Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

НАБРУСКО Віктор Іванович

УДК 32.019.5:316.774](043.3)

ФОРМУВАННЯ ГРОМАДСЬКОЇ ДУМКИ
В УМОВАХ ЛЕГІТИМАЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ ВЛАДИ

(масовокомунікативний вимір)

Спеціальність 23.00.03 — політична культура та ідеологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата політичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі теорії масової комунікації Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор

РІЗУН ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ,

завідувач кафедри теорії масової комунікації, директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

КАРТУНОВ ОЛЕКСІЙ ВАСИЛЬОВИЧ,

завідувач кафедри міжнародної інформації Університету економіки та права “Крок”

кандидат історичних наук

АСАТУРОВ СЕРГІЙ КОСТЯНТИНОВИЧ,

завідувач кафедри міжнародної інформації Київського славістичного університету

Провідна установа:

Національний педагогічний університет ім. М. П. Драгоманова

Захист відбудеться “28” березня 2006 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.36 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119 м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, ауд. 132.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033 м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “24” лютого 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор політичних наук Гриценко О. М.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасного етапу суспільного розвитку України як посттоталітарної держави, світоглядно-методологічними, теоретичними і практичними потребами щодо пріоритетів розвитку масовокомунікативних, а отже — політико-ідеологічних, культороло-гічно-перетворювальних та інших трансформаційних чинників.

У часи становлення нових державних інституцій на політичній арені з’являються численні політичні сили — угруповання, партії, які намагаються зайняти свою соціальну нішу в політичному житті суспільства. У кожної з цих політичних сил є свої ідеї, програми, вимоги, за допомогою яких вони прагнуть переконати кожного індивіда, а також — маси, народ у своїх якнайщиріших намаганнях й тим самим легітимізувати себе як політичного лідера. Точиться безкомпромісна боротьба за масову свідомість і свідомість кожного індивіда в суспільстві, без чого неможливо досягти легітимності (законності) влади. Яким чином це робиться — актуальне питання сучасної політичної практики.

Саме в періоди соціальних, соціально-політичних перетворень приходять нові покоління інтелектуалів, які поділяють погляди релятивістського спрямування, оскільки вони мало переймаються питаннями про походження того, що здається їм гранично відомим. Ефект “знецінення інформації” в цьому сенсі стосується передусім політики, перетвореної у виставу завдяки зусиллям засобів масової комунікації (ЗМК), і громадської думки, керованої медіа-модераторами у вигідному для політичної еліти режимі.

Цим обумовлена необхідність дослідження впливу технологій ЗМК на формування громадської думки в сучасному суспільстві.

У теоретичному вимірі тема актуалізується необхідністю конкретизації та специфікації знань з галузей соціології масових комунікацій, політології, теорії комунікації та ін. щодо зв’язку комунікаційних технологій з процесами масової свідомості, пов’язаними як із формуванням останньої при застосуванні медіатехнологій агентами політичного соціуму, так і з руйнацією і трансформацією політичних орієнтацій різних соціальних груп при контакті з медіа-реальністю.

Легітимацію політичної влади ми розглядаємо в контексті модернізаційних процесів у державі, тобто об’єктивно назрілих перетворень (соціальної мобілізації) і оновлення українського суспільства: структурна перебудова економіки (економічний розвиток), створення адекватної їй соціальної структури, реформування політичної організації та інформаційної системи з урахуванням найважливіших традиційних духовних і культурних цінностей українського народу.

Основна наукова гіпотеза автора полягає в тім, що рівень відображення ЗМІ соціальної і політичної сфер характеризує ступінь демократичності соціального організму і є одним з важливих критеріїв його розвинутості. Через те досліджувана проблема особливо актуальна саме в політологічному сенсі.

У практичному вимірі дослідження актуальне з точки зору виявлення наслідків роботи “фабрики комунікацій” у сфері моделювання громадської думки агентами політичної влади, зокрема в сенсі впливу на побудову аксіологічно-виокремлених образів дійсності, формування і стимулювання емоцій, потреб та інтересів, на процеси духовного становлення і регулятивну сферу загалом.

Це дослідження є комплексним і базується на висновках низки наукових дисциплін: логіки і методології науки, політології, соціології, журналістики, інформатики, соціальної психології, комунікативної теорії.

Таким чином, дисертація має міждисциплінарний характер за умови припущення можливості впливу технологій ЗМК як на індивіда та індивідність, так і на соціальну іпостась індивідності — особу та сферу її життєвих сенсів. Водночас неможливо абстрагуватись і від феноменів масовопсихологічного порядку, оскільки громадська думка є груповим феноменом; те ж саме стосується й діяльності ЗМІ, що поширюють свій вплив на необмежене коло осіб, серед яких і відбувається рецепція інформаційних потоків.

Стан наукової розробки теми. Проблема легітимації політичної влади за допомогою корекції масової свідомості через засоби масової комунікації перебуває в інтелігібельному полі дослідників — фахівців різних галузей знань: епістемології, політології, соціології інформації, інформатики, соціальної психології і т. ін. Але, з урахуванням складної системи соціальних залежностей, що відображають реальності переломного для України історичного часу, ця проблема практично розглядалася лише опосередковано в контексті певної тематики. Пропоноване дослідження — одна з перших спроб проаналізувати реальне місце ЗМІ та масової свідомості в соціальній структурі і політичній системі суспільства в пострадянський період як форми і засобу реалізації соціально-політичного потенціалу легітимації нової політичної влади. Зрозуміло, що в цій системі досить складна ієрархія каузальних (причинових) залежностей, взаємодій з прямим і зворотним зв’язком, які фактично не досліджувалися або досліджувалися лінеарно.

