Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

ДОВГАН ЮРІЙ ЛЮБОМИРОВИЧ

УДК: 930.1+930.22

ПОЛІТИКА фРАНЦІЇ, вЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ ТА США ЩОДО національнОЇ державнОстІ УКРАЇНИ В 1917 – 1920 РР.

у вітчизняній ТА УКРАЇНСЬКІЙ ЗАРУБІЖНІЙ історіографіЯХ

спеціальність 07.00.06 – історіографія, джерелознавство

та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історіографії і джерелознавства Інституту історії та політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КУГУТЯК Микола Васильович,

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника,

Інститут історії та політології,

завідувач кафедри всесвітньої історії, директор Інституту

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, доцент

КАПЕЛЮШНИЙ Валерій Петрович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри історії гуманітарних факультетів

кандидат історичних наук, доцент

ГОШУЛЯК Іван Леонідович,

Київський інститут „Слов‘янський університет”,

доцент кафедри зовнішньої політики і країнознавства

Провідна установа: Інститут української археографії та джерелознавства

імені М.С. Грушевського НАН України

Захист відбудеться „29” травня 2006 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 18 березня 2006року

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент Сокірко О.Г.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації обумовлена загальною метою і конкретними завданнями дослідження. Вона зорієнтована на логічну послідовність висвітлення проблем, сукупність яких становить цілісний предмет дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (загальний обсяг дисертації – 254 сторінки, з них основного тексту – 226 сторінок), списку використаних джерел (357 найменувань).

Актуальність теми дослідження визначається об’єктивною необхідністю узагальнити роботу істориків щодо осмислення досвіду національного державного будівництва взагалі, міжнародних відносин України в період Української революції 1917-1920 рр. – зокрема. Політика держав Антанти справила суттєвий вплив на долю української національної державності. Без її вивчення неможливо реконструювати й осмислити історію державності України початку ХХ століття. З іншого боку, ставлення Франції, Великої Британії та США до державності України дає можливість об'єктивно оцінити перебіг і наслідки Версальського світооблаштування.

Дослідження цього важливого етапу української історії триває кілька десятиріч. Воно особливо активізувалося зі становленням незалежності України. Останніми роками до наукового обігу залучено сотні невідомих раніше документів, опубліковано багато узагальнюючих і монографічних праць, брошур, статей, захищено низку дисертаційних робіт.

Таким чином, необхідність історіографічного осмислення праць про міжнародне становище українських національно-державних утворень 1917-1920 рр. назріла давно. Ця необхідність визначається також необхідністю і можливістю подолання однобічних ідейно-концептуальних підходів до вітчизняної історії, зумовлених тривалим пануванням комуністичної, ідеології. Об’єктивний аналіз і оцінка наукових досліджень покликані сприяти поглибленню теоретичного рівня праці істориків, підвищенню якості конкретних наукових розвідок. Досліджувана проблема та тема української державності 1917 – 1920 рр. загалом тривалий час не могли знайти об'єктивного висвітлення саме через значний вплив особистих ідейно-політичних переконань авторів чи пануючу в державі ідеологічну доктрину.

Вивчення даного питання важливе і для підбиття підсумків осмислення історичною наукою політики держав Антанти та США щодо української державності в роки Української революції 1917 – 1920 рр., місця України в тогочасній системі міжнародних відносин, облаштуванні нових держав в Центрально-Східній Європі.

Зв‘язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в рамках наукової проблематики Інституту історії та політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника „Етнополітичні та культурні процеси в країнах Центральної і Південно-Східної Європи ХІХ – ХХ ст.”.

Об‘єктом дослідження є сукупність основних груп історіографічних джерел, в яких знайшла висвітлення політика країн Антанти та США щодо державності України в 1917 – 1920 рр., нагромаджених в Україні та західній діаспорі, діяльність провідних істориків, наукових центрів.

Предметом дисертаційного дослідження є основні тенденції та закономірності розвитку знань і формування концептуальних засад у дослідженні питання про політику Франції, Великої Британії та США щодо української національної державності в 1917 – 1920 рр., зовнішньої політики України та її місця в тогочасній системі міжнародних відносин.

Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексному з'ясуванні повноти і достовірності вивчення питання про політику країн Антанти та США щодо державності України в 1917 – 1920 рр.

