АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

ДЬОМЕНКО Сергій Васильович

УДК 343.713:343.97

ВИМАГАННЯ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИЙ ТА

КРИМІНОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;

кримінально-виконавче право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету

Науковий керівник: | доктор юридичних наук, професор,

заслужений юрист України

Туркевич Інна Костянтинівна

професор кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України

Офіційні опоненти: | доктор юридичних наук, професор

Кальман Олександр Григорович

професор кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

кандидат юридичних наук, доцент

Лень Валентин Валентинович

начальник кафедри кримінального права Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України

Провідна установа: |

Київський національний університет внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ України,

кафедра кримінології і кримінально-виконавчого права (м. Київ)

Захист відбудеться "7" лютого 2006 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 26.122.01 в Академії адвокатури України (01032, м. Київ,
бул. Тараса Шевченка, 27).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Академії адвокатури України

(01032, м. Київ, бул. Тараса Шевченка, 27).

Автореферат розісланий "5" січня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент О.П. Кучинська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Одним із важливих напрямів розбудови України як незалежної демократичної держави є протидія злочинності. Успіх у цій діяльності значною мірою залежить від теоретичних розробок протидії окремим видам злочинності. При цьому важливо досліджувати як діюче кримінальне законодавство та практику його застосування в сучасних умовах дії нового кримінального законодавства України, так і запобігання злочинів окремих видів.

Вимагання відносяться до небезпечних злочинів проти власності. Суспільна небезпека цього виду злочинів полягає не тільки в тому, що злочинець вимагає передачу чужого майна чи права на майно, або вчинення будь-яких дій майнового характеру в потерпілого. Він застосовує при цьому погрози, а іноді й насильство в тому числі і таке, що є небезпечним для життя чи здоров’я особи, знищує майно потерпілого та його близьких родичів тощо. Отже, враховуючи суспільну небезпеку цього виду злочину, актуальною є активна цілеспрямована протидія вимаганням.

Слід зазначити, що за часів існування Радянського Союзу вимагання вивчались багатьма вченими і в першу чергу тими, хто досліджував злочини проти власності. Значний внесок у розробку цієї проблеми з різних аспектів внесли такі вчені, як Ю.М. Антонян, М.І. Бажанов Ю.В. Баулін, В.О. Владимиров, В.В. Василевич, С.Б. Гавриш, М.А. Гельфер, В.В. Голіна, П.С. Дагель, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, О.О. Дудоров, В.П. Ємельянов, А.П. Закалюк, А.Ф. Зелінський, О.Г. Кальман, О.М. Костенко, Л.М. Криво-ченко, М.Й. Коржанський, В.В. Лень, В.Г. Литвинов, П.С. Матишевський, Е.М. Моісеєв, В.О. Навроцький, В.С. Нікіфоров, М.І. Панов, В.В. Сташис, Е.Л. Стрельцов, В.Я. Тацій, С.І. Тихенко, І.К. Туркевич, Є.В. Фесенко, С.С. Яценко та інші.

Були роботи і спеціально присвячені дослідженню вимагань. Це роботи Г.Н. Борзенкова, А.І. Волобуєва, Л.Д. Гаухмана, Є.Б. Галкіна, О.І. Гурова, О.В. Дмітрієва, В.А. Клименка, В.М. Куца, Ю.І. Ляпунова, М.І. Мельника, В.С. Мінської, В.М. Сафонова, Ф.Я. Сафіна та інших вчених.

Однак переважна більшість російських і українських вчених досліджувала вимагання на базі раніше діючого законодавства. Кримінально-правові аспекти вимагання висвітлювались в Україні в коментарях до чинного Кодексу, у підручниках Особливої частини кримінального права, в окремих статтях періодичних видань. Монографічні дослідження з цієї проблеми відсутні.

Кримінологічний аспект вимагань в Україні взагалі не досліджувався. Тому, актуальною є комплексна розробка кримінально-правового та кримінологічного аспектів вимагань на базі нового законодавства, практики його застосування та діяльності із запобігання цих злочинів.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям роботи базується на вимогах Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376. Дослідження виконано згідно з планом наукової роботи кафедри кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення юридичних підстав кримінальної відповідальності за вимагання, передбачених ст.189 КК України, формулювання на цій основі науково-обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та правозастосовчої практики, розробка рекомендацій для запобігання вимагань.

