КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КУШНІР НАТАЛІЯ ПЕТРІВНА

УДК 34(437)(09)

ПРАВОВА КУЛЬТУРА У ПЕРШІЙ ЧЕХОСЛОВАЦЬКІЙ РЕСПУБЛІЦІ (1918-1938 рр.)

12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних та правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету Міністерства освіти і науки.

Науковий керівник:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, Бисага Юрій Михайлович - завідувач кафедри конституційного права та порівняльного правознавства. Ужгородського національного університету.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, Кузьминець Олександр Васильович - начальник кафедри історії держави і права Київського національного університету внутрішніх справ;

кандидат юридичних наук, професор,

Бобровник Світлана Василівна -

проректор Київського університету права.

Провідна установа:

Інститут законодавства Верховної Ради України

Захист відбудеться “12” травня 2006 р. об 14?є годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.009.01 в Київському національному університеті внутрішніх справ за адресою: 03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету внутрішніх справ за адресою:03035, м. Київ, пл. Солом’янська, 1.

Автореферат розісланий “ 10 ” квітня 2006 р.

Учений секретар

Спеціалізованої вченої ради

О.Б. Горова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З проголошенням незалежності перед Україною постала проблема підвищення рівня правової культури населення, формування громадянського суспільства та побудови правової держави. Необхідний рівень правової культури та правосвідомості є важливою передумовою розвитку демократичного державного ладу, де на чільне місце ставиться людина, а її честь, гідність та життя визнаються найвищими цінностями.

Україна, що утворилась унаслідок глобальних державно–політичних перетворень, отримала нове за своєю суттю завдання – формування високої правової культури українського суспільства. Це одне з основних завдань, що забезпечить становлення соціальної правової держави і яке знайшло своє відображення на законодавчому рівні.

Указом Президента України від 18 жовтня 2001р. передбачено, що становлення в Україні демократичної правової державності потребує суттєвого підвищення правосвідомості громадян, їх правової культури...

Відповідно до Засад державної політики в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України від 17 червня 1999 р. №757-ХІV, одним з основних напрямків державної політики є підвищення рівня правової культури та правосвідомості людини і громадянина.

Виконати заплановане неможливо без урахування традицій та досвіду європейських держав. Одним із яскравих історичних прикладів становлення високоорганізованої демократичної держави була перша Чехословацька Республіка, суспільство, засноване на повазі прав громадян незалежно від мови, національності, релігії, яке впроваджувало в життя принципи гуманізму та демократизму й дотримувалось їх.

Використання історичного досвіду Чехословацької Республіки (1918 – 1938 рр.) надасть можливість уникнути окремих помилок та обрати найефективніший шлях до формування високої правової культури. Крім того, вивчення історико-правового надбання Чеської та Словацької Республік сприятиме ефективному культурному, науковому співробітництву та стратегічному партнерству з цими державами.

Актуальність теми дисертаційної роботи зумовлена й тим, що значна частина історико-правових питань становлення правової культури Чехословацької Республіки (1918-1938 рр.) залишається мало вивченою. Аналіз окремих аспектів формування правової культури міжвоєнної Чехословаччини знаходимо у працях Катаріни Завацкой, Вери Олівовой, Йозефа Бені, Франтішка Вейра, Яроміра Седлачека, Владіміра Файнора.

На нашу думку, дисертаційне дослідження дозволить з’ясувати особливості формування правової культури міжвоєнної Чехословаччини, а також зробити певні висновки, які будуть мати історико-правове, практичне та прогностичне значення для українських науковців.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1918 року, коли була утворена Чехословацька держава і закінчуються 1938 роком, коли існування першої Чехословацької Республіки припинилося.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження даної проблеми пов’язане з комплексною темою кафедри конституційного права та порівняльного законодавства “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.ст.”, а також є складовою частиною загальноуніверситетської комплексної програми, що розробляється науковцями Ужгородського національного університету (номер державної реєстрації 0196U008267) .

Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є поглиблення історико-правових знань стосовно механізмів підвищення рівня правової культури в першій Чехословацькій Республіці, визначення ролі правової культури у формуванні правової держави, а також підготовка одного з перших у вітчизняній науці комплексного дослідження монографічного характеру, де було б розглянуто процес становлення та рівень правової культури в Чехословацькій державі (1918 – 1938 рр.). Визначена вище мета органічно обумовила необхідність постановки та розв’язання наступних завдань:

– розкрити сутність категорій “правова культура”, “правова культура суспільства”, “суспільна правова культура”; чітко розмежувати вказані категорії; сформулювати критерії та методи визначення рівня правової культури чехословацького суспільства;

– обґрунтувати авторське визначення правової культури;

– дослідити політико – правові та соціальні передумови формування правової культури у першій Чехословацькій Республіці;

– з’ясувати рівень закріпленості та захисту основних прав і свобод людини й громадянина, охорони прав меншин у міжвоєнній Чехословаччині (1918 – 1938 рр.) та існування дієвих механізмів реалізації цих прав;

– проаналізувати рівень розвитку структурних елементів правової культури чехословацького суспільства 1918 – 1938 рр.;

– встановити проблеми та особливості формування правової культури Чехословаччини (1918 – 1938 рр.);

– обґрунтувати пропозиції щодо шляхів підвищення рівня правової культури українського суспільства.

