АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. Громашевського

БОЙЧУК Олександр Петрович

УДК: 616-08 + 616.36 + 616.981.49 + 616.34

УРАЖЕННЯ ПЕЧІНКИ У ХВОРИХ НА САЛЬМОНЕЛЬОЗ

НА ТЛІ ІНШОЇ ПАТОЛОГІЇ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ:

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ТА ЛІКУВАННЯ

14.01.13 - інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Івано-Франківському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник:

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Дикий Богдан Миколайович, Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України, кафедра інфекційних хвороб з курсом епідеміології, завідувач

Офіційні опоненти:

- Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Андрейчин Михайло Антонович, Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, кафедра інфекційних хвороб, завідувач;

- доктор медичних наук, професор Незгода Ірина Іванівна, Вінницький національний медичний університет ім. М.І. Пирогова МОЗ України, кафедра дитячих інфекційних хвороб

Провідна установа:

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького МОЗ України

Захист відбудеться “21” вересня 2006 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 23)

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ, вул. М. Амосова, 5)

Автореферат розісланий “18” серпня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук В.І. Матяш

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У багатьох країнах [Cheesbrough J.S. et al., 1997; Yurdakok K. et al., 1998], а також в Україні [Крамарєв С.О., 1998; Глушкевич Т. і співавт. 1999] спостерігається ріст захворюваності на сальмонельоз, показник якої коливається від 17,4 до 38,1 випадків на 100 тис. населення. Погіршення епідемічної ситуації, що спостерігається в Україні впродовж останнього десятиліття, є наслідком сукупності дії багатьох чинників [Бобильова О.О. та співавт., 2002]. В умовах теперішніх економічних негараздів неминучий ріст інфекційної захворюваності. Це стосується передусім захворюваності на гострі кишкові інфекції. Адже внаслідок забруднення довкілля, питної води та харчових продуктів збудниками кишкових інфекцій створюються передумови для реалізації фекально-орального механізму їх передачі, а зниження опірності організму сприяє зараженню [Андрейчин М.А. і співавт., 1998].

Не дивлячись на те, що сальмонельоз зберігає за собою репутацію захворювання, яке в більшості випадків має сприятливий клінічний перебіг і наслідки, трапляються також тяжкі та генералізовані форми сальмонельозу, що ведуть до серйозних ускладнень (менінгіт, остеомієліт, міокардит, гепатит тощо) і можуть закінчитися летально [Пак С.Г. і співавт., 1988; Незгода І.І. і співавт., 2001]. Супутні хвороби органів травлення погіршують перебіг сальмонельозу, зростає інтоксикація, збільшується тривалість захворювання [Баширова Д.К. і співавт., 1996; Козько В.Н. і співавт., 1999].

Це привертає увагу до вивчення механізмів розвитку патологічного процесу у хворих на сальмонельоз на тлі супутньої патології шлунково-кишкового тракту (ШКТ) та спонукає до всебічної оцінки внутрішніх органів при цьому захворюванні, зокрема патології печінки.

У літературі добре описані зміни, що виникають в організмі хворих на сальмонельоз, такі як гепатомегалія, гіпопротеїнемія та диспротеїнемія, гіпертрансфераземія та гіпербілірубінемія [Бондарєв Л.С. та співавт., 1996; Ющук Н.Д., 1996]. Однак недостатньо відображені дані про детоксикаційну функцію печінки, стан перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантного захисту (АОЗ), зміни в системі цитокінів, порушення мікробіоценозу кишечника у хворих на сальмонельоз із супутніми захворюваннями органів травлення. Попри багаточисленні дані літератури, на сьогоднішній день ще не до кінця з’ясована роль функціонального стану печінки у патогенезі та клінічних проявах сальмонельозу, недостатньо висвітлені причини і ступінь пошкодження печінки.

Зростаюча алергізація населення до синтетичних препаратів зумовлює підвищення інтересу до лікарських засобів рослинного походження. Широке використання синтетичних фармакологічних препаратів приводить до зниження адаптаційних можливостей організму людини, а підтримуючи функцію якогось одного органу або системи, негативно впливає на організм у цілому. У зв’язку з цим виникає необхідність використання ліків на основі біологічно активних речовин рослинного походження, які б не чинили побічного впливу на органи ШКТ [Андрейчин М.А., 2000].

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертації є фрагментами комплексної науково-дослідної роботи кафедри інфекційних хвороб Івано-Франківського державного медичного університету “Ураження печінки при різних інфекційних захворюваннях на тлі супутньої патології: методи лікування” (№ державної реєстрації 01020007131).

Мета роботи: підвищити ефективність лікування хворих на сальмонельоз на тлі супутніх захворювань органів травлення шляхом включення до комплексної терапії альтану, кверцетину та активованих форм пробіотиків на основі вивчення їх впливу на патогенетичні ланки та клініко-функціональний стан печінки.

Завдання дослідження:

1. Вивчити особливості патогенетичних ланок і клінічні прояви ураження печінки у хворих на сальмонельоз без супутньої патології та із деякими супутніми захворюваннями органів травлення.

2. Здійснити порівняльну оцінку ефективності різних методів терапії хворих на сальмонельоз із проявами ураження печінки на тлі супутньої патології травної системи та без неї.

3. Розробити методи комплексного лікування хворих на сальмонельоз із проявами ураження печінки залежно від фонової супутньої патології органів травлення із використанням препаратів альтану та кверцетину.

