Східноукраїнський національний університет

імені Володимира Даля

Болотських Михайло Васильович

УДК 94(477):349.4:631.95+364.6 “1990/2005”

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ: ЕКОЛОГО-СОЦІАЛЬНІ УМОВИ РЕАЛІЗАЦІЇ В ІСТОРИЧНОМУ КОНТЕКСТІ

(90-і рр. ХХ ст. – 2005 р.)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Луганськ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі всесвітньої історії Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник | доктор історичних наук, професор

Михайлюк Віталій Павлович,

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля,

завідувач кафедри всесвітньої історії

Офіційні опоненти: | доктор історичних наук, професор

Каденюк Олександр Степанович,

Подільський державний аграрно-технічний університет, завідувач кафедри історії,

соціології і політології

кандидат історичних наук, доцент

Коломієць Сергій Сергійович,

Національний аграрний університет, завідувач кафедри історії України

Провідна установа: | Чернігівський державний педагогічний університет ім.Т.Г.Шевченка, кафедра історії України, Міністерство освіти і науки України, м.Чернігів

Захист відбудеться 27.06.2006 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.04 у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв.Молодіжний, 20 а, корпус І, аудиторія 241.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (91034, м.Луганськ, кв.Молодіжний, 20 а)

Автореферат розіслано 25.05.2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В.Довжук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми дослідження. Безпека країни, життєдіяльність, добробут, здоров'я людей залежать не тільки від характеру державного устрою, політики певного уряду, розвитку народного господарства, а й від екологічної ситуації, тобто від гармонійності та оптимальності взаємовідносин у багатоплановій системі “суспільство - природа”. На зламі ХХ-ХХІ століть виникли певні чинники прояву екологічної катастрофи, що поставила під загрозу існування людини як біологічної істоти. Особливо це стосується України, молодої незалежної держави, яка, по-перше, проголосила у своїй Конституції 1996 р. найвищою соціальною цінністю саме людину; по-друге, переживає наслідки найбільшої у світі техногенної Чорнобильської катастрофи.

Еколого-соціальна ситуація, таким чином, зумовлюється обставинами як природного характеру, так і діяльністю суспільства у виробничій сфері. На її стан впливає державна екологічна політика — складова частина соціально-економічної та науково-технічної політики суспільства і держави, що спрямована на охорону навколишнього середовища, раціональне використання та відновлення природних ресурсів, зберігання і розвиток довкілля для забезпечення нормальної життєдіяльності й екологічної безпеки сучасних і майбутніх поколінь. Її здійснення пов'язане з обмеженнями у розвитку природних і суспільних територіальних систем на всіх рівнях – від глобального до локального.

Багатоплановою є екологічна функція аграрної політики. Вона спрямована на: а) припинення деекологізації сільськогосподарського виробництва і ліквідацію надміру шкідливих наслідків, нанесених галузі внаслідок недопустимо тривалого нехтування вимогами охорони навколишнього середовища, особливо в частині охорони грунтів, припинення ерозійних процесів, хімічних забруднень; б) забезпечення збільшення обсягів екологічно чистої сільськогосподарської продукції.

Екологічна функція аграрної політики своєрідно виявляється в процесі здійснення земельної реформи, основою якої є утвердження різних форм власності та господарювання на принципах ринкової економіки.

Зміни у правовому становищі громадян, які стали господарями земельних ділянок, аналізує соціальна екологія, що досліджує суспільно-історичні взаємовідносини людини і природного середовища в аспекті закономірностей становлення і розвитку суспільства. Саме соціологи і науковці-аграрії провели ряд досліджень щодо екологічної функції аграрної політики та впливу екологічної ситуації на розвиток сільськогосподарського виробництва в процесі здійснення земельної реформи.

У проявах стану екологічної ситуації та здійсненні державної екологічної політики в Україні виявилися певні етапи, зумовлені не тільки природно-кліматичними умовами, а й законодавчо-нормативними актами та характером організаційних заходів щодо їх здійснення. У загальних працях, присвячених екології та здійсненню реформ в агропромисловому комплексі є окремі фрагменти з цього питання. Однак й досі нема завершених комплексних історичних досліджень з проблеми.

Розгляд основних аспектів еколого-соціальних умов здійснення реформ в аграрному секторі економіки має не тільки суто теоретичний, але й практичний виміри. Цим і обумовлюється актуальність обраної теми дослідження.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є розділом комплексної проблеми, що розробляється кафедрами всесвітньої історії та історії України Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, зокрема в підтемі “Розвиток української державницької ідеї та її історичне втілення” (номер реєстрації ГН – 49А – 99).

Об'єктом дослідження є еколого-соціальні аспекти здійснення земельної реформи в Україні у 90-х роках XX – на початку XXI століття.

