МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

ім. П.Л.ШУПИКА

БЄЛЄНСЬКА ЛАРИСА МИКОЛАЇВНА

УДК: 614.2 – 097 – 082 - 084

УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ

МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ І ХВОРИМ НА СНІД

ТА ОБГРУНТУВАННЯ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ

14.02.03 - соціальна медицина

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті
ім. М. Горького МОЗ України

Науковий керівник: | Доктор медичних наук, професор Слабкий Геннадій Олексійович, Український інститут громадського здоров’я, заступник директора з наукової роботи

Офіційні опоненти: | Доктор медичних наук, професор Шкіряк-Нижник Зореслава Антонівна, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України, професор кафедри акушерства, гінекології та перинатології

Доктор медичних наук, професор Степаненко Алла Василівна, інститут медицини праці АМН України, завідувач лабораторією формування реєстру професійних захворювань

Провідна установа: | Харківський державний медичний університет МОЗ України, м. Харків

Захист відбудеться 09.06.2006 р., о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.613.07 в Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9, кафедра управління охороною здоров’я, аудіторія № 6.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика МОЗ України за адресою: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.

Автореферат розісланий 06.05.2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В.І. Бугро

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. ВІЛ-інфекція - це більше, ніж звичайна проблема системи охорони здоров’я. Вона являє собою загрозу для громадського та економічного розвитку країн та континентів, для людей у найбільш плідний період їхнього життя, матерів та дітей, сімей та народів, порівняний з екологічною катастрофою [ВОЗ, 2004]. Масштаби кризи, пов'язаної із СНІД перевершили всі найгірші сценарії десятирічної давності. Десятки країн охоплені повномасштабними епідеміями ВІЛ/СНІД і ще більше знаходяться на межі епідемії [Prins M., van Asten L.C., Stolte I.G., 2002]. За оціночними даними, кількість ВІЛ-інфікованих людей в 2004 році складає біля 5 мільйонів чоловік. 800000 із них – діти. Люди, що захворіли на СНІД, помирають протягом 2 – 3 років [UNAIDS, 2003]. За даними Українського центру СНІД станом на 01.07.2005 року в Україні офіційно зареєстровано 81240 випадків ВІЛ-інфекції серед громадян України, в тому числі 9665 дітей. Більшість зареєстрованих випадків спостерігається у осіб віком 20 – 29 років. Діагностовано СНІД у 10687 осіб, з них у 360 дітей. Померло від цієї хвороби 6348 осіб, з них дітей – 165. Близько половини померлих мали вік 25 – 34 роки [Гойда Н.Г., 2004; Москаленко В.Ф., 2004]. Вітчизняні дослідники [Жилка Н.Я., 2004, 2005] вказують на те, що швидко збільшується кількість ВІЛ-інфікованих дітей. Збільшується поширеність ВІЛ-інфекції серед підлітків і молоді [ЮНЭЙДС, 2003]. Епідемічний процес із розповсюдження ВІЛ-інфекції характеризується початком виходу ВІЛ із групи ін’єкційних споживачів наркотиків у широкі верстви населення, про що свідчить тенденція до збільшення статевого шляху передачі (на 32,1% за 5 років) [Щербинська А.М., Герасименко Т.В., 2001]. З метою стримування подальшого розповсюдження ВІЛ-інфекції пропонуються різні форми профілактичної роботи [Балакарєва О.М., 2004, 2005; Варивончик Д.В., 2000; Слабкий Г.О., 2005]. Основною проблемою сучасної профілактики ВІЛ-інфекції/СНІД є дисоціація між рівнем профілактичних знань і поведінкою представників уразливих груп. Спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН із ВІЛ/СНІД прийняла рішення до 2003 року впровадити в усіх країнах стратегії, політику та програми виявлення та вивчення факторів, що обумовлюють уразливість окремих осіб до ВІЛ-інфекції [ООН, 2001]. Уряди 189 країн, серед яких Україна, взяли на себе обов’язки з реалізації комплексної програми дій з метою боротьби з пандемією ВІЛ/СНІД, прийнявши “Декларацію відданості справі боротьби з ВІД/СНІД”. Дві із ключових функцій Об’єднаної програми Організації ООН із ВІЛ/СНІД включають моніторинг епідемії та розробку стратегічної інформації, необхідної для управління заходами з боротьби з ВІЛ/СНІД. Підвищення ефективності профілактичних заходів та значне розширення доступу до лікування повинні здійснюватись паралельно. Програми профілактики здатні стримати розповсюдження ВІЛ, а програми лікування пом’якшують наслідки СНІД [ЮНЕЙДС, 2002]. Проте в Україні відсутні роботи, які відображають комплексне впровадження та виконання даних стратегій. Відсутні також наукові роботи, в яких відображено виконання на регіональному рівні заходів “Декларації відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД”, показники моніторингу якої розроблені ООН. У ході реформування системи охорони здоров’я, пріоритетами якого є запровадження ПМСД на засадах сімейної медицини, не визначені обов’язки, роль і місце сімейних лікарів у проведенні на рівні сім’ї профілактичної роботи та організації медичної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД і не проводиться підготовка сімейних лікарів до даної роботи. Вище наведене і зумовило актуальність дослідження та його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота є фрагментом комплексної науково-дослідної роботи “Удосконалення медичної допомоги населенню з особливими потребами промислового регіону” згідно з планом Донецького державного медичного університету ім. М. Горького (номер державної реєстрації 0103U007883). Дослідження здійснювалось у відповідності до “Національної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, допомоги та лікування ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД на 2004 – 2008 роки”, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.04 р. № 264.