4. Вивчити стан мікробіоценозу кишечника у хворих на сальмонельоз із супутніми захворюваннями ШКТ та ефективність корекції виявлених порушень за допомогою активованих форм пробіотиків.

Об'єкт дослідження: клініко-патогенетичні особливості сальмонельозу та удосконалення комплексної терапії.

Предмет дослідження: хворі на гастроінтестинальну і септичну форми сальмонельозу, мікрофлора кишечника.

Методи дослідження: Вивчення особливостей перебігу сальмонельозу проводили за загальноприйнятими методами клінічного, лабораторного та допоміжних методів обстеження; визначення збудників захворювання – за допомогою бактеріологічного та серологічного методів; стан кишкового мікробіоценозу – за допомогою бактеріологічного методу; цитокіновий профіль – за показниками туморнекротизуючого фактора-альфа (ТНФ-) та інтерлейкіну-4 (ІЛ-4) імуноферментним методом; процеси ПОЛ – за показниками малонового диальдегіду (МДА) і дієнових кон’югатів (ДК); стан АОЗ – за активністю церулоплазміну (ЦП) та насиченням трансферину (ТФ) залізом; синдром ендогенної інтоксикації – за рівнем молекул середньої маси (МСМ) спектрофотометричним методом; статистичну обробку інформації – за допомогою комп’ютерної програми “Excel” та “Statistica 5”.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше проведено комплексне вивчення клініко-функціонального стану печінки у хворих на сальмонельоз із супутніми недугами травної системи: хронічним гастритом, гастродуоденітом, холециститом, панкреатитом, колітом, виразковою хворобою. Доповнені основні патогенетичні ланки перебігу та прогресування сальмонельозу у зв’язку з особливостями функціонування прозапальної та протизапальної ланок цитокінової системи, прооксидантно-антиоксидантного профілю, синдромом ендогенної інтоксикації при різних клінічних варіантах захворювання.

Встановлено, що супутня патологія органів травлення (хронічний гастрит, гастродуоденіт, холецистит, панкреатит, коліт, виразкова хвороба) у хворих на сальмонельоз сприяє тяжчому перебігу захворювання, збільшує тривалість патологічного процесу, подовжує звільнення організму від збудника, посилює ступінь кишкового дисбіозу, підвищує ступінь ураження органів травного тракту, зокрема печінки.

Обгрунтовані критерії патогенетичного лікування хворих на сальмонельоз із патологією шлунку, дванадцятипалої кишки, товстої кишки, жовчного міхура, підшлункової залози, розроблені нові диференційовані схеми лікування, які включають застосування разом з базисною терапією вітчизняних препаратів альтану, кверцетину (“Гранули кверцетину” та “Корвітин”) і їх поєднання та активованих форм пробіотиків.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано комплекс клінічних, біохімічних, імунологічних та інструментальних методів дослідження, який дозволяє оцінити ступінь порушення основних ланок патогенетичного ланцюга у хворих на сальмонельоз із супутніми захворюваннями ШКТ і може використовуватися як в науковій роботі, так і в клінічній практиці. Розроблені критерії діагностики порушення клініко-функціонального стану печінки, змін в системі ПОЛ-АОЗ, продукції прозапальних і протизапальних цитокінів, стану мікробіоценозу, що дозволяє прогнозувати тяжкість перебігу сальмонельозу на тлі супутніх захворювань органів травлення.

Запропоновано метод активування офіцинальних форм пробіотиків: деклараційний патент на винахід № 50267а від 15.10.2002 р. “Спосіб лікування кишкового дисбактеріозу активованими формами пробіотиків”.

Розроблено і запропоновано клініко-патогенетичні, лабораторні і функціональні критерії до застосування альтану, кверцетину та активованих форм пробіотиків для лікування хворих на сальмонельоз із супутніми захворюваннями травної системи.

Впровадження результатів дослідження. Результати науково-дослідної роботи впроваджені в лікувально-діагностичний процес в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Івано-Франківська та інфекційних відділеннях області, Сумській обласній інфекційній клінічній лікарні, Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої допомоги, Чернівецькій обласній клінічній лікарні, в навчальний процес на кафедрах інфекційних хвороб Івано-Франківського, Тернопільського, Буковинського державних медичних університетів, Сумського державного університету.

За матеріалами дисертації МОЗ України видано інформаційний лист № 30-2005 про нововведення в системі охорони здоров’я “Застосування препаратів кверцетину (“Корвітин” і “Гранули кверцетину”) в комплексному лікуванні хворих на сальмонельоз на тлі супутньої патології органів травлення”.

Особистий внесок здобувача. Представлені в роботі матеріали є особис-тим внеском здобувача. Аналіз літературних джерел, підбір тематичних хворих, їх розподіл на групи, проведення клінічного, інструментального, біохімічного та імунологічного обстежень пацієнтів і їх лікування, статистична обробка даних та підготовка до друку наукових праць виконані автором самостійно. Проведення аналізу отриманих результатів та формулювання висновків і практичних рекомендацій здійснено разом з науковим керівником.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження були представлені та обговорювалися на науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України “Важливі зоонози” (13-14 травня 1999, м. Луцьк), на науково-практичній конференції з міжнародною участю “Інфекційні хвороби в практиці терапевта” (13-14 листопада 2001 р., м. Харків), на IX Конгресі Світової федерації українських лікарських товариств (19-22 серпня 2002 р. м. Луганськ), на науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України (16-17 травня 2002 р., м. Дніпропетровськ), на VІІ Міжнародному конгресі студентів та молодих вчених (23-25 травня 2003 р., м. Тернопіль), на науково-практичній конференції “Сепсис: патогенез, діагностика і терапія” (1-2 квітня 2004 р., м. Харків), на російській науково-практичній конференції “Узловые вопросы борьбы с инфекцией” (1-2 грудня 2004 р., м. Санкт-Петербург), на науково-практичній конференції “Сучасна медична наука обличчям до терапевтичної практики” (21-22 жовтня 2005 р., м. Харків), на переривистих курсах інфекціоністів Івано-Франківської області (2003-2005 рр.).