Предметом дисертаційного дослідження є діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських екологічних об'єднань, що спрямована на здійснення еколого-соціальної політики в умовах реалізації земельної реформи та заходів, що підвищують безпеку сільськогосподарського виробництва

Територіальні межі охоплюють усі регіони сучасної України.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи становлять 90-ті роки XX століття – 2005 рік, коли визначалися та здійснювалися заходи щодо поліпшення екологічної ситуації в Україні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі широкої джерельної бази, в тому числі аналізу вперше введених у науковий обіг документів, дослідити взаємовплив стану екологічної ситуації і розвитку аграрної сфери економіки України у 90-х роках XX - на початку XXI століття у соціальному вимірі; розкрити суть та напрями діяльності державних, місцевих та інших органів і установ у вирішенні еколого-соціальних проблем сільського населення України.

Для реалізації поставленої мети поставлені конкретні завдання дослідження:

-

-

-

-

-

-

-

-

-

-

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першою спробою комплексного наукового дослідження діяльності органів державної та місцевої влади в умовах змін правових пріоритетів у еколого-соціальному вимірі здійснення земельної реформи при постійно зростаючому людському факторі та підвищенні соціальної активності населення.

На основі всебічного аналізу широкого кола виявлених архівних документів, матеріалів періодичної преси та спеціальних публікацій з проблеми в дисертації дістало подальшого розвитку: 1) дослідження сучасного наукового стану розробки проблеми; 2) систематизація нормативно-правової бази щодо дотримання екологічних вимог при використанні земельних ресурсів, в тому числі охарактеризовано у правовому вимірі ступінь врахування соціального чинника на різних етапах проведення земельної реформи; 3) аналіз документів та праць спеціалістів з проблем екології, в яких відображені правові засади та рекомендації науково-методичного характеру щодо дотримання вимог екологічного законодавства в організації сільськогосподарського виробництва; 4) шляхи удосконалення діяльності як центральних органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування у вирішенні екологічних проблем на селі, причому визначено зміну рівня уваги цих органів влади до стану здоров'я пересічного селянина, який мешкав у екологічно забрудненій місцевості протягом досліджуваного періоду, заходи з покращення не лише екологічної ситуації на селі, але й матеріального становища сільського населення, пільгової політики тощо; 5) сучасне бачення позитивних та негативних змін екологічного характеру та особливостей їх прояву в ході земельної реформи на екологічний стан сільської місцевості; 6) визначення місця громадських екологічних об'єднань в боротьбі за збереження чистоти навколишнього природного середовища, усунення негативних моментів у цій справі, ролі цих структур у впливі на збільшення соціальних пільг сільському населенню.

Методологічною основою дисертації є комплексне, всебічне дослідження проблеми на основі принципів історизму, об'єктивності, цілісного підходу в історії. Концептуальні засади роботи ґрунтуються на основі історичної науки, соціології, соціальної екології, екології тощо. При написанні дисертації широко використовувалися традиційні методи дослідження: проблемно-хронологічний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний, системно-структурний, метод періодизації, верифікації історичних джерел та відбору статистичної інформації.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання основних висновків і положень при викладанні історії України у вищих навчальних закладах і загальноосвітніх школах, спеціальних курсів з проблем екології, при розробці та впровадженні прогресивних технологій у сільськогосподарське виробництво, у системі перепідготовки та підвищення кваліфікації, при подальшому вивченні проблем захисту навколишнього природного середовища як умови збереження і зміцнення здоров'я громадян.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалась на кафедрі всесвітньої історії та науково-методичному семінарі у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля. Окремі положення й аспекти дослідження пройшли апробацію на всеукраїнській та регіональних науково-практичних конференціях.

Публікації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 4-х фахових публікаціях (без співавторів).

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (173 сторінки – основний текст), списку використаних джерел та літератури (252 найменування на 20 сторінках) і додатків (4 сторінки).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, конкретизуються об'єкт і предмет дисертації, хронологічні та територіальні межі, визначаються мета та основні завдання, наукова новизна, методологічна основа дисертації, практичне значення, містяться відомості про структуру й обсяг роботи.

Перший розділ – “Джерела та історіографія проблеми” – присвячено аналізу джерельної бази та літератури за темою дослідження.

Підрозділ 1.1. – “Джерельна база дисертації”. Відповідно до мети і завдань дослідження вивчена та сформована джерельна база.

Найбільш значущими, на наш погляд, виступають документи Центрального державного архіву вищих органів влади України (фонд 5233, опис 1 адміністрації Президента України за 90-і рр.: справи 180, 232, 394, 412 ; фонд Р-1, опис 22 – документи Верховної Ради України: справи 1919-1928, 1941, 1954, 1974-1978; опис 16, справи 4670-4673, 4767, 4789-4802, 4866-4877). Цінність цієї групи архівних матеріалів полягає, насамперед, у виявленні механізму прийняття рішень законодавчого характеру, багатоваріантності проектів і пропозицій, що пропонувалися в ході обговорення.

