НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА БІБЛІОТЕКА УКРАЇНИ

імені В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

УДК 02:001.4] (477)”19”

СОЛОІДЕНКО ГАЛИНА ІВАНІВНА

РОЗВИТОК БІБЛІОТЕЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

В УКРАЇНІ

У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,

бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського

Науковий керівник академік НАН України, доктор філософських

наук, професор

Онищенко Олексій Семенович,

Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського, генеральний директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Ковальчук Галина Іванівна,

Національна бібліотека України

імені В. І. Вернадського,

зав. відділу стародруків та рідкісних видань

кандидат історичних наук,

Проценко Марина Борисівна,

Державна академія керівних кадрів культури

і мистецтв України, доцент кафедри

документальних комунікацій

Провідна установа Львівська наукова бібліотека ім. В. Стефаника

НАН України, відділ бібліотекознавства

Захист відбудеться “22” червня 2006 р. о 13 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.165.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського, Київ, пр-т 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розісланий “16” травня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук Чекмарьов А. О.

Актуальність дослідження. Розробка бібліотечної термінології є одним із актуальних завдань сучасного бібліотекознавства, вона пред’являє високі вимоги до подання нових фактів, понять, явищ, які виникають у бібліотечній галузі у коректних формулюваннях мовою науки. Вивчення розвитку української бібліотечної термінології дає можливість поглиблено осмислити її національну специфіку, виявити основні тенденції та закономірності становлення, засвоїти спадщину видатних бібліотекознавців минулого, врахувати міжнародний досвід термінологічної діяльності, сформулювати методологічні засади усталення термінології на сучасному етапі, осмислити міру відповідності її реальним професійним запитам бібліотечних працівників України.

Дослідження бібліотечної термінології необхідні тому, що у другій половині XX ст. принципово змінилася структура бібліотечного середовища, радикальних змін зазнали більшість розділів бібліотекознавства, у професійний словник було введено безліч нових термінів, пов’язаних із використанням комп’ютерних технологій, новими методами предметизування та реферування літератури, сучасними засобами передавання інформації на великі відстані та обміну нею. Оновилася термінологія наукового опрацювання документів, зокрема, каталогізації та систематизації, багато нововведень здійснено у терміносистемі типології бібліотек.

Актуальність дослідження терміносистеми галузі зумовлюється також активною термінологічною діяльністю у загальнонауковій сфері та суміжних із бібліотечною галузях книгознавства, інформатики, архівознавства, документознавства та видавничої справи, які є самостійними системами і, одночасно, обов’язковими розділами термінології бібліотечної справи. Дискусії фахівців, викликані збільшенням обсягів інформації та майбутнім книги, появою нових видів документів і носіїв інформації, вимогами до підвищення наукового рівня викладання бібліотечних дисциплін, з особливою гостротою потребували ґрунтовних досліджень поняттєвого апарату галузі.

На різних етапах існування української державності залежно від політичних і соціально-економічних обставин розвиток бібліотечної термінології не був планомірним та систематичним. Суттєві зміни відбувалися не лише в правописі, лексиці, а й у наукових підходах до термінотворення, ставленні держави до проблем розвитку українського словникарства. У зв’язку з цим спостерігається підвищений інтерес широкого кола фахівців до словникових видань як нових, так і тих, що вийшли ще на початку XX ст. Чітка наукова термінологія необхідна для підготовки нормативно-правових та інструктивно-методичних документів, випуску широкого кола лексикографічних (словників, довідників, енциклопедій) та інформаційних (класифікаторів, рубрикаторів, тезаурусів) видань, формування баз даних бібліотечної термінології.

Усі ці нові реалії зумовили проведення дисертантом наукового дослідження та комплексного аналізу стану фахової терміносистеми, спонукали до визначення основних закономірностей розвитку бібліотечної термінології в умовах інформатизації та комп’ютеризації, сприяли узагальненню основних лексикографічних засад підготовки термінологічних видань.

Стан розробленості теми.

В Україні бібліотечна термінологія не була об’єктом систематичного та всебічного вивчення, бібліотекознавчі дослідження з цього питання не проводились. Окремі аспекти розвитку бібліотечної термінології були розглянуті у працях М. Сташко, Н. Стрішенець та Г. Швецової-Водки. Зокрема, філолог М. Сташко у дисертаційному дослідженні “Формування та розвиток української бібліотечно-бібліографічної термінології” проаналізувала структурно-словотвірні та лексико-семантичні особливості становлення української бібліотечно-бібліографічної термінології. Документознавець Г. Швецова-Водка ґрунтовно вивчала та систематизувала термінологію бібліографознавства і соціальної інформатики. Н. Стрішенець подала дослідження української бібліотечної термінології у порівнянні з англо-американською термінологією, підняла питання запозичень та правильності перекладу термінів міжнародних стандартів. Більшість фахівців галузі термінологічні проблеми сьогодення пов’язували, переважно, з еволюцією окремих базових термінів або тематичних груп термінів. Тому, слід засвідчити відсутність наукових праць та робіт узагальнювального характеру, присвячених комплексному вивченню стану терміносистеми галузі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане в Інституті бібліотекознавства НБУВ відповідно до комплексних наукових тем “Технологія і організація формування і використання інформаційних ресурсів наукової бібліотеки” (2000–2004 рр., номер державної реєстрації 0100U006602), “Інформаційні технології в системі інноваційної діяльності наукової бібліотеки” (2005–2007 рр., номер державної реєстрації 0105U000488).