Теоретична і практична потреба вивчення правової культури першої Чехословацької Республіки зумовлена такими факторами, як: відсутність комплексних історико-правових вітчизняних доробків з цього питання; необхідність формування високого рівня правової культури українського суспільства на основі позитивного досвіду першої Чехословацької Республіки; необхідність підвищення рівня викладання історії держави та права зарубіжних країн; вивчення механізмів становлення правової культури суспільства в цілому та окремих її елементів; висвітлення значення правової культури суспільства у процесі побудови демократичної, правової держави.

Об’єктом дослідження є рівень розвитку інституційного, нормативного та суб’єктивного елементів правової культури чехословацького суспільства у 1918 – 1938 роках.

Предмет дослідження – особливості та процес формування правової культури в першій Чехословацькій Республіці.

Методологічна основа дослідження. З метою забезпечення всебічного, повного та об’єктивного аналізу досліджуваної проблеми автором використаний комплекс філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методів дослідження; принципи та засоби пізнання, які вироблені суспільними науками і застосовуються у процесі пізнання специфіки конкретно-історичної правової дійсності.

За допомогою таких загальнонаукових методів, як аналіз та синтез, узагальнення, дедукція, індукція, аналогія та моделювання, у роботі розкрито сутність категорій “правова культура”, “правова культура суспільства”, “суспільна правова культура”, проведено їх детальний аналіз. На підставі хронологічного методу виділено етапи розвитку поняття правової культури.

Історико-правовий метод дослідження, що застосовується в роботі, дає можливість визначити еволюцію розвитку поняття правової культури та розкрити умови формування, особливості та специфіку правової культури у міжвоєнній Чехословаччині. Особливе місце серед методів дослідження займає порівняльно-правовий, за допомогою якого здійснено порівняння реального рівня розвитку правової культури Чехословаччини 1918 – 1938 рр. з бажаним, ідеальним рівнем, що асоціюється у нас з такими поняттями, як правова держава й громадянське суспільство. Системно-структурний метод був використаний у процесі розкриття структури правової культури суспільства та структури інституційного, нормативного та суб’єктивного елементів правової культури суспільства, які являють собою складні підсистеми. Цей метод також застосовувався під час дослідження законодавства першої Чехословацької Республіки, за його допомогою було систематизовано та згруповано нормативно – правові акти, що впроваджували механізми реалізації прав і свобод людини й громадянина та охорони прав меншин.

Здійснюючи аналіз положень нормативно-правових актів та окремих правових норм законодавства першої Чехословацької Республіки, автор застосував формально-логічний та спеціально-правовий методи, зокрема прийоми тлумачення правових актів, а на основі методу прогнозування сформульовано пропозиції та рекомендації щодо підвищення рівня правової культури України.

Джерельною та емпіричною базою дослідження стали нормативно-правові акти Чехословаччини 1918 – 1938 рр., монографії, публікації у періодичних наукових виданнях, а також архівні та статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що вона є першим вітчизняним історико-правовим монографічним дослідженням проблем формування правової культури у першій Чехословацькій Республіці (1918 – 1938 рр.).

У результаті проведеного дослідження сформульовані наступні положення та висновки, що складають наукову новизну та відображають особистий внесок автора у розроблювану проблему:

– Запропоновано розглядати: “правову культуру” як якісний стан, рівень розвитку елементів, що відносяться до сфери дії права; “правову культуру суспільства” як якісний стан правового життя суспільства, що відображається у досягнутому рівні організації органів державної влади, місцевого самоврядування, розвитку юридичних актів, інших текстів правового характеру, рівні правової діяльності, правосвідомості та правового розвитку суб’єкта в цілому, а також у ступені гарантованості свободи поведінки особистості у поєднанні з її відповідальністю перед суспільством; “суспільну правову культуру” як якісний показник рівня правосвідомості та правової поведінки всієї сукупності членів певного суспільства.

– Встановлено, що правова культура може розглядатись як “система елементів”, “структура” лише у зв’язку та в залежності від об’єкту дослідження.

– Запропоновано розподіл структури правової культури суспільства на інституційний (організація державної влади, місцевого самоврядування, уся сукупність та різноманітність установ правого характеру), нормативний (система права та законодавства, інші тексти правового характеру) та суб’єктивний (правова свідомість та правова поведінка) елементи.