Мета дослідження: наукове обґрунтування удосконаленої моделі медичної допомоги з ВІЛ/СНІД на рівні великого промислового міста та області.

Завдання дослідження:

1.

2.

3.

4.

5.

Об’єкт дослідження: система надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.

Предмет дослідження: ВІЛ-інфіковані та хворі на СНІД, члени їх сімей; медичні працівники; звіти закладів охорони здоров’я; історії хвороб; недержавні ВІЛ-сервісні організації.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше в Україні:

- вивчені та визначені особливості розповсюдження ВІЛ/СНІД на рівні великої промислової області;

- комплексно досліджено виконання на рівні великої промислової області заходів, регламентованих “Декларацією відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД”, затвердженої ООН;

- вивчена готовність служб охорони здоров’я на всіх етапах надання медичної допомоги до проведення профілактичних та лікувальних заходів з проблеми ВІЛ/СНІД;

- комплексно досліджена та оцінена участь ВІЛ-сервісних неурядових організацій у наданні послуг із ВІЛ/СНІД;

- вивчена готовність сімейних лікарів до роботи з надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД і проведення профілактичної роботи;

- розроблена та впроваджена удосконалена організаційно-функціональна модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД на рівні великого промислового міста і області, проведена оцінка ефективності нової моделі.

Теоретичне значення: дослідження полягає в розробці удосконаленої моделі надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД, яка заснована на міжсекторальній взаємодії та базується на ПМДС на засадах сімейної медицини.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що за його результатами розроблена та впроваджена організаційно-функціональна модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД на рівні великого промислового міста та області, що сприяло удосконаленню медико-профілактичної роботи з ВІЛ/СНІД серед населення, розробці програми тематичного удосконалення лікарів з питань ВІЛ/СНІД.

Впровадження результатів дослідження в практику –

на державному рівні – внесено пропозиції до проекту Національної програми “Репродуктивне здоров’я сім’ї 2006 – 2011”;–

на галузевому рівні

– нововведення:

- “Методи активної роботи з профілактики хвороб, які передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІД серед учнівської молоді” (Інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров’я № 19 – 2005);

- “Удосконалення організаційних заходів із профілактики ВІЛ-інфекції” (Інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров’я № 20 – 2005);

- “Методика опанування міжгалузевою системою медичного забезпечення населення з ВІЛ/СНІД” (Інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров’я № 250 – 2005).–

на регіональному рівні

-

-

Матеріали дослідження використовуються в навчальному процесі на кафедрі соціальної медицини та організації охорони здоров’я національного медичного університету ім. О.О. Богомольця та на кафедрі організації вищої освіти та управління охорони здоров’я факультету післядипломної освіти Донецького державного медичного університету ім. М. Горького.

Декларація особистого внеску в опрацювання наукових результатів, що виносяться на захист. Дисертант самостійно визначив мету та завдання дослідження, розробив його програму, визначив методи дослідження, здійснив збір та викопіювання первинної документації, розробив анкети та провів соціологічне дослідження, провів статистичне опрацювання матеріалу, здійснив експертну оцінку лікування ВІЛ-інфікованих в закладах охорони здоров’я. Автору належить ідея вивчення готовності сімейних лікарів до роботи з профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції. Ним розроблена удосконалена організаційно-функціональна модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД. Сформовані основні положення, висновки та практичні рекомендації.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідались та були обговорені на з’їздах, конгресах, конференціях:

На міжнародному рівні: II національний конгрес дерматологів (Донецьк, 2001); IX конгрес світової федерації українських лікарських товариств (Луганськ – Київ – Чикаго, 2002); X конгрес світової федерації українських лікарських товариств (Чернівці – Київ – Чикаго, 2004); II національний конгрес з біоетики з міжнародною участю (Київ, 2004). міжнародна конференція “Актуальные проблемы тяжёлых дерматитов и инфекций, передающихся половым путём” (Донецьк, 2004);

На національних з’їздах: VI з’їзд Всеукраїнського лікарського товариства (Чернівці, 2001); VII з’їзд Всеукраїнського лікарського товариства (Тернопіль, 2003); XIV з’їзд гігієністів України (Дніпропетровськ, 2004); VIII з'їзд Всеукраїнського лікарського товариства (Івано-Франківськ, 2005).

