Донецький національний університет

Романцов Володимир Миколайович

УДК 930 (477) „18+19”+ 94(477) „16”

Становлення Гетьманщини в українській історіографії

(40-ві роки ХІХ - початок ХХ ст.)

Спеціальність 07.00.06 – Історіографія, джерелознавство
та спеціальні історичні дисципліни

Автореферат

дисертації на здобуття

наукового ступеня доктора історичних наук

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історіографії, джерелознавства, археології та методики викладання історії Донецького національного університету Міністерства освіти і науки України

Науковий консультант: доктор історичних наук, професор

Пірко Василь Олексійович,

завідувач кафедри історіографії,

джерелознавства, археології та методики викладання історії
Донецького національного університету

Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України, заслужений діяч науки і
техніки України

РЕЄНТ Олександр Петрович,

заступник директора з наукової роботи

Інституту історії України НАН України

доктор історичних наук, професор

Мицик Юрій Андрійович, професор кафедри історії
Національного університету Києво-Могилянська академія

доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна, професор кафедри історії та
політичної теорії Національного гірничого університету (м.Дніпропетровськ)

Провідна установа: Інститут української археографії та

джерелознавства ім. М.Грушевського НАН України

Захист відбудеться “28” квітня 2006 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ навчальний корпус, ауд. 32.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці ДонНУ (83055 м.Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано “        ” березня_2006 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Крапівін О.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Визначне місце у вітчизняній історії подій Національно-визвольної війни, процесів становлення козацької держави обумовлює науковий інтерес до дослідження цих проблем, визначає актуальність їх історіографічних студій. Ця доба, на думку провідних сучасних істориків, була кульмінацією української національної революції. У час Національно-визвольної війни розгорілася боротьба за національне та соціальне визволення українського народу, а устрій Війська Запорозького став основою утворення козацької держави. Довкола висвітлення цих явищ в історичній літературі розгорталися гострі дискусії.

За умов, коли сучасна Українська держава переживає складний процес свого становлення, важливе значення має дослідження історичних витоків нашої державності, оскільки це демонструє наступність в історії державотворення в Україні, закладає теоретичну основу ідей її національно-державного відродження. Це підкреслює необхідність осмислення історичного досвіду козацької державності середини ХVІІ ст.

У висвітленні процесів державотворення доби Національно-визвольної війни необхідно відзначити вагомі здобутки, досягнуті багатьма поколіннями вчених, проте залишається також багато проблем, які чекають свого вирішення. У наш час розгортається наукова полеміка про причини, характер та періодизацію суспільно-політичної боротьби, яка відбувалася в Україні у середині – другій половині ХVІІ ст., щодо державного статусу Гетьманщини, формування її політичного устрою, внутрішньої та зовнішньої політики, ролі тих чи інших гетьманів у складному державотворчому процесі. Постала також потреба перегляду деяких застарілих тверджень, які призвели до певної примітивізації уявлень про суть козацької держави середини ХVІІ ст.

Дослідження української історіографії становлення Гетьманщини у наш час є актуальною науковою проблемою також у зв’язку з тими складними процесами, які відбуваються у вітчизняній історичній науці. Висвітлення обраної теми дозволяє краще зрозуміти певні закономірності історіографічного процесу в Україні.

Становлення козацької держави було провідною темою вітчизняної історичної науки 40-х років ХІХ – початку ХХ ст. На прикладі української історіографії Гетьманщини ми можемо простежити формування наукових концепцій, напрямків історичних досліджень, закономірності історіографічного процесу в умовах національного відродження, методологію історичних студій, глибше вивчити наукову спадщину класиків історичної думки Д.Бантиш-Каменського, М.Маркевича, М.Максимовича, М.Костомарова, П.Куліша, В.Антоновича, О.Лазаревського, О.Левицького, Д.Яворницького, О.Єфименко, М.Грушевсько-го, В.Герасимчука, С.Томашівського, М.Слабченка, В.Липинського та ін., проаналізувати досвід їхньої творчої лабораторії. Це допоможе краще пізнати ту наукову основу, на якій розвивалася українська історіографія у ХХ ст., з’ясу-вати її здобутки і проблеми, які потребують свого вирішення, подолати дефіцит ідей, творчо підходити до дослідження історії. Вказані чинники обумовлюють актуальність історіографічного висвітлення проблем виникнення Гетьманщини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дане дослідження виконане відповідно до наукової програми Донецького національного університету “Актуальні проблеми історії України” (номер державної реєстрації – Г – 05/18. № 0105 U 00466).

Об’єктом дослідження є наукова та публіцистична історична література, яка становить історіографічні джерела щодо висвітлення питань становлення козацької держави.

Предметом дослідження є аналіз тенденцій, напрямків, які визначилися у розвитку української історіографії становлення козацької держави у 40-і роки ХІХ – на початку ХХ ст., аналіз історіографічних закономірностей, методологічних впливів, які виявилися при висвітленні проблем державотворення в Гетьманщині в працях українських істориків.

