КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ДОВГАНЬ ВІКТОР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 341.11.061.1ЄС

ПРАВОВИЙ СТАТУС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ

В СИСТЕМІ ОРГАНІВ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Спеціальність 12.00.11 - міжнародне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка

Науковий керівник: кандидат юридичних наук, професор

Репецький Василь Миколайович

завідувач кафедри міжнародного права

Львівський національний університет

імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

Муравйов Віктор Іванович

завідувач кафедри порівняльного та європейського права

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник

Савчук Костянтин Олександрович

відділ міжнародного права та порівняльного правознавства

Інститут держави і права імені В.М. Корецького НАН України

Провідна установа: Київський національний економічний університет МОН України

Захист відбудеться “10” квітня 2006 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .001.10 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01017, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10.

Автореферат розіслано “6” березня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.М. Гнатовський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Особливості договірного механізму інтеграції, здійснюваної в Європейському Союзі (далі Євросоюз), дістали відображення в характерних рисах інституційного механізму цього об’єднання. За допомогою інститутів та органів Європейський Союз забезпечує досягнення поставлених цілей та реалізацію завдань в різних сферах суспільного життя. Разом органи утворюють цілісну систему або організаційний механізм, в якому кожний інститут Європейського Співтовариства (далі ЄС) має значення як окремо, також і в правовому зв’язку з іншими. Значного розвитку набули й правові форми регулювання інтеграційних процесів в Європейському Союзі, в його рамках відбувається активне формування власної системи правових норм. Тенденції розвитку правового статусу громадян держав-членів, значна частина прав і обов’язків в економічній і соціальній сферах визначається не внутрішнім законодавством держави, а правом Євросоюзу, свідчить про встановлення безпосереднього і постійного правового зв’язку між громадянином і даним об’єднанням, наближеного до того, що існує між державою і громадянином. Даний зв’язок було інституціоналізовано в створенні суттєво нового органу ЄС – Європейського Парламенту та наданні прямого виборчого права громадянам Євросоюзу.

Зважаючи на те, що національні інтереси України безпосередньо пов’язані з поступовою інтеграцією до ЄС, одним із найважливіших інструментів для реалізації даного завдання є право Євросоюзу. Необхідно особливо звернути увагу на тенденцію збільшення впливу права Євросоюзу на правопорядок України у зв’язку з поглибленням процесу співробітництва, прийняттям Повідомлення Єврокоміісії “Розширена Європа – Нові сусіди: Нова система стосунків з нашими східними та південними сусідами” від 11 березня 2003 року та Плану Дій між Україною та ЄС від 21 лютого 2005 року. Тому дослідження інституційного механізму Євросоюзу, правового статусу Європейського Парламенту та його участі в процесі прийняття рішень ЄС – становить актуальну проблему української правової науки в цілому.

Актуальність дослідження зумовлена й тим, що вступ до Євросоюзу в травні 2004 року країн-сусідів України сприяє тіснішій співпраці з ЄС та державами-членами. У зв’язку з цим, важливим є аналіз інституційного механізму та процесу прийняття рішень в Євросоюзі, що дасть змогу визначити напрями проведення правової та адміністративної реформи в нашій державі та реалізувати нові інструменти співробітництва між Україною та ЄС. Велике практичне значення має Угода про партнерство і співробітництво та План дій між Україною та ЄС, успішна реалізація можливостей яких передбачає необхідність правового забезпечення, приведення законодавства у відповідність до норм та принципів Євросоюзу та перспективу європейської інтеграції нашої держави. Власне тому важливим є розвиток та поглиблення співробітництва України на рівні інститутів і органів ЄС, які відіграють провідну роль в керівництві та управлінні інтеграційними об’єднаннями. Дослідження природи та особливостей правового регулювання інтеграційних процесів ЄС є необхідним щодо визначення правових механізмів інтеграції України в Євросоюз.

Основний внесок у дослідження системи органів та інститутів ЄС та процесу прийняття рішень в Європейському Союзі зробили вчені та фахівці з держав-членів ЄС Г. де Бурка, В. Вейденфельд, Л. Гормлі, А. Дешвуд, В. Кернз, Д. Ласок, А. Маршалек, Дж. Монкретьєн, Н. Ньюджент, А. Татам, В. Весельс, Т. Хартлі, О. Шмук, депутати Європейського Парламенту Р. Корбет, Ф. Якобс і М. Шеклтон тощо.

