ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ОРЄХОВ Валерій Володимирович

УДК 81’367.5=161.2

ФУНКЦІОНАЛЬНО-КОМУНІКАТИВНІ ВИЯВИ

СКЛАДНОПІДРЯДНИХ РЕЧЕНЬ ПРИСЛІВНОГО ТИПУ

Спеціальність 10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк – 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі української мови філологічного факультету Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Вінтонів Михайло Олексійович,

Донецький національний університет

Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Олексенко Володимир Павлович,

Херсонський державний університет

Міністерства освіти і науки України,

директор Інституту філології та журналістики,

завідувач кафедри журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент

Мараховська Валентина Гаврилівна,

Горлівський державний педагогічний інститут

іноземних мов

Міністерства освіти і науки України,

доцент кафедри української мови,

декан факультету іноземної та української мов.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет

Міністерства освіти і науки України,

кафедра української мови.

Захист відбудеться 30 березня 2006 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 при Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, конференц-зал.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83055, м. Донецьк, вул.Університетська, 24.

Автореферат розіслано ___ лютого 2006 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради доц. В.Д.Познанська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасна лінгвістика характеризується посиленою увагою до проблем комунікативного аспекту мови, тобто до тих мовних механізмів, що забезпечують функціонування мови як засобу спілкування.

Будь-яке речення слугує для повідомлення певної інформації, що передається через взаємодію значень складових елементів речення в процесі мовлення. Оскільки елементи речення є неоднорідними за ступенем інформативної значущості, вони різняться за функціональним призначенням: одні з них несуть основне смислове навантаження та являють собою інформативний центр повідомлення, а інші мають другорядне смислове навантаження й виконують допоміжну функцію.

Ступінь інформативної значущості того чи іншого елемента речення обумовлюється багатьма чинниками, і провідним серед них є його розташування в лінійній структурі речення.

Проблема порядку слів та смислової ваги елементів речення впродовж століть цікавила лінгвістів, це питання залишається й зараз одним з актуальних у мовознавстві. Одним з перших, хто вивчав цю проблему на матеріалі української мови, є О.С.Мельничук, який у роботі “Розвиток структури слов’янського речення” зробив спробу дослідження закономірностей словорозташування, розподіляючи елементи речення за синтагмами.

Серед сучасних досліджень у цій галузі провідне місце посідають праці

І.Р.Вихованця, М.В.Всеволодової, К.Г.Городенської, А.П.Загнітка, О.О.Крилової, Т.Є.Янко, О.Б.Сиротиніної та ін.

Актуальність проблеми зумовлюється перш за все тим значенням, яке відіграє питання порядку слів та розподілу комунікативної значущості серед елементів речення в процесі освоєння мовленнєвої діяльності (як усної, так і письмової), у системі викладання мови носіям інших мов.

Складнопідрядні речення прислівного типу є одним з найуживаніших класів складнопідрядних речень, якому притаманна досить своєрідна організація як у формально-синтаксичному, так і в комунікативному аспекті. Якщо формально-синтаксична організація прислівних складнопідрядних конструкцій є більш-менш дослідженою, що, однак, не виключає суттєвих розбіжностей у поглядах щодо дефініцій різновидів таких конструкцій, їх кількості тощо (пор. праці І.Р.Вихованця, І.І.Слинька, В.А.Бєлошапкової та ін.), то їх комунікативна будова є маловивченою, що й обумовлює вибір теми нашого дослідження.

Зв'язок з науковими програмами. Робота пов’язана з науковою темою кафедри української мови Донецького національного університету “Українська мовно-національна картина світу: семантико-граматичні, соціолінгвістичні й емотивні аспекти” (реєстр Г – /12 0101V001962). Тема дисертації затверджена на засіданні наукової координаційної ради „Українська мова” Інституту української мови Національної академії наук України (протокол №14 від 20.02.2003 р.).

Об’єктом аналізу є з’ясувально-об’єктні придієслівні, порівняльно-об'єктні прикомпаративні, локативні придієслівні й атрибутивні приіменникові складнопідрядні речення. Дотримуючись функціонально-комунікативного підходу щодо аналізу прислівних складнопідрядних речень, ми не виділяємо „проміжних" семантичних типів речень, а розглядаємо їх у складі одного з „основних" різновидів складнопідрядних речень прислівного типу, синтаксична роль яких є аналогічною з роллю речень синкретичного типу.

Так, синкретичні конструкції означально-з’ясувального типу, в яких до опорного слова, вираженого віддієслівним іменником, приєднується підрядна частина за допомогою асемантичного сполучного засобу, ми розглядаємо в складі з’ясувально-об’єктних придієслівних складнопідрядних речень, а синкретичні конструкції обставинно-атрибутивного типу, що характеризуються, з одного боку, наявністю атрибутивної семантики, вираженої приіменниковою підрядною частиною, а з іншого – присутністю певного обставинного локативного значення, що передається сполучними словами де, куди, звідки – серед конструкцій атрибутивного типу.

Мета роботи полягає в дослідженні комунікативних виявів різних структурних типів прислівних складнопідрядних речень, вивченні залежності їхньої комунікативної будови від типу підрядного зв'язку, семантичного навантаження опорного слова, характеру сполучного засобу між головною й підрядною частинами тощо.

Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:

1) дослідити історію вивчення актуального членування речення;

2) розглянути співвідношення понять тема/рема, дане/нове, відоме/невідоме;

3) простежити співвідношення актуального й граматичного членування речення;

4) охарактеризувати прислівні складнопідрядні речення з нульовою та контекстуальною темою;

5) виявити особливості ярусності актуального членування різних типів прислівних складнопідрядних речень з лексично вираженою темою;

6) виділити й проаналізувати структурно-семантичні типи прислівних складнопідрядних речень з лексично не вираженою темою.

Предметом аналізу виступає комунікативна організація прислівних складнопідрядних конструкцій з лексично вираженою й лексично не вираженою темою.

Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській лінгвістиці здійснена спроба аналізу комунікативної будови складнопідрядних конструкцій прислівного типу.

Матеріалом для дослідження послугували прислівні складнопідрядні конструкції, взяті як з художніх творів українських письменників XX ст., так і з сучасних публіцистичних, наукових та науково-популярних текстів. Всього проаналізовано близько 7500 речень, більшість з яких супроводжується попереднім, а інколи й наступним мінімальним контекстом, що дозволяє виявити структурні компоненти актуального членування речення.

Під час дослідження були застосовані такі методи: метод лінгвістичного опису, метод компонентного аналізу комунікативної організації речення та трансформаційний метод.

Теоретичне значення. У дисертації розглянуто сутність актуального членування речення та його статус у межах лінгвістики, систематизовано основні погляди лінгвістів щодо кількості компонентів актуального членування та критеріїв їхнього виділення, з’ясовано структурно-семантичні типи прислівних складнопідрядних речень з лексично вираженою й лексично не вираженою темою та досліджено закономірності їхньої комунікативної організації.

Практичне значення. Матеріал дисертації може бути використаний у подальшому дослідженні комунікативної організації складного речення, при написанні підручників та навчальних посібників із граматики сучасної української мови, при читанні спецкурсів, проведенні спецсемінарів та факультативних занять із комунікативного синтаксису у вищій школі.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що вперше в україністиці проаналізовано ярусність актуального членування складнопідрядних речень прислівного типу та простежено залежність їхньої комунікативної структури від особливостей організації в формально-синтаксичному та семантико-синтаксичному аспектах.

Апробація роботи. Результати дослідження доповідалися й обговорювалися на Міжнародних наукових конференціях “Граматичні читання (ІІ)” (Донецьк, 2002), “Граматичні читання (ІІІ)” (Донецьк, 2004), “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005), аспірантському семінарі при кафедрі української мови Донецького національного університету (Донецьк, 2003).

Публікації. Зміст роботи висвітлено в чотирьох статтях, надрукованих у фахових виданнях, які містяться в списку ВАК України.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (195 найменувань) та списку джерел ілюстративного матеріалу. Загальний обсяг роботи – 193 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі визначено об’єкт і предмет дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертації, окреслено мету та основні завдання роботи, визначено методи дослідження, його наукову новизну та теоретичне й практичне значення, наведено відомості про апробацію основних положень дисертації.

Перший розділ – “Загальнотеоретичні основи актуального членування речення” – складається з трьох підрозділів.

У першому підрозділі “Історія вивчення актуального членування речення” розглянуто основні етапи розвитку вчення про актуальне членування речення, проаналізовано різні підходи щодо природи актуального членування речення та його статусу в межах лінгвістичної системи.

Початок вчення про актуальне членування речення пов’язують з першими роботами, присвяченими дослідженню порядку слів у реченні, які, згідно з твердженням О.Л.Пумпянського, припадають на період розвитку римської культури.

Подальшого розвитку вчення про порядок слів набуває в дослідженнях представників логічного напрямку (А.А.Арно, Д.К.Лансло, Ц.Дюмарсе, Н.Бозе, Ш.Бато, К.Беккера, А.Вейля), найвищим досягненням яких вважають виділення А.Вейлем “вихідного пункту висловлення” й “власне висловлення” (праобразів теми й реми) та визначення ним подання нової інформації як основної функції “власне висловлення” (реми).

Наступним етапом постають розробки представників психологічного напрямку (Г. фон дер Габеленца, Г.Пауля, П.Ф.Фортунатова та ін.), серед їх найвагоміших внесків у розвиток теорії актуального членування речення твердження про відмінність синтаксичної та смислової структури речення, про вирішальну роль “психологічного наголосу” та новизни вміщеної інформації для визначення найбільш значущого в комунікативному плані елемента висловлення.

Під час аналізу досліджень порядку слів на власне лінгвістичному ґрунті, які розпочинаються роботами В.Матезіуса, з’ясовано основні розбіжності в підходах щодо виділення компонентів актуального членування. Залежно від того, що береться за основу – зміст чи форма – дослідниками виділяється від одного компонента актуального членування речення (“комунікативний (інформаційний) центр” у О.О.Лаптєвої) до трьох і більше компонентів (шкала комунікативного динамізму І.Фірбаса, шкала просодичної значущості А.Гімсона).