Метою роботи є історіографічний аналіз праць українських істориків 40–х років ХІХ – початку ХХ ст. щодо становлення козацької держави у часи Національно-визвольної війни середини XVII ст. У зв’язку з цим постають наступні дослідницькі завдання: –

з’ясувати наукову та суспільно-політичну мотивацію вивчення історії Гетьманщини, питання щодо джерельної бази та науково-організаційних засад дослідження даної теми;–

проаналізувати процеси розвитку вітчизняної історичної думки, історіографічні напрямки, які сформувалися при висвітленні проблем становлення козацької держави, вплив європейської історіософії на дослідницьку діяльність провідних українських вчених у цій проблематиці; –

розглянути історичні погляди вчених щодо висвітлення передумов утворення козацької держави;–

провести історіографічний аналіз процесів державотворення в козацькій Україні в різні періоди Національно-визвольної війни, розглянути ставлення українських істориків до соціальних, політичних та правових чинників становлення Гетьманщини, до діяльності її перших керівників Б.Хмельницького та І.Виговського;–

з’ясувати внесок дослідників доби національного відродження в історіографію проблем становлення Гетьманщини, їх вплив на історичні студії ХХ ст.

Хронологічні межі праці розглядаються в двох аспектах: історичному та історіографічному. Історичний вимір датування пов’язаний з тим, що у дисертації розглядаються процеси становлення козацької держави у добу Національно-визвольної війни. Доцільно розглядати хронологічні межі висвітлюваних подій, орієнтуючись не на дати правління гетьманів, які часто міняли спрямованість своєї політики, а на більш об’єктивні, універсальні, сталі критерії, які визначали угоди Війська Запорозького з Річчю Посполитою та Московською державою. Гадяцький трактат 1658 р. був певною умовною межею у процесі державотворення в Україні.

Періодизація розвитку української історіографії тісно пов’язана з національним відродженням ХІХ-ХХ ст. Через це історіографічний вимір хронологічних рамок даного дослідження узгоджується з періодизацією національного руху, важливим періодом якого був час від 40-х років ХІХ до початку ХХ ст.

Територіальні межі даного дослідження мають також два виміри. З одного боку, вони охоплюють українські землі, на яких формувалася Гетьманщина в добу Національно–визвольної війни, та сусідні країни, з якими Військо Запорозьке підтримувало тісні відносини. З іншого боку, треба мати на увазі, що історичні дослідження українських істориків щодо проблем виникнення Гетьманщини здійснювалися у зазначений час у Наддніпрянській та Західній Україні, у наукових центрах Російської імперії та Австро-Угорської монархії.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у тому, що у ній зроблена одна з перших спроб комплексного історіографічного дослідження проблем становлення Гетьманщини доби Національно-визвольної війни;–

у дисертації доведено, що протягом 40-х рр. ХІХ – початку ХХ ст. в українській історіографії закономірно посіли чільне місце питання історії козацтва, Національно-визвольної війни, утворення Гетьманщини;–

дослідження показало, що українська історіографія становлення Гетьманщини розвивалася, сприймаючи вплив провідних напрямків європейської історіософії (романтизму, позитивізму, неоромантизму), пов’язуючи їх з особ-ливостями українського національного відродження (народницького, народно-державницького та державницького напрямків історичної думки в Україні); –

поряд з виданими у наш час працями українських істориків до історіографічного аналізу проблем становлення козацької держави автором було вперше залучено ряд маловідомих публікацій у періодичних виданнях творів М.Максимовича, М.Драгоманова, В.Доманицького; –

розглянуто питання щодо органічного поєднання археографічної, науково-організаційної та історіографічної діяльності українських істориків, які досліджували проблеми історії Гетьманщини;–

вперше комплексно висвітлювалися історіографічні аспекти формування передумов виникнення козацької держави та основних етапів її становлення, хронологічними межами яких доцільно розглядати не роки правління гетьманів, а дати укладення політико-правових угод, які визначали державний статус та устрій Гетьманщини;–

вперше вжито поняття „самоутвердження козацької держави” для означення процесів державотворення, які відбувалися в Україні у перший період Національно–визвольної війни;–

зроблено висновок про доцільність використання у наукових дослідженнях терміна “Руїна”, а також щодо суті та хронологічних меж цього явища.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони дають можливість з’ясувати, на якій історіографічній базі розвиваються сучасні дослідження історії козацької держави, дозволяють підійти до розв’язання ряду складних дискусійних історичних та історіографічних питань, визначити напрямки здійснення подальших студій.

Дослідження обраної теми сприяє тому, що отримані наукові результати активно впроваджуються у навчальний процес на історичному факультеті МДГУ при викладанні загальних курсів “Історія України”, “Історіографія”, спецкурсу “Проблеми cтановлення Гетьманщини в українській історіографії 40-х рр. ХІХ – початку ХХ ст.”

Проведене дослідження дає можливість використовувати його матеріали для популяризації питань розвитку української історичної науки, діяльності визначних українських істориків, Національно–визвольної війни та Гетьманщини у засобах масової інформації, у науково-педагогічній роботі з учнями загальноосвітніх навчальних закладів та студентів ВНЗ.

Апробація результатів дисертації. Результати, отримані в ході написання дисертації, було апробовано на понад 20 наукових конференціях, які проводилися у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Донецькому національному університеті, Луганському Східноукраїнському національному університеті ім. В.Даля, Запорізькому державному університеті, Кам’янець-По-дільському державному університеті, Черкаському державному університеті, Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті, Маріупольському державному гуманітарному університеті, Національній бібліотеці України ім. В.Вернадського, у тому числі, на Міжнародній науковій конференції “Українська історіографія на рубежі століть” (Кам’янець-Подільський, 25-26 жовтня 2001 р.), на Міжнародній науковій конференції “Історична наука: проблеми розвитку” (Луганськ, 17-18 травня 2002 р.), в роботі Другого міжнародного наукового конгресу українських істориків “Українська історична наука на сучасному етапі розвитку” (Кам’янець-Подільський, 17-18 вересня 2003 р.), VІ Міжнародного конгресу україністів (Донецьк, 28 червня-1липня 2005 р.).