Реалізація означеної мети дослідження вимагала розв‘язання таких взаємообумовлених завдань:

виявити, систематизувати й охарактеризувати основні групи історіографічних джерел, в яких знайшло відображення питання про політику країн Антанти та США щодо української національної державності в 1917 – 1920 рр.;

з'ясувати концептуальні та методологічні засади дослідження цього питання істориками різних напрямків в історіографії; виявити наукову цінність їх доробку для всебічного осмислення проблем українського державотворення, місця України в системі тогочасних міжнародних відносин;

дослідити найхарактерніші тенденції нагромадження знань з історії зовнішньої політики українських державних утворень 1917 – 1920 рр. та їх місця у зовнішньополітичних доктринах і практиці Великої Британії, Франції, США;

сформувати висновки щодо особливостей українського історіографічного процесу від початку української революції 1917 – 1920 рр. до сьогодення;

проаналізувати повноту і об'єктивність відображення в історіографії окремих аспектів політики держав Антанти та США щодо України в 1917 – 1920 рр. на різних етапах української національної державності в контексті тогочасних міжнародних відносин, зовнішньополітичного становища України, Української революції 1917 – 1920 рр.;

узагальнити здобутки української історіографії; окреслити на основі аналізу наявних праць недостатньо вивчені аспекти, суперечливі моменти, що потребують подальшого дослідження; визначити нові перспективи історіописання з даної проблеми.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від початку Української революції 1917 – 1920 рр. до початку ХХІ ст., коли було створено історіографічні джерела, в яких знайшло те чи інше відображення питання про політику держав Антанти та США щодо України в 1917 – 1920 рр.

Методологічною основою дисертаційної роботи стали принципи історизму і об'єктивності. При розв'язанні поставлених завдань використано загальнонаукові методи конкретного історіографічного аналізу та історіографічного синтезу розвитку знань, критики історіографічних джерел, а також порівняльний, проблемно-хронологічний, системно-структурний, ретроспективний та інші методи історіографічних досліджень. Дисертація базується на використанні досягнень сучасної світової та української історіографії.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вперше в сучасній українській історіографії вивчено, систематизовано, проаналізовано основні групи історіографічних джерел політики Франції, Великої Британії та США щодо національної державності України в 1917–1920 рр., визначено головні теоретичні напрями у її розробці, з‘ясовано їх концептуальні та методологічні засади, виділено коло проблем, що потребують подальшого вивчення та наукової інтерпретації.

Історіографічна та джерелознавча новизна дослідження зумовлюється міждисциплінарним підходом дисертанта до аналізу багатьох чи близьких до теми публікацій, підготовлених в Україні, українській діаспорі та за кордоном. До наукового обігу вводиться значна кількість нового фактичного матеріалу, що водночас має забезпечити достовірність оцінок та висновків даної роботи.

Практичне значення результатів дисертації пов‘язане з можливістю використання систематизованого фактологічного матеріалу, теоретичних положень та узагальнюючих висновків у подальшій науковій розробці історії міжнародних відносин України в 1917–1920 рр. в цілому та історії Української революції зокрема. Отримані результати з'ясовують сучасний стан дослідження питання про політику країн Антанти та США щодо державності України в роки національно-визвольних змагань 1917–1920 рр., мотиви та особливості еволюції поглядів істориків на фактори, що обумовлювали цю політику, а врешті – на причини поразки української національної державності.

Апробація результатів дисертації. Наукові висновки і теоретичні положення дослідження обговорювалися на кафедрі історіографії і джерелознавства Інституту історії та політології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Найважливіші його здобутки викладені у виступах на наукових конференціях, а саме: Міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень” (Дніпропетровськ-Дніпродзержинськ-Черкаси, 28 жовтня 2002 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Беларуская дзяржаунасць: вопыт ХХ стагоддзя” (Мінськ, 18-19 квітня 2003 р.), ІІ Міжнародному науковому конґресі українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам‘янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.), Першій міжнародній науковій конференції “Духовна вісь України: Галичина-Наддніпрянщина-Донеччина” (Івано-Франківськ, 24-25 червня 2004 р.). Основний зміст дисертації відбитий у п‘ятьох публікаціях автора, вміщених у фахових виданнях.

Основний зміст дисертаціії

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її зв‘язок із науковими програмами, визначено мету і завдання, об‘єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, охарактеризовано методологічну основу, особистий внесок дисертанта, теоретичне і практичне значення, розкрито наукову новизну, подано інформацію про апробацію та вказана структура дисертаційної роботи.

У першому розділі розглядаються основні етапи дослідження політики Франції, Великої Британії й США щодо національної державності України в 1917 – 1920 рр. та здійснюється загальна характеристика історіографічних джерел.

У підрозділі 1.1 „Політика Франції, Великої Британії та США щодо національної державності України в 1917 – 1920 рр. як історіографічна проблема” дисертантом умовно виділено три групи досліджень, в яких розкривається політика держав Антанти до України в 1917 – 1920 рр. До першої групи відносяться історіографічні джерела, видані за кордоном: учасників національних змагань 1917 – 1920 рр. та дослідників українського походження. До другої групи належать дослідження радянських істориків. До третьої – вітчизняних дослідників після проголошення незалежної України.