Дослідження базується на наукових здобутках, які дають можливість об’єктивно підійти до вирішення актуальних і прогностичних питань розвитку суспільств перехідного періоду.

Джерельну базу дисертації можна поділити на такі групи:

1. Навчально-методологічна та довідкова література соціологічної, політологічної і психологічної спрямованості, де проблему представлено на рівні ознайомлювально-систематизуючого та узагальнювального аналізу. У працях Г. Андреєвої, Е. Аронсона, Р. Бендлера, С. Блека, М. Горшкова, О. Донченко і Ю. Романенка, В. Зазикіна, О. Зоріна, В. Королька, В. Різуна, С. Рощина, М. Скуленка, Ю. Шаповала та багатьох інших авторів проблема впливу концептуалізується під кутом зору включеності людей у середовище віртуального смисломоделювання ЗМІ.

Наукові доробки зазначених дослідників є значущими для уточнення термінології та прецедентів концептуалізації аксіологічно-регулятивної сфери і переважно стосуються масової свідомості як такої.

2. Монографічні дослідження з проблем філософії символічного світу, психології масових комунікацій, маніпулятивного впливу, представлені роботами Р. Абдєєва, Ж. Бодрійяра, Е. Богардуса, Ю. Габермаса, Е. Доценка, С. Кара-Мурзи, А. Москаленка, М. Мосса, Е. Ноель-Нойман, Ф. Оллпорта, О. Потьомкіна, Г. Почепцова, С. Расторгуєва, А. Чічановського, В. Шкляра, Е. Шострома та ін., у яких вибудовуються парадигми розуміння природи впливу комунікативних технологій на громадську думку. Наукові напрацювання цих авторів дають можливість конкретизувати масовокомунікативну діяльність стосовно її впливу на масову свідомість пострадянського суспільства. Таким чином, теоретичну та методологічну основу роботи становлять, перш за все, принципи і категорії, що містяться в працях зазначених дослідників.

Отже, методологічна основа дослідження тісно пов’язана з його теоретичною базою, якою є насамперед проблемне поле сучасної соціології масових комунікацій, політології та соціальної психології, психології масових комунікацій, теорії інформаційних війн. За допомогою таких ключових понять, як “громадська думка”, “комунікативні режими”, “технології впливу”, “комунікативна легітимація”, “маніпуляція”, “психологічна війна”, “інформаційна війна” переосмислюються класичні та новітні концепції психології і соціології масових комунікацій, політології та теорії комунікацій.

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Робота пов’язана з комплексною науковою програмою Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 01БФО45-10 “Системи масових комунікацій та світовий інформаційний простір”.

Мета дослідження - розробка концептуальних засад впливу технологій ЗМК на громадську думку, особливо в умовах легітимації політичної влади, які самі по собі є малодослідженими в науковій літературі вітчизняного та зарубіжного походження.

Мета передбачає розв’язання наступних завдань:

1. Визначення специфікації поняття громадської думки в інформаційному просторі суспільства; аналіз взаємодії комунікативних режимів та програм ЗМК з громадською думкою; висвітлення проблеми легітимації політичної влади засобами громадської думки.

2. Розробка поняттєвої бази легітимації у форматі моделі “Влада–ЗМІ–суспільство”.

3. Формулювання методологічних засад аналізу процесів формування громадської думки в контексті застосування різноманітних технологій впливу засобами масової комунікації.

4. Теоретична реконструкція особливостей джерел впливу ЗМК на громадську думку як ресурсу легітимації політичної влади.

5. Розмежування технологій впливу ЗМК на громадську думку: технологій впливу на селекцію символів (пропаганда), енергетично-мобілізуючу функцію психіки та регулятивно-програмуючу функцію.

6. Визначення умов взаємодії засобів масової комунікації і громадської думки в інформаційному просторі українського суспільства.

7. На базі соціологічного опитування (апробаційної анкети) з’ясувати ступінь впливу на масову свідомість вітчизняних радіокомунікацій.

Об’єктом дослідження є засоби масової комунікації і громадська думка в сучасному суспільстві: при цьому переважна увага приділяється теле- і радіокомунікаціям, оскільки електронна форма впливу на комунікативний простір суспільства, на переконання багатьох фахівців, наприкінці ХХ — і нині, в ХХІ ст., стала домінуючою.

Предмет дослідження – вплив ЗМК на формування громадської думки як чинник легітимації політичної влади.

Методи дослідження. Методологічною і теоретичною основою дослідження є категоріально-поняттєвий аспект політології, соціальної філософії, основоположні поняття яких розглядаються не тільки у значенні важливих форм теоретичного і практичного освоєння соціальної дійсності, а й як дійовий світоглядно-методологічний засіб її пізнання. У дослідженні чималою мірою використано метод аналітичної типологізації психологічних концепцій. Своєрідність цього методу полягає в тім, що автор представляє різнорідні концепції та дискусію між ними на фоні порівняння їх з власним сприйняттям предмета дослідження.