Для досягнення поставленої мети в дисертації зосереджено увагу на вирішенні таких завдань: 1) дослідити розвиток поняття вимагання в історичному аспекті та проаналізувати особливості сучасного законодавства з цих питань в деяких зарубіжних країнах; 2) провести аналіз поняття вимагання в діючому законодавстві України та дати йому оцінку в порівнянні з КК 1960 р.; 3) розкрити юридичний зміст складів злочинів, передбачених окремими частинами ст.189 КК України; 4) дослідити проблемні питання розмежування злочинів, передбачених ст.189 КК, із суміжними складами злочинів та кваліфікації за сукупністю; 5) проаналізувати статистичні дані про поширеність вимагань та судимості за ці злочини в Україні та Запорізькій області, матеріали вивчення архівних кримінальних справ, і на цій підставі дати кримінологічну характеристику вимагань; 6) дослідити та охарактеризувати особистості злочинців-вимагателів та потерпілих від цих злочинів; 7) проаналізувати причини та умови вимагань; 8) визначити основні напрями запобігання вимагань.

Об’єктом дослідження є вимагання як один із видів корисливо-насильницької злочинності.

Предметом дослідження є норми КК, які передбачають кримінальну відповідальність за вимагання, кількісно-якісна характеристика цього виду злочинів, особистість злочинця, причини та умови вимагань, запобігання цих злочинів.

Методи дослідження. Методи дослідження обрані відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження. В основу покладені методи діалектики та матеріалізму. З їх допомогою визначені підходи до розгляду об’єкта та предмета дослідження. Застосування історичного методу дозволило простежити розвиток законодавства щодо кримінальної відповідальності за вимагання в різні періоди в царській Росії, яке поширювалось і на територію України, колишньому Радянському Союзі та в Україні. Порівняльний метод дав можливість простежити особливості кримінальної відповідальності за вимагання в ряді зарубіжних держав та відзначити позитивні аспекти окремих кримінально-правових норм, що можуть бути запозичені й українським законодавцем. Формально-логічний і метод системного аналізу дали можливість проаналізувати елементи та ознаки складів злочинів, передбачених ст.189 КК України, й дати їм оцінку, визначити критерії розмежування вимагання від суміжних злочинів та кваліфікацію за сукупністю.

У процесі дослідження вивчались статистичні дані органів МВС про зареєстровані вимагання в Україні та в Запорізький області за період з 1996 по 2004 рр., Державної судової адміністрації про осіб, засуджених за вимагання в Україні та в Запорізькій області з 2001 по 2004 рр. Проведено контент-аналітичне дослідження архівних кримінальних справ про вимагання, яке використано для кримінологічної характеристики вимагань, особистості злочинців-вимагателів та потерпілих й інших питань. Анкетування застосовано для з’ясування думки працівників правоохоронних органів щодо оцінки діяльності із запобігання досліджуваних злочинів на практиці. Зібрані у процесі дослідження матеріали розгруповані і піддані обробці із застосуванням методів та прийомів статистичної науки, після чого проведений їх науковий аналіз.

Висновки та пропозиції дисертаційної роботи ґрунтуються на вивченні Конституції України, кримінального законодавства України за вимагання, монографічної літератури з теми та суміжних питань, аналізу судово-слідчої практики, постанов Пленуму Верховного Суду України. У порівняльному аспекті вивчено законодавство про кримінальну відповідальність за вимагання Італії, Іспанії, Польщі, Росії, США, ФРН, Франції, Швеції.

Емпіричну базу дослідження складають названі вище статистичні дані про вимагання, вивчені за спеціальною анкетою архівні кримінальні справи в кількості 130 на 230 засуджених, опитано 60 працівників правоохоронних органів.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Наукова новизна та значимість положень дисертації визначається тим, що це є першим дослідженням монографічного рівня кримінально-правових проблем вимагань, яке проведене на базі нового КК України 2001 р., та першим кримінологічним дослідженням вимагань в Україні взагалі.

2. Уточнені існуючі в літературі дані про розвиток поняття вимагання в законодавстві Росії, яке діяло на території України, вперше досліджені й інші законодавчі акти, що діяли на окремих територіях України.

3. Визначені відмінності положень ст.189 КК України 2001 р. від раніше діючого законодавства та вперше подана узагальнена оцінка цих змін.

4. На підставі вивчення кримінального законодавства ряду зарубіжних країн вперше надані рекомендації щодо запозичення окремих положень, які містяться в цих нормах, для вдосконалення законодавства України в цій сфері.

5. Уточнені існуючі в юридичній літературі положення щодо характеристик елементів та ознак складів злочину вимагання. Зокрема, родовий та безпосередній об’єкт вимагання розглянуті з позиції теорії цінностей, визначена структура цінностей цих складів злочинів, охарактеризовані основний і додатковий об’єкт основного та кваліфікованих складів злочинів вимагання.

6. Запропоновані додаткові аргументи для визначення предмета вимагання.

7. При дослідженні об’єктивної сторони, особлива увага звернута на ті її складові, які є новелами в законодавстві або викликають складності на практиці, у зв’язку з чим даються відповідні рекомендації, які уточнюють, доповнюють існуючі теоретичні розробки з цих питань.