Досить важливим архівним джерелом виступають матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань України. У науковий обіг введені документи двох груп джерелоутворюючих установ та організацій. По-перше, це справи фонду 1, опису 32, що містять інформаційні записки, довідки до ЦК Компартії України, Ради Міністрів УРСР, Київського обкому Компартії України, які датуються початком 90-х років і присвячені питанням про стан атомних електростанцій України, про визначення Київської області зоною екологічного лиха з відповідним статусом, звернення до ЦК Компартії України районних комітетів партії, голів селищних та сільських рад, голів колгоспів, директорів радгоспів, секретарів парткомів окремих господарств АПК з різних областей України з питань екології, розвитку сільського господарства та соціальних пільг сільського населення. По-друге, це документи тих політичних партій, що утворилися і діють у пострадянському просторі (фонди 270, 271, 272).

Автор дослідив ці документи, але оцінював їх не з політичної, а з історико-конкретної точки зору; враховував, що при їх формуванні відчувався ідеологічний пріоритет.

Використані документи фондів державних та поточних обласних архівів обласних рад та облвиконкомів, селищних та сільських рад Дніпропетровської, Житомирської, Київської, Луганської та інших областей.

Аналізувалися й документи поточних архівів відомчих установ та організацій – Міністерства агрополітики, Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства охорони навколишнього природного середовища, ряду інститутів Української академії аграрних наук, Національного аграрного університету, громадських екологічних об'єднань.

До джерельної бази відносяться законодавчі і нормативні акти органів державної влади, опубліковані у Відомостях Верховної Ради України, офіційних вісниках України, багатотомному виданні “Закони України”, часописах “Урядовий кур'єр”, “Голос України”, “Сільські вісті”, “Агробізнес”, науково-екологічних журналах “Зелений світ”, “Рідна природа”.

Ряд законодавчих і нормативних актів, в яких є положення щодо екологічної політики, опубліковані у спеціальних виданнях, в тому числі з екологічної проблеми в агропромисловому комплексі.

Джерелознавчий характер мають ряд документів законодавчо-нормативного характеру. Це, насамперед, загальнодержавні програми вирішення економічних і соціальних проблем, в яких містяться конкретні факти та зведені дані про стан екологічної ситуації в певних регіонах та в Україні в цілому, про її вплив на демографічну обстановку, стан розвитку відповідних галузей народного господарства, здоров'я, умови праці, добробут людей.

Новим джерелом постали електронні документи обласних державних і самоврядних органів, що розміщені на відповідних web-сайтах. Вони сприяли вивченню теми дослідження, а також враховано те, що вони мають ознайомлюючий інформаційний зміст і несуть дороговказний характер для подальших наукових пошуків.

Комплексне використання різноманітних джерел дозволило проаналізувати особливості та стан екологічної ситуації в Україні, заходи щодо її поліпшення, форми організаційної діяльності органів державної влади та громадських об'єднань, що спрямовані на покращення екологічних умов розвитку сільськогосподарського виробництва.

Підрозділ 1.2. – “Історіографія досліджуваної теми”.

У дисертації вивчена і проаналізована значна кількість праць, що своїм змістом перетинаються з темою дослідження. Ці праці поділено на сім груп.

Першу групу праць складають публікації з питань становлення і розвитку громадянського суспільства, статусу і діяльності політичних партій та громадських об’єднань, в яких розкриваються проблеми екології (Угрин Л.Я. Екологічний рух України: особливості і тенденції розвитку // Вісник Львівського університету. Серія суспільних наук. Вип. 30. – Львів: Світ, 1992; Базовкіна С., Кремень В. Партії та громадські об’єднання України. – К.: Либідь, 1992; Угрин Л.Я. Екологічні організації, рухи та партії в системі суспільних об’єднань України. – Дис... канд. політ. наук. – Львів, 1994; Государство и природа. – Симферополь: Крымская ассоциация “Экология и мир”, 1999; Розбудова громадянського суспільства в Україні (історико-політичне дослідження) // Л.Ю. Беренштейн, П.П. Панченко, О.П. Реєнт, С.С. Коломієць та ін. – К.: Інститут історії України НАНУ, 1999; Екологічні проблеми розбудови громадянського суспільства в Україні. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2000; Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади та соціокультурні передумови демократичних трансформацій в Україні. – Львів: “Червона калина”, 2002; Моргун В.А. Суспільно-політичні проблеми розбудови громадянського суспільства в незалежній Україні: історичний аспект. – Донецьк, 2004 та ін.)