Публікації. Основні положення дисертаці викладені в монографії “Становлення козацької держави у добу Національно-визвольної війни (проблема в українській історіографії 40-років ХІХ – початку ХХ ст.)”, (Донецьк, 2005), в колективній монографії “Історичні постаті України: проблеми і пошуки” (Луганськ, 2003) та в понад 35 статтях, з яких 20 фахових, опублікованих у вітчизняних та зарубіжному виданнях.

Структура дисертаціїї обумовлена змістом досліджуваної проблеми, предметом та методами дослідження. Робота складається з вступу, шести розділів та висновків, списку джерел та літератури (1261 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 588 сторінок, з них основного тексту – 357 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт та предмет дослідження, його мету та завдання, хронологічні та географічні межі наукового пошуку, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, показано апробацію результатів.

Перший розділ “Історіографія, джерела та методологія дослідження” містить три підрозділи, в яких висвітлюються відповідні аспекти дисертаційної роботи.

У першому підрозділі “Стан наукової розробки проблеми” подається аналіз історіографічних праць, у яких висвітлюються проблеми становлення Гетьманщини, показано, що вони постійно перебували у полі зору вітчизняних вчених. Протягом тривалого періоду, з середини ХІХ ст. до нашого часу, склалася велика за обсягом література, присвячена цій темі.

У ХІХ ст. історіографічні оцінки досліджень про Гетьманщину висловлювали М.Костомаров, М.Максимович, П.Куліш, В.Антонович, М.Драгоманов, О.Лазаревський Навколо цих питань велися гострі наукові дискусії. На середину 90-х рр. ХІХ ст. в Україні нагромадився значний історіографічний матеріал, певний досвід історіографічних узагальнень, а також з’явилась потреба у написанні наукових праць, які б, до певної міри, систематизували процес розвитку історичної думки, пов’язаний з дослідженням вітчизняної історії.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. з історіографічними дослідженнями питань становлення Гетьманщини виступили О.Лазаревський, М.Василенко, Д.Багалій, М.Грушевський, О.Грушевський, С.Томашівський, І.Крип’якевич, М.Слабченко, В.Біднов. Вони опублікували ряд цікавих історіографічних розвідок, рецензій, присвячених науковій діяльності українських істориків ХІХ ст. і, в той же час, здійснили перші узагальнюючі історіографічні студії.

У двадцяті роки ХХ ст. українська історіографія набула дійсно наукового характеру і посіла надзвичайно важливе місце в формуванні історичної думки в Україні. Історіографічні дослідження стали більш узагальнюючими, систематизованими, аналітичними, більше торкалися конкретних проблем висвітлення Національно-визвольної війни та становлення Гетьманщини. У Наддніпрянській Україні виділилися своїми історіографічними дослідженнями Д.Багалій, М.Грушевський, О.Гермайзе. Цікавими історіографічними працями відзначилися в 20-і роки українські галицькі історики І.Кревецький, І.Крип’якевич, М.Кордуба, В.Герасимчук. На початку 30-х років у Львівському університеті ім. Яна ІІ Казимира були захищені докторські дисертації Б.Мурія, С.Черевка, М.Добровольської з питань становлення Гетьманщини.

Серед українських істориків-емігрантів панувала державницька концепція. Це позначилося також на їхніх історіографічних студіях. Вони піддавали критиці погляди вчених народницького напрямку, даючи схвальну оцінку працям В.Липинського та С.Томашівського. У цьому контексті становлять науковий інтерес дослідження Д.Дорошенка, Р.Лащенка, Б.Крупницького, С.Наріжного.

З 30-х до початку 50-х років ХХ ст., за умов утвердження сталінського тоталітарного режиму, в Україні різко погіршилися можливості розвитку історичних досліджень. Ті епізодичні публікації, які з’являлися на царині історіографії, були занадто ідеологізовані. Більшість українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. у той час розглядалася як носії ідей українського буржуазного націоналізму, через що ставлення до них було відверто негативне. Особливо гостро піддавались ідеологічним нападам історичні погляди В.Липинського, М.Грушевського, Р.Лащенка, С.Шелухіна та інших, перш за все у зв’язку з висвітленням ними питань історії державотворення в Україні у середині XVII ст.

Значний ідеологічний вплив на історіографічні оцінки досліджень Національно–визвольної війни мали „Тези про 300 – річчя возз’єднання України з Росією (1654-1954)”. В УРСР історіографічні дослідження відновилися лише з другої половини 50-х років за умов деякої політичної лібералізації, яка настала після ХХ з’їзду КПРС. До української історіографії становлення Гетьманщини, певною мірою, зверталися Л.Коваленко, М.Марченко, Л.Полухін, В.Сарбей. Деякі аспекти Визвольної війни розглядалися з точки зору історіографії в узагальнюючих працях та навчальних посібниках М.Марченка, В.Астахова, Л.Коваленка, історіографічному томі багатотомного видання Історії УРСР. Українські вчені у 60-80-і роки ХХ ст. з позицій партійної ідеології досліджували історичні погляди О.Лазаревського, О. Єфименко, М.Максимовича, але питаня історіографії Гетьманщини не розглядали.

