ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОМАС ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК:821.161.2-311.6Р69

ХУДОЖНЄ ОСМИСЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ ЮРІЯ МУШКЕТИКА

10.01.01 - українська література

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Дніпропетровськ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент

Олійник Наталія Петрівна,

Дніпропетровський національний університет,

доцент кафедри української літератури.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Кузьменко Володимир Іванович,

Київський славістичний університет,

професор кафедри української філології;

кандидат філологічних наук, доцент

Конончук Михайло Миколайович,

Київський національний університет

ім. Тараса Шевченка, доцент кафедри

української літератури і шевченкознавства.

Провідна установа: Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна, кафедра історії української літератури, Міністерство освіти і науки України.

Захист відбудеться 26 жовтня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.0S1.12 у Дніпропетровському національному університеті (4906S, м. Дніпропетровськ, пл.Т.Шевченка,1).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Дніпропетровського національного університету (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Козакова, 8).

Автореферат розісланий “23” вересня 2006 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради І.В. Кропивко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Літературний дебют Ю.Мушкетика припав на часи ідеологічної заангажованості: видавництво „Радянський письменник” випустило у світ його першу повість „Семен Палій”. У подальшому пошуки Юрієм Мушкетиком власного художнього письма відбувалися в руслі ідейно-естетичних, жанрово-стильових пошуків шістдесятників, творчість яких була звернена безпосередньо до образів народу й особистості, зображення їх місця в історичному процесі. Завдяки руху шістдесятників стало можливим утвердження в літературі самості людини, відродження культури та національної гідності, звернення до відтворення народної долі в її філософських, морально-естетичних вимірах. Багато хто з українських письменників, зокрема Юрій Мушкетик, не належали до ядра шістдесятників, але були шістдесятниками за своєю суттю.

Актуальність дослідження. Концепція розвитку української літератури у другій половині ХХ ст. висуває потребу конструктивного переосмислення минулого, що сприяє активізації історичної прози. Але в той час вона не була предметом об’єктивного вивчення науковців, а нерідко й підлягала забороні. Тож історична проза все частіше стає об’єктом досліджень сучасних літературознавців. Актуальність обраної теми зумовлена необхідністю визначення специфіки інтерпретації проблеми національної самосвідомості в прозі Ю.Мушкетика з метою освоєння конкретного художнього досвіду, вираження історії козацтва у зв’язку з постановкою проблем державотворення, що на сьогодні є особливо актуальним. Дослідження названої проблеми стало можливим лише в нових історичних умовах, після здобуття Україною незалежності в 1991 році, до цього тема фактично була закритою. Свою літературну діяльність Ю.Мушкетик розпочав ще в студентські роки й утверджувався як майстер великої епічної прози впродовж кількох десятиліть. Романи письменника „Гайдамаки”, „Яса”, „На брата брат”, „Гетьманський скарб”, „Погоня”, „Прийдімо, вклонімося” та повість „Семен Палій” посіли своє гідне місце в літературному процесі другої половини ХХ століття.

Тема актуальна й малодосліджена. Це стосується з’ясування як теоретичного, так і фактичного матеріалу. Нові життєві реалії зумовили появу низки якісно нових творів, у яких історична проблематика виявилася надзвичайно актуальною, бо була причетною до сьогоднішніх злободенних питань. Наукова новизна дисертації певною мірою зумовлюється новизною постановки проблеми та комплексним дослідженням художнього мислення письменника. У заданому аспекті зроблено одну з перших спроб аналізу художньої специфіки відтворення основних тенденцій формування і розвитку української національної самосвідомості в історичних творах Ю.Мушкетика, бо українські літературознавці (Ф.Кейда, Л.Федоровська) лише принагідно торкалися питання вираження національної самосвідомості чи окремих її компонентів. В історичних романах і повістях письменник, інтерпретуючи загальновідомі історичні факти, екстраполює їх у реалії ХХ століття, подаючи своєрідну концепцію дійсності в декількох вимірах історичного розвитку в її системному людинознавчому та народознавчому виявах через динаміку національної ідеї. У прозі Ю.Мушкетика відтворюється минуле українського народу в історично знакових умовах зіткнення і протистояння як зовнішніх, так і внутрішніх суспільних сил у справі державотворення України, простежується розвиток різноманітних мотивів, виявляються моделі поведінки, вчинків, взаємостосунків представників національної верхівки і низів, акцентується увага на тих історичних подіях та персоналіях, у яких сфокусовано національну самосвідомість, менталітет, національну ідею, риси національного характеру, художньо зображено виникнення запорозького козацтва, розгорнено мотив побратимства, трансформовано сковородинський тип мислителя в нових історичних умовах та багатьох інших концептуальних проблемах, пов’язаних із українським менталітетом.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася на кафедрі української літератури Дніпропетровського національного університету в рамках науково-дослідної теми „Малодосліджені сторінки української літератури в аспекті поетики художнього тексту”. Тема роботи погоджена з Науковою радою НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література”(протокол № 130 від 19 січня 2006 року).

Мета дослідження. Виявити й проаналізувати концепцію національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.