Розбіжність у поглядах щодо природи актуального членування речення позначається й на визначенні статусу цього явища в лінгвістичній системі. Так, одні дослідники розглядають актуальне членування речення в межах особливого лінгвістичного рівня, який виділяється поряд із синтаксичним і вважається вищим за останній внаслідок актуального характеру його одиниць (В.З.Панфілов, Н.З.Котєлова, С.О.Карцевський, В.Трнка), інші – у складі одного з рівнів (аспектів) синтаксису (Ф.Данеш, Н.А.Слюсарева, А.П.Загнітко, І.Р.Вихованець, О.О.Крилова та ін.). Деякі лінгвісти взагалі заперечують необхідність розрізнення граматичного та актуального членування речення (Д.М.Шмельов, К.Г.Крушельницька).

Розгляд ряду ключових понять з теорії актуального членування речення здійснено в другому підрозділі “Співвідношення понять тема/ рема, дане/нове, відоме/невідоме”, де серед найпоширеніших назв компонентів актуального членування речення виділено терміни “тема” й “рема”. Наведено критерії вичленування тематичного й рематичного компонентів, серед яких порядок слів, інтонація, аналітичні синтаксичні морфеми (частки), методика латентних питань тощо.

Інші терміни, які використовуються на позначення назв компонентів актуального членування речення, умовно розподілено на кілька типів.

До першого типу належать назви понять, які в плані інформаційного навантаження є більш-менш самодостатні для називання смислових компонентів висловлення, внаслідок чого можуть розглядатися як синоніми термінів “тема” й “рема”. Це такі пари термінів як основа і ядро, тема і ядро, база й основа, початок і тема. Деякі з цих термінологічних пар мають певні недоліки в плані семантичних особливостей їхніх назв, які іноді можуть сприйматися як синоніми.

Дещо в іншому плані співвідносяться з темою й ремою терміни “суб’єкт” і “предикат”, які належать до понять семантичного аспекту реченнєвої організації. Межі компонентів актуального членування можуть як збігатися, так і не збігатися з межами компонентів судження, що свідчить про неправомірність ототожнення зазначених пар термінів.

До наступного типу термінів зараховано поняття, назви яких одними дослідниками використовуються як назви компонентів актуального членування речення, а іншими (переважно в сучасній лінгвістиці) розглядаються як назви певних аспектів смислового навантаження цих компонентів. Це терміни типу дане/нове, відоме/невідоме, визначене/невизначене, референтне/нереферентне. Під час розгляду цих понять зазначено про необґрунтованість їхнього вживання як синонімів до термінів “тема” й “рема” та про неправомірність недиференційного підходу в застосуванні понять даного, відомого, визначеного та референтного.

На нашу думку, поняття даного й відомого є відносно самостійними різнорівневими поняттями, оскільки дане/нове передає зв’язок елементів висловлення з попереднім контекстом, а відоме/невідоме виступає перш за все як категорія свідомості, що характеризує докомунікативну обізнаність адресата.

Так само не є тотожними й категорії відомості та визначеності, основною відмінністю між ними є те, що для визначеності предмета, на відміну від відомості, не обов’язкова обізнаність адресата щодо його сутності: достатнім є згадування цього предмета в попередньому контексті.

Референтне й визначене належать до категорій одного рівня, позначаючи відношення складових компонентів актуального членування речення як знаків до предметного світу. Проте категорія референтності є ширшою за категорію визначеності, оскільки референтним може виступати й предмет, який безпосередньо не відомий комунікантам.

У третьому підрозділі “Особливості взаємодії актуального й граматичного членування речення” актуальне й граматичне членування речення розглянуто як явища автономних синтаксичних аспектів: комунікативного й формально-граматичного, які постають як два принципи організації синтаксичних конструкцій – підметово-присудковий і темо-рематичний.

При граматичному членуванні, яке властиве реченню в статичному аспекті, у складі простого речення виділяються члени речення. Не піддаються граматичному членуванню так звані слова-речення, які складаються з одного слова або нерозкладної єдності службових елементів і відносяться до нерозчленованих речень: Так; Еге ж; Добре; Ой.

Під час розгляду граматичного членування складного речення відзначається його багатоярусний характер.

Актуальне членування властиве реченню в його комунікативному (або динамічному) аспекті, де воно функціонує як висловлення.

Найпростіший тип актуального членування визначається в комунікативній будові двоскладних простих непоширених речень: Суддя (Т) / здригнувся (Р) (Л.Костенко).

Актуальне членування простих поширених речень може бути багатоступеневим, що обумовлюється додатковим членуванням рематичного компонента: Над розтерзаною Україною (Т) / стала маревом / велич / княжої антики (Р) (О. Ольжич).

Актуальне членування складного речення значною мірою залежить від його комунікативної цілісності. Так, складові частини складносурядного речення являють собою окремі, але пов’язані й співвіднесені між собою комунікативні одиниці, й актуальне членування складносурядного речення складається із взаємодії компонентів актуального членування простих речень, що входять до його складу: Всім (Т) / стає страшно (Р)/, але всі (Т) / стоять мовчки, мов подубілі (Р) (В. Винниченко).

Усі типи складнопідрядного речення розглядаються як комунікативно цілісні одиниці. Актуальне членування складнопідрядних речень у переважній більшості випадків має багатоярусний характер, що обумовлюється можливістю подальшого виділення компонентів актуального членування в складі реми першого ярусу: А ти(Т) / повинен знати / , що мої воїни / не повинні / виявляти співчуття / ні до кого (Р) (Ю. Логвин).