– Доведено, що до критеріїв визначення рівня розвитку правової культури певного суспільства, в тому числі й суспільства міжвоєнної Чехословаччини, належать: рівень закріплення, забезпечення та гарантованості у державі прав і свобод громадян; збереження всієї культурно - правової спадщини, досвіду та цінностей, накопичених протягом усього розвитку правової системи суспільства; рівень розвитку інституційного, нормативного та суб’єктивного елементів правової культури суспільства; рівень правового нігілізму.

– З’ясовано, що перша Чехословацька Республіка була державою з усіма ознаками демократичного суспільства та високим рівнем правової культури. Народ визнавався єдиним джерелом усієї державної влади; на конституційному рівні визначалися механізми реалізації народного суверенітету шляхом прямої (безпосередньої) та представницької демократії; Конституція та закони Чехословаччини (1918 – 1938 рр.) закріплювали основні права і свободи людини й громадянина; особлива увага приділялась правам меншин; державна влада у республіці була організована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову; наявним був економічний та політичний плюралізм.

– Доведено, що особливістю першої Чехословацької Республіки була увага прикута до охорони прав народних, релігійних та расових меншин, зумовлена багатонаціональним складом республіки та особливими вимогами щодо охорони прав меншин, які випливали з міжнародно – правових угод. Здійснено аналіз чинного законодавства та встановлено механізми реалізації основних прав і свобод у Чехословаччині 1918 –1938 рр.

– Встановлено, що носіями групової правосвідомості у першій Чехословацькій Республіці були політичні партії та громадські організації, визначено їх правовий статус та вплив на формування індивідуальної, групової та суспільної правосвідомості.

– Встановлено, що негативним чином на розвиток правової культури в першій Чехословацькій Республіці впливали: дуалізм законодавства, наявність в Конституції так званих фіктивних норм, проблема неграмотності населення, правовий нігілізм.

– До факторів, що сприяють підвищенню правової культури суспільства, запропоновано віднести: державну політику, спрямовану на утвердження загальнолюдських цінностей; організацію системи правової освіти населення та проведення комплексу заходів, спрямованих на підвищення рівня правосвідомості громадян; формування досконалого за формою та змістом, гуманістично та соціально спрямованого законодавства, досягнення високого рівня правотворчої техніки, узгодження колізійних норм; створення державних органів з дотриманням принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, формування ефективного механізму стримувань і противаг між гілками влади.

У своїй сукупності висновки і положення дисертації дозволили розв’язати важливе завдання – визначити рівень правової культури в першій Чехословацькій Республіці з усіма її позитивними та негативними рисами, а з урахуванням цього - висловити конкретні міркування щодо вдосконалення процесу формування правової культури українського суспільства.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути корисними для подальшої розробки та дослідження категорій “правова культура” та “правова культура суспільства”; для визначення нових історико-правових тенденцій та закономірностей формування правової культури суспільства; для подальших історико-правових досліджень Чехословацької держави (1918 – 1938 рр.); для вдосконалення шляхів та методів підвищення правової культури ук-раїнського суспільства; в науково-дослідній роботі, для подальших історико-правових розробок цієї проблеми; у навчальній сфері: у лекційних курсах, у процесі підготовки відповідних розділів підручників, навчальних посібників, навчально-методичних рекомендацій, при читанні спеціальних курсів; у правотворчості, зокрема врахування позитивних надбань першої Чехословацької Республіки в 20-30-х роках ХХ століття в сучасному українському законодавстві; для підвищення рівня правової освіти, формування правової культури сучасного суспільства.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на науково – практичних конференціях, зокрема: Міжнародній науково – практичній конференції “Правовий статус національних меншин” (м. Ужгород, 28 травня 2003 р.), матеріали опубліковані у збірнику “Правовий статус національних меншин. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції”. – Ужгород, 2003 р. – С.104-111; Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано – Франківськ, 22 квітня 2005 р.); науковій конференції “Сучасні правові проблеми українського державотворення” (Біла Церква, 29 квітня 2005 р.), матеріали опубліковані у збірнику “Сучасні правові проблеми українського державотворення: матеріали державної наукової конференції”. – Біла Церква, 2005. – С.116-118; Міжнародному “круглому столі” представників наукових та ділових кіл “Україна – ЄС: досвід центральноєвропейських країн щодо євроінтеграційних процесів” (м. Ужгород, 11 травня 2005 р.); на кафедрі конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету.

Публікації. Основні висновки та положення дисертаційного дослідження викладені у шести публікаціях, які містяться у провідних фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації. Структура роботи зумовлена метою та предметом дослідження, основними положеннями, що виносяться на захист, відповідає логіці наукового пошуку і вимогам ВАК України. Вона складається зі вступу, трьох розділів, які мають сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації становить 222 сторінки, з них 19 сторінок займає список використаних джерел ( 204 найменування ).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначається мета, задачі, об’єкт та предмет дослідження, розкриваються методологічні, джерельні та емпіричні основи дослідження, його наукова новизна, положення, що виносяться на захист, практичне значення отриманих результатів, відомості про апробацію та публікацію результатів дисертаційної роботи.