У радянській науці слід виділити опубліковану в 1987 р. монографію І.С. Крилової, присвячену правовому статусу Європейського Парламенту. Втім, після прийняття Маастрихтського, Амстердамського, Ніццького договорів та, в перспективі, набрання чинності Конституції для Європи, очевидною є необхідність актуалізації даного дослідження. Деякі аспекти розглядались у працях російських вчених, зокрема В.В. Безбаха, Л.М. Ентіна, А.Я. Капустіна, С.Б. Кашкіна, В.К. Пучинського, Б.М. Топорніна. В українській юридичній науці дослідженню правової проблематики Європейського Союзу присвячені праці М.В. Буроменського, В.Г. Буткевича, М.М. Гнатовського, В.Н. Денисова, А.І. Дмитрієва, В.І. Євінтова, В.К. Забігайла, В.І. Муравйова, М.М. Микієвича, В.Ф. Опришка, Р.А. Петрова, А.С. Фастовець, Р.Б. Хорольського та деяких інших фахівців. Незважаючи на актуальність даної теми, для української доктрини європейського та міжнародного права питання юридичного аналізу процесу прийняття рішень в Європейському Союзі є новим і поки що недостатньо вивченим у вітчизняній правовій літературі. Все це обумовлює необхідність комплексного дослідження правового статусу Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках планового дослідження кафедр міжнародного та європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка „Міжнародно-правові аспекти входження України до світового та європейського співтовариства” (№ державної реєстрації 0102U003572). Тема дисертації пов’язана з дослідженнями права Європейського Союзу, які проводилися кафедрою європейського права та кафедрою міжнародного права Львівського національного університету імені Івана Франка відповідно до проекту TEMPUS-TACIS CD_JEP 21174-2000 „Вивчення європейського права в університетах України”.

Мета і завдання дослідження. Метою даної роботи є аналіз місця та ролі Європейського Парламенту в системі органів Євросоюзу та ЄС шляхом визначення його правового статусу та напрямків реалізації компетенції, в тому числі в сфері зовнішньої політики Євросоюзу, зокрема на прикладі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

У рамках даної роботи були поставлені наступні завдання:

дослідити етапи становлення та розвитку Європейського Парламенту в контексті реформування Європейських Співтовариств та створення Європейського Союзу;

порівняти порядок формування та внутрішню структуру Європейського Парламенту з представницькими асамблеями міжнародних організацій та парламентами держав;

визначити правове положення Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу;

виявити особливості реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень ЄС;

проаналізувати роль Європейського Парламенту в затвердженні та нагляді за виконанням бюджету ЄС;

встановити механізми забезпечення парламентського контролю на рівні Європейських Співтовариств та Європейського Союзу;

розглянути правові форми участі Європейського Парламенту в здійсненні зовнішньої політики Євросоюзу та перспективи співробітництва з нашою державою з урахуванням стратегії та програми інтеграції України до Європейського Союзу та наслідків розширення ЄС.

Об’єктом дисертаційного дослідження є правові відносини, які виникають між Європейським Парламентом та іншими органами Європейського Союзу в контексті реалізації їх цілей та завдань.

Предметом дисертаційного дослідження є правовий статус Європейського Парламенту в системі органів та інститутів ЄС та його компетенція в процесі прийняття рішень в Європейському Союзі.

Методи дослідження. З метою досягнення наукової об’єктивності результатів дослідження автором використано комплекс методів дослідження, які застосовуються в сучасній правовій науці. В основу дисертаційного дослідження покладено наукові методи та принципи, властиві як загальній теорії права, так і науці міжнародного права з притаманними їй специфічними особливостями. Методологічну основу складають як філософсько-світоглядні, так і загальнонаукові (конкретно-соціологічні, статистичні та інші) та спеціально-юридичні (порівняльно-правовий, структурний, формально-логічний метод, а також прийоми узагальнення юридичної практики). Так, історико-правовий метод пізнання, суть якого полягає у розгляді правових явищ в динаміці з моменту їх виникнення й до сучасного часу, було застосовано для аналізу становлення і розвитку правового статусу Європейського Парламенту починаючи від установчих Римських договорів 1957 р., далі через призму змін та доповнень, внесених Єдиним Європейським актом 1986 р., Маастрихтським і Амстердамським договорами відповідно 1992 і 1997 рр., та напрямки реформування згідно з Ніццьким договором 2001 р. та проектом Договору про Конституцію для Європи 2004 р. У ході застосування порівняльно-правового методу дослідження було виявлено схожі та відмінні риси у способі формування та функціях Європарламенту як представницького законодавчого органу держави, так і міжпарламентського об’єднання або асамблеї міжнародної організації. Формально-юридичний метод слугував для проведення аналізу системи джерел права Європейського Союзу, держав-членів, країн-кандидатів та України, правозастосувальної та правотлумачної практики ЄС. При виробленні підходів щодо перспектив подальшого розвитку відносин України та ЄС автором використано метод прогнозування. У цілому, дослідження побудоване на принципі методологічного плюралізму, відповідно до якого при аналізі необхідно спиратися на цілий ряд наукових методів, а не віддавати виняткову перевагу одному методу.