Як серед простих, так і серед складних речень наявні висловлення комунікативно нерозчленованого типу, весь склад яких становить рема: [Новий абзац.] Наступила ніч (В. Малик); [Новий абзац.] Розлягся голос литаврів, що сповістив змаг, перший з черги (К. Гриневичева).

Проте така комунікативна нерозчленованість означає відсутність актуального членування на першому ярусі й не виключає можливості виділення компонентів актуального членування на подальших ярусах (це стосується передусім комунікативно нерозчленованих складних речень): [Новий абзац.] Вважається / , що людина / є універсальною істотою за своїми суспільно-родовими властивостями (І. Бичко).

Проаналізувавши особливості співвідношення комунікативної та граматичної розчленованості складнопідрядних речень, ми дійшли висновку про відсутність прямої залежності між граматичною та комунікативною розчленованістю: і комунікативно розчленовані, і комунікативно нерозчленовані складні речення можуть бути репрезентовані як граматично розчленованими, так і граматично нерозчленованими конструкціями: Горигора аж схопився на ноги і трусив над журналістом Зінчуком велетенським кулаком, наче той журналіст був посланцем отих колектократів (В.Винниченко); Він сам теж не впевнений, що зумів знайти надійний спосіб уникнути розгрому при гунській кінній атаці (В.Малик); Було темно і нагорі в економії, і внизу у селі; тільки там і там жовтіли в білих стінах невеличкі віконця та сунули небом чорні та похмурі хмари (В.Винниченко); Траплялося, що по вісімнадцять годин з цеху не виходили (О.Гончар).

При розгляді співвідношення актуального й граматичного членування на рівні простого речення зосереджено увагу на питанні відповідності членів речення й компонентів комунікативної структури висловлення. Як тема, так і рема можуть бути різними членами речення, що свідчить про відносну самостійність формально-синтаксичного й комунікативного аспектів речення: Петро (Т) / поїхав до Києва (Р); Поїхав (Т) / Петро до Києва (Р); До Києва поїхав (Т) / Петро (Р). Розглянувши особливості співвідношення теми й реми з тим чи іншим компонентом формально-граматичної будови речення, ми дійшли висновку, що для підмета типовою є позиція теми, для присудка – позиція реми. А це значить, що в простому реченні, на відміну від складнопідрядного речення, у більшості випадків має місце взаємна відповідність обох членувань.

Співвідношення актуального та граматичного членування складного речення розглянуто в структурному та смисловому аспектах, перший з яких передбачає збіг меж членувань, а другий – значеннєву відповідність компонентів актуального й граматичного членування. Простежено залежність збігу актуального й граматичного членування складнопідрядного речення від розташування його частин: при постпозиції підрядної частини спостерігається розбіжність членувань, оскільки головна частина речення в формально-синтаксичному аспекті виступає темою, а підрядна – ремою.

Автономний характер актуального членування речення не означає його абсолютної ізольованості від граматичного членування, не виключає існування певних паралелей між окремими рівнями актуального й граматичного членування, співвідносності певних їх елементів.

Другий розділ – “Комунікативна організація прислівних складнопідрядних речень з лексично вираженою темою” – складається з трьох підрозділів, кожен з яких містить ряд підпунктів.

У першому підрозділі “Прислівні складнопідрядні речення об’єктного типу” проаналізовано комунікативну організацію з’ясувально-об’єктних придієслівних та порівняльно-об’єктних прикомпаративних складнопідрядних речень.

Придієслівні з’ясувально-об’єктні складнопідрядні речення є найчисельнішим типом речень з-поміж проаналізованих прислівних конструкцій з лексично вираженою темою. З 1483 речень цього типу 78 речень (або 5%) складають конструкції з препозиційною підрядною частиною, 446 речень (або 30%) – конструкції з інтерпозиційною підрядною частиною і 859 речень (або 58%) – конструкції з постпозиційною підрядною частиною.

За характером семантики опорного слова, його комунікативного навантаження в межах з’ясувально-об’єктних складнопідрядних речень виділяються конструкції інформативного та корективного типів.

Опорні слова в конструкціях першого типу мають констатувально_повідомлюване значення, за своєю природою (у плані актуальної інформації) комунікативно малозначні, а в конструкціях другого типу мають те чи інше суб’єктивно-модальне забарвлення (оцінка змісту підрядної частини, ствердження чи заперечення його, вираження сумніву з приводу змісту підрядної частини) і комунікативно завжди значущі.

З’ясувально-об’єктні придієслівні складнопідрядні речення з лексично вираженою темою найчастіше мають інформативний характер і належать до конструкцій з гнучкою структурою. Але при цьому слід зауважити про їхню неоднорідність за ступенем гнучкості структури, який залежить від поширення опорного слова й деяких інших чинників.

У тих випадках, коли опорне слово інформативного речення є поширеним, з перестановкою частин не відбувається зміни значення речення, що свідчить про абсолютну гнучкість його структури: У народних переказах розповідається, що бранців татари прив’язували до однієї довгої жердини і так гнали їх (О.Апанович) Що бранців татари прив’язували до однієї довгої жердини і так гнали їх, розповідається у народних переказах.

Якщо ж опорне слово непоширене, а підмет головної частини виражений займенником, то зміна порядку частин, яка супроводжується перестановкою слів у головній частині, спричиняє до набуття реченням певного корективного забарвлення, що свідчить про обмежену гнучкість його структури: Я чую, як гуде в диму земна утроба ... (В.Сосюра) Як гуде в диму земна утроба, я чую.

