ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

КОЖОЛЯНКО Олена Віталіївна

УДК 392.5 (477.85)

ПЕРЕДШЛЮБНА ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ УКРАЇНЦІВ БУКОВИНИ (кін. ХІХ – ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.05 – Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Івано-Франківськ – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

Боднарюк Богдан Михайлович,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

докторант кафедри етнології, античної та середньовічної історії

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Франко Оксана Омелянівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

професор кафедри етнології

кандидат історичних наук, доцент

Петрова Наталія Олександрівна, Одеський національний університетімені І.І. Мечникова, доцент кафедри археології та етнології України

Провідна установа: Київський національний університет імені

Тараса Шевченка, кафедра етнології та краєзнавства

Захист відбудеться 16 січня 2006 р. о 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 20.051.05 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79)

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79)

Автореферат розіслано 12 грудня 2005 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.Я. Райківський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В традиційній культурі українців весілля як обрядовий інститут є найколоритнішим і разом з тим найконсервативнішим, і це дає змогу використовувати його як джерело для вивчення різноманітних сфер життя, простежити складний і тривалий шлях еволюції й трансформації суспільства та культури народу. Для дослідження цих процесів потрібне відтворення весільної обрядовості як системи, що складається з низки різноманітних обрядів.

Передшлюбна весільна обрядовість українців Буковини в основних рисах подібна до весільної обрядовості в інших регіонах України. Разом з тим, на Буковині відзначається багато специфічних елементів обрядодій, які мають певну варіантність у межах рівнинної зони (Прутсько-Дністровське межиріччя), передгірної зони (Серетсько-Прутське межиріччя та причеремоський район) і гірської зони (Буковинська Гуцульщина).

В умовах урбанізаційних процесів, які активізувались з середини ХХ ст. і тривають до наших днів, багато весільних звичаїв і обрядів, які носили позитивне морально-виховне навантаження, в обрядовій практиці сьогодення втрачені частково або повністю. Призабуті в життєвій практиці українців Буковини значення і символіка як цілих комплексів весільних обрядів, так і окремих їх елементів.

Проблематика передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини до цього часу не знайшла належного висвітлення у науковій літературі.

Дослідження передвесільних обрядів українців Буковини є важливим у світлі завдань етнологічної науки незалежної України. Тому проблема наукового вивчення, розробки наукових рекомендацій і практичних сценаріїв передшлюбної весільної обрядовості на основі певних традиційних елементів обрядодій є особливо актуальною.

Регіональна передшлюбна весільна обрядовість до теперішнього часу залишається малодослідженою. Стан дослідження весільної обрядовості буковинців вимагає праці, яка б ґрунтувалась на великій кількості джерельного етнографічного матеріалу, що існує нині і з кожним роком поповнюється. Ця тема потребує цілісного, що спирається на весь комплекс наявних джерел, узагальнюючого етнологічного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у рамках наукової програми кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича „Актуальні проблеми етнології та археології України”, затвердженої на засіданні вченої ради ЧНУ (протокол №2 від 27.02.1997 р., номер державної реєстрації 0199U001876).

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає у визначенні характерних рис та особливостей передшлюбних традиційних весільних обрядів українців Буковини в кінці ХІХ – ХХ ст. на основі відтворення структури передшлюбної весільної обрядовості.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

- ввести в науковий обіг архівний, музейний джерельний та новий фактологічно-експедиційний матеріал;

- охарактеризувати джерела, за якими досліджувалась весільна обрядовість українців Буковини, та історіографічний матеріал з даної проблематики;

- дослідити передвесільні обряди (сватання, оглядини, заручини) рівнинної, передгірної та гірської зон Буковини;

- охарактеризувати особливості структурно-функціональних компонентів передшлюбної весільної обрядовості;

- проаналізувати структуру передшлюбних обрядів (барвінковий і коровайний обряди, запросини на весілля та дівич-вечір);

- дослідити семантику та символіку обрядів і весільних атрибутів, функціональне значення окремих елементів передшлюбного весільного ритуалу;

- визначити локально-специфічні та загальноукраїнські риси передшлюбних весільних обрядів на основі відтворення структури передшлюбної весільної обрядовості;

- з’ясувати регіональні особливості передшлюбної весільної обрядовості.

Об’єктом дослідження є українське сільське населення північної частини Буковини (Чернівецької області України).

Предметом дослідження є передшлюбна весільна обрядовість українців Буковини та її особливості.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період кінця ХІХ – початок ХХІ ст. Визначення зазначених хронологічних меж зумовлене характером джерельної бази, основу якої складають польові дослідження. Інформація респондентів охоплює період кінця ХІХ – ХХ ст., в межах якого українське весілля зберегло традиційну основу. Кінець ХІХ ст. – час, коли відмічено функціонування української весільної обрядовості у її традиційній формі. Період ХХ – початок ХХІ ст. характеризується суттєвими змінами у весільній обрядовості.