8. При розгляді суб’єктивних ознак вимагання даються рекомендації стосовно визначення поняття службової особи як суб’єкта вимагання. Також констатовано, що вимагання є умисним злочином. Проте, у матеріальних складах злочину умисел щодо наслідків може бути як конкретизованим, так і не конкретизованим. Обов’язковою ознакою цих складів злочину є корисливий мотив, а не інші мотиви, як зазначають окремі вчені.

9. Надані рекомендації щодо уточнення окремих кваліфікуючих ознак вимагання. Пропонується власне визначення продовжуваного злочину. Окреслено коло питань, які необхідно з’ясувати в разі вчинення вимагання службовою особою. Надано уточнене визначення поняття організованої групи. Наведені додаткові аргументи, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті, що повинно впливати на кваліфікацію дій винних.

10. Вперше проведено відмежування вимагання від одержання хабара, уточнені рекомендації щодо відмежування вимагання від інших суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю.

11. Запропонована власна редакція ст.189, ч.2 ст.32, наведені додаткові аргументи для зміни редакції ч.3 ст. 28, ч.2 ст.30 КК України.

12. Вперше здійснена кримінологічна характеристика вимагань, що дало можливість простежити структуру та динаміку вимагань в Україні та Запорізькій області з 1996 по 2004 рр. і дійти висновку, що цій категорії злочинів властива висока латентність, особливо стосовно вчинення вимагань організованими групами та злочинними організаціями.

13. Проведене вивчення особистості злочинців-вимагателів як в Україні, так і в Запорізькій області дало можливість встановити їх типові риси, які в переважній більшості є негативними, що визначило напрями рекомендацій запобіжної роботи.

14. Причини та умови вимагань виключно пов’язані з соціально-економічними процесами в Україні та суттєвими недоліками у формуванні особистості, діяльності суб’єктів запобігання цих злочинів.

15. Констатовано, що суб’єкти запобігання вимаганням не виконують обов’язків, які покладені на них законодавством та іншими нормативними актами.

16. Критично оцінена каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної частини засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих обставин.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій. Обґрунтованість дослідження підтверджується вивченням значного обсягу нормативного матеріалу, літературних джерел, а також аналізом статистичних даних про вимагання в Україні, Запорізькій області, шляхом вивчення кримінальних справ і співпоставлення виявлених закономірностей на базі різного за обсягом матеріалу.

Наукове значення роботи. Положення дисертації сприятимуть подальшій теоретичній розробці кримінально-правових та кримінологічних аспектів вимагання. Зокрема у кримінально-правовому аспекті це подальший розвиток концепції цінностей як об'єкта злочину, понять продовжуваного злочину та організованої групи, інституту співучасті, рекомендацій відмежування вимагань від суміжних злочинів та кваліфікації за сукупністю. У кримінологічному аспекті, проаналізовані дані про стан та структуру вимагань дають підставу для подальшого вивчення розповсюдження окремих видів вимагань, а встановлені типові риси особистості злочинців-вимагателів сприятимуть розв'язуванню проблеми детермінації вимагань та їх попередження. Визначені причини та умови вимагань ставлять нове наукове завдання про подальше, більш досконале, вивчення діяльності суб'єктів запобігання вимагань.

Практичне значення одержаних результатів. Практична цінність роботи полягає в тому, що автором висловлені пропозиції щодо вдосконалення діючого КК України, зокрема в частині кримінальної відповідальності за вимагання, запропонована власна редакція ст.189, ч.3 ст.28, ч.2 ст.30, ч.2 ст.32 КК України, що може бути враховано законодавцем. Результати дослідження також можуть бути використані у процесі правозастосовчої діяльності органами досудового слідства та судами, ПВСУ при формулюванні рекомендацій з питань застосування кримінального законодавства, підготовки методичних рекомендацій із цих питань. Дослідження кримінологічних аспектів вимагань сприятимуть підвищенню ефективності запобігання вимагань.

Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі юридичних навчальних закладів під час викладання Особливої частини кримінального права та кримінології в аспекті теми, у підготовці спецкурсів із цих дисциплін, написанні підручників, навчальних та методичних посібників.

Результати дослідження отримали впровадження в навчальний процес та використовуються на кафедрі кримінального права та правосуддя юридичного факультету Запорізького національного університету (акт впровадження від 07.09.2005 р.), Запорізького юридичного інституту МВС України (акт впровадження від 26.09.2005 р.), Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження від 20.09.2005 р.) при викладанні курсів “Кримінальне право (Загальна та Особлива частини)”, “Кримінологія”, “Теоретичні основи кваліфікації злочинів”. Також вони були використані у діяльності апеляційного суду Запорізької області при розробці методичних рекомендацій по застосуванню норм кримінального законодавства та у процесі проведення методичного семінару суддів Запорізької області і методичної ради апеляційного суду Запорізької області (акт впровадження від 21.10.2005 р.).