Для першої групи – досліджень в еміграції – слід виділити: 1) міжвоєнний період (листопад 1918 – серпень 1939); 2) післявоєнний період (перших повоєнних десятиріч); 3) період 1970-80-х рр., що характеризується якісно новим рівнем досліджень. Для другої групи, на нашу думку, слід виокремити: 1) 1920-ті рр., коли цензурний та ідеологічний тиск ще не був доведений до крайності й історики мали можливість висловлювали власні думки про особливості революційного процесу в Україні; 2) 1930-ті – 1956, коли в історичній науці панував суворий ідеологічний контроль, що унеможливлював об'єктивні наукові розвідки; 3) 1956 – середина 60-х, доба інтелектуального ренесансу, коли в умовах певної лібералізація режиму виникла можливість розширити джерельну базу досліджень та коло наукового пошуку, залучивши до нього питання про політику держав Антанти та США щодо України; 4) середина 1960-х – 80-ті, коли початок кризи радянського режиму супроводжувалася посиленням тиску в сфері ідеології.

Від 1991 р. до нашого часу, в умовах існування незалежної України, твориться третій етап досліджень з історії представників перших двох груп, а також молодих вчених, що сформувалися вже в умовах української незалежної державності. В цей час центр наукових досліджень української революції перемістився до України, відбувається поступова інтеграція українських дослідників в світові наукові кола.

Дисертант підкреслює, що провідне місце у дослідженні процесів періоду Української революції посіли праці учасників національно-визвольної боротьби, які опинилися в еміграції.

В працях провідних діячів українського національного руху, урядовців, дипломатів, військових – В.Винниченка, П.Скоропадського, І.Мазепи Винниченко В. Відродження нації: В 3 ч. – Київ-Відень, 1920; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції. – Прага, 1942. – Т. 1; Шульгин О. Політика: державне будівництво України і міжнародні справи. – К., 1918. та інших, відображено міжнародні обставини відродження української державності, формування зовнішньополітичних концепцій українських урядів і спроби їх реалізації.

Погляди історика, дипломата, першого міністра закордонних справ УНР О.Шульгина Shoulgine O. L'Ukraine, la Russie et la Puissance de l'Entente. – Berne, 1918; Його ж. Брестський мир // Енциклопедія українознавства (Репринт. вид. 1949 р.). – К.: НАН України, Інститут української археографії, 1995. – Т. 2. – С. 508-512. відрізнялися поміркованістю, а зовнішньополітичні симпатії були на боці держав Антанти. Саме він встановлював контакти та проводив переговори з представниками держав Антанти з літа 1917 р. до початку лютого 1918 р.

Особливий інтерес для досліджуваної теми представляє праця А.Марголіна “Украина и политика Антанты” Марголин А. Украина и политка Антанты (записки еврея и гражданина). – Берлин: Изд-во С.Ефронъ, 1934..

Військово-дипломатичні реалії державотворення на теренах Східної Галичини, а також закордонна політика УНР, її міжнародне становище в 1919 р, ставлення великих держав до української справи аналізуються М.Лозинським і В.Панейком Лозинський М. Галичани на мировій конференції в Парижі. – Кам'янець-Подільський, 1919; Лозинський М. Галичина у роках 1918-1920. – Відень, 1920; Панейко В. З'єднані держави Східної Європи, Галичина і Україна супроти Польщі й Росії. – Відень, 1922.. Військово-дипломатичні аспекти українсько-польської війни проаналізовані в роботі М.Омеляновича-Павленка Омелянович-Павленко М. Українсько-польська війна 1918-1919. – Прага, 1929..

Після Другої світової війни історію визвольних змагань продовжили досліджувати П.Мірчук, М. Стахів, І.КаменецькийМірчук П. Українська державність 1917-1920. – Філадельфія: ЛВУ, 1967. – 400 с.; Каменецький І. Німецька політика супроти України в 1918 р // Український історик. – 1968. – №1-3. – С.74-86; Його ж. Грушевський і закордонна політика України. 1917-1918 // Український історик. – 1984. – №1-4. – С. 64-75.. Дослідженню зовнішньої політики УНР часів Центральної Ради присвячено статті Я.Раковського, який проаналізував політику Франції та Великої Британії щодо України в березні 1918-лютому 1919 рр. Rakowsky J. Franco-British Policy toward Ukrainian Revolution, March 1918 to February 1919. – Case: Western Reserve, 1974. – 378 p. Аналіз політики держав Антанти та США щодо української державності в 1917-1920 рр. знайшов висвітлення в монографії Дж.Решетара Reshetar G. The Ukrainian Revolution, 1917-1920. A Story of Nationalism. - New York, 1972. – 363 p.. Дослідження П.Боровського Borowsky P. Germany's Ukrainian Policy during World War I and the Revolution of 1918 // German-Ukrainian Revolutions in Historical Perspective. – Edmonton, Toronto, 1984. – P. 84-88. та О.Підгайного Pidhainy O.S. Establishment of Relations the Ukrainian Republic and the Central Powers // The New Review. – 1965. – Vol.V. – № 4. – P. 13-25. Pidhainy O.S. Diplomatic Recognition of the Ukraine by France and Great Britain // The New Review (Toronto). – 1963. – Vol. III. – № 1. – P. 3-24., видані англійською та німецькою мовами, вміщують цінний матеріал про відносини між українським національним рухом та Німеччиною.

