АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ ТА ВЕНЕРОЛОГІЇ

Висоцька Ганна Леонідівна

УДК 616.53-002.25/.291-08-055.2

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ оБҐРУНТУВАННЯ КОМПЛЕКСНОЇ ТЕРАПІЇ ЖІНОК, ХВОРИХ НА ВУГРОВУ ХВОРОБУ

14.01.20. – шкірні та венеричні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Харків – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Луганському державному медичному університеті МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Радіонов Володимир Григорович, Луганський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри акушерства, гінекології та дерматовенерології медичного факультету.

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Болотна Людмила Анатоліївна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, професор кафедри дерматовенерології;

кандидат медичних наук, доцент Бєлік Ізабелла Юхимівна, Донецький державний медичний університет, доцент кафедри дерматовенерології.

Провідна установа: Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України, кафедра шкірних та венеричних хвороб, м. Дніпропетровськ.

Захист відбудеться “25” жовтня 2006 р. о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.603.01 при Інституті дерматології та венерології АМН України за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевського, 7/9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту дерматології та венерології АМН України за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевського, 7/9.

Автореферат розісланий “23” вересня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор медичних наук, ст.н.сп. Бондаренко Г.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Серед найбільш поширених хронічних рецидивних дерматозів вугрова хвороба (ВХ) посідає третє місце за частотою звертання серед усіх дерматологічних хворих. За даними вітчизняних і зарубіжних авторів, ВХ вражає від 70% до 90% населення віком 12 - 25 років [В.Г. Коляденко і співавт., 2001; Я.Ф. Кутасевич і співавт., 2003; М.А. Самгин, С.А. Монахов, 2005; L. Cordain et al., 2002]. Частота цієї патології в осіб жіночої статі віком 12 - 35 років коливається від 25% до 85%, причому захворюваність неухильно прогресує [В.П. Адаскевич, 2003; Г.Ф. Рощин, 2003; F. Bayram et al., 2002].

Незважаючи на те, що ВХ є поліетіологічним захворюванням, в її етіопатогенезі значне місце посідають ендокринні порушення. Особливу роль у цьому процесі відіграє або підвищений синтез андрогенів, або підвищена чутливість себоцитів до похідних тестостерону. Причини гіперандрогенії в жінок можуть бути різноманітними, основними з них є генетичні, гіпоталамо-гіпофізарні, яєчникові, надниркові [Т.В. Овсянникова і співавт., 2000; Т.В Проценко і співавт., 2005; H.G. Burger, 2002; E. Carmina, R. Lobo, 2002]. І якщо для діагностики центральної, надниркової та яєчникової форм гіперандрогенії існують достовірні лабораторні критерії й тести, то для з’ясування цього порушення периферичного генезу є низка труднощів, пов’язаних з трудомісткістю, дорожнечею наявних методик, а також з обмеженою кількістю критеріїв, що визначаються [К.Н. Суворова і співавт., 2000; R. Rosen, G. Bachmann, 2002]. Це свідчить про подальшу необхідність вивчення механізмів взаємодії статевих гормонів та їх метаболітів у жінок, хворих на ВХ, що сприятиме більш глибокому розумінню патогенезу захворювання, удосконаленню методів діагностики дерматозу й розробці раціонального, патогенетично обґрунтованого методу терапії.

ВХ часто є психологічною травмою для значної кількості жінок [І.І. Мавров, В.А. Цепколенко, 2003; Я.А. Юцковская і співавт., 2005; R.G. Fried, 2002]. Незважаючи на велику кількість робіт, присвячених патогенезу ВХ, недостатньо вивченими залишаються питання щодо стану психосексуального статусу цієї категорії хворих [L. Dennerstein et al., 2001; S. Elsenbruch et al., 2003; M. Trent et al., 2003]. У зв’язку з цим, на наш погляд, цінним є вивчення психоемоційного стану жінок, хворих на ВХ, і можливі патогенетичні механізми розвитку в них сексуальних дисфункцій.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є фрагментом планової наукової роботи кафедри акушерства, гінекології та дерматовенерології Луганського державного медичного університету „Розробка нових методів терапії й профілактики хронічних дерматозів, сексуально-трансмісивних інфекцій у населення Донбасу на підставі вивчення особливостей їх етіології й патогенезу” (№ держреєстрації 0104U004045). Дисертантом самостійно виконаний фрагмент, присвячений вивченню механізмів патогенезу ВХ, особливостей психосексуального статусу жінок, хворих на ВХ, й дана оцінка різноманітних режимів комбінованої противугрової терапії в цієї категорії пацієнток.

Мета роботи: підвищення ефективності лікування жінок, хворих на ВХ, шляхом розробки методу патогенетичної терапії на підставі вивчення показників гормонального і психосексуального статусів, їх ролі в патогенезі захворювання.

Задачі дослідження:

1. Провести клініко-лабораторне обстеження жінок, хворих на ВХ різного ступеня тяжкості.

2. Вивчити вміст дегідроепіандростерона-сульфату (ДГА-С), лютеїнізувального гормону (ЛГ), фолікулостимулювального гормону (ФСГ), загального тестостерону (Т), секс-зв’язувального глобуліну (СЗГ) у сироватці крові жінок, хворих на ВХ.

3. Дослідити вміст загального простатичного специфічного антигену (ПСА) у сироватці крові жінок, хворих на ВХ.

4. Вивчити психосексуальний статус жінок, хворих на ВХ, на основі опитувальника Ленінградського інституту ім. Бехтерєва (ЛОБІ) та квантифікаційної шкали сексуальної формули жінки (СФЖ).