Перший розділ – “Правова культура як надбання суспільства” – складається з двох підрозділів: “Виникнення, розвиток та аналіз поняття правової культури як теоретична основа характеристики правової культури першої Чехословацької Республіки”, “Критерії оцінки правової культури суспільства як фактор визначення рівня правової культури Чехословаччини 1918 –1938 рр.”

Останнім часом до проблем правової культури прикута пильна увага вітчизняних учених, передусім це стосується досліджень В. Бурмістрова, С. Станік, О. Шупінської, О Менюка. Неоціненний вклад у розвиток поняття правової культури у свій час зробили такі російські науковці, як Е. Лукашева, Р. Русинов, Е. Аграновська, А. Семітко, Н. Кейзеров. Найважливішими джерелами у дослідженні розвитку правової культури міжвоєнної Чехословаччини 1918 – 1938 рр. є, звичайно, праці чеських та словацьких учених. Це зокрема: К. Завацка, Л. Губенак, З. Песка, І. Валента, Е. Ворачек, Й. Гарна, В. Файнор, І. Білій, Ф. Пероужка, Є. Броклова, З. Неубауер, Й. Беня, В. Ванєчек, Й. Фрітз, Я. Седлачек, Л. Черна, Ч. Сікора, В. Душіл, П. Матєс, Й. Клімент, Й. Летріх, Е. Стодола, П. Моцні та ін.

З метою розкриття ступеня наукової розробки проблеми було охарактеризовано основні етапи розвитку поняття правової культури, а також запропоновано розмежовувати такі категорії як “правова культура”, “правова культура суспільства”, “суспільна правова культура”. Правова культура розглядається дисертантом як якісний стан, рівень розвитку елементів, що відносяться до сфери дії права.

Визначити структуру правової культури видається можливим лише у залежності та в зв’язку з об’єктом дослідження. Така система буде будуватись з тих правових елементів об’єкта, які необхідно дослідити, щоб визначити рівень його правової культури.

Зокрема, поняття “правова культура суспільства” містить у собі інформацію про об’єкт дослідження “суспільство”, є поняттям структурним і охоплює наступні елементи:

1) інституційний (організація державної влади, місцевого самоврядування, уся сукупність та різноманітність установ правого характеру);

2) нормативний (система права та законодавства, інші тексти правового характеру);

3) суб’єктивний (правова свідомість та правова поведінка (діяльність).

Детальна характеристика кожного елемента (інституційного, нормативного, суб’єктивного) є основою для визначення рівня розвитку правової культури певного суспільства, наприклад чехословацького 1918 – 1938 рр.

Правова культура суспільства розглядається як якісний стан правового життя, що відображається у досягнутому рівні організації органів державної влади, місцевого самоврядування, розвитку юридичних актів, інших текстів правового характеру, рівні правової діяльності, правосвідомості та правового розвитку суб’єкта в цілому, а також у ступені гарантованості свободи поведінки особистості у поєднанні з її відповідальністю перед суспільством.

Кожен елемент системи правової культури суспільства – інституційний, нормативний та суб’єктивний – є складним системним утворенням і має свій рівень розвитку, який не завжди є тотожним. Так, при дослідженні правової культури особистості (суб’єкта), групи, спільноти необхідно враховувати здатність особи мислити, обирати спосіб поведінки й діяти певним чином, внаслідок чого суб’єктивну правову культуру пропонуємо розглядати як сукупність суб’єктивного (правова свідомість) та об’єктивного (правова поведінка, діяльність) елементів.

Суспільна правова культура як форма прояву суб’єктивної правової культури є якісним показником рівня правосвідомості та правової поведінки всієї сукупності членів певного суспільства.

Для дослідження правової культури певного суспільства, зокрема чехословацького 1918 – 1938 рр., дисертант формулює критерії її оцінки та фактори, які позитивним чи негативним чином впливають на процес її становлення та розвитку. Такий оціночний момент притаманний правовій культурі через те, що цільовий стан чи максимально високий рівень розвитку правової дійсності певної суспільно-економічної формації – це той ідеал, який безпосередньо входить в поняття правової культури суспільства. На кожному етапі людського розвитку були свої уявлення про “ідеальний” стан правової культури. Ці уявлення залежали від економічного, політичного розвитку. Сьогодні уявлення про ідеальний стан правової культури суспільства відображаються в таких поняттях, як “громадянське суспільство” та “правова держава”. Протягом останнього десятиліття ряд учених – юристів визнає, що показником рівня правової культури юридичної системи перш за все є ступінь гарантованості державою свободи поведінки особи в суспільстві.