До другої групи віднесені дисертаційні дослідження з проблем розвитку агропромислового комплексу і здійснення аграрної та земельної реформ (Кропивко О.М. Громадські об’єднання України в реформуванні аграрного сектора АПК (1991-1995 роки). – Дис...канд. іст. наук. – К., 1997; Кравчик Г.Г. Соціальний розвиток українського села в 60-80-ті рр. ХХ ст. – Дис... д-ра іст. наук. – Дніпропетровськ, 2002; Живора С.М. Аграрна реформа в Україні (1991-2001 роки). – Дис...канд. іст. наук. – Запоріжжя, 2002; Корнієнко В.В. Здійснення земельної реформи в Україні (1990-2002 pp.): історичні уроки та наслідки. – Дис... канд. іст. наук. – Луганськ, 2003 тощо). Вони дають загальне уявлення про проблеми переходу сільськогосподарської галузі на рейки ринкової економіки, етапи, форми і методи здійснення цього процесу. Визначена мета та завдання цих досліджень не торкалися проблем еколого-соціального плану, але в них розглянуті питання соціального розвитку сучасного села.

Третю групу становить широке коло публікацій, що досліджують загальну екологію і причини поглиблення кризових явищ в Україні та подають деякі рекомендації практичного плану стосовно ліквідації наслідків екологічних катастроф (Шибко В.Я. Экология и политика. – К.: Либідь, 1991; Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань. – К.: Либідь, 1997; Корсак К., Плахотник О. Основи екології. – К.: МАУП, 2000; Крисаченко В.С., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку. – К., 2002; Шмандій В.М., Солошич І.О. Управління природоохоронною діяльністю. – К., 2004 тощо).

До четвертої групи відносяться публікації з проблем сільськогосподарської екології. Вони поділяються на загальні (Сільськогосподарська екологія // Макушко B.C., Мельничук Д.О., Вальвас B.C. – К.: Урожай, 1991; Научные основы экологического земледелия // Круть В.М., Фесенко Г.Г., Шикуль Н.К. и др. – К.: Урожай, 1995; Царенко О.М. Еколого-економічні проблеми розвитку агропромислового виробництва. – К., 1998; Мордвінов О.Г. Природокористування в аграрній сфері перехідної економіки України. – Ніжин, 2000 тощо) і конкретні (Болотских М.В. и др. Особенности распространения тяжелых металлов, микро- и радиоактивных элементов в ландшафтах Донбасса. – Луганск: ОАО “ЛОТ”, 2004; Влияние технологических особенностей на предупреждение кризисных ситуаций в земледелии (в условиях бассейна реки Северский Донец) // Ю.И. Усатенко, М.В. Орешкин, М.В. Болотских, А.И. Денисенко, Н.А. Зеленский. – Луганск: Глобус, 2005; Совершенствование технических средств обработки почвы как фактор предотвращения катастрофических ситуаций в земледелии // М.В. Орешкин, В.Е. Кириченко, М.В. Болотских, В.А. Белодедов. – Луганск: Глобус, 2006), що дають уявлення про стан та специфічні екопроблеми в аграрній сфері.

П’ята група публікацій, що аналізується, відноситься до категорії еколого-філософських і еколого-економічних (Екологічно-економічні аспекти формування ресурсного потенціалу (АПК) // Ред. Тихонов АГ. – К., 1995; Трегобчук В.М., Сорока Н.М., Крисанов Д.Ф. Екологічні аспекти аграрної політики // Сучасна аграрна політика: проблеми становлення. – К., 1996; Алексеенко И.Р., Кейсевич Л.В. Последняя цивилизация ?: Человек. Общество. Природа. – К., 1997; Трегобчук В. Регіональні аспекти екологічної політики у сфері аграрного природокористування і охорони навколишнього середовища // Економіка України. – 1999. - № 12; Стан екології земельних ресурсів України // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Збірник наукових праць. Випуск третій. – К.: Інститут історії України НАН України, 2001; Крисаченко B.C., Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика. Концептуальні засади сучасного розвитку. – К., 2002).

Шосту групу становлять публікації з питань зовсім молодої науки – соціальної екології (Адаменко О.М Соціальна екологія. – Івано-Франківськ, 1999; Соціальна екологія // За ред. Л.П. Царика. – Тернопіль, 2002; Салтовський О.І. Основи соціальної екології. – К., 2006 тощо). Ці науково-методичні здобутки дають можливість зрозуміти фундаментальні причини суперечності між суспільством та природою, що породили сучасну глобальну екологічну кризу та можливості її подолання.