Наукова новизна результатів дослідження. Ця дисертація є першим в українській науці міжнародного права комплексним дослідженням правового статусу Європейського Парламенту в системі органів ЄС та аналізом його участі в процесі прийняття рішень Європейського Союзу. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором було виявлено особливості реалізації правотворчої, бюджетної та контрольної функції Європейського Парламенту та проаналізовано компетенцію в сфері зовнішньої політики на прикладі міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС.

Наукова новизна дисертації характеризується, зокрема, її основними положеннями, які виносяться на захист:

1. В результаті історико-порівняльного дослідження виявлено, що поглиблення інтеграційних процесів в Європі змінило правовий статус Європейського Парламенту з органу міжпарламентського співробітництва держав-членів ЄС на представницький інститут парламентського типу Європейського Союзу.

2. Обґрунтовано положення про те, що спосіб формування Європейського Парламенту шляхом загальних прямих виборів забезпечує безпосередній вплив громадян Європейського Союзу на політику наднаціональних органів ЄС.

3. Проаналізовано форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень ЄС – консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди, які визначають розвиток від формально консультативних повноважень до становлення Європейського Парламенту як законодавчого органу на рівні Євросоюзу.

4. Сформульовано тезу, що компетенція Європейського Парламенту була розширена не лише за допомогою внесення змін до установчих договорів Співтовариств і Союзу, а й завдяки міжінституційним угодам, укладеним з іншими органами Євросоюзу, та рішенням Суду ЄС.

5. Визначено особливість реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту, якою є погоджувальна процедура переговорів з Радою ЄС, що змінила підхід до процесу прийняття рішень в Європейському Союзі та створила так званий “двопалатний законодавчий орган ЄС”.

6. В результаті дослідження механізмів забезпечення бюджетної функції Європейського Парламенту запропоновано доповнити його роль в прийнятті та нагляді за виконанням бюджету ЄС затвердженням всіх статей бюджету без поділу на обов’язкові та необов’язкові видатки.

7. Встановлено, що характерною ознакою парламентського контролю в Європейському Союзі з розроблення та прийняття вторинного законодавства ЄС є діяльність спеціалізованих комітетів, яка полягає в обов’язковому врахуванні висновків Європейського Парламенту в імплементаційних актах Комісії та Ради ЄС.

8. В результаті детального вивчення механізмів міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС сформульовано висновок, що створення спеціального комітету в Європейському Парламенті по зв’язках з Україною є початком виокремлення політики ЄС щодо нашої держави зі спільного підходу до східних сусідів ЄС.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення роботи полягає в тому, що сформульовані в дисертації висновки і теоретичні положення можуть сприяти подальшому розвитку вітчизняної науки міжнародного та європейського права, а її результати можуть бути використані для подальших наукових досліджень, пов’язаних із інтеграцією України до Європейського Союзу, а також в сфері вивчення права ЄС. Практичне значення роботи полягає в тому, що основні результати дисертаційного дослідження можуть бути використані в діяльності державних органів, які займаються питаннями співробітництва з ЄС. Основні положення дисертації можуть бути враховані Верховною Радою України (зокрема, парламентським Комітетом з питань Європейської інтеграції), Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, Державним департаментом з адаптації законодавства Міністерства юстиції України. Це дослідження може також бути використане в рамках навчального процесу, що здійснюється у вищих навчальних закладах України юридичного профілю, при викладанні навчальних курсів “Міжнародне публічне право”, “Міжнародне економічне право”, “Право Європейського Союзу”, для підготовки та перепідготовки фахівців, які займаються питаннями правового регулювання відносин України з європейськими інтеграційними об’єднаннями. Висновки та положення дисертації вже використовувалися дисертантом у навчальному процесі з дисципліни “Інституційне право ЄС” та для підготовки та викладання курсів для студентів факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка.

Наукова достовірність результатів дослідження підтверджується здійсненим комплексним аналізом великої кількості міжнародних угод, судових рішень та нормативно-правових актів Європейського Союзу й України.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дослідження обговорювались на засіданнях кафедр міжнародного та європейського права Львівського національного університету імені Івана Франка та презентувались на Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України (18 травня 2005 р., тези опубліковано), звітній науковій конференції факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (24 лютого 2004 р.), 10-й щорічній науковій конференції “Дні науки Національного університету Києво-Могилянська Академія” (26 січня 2004 р.), міжнародних наукових конференціях “Україна та ЄС: до нового виміру відносин” (11 березня 2005 р., м. Львів), “Європейське управління” (31 березня 2004 р., м. Київ), “Європейське право сьогодні: наука, освіта, практика” (21 березня 2003 р., м. Львів).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в 6 наукових публікаціях у фахових виданнях з юридичних наук.