Другий важливий метод, використаний дисертантом, — це практична екстраполяція та системно-інформаційний аналіз. Цей метод ґрунтується на переведенні результатів аналітичної типологізації в площину дослідження напрямків і технологій впливу ЗМК на громадську думку. При цьому саме дослідження проведено в руслі системно-інформаційної експлікації феноменів взаємодії комунікативних просторів та символічних світів, концентрованим вираженням яких є пропаганда, реклама, паблік-рилейшнз.

Використовувались також і такі загальнонаукові підходи суспільство-знавства, як аксіологічний, конкретно-історичний, цивілізаційний.

Наукова новизна отриманих результатів дисертаційної роботи полягає в тім, що вперше у вітчизняній політологічній науці в широкому контексті міждисциплінарних політико-соціологічних пошуків системно розглянуто технології впливу ЗМК як генератора інформаційних потоків політичної влади в умовах її легітимації на громадську думку. До положень, що містять елементи наукової новизни, можна віднести такі:—

засоби масової комунікації впливають на громадську думку залежно від обраного ними комунікативного режиму, який задає спрямованість інформаційних потоків за моделлю прямого зв’язку (імперативно-індоктринальний комунікативний режим), зворотного зв’язку (діалогічний комунікативний режим) та псевдозв’язку (маніпулятивний комунікативний режим);— 

громадська думка залежно від обраного ЗМК комунікативного режиму виступає суб’єктом реагування, легітимації або ж статичним учасником гри в інформаційному просторі суспільства;—

кожен з режимів застосовується не сам по собі, а в рамках певної комунікативної технології — сукупності засобів трансформації громадської думки через радикальну зміну переконань та настанов, тобто повну реновацію когнітивної сфери психічної реальності; —

щеплення гетерокоду відбувається як за допомогою випадкової субпрограми, яка зумовлює прийняття ситуативних рішень, так і через рівноправну комунікативну взаємодію в діалогічному обміні на взаємовигідних для комуніканта та комуніката засадах;—

сучасні медіуми концентрують у собі величезний потенціал легітимації, який може реалізовуватись у трьох комунікаційних континуумах легітимації: модель нульового континууму легітимації (єдиний централізований макромедіум, моноідеологічна пропаганда, основне джерело альтернативної інформації — чутки); модель плюралістичного континууму легітимації (велика кількість суб’єктів інформаційного впливу, джерело альтернативної інформації — приватні агенти mass-media (на противагу державним ЗМІ); модель перехідного континууму легітимації (становлення нових соціальних інституцій відстає від масовокомунікативної легітимації, тобто ЗМІ легітимують віртуальну соціальну реальність);—

засоби масової інформації, уповільнюючи або прискорюючи просування певних блоків, фреймів, тем, сприяють стереотипізації свідомості та громадської думки. В сучасному суспільстві стереотипізація є неминучим процесом внаслідок часової компресії, зростання обсягів інформації та неможливості адекватного сортування інформаційних масивів психікою конкретної людини.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів визначається насамперед новизною запропонованого дисертантом пізнавального підходу щодо технологій впливу ЗМК на громадську думку на сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства, які стають дедалі дієвішим інструментом моделювання символічної реальності майбутнього України та етноінформаціології соціально-психологічних тенденцій і через те потребують розгорнутого аналізу в теоретичному і практичному аспектах. Це є підставою для відповідної наукової політико-соціологічної та соціально-психологічної рефлексії феномену взаємодії ЗМК з громадською думкою, що набуває нині неабиякого практичного значення у процесах формування інформаційних суспільств.

Основні положення, висновки, рекомендації, що сформульовані в дисертації, можуть бути використані при:

1. Розробці стратегій інформаційної політики в Україні та аналізу умов їх застосування на системно-категорійному рівні загальнопсихологічного, соціально-психологічного та методологічно-комунікативного дискурсу.

2. Створенні концепції удосконалення законодавства щодо засобів масової інформації.

3. Викладанні навчальних курсів “Соціологія ЗМК”, “Психологія масових комунікацій”, “Політична психологія”, “Теорія комунікацій”. Практичні результати дослідження можуть бути використані у науково-дослідницькій, навчальній роботі, підготовці та перепідготовці фахівців з політичних, психологічних, філософських та соціологічних дисциплін.

Хронологічні межі дисертаційної роботи обумовлені основними завданнями і умовно визначаються періодом останнього десятиліття минулого століття та першими роками поточного.

Апробація результатів дослідження. Дисертацію обговорено на пленарному засіданні кафедр теорії масової комунікації, міжнародної журналістики, кафедри телебачення і радіомовлення Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Принципові ідеї, теоретичні положення і практичні рекомендації обговорювались на парламентських слуханнях з питань свободи слова (Київ, грудень 2002 р.), проблем формування суспільного мовлення (Київ, квітень 2005 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Вибори Президента України — 2004: проблеми теорії та практики” (Київ, червень, 2005 р.), міжнародних конференціях з проблем діяльності мас-медіа у Канаді (1995–2000 рр.) та ін. Окремі ідеї обговорювалися на науково-практичних конференціях, що проводилися в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, Львівському національному університеті імені Івана Франка, Центрі вільної преси (м. Київ) та ін.

Наукові результати пропонованого дослідження увійшли складовою частиною в концепції становлення оновленого українського радіомовлення.

З проблематики дисертації вийшло друком 11 наукових статей, з яких 3 - у фахових виданнях.

Опубліковані праці, а також основні гіпотези, висновки дослідження використані як лекційний матеріал у студентських аудиторіях Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де автор працює за сумісництвом, а також у практичній роботі Українського радіомовлення.

Структура та обсяг дисертації. Мета і завдання дослідження, логіка їх реалізації визначили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, списку використаних джерел та літератури і додатку. Загальний обсяг дисертації — 171 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” обґрунтовано актуальність теми, розкрито стан розробки проблеми, зв’язок роботи з науковими програмами, її мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу, наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів, дані про апробацію та структуру дисертації.

У першому розділі “Громадська думка у масовокомунікативному та політологічному вимірах” з’ясовується специфіка і зміст сучасних досліджень громадської думки в соціології, політології, соціальній психології, теорії комунікацій, психології впливу та інших міждисциплінарних розробках. Особливу увагу приділено аналізові теоретичних підходів, що концентруються навколо встановлення: а) сутності політико-психологічних та соціально-психологічних конструктів, які уможливлюють генерування громадської думки; б) кола об’єктивно інституційних факторів, які сприяють (або не сприяють) позиціонуванню певних тем як значущих з точки зору артикуляції; в) інструментів артикуляції, завдяки яким певна сукупність оціночних суджень перетворюється на громадську думку.

Якщо спеціальні наукові дисципліни обмежуються дослідженням якогось одного масовокомунікативного процесу, то специфіка політологічного аналізу зумовлюється у даному разі тим, що в його рамках уможливлюється розгляд проблеми як певної цілісності. В цьому сенсі на базі зазначених трьох підходів з множини їх складових як основні в розділі виокремлено такі:—

лише деяка частина суб’єктів здатна на безпосереднє генерування громадської думки, інша ж частина змушена використовувати політичних медіаторів-репрезентантів в особі політичних партій, громадських асоціацій, засобів масової інформації тощо;—

в умовах демократичного суспільства створюється опозиція владно-публічним інститутам у вигляді самоорганізованих груп — громадянського суспільства, яке, виступаючи представником спільної волі, покликане підтримувати автономний інформаційний простір, неконтрольований владними структурами держави, що виступає індикатором легітимності та інструментом психологічного тиску на управлінський апарат держави. Громадська думка стає, таким чином, технологією впливу на формування виборних органів державної законодавчої та виконавчої влади, їх легітимації.

Якщо в центрі уваги перебувають інструменти артикуляції, ми маємо дві лінії дослідження: біхевіорально-репрезентативну та інструментально-маніпулятивну. Перша дає можливість зробити висновок, що громадська думка формується як продукт узгодження волі та альтернативних точок зору. Інструментально-маніпулятивну лінію можна звести до таких тез: громадська думка не є думкою громадськості як автономного суб’єкта, а розглядається як готовий продукт ЗМІ, створений на замовлення правлячої меншості. Засоби масової інформації, уповільнюючи або прискорюючи просування певних блоків, фреймів, тем, сприяють стереотипізації свідомості та громадської думки.

У практиці ЗМІ доводиться рахуватися з тим, що громадська думка має набір змінних та постійних (константних) параметрів, або ж ситуативну та диспозитивну складові. Ситуативна складова визначається контекстом, і тому в арсеналі засобів впливу є досить велика кількість технологій варіювання думкою більшості шляхом моделювання контексту.

У розділі підкреслено, що комунікативні технології функціонують у таких режимах взаємодії ЗМІ з громадською думкою:

1) імперативно-індоктринальний, в якому працює пропаганда;

2) маніпулятивний, що передбачає латентний вплив на поведінку суб’єкта в бажаному для маніпулятора напрямкові;

3) діалогічний, який гарантує збереження ресурсів соціуму за рахунок уникнення витрат на забезпечення реагування на поточні проблеми. Спокуса легкого ціледосягнення в результаті маніпуляції іноді переважає мотивацію конструктивної діалогічної взаємодії. Водночас ми враховуємо специфіку диспозитивних складових громадської думки, які будуть орієнтовані більшою мірою на маніпулятивно-резонансну технологію взаємодії.

Стереотипи, на наш погляд, виступають інструментами переведення так званої “точкової” інформації в розряд узагальненої, а установка — це сукупність порівняно тривалих диспозицій до оцінки певного предмета й емоційного реагування на нього. Отже, і вплив громадської думки на прийняття політичних рішень може здійснюватися шляхом реалізації експресивної, консультативної та управлінської функцій і саме громадська думка є одним з найважливіших інструментів громадянського суспільства, за допомогою яких народ може оперативно виражати свою довіру чи недовіру владі й тим самим встановлювати щоразу міру її легітимності.

У розділі особливу увагу приділено проблемі визначення самого поняття “легітимація”, яка є не чим іншим, як процесом підтримання зворотного зв’язку між політичною системою та громадянським суспільством в особі різноманітних асоціацій, громадських груп у вигляді перманентного моніторингу, який, до речі, може залишитись без результату, а отже, й політична система залишиться алегітимною. Сучасні медіуми концентрують в собі величезний потенціал легітимації, який може реалізовуватись у трьох комунікаційних континуумах легітимації: модель нульового континууму легітимації (єдиний централізований контроль, моноідеологічна пропаганда, основне джерело альтернативної інформації — чутки); модель плюралістичного континууму легітимації (велика кількість суб’єктів інформаційного впливу, джерело альтернативної інформації —приватні агенти mass-media (на противагу державним ЗМІ); модель перехідного континууму легітимації (становлення нових соціальних інституцій відстає від масовокомунікативної легітимації, тобто ЗМІ легітимують віртуальну соціальну реальність).