Географічні межі дослідження. Територією дослідження є північна частина Буковини як історико-етнографічний регіон України, який виділяється за природно-географічними, соціально-економічними умовами та культурним розвитком населення. Кордони північної частини Буковини включають Прутсько-Дністровське межиріччя та Буковинське Поділля – рівнинну зону (сучасні Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, частина Хотинського районів Чернівецької області), Серетсько-Прутське межиріччя – Буковинське Передгір’я – передгірну зону (сучасні Глибоцький, Герцаївський, Сторожинецький, частина Кіцманського та Вижницького районів Чернівецької області), Буковинську Гуцульщину – гірсько-карпатську зону (сучасні Путильський і частина Вижницького районів Чернівецької області).

Методологія та методи дослідження. Теоретико-методологічну основу дослідження становлять принципи об’єктивності та системності, які зумовлюють вивчення й узагальнення інформації на основі науково-критичного аналізу всього комплексу джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Відповідно до мети і завдань пошуку використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи історичного пізнання: комплексного аналізу, порівняльно-історичний, типологічний, структурно-функціональний. Основним при дослідженні даної теми є метод безпосередніх етнографічних спостережень, опитування.

Для узагальнення інформації, отриманої з польових матеріалів, застосовується порівняльно-історичний аналіз як один з важливих методів типологізації, за допомогою якого відновлюється структура весільної обрядовості, визначаються її локальні та регіональні відмінності, вивчаються етнічні особливості весілля українців, з’ясовуються наслідки взаємодії з традиціями румунів, молдован, росіян, іншими етнічними групами регіону.

Метод структурно-функціонального аналізу застосовується для з’ясування семантики весільних атрибутів і символів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснено дослідження передшлюбної весільної обрядовості українців різних територіальних зон Буковини. Передшлюбні весільні обряди українців Буковини досліджено як етнокультурне явище, що відображає форму втілення етнічної свідомості, загальноукраїнські риси та певні особливості, сформовані на основі історичного, соціально-економічного та культурного розвитку краю.

В дисертації вперше простежено зміни, які відбулися в структурі і змісті передшлюбної весільної обрядовості українців у ХХ ст., визначено регіональні варіанти та властиві їм типові етнографічно-специфічні ознаки, з’ясовано розвиток передшлюбної весільної обрядовості в умовах міжетнічних контактів.

Уперше в українській етнології, на основі буковинського етнографічного матеріалу, показана специфіка передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини.

Введено в науковий обіг новий фактологічний матеріал, отриманий в результаті етнологічних експедиційних спостережень етнографічної експедиції Чернівецького національного університету та за спостереженнями автора.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання при науковому вивченні проблем історії та етнології України, народознавства, у викладанні загальних та спеціальних курсів у середніх та вищих навчальних закладах. Матеріали та висновки дослідження можуть використовуватись при написанні спецкурсів і загальних праць з історії та етнографії України.

Подані у дослідженні матеріали передшлюбної весільної обрядовості та розроблені сценарії можуть мати практичне застосування для відновлення і відтворення призабутих або й уже зниклих окремих елементів передшлюбної весільної обрядовості та поширення їх через використання фольклорними колективами та у життєвій практиці українців нашого часу.

Результати дослідження можуть бути цінним матеріалом для етнографічних та краєзнавчих музеїв при формуванні експозицій і фондів, організації музейних виставок весільної атрибутики тощо.

Висновки з досліджень передшлюбної весільної обрядовості можуть мати практичне застосування при проведенні сучасних весіль, в утвердженні серед українців високої духовної обрядової культури.

Особистий внесок автора. Наукові розробки здобувача викладені у 14 публікаціях автора, в яких містяться основні положення і висновки щодо вивчення передшлюбної весільної обрядовості українців регіону, що досліджується.

Апробація результатів дослідження. Окремі розділи і весь текст дисертації були обговорені на засіданнях кафедри етнології, античної та середньовічної історії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 4 від 23 листопада 2004 р.; протокол № 5 від 17 грудня 2004 р.), засіданні науково-видавничої ради Буковинського етнографічного товариства (протокол № 2 від 12 травня 2004 р), засіданнях кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (7 липня 2005 р., 12 жовтня 2005 р.).