Особистий внесок здобувача. У процесі роботи над дослідженням, у співавторстві автор опублікував дві публікацій. По-перше, це тези доповіді “Проблемні питання кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ст.255 КК України”, які підготовлені у співавторстві з проф. І.К. Туркевич [8]. Здобувачем у цій публікації виконана частина тексту (20%) в якій розглядаються проблеми вимагання, які можуть вчинятись у складі злочинних організацій. По-друге, це тези доповіді “Деякі проблеми кваліфікації вимагательства”, які підготовлені у співавторстві з Н.В. Потаповою, де здобувачеві належить 50% надрукованого тексту [10]. Решта публікацій і ідеї, які закладені в них, викладені автором особисто.

Апробація результатів дисертації. Висновки дисертаційної роботи оприлюднені на таких науково-практичних конференціях та семінарах: ІІІ Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (м. Запоріжжя, 1998 р.); Міжнародному “круглому столі”, присвяченому пам’яті професора К.Г. Федорова (м. Запоріжжя, 2000 р.).; Науково-практичній конференції “Теорія та практика застосування чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства в сучасних умовах” (м. Київ, 2002 р.); Міжнародному науково-практичному семінарі “Проблеми відповідальності за злочини проти громадської безпеки за новим Кримінальним кодексом України” (м. Харків, 2002 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 2004 р.).

Публікації. Концептуальні положення та матеріали проведеного дослідження знайшли висвітлення у 17 наукових публікаціях, з них 5 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дослідження складається із вступу, чотирьох розділів, висновків. Назви й розташування розділів та підрозділів зумовлені логікою викладення і результатами виконаного дослідження. Перший, другий і третій розділи мають по три підрозділи, а четвертий – чотири. У структуру дисертації також входить список використаних літературних джерел – усього 234 та 9 додатків. Повний обсяг дисертації складає 238 сторінок, з них список використаних літературних джерел – 20 сторінок, додатки - 20 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено його об’єкт і предмет, мету, основні завдання, розкрито наукову новизну, показано теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію дослідження.

Перший розділ “Вимагання: історичний аспект виникнення та розвиток поняття. Регламентація вимагання в законодавстві деяких зарубіжних країн” складається з трьох підрозділів. Перший підрозділ “Розвиток поняття вимагання у кримінальному законодавстві України та Росії, яке діяло в Україні, колишньому Радянському Союзі” присвячений дослідженню виникнення поняття вимагання, що мало місце ще в римському праві, та його регламентування в законодавстві України, царської Росії, яке поширювалось і на Україну. В “Уложенні про покарання кримінальні та виправні” 1845 р. у ст.1688 передбачалась кримінальна відповідальність за примушування до дачі майнових зобов’язань. У подальшому поняття вимагання вдосконалювалось, уточнювалось та розглядалось як окремий вид насильницького майнового злочину, який розміщувався в одному розділі із крадіжкою, розбоєм, шахрайством. Кримінальне Уложення 1903 р. передбачало не тільки основний склад злочину, але й кваліфіковані. Поряд з вимаганням у законодавстві передбачалось відповідальність і за шантаж. На західно-українських землях у період Австрійського панування діяло “Угорське кримінальне уложення про злочини і проступки” 1879 р., яке містило декілька складів злочинів вимагання.

Після Жовтневої революції при створенні законодавства був врахований дореволюційний досвід щодо визначення поняття вимагання. Це поняття було передбачене у ст.194 КК України 1922 р., а у ст.195 передбачалась кримінальна відповідальність за шантаж. Кримінальна відповідальність за вимагання передбачалась і у КК України 1927 р. Кримінальний кодекс України 1960 р. передбачав спочатку кримінальну відповідальність за вимагання індивідуального майна, а з 1989 р. і за вимагання державного чи колективного майна.

У другому підрозділі першого розділу “Поняття вимагання за діючим Кримінальним кодексом України та його відмінність від раніше діючого законодавства” констатується, що ст.189 КК охороняє від вимагань усі існуючі форми власності як й інші статті відповідного розділу. У ч.1 ст.189 КК у порівнянні з КК 1960 р. дещо змінені кваліфікуючі ознаки. В цілому, ці зміни оцінені позитивно.

Поряд з цим, у ст.189 КК є положення, які викликають зауваження. У ч.1 ст.189 замість поняття близькі особи мова йде про близьких родичів. Воно вужче, ніж коло осіб, які є близькими до потерпілого. У дисертації обґрунтовується критика з цього приводу.

У ст.189 КК відсутня така кваліфікуюча ознака як застосування у процесі вимагання до потерпілого насильства, що не є небезпечним для життя і здоров’я. Це ускладнює проблеми кваліфікації дій винних. Дається рекомендація введення цієї кваліфікуючої ознаки в ч.2 ст.189. Обґрунтовано висновок про доцільність передбачити в ч.4 ст.189 КК в якості особливо кваліфікуючих ознак настання інших тяжких наслідків.