Структура й обсяг дисертації. Згідно з метою, завданнями, предметом та логікою дослідження обрано структуру дисертації, що містить вступ, три розділи, які об’єднують 9 підрозділів, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 197 сторінок, список використаних джерел викладений на 21 сторінці (обсяг – 302 джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, висвітлено рівень дослідження теми дисертації у вітчизняній та іноземній літературі, визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, доведено теоретичне і практичне значення основних положень роботи, сформульовано наукову новизну, вказано ступінь апробації, характер публікацій, в яких сформульовано основні результати дисертаційного дослідження, а також його структуру та обсяг.

Перший розділ “Загальна характеристика Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу” присвячено дослідженню правового статусу Європейського Парламенту в інституційній системі ЄС від початку інтеграційних процесів в Європі до напрямків конституційної реформи Європейського Союзу. Створений згідно з Римським договором 1957 р., Європейський Парламент, названий у договорі Асамблеєю, був по суті органом міжпарламентського співробітництва держав – членів ЄС, адже складався з представників країн ЄС, які були членами національних парламентів, хоча договором передбачалося проведення прямих виборів в державах-членах. Власне порядок формування Європарламенту суттєво відрізняє інституційну структуру ЄС від інших міжнародних організацій, у яких представницькі органи, такі як Генеральна асамблея чи подібні органи, як правило, представляють собою збори офіційних представників, делегованих державами-учасницями міжнародної організації.

В роботі Європейський Парламент порівнюється як з органами міжпарламентського співробітництва, такими як Міжпарламентська асамблея СНД та Парламентська Асамблея Ради Європи, так і з представницьким органом держави. В дисертації наголошується, що прямі вибори депутатів Європарламенту змінюють міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу в процесі прийняття рішень. Оскільки всі його члени обираються шляхом загального прямого голосування громадян Європейського Союзу – це забезпечує безпосередній вплив населення на політику наддержавних органів. Незважаючи на існуючу систему квот, депутати Європейського Парламенту не є представниками окремих держав-членів – де б не був обраний депутат, він представляє всіх громадян Європейського Союзу. Однак, Європейський Парламент не здійснює представництва народу Європейського Союзу в цілому, а виконує функцію представництва народів держав-членів, об'єднаних в Співтовариство.

В роботі відзначається, що внутрішня структура Європейського Парламенту формувалась, безперечно, в результаті загальноєвропейських традицій представницьких установ. Втім, вона має деякі специфічні риси, наприклад, інститут квесторів, посадових осіб Європарламенту, які ведуть спеціальний реєстр професійної діяльності депутатів та представників лобістських груп. При дослідженні організації роботи Європейського Парламенту розглядається діяльність парламентських груп та фракцій, гарантії забезпечення діяльності депутатів та наголошується, що Європейський Парламент є класичним парламентом континентальної Європи, адже більше часу депутати проводять не на пленарних засіданнях, а на засіданнях комітетів. Серед інститутів Євросоюзу Європейський Парламент найбільше відповідає принципу гласності та відкритості: так, за загальним правилом, пленарні засідання та засідання парламентських комітетів (крім слідчих комісій) є відкритими і публічними, а протокол засідання та інша інформація оприлюднюється.

Правосуб’єктність Європейського Парламенту виявляється у правовому становищі останнього, в обсязі тих прав та обов’язків, якими держави наділяють ЄС і залежно від характеру яких сама міжнародна організація в подальшому може (або не може) набувати інших прав та обов’язків. Досліджуючи правове положення Парламенту в системі органів ЄС, автор аналізує роль Європейського Парламенту в процедурах призначення та звільнення посадових осіб, затвердження та відправлення у відставку органів ЄС, що є основою інституційної системи Європейського Союзу. Так, Європейський Парламент дає згоду на затвердження Президента, членів Європейської Комісії та Омбудсмена, хоча призначення членів правління Європейського центрального банку та Європейської рахункової палати здійснюється лише шляхом консультацій з Парламентом. Важливим для формування інституційного механізму ЄС є повноваження Європейського Парламенту щодо відправлення Єврокомісії у відставку. Відносини по лінії Парламент – Комісія все більше перетворюються на аналог розмежування законодавчої та виконавчої влади, важливим фактором цього є призначення і звільнення Комісії. Зв’язок між службовцями Співтовариства та депутатами здобув характерні риси відносин “уряд-парламент”, що притаманно системі державного управління країни.

В дисертації прогнозується, що у випадку прийняття проекту Договору про Конституцію для Європи продовжиться процес реформування інституційної системи ЄС та ролі й місця Європейського Парламенту в ній. Оскільки політична інтеграція в Європейському Союзі буде поглиблюватись, суттєвою реформою може стати номінація кандидата на посаду Президента Комісії кожною політичною групою перед парламентськими виборами, що персоніфікує вибори до Європейського Парламенту і дозволить підвищити правову свідомість громадян Європейського Союзу.