При оцінці наявного стану правової культури немалого значення набуває проблема правового нігілізму. Правовий нігілізм є напрямом суспільно – політичної думки, який заперечує цінність права, правових норм або виявляється в зневажливому ставленні до правових цінностей. Як соціальне явище і як властивість свідомості, нігілізм має різні форми прояву: від байдужого ставлення до ролі та значення права до повної недовіри та явно негативного ставлення до нього.

Часто правову культуру та правовий нігілізм розглядають у відриві один від одного. Вважаємо, що такі явища, як протиправна діяльність, низький рівень знання та розуміння законів і т.п., характеризують рівень правової культури в суспільстві і органічно входять в це поняття як її якісний показник.

До критеріїв визначення рівня розвитку правової культури суспільства, в тому числі й суспільства міжвоєнної Чехословаччини (1918 – 1938 рр.), пропонується віднести:

1) рівень розвитку нормативного, інституційного та суб’єктивного елементів правової культури суспільства;

2) рівень закріплення, забезпечення та гарантованості у державі прав і свобод громадян;

3) збереження всієї культурно - правової спадщини, досвіду та цінностей, накопичених протягом усього розвитку правової системи суспільства;

4) рівень правового нігілізму в суспільстві.

Другий розділ – “Забезпечення основних прав і свобод людини й громадянина, охорона прав меншин у першій Чехословацькій Республіці” – складається з двох підрозділів: “Закріплення прав людини та громадянина у Конституції та законах Чехословаччини. Особливості їх реалізації у Чехословацькій Республіці”, “Права меншин у міжнародно – правових нормах та в законодавстві першої Чехословацької Республіки”.

Дисертант звертає увагу на те, що Конституцію Чехословацької держави часто називають однією з найдемократичніших конституцій Європи міжвоєнного періоду. ЇЇ структура включала 6 глав, дві з яких стосувались забезпечення прав та свобод людини й громадянина, в тому числі й прав національних меншин. Це, зокрема, Глава 5 “Права, свободи та обов’язки громадян” та Глава 6 “Захист народних, релігійних та расових меншин”. Зі 134 параграфів Конституції 28 було присвячено цим питанням, що в цілому становило її п’яту частину.

У Конституції Чехословаччини розмежовувались поняття “людина” і “громадянин”. Такий підхід узгоджується і з законодавчою практикою міжнародного співтовариства, та з нашими уявленнями про рівність. Це робилось для захисту суверенітету і незалежності держави, з метою забезпечення гідних умов життя. Зокрема, виключно громадян держави стосувався параграф 127 Основного закону, яким визначався військовий обов’язок.

Обмеження прав і свобод допускалось лише у виняткових випадках та на підставі закону. Наявність таких норм не можна розцінювати як засіб порушення прав людини і громадянина. Ці обмеження не мали масового характеру, вони були виправданими і в конкретній ситуації, необхідними для забезпечення миру й безпеки в державі, нормального функціонування її установ.

Особливістю першої Чехословацької Республіки була увага до охорони прав народних, релігійних та расових меншин. Таке спеціальне регулювання було зумовлено двома основними причинами. По-перше, це багатонаціональний склад Чехословаччини. По-друге, особливі вимоги щодо охорони прав меншин випливали з міжнародно – правових угод, однією з сторін в яких виступала Чехословацька Республіка.

Можна зробити висновок, що систематизованої групи нормативних актів, спрямованих на забезпечення реалізації положень Конституції щодо охорони та захисту прав і свобод людини й громадянина, не було. Однак існувало декілька комплексів норм, які так чи інакше торкались охорони прав людини та громадянина та охорони прав меншин, а саме: норми мовного права, громадянства, перепису населення, створення та діяльності культурно – освітніх закладів, що загалом не виявляло суттєвих недоліків та не перешкоджало реалізації населенням своїх прав та свобод.

Дисертантом виділено та проаналізовано наступні форми реалізації прав меншин у 1 – й Чехословацькій Республіці:

– національно – культурна автономія – фактично була закріплена главою шостою Конституції, якою меншинам надавалось право користування і навчання рідною мовою, вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, можливість розвитку національних культурних традицій, сповідування своєї релігії, створення національних культурних і навчальних закладів;

– місцева автономія – надавалась у відповідності до Конституції Чехословаччини компактно проживаючому населенню Підкарпатської Русі і передбачала створення самоврядної території з власним автономним сеймом, якому б належало право приймати закони у справах мови, освіти, релігії та місцевого управління. На практиці ці положення Конституції залишились нереалізованими, що йшло врозріз з демократичними перетвореннями, які впроваджувала в життя Чехословацька Республіка у відношенні до національних, мовних та релігійних меншин;

– участь представників меншин на рівній недискримінаційній основі в представницьких та інших органах державної влади, яка була забезпечена Конституцією та законодавчим регулюванням виборчого процесу в цілому;

– діяльність товариств, громадських об’єднань, створених представниками меншин;

– політичне представництво – було реалізоване, зокрема, через надане представникам меншин рівне з іншими жителями республіки право створювати власні політичні партії та з їх допомогою брати участь у формуванні органів державної влади.