Публікації. За матеріалами роботи опубліковано 16 друкованих праць, з них – 5 статей у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 10 тез у матеріалах науково-практичних конференцій, отримано 1 деклараційний патент на винахід (2002 р.).

Об'єм і структура дисертації. Робота викладена українською мовою на 169 сторінках машинописного тексту. Дисертація ілюстрована 41 таблицею і 1 рисунком, складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, п’яти розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літературних джерел, який містить 247 джерел (210 кирилицею і 37 латиною).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було обстежено 158 хворих на сальмонельоз і 20 здорових осіб. Стаціонарне обстеження та лікування хворих проводилось в обласній клінічній інфекційній лікарні м. Івано-Франківська. Серед обстежених пацієнтів жінки становили 86 осіб (54,4 %), чоловіки – 72 (45,6 %). Середній вік – (43,3±3,8) років.

Усі хворі пройшли загальноклінічне та лабораторне обстеження, що включало загальний аналіз крові, сечі, копроскопію, визначення біохімічних показників функції печінки – активності аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), лужної фосфатази (ЛФ), вмісту загального білірубіну і фракцій, тимолової проби, протромбінового часу та індексу, загального білка і фракцій сироватки крові за уніфікованими методиками [Меньшиков В.В., 1987].

Діагноз підтверджували бактеріологічно виділенням збудників з калу, жовчі, сечі й крові та серологічно за допомогою РА і РНГА зі специфічними еритроцитарними діагностикумами. З інструментальних методів обстеження використали: УЗД органів черевної порожнини, ендоскопічні дослідження.

Рівень ендогенної інтоксикації вивчали, визначаючи вміст СМП у сироватці крові за методом Г.І. Габріелян (1981). Стан ПОЛ оцінювали по вмісту в сироватці крові дієнових кон’югатів (ДК) за спектрофотометричною методикою В.Б. Гаврилова і співавт. (1988) та малонового диальдегіду (МДА) за методикою Р.А. Тимурбулатова і Є.М. Сєлєзньова (1981). Стан АОЗ вивчали за динамікою основних металовмісних ферментів сироватки крові – активністю ЦП та насиченням ТФ залізом за методиками Г.О. Бабенка (1968). Цитокіновий профіль вивчали за показниками туморнекротизуючого фактора-альфа (ТНФ-) та інтерлейкіну-4 (ІЛ-4) імуноферментним методом

Хворі були розподілені на 4 групи (І-ІV), кожна з яких поділялася на 2 підгрупи – “а” та “б”. У пацієнтів підгрупи “а” була наявна супутня хронічна патологія органів травлення, підгрупи “б” – без супутньої патології.

Хворі І групи отримували базове лікування: антибактеріальний засіб (фуразолідон, норфлоксацин або цефтріаксон – в залежності від клінічної форми та тяжкості захворювання), панкреатин, сорбент, еубіотик, сольові розчини. Всі засоби призначалися в середньотерапевтичних дозах. Пацієнти ІІ групи, крім базової терапії, отримували альтан. Хворі ІІІ на фоні базової терапії отримували препарати кверцетину („Гранули кверцетину” та “Корвітин”). Пацієнти ІV групи поряд із базовою терапією поєднували прийом альтану та препаратів кверцетину („Гранули кверцетину” та “Корвітин”). Всі хворі були обстежені на початку лікування та повторно через 8-11 діб.

Клінічна характеристика хворих на сальмонельоз. У 147 (93,04 %) хворих була діагностована гастроінтестинальна форма сальмонельозу, у 11 (6,96 %) – генералізована септична форма. При бактеріологічному обстеженні переважала Salmonella typhimurium – виявлена в 114 пацієнтів (72,1% від усіх хворих).

У 97 (61,4 %) хворих сальмонельоз перебігав на тлі хронічних захворювань органів травлення: холециститу (у 33 хворих), гастриту (у 21 хворого), гастродуоденіту (14), виразкової хвороби (12), коліту (9), панкреатиту (8). У жінок сальмонельоз частіше розвивався на фоні хронічного холециститу (49,1 %) і гастриту (17,0 %), у чоловіків – на фоні хронічного гастриту (27,3 %) та гастродуоденіту і виразкової хвороби (по 18,2 %). У хворих молодого віку серед супутніх захворювань переважали хронічний гастрит (42,1 %) і виразкова хвороба (26,3 %), в середньому і зрілому віці – хронічний холецистит (39,3 %) та гастрит і гастродуоденіт (17,9 і 16,1 % відповідно), в похилому віці – хронічний холецистит (33,3 %) і коліт (19,0 %). Середній вік хворих на сальмонельоз із супутньою патологією органів травлення склав (47,19+2,34) років і був вищим, ніж у пацієнтів без супутніх захворювань – (40,54+3,29) років (Р<0,05-0,01).