5. Провести аналіз функціонального взаємовідношення між рівнем вищезазначених показників гормонального статусу, результатами психосексуального стану та клінічними проявами захворювання.

6. Розробити патогенетично обґрунтований метод терапії і порівняти ефективність запропонованого та традиційного лікування за клініко-лабораторними показниками у жінок, хворих на ВХ.

Об’єкт дослідження: жінки, хворі на ВХ різного ступеня тяжкості.

Предмет дослідження: особливості клінічної течії дерматозу, показники гормонального й психосексуального статусів; результати комплексного лікування жінок, хворих на ВХ, з використанням гормонального препарату “Діане-35”, антигомотоксичного препарату “Графітес Космоплекс С” та лікувального комплексу “Целебіс” .

Методи дослідження: клінічні – аналіз скарг, анамнезу, об’єктивного статусу; загальноклінічні лабораторні - загальний аналіз крові й сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів; інструментальні - ультразвукове дослідження органів малого тазу, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини й фіброгастродуоденоскопія (за показаннями); радіоімунні – визначення вмісту дегідроепіандростерона-сульфату, загального тестостерону, секс-зв’язувального глобуліну; імуноферментні – визначення вмісту фолікулостимулювального гормону, лютеїнізувального гормону, простатичного специфічного антигену; статистичні – оцінка достовірності й визначення кореляційних зв’язків між досліджуваними показниками.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше встановлено, що у жінок, хворих на ВХ, спостерігаються сексуальні дисфункції, а також психоемоційні порушення з неврастенічною та інтрапсихічною спрямованостями, які корелюють зі ступенем тяжкості захворювання.

Вперше в сироватці крові жінок, хворих на ВХ, виявлено високі рівні простатичного специфічного антигену, які перебувають у високому ступені зворотної кореляційної залежності з рівнем секс-зв’язувального глобуліну. У жінок, хворих на ВХ, дано комплексну оцінку функціонального стану гіпофізарно-гонадної системи за рівнем: фолікулостимулювального гормону, лютеїнізувального гормону, дегідроепіандростерона-сульфату, загального тестостерону.

З урахуванням гормональних та імунологічних порушень розроблено оригінальний комплексний метод терапії ВХ в жінок з використанням гормонального засобу “Діане-35”, антигомотоксичного препарату “Графітес Космоплекс С”, а також комплексу для зовнішнього лікування “Целебіс”.

Практичне значення роботи полягає в доповненні наявних уявлень про характер ендокринних та психосексуальних порушень у жінок, хворих на ВХ. З урахуванням виявлених змін розроблено й клінічно апробовано новий ефективний, доступний для широкого впровадження, комплексний метод терапії жінок, хворих на ВХ, із застосуванням гормонального засобу “Діане-35”, антигомотоксичного препарату “Графітес Космоплекс С”, а також комплексу для зовнішнього лікування “Целебіс”. Запропонований метод терапії дозволив підвищити клінічну ефективність і виключити негативні побічні ефекти від застосування алопатичних препаратів при цьому захворюванні.

Відомості про підвищений вміст у сироватці крові жінок, хворих на ВХ, простатичного специфічного антигену, при можливих нормальних значеннях інших гормонів та їх метаболітів, що відіграють певну етіопатогенетичну роль у розвитку дерматозу, дозволили обґрунтувати значення цього дослідження в діагностиці ВХ в аналізованої категорії хворих, а отже – визначити найбільш правильну подальшу тактику терапії.

Основні положення дисертації впроваджено в практику роботи Луганського, Харківського, Полтавського обласних шкірно-венерологічних диспансерів, Кримського республіканського шкірно-венерологічного диспансеру, Луганського, Дніпропетровського, Київського й Донецького міських шкірно-венерологічних диспансерів. Результати проведеного дослідження впроваджено в навчальний і лікувальний процеси кафедр шкірних і венеричних хвороб Луганського, Кримського й Донецького медичних університетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно складено й виконано програму досліджень, здійснено аналіз літературних джерел, збір і обробку необхідної інформації з теми дослідження. За період з 2002 до 2005 рр. за особистої участі дисертанта проведено клініко-лабораторне дослідження та інструментальне обстеження 108 жінок, хворих на ВХ. Автор особисто провела інтерпретацію всіх зібраних клінічних, лабораторних та інструментальних матеріалів дослідження й зробила обґрунтовані наукові висновки.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації доповідались на науково-практичній конференції “Актуальні проблеми дерматології й венерології” (м. Одеса, 2003); науково-практичній конференції “Сучасні аспекти етіопатогенезу, діагностики, клініки та лікування в дерматології та косметології” (м. Донецьк, 2003); III-IV національному конгресі по дерматології та естетичній медицині (м. Донецьк, 2003-2004); науково-практичній конференції “Актуальні проблеми важких дерматозів та інфекцій, які передаються статевим шляхом” (м. Донецьк, 2005); VIII з’їзді асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів України (м. Київ, 2005).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 друкованих праць, 4 статті – у журналах і наукових збірниках, визнаних ВАК України як спеціалізовані наукові видання (2 з них у моноавторстві), 3 тези доповідей у збірниках матеріалів наукових конференцій та з’їздів.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 152 сторінках машинописного тексту. Робота складається із вступу, огляду літератури (розділ 1), опису матеріалів і методів дослідження (розділ 2), чотирьох розділів власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, списку використаних джерел (загальна кількість – 230, із них – 131 кирилицею (роботи авторів України та країн СНД), 99 – латиною (роботи авторів далекого зарубіжжя), додатків. Дисертація ілюстрована 22 рисунками (7 з них займають об’єм цілої сторінки), 4 таблицями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 108 жінок, хворих на ВХ, віком від 17 до 35 років, які знаходилися на амбулаторному або стаціонарному лікуванні в обласному шкірно-венерологічному диспансері м.Луганська протягом 2002–2005 рр. Усі пацієнтки підлягали комплексному клініко-лабораторному обстеженню, яке призначалось під час установлення діагнозу й під час наступного диспансерного спостерігання. Контрольну групу склали 25 практично здорових жінок віком 18-30 років.