Мета дослідження полягає у з’ясуванні історичних етапів та особливостей формування української бібліотечної термінології, встановленні основних тенденцій та активних процесів її розвитку у другій половині XX ст., визначенні відповідності потребам фахівців і професійних стандартів.

Завдання дослідження:–

з’ясувати стан дослідженості обраної теми, визначити рівень і повноту її джерельного забезпечення;–

обґрунтувати основні етапи розвитку української бібліотечної термінології та дослідити її формування в історичному аспекті;–

охарактеризувати основні тенденції та визначити найважливіші фактори впливу, які зумовили активний розвиток бібліотечної термінології у другій половині XX ст.;–

проаналізувати принципи взаємодії терміносистеми бібліотекознавства з терміносистемами інших галузей;–

узагальнити досвід термінологічної діяльності у бібліотечній галузі, обґрунтувати застосування теоретичних, методичних та організаційних принципів формування терміносистеми;–

дослідити та проаналізувати лексикографічну діяльність бібліотек та установ суміжного профілю;–

порівняти бібліотечну термінологічну діяльність окремих зарубіжних країн та дослідити зарубіжний досвід підготовки лексикографічних видань;

– узагальнити основні засади з укладання тлумачного словника фахової термінології.

Об’єктом дослідження є українська бібліотечна термінологія.

Предметом дослідження є становлення української бібліотечної термінології у другій половині XX ст.

Методологічною базою дослідження є комплексний підхід до досліджуваної теми, який базується на загальнонаукових підходах: системному, як основному при аналізі понятійної і термінологічної структури бібліотекознавства; історичному та структурному, які ґрунтуються на принципах історизму та наукової об’єктивності; лінгвістичному – вивченні термінології традиційними методами мовознавчого аналізу. У роботі застосовуються також порівняльний та історико-описовий методи дослідження.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період – другу половину XX ст. (1950–2005 рр.), найбільш характерний для розвитку бібліотечної термінології. Вибір початкової межі дослідження збігається з упровадженням стандартизації термінології та інформатизації бібліотечних процесів, позначений розробкою теоретичних засад бібліотечного термінознавства, результатом якої стала систематизація бібліотечної термінології та активна лексикографічна діяльність.

Джерельна база дослідження. Джерельну базу дослідження становили: законодавчі акти, стандарти, монографії, підручники, наукові збірники, праці провідних українських та російських фахівців із даного питання. Крім того, дисертанткою проаналізовано лексикографічні видання: енциклопедії, термінологічні та тлумачні словники, довідники з бібліотечної справи та суміжних галузей знань, списки рекомендованих термінів, аналітичні та інформаційні огляди тощо.

Важливими для дослідження стали бібліографічні джерела – покажчики: М. Богуцька, А. Лагутіна “Терминоведение на Украине” (К., 1982); О. Кочерга, В. Кулик “Українські термінологічні словники довоєнного періоду в бібліотеках Києва та Львова” (К., 1993); Т. Кульчицька “Українська лексикографія XIII–XX ст.” (Львів, 1999); М. Комова “Українська термінографія 1948–2002” (Львів, 2003).

Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що на основі залучення широкого кола наукових джерел та лексикографічних видань досліджено розвиток української бібліотечної термінології у другій половині ХХ ст. Зокрема:

1. Вперше підбито підсумки і зроблено комплексний аналіз розвитку української бібліотечної термінології.

2. Здійснено історіографічне дослідження термінологічної діяльності, виявлено джерельну базу дослідження.

3. Проаналізовано внесок окремих дослідників у розвиток української бібліотечної термінології.

4. Розроблено періодизацію формування української бібліотечної термінології у XX ст.

5. Висвітлено роль стандартизації у становленні терміносистеми галузі.

6. Вивчено вплив суміжних наук на формування бібліотечної термінології.

7. Розглянуто вплив наукової діяльності бібліотек, окремих науковців на розвиток термінології і створення нових термінів галузі.

8. Здійснено аналіз галузевих лексикографічних видань, які вийшли в Україні.

9. Охарактеризовано сучасні проблеми розвитку бібліотечної термінології та накреслено шляхи їх вирішення.

10. Запропоновано методику підготовки термінологічного словника з бібліотечної справи.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація є внеском у малодосліджену та актуальну проблему формування української бібліотечної термінології. Матеріали дослідження нададуть допомогу фахівцям у підготовці лексикографічних видань; стануть у нагоді при розробці та проведенні експертиз національних та міжгалузевих термінологічних стандартів; будуть використані у викладанні спецкурсу бібліотечної термінології у навчальних закладах культури та в системі підвищення кваліфікації бібліотечних працівників.

Особистий внесок здобувача полягає у теоретичному аналізі широкого кола матеріалів та узагальненні поглядів фахівців галузі з досліджуваного питання, висвітленні практичного (лексикографічного) досвіду бібліотек, установ, організацій як вітчизняних, так і зарубіжних, окремих колективів та авторів із питань розробки та усталення бібліотечної термінології. Викладені положення та висновки належать дисертантові особисто і висвітлені в працях (1–11).