При клінічному обстеженні встановлено, що відсоток тяжких локалізованих форм був вищим у хворих на сальмонельоз із супутньою патологією травного тракту (53,5 % проти 18 %). Септичні форми (11) було діагностовано тільки у цієї категорії хворих. Також відмічено зростання кількості пацієнтів із проявами коліту з 39,3 % до 51,2 % на тлі супутніх хронічних захворювань органів травлення. Середня тривалість перебування хворих із супутньою патологією в стаціонарі продовжувалася на 3-4 доби і складала (16,541,08) діб проти (12,860,74) діб (Р<0,05).

Тільки в 4 (6,5 %) хворих на сальмонельоз без супутньої патології ШКТ відмітили такі ускладнення, як інфекційно-токсичний (2) та гіповолемічний (2) шок. В той же час в 42 (43,3 %) хворих на сальмонельоз на тлі хронічних захворювань травлення діагностували інфекційно-токсичний (14) та гіповолемічний (11) шок, колапс (6), гостру ниркову недостатність (3) тощо.

Відмічено і негативний вплив гострої кишкової інфекції на перебіг хронічних недуг органів травлення, в результаті чого в 40,2 % пацієнтів виникли загострення цих захворювань. У 2 хворих із супутньою виразковою хворобою розвинулася шлункова кровотеча, в 3 хворих із хронічним колітом виникли явища гемоколіту.

Клініко-функціональний стан печінки у хворих на сальмонельоз. Клінічні прояви ураження печінки (жовті склери та шкіра, збільшена печінка) виявляли у 72,16 % хворих із хронічними недугами ШКТ (хронічний холецистит, гастродуоденіт, виразкова хвороба) проти 47,54 % пацієнтів без захворювань органів травлення (Р<0,05).

При біохімічному дослідженні крові в хворих на сальмонельоз виявлено порушення білковосинтетичної функції печінки у вигляді гіпопротеїнемії (за рахунок гіпоальбумінемії) та диспротеїнемії, зниження протромбінового індексу. Рівень трансаміназ АлАТ і АсАТ, загального білірубіну сироватки крові у пацієнтів із супутньою патологією був вищий, ніж у хворих без цих недуг: (0,90,05) і (0,670,05) мкмоль/л проти (0,60,05) і (0,450,05) мкмоль/л відповідно, (Р<0,05), та (23,31±1,36) проти (15,6±0,88) мкмоль/л, (Р<0,05).

У хворих на сальмонельоз із хронічними захворюваннями органів травлення був більше виражений синдром ендогенної інтоксикації: вміст пептидних МСМ підвищувався в середньому в 1,68 разу (без супутньої патології – в 1,3 разу), нуклеотидних – в 1,35 разу (без супутньої патології – в 1,22 разу) у порівнянні з рівнем у здорових осіб (Р<0,05).

При вивченні процесів ПОЛ у хворих на сальмонельоз встановлено, що рівень МДА і ДК у хворих із супутньою патологією ШКТ в гострому періоді був вищий, ніж у хворих без супутніх недуг: (1,020,05) мкмоль/л і (1,990,08) ум. од. проти (0,650,05) мкмоль/л і (1,550,09) ум. од. відповідно і перевищував відповідні показники у здорових осіб в 2,55 і 1,65 разу (Р<0,05). Аналіз стану АОЗ у хворих на сальмонельоз показав значне виснаження цієї системи. Так, активність ЦП в пацієнтів без супутньої патології порівняно зі здоровими особами була підвищена на 14,5 % (Р<0,05), а насичення трансферину залізом – зменшене на 14,6 % (Р<0,05), у хворих із супутніми захворюваннями – відповідно на 35,7 % (Р<0,001) та 25,5 % (Р<0,001).

При вивченні цитокінового профілю встановлено, що в хворих на сальмонельоз із супутньою патологією травної системи рівень прозапального цитокіну ТНФ- підвищився в 8,67 разу (проти 6,1 разу порівняно з рівнем у здорових осіб), а вміст антифлогістичного цитокіну ІЛ-4 знизився в 1,48 разу (проти 1,29 відповідно) (Р<0,05). Це вказує на виснаження протизапальних механізмів імунної системи в гострому періоді захворювання.

При УЗД внутрішніх органів у періоді розпалу ознаки ураження печінки встановлено в 71,1 % хворих на сальмонельоз на тлі хронічних захворювань органів травлення (проти 52,5 % – без супровідної патології).

Для оцінки взаємозв’язків між показниками цитокінового та прооксидантно-антиоксидантного профілів крові, синдрому ендогенної інтоксикації використано метод кореляційного аналізу. Так, між продуктами ПОЛ (МДА і ДК) та ЦП існують прямі зв’язки (відповідно r=+0,689 і r=+0,741; Р<0,001), а з ТФ – зворотні (r=-0,655 і r=-0,767; Р<0,001). Кореляційні зв’язки середньої сили виявлені між МСМ та показниками ПОЛ-АОЗ (r=+0,321; Р<0,05), причому в нуклеотидних МСМ вони більш виражені, ніж у пептидних. Виявлені зміни відображають глибокі порушення у хворих на сальмонельоз, що виявляється наростанням ПОЛ і пригніченням системи АОЗ організму та призводить до його інтоксикації [Барабой В.А. і співавт., 1997].