Основні положення дисертації виносилися на обговорення на декількох міжнародних, всеукраїнських та регіональних конференціях: Міжнародній науковій конференції „Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (м. Одеса, 2003 р.); VІ Міжнародному науковому семінарі “Черезовські читання” (м. Чернівці, 2004 р.); Міжнародних наукових семінарах „Кайндлівські читання” (м. Чернівці, 2004, 2005 рр.); Міжнародному науковому конгресі „Археологія та етнологія Східної Європи: крок молоді у ХХІ ст.” (м. Донецьк, 2004 р.); історико-краєзнавчих конференціях молодих дослідників, студентів та науковців „Буковина – мій рідний край” (м. Чернівці, 2002, 2003, 2004, 2005 рр.).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Бібліографія містить 495 позицій. Загальний обсяг праці становить 312 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми, зв'язок роботи з науковими програмами та темами, сформульовано мету і визначено завдання дослідження, його об’єкт і предмет, географічні та хронологічні межі, методологічні засади та методи, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення, а також подано дані про апробацію отриманих результатів і публікації з теми, структуру дисертації.

У першому розділі „Джерела та історіографія дослідження весільної обрядовості” проаналізовано сучасний стан наукової розробки теми та охарактеризовано джерела, які автор використав для досягнення мети і виконання завдань, поставлених у дисертаційній роботі.

У першому підрозділі „Джерела” проаналізовано джерельну базу дисертації. Всебічне висвітлення передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини можливе лише за умови залучення до вивчення цілого комплексу джерел. Докладне та об’єктивне вивчення наявних в нашому розпорядженні архівних, музейних даних та матеріалів польових етнографічних спостережень дає можливість не лише встановити характерні риси та особливості передшлюбної весільної обрядовості, а й реконструювати ряд передшлюбних обрядодій, що під впливом різних чинників суттєво змінились або зникли.

Основу джерельної бази дисертації становлять польові матеріали у вигляді інформації, отриманої від респондентів, народжених переважно в 20-40-х роках ХХ ст. Старші з них є носіями успадкованої інформації про передшлюбну весільну обрядовість, що існувала у кінці ХІХ ст. – до періоду інтенсивної її трансформації.

Для вивчення структури, обрядових особливостей залучаються результати досліджень весілля українців суміжних територій, а також весілля румунів та молдован Буковини, у яких простежується багато спільного з українським весіллям.

Крім матеріалів польових етнографічних досліджень, використовуються писемні відомості та архівні матеріали. Кожна із зазначених груп джерел має різний обсяг інформації, залежно від характеру, часу та умов формування.

В етнографічному музеї факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету зберігається велика колекція весільного обрядового одягу з різних районів Буковини.

Значною є збірка в цьому музеї матеріалів польових етнографічних спостережень, фото- та відеоматеріали, які стосуються весільної обрядовості, зібрана під час роботи етнографічної експедиції ЧНУ з дослідження весільної обрядовості у різних населених пунктах Буковини.

Велику цінність для дослідження в дисертації даної проблематики мають польові матеріали етнографічних експедицій 1993-2004 рр.: з Прутсько-Дністровського межиріччя та Буковинського Поділля – рівнинної зони (сучасні Кіцманський, Заставнівський, Новоселицький, частина Хотинського районів Чернівецької області), з Серетсько-Прутського межиріччя – Буковинського Передгір’я – передгірну зону (сучасні Глибоцький, Герцаївський, Сторожинецький, частина Кіцманського та Вижницького районів Чернівецької області), та з Буковинської Гуцульщини – гірсько-карпатської зони (сучасні Путильський і частина Вижницького районів Чернівецької області). Польові матеріали зібрані як в українських селах, так і в селах зі змішаним українсько-румунським, українсько-молдавським населенням.

Окрему групу джерел складають фотоматеріали з різних районів Буковини. На них зафіксовані окремі обрядові дійства, їх виконавці, весільні чини, атрибутика і символи.

Цінними з джерельного боку є матеріали Чернівецького краєзнавчого музею, Чернівецького музею народної архітектури і побуту, Чернівецького художнього музею.

Зокрема, у фондах Чернівецького краєзнавчого музею зберігається значна кількість фотоматеріалів із зафіксованими на них весільними обрядовими дійствами („Весільна процесія с. Василів Заставнівського району”, „Танці на весіллі біля хати молодої”, „Молода у весільному вбранні” тощо). Крім того, у фондах музею зберігаються колекції весільного одягу (весільні плаття, головні убори, хустки, жіночі та чоловічі весільні сорочки, вишиті пояси від весільних костюмів, горботки, спідниці, портяниці від весільних костюмів), весільної атрибутики з різних районів Буковини (весільні віночки, букети, ширинки, ткані рушники тощо).