Апробація результатів дисертаційної роботи. Результати дослідження оприлюднені на чотирьох міжнародних конференціях: “Бібліотечно-інформаційний сервіс” (Київ, 9–11 жовтня 2001 р.), “Професійний імідж бібліотекаря інформаційного суспільства” (Київ, 8–10 жовтня 2002 р.), “Бібліотеки та інформаційні центри в системі наукового супроводу суспільних реформ” (Київ, 12–14 жовтня 2004 р.), “Інтелектуальні інформаційні технології у бібліотечній справі” (Київ, 11–12 жовтня 2005 р.). За темою дисертації опубліковано матеріали в працях 8-ї Міжнародної наукової конференції “Проблеми української термінології СловоСвіт–2004” (Львів, 2004) та міжнародної науково-практичної конференції “Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики” (К., 2004).

Публікації: Основні положення дисертаційного дослідження викладено в одинадцяти статтях, вміщених у наукових фахових виданнях України, збірниках наукових праць, матеріалах конференцій.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і додатку. Основна частина становить 178 сторінок. Список використаної літератури та архівних джерел містить 380 найменувань.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначається ступінь її дослідженості, з’ясовано мету, основні завдання, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи.

Перший розділ дисертації “Історико-методологічні аспекти розвитку бібліотечної термінології” подає історію формування української термінології бібліотечної справи. На тлі історичних подій висвітлюється діяльність наукових товариств, установ, внесок окремих дослідників у розвиток бібліотечного термінознавства та обґрунтування наукових засад українського термінотворення. Зазначено, що до проблем формування термінології бібліотечної галузі зверталося багато вчених, бібліотекознавців, наукові розробки яких варто розмежувати за трьома основними напрямами – дискусійним, лексикографічним та стандартизаційним. Найпопулярнішим був упродовж століття і залишається нині дискусійний підхід, який базується на дослідженні окремих термінів або тематичних груп термінів.

У кожен історичний період свого розвитку українська бібліотечна термінологія зазнавала певних змін, які були зумовлені, передусім, еволюцією наукового знання про бібліотеки. Дореволюційними фахівцями були закладені основи уявлень про бібліотечну науку та її термінологію. Так, наприклад, короткий план курсу бібліології–бібліографії П. Ярковського дозволяє судити про об’єм, зміст, структуру, і, певною мірою, про перші поняття та терміни використані в ньому. Критико-бібліографічні праці М. Комарова та І. Левицького заклали передумови для виникнення термінології бібліографії.

Перші спроби описати та систематизувати вітчизняну термінологію бібліотечної галузі були здійснені у 20-х роках XX ст. Окремі групи термінів та їх термінологічні визначення були досліджені та введені в обіг такими відомими українськими бібліотекознавцями, як Х. Алчевська, Д. Балика, К. Рубинський, С. Сірополко, Н. Фрідьєва. Проблеми, пов’язані з чіткістю та точністю бібліографічних термінів, знайшли відображення в працях Л. Биковського, В. Іванушкіна, В. Козловського, Ю. Меженка, М. Сагарди, М. Ясинського.

Цінним матеріалом для дисертаційного дослідження були праці та термінологічні видання російських бібліотекознавців: К. Сімона Л. Хавкіної, Є. Шамуріна. Проблеми стандартизації бібліотечної термінології докладно висвітлювалися в наукових статтях Т. Бахтуріної, О. Коршунова, І. Моргенштерн, Н. Нікіфоровської, І. Решетинського, А. Стахевича, Е. Сукіасяна. Міжнародні аспекти термінологічної діяльності було розкрито у працях російських фахівців: І. Волкової, Т. Канделакі, Г. Матвєєвої, В. Полушкіна, Т. Ступнікової, М. Юшманова та ін.

У другій половині XX ст. посилився інтерес до вивчення теоретичних питань термінології, що знайшло відображення в дослідженнях М. Комової, І. Суслової, Г. Швецової-Водки. Так, наприклад, упровадження системного методу для аналізу терміносистеми бібліотекознавства було досліджено І. Сусловою. Визначення ролі документа та книги в системі соціальних комунікацій представлено у монографії Г. Швецової-Водки. Особливості розвитку документознавчої термінології та специфічні її ознаки розкрито у монографії М. Комової.

Лексикографічні засади термінологічної діяльності знайшли відображення у роботах М. Сташко, Н. Стрішенець, А. Чачко. Зокрема, наукові здобутки Н. Стрішенець базуються на власному практичному досвіді з підготовки перекладних англо-українських термінологічних словників бібліотечно-інформаційної термінології. Дослідниця розкрила проблеми, пов’язані з якісними перекладами професійних публікацій, словників, стандартів, проаналізувала міжнародний досвід термінотворення та зарубіжні професійні довідкові видання.

Термінології окремих типів та видів документів присвячені роботи: О. Воскобойнікової-Гузєвої, Л. Дубровіної, Г. Ковальчук, С. Кулешова, Н. Кушнаренко, А. Соляник, Г. Швецової-Водки. Комплекс понять, які утворюють терміносистему управлінського документознавства та архівознавства розробив С. Кулешов; кодиколого-джерелознавче та історико-культурологічне визначення рукописної книги належить Л. Дубровіній; історичні та теоретичні аспекти поняття “рідкісної” і “цінної книги” представлені у монографії Г. Ковальчук.