Корективні речення серед з’ясувально-об’єктних конструкцій розглядуваного типу зустрічаються зрідка. Зміна порядку частин у цих реченнях не викликає зміни їхнього значення, що вказує на абсолютну гнучкість таких реченнєвих структур: Ніхто не знав, чому гунський смертоносний клин не розсік ворожу лаву, зупинився (В. Малик) Чому гунський смертоносний клин не розсік ворожу лаву, зупинився – ніхто не знав.

У з’ясувально-об’єктних придієслівних складнопідрядних реченнях з препозиційною підрядною частиною основне комунікативне навантаження припадає на головну частину; інформація ж, закладена в підрядній частині цих речень, є відомою або сприймається як відоме. Цим і обумовлюється збіг актуального членування зазначених з’ясувально-об’єктних конструкцій з їх граматичним членуванням, що відбувається незалежно від наявності суб’єктивно-модальної забарвленості опорного слова та типу сполучного елемента між частинами речень: [По смерті Богданового діда Данка віче посадило на Витичівському столі дідового молодшого брата Рогволода.] Як усе це сталося (Т)/, Богдан до путя не знав (Р) (І.Білик).

Характерною рисою комунікативної будови з’ясувально-об’єктних придієслівних складнопідрядних речень з інтерпозиційною підрядною частиною є належність (у переважній більшості випадків) опорного слова й підрядної частини до одного компонента актуального членування – теми: [Новий абзац.] Розуміючи, що їм не уникнути лиха (Т) / , купка старшини повільно відступила до виходу (Р) (З.Тулуб). Порушення цієї закономірності найчастіше спостерігається у випадках, коли опорне слово піддається актуалізації, наприклад, під впливом рематизатора: [Його обличчя було спокійне і величне…] І лише відчувши (Р1) / , що на нього дивляться (Т) / , Василь розплющив очі (Р2) (О.Бердник).

Комунікативна організація з’ясувально-об’єктних придієслівних складнопідрядних речень з постпозиційною підрядною частиною залежить від комунікативної значущості опорного слова та характеру зв’язку між головною й підрядною частинами.

Так, в інформативних реченнях при поєднанні головної та підрядної частин за допомогою сполучника або безсполучникового типу зв’язку, як правило, спостерігається розбіжність меж актуального й граматичного членування: [Новий абзац.] Деякі археологи (Т) / твердять, що галафська культура склалася на основі місцевої гассунської культури та культур колишнього радянського Закавказзя (Р) (М. Чмихов). У випадках, коли частини інформативних конструкцій поєднуються сполучним словом, найчастіше спостерігається збіг меж членувань: [Новий абзац.] Олекса рішив вивідати (Т)/, що в Давида на думці (Р) (Г. Хоткевич).

Актуальне й граматичне членування корективних конструкцій збігається (крім тих випадків, коли розбіжність меж членувань спричиняється спеціальними засобами вираження компонентів актуального членування): [Відчула, що “математика любові”, як назвав її Боголо, має якесь безпосереднє відношення до моїх пошуків і проблем.] Хотілося знати (Т) / , як він прийшов до таких парадоксальних висновків (Р) (О.Бердник); [Новий абзац.] Дехто хотів, щоб делегати (Т) / й понесли грамоту до пана…(Р) (Г.Хоткевич).

Порівняльно-об’єктних прикомпаративних складнопідрядних речень зафіксовано 422 конструкції, з яких 138 речень (або близько 33%) становлять конструкції з інтерпозиційною підрядною частиною і 284 речення (близько 67%) – конструкції з постпозиційною підрядною частиною.

У межах порівняльно-об’єктних прикомпаративних складнопідрядних речень з інтерпозиційною підрядною частиною за характером розташування компонентів реченнєвої структури можна умовно виділити кілька найпоширеніших типів конструкцій.

У конструкціях першого типу підрядній частині передує підмет і присудок головної частини. Вихідним пунктом повідомлення в них, як правило, є підмет головної частини: [На знаряддях помітна низка систематично направлених відколів.] Їхня поверхня (Т)/ менш патинізована (світліша), ніж поверхня, наприклад, гальки, бо пізніша за часом виникнення (Р) (М.Чмихов).

У конструкціях другого типу опорному слову передує підмет (або підмет і додаток) головної частини. Темою цього типу конструкцій, як і в реченнях попереднього типу, виступає підмет головної частини: [Новий абзац.] Душа (Т)/ перше, ніж діяти не наосліп у цім світі, повинна знайти себе... (Р) (Ю.Клен).

У конструкціях третього типу препозиційне положення займає опорне слово, до якого безпосередньо приєднується підрядне речення. У частині головного речення, яке слідує за підрядним реченням, присудок передує підмету, утворюючи з ним комунікативно нерозчленовану структуру, яка виконує функцію реми: [Новий абзац.] Значно частішими, ніж колективні (Т)/, були поодинокі втечі з неволі (Р) (О. Апанович).

У порівняльно-об’єктних прикомпаративних складнопідрядних реченнях з постпозиційною підрядною частиною межа актуального членування проходить у середині головної частини. Темою таких конструкцій найчастіше є підмет або поширювач головної частини: [Вони вели морські бої, охороняючи береги…] Запорожці (Т)/ використали в походах проти Туреччини підводні човни набагато раніше, ніж це було в Західній Європі (О.Апанович); [Здавалося, що й людям немає де жити.] Та людей у Царгороді (Т)/ було більше, ще й на той час, ніж будь-де (Р) (Ю. Логвин).