Реалізація основної мети зумовила розв’язання таких конкретних завдань:–

з’ясувати історіософське поняття „національна самосвідомість”;–

розглянути художні форми осмислення Ю.Мушкетиком феномену виникнення запорозького козацтва як історичного, державного, психолого-людського явища та його подальшої ролі у державному та духовному розвитку суспільства;–

простежити трансформацію в історичній прозі Ю.Мушкетика сковородинського типу мислителя в нових історичних умовах (доба Руїни);–

розглянути мотиви побратимства й незалежності як визначальні в розкритті ідеї роду, народу, держави у творах Ю.Мушкетика;–

виявити авторську концепцію реалізації жіночого начала;–

проаналізувати специфічне поєднання письменником героїки козацького руху та мотиву великого спокутування гетьманами гріхів перед своїм народом;–

осмислити характерництво як національний феномен у прозі Ю. Мушкетика;

Предметом дослідження є осмислення проблеми національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.

Об’єктом дисертаційної роботи є історична повість „Семен Палій” та романи „Яса”, „На брата брат”, „Гетьманський скарб”, „Погоня”.

Теоретико-методологічну основу роботи становлять праці В.Баронова, М.Бахтіна, І.Вироста, І.Гердера, П.Гнатенка, М.Джандільдіна, Д.Донцова, М.Драгоманова, Л.Дробіжевої, С.Жижко, Л.Залізняк, Р.Кіся, О.Кульчицького, М.Костомарова, П.Куліша, Ю.Липи, П.Мірчука, Л.Ребет, Д. Сміта Ентоні, С.Феденка, І.Франка, Д.Чижевського, В.Щербаківського, Я.Яреми та ін., у яких теоретично осмислена проблема формування національної самосвідомості та її основні чинники. Вагомими для вивчення зазначеної проблеми є праці Е.Баграмова, В.Винниченка, В.Горського, М.Грушевського, І.Дзюби, М.Жулинського, а також розвідки Ф.Кейди, М.Слабошпицького, Л.Федоровської, М.Кодака, у яких досліджуються компоненти суспільно-історичної проблематики та поетики образотворення в історичній прозі Ю.Мушкетика.

Висвітлення теми насамперед базується на теоретичних та методологічних засадах історико-типологічного, аналітичного та філологічного методів дослідження літературного матеріалу, що у свою чергу дозволяє виокремити домінанти еволюції історико-художньої свідомості у творчості Ю.Мушкетика. Застосування порівняльно-історичного та герменевтичного методів сприяє новому прочитанню історичних творів письменника, а також інтертекстуальному їх аналізу в зіставленні з іншими історичними творами його попередників та сучасників. Застосування названих методів і прийомів у процесі дослідження зумовило вирішення основних завдань дисертаційної роботи.

Наукова новизна дисертації полягає в аналізі форми художнього трактування національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика, що дозволяє поглибити уявлення про якісно новий характер його романістики в українській літературі другої половини ХХ століття, з’ясувати специфіку втілення національної самосвідомості, менталітету, національної ідеї, простежити динаміку їх художнього осмислення письменником.

Особистим внеском здобувача є розгляд специфіки інтерпретації вираження національної самосвідомості в історичній прозі Ю.Мушкетика.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали та результати дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні творчості Ю.Мушкетика в українському літературознавстві. Вони принесуть практичну користь при викладанні курсів історії української літератури (лекції, спецкурси, семінари), при написанні курсових, випускних, дипломних робіт, упорядкуванні навчальних посібників у вищих навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були викладені в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції „Гончар і шістдесятництво” (Дніпропетровськ, 1998), Всеукраїнській науковій конференції „Шістдесятництво як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000), „Поетика художнього тексту” (Дніпропетровськ, 2002), „Українська література в контексті світової” (Одеса, 2004), „Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох” (Дніпропетровськ, 2005), „Творчість шістдесятників у координатах української і світової літератури”(Дніпропетровськ, 2005), на звітних наукових конференціях Дніпропетровського національного університету (1997-2006).

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, що містить 269 позицій. Обсяг роботи складає 193 сторінки, основного тексту з них – 172.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, проаналізовано стан розробки проблеми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об’єкт дослідження, методологію і методику, розкрито наукову новизну й практичну цінність отриманих результатів, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію результатів досліджень.

Перший розділ „Національна самосвідомість: історіософський аспект” присвячено розгляду питання змісту й структури національної самосвідомості та основних чинників її формування і розвитку, а також еволюції національної ідеї в українській літературі. Ця частина роботи спирається в основному на ключові положення філософських, літературознавчих та публіцистичних праць українських, російських та західноєвропейських учених, у яких досліджується національна самосвідомість (В.Баронова, О.Бороноєва, Ю.Бромвлея, В.Винниченка, І.Вироста, Ю.Вільчинського, М.Гримич, М.Джандільдіна, І.Дзюби, М.Драгоманова, П.Куліша, І.Лисняка-Рудницького, І.Нечуя-Левицького, І.Франка, М.Шлемкевича та ін.).

Основними чинниками формування української національної самосвідомості є національна мова, національний характер та національна ідея. Процес формування національної самосвідомості тісно пов’язаний з розвитком національних мов. Українська мова пройшла складний шлях заборон і нищення і є хранителькою „історичної пам’яті”, джерелом психологічних особливостей етносу й невід’ємною складовою культури, через яку виявляються національний характер і національна самосвідомість.