В Чернівецькому музеї народної архітектури і побуту зберігаються предмети одягу весільних чинів з різних районів Буковини, колекції весільної атрибутики (весільні вінки, обрядові калачі, свічки тощо).

Особливу цінність становлять архівні матеріали цього музею. Це звіти про етнографічні розвідки, проведені науковцями музею у 80-90-х рр. ХХ ст. у селах Новосілка, Брусниця, Зеленів-Остра, Нижні Станівці, Калинівці, Карбівці, Глиниця Кіцманського району; Рингач, Шишківці Новоселицького району; Дихтинець, Торговиця, Сергії, Красний Діл Путильського району та ін.

У Чернівецькому художньому музеї зосереджені матеріали образотворчого характеру (картини, рисунки, фотографії), на яких зображено весільні обрядодії буковинців, предмети декоративно-прикладного мистецтва, пов’язані з весільною обрядовістю тощо. Зокрема, на картинах буковинських художників кінця ХІХ – ХХ ст. зафіксовано сцени традиційного буковинського весілля, особливості весільного костюма.

Наявна джерельна база є достатньою для вивчення передшлюбної обрядовості українців Буковини в усіх її аспектах. Звичайно, перед дослідником постає проблема не тільки отримати з вищевказаних джерел окрему потрібну інформацію, але й критично її проаналізувати. Це важливо для вирішення питання достовірності інформації про певні явища духовної культури та при спробі реконструкції передшлюбної весільної обрядовості.

Другий підрозділ „Історіографія” стосується розробки проблематики весільної обрядовості українців у наукових дослідженнях. У цьому розділі з’ясовується стан етнографічного вивчення весільної обрядовості українців Буковини у взаємозв’язку зі ступенем наукової розробки цієї проблеми в Україні та поза її межами загалом.

Систематичні записи й дослідження шлюбної обрядовості в Україні почалися в ХІХ ст., хоча перші згадки про весільні звичаї слов’янських племен дійшли до нас ще з часів Київської Русі.

Поминувши етап простої фіксації весілля як етнографічної реалії, відомі етнографи ХІХ – початку ХХ ст. зро-били певний внесок у вивчення історії походження весільного обряду східних слов'ян взагалі та слов’ян-українців зокрема.

Особливо цінні з фактологічного боку дослідження та фа-хові описи української весільної обрядовості вчених першої половини XIX ст. А.оТерещенка, А. Ніколаєва, В. Навроцького.

Ознайомлення з працями цього часу дає змогу простежити еволюцію обряду, повніше уявити пере-житки давніх шлюбних звичаїв, побачити зміни у весільній обрядовості наприкінці століття.

Дослідниками, які цікавились питаннями весільної обрядовості українців, були вчені кінця XVIII – першої половини XIX ст.: Г. Калиновський, З. Доленга-Ходаковський, Й. Лозинський.

Питаннями сімейних відносин українців різних регіонів України займалися ще з другої половини XIX ст. ряд дослідників: О. Котляревський, О. Єфіменко, Д. Лепкий, Є. Сіцінський, І. Франко, М. Дерлиця, С. Дністрянський.

Розпочате М. Костомаровим вивчення весільного фольклору і продовжене дослідниками О. Потебнею, Х. Ящуржинським, М. Сумцовим, В. Кравченком та іншими, не втратило актуальності і в наш час. Сім’ю як соціальну інституцію та форму шлюбу вивчали В. Охримович, О. Левицький, М. Зубрицький. Питання про роль обрядовості в утворенні сім’ї досліджували згадувані вище М. Сумцов, Х. Ящуржинський та Хв. Вовк. Нагромадження до 80-90-х рр. ХІХ ст. джерельних матеріалів сприяло появі робіт теоретичної спрямованості. Навіть в окремих описових статтях автори намагалися пояснити зародження і розвиток обрядів через уявлення людей та народні перекази.

Систематизація матеріалів та їх аналіз починається лише наприкінці ХІХ ст. із застосуванням наукового підходу до збору й осмислення етнографічного джерела, але весільна обрядовість українців, як і інші складові традиційної культури, ще тривалий час залишались маловивченими.