У другому розділі “Компетенція Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень Європейського Союзу” досліджуються правові основи відносин між Європейським Парламентом та іншими органами ЄС. Згідно з установчими договорами, правом прийняття обов’язкових рішень у формі нормативно-правових актів наділені такі інститути ЄС, як Європейський Парламент, Рада ЄС, Європейська Комісія. Основна модель процесу прийняття рішень передбачає взаємодію трьох основних органів Співтовариств і Союзу та розгортається в межах чітко визначеної системи їх повноважень. Компетенція Європейського Парламенту як органу парламентського типу в процесі прийняття рішень ЄС – це сукупність повноважень щодо предметів та об’єктів діяльності ЄС, а також повноваження щодо прийняття нормативних актів певної юридичної сили. При дослідженні правової природи Європарламенту з урахуванням вже існуючих в правовій науці поглядів визначено такі функції Європарламенту: правотворча, бюджетна та контрольна. Вони відображають основні напрями й види діяльності Європарламенту, його сутність, зміст та призначення, та пов’язані з реалізацією компетенції, відповідно до його місця та ролі в інституційному механізмі Євросоюзу.

В контексті аналізу механізму реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту детально було розглянуто особливості погоджувальної процедури, яка є основою всієї процедури спільного прийняття рішень, адже власне ця заключна стадія переговорів між Радою і Парламентом змінила підхід до процесу прийняття рішень. В межах погоджувальної стадії Парламент має набагато більше можливостей відстоювати свою точку зору, ніж під час застосування консультативної процедури або процедури співробітництва, оскільки компромісний варіант, досягнутий Радою і Парламентом, може досить суттєво відрізнятися від початкового внесеного проекту. Розширення правотворчих повноважень Європейського Парламенту, якому передувало запровадження двох читань розгляду проектів нормативно-правових актів, спричинило зміщення напрямів роботи Парламенту. Значно зросла кількість прийнятих нормативно-правових актів, близько третини яких було розглянуто в межах процедури спільного прийняття рішень. В роботі наголошується, що поступово змінюється здійснення парламентарями права законодавчої ініціативи, адже Парламент може вимагати розроблення відповідних проектів нормативно-правових актів від Комісії, якщо ця необхідність передбачена установчими договорами.

Автор відзначає, що Європейський Парламент володіє повноваженнями традиційно притаманними парламентським установам в сучасних державах такими як розгляд бюджету та звіту за його виконанням. Відмінність і особливість в реалізації бюджетної функції Європейським Парламентом пов'язані з його статусом, місцем та роллю в загальній системі інститутів Співтовариств та Союзу. Це обумовлено також специфікою здійснення його компетенції, яка значним чином обмежені як діючою нормативно-правовою базою на рівні ЄС, так і відсутністю в більшості випадків самостійності в прийнятті рішень. Оскільки Парламент досягнув високого ступеня участі в правотворчій діяльності, це призвело до збільшення ролі Парламенту разом з Радою в прийнятті бюджету Співтовариства.

У дисертації зроблено спробу проаналізувати механізми забезпечення контрольної функції Європарламенту, які спочатку полягали в праві отримати й обговорити річний звіт, розгляді усних і письмових парламентських запитів та праві відправити Комісію у відставку. Повноваження Парламенту відправити Комісію у відставку має бути реалізоване у виключних випадках, адже сама можливість цього змушує виконавчу владу брати до уваги висновки і запити депутатів. Поступово контрольні повноваження Парламенту були розширені, зокрема щодо призначення та підзвітності посадових осіб ЄС, обговорення та надання висновків, створення слідчих комісій, посилення відповідальності Комісії перед Парламентом, подання колективних та індивідуальних петицій до Європарламенту та скарг Омбудсмену. Повноваження Європейського Парламенту щодо контролю за розробленням та прийняттям вторинного законодавства ЄС є важливими для реалізації парламентського контролю на рівні Євросоюзу та держав-членів. Система спеціалізованих комітетів передбачає створення робочих груп (комітетів) між службовцями держав-членів та Комісією для розробки імплементаційного акту. Європейський Парламент отримав право бути проінформованим та подавати свої висновки щодо проектів імплементаційних актів Комісії і Ради ЄС. Зобов’язання Комісії полягає у врахуванні всіх висновків Парламенту і постійне його інформування про етапи прийняття рішення, Рада ЄС також може прийняти імплементаційний акт лише після отримання висновку Європарламенту. Система спеціалізованих комітетів є визначальним інструментом парламентського контролю за розробленням і виконанням вторинного законодавства ЄС. Загалом дані кроки свідчать про поступове прагнення Європейського Парламенту здійснювати все більший вплив на процес прийняття рішень Європейського Союзу, що призведе до посилення демократичної легітимності та відкритості системи органів та інститутів ЄС.