На науково-практичних конференціях: “Репродуктивне здоров’я: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2001); “Здорова мати – здорова дитина” (Донецьк, 2002); “Проблеми охорони здоров’я України” (Київ, 2003); “Актуальні проблеми сучасної здоровоохорони” (Київ, 2003); “Медицина сьогодні та завтра” (Київ, 2003); “Актуальні проблеми реформування охорони здоров’я” (Донецьк, 2003); “Медичні проблеми промислового регіону” (Київ, 2003); “Медичні проблеми великого міста” (Київ, 2003); “Деякі аспекти реформування системи охорони здоров’я” (Київ, 2003); “Актуальні питання клінічної медицини та післядипломної освіти” (Ялта, 2004); “Охорона здоров’я великого промислового регіону: організаційні підходи до удосконалення” (Донецьк, 2004); “Охорона здоров’я: проблеми та перспективи” (Донецьк, 2004); “Проблеми сучасної охорони здоров’я та шляхи їх вирішення” (Донецьк, 2005).

Публікації: Матеріали дисертації знайшли відображення у 2 монографіях, 5 статтях у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України (в одноосібному авторстві - 1), 28 інших наукових працях, 3 інформаційних листах про галузеві нововведення.

Обсяг та структура роботи. Дисертаційна робота викладена на 167 сторінках машинописного тексту, складається із вступу, огляду наукової літератури, 6 розділів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій; ілюстрована 26 таблицями, 36 рисунками, містить 59 додатків. Список використаної літератури містить 245 наукових джерел, у тому числі - 92 зарубіжних авторів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Програма, обсяги, методи дослідження. Робота є продовженням комплексних багаторічних соціально-гігієнічних досліджень Донецького державного медичного університету ім. М. Горького. Основні результати цих досліджень відображені в публікаціях наукових видань і лягли в основу при виборі програми та загальної методики проведення досліджень автором. Дослідженню передувало вивчення досвіду економічно розвинених країн, країн із різним рівнем розповсюдженості ВІЛ, в тому числі країн СНД та України, зокрема з питань організації епідеміологічного нагляду за ВІЛ-інфекцією, прогнозування її розвитку та запобігання розповсюдження. Виконання поставлених завдань здійснювалося за допомогою структурного аналізу та історико-інформаційного, аналітичного методу. Розроблені програма, обсяги, матеріали наукового дослідження представлені на рис. 1. Робота виконувалась за планом в 4 організаційні етапи.

На першому етапі сформульована мета дослідження, проведено вибір об’єкту та вибір одиниць спостереження, джерел отримання інформації, форм практичної реалізації а також методів статистичного дослідження. Обрано використання як поточного, так і одночасного спостережень, суцільного та вибіркових досліджень в залежності від поставлених завдань. Визначені методи обліку та збору медико-статистичної інформації: документальний облік; викопіювання; опитування з використанням анкет.

Рис. 1. Програма, обсяг, матеріали та методи наукового дослідження

Джерела інформації, які використовувались у дослідженні: офіційні звітно-облікові документи (форми щомісячних звітів, затверджених Наказом облУЗО та облСЕС № 249/126-0 від 18.08.03 р.), історії хвороб хворих на захворювання, що передаються статевим шляхом шкіряно-венерологічних диспансерів області, амбулаторні медичні карти хворих на ВІЛ/СНІД, історії пологів, карти викопіювання з медичних та статистичних документів, спеціальні анкети, розроблені для кожного конкретного дослідження, всього 9 видів анкет.

На другому етапі роботи проводився збір інформації. Для визначення особливостей розвитку ВІЛ-інфекції у Донецькому регіоні проаналізовані статистичні звіти центрів та кабінетів профілактики СНІД області за 17 років; дані дозорного епідеміологічного нагляду за пацієнтами шкіряно-венерологічних диспансерів, жіночих консультацій, урологічних кабінетів 6 міст Донецької області (2196 зразків крові).