Для уніфікованого визначення тяжкості перебігу ВХ при первинному огляді і в динаміці спостереження за хворими застосовувалась шкала бальної оцінки ступеня тяжкості дерматозу, що було розроблено співробітниками Інституту дерматології й венерології АМН України (2004).

Усім жінкам, включеним у дослідження, до лікування, а за показниками – після завершення терапії проводилось УЗД органів малого тазу з визначенням стану ендометрія й оцінкою стану фолікулярного апарату яєчників, а також консультації в лікарів суміжних спеціальностей (гінекологів, гастроентерологів, ендокринологів) з метою виявлення й лікування супутньої патології. Обов’язковим пунктом в обстеженні пацієнток була оцінка індексу маси тіла (ІМТ), яка визначалась як співвідношення маси тіла (кг) до довжини тіла (м), зведеної у квадрат, і дозволяла оцінити ступінь підвищення маси тіла у конкретної хворої.

Разом із загальноприйнятими лабораторними дослідженнями (клінічний аналіз крові, загальний аналіз сечі, аналіз калу на яйця гельмінтів, аналіз концентрації глюкози крові) у сироватці крові жінок, хворих на ВХ, визначався вміст гонадотропних гормонів (ЛГ, ФСГ) методом імуноферментного аналізу з використанням реактивів фірми “Human Elisa” (США). Рівень ДГА-С, Т, а також СЗГ визначали радіоімунним методом за допомогою діагностичних наборів фірми “Immunotech” (Словакія), а також тест-системи виробництва Інституту біоорганічної хімії (Бєларусь). Кількісні значення обраховувались за допомогою лічильника г– імпульсів “Гамма-12” (Росія).

Ураховуючи обмеженість методів діагностики гіперандрогенії, наявної в більшості випадків розвитку ВХ, ми звернули увагу на дослідження канадських учених Diamandis, Negri і співавторів (2000, 2002), які продемонстрували факт наявності ПСА у деяких жіночих тканинах (молочна залоза, яєчники, тканина ендометрія), а також біологічних рідинах (амніотична рідина, молоко). Наявність ПСА в цих тканинах тісно пов’язана з регуляторною дією стероїдних гормонів, особливо андрогенів, глюкокортикоїдів і прогестинів. Оскільки ВХ є одним із проявів гіперандрогенії в жінок, ми припустили той факт, що сироватковий рівень ПСА в них може бути високим і мати достовірну клінічну прив’язаність до їхнього захворювання. Таким чином, цей показник може використовуватись як цінний додатковий маркер у моніторингу діагностики ВХ в жінок. Це стало підставою вивчити рівень ПСА в жінок з акне, порівняно з відносно здоровими жінками й проаналізувати функціональні взаємовідношення між рівнем цього показника й вмістом в крові вищезазначених гормонів.

У рамках оцінки особливостей сексуального статусу всім пацієнткам проводилось тестування за допомогою індивідуальної карти, розробленої й доповненої на основі квантифікаційної шкали Г.С.Васильченко, яка визначає сексуальну формулу жінки (СФЖ).

Для дослідження психоемоційного стану пацієнток, а також для з’ясування типу реакції особистості на своє захворювання ми використовували методику, розроблену співробітниками Ленінградського науково-дослідного психоневрологічного інституту ім. В.М.Бехтерєва.

Статистичну обробку результатів дослідження виконано із застосуванням методів описової статистики, кореляційного та факторного аналізів, кластерного аналізу за допомогою пакету Microsoft Ofice, електронних таблиць Excel і статистичної програми Statistica for Windows v.6.1 (Copyright @ StatSoft, USA).

Результати та їх обговорення. При аналізі клінічних проявів ВХ за вищеописаною класифікацією на момент огляду було визначено: легкий ступінь тяжкості дерматозу – у 11,1% жінок, середній ступінь тяжкості – у 67,6%, важкий ступінь перебігу захворювання – у 21,3% пацієнток. При аналізі розподілу жінок, хворих на ВХ за віком відзначено, що хворі 17-18 років складали 22,2%, 19-22 роки – 39,8%, 23-28 років – 27,8%, 29-35 років – 10,2% обстежених. У 70,4% хворих відзначено ураження кількох областей – обличчя, спина, груди. Спадковий характер дерматозу встановлено у 84,2% пацієнток.

При комплексному клініко-лабораторному обстеженні супутня соматична патологія виявлена у 70,4% жінок (моноорганна – у 32,4%, поліорганна – у 38% ), зокрема патологія органів травлення – у 26,9%; гінекологічні захворювання – у 64,8% пацієнток.

При аналізі гормонального статусу імовірних змін рівнів ФСГ і ДГА-С у сироватці крові жінок, хворих на ВХ, виявлено не було (5,48±0,18 мМО/мл и 193,02± 5,96 мкг/100 мл відповідно проти 5,73±0,21 мМО/мл і 187 мкг/100 мл±4,87 в групі контролю, р>0,05).