У третьому розділі “Компетенція Європейського Парламенту в сфері зовнішньої політики Європейського Союзу” висвітлюється сутність повноважень представницького органу в сфері зовнішніх зносин, які можна трактувати саме в площині його загальних функцій. Правотворчість з питань зовнішніх зносин є найважливішою зовнішньополітичною прерогативою, адже завдяки участі Парламенту в оформленні міжнародно-правових зобов’язань міжнародні договори набирають чинності і стають частиною внутрішнього права Євросоюзу. Контрольна функція Парламенту в сфері зовнішніх зносин, головним чином, реалізується в формі обговорення і ухвалення рішень щодо конкретних політичних демаршів, які здійснюються як правило Комісією або Радою ЄС. Прийняття бюджету та, відповідно, затвердження видатків тих органів, що беруть участь у реалізації зовнішньополітичних заходів, є ще одною функцією Парламенту, що стосується правового механізму зовнішніх зносин.

В дисертації аналізуються окремі функції Європарламенту в механізмі зовнішніх зносин Європейського Союзу, зокрема ратифікація міжнародних договорів та підтримка зв’язків з парламентськими установами третіх держав за допомогою системи міжпарламентських делегацій. На даний момент рішенню Ради ЄС про укладення міжнародного договору повинно передувати отримання консультативного висновку від Європейського Парламенту. В окремих випадках набрання чинності угоди залежить від згоди Європейського Парламенту, яка дається на основі процедури згоди. Застосування такої процедури, з однієї сторони, відкриває Парламенту можливість вирішального слова в тому, що стосується погодження чи непогодження напрацьованої міжнародного угоди з третіми державами чи міжнародними організаціями, а з другої сторони, виключає можливість внесення будь-яких застережень та проведення довготривалих дебатів. Європейський Парламент бере участь в здійсненні зовнішньополітичних функцій не стільки за рахунок наділення його правом винесення самостійних рішень, скільки шляхом досить активного обговорення різноманітних проблем міжнародного розвитку та через розгалужену систему міжпарламентських делегацій.

В роботі відзначається, що Європейський Парламент відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розширення Європейського Союзу та прийняття нових членів, що обумовлено необхідністю отримати обов’язкову згоду Європарламенту на укладання угод про асоціацію та угод про прийняття нових членів. Парламент також бере участь в моніторингу виконання зобов’язань, взятих на себе країнами-кандидатами. Така роль багато в чому виходить за межі його зовнішньополітичних повноважень, визначених установчими договорами ЄС, і простежується на всіх етапах розширення Союзу, забезпечуючи у такий спосіб його демократичність та ефективність.

Інтеграція України до Європейського Союзу проголошується як пріоритетне завдання її зовнішньої та внутрішньої політики. Передумовою цього є поглиблення міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС, яке реалізується за допомогою створення після розширення Євросоюзу в 2004 р. спеціального комітету в Європейському Парламенті по зв’язках з Україною, що тим самим виокремлює політику ЄС з спільного підходу до східних сусідів. В роботі аналізується діяльність Комітету з питань парламентського співробітництва, що був створений відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Європейськими Співтовариствами і їх державами-членами та Україною, і складається з членів Європейського Парламенту і Верховної Ради України. Автор відзначає, що посилення ролі українського парламенту як органу інституційного забезпечення європейської інтеграції відбулось у 2002 році після створення Комітету з питань Європейської інтеграції, та пропонує розширити компетенцію даного Комітету в сфері адаптації українського законодавства з правом Європейського Союзу. У рамках своєї Стратегії та Програми інтеграції до ЄС Україна намагалась створювати організаційну структуру та правову базу для досягнення цієї мети, однак навіть програмами адаптації займались лише органи виконавчої влади, тоді як роль Верховної Ради України зводилась до розгляду відповідних законів. В контексті євроінтеграційних прагнень нашої держави особливої уваги заслуговує не лише адаптація законодавства, а передусім інституційна спроможність для її належного забезпечення, оскільки питання ефективного механізму співробітництва стояло на порядку денному усіх країн-кандидатів, а тепер вже членів ЄС. Необхідно наголосити, що Європейський Парламент як представницький орган Європейського Союзу активно підтримував євроінтеграційні прагнення нашої держави, в той час як представники Комісії та Ради до останнього часу висловлювали сумніви щодо перспектив членства України в ЄС.