Вивчення виконання на регіональному рівні затвердженої ООН в 2001 р. “Декларації відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД” проводилося за 9 модулями, що визначені “Керівними принципами з розробки ключових показників з моніторингу виконання Декларації відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД”. З метою вивчення ключових показників проаналізовано шкільні програми та навчальні плани 38 шкіл, наявність та зміст програм профілактики з ВІЛ/СНІД на робочих місцях 21 державного та 32 приватних підприємств. Проведена експертна оцінка 832 медичних карт хворих на захворювання, що передаються статевим шляхом, шкіряно-венерологічних диспансерів, 420 історій пологів пологових будинків. Відповідно до програми дослідження проведено анкетування 412 споживачів ін’єкційних наркотиків і анкетування 800 підлітків та молодих людей області. Для вивчення стану надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД здійснена експертна оцінка 427 медичних карт ВІЛ-інфікованих, проведено опитування 415 медичних працівників, 113 сімейних лікарів, 420 пацієнтів стаціонарних відділень закладів охорони здоров'я, а також анкетування 402 ВІЛ-інфікованих та 43 членів сімей померлих від СНІД.

На третьому етапі проводилась обробка отриманих даних. Проведено групування статистичного матеріалу за варіаційними та атрибутивними ознаками, статистичне зведення даних у таблиці та їх розробка різними способами з використанням методів статистичного аналізу.

На четвертому етапі проведено аналіз отриманих результатів, розроблена та запроваджена якісно нова організаційно-функціональна модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД і зроблені висновки.

У дослідженнях безпосередньо та в різних комбінаціях використані наступні методи наукового дослідження: статистичний, медико-соціологічний, історико-інформаційний, графічний, експертних оцінок, аналітико-синтетичний.

Результати дослідження. Аналіз епідемічної ситуації з ВІЛ/СНІД у Донецькій області у динаміці за 1987 -–2003 рр. показав, що у період 1987 – 1995 рр. рівень захворюваності на ВІЛ складав 1,62±0,19 на 100 тис. населення. У 1996 р. спостерігається зростання рівня захворюваності на ВІЛ-інфекцію в 22,3 рази – до 36,20±0,88 на 100 тис. населення. Найбільший рівень вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції в області відмічено у 1997 р. – 63,44±1,16 на 100 тис. населення, після чого спостерігається зниження рівня уперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції до 36,31±0,88 на 100 тис. у 1999 р. З 2000 р. цей показник зріс до 57,06±1,10 на 100 тис у 2003 р. Містами, де зареєстровано найбільший рівень вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції у області є Маріуполь (146,10±5,43 на 100 тис. населення), Слов’янськ (78,13±8,23 на 10 тис.), Донецьк (83,64±2,87 на 100 тис.). Серед районів області найбільший рівень вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції відмічено у Слов’янському (64,01±8,95 на 100 тис.), Ясинуватському (63,57±12,23 на 100 тис.) та Першотравневому (47,95±12,81 на 100 тис. населення).

Серед ВІЛ-інфікованих осіб питома вага чоловіків зменшилась з 80,00,0% до 63,57,87%, питома вага жінок, відповідно, збільшилась з 20,00,0% до 36,45,87%. Випадки ВІЛ-інфекції зареєстровано серед всіх вікових категорій населення. Більшість випадків спостерігається у осіб віком 19-29 років (45,25,90%) та 30-39 років (31,11,83%).

Проведений у відповідності до програми дослідження аналіз результатів сероепідеміологічного моніторингу ВІЛ-інфекції, який проводиться в області з 1996 р., показує, що у 1997 р., у порівнянні з 1996 р., спостерігалось збільшення відсотку вперше виявлених випадків ВІЛ серед обстежених громадян України, які проживають у Донецькій області, більше, ніж у 2 рази (з 0,70% у 1996 р. до 1,47% у 1997 р.). У 1998 р. відмічено зниження відсотку виявлених ВІЛ-інфікованих серед обстежених до 0,94%, а далі щорічне повільне, але неухильне зростання цього показника. Тенденції до різкого зростання у 1997 р. у порівнянні з 1996 р. та зниженням виявляємості у 1998 р. і поступовим зростанням у подальшому простежуються серед усіх контингентів обстеженого населення. У 1996 р. найбільший відсоток виявлених ВІЛ-інфікованих відмічено серед осіб, які мали статеві контакти з ВІЛ-інфікованими (9,00%). На другому місці зареєстрована виявляємість серед осіб, що вживають наркотики ін’єкційним шляхом (6,50%). З 1997 р. найбільший відсоток ВІЛ-інфікованих виявляється серед ін’єкційних наркоманів і така тенденція зберігається до 2003 р., а другою по значенню групою, якій притаманна найбільша виявляємість ВІЛ-інфекції, є статеві партнери ВІЛ-інфікованих.

Аналіз шляхів передачі ВІЛ-інфекції серед населення області показує, що питома вага парентерального шляху передачі ВІЛ при вживанні наркотичних речовин ін’єкційно поступово знижується з 85,12% до 51,48%, а питома вага статевого шляху передачі збільшується з 9,70% до 44,14%.