У 17,6% жінок, хворих на ВХ, отримано достовірне підвищення рівня Т (4,95±0,37 нмоль/л проти 1,92±0,26 нмоль/л у здорових осіб, p<0,05), тоді як середнє значення цього показника в усіх обстежених становило 2,38±0,14 нмоль/л, p<0,05. За результатами кореляційного аналізу встановлено високу пряму залежність між рівнями Т і ЛГ (r = 0,53, р<0,05). З анамнезу в 90,9% з цієї категорії хворих виявлено: порушення менструального циклу за типом олігоменореї, посилення жирності шкіри й збільшення кількості висипань перед менструацією, а також порушення репродуктивної функції в найближчих родичок. За даними об’єктивного обстеження в 86,4% пацієнток гірсутне число (ГЧ) перевищувало верхню границю норми (14,2±0,9, р<0,01); підвищення індексу маси тіла (ІМТ-32,4±0,7, р<0,05) констатовано у 72,7% жінок. За результатами УЗД патологічні зміни у вигляді порушення фолікулогенезу на фоні полікістозно змінених яєчників та залізисто-кістозної гіперплазії ендометрія виявлено в 82,3% з цих хворих.

Зниження тільки СЗГ (17,12±0,7 нмоль/л проти 53,6±2,93 нмоль/л в групі контролю, p<0,05) виявлено у 5,5% з усіх обстежених. У цих пацієнток констатовано своєчасне менархе; ІМТ знаходився у межах нормальних значень (23,7±1,1, p<0,05); підвищення ГЧ зафіксовано у 66,7% пацієнток (10,7±0,2, p<0,05). Патологічних змін за даними УЗД виявлено не було. У 2% обстежених встановлено перенесений гепатит в анамнезі.

У 60 жінок (56%) із загальної кількості обстежених виявлено достовірне підвищення рівня сироваткового ПСА (0,54±0,047 нг/мл, p<0,05) порівняно з групою контролю, де відхилення спостерігалось у 7% пацієнток (0,09±0,002 нг/мл, p<0,05). При цьому встановлено залежність ступеня збільшення цього показника від клінічних проявів й перебігу ВХ у жінок (рис.1). У 45% пацієнток підвищення ПСА корелювало зі зниженим вмістом СЗГ (r = -0,51, р<0,05) (рис.2). У 27% обстежених жінок спостерігалось підвищення тільки ПСА (0,62±0,043 нг/мл, р<0,05) при значеннях, що відповідали нормі усіх інших досліджуваних величин. З анамнезу у 96% з цих пацієнток виявлено: наявність акне й гірсутизму в матерів і найближчих родичів, передчасне ізольоване пубархе, своєчасне менархе. Підвищення ГЧ (14,5±0,7, р<0,05) встановлено у 80% жінок. Патологічні зміни за результатами УЗД відзначено у 15% пацієнток.

Отримані нами результати демонструють, що рівні ПСА в сироватці крові жінок, хворих на ВХ, вищі, ніж в осіб контрольної групи й знаходяться у прямопропорційній залежності від ступеню виразності клінічних проявів захворювання. Крім того, початкові концентрації ПСА прямо пов’язані з кількістю СЗГ, а отже – вільного Т, що підтверджує гіпотезу про те, що синтез ПСА в жінок обумовлений тривалою андрогенною стимуляцією андрогенно-чутливих тканин, зокрема сальних залоз. Те саме підтверджують зібрані дані анамнезу й результати клінічного обстеження пацієнток з підвищеним вмістом ПСА. В певній частині випадків (21,7%) значення рівнів ПСА в здорових жінок і пацієнток з акне збіглись, це стосувалось дуже незначних концентрацій речовини, що свідчить про доцільність застосування в жінок більш високочутливих тест-систем з більш високим порогом виявлення. Водночас безспірним є й той факт, що в 24% пацієнток цей показник був єдиним, який був змінений, а отже, на наш погляд, він є цінним додатковим маркером у діагностиці ВХ в жінок.

Рис.1 Порівнянний аналіз показників вмісту загального ПСА в сироватці крові жінок, хворих на ВХ з різним ступенем тяжкості захворювання

Рис.2 Діаграма змін показників вмісту ССГ і загального ПСА в крові жінок, хворих на ВХ різного ступеня тяжкості

Розлади психоемоційного стану різного ступеня тяжкості було встановлено у 80% пацієнток із загальної кількості обстежених. Вони в значній частині випадків були обумовлені не тільки ступенем тяжкості і тривалістю захворювання, але й приморбідними особливостями хворих. Так, серед жінок з легким ступенем тяжкості ВХ діагностовано: гармонійний (50%) і змішаний гармонійно-ергопатичний (33,3%) типи реагування на захворювання. У 16,7% пацієнток з цієї групи встановлено іпохондричний тип реагування. У жінок із середнім ступенем тяжкості ВХ діагностовано змішані типи реагування на захворювання: тривожно-неврастенічний (35,6%), тривожно-іпохондричний (12,3%), неврастенічно-апатичний (12,3%), меланхолічно-іпохондричний (9,6%). У решти з цієї категорії обстежених встановлено гармонійний (11%) і гармонійно–анозогнозичний (17,8%) типи реагування. У 65,2% пацієнток з важким перебігом ВХ діагностовано сенситивно-егоцентричний та дисфоричний стереотипи міжособистісних відносин. Серед цих пацієнток були й такі (34,8%), які ставились до своєї проблеми “байдуже” або розглядали своє захворювання як явище, що швидко минає, і не акцентували на ньому особливої уваги.

