КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

РЄЗНІКОВА Вікторія Вікторівна

УДК 347.71+06.017+061.238

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

СПІЛЬНОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Спеціальність 12.00.04 – господарське право,

господарсько-процесуальне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Київ - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі господарського права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

завідувач кафедри господарського права

Щербина Валентин Степанович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

кафедри кримінального та господарського права

Пронська Граціелла Василівна,

Національний технічний університет

“Київський політехнічний інститут” (м.Київ);

кандидат юридичних наук, адвокат

Беляневич Вадим Едуардович,

Адвокатська фірма “Сергій Козьяков і партнери”

(м.Київ)

Провідна установа: Донецький національний університет

МОН України (м.Донецьк)

Захист відбудеться 6 квітня 2006 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 60, ауд.253 (зал засідань Вченої ради юридичного факультету).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м.Київ, вул.Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 2 березня 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат юридичних наук, доцент Боднар Т.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У процесі задоволення своїх економічних інтересів у суб’єктів господарських правовідносин виникає необхідність у кооперації, тобто у спільній діяльності (далі - СД). Основною організаційно-правовою формою здійснення спільної господарської діяльності (далі - СГД) є господарський договір. Ефективність ведення СГД серйозно ускладнюється недосконалістю нормативно-правової регламентації. З метою її подальшого вдосконалення є необхідним вироблення нових принципів державної політики у цій сфері. Призначенням державної політики за таких умов має бути наступне формування оптимальних засобів правового регулювання господарських відносин з СД: здійснення вичерпного господарсько-правового врегулювання СГД, подальше збалансування та взаємоузгодження його з цивільним, податковим, банківським законодавством та законодавством про бухгалтерський облік; створення відсутнього на сьогодні в законодавстві системного підходу до стимулювання СГД; виділення пріоритетних галузей економіки та заохочення СГД саме у цих галузях тощо. З огляду на зазначене особливої актуальності та науково-практичного значення набуває сьогодні розробка поняття та особливостей СД як господарського зобов’язання. В Україні дослідження питань правового регламентування СГД тривалий період здійснювалося лише з позицій приватно – правового регулювання. Масштабні економічні реформи виявили неприйнятність існуючих підходів до СГД, заснованих на ізольованому одногалузевому дослідженні проблем, що не враховують їх комплексної, системної міжгалузевої природи правового регулювання. Потреба у проведенні взаємоузгодження чинного законодавства обумовлюється специфікою господарського права як комплексної галузі права.

Актуальність теми зумовлюється і недостатнім рівнем науково-теоретичної розробки проблем, пов’язаних із господарсько-правовим регулюванням СД в Україні. Так, науково – теоретична розробка даної проблематики з цивільно-правової точки зору здійснюється такими науковцями, як: О.В.Дзера, А.С.Довгерт, В.В.Луць, А.І.Масляєв, І.А.Масляєв, С.Ю.Погуляєв та ін. Однак, в Україні практично відсутня комплексна розробка даної проблематики з точки зору господарського права (як науково - теоретична, так і прикладна). На сьогодні немає системних теоретичних праць з проблем господарсько-правового регулювання та використання у практичній діяльності договорів про СГД. Єдиною вітчизняною монографічною роботою з цієї тематики у господарсько-правовому аспекті є монографія Н.Є.Косач “Правове регулювання спільної господарської діяльності” (2003р.), що присвячена переважно дослідженню еволюції поняття “joint venture” (спільне підприємництво), перспективи зближення законодавства України з законодавством Європейського Союзу в сфері СГД. Таким чином, у господарсько-правовій літературі дана тема є лише частково дослідженою, а тому потребує подальшої наукової розробки. У науці господарського права не повною мірою досліджені такі поняття, як: “спільна господарська діяльність”, “договір про спільну господарську діяльність”, “просте товариство”, “припинення спільної господарської діяльності”. Потребують дослідження проблемні прикладні аспекти правового регулювання процесу укладення, виконання та припинення договорів про СГД в Україні. Відсутність наукових розробок у даному напрямку перешкоджає ефективному веденню СГД та стримує її розвиток, що негативно відображається на розвиткові ринкових відносин у вітчизняній економіці.

Існуючі дослідження з даної проблематики проводились до вступу в силу нових ЦКУ Цивільний кодекс України // Відомості ВРУ. – 2003. - №№ 40-44. – Ст.356. та ГКУ Господарський кодекс України // Відомості ВРУ. – 2003. - № 18, № 19-20, № 21-22. – Ст.144. , а тому не відповідають повною мірою вимогам сьогодення. Глава 77 “Спільна діяльність” ЦКУ містить ряд новел, якими не враховано специфіки здійснення та припинення СГД як особливого виду господарської діяльності та господарського договору. Відсутністю відповідного правового регулювання в межах ГКУ зумовлюється об’єктивна потреба його доповнення окремою главою “Правове регулювання спільної господарської діяльності”, з наступним внесенням змін та доповнень до ЦКУ, приведенням податкового законодавства та законодавства про бухгалтерський облік у відповідність із ГКУ, розмежування в цьому аспекті предметів правового регулювання ЦКУ та ГКУ, розробки відповідних законопроектів про внесення змін і доповнень до ГКУ та ЦКУ.