Надзвичайно суперечливим було ставлення радянської історіографії до провідного дослідника Гетьманщини М.Костомарова. З одного боку, його незмінно зараховували до табору буржуазних націоналістів, а, з іншого, йому най-більше приділяли увагу дослідники. Провідним українським костомаровознавцем є Ю.Пінчук. Загалом, радянська історіографія через ідеологічну упередженість не ставила завдання історіографічного дослідження проблем становлення Гетьманщини. Ці питання або замовчувалися, або висвітлювалися однобоко.

Важливу роль у студіях української історіографії виникнення Гетьманщини відігравали вчені-емігранти І.Лисяк-Рудницький, Б.Крупницький, О.Оглоб-лин, С.Іваницький, Н.Полонська-Василенко, Л.Винар, І.Витанович та інші.

Після проголошення незалежності України на початку 90-х рр. ХХ ст. у вітчизняних історіографічних дослідженнях становлення козацької держави стався кардинальний поворот. Були відкинуті ідеологічні штампи та обмеження радянського часу. Активізувався пошук концепції висвітлення історії Гетьманщини, подій Національно–визвольної війни середини ХVII ст., державної діяльності гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського та інших. Грунтовно досліджують історію та історіографію Української національної революції ХVІІ ст. сучасні вчені В.Смолій та В.Степанков. Їхні монографії та наукові статті охоплюють надзвичайно широке коло питань, пов’язаних з вивченням процесів державотворення в Україні в добу формування козацької держави

Провідним сучасним джерелознавцем козацької держави є Ю.Мицик. Його докторська дисертація, а також чисельні публікації є вагомим внеском до дослідження проблем Національно-визвольної війни, історії та історіографії Геть-манщини. В працях Г.Швидько висвітлюються деякі питання історіографії Гетьманщини, джерелознавчі аспекти історії українських міст тієї доби, розглядається наукова діяльність одного з визначних знавців історії запорозьких козаків Д.Яворницького.

Протягом останніх років значно розширився спектр теоретичних історіографічних досліджень українських вчених, які так чи інакше пов’язані з темою пропонованої праці. Великий науковий інтерес становлять узагальнюючі праці провідних сучасних історіографів, які характеризують проблеми розвитку вітчизняної історичної думки у ХІХ – на початку ХХ ст., сучасний стан історичної науки в Україні. Чільне місце тут посідають наукові студії О.Реєнта, в яких автор аналізує різні аспекти розвитку української історіографії в період боротьби за відродження української державності та сучасні методологічні проблеми історичних досліджень.

Велику наукову вартість мають студії харківського історіографа В.Кравченка, який у своїх публікаціях та у докторській дисертації грунтовно висвітлював проблеми розвитку української історичної науки у другій половині XVIII – середині ХІХ ст. С.Стельмах розглянув теоретичні проблеми вітчизняної історіографії ХХ ст., впливи європейської історіософії на історичні погляди українських вчених ХІХ ст. Важливе місце в сучасній історіографічній літературі посідають праці В.Потульницького. Теоретичні аспекти розвитку української історичної думки наприкінці ХІХ – у першій третині ХХ ст. у зв’язку з проблемами націотворення в Україні з’ясовує В.Масненко. Деякі питання історіографії Гетьманщини розглядав В.Цибульський. Науковий інтерес становлять історіографічні дослідження С.Ляха з історії козацтва, Національно-визвольної війни, наукової діяльності деяких українських істориків

Особливий інтерес становлять сучасні спеціальні історіографічні студії щодо актуальних проблем державотворення у козацькій Україні у добу Національно-визвольної війни. В.Матях проаналізувала проблеми українського державотворення у XVII-XVIII ст. через призму історичних поглядів вітчизняних вчених другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Науковий інтерес становить історіографічний аналіз народницького та державницького напрямків української історіографії. В.Матях розглянула також історіографічні аспекти розвитку українсько-російських відносин другої половини XVII-XVIII ст.

Питання формування української державності в середині XVII ст. з історіографічної точки зору характеризує А.Коцур. Я.Федорук, досліджуючи політичні погляди та діяльність гетьмана Богдана Хмельницького, використав цікавий історіографічний матеріал, але розглядав його не зовсім відповідно до запропонованої теми і трактував дещо однобоко. Автор поставив під сумнів цілком прийнятний умовний поділ української історіографії на народницький та державницький напрямки, не зовсім точно характеризував М.Костомарова як історика з промосковськими поглядами.

Серед історіографічних праць українських вчених, присвячених питанням становлення козацької держави, слід відзначити дисертаційні дослідження І.Поліщук та В.Василенка. Перше з них висвітлювало історіографічні аспекти формування Української держави в роки Національно-визвольної війни. Авторка звернула увагу на історичні погляди українських істориків народницького та державницького напрямків. Висвітлюючи проблеми державотворення в козацькій Україні, дослідниця в надто загальному вигляді розглянула історіографічні аспекти формування територіальної організації держави, публічності її влади, політико-правовий статус.

У праці В.Василенка розглянуто українську та російську історіографію Переяславської угоди 1654 р. Певний науковий інтерес становить обґрунтування автором історіографічних періодів, які здобули висвітлення у дисертації, хоча вони потребують уточнення. Дослідник показав відмінність, яка виявилася в російській та українській історіографії щодо розглянутих проблем.

Великий науковий інтерес становлять спеціальні праці сучасних дослідників, присвячені історіографічним студіям щодо діяльності гетьмана Богдана Хмельницького. Ю.Пінчук розглядає це питання з точки зору його висвітлення у працях М.Костомарова. Л.Мельник аналізує погляди М.Максимовича та В.Антоновича щодо провідника українського народу у Визвольній війні, а також порівнює оцінки М.Грушевського та В.Липинського щодо питань історії козацької держави. В.Сарбей з’ясував історіографічний аспект діяльності великого гетьмана на основі праць О.Левицького. У статті М.Кучинського розглянуто публікації журналу „Киевская старина”, присвячені діяльності гетьмана Богдана Хмельницького. Дослідження М.Кучинського носить переважно інформативний характер.