У третьому підрозділі першого розділу “Визначення поняття вимагання у кримінальному законодавстві деяких зарубіжних країн” проаналізовані кримінально-правові норми про відповідальність за вимагання в законодавстві Італії, Іспанії, Польщі, Росії, США, ФРН, Франції, Швеції. Констатовано, що в законодавстві цих країн передбачена кримінальна відповідальність за вимагання, а в деяких і за шантаж. Розглянуті ознаки основного складу злочину та кваліфікуючі. Щодо позитивних аспектів законодавства зарубіжних країн, які можна було б запозичити і вітчизняному законодавцю, звернута увага на таке.

Законодавство Франції в якості кваліфікуючої ознаки вимагання поряд з іншими, називає озброєність злочинця, вимагання, здійснене по відношенні до особи, безпорадність якої обумовлена віком, хворобою, фізичною вадою, психічним дефектом, станом вагітності, що були очевидними або відомі злочинцю.

Враховуючи велику латентність вимагань, у тому числі й за рахунок неповідомлення потерпілого про вчинений злочин у зв’язку з їх незаконними прибуткам, законодавець ФРН дозволяє прокурору не переслідувати потерпілих за ті злочини, повідомленням про які погрожує вимагатель.

Другий розділ дисертації “Аналіз основного складу злочину “вимагання” за діючим Кримінальним кодексом України” складається з трьох підрозділів. У першому підрозділі другого розділу “Деякі спірні питання “вимагання” в історії вітчизняної науки кримінального права” розглядається в історичному аспекті такі питання як можливість віднесення вимагання до форм розкрадання та розуміння поняття рекет. У зв’язку з цим зазначено, що вимагання відноситься до корисливо-насильницьких злочинів, поняття рекет не тотожне поняттю вимагання, має свій, в основному, кримінологічний зміст. Вводити це поняття в КК України не доцільно.

У другому підрозділі другого розділу “Об’єктивні ознаки вимагання”, визначений об’єкт вимагання. У роботі аргументована підтримка позиції вчених, які в якості об’єкта злочину розглядають не суспільні відносини, а цінності, яким спричиняється чи може бути спричинена шкода. Констатовано, що родовим об’єктом вимагання є відносини власності, які є структурною складовою цінностей. При розгляді безпосереднього об’єкта зазначається, що основний безпосередній об’єкт вимагань співпадає з родовим. Вимагання, крім основного, має і додатковий об’єкт. Розгляд додаткового об’єкта проведений у залежності від того, про основний, чи кваліфіковані склади йде мова. Надана рекомендація про уточнення в законодавстві поняття предмета вимагання. Пропонується предмет вимагання викласти таким чином: “Вимога чужого майна чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них чи здійснення з цією метою відповідних дій”.

При розгляді об’єктивної сторони звертається увага на те, що досліджений склад злочину може вчинятися лише шляхом дії. Характерною ознакою його складу є примус, який застосовується до потерпілого чи його близьких родичів з метою одержання предмета вимагання. Дається характеристика погроз при вимаганні. Погрози повинні бути реальними. Вони розглядаються як складові об’єктивної сторони складу злочину вимагання лише за умови, що здійснюються для одержання від потерпілого предмета вимагання. Основний склад злочину вимагання є формальним. Між тим для окремих кваліфікованих складів злочинів необхідно настання певних наслідків, тобто вони є матеріальними.

У третьому підрозділі “Суб’єктивні ознаки вимагання” другого розділу зазначається, що в переважній більшості складів злочину вимагання суб’єкт характеризується загальними ознаками. Лише ч.2 ст.189 КК передбачає спеціального суб’єкта – службову особу, яка вчиняє вимагання з використанням свого службового становища.

Щодо суб’єктивної сторони вимагання, то в роботі обґрунтовується точка зору про те, що всі склади злочинів, передбачені ст.189 вчиняються з прямим умислом і передбачають корисливий мотив. В зв’язку з цим критикується точка зору окремих вчених, які вважають, що в деяких складах вимагання, які є матеріальними до наслідків можлива і необережна форма вини. Обґрунтовано положення що у таких випадках може мати місце як прямий конкретизований так і неконкретизований умисел, а не необережність. Висловлена також критика положень окремих вчених, які вважають, що вимагання може вчинятись і не з корисливих, а інших мотивів.

Третій розділ “Кваліфікуючи ознаки вимагання, відмежування вимагання від суміжних складів злочину та кваліфікація за сукупністю” складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Кваліфікуючі та особливо кваліфікуючі ознаки вимагання” розглядаються кваліфікуючи та особливо кваліфікуючи ознаки вимагання. Надані рекомендації щодо вдосконалення поняття продовжуваного злочину в законі, що дасть можливість притягати винних за вимагання як повторне, у разі обкладення вимагателями даниною потерпілих протягом тривалого часу. Рекомендована нова редакція ч.2 ст.32 КК України.