Особливу сьому групу займають дослідження вчених-істориків (Алексієвець М.О. Екологічний рух в Україні (історичний аспект). – Дис... канд. іст. наук. – Чернівці, 1993; Добробог Л.М. Діяльність державних установ і громадських об’єднань Донбасу по охороні навколишнього природного середовища. 1986-1992 роки. – Дис...канд. іст. наук. – Донецьк, 1994; Васюта С.І. Соціально-екологічні проблеми України (70-90-ті pp.). – Дис...д-ра іст.наук. – К., 1996; Ковпак Л.В. Соціально-побутові умови життя населення України в другій половині ХХ ст. (1945-2000 рр.). – К.: Інститут історії України НАНУ, 2003). Ці дослідження мають як свої здобутки, так і вади. Серед перших – вивчення проблем, що піднімалися у перших проаналізованих шести групах досліджень, не у статиці, а в динаміці. Друге стосується підходів, які потребували від авторів більш технологічних, ніж історичних підходів у силу потреб переломного періоду 80-90-х pp. XX ст. Більш того, ці праці стосувалися саме загальних еколого-соціальних проблем, не виокремлювали аграрну галузь.

Певні аспекти досліджуваної теми в межах першої половини 90-х рр. ХХ ст. висвітлені у докторській дисертації С.І. Васюти “Соціально-екологічні проблеми України. 70-90-х рр.”, який переслідував мету дослідити політичні та соціально-економічні проблеми генезису кризового стану природного середовища України внаслідок посилення негативного антропотехногенного впливу на нього протягом 70-90-х рр. ХХ ст.

Таким чином, стислий аналіз здобутків попередників дозволяє дійти висновків: тема є багатоаспектною, торкається найголовнішого – буття людини; підняті в даній роботі проблеми знайшли досить об'ємне відображення у спеціальній літературі; розпочали загальний науковий пошук вивчення еколого-соціальних питань вчені історики; виникла нагальна потреба дослідити означені проблеми і в суто аграрній сфері.

Другий розділ – “Трансформація законодавчо-нормативної бази еколого-соціального аспекту земельних відносин” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. – “Зміни в правовому режимі дотримання екологічних вимог при використанні земельних ресурсів” – аналізуються нормативно-правові документи, які регулювали втручання людини у навколишнє природне середовище України і, насамперед, стосувалися охорони земельних ресурсів, а також сприяли відтворенню відновлюваних природних ресурсів, широкому використанню новітніх технологій та ліквідації сукупної дії факторів, що негативно впливали на екологічну обстановку при використанні земельних ресурсів.

Автором проаналізовані етапи змін законодавчо-нормативної бази екологічного аспекту земельних відносин, зокрема документи, що відображали завдання, напрямки та особливості реалізації земельної реформи, котрі містили дані з дотримання екологічних вимог, оскільки у 90-і pp. XX ст. – на поч. XXI ст. екологічне право, що інтегрувало природноресурсові відносини, стало пріоритетним напрямком державної політики.

Дослідник розділяє прийняті законодавчі та нормативні акти, в яких відображений екологічний аспект земельної реформи, на три етапи.

Перший етап розпочався прийняттям Декларації про державний суверенітет (1990 р.) і тривав до прийняття Конституції (1996 р.). В Декларації були закладені засади земельної реформи. В ній зазначалося, що Україна “... самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території республіки та порядок використання природних ресурсів”. Особливості регулювання відносин природокористування та охорони навколишнього середовища висвітлено у Законі “Про економічну самостійність Української РСР” (1990 p.). Дослідник надав оцінку виконання Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.) і дійшов висновку, що в Україні завдяки цьому Закону частково було компенсовано негативну дію шкідливих забруднень, що важливо для відтворення і збереження довкілля. Наступним кроком стало прийняття Верховною Радою України постанови “Про земельну реформу”. У постанові акцентувалася увага на раціональному використанні та охороні земель. Відтепер всі землі України оголошено об'єктом земельної реформи, а у жовтні 1991 р. затверджено концепцію роздержавлення і приватизації землі. Крім того, автор проаналізував екологічний аспект прийнятих Законів України “Про природно-заповідний фонд” (1992 р.), “Про економічну експертизу” (1995 р.), “Про пестициди і агрохімікати” (1995 p.), Кодексу про надра (1994 р.) тощо.

Загалом зазначається, що протягом першого етапу було прийнято низку законів та постанов, в яких визначалися принципи та заходи дотримання екологічної безпеки при проведенні земельної реформи. Стверджується, що у 1991–1996 pp. в умовах перехідного періоду, незважаючи на економічні та соціальні труднощі, влада враховувала нагальну необхідність покращення у країні екологічної ситуації і особливо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи.