Певний інтерес до питань висвітлення історії Гетьманщини в українській історіографії виявляли російські історики В.Бердинських, Б.Литвак, О.Шапіро, Т.Яковлєва, В.Янін. Питання української історіографії козацької держави знайшли відображення також у працях польських, канадських та американських істориків М.Сівіцького Я.Качмарчика, А.Кравчика, Й.Полчвартека, Г.Гмітерека, І.Матерінського, Ф.Сисина, Дж. Басараба, Т.М.Прімака.

Таким чином, українська історіографія становлення Гетьманщини постійно перебувала в полі зору українських вчених. До неї виявляли інтерес також деякі зарубіжні дослідники. Навколо цих питань розгорталися гострі наукові дискусії, які часто ставали об’єктом ідеологічної боротьби. Але до нашого часу немає узагальнюючої праці, в якій би комплексно розглядалася дана проблема. Багато аспектів, що стосуються аналізу історичних поглядів вчених щодо питань утворення козацької держави, залишаються нез’ясованими. Все це обумовлює необхідність дослідження обраної теми.

У другому підрозділі “Джерельна база висвітлення теми” здійснено аналіз джерел, використаних у даному дослідженні.

Дослідження української історіографії становлення Гетьманщини спирається на відповідну джерельну базу, яка дозволяє проаналізувати наукові концепції істориків, різні аспекти процесів державотворення в Україні доби Національно-визвольної війни. Носіями історіографічного матеріалу виступають різні за характером та жанрами праці вчених, в яких висвітлювалася діяльність гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Виговського, військові та політичні події того часу, характеризувалися угоди, що їх укладало Військо Запорозьке з Річчю Посполитою та Московською державою. Розглядаючи джерельну базу даного історіографічного дослідження, необхідно класифікувати праці вчених. При цьому доцільно виділити такі групи історіографічних джерел: 1) наукові та науково-популярні узагальнюючі праці з історії України, написані українськими істориками 40-х років ХІХ – початку ХХ ст.; 2) спеціальні монографічні дослідження; 3) наукові статті та розвідки; 4) довідкові видання та навчальна література; 5) критико-бібліографічні праці; 6) політична та історична публіцистика.

Використані в дисертації в якості історіографічих джерел наукові дослід-ження Д.Бантиш-Каменського, М.Маркевича, М.Костомарова, М.Максимовича, П.Куліша, В.Антоновича, О.Левицького, О.Лазаревського, М.Драгоманова, І.Ка-маніна, О.Єфименко, М.Василенка, М.Грушевського, С.Томашівського, В.Гера-симчука, І.Крип’якевича, В.Липинського та інших вчених розкривають особливості формування їх наукових концепцій, історичних поглядів щодо питань становлення козацької держави. Аналіз праць, присвячених подіям Національно-визвольної війни, утворення Гетьманщини дає можливість з’ясувати науковий рівень вивчення цих проблем, обгрунтованість висновків, зроблених істориками.

Необхідно також виділити джерела, які дозволяють характеризувати істо-ріографічні та суспільно-політичні чинники розвитку досліджень українських істориків щодо питань становлення Гетьманщини. Ці аспекти знайшли відображення в матеріалах діяльності громадських об’єднань діячів українського національного руху в Наддніпрянській Україні та Східній Галичині, в офіційних урядових документах того часу, в періодичних виданнях, у працях публіцистичного характеру, епістолярній спадщині істориків, мемуарних творах вчених та громадсько-політичних діячів, архівних матеріалах.

Чисельні публікації документів та матеріалів дозволяють характеризувати процес накопичення джерельної бази дослідження проблем становлення козацької держави, археографічну діяльність українських істориків.

Періодичні видання Наддніпрянської України (“Громадська думка”, “Киевлянин”, “Рада” – в Києві; “Добра порада” – в Катеринославі; ), Східної Галичини (“Діло”, “Зоря Галицка”, “Правда” – у Львові; “Зоря” – в Коломиї), закордонні видання (“Громада” – в Женеві) містять цікаві публікації, які характеризують різні аспекти розвитку історіографічного процесу в українських землях у 40-х роках ХІХ – на початку ХХ ст., наукову та громадську діяльність істориків, мотивацію їх інтересу до питань становлення Гетьманщини.

Матеріали особистого характеру: епістолярна спадщина, мемуари, щоденники, автобіографії істориків та громадсько-політичних діячів того часу, які розглядаються в дисертації, містять цінні відомості щодо формування історичних поглядів вчених, їхньої участі у розвитку українського національного руху, впливу різноманітних об’єктивних та суб’єктивних чинників на українську історіографію козацької держави.

Важливу роль при висвітленні історіографічної ситуації в Україні, яка обумовила розвиток історичних досліджень Гетьманщини, відіграють матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України у м.Києві, Центрального державного історичного архіву України у м.Львові, наукового архіву Інституту історії України НАН України, державного архіву Львівської області, Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім.В.Вер-надського, Російського державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург).

В цілому, широка та різноманітна джерельна база даного дослідження дозволяє повно та всебічно проаналізувати проблеми розвитку української історіографії становлення Гетьманщини.