На увагу заслуговує й кореляційна залежність між прозапальним цитокіном ТНФ- та показниками прооксидантно-антиоксидантного профілю. У цьому відношенні найсильніші взаємозв’язки між ТНФ- та продуктами ПОЛ – МДА і ДК (r=+0,760; Р<0,001). Ці результати вказують на роль профлогістичних цитокінів у активації запальних реакцій в кишечнику, що зумовлює посилення процесів ПОЛ з одночасним ослабленням АОЗ. У свою чергу, зворотні сильні зв’язки відзначено між прозапальним та протизапальним медіаторами ТНФ- та ІЛ-4 (r=-0,776; Р<0,001). Отримані результати підтверджують дані про антагоністичні взаємозв’язки між медіаторами у межах цитокінової системи в цілому [Крилова Е.А., 2001] і вказують на їх взаємозв’язок у розвитку запального процесу при сальмонельозі.

Аналізуючи отримані дані, можна констатувати наявність у хворих на сальмонельоз синдрому ендогенної інтоксикації, глибоких порушень цитокінового та прооксидантно-антиоксидантного профілів крові, які більше виражені в пацієнтів із супутніми захворюваннями органів травлення, що сприяло порушенню клініко-функціонального стану печінки, прогресуванню клінічних симптомів недуги та розвитку ускладнень.

Динаміка клініко-лабораторних показників у хворих на сальмонельоз під впливом базової терапії з включенням альтану. За впливом проведеного лікування на клінічну картину сальмонельозу було відзначено різницю залежно від наявності хронічної супутньої патології травної системи. Так, було встановлено, що застосування як базової терапії, так і її поєднання з альтаном та препаратами кверцетину виявилося ефективним у більшості хворих на сальмонельоз без супутніх захворювань, в той час як використання тільки базис-терапії в пацієнтів із супровідними недугами органів травного тракту виявилося недостатньо ефективним.

Зокрема, після проведеного базового лікування в усіх хворих на сальмонельоз без супутньої патології (підгрупа Іб) повністю зникли такі симптоми, як підвищена температура тіла, біль голови, блювання, здуття живота і пронос, у 92,3 % хворих зникли біль в епігастрії та нудота, в 74,9 % –важкість в правому підребір’ї. У хворих на сальмонельоз із супутньою патологією ШКТ, які отримували базове лікування (підгрупа Іа), відмітили повне зникнення таких симптомів, як підвищена температура тіла і блювання. Однак у частини пацієнтів, у яких на тлі гострої кишкової інфекції відбулося загострення хронічної патології органів травлення, на 8-10-й день лікування спостерігали виражену клінічну симптоматику: важкість у правому підребір’ї (62,4 %), здуття живота (50 %), важкість в епігастрії та печію (18,2 %), болі в нижніх відділах живота (16,7 %), головний біль (10,5 %), біль в біляпупковій ділянці (9,5 %), нудоту (9,1 %), випорожнення колітичного характеру (8,7 %), (Р<0,05).

Треба відмітити, що у 2 (8,7 %) хворих підгрупи Іа із загостренням хронічного коліту, які отримували базову терапію, спостерігалося повторне бактеріовиділення Salmonella typhimurium.

Після проведеної базової терапії нормалізація розмірів печінки відбувалася на (9,86 0,39) добу захворювання (Р<0,01). Однак субіктеричність склер і збільшення печінки до 0,5-1,0 см було виявлено на 8-10-й день хвороби у 8 (34,8 %) хворих підгрупи Іа із загостренням хронічних недуг травної системи (холецистит – 3, гастродуоденіт – 3, виразкова хвороба – 1, панкреатит – 1).

За даними біохімічного обстеження сироватки крові у всіх хворих на сальмонельоз без супутньої патології відмітили нормалізацію показників протеїнограми після базис-терапії. В той же час у пацієнтів із хронічними недугами органів травлення, які отримували тільки базову терапію (підгрупа Іа), залишався достовірно нижчим вміст загального білку та альбумінів сироватки крові порівняно з контрольною групою (Р<0,05).

У всіх хворих на сальмонельоз без супутньої патології після базис-терапії відмітили нормалізацію вмісту білірубіну і активності амінотрансфераз АсАТ і АлАТ сироватки крові, протромбінового індексу. Поряд з тим, у пацієнтів із хронічними хворобами травного тракту, які отримували тільки базову терапію (підгрупа Іа), залишався вищим вміст загального білірубіну та амінотрансфераз, нижчим протромбіновий індекс в порівнянні зі здоровими особами (Р<0,05). Змінені біохімічні показники пов’язували із загостренням хронічних недуг (холецистит – 3, гастрит і гастродуоденіт – 3, виразкова хвороба – 1, панкреатит – 1), вони корелювали із клінічними проявами ураження печінки (субіктеричністю склер та гепатомегалією) (r=+0,486 та r=+0,528, Р<0,05).

У групі, яка отримувала базову терапію, показники МСМ нормалізувалися тільки в пацієнтів без супутніх захворювань (Іб), а за наявності супутньої патології (загострення хронічного холециститу – 2, гастриту і гастродуоденіту – 2, виразкової хвороби – 1, панкреатиту – 1) значно знизились, хоча залишались вище норми (Р<0,05). Після проведеного базового лікування показники ПОЛ у хворих без супутньої патології (Іб група) знизились до норми. У пацієнтів Іа групи (із супутньою патологією), які знаходилися на базис-терапії, показники ПОЛ залишилися вище норми і вірогідно відрізнялися від аналогічних даних у пацієнтів Іа групи (Р<0,05).