Вимагання, вчинене службовою особою з використанням службового становища, потребує встановлення таких ознак: чи є дана особа службовою, які її повноваження взагалі і що конкретно з них вона використала при вимаганні. Чи співпадають дії конкретної особи з ознаками складу злочину вимагання, зокрема чи є в наявності предмет вимагання тощо.

Дається поняття насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, визначаються його основні ознаки, висловлюється позиція щодо спірних питань. Звертається увага на те, що хоч спричинення тяжких тілесних ушкоджень відноситься до насильства небезпечного для життя чи здоров’я особи, але в разі їх спричинення при вимаганні дії винної особи кваліфікуються не за ч.3, а за 4 ст.189 КК.

Даються відповідні рекомендації по відмежуванню з одного боку вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою і з другого - організованою групою, а також пропонується на законодавчому рівні більш чітко визначити поняття організованої групи. Порушується необхідність теоретичного вирішення питання про те, що кожна вища форма співучасті включає в себе ознаки попередньої форми співучасті. Відповідно, повинна здійснюватись і кваліфікація дій винних.

Також у роботі дається загальна характеристика тяжких тілесних ушкоджень і кваліфікації вимагання за цією ознакою.

У другому підрозділі третього розділу “Відмежування вимагання від суміжних складів злочину” розглядаються питання розмежування вимагання від грабежу і розбою, бандитизму, примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, незаконного позбавлення волі або викрадення людини, одержання хабара. У зв’язку з цим даються відповідні рекомендації. Зокрема, звертається увага на те, що при розмежуванні вимагання, яке вчиняється службовою особою з використанням свого службового становища та одержання хабара, слід виходити з характеристики об’єктів цих злочинів, аналізу об’єктивної та суб’єктивної сторін, моменту закінчення цих складів злочинів тощо. Для вимагання характерним з об’єктивної сторони є те, що службова особа погрожує позбавити потерпілого тих прав, які в нього є, чи які він мав одержати незалежно від службової особи. При дачі-одержанні хабара від службової особи залежить: надати чи не надати особі певні права або задовольнити інтереси, до яких вона прагне.

Третій підрозділ третього розділу “Кваліфікація вимагання за сукупністю злочинів” присвячений деяким спірним питанням, які не однозначно вирішуються в теорії і на практиці щодо кваліфікації вимагання за сукупністю злочинів. Пропонується у випадках вчинення вимагання із спричиненням тяжкого тілесного ушкодження, від якого наступила смерть потерпілого, кваліфікувати дії винних за сукупністю ч.4 ст.189 КК та ч.2 ст.121 КК. У разі обмеження при вимаганні прав, свобод, законних інтересів потерпілих та їх близьких родичів дії винних слід кваліфікувати за відповідною частиною ст.189 КК, а якщо такі обмеження становлять самостійний склад злочину, то і за сукупністю за відповідною статтею КК України. Аргументовано висновок, що у випадках вчинення вимагання у складі злочинної організації, дії винних мають кваліфікуватись за ч.4 ст.189 та ч.1 ст.255 КК. Оскільки в ч.2 ст.30 КК нечітко визначені правила кваліфікації дій винних, запропонована її нова редакція.

Четвертий розділ роботи “Кримінологічна характеристика вимагань та деякі питання запобігання цих злочинів” складається з чотирьох підрозділів.

У першому підрозділі “Обсяг, структура та динаміка вимагань в Україні та Запорізькій області” дається кримінологічна характеристика вимагань на підставі аналізу статистичних даних про зареєстровані злочини цієї категорії в цілому в Україні, по Запорізькій області, даних Державної судової адміністрації України та Запорізької області про засуджених осіб за ці злочини, та за наслідками вивчення 130 справ цієї категорії, розглянутих судами м. Запоріжжя. Додатково обґрунтована позиція щодо доцільності більш вузького розуміння поняття “кримінологічна характеристика окремих видів злочинності” і вимагань зокрема. Це поняття повинно охоплювати характерні специфічні особливості певного виду злочинності та особистості злочинця.

Визначені ознаки кримінологічної характеристики вимагань, і зокрема їх структура. На підставі аналізу статистичних даних про обсяг і динаміку вимагань зроблений висновок про те, що динаміка вимагань в Україні й Запорізькій області впродовж 1996, 1997, 1998 років показувала зростання, а з 1999 року - зниження. При цьому динаміка вимагань відрізнялась від динаміки загальної злочинності розміром, а в окремі періоди вимагання знижувалось, коли загальна злочинність зростала. Темп зростання вимагання у 1997 р. становив порівняно з 1996 р., 1,5%, а у 1998 р. – 16%.

Сталою закономірністю поширення вимагань серед злочинності є те, що питома вага цих злочинів в різні роки та в різних регіонах не однакова, але вона мала коливання в межах від 0,09% до 0,96%.

