі, оволодіння чимось, напр.: Прибрати до своїх рук українські газові артерії [УС].

Зафіксовано фразеологічні одиниці зі зміною семантики. Наприклад, фразеологізм заламувати руки у загальномовному словнику має значення – ‘жестами, виглядом виражати переживання, страждання, хвилювання і т. ін.; побиватися, плакати’. У політичному дискурсі ФО набуває значення ‘примушувати когось коритися; перемагати, знищувати когось’, пор.: Звісно, “центр” теж не сидітиме склавши руки (свої), знову комусь руки (їхні) заламуватиме... [УМ].

Загальне значення агресивності політичного дискурсу засвідчують ФО із соматизмом горло, напр.: Саме уряд, очолюваний Віктором Ющенком, стоїть кісткою поперек горла бажаючим зробити “своєю” всю країну [УМ].

Активно вживаються в полемічному дискурсі фразеологізми зі значенням ‘обманювати, говорити неправду’: начіпляти (вішати) локшину на вуха, вішати на вуха локшину (макарони), локшина на вухах та ін., напр.: Це було б смішно, якби не стало так сумно. Нашому електорату стільки макаронів навішали на вуха, що він уже навіть не знає – що чути, а що слухати [ПрВ].

Уживання ФО із соматичним компонентом у текстах політичного дискурсу пов’язане з додатковою конотацією: іронічно-саркастичним, зниженим зображенням політичних опонентів, дошкульною критикою дій політиків. Ці додаткові семантичні конотації розширюють загальномовне значення ФО, а в деяких текстах зумовлюють їх використання в антонімічному значенні (явище енантіосемії). З метою підсилення негативної оцінки автори вдаються до семантико-синтаксичної контамінації фразеологізмів.

У роботі змодельовано публіцистичну полемічну модель взаємовідношення влади як суб’єкта дії і об’єкта, на який поширюється ця дія. Фразеологічна репрезентація концепту “влада” пов’язана із вербальною агресією, спрямованою на дискваліфікацію політичного супротивника. Основні фрейми концепту “влада”: а) певний вплив: Більше того, днями “заткнуто рота” й тижневику партії Тимошенко – “Слову “Батьківщини” [УС]; б) засіб для досягнення певної мети (зокрема матеріальних благ): Його неважко буде відповідним рішенням Кабміну... зробити окремою юридичною особою і спокійнісінько прибрати до рук, тобто “тихцем” від Верховної Ради приватизувати [УМ]; в) використання певних засобів: Тоді здавалося, що похитнути позиції лідера СДПУ(о) й глави АП не вдасться навіть “донам” – настільки міцно Віктор Медведчук тримав у своїх руках усі владні мотузочки [МУ], пор. із загальномовним тримати віжки в руках, тобто ‘володіти ситуацією, керувати чим-небудь’; г) особливі стосунки з тими, у кого влада відсутня: А надто уряд занепокоєний тим, що від боргового неподобства бюджетники потерпають більше, ніж працівники приватного сектора. Тобто держава, позичивши очі у Сірка, знову “здає” своїх [УМ].

У підрозділі “Трансформація ФО у жанрі політичної дискусії” здійснено структурно-семантичний аналіз модифікованих ФО у жанрі політичної дискусії кінця ХХ – початку ХХІ століття. Комунікативна функція мови визначається насамперед ілокутивними силами адресанта інформації, що дозволяє йому висловити свою політичну позицію мовними засобами. Один із найважливіших принципів комунікативної стратегії тексту полягає в тому, щоб мовна форма якнайкраще віддзеркалювала погляди, політичну позицію, інтенції адресанта.

Виділено такі різновиди структурно-семантичних оказіональних змін фразеологічних одиниць у дискусійних текстах: 1) поширення компонентного складу; 2) звуження компонентного складу; 3) фразеологічний натяк; 4) лексична заміна компонентів; 5) фразеологічна контамінація; 6) комплексні перетворення ФО.

Компонентний склад ФО варіюється завдяки:

а) атрибутивному експлікуванню (поширенню означенням), пор.: загальномовні ФО обкидати (обливати, поливати і т. ін.) / обкидати (облити, полити і т. ін.) брудом (болотом, гряззю, грязюкою, багном і т. ін.) кого, тобто ‘несправедливо звинувачувати когось у чомусь; обмовляти, неславити, ганьбити кого-небудь’. ФО поширюється лексемами владний та політичний, що вживаються в негативному контексті з іронічним забарвленням, напр.: Залишилося одне – знеславити В.Ющенка, вимастивши його владним брудом, брехливо поставити його кандидатом від влади! [СП];

б) об’єктному експлікуванню (поширенню додатком). Експлікатори пояснюють, конкретизують інший компонент-додаток узуальної фраземи, напр.: Валерій Коновалюк, наче заклинання, повторював думку всієї фракції: “Парламент мусив вийти з глухого кута “спікеріади”, щоб нарешті почати конструктивну роботу” [УМ];

в) доданим