Інколи легітимація політичного рішення випереджає його легалізацію, тобто правові форми відстають від процесу легітимації. В цьому випадку між державною владою та громадськістю може виникнути конфлікт. Отже, важливою умовою є синхронізація процесів легалізації та легітимації в часі.

У цьому сенс і зміст взаємодії громадськості, ЗМК і влади в перехідні періоди цивілізаційного розвитку (модернізації) суспільства, а також - актуальність вирішення цієї проблеми для України.

Другий розділ “Засоби масової комунікації і громадська думка: динаміка і кореляція” присвячений широкому колу теорій ЗМК, що мають міждисциплінарне застосування: це аналітичний огляд концепцій соціальної комунікації у вітчизняній та зарубіжній літературі; найважливіші функції і диференційні особливості ЗМК як інституту, що здійснює оперативне інформування та структуризацію інфопростору влади; спрямованість впливу ЗМІ на аудиторію, який задається обранням одного з двох типів програм: маніпулятивної або гуманістичної.

Аналіз існуючих концепцій західних теоретиків дав підстави для висновків, що у практиці вітчизняних ЗМК вони використовуються досить активно, але без відповідного осмислення, без урахування національних особливостей споживачів інформації в Україні. Це стосується, перш за все, представників біхевіоризму, концепції технологічного детермінізму, теорії гегемонії масової комунікації.

Водночас у кожному із теоретичних підходів, навіть у таких, що вкрай песимістично оцінюють комунікативні можливості ЗМК, засуджуючи їх за маніпулювання громадською думкою, свідомістю аудиторії (теорія нонкомунікації), є раціональне зерно, яке варто використати у вітчизняній теорії і практиці. І саме на базі цих теоретичних напрямків в Україні, і зокрема в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, створено наукову школу досліджень масових інформаційних процесів.

Диференційними особливостями ЗМК є публічність, тобто необмежене та інтерперсональне коло споживачів; наявність спеціальних технічних приладів, апаратури; непряма, розподілена у просторі та часі взаємодія комунікаційних партнерів; односпрямованість взаємодії від комуніканта до комуніката, неможливість зміни їх ролей; несталий, дисперсивний характер аудиторії, яка утворюється епізодично від випадку до випадку при наявності спільної уваги до тієї чи іншої телепередачі або статті. Серед функцій ЗМК найпоширенішими вважаються інформаційна, освітньо-соціалізуюча, контрольна, артикуляційно-інтегративна, мобілізаційна. Зміст цих функцій докладно розкрито в роботі і доведено, що спрямованість впливу ЗМІ на аудиторію задається обранням одного з двох типів програм: маніпулятивної або гуманістичної.

Маніпулятивна програма ґрунтується на парадигмі ефектів мас-медіа типу “всемогутні медіа — пасивна аудиторія”. Суть цієї стратегії полягає в бомбардуванні комуніката цілеспрямованою клішованою інформацією, наданні конкретних аксіологічних настанов, включенні особистостей у діяльність, зміст якої, мета і завдання ними раціонально не усвідомлюються, мобілізації комуніката на виконання дій, необхідних комунікантові. Теоретичним підґрунтям такої стратегії є концепція біхевіоризму, яку коротко можна подати у вигляді формули: “Чим сильніший стимул — тим вірогідніша реакція”.

На відміну від маніпулятивної стратегії, методологічною передумовою стратегії гуманістичної є твердження: функція ЗМІ щодо громадської думки полягає не в звичайній трансляції стимулів, які модифікують свідомість і поведінку аудиторії, а в постачанні їй інформаційного та емоційного “будівельного матеріалу”, “сировини” для творення власних уявлень про зміст і сенс соціальних проблем.

У третьому розділі “Комунікативні технології і громадська думка в інфопросторі політичної влади” розглядаються комунікативні режими взаємодії ЗМК і громадської думки, притаманні суспільствам з різним політичним устроєм, який дає можливість встановити принципи інформаційної взаємодії політичної влади в особі різних представницьких і адміністративних установ з асоціаціями, неформальними групами громадянського суспільства.

Засадничим тут є висновок про доцільність застосування триланкової типології режимів комунікативної взаємодії, тобто їх поділу на імперативно-індоктринальний, маніпулятивний та діалогічний, кожен з яких застосовується не сам по собі, а в рамках певної комунікативної технології — сукупності засобів трансформації громадської думки через радикальну зміну переконань та настанов, тобто — повну реновацію когнітивної сфери психічної реальності; щеплення гетерокоду — випадкової субпрограми, яка зумовлює прийняття ситуативних рішень; через рівноправну комунікативну взаємодію в діалогічному обміні на взаємовигідних для комуніканта та комуніката засадах. Інформація, хоч би в якому вигляді вона виступала, на переконання дисертанта, перебуває у взаємодії із, щонайменше, трьома сферами психічної реальності групи або індивіда: з когнітивною сферою — ціннісними орієнтаціями, спрямованістю, поняттями, репрезентативними образами уявлення, пам’яті, уяви; зі спонукально-енергетичною сферою — потребами, схильностями, переконаннями, ідеалами, емоціями, почуттями; з регулятивною сферою — установками, стереотипами, архетипами.