Дисертантом також зроблено висновок, що в Конституції 1-ї Чехословацької Республіки знайшло своє відображення широке коло економічних, політичних, культурних прав та свобод. Соціальні права, хоча і не містились в Основному законі, були забезпечені продуманою соціальною політикою держави; це передусім стосувалось надання допомоги у разі втрати працездатності, безробіття, а також у старості та в інших випадках, передбачених чехословацьким законом..

Третій розділ – “Розвиток елементів правової культури чехословацького суспільства (1918 – 1938 рр.)” – складається з трьох підрозділів: “Загальна характеристика системи права та системи законодавства Чехословацької держави 1918 – 1938 рр.”, “Формування індивідуальної, групової та суспільної правової культури”, “Організація діяльності вищих органів державної влади у Чехословацькій Республіці”.

З метою визначення стану правової культури Чехословаччини (1918 – 1938 рр.) у дисертації дається характеристика рівня розвитку її суб’єктивного, нормативного та інституційного елементів.

Вивчаються передумови становлення індивідуальної, групової та масової правосвідомості та правової діяльності. За чехословацьким законодавством аналізуються поняття “політична партія” та “громадська організація” як носії групової правосвідомості.

Політичні партії, у відповідності до законодавства 1-ї Чехословацької Республіки, розглядаються у двох вимірах: політична партія виступає як об’єднання громадян, що підтримує спільну програму суспільного розвитку і відіграє вирішальну роль у процесі виборів; також як певна парламентська група, що підтримує спільну політику та бере участь у формуванні 24 – членного комітету, який діє під час розпуску однієї з палат парламенту чи в період між сесіями.

Такі носії групової правосвідомості, як громадські об’єднання, у міжвоєнній чехословацькій державі 1918-1938 рр. були юридичними особами, утвореними у порядку, визначеному законодавством, на засадах добровільного вступу до них юридичних або фізичних осіб з метою здійснення діяльності, не забороненої законом.

Окреслено характерні особливості громадських об’єднань у 1-й Чехословацькій Республіці, зокрема: об’єднання виступали добровільними організаціями, створеними на основі вільного вступу та виходу з них суб’єктів чехословацького правового порядку; об’єднання могли створюватись як з метою отримання прибутку, так і без такої мети; завданням об’єднання виступала будь – яка діяльність, що здійснювалась в рамках чинного законодавства Чехословацької Республіки; об’єднання було юридичною особою, його існування могло припинитись незалежно від волі членів; об’єднання - організація, утворена з дотриманням вимог чинного законодавства; організація, що виникала без дотримання цих вимог, не була об’єднанням у правовому розумінні цього слова (наприклад, організація таємна, заборонена).

Подається характеристика діяльності особливого виду об’єднань – освітніх зборів, створених на підставі закону №67 від 07 лютого 1919 року, які своєю просвітницькою роботою сприяли формуванню у громадян 1-ї Чехословацької Республіки розуміння основ творення та функціонування державного апарату, органів державної влади, поняття про її основні функції, створювали уявлення про обсяг прав і обов’язків людини та громадянина, передбачені Конституцією та законами Чехословаччини, вказували на механізми реалізації цих прав, забезпечували зростання правової культури населення до рівня, необхідного для громадян демократичної держави.

Особлива увага звертається на розвиток вищої юридичної освіти, процес акумуляції наукових кадрів, висвітлюється роль юридичних з’їздів та організацій у формуванні високого рівня правової культури міжвоєнної Чехословаччини, їх вклад у процес удосконалення чехословацької системи права та уніфікації законодавства.

Формуванню високого рівня суб’єктивного елемента правової культури у міжвоєнній чехословацькій державі сприяло:

1) широке коло прав і свобод, наданих Конституцією населенню республіки;

2) система заходів, спрямованих на забезпечення належного рівня юридичної освіти, які передбачали розвиток вищої юридичної освіти, юридичної науки, створення загальних курсів правового навчання;

3) загальні, рівні, з таємним голосуванням вибори до чехословацького парламенту;

4) діяльність політичних партій та громадських організацій, у тому числі широкого кола юридичних організацій та спілок.

Якісне за змістом і формою законодавство, рівень законодавчого процесу визначають ступінь розвитку нормативного елемента правової культури. Дисертант звертає увагу на те, що Конституція та закони Чехословаччини передбачали три види правотворчої діяльності: 1) прийняття нормативних актів державними органами влади; 2) прийняття нормативних актів автономним Сеймом; 3) безпосередня участь народу у правотворчому процесі через референдум.

Законодавчий процес у 1-ій Чехословацькій Республіці проходив чотири стадії: 1) здійснення права законодавчої ініціативи, що належало обом палатам парламенту та уряду; 2) обговорення законопроекту; 3) прийняття закону; 4) обнародування закону.