Серед вимагань значно переважають діяння, вчинені за кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, що свідчить про підвищену суспільну небезпеку цих злочинів. Так, в Україні, питома вага засуджених за ці види вимагань складала у 2003 р. 87,6%, а у 2004 р. – відповідно 88,5%. У Запорізькій області в окремі роки такий показник мав коливання від 77,3% до 100%. Серед найбільш поширених кваліфікуючих ознак зустрічалось вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою та повторність. По 13% вивчених справ винні застосували насильство небезпечне для життя та здоров’я потерпілих. Із значної кількості справ винні спричиняли потерпілим побої, легкі тілесні пошкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначну втрату працездатності.

Звернена увага на те, що за статистичними даними та при вивченні кримінальних справ організовані групи вимагателів не мали значного поширення як в Україні в цілому, так і в Запорізькій області. На підставі цього зроблений висновок про недостатньо активну роботу правоохоронних органів з викриття організованих груп.

Предметом вимагання, у переважній більшості злочинів, були гроші в іноземній (30%) та національній (66,9%) валюті. У роботі проаналізовані й інші ознаки вимагань, зокрема місце, час вчинення злочинів, наявність сукупності злочинів у діях вимагателів тощо, і звернена увага на необхідність врахування криміногенно-значущих ознак при запобіганні злочинів.

У другому підрозділі четвертого розділу “Кримінологічна характеристика особистості злочинця та потерпілого” розглядаються деякі загальнотеоретичні положення поняття особистості злочинця, зокрема обґрунтовується перевага застосування терміна “особистість злочинця”, а не “особа злочинця”, уточнюється момент виникнення поняття особистість злочинця по конкретній справі, визначаються ознаки структури особистості злочинця тощо.

Вимагателі – це в переважній більшості громадяни України (від 93% до 100%) чоловіки; жінки серед них складають невелику питому вагу – від 1,5% до 8,7%. Для вимагателів найбільш характерним є вік від 18 до 24 років (від 20,9% до 44%). Наступною за поширеністю є група осіб після 30 років (від 26,1% до 44,8%). Питома вага неповнолітніх досить висока, значно більша, ніж у цілому за вчинення всіх злочинів в Україні (від 19,3% до 36,7%). Переважна більшість злочинців-вимагателів вчиняє злочин у групі. Характерним для вимагателів є стан алкогольного сп’яніння. Від 19,8% до 46%. Серед вимагателів переважають робітники (від 14% до 18,2%). У 2004 році серед вимагателів з’явились і держслужбовці (0,4%). Цей злочин вчиняють і учні шкіл, студенти, лікарі тощо. Освітній рівень вимагателів відповідає, в основному, тенденціям, що мають місце в державі в цілому. Виявлено, що 72% засуджених не були одружені або розірвали шлюб. Певна частина засуджених відчувала матеріальні труднощі: прибутки були нижчі за межу забезпеченості.

Значна частина вимагателів мала попередню не погашену судимість. В Україні цей показник становив в різні роки від 18,8% до 22,5%, а в Запорізькій області 15,9% до 38,3%. У 2004 році він складав 28,5%.

Від вимагання в Україні у 2003 р. потерпіло 1907 громадян, а у 2004 – 1350. Питома вага жінок серед потерпілих в ці роки відповідно складала 15,7%, та 13,7%. Неповнолітні потерпілі від вимагання значно перевищують такі дані від всіх злочинів. Так у 2003 р. від вимагань потерпіло 20,9% неповнолітніх, а у 2004 р. - 22,5%, в той час як від всіх злочинів в Україні питома вага неповнолітніх складала у 2003 р. 2,4%, а у 2004 р. близько 3%.

Як правило, поведінка потерпілих не була аморальною або протиправною, але 10% потерпілих, із вивчених справ, в момент вчинення проти них вимагання знаходились у нетверезому стані, що сприяло вчиненню проти них злочину. Крім того, значна кількість потерпілих не заявляла про вчинені проти них вимагання в правоохоронні органи, що сприяло скоєнню повторних злочинів проти тих же потерпілих.

У третьому підрозділі четвертого розділу “Причини та умови вимагань” розглядається вплив загальних причин злочинності, що характерні для України, на вчинення вимагань як виду злочинності та конкретних злочинів. При цьому звернена увага на психологічні, економічні, організаційні фактори, які зумовлюють формування негативних рис особистості, а також вплив мікросередовища на цей процес.

Проведене дослідження свідчить про те, що в переважній більшості випадків основною складовою причинного комплексу у вимаганнях є особистість. Саме негативні погляди винних, найчастіше, наштовхують їх до вчинення злочинів. Зовнішнє середовище в механізмі вчинення вимагань, як правило, відіграє роль умов, а не причин.