Формуванню українського національного характеру сприяли такі чинники, як географічний простір, історичні умови, соціопсихічні та культурні чинники. Національний характер об’єктивується й проявляється саме в національній культурі. В українознавстві виділяють два типи національного характеру: землеробський, що виник у найдавніші часи, і козацький, що сформувався й утвердився в епоху козацтва. Основним рисами українського національного характеру є працьовитість, старанність, обов’язковість, життєрадісність, терплячість, музикальність, добросовісність, законослухняність, наполегливість у справах і розважливість у вчинках, рухливість, легка адаптація до чужоетнічного оточення, почуття гумору, висока моральність сільського населення, любов до природи, колективного спілкування, прагнення бути серед кращих. Більшість дослідників української духовності дійшли висновку, що наш народ відзначається винятково емоційною вдачею. Дехто в українському „емоціоналізмі” вбачає позитивне (Д.Чижевський), а дехто говорить про згубність цієї риси (В.Липинський). Найважливішою ознакою українського національного характеру, на думку багатьох учених, є чуття товариства, товариська солідарність, її найвища форма – побратимство, породжене в запорозьких степах.

Зміст національної ідеї складають такі елементи, як питання про „початок” історичної долі народу, його генетичні витоки, історичне майбутнє, мету його існування, відносини з сусідами, засади його унікальності, особливості національного характеру і т. ін. Національна ідея змінювалася протягом багатьох століть. Кожен етап розвитку суспільства мав свою національну ідею: у козацьку добу активізувалася визвольна ідея, у ХІХ ст. – просвітительська, а з 70-80-х рр. ХІХ ст. і до сьогоднішнього дня в Україні панує ідея національного відродження, котра переживає вже свій третій етап і стає плюралістичною, враховуючи поліетнічність українського населення. Усі громадяни України повинні усвідомити, що мають спільну історичну долю і спільне громадянство.

Певні кроки в осмисленні національної самосвідомості простежуються в українській історичній романістиці другої половини ХХ століття, автори якої ставали на шлях звільнення від тенденційно-методологічного спрощення художності, від ідеологічної залежності й регламентацій, збагачення інтелектуально-критичного мислення, поглибленої трансформації історичної правди в художню систему. Художній світ історичного роману став розмаїтішим і багатограннішим.

У другому розділі „Історична проза Ю.Мушкетика у критичних і наукових дослідженнях. Проблема національної самосвідомості в публіцистиці письменника” зроблено огляд літературно-критичних праць, присвячених творчості Ю.Мушкетика взагалі, окремо виділено питання про стан вивчення його історичної прози, відзначається, що вона сконденсувала в собі характерні особливості розвитку історичного роману про багатовікову історію України, зокрема України козацької. Соціальний розбрат, руїнницькі дії свавільних денаціоналізованих елементів серед різних верств населення, старшинські міжусобиці, егоїстична пристрасть національних лідерів до гетьманування, їхня виснажлива боротьба за владу, неспроможність національних сил до об’єднання – ось головні події, що сприяли формуванню національної самосвідомості українського народу, і головні проблеми, яких торкнувся Ю.Мушкетик на сторінках своїх творів та в публіцистичних виступах.

Третій розділ „Модель національного світу в „козацькому епосі” Юрія Мушкетика” містить аналіз художнього осягнення письменником проблеми національної самосвідомості через осмислення діяльності Запорозької Січі та її ролі в українському державотворенні, досліджується мотив народного обранництва та побратимства.

Підрозділ 3.1. „Запорозька Січ як ідеальна спільність і структура” присвячено розгляду художнього відображення Запорозької Січі як ідеальної спільності й суспільної структури, що є втіленням головних постулатів національної самосвідомості. Увага акцентується на художніх формах відтворення історії виникнення запорозького козацтва. Аналізується специфічне поєднання героїчного та трагічного, розглядається авторська концепція ієрархічної структури фукціонування життєвих законів: від закону світовлаштування, що художньо реалізується у формах народного світогляду, до законів січового товариства та законів індивідуальної долі героїв в історичних творах Ю.Мушкетика.

В історичній прозі письменника варто особливо виділити роман „Яса”, у якому автор зосередився на художньому осмисленні внутрішнього устрою козацької вольниці, відходячи і від міфологічно означеного ідеалізування, і від зведення історії січового братства до історії окремих її отаманів. Автор історичного твору, безумовно, прагне, щоб події якомога точніше й повніше відповідали дійсності, зокрема й деталі побуту, обстановка, зброя і т.ін. „Ясу” цілком справедливо можна розглядати як своєрідне енциклопедичне зведення такої інформації про специфіку зображуваних часів, звички, особливості трудових процесів, торгове життя, історичний колорит, позначений на елементах одягу, транспорту, засобів пересування, обміну новинами, тонкощів дипломатичних стосунків. Таке деталізоване заглиблення у життя козацької вольниці дозволило Юрію Мушкетику відтворити відчуття досить віддаленої в часі доби. Та все ж найголовнішим досягненням стало виокреслення на цьому тлі відображення ролі й значення козацького осередку.