З ідеологічних і політичних міркувань українське питання в політиці країн Антанти не отримало об'єктивного висвітлення у радянській історіографії. Цінними для дослідження є статті, спогади, матеріали таких більшовицьких діячів як В.Антонов-Овсеєнко, А.Бубнов, Є.Бош, В.Затонський Антонов-Овсеенко В. Записки о гражданской войне. Воспоминания: В 4 т. – М.-Л., 1924-1933; Бубнов А. Гетманщина, Директория и наша тактика (1918-1919) //Пролетарская революция. – 1927. – №7; Затонский В. Украина в 1919 (Сказание о Гражданской). – М., 1987; Бош Е. Год боротьбы: Борьба за власть на Украине с апреля 1917 до немецкой окупации. – М.-Л., 1925., опубліковані в 1920-х рр.

В період після завершення Другої світової війни вийшли монографії Б.Штейна Штейн Б. Русский вопрос на Парижской мирной конференции (1919-1920). – М., 1949; його ж. Русский вопрос в 1920-1921 гг. – М., 1956. та А.Скаби Скаба А. Д. Парижская мирная конференция и иностранная интервенция в стран Советом (январь – июнь 1919). – К., 1949., в яких проаналізовано розгляд “російського питання” на Паризькій мирній конференції з точки зору організації інтервенції держав-переможниць проти Радянської Росії. Політика держав Антанти щодо України досліджується в роботі А.Лихолата Лихолат А. Разгром буржуазно-националистической революции на Украине. – М, 1947; Лихолат А. Розгром націоналістичної контрреволюції на Україні (1917-1922). – К., 1955., в якій доводиться антинародність і контрреволюційність Директорії, її залежність від іноземних держав.

Своєрідним підсумком історіографії проблеми, стала монографія М.Супруненка Супруненко М. Перемога Великої Жовтневої соціалістичної революції на Україні. – К., 1957., опублікована до 40-річчя Жовтневої революції. Після ХХ з'їзду КПРС, в рамках офіційних доктрин було окреслено деякі нові підходи до вивчення зазначених процесів у працях Р. Симоненка, І. Хміля, О. Карпенка і І. Рибалки Симоненко Р.Г. Імперіалістична політика Антанти і США щодо України в 1919 році (Паризька мирна конференція і антирадянська інтервенція в Україні). – К., 1962; Хміль І.С. З прапором миру крізь полум'я війни. Дипломатична діяльність Української РСР (1917-1920). – К., 1962; Карпенко О.Ю. Імперіалістична інтервенція на Україні 1918-1920. – Львів, 1964; Рибалка І.К. Розгром буржуазно-націоналістичної Директорії на Україні. – Х., 1962..

В історіографії 1970-1980-х рр. політика держав Антанти щодо України знайшла побіжне висвітлення в роботі Г.Никольникова Никольников Г. Брестский мир и Украина. – К., 1980.. Дипломатичній історії Східної Галичини в радянській історіографії найбільше приділено уваги в роботах Ю.Сливки Сливка Ю. Боротьба трудящих Східної Галичини проти іноземного поневолення. – К., 1973..

Після проголошення незалежності України 1991 р. посилився інтерес до міжнародних аспектів українського державотворення, політики великих держав щодо України та її місця в світових процесах.

Першою ознакою змін у вітчизняній історичній науці став посібник з історії України для середньої школи, розділ про українську революцію в якому написав С.Кульчицький Коваль М., Кульчицький С., Курносов Ю. Історія України. Матеріали до підручника для 10-11 класів середньої школи. – К., 1992.. За ним послідували загальні праці з історії України за редакцією В.Смолія, що вміщували розділи про історію української революції та змальовували, хоча й узагальнено, тогочасне становище України в світі Історія України: нове бачення: В 2 т. – К., 1995; Історія України / Під ред В.Смолія. – К., 1997.; видання документів і матеріалів з історії Української Центральної Ради Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: В 2 т. – К., 1996.; навчальний посібник В.Верстюка з історії Центральної Ради Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. – К., 1997..

Особливу увагу сучасних дослідників викликали дипломатичні переговори УНР з представниками Четверного союзу і підписання ними Брестського договору Копиленко М., Копиленко О. Зовнішня політика Центральної Ради // Політика і час. – 1992. – №11. – С. 68-72; Притуляк П. Економічний договір УНР з Німеччиною та Австро-Угорщиною у 1918 р // УІЖ. – 1997. – №1. – С. 62-72., хоча переговори з державами Антанти в листопаді 1917 – січні 1918 р. спочатку залишалися поза полем зору дослідників, так само як надзвичайно складний період УНР часів Директорії, діяльності С.Петлюри, комплекс проблем, пов'язаних з українсько-польським союзом 1920 року.