При розгляді комунікативної будови структурних різновидів зазначених порівняльно-об’єктних конструкцій як з препозиційною, так і з постпозиційною підрядною частиною характерною рисою актуального членування більшості цих речень названо виділення обох компонентів актуального членування лише на першому ярусі (на подальших ярусах відбувається виділення рематичних елементів): [Новий абзац.] Справу вони (Т) / обробили / краще / , ніж чекали (Р) (І.Сенченко).

Другий підрозділ присвячений розгляду комунікативної організації локативних придієслівних складнопідрядних речень, які є найменш чисельним типом прислівних складнопідрядних речень. Кількість зафіксованих речень цього типу – 53 конструкції, що складає близько 1,5% від загальної кількості обстежених складнопідрядних речень з лексично вираженою темою. З них 38 речень (або 72%) мають постпозиційну підрядну частину й лише 15 (або 28%) – препозиційну підрядну частину.

Актуальне членування локативних придієслівних складнопідрядних речень з препозиційним положенням підрядної частини збігається з їхнім граматичним членуванням: темою цих конструкцій є підрядна частина, а функцію реми виконує постпозиційне головне речення, від структурних особливостей якого залежить можливість виділення подальших ярусів актуального членування: [Де ходять люди, їздять п’ятитонки.] Де курява стоїть у літній день/, Лежить великий камінь посивілий (А. Малишко); [Ось перший сніг. І зникла вишина.] Де вчора ще блакить текла й бриніла Крізь золото/, тепер/ лягла безкрила Глухоніма шпитальна тишина (Є. Маланюк).

У локативних придієслівних складнопідрядних реченнях з постпозиційною підрядною частиною актуальне членування не збігається з членуванням граматичним: темою першого ярусу в них у переважній більшості випадків виступає підмет головної частини, а ремою – решта їхньої структури: [Новий абзац.] “Молодой человєк” (Т)/ ніяко всміхається й рушає за земським начальником, силкуючись ступати, де поменше шпоришу (Р) (В. Винниченко).

У третьому підрозділі розглянуто актуальне членування атрибутивних приіменникових складнопідрядних речень, які є другим за чисельністю типом прислівних складнопідрядних речень з лексично вираженою темою. З 1427 речень цього типу 599 речень (або 42%) складають конструкції з інтерпозиційною підрядною частиною і 838 речень (близько 58%) – конструкції, підрядна частина яких є постпозиційною.

За функціональним призначенням підрядної частини складнопідрядні речення атрибутивного типу поділяються на атрибутивно-видільні та атрибутивно-поширювальні.

В атрибутивно-видільних конструкціях головна частина вимагає обов’язкового означення опорного слова. Підрядна частина таких речень компенсує відсутній член головної частини, оскільки означуваний іменник надто загальний за значенням і потребує розрізнювальної ознаки, що конкретизує, звужує його значення: На сей знак цілою хмарою злетіли з криші хати і з поблизьких дерев різнобарвні голуби та кинулися на їду, яку сипала їм щедра рука Івора (Ю. Опільський).

В атрибутивно-поширювальних реченнях головна частина є автосемантичною, оскільки опорне слово в них не потребує додаткового поширення, що обумовлюється або його конкретним значенням, або достатньою означеністю в межах головної частини. Підрядна частина цих конструкцій лише поширює зміст головного речення поданням додаткових відомостей про предмет, назва якого передається опорним словом: Худорлявий Дружинін, що йшов поруч з Горобенком, сердито повернув до Несторенка голову і одвернувся (Б. Антоненко-Давидович).

В атрибутивних приіменникових складнопідрядних реченнях з інтерпозиційною підрядною частиною частіше, ніж у більшості інших структурних типів прислівних складнопідрядних конструкцій, трапляються випадки актуалізації опорного слова. Наявність рематизатора при опорному слові спричиняє збіг меж актуального й граматичного членування цього типу конструкцій (за умови експресивно нейтрального характеру опорного слова в них спостерігається розбіжність меж членувань): [В саду темно, запущено.] Тільки збоку (Р1)/, де стоїть кілька вуликів (Т)/, синіє вікно (Р2) (Б. Харчук); [Новий абзац.] Біль, що вогнем запік у грудях (Т)/, перервав плин його думок (Р) (В.Малик).

В атрибутивних приіменникових складнопідрядних речень з постпозиційною підрядною частиною одним із визначальних чинників, що впливає на входження опорного субстантива до складу тематичного компонента, є функціональний різновид підрядної частини.

Так, у конструкціях з атрибутивно-видільними відношеннями в більшості випадків межі актуального й граматичного членування збігаються, а в атрибутивно-поширювальних конструкціях, як правило, спостерігається розбіжність меж членувань: [Новий абзац.] Тучі робляться з диму (Т) / , що зібрався під небесами (Р) (П.Чубинський); [Новий абзац.] Він (Т)/ згадав Новгород, де перекняжив два роки і де з молодечою ненаситністю, з упорством і захопленням розправлявся з напасниками довкола себе (Р) (К.Гриневичева).