Ґрунтовне знання історичної літератури дозволило письменникові відчути і творчо осмислити сутність багато в чому трагічно означеного державного мислення як явища національної свідомості. Визначальними мотивами, які дозволили авторові поєднати в єдину художню цілісність конкретику людської долі і специфічні риси національної ментальності, стали закон і воля, які в контексті твору втілюються в понятті „яса”, винесеному в заголовок роману. З одного боку, прозаїк чітко визначив основні критерії, за якими здійснив характеристику життя козаків – порядок, способи бою, честь і посмертна слава, з іншого боку, опозиційність писаного і неписаного законів фактично розкривається майстром слова як протиставлення скороминущих і залежних від людських слабкостей правил співіснування стосовно надіндивідуальної природної основи буття, з якої глибинно започатковується устрій життєвлаштування січовиків. Ось чому на початку роману символічного значення набуває думка козака Сироватки про світовлаштування, де гармонійно поєднуються мікро- і макровиміри, виражена за допомогою простонародної образності.

Таким чином, Юрій Мушкетик зводить в єдину нерозривну єдність внутрішній закон совісті і незнищенний закон природного життя, одночасно простий і великий, бо людина „свій круг” буття вивершує так само, як і сонце. Подібна художня асоціативність небесного світила й людської особистості базується саме на ідеї служіння іншим.

Кожен із трьох головних образів лицарів-запорожців, виведених у романі „Яса”, як представник генотипу національної свідомості, пов’язаний з різними стихіями: Мокій Сироватка – зі стихією вогню (це і його чати на могилі Сліпій, повній мертвого вогню, і прийняття саможертовної загибелі разом із палаючим знаком-засторогою для козаків); Іван Сірко – зі стихією води ( над Дніпром відбуваються його найпекучіші самовивіряння ); а Лаврін Перехрест своєрідно поєднує в собі всі стихійні начала, однаково вбираючи серцем красу „зелених плавнів та маєво бойових корогов”, бо його образ вирішується автором як потенційна можливість молодості розкрити себе в майбутньому.

Окрема увага приділяється сакральним топосам національного простору, особливо значущими серед яких є степова могила, українська хата, сад, степ, Дніпро, дніпровські пороги. Одним із найважливіших чинників національного простору є степове привілля, що найбільше відповідає сутності козацької вольниці – під відкритим небом серед безмежжя землі й повівів вітру виколихується золота яса, незнищенна і чиста, і водночас степ постає землею, напоєною козачою кров’ю, позначеною похмурими курганами як знаками смерті. Недаремно одні з найважливіших роздумів Сірка в „Ясі” пов’язуються саме зі степом.

Іншим аспектом дуальної наповненості художнього образу степу є рослинна символіка, у якій протилежні начала виводяться Юрієм Мушкетиком через відтворення способів природного життя таволги та дуба. Трава відтворює вічність народного цілого, що відроджується і зносить найстрашніші випробування, якими б смертельно загрозливими вони не були. У художньому цілому мушкетиківського тексту образ дуба суголосний козацькій звитязі.

Велич, краса і могутність землі, яку живлять води Дніпра, є одночасно й причиною спустошливих воєн, що терзають тіло України. У такому контексті священна ріка постає останнім і єдиним джерелом пам’яті й запорукою безперервності життя нації у трагічні часи Руїни, відтворені Юрієм Мушкетиком.

Поруч із потужною символікою таких природних топосів, як степ і Дніпро, у відображенні національного простору надзвичайно важливу роль відіграє образ української хати, що також функціонує на кількох художніх рівнях, постаючи і як головна цінність життя людини, і як збірний образ цілої країни. Козацький курінь, навіть набитий людом, все ж пахне пусткою, а у вдовиній хаті панує непоборний дух життя. Одночасно з безпосереднім баченням української хати як осердя національного світу письменник вводить і символічне наповнення образу, прирівнюваного до державного цілого. Характерне для Юрія Мушкетика звертання до фольклорних мотивів допомагає інтимізувати й додатково посилити трагічну сутність зображення історичних часів Руїни, коли через притчеву форму народної оповіді лаконічно і художньо виразно відтворюються картини внутрішнього розбрату.

У підрозділі 3.2. „Мотив народного обранництва як втілення сутності етносу” простежується авторська позиція в з’ясуванні народного обранництва як втілення сутності етносу, аналізуються особливості характеротворення персоналій української історії. Образ гетьмана, який найбільшою мірою причетний до вияву стосунків козацьких верхів і низів, у художньому світі майстра відходить на другий план, символізуючи то деградацію, спричинену спокусами влади (Мазепа в повісті „Семен Палій” (що зумовлено ідеологічними настановами того часу у трактуванні цього образу); Самойлович у романі „Яса”), то душевні злами, викликані ваганнями й сумнівами у власній спроможності бути лідером (Дорошенко в романі „Яса”), то певне духовне зростання, у якому не можуть співіснувати свобода і сваволя (Виговський у романі „На брата брат”). Повнота народного характеру лідера для Ю.Мушкетика втілюється в постатях кошових отаманів, таких, як Семен Палій та Іван Сірко. Постійний лейтмотив морального сумління народного обранця співвідноситься з ідеєю духовного батьківства та синівства. Поряд із втіленням влади в конкретиці національного та особистісного чинників розглядається ще й специфіка символіки володарювання.