Мета та завдання дослідження. Головною метою роботи є комплексний аналіз правовідносин, що виникають при здійсненні СГД, умов, необхідних для здійснення цієї діяльності, вироблення теоретичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення регулювання СГД в Україні.

У зв’язку з цим у дослідженні вирішуються наступні завдання: 1) визначити економіко-правову сутність та правову природу відносин, що виникають при здійсненні СГД; 2) сформулювати визначення поняття “спільної господарської діяльності”, дослідити особливості СГД як особливого виду господарської діяльності та господарського договору; 3) дослідити форми здійснення СГД; 4) сформулювати визначення поняття “простого товариства”; 5) визначити види договорів про СГД; 6) дослідити проблемні аспекти укладення, виконання та припинення договорів про СГД; 7) визначити особливості правового регулювання договорів про СГД за участю іноземного(их) інвестора(ів); 8) розробити пропозиції щодо вдосконалення виявлених недоліків правового регулювання СГД за законодавством України.

Предмет і об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є правове регулювання СГД в Україні. Поза межами дослідження залишились питання правового регулювання СГД за кордоном.

Предметом дослідження є поняття СГД за чинним законодавством України та організаційно-правові форми її здійснення суб’єктами господарських правовідносин; поняття та види договору про СГД; проблемні аспекти правового регулювання договорів про СГД за чинним законодавством України.

Теоретична і методологічна основа дослідження. Теоретичну основу дослідження склали положення, висновки, наукові результати, що містяться в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, таких як: Г.Є.Авілов, О.А.Беляневич, М.М.Богуславський, О.М.Вінник, Н.І.Гнатюк, Б.В.Деревянко, О.В.Дзера, А.С.Довгерт, Д.В.Дождєв, Г.Л.Знаменський, С.Н.Кацура, В.М.Косак, Н.Є.Косач, М.І.Кулагін, Н.І.Литвиненко, В.В.Луць, В.К.Мамутов, А.І.Масляєв, І.А.Масляєв, К.П.Побєдоносцев, С.Ю.Погуляєв, В.В.Поєдинок, Н.О.Рак, О.Н.Садіков, Н.О.Саніахметова, Є.О.Суханов, О.С.Удовиченко, О.В.Цират, Г.Ф.Шершеневич, І.С.Шишкіна, В.С.Щербина та ін.

Методологічну основу дослідження складає сукупність теоретико-методологічних засобів осягнення суспільних явищ і процесів, що зумовлена метою та особливостями досліджуваної проблематики. Історичний метод було використано при характеристиці історичних витоків правового регулювання СГД та при дослідженні історичного походження сучасних форм її здійснення. Системний підхід було використано у зв’язку із тим, що СГД знаходиться у нерозривному зв’язку з публічно – правовими відносинами, чим зумовлюється необхідність її комплексного, системного міжгалузевого характеру регулювання та, відповідно, дослідження в рамках господарського права як комплексної, з точки зору законодавства, галузі. Метод узагальнення було використано для формулювання визначень ключових понять на основі виділених та описаних характерних особливостей (ознак). Метод аналізу був використаний для дослідження окремих аспектів правового регулювання СГД в Україні, метод синтезу – для визначення загальних особливостей та тенденцій її правового регулювання, а також для формулювання висновків як синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. При виявленні, аналізі та синтезі правових явищ, відносин, що виникають при здійсненні СГД на основі об’єднання (або без об’єднання) вкладів та зусиль заради досягнення спільної господарської мети, на рівні причинно-наслідкових зв’язків і взаємодій використовувався метод діалектичної логіки, а на рівні нормативних зв’язків – метод формальної (елементарної) логіки. Вибір та використання зазначених методів у дисертації має подекуди комбінований характер залежно від вирішення конкретних завдань дослідження.

Наукова новизна отриманих результатів. Наукова новизна отриманих результатів визначається метою та предметом. В дисертації здійснено комплексний аналіз правовідносин, що виникають при здійсненні СД як виду господарської діяльності. На основі проведеного аналізу запропоновано визначення: “спільної господарської діяльності”, “договору про спільну господарську діяльність”, “договору простого товариства”, “припинення спільної діяльності як господарського договору”. Виявлено основні проблеми правового регулювання СГД та чинники, які перешкоджають успішному і ефективному використанню договорів про СГД суб’єктами господарських відносин у їх практичній господарській діяльності. Запропоновано можливі шляхи розв’язання зазначених проблем, усунення негативних факторів правового регулювання СГД.

Новизна дослідження конкретизується в науково-теоретичних та науково-практичних положеннях, висновках та пропозиціях, найважливішими з яких є наступні.