Найбільш адекватними джерелами термінологічного опрацювання кожної проблеми є дисертації, де визначення і уточнення ключових понять – важлива передумова обґрунтування вихідних положень. М. Сташко у дисертаційному дослідженні висвітлила лінгвістичні аспекти становлення та розвитку бібліотечно-бібліографічної термінології, подала специфічні її ознаки як складової лексичної системи української мови. Трансформацію функцій, структури, розвиток типологічних ознак бібліотеки та частково їхнє термінологічне забезпечення описали в своїх наукових дослідженнях М. Слободяник та Л. Петрова. Термінологія сучасних електронних видань та систем електронного документообігу відображена в публікаціях Л. Костенко, Л. Філіпової, Т. Ярошенко. Завдяки працям цих дослідників введено в науковий обіг багато нових термінів та понять сучасного бібліотекознавства, переглянуто зміст та дано визначення окремим базовим поняттям галузі відповідно до нових реалій сьогодення. Однак, визначення теоретико-методологічних підходів до цього питання, вироблення концепції розвитку української бібліотечної термінології – це справа майбутнього.

Аналітичний підхід, намагання до теоретичного узагальнення дозволили дисертанту запропонувати періодизацію розвитку бібліотечної термінології (виділити п’ять основних етапів), в основі якої лежать не формальні хронологічні ознаки, а корінні зміни в поглядах бібліотекознавців на українську бібліотечну термінологію. З’ясовано провідні тенденції та найважливіші досягнення термінотворення на кожному з цих етапів. Зазначено, що перші бібліотечні терміни з’явилися ще за часів Київської Русі і були пов’язані з розвитком літописання та книгодрукування, виникненням бібліотек. Початком процесу свідомого формування бібліотечної термінології, який можна вважати її першим етапом (кінець XIX ст. – 1917 р.), стали перші спроби розробки та визначення конкретно-загальних понять бібліотечної сфери (якими були поняття “бібліотека” і “бібліотечна справа”). По відношенню до власне бібліотечної галузі ці поняття виступали як “макрокатегорії”, визначаючи обсяг професійного знання.

Для дореволюційної бібліотечної науки та її термінології характерною була нерозробленість теоретичних питань та епізодичність їх постановки і висвітлення у періодичних виданнях. Термінологічні розбіжності та суперечності у поглядах фахівців стосувалися перш за все того, як має називатися їх наука. Серед конкуруючих термінів (“бібліогнозія”, “бібліографія”, “бібліологія”, “книгознавство”) перевага надавалася двом останнім. Визначення термінів носили емпіричний, часто описовий характер, вони не враховували досягнень, які були накоплені галузевою наукою і поділялися на власне бібліотечні терміни (бібліотечна мережа, бібліотечна техніка) та слова бібліотечного вжитку (штемпель, абетка, ящик). Із дореволюційних лексикографічних видань, цілком присвячених книжковій термінології, можна назвати тільки одну – “Словарь библиофила” Є. І. Аркадьєва (М., 1890).

Другий етап охоплює період 1917–1929 рр., який називають “золотою добою українського термінотворення”. Він зумовлений становленням української державності, характеризується активним розвитком лексикографії, тенденцією до впорядкування української бібліотечної термінології. Однією з основних вимог до формування терміносистем у цей період було максимальне використання ресурсів української мови та водночас логічне поєднання національного і міжнародного. У перших українських підручниках “Бібліотечна техніка” Ю. Меженка (К., 1921) і “Короткий курс бібліотекознавства” С. Сірополка (Л., 1924) подавалися найважливіші відомості з історії бібліотечної справи світу та України, простежувався розвиток бібліотекознавчої лексики та термінології.

Уперше в СРСР українські дослідники ввели в науковий обіг та дали визначення великій кількості нових понять бібліотекознавства, бібліографії та книгознавства. У цей період розпочали роботу спеціально створені термінологічні комісії при Всенародній бібліотеці України та Українському науковому інституті книгознавства. Одеське бібліотечне об’єднання підготувало “Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології” (1926). Результати дослідження дають можливість стверджувати, що теоретико-методичні розробки українських учених стали основою, важливим підґрунтям для подальшого розвитку бібліотечної термінології.

Третій етап – 30–50-ті рр. – характеризується помітним звуженням термінологічої роботи (зокрема у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти українських бібліотекознавців), позначений впливом російської мови на національну термінологію, уніфікацією моделей термінотворення східнослов’янських мов. У лексикографічній практиці спостерігається тенденція гармонізації бібліотечної термінології з російськими термінотворчими моделями. У 1957 р. Президією АН УРСР було створено спеціальну Словникову комісію – науково-методичний центр термінологічної та термінографічної роботи наукових закладів України. Тлумачні словники цього періоду відтворюють поняттєво-термінологічний апарат винятково гуманітарної та природничої сфери. Проте, фахівці бібліотечної галузі України термінологію не досліджували, лексикографічні видання не готували.

Бібліотечна діяльність цього періоду характеризується активізацією досліджень у сфері бібліотечної термінології в СРСР та виходом у 1958 р. “Словаря книговедческих терминов” Є. І. Шамуріна. Це була перша серйозна спроба систематизації книгознавчої термінології. Даний словник довгий час залишався єдиним довідковим посібником, який досить повно відображав бібліотечні терміни та поняття.

Бібліотечна термінологія в сучасному її вигляді сформувалася в основному за четвертого етапу, а саме у 60–80-х роках XX ст. Цей етап позначений піднесенням усіх аспектів термінологічної діяльності: теоретичних, практичних, методологічних. Головним із них було завершення формування системи бібліотечної термінології, що засвідчило видання “Словаря библиотечных терминов” (М., 1976). Серед термінологічних видань, які вийшли в СРСР, слід відмітити: “Библиография: Основные понятия и термины” (М., 1968); “Терминологический словарь по информатике” (М., 1975); “Словарь современной архивной терминологии социалистических стран” (М., 1982); “Книговедение: Энциклопедический словарь” (М., 1982); “Словарь издательских терминов” (М., 1983) тощо.