Законодавство Чехословаччини мало чітку ієрархічну структуру, в ньому знайшли своє відображення три види законів: Основний закон – Конституція, конституційні закони, звичайні закони.

Дослідженням нормативного елемента правової культури міжвоєнної Чехословаччини встановлено: дуалізм законодавства, повна уніфікація якого так і не була досягнута, та недостатній рівень юридичної термінології, особливо що стосується словацької мови, негативним чином впливали на його формування.

Останньою складовою правової культури суспільства є її інституційний елемент, який передусім стосується організації органів державної влади, місцевого самоврядування, інших установ правового характеру.

Конституція будувалась на принципах, що народ є єдиним джерелом влади; людина є вільною і має певні природні права та свободи, які держава, заснована на демократичних засадах, повинна поважати; засобом досягнення цього є демократичні вибори; метод рівноваги та поділу влади виражений теорією трьох гілок влади. Конституція закріплювала засаду поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову. Повноваження, якими наділив вищі органи державної влади Основний закон, свідчать про те, що Чехословаччина була парламентською республікою. Вища державна влада належала органам, які формувались шляхом виборів. Правова форма глави держави виражалась в одноосібному президенті. Термін повноважень вищих органів державної влади був чітко визначений Конституцією, яка також передбачала умови й процедуру дострокового припинення їх повноважень.

У висновках дисертантом формулюються основні теоретичні результати дослідження.

Автором встановлено, що культура проявляється у всіх сферах суспільного життя та на всіх його рівнях, вона може утворювати цілі культурні комплекси або характеризувати окремі культурні одиниці і відображає якісний стан певного явища. Це твердження стосується також правової культури, яка, однак, характеризує лише явища правового характеру, тому пропонується наступне визначення цього феномена: правова культура – це якісний стан, рівень розвитку елементів, що належать до сфери дії права.

Автор обґрунтовує, що визначити елементний склад (систему) правової культури видається можливим лише у залежності і у зв’язку з об’єктом дослідження. Правова культура суспільства відображає рівень розвитку правової системи певного суспільства, і, у зв’язку з об’єктом дослідження, запропоновано розглядати її як системне утворення, що містить в собі інституційний, нормативний, суб’єктивний елементи.

Рівень правової культури суспільства, зокрема чехословацького 1918 – 1938 рр., запропоновано визначати за наступними критеріями: рівень розвитку всіх елементів правової культури суспільства (нормативного, інституційного, суб’єктивного); рівень закріплення, забезпечення та гарантованості у державі прав і свобод громадян; збереження всієї культурно - правової спадщини, досвіду та цінностей, накопичених протягом усього розвитку правової системи суспільства; рівень правового нігілізму в суспільстві.

Перша Чехословацька Республіка – держава, якій були притаманні усі ознаки демократичного суспільства з високим рівнем правової культури, про що свідчило: по-перше, §2 Конституції 1920 року проголошував її демократичною республікою на чолі з обраним президентом. Народ визнавався єдиним джерелом усієї державної влади. На конституційному рівні закріплювалися механізми реалізації народного суверенітету шляхом прямої (безпосередньої) та представницької демократії. По-друге, у країні регулярно проходять вільні та справедливі вибори. По-третє, Конституція та закони Чехословаччини (1918 – 1938 рр.) закріплювали основні права і свободи людини й громадянина, механізми їх реалізації. По-четверте, особлива увага приділялась правам меншин. По-п’яте, державна влада у республіці була організована за принципом її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову. Вищим органам держави надавались повноваження, що у своїй сукупності утворювали механізм стримувань і противаг між гілками влади. По-шосте, у державі був наявним економічний та політичний плюралізм, що знаходило свій прояв у функціонуванні багатопартійної системи, діяльності різного роду об’єднань та організацій, існуванні різних суб’єктів власності, недоторканості права приватної власності.

Конституцію Чехословацької держави часто називають однією з найдемократичніших у міжвоєнній Європі, оскільки велику увагу в ній приділено закріпленню та захисту прав та свобод людини і громадянина. Обмеження наданих Конституцією прав і свобод допускалось лише у виняткових випадках та на підставі закону.

У першій Чехословацькій Республіці особлива увага зверталась на охорону прав народних, релігійних та расових меншин. Наукова думка досліджуваного періоду несла в собі розуміння важливості закріплення основних прав та свобод у законодавстві та необхідності забезпечення гарантій їх реалізації, а правова держава виступала тим ідеалом, досягнення якого повинне прагнути будь – яке суспільство. Аналізуючи законодавство міжвоєнної Чехословаччини, можна зробити висновок, що існувало декілька комплексів норм, спрямованих на забезпечення реалізації положень Конституції щодо охорони прав меншин, а саме: норми мовного права, громадянства, перепису населення, створення та діяльності культурно – освітніх закладів.