Вивченню зовнішньополітичного курсу українських національних урядів та становища Україні в світі 1917 – 1920 рр. були присвячені перші дисертаційні дослідження О.Павлюка, Є.Камінського, Д.Вєдєнєєва, Т.Заруди, Н.Городньої, С.Варгатюка Камінський Є. Україна і політика США (1917-1990 рр.): Автореф. дис. … докт. іст. наук. – Львів, 1993; Павлюк О.В. Східна Галичина в європейській політиці 1918-1919 рр.: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1993; Ведєнєєв Д.В. Становлення зовнішньополітичної служби України (1917-1920 рр.): Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1994; Заруда Т.В. Зовнішньополітична діяльність уряду Української Держави: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1995; Городня Н.Д. Політика країн Антанти та США щодо державності України (1917-1919). Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1995; Варгатюк С.В. Зовнішня політика Директорії УНР: Автореф. дис. … канд. іст. наук. – К., 1996. – 26 с..

Вивченню східногалицького питання в міжнародних відносинах присвячено праці М.Литвина і С.Макарчука Литвин М. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. – Л., 1998; Макарчук С. Українська Республіка Галичан: Нариси про ЗУНР. – Л., 1997..

З'явилася низка спеціальних наукових праць, присвячених вивченню політики держав Антанти щодо України в 1917 – 1920 рр. Серед останніх видань, що висвітлюють місце України в системі міжнародних відносин в 1917 – 1920 рр. – “Українська дипломатична енциклопедія” Українська дипломатична енциклопедія: В 2 т. – К.: Знання України, 2004., у підготовці якої взяли участь відомі вітчизняні фахівці з історії України, міжнародних відносин та всесвітньої історії (В.Солдатенко, В.Матвієнко, В.Головченко, Б.Гончар та ін.).

У підрозділі 1.2. „Основні групи історіографічних джерел з вивчення політики Франції, Великої Британії та США щодо національної державності України в 1917 – 1923 рр.” вказується, що історіографія політики країн Антанти щодо державності України представлена такими групами основних джерел: 1) архівні та опубліковані документи державних, політичних і громадських організацій українських національних держав 1917–1920 рр.; зовнішньої політики Франції, Великої Британії, США; міжнародних конференцій 1917 – 1920 рр., передусім мирної конференції в Парижі, нарад лідерів великих держав, рішення яких мали вплив на формування політики Франції, Великої Британії, США щодо України; 2) мемуари, статті та промови учасників визвольних змагань і державотворчих процесів в Україні; лідерів та дипломатів Франції, Великої Британії, США; діячів російського “білого” руху та більшовицьких лідерів; 3) узагальнюючі та монографічні дослідження з всесвітньої історії, історії першої світової війни й повоєнного періоду, а також історії Української революції 1917–1920 рр.; 4) спеціальні дослідження (монографії та наукові статті, матеріали наукових конференцій, симпозіумів, читань), присвячені аналізу місця України в світових процесах 1917 – 1920 рр., політиці щодо неї великих держав, передусім Франції, Великої Британії та США; 5) навчальні посібники з історії України та всесвітньої історії; 6) політологічна, юридична, науково-публіцистична література; 7) рецензії, бібліографічні огляди праць з досліджуваної проблеми; 8) матеріали періодичної преси, що відбивають події і факти, пов'язані з розвитком досліджень історії Української національної революції та політики держав Антанти і США щодо України. В межах цих груп історіографічних джерел дисертант виокремлює українську емігрантську, радянську, сучасну українську (після 1991 р.), а також зарубіжну історіографія.

Таким чином, вивчення і критичний аналіз окреслених груп історіографічних джерел дозволили виробити власне бачення політики Франції, Великої Британії та США щодо національної державності України в 1917–1921 рр.

У другому розділі досліджується історіографія політики Франції, Великої Британії та США щодо України у період Центральної Ради.

У підрозділі 2.1. „Історична наука про військово-стратегічні плани держав Антанти щодо України (літо 1917 – січень 1918 р.)” встановлено, що аналіз цього питання у вітчизняній історичній науці показує поступальність накопичення знань та продовження сучасною історичної наукою найкращих традицій українських істориків у еміграції. Вітчизняною історіографією проаналізовано еволюцію ставлення держав Антанти до України, досліджено мотивацію їх політики. Серед основних причин уваги держав Антанти до України в період Центральної Ради дисертант виділяє такі: необхідність утримання Південно-західного та Румунського фронту в разі виходу з війни Росії; можливість залучення національно-визвольного руху в Україні до боротьби не лише проти Центральних держав, але й проти більшовиків; унеможливлення поширення на Україну впливу Німеччини; боротьба між Антантою, Росією та Центральними державами за джерела сировини і продовольства; важливість міцної стабільної України як тилу Румунії; погляд на Україну як на нову демократичну силу, здатну стати чинником рівноваги в Східній Європі, важливого з точки зору вирішення питання загальної європейської безпеки.