У четвертому підрозділі “Деякі аспекти запобігання вимагань” констатується, що суб’єкти запобіжної діяльності не виконують покладені на них обов’язки із запобігання злочинів. Це найчастіше має прояв щодо неповнолітніх, раніше судимих, осіб, які ніде не працюють і ведуть сумнівний спосіб життя, зловживають спиртними напоями, є хронічними алкоголіками, вживають наркотики тощо.

Критично оцінена і каральна практика судів Запорізької області в частині звільнення від покарання переважної більшості засуджених за вимагання, зокрема тих, які вчинили злочин за кваліфікуючих ознак. Так, у 2004 році судами Запорізької області звільнено від покарання 73,5% засуджених від загальної кількості.

ВИСНОВКИ

У висновках наведені теоретичні узагальнення й наукові положення, пов’язані з кримінально-правовим визначенням вимагання. Зокрема, це такі положення:

Формування основного, кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів вимагання базується на розробках цих понять у законодавстві попередніх років. Між тим, ст.189 КК, порівняно зі ст.862 та ст.144 КК 1960 р., має певні суттєві відмінності. У переважній більшості їх слід оцінити позитивно.

Проте, у формулюванні окремих новел складу злочину вимагання у ст.189 КК України є і недоліки, які слід усунути. Рекомендовано внести і певні уточнення в ст.189 КК, які зазначені при аналізі зарубіжного законодавства.

При розгляді об’єктивних ознак вимагання, підтримана позиція вчених, які в якості об’єкта злочину розглядають не суспільні відносини, а цінності, яким завдається чи може бути завдана шкода.

Розглянуті основний і додатковий об’єкти вимагання.

Надана рекомендація про уточнення в законодавстві поняття предмета вимагання, оскільки діючий закон у цій частині недосконалий.

Вносяться рекомендації щодо визначення об’єктивної сторони вимагання.

Щодо суб'єкта то в переважній більшості складів злочину вимагання він представлений загальними ознаками. Лише ч.2 ст.189 КК передбачає спеціального суб’єкта – службову особу, яка вчиняє вимагання з використанням свого службового становища.

Стосовно суб’єктивної сторони вимагання, то в роботі обґрунтовується точка зору про те, що всі склади злочинів, передбачені ст.189, вчиняються з прямим умислом і передбачають корисливий мотив. Щодо настання наслідків, то до них може бути у винного як конкретизований, так і не конкретизований умисел.

Надані рекомендації стосовно кваліфікації дій винних у випадках вчинення вимагання за кваліфікуючих та особливо кваліфікуючих ознак, відмежування вимагань від суміжних складів злочинів та кваліфікація за сукупністю.

У роботі вперше в кримінологічній літературі визначені ознаки кримінологічної характеристики вимагань, які базуються на аналізі обсягу досліджуваного виду злочинності, його динаміки та структури. У цій характеристиці елементами новизни є перелік і характеристика ознак структури досліджуваного виду злочинності. Проаналізовані статистичні дані щодо вимагань, особистості злочинців-вимагателів; розглянуті причини та умови цих злочинів.

При розгляді запобігання вимагань констатується, що суб’єкти запобіжної діяльності не виконують покладені на них обов’язки із запобігання злочинів, це має особливо прояв щодо неповнолітніх, раніше судимих, тих, хто ніде не працює, зловживає спиртними напоями тощо. У зв’язку з цим надані відповідні рекомендації.

Запропоновано ст.189 КК викласти у наступній редакції:

1. Вимога передачі чужого майна, чи одержання коштів, майна чи інших матеріальних благ шляхом передачі права на них, чи здійснення з цією метою відповідних дій на користь вимагателя або третіх осіб, що спричиняє шкоду майновим інтересам потерпілого, з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими особами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі особи бажають зберегти в таємниці або вчинити дії, яких ці особи побоюються (вимагання).

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке, що завдало значної шкоди потерпілим, поєднане з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, вчинене щодо осіб, безпорадність яких обумовлена їх віком, хворобою, фізичною вадою, психічним дефектом, станом вагітності, що були очевидні або відомі виконавцю злочину.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах, або вчинене із застосуванням зброї.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження чи таке, що спричинило інші тяжкі наслідки.

5. Потерпілі, щодо яких застосовувалося вимагання з погрозою повідомити про їх злочинні дії, якщо такі факти будуть підтверджені, звільняються від кримінальної відповідальності.

Також запропоновано уточнити та доповнити наступні норми:

Ч.3 ст.28 КК - Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення одного або декількох злочинів, яке очолює керівник (керівники), група діє згідно з розробленим планом із розподілом функцій відомих учасникам групи для досягнення визначеної групою мети.

Ч.2 ст.30 КК - Інші учасники організованої групи підлягають кримінальній відповідальності за злочини у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен з них. Це ж правило поширюється і на членів злочинних організацій, дії яких кваліфікуються також за ч.1 ст.255 КК України.

Ч.2 ст.32 КК - Повторність, передбачена ч.1 цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним