ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Омельченко Наталія Олександрівна

УДК 141.7: 316.42

ФЕНОМЕН СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ: ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Запоріжжя – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Воловик Віталій Іванович

Запорізький обласний інститут

післядипломної педагогічної освіти,

проректор, завідувач кафедри філософії та

суспільно-гуманітарних дисциплін.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Додонов Роман Олександрович

Донецький національний технічний

університет, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Плаксіна Оксана Іванівна

Придніпровська державна академія

будівництва та архітектури

доцент кафедри філософії та політології.

Провідна установа: Центр гуманітарної освіти НАН України (м.Київ).

Захист відбудеться "21" квітня 2006 року о _____13_________годині

на засіданні спеціалізованої вченої ради К. 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп.VI, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. II.

Автореферат розісланий "____17___ березня" 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження обумовлена потребою подолання дезорганізаційних процесів у суспільстві та створення умов для домінування процесів організації, що забезпечує розвиток як соціуму в цілому, так і кожної особистості зокрема. Перехід від одного соціального порядку до іншого супроводжується явищами соціального хаосу, який виступає специфічним станом соціальної системи. Розгортання самоорганізаційних механізмів трансформації соціальної системи, вихід на нові параметри порядку, а також існування системи в стані соціального хаосу залежить від історичних та структурно-функціональних характеристик суспільства. Значний внесок у філософське осмислення тих світоглядних перспектив, що відкриває теорія самоорганізації внесли Л.Д.Бевзенко, В.П.Бех, В.В.Василькова, В.І.Воловик, В.Г.Воронкова, Л.С.Горбунова, І.С.Добронравова, Р.О.Додонов, О.Н.Князєва, С.П.Курдюмов, Г.Г.Малінецький, О.Е.Шноль, П.Еткінс, С.Б.Кримський, Ю.І.Саєнко та інші. У ряді досліджень цих авторів була застосована теорія самоорганізації для моделювання динаміки соціальних систем.

В той же час слід зазначити, що стан перехідності та невизначеності в функціонуванні складної соціальної системи не досліджувався як цілісна теоретична модель розвитку, а характеризувався лише окремими рисами і ознаками. У сучасних умовах особливого значення для дослідження цілісної моделі розвитку соціальної системи набуває визначення стану соціального хаосу, його рушійних сил і механізмів виходу на нові параметри соціального порядку.

Досліджувана тема актуальна і у практичному плані, що обумовлюється можливістю використання одержаних результатів для розробки управлінських програм локалізації певних форм соціального порядку та виявлення детермінант оптимізації розвитку умов функціонування суспільства в стані соціального хаосу. Закономірності розгортання соціального хаосу, механізм його функціонування, умови виникнення нового порядку та перспективи керованості самоорганізаційних механізмів можна використати в якості практичної технології розбудови державності в Україні.

В основу проблемної ситуації покладено суперечність між здатністю соціальної системи до самозбереження та необхідністю адаптації її до змін навколишнього соціального і природного середовища на шляху трансформації від усталеного соціального порядку через соціальний хаос до нового соціального порядку. Таке явище має аналізуватися як відповідний стан і процес, тобто має морфологічну і процесуальну природу. Феноменом, який має бути дослідженим, дисертант вважає стан соціального хаосу, оскільки, за умови дослідження соціальних процесів крізь призму теорії самоорганізації, саме він дозволяє трансформуватися соціальній системі та пристосовуватися до нових умов життєдіяльності.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення та аналіз стану соціального хаосу, його сутнісних характеристик і механізмів розгортання в суспільстві.

Досягнення мети дисертаційної роботи забезпечується розв'язанням наступних наукових завдань:

- уточнити зміст поняття "соціальний хаос";

- вивчити прояви діалектичного взаємозв’язку понять "хаос" та "порядок";

- проаналізувати погляди досліджувачів різних напрямків наукового аналізу на явище, що позначається поняттям "соціальний хаос";

- обгрунтувати методологічні засади аналізу проявів соціального хаосу;

- дослідити генезу, сутність, зміст та форму існування соціального хаосу та стадії його розгортання;

- визначити місце соціального хаосу в процесі соціальних трансформацій;

- проаналізувати взаємозв’язок процесів дезорганізації та організації, визначити їх роль в розгортанні соціального хаосу;

- визначити прояви соціального хаосу в економічній, політичній, соціальній і духовній сферах суспільства;

- дослідити історичні умови виникнення та функціонування соціального хаосу;

- здійснити комплексну оцінку стану та провідних тенденцій, притаманних розвитку сучасної України згідно з запропонованою трансформаційною моделлю;

- визначити детермінанти подолання соціального хаосу та оптимізації розвитку українського суспільства перебуваючого на етапі трансформації.

Об'єктом дослідження є мисленнєві моделі суспільства та станів його трансформацій, як послідовної зміни усталеного соціального порядку, соціального хаосу та нового соціального порядку.

Предметом дослідження виступають детермінанти подолання станів дезорганізації соціальних структур, які означено як соціальний хаос та стадії його саморозгортання, оптимізації розвитку українського суспільства.

Методи дослідження. Базовим джерелом дослідження соціального хаосу є сукупність соціогуманітарних і філософських текстів, економічні, соціологічні, соціально-психологічні, політологічні, а також міждисциплінарні теоретичні дослідження, присвячені осмисленню трансформації соціальних систем.

Методологічною базою дослідження є загальні принципи наукового пізнання: принцип єдності світу, первинності матерії по відношенню до свідомості, що витікає з принципу об'єктивності та зумовлений необхідністю розглядати предмети, явища в їх розвитку, змінах, саморусі; принцип системності, який потребує розподілу зовнішньої та внутрішньої сторін соціального хаосу, сутності їх прояву, що базується на уяві про цілісність об'єктів та систем; принцип становлення, згідно якого буття - це процес становлення, а становлення є хаос, його ж тимчасова локалізація у відповідних структурах є порядок; принцип взаємодоповнення, що визначає можливість співіснування порядку та хаосу на різних рівнях системи.

При існуючому різноманітті підходів до висвітлення даної проблеми використовується комплексний підхід, основою якого є синергетичний підхід, що пояснює феномен соціального хаосу. Його доповнює діалектичний метод, завдяки якому можливо дослідити сутність соціального хаосу, соціологічний і функціональний підхід, що визначають роль і силу впливу функцій та дисфункцій соціальної системи на розгортання стану соціального хаосу.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором теми дослідження, яка ще не отримала системного освітлення в Україні, а дисертаційна робота виступає комплексним дослідженням стану соціального хаосу, механізму дії дезорганізаційних процесів, що приводять до виокремлених стадій соціального хаосу, а також полягає у філософській рефлексії соціального хаосу як фактору соціального розвитку.

Результати дослідження, що резюмують наукову новизну, можуть бути сформульовані у вигляді наступних тез, що виносяться на захист:

- вперше означені етапи становлення поняття “хаос” відповідно до історичної еволюції уявлень та поглядів на роль та місце хаосу в суспільному житті людства. Саме тому в осмисленні ролі “хаосу” виокремлено міфологічно-космогонічний етап, натурфілософський, латентний етап розвитку поняття, синергетичний, який включає такі підетапи як природничій, екологічний та соціосинергетичний. Сучасний етап розвитку поняття “хаос” охарактеризовано як етап філософської рефлексії стану соціуму, що може бути ідентифікований або як стан соціального хаосу, або як стан соціального порядку, зміна яких уособлює процес соціальної трансформації;

- уточнено та дістало подальший розвиток соціально-філософське поняття “соціальний хаос” як стан складної нелінійної соціальної системи, який відбиває домінування процесів дезорганізації над процесами організації і специфічний стан розвитку соціальної системи, де відбувається перехід в нову якість структур та процесів, що обумовлює сутнісні характеристики нового соціального порядку. Поняття “соціальний хаос” було застосовано для аналізу станів складних соціальних систем, що підкоряються універсальним принципам розвитку, які досліджено теорією самоорганізації;

- поглиблено знання про трансформацію соціальних систем, з одного боку, як динаміку змін в стані соціального хаосу та стані соціального порядку, ідентифікація яких в суспільстві залежить від вирішення суперечності між процесами дезорганізації та процесами організації, які визначають стадії розгортання соціального хаосу: соціальну кризу, соціальний вибух та деструкцію;

- вдосконалено методологічні аспекти історичної динаміки соціальних процесів, оскільки циклічна зміна стану соціального порядку через соціальний хаос та формування нового соціального порядку дозволяє розглянути як каскад цих циклічних змін приводить до зміни властивостей соціальної системи у тому числі і зміни формацій та цивілізацій;

- дістали подальшого розвитку показники діагностування стану соціального хаосу в соціальній системі та визначення основних напрямків оптимізації виходу соціальної системи, на прикладі сучасної України, на нові параметри порядку, які б були адекватні процесам самоорганізації як соціуму в цілому так і особистості.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що засобами дедуктивного аналізу системно та послідовно обгрунтовані рівні саморозгортання соціального хаосу, умови та механізми його виникнення, що можуть бути використані як методологічні імперативи для антикризових програм суспільних систем будь-якого рівня, для удосконалення систем управління державою та враховування їх значення в розбудові соціальних структур країни.

Крім того, одержані результати можна використати при вирішенні конкретних теоретичних та практичних проблем, що пов'язані з розбудовою української державності, яка повинна враховувати закономірності самоорганізації суспільства. Результати дисертації можуть бути залучені для розробки та створення моделей оптимального функціонування соціальних систем. Крім того, матеріали роботи задіяні для підготовки та викладання курсу "Соціологія динаміки соціальних процесів" та для підготовки спеціальних курсів у вищих навчальних закладах, а також використані для розробки та викладання курсів з самоорганізації суспільства, управління соціальними процесами.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась на кафедрі філософії Запорізького національного університету, проблемних семінарах з соціальної філософії Запорізького національного університету та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли відображення на практичних заняттях з дисципліни "Соціологія динаміки соціальних процесів" та у доповідях на Міжнародній науковій конференції "Влада та культура" (Запоріжжя,1999), Республіканській науково-практичній конференції "Проблеми становлення цілісної особистості на межі ХХІ століття" (Запоріжжя, 2000), Науково- практичній конференції "Сучасні технології підготовки майбутнього педагога до професійної діяльності в системі освіти" (Запоріжжя, 2000), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежної України "Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука" (Запоріжжя, 2001), Всеукраїнської науково-теоретичної конференції “Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми” (Київ – Запоріжжя, 2005).

Публікації. Основні висновки дисертації викладені в 11 наукових публікаціях, з них 5 – в фахових виданнях. Публікації без співавторів.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети і завдань дослідження дисертаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Вибрана послідовність викладу матеріалу обумовлена внутрішньою логікою концепції дисертації. Обсяг роботи 172 сторінки, список використаних джерел (174 найменувань) представлений на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У "ВСТУПІ" обгрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет дослідження, його мету та завдання, визначено наукову новизну, практичне значення дисертації та апробацію його результатів.

У першому розділі "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ" досліджується сутність та зміст поняття “хаос”, визначаються етапи його становлення та можливості застосування при дослідженні соціальних систем. Відповідно для розгляду соціальних процесів трансформації в соціальних системах вводиться поняття “соціальний хаос” та досліджуються його особливості.

У підрозділі 1.1 “Поняття “хаос” та його зміст” досліджена історична еволюція поняття “хаос”. Сенс цього поняття залежно від сфери використання варіюється від визначення внутрішньо недиференційованого та неструктурованого першопочатку буття, до перехідного стану на шляху трансформації усталених структур в нові, які уособлюють нові форми порядку. На шляху власного становлення поняття “хаос” переживає декілька етапів. Перший етап, міфологічно-космогонічний, дозволяє узагальнити, що уявлення про хаос присутнє в космогонічних уявленнях та міфах більшості культур світу. Але це уявлення завжди дозволяє виокремити хаос як стан з якого народжується та формується нове, як стан, який є протилежністю вже усталеному і сформованому. Таким чином, закладено першооснови діалектичної взаємодії двох понять “хаосу” і “порядку”. Другий етап становлення поняття “хаос” – натурфілософський. Еволюція міфологічно-космогонічних уявлень про хаос в світопобудові античних мислителів у тому, що хаос наділяється конструктивними якостями або як порожній фізичний простір чи чим-небудь наповнений, або як дещо живе, животворне, як основа світового життя. Отже, формується уявлення про хаос як стан, в якому все руйнується і з якого все виникає. Наступний етап в еволюції поняття “хаос” можна означити як латентний, бо хаос досліджується, з одного боку, природничими науками у фізичних, хімічних системах, з іншого боку, домінують філософські концепції кризи, що сутнісно відбивають стан хаосу, але саме поняття “хаос” в обігу відсутнє. Такі філософи як І.Фіхте, Ф.Ніцше, А.Шопенгауер, О.Шпенглер, К.Ясперс, Є.Гусерль, М.Хайдеггер створили картину кризи, але вона не розглядалася як риса самоорганізації соціальної системи. Поступово в середині ХХ сторіччя формується наступний етап еволюції поняття “хаос” – синергетичний, коли в теорії самоорганізації поняття “хаос” набуло статусу провідної категорії дослідження і надбання природничих наук в цій теорії були застосовані для розгляду динаміки соціальних систем. На цьому етапі варто виокремити такі підетапи: природничий, коли принципи взаємодії в фізичних та хімічних системах переносилися на суспільство; екологічний, коли надбання синергетики дозволило пояснити особливості та перспективи взаємодії людства та навколишнього середовища, та соціосинергетичний, коли вирішувалися проблеми не просто переносу принципів розвитку складних нелінійних систем на суспільство, а визначалися специфічні властивості складних нелінійних соціальних систем, здатних до самоорганізації. З середини 90-х років ХХ сторіччя поступово формується етап філософської рефлексії, коли переосмислюється призначення категорій, що використовуються, уточнюється сутність та природа зазначених цими категоріями феноменів, відбувається співставлення їх з дійсністю. Дослідження динаміки соціальних систем актуалізує формування нових методологічних засад, які, ґрунтуючись на діалектичному методі, конкретизуються та уточнюються надбаннями теорії самоорганізації, особливо при розгляді складних соціальних систем. Означені в підрозділі методологічні засади дозволяють виокремити категорію “соціального хаосу”, за допомогою якої досліджуються трансформаційні процеси в соціальних системах.

У підрозділі 1.2 “Соціальний хаос та його особливості” розроблено головне поняття дисертаційного дослідження – “соціальний хаос”. Отже, соціальний хаос та соціальний порядок стали поняттями, які відбивають цикл трансформації соціальної системи. Складність процесів, які відбивають динаміку соціальних змін. зумовила дослідження особливостей соціального хаосу. Було визначено, що соціальний хаос притаманний лише складним системам, здатним до самоорганізації, і діяльність по задоволенню потреб окремої особистості та суспільства в цілому виступає його рушійною силою. Обгрунтовано, що неадекватна потребам системи структура потребує постійного пристосування до умов змінюючогося соціального середовища та внутрішніх потреб системи. Виникають процеси дезорганізації на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуються вони самою системою, яка має функцію самозбереження. Отже, зміна структури постійно відбувається як перехід до нового порядку через хаос, і саме це є наслідком загострення суперечності між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, а соціальний хаос чи соціальний порядок, як стан, є результатом вирішення суперечності між цими процесами.

У другому розділі дисертації “ЗАКОНОМІРНИЙ ХАРАКТЕР СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ” автор досліджує суперечність між процесами дезорганізації та організації, доводячи їх закономірний характер в економічній, політичній, соціальній та духовній сферах суспільства, що визначає можливість застосування циклу соціальний порядок - соціальний хаос – новий соціальний порядок до історичної динаміки суспільних процесів.

У підрозділі 2.1 “Взаємозв’язок організації та дезорганізації як закономірність становлення та розвитку соціального хаосу” уточнюється сутність процесів самоорганізації соціальних систем. З’ясовано, що, розгортаючись, стан соціального хаосу, або стан соціального порядку залежить від вирішення суперечності між процесами дезорганізації та організації, які є елементами цілісного процесу самоорганізації суспільства. Взаємозв’язок між цими процесами має характер суттєвого, об’єктивного, необхідного, такого, що повторюється, притаманного внутрішнім властивостям соціальної системи, тобто закономірності. Домінування процесів дезорганізації дозволяє поступово розгортатися стадіям соціального хаосу: соціальній кризі, соціальному вибуху та деструкції. Обгрунтовується, що з будь-якої з цих стадій можливий вихід на нові параметри порядку. Але чим більше поглиблюється соціальний хаос, тим більше новий соціальний порядок втілює якісні зміни всіх сфер життєдіяльності суспільства.

Таким чином, взаємозв’язок між процесами дезорганізації та організації носить закономірний характер і саме ці процеси виступають елементами самоорганізації соціальних структур. Отже, процес самоорганізації складається із процесів організації, які створюють систему, підтримують її життєдіяльність та процесів дезорганізації, які зумовлюють розвиток системи, шлях до іншого стану.

Формування системи в дисертаційній роботі означено як організацію, зміну її якості - як дезорганізацію, а формування в результаті зміни якості нового в системі як самоорганізацію. Поняття “організація”, як складова процесу самоорганізації на даному етапі виключає погляд на нього, як на цілеспрямовану діяльність людини по утворенню та упорядкуванню будь-чого. Процеси самоорганізації в соціальних системах, коли особистість може виступати елементом системи, підпорядковується загальним закономірностям її розвитку.

Аналізуючи динаміку розвитку економічної, політичної, соціальної та духовної сфер суспільства, можна виокремити структурні елементи стану суспільства, які визначають міру дезорганізації соціальних структур та дозволяють ідентифікувати певну стадію соціального хаосу. В економічній сфері до умов протистояння дезорганізаційним процесам можна віднести: наявність стратегічних природних ресурсів, історично обумовленої ефективної організації трудової поведінки, яка грунтується на ментальних особливостях народу; стійкий приріст ВВП, значна частка в економіці високотехнологічнної продукції, стабільна фінансова система. Новітні технології або впливи тіньової економіки можуть стати тими дисипативними процесами, які під впливом соціальних флуктуацій, що зумовлені проявами глобалізації економіки та усталеними формами взаємодії в системі управління конкретного суспільства приводять систему до точки біфуркації. Найбільш адекватний потребам соціальної системи тип способу виробництва стає структурою-атрактором, яка визначає подальший розвиток економічної сфери соціальної системи. Для соціальної сфери умовами за яких соціальна система протистоїть дезорганізаційним тенденціям, є наявність значного прошарку середнього класу, забезпечення механізмів соціальної мобільності, не перевищення 10% частки населення, що живе за межею бідності, забезпечення реальної свободи громадян та механізмів їх реалізації в суспільстві. Формування в суспільстві певних ідеалів соціальної справедливості громадськими організаціями та масовими соціальними рухами стають дисипативними процесами, які під впливом соціальних флуктуацій, тобто кризових явищ в економічній та політичний сферах здатні привести систему до точки розгалуження, коли структурою-атрактором, до якої тяжіє система в цій сфері, є стійкі моделі групової поведінки та соціальні еспектації щодо справедливого розподілу суспільного багатства. Для політичної сфери суспільства атрактором є тип політичного режиму, рух до якого зумовлений діями опозиційних рухів та партій, які уособлюють дисипативні процеси, що актуалізуються під дією таких соціальних флуктуацій як економічні кризи та зміни в когнітивних установках великих соціальних спільнот. Умовами, за яких ця сфера протистоїть дезорганізаційним тенденціям є: ментальні характеристики політичної активності народу та механізми політичної соціалізації, які формують високий рівень довіри до політичних інституцій. Духовна сфера суспільства є надчутливою до антисоціальних впливів масової культури, які каталізують дисипативні процеси, такі як зростання соціальної та психологічної напруги в суспільстві та зумовлюють вибір в точці біфуркації тієї структури-атрактора, яка найбільш адекватна певному типу свідогляду соціуму. Дезорганізаційним процесам ця сфера здатна протистояти при оптимістичних уявленнях соціальної перспективи, інтегративній системі цінностей, яка підкріплюється ідеологемами едності та цілісності суспільства.

У підрозділі 2.2 “Особливості прояву соціального хаосу на різних історичних етапах суспільного розвитку” визначено, що специфіка прояву соціального хаосу залежна від історичних етапів розвитку суспільства. В процесі аналізу автор приходить до висновку, що дослідити взаємодію соціального хаосу та соціального порядку можливо у складному суспільстві, коли соціальна система набуває якості держави як соціального інституту. Подальше ускладнення держави, її трансформації, пристосування до нових умов зовнішньої та внутрішньої взаємодії підкорено закономірностям взаємодії процесів дезорганізації та організації і можуть бути ідентифіковані як здатність складної соціальної системи до самоорганізації та саморегуляції. Вирішення суперечності між процесами дезорганізації та організації в історичній динаміці суспільства стає залежним від процесів глобалізації та інтеграції, що зумовлює чутливість конкретного суспільства від соціальних трансформацій, які відбуваються в інших соціальних системах. Каскад циклів зміни соціального порядку через соціальний хаос на новий соціальний порядок представляє собою зміну або формації як вирішення суперечностей між зростаючими виробничими силами та функціонуючими виробничими відносинами, або цивілізації, якщо змінюється техніко-технологічний базис суспільства.

У третьому розділі “ФАКТОРИ ПОДОЛАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ХАОСУ В УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА” удосконалена та доопрацьована система показників критичного розвитку суспільства та доведено, що Україна в період становлення незалежності, завдяки домінуванню процесів дезорганізації, перейшла від форм усталеного соціального порядку, до стану соціального хаосу, в якому формуються умови та структури нового соціального порядку. Було розроблено відповідно до досліджених економічної, політичної, соціальної та духовної сфер суспільства детермінати оптимізації виходу зі стану соціального хаосу.

У підрозділі 3.1 “Теоретичне осмислення становлення незалежної України як специфічного прояву соціального хаосу” проаналізовані критичні показники розвитку суспільства як фактори, які обумовлюють життєдіяльність основних сфер суспільства. Діагностика стану суспільства здійснена через систему показників, які дозволять ідентифікувати не тільки в стані соціального хаосу чи в стані соціального порядку перебуває соціальна система, але й визначити стадію соціального хаосу, яка відбиває міру дезорганізації структур соціальної системи. На думку дисертанта, такими показниками є: в економічних відносинах - рівень падіння промислового виробництва; частка високотехнологічної продукції в виробництві; частка від ВВП державних коштів на науку; кількість студентів на 10 тисяч населення; у соціальних відносинах - співвідношення доходів 10 % самих заможних та 10% самих бідних громадян; частка населення, яке живе за межею бідності; рівень безробіття; в демографічних показниках - умовний коефіцієнт депопуляції; середня тривалість життя; частка осіб, яким за 65 років; в екологічних показниках - сумарні надходження для екологічної безпеки; в девіантній поведінці - кількість кримінальних злочинів на 100 тисяч населення; кількість суїцидів на 100 тисяч населення; в показниках духовної сфери - відсоток державних коштів, які виділяються на розвиток культури; в політичних відносинах - рівень довіри населення до центральних органів влади. Їх уточнюють якісні показники: загальна характеристика ментальності та її вплив на політичну сферу, гендерна характеристика масової соціальної поведінки, міра віддзеркалення суспільних інтересів правлячою елітою, моделі зовнішньополітичної орієнтації населення країни.

Аналіз розвитку України в період становлення незалежності (1991-2005 роки) дозволив визначити, що 12 кількісних показників з 15 обраних суттєво перевищують їх критичні значення у світовій практиці, тобто виступають свідченням домінування процесів дезорганізації над процесами організації, отже фіксують перебування країни в стані соціального хаосу, а саме: в стадії деструкції.

У підрозділі 3.2 “Детермінанти оптимізації розвитку взаємозв’язку організації та дезорганізації в різних сферах життєдіяльності українського суспільства” запропоновані умови стабілізації та детермінанти оптимізації розвитку провідних сфер життя соціуму, які дозволять сформувати новий соціальний порядок та актуалізують питання формування управлінських механізмів, які б могли ефективно впливати на виникнення нових структур соціального порядку.

Розглянувши соціально-філософську модель соціального хаосу, автор дисертаційного дослідження прагне визначити обумовлені попереднім аналізом умови формування нового соціального порядку та детермінанти його оптимізації у економічній, політичній, соціальній та духовній сферах суспільства. Основною детермінантою оптимізації економічної сфери має стати підвищення інвестиційної привабливості країни та створення умов для притоку іноземних інвестицій, зменшення соціального навантаження на бюджет країни та обмеження дії соціальних програм. Основною детермінантою оптимізації політичної сфери має стати відновлення довіри українського народу до владних інституцій та формування оптимістичної перспективи розвитку як країни в цілому, так і персональної життєвої стратегії зокрема. Провідною детермінантою оптимізації соціальної сфери вважаємо перехід до адресної соціальної допомоги, яка не шкодить темпам загального економічного зростання і формується об’єктивними економічними можливостями держави.

Найактуальнішою детермінантою оптимізації духовної сфери на данному етапі розвитку соціальної системи вважаємо формування інтегративної ідеології, яка буде поділятися більшістю соціальних верств і класів в Україні.

висновки.

1. Означивши етапи становлення поняття “хаос”, дисертант встановив, що хаос є родове поняття відносно “соціального хаосу”, це стан розмивання усталених структур та визначення форм якісно нових структур, який постійно функціонує на різних рівнях системи та в різних підсистемах як форма вирішення внутрішніх суперечностей системи та адаптації до змін зовнішнього середовища, що утворює механізм її самоорганізації.

2. В процесі уточнення змісту поняття “соціальний хаос” його було визначено як стан складної нелінійної соціальної системи, що самоорганізується на шляху трансформації старих структур, які адекватно не відображають і не можуть задовольнити соціальні потреби, але він концентрує в собі зародки нових структур-атракторів, нових параметрів порядку та матеріал, з якого вони будуються. Визначені та обгрунтовані його особливості: 1) соціальний хаос притаманний лише складним системам, здатним до самоорганізації; 2) він є закономірною стадією суспільної трансформації та обумовлює новий соціальний порядок, який найбільш адекватно відбиває та задовольняє потреби соціальної системи; 3) рушійною силою в саморозгортанні процесів соціального хаосу є діяльність соціуму по задоволенню зростаючих потреб особистості; 4) вирішення суперечності між процесами організації та дезорганізації в суспільстві, обумовлює домінування в суспільстві тієї чи іншої стадії соціального хаосу, або стану соціального порядку; 5) соціальний хаос виступає результатом домінування процесів дезорганізації та може розгортатися на різних рівнях ієрархії в соціальній системі і локалізуватися самою системою, яка має функцію самозбереження; 6) чим складніша соціальна система, чим більше ієрархічних рівнів вона включає, тим частіше створення нових адекватних потребам системи структур відбувається завдяки переходу системи в стан соціального хаосу і ці процеси набувають закономірного характеру.

3. Виокремлюючи стадії розгортання соціального хаосу, було виявлено, що процеси самоорганізації в суспільстві розподіляються на процеси дезорганізації, які приводять до стану соціального хаосу та процеси організації, що формують соціальний порядок. Стан соціального хаосу в процесі саморозгортання має декілька стадій: соціальну кризу, соціальний вибух та стадію деструкції. З будь-якої стадії може бути здійснено вихід на нові параметри порядку, в залежності від умов, в яких знаходиться соціальна система, але чим глибше відбувається процес саморозгортання соціального хаосу, тим більш якісно новими будуть форми нового соціального порядку.

4. Взаємозв’язок процесів дезорганізації та організації було розглянуто на прикладі сфер життєдіяльності сучасного суспільства. Для економічної, політичної, соціальної та духовної сфер суспільства були виокремлені для аналізу: умови, за яких підсистема протистоїть дезорганізаційним процесам; соціальні флуктуації, що виводять підсистему з стану рівноваги; дисипативні структури, що розмивають усталений порядок та виступають осередком зародження нових структур; атрактори, тобто структури, до яких тяжіє підсистема в момент виходу на нові параметри порядку

5. Розширюючи уявлення про синергетичні моделі історичного процесу, дисертант приходить до наступних висновків: стан соціального хаосу, притаманний не всім суспільним утворенням, а лише складним. Тобто коли соціальна спільнота організована в межах держави; цикл соціальний порядок – соціальний хаос – новий соціальний порядок стає елементом історичної динаміки за умов певного рівня ускладненості в економічній сфері (стійке виробництво прибуткового продукту), в соціальній сфері (стійкі механізми відтворення класової структури, формування міст та, як наслідок, ущільнення соціальних контактів), в духовній сфері (стійке функціонування соцієтальної психіки, як здатності суспільства до адекватного відображення реальності та закріплення соціального досвіду в соціальних архетипах). Каскад таких циклів, який виводить соціальну систему чи сукупність соціальних систем на якісно новий виток суспільного розвитку, в залежності від теорії, крізь призму якої може бути розглянутий цей процес – це вихід або на нову суспільно-економічну формацію, або на нову цивілізацію.

6. Дослідження специфічності прояву соціального хаосу на етапі становлення незалежної України з 1991 по 2005 через запропоновану дисертантом систему критичних показників розвитку України на стадії становлення незалежності свідчить про перебування українського суспільства в стані соціального хаосу, що поступово пройшло всі його стадії, та сформувало передумови для створення нового соціального порядку та стабілізації певних сфер життєдіяльності.

7. Проведення аналізу критичних показників розвитку дозволило виокремити для кожної зі сфер соціуму: умови стабілізації; детермінанти оптимізації становлення нового соціального порядку. Загальною детермінантою оптимізації розвитку України, за результатами дисертаційного дослідження, повинна стати розроблена модель відкритого суспільства з стійким розвитком на базі правової держави, ринкового господарства та громадянського суспільства з консолідованою українською нацією.

СПИСОК опублікованих праць за темою дисертації:

а) статті фахових виданнях:

1. Омельченко Н.О. Історико-філософський аспект становлення поняття "хаос" // Нова Парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 12. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 1999. – С. .

2. Омельченко Н.О. До питання обгрунтування категорії "хаос" // Нова Парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 14. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2000. С. 32-43.

3. Омельченко Н.О. Соціальний хаос: проблеми дослідження" // Нова Парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 22. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2001. - С. 157-171.

4. Омельченко Н.О. Регіон як самоорганізаційна структура // Нова Парадигма: Альманах наукових праць. – Випуск 25. – Запоріжжя: Видавництво ЗДУ, 2002. - С. 94-99.

5. Омельченко Н.О. Методи дослідження явищ хаосу в соціальних структурах // Культурологічний вісник. Науково-теоретичний вісник Нижньої Наддніпрянщини- Випуск 8. - Запоріжжя, Видавництво "Просвіта", 2002. - С. 125-130.

б) публікації в інших виданнях та тези виступів на конференціях:

6. Омельченко Н.О. Роль духовных потребностей в управлении самоорганизующимися социальными системами // Актуальні проблеми розвитку суспільної думки і практики управління. Збірник наукових праць. Випуск 5. – Доповіді учасників Міжнародної наукової конференції. –Ч.1. Запоріжжя, 1999. - С. 80-84.

7. Омельченко Н.О. Соціальна політика як відображення стану соціальної сфери // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 1999. – С. 135-138.

8. Омельченко Н.О. Проблеми соціалізації особистості в хаотичному стані соціуму як актуальна проблема змісту курсу соціології для студентів // Збірка матеріалів науково-практичної конференції. - Запоріжжя, Видавництво “Канон” - 2000. - С. 77-81.

9. Омельченко Н.О. Роль і місце особистості в хаотичному стані соціуму // Збірник наукових праць з гуманітарних наук. Матеріали республіканської науково-практичної конференції. Випуск 4.- Запоріжжя, 2000. - С.17-18.

10. Омельченко Н.О. Про проблеми формування ідеологічних принципів в Україні // Ідеологія державотворення і суспільствознавча наука. Тези доповідей на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції, присвяченій 10-річчю незалежності України. - Запоріжжя: "Просвіта", 2001. - С. 111-113.

11. Омельченко Н.О. Проблеми дослідження нелінійних соціальних процесів // Методологія соціального пізнання: здобутки й проблеми. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції 5 травня 2005 року – Київ – Запоріжжя: Просвіта, 2005. – С. 83-84.

АНОТАЦІЯ

Омельченко Н.О. Феномен соціального хаосу: філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2006.

Дисертація є соціально-філософським дослідженням феномену соціального хаосу, присвячена комплексному аналізу умов виникнення, механізмів саморозгортання, визначенню його стадій та особливостей. Розглядається методологічний аспект дослідження, проаналізовано процес соціальних трансформацій за допомогою категоріального ряду теорії самоорганізації, який збагачує можливості діалектичного методу в аналізі явищ соціальної природи.

Подано характеристику трьох стадій соціального хаосу в таких сферах суспільства як економічна, політична, соціальна та духовна, які є результатом вирішення суперечності між процесами дезорганізації та організації.

Ключові слова: хаос, порядок, соціальний хаос, соціальний порядок, дезорганізація, соціальна криза, соціальний вибух, деструкція, трансформація.

АННОТАЦИЯ

Омельченко Н.А. Феномен социального хаоса: философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2006.

Диссертация является социально-философским исследованием феномена социального хаоса и посвящена комплексному анализу условий возникновения, механизмов развертывания, определению его стадий и особенностей. Рассматривается методологический аспект исследования, изучен процесс социальных трансформаций с помощью категориального ряда теории самоорганизации, который обогащает возможности диалектического метода в анализе явлений социальной природы, в целом, и сложных самоорганизующихся систем, в частности. В диссертации рассмотрена историческая ретроспектива эволюции родового понятия “хаос” и специфика его диалектического взаимодействия с понятием “порядок”. Выделено пять этапов развития понятия “хаос”: мифологическо-космогоничный, натурфилософский, латентный, синергетический, который подразделяется на три подэтапа: естественнонаучный, экологический и социосинергетический, и, наконец, этап философской рефлексии.

В соответствии с уровнями организации материи выделен социальный уровень организации, и определены условия взаимодействия социального хаоса и социального порядка в сложных самоорганизующихся социальных системах.

Социальный хаос - это состояние сложной нелинейной самоорганизующейся социальной системы на пути трансформации устоявшихся структур, которые адекватно не отображают и адекватно не могут удовлетворить социальные потребности, но он концентрирует в себе зародыши новых структур, новых параметров социального порядка и материал, из которого формируются эти структуры.

Развертывание социального хаоса происходит благодаря диссипативным процессам, которые размывают устоявшиеся структуры, способствуя их трансформации. Нарастание, благодаря диссипативным процессам, дезорганизации делает социальную систему чувствительной к внешним воздействиям (флуктуациям) и позволяет системе эволюционировать к точке ветвления (точке бифуркации), проходя которую система выбирает ту структуру-аттрактор, в которой сконцентрированы основные параметры нового порядка и форм его временной локализации. Социальный хаос может разворачиваться одновременно на разных уровнях социальной системы и во всех сферах жизнедеятельности общества: экономической, политической, социальной и духовной.

Доминирование в обществе социального хаоса или социального порядка зависит от разрешения противоречия между процессами дезорганизации и организации, которые являются составляющими целостного процесса самоорганизации структур. Взаимосвязь между дезорганизацией и организацией носит в социуме закономерный характер, и мера доминирования дезорганизации обусловливает саморазвертывание социального хаоса в стадии социального кризиса, социального взрыва и стадии деструкции. Выход на новые параметры порядка возможен из любой стадии социального хаоса, но чем больше дезорганизация структур, тем более качественно иными будут новые структуры и более адекватными с позиций удовлетворения потребностей социальной системы и приспособления ее к изменяющимся условиям социальной среды. Каскад циклов социальный порядок – социальный хаос – новый социальный порядок отражается в исторической динамике, но с момента создания государства как образования, представляющего собою сложную самоорганизующуюся систему. Этот же цикл лежит в основе смены общественно-экономических формаций и цивилизаций.

Становление независимой Украины в 1991-2005 годах представляет собой пример саморазвертывания состояния социального хаоса до стадии деструкции, что подтверждается анализом разработанных показателей критического развития социума. На основе анализа экономической, политической, социальной и духовной сфер жизнедеятельности общества выявлены детерминанты оптимизации выхода из состояния социального хаоса как условия формирования нового социального порядка.

Ключевые слова: хаос, порядок, социальный хаос, социальный порядок, дезорганизация, социальный кризис, социальный взрыв, деструкция, трансформация.

SUMMARY

Omelchenko N. O. The philosophy analysis of the phenomenon of the social chaos. –Manuscript.

Thesis for the Degree of Candidate in Philosophical Sciences subject field 09.00.03. - Social Philosophy and History of Philosophy.- Zaporizhzhia State University, Zaporizhzhia, 2006.

Dissertation is dedikated a comprehensivc analysis of the phenomenon of social chaos, conditions under which is emerges and mechanisms of its self-expansion. Its stages and their constituents and peculiarities have been tetermined.

Caracteristics of three stages of social chaos in such spheres as economic, political, social and spiritual have been given. Determinants of optimal outcome onto new parameters of social orden have been colaborated. Theoretical results and novelty lie in the use of the concept “social chaos” grounded on research of transformation of society frames and in the discovery of determinants of social order optimisation.

The key words: chaos, orden, social chaos, social orden, desorganisation, social crisis, social outburst, destruction, transformation.

Відповідальний за випуск Кудінов І.О.

Підписано до друку 25.02.06. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк різографічний. Умовн. друк. арк. 1.00.

Тираж 100 прим. Зам. № 16/03.

Поліграфічний центр “ TOKYO“

вул. Нова, буд. 4, м. Запоріжжя, 69039