Кореляційний аналіз установив існування кореляційних зв’язків між результатами сексуального статусу, показниками гормонального статусу, психоемоційного стану і клінічними проявами та активністю захворювання. Так, внаслідок тестування за допомогою квантифікаційної шкали, що визначає СФЖ, у 35,2% жінок виявлено підсилення мотиваційного компоненту статевої поведінки, що було відзначено найбільш високими числовими градієнтами шкали СФЖ за розділами “ставлення до статевої активності” (3,7±0,5, р<0,05), “статевий потяг” (3,8±0,3, р<0,05), “потреба в актах копуляції” (3,8±0,3, р<0,05), “частота оргазму” (3,2±0,7, р<0,05). 76,3% з цих пацієнток мали патологічні зміни в гормональному статусі (підвищені показники Т, знижені значення СЗГ, збільшений індекс ЛГ/ФСГ у фолікулінову фазу). У 48,1% жінок, хворих на ВХ, відзначено значно занижені числові градієнти квантифікаційної шкали з питань “статева підприємливість” (2,3±0,1, р<0,05), “оцінка успішності статевого життя” (1,8±0,2, р<0,05). Більш низькі показники за вищеназваними розділами відзначались у жінок із середнім і важким ступенем тяжкості дерматозу, які захворіли в період статевого дозрівання; осіб, які не мали постійного статевого партнера; а також у пацієнток з тривалим (більше 3 років) і тяжким перебігом дерматозу.

Таким чином, крім порушення емоційного стану, ВХ негативно впливає на сексуальну самооцінку і сексуальну задоволеність жінок, що потребує більш дбайливої уваги в клінічній практиці і наукових дослідженнях.

Різноманітні клінічні прояви ВХ , а також наведені порушення гормонального й психосексуального статусів в жінок стали підставою для розробки комплексного, патогенетично обґрунтованого методу лікування із застосуванням замісної гормональної терапії, антигомотоксичної терапії і комплексу для зовнішнього лікування акне “Целебіс”.

Гормональну терапію ВХ всім пацієнткам проводили комбінованим контрацептивним препаратом “Діане-35”, який складається з 2 мг ципротерону ацетату (ЦПА) і 35 мг етинілестрадіолу. Вибір саме цього засобу пояснюється його оптимальною множинною антиандрогенною дією. “Діане-35” призначався по 1 таблетці 1 раз на добу з невеликою кількістю води, з 1-го по 21-й дні менструального циклу. Тривалість лікування препаратом становила 6 місяців.

Підставою включення антигомотоксичного препарату “Графітес Космоплекс С” у лікуванні жінок, хворих на ВХ, був його поліпатогенетичний, а саме: регенеруючий, дренажний, метаболічний, протизапальний, протиалергійний, непрямий антимікробний вплив на шкіру та її похідні. Усі перераховані властивості обумовлені 21 складовою препарату, які представлені вісьмома рослинними компонентами, трьома біокаталізаторами, потенційованим гістаміном, нозодом, а також двома суїс-органними компонентами, що має виражений вплив на активацію глибоких дезінтоксикаційних механізмів. Препарат призначався по 10 капель за 1 годину до їжі сублінгвально тричі на день, починаючи з першого дня гормональної терапії протягом 3 місяців.

З метою оптимізації комплексної терапії ВХ в якості зовнішнього засобу ми використовували новий оригінальний комплекс “Целебіс” (гель і лосьйон), який виробляється фірмою „Космедфарм” (Україна). Препарат містить нову активну речовину – бактимілен, мікробіцид широкого спектра дії , який належить до класу поверхнево-активних речовин. Переважним механізмом дії препарату є гідрофобна взаємодія бактимілену з ліпідними мембранами мікроорганізмів, що призводить до їх фрагментації й руйнування. Бактимілен справляє також імуномодулюючу дію шляхом підвищення проникності мембран лімфоцитів, що призводить до запуску механізмів активації неспецифічної імунної відповіді.

Перші 3 тижні “Целебіс” застосовувався двічі на день, уранці й увечері після умивання: спочатку шкіра протиралась лосьйоном, потім тонким шаром наносився гель. Після висихання препарат не змивався. Наступні 3 тижні препарат застосовувався 1 раз на день. При необхідності повторний курс зовнішньої терапії повторювали з інтервалом у 2 місяці.

Залежно від застосованого методу лікування жінок, хворих на ВХ, розподілено на чотири групи: I порівняльна група - 27 осіб, які отримували препарат “Діане-35” за традиційною схемою, до зовнішньої терапії було включено традиційні антибактеріальні креми, антисептичні збовтувани суміши і мазі; II порівняльна група - 27 осіб, яким додатково призначався антигомотоксичний препарат “Графітес Космоплекс С”; III порівняльна група - 27 осіб, які приймали препарат “Діане-35”, з використанням місцево тільки препарату “Целебіс”, без призначення традиційних засобів місцевої терапії; ІV основна група - 27 осіб, які отримували комплексне лікування, з використанням “Діане-35”, препарату “Графітес Космоплекс С” і зовнішнього комплексу “Целебіс”.

Усі групи були репрезентативні за основними порівнюваними показниками.

Аналіз результатів лікування показав, що ступінь регресу клінічних проявів ВХ у жінок після використання різних методів лікування відрізнявся достовірно (р? 0,05-0,01) і був найбільш вираженим у хворих ІV групи. Це проявлялось більш активним зменшенням елементів вугрового висипу й гостро запальної реакції шкіри біля вогнищ ураження від візиту до візиту, а також більш вираженим уповільненням появи нових поліморфних висипів на шкірі. Так, статистично достовірне зменшення кількості елементів вугрового висипу на 25% відзначалось до строку 1,4 міс. від початку лікування в пацієнток ІV групи, 3,2 міс. – у пацієнток І групи, 2,6 міс. – у жінок ІІ групи й 1,8 міс. – у пацієнток ІІІ досліджуваної групи. Ці ж показники при оцінці зменшення кількості акне-елементів на 50% становили: 2,9 міс. – у жінок ІV групи порівняння, 5,6 міс. – у пацієнток І групи, 4 міс. – у пацієнток ІІ групи й 3,9 міс. – у пацієнток ІІІ досліджуваної групи. Таким чином, розв’язання запальних акне-елементів у жінок ІV групи спостерігалось в середньому вдвічі швидше, ніж у пацієнток І порівнюваної групи й в 1,4 – ніж у пацієнток ІІ і ІІІ груп порівняння. Різниця показників між основною й порівняльними групами була достовірною; р<0,05 (рис.3).