У третьому розділі “Комунікативна організація прислівних складнопідрядних речень з лексично не вираженою темою” проаналізовано характер актуального членування прислівних складнопідрядних речень з нульовою та контекстуальною темою.

Прислівних складнопідрядних речень з нульовою темою зафіксовано 2416 конструкцій, з яких 1774 речення (або 73%) становлять з’ясувально-об’єктні придієслівні конструкції, 614 речень (або 25%) становлять атрибутивні приіменникові конструкції і 48 речень (близько 2%) – порівняльно-об’єктні прикомпаративні конструкції.

Прислівні складнопідрядні речення з нульовою темою належать до висловлень з лексично не вираженою темою, відсутність тематичного компонента яких не передбачає можливості його додавання чи відновлення через співвіднесення змісту речення з попереднім контекстом.

Репрезентовані вони розповідними конструкціями, інтонаційне оформлення яких можна назвати „нейтральним”, у них немає акцентного виділення якогось із членів головної або підрядної частини.

На конструктивно-синтаксичному рівні ці речення характеризуються чітко визначеною організацією структури, закономірностями якої є обов’язкове передування головної частини підрядному реченню та препозиційне положення присудка щодо підмета головної частини в разі її двоскладності: [Новий абзац.] Закономірно, що рівень розвитку духовності, моралі, культури кожного – і індивіда, й народу – визначається рівнем володіння рідною мовою, мірою турботи про неї (П. Кононенко); [Таким мовленням володіють визначні оратори, видатні політичні діячі, чимало священиків-проповідників, і це, звичайно, результат напруженої праці, великої наполегливості...] Існує окремо наука мистецтва усного мовлення (риторика), основи якої закладено ще в античному світі (О. Сербенська, М. Волощак).

З’ясувально-об’єктні придієслівні складнопідрядні речення з нульовою темою характеризуються як конструкції загальноінформативного характеру, в яких засобами зв’язку між головною й підрядною частинами виступають сполучники. Вони репрезентовані як інформативними, так і корективними висловленнями: [Новий абзац.] Думалося, що у зв’язку з тією “їропланою” ще хтось завітає в Голубу падь, до їхнього табору (І.Багряний); [Новий абзац.] Треба сказати, що в голодовій темі найтяжчою є її чуттєве та ідеологічне розв’язання (О.Ольжич).

Виділення різновидів зазначених конструкцій відбувається за характером морфологічного складу головної частини.

Особливістю актуального членування речень з нульовою темою є їхня комунікативна нерозчленованість на першому ярусі членування й можливість виділення комунікативних компонентів на подальших ярусах актуального членування.

Атрибутивні приіменникові складнопідрядні речення з нульовою темою називаються означальними конструкціями, загальне комунікативне значення яких полягає в констатації існування, виникнення, відсутності предмета, явища, події тощо. У їхньому складі виділено конструкції з односкладною та двоскладною головною частиною.

Конструкції з односкладною головною частиною зустрічаються порівняно нечасто. Вони являють собою екзистенційні речення з номінативною головною частиною: Нова строфа. Ворожі вулиці і тиша, Ліхтарний хоробливий зір, Та грізний Бог, що вічно пише Пророчим пломенем сузір (Є. Маланюк).

Конструкції з двоскладною головною частиною також у більшості випадків мають екзистенційне забарвлення. Пряме вираження такої семантики спостерігається в конструкціях, присудок головної частини яких виражений екзистенційним дієсловом: [Новий абзац.] Існував тип текстів, де обов’язковий, офіційний дискурс з усіма своїми вимогами – посиланням на вождів, деклараціями лояльності, ритуальним повторенням загальновживаних естетичних формул тощо – використовувався для прикриття (С. Павличко).

Порівняльно-об’єктні прикомпаративні складнопідрядні речення з нульовою темою визначаються як порівняльні конструкції констатувального значення, комунікативне завдання яких – передача факту існування певних явищ, предметів, подій тощо. Проаналізована комунікативна організація конструкцій з постпозиційною та інтерпозиційною підрядною частиною: [Великим согріхом згрішив ти, Ізраїлю…] Нема більшого гріха перед Богом / , як забути / ім’я його… (Г. Хоткевич); [Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні людськім.] Немає Мудріших / , ніж народ / , учителів (М.Рильський).

До складу прислівних складнопідрядних речень з контекстуальною темою зараховуються неповні речення (тобто речення з випущеною темою-підметом та репліки-відповіді), парцельовані та приєднувальні конструкції. З 2280 речень цього типу 1010 речень (або 44%) складають конструкції з випущеною темою-підметом, 509 речень (або 22%) – парцельовані конструкції, 480 речень (або 21%) – репліки-відповіді та 281 речення (або 12%) – приєднувальні конструкції.

Прислівні складнопідрядні речення з випущеною темою-підметом являють собою цілком рематичні висловлення, тематичний компонент яких може бути однозначно встановлений або з контексту, або за морфологічною формою дієслова-присудка двоскладної частини.

Ступінь синтагматичної залежності цих речень значною мірою обумовлюється морфологічними ознаками випущеного підмета.