Другий етап тривав з моменту прийняття Конституції України (1996 р.) до січня 2002 p., коли набрав чинності новий Земельний кодекс України. Підкреслюється, що вирішення проблеми екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи було головним завданням держави, що відображено у Конституції України (статті 16, 41). Саме Основний Закон визначав, що людина, її життя і здоров'я, безпека в Україні є найвищою соціальною цінністю. Відповідно до цього положення Конституції дисертантом надано оцінку законодавчої бази другого етапу екологічної політики в Україні і розкрито змістовну спрямованість Законів “Про рослинний світ” (1999 р.), “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” (2000 р.), “Про тваринний світ” (2001 р.) тощо. Зроблено висновок про те, що у 1996–2001 pp., незважаючи на значну кількість прийнятих законів, кодексів, постанов, інструктивних та нормативних документів з екологічної безпеки, значних зрушень у цьому питанні на практиці не відбулося, що було пов'язано із труднощами переходу України до ринкової економіки.

Третій етап розпочався в 2002 р. і триває досі. У дослідженні висвітлюються основи організації здійснення контролю за використанням і охороною землі та заходи щодо забезпечення раціонального використання і відтворення природних ресурсів та охорони довкілля, викладених у Законах України “Про охорону земель” та “Про державний контроль за використанням та охороною земель” (2003 p.), зокрема аналізуються основні принципи державної політики у сфері охорони земель. Автор зауважує, що протягом 2002–2005 pp. до Земельного і Лісового кодексів, відповідних нормативних актів були внесені суттєві зміни, які більш чітко визначили суть екологічної політики в аграрній сфері економіки України.

Об'єктивно виникли умови і стала нагальною потреба у розробці загальнодержавної програми з вирішення питання подолання наслідків Чорнобильської катастрофи. Автор погоджується з провідними вченими і політиками, які почали розробляти таку програму з метою покращення екологічної ситуації у державі.

Отже, протягом третього етапу законодавчо-нормативні документи зазнали вагомих змін у бік підвищення уваги державної влади до екологічних проблем та зростання контролю з її боку за додержанням екологічного законодавства. Крім того, автор вказує на врахування владою у законах з екологічної політики положень документів відповідних міжнародних органів протягом всього досліджуваного періоду. Верховна Рада України ратифікувала ряд міжнародних актів з проблем екології.

У підрозділі 2.2 — “Зростання соціального спрямування основних етапів земельної реформи” – дається оцінка змін соціальної спрямованості у законодавчо-нормативній базі у процесі реалізації земельної реформи.

Дослідник виділяє три етапи зростання соціального спрямування у відповідності до змін у правовому вимірі дотримання екологічних вимог при використанні земельних ресурсів. Це пояснюється і тим, що переважна більшість документів, проаналізованих у підрозділі 2.1. мали також і соціальний аспект. На першому етапі – соціальна спрямованість відображена у Декларації про державний суверенітет (1990 р.), у якій зазначалося, що “Українська держава дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молоде покоління”. Про захист життя і здоров'я населення, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи викладено у Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища”. Автор аналізує сформульовані у документі екологічні права та обов'язки громадян. В аграрному законодавстві України, починаючи з 1990 p., відбулися зміни щодо зростання в них соціального аспекту і орієнтація законів перш за все на людину. Прийнято низку законів, які стосувалися вирішення соціальних питань у ході земельної реформи, серед яких Земельний кодекс України (1990 p., 1992 p.), Закони України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України” (1990 p., 1993 р.), “Про власність”, “Про колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про підприємства в Україні”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” (1994 р.). В цих документах визначалася пріоритетність розвитку соціальної інфраструктури села, спрямування демографічної політики на зміну міграційних процесів на користь села, створення умов для приросту сільського населення, розвитку сім'ї, підготовки кваліфікованих спеціалістів для сільського господарства, підкреслювалася необхідність задоволення соціальних, культурно-освітніх і побутових потреб селян.

Другий етап, розпочатий прийняттям Конституції України, юридично закріпив за громадянами права і свободи, проголосивши людину найвищою соціальною цінністю (стаття 3). У дисертації зазначається, що із прийняттям Основного Закону виникла потреба переглянути Земельний кодекс України, оскільки він суперечив новій Конституції. Автор пояснює це докорінними реформами у виробничих відносинах, які відбулися в результаті змін форм власності і господарювання в аграрній сфері економіки.

Протягом другого етапу владні структури перебували у пошуку шляхів вирішення соціальних проблем у ході проведення земельної реформи, але, як вважає автор, в Україні ще не було усвідомлено виняткову роль людини, остаточно не сформульовано громадянські інститути як органи безпосередньої демократії і волевиявлення громадян, відсутні механізми, що оптимізували б взаємодію науковців, владних структур і громад.

Третій етап розпочався прийняттям нового Земельного кодексу та інших нормативних актів, у яких принципово підкреслювався соціальний фактор при вирішенні проблем земельної реформи. Аналізується рівень врахування соціального фактору у Законі України “Про пестициди і агрохімікати” (2005 p.). Визначалися як пріоритетні для вирішення соціальних проблем на селі Укази Президента України: “Пріоритетні напрямки державної політики щодо прискорення вирішення соціальних проблем на селі” та “Комплексні заходи для поліпшення медичного обслуговування сільського населення на 2002–2005 pp.” (2002 p.), “Про проведення в Україні у 2004 р. Року сім'ї”.