Рис.3 Динаміка регресу шкірного висипу у пацієнток з ВХ різних клінічних груп під час лікування

Достовірною була різниця за показниками середніх умовних балів використовуваної нами класифікації як у цілому по групі, так і окремо в категоріях пацієнток з низькими і високими початковими балами (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка показників середніх умовних балів, відповідно класифікації у різних клінічних групах |

0 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 1 група | 48,45±3,25 | 47,65±1,45* | 44,99±3,1 | 41,72±2,37* | 35,84±1,44* | 33,69±1,92* | 31,71±0,97* | 2 група | 49,17±0,21** | 48,09±1,11** | 45,61±1,97* | 41,39±1,21** | 34,41±2,17* | 31,00±2,14* | 28,99±1,18* | 3 група | 50,37±3,1* | 48,45±1,23* | 44,86±0,47** | 39,04±1,48* | 34,99±1,87* | 32,38±1,83* | 30,97±0,81* | 4 група | 49,83±3,61 | 46,83±2,76* | 41,98±1,68* | 35,16±1,73* | 32,74±2,24* | 29,22±0,95* | 26,56±1,07*

Примітка: Ступінь вірогідності різниць показників відносно груп хворих p<0,05-*, p<0,01-**.

На момент завершення терапії клінічне одужання настало в 48,1% хворих І групи, 55,6% хворих ІІ групи, 51,6% хворих ІІІ групи й 66,7% хворих ІV (основної) групи. Водночас у 11,1% пацієнток І групи, 25,9% хворих ІІ групи, 18,5% жінок ІІІ групи й 22,2% хворих ІV групи констатовано значне покращення стану шкірного покриву. У 22,2% пацієнток І групи, 11,1% жінок ІІ групи, 22,2% пацієнток ІІІ групи й 7,4% хворих ІV групи ефективність проведеної терапії було оцінено як „незначне покращення”. Відсутність лікувального ефекту встановлено у 18,5% жінок І групи, 7,4% пацієнток ІІ групи, 7,4% хворих ІІІ групи й тільки 3,7% жінок ІV групи. Негативний результат не спостерігався в жодної з обстежених. Таким чином, позитивного ефекту вдалося досягти у 96% жінок, хворих на ВХ, терапію яких доповнювали антигомотоксичним препаратом “Графітес Космоплекс С” в поєднанні з комплексом “Целебіс” і лише у 81% пацієнток, які отримували замісну гормональну терапію разом з традиційними засобами для зовнішнього лікування.

Внаслідок застосування гормональної терапії в пацієнток усіх чотирьох груп спостерігалась позитивна динаміка гормональних змін: достовірно підвищився рівень СЗГ (44,41±2,66 нмоль/л до лікування проти 88,42±4,7 нмоль/л після лікування, р<0,05). Таку нормалізацію значень СЗГ (р>0,05) було виявлено в усіх пацієнток, незалежно від кількісних показників СЗГ до лікування, і деякі значення цього показника до кінця терапії починали навіть перевищувати аналогічні значення в контролі.

Рівні ФСГ і ДГА-С після лікування, порівняно з відповідними показниками до лікування, у всіх обстежених практично не змінювались і були в межах нормальних значень (відповідно 5,48±0,18 мМО/мл і 193,02 ±5,96 мкг/100 мл, проти 5,41±0,18 мМО/мл і 178,8±5,62 мкг/100 мл, р>0,05).

У пацієнток чотирьох клінічних груп, які мали підвищені рівні показників ЛГ і Т, після закінчення лікування останні зменшувались достовірно до нормальних значень (відповідно 13,3 ±0,5 мМО/мл і 4,95±0,37 нмоль/л до лікування й 7,86±0,42 мМО/мл і 2,37±0,28 нмоль/л після лікування, р<0,05). Середні значення ЛГ і Т у всіх пацієнток становили відповідно 8,33±0,28 мМО/мл, 2,38±0,14 нмоль/л до лікування й 7,67±0,45 мМО/мл, 1,87±0,06 нмоль/л після лікування, р<0,05.

Після проведеного лікування у 82% жінок відзначалось значне зниження рівня ПСА (0,54±0,047 нг/мл до лікування й 0,21±0,03 нг/мл після лікування, р<0,05). У 47% пацієнток з первісно низькими показниками ПСА, останні після терапії незначно відрізнялись від осіб контрольної групи й залишались низькими (0,214±0,03 нг/мл до лікування й 0,189±0,02 нг/мл після лікування, р<0,05). Середні значення ПСА до й після лікування в цілому становили відповідно 0,346±0,03 нг/мл і 0,138±0,01 нг/мл , р<0,05.

Оцінка віддалених результатів лікування ґрунтувалась на даних клінічного спостереження за хворими, тривалістю ремісії, а також вмісту в крові жінок, хворих на ВХ статевих гормонів досліджуваних раніше. Зіставивши отримані результати через 6 місяців від закінчення лікування, було відзначено погіршення стану шкірного покриву у 22,2% пацієнток І досліджуваної групи, 11,1% жінок ІІ групи, 22,2% пацієнток ІІІ групи і 7,4% хворих ІV групи. Це проявлялось збільшенням кількості запальних і незапальних елементів вугрового висипу, а також посиленням запальної реакції шкіри і збільшенням її жирності.