У межах прислівних складнопідрядних конструкцій з випущеною темою-підметом за характером опорного слова виділяються з’ясувально-об’єктні, порівняльно-об’єктні, атрибутні та локативні конструкції: [Я бачив, як сходить місяць…] Почув одразу, як тепла хвиля повітря, зіткана з сяйва, з запаху моря і диких трав, тихо колихалась поміж маслин…(М.Коцюбинський); [– Але ж тебе він не продав?] – Гірше зі мною вчинив, ніж би продав (Ю.Логвин); [Декотрі зовсім не підводили долоню, як Зінченків батько.] Жив тоді в хаті хазяїна, що втік на Донбас (В. Барка);
[– Але сама я її не карала б … – гріх…] Нехай іде, куди хоче (С.Скляренко).

Під час аналізу комунікативної будови такого типу конструкцій зазначено про те, що схеми їх актуального членування є аналогічними до схем членування відповідних конструкцій з лексично вираженою темою.

Конструкції другого типу неповних речень – репліки-відповіді – є синтагматично більш залежними за речення з випущеною темою-підметом. Зміст, який вони передають, становить лише частковий аспект повідомлюваної інформації, цілісне сприйняття якої здійснюється на фоні вже відомої інформації.

Переважна більшість реплік-відповідей репрезентована атрибутивними конструкціями: [Горбатий заліз на стільця і посунув до Андрія синього скла чарку. – То про що ми з тобою говорити будемо? - спитав. - Хіба нема про що? – криво всміхнувся Андрій] - Хоча б про зілля, яке ви мені намішали (В.Шевчук).

Конструкції інших типів, наприклад, порівняльно-об'єктні або з'ясувально-об'єктні, серед реплік-відповідей трапляються значно рідше:

[– Що? Допікає сусід?] – Не більше, ніж будь-хто (Є.Гуцало); [– А чого ж він пособлять приходив?] – Щоб узнать, чи все в нього вийшло (В.Шевчук).

Характер актуального членування реплік-відповідей є близьким до актуального членування речень з випущеною темою-підметом, а головною відмінністю між цими двома типами неповних речень називається ступінь синтагматичної залежності, що обумовлюється передусім кількістю випущених членів речення.

Парцельована конструкція складається з бази – стандартного речення, яке побудоване у відповідності з тою чи іншою структурною схемою, і парцелята – постпозиційного, вичленованого компонента конструкції. Парцелят завжди має нову інформацію щодо бази, комунікативна вагомість цієї інформації підкреслена виокремленим положенням парцелята.

Серед парцелятів за характером опорного слова виділено з'ясувально-об'єктні придієслівні, атрибутивні приіменникові, порівняльно-об'єктні прикомпаративні та локативні придієслівні конструкції: [Люди, що спробували такої, так сказати, привидної й мрійної науки, є глупіші, ніж неучені.] Бо хоч вони темні, уважають себе ученими і думають, що пізнали все, що тільки можна знати... (І. Крип’якевич); [Таке враження, що Олександр Ісайович має намір написати з цього приводу свій власний курс історії наших народів.] І – спростувати "фальш", яка, виявляється, закладена не "недавне", а ще автором "Повісті врем'яних літ" (П.Кононенко); [Хотів дати їм відчути і зрозуміти все те багатство почуття і гадки, краси й сили, яке вложено і заховано в нашій літературній спадщині.] Бо ми володіємо в сій спадщині засобами далеко більшими, ніж хто-небудь думає і ніж думаємо ми самі (П.Кононенко); [Зійшлися докупи в Києві, попиячили, вирішили нагло їхати – і поїхали.] Шукати, де ліпше (І.Багряний).

Вичленувана частина (парцелят) може бути приєднана до попереднього базового речення без будь-яких структурних і лексичних змін: [Кий послав отрока по волхва, наказав Тугому Лукові, як зіницю ока, стерегти Малка, а сам, не гаючи жодної хвилини, рушив на Поділ...] Бо розумів: треба не по завтрьому, а нині, з денницею, підіймати по тривозі рать (В. Малик) > Кий послав отрока по волхва, наказав Тугому Лукові, як зіницю ока, стерегти Малка, а сам, не гаючи жодної хвилини, рушив на Поділ, бо розумів: треба не по завтрьому, а нині, з денницею, підіймати по тривозі рать.

Характерною рисою актуального членування парцельованих конструкцій є те, що перший рівень актуального членування в них є спільним для бази й парцелята: [Хома (Т) / розповів атаману свої біди (Р1).] І попросив грека, щоб той взяв його з собою до Криму (Р2) (Ю.Логвин).

При приєднанні має місце не відрив фрагмента тексту від базового речення, характерний для парцеляції, а додавання, приєднування його до базової частини. Приєднані фрагменти тексту часто, будучи інтонаційно самостійними, у граматичному плані оформлені так, що залежать від членів речень, до яких приєднуються.

Серед приєднувальних конструкцій зустрічаються структури різних типів синтаксичного зв'язку: [Чи дійсно нам випало стати чимось на кшталт проміжної ланки між двома світами? Адже ще наприкінці минулого року на сьомому саміті Україна-ЄС Сільвіо Берлусконі зауважив про можливість абсолютної інтеграції України до Євросоюзу.] Та й у посланні "Розширена Європа" зазначається, що "будь-яка європейська держава може подати заяву про вступ до Європейського Союзу" (Політика і культура. – 2004. – №9); ["Модернізм" Вороного та "Молодої Музи" при ближчому розгляді є не що інше, як дуже широкий абстрактний естетизм.] Крім