Важливим досягненням цього періоду у бібліотечній галузі України стало видання “Довідника з бібліотекознавства і бібліографії”, здійснене у 1969 р. Книжковою палатою України. Виданням першого в Україні довідника з фахової української термінології було введено у науковий обіг близько 2500 термінів і понять, що охоплювали різні питання теорії і практики бібліотечної справи, узагальнено науково-теоретичні надбання бібліотечної галузі.

Врахування міжнародного досвіду термінологічної діяльності, дослідження словниково-термінологічних видань, котрі створюються в різних країнах світу, участь у міжнародних програмах і проектах із підготовки двомовних та багатомовних словників, сьогодні є важливою необхідною умовою успішного розвитку бібліотечної термінології, яка висуває все вищі вимоги до розробки систем наукових термінів та до необхідності їхнього постійного упорядкування. У другій половині XX ст. термінологічні питання розпочали вирішувати ряд міжнародних організацій, у т. ч. Міжнародна федерація з документації та Міжнародна федерація перекладачів. Організація Інфотерм у рамках Генеральної інформаційної програми ЮНЕСКО на міжнародному рівні об’єднала національні інформаційні центри з термінології різних країн світу. Вихід різноманітних довідково-енциклопедичних видань у різних країнах світу актуалізував проблеми формування бібліотечної термінології, широко висвітлював міжнародний досвід термінологічної діяльності.

П’ятий етап розпочався зі становленням України як суверенної держави. У бібліотечній термінології спостерігається прагнення фахівців відновити національну ідентичність на всіх мовних рівнях: лексичному, словотвірному, морфологічному та синтаксичному. Видання збірників наукових праць та підручників українською мовою, формування нових бібліотечних дисциплін у навчальних закладах держави, вихід національних термінологічних стандартів та становлення фахової періодики заклали передумови для збагачення бібліотечної терміносистеми власними номінаціями як новими, так і забутими. Цей етап унормування бібліотечної термінології позначений виходом цілого ряду лексикографічних видань, серед яких слід відмітити “Англо-український словник-довідник бібліотечно-інформаційної термінології” (К., 2004).

Другий розділ “Особливості розвитку бібліотечної термінології у другій половині XX ст.” присвячений найактивнішим процесам у бібліотечному термінотворенні, розкрив еволюцію окремих понять і термінів. У зв’язку з розвитком нових носіїв інформації (мікрофільми і мікрофіші, магнітні стрічки тощо) головна ознака бібліотечних матеріалів – спосіб їх виробництва, якому відповідав термін “твори друку” – втратила сенс. У 80-ті роки XX ст. поняття “видання”, яке охоплювало всі види засобів інформації, отримані поліграфічним способом (що було зафіксовано в ГОСТ 16447–70), було замінено базовим поняттям “документ”. Упровадження в міжнародній практиці терміна “документ” було одним із аргументів на користь введення його в словник як узагальнювального для всіх різновидів матеріалів, які зібрані в бібліотечних фондах. Розробка базової документознавчної термінології на науковій основі розпочалася разом із зародженням інформатики, з того часу творення термінів, похідних від слова “документ” продовжує збагачуватися. Прогрес у галузі телекомунікацій, нові технології обробки інформації та передавання текстів на великі відстані сприяли виникненню нового об’єкта бібліотечного обслуговування під назвою “користувач”, сформували групу термінів під назвою “обслуговування, засноване на інформаційному доступі”.

Друге ключове поняття інформатизації, яке концентрує цілий міні-словник термінів та потребує серйозного теоретичного аналізу – це “інформаційні ресурси”. Терміни, які належать до груп “інформаційних ресурсів” та “електронних видань” нині ще не отримали загальновживаних визначень, не мають сталої типології. Аналіз їх свідчить, що нові поняття з’являються тоді, коли здійснюється перехід того чи іншого нововведення зі стадії експерименту в стадію практичного впровадження. Отже, зміни в поняттєвій системі бібліотечної справи, були пов’язані, перш за все, з процесами інформатизації та комп’ютеризації, засвідчили зміну пріоритетів у бібліотечній галузі в питаннях збереження фондів на користь їх використання.

Дослідження в сфері бібліотечної термінології вийшли на інший, принципово вищий рівень, а саме були радикально поновлені уявлення про основні бібліотечні терміни і на порядок розширено їх коло. Термінологія розпочала відігравати активну роль у розвитку бібліотекознавства як наукової дисципліни, вона певною мірою визначала напрями подальших розробок теоретичних положень. Як засіб вираження сутнісного значення понять у кожному науковому дослідженні термінологія забезпечувала формулювання проблем і наступність наукових знань. Чітка, науково-обґрунтована термінологія набула великого значення для розробки проблем, пов’язаних із методичною роботою, науковою організацією праці, бібліотечною технологією. Слід зазначити, що не тільки збільшилося число термінів цих груп, але і сформувалися їх цілісні підсистеми з чітко вираженими родо-видовими зв’язками.