Названий підрозділ містить типологічне зіставлення методу і стилю художньої інтерпретації постаті Богдана Хмельницького в прозі Ю.Мушкетика і П.Загребельного. П.Загребельний у романі „Я, Богдан” творить уявну сповідь славетного лицаря визвольної війни 1848-1854 років, а Ю.Мушкетик у своїх здогадах про Богдана Хмельницького є літописцем. Варіюються різні трактування історичної місії великого гетьмана, порівнюються його вчинки з діяннями інших гетьманів (Мазепа в повісті „Семен Палій”, Самойлович і Дорошенко в романі „Яса”, Виговський у романі „На брата брат”). Відмінність змалювання образів великих особистостей української історії двома письменниками виявилася в тому, що для Ю.Мушкетика характерна фольклорна образність, логіка і структура художнього характеру, а для П.Загребельного – психологічно філігранна сповідальність, де оголеність людської душі постає у всій своїй болючості злетів і падінь. Для художньої манери Ю.Мушкетика експерименти з часо-просторовими формами не характерні, тому що він більше націлений на епічно розлогу оповідь, у якій головний смисл розкривається на глибинних рівнях символіки, закоріненої в образах народної поетики. Тому письменник, звертаючись до історичної тематики, художньо досліджує не стільки образ сильної особистості, що проходить випробування державною владою гетьманства, скільки дошукується через численні сюжетні лінії і взаємодію героїв буттєвих витоків часу „героїв і зрадників”, який приходить на зміну часам визвольних змагань Богдана Хмельницького. Тому постать гетьмана в художньому світі митця відходить на другий план.

Важливим моментом переосмислення справжніх джерел державної сили для художнього світу Ю.Мушкетика стає своєрідне повернення до першопочатків української державності як такої - до Запорозької Січі, для письменника ідеалом морального сумління й відповідальності перед спільнотою бачаться козацькі отамани (першою спробою, яку сам художник вважав багато в чому невдалою, був образ отамана Семена Палія в однойменній повісті, а найбільш повно розкривається образ легендарного січового отамана Івана Сірка в романі „Яса”).

Харизматична наповненість образу Сірка поступово проявляється як за допомогою коротких психологічно значущих деталей, коли він постає в романі через сприйняття побратимів, так і через своєрідне вивірення власного життя Сірковим вихованцем Лавріном, який у найважливіші доленосні моменти бачить перед собою внутрішнім зором лише отамана. Найбільшої повноти і внутрішньої значущості набуває образ Івана Сірка наприкінці роману, коли Ю.Мушкетик вдається до не характерної для нього форми художньої умовності:

Підрозділ 3.3. „Мотив побратимства: родовий і духовний аспекти” присвячено обґрунтуванню мотиву побратимства як визначального для розкриття ідеї роду-народу у творчості Ю.Мушкетика. В аналізі численних варіативних пар художніх персонажів історичної прози майстра (найбільш знаковим у цьому плані є роман „На брата брат”) обстоюється думка про багатоаспектне втілення міфосакральної моделі розбрату у відтворенні часів Руїни. Письменник відкриває глибинні основи національної трагедії часів „героїв і зрадників”, коли максимальне загострення антиномічності вірності-зради перериває природний зв’язок поколінь і духовну спадкоємність, необхідну для повноцінного розвитку нації.

У четвертому розділі „Варіативність у художній інтерпретації Юрія Мушкетика історичного генотипу нації” містить аналіз процесу художнього осягнення специфіки моделювання історичних реалій. Аналізуються авторські концепції хронотопу, художні засоби створення епічності та панорамності зображення, своєрідне поєднання фактографічного матеріалу і пригодницького начала. Ідея становлення особистості розглядається як основний сюжетотворчий чинник художньої структури історичної прози, поєднуючи наскрізний мотив „дитинності” та подорожі як способів самопізнання. Досліджується еволюція художньої думки митця – від однолінійного розгортання оповіді до багатовимірної структури. Окремо приділяється увага проблемі історичної пам’яті (форми побутування і збереження) у творах Ю.Мушкетика.

У підрозділі 4.1. „Трансформація сковородинського типу мандрівного філософа” аналізується такий художній прийом, як „книга в книзі“ в романі „Яса”, що дає можливість твердити про певний тип національної свідомості в образі Дорофія Ружі, який постає як одна з модифікацій людини, котра живе „філософією серця”. Юрій Мушкетик оригінально трансформує сковородинський тип мислителя в нових історичних умовах, унікальний для історії філософської думки європейського світу. Головні елементи вчення Сковороди – дуальність буття, пізнання істини серцем і тільки через безпосереднє спілкування з природою, постійне “спокушання” людини світом – переживаються й осмислюються Дорофієм Ружею, причому на перший план виходить саме особистісне шукання шляхів правди і добра. Письменник не просто художньо трансформує образ філософа з народу, а фактично виводить постать мандрівного філософа як одного з головних носіїв національного генотипу поруч із образом лицаря-звитяжця (Іван Сірко, Сироватка, Лаврін).

Сутнісним моментом у художній природі образу мандрівного філософа, створеного Юрієм Мушкетиком, є внутрішня парадоксальність і навіть антитетичність, закладені в основу духовного еволюціонування героя. На перший погляд, такий принцип характеротворення різниться від притаманної письменникові манери, уже відзначеної дослідниками (Л.Федоровська), психологічно „орнаментувати” глибинну сутність особистості, яка за всіх трансформацій і життєвих форм виявлення залишається незмінною. Форма викладу від першої особи є художнім прийомом увиразнення здійснюваного саме серцем самоусвідомлення, що в Дорофія цілком суголосне сковородинському переконанню.