Вперше:

1. З точки зору економіко-правової сутності під “спільною господарською діяльністю” запропоновано розуміти форму співпраці (кооперації), що передбачає об’єднання та спільне використання матеріально-фінансових, трудових та/або інших ресурсів партнерів, функціонує як єдиний економічний організм з метою досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності, носить демократичний характер та спрямовується на задоволення економічних інтересів її учасників, що беруть активну участь у її здійсненні. До ознак СГД, як специфічного економіко-правового явища, запропоновано відносити наступні: 1) добровільне об’єднання власності та зусиль суб’єктів господарювання; 2) спільна для всіх учасників господарська мета; 3) демократичний характер об’єднання господарюючих суб’єктів; 4) спрямованість на задоволення економічних інтересів учасників; 5) активний характер участі, наявність тісної і глибокої взаємодії партнерів у всіх або окремих ланках господарського циклу у формі спільного володіння, використання і розпорядження виділеними ними спеціально для цих цілей ресурсами.

2. З позицій господарсько-правової доктрини дано загальне визначення “спільної господарської діяльності” як діяльності двох та більше суб’єктів господарювання, а також негосподарюючих суб’єктів – юридичних осіб (як вітчизняних, так і за участю іноземних інвесторів), що може здійснюватися як у формі господарського договору, так і у формі створення самостійного господарюючого або не господарюючого суб’єкта – юридичної особи, передбачає наявність у її учасників спільної господарської мети, для досягнення якої вони об’єднують свої зусилля та можливі вклади (грошові кошти, матеріальні та нематеріальні активи), спільно діють протягом певного періоду часу, здійснюють координацію своїх спільних дій, беруть участь у розподілі спільно досягнутого результату (як прибутків, так і збитків).

3. Виділено наступні особливості господарського договору про СГД: 1) предмета та мети; 2) спеціального суб’єктного складу; 3) застосування спеціальних джерел правового регулювання щодо СГД; 4) існування спеціальної адміністративної процедури набрання договором юридичної сили; 5) періоду (тривалості) часу, протягом якого діє договір про СГД; 6) наявності у змісті договору про СГД особливих, тільки йому властивих, умов. Дано визначення “договору про спільну господарську діяльність” як такого господарсько-правового договору, який укладається між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, з господарською (комерційною та/або некомерційною) метою, за для досягнення якої вони зобов’язуються спільно діяти протягом певного періоду часу на умовах, визначених даним договором.

4. Здійснено поділ договорів про СГД на види: за правовою характеристикою суб’єктного складу - на договори про СГД за участю резидентів та за участю іноземного(их) інвестора(ів); за ознакою об’єднання вкладів - на договір про СГД у формі простого товариства (тобто з об’єднанням вкладів) та договір про СГД без об’єднання вкладів.

5. Запропоновано договір про СГД з об’єднанням вкладів, тобто “договір простого товариства” визначати як такий господарський договір, який укладається між суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами, з господарською (комерційною та/або некомерційною) метою, за для досягнення якої вони зобов’язуються об’єднати свої вклади та спільно діяти протягом певного періоду часу на умовах, визначених даним договором. До особливостей договору простого товариства віднесено наступні: 1) наявність спільної господарської мети та погодженої учасниками цілі; 2) організаційний характер; 3) тривалий характер.

6. Запропоновано доповнення Розділу VІ. “Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання” ГКУ наступною главою: “Глава... Правове регулювання спільної господарської діяльності”. Розроблено законопроекти про внесення змін та доповнень до ГКУ і ЦКУ (Додатки №№1, 2 до дисертації).

7. З метою оптимізації процедури укладення договорів про СГД запропоновано:

- 1) до істотних умов договору про СГД з об’єднанням вкладів (у формі простого товариства) відносити такі: предмет та мета договору, вклади до СГД, спільне майно учасників, права та обов’язки сторін за договором, ведення спільних справ учасників, розподіл результатів СГД, термін дії договору, інші істотні умови визначені чинним законодавством для окремих видів договорів простого товариства, або на узгодженні яких наполягає одна із сторін договору; 2) до істотних умов договору про СГД без об’єднання вкладів відносити такі: предмет та мета договору, права та обов’язки сторін за договором, ведення спільних справ учасників, розподіл результатів СГД, термін дії договору, інші істотні умови визначені чинним законодавством для окремих видів договорів про СД, або на узгодженні яких наполягає одна із сторін договору;

- скасувати обов’язок суб’єктів господарювання реєструвати договір про СГД в органах Державної податкової служби України (далі – ДПСУ) шляхом внесення змін до чинного законодавства України;

- спростити процедуру державної реєстрації договорів про СГД за участю іноземного інвестора шляхом внесення змін до чинного законодавства України.

8. Запропоновано впровадити в науковий обіг термін “віртуальне” (неправосуб’єктне) об’єднання. Сформульовано пов’язану з ним проблему правового регулювання, що виникає в процесі здійснення СД суб’єктами господарювання, а також визначено її вплив на ефективність практичного здійснення СД в Україні. Запропоновано вирішення даної проблеми господарсько-правовим методом владних приписів, згідно з яким діяльність (поведінка) суб’єктів зазначених правовідносин повинна підпорядковуватися обов’язковим правилам, визначеним господарським, а не податковим законодавством.