Фахівці розробили різноманітні психотехнології впливу на побудову образів дійсності, зокрема — оптимізація фіксації уваги та обсягу інформації; обсягу інформації та швидкості її подання; оптимізація фіксації слідів впливу, оперативне інформування на випередження громадської думки; закріплення оціночних стереотипів; апеляція до думки більшості та моніторингів; апеляція до прецедентів; підміна стереотипів; використання ефекту ореола; фрагментарне інформування; фіксація уваги на невідповідності декларацій та заяв учинкам; використання неформальних каналів інформування тощо. Прийоми впливу на джерела активності також мають власну специфіку, оскільки належать вже не до побудови інформаційних моделей, а до енергетичної мобілізації та рівня активації масової свідомості.

Вплив ЗМК на регулятори прояву активності полягає у спрямованості комунікативних потоків на певні “чутливі місця” масової свідомості та громадської думки, під якими розуміються передусім установки, стереотипи, Я-образи спільноти.

У розділі здійснено розробку теоретико-методологічної моделі впливу пропаганди на генеруючу селекцію ідеологічних символів в інформаційному просторі владовідносин. Автор доводить, що пропаганда може розглядатися, на відміну від реклами, як монологічна комунікативна технологія, метою якої є досягнення уодностайнення масової свідомості на користь окремого погляду, точніше, єдиної категорично правильної точки зору.

Актуальним, з точки зору пропаганди, дослідник вважає не стільки насадження нових поглядів, ідей, думок, скільки інформаційний асонанс з уже існуючими уявленнями громадськості. Більше того, пропаганда вважається ефективною за умови того, що вона не стільки підіграє на користь певних ідеологічних позицій, скільки уподібнюється рекламі, граючи на “значеннях значень” цільової аудиторії, а не на її раціональних переконаннях. У дисертації виокремлюються кілька аспектів впливу пропаганди на громадську думку.

По-перше, шляхом поширення нової інформації пропаганда в тих чи інших ситуаціях підкріплює, доповнює, підсилює вже сформовану громадську думку;

по-друге, змінює тим чи іншим способом сформовану громадську думку у випадках, коли виникає нова інформація, з’ясовується неадекватність функціонуючої громадської думки тим чи іншим реальним соціальним процесам;

по-третє, пропагандистські повідомлення стимулюють виникнення громадської думки з нових проблем, точніше сказати, з тих, що до певного часу не виступали як об'єкти інтересу громадської думки.

Докладно вивчаються різні аспекти впливу реклами на громадську думку, використання таких досить популярних технологічних елементів, як техніки використання трюїзмів, невизначених дієслів, причиново-наслідкового зв’язку, прихованих команд і запитань, риторичних запитань, розсіяних повідомлень, іронії, розпливчастих виразів, “читання думок”, використання метафор та цитування тощо.

У додатку до дисертації подаються емпіричні дані, ґрунтовані на авторських соціологічних дослідженнях.

ВИСНОВКИ

У дослідженні узагальнено теоретичні погляди, запропоновано нові теоретичні і практичні підходи щодо формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади за допомогою певних комунікативних технологій.

З цією метою:

1. Теоретично реконструйовані особливості комунікативного простору політики в умовах домінування ЗМК над громадською думкою як ресурсом легітимації; визначено специфікацію поняття громадської думки в інформаційному просторі суспільства. В основу поняття громадської думки покладено такі суспільні феномени: а) вираження політичної волі, свідомості мас впливає на органи управління і, поряд із соціально-політичними інститутами, бере участь у політичному процесі; б) сукупне судження множини спільнот (велика кількість комбінацій групотворчих чинників) з приводу значущих подій, явищ дійсності є базовим для громадської думки.

2. Поняттєву базу легітимації розроблено у форматі моделі “Влада—ЗМК—суспільство”, суть якої зводиться до тези, що поняття “комунікація” виходить за рамки діяльності ЗМІ і його слід сприймати як спроможність передачі масової інформації з метою впливу на суспільство і його складові. Основу легітимації будь-якої влади становить довіра народу, що виявляється через громадську думку.

Потенціал легітимації реалізується у трьох комунікаційних континуумах: модель нульового континууму легітимації (єдиний централізований контроль, моноідеологічна пропаганда, основне джерело альтернативної інформації – чутки); модель плюралістичного континууму легітимації (велика кількість суб’єктів інформаційного впливу, джерело альтернативної інформації – приватні агенти mass-media (на противагу державним ЗМІ); модель перехідного континууму легітимації (становлення нових соціальних інституцій відстає від масовокомунікативної легітимації, тобто ЗМІ легітимують віртуальну соціальну реальність).

3. Методологічна модель аналізу процесів формування громадської думки ґрунтується на тому, що у зміст її концепту закладено три елементи – суб’єктивний, тематичний і артикуляційний. Отже, в основу моделі покладено такі теоретичні константи: а) встановлення сутності політико-психологічних та соціально-психологічних конструктів, які уможливлюють генерування громадської думки; б) кола об’єктивно інституційних факторів, які сприяють (або не сприяють) визначенню певних тем як значущих з точки зору артикуляції; в) інструментів артикуляції, завдяки яким певна сукупність оціночних суджень перетворюється на громадську думку. Остання формується як продукт узгодження волі та альтернативних точок зору і стає важливою технологією впливу на формування виборних органів державної законодавчої та виконавчої “гілок” влади, їх легітимації.