Протягом третього етапу було прийнято ряд програм зі створення найбільш сприятливих умов життя населення в тому числі й сільського. Серед них: Програма “Українська родина”, “Національна програма патріотичного виховання населення, формування здорового способу життя, розвитку духовності та зміцнення моральних засад суспільства”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю” тощо. Розкривається соціальна спрямованість у проекті “Загальнодержавної програми подолання наслідків Чорнобильської катастрофи на 2006–2010 роки”, яка почала розглядатися у відповідних комітетах Верховної Ради ще з середини 2005 р. Автор відмічає як позитивне піклування держави щодо збереження здоров'я осіб, які постраждали внаслідок катастрофи, протирадіаційного захисту населення тощо. Протягом досліджуваного періоду висвітлюються соціальні проекти ПРООН в Україні, серед яких домінували “Сталий захист людини”, “Екологічні мережі”, “Створення Регіонального екологічного центру”, “Українська ініциатива з охорони здоров'я” тощо. Підкреслюється, що виконання соціальних програм і проектів спрямовувалося на стале зростання добробуту і захисту людини.

Зроблено висновок про те, що протягом 90-х років XX ст. – 2005 р. відбувалося поступове зростання еколого-соціального спрямування здійснення земельної реформи, проте законодавство з цього питання досі має вади і потребує ретельного перегляду. У відповідності до Конституції України людина повинна стати найвищою соціальною цінністю не тільки юридично, але й фактично, для чого необхідне вдосконалення механізму контролю за виконанням прийнятих законодавчо-нормативних документів.

Третій розділ – “Заходи державної виконавчої та самоврядної влади із забезпечення екологічної безпеки на селі” – складається з двох підрозділів.

Підрозділ 3.1. — “Діяльність уряду, державних адміністрацій з усунення екологічних катаклізмів у сільській місцевості”.

Автор аналізує причини та передумови погіршення екологічної ситуації в аграрному секторі економіки. Чинники останніх містяться, по-перше, у прорахунках, допущених під час проведення земельної реформи в Україні (нераціональне використання сівообігів, збільшення обсягу використання шкідливих засобів захисту рослин та незадовільної якості мінеральних добрив); по-друге, у погіршенні екологічної ситуації в результаті Чорнобильської катастрофи та інших техногенних катастроф на виробництвах; по-третє, у суто природних катаклізмах, що періодично відбуваються в окремих регіонах держави (пов’язаних із змінами погодних умов, зсувами ґрунтів тощо).

Дослідником аналізуються постанови, рішення Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АРКрим, програми державних органів з екологічної безпеки, діяльність спеціальних державних служб, комісій, центрів з проблем екології. Розкривається зміст розроблених дійових заходів щодо подальшого розвитку агропромислового комплексу і забезпечення екологічної безпеки. Надається оцінка діяльності утвореного у 1991 р. Міністерства охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди), визначаються його повноваження, функції та завдання. З'ясовується функціонування Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, а також департаменту охорони природи при Міністерстві аграрної політики. Досліджується робота Головної державної інспекції з карантину рослин України, Державного управління екології та природних ресурсів областей та Державної екологічної інспекції. Простежується роль державної санепідслужби у вирішенні проблем екологічної безпеки. Показується призначення та заходи Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів та радіології, який був підвідомчий Кабінету Міністрів України.

Дослідник акцентує увагу на тому, що зазначені установи діяли у відповідності до розроблених програм та рекомендацій у сфері охорони природи Українською академією аграрних наук, зокрема Інститутом агроекології та біотехнології, який розробляв Концепцію еколого-збалансованого розвитку агросфери держави, підкреслюючи їх високу роль у подоланні екологічних труднощів у процесі реалізації земельної реформи.

Значна увага приділена аналізу діяльності обласних та районних державних адміністрацій. Наведені і узагальнені матеріали про заходи, що реалізовувалися цими органами в різних регіонах України з еколого-соціальних питань; визначено негатив та позитив, специфічне і загальне цього процесу.

Дослідження свідчить, що держава не тільки визначала суть, напрями, завдання екологічної політики, а й забезпечувала здійснення при постійно зростаючій увазі та активній роботі державних органів з екологічної безпеки на селі протягом усього досліджуваного періоду. Проведений аналіз сучасного екологічного стану в регіонах показав, що негативні процеси тривають і зупинити їх поки що не вдається. Незважаючи на підвищення уваги з боку держави до означеної галузі водночас відчувається деяка декларативність.