Клінічним результатам терапії відповідала динаміка лабораторних показників. В певної кількості пацієнток спостерігалась тенденція (р<0,01) до повернення показників, які нормалізувалися після лікування, до їх вихідного рівня. Так, через 6 місяців спостерігання в 3,7% пацієнток І групи, 3,7% хворих ІІ групи й 7,4% пацієнток ІІІ клінічної групи відзначалось зниження рівня СЗГ (на 62,7%). У 14,8% осіб І групи, 11,1% пацієнток ІІ групи, 11,1% жінок ІІІ групи й 3,7% пацієнток ІV групи виявлено підвищення вмісту ПСА (на 14,7%). Підвищення вмісту Т (на 8,7%) і ЛГ (на 5,2%) встановлено в 3,7% хворих І групи й 7,4% пацієнток ІІІ групи порівняння.

Порівняння результатів спостереження через один рік після лікування свідчить про більш стійкий клінічний ефект від проведеної терапії у пацієнток IV (основної) групи: погіршення стану шкірного покриву виявлено у 29,6% хворих І групи, 14,8% хворих ІІ групи, 33,3% жінок ІІІ групи й тільки 11,1% пацієнток ІV групи.

Водночас зниження вмісту СЗГ (на 23,4%) встановлено у 7,4%жінок І групи, 2 пацієнток ІІ групи, 11,1% хворих ІІІ групи, 3,7% жінок ІV основної групи; підвищення рівню ПСА (на 13,3%) відзначено у 11,1% хворих І групи, 14,8% пацієнток ІІ групи, 25,9% жінок ІІІ групи й 11,1% пацієнток ІV досліджуваної групи. Підвищення вмісту Т (на 6,3%) і ЛГ (на 5,2%) відзначалось у 7,4% пацієнток І групи й 11,1% хворих ІІІ порівнюваної групи.

Рівні ФСГ і ДГА-С у всіх жінок, залучених до обстеження, практично не змінювались і перебували в межах нормальних значень (р>0,05) як через 6, так і через 12 місяців після закінчення терапії.

Таким чином, порівняльний аналіз найближчих і віддалених результатів дослідження показав високу ефективність комплексного лікування ВХ в жінок із застосуванням препаратів “Діане-35”, “Графітес Космоплекс С”, а також комплексу для зовнішнього використання “Целебіс”. Запропонована методика терапії сприяє одержанню стійкого клінічного ефекту, що дозволяє рекомендувати її для впровадження в клінічну практику.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове рішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування жінок, хворих на вугрову хворобу, шляхом комплексного застосування гормональних і антигомотоксичних препаратів, а також зовнішнього лікування на підставі встановлення патогенетичної ролі порушень гормонального статусу і психосексуального стану.

1. У 87 (81%) з 108 обстежених жінок активного репродуктивного віку, хворих на вугрову хворобу, відзначались часті рецидиви захворювання, прогресування з часом і резистентність до терапії, яка проводилась раніше. У 73 (68%) пацієнток виявлено ураження кількох областей тіла – обличчя, спина, груди. У 91 (84%) хворих відзначався спадковий характер дерматозу, а у 76 (70%) жінок захворювання перебігало на фоні супутньої патології внутрішніх органів - хронічний гастрит, дискінезія жовчовивідних шляхів – 29 (27%) пацієнток; синдром полікістозних яєчників, порушення менструального циклу, гірсутний синдром – 69 (64%) пацієнток.

2. Психоемоційні розлади різного характеру, що залежать від ступеня тяжкості й тривалості дерматозу, встановлено у 87 (80%) жінок, хворих на вугрову хворобу. Неврастенічна й апатична спрямованість дезадаптаційної поведінки (тривожно-неврастенічний, тривожно-іпохондричний, неврастенічно-апатичний, меланхолічно-іпохондричний типи реагування на захворювання) спостерігались у 51 (71%) пацієнток із середнім ступенем тяжкості вугрової хвороби. Інтрапсихічна складова (сенситивно-егоцентричний, дисфоричний стереотипи міжособистісних стосунків) відзначено у 15 (70%) жінок з важким перебігом дерматозу.

3. У 92 (85%) хворих, що спостерігались, виявлено низку сексуальних дисфункцій, які перебувають у тісній корелятивній залежності від гормонального статусу й клінічних проявів захворювання. Найбільш високі числові градієнти шкали сексуальної формули жінки, які характеризують ранні стадії копулятивного циклу (“ставлення до статевої активності” - 3,7±0,5, р<0,05) ; “статевий потяг” - 3,8±0,3, р<0,05; “потреба в актах копуляції” - 3,4±0,3, р<0,05; “частота оргазму” - 3,2±0,7, р<0,05) відзначено у 33 (35%) пацієнток з підвищеними показниками загального тестостерону і зниженою концентрацією секс-зв’язувального глобуліну. Значно знижені числові градієнти квантифікаційної шкали з питань, які характеризують психічну складову (“статева підприємливість” - 2,3±0,1,р<0,05; “оцінка успішності статевого життя” - 1,8±0,2, р<0,05) виявлено у 52 (48%) жінок, хворих на вугрову хворобу середнього й важкого ступенів тяжкості, які не мали постійного статевого партнера.

4. Підвищення простатичного специфічного антигену (0,54±0,47 нг/мл, р<0,05) виявлено в 60 (56%) пацієнток і перебувало у високому ступені кореляційної залежності зі зниженим рівнем секс-зв’язувального глобуліну (r = -0,51), що підкреслює наявність у сироватці крові хворих фракції вільного тестостерону.