Наприкінці XIX ст. вивчення української сімейної обрядовості підноситься на значно вищий рівень. Закінчується етап нагромадження етнографічного матеріалу. В цей час починається систематизація матеріалів та їх аналіз із застосуванням наукового підходу до збору й осмислення етнографічного джерела, але весільна обрядовість буковинців, як і інші складові традиційної культури, ще тривалий час залишалась маловивченою.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. етнографічні дослідження взагалі, і весільної обрядовості Буковини зокрема, проводили українські, румунські, російські та австрійські етнографи. Спільною рисою етнографічних праць цього періоду була констатація оригінальності і самобутності як матеріальної, так і духовної культури буковинців.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. спостерігається використання дескриптивного (описового) методу в українській етнографії у поєднанні з аналітичним, який почав формуватися під впливом західноєвропейських народознавчих студій. Цьому сприяли такі вчені, як М. Сумцов, Хв. Вовк. Набуває поширення таке явище, як збір описів основних обрядів, що стосувалися весільної звичаєвості. Для даного періоду характерне безпосереднє спостереження за ходом обрядодій, робиться спроба порівняння між сусідніми регіонами та перші спроби наукових паралелей з іншими етносами.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. дослідження проводили українські (Г. Купчанко, Є. Ярошинська, В. Козарищук, Хв. Вовк, О. Манастирський, В. Гнатюк, В. Шухевич, М. Сумцов, І. Франко), польські (І. Любич-Червінський, О. Кольберг, Л. Вайгель, Б. Сокальський, Я. Байгер, К. Фалькевич, К. Мрочка, Ю. Мошинська, С. Россовська), австрійські (Р.Ф. Кайндль, Е. Фішер), румунські (С.Ф. Маріан, І.Г. Сбієра, Д. Дан, А. Горовей, Т. Памфіле, Є. Нікуліце-Воронка, Л.Боднереску ) вчені.

У другій половині ХХ ст. дослідження сімейної обрядовості українців здійснювалися, в порівнянні з попереднім періодом, на значно вищому науковому рівні. Створення державних етнографічних закладів дало змогу координувати дослідницьку роботу, проводити планові експедиції. Робилися спроби узагальнення зібраного матеріалу, аналізувались джерела попередніх періодів. Негативним моментом у цей період (до початку 90-х рр. ХХ ст.) слід відзначити марксистсько-ленінську ідеологізацію та політизацію суспільства, що мало свій вплив зокрема і на вивчення весільної обрядовості.

Значне зацікавлення серед дослідників родинної обрядовості українців взагалі і весільної зокрема спостерігається з 70-х рр. ХХ ст., коли цією проблематикою почали займатись О.М. Кравець, І.А. Суханов, С. Макарчук, О.А. Правдюк, О.В. Курочкін, В.К. Борисенко, Н.І. Здоровега, М.М. Шубравська, Г.К. Кожолянко, М.І. Паньків, Н.О. Петрова. Вони досліджували окремі весільні обряди або окремі аспекти весільної обрядовості українців.

Із здобуттям Україною незалежності розпочався новий етап розвитку етнологічних досліджень. Серед проблем, які вивчають дослідники весільної обрядовості, спостерігається вивчення сучасних і традиційних весільних звичаїв українців окремих етнографічних регіонів.

Відповідно у цей час зі зміною методологічних засад української етнографії простежуються нові якісні зміни в етнографічних дослідженнях. Поряд з вузькопроблемною тематикою проводяться комплексні дослідження матеріальної і духовної культури.

Незважаючи на наявність ряду праць з весільної обрядовості українців, досліджена у дисертації тематика належно не висвітлена в науковій літературі. Вивченню різноманітних питань, пов’язаних з тематикою роботи, присвячено лише декілька наукових праць в українській історіографії.

Зроблений у дисертаційній роботі історіографічний та джерельний аналіз свідчить про те, що дана тематика потребує подальшого висвітлення в українській історіографії. Її ґрунтовна наукова розробка залишається одним з важливих завдань сучасної етнологічної науки.

Зважаючи на подібний стан історіографії, для досягнення мети і розв’язання завдань роботи .була зосереджена увага саме на опрацюванні та узагальненні інформації, почерпнутої з першоджерел.

Опрацювання архівно-музейних матеріалів, матеріалів етнографічних експедицій, етнографічних та історичних праць українських, австрійських, румунських вчених, а також періодичних видань дало змогу розкрити характерні риси та особливості передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини.

Другий розділ дисертації „Характерні риси передвесільної обрядовості” складається з двох підрозділів: „Роль та місце весільних чинів в українському буковинському весіллі” та „Обряди, пов’язані з досягненням згоди двох родин на шлюб молодих”.