Сповідальна манера записів мандрівного філософа в романі письменника природно розгортається як усе глибше розуміння великих істин життя, що носить характер болісних шукань, сповнених і сумнівів, і вагань, і суперечностей. Шлях, що проходить Дорофій від фізично слабкого, далекого від життєвих змагань ченця до звитяжця на полі брані серед козацтва, – це не переродження чи набуття непритаманних внутрішньому характеру героя рис, а вивільнення глибинної сутності.

Складні шляхи й численні спокуси, з якими зустрічається на своєму життєвому шляху Дорофій Ружа, у загальному контексті роману „Яса” осмислюються Юрієм Мушкетиком як невід’ємна і найбільш специфічна ознака народного життя, як закономірність вищого порядку, що співвідноситься і в той же час протистоїть будь-яким типам релігії чи закону окремих людських спільнот. Мандрівний філософ уособлює духовний досвід народу, що надає його життю цілеспрямованості. До того ж народне філософствування осмислюється письменником як сутність космічного порядку, в основі якої виявляється не Бог, а космічна упорядкованість незалежних елементів, де панує гармонія природних ритмів і взаємозв’язків.

Результати аналізу галереї жіночих образів, створених письменником, представлені у підрозділі 4.2. „Художня своєрідність осмислення ролі жіночого начала”. Тут подано теоретичне обґрунтування вказаної проблеми в сучасному літературознавстві. Виокремлено розгляд створення Юрієм Мушкетиком ідеальних типів дружини, нареченої, простежено художнє розкриття національної специфіки вдовиної долі, символічно співвіднесеної з долею України. Звернено увагу на шевченківські ремінісценції в художньому осмисленні жіночого начала, розглядається характер інтерпретації явища відьомства в українському селі. Серед створених Юрієм Мушкетиком жіночих образів, вирізняється образ дружини Семена Палія Федосії, у якому закладено багатогранність сильної і глибокої натури української жінки, здатної до ведення переговорів та скликання козацької наради за відсутності чоловіка, і до урочистої зустрічі посольства. „Вояка-баба” однаково сильна в жіночій відданості, материнській любові та соратництві з чоловіком у відповідальні хвилини, коли жіноче начало поступається чоловічій суворості і витривалості.

Одним із найяскравіших жіночих образів є Мальва з роману „Погоня”. Створюючи цей образ, письменник також наділяє її ознаками відьомства. Але це відьомство принципово відмінне від традиційного. Мальва в Ю.Мушкетика недаремно має своєю парою справжню квітнучу рослину, бо, хоча вона й постає перед Білокобилкою після порятунку в усій своїй чаклунській, відьомській вроді, але насправді в ній цвіте насамперед краса чистої душі.

У цьому жіночому образі специфічно трансформуються й ті функціії культуртрегерства, що притаманні Чужій Молодиці, а саме: здійснення певної обрядовості, танки, жарти і все, що викликає веселощі. В образі дівчини відгомін понівечених доль багатьох дівчат, але її образ не втрачає життєвої наповненості, він збагачений національними рисами, притаманними українській жінці, яку не зміг знищити узвичаєний побут сільського життя.

Після знайомства з Мальвою до головного героя роману „Погоня” не через споглядання, а через найсокровенніше глибинне відчуття серця приходить розуміння двох інших складових власної душі Та найбільшою святинею в цьому жіночому ряду виявляється образ України.

У підрозділі 4.3. „Характерництво як національний феномен” досліджується специфічно українська ознака козацького образу, що окремими деталями входить у художнє тло історичних творів Ю. Мушкетика, а в романі „Погоня” постає основним сюжетотворчим чинником. Представлене як загадка в „мерехтливій” оповідній структурі химерного роману, характерництво відтворюється письменником на межі реального й легендарно-міфічного. Окремо аналізуються форми художнього творення образів представників інфернального начала, безпосередньо пов’язаних з національною трагедією народу й країни. В осмисленні особливостей національного самоусвідомлення найбільш вагомі функції, безумовно, належать типу характерника. Останній постає не стільки як різновид психологічної сутності людини, скільки як усталений і сформований духовний світ особистості, що не підлягав впливам з боку середовища людей, а навпаки, поставав як самодостатній феномен, утворений специфічним побутуванням козацтва. У Ю.Мушкетика внутрішня наповненість образу козака-характерника Білокобилки досить амбівалентна. Семен весь час прагне перейти до самостійного вивершення свого життєвого кола, відверто зізнається, що хотів би подбати про себе, і в той же час усі несправедливості, усе горе людей входять у його серце.

У підрозділі робиться типологічне зіставлення мушкетиківського козака-характерника, котрий постає як людина, максимально наповнена дарами життя, серед яких особливо виділяється любов, яку ніколи не відчути без ненависті, та козака-характерника з роману О.Ільченка „Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця”, що цілком витриманий у контексті характеристик, визначених Д.Яворницьким. Образ Білокобилки багато в чому співзвучний філософській іпостасі мандрівного філософа Дорофія Ружі. Вважаємо, що можна говорити про смислову суголосність розгортання життєвого шляху Дорофія Ружі та Семена Білокобилки, тобто за всієї різниці самореалізації у світі мандрівного філософа та характерника єдиним визначальним чинником остаточного самоствердження стає цілковите сприйняття серцем абсолютної любові до України.