У хворих на сальмонельоз, які отримували базову терапію, спостерігалася тенденція до нормалізації показників АОЗ тільки у хворих без супутніх захворювань (Іб), однак порівняно з даними до початку лікування зміни виявилися недостовірними (Р>0,05). За наявності супутньої патології (загострення хронічного холециститу – 2, гастриту і гастродуоденіту – 2, виразкової хвороби – 1, хронічного панкреатиту – 1, коліту – 1) у хворих на базис-терапії (Іа) показники ТФ і ЦП залишалися зміненими і відрізнялися від аналогічних даних у здорових осіб (Р<0,05-0,01).

Під впливом базової терапії вміст цитокінів сироватки крові нормалізувався у хворих без супутньої патології, а в пацієнтів підгрупи Іа, із супутніми хворобами органів травлення, показники ТНФ- та ІЛ-4 достовірно відрізнялися від контрольних (Р<0,05) і аналогічних даних у пацієнтів підгрупи Іб (Р<0,05).

Після проведеної базової терапії спостерігали нормалізацію структури і розмірів печінки на УЗД у пацієнтів підгрупи Іб. В той же час у 9 (39,1 %) хворих на сальмонельоз із супутньою патологією травної системи (Іа) відмічали ультразвукові ознаки ураження печінки, жовчного міхура та підшлункової залози (холецистит – 3, гастрит – 3, виразкова хвороба – 2, панкреатит – 1).

Під впливом проведеного комплексного лікування із включенням альтану, препаратів кверцетину та їх поєднання спостерігалася позитивна динаміка клінічних симптомів у пацієнтів із супутніми хворобами ШКТ. Зокрема, після комплексного лікування із включенням альтану в хворих без хронічних недуг (підгрупа ІІб) відмітили повне зникнення всіх симптомів сальмонельозу. В пацієнтів із супутньою патологією органів травлення (ІІа), які отримували альтан, відмітили зникнення таких клінічних проявів, як підвищення температури тіла, біль голови, нудота, біль в епігастрії, мезогастрії та розлади стільця (100 %). В 92,3 % хворих зникли біль в нижніх відділах живота, в 75,1% – важкість у правому підребір’ї та здуття живота.

У хворих на сальмонельоз, які отримували альтан, скоротилась тривалість періоду інтоксикації на (0,85+0,14) діб (підгрупа ІІа) та (1,6+0,11) діб (ІІб) в порівнянні з підгрупою Іа і Іб (Р<0,05), диспептичні явища минали на (2,28+0,14) та (1,12+0,17) діб швидше (Р<0,001), бактеріологічне видужання прискорювалося на (1,64+0,08) та (1,03+0,06) діб відповідно (Р<0,05). Середня тривалість перебування в стаціонарі пацієнтів, які в лікуванні отримували альтан, скорочувалася на 2-3 доби порівняно з хворими, котрі перебували на базовій терапії і складала (13,711,23) та (10,310,96) діб у хворих підгрупи ІІа і ІІб проти (16,541,08) та (12,860,74) діб відповідно – у пацієнтів підгрупи Іа і Іб (Р<0,05).

Нормалізація розмірів печінки у пацієнтів підгрупи ІІа, які отримували альтан, відбувалася на (8,42±0,38) добу захворювання (Р<0,01), і тільки у 2 хворих (8,33 %) відмічали збільшення розмірів печінки до 0,5-1,0 см (хронічний холецистит – 1, панкреатит – 1). В той же час у всіх пацієнтів підгрупи ІІб, які отримували лікування із включенням альтану, відмітили повну нормалізацію розмірів печінки на (7,27±0,45) добу хвороби (Р<0,05).

Після курсу лікування з включенням альтану в усіх хворих на сальмонельоз із супутньою патологією органів травлення та без неї відмітили нормалізацію показників протеїнограми, вміст амінотрансфераз сироватки крові знизився на 72,2 % (Р<0,05), протромбіновий індекс підвищився на 25,1 % (Р<0,05). Рівні загального білірубіну в пацієнтів, яким призначали альтан, та у хворих, які отримували тільки базову терапію, відрізнялися незначно – (16,54±0,47) мкмоль/л проти (17,74±1,05) мкмоль/л відповідно (Р>0,05).

У хворих, які приймали альтан, вміст МСМ280 знизився на 17,5 % та 15,4 % відповідно (Р<0,05), і він відрізнявся від даних у групі І, котра перебувала на базис-терапії (Р<0,05-0,01). Також знизився рівень МСМ254 у сироватці крові пацієнтів із супутніми хворобами травної системи (ІІа) на 31,8 %, однак достовірно відрізнявся від показників у здорових осіб. Після проведеного лікування з включенням альтану вміст МДА та ДК у хворих на сальмонельоз без супутньої патології знизився в 1,56 разу (Р<0,01) та 1,51 разу відповідно (Р<0,05), у пацієнтів із супровідною патологією органів травлення в 1,98 (Р<0,001) та 1,43 разу (Р<0,05). Це вказує на позитивний вплив препарату альтан на систему ПОЛ, що виявився у зниженні вмісту її продуктів у сироватці крові пацієнтів із супутніми недугами органів травлення порівняно з хворими Іа групи, які отримували базову терапію.

У всіх хворих, які приймали альтан, відбулася нормалізація вмісту ТФ і ЦП і вони відрізнялися від даних у пацієнтів підгрупи Іа, які отримували базову терапію (Р<0,05-0,01). Так, активність ЦП у хворих із супутньою патологією зменшилася на 18,1 % (Р<0,05), тоді як в пацієнтів без супровідних захворювань – на 10,1 % (Р<0,05). У хворих на сальмонельоз із хронічними недугами органів травлення насичення ТФ залізом під впливом проведеного лікування зросло на 20,5 % (Р<0,05), без супутніх захворювань – на 9,8 % (Р>0,05). Це свідчить про підвищення активності системи АОЗ у хворих, які в комплексному лікуванні приймали альтан.