У першому підрозділі „Роль та місце весільних чинів в українському буковинському весіллі” з’ясовано, що у весільних обрядах беруть участь дійові особи, кількість яких, їх обов’язки і дії визначені народною звичаєвістю. Традиційний український весільний обряд як комплекс ритуальних дій, пов'язаних з певними соціаль-но-правовими звичаями, потребував для його виконання цілого ряду конкретних дійових осіб – весільних чинів. Весільні чини визна-чаються за певними ознаками: сімейним станом, ступенем родинності, організатор-ськими й розважально-артистичними здібностями. У підрозділі розглядаються регіональні особливості таких весільних чинів, як наречених, старостів, сватів, свах (свашок), батьків молодих, вінчальних батьків, дружбів, боярів, світилок (світивок), ватаг, неодружених братів нареченої, коровайниць, вінкоплетниць, кухарок, музик, а також кодаша та берези.

На початку ХХІ ст. збереглися традиційні назви весільних чинів під час весілля в українців Буковини.

Керівна роль у виконанні обрядодій належить представникам двох родин, які складають дві групи учасників весілля. Їхня роль полягає в дружньому протистоянні одна одній (на початкових етапах весілля) та зрівнюванні й спільних діях (на заключних етапах).

Окрім весільних чинів, які виконували ті чи інші весільні дії, у весіллі брали участь сусіди чи просто односельці. Участь всього колективу села у важливій сімейній події – весіллі – символізувала громадське схвалення шлюбу.

У другому підрозділі „Обряди, пов’язані з досягненням згоди двох родин на шлюб молодих” реконструйовані і охарактеризовані передвесільні обряди (сватання, оглядини, заручини). З’ясовано, що найбільших змін зазнала структура групи таких обрядів, як договір, оглядини та заручини. Але якщо в рівнинній частині Буковини вони зникають або залишаються окремими елементами сватання ще в 30-х роках, то у передгірній і гірській зонах зберігаються до 70-х рр. ХХ ст.

Характеризуючи передвесільний період, зокрема його першу частину: сватання, оглядини, заручини – варто відзначити його локальність і варіативність у різних районах Буковини, що до певної міри показує багатоваріативність обрядодії. Передвесільний цикл весільної обрядовості Буковини включає в себе вивідування, сватання, оглядини та заручини. Найбільше особливих рис спостерігається у такому складнику весілля, як старости. З плином часу такі обрядові дійства, як заручини і оглядини, взагалі зникли, а в окремих селах регіону були об’єднані з обрядодією сватання.

З другої половини ХХ ст. комплекс передвесільних обрядів (розвідини, сватання, оглядини, заручини) спрощується і зберігся більшою мірою як елемент традиції. Угода починає носити чисто символічний характер, значно послабилася її правова функція. У цей період відбувається об’єднання церемоній сватання й заручин в одну дію, спостерігається формальний підхід до обрядодії оглядин, упущення звичаю попереднього розвідування на згоду. Це пов’язано насамперед із соціально-економічними умовами, станом сімейно-шлюбних відносин, що привело до більш вільного вибору подружньої пари.

Третій розділ дисертації „Структура барвінкового та коровайного обрядів у буковинському весіллі” складається з двох підрозділів: „Символіка вінкоплетення” та „Обрядове значення хліба на весіллі”.

У першому підрозділі „Символіка вінкоплетення” охарактеризовано особливі структурно-функціональні компоненти барвінкового обряду у весільній обрядовості українців Буковини.

У переважній більшості буковинських сіл весілля починалося з обрядового рвання барвінку і виплітання з нього вінків для молодих. Вічнозелений барвінок символізував у народі вічність кохання та міцність шлюбу, тому не випадково його використовували в багатьох сімейно-побутових обрядах. Саме його збирання стало окремою церемонією, бо з неї починався весь весільний ритуал. На Буковині здавна поклонялися культу вічнозеленої рослини, відгомін якого зберіг для нас традиції сімейних обрядів. До барвінкового обряду входили: урочисте збирання барвінку, материнське благословення на вплітання першої квітки, участь у вінкоплетенні жінок, що живуть у першому шлюбі й сімейній злагоді.

Барвінковий обряд як елемент передшлюбного дійства традиційного весільного обряду Буковини, символізуючи прощання молодих з дівуванням і парубоцтвом, виконував важливу соціальну й моральну функції. Смислове значення цього обряду полягає в обрядовому відокремленні наречених від неодруженої молоді, емоційно-психологічній підготовці молодих до переходу в новий, сімейний статус. Барвінковий обряд з певними локальними особливостями був поширений на території всієї Буковини.

У другому підрозділі „Обрядове значення хліба на весіллі” досліджується коровайний обряд. У процесі розвитку коровайного обряду зникає його первісне смислове навантаження, функціональне призначення. Водночас спостерігається переосмислення, трансформація обряду і його функцій. Ще в минулому столітті послаблювалися і зникали окремі вірування, втратився первісний зміст магічної функції обрядового хліба.