У зв’язку з трансформацією традиційних форм каталогу до електронної форми відбулися корінні зміни в теорії та методиці каталогізації. Створено розвинену поняттєву та термінологічну базу комп’ютерної каталогізації та систематизації, кількість термінів у якій невпинно зростає. Термінологія цієї області бібліотекознавства сьогодні є найбільш складною та найбільш видозміненою порівняно з іншими розділами терміносистеми галузі. Неусталеність окремих бібліотекознавчих категорій, численні теоретичні точки зору на базові поняття “бібліотека”, “інформація”, “предмет та об’єкт бібліотекознавства” переконливо свідчать про те, що сьогодні іде активне формування терміносистеми галузі, і цей процес ще не завершений у своїх основних положеннях. Звичайно, ні структура бібліотекознавства як наукової дисципліни, ні система її понять, ні терміносистема, яка виражає ці поняття, сьогодні не можуть вважатися завершеними. Проте, можна з повною впевненістю стверджувати, що основи термінології бібліотечної галузі уже сформовані і надалі будуть лише уточнюватися.

Однією з характерних особливостей розвитку науки у другій половині XX ст. стала інтеграція та взаємопроникнення суміжних наук, які зумовили значне зростання термінолексики та збагатили словниковий фонд української мови. До числа найближчих до бібліотекознавства наукових дисциплін слід віднести бібліографознавство, інформатику, книгознавство, архівознавство, документознавство та видавничу справу. Багато термінів, які прийшли із суміжної термінології, отримали в бібліотекознавстві специфічне наповнення, стали елементами структури і точкою перетину різних зв’язків терміносистеми бібліотекознавства. Термінологія бібліотечної галузі характеризується власним термінологічним фондом завдяки наявності терміноелемента “бібліо”. Цей термін у поєднанні з термінами інших наук створив цілі групи нових термінів, кількість яких і нині продовжує зростати. Це відноситься, передусім, до таких термінів, як “бібліофілософія”, “бібліопсихологія”, “бібліопедагогіка”, “бібліосоціологія”, “бібліоекономіка”, “бібліотерапія” тощо.

Процеси інтеграції мають як позитивний, так і негативний вплив на розвиток бібліотечної термінології. Зокрема, це стосується таких питань: найактивніші сфери запозичення понять у бібліотечній термінології закономірності впливу суміжногалузевої термінології на дану терміносистему співвідношення власних та запозичених термінів; встановлення кола терміносистем, які взаємодіють тощо.

Наукова термінологія – це та частина лексики, яка піддається свідомому втручанню в неї, навіть більше, вважається, що найближчою до ідеалу термінологія стає тоді, коли вона в своєму формуванні переходить зі стадії природного розвитку в стадію свідомого впорядкування її людиною. Тому особлива увага дисертанта була зосереджена на проблемах, пов’язаних зі стандартизацією та уніфікацією бібліотечної термінології. Доведено, що переваги стандартизації над іншими формами впорядкування термінології безперечні і полягають у плановості, системному характері робіт із державної стандартизації термінів, єдиній методології їх підготовки, впровадження та перегляду.

Стандартизація бібліотечної термінології розпочалася в кінці 60-х років і здійснювалася згідно з державним планом. Упродовж 1967–1970 рр. було розроблено і впроваджено 15 стандартів. Першими термінологічними стандартами були ГОСТ 16447–70 “Издания. Основные виды. Термины и определения” і ГОСТ 16448–70 “Библиография. Термины и определения”, які відносилися до СИБИД “Системы стандартов по информации, библиотечному и издательскому делу”. Оскільки Україна, перебуваючи в складі Радянського Союзу, керувалася виключно загальносоюзними стандартами, то основним завданням українських бібліотек було забезпечення своєчасності їх упровадження та дотримання. Єдиним українським стандартом того часу був Республіканський стандарт УРСР 1743–76 “Скорочення українських слів і словосполучень в бібліографічному описі”.

Стандартизація суттєво вплинула на термінологічну діяльність. А саме було прийнято методичне рішення про те, що при підготовці термінологічних словників термінологія, закріплена в стандартах, приймається без змін. Завдяки стандартизації було змінено характер словникових статей, визначення термінів стали чіткішими та лаконічнішими. Стандартизація – це вироблення терміна-еталона, який би відповідав усім лінгвістичним та логічним вимогам, що висуваються до терміна, і використовувався б у межах певної терміносистеми та на міжгалузевому рівні.

З 1993 р. почали виходити національні термінологічні стандарти з бібліотечної справи, бібліографознавства та суміжних галузей. І, незважаючи на те, що дані стандарти не позбавлені окремих недоліків, зумовлених поспішністю в їх розробці, грішать неточностями щодо науково-теоретичних здобутків сучасного бібліотекознавства та потребують досконалої мовної експертизи, все ж значення їх у формуванні української бібліотечної термінології є досить вагомим. Нині назріла необхідність проведення термінологічної експертизи всіх, без винятку, нормативних документів, які використовують бібліотечні фахівці. Підґрунтям для виконання комплексної програми термінологічного забезпечення галузі має стати “Єдина галузева термінологічна база даних”, яка буде охоплювати всі поняття галузі, стане важливим інструментарієм у роботі бібліотечних працівників, перекладачів, редакторів, авторів технічних проектів, інших користувачів термінологічною інформацією.

Третій розділ “Сучасний стан та перспективні напрями розвитку бібліотечної термінології” висвітлює особливості розвитку української бібліотечної термінології на сучасному етапі, характеризує діяльність зацікавлених наукових та громадських кіл України у виробленні єдиної концепції термінотворення. Зазначено, що у розв’язанні проблем національної термінології беруть участь Інститут української мови НАН України, Український мовно-інформаційний фонд НАН України, Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології Держспоживстандарту України та Комітет наукової термінології НАН України. Урядом затверджено “Державну програму розвитку української мови на 2004–2010 роки” та проект “Словники України”, координатором якого визначено Український мовно-інформаційний фонд.