Зростання кількості ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку в Донецькій області призводить до збільшення кількості дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів. Аналіз моніторингу за вагітними жінками та їх новонародженими дітьми в області за 1998-2003 рр. (до застосування профілактичного лікування) показує, що після початку застосування у ВІЛ-інфікованих вагітних жінок профілактичного антиретровірусного лікування для зниження ризику передачі ВІЛ від матері до дитини кількість вагітностей, що реєструються щороку у жінок з ВІЛ-інфекцією, зросла на 64%. Паралельно відмічається зниження кількості штучно перерваних вагітностей на 20,63%. Питома вага дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, у яких після закінчення спостереження був підтверджений діагноз ВІЛ-інфекція, після початку застосування АРВ-лікування у ВІЛ-інфікованих вагітних зменшилась з 25,361,98% до 13,391,61% (р<0,01).

В ході дослідження виявлені такі особливості розповсюдження ВІЛ-інфекції в Донецькій області:

Неухильне зростання кількості вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції (з 100 осіб у 1995 р. до 3083 у 2003 р.) супроводжується зростанням виявляємості ВІЛ серед усіх контингентів населення (з 0,70 до 1,42 на 100 обстежених). Найбільшою є вияляємість серед осіб, які мали парентеральні контакти з ВІЛ-інфікованими під час вживання наркотичних речовин (з 6,50% до 12,31%) і осіб, які мали статеві контакти з ВІЛ-інфікованими (з 9,00% до 12,13%). Розподіл виявлених ВІЛ-інфікованих за статтю має тенденцію до зменшення питомої ваги чоловіків з 80,00±4,0% до 63,57±0,87% та збільшення питомої ваги жінок з 20,00±4,0% до 36,43±0,87%. Зростання кількості ВІЛ-інфікованих жінок веде до збільшення дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (з 144 у 1998 р. до 333 у 2003 р.), при цьому в області відсоток дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, що позбавлені батьківської опіки, є найвищим в країні. Найбільша питома вага ВІЛ-інфікованих зареєстрована у вікових групах 19-29 (74,40±4,4% у 1995 р., 45,25±0,90% у 2003 р.) та 30-39 років (14,00±3.5% у 1995 р, 31,11±0,83% у 2003 р.), тобто серед населення репродуктивного та найбільш працездатного віку. Незалежно від коливань кількості вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції в області спостерігається неухильне зростання кількості осіб, померлих від ВІЛ/СНІД (від 1 особи у 1989 р. до 632 у 2003 р.), при цьому рівень ВІЛ-інфікування населення в різних адміністративно-територіальних одиницях області має достовірні відмінності. Найбільша кількість ВІЛ-інфікованих (31,25±0,96%) померли через 1 рік після встановлення факту інфікування.

Важливим розділом нашого дослідження було вивчення виконання ключових показників “Декларації відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД”, прийнятою ООН в 2001 р. Одержані дані вказують на те, що програми профілактики з питань ВІЛ/СНІД на робочих місцях мають 76,20% державних та 12,40% приватних підприємств та організацій, з них програми профілактики, які б включали усі розділи, що рекомендовані ООН, мають тільки 42,80% державних підприємств (з них ЗОЗ складають 42,85%), та їх зовсім не мають приватні підприємства.

Навчанню з питань ВІЛ/СНІД на основі життєвих навичок у школах приділяється на 83,3% менше часу, ніж це передбачено стандартами ключових показників. Викладання тем, пов’язаних з ВІЛ/СНІД у школах, частіше всього, проводиться викладачами, чия спеціальна підготовка не передбачає викладання означених тем.

Аналіз рівня організації та якості проведення заходів із профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини показує, що доступ до консультування та тестування на ВІЛ мають більшість жінок, які мешкають у містах, і незначна кількість сільських мешканок. За нашими даними, від 3,2±0,06% до 5,5±0,08% (р<0,01) обстежених на ВІЛ жінок не отримали до- та післятестове консультування. Доступ до АРВ-лікування ВІЛ-інфікованих вагітних у 2001 –2003 рр. недостатній для ефективної профілактики вертикальної передачі ВІЛ (кількість ВІЛ-інфікованих вагітних жінок, які отримали профілактичне АРВ-лікування за 2001-2003 роки, складає від 26,44±2,11% до 32,24±2,18%). У пологових будинках досить широко застосовуються заходи для зниження ризику передачі ВІЛ від матері до дитини (питома вага різних методів, що застосовуються, складає від 73,05% до 100,0%), крім планового кесарева розтину з цією метою (до 2005 р. не застосовувався).

Низька питома вага споживачів ін’єкційних наркотиків, що прийняли для себе поведінку, яка знижує ризик передачі ВІЛ (37,32±2,58%), сприяє передачі ВІЛ/СНІД як у межах цієї групи, так і за її межи.