У підрозділі 2.2. „Проблема визнання УНР Францією та Великою Британією в грудні 1917 – січні 1918 р. у вітчизняній історіографії” вказується, що дане питання до цього часу залишається дискусійним. На противагу працям діячів Центральної Ради, переважної більшості вчених у еміграції та радянських істориків, сучасні українські дослідники намагаються більш критично підійти до вивчення цього питання. Їх праці не дають однозначної відповіді на поставлене питання. З огляду на цей факт важливим вбачається залучення нових матеріалів шляхом опрацювання закордонних, передусім французьких та англійських архівів, ще донедавна недоступних вченим України.

У підрозділі 2.3. „Погляди істориків на еволюцію ставлення держав Антанти до України після підписання нею Брест-Литовського миру” дисертант підкреслює, що аналіз історіографії Брест-Литовського миру, свідчить про те, що історики приділяють увагу переважно відносинам між УНР та Центральними державами, часто обходячи увагою еволюцію ставлення держав Антанти до України у зв'язку з підписанням нею сепаратного миру. Хоча це багато в чому визначило ставлення держав-переможниць до України по завершенні війни. Зазначається, що на сучасному етапі вивчення державотворчої діяльності Центральної Ради, питання її зовнішньополітичної орієнтації часто ігноруються або обмежується виключно питаннями підписання Брест-Литовського мирного договору.

У третьому розділі розглядається проблема ставлення держав Антанти та США до Української держави гетьмана П. Скоропадського у вітчизняній історіографії.

У підрозділі 3.1. „Питання про дипломатичні контакти між представниками Української держави та країнами Антанти в працях вітчизняних дослідників” констатується, що у вітчизняній історіографії сформувалася думка про значні успіхи гетьманського уряду на міжнародній арені. Проведений автором аналіз свідчить про те, що великі суперечності існували у відносинах не лише з Австро-Угорщиною, але й Німеччиною, керівництво якої кілька разів серйозно обговорювало питання про впровадження в Україні окупаційного режиму. Дипломатичні відносини з іншими державами, переважно рамштадтами й нейтральними, існували головним чином на рівні консульств, що не потребувало дипломатичного визнання (консульства існували у великих містах України й під час її перебування в складі Російської держави). Що ж стосується відносин з державами Антанти, то вони були розірвані з моменту підписання Україною Брест-Литовського миру. Незалежна Українська Держава розглядалася державами Антанти як витвір німців для розвалу Росії, а отже і їх поразки у війні. До того часу, поки Україна зберігала свою незалежність, вона перебувала виключно в сфері німецького впливу й була ворожа Антанті. Тож усі спроби зав'язати контакти з країнами Антанти, які робили представники гетьмана до 14 листопада 1918 року були безуспішними.

Підрозділ 3.2. „Історики про політику держав Антанти стосовно гетьманського маніфесту про федеративний союз Української держави та Росії” висвітлює питання про причини зміни гетьманом політичної орієнтації – відмови від курсу на розбудову незалежної Української держави на користь федерації з Росією, яке впродовж тривалого часу залишається дискусійним. Зазначається, що в історичній літературі до цього часу залишається нез'ясованим, наскільки самостійним був гетьман у прийнятті подібного рішення, чи було воно ситуативним, чи виражало його справжні цілі. Тож в історіографії знайшли відображення дві протилежні точки зору на цю проблему та на вплив держав Антанти на видання гетьманського Маніфесту про федеративний союз України та Росії. Загалом, серед сучасних дослідників переважають позитивні оцінки гетьманського курсу на федерацію з Росією та союз з державами Антанти.

В четвертому розділі розкриваються особливості дослідження політики Франції, Великої Британії та США щодо національної державності України після завершення Першої світової війни.

В підрозділі 4.1. „Вітчизняна історіографія про плани країн-переможниць щодо УНР та ЗУНР” автор підкреслює, що в історіографії налічується лише незначна частина праць, в яких (переважно побіжно) аналізуються плани держав-переможниць щодо України по завершенні світової війни; не склалося одностайної думки про цілі та плани держав-переможниць щодо українських земель. Висловлюються суперечливі припущення, хоча більшість дослідників згодна з тим, що українського питання як такого в політиці держав Антанти не існувало. Існувала проте проблема Східної Галичини як частини австро-угорського спадщини.

В підрозділі 4.2. „Історики про воєнну інтервенцію країн Антанти на півдні України” доведено тезу про те, що аналіз історіографії французької інтервенції на півдні України показує суперечливі оцінки істориками процесів, що відбувалися в цей час на Україні та відносин між українською національною владою та командуванням французьких експедиційних сил. Відзначається, що в питанні про причини, цілі, завдання інтервенції держав Антанти на півдні України погляди сучасних дослідників як в Україні, так і за кордоном в цілому збігаються. Що стосується досліджень радянської доби, вони нечисленні й лише побіжно стосувалися даного питання.