Висновки систематизують та узагальнюють найважливіші результати дослідження теми „Художнє осмислення проблеми національної самосвідомості в історичній прозі Юрія Мушкетика”. Головними чинниками формування української національної самосвідомості названо мову, національний характер та національну ідею, котрі спричинили сталий інтерес українських романістів другої половини ХХ століття до історичної тематики.

Ю.Мушкетик, звернувшись у своїй творчості до української минувшини, торкнувся багатьох проблем, та найголовнішою, на нашу думку, є проблема національної самосвідомості, художнє осмислення якої здійснено письменником через змалювання соціального розбрату, старшинських міжусобиць та неспроможності національних сил до об’єднання.

Визначивши наукову концепцію дослідження в межах з’ясування сутності означеної проблеми, а саме авторської самобутності художнього осмислення Ю.Мушкетиком національної самосвідомості, ми дійшли висновку, що у творчому доробку автора можна виділити своєрідний „козацький епос”, котрий постає як модель національного світу. Письменникові вдалося художньо осмислити історію виникнення і побутування козацтва, поєднати героїку та мотив великого спокутування гетьманів перед своїм народом і подати це через змалювання доль січовиків. Окрема увага зосереджена на розгляді сакральних топосів національного простору (степова могила, українська хата, степ, Дніпро).

Дослідження проблеми народного обранництва як втілення сутності етносу дало змогу виявити, що постать гетьмана в художньому світі митця відходить на другий план, а на першому опиняються прості козаки або національно свідома старшина. Визначальним для розкриття ідеї роду-народу є мотив побратимства. Для вирішення проблеми національної самосвідомості Ю.Мушкетик художньо розкриває стосунки між старшиною та простим козацтвом („На брата брат”, „Гетьманський скарб”), осмислює такі народні поняття, як честь, гідність, залучаючи традиційні фольклорні образи („Яса”, „Погоня”).

Розкриттю проблеми національної самосвідомості сприяє дослідження сповідальної манери записів мандрівного філософа сковородинського типу („Яса”), ролі української жінки-вдови, символічно співвіднесеної з долею України („Яса”, „Погоня”), та образу козака-характерника як самодостатнього феномена, утвореного побутуванням козацтва („Погоня”).

Цілісний системний аналіз історичних творів Ю.Мушкетика засвідчив, що національна самосвідомість його героїв виявляється через вираження їх приналежності до свого народу, нації та почуття відповідальності за долю України, українців як національно гнобленого народу, у якого національна ідея з’являється як форма протесту, що формує почуття національної самосвідомості. Митець зумів специфічно поєднати героїчне з трагічним, відтворивши устрій козацької вольниці та народні уявлення про роль лідера, виявивши свою власну концепцію у з’ясуванні народного обранництва, розкритті ідеї роду-народу, поданої через мотив побратимства, відкривши нові істини побутування ідеї державотворення, використавши сповідальну манеру записів мандрівного філософа, а також показавши характерництво як національний феномен. Саме в цьому й проявилася творча індивідуальність письменника. Остаточної істини ще немає, але художнє пізнання давно минулих подій триває в різних ідеологічних обставинах, а історичні романи Юрія .Мушкетика ще відіграють свою важливу роль у його осмисленні.

Основні положення дослідження викладені в таких публікаціях автора:

1. Ромас Л.М. Засоби характеротворення національного героя в історичній повісті Юрія Мушкетика „Семен Палій” // Таїни художнього тексту (до проблеми поетики тексту): Зб. наук.праць. – Д.: РВВ ДНУ, 2006. – Вип. 5. – С. 167-172.

2. Ромас Л.М. Типологія образів гетьмана в історичній прозі Ю.Мушкетика та П.Загребельного // Актуальні проблеми літературознавства. – Д.: Навч. книга, 2005. – Т.16. – С. 115-121.

3. Ромас Л.М. Образ мандрівного філософа в романі Юрія Мушкетика „Яса” // Література. Фольклор. Проблеми поетики. – К: Твім інтер, 2004. – Вип. 17. – С.108-113.

4. Ромас Л.М. Побратимство як визначальний мотив зображення українського козацтва в історичній прозі Ю.Мушкетика // Актуальні проблеми літературознавства. – Д.: Навч. книга, 2002. – Т.14. – С. 27-33.

Додаткові публікації:

1. Ромас Л.М. Своєрідність композиції повістей Ю.Мушкетика „Жовтий цвіт кульбаби” та „Літній лебідь на зимовому березі” в аспекті літературно-естетичних традицій шістдесятництва // Шістдесятництво як літературне явище. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Д.: Навч. книга, 2000. – С.58-59.

2. Ромас Л.М. Особливості художнього розкриття образу Овідія в романі О.Гончара „Берег любові” та повісті Ю.Мушкетика „Літній лебідь на зимовому березі” // Олесь Гончар і шістдесятництво. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Д.: Навч. книга, 1998. – С.26-30.