9. Проведено групування вкладів до СГД за наступними видами: 1) грошові кошти; 2) матеріальні активи (в т.ч. оборотні та необоротні матеріальні активи); 3) нематеріальні активи.

10. З метою розв’язання ряду проблем правового регулювання, що стосуються ведення бухгалтерського обліку та оподаткування результатів СГД в Україні, запропоновано: 1) здійснити однозначне нормативно-правове закріплення положення про те, що учасники СГД при наявності відповідного волевиявлення мають право (т.б. не зобов’язані), вести окремий бухгалтерський облік такої діяльності та складати окремий бухгалтерський баланс; 2) розробити та прийняття окреме Положення (стандарт) бухгалтерського обліку “Спільна діяльність”; 3) розробити та здійснити правову регламентацію методології ведення обліку (як бухгалтерського, так і податкового) операцій за договором про СД у формі простого товариства, учасниками якого є суб’єкти підприємницької діяльності – фізичні особи; 4) вдосконалити процедуру оподаткування результатів СГД, в т.ч. шляхом усунення в законодавчому порядку подвійного оподаткування доходів учасників СД – нерезидентів (іноземних інвесторів).

11. Під “припиненням договору про СГД” запропоновано розуміти припинення зусиль учасників (суб’єктів господарських правовідносин), спрямованих на виконання визначених договором зобов’язань, у зв’язку з припиненням строку дії договору, досягненням спільної господарської (комерційної та/або некомерційної) мети, або у зв’язку з настанням інших обставин, за яких досягнення спільної господарської мети стало неможливим. Запропоновано також розрізняти безумовне припинення договору про СГД та припинення договору про СГД “під умовою”. Щодо безумовного припинення договору про СГД запропоновано впровадити вичерпний перелік таких випадків шляхом його законодавчого закріплення.

В межах дисертації удосконалено концепцію “розширеного” та “вузького” розуміння сутності договорів про СГД. Сформульовано визначення та виділено ознаки СГД у вузькому і широкому розумінні.

У дослідженні отримали подальший розвиток:

- концепція можливості створення та законодавчого врегулювання “таємних товариств”. Під “таємним” запропоновано розуміти товариство, учасники якого не розкривають його існування третім особам. Відзначено необхідність тлумачення, визначення поняття “третіх осіб”, щодо яких допускатиметься нерозкриття факту існування “таємного товариства”;

- концепція розширеного тлумачення поняття “трудової участі” як вкладу до СД. Запропоновано в сучасних умовах у господарсько-правовому аспекті розуміти “трудову участь” не лише як працю персоналу одного з учасників, але і як роботи (послуги), що їх надають треті особи за його рахунок (бухгалтерські, юридичні, рекламні послуги, підготовка проектної документації тощо).

Практичне значення дослідження полягає в тому, що розроблені та запропоновані авторкою пропозиції можуть бути використані при роботі над вдосконаленням господарського законодавства. На підставі аналізу пропонується внесення змін і доповнень до ГКУ та ЦКУ з подальшим приведенням законодавства про бухгалтерський облік та податкового законодавства у відповідність із вимогами ГКУ, розроблені відповідні законопроекти (Додатки №№1,2 до дисертації). Матеріали дисертації можуть бути також використані при викладанні навчальної дисципліни “Господарське право” та ряду господарсько-правових спецкурсів у вищих навчальних закладах, які здійснюють підготовку спеціалістів господарсько-правової спеціалізації за спеціальністю “правознавство”. Вони можуть бути використані також при підготовці підручників та навчальних посібників.

Водночас окремі сформульовані в роботі положення мають, безумовно, дискусійний характер і можуть стати базою для подальших наукових досліджень в цій галузі.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження доповідалися на: Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 5-6 листопада 2004р.); Міжнародній науковій конференції (в рамках ІІ читань пам’яті В.М.Корецького) “Формування правової системи в Україні на сучасному етапі” (Дніпропетровськ, 21-22 квітня 2005р.); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (Київ, 18 травня 2005р.).

Публікації. Основні висновки і теоретичні положення роботи знайшли відображення в 11-ти публікаціях (8-ми наукових статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових виданнях, та 3-ох тезах виступів на науково-практичних конференціях).

Структура дисертації. Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 10 підрозділів, висновків та списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації становить 242 сторінки, в тому числі: список використаних джерел (275 назв) - 24 сторінки, додатки - 10 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі дана загальна характеристика роботи, обґрунтовується актуальність обраної теми, визначається ступінь наукової розробленості проблеми, її значимість, сформульовано мету та завдання дисертації, визначаються теоретичні та методичні основи роботи, в узагальненому вигляді подаються основні результати, отримані в процесі дослідження і винесені на захист, визначено наукову новизну одержаних результатів та їхнє науково-практичне значення, вказуються форми апробації результатів дослідження.

Розділ 1. “Поняття та правові форми здійснення спільної господарської діяльності в Україні” складається з трьох підрозділів і присвячений розкриттю економіко-правової сутності СГД, визначенню поняття СГД, аналізу змісту та особливостей СГД, правових форм здійснення СГД.