В підрозділі 4.3. „Дослідження українського питання на Паризькій мирній конференції” дисертант підкреслює, що хоч “українське питання” на Паризькій мирній конференції знайшло відображення у значній кількості історіографічних джерел, ще й до цього часу відповідний фактичний матеріал часто подається неточно, а оцінки тогочасних процесів залишаються суперечливими й упередженими, предметом дослідження виступає переважно зовнішня політика УНР та ЗУНР, а не політика держав Антанти щодо України. Має місце певний суб'єктивізм при аналізі “українського питання” на мирній конференції, що поклало відбиток на оцінки політики західних держав як “антиукраїнської”. До цього часу в історіографії відсутній комплексний аналіз роботи Паризької мирної конференції та проблем, що на ній розглядалися.

В підрозділі 4.4. „Дипломатичні зв‘язки представників УНР та ЗУНР з державами-переможницями на останньому етапі національно-визвольних змагань (серпень 1919 – листопад 1920 рр.) в історіографічних джерелах” простежено зміну поглядів дослідників на вивчення питання про ставлення держав-переможниць до України у зв'язку з новою лінією українського керівництва, що почала проводитися з серпня 1919 р. Вказується, що наприкінці 1919 р. після розгрому армії Денікіна великі держави, передусім Британія, відмовилися від підтримки антибільшовицьких сил і прагнули до нормалізації економічних відносин з більшовицькою Росією, уряд якої продемонстрував мистецтво компромісів: визнав п'ять прибалтійських держав, відмовився від революційного походу на Європу, прийняв лінію Керзона за кордон між Росією та Польщею, тимчасово примирився з Румунією щодо Бесарабії, припинив втручання у справи Середньої Азії тощо, що позитивно сприйняла вся Європа.

У дисертації доводиться, що недостатньо висвітленим в історіографії залишається питання про обставини блокади, організованої Антантою восени 1919 р., що спричинила катастрофічне становище української армії й призвела до угоди УГА з Денікіним (7 листопада 1919 р.) й переговорів уряду УНР з Польщею.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження, основні з яких виносяться на захист:

- Основними групами історіографічних джерел, в яких знайшло відображення питання про політику країн Антанти та США щодо національної державності України в 1917 – 1920 рр. є: 1) архівні та опубліковані документи державних, політичних і громадських організацій українських національних держав 1917 – 1920 рр.; зовнішньої політики Франції, Великої Британії, США; міжнародних конференцій 1917 – 1920 рр., передусім мирної конференції в Парижі, нарад лідерів великих держав, рішення яких мали вплив на формування політики Франції, Великої Британії, США щодо України; 2) мемуари, статті та промови учасників визвольних змагань і державотворчих процесів в Україні; лідерів та дипломатів Франції, Великої Британії, США; діячів російського “білого” руху та більшовицьких лідерів; 3) узагальнюючі та монографічні дослідження з всесвітньої історії, історії першої світової війни й повоєнного періоду, а також історії Української революції 1917 – 1920 рр.; 4) спеціальні дослідження (монографії та наукові статті, матеріали наукових конференцій, симпозиумів, читань), присвячені аналізу місця України в світових процесах 1917 – 1920 рр., політиці щодо неї великих держав, передусім Франції, Великої Британії та США.

- Концептуальні та методологічні засади дослідження політики країн Антанти та США щодо української національної державності в 1917 – 1920 рр. визначали три принципові обставини. Зміст доробку української зарубіжної історіографії свідчить, що процес вивчення проблеми обумовлювався не стільки науковими пошуками, скільки політичним поглядом авторів, їхньою партійною приналежністю, суб‘єктивною позицією, біжучими потребами ідейної полеміки та політичного суперництва. Калькуючи основну лінію ідейно-політичного протистояння, склалися дві базові версії історії Української революції 1917 – 1920 рр.: республікансько-демократична (УНРівська) та консервативно-державницька (гетьманська). Стосовно радянської історіографії, то з ідеологічних і політичних міркувань досліджуване питання не отримало в ній об'єктивного висвітлення. Панування єдиної марксистсько-ленінської ідеології, що виступала водночас і методологією наукових досліджень, звужувало межі наукових досліджень і ставило їх в певні ідеологічні рамки. Проблема української державності сприймалася офіційною історіографією як поняття антинаукове, тож питання про політику держав Антанти щодо України розглядалося лише в контексті висвітлення питань іноземної інтервенції проти Радянської Росії та аналізу перешкод поширенню радянської влади з боку тих чи інших контрреволюційних сил. В сучасній українській історіографії дослідження проблеми базується на загальних наукових принципах – системності, об‘єктивності, логічної послідовності, історизму, світоглядного плюралізму. Це дозволило історіографічному процесу в сучасних умовах мати характер наукового дискурсу, суттєвим для якого є не стільки докладно вивірений результат, скільки дії, спрямовані, на здобуття цього результату, що сприяє історичним дослідженням.