4. Серед технологій варіювання громадською думкою виокремлюються: моделювання контексту; психологічні конструкти (ступінь прийнятності — неприйнятності тієї чи іншої інформації); створення стереотипів та установок. Комунікативні технології використовують щонайменше три режими взаємодії ЗМІ з громадською думкою: 1) імперативно-індоктринальний, в якому працює пропаганда (суть — варіативне повторення певних ідеологічних кодів); 2) маніпулятивний (латентний вплив); 3) діалогічний.

Специфічною рисою впливу преси, радіо і телебачення є диференціювання публіки на політичних лідерів і громадськість, неоднорідну за політичними інтересами і ступенем інтегрованості в політичну дискусію.

Встановлення джерел впливу ЗМК на громадську думку здійснено на базі реконструкції особливостей комунікативного простору політики. Доведено, що лише деяка частина суб’єктів здатна до безпосереднього генерування громадської думки, інша ж змушена використовувати політичних медіаторів-репрезентантів в особі політичних партій, громадських асоціацій, засобів масової інформації і т.д.

5. Спрямованість ЗМК на аудиторію задається обранням одного з двох типів програм: маніпулятивної або гуманістичної. Маніпулятивна програма ґрунтується на парадигмі ефектів мас-медіа типу "могутні медіа і аудиторія, яка відносно пасивна та легко піддається впливам”. Методологічною передумовою гуманістичної стратегії є твердження: функція ЗМІ щодо громадської думки полягає не у звичайній трансляції стимулів, а в постачанні їй інформаційного та емоційного “будівельного матеріалу” для творення власних уявлень про зміст і сенс соціальних проблем.

Соціальний аспект функціонування громадської думки поширюється за межі простої взаємодії суджень, оскільки спільнота, поставлена перед вибором, структурується на групи, які займають різні ціннісні платформи — на більшість і меншість, якщо варіативність відповідей припускає дихотомію, на коаліції думок, фракції і т. д.

6. У проблемі взаємодії пропаганди і громадської думки взято до уваги ту обставину, що після початку трансформації українського суспільства в демократичне і ринкове пропаганду дуже рідко зв’язують з безпосереднім поширенням ідеологічних цінностей. Хоча це скоріше не перевага, а недолік нинішньої системи організації інформаційної політики: як показують результати соціологічних досліджень, наведених нами в табл. 2.1, 2.2, 2.3, а також у додатку (табл. Д.1, Д.2, Д.3), переважна більшість громадян не можуть вказати розходжень між програмними установками навіть декількох найбільших політичних партій країни.

Щодо взаємодії громадської думки і масової комунікації, то тут ми виокремлюємо такі аспекти:

1) характер взаємодії засобів інформації і громадської думки не залежить ані від ЗМК, ані від громадської думки, яку лише належить сформувати. Це залежить від комуніканта, який керується не стільки стратегією дій ЗМК, скільки метою, що стоїть перед ним як автором політичної або ідеологічної ідеї;

2) в ролі комуніканта можуть виступати політична влада, політична партія, ідеологічна установа, групи тиску і лобіювання, агенти впливу від закордонних інституцій;

3) комуніканти діють через власників засобів інформації або державні структури, яким підпорядковані державні ЗМІ. Саме вони виробляють спрямованість впливу, яка може бути маніпулятивною або гуманістичною. У тому й іншому випадках на цій стадії громадська думка на характер спрямованості вплинути не може;

4) взаємодія починається лише на стадії реалізації ЗМК відповідної стратегії: зворотні імпульси починають надходити до комуніканта, він мусить реагувати на них і відповідно корегувати тактику впливу, а якщо цього виявиться замало — то й стратегію. Але постраждалою стороною все ж таки залишається громадська думка, оскільки посередник (ЗМІ), який залежить від роботодавця, не буде ризикувати своїм становищем, якщо його не змусить до цього соціальна або політична ситуація. Лише в такому випадку засоби інформації можуть ініціювати власну парадигму формування громадської думки.

7. За результатами авторського дослідження запропоновано практичну рекомендацію: оскільки радіомовлення, телебачення, періодичні видання є лише окремими каналами впливу на групову свідомість, отже — й на громадську думку, для з’ясування ефективності динаміки і кореляції моделей „Влада—ЗМК—суспільство”, „Влада—ЗМК”, „Преса—суспільство” доцільно аналізувати ефект модифікації інформаційних впливів у сфері групової свідомості з метою інтенсивного включення в обіг цих моделей конкретного засобу інформації.

АВТОРСЬКІ ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Набруско В. Національна радіокомпанія пропонує здоровий консерватизм // Телевізійна й радіожурналістика. — Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002. — С. 57–62.

2. Набруско В. І. Громадська думка як предмет політико–соціологічного дослідження // Наукові записки Інституту журналістики, 2003. — Т. 10. — С. 94–104.

3. Набруско В. І. Законодавча база інформаційного простору України: проблеми реалізації в сучасних умовах //Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки, 2003. — Вип. 49–51. — С. –67.