АНОТАЦІЯ

Ромас Л.М. Художнє осмислення національної самосвідомості в історичній прозі Юрія Мушкетика. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2006.

Дисертація є системним дослідженням особливостей художнього осмислення національної самосвідомості в історичній прозі Юрія Мушкетика. У роботі визначаються головні чинники формування національної української самосвідомості, простежується еволюція національної самосвідомості в українській філософії й літературі та її вияви в історичній прозі Ю.Мушкетика.

У дослідженні розглянуто проблему міфологізації козаччини, відродження національної самосвідомості через зображення спільності і структури Запорозької Січі. Історія козацької звитяги, художньо осмислювана Юрієм Мушкетиком, надала майстрові слова можливість відкрити для сучасників маловідомі сторінки історії та показати значне епічне тло формування національної самосвідомості. Головними в „козацькому епосі” письменника визначено мотив народного обранництва та мотив побратимства.

Проаналізовано варіативність в художній інтерпретації Ю.Мушкетика історичного генотипу нації. Особливу увагу приділено трансформації сковородинського типу мандрівного філософа, своєрідності соціальної моделі жіночого начала та характерництву як національному феномену.

Ключові слова: національна самосвідомість, національний характер, національна ідея, історична пам’ять, козацький епос, варіативність, топос, мотив побратимства, жіноче начало, козак-характерник.

АННОТАЦИЯ

Ромас Л.Н. Художественное осмысление национального самосознания в исторической прозе Юрия Мушкетика. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – украинская литература. – Днепропетровский национальный университет. – Днепропетровск, 2006.

Диссертация является системным исследованием, посвященным художественному осмыслению национального самосознания в исторической прозе Юрия Мушкетика.

Первая глава „Национальное самосознание: историософский аспект” посвящена рассмотрению вопроса содержания и структуры национального самосознания и главных предпосылок его формирования и развития, а так же эволюции национальной идеи в украинской литературе. Эта часть работы основана главным образом на ключевых моментах исследований, посвященных национальному самосознанию в философии, литературе и публицистике украинских и зарубежных ученых (В.Баронова, О.Бороноева, Ю.Бромвлея, В.Винниченко, И.Вироста, Ю.Вильчинского, М.Гримич, М.Джандильдина, И.Дзюбы, М.Драгоманова, П.Кулиша, И.Лисняка-Рудницкого, И.Нечуя-Левицкого, И.Франко, М.Шлемкевича и др.). Теории вопроса в украинском литературоведении уделялось очень мало внимания. Его изучение остается актуальным и на сегодняшний день, когда строится украинское государство.

Во второй главе „Историческая проза Ю.Мушкетика в критических и научных исследованиях. Проблема национального самосознания в публицистике писателя” рассматриваются литературно-критические работы, посвященные творчеству Ю.Мушкетика вообще, отдельно выделен вопрос о состоянии изучения его исторической прозы, отмечается, что она сконцентрировала в себе характерные особенности развития исторического романа и многовековой истории Украины. Социальный раздор, разрушительные действия денационализированных элементов среди разных слоев населения, старшинские междоусобицы, эгоистическое стремление каждого из национальных лидеров стать гетьманом, их изнурительная борьба за власть, невозможность национальных сил консолидироваться – вот главные события, которые способствовали формированию национального самосознания украинского народа, и главные проблемы, которые затрагивает Юрий Мушкетик на страницах своих художественных произведений и публицистических выступлений.

Третья глава „Модель национального мира в „казацком эпосе” Юрия Мушкетика” вмещает анализ процесса художественного постижения писателем проблемы национального самосознания через осмысление деятельности Запорожской Сечи и ее роли в строении украинского государства.

Рассматривается проблема мифологизации казачества, возрождения национального самосознания именно через изображение общности и структуры Запорожской Сечи. История казацкого героизма, художественно осмысленная Юрием Мушкетиком, дала возможность мастеру слова открыть для современников малоизвестные страницы истории и показать значительный эпический фон формирования национального самосознания. Главными мотивами в „казацком эпосе” писателя являются мотив народного избранничества и мотив побратимства.

В четвертой главе „Вариативность в художественной интерпретации Юрия Мушкетика исторического генотипа нации” акцентируется внимание на специфике моделирования исторических реалий. Анализируются авторские концепции хронотопа, художественные средства образования эпичности и панорамности, сочетание фактографического и приключенческого начала. Идея формирования личности рассматривается как главный сюжетообразовательный фактор художественной структуры исторической прозы. Исследуется эволюция мысли писателя. Отдельное внимание уделено проблеме исторической памяти, трансформации сковородинского типа путешествующего философа, своеобразия социальной модели женского начала и характерництва как национального феномена в произведениях одного из популярнейших украинских писателей Ю.Мушкетика.

Ключевые слова: национальное самосознание, национальный характер, национальная идея, историческая память, казацкий эпос, вариативность, топос, мотив побратимства, женское начало, казак-характерник.

SAMMARY

Romas L.N. Artistik Interpretation of National Selfacknowledgement in Yuri Mushketick Historical Prose. – Manuscript.

Dissertation to compete for the first higher degree of Kandidat of Philological Sciencer. Speciality 10.01.01 – Ukrainian Literature. – Dnipropetrovsk National University. – Dnipropetrovsk, 2006.

The present dissertation is the first system investigation, devoted to the examination