Весілля і на початку ХХІ ст. не відбувається без ритуального весільного хліба, випеченого з дотриманням традиційних форм. Обрядовість, пов'язана з випіканням короваю, шишок тощо в наш час значно спрощена, оскільки весільне печиво, коровай нерідко виготовляються у кондитерських, кафе чи ресторанах на замовлення. Проте варто зазначити, що кондитери при цьому дотримуються місцевих звичаїв та народних форм, що забезпечує збереження локального різновиду весільного печива. У сільській місцевості ще широко побутує звичай випікання його в домашніх умовах.

Збереглися і функції обрядового хліба. Ним освячують майже всі обрядові весільні дії, з ним запрошують на весілля і проводжають наречених до шлюбу, обдаровують короваєм гостей.

Весь обряд виготовлення весільного хліба проходив в урочистій обстановці з дотриманням багатьох архаїчних обрядодій (вимітання печі кучерявим чоловіком, обрядове миття рук, підкидання діжі тощо).

Культ короваю у весільній обрядовості – найвищий, значущий момент культу хліба, що відповідає основному господарському заняттю українців – хліборобству. Та й вся весільна обрядовість починається з хліба. Якщо принесений старостами хліб приймається батьками дівчини, яку сватали, то й наступні весільні дії будуть мати продовження, а якщо ні, то все припиняється.

Відмічені особливості коровайного обряду свідчать про збереження в українців Буковини давніх дохристиянських вірувань у всемогутню силу води, сонця і хліба, які забезпечували життя.

Збереження й побутування коровайного обряду впродовж багатьох століть, наявність вірувань (вдало спечений коровай символізував щастя молодій родині, тріснутий – розлучення, загнічений – сердиту вдачу майбутньої невістки чи зятя), обрядових пісень, пов’язаних з виготовленням та розподілом обрядового хліба, свідчать про те, що він наділявся магічною силою, яка мала забезпечити молодим щастя й добробут, міцний шлюб.

Отже, у традиційному українському буковинському весіллі коровайний обряд, під час якого готували різноманітне весільне печиво, був досить поширений. Він складався з таких елементів, як благословення хліба, обрядовий пісенний супровід і частування коровайниць. Важливе функціональне призначення короваю (магічне, правове, естетичне) зумовило його стійке побутування впродовж століть з поступовою зміною функції з магічної на естетичну та виховну.

Загалом коровайний обряд є найбільш тривалим у часі порівняно з усіма іншими весільними обрядами. Йому приділялася велика увага, і всі дії відбувалися з великою пошаною, адже коровай передусім був символом родючості, продовження роду, а його випікання символізувало побажання добробуту, щастя як для молодят, так і для всієї родини. Як барвінковий обряд, так і коровайний характеризувалися до певної міри однаковими рисами, що підкреслює їх подібне функціональне навантаження.

Четвертий розділ „Регіональні особливості запрошення на весілля та дівич-вечора в українському буковинському весіллі” складається з двох підрозділів: „Запрошення на весілля” та „Обрядовий комплекс дівич-вечора в традиційному українському буковинському весіллі”.

У першому підрозділі „Запрошення на весілля” зазначається, що серед весільних обрядодій важливе місце займав процес запрошення на весілля. Церемонія запрошення гостей на весілля включала урочисте виряджання дочки (сина) на село в супроводі дружок (бояр), власне запрошення гостей, віддячення (грішми, прядивом) і частування наречених.

В обряді запросин тісно переплітаються регіональні традиції. Тут спостерігається як особисте запрошення родичів молодими, так і через посередників (дружбів, старостів, батьків). Обряд зберіг архаїчні риси, такі як культ померлих пращурів, прощання молодої з громадою тощо. В усіх селах, де проводилось дослідження особливостей весільного обряду, запросини на весілля мають деякі відмінності, але вони несуттєві і на загальний розвиток весільного обряду особливо не впливають.

В сучасних умовах на Буковині, як і по всій Україні, традиційні запросини гостей на весілля зазнали певних змін. Тепер поширеною формою запрошення у місті й на селі є весільна листівка. Найближчих родичів і односельців наречені запрошують особисто. Якщо у наречених є спільні знайомі, сусіди і т.д., то вони запрошують їх разом.

У другому підрозділі „Обрядовий комплекс дівич-вечора в традиційному українському буковинському весіллі” розкривається зміст і значення таких складових дівич-вечора, як приготування весільного деревця, вінків, розплітання коси, одягання вінка, обмін дарами, благословення молодих батьками – посад молодих. Основні елементи обряду виконувалися головним чином у домі нареченої, виступали символом її прощання з дівуванням. Комплексу обрядодій дівич-вечора наприкінці ХІХ ст. притаманне збереження символічних і магічних дій переважно землеробського походження.