Під впливом альтану рівень цитокінів зазнав позитивної динаміки. Так, після проведеного базового лікування з включенням альтану вміст цитокінів ТНФ- та ІЛ-4 у хворих ІІ групи вірогідно відрізнявся (Р<0,05-0,01) від такого до початку лікування і нормалізувався в хворих без супутньої патології (підгрупа ІІб). В пацієнтів із супутньою патологією (підгрупа ІІа) рівень ІЛ-4 під впливом лікування із застосуванням альтану підвищився на 34,3 % (Р<0,05) і досяг контрольних показників, а вміст ТНФ- знизився в 5,85 разу (Р<0,001), але достовірно відрізнявся від показників у здорових осіб (Р<0,05). Таким чином, за впливом на цитокіновий профіль крові у хворих на сальмонельоз із супутньою патологією травної системи терапія із включенням альтану виявилася вірогідно ефективнішою, ніж базове лікування.

Після проведеного лікування із застосуванням альтану спостерігали нормалізацію структури і розмірів печінки за даними УЗД в пацієнтів підгруп ІІа і ІІб порівняно з хворими Іа групи, які отримували базову терапію.

Таким чином, застосування препарату альтан в комплексному лікуванні хворих на сальмонельоз сприяє регресії основних клінічних проявів захворювання, має гепатопротекторну дію, знижує інтенсивність процесів ПОЛ та ендогенної інтоксикації, нормалізує церулоплазмін-трансферинову ланку АОЗ та співвідношення між рівнем прозапально-протизапальних цитокінів сироватки крові. Використання препарату “Альтан” у хворих на сальмонельоз, який перебігає на тлі хронічних недуг ШКТ, попереджує розвиток загострень таких захворювань, як хронічний гастродуоденіт, коліт, виразкова хвороба у порівнянні з групою, яка перебувала на базис-терапії (13,3 % проти 56,5 %, Р<0,05), скорочує терміни бактеріологічного одужання на 1,03-1,64 доби, зменшує тривалість перебування в стаціонарі на 2-3 доби (Р<0,05-0,01).

Динаміка клініко-лабораторних показників у хворих на сальмонельоз під впливом базової терапії з включенням кверцетину. Після лікування із включенням препаратів кверцетину в пацієнтів без супутніх захворювань (підгрупа ІІІб) відмітили зникнення практично всіх клінічних симптомів сальмонельозу, окрім болю в епігастрії та печії, які турбували 1 (6,25 %) хворого. В пацієнтів із супутніми хворобами органів травлення (ІІІа) відмітили повне зникнення таких клінічних проявів, як підвищення температури тіла, біль голови, блювання, біль в мезогастрії, правому підребір’ї, здуття живота та розлади стільця (100 %). В 95,9 % хворих зникла нудота, в 87,5 % – біль в епігастрії, в 71,4 % – біль у нижніх відділах живота, (Р<0,05).

У хворих, які в лікуванні отримували препарати кверцетину, відмічено скорочення періоду інтоксикації на (1,9+0,23) діб (підгрупа ІІІа) та на (2,11+0,28) діб (ІІІб) порівняно з підгрупою Іа і Іб (Р<0,01), диспептичні явища минали на (1,2+0,15) та на (0,84+0,17) діб швидше (Р<0,05), бактеріологічне видужання прискорювалося на (0,88+0,03) та на (0,66+0,05) діб відповідно (Р<0,05). Тривалість перебування в стаціонарі хворих, які отримували кверцетин, скоротилася на 1,8-2,5 доби і склала (14,021,18) та (11,02+0,79) діб у хворих підгрупи ІІІа і ІІІб (Р<0,05). Повна нормалізація розмірів печінки у пацієнтів підгрупи ІІІа, відбувалася на (7,31±0,35) добу захворювання (Р<0,01).

Після курсу лікування з включенням кверцетину в усіх хворих на сальмонельоз без супутньої патології (підгрупа ІІІб) відмітили нормалізацію показників протеїнограми, протромбіновий індекс підвищився на 26,1 % (Р<0,05). В той же час у пацієнтів із хронічними недугами органів травлення, які отримували кверцетин (підгрупа ІІІа), вміст загального білка сироватки крові підвищився на 22,3 % (Р<0,05), протромбіновий індекс – на 18,3 % (Р<0,05), однак залишався ще нижчим порівняно з контролем (Р<0,05). Вміст білірубіну і амінотрансфераз сироватки крові у хворих на сальмонельоз із супутньою патологією органів травлення (підгрупа ІІІа) після курсу лікування з включенням кверцетину знизився на 85,2 % (Р<0,05) і досяг контрольних показників.

У пацієнтів, які отримували кверцетин, відбулося зниження вмісту МСМ, який достовірно відрізнявся від аналогічних даних у хворих групи І, які знаходилися на базовому лікуванні (Р<0,05-0,01). Так, пептидні МСМ в пацієнтів із супутньою патологією органів травлення знизилися на 38,4 % (Р<0,001), без супутньої патології – на 30,1 % (Р<0,01). Вміст нуклеотидних МСМ зменшився відповідно на 22,9 % (Р<0,05) та 18,1 % (Р<0,05). Отримані дані свідчать про ефективне зниження рівня ендотоксикозу у хворих, які в комплексному лікуванні приймали препарати кверцетину.