У висновках узагальнено результати проведеного дисертаційного дослідження, які розкривають особливості правового статусу Європейського Парламенту в системі органів та інститутів Європейського Союзу. Виконане дослідження дало змогу зробити наступні висновки:

1. Виходячи з положень загальної теорії права та застосовуючи їх до права міжнародного, Європейський Парламент за правовою природою може бути визначений як орган парламентського типу. З поглибленням інтеграційних процесів спочатку в Європейських Співтовариствах, а тепер Європейському Союзі продовжується трансформація Європейського Парламенту з органу міжпарламентського співробітництва на представницький інститут з рисами класичного парламенту.

2. Розглянувши процедури формування, склад та структуру Європейського Парламенту, права та обов’язки депутатів можна зробити висновок, що за всіма формальними ознаками Європарламент є виборним представницьким органом Європейського Союзу. Прямі вибори депутатів Європарламенту змінили міждержавну природу Співтовариств і Союзу на наднаціональну та додають легітимності даному органу в процесі прийняття рішень. Європейський Парламент можна умовно характеризувати не тільки як інститут, що здійснює функції представницької установи, а як парламентський представницький орган, оскільки його існування та функціонування доповнюють механізм керування і управління Співтовариствами і Союзом таким важливим елементом як участь представників, обраних народами, в здійсненні владних і управлінських повноважень.

3. Правове положення Європейського Парламенту визначається ступенем впливу на формування системи органів та інститутів ЄС. Зв’язок між службовцями Співтовариства та депутатами здобув характерні риси відносин “уряд-парламент”, що притаманно системі державного управління країни. Загалом такі кроки свідчать про поступове прагнення Європейського Парламенту здійснювати все більший вплив на процес формування інституційного механізму, що призведе до посилення демократичної легітимності та відкритості системи органів та інститутів ЄС. З доволі високим ступенем певності можна стверджувати, що інтереси подальшого розвитку інтеграційних процесів та підвищення їх ефективності продовжують залишатись важливим фактором розвитку інституційного механізму ЄС, котрому притаманні риси, властиві, як правило, державі.

4. Проаналізувавши форми участі Європейського Парламенту в процесі прийняття рішень (консультація, співробітництво, спільне прийняття рішень та надання згоди), можна дійти висновку, що роль Парламенту розвинулась від формально консультативних повноважень до становлення законодавчого органу на рівні Співтовариства. Таким чином, за роки існування Європейських Співтовариств і Європейського Союзу склалася доволі складна й зовсім неоднакова практика, визначальною рисою якої є поступове розширення повноважень Європейського Парламенту та, відповідно, демократизація процесу прийняття рішень.

5. Характерною ознакою механізму реалізації правотворчої функції Європейського Парламенту є застосування погоджувальної процедури, яка є основою спільного прийняття рішень. Власне, ця заключна стадія переговорів між Радою і Парламентом змінила підхід до процесу прийняття рішень. Простежується тенденція Парламенту зосереджуватись не на процесуальних моментах надання консультативного висновку щодо проекту рішення, але внесення змін і доповнень до нормативних актів. Слід підкреслити, що поступово змінюється здійснення парламентарями права законодавчої ініціативи, адже Парламент може вимагати розроблення відповідних проектів нормативно–правових актів від Комісії, якщо ця необхідність передбачена установчими договорами.

6. Бюджетний процес, який супроводжувався спочатку певними конфліктними ситуаціями з Радою ЄС, в даний час характеризується високим рівнем співпраці у формі тристоронніх засідань між Радою, Комісією та Парламентом (так званих “тріалогів”) та засідань узгоджувальних комітетів, що було формально закріплено міжінституційними угодами. Хоча залишається відмінність між повноваженнями Парламенту щодо видатків ЄС та незначним впливом на структуру доходів для фінансування цих видатків, все ж бюджет використовується Парламентом як важіль впливу на політики ЄС, розширення повноважень і відповідно збільшення демократичного контролю щодо процесу прийняття рішень Європейського Союзу.

7. Європейський Парламент розвинув свої контрольні повноваження, які є близькими до аналогічних парламентських функцій в державах-членах, і, відповідно, інші органи Співтовариства вже не можуть не брати їх до уваги. Характерним є також те, що перелік доступних Парламенту контрольних механізмів постійно зростає, що сприяє посиленню демократичного контролю та взаємної відповідальності між органами та інститутами ЄС. Поступово контрольні повноваження Парламенту були розширені, зокрема щодо призначення та підзвітності посадових осіб ЄС, обговорення та надання висновків, створення слідчих комісій, посилення відповідальності Комісії перед Парламентом тощо.

8. Компетенцію Європейського Парламенту в сфері здійснення зовнішньої політики Європейських Співтовариств та зовнішньої політики та політики безпеки Європейського Союзу можна порівнювати з компетенцією національних парламентів у сфері зовнішніх зносин. Європейський Парламент відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розширення Європейського Союзу та прийняття нових членів, адже необхідно отримати обов’язкову згоду Європарламенту на укладання угод про асоціацію та угод про прийняття нових членів.