У третьому підрозділі “Принципи та методи дослідження” розглядаються використані для написання дисертації принципи та методи наукового пізнання.

Дисертаційне дослідження обраної теми, як і кожна наукова праця, грунтується на застосуванні різноманітних наукових принципів, підходів та методів. Важливу роль при написанні дисертації відігравали принципи історизму, об’єктивності, всебічності, наступності, що дозволило здійснювати необхідний науковий аналіз даної теми в цілому та окремих її аспектів зокрема. Принцип історизму дає можливість аналізувати різноманітну науково-дослідницьку діяльність вчених та їхні теоретичні концепції при висвітленні проблем становлення Гетьманщини в різні періоди розвитку української історіографії, враховуючи особливості суспільно-політичних умов та різноманітних історіософських впливів.

Оскільки в історіографічному дослідженні ми часто маємо справу з суб’єк-тивними поглядами вчених, то тут особливо важливо дотримуватися принципу об’єктивності. Це дозволяє виявляти та пояснювати суперечності, які мали місце у працях істориків, свідчили про упередженість поглядів тих чи інших вчених при висвітленні процесів державотворення в Україні. Це обумовило також необхідність застосування принципу всебічності історіографічного дослідження.

Історіографічна праця пов’язана з використанням принципу наступності. За його допомогою з’ясовано зв’язок між різними періодами розвитку української історіографії становлення козацької держави, вплив наукової спадщини українських дослідників історії Гетьманщини на творчість наступних поколінь вчених.

Дисертація грунтується на застосуванні проблемного та системного підходів. Проблемний підхід орієнтує на необхідність чітко визначити основну наукову проблему дослідження, а також конкретні історіографічні проблеми. Їх вирішення пов’язане із застосуванням системного підходу, який дозволяє комплексно аналізувати історичні погляди вчених щодо питань утворення козацької держави. Системний підхід базується на аналізі структури елементів предмета історіографічного дослідження.

В якості методологічного інструментарію застосовано філософські методи діалектики, аналізу і синтезу, дедукції та індукції. Діалектичний метод вказує на необхідність розглядати історіографію становлення Гетьмащини в розвитку, виявляти та пояснювати зміни, які відбувалися в наукових концепціях українських істориків в різні історіографічні періоди. Метод аналізу дає можливість з’ясувати суть історичних поглядів українських вчених на проблеми становлення козацької держави, розглядаючи окремі аспекти цього питання. Синтезуючи їх, зроблено висновки та узагальнення щодо формування історіографічних напрямків, тенденцій, які простежувалися в українській історичній літературі протягом 40-х років ХІХ – початку ХХ ст. при вивченні питань історії Гетьманщини.

Дедуктивний метод допомагає з’ясувати на основі загальної характеристики української історіографії вказаного періоду конкретні аспекти наукової діяльності вчених, пов’язаної з дослідженням проблем становлення Гетьманщини. Метод індукції дозволяє, виходячи з наукових поглядів українських вчених, зробити узагальнення щодо формування історіографічних напрямків, які вони репрезентували.

Важливе місце в дисертаційному дослідженні посідають проблемно-хроноло-гічний, синхронний, порівняльний, біографічний методи. Перший з них викорис-товується для визначення історичної та історіографічної періодизації. За допомогою проблемно-хронологічного методу з’ясовані періоди розвитку української історіографії Гетьманщини, виділені конкретні дослідницькі проблеми кожного з них.

Поряд з проблемно-хронологічним активно використовувався метод синхронного дослідження, завдяки якому з’вилася можливість аналізувати праці різних істориків, які діяли протягом одного історіографічного періоду. Методи ретроспективи та перспективи дозволили простежити наступність у розвитку української історіографії проблем виникнення та становлення Гетьманщини, краще усвідомити сучасні проблеми вивчення історії козацької держави.

Необхідним засобом історіографічного дослідження є порівняльний метод. Він дає можливість виявляти історичні та історіографічні аналогії та відмінності, простежувати якісні зміни, які відбувалися у різні періоди розвитку української історіографії щодо висвітлення проблем становлення козацької держави. Він дозволяє також порівняти наукові концепції дослідників Гетьманщини.

Одним із важливих засобів досягнення дослідницької мети у пропонованій праці є біографічний метод. Як і інші методи, біографічний використовується подвійно: в історичному та історіографічному сенсі. Комплексне використання різноманітних методів історіографічного дослідження дозволило проаналізувати основні аспекти дисертації.

У другому розділі “Розвиток української історіографії cтановлення Гетьманщини в 40-х роках ХІХ – на початку ХХ ст.” аналізуються умови формування концепцій української історіографії щодо питань становлення козацької держави.

Перший підрозділ “Формування наукового інтересу істориків до питань утворення козацької держави” присвячений висвітленню питань, які обумовили суспільно-політичну актуальність, науковий інтерес українських істориків ХІХ – початку ХХ ст. до дослідження зазначеної проблеми. Аналіз історіографічної ситуації в Україні дозволив з’ясувати, що головну роль у цьому процесі відігравало українське національне відродження, яке мало дуже потужний вплив на розвиток історичної думки. Важливим елементом формування національної свідомості українців стала історична пам’ять народу. З розвитком українського національного руху був нерозривно пов’язаний зростаючий суспільний інтерес до історії козацької держави.

Невід’ємним елементом формування національної свідомості стала історична пам’ять народу і, зокрема, пам'ять про Гетьманщину. Суперечливе ставлення представників української інтелігенції до її історії відображало протиборство різних громадсько-політичних тенденцій, надзвичайно болісний пошук шляху відродження української нації.