У підрозділі 3.2. – “Піклування органів місцевого самоврядування про екологічно чисте середовище” – визначається роль органів місцевого самоврядування у здійсненні державної екологічної політики. Значна увага приділена розкриттю досвіду їх роботи. Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (1997 р.) розкриваються повноваження сільських, селищних та місцевих Рад народних депутатів у галузі використання і охорони землі, інших природних ресурсів, навколишнього середовища. З'ясовуються їх контролюючі функції у вказаних вимірах, компетенції та завдання.

Автором наводяться конкретні приклади активної діяльності органів місцевого самоврядування з проблеми екологічної безпеки, особливості впровадження програм з проведення протирадіаційних заходів, підвищення родючості ґрунтів, з використання прогресивних технологій розвитку сільськогосподарського виробництва, системного використання мінеральних і хімічних добрив. Надається оцінка не лише ініціативно-контролюючій функції місцевих Рад, але й особливостям забезпечення їх неухильного здійснення в різних регіонах країни.

Серед головних висновків, яких дійшов дослідник у розділі, є посилення розмежування функцій держави і самоврядних органів влади, насамперед, у вирішенні еколого-соціального розвитку регіонів, яке в перспективі може стати базовим у матеріальному забезпеченні вирішення еколого-соціальних питань на селі.

У четвертому розділі – “Громадський екологічний рух в сучасній Україні” – розкривається сутність реалізації соціальної політики щодо сільського населення в умовах екологічної безпеки, визначаються умови виникнення та впливу діяльності громадських екологічних організацій і рухів, а також партій; надається оцінка їх активної боротьби за стабільну екологічну безпеку в Україні.

Суттєвим поштовхом для заснування громадських об'єднань з вирішення екологічних проблем стала Чорнобильська катастрофа. У 1987 р. почала діяти Українська екологічна асоціація “Зелений світ”, а вже у 1989 р. вона об'єднувала більше 300 самодіяльних екологічних об'єднань, у яких перебувало 500 тис. громадян.

Підкреслюється, що на початку 90-х років XX ст. роль громадських об'єднань у справі охорони природи зросла не тільки у кількісному, але й у якісному вимірах. Наприклад, асоціація “Зелений світ” стала не тільки громадсько-екологічною, але й суспільно-політичною організацією, а її заходи впливали навіть на формування природоохоронної політики держави, підприємств, залучення громадян до руху зелених. Але одним з найголовніших завдань було збереження навколишнього середовища, землі тощо.

Розкривається зміст діяльності екологічної організації “Грінпіс –Україна”, Національного екологічного центру. Простежуються особливості проведення заходів щодо охорони навколишнього природного середовища України неурядовими організаціями: Всеукраїнською спілкою врятування від Чорнобиля, Комітетом порятунку Дніпра та малих рік, Національним екологічним центром “Довкілля”, Кримською асоціацією “Екологія і світ”, екологічною організацією матерів з дослідження здоров'я дітей “Мама – 86”, мережею еколого-правових асоціацій “Екоправо”, Українською екологічною лігою “Зелене досьє”, молодіжною організацією “Зелена Україна” тощо.

Висвітлюється активізація заснованих у 1994 р. Міжнародного молодіжного фонду “Чорнобиль”, Всеукраїнського дитячого союзу “Екологічна карта”. У десяту річницю Чорнобильської катастрофи (у 1996 р.) Міжнародній організації “Союз Чорнобиля” було надано статус спеціального консультативного органу при ООН. Досліджується діяльність Всеукраїнської екологічної ліги, заснованої у 1997 р. Її метою визначається покращення екологічної ситуації у державі, формування нового природоохоронного менталітету, підвищення рівня екологічної освіти та культури громадян. Також у 1997 р. засновано Міжнародний благодійницький фонд техногенної безпеки України, який протягом 1997–2005 pp. організував благодійну допомогу більш як на 20 млн гривень особам, що постраждали внаслідок надзвичайних ситуацій.

Автор зазначає, що протягом 90-х років XX ст. – на початку XXI ст. сформувалася значна кількість екологічних громадських об'єднань як на державному, так і на регіональному рівнях. їх учасниками були як міські, так і сільські мешканці. У 2005 р. в Україні діяло понад 450 громадських об'єднань, що спрямовували діяльність на захист природи і вирішення соціальних проблем, пов'язаних із погіршенням екологічної обстановки. Підкреслюється, що еколого-соціальними проблемами крім цих об'єднань займалися політичні партії.

Зроблено висновок про те, що протягом досліджуваного періоду в Україні значно підвищилася активність громадських організацій та рухів у боротьбі за екологічно чисте середовище і, більше того, вони впливали на формування природоохоронної політики держави, зокрема у процесі реалізації земельної реформи.

У висновках підбиваються підсумки дисертаційного дослідження:

-

-

-

-

-

-