Цілісність усіх обрядодій дівич-вечора в традиційному буковинському весіллі, символізуючи прощання молодих з дівуванням і парубоцтвом, сприяла виконанню важливої соціальної й моральної функцій. Створювана обрядом психологічна, емоційна атмосфера допомагала майбутньому подружжю зрозуміти всю серйозність переходу в інший статус. Лінія напутнього слова виразно простежується в усіх обрядових діях, піснях.

Із усього розмаїття символіки та атрибутики дівич-вечора бачимо, що не менш важливою була естетична функція даного етапу весілля. Увесь комплекс обрядодій проходив на високому емоційному піднесенні завдяки широкому використанню рослинних та хліборобських символів (барвінку, калини, васильку, вічнозеленого чи плодового деревця, колосків жита тощо), весільних пісень, позначених глибоким змістом та ліричністю.

На дівич-вечорі утверджувались погляди людей на родинне сімейне життя та щастя, давались морально-етичні настанови молодому подружжю. Приповідки, пісні, побажання, жарти, які лунали на дівич-вечорі, як і протягом усього весілля, повинні були налаштувати молоде подружжя на велику зміну в їхньому житті, перехід в іншу соціальну категорію. Ці обряди вчили молодих глибокої поваги до старших, до своїх батьків, до родини та односельчан.

Дівич-вечір був кульмінацією передшлюбних дійств. Тут відбувалося обрядове відокремлення наречених від несімейної групи молоді і починався завершальний цикл обряду, що включав зближення двох родин з метою схвалення шлюбу.

У „Висновках” підбито підсумки проведеного дослідження і викладено основні його результати, обґрунтовано ряд узагальнюючих положень, які винесені на захист.

Опрацювання архівно-музейних матеріалів, матеріалів етнографічних експедицій, етнографічних та історичних праць українських, австрійських, румунських вчених та періодичних видань дало змогу розкрити характерні риси та особливості передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини.

Використання відповідно до мети і завдань пошуку комплексу загальнонаукових та спеціальних методів історичного пізнання: порівняльно-історичного, типологічного, структурно-функціонального, безпосереднього спостереження, опитування та ін. – дозволило розглянути передшлюбну весільну обрядовість українців Буковини як етнокультурне явище, що відображає спільні риси із загальноукраїнським культурним розвитком та особливості культурного розвитку регіону.

На основі широкої джерельної бази у дослідженні відтворено структуру передшлюбної весільної обрядовості українців Буковини, доповнено матеріали про семантику і символіку передшлюбних весільних обрядів, простежено особливості розвитку передшлюбної весільної обрядовості, визначено їх регіональні особливості.

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

–

Проте, в цілому передшлюбний етап весільної обрядовості українців Буковини, що в своїй основі є загальноукраїнським, не зазнав надмірного впливу культур сусіднього іноетнічного населення.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ:

1. Кожолянко О.В., Сандуляк І.Г. Фрагменти фольклору в обряді весілля в селах передгірної зони Буковини // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. – Т. 2 (16). – Чернівці: Прут, 2003. – С. 219-228.

2. Кожолянко О.В. Особливості передвесільного періоду сімейної обрядовості гуцулів Буковини // Буковинський історико-етнографічний вісник. – Вип. 5. – Чернівці: Прут, 2003.– С. 203-207.

3. Кожолянко О.В. Коровайний обряд у весільній обрядовості Буковини // Етнокультура у контексті світової історії: Матеріали VІ міжнародного наукового семінару „Черезовські читання”. Чернівці, 20 березня 2004 р. – Чернівці: Прут, 2004. – С. 193-201.

4. Кожолянко О.В. Барвінковий обряд Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини як елемент передшлюбного дійства традиційного весільного обряду // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. – Т. 1 (17). – Чернівці: Прут, 2004. – С. 184-196.

5. Кожолянко О.В. Особливості передвесільного циклу весільного обряду Прутсько-Дністровського межиріччя Буковини кінця ХІХ – початку ХХ століття. // Матеріали І Міжнародного наукового семінару „Кайндлівські читання”, 22-23 травня 2004 р. Частина 1. – Вижниця: Черемош, 2004. – С. 241-249.

6. Кожолянко О.В. Весільні чини буковинського весілля // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія / За заг. ред. проф. М.М. Алексієвця. – Вип. 1. – Тернопіль: ТДПУ, 2004. – С. 268-275.

7. Кожолянко О.В. Запрошення на весілля як елемент весільної обрядовості населення Буковини кінця ХІХ – початку ХХ ст. // Питання стародавньої, середньовічної