В інших виданнях:

1. Nabrusko V. The Role of Media in Post Communist Societies.// Challenges for International Broadcastings. Identity, Economics, Integration. – Mosaic Press, Oakville, Ontario, 1995. — P. 59–61.

2. Набруско В. Національна радіокомпанія України: її становлення, інформаційна концепція, структура, історичне та суспільне покликання // Роль мас-медіа у плюралістичному суспільстві / За ред. А. З. Москаленка. — К., 1996. — С. 25–30.

3. Набруско В. Українське радіо в електронному інформаційному просторі України: штрихи до трансформації суспільних відносин // Вісник Київського університету, 1997. — Вип. 5. – С. 47–54.

4. Nabrusko V., Nabrusko I. The National Radio Company of Ukraine: Its historic and social role ( у співавторстві) // Challenges for International Broadcastings. The Audience First? — Mosaic Press, Oakville, Ontario, 1998. — P. 377–380.

5. Набруско Віктор. Політична культура інформаційного простору в умовах відкритості інформаційних систем // Сучасна інформаційна політика / За ред. проф. А. Москаленка. — К.: Центр вільної преси, 1999. — С. 62–66.

6. Набруско В. І. Демократизація суспільства та культура інформаційного простору // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві: Матеріали науково-практичного українсько-швейцарського семінару / За ред. проф. А. Москаленка, М. Герольд, проф. В. Іванова. — К.: Центр вільної преси, 1999. — С. 168–172.

7. Набруско В. І. Державне радіомовлення: плюралізм поглядів, всеосяжність охоплення//Вибори Президента України — 2004: проблеми теорії та практики. Зб. матеріалів міжнародної науково-практичної конференції. (Київ, 9–10 червня 2005 року). — К.: Атіка, 2005. — С. 501–504.

8. Набруско В. Не рубаймо з плеча. Українське радіо: яким йому бути – державним чи суспільним? // Віче. — 2005. — № 12. – С. 22–23.

АНОТАЦІЯ

Набруско В. І. Формування громадської думки в умовах легітимації політичної влади (масовокомунікативний вимір). — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.03 — політична культура та ідеологія. — Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. — Київ, 2006.

У дослідженні узагальнено теоретичні погляди на проблему категоріальних елементів поняття громадської думки, створено методологічну модель аналізу процесів її формування в умовах модернізації суспільства та легітимації нових політичних інститутів і владних структур. Здійснено теоретичну реконструкцію особливостей комунікативного простору політики в умовах формування впливу ЗМК на громадську думку як ресурс легітимації.

Вперше у вітчизняній політичній науці в широкому контексті міждисциплінарних політико-соціологічних пошуків системно розглянуто технології впливу засобів масової комунікації як генератора інформаційних потоків політичної влади, особливо під час її легітимації, на громадську думку.

На основі результатів авторського дослідження запропоновано практичну рекомендацію: оскільки радіомовлення, телебачення, періодичні видання є лише окремими каналами впливу на групову свідомість, отже – й на громадську думку, для з'ясування ефективності динаміки і кореляції моделей “Влада—ЗМК—суспільство”, “Влада—ЗМК”, “Преса—суспільство” доцільно аналізувати ефект модифікації інформаційних впливів у сфері групової свідомості з метою інтенсивного включення в обіг цих моделей конкретного засобу інформації.

Ключові слова: громадська думка, засоби масової комунікації, ЗМІ, легітимація, політична влада, політика, ідеологія, національна культура, формування, вплив, громадянське суспільство, інформаційний простір, комунікативний простір, модернізація.

АННОТАЦИЯ

Набруско В. И. Формирование общественного мнения в условиях легитимизации политической власти (массовокоммуникационное измерение). — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.03 — политическая культура и идеология. Институт журналистики Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. — Киев, 2006.

В исследовании обобщаются теоретические взгляды на проблему категориальных элементов понятия общественного мнения, создана методологическая модель анализа процессов ее формирования в условиях модернизации общества и легитимизации новых политических институтов и властных структур. В ходе анализа осуществлена теоретическая реконструкция особенностей коммуникационного пространства политики в условиях доминирующего влияния СМК на массовое сознание как ресурс легитимизации.

Впервые в отечественной политической науке в широком контексте междисциплинарных политико-социологических поисков системно рассмотрены технологии влияния средств информации как генератора информационных потоков политической власти, особенно во время ее легитимизации, на общественное сознание.

На основании результатов авторского исследования предложена практическая рекомендация: поскольку радиовещание, телевидение, периодические издания являются лишь отдельными каналами влияния на групповое сознание и общественное мнение, для выяснения эффективности и корреляции моделей “Власть—СМК—общество”, “Власть—СМК”, “Печать—общество” целесообразно анализировать эффект модификации информационных влияний в сфере группового сознания с целью интенсивного включения в оборот этих моделей конкретного средства информации.

Ключевые слова: общественное мнение, средства массовой коммуникации, СМИ, легитимизация, политическая власть, политика, идеология, национальная культура, формирование, влияние, гражданское общество, информационное пространство, коммуникативное пространство, модернизация.

ANNOTATION

NABRUSKO V.I. Formation of Public Opinion in Conditions of Political Authority Legitimacy (Mass-Communicative Dimension). Manuscript.

Thesis for the degree of Political Science Candidate. Specialty 23.00.03: Political Culture and Ideology