- Найхарактернішими тенденціями нагромадження знань з історії зовнішньої політики українських державних утворень 1917 – 1920 рр. в українській зарубіжній історіографії були заідеологізованість, суб‘єктивізм та упередженість в оцінках та висновках, причому досить поширеним є явно спрощений підхід до вирішення цієї проблеми. Для радянської історіографії характерними були спроби отримання науково обґрунтованих висновків та оцінок, накопичення фактичного матеріалу, однак через свою ідеологічну зашореність, ця література мала ознаки концептуальної недосконалості. Основними тенденціями у вивченні проблеми новітньою вітчизняною історіографією стало активне освоєння іноземних документів і матеріалів, спроби їх інтерпретацій, порівняльного аналізу, критики. Ця обставина визначає зміст, тематичну структуру, напрямки вивчення сучасної української історіографії, яка певною мірою успадкувала характерні для зарубіжної постановки питань, невирішені проблеми, підходи та оцінки.

- Особливостями українського історіографічного процесу від початку революції 1917 – 1920 рр. до сьогодення є поступальність накопичення знань та поступовий прогрес у висвітленні цього питання. Аналіз дослідження історичною наукою питання про політику країн Антанти та США щодо державності України в досліджуваний період показує в цілому мотивацію політики Великої Британії, Франції та США щодо України та спроби з‘ясування її еволюції. Історіографічний процес не був цілісним, натомість розірваним в часі й просторі, розвивався в різних суспільно-політичних, часом вкрай несприятливих умовах, що мало загалом стримуючий вплив на його формування.

- Аналіз повноти і об‘єктивності відображення в історіографії окремих аспектів політики держав Антанти та США щодо України в 1917 – 1920 рр. на різних етапах української національної державності показує, що сучасна українська історіографія обстоює думку, що в інтересах держав Антанти та США було не розчленування Росії (як стверджує радянська історіографія), а сприяння відновленню її територіальної цілісності у формі демократичної федеративної держави. Тому незалежність України суперечила поглядам держав Антанти на повоєнний устрій Європи. Державність України розглядалася ними як витвір Німеччини для виведення Росії з війни, що було підтверджено фактом підписання УНР сепаратного Брест-Литовського миру і наступною орієнтацією на Німеччину аж до її поразки у світовій війні та подальшими тісними контактами. Підкреслюються особливі інтереси Франції, зацікавленої в створенні нової союзницької системи проти Німеччини: за рахунок відновлення Росії або створення великої Польщі (в залежності від перемоги того чи іншого варіанту, що суперечили один одному, Східна Галичина мала бути приєднана або до Росії, або до Польщі). З іншого боку, в деякі історичні моменти український національний рух мав шанси на здобуття підтримки держав Антанти й США, якби сприяв вирішенню нагальних для них проблем – утримання Східного фронту на початку 1918 р., не допущення більшовиків на Україну після завершення світової війни, співпраці з російськими антибільшовицькими силами тощо.

- На основі узагальнення здобутків української історіографії та аналізу наявних праць, дисертант умовно виділив групу недостатньо досліджених аспектів проблеми, що мали вплив на мотивацію політики держав Антанти щодо України: про розвиток подій між підписанням угоди між французьким військовим командуванням і евакуацією французьких військ з України (тобто розривом домовленостей); про переговори між керівництвом УНР та Денікіним влітку 1919 р.; про переговори між керівництвом УНР і Врангелем влітку – восени 1920 р.; про спроби налагодження відносин УНР з Румунією (наприкінці 1919 р.); про формування “багатовекторної” зовнішньої політики Директорії влітку-восени 1919 р. тощо.

Публікації, що відображають основні положення дисертації:

Зовнішня політика Великобританії стосовно ЗУНР у вітчизняних джерелах та історіографії // Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2001. – № 7. – С. 159–163.

Політика Великобританії в загальноукраїнському і галицькому питаннях напередодні і під час Першої світової війни // Галичина: Галичина: науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франківськ, 2002. – № 8. – С. 187–196.

Участь Великобританії у вирішенні польсько-українського конфлікту в Галичині у 1918–1919 рр. // Вісник Прикарпатського університету. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – Серія: Історія. – Вип. 7. – С. 154–163.

Британська активність у Східній Галичині під час українсько-польського протистояння у 1919–1920 рр. // Україна соборна. Збірник наукових статей. – К.: Інститут історії України НАН України, 2005. – Вип. 2. – Ч. 3: Історична реґіоналістика в контексті соборності України. – С. 326–336.

Проблема визнання УНР Францією та Великою Британією в грудні 1917 – січні 1918 рр. у вітчизняній історіографії // Схід. – Донецьк,