Після лікування з включенням кверцетину показники ПОЛ у хворих ІІІ групи відрізнялися (Р<0,05-0,01) від даних до початку терапії, знизились до норми у хворих без супутньої патології та із супутньою патологією в ІІІа групі. Зокрема, вміст МДА та ДК у хворих на сальмонельоз без супутньої патології знизився в 1,62 разу (Р<0,01) та в 1,35 разу (Р<0,05), в той час як у пацієнтів із супровідною патологією травного тракту відповідно в 2,24 разу (Р<0,001) та в 1,56 разу (Р<0,05). Це вказує на позитивний вплив кверцетину, що виявився у зниженні вмісту продуктів ліпопероксидації в сироватці крові пацієнтів із супутніми недугами органів травлення.

У хворих, які приймали кверцетин, відбулася нормалізація вмісту ТФ і ЦП (підгрупи ІІІа і ІІІб) і вони відрізнялися від показників до початку лікування та даних у пацієнтів підгрупи Іа, які отримували базову терапію (Р<0,05-0,01). Так, активність ЦП у хворих із супутньою патологією зменшилася на 23,3 % (Р<0,01), тоді як у пацієнтів без супровідних захворювань – на 13,4 % (Р<0,05). У хворих на сальмонельоз із хронічними недугами органів травлення насичення ТФ залізом зросло на 31,7 % (Р<0,05), без супутніх захворювань – на 18,5 % (Р>0,05). Ці дані свідчать про позитивний вплив препаратів кверцетину на нормалізацію вмісту ферментів АОЗ у хворих на сальмонельоз.

Вміст цитокінів у хворих ІІІ групи після проведеного базового лікування з включенням кверцетину відрізнявся (Р<0,05-0,01) від такого до початку лікування, нормалізувався в пацієнтів без супутньої патології та з супутньою патологією в ІІІа групі. Зокрема, у хворих на сальмонельоз із хронічними захворюваннями органів травлення рівень прозапального цитокіну ТНФ- зменшився в 7,5 разу (Р<0,001), без супутніх захворювань – в 6,1 разу (Р<0,01). Вміст антифлогістичного цитокіну ІЛ-4 зріс відповідно на 42,7 % (Р<0,01) та на 29,3 % (Р<0,05) відповідно. Таким чином, за впливом на цитокіновий профіль крові терапія із включенням препаратів кверцетину виявилася вірогідно ефективнішою, ніж базове лікування.

Після проведеного лікування із застосуванням кверцетину спостерігали нормалізацію структури і розмірів печінки при УЗД в пацієнтів підгруп ІІІа і ІІІб порівняно з хворими Іа групи, які отримували базову терапію.

Таким чином, застосування препаратів кверцетину („Гранули кверцетину” та “Корвітин”) в комплексному лікуванні хворих на сальмонельоз сприяє регресії основних клінічних проявів захворювання, має гепатопротекторну дію, знижує інтенсивність процесів ПОЛ та ендогенної інтоксикації. Використання кверцетину достовірно попереджує розвиток загострень таких супутніх захворювань органів травлення, як хронічний холецистит, панкреатит, коліт у порівнянні з групою, яка була на базис-терапії (26,9 % проти 56,5 % відповідно, Р<0,05), сприяє швидшій регресії клінічних ознак захворювання на 0,8-2,1 діб, підвищує ефективність лікування та скорочує терміни бактеріологічного одужання на 0,6-0,9 діб, зменшує середню тривалість перебування хворих в стаціонарі на 1,8-2,5 діб (Р<0,05-0,01).

Динаміка клініко-лабораторних показників у хворих на сальмонельоз під впливом базової терапії з включенням альтану та кверцетину. Після комплексного лікування хворих на сальмонельоз без супутньої патології (підгрупа ІVб) та із супровідними хронічними захворюваннями травної системи (ІVа), які в комплексній терапії отримували альтан і кверцетин, відмітили зникнення всіх клінічних симптомів сальмонельозу.

У групі хворих, які в лікуванні отримували альтан і препарати кверцетину, відмічали скорочення тривалості періоду інтоксикації на (2,62+0,27) діб (підгрупа ІVа) та на (2,53+0,21) діб порівняно з підгрупою Іа і Іб відповідно (Р<0,01), диспептичні явища минали на (2,6+0,31) та на (1,79+0,19) діб швидше (Р<0,05), бактеріологічне видужання прискорювалося на (1,98+0,12) та на (1,77+0,14) діб відповідно (Р<0,01). Тривалість перебування в стаціонарі хворих, які отримували альтан і кверцетин, скорочувалася на 3-4 доби і складала (11,271,12) та (8,19+1,06) діб у хворих підгрупи ІVа і ІVб (Р<0,05). Нормалізація розмірів печінки відбувалася на (5,72±0,22) добу хвороби (Р<0,01).

Після лікування з включенням альтану та препаратів кверцетину в усіх хворих на сальмонельоз із супутньою патологією органів травлення та без неї відмітили нормалізацію показників протеїнограми, вміст білірубіну і трансаміназ сироватки крові знизився на 88,7 % (Р<0,01), протромбіновий індекс підвищився на 27,3 % (Р<0,05).

У пацієнтів, які отримували альтан та препарати кверцетину, відбулося зниження вмісту МСМ (підгрупи ІVа і ІVб), який відрізнявся від даних у хворих групи І, котрі знаходилися на базовому лікуванні (Р<0,05-0,01). Так, пептидні МСМ в пацієнтів із супутньою