З метою визначення стану правової культури чехословацького суспільства (1918 – 1938 рр.) було також дано характеристику рівня розвитку її суб’єктивного, нормативного та інституційного елементів.

На формування високого рівня суб’єктивного елемента правової культури у міжвоєнній Чехословацькій державі впливали наступні чинники: широке коло прав і свобод, наданих Конституцією населенню Республіки; система заходів, спрямована на забезпечення належного рівня юридичної освіти; загальні, рівні, з таємним голосуванням вибори до Чехословацького парламенту; активна діяльність політичних партій та громадських організацій, широкого кола юридичних організацій та спілок. До факторів, які негативним чином впливали на рівень суб’єктивного елемента правової культури, відносимо неграмотність населення, низький рівень правової освіти населення, правовий нігілізм.

Основними недоліками нормативного елемента правової культури міжвоєнної Чехословаччини були: недостатній рівень юридичної термінології, особливо це стосується словацької мови; наявність в Конституції так званих фіктивних норм (зокрема так і не було прийнято конституційний закон, який би впроваджував в життя механізм прямої демократії, передбачений §46 – проведення всенародного референдуму); дуалізм законодавства (територіальний, отриманий у спадок від Австро – Угорської імперії та утворюваний нормами Австро-Угорщини, з одного боку, і новими, автентичними правовими нормами, прийнятими органами державної влади міжвоєнної Чехословаччини, – з іншого боку).

Інституційний елемент правової культури чехословацького суспільства 1918 – 1938 рр. характеризується організацією державної влади, місцевого самоврядування, установ правового характеру. Діяльність органів державного управління будувалась за принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, законодавство закріплювало механізми стримувань та противаг між гілками влади. Недоліком інституційного елемента правової культури міжвоєнної Чехословаччини було передусім небажання влади реалізувати положення Конституції щодо утворення Автономного сейму Підкарпатської Русі.

Автором до факторів, що сприяють формуванню високого рівня правової культури суспільства, запропоновано віднести: 1) державну політику, спрямовану на утвердження загальнолюдських цінностей, дотримання високих стандартів щодо законодавчого закріплення прав і свобод людини, створення ефективних механізмів їх реалізації; 2) толерантну, виважену політику по відношенню до національних, мовних, релігійних, політичних меншин; 3) формування системи правової освіти населення, правового виховання, створення гідного наукового потенціалу, проведення комплексу заходів, спрямованих на підвищення рівня правосвідомості громадян та подолання правового нігілізму; 4) сприяння утворенню та розвитку різного роду правоосвітніх та правозахисних організацій; 5) формування досконалого за формою та змістом, гуманістично та соціально спрямованого законодавства, досягнення високого рівня правотворчої техніки, узгодження колізійних норм; 6) створення державних органів з дотриманням принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову, формування ефективного механізму стримувань і противаг між гілками влади, легальність та легітимність державної влади.

Виходячи з того, що в Україні процес формування правової культури знаходиться на початковому етапі, ряд заходів, що запроваджувались для її підвищення у першій Чехословацькій Республіці, можуть бути взяті за зразок і використані для вдосконалення цього процесу в Україні.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1) Кушнір Н.П. Поняття та значення правової культури суспільства // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2005. – Випуск 27. – С. 474 – 478.

2) Кушнір Н.П. Поняття та організація діяльності політичних партій за законодавством першої Чехословацької Республіки. Вплив політичних партій на формування правової свідомості населення // Право. Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Ужгород, 2004. – Випуск 3. – С.24 – 26.

3) Кушнір Н.П. Виникнення, розвиток та сутність поняття правової культури суспільства // Право. Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Ужгород, 2003. – Випуск 2. – С.26 – 29.

4) Кушнір Н.П. Закріплення прав і свобод людини і громадянина у першій Чехословацькій Республіці (1918 – 1938 рр.) // Юридична Україна, 2005. – Випуск 8(32)/2005. – С.12-14.

5) Кушнір Н.П. Права та свободи людини і громадянина за законодавством першої Чехословацької Республіки // Право. Науковий вісник Ужгородського національного університету. – Ужгород, 2005. – №4. – С.55 – 58.

6) Кушнір Н.П. Поняття та організація діяльності політичних партій і громадських об’єднань за законодавством першої Чехословацької Республіки (1918-1938рр.) // Часопис Київського університету права. – Київ, 2005. - №4. – С.63-67

АНОТАЦІЇ

Кушнір Н.П. Правова культура в першій Чехословацькій Республіці (1918 – 1938рр.). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01. – теорія та історія держави і права; історія політичних та правових учень. – Київський національний університет внутрішніх справ. – Київ, 2006.

У роботі проведено комплексне та цілісне історико-правове дослідження становлення та розвитку правової культури у першій Чехословацькій Республіці (1918-1938рр.). Зокрема, автором здійснено