5. У 19 (18%) жінок, хворих на вугрову хворобу, виявлено достовірні підвищення рівнів лютеїнізувального гормону (13,3±0,5 мМО/мл) й загального тестостерону (4,95±0,37 нмоль/л), р<0,05, які корелюють з важкістю захворювання. У 36 (33%) пацієнток на рівні нормальних показників лютеїнізувального гормону, фолікулостимулювального гормону, загального тестостерону й дегідроепіандростерона сульфату відзначалась знижена концентрація секс-зв’язувального глобуліну (17,29±0,7 нмоль/л, р<0,05), що вказує на підвищений вміст у цих хворих фракції вільного тестостерону.

6. Розроблена оригінальна комплексна методика лікування жінок, хворих на вугрову хворобу. Терапія пацієнток із застосуванням гормонального препарату “Діане-35”, антигомотоксичного препарату “Графітес Космоплекс С” і засобу для зовнішнього використання “Целебіс” дозволяє у більш короткі строки зменшити клінічни прояви захворювання й порушення психосексуального статусу (скорочення строків регресу акне-елементів в 2 рази). Терапевтичну ефективність досягнено у 96% хворих, р<0,05.

7. Впровадження вищезазначеної методики терапії під час диспансеризації хворих забезпечує найбільш оптимальні віддалені наслідки лікування (відсутність рецидивів або значне зменшення ступеня тяжкості їх проявів у 80% пацієнток); між динамікою показників радіоімунного, імуноферментного досліджень і віддаленими наслідками лікування відмічались високі ступені корелятивної залежності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Радионов В.Г., Высоцкая А.Л., Гусак О.С. Эффективность применения антигомотоксических препаратов и комплекса Celebis при лечении угревой болезни //Укр. журнал дерматології, венерології, косметології. – 2005. – № 3. – С. 36 – 38.

2. Радионов В.Г., Высоцкая А.Л. Особенности гормонального и психосексуального статуса женщин, больных угревой болезнью //Журнал дерматовенерології та косметології ім. Н.А.Торсуєва. – 2005. – № 1-2. – С. 115 – 118.

3. Высоцкая А.Л. К вопросу терапии угревой болезни у женщин //Укр. мед. альманах. – 2006. – № 1. – С. 40 – 43.

4. Высоцкая А.Л. Угревая болезнь у женщин: современный взгляд на диагностику и лечение //Загальна патологія та патологічна фізіологія. – 2006. – № 2. – Т. 1. – С. 4 – 6.

5. Радионов В.Г., Высоцкая А.Л. Состояние гормонального статуса у женщин, больных угревой болезнью //Современные аспекты этиопатогененза, диагностики, клиники и лечения в дерматологии и косметологии: Сб.науч.-практ.работ. – Донецк, 2003. – С. 36.

6. Радионов В.Г., Высоцкая А.Л., Гусак О.С. Применение комплексных биологических препаратов у женщин с угревой болезнью, принимающих комбинированные оральные контрацептивы //Актуальные проблемы дерматологии и венерологии: Тезисы докл. науч.-практ. конф. – Одесса, 2003. – С. 98.

7. Радионов В.Г., Гусак О.С., Макагонова В.В., Аксенова Т.Б., Высоцкая А.Л. Оральный контрацептив “Ярина” в лечении угревой болезни // Тези доп. I (VIII) з’їзду Укр. асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів, 20-23 вересня, м. Київ. Укр. журнал дерматології, венерології, косметології. – 2005. – № 3. – С. 163.

АНОТАЦІЯ

Висоцька Ганна Леонідівна. Патогенетичне обґрунтування комплексної терапії жінок, хворих на вугрову хворобу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 – шкірні та венеричні хвороби.- Інститут дерматології та венерології АМН України, Харків, 2005.

Дисертація присвячена обгрунтуванню та удосконаленню методів патогенетичної терапії жінок, хворих на вугрову хворобу (ВХ) на основі вивчення особливостей психосексуального статусу пацієнток, а також функціонального стану гіпофізарно-гонадної системи за рівнем лютеїнізувального гормону (ЛГ), фолікулостимулювального гормону (ФСГ), загального тестостерону (Т), секс-зв’язувального глобуліну (ССГ), простатичного специфічного антигену (ПСА), .

У 18% жінок, хворих на вугрову хворобу, виявлено достовірні підвищення рівнів лютеїнізувального гормону (13,3±0,5 мМО/мл) й загального тестостерону (4,95±0,37 нмоль/л), р<0,05, що корелює зі ступенем тяжкості захворювання. У 33% пацієнток на рівні нормальних показників лютеїнізувального гормону, фолікулостимулювального гормону, загального тестостерону й дегідроепіандростерона сульфату відзначалась знижена концентрація секс-зв’язувального глобуліну (17,29±0,7 нмоль/л, р<0,05), що вказує на підвищений вміст у цих хворих фракції вільного тестостерону.

Підвищення простатичного специфічного антигену (0,54±0,47 нг/мл, р<0,05) було виявлено в 56% пацієнток і перебувало у високому ступені кореляційної залежності зі зниженим рівнем СЗГ, що підкреслює наявність у сироватці крові хворих фракції вільного тестостерону.

Розроблено, обґрунтовано та впроваджено в практику новий метод комплексного лікування жінок, хворих на ВХ, із застосуванням гормональної терапії, антигомотоксичної терапії та зовнішнього засобу “Целебіс”, що приводить до нормалізації порушень ендокринного и психосексуального статусів та значно підвищує ефективність лікування вугрової хвороби.

Ключові слова: вугрова хвороба, жінки, гормони, простатичний специфічний