Характерною особливістю термінотворчої діяльності на сучасному етапі є інтенсивна наукова робота у сфері національної лексикографії, пошук оптимальних моделей термінотворення зважаючи на особливості українського ресурсу терміносистем. Проблеми методології і практики термінологічної лексикографії розглядаються на наукових конференціях, висвітлюються в науковій та навчальній літературі, що сприяє виробленню та поширенню уніфікованих наукових засад, оптимальних концепцій укладання термінологічних словників різних видів. Позитивним є той факт, що упродовж 1990–2001 рр. в Україні вийшло понад 550 термінологічних словників з найрізноманітніших галузей знань. Особливістю сучасного етапу лексикографічної діяльності є укладання словників за технологіями баз даних, що дозволяє уніфікувати та впорядкувати величезні масиви термінологічних даних, сприяє збільшенню видань довідково-енциклопедичного характеру.

Дослідження словникових видань, які вийшли, починаючи з 1991 р., здійснене дисертантом з особливою увагою до теорії та практики їх укладання, висвітлює позитиви та недоліки української бібліотечної лексикографії. Головним недоліком більшості з них є, на нашу думку, той факт, що практичне термінознавство найчастіше випереджає теоретичне, це загалом є негативним явищем, оскільки утруднює вироблення теоретико-методологічних підходів та створення єдиної концепції укладання словникових видань. Враховуючи цей недолік, та з огляду на те, що видання повного словника бібліотечних термінів, – це майбутня планова робота колективу фахівців НБУВ, дисертантом було узагальнено основні засади з укладання одномовного тлумачного словника бібліотечних термінів, визначено послідовність і взаємозв’язок етапів термінологічної діяльності.

Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити такі висновки:

1. Відтворення еволюції поглядів фахівців на проблеми термінології, простеження динаміки її розвитку упродовж століття та становлення окремих тематичних груп і багатьох базових понять галузі дозволило осмислити ті найважливіші процеси, які відбулися у формуванні української бібліотечної термінології, здійснити аналіз найбільш суттєвих тенденцій, важливих досягнень та негативних моментів її становлення. Результати дослідження дозволили зробити правомірний висновок про те, що бібліотечна термінологія розвивалася відповідно до ідеологічних та політичних обставин існування української державності, упродовж тривалого періоду не була об’єктом систематичного та всебічного вивчення.

2. У процесі дослідження було визначено п’ять основних етапів розвитку бібліотечної термінології та з’ясовано провідні тенденції термінотворення на кожному з них:

· для першого дореволюційного етапу розвитку бібліотечної термінології (кінець XIX – 1917 р.) характерною була нерозробленість теоретичних питань та епізодичність їх постановки і висвітлення у працях та виступах спеціалістів. Висловлювання фахівців реалізувалися в розробці конкретно-загальних понять сфери бібліотечної праці (якими стали перш за все поняття “бібліотека” і “бібліотечна справа”). У дореволюційних бібліотекарів склалися початкові уявлення про основні бібліотечні поняття та терміни, а характер цих уявлень відповідав зародковому рівню розвитку термінології галузі;

· у другий період (1917–1929 рр.) сформувалися основні ідеї та поняття галузі, розпочали роботу термінологічні комісії при ВБУ та УНІК, було видано перші підручники Ю. Меженка та С. Сірополка, підготовлено “Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології” (1926). Українські вчені започаткували та дали термінологічні визначення великій кількості нових понять бібліотекознавства та книгознавства, які базувалися на національному мовному та світовому бібліотечному досвіді;

· третій період розвитку бібліотечної термінології (30–50-ті роки XX ст.) позначений впливом ідеологічних та політичних подій (зокрема у зв’язку зі згортанням українізації, репресіями проти українських бібліотекознавців), переорієнтацією бібліотекознавчої науки на завдання соціалістичного будівництва та ідейного виховання мас. Попередня термінологічна діяльність була засуджена, а українські термінологічні словники потрапили до спецсховищ бібліотек;

· четвертий період (60–80-ті роки XX ст.) характеризується активною діяльністю з напрацювання теоретичних і практичних засад розвитку бібліотечної термінології, безпосереднім впливом процесів стандартизації та лексикографічного опрацювання термінів, активною розбудовою поняттєвого апарату та міжгалузевими інтеграційними процесами. Однак, бібліотечна термінологія розвивалася переважно за наявністю спільного термінологічного фонду, шляхом використання російськомовних синтаксичних конструкцій, упровадження слів не властивих українській мові та практиці української бібліотечної справи. Цілісне розуміння української бібліотечної термінології було представлено у виданні “Довідник з бібліотекознавства і бібліографії” (1969).

· здобуття незалежності, повернення української мови до наукових та вищих навчальних закладів, упровадження процесів інформатизації та демократизації суспільства створили потужні стимули для термінологічної праці на принципово нових засадах у п’ятий період (1991 р.– початок XXI ст.) її розвитку. Терміносистема бібліотечної галузі своєю структурою та обсягом відобразила ті якісні глибинні зміни, які відбулися у діяльності сучасної бібліотеки, знайшла втілення у шести лексикографічних виданнях – словниках.