Історична пам’ять про гетьманську державу стала свого роду мірилом національних прагнень українців, політичним орієнтиром, джерелом історичного досвіду державотворення. Вона була важливим чинником формування концептуальної основи розвитку історичної науки в Україні.

Проблеми вивчення історії Національно-визвольної війни, становлення Гетьманщини, її стосунки з Річчю Посполитою та Московською державою з 40-х років ХІХ ст. до початку ХХ ст. постійно перебували у центрі громадсько-політичного життя України. Вони були тісно пов’язані з політичними ідеями українського національного відродження того часу, які з історії козацької держави виводили плани українського державного відродження нової доби. Своєрідним феноменом тієї доби було те, що активними учасниками українського національного руху, громадсько-політичними діячами були відомі вітчизняні історики М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський, В.Липинський та ін.

Звертаючись до історичних фактів доби становлення Гетьманщини, вони шукали відповіді на гострі питання тогочасного українського політичного життя. З іншого боку, участь у громадсько-політичному житті України спонукала вчених до більш глибоких наукових досліджень процесів державотворення в Україні у середині ХVІІ ст. У такому поєднанні національного руху та наукових студій істориків формувалися концепції їх досліджень. Ідеї українського національного відродження формували суспільно-політичну мотивацію того наукового інтересу, який спрямовував історичні студії вчених.

У підрозділі “Науково-організаційні засади дослідження Гетьманщини” висвітлюється археографічна діяльність українських істориків, пов’язана з вивченням проблем становлення козацької держави, а також формування науково-організаційних основ їх дослідження у Наддніпрянській Україні та Східній Галичині у вказаний період.

Важливою умовою успішного розвитку української історіографії становлення Гетьманщини була активна археографічна діяльність Д.Бантиш-Каменського, М.Маркевича, О.Бодянського, М.Костомарова, П.Куліша, В.Антоновича, О.Левицького, І.Каманіна, О.Лазаревського, М.Грушевського, С.Томашівського, В.Герасимчука, І.Крип’якевича, М.Кордуби, спрямована на формування джерельної бази досліджень. Цьому сприяла робота Київської археографічної комісії, Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Різноманітні джерела з проблем становлення Гетьманщини публікувалися в додатках до наукових праць істориків, окремими виданнями у спеціальних археографічних збірниках в Києві, Львові, Санкт-Петербурзі, Москві.

Незважаючи на імперські утиски, різноманітні політичні перепони, матеріальні труднощі, протягом 40-х років ХІХ – початку ХХ ст. в Україні зусиллями вчених було поступово створено науково-організаційні засади історичних досліджень, що дозволило піднести дослідження проблем становлення козацької держави на серйозний науковий рівень. Археографічна, науково-організаційна діяльність українських вчених була важливим чинником розвитку національного руху. Її успіхи та труднощі залежали від процесів національного відродження в Україні. У Києві та Львові утворилися провідні українські центри наукових студій історії Гетьманщини. Осередки досліджень цих проблем з’явилися також в Харкові та Одесі. Наукові праці українських істориків з проблем становлення Гетьманщини публікувалися в російських (“Отечественные записки”, “Русский архив”, “Вестник Европы”) та в українських періодичних виданнях (“Основа”, “Киевская старина”, “Записки Наукового товариства імені Шевченка”, “Україна”).

Здебільшого, саме історики, які висвітлювали проблеми становлення козацької держави, одночасно виступали і в якості археографів, і як учасники наукових та громадських організацій. Ця діяльність українських вчених закладала підгрунтя для глибокого, всебічного висвітлення актуальних наукових проблем історії Гетьманщини.

У третьому підрозділі “Концепції української історіографії щодо становлення козацької держави” розглядається розвиток історичної думки в Україні протягом 40-х років XІX – початку ХХ ст. з питань становлення козацької дер-жави. У середині – другій половині ХІХ ст. було закладено основи української наукової історіографії проблеми становлення Гетьманщини, сформувалися кон-цептуальні засади цих досліджень. Українська історіографія зазначеного періоду значною мірою розвивалася під впливом різних течій європейського романтизму. Він був провідним ідейним напрямком у європейській духовній культурі, у тому числі і в історіографії, в перші десятиліття ХІХ ст., а в Україні поширився з певним запізненням. Романтична спрямованість праць Д.Бантиш-Ка-менського, М.Маркевича, П.Куліша М.Костомарова, М.Максимовича добре узгоджувалась з активізацією українського національного руху, оскільки орієнтувала вчених на посилення національної мотивації історичних досліджень, на зростання інтересу до народної пісенної творчості. В центрі уваги представників української історіографії цілком закономірно постали найбільш актуальні в той час питання перехідного періоду від середньовіччя до нового часу – козацька доба а, особливо, події Національно-визвольної війни, виникнення козацької держави-Гетьманщини.

В українській історіографії ХІХ ст. поєднувалися ідейні впливи народництва та європейської романтичної, а пізніше – позитивістської історіософії. Народницький напрямок прийшов на зміну дворянсько-автономістським поглядам Д.Бантиш-Каменського та М.Маркевича і, за умов активізації процесів національного відродження, так чи інакше, виявився при висвітленні подій Національно-визвольної війни в працях М.Максимовича, П.Куліша. Вони абсолютизували роль народу як суб’єкта історичного процесу, оскільки були тісно пов’язані з орієнтованим на народ українським рухом, який залишався переважно культурно-просвітницьким, позбавленим чітких політичних орієнтирів, державницьких перспектив.