Питома вага молодих людей, які володіють достатніми знаннями щодо профілактики інфікування ВІЛ/СНІД, складає 22,25±2,08%. Це нижчий показник, ніж визначено “Декларацією про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІД” (мета - 90% у 2005 р., 95% - у 2010 р.) Ризик передачі ВІЛ статевим шляхом серед молодих людей регіону підвищують ранній вік початку статевого життя (50% опитаних молодих людей мали статеві контакти з 15 до 18 років), статеві контакти з нерегулярними чи випадковими партнерами (76,30%), низька частота використання презервативів під час стосунків із нерегулярними статевими партнерами (39,93%).

Одним із основних напрямків наукового дослідження було вивчення організації та якості надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД. Одержані дані вказують на те, що в досліджуваному регіоні питома вага ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД серед пацієнтів закладів охорони здоров’я загального профілю у теперішній час складає від 0,30% до 2,50%. В цих умовах рівень забезпечення закладів охорони здоров’я засобами групового та індивідуального захисту від інфікування ВІЛ під час виконання професійних обов’язків складає від 22,30% до 92,40%, що не може в повній мірі гарантувати профілактику внутрішньолікарняної передачі ВІЛ.

Недостатньою є охоплення належною інформаційною підготовкою медичних працівників, внаслідок чого визнали готовими до проведення консультаційної роботи серед пацієнтів тільки 83,40% медичних працівників. Значна частина медичних працівників (4,92±2,77% - 31,87±4,88%) негативно ставиться до ВІЛ-інфікованих.

Дослідження питання готовності ланок первинної медико-санітарної допомоги до проведення роботи з профілактики ВІЛ/СНІД та надання медичної допомоги ВІЛ/інфікованим на рівні сім’ї показало, що сімейні лікарі не готові до такої роботи, а також до вирішення медичних та психологічних проблем у сім’ях, де є ВІЛ-інфіковані. Встановлено, за час підготовки сімейних лікарів в інтернатурі на вивчення питань ВІЛ/СНІД відводиться всього 2 академічних години.

Паліативну медичну допомогу та спеціальний догляд за хворими на СНІД у термінальній стадії доцільно надавати у відповідних закладах медико-соціальної допомоги. В результаті проведення соціологічного дослідження встановлено, що за створення таких закладів висловились 79,1% членів родин, де зареєстровані випадки смерті від СНІД одного чи декількох родичів, 63,5% медичних працівників та 52,1% пацієнтів стаціонарних відділень закладів охорони здоров’я загального профілю.

Останнім часом важливу роль в наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД в розвинутих країнах відіграють ВІЛ-сервісні недержавні організації. Комплексно вивчена діяльність десяти недержавних ВІЛ-сервісних організацій Донецької області, дві з яких створені за нашою участю.

Встановлено, що дані організації проводять значну профілактичну роботу серед цільових груп (споживачів ін’єкційних наркотиків; жінок секс-бізнесу; чоловіків, що мають секс із чоловіками; людей з тимчасово обмеженою свободою; людей, що живуть із ВІЛ/СНІД та членами їх родин, вагітних), надають психологічну підтримку людям, що живуть з ВІЛ/СНІД та членам їх родин, проводять реабілітаційну роботу з ВІЛ-інфікованими та хворими на СНІД, здійснюють проекти з адвокації та захисту прав ВІЛ-інфікованих. Фінансуються ці організації виключно за рахунок грантів донорських організацій, благодійних внесків юридичних та фізичних осіб, партнерських фінансових надходжень.

На базі одержаних даних нами розроблена удосконалена організаційно-функціональна міжгалузева модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД (рис. 2). До існуючої системи надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД запропоновано на першому рівні внести:

-

До функцій сімейного лікаря з надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД запропоновано включити: проведення інформаційно-освітньої роботи на рівні сім’ї з проблеми ВІЛ/СНІД з формуванням у її членів навичок безпечної відносно зараження ВІЛ поведінки з пріоритетом організації профілактичної роботи серед молоді; проведення передтестового консультування та психологічна підтримка сім’ї у випадку ВІЛ-інфікування одного чи декількох членів сім’ї; проведення призначеного спеціалістами з ВІЛ/СНІД лікування в домашньому стаціонарі; навчання членів сім’ї догляду за хворим на СНІД.

- НДО з визначенням їх функцій і обсягів роботи.

Запровадження практики соціальних державних замовлень НДО в частині надання певних послуг з питань профілактики ВІЛ/СНІД та організації немедичного догляду за хворими на СНІД: формування безпечної відносно зараження ВІЛ поведінки у підлітків та молоді, проведення роботи серед уразливих груп, які є важкодоступними для державних закладів охорони здоров’я з метою направлення їх на медичне обстеження та лікування до центрів профілактики СНІД, психологічна підтримка та соціальна допомога людям, що живуть з ВІЛ/СНІД, надання послуг з організації немедичного догляду за хворими на СНІД на дому, формування відданості до АРВ-терапії.

