міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний

університет

Зятковський ігор володимирович

УДК 336.012.23 + 658.155

Фінанси суб’єктів господарювання:

Основні засади та практика організації

Спеціальність 08.04.01. –

фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Тернопіль – 2006

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів Тернопільського національного економічного університету.

Науковий консультант: | доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Юрій Сергій Ілліч,

Тернопільський національний економічний університет, ректор університету, завідувач кафедри фінансів

Офіційні опоненти: | доктор економічних наук, професор

Білик Марія Дмитрівна,

Київський національний економічний університет, імені Вадима Гетьмана, професор кафедри фінансів підприємств, м. Київ

доктор економічних наук, професор

Воробйов Юрій Миколайович,

Національна академія природоохоронного

та курортного будівництва, професор, завідувач кафедри фінансів і кредиту, м. Сімферополь

доктор економічних наук, професор

Онишко Світлана Василівна,

Національний університет державної податкової служби ДПА України, професор кафедри державних фінансів, м. Ірпінь

Провідна установа: | Львівський національний університет ім. Івана Франка Міністерства освіти і науки України, кафедра фінансів, грошового обігу і кредиту, м. Львів

Захист відбудеться 23 січня 2007 р. об 1100 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .082.03 в Тернопільському національному економічному університеті за адресою 46004 Тернопіль, вул. Львівська, 11а, ауд. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Тернопільського національного економічного університету за адресою Тернопіль, вул. Львівська, 11.

Автореферат розісланий 16 грудня 2006 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат економічних наук, доцент М. П. Шаварина

загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Нинішній період становлення в Україні ринкової економіки, коли відбуваються інтенсивні процеси перебудови наявних і зародження нових політико-економічних управлінських функцій держави та формування основних засад соціально орієнтованої економіки, зумовлює необхідність дослідження проблем економічної діяльності суспільства. Інституційні перетворення та розвиток підприємництва в державі потребують глибокого вивчення фінансів суб’єктів господарювання, обґрунтування їх адекватної новітнім світовим реаліям діяльності у сферах виробництва матеріальних і суспільних благ.

Недосконалість підходів до організації фінансів суб’єктів господарювання та їх об’єднань у реальному секторі економіки не дає змоги суб’єктам підприємницької діяльності працювати так ефективно, щоб це відповідало реальним потребам економічного розвитку суспільства. Нині економічний порядок в Україні не сприяє сприйняттю основних засад ринкової економіки суб’єктами сфери виробництва суспільних благ, насамперед державних