У підрозділі 1.1. “Економіко - правова сутність спільної господарської діяльності” дисертантка розглядає висловлені в науковій літературі погляди щодо розуміння сутності СГД як економіко-правового явища. Відмічено необхідність застосування комплексного підходу до дослідження СГД як економіко-правової категорії. З метою дослідження економіко-правової сутності СД, авторка розкриває економічну сутність кооперації (як добровільного об’єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності), а також спільного підприємництва (як особливої форми співпраці, що передбачає об’єднання та спільне використання матеріально-фінансових ресурсів партнерів і функціонує як єдиний економічний організм), аналізує їх форми та види, зміст та економічну сутність термінів “joint venture” і “mixed company”, що широко зустрічаються у західній науковій літературі. За наслідками дослідження авторка формулює власне визначення СГД, з точки зору її економіко-правової сутності, виділяє її основні ознаки, як специфічного економіко-правового явища.

У підрозділі 1.2. “Поняття, зміст та особливості спільної господарської діяльності” з метою з’ясування природи походження та змісту правовідносин між учасниками СД розглянуті товариські об’єднання, що існували в межах історичних систем права. Зроблено висновок, що правове регулювання СГД бере свої витоки з римського права.

На сучасному етапі правового регулювання СГД пропонується розглядати як особливий різновид господарської діяльності та як господарське зобов’язання (господарський договір). Авторка доходить висновку, що СГД як особливий вид господарської діяльності характеризується тим, що: 1) може здійснюватися у різних сферах (як виробничій, так і невиробничій); 2) передбачає наявність у її учасників спільної господарської (комерційної та/або некомерційної) мети; 3) суб’єктами такої діяльності є, переважно, суб’єкти господарювання та негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи; 4) може носити характер як основної, так і допоміжної господарської діяльності. За видами господарської діяльності, що опосередковуються договорами про СГД, пропонується їх поділ на дві групи: договори про СГД підприємницького (комерційного) характеру та договори про СГД некомерційного характеру. В межах першої групи пропонується поділ на: договори, пов’язані із виробництвом (виконанням робіт, наданням послуг), процесом обслуговування виробництва (виконанням робіт, наданням послуг), а також договори невиробничого характеру.

Дисертанткою здійснюється аналіз поняття, сутності та особливостей СД як господарського зобов’язання через визначення його юридичної (правової) природи. Розкривається зміст категорії “юридична природа договірного зобов’язання”. Дисертантка, частково приєднуючись до однієї із існуючих у науковій юридичній літературі позицій, вважає за необхідне для визначення поняття та розуміння сутності (юридичної природи) господарських зобов’язань з СГД виділити такі її ознаки (характерні особливості), які одночасно могли б слугувати кваліфікаційними критеріями для ідентифікації тих чи інших договорів як договорів про СГД. Внаслідок цього пропонується здійснити виокремлення таких ознак, виходячи із “розширеного” та “вузького” розуміння сутності договорів про СГД. Авторкою виділено та описано дві групи ознак, які визначають належність кожного окремого господарського договору до сфери договорів про СГД: у “вузькому” та у “широкому” розумінні. Здійснено доктринальне визначення поняття СГД. Окрім того, на підставі виділених ознак сформульовано визначення СГД як господарського зобов’язання у “вузькому” та у “широкому” розумінні.

У підрозділі 1.3. “Правові форми здійснення спільної господарської діяльності” на основі проведеного аналізу науково обґрунтованих позицій, що містяться у вітчизняній юридичній літературі, робиться висновок, що загальноприйнятою є точка зору, відповідно до якої СГД може здійснюватися у двох організаційно-правових формах (як зі створенням, так і без створення юридичної особи). В одному випадку сторони укладають між собою звичайний договір про СГД, а в іншому – установчий (засновницький) договір. Відмічено, що питання визначення юридичної (правової) природи установчих (засновницьких) договорів у науковій юридичній літературі є дискусійним. Схиляючись до однієї з висловлених у науковій літературі позицій, авторка зазначає, що установчі (засновницькі) договори є важливим інструментом СГД, яким властива значна своєрідність (щодо особливостей їх укладення, виконання та припинення), яка не дозволяє віднести їх до традиційної конструкції цивільно-правових договорів.

Дисертанткою продемонстровано нерозривний зв’язок між поняттям СГД і поняттям правової форми спільної інвестиційної діяльності (далі – СІД). Остання розуміється як зовнішній прояв сукупності фактичних та юридичних дій, здійснюваних для досягнення певної, спільно поставленої суб’єктами інвестиційних правовідносин, господарської мети. Як різновиди таких форм можуть, на думку авторки, розглядатися договори спільного фінансування (інвестування), часткової (пайової) участі у фінансуванні тощо.

Висловлено позицію, відповідно до якої здійснення СД у єдиній законодавчо закріпленій формі - “без створення юридичної особи”, не викликає заперечень тільки за умови здійснення цієї діяльності в рамках цивільно-правових відносин, де хоча б однією із сторін є фізична особа – не суб’єкт підприємницької діяльності. Пропонується законодавчо закріпити в ГКУ обидві організаційно-правові форми здійснення СД суб’єктами господарювання та негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами: як без створення юридичної особи (у формі, наприклад, простого товариства), так і зі створенням самостійного суб’єкта права – юридичної особи (текст відповідної статті, якою пропонується доповнити ГКУ, наводиться в Додатку №1 до дисертації).

Для договорів про СГД (у визначеному авторкою “широкому” розумінні), цілком прийнятним є висловлений у науковій юридичній літературі підхід щодо поділу на дві групи: 1) договори, що встановлюють рівноправні взаємовідносини між контрагентами, чи договори про співпрацю; 2) договори, що встановлюють нерівноправні взаємовідносини між контрагентами, чи інтеграційні договори. До першого типу договорів авторка відносить договори про взаємодію, про співпрацю, про спільне фінансування (інвестування), про часткову (пайову) участь, про творчу співпрацю, власне договір про СД, в т.ч. у формі простого товариства та ін. Серед зазначених договорів особливу увагу приділено найменш дослідженим та найбільш запитуваним з практичної точки зору, якими є, наприклад, договори часткової (пайової) участі, а також спільного фінансування (інвестування). Відзначено, що існує необхідність врегулювання в національному законодавстві такого різновиду договору про СГД у формі простого товариства, як “таємне товариство”. Щодо другого типу договорів авторкою виділена основна характерна ознака, що полягає у нерівності контрагентів: внаслідок укладення такого договору один суб’єкт господарювання добровільно опиняється у залежності від іншого суб’єкта господарювання (договір франчайзингу, комерційної концесії, Генеральна угода про сумісну діяльність щодо виробництва кінцевої продукції промислово-фінансової групи).

Розділ 2. “Правове регулювання договірних відносин зі спільної господарської діяльності” присвячений правовій основі, поняттю, особливостям та видам договорів про СГД, правовому регулюванню укладення, виконання та припинення договорів про СГД, складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Правова основа, поняття, ознаки та види договорів про спільну господарську діяльність” з метою визначення СД як господарського договору, дисертанткою проаналізовано існуючі у вітчизняній науковій юридичній літературі позиції щодо розуміння сутності, виділення істотних (характерних) ознак, поняття господарського договору. На основі проведеного аналізу юридично значущих ознак господарського договору виділено та описано особливості договору про СГД: 1) предмета та мети; 2) спеціального суб’єктного складу; 3) застосування спеціальних джерел правового регулювання щодо СГД; 4) існування спеціальної адміністративної процедури набрання договором юридичної сили; 5) періоду (тривалості) часу, протягом якого діє договір про СГД; 6) наявності у змісті договору про СГД особливих, тільки йому властивих, умов. Пропонується визначення СГД як господарсько-правового договору, а також поділ договорів про СГД на види за правовою характеристикою суб’єктного складу (на договори про СГД за участю резидентів та за участю іноземного(их) інвестора(ів)) і за ознакою об’єднання вкладів (на договори про СГД у формі простого товариства (тобто з об’єднанням вкладів) та договори про СГД без об’єднання вкладів). Запропоновано власне визначення договору простого товариства.

Дисертанткою визначено правову основу договору про СГД з урахуванням змісту ч.7 ст.179 ГКУ, яка передбачає застосування норм ЦКУ до укладення господарських договорів, але з врахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Керуючись цією нормою права (ч.7 ст.179 ГКУ), авторкою запропоновано доповнити Розділ VІ. “Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання” ГКУ наступною главою: “Глава... Правове регулювання спільної господарської діяльності”. Зміст проекту Закону України “Про внесення доповнень до Господарського кодексу України” наведено у додатку №1 до дисертації.

У підрозділі 2.2. “Правове регулювання укладення договорів про спільну господарську діяльність” приділяється особлива увага формуванню переліку тих істотних умов, досягнення згоди щодо яких є обов’язковим при укладенні договору про СГД (наголошено на відсутності в ЦКУ та ГКУ переліку таких істотних умов). Авторка розрізняє: 1) перелік тих істотних умов, досягнення згоди щодо яких є обов’язковим при укладенні договору про СД без об’єднання вкладів, та 2) перелік тих істотних умов, досягнення згоди щодо яких є обов’язковим при укладенні договору про СД у формі простого товариства (тобто з об’єднанням вкладів).

В результаті проведеного аналізу проблемних аспектів процедури укладення договору про СГД (державної реєстрації договору про СГД, укладення попереднього договору про СГД) робиться висновок, що необхідність (обов’язковість) державної реєстрації договору про СГД (як і попереднього договору про СГД) повинна визначатися ГКУ, а не підзаконними нормативними актами податкового законодавства. Пропонується законодавчо скасувати обов’язок суб’єктів господарських правовідносин реєструвати договір про СГД в органах ДПСУ шляхом врегулювання цього питання в ГКУ та внесення відповідних змін до податкового законодавства. Авторка пропонує закріпити в ГКУ, що договір про СГД за загальним правилом укладається в письмовій формі відповідно до ч.1 ст.181 ГКУ, викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами, скріпленого печатками, а також виключити з податкового законодавства вимоги щодо обов’язкової державної реєстрації договорів про СГД.

У підрозділі 2.3. “Проблемні аспекти виконання договорів про спільну господарську діяльність в Україні” окреслено та описано ряд проблем, пов’язаних з: 1) створенням в процесі здійснення СГД так званого “віртуального” (неправосуб’єктного) об’єднання; 2) необхідністю проведення групування (за видами) вкладів до СГД, необхідністю господарсько-правового врегулювання процедури внесення та повернення (з урахуванням специфічних особливостей) окремих груп вкладів до СГД, і, зокрема, господарського обігу нематеріальних активів як окремого виду вкладу до СГД; 3) потребою господарсько-правового врегулювання окремих питань бухгалтерського обліку та оподаткування результатів СГД; 4) необхідністю додаткового врегулювання з господарсько-правової точки зору питання ведення спільних справ та відповідальності учасників СГД за спільними зобов’язаннями. Авторка зазначає, що утворення “віртуального” (неправосуб’єктного) об’єднання є суттєвою перешкодою, яка створює проблеми та ускладнення при виконанні вимог ГКУ та ЦКУ в частині правового регулювання СГД. Пропонується вирішення цієї проблеми господарсько-правовим методом владних приписів, згідно з яким діяльність (поведінка) суб’єктів зазначених правовідносин підпорядковуватиметься обов’язковим правилам, визначеним господарським, а не податковим законодавством. Дисертанткою пропонується групування вкладів до СГД за наступними видами: 1) грошові кошти; 2) матеріальні активи; 3) нематеріальні активи. Робиться висновок про можливість ведення СГД на основі об’єднання нематеріальних вкладів. Дисертантка також доходить висновку, що відображення в обліку операцій щодо руху зазначених нематеріальних активів прямо пов’язано з необхідністю визначення вартості таких об’єктів. У зв’язку з цим пропонується три методи оцінки вартості ділової репутації, ділових зв’язків та інших нематеріальних активів, що вносяться як вклади до СГД у формі простого товариства: 1) витратний, 2) ринковий, 3) економічний. З метою розв’язання існуючих проблем правового регулювання вкладів до СГД (особливо нематеріальних активів), дисертанткою пропонується законодавчо закріпити, що будь-який матеріальний та/або нематеріальний актив може бути вкладом до СГД, якщо є реальна можливість його об’єктивної оцінки, ідентифікації, оприбуткування, обліку та існує належним чином оформлене відповідно до вимог закону документальне підтвердження належності активу тому учаснику, який вносить його як вклад до СГД.

На основі викладених та науково обґрунтованих у юридичній літературі поглядів щодо концепції розширеного тлумачення поняття “трудової участі” як вкладу до СД в роботі запропоновано в сучасних умовах у господарсько-правовому аспекті розуміти “трудову участь” не лише як працю персоналу одного з учасників, але і як роботи (послуги), що їх надають треті особи за його рахунок (бухгалтерські, юридичні, рекламні послуги, підготовка проектної документації).

У підрозділі 2.4. “Припинення договору про спільну господарську діяльність в Україні” під припиненням СГД пропонується розуміти припинення зусиль учасників, спрямованих на виконання визначених договором зобов’язань, у зв’язку з припиненням строку дії договору, досягненням спільної господарської (комерційної та/або некомерційної) мети, або у зв’язку із настанням інших обставин, за яких досягнення спільної господарської мети стало неможливим. Авторка пропонує розрізняти безумовне припинення СГД та припинення СГД “під умовою”. Відмічається необхідність доопрацювання в рамках ГКУ положення про припинення господарського договору простого товариства з урахуванням наступних двох положень: 1) щодо особливостей суб’єктного складу господарського договору про СД; 2) щодо особливостей обставин, які слугують підставою припинення господарського договору простого товариства. Аналізуються та розкриваються правові наслідки припинення договору про СГД за чинним законодавством.

Розділ 3. “Особливості правового регулювання спільної господарської діяльності в Україні за участю іноземного інвестора” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Особливості правового регулювання договорів про спільну господарську діяльність за участю іноземного інвестора” авторкою проаналізовано зміст понять “інвестор”, “іноземний інвестор”. Пропонується визначення “інвестора” як суб’єкта інвестиційної діяльності, який вклав власні, позичкові чи залучені майнові та інтелектуальні цінності в об’єкти інвестування.

Особливістю договору про СГД за участю іноземного інвестора дисертантка вважає те, що він підлягає обов’язковій державній реєстрації. У зв’язку з цим виділяються функції, які покликана виконувати державна реєстрація договорів (контрактів) про СІД: правовстановлююча, облікова, контрольна. Авторка доходить висновку про недосконалість процедури державної реєстрації договорів (контрактів) про СІД і пропонує шляхи її вдосконалення. Робиться також висновок, що договір (контракт) про СІД за участю іноземного інвестора вважається укладеним з моменту державної реєстрації, а відмова в державній реєстрації договору (контракту) є підставою для визнання останнього неукладеним. Аналізуються особливості та правові наслідки державної реєстрації концесійних угод, угод про розподіл продукції як форм здійснення СІД.

Наголошено на необхідності розв’язання проблеми спірних формулювань законодавства стосовно оподаткування СД за участю іноземного інвестора. Однією з проблем авторка вважає те, що окремі правові категорії не відповідають змістові фактичних правовідносин (дивіденди, податок на доходи, податок на репатріацію тощо). Робиться висновок: чітке формулювання зазначених категорій, а також усунення подвійного оподаткування доходів учасників СД – іноземних інвесторів, допоможе уникнути неузгодженості у правозастосовчій діяльності, сприятиме залученню іноземних інвестицій у формі вкладів до СД. Наголошується на існуванні неузгодженостей між чинним інвестиційним та банківським законодавством, якими заперечується можливість повернення іноземним інвестором інвестиції здійсненої шляхом ведення СІД в натуральній формі. Авторка робить висновок, що таке обмеження права іноземного інвестора на повернення йому інвестиції в тій формі, в якій вона була внесена, є невиправданим та порушує надані іноземному інвестору чинним законодавством гарантії у випадку припинення інвестиційної діяльності.

У підрозділі 3.2. “Іноземні інвестиції як внески до спільної господарської діяльності” проаналізовано зміст понять “інвестиція”, “іноземна інвестиція”. Визначено види іноземних інвестицій та форми їх здійснення, які умовно поділено на дві групи: 1) іноземні інвестиції у формі участі (часткової участі) в підприємствах (самостійних юридичних особах), що створюються спільно з вітчизняними юридичними і фізичними особами, а також створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю або їх частки; 2) інвестиції шляхом придбання рухомого або нерухомого майна, різних майнових і немайнових прав, а також на підставі договорів з суб’єктами господарської діяльності України. Пропонується вирішення проблеми оцінки іноземних інвестицій як вкладів до СГД шляхом уточнення з законодавчому порядку, на який саме момент вона повинна здійснюватись. Робиться висновок, що більш ефективною буде оцінка іноземної інвестиції на момент її фактичного внесення до СГД. Авторка звертає увагу на неузгодженість між інвестиційним та банківським законодавством, внаслідок якої іноземний інвестор, під загрозою втрати права на повернення іноземної інвестиції, зобов’язаний замовляти її професійну оцінку у суб’єкта оціночної діяльності з обов’язковим складанням звіту (акта) про оцінку майна. Робиться висновок: це обмежує право іноземного інвестора на повернення іноземної інвестиції, призводить до надмірного ускладнення процедури укладення, виконання та припинення договорів про СІД. Авторка доходить також висновку, що в договорі про СІД повинні передбачатися: порядок, умови внесення, оцінки і використання іноземної інвестиції як вкладу до СГД; порядок здійснення СГД за участю іноземного інвестора; розподіл результатів СГД і повернення іноземної інвестиції.

У підрозділі 3.3. “Правові форми здійснення спільної господарської діяльності за участю іноземного інвестора” досліджуються обидві форми здійснення СГД за участю іноземного інвестора: 1) здійснення СІД у договірній формі та 2) у формі юридичної особи, що охоплюються загальним поняттям “спільне підприємництво” за участю іноземного елемента. На основі проведеного аналізу робиться висновок, що правове регулювання договорів про СГД за участю іноземного інвестора є, загалом, поверхневим, вибірковим, а подекуди і взагалі відсутнім: 1) видається необґрунтовано обмеженою сфера правового врегулювання чинним законодавством України угод про розподіл продукції (тільки пошук, розвідка та видобування корисних копалин); 2) практично не врегульовані чинним законодавством України сервісні угоди; 3) регулювання іноземних інвестицій на основі догово-рів (контрактів) про виробничу кооперацію здійснюється на основі законодавства про ЗЕД з урахуванням особливостей національної нормативної бази у сфері коопераційних відносин; 4) не набули свого законодавчого закріплення в Україні компенсаційні та консорціумні договори як форми здійснення іноземних інвестицій (більш того, консорціуми, за законодавством України, на відміну від практики зарубіжних держав, є виключно господарськими об'єднаннями, що наділені статусом юридичної особи). Пропонується у вітчизняному законодавстві повною мірою врегулювати особливості укладення договорів про СГД за участю іноземного інвестора: інвестиційних договорів (в т.ч. договорів концесії, угод про розподіл продукції, сервісних угод), договорів про виробничу кооперацію (в т.ч. коопераційних договорів, консорціумних договорів, компенсаційних угод).

У висновках на основі розгорнутого аналізу вихідних даних концептуального науково-теоретичного характеру, а також практики застосування договорів СГД в Україні, за результатами проведеного дослідження викладені найбільш важливі наукові і практичні результати. Запропоновано, здійснивши доповнення Розділу VІ “Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання” ГКУ окремою главою: “Глава ... Правове