Другий рівень:

1)

2)

3)

4)

Третій рівень. Організація у складі центрів профілактики СНІД оперативної бригади для проведення епідеміологічного розслідування випадків ВІЛ-інфекції у донорів крові, зараження ВІЛ при переливанні крові, випадків внутрішньолікарняного зараження ВІЛ-інфекцією, випадків професійного зараження та випадків повторно негативних результатів після первинно позитивних результатів обстеження на ВІЛ. Відкриття спеціалізованого будинку для дітей, що народжені ВІЛ-інфікованими матерями та позбавлені батьківської опіки, як тимчасової організаційної форми надання медико-соціальної допомоги названій категорії дітей; відкриття лікарні медико-соціальної допомоги хворим на СНІД у термінальній стадії. На третьому рівні посилення міжвідомчих зв’язків в наданні медичної допомоги з ВІЛ/СНІД на місцевому та регіональному рівнях досягається шляхом створення місцевих та регіональних координаційних рад.

Рис. 2. Організаційно-функціональна міжгалузева модель надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД на рівні міста.

Для забезпечення надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД підготовка кадрів:

1)

2)

На всіх рівнях медичної допомоги з ВІЛ/СНІД значне місце відводиться недержавним організаціям. Вони на кожному рівні виконують свої функції, серед яких основною є інформаційно-освітницька з формування безпечної поведінки у відношенні зараження ВІЛ серед всього загалу населення, в т.ч. через підготовку волонтерів; надання психологічної підтримки ВІЛ-інфікованим; проведення соціальної реабілітації людей, що живуть з ВІЛ; консультування з правових питань; адвокація прав ВІЛ-інфікованих; проведення тренінгів та масових заходів з молоддю, тощо.

Дана система медичного забезпечення була позитивно оцінена експертною комісією, до складу якої увійшли організатори охорони здоров’я та спеціалісти з соціальної медицини.

Ефективність запровадженої системи підтверджено додатковими дослідженнями, проведеними в 2005-2006 рр. В результаті соціологічних досліджень встановлено, що рівень молодих людей, які володіють достатніми знаннями щодо профілактики інфікування ВІЛ/СНІД, збільшився з 22,25% у 2003 р. до 65,42%. Кількість споживачів ін’єкційних наркотиків, які дотримуються поведінки, що запобігає передачі ВІЛ збільшилась з 37,32% до 59,15%.

ВИСНОВКИ

Комплексним соціально-гігієнічним дослідженням на підставі вивчення особливостей розповсюдження ВІЛ-інфекції в промисловому регіоні; виконання заходів протидії епідемії ВІЛ/СНІД та оцінки доступності та якості медичної допомоги встановлено неадекватність наявних організаційних форм надання медичної допомоги, що потребувало наукового обґрунтування та розробки якісно нової моделі надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД.

1. Отримані результати стали підставою обґрунтування удосконаленої організаційно-функціональної моделі медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД та профілактичної роботи, скерованої на попередження розповсюдження ВІЛ/СНІД, що дозволило, зберігаючи певні елементи існуючої системи спеціалізованої допомоги, ввести до неї і функціонально поєднати між собою як нові структури, так і їх нові функції: на першому рівні – дільничні лікарні, лікарські амбулаторії, амбулаторії сімейних лікарів з визначенням функцій щодо медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції з залученням до профілактичної роботи вчителів загальноосвітніх шкіл, підприємств і установ різних форм власності; на другому рівні – спеціалізованих закладів медико-соціальної допомоги хворим на СНІД в термінальних стадіях та спеціалізованого будинку дитини і на кожному рівні – недержавні організації. У навчальних закладах I-IV рівнів акредитації забезпечити підготовку кадрів для надання медичної допомоги з ВІЛ/СНІД.

2. Встановлено неухильне зростання рівня вперше зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції з 1,62±0,19 на 100 тис. населення у 1995 р., до 57,06±1,10 на 100 тис. (р<0,01) населення у 2003 році зі зміною статевого спектру ВІЛ-інфікованих (20,00±4,0% жінки, 80,00±4,0% чоловіки у 1987 році і 36,43±0,87% та 63,57±0,87% відповідно у 2003 році), з ураженням всіх вікових категорій та зміною переважних шляхів передачі ВІЛ-інфекції: парентерального з 85,12% до 51,48%, статевого з 9,70% до 44,14%, від ВІЛ-інфікованої матері до дитини з 0,21% до 0,71% відповідно у 1987 та 2003 роках. Незалежно від коливань кількості вперше зареєстрованих ВІЛ-інфікованих, неухильно зростає кількість померлих ВІЛ-інфікованих, яка в 2003 р. склала 632 особи з рівнем смерті 31,25±0,96% померлих через рік після встановлення факту інфікування.