Обмеженість завдань громадсько-політичної діяльності народників перепліталася з їх методологічною слабкістю, хибами в історіографії. Це виразно знайшло відображення в історичних поглядах провідних вчених – прихильників народницької концепції другої половини ХІХ ст. В.Антонович, характеризуючи утворення Гетьманщини, наголошував на бездержавності українського народу та його історії. О.Лазаревський підносив народ, протиставляючи йому старшину, однобоко розглядаючи її місце в історії.

Історичні праці М.Костомарова започаткували передові для свого часу ліберально-народницькі погляди, в яких вперше в українській історіографії знайшла вираз “народно-державницька концепція”, на що вказує провідний сучасний костомаровознавець Ю.Пінчук. М.Костомаров та М.Драгоманов спробували подолати методологічну обмеженість народницької історіографії, розвивали народно-державницьку концепцію. Вони ближче підійшли до передової європейської історіософії.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. в українській історіографії виникнення Гетьманщини відбулися зміни щодо наукових концепцій вчених, проблематики їхніх досліджень. У добу, яка готувала відродження Української держави, історіографія збагатилася новими працями, які з’явилися на підґрунті, закладеному попередніми поколіннями українських учених. Народницька концепція, яка в той час сприймалася як певний архаїзм, ще простежувалася в працях І.Каманіна, Д.Яворницького, В.Вовка-Карачевського, М.Василенка. Але, спираючись на по-зитивістську методологію, вона трансформувалася в народно-державницькому напрямку в історичних поглядах О.Левицького, О.Єфименко, М.Грушевського, М.Слабченка та деяких інших вчених.

Нова тенденція призвела до формування державницького напрямку української історичної думки, репрезентантами якого були В.Липинський, С.Томашівсь-кий, В.Герасимчук, І.Крип’якевич, М.Кордуба. Вони значно розширили джерельну базу своїх історичних студій, особливо, залучивши зарубіжні документальні архівні матеріали, мемуарні твори. Обробка цих джерел здійснювалася все більше під впливом нових історіософських напрямків того часу. У працях В.Липинського державницька концепція грунтувалася на ідеях неоромантизму. Нові тенденції у розвитку української історичної думки дозволили підняти дослідження процесів державотворення у козацькій Україні на якісно новий, більш високий теоретичний рівень. В дослідженнях українських істориків кінця ХІХ – початку ХХ ст. домінувало сприйняття Гетьманщини як козацької держави.

У третьому розділі дисертації “Передумови виникнення козацької дер-жави (історіографічний аналіз проблеми)” висвітлюються з історіографічної точки зору об’єктивні та суб’єктивні чинники, які обумовили закономірність створення козацької держави у середині ХVІІ ст. У підрозділі “Загострення суспільних суперечностей як чинник розгортання боротьби за створення української державності” розглядаються історіографічні аспекти суспільних, економічних, соціальних, релігійних, політичних протиріч, які склалися після Люблінської унії, за умов перетворення України на польську провінцію. Як показує історіографічний аналіз, більшість вчених дотримувалася думки, що Люблінська унія поставила Україну в нерівноправне, пригноблене становище порівняно з польськими та литовськими землями. Історики довели, що в Люблінський період (1569-1648 рр.) в Україні відбувалося загострення політичних, соціальних, релігійних, національних суперечностей, що перетворило українські землі на арену національно–визвольної боротьби проти польсько-магнатського панування.

Українські історики романтичного напрямку (Д.Бантиш-Каменський, М.Максимович, М.Костомаров та ін.) серед причин, які призвели у XVII ст. до загострення суперечностей в українському суспільстві, на перше місце ставили релігійний чинник, а найбільше відзначили негативні наслідки Берестейської унії. Дослідники стверджували, що підтримка польською владою церковної унії, фактична заборона православної віри призвела до того, що релігійне питання набуло для українців політичного характеру. Захист української православної церкви став справою більшості народу.

Історики-позитивісти (В.Антонович, О.Єфименко, М.Василенко, М.Гру-шевський), хоча і наголошували на деструктивному впливові Берестейської унії на український суспільний розвиток, проте не вважали це головною причиною посилення протистояння в Україні, а вказували на значення соціально-економічних суперечностей. Особливо актуальним, на думку дослідників, було земельне питання, гострота якого виявилася у відносинах між шляхтою та селянами. В соціально-політичному розвитку українських земель особливо відзначалися гострі суперечності, пов’язані з безмежним пануванням магнатів.

У працях українських істориків з часом все більш важливе місце посідало питання про загострення національних суперечностей в українських землях після Люблінської унії.

На ґрунті загострення протиріч формувалася мотивація національно-виз-вольної боротьби, могутніх соціальних рухів, що вело до оновлення суспільства; визначилися соціальні сили, які вели цю боротьбу, та їхні політичні інтереси. З цих все більш антагоністичних суспільних суперечностей виростало усвідомлення того, що Польській короні були чужі національні інтереси українців, а, отже, з’явилося розуміння необхідності створення власної національної держави.

У підрозділі “Соціально-політичні процеси в українських землях після Люблінської унії” зазначається, що для розуміння передумов Національно-визвольної війни і процесів державотворення в Україні велике значення має історіографічний аналіз суспільних відносин, які склалися в українських землях у другій половині ХVІ – першій половині ХVІІ ст. Співвідношення соціальних сил у суспільстві і політичні процеси, які з цього випливали, мали великий вплив на розвиток історичних подій в українських землях в середині ХVІІ ст.