9. Роль Європейського Парламенту постійно зростає, в тому числі з питань зовнішніх зносин Європейського Союзу, оскільки інші органи та інститути ЄС надають все більшого значення його рішенням та пропозиціям. Відповідно, нашій державі слід зосередитись на поглибленні міжпарламентського співробітництва між Україною та ЄС з огляду на процес гармонізації законодавства та стратегічну мету – вступ до Європейського Союзу.

Основні положення дисертаційного дослідження викладено автором у наступних публікаціях:

Довгань В.М. Повноваження Європейського Парламенту в сфері зовнішньої політики Європейського Союзу // Українське право. – Київ, 2003. - № 1. – С. 221–224.

Довгань В.М. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу // Український часопис міжнародного права. – Київ, 2003. - № 3. – С. 95–99.

Довгань В.М. Правовий механізм реалізації політичних прав громадян ЄС // Вісник Львівського університету: Серія міжнародні відносини. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 179–184.

Довгань В.М. Місце Європейського Парламенту в інституційній системі Європейського Союзу // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. Вип. 27. – С. 593–598.

Довгань В.М. Правові основи міжпарламентського співробітництва між Україною та Європейським Союзом // Вісник Львівського юридичного інституту: Серія юридична. – Львів, 2005. - Вип. 2. – С. 225–232.

Довгань В.М. Правотворчі повноваження Європейського Парламенту // Другі юридичні читання: Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції 18 травня 2005. – Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2005. – С. 635–637.

Анотації:

Довгань В.М. Правовий статус Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.11 – міжнародне право. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2006.

Дисертаційну роботу присвячено дослідженню правового статусу Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу. У роботі здійснено комплексний аналіз інституційного механізму Європейських Співтовариств та Європейського Союзу, ролі і місця Європейського Парламенту в системі органів Європейського Союзу, його компетенції в процесі прийняття рішень ЄС та правових основ міжпарламентського співробітництва між Україною та Євросоюзом. Автор визначив наступні функції Європарламенту - правотворча, бюджетна та контрольна, як основні напрями і види діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Європарламенту відповідно до його місця та ролі в системі органів та інститутів Євросоюзу.

Ключові слова: Європейський Союз, Європейське Співтовариство, Європейський Парламент, інституційний механізм, правовий статус, компетенція та функції, міжпарламентське співробітництво.

Dovhan Viktor. Legal status of the European Parliament in the institutional system of the European Union. – Manuscript.

Thesis for obtaining a scientific degree of Candidate of Sciences (PhD in Law), speciality 12.00.11 – International Law. – Kyiv National Taras Shevchenko University. – Kyiv, 2006.

The dissertation is devoted to the research of the legal status of the European Parliament in the institutional system of the European Union. The first chapter deals with the characteristics of the European Parliament in the EU system of organs and institutions from the beginning of the European Integration with the Treaty of Rome and its perspectives under Treaty of Nice and Draft Constitution for Europe. In the study the European Parliament is compared both with the institutions of inter-parliamentary cooperation such as Inter-parliamentary CIS Assembly and Parliamentary Assembly of the Council of Europe, and legislative body of the state. It is emphasized that general direct elections to the European Parliament have changed the nature of the EU from intergovernmental to supranational and have great impact on the decision-making process in the Communities.

The second chapter deals with the competences of the European Parliament in the EC decision-making process and pays great attention to the development the Parliament’s powers. Author defines the following functions of the European Parliament such as legislative, budgetary and control and analyzes the legal mechanisms of the implementation the above-mentioned parliamentary functions. The role of the European Parliament in the decision-making process procedures is examined through the consultative, cooperation, co-decision and assent procedures.

The third chapter deals with the competences of the European Parliament in the sphere of EU foreign policy. In the study are considered powers of the European Parliament to ratify international agreements and establish the inter-parliamentary delegations to cooperate with the third countries. It shall be stressed that the European Parliament plays a very important role in the enlargement process of the European Union. Author analyzes the inter-parliamentary cooperation between Ukraine and the EU, and notes the establishment of Parliamentary Committee on relations with Ukraine after the joining to the EU 10 new member states in 2004.

In conclusions the results of the dissertation which characterize legal status of the European Parliament in the EU institutional system are generalized.

Key words: European Union, European Community, European Parliament, institutional mechanism, legal status, competence and functions, inter-parliamentary cooperation.

Довгань В.М. Правовой статус Европейского Парламента в системе органов Европейского Союза. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.11 – международное право. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченка. – Киев, 2006.

Диссертация посвящена исследованию правового статуса Европейского Парламента в системе органов Европейского Союза. В работе проведен комплексный анализ институционного механизма Европейских Сообществ и Европейского Союза, роли и места Европейского Парламента в системе органов Европейского Союза, его