3. Встановлено, що на регіональному рівні недостатня увага приділяється виконанню “Декларації відданості справі боротьби з ВІЛ/СНІД”, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН в 2001 р. Програми профілактики ВІЛ/СНІД мають лише 76,20% державних та 12,50% приватних установ та підприємств, тільки 18,00% із них відповідають вимогам ЮНЕЙДС. Вчителі загальноосвітних шкіл не підготовлені до проведення освітньої роботи з профілактики ВІЛ/СНІД на основі життєвих навичок, а в шкільних програмах на дану роботу виділяється лише по 2 години на рік, при 30 необхідних; надання підліткам необхідної інформації починається тільки з 7 класу. Молоді люди, які ознайомлені з питаннями профілактики ВІЛ/СНІД, складають 22,25±2,08% шкільної, студентської молоді. Питома вага споживачів ін’єкційних наркотиків, що прийняли для себе поведінку, яка знижує рівень передачі ВІЛ, складає 37,32±2,58% серед усіх споживачів.

4. Показано, що існуюча система надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД не повністю задовольняє потреби 86,91±1,95% хворих, 88,37±4,89% членів сімей ВІЛ-інфікованих та 63,52,48% медичних працівників, що їх обслуговують. 83,72±5,63% померлих від ВІЛ/СНІД в термінальній стадії не одержали спеціалізованої медичної допомоги. На першому рівні надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД та профілактики ВІЛ/СНІД не залучаються сімейні лікарі; 90,27±2,76% із них зазначили, що не готові до даної роботи, це також зазначили 83,40% медичних працівників стаціонарних та поліклінічних підрозділів закладів охорони здоров’я.

5. Встановлена висока ефективність діяльності недержавних організацій у питаннях проведення профілактичної і, в першу чергу, інформаційно-просвітницької роботи у сфері профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції та психологічної, медичної і правової підтримки ВІЛ-інфікованих і членів їх сімей, а також реабілітації ВІЛ-інфікованих вказує на можливість запровадження практики державних соціальних замовлень недержавним організаціям в частині надання певних видів послуг з питань ВІЛ/СНІД.

6. Доведена першочергова значимість при формуванні моделі безпечної поведінки, скерованої на попередження ВІЛ-інфікування, принципу пріоритету сім’ї, як основного об’єкту профілактичної роботи. Перевагами цього принципу є можливість вчасного початку інформаційно-просвітницької роботи, охоплення населення всіх віко-статевих груп, реалізація індивідуального підходу до кожної особи та безперервність профілактичної роботи. Провідна роль у реалізації принципу пріоритету сім’ї приділяється сімейному лікарю, який для вирішення конкретних питань, пов’язаних з ВІЛ/СНІД на рівні сім’ї залучає до співпраці ті чи інші елементи запропонованої якісно нової моделі надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД.

7. Ефективність запропонованої системи медичної допомоги, включаючи профілактичні заходи, з ВІЛ/СНІД підтверджується позитивною оцінкою моделі експертами.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

З метою подальшого удосконалення роботи з профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції та надання медичної допомоги хворим на СНІД вважаємо за доцільне рекомендувати:

1. Верховній Раді України:

1.1. Запровадити щорічні парламентські слухання щодо ситуації з ВІЛ/СНІД в Україні.

2. Кабінету Міністрів України:

2.1. Здійснити заходи щодо розробки та запровадження державної комплексної міжгалузевої програми статевого виховання населення України.

2.2. У вищих педагогічних навчальних закладах освіти III-IV рівнів акредитації забезпечити підготовку спеціалістів з питань профілактики ВІЛ/СНІД на основі життєвих навичок.

2.3. Запровадити механізм фінансування з державного бюджету соціального замовлення неурядовим ВІЛ-сервісним організаціям щодо надання соціальних послуг із профілактики захворюваності на ВІЛ/СНІД, догляду та підтримки людей, що живуть із ВІЛ/СНІД..

3. Міністерству охорони здоров’я України:

3.1. Визначити обсяги ПМСД з питань ВІЛ/СНІД та забезпечити підготовку до неї сімейних лікарів та сімейних медичних сестер.

3.2. Внести зміни до планів та програм додипломної та післядипломної підготовки за всіма спеціальностями в закладах III-IV рівнів акредитації з включенням питань надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД і проведення профілактики розповсюдження ВІЛ-інфекції.

3.3. Здійснити заходи щодо відкриття закладів медико-соціальної допомоги для хворих на СНІД в термінальних стадіях.

СПИСОК РОБІТ,ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1.

2.

3.

У періодичних фахових виданнях, затверджених ВАК України:

1.

2.

3.

4.

5.

У інших наукових виданнях:

1.

2.

3.

4.

5.