3. З’ясовано, що порівняно з Україною розвиток бібліотечної термінології у зарубіжних країнах (Польщі, Чехословаччині, Німеччині) був більш активним та результативним і ґрунтувався на національних традиціях та історичному досвіді цих країн. Якщо в Україні з 1917 по 1990 рр. вийшло лише одне довідкове термінологічне видання і не було жодного перекладного іншомовно-українського, то в цих європейських країнах видавали від п’яти до семи словників, з’явилися бібліотечні енциклопедії та перекладні словники, які включали дві, три а іноді – більше десяти мов. Довідкові видання були різноплановими, вони відрізнялися не лише обсягом, а й форматом та цільовим призначенням. Входження України в світовий науковий та інформаційний простір вимагає здійснення систематичного та досконалого аналізу словниково-термінологічних видань, підготовлених бібліотеками та інформаційними центрами зарубіжних країн, проведення порівняльних досліджень термінологічних систем різними мовами, участі українських фахівців у міжнародних програмах та проектах.

4. Досліджено, що у другій половині XX ст. відбулося формування теоретичних засад бібліотечного термінознавства. Були видані збірники праць, методичні рекомендації та окремі розробки з даного питання, були розв’язані проблеми статистичного дослідження відповідних текстів, виявлення найбільш частотних термінів, формалізованого описання сфери бібліотекознавства в знаковій формі. У практику роботи термінологів розпочали активно впроваджуватися лінгвістичні принципи формування термінів та математичні методи вивчення терміносистем. Усе це свідчило не тільки про зростання інтересу до дослідження бібліотечної термінології, а й підтверджувало значення термінологічних пошуків, котрі стали важливими напрямом розвитку бібліотекознавства.

5. Доведено, що неодмінною умовою успішного розвитку бібліотечної теорії та її термінології стало активне використання теоретичних і експериментальних досягнень суміжних наук. Обґрунтування системної концепції бібліотеки дозволило включити бібліотечну науку в комплекс документно-комунікаційних дисциплін, а терміни, які належать до областей взаємного перетину проблематики цих наук, отримали самостійні підрозділи в їх терміносистемах. Визнано актуальним та необхідним проведення міждисциплінарних досліджень, здійснення порівняння поняттєвих апаратів, вивчення можливостей уніфікації термінів та глибокого аналізу нових довідкових видань у суміжних галузях.

6. Встановлено, що пріоритетним напрямом на сучасному етапі є стандартизація термінології. Завдяки їй терміни набувають нормативного статусу на підставі закріплення у відповідних документах – національних стандартах. Результатом успіхів і досягнень бібліотечної науки стала стандартизація термінів і визначень багатьох базових понять бібліотекознавства та бібліографії, що сприяло утвердженню єдиних підходів як в розробці стратегічних напрямків у цілому, так і у вирішенні окремих завдань.

7. Визначено, що формування бібліотечної термінології тісно пов’язано з розвитком теорії бібліотекознавства та науковими дослідженнями бібліотек, а концентрація нових термінів та понять найбільша в наукових виданнях. Результати наукових досліджень сприяють тому, що в науковий обіг вводиться цілий ряд нових понять, які характеризують зміст бібліотечної діяльності, аналізують стан бібліотекознавства з позицій переосмислення його теоретико-методологічних основ. Термінологія певною мірою визначає напрями подальших розробок теоретичних положень бібліотечної галузі.

8. Зроблено висновок про те, що упорядкуванню термінології сприяє активна лексикографічна робота та координація діяльності структурних підрозділів НБУВ зі створення сучасної термінологічної БД. Дисертантом обґрунтовано необхідність систематичної роботи з корегування термінології та узагальнено основні засади укладання одномовного тлумачного словника бібліотечних термінів, визначено послідовність і взаємозв’язок етапів термінологічної діяльності.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

1. Солоіденко Г. І. Стан та перспективи розвитку бібліотечної термінології // Бібл. вісн. – 2002. – № 4. – С. 31–36.

2. Солоіденко Г. І. Розвиток бібліотекознавчої термінології в Україні (20–30-ті роки ХХ ст.) // Бібл. вісн. – 2003. – № 4. – С. 23–33.

3. Солоіденко Г. І. Бібліотечна термінологічна діяльність 1930–1990-х років // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 8. – С. 41–47.

4. Солоіденко Г. І. Ефективний засіб упорядкування бібліотечної термінології // Вісн. Кн. палати. – 2004. – № 2. – С. 30–36.

5. Солоіденко Г. І. Українська бібліотечна термінологія: традиції, пошуки та здобутки // Бібл. вісн. – 2004. – № 5. – С. 21–29.

6. Солоіденко Г. І. Міжнародна термінологічна діяльність у галузі бібліотечної справи: словникові проекти та довідково-енциклопедичні видання бібліотек // Бібл. вісн. – 2005. – № 2. – С. 23–31.

7. Солоіденко Г. І. Нормативно-правове забезпечення діяльності бібліотек України // Наук. пр. Нац. б-ки України ім. В. І. Вернадського. – К., 2001. Вип. 7. – С. 182194.

8. Солоіденко Г. І. Термінотворча діяльність в галузі бібліотечної справи в Україні // Проблеми української термінології. Зб. наук. пр. учасників 8-ї міжнар. наук. конф. “Проблеми української термінології СловоСвіт-2004”, Львів, 7–9 верес. 2004 р. – Л.: Ліга-прес, 2004. – С. 189–192.

9. Солоиденко Г. И. Проблемы и перспективы развития библиотечной терминологии в Украине // Библиотеки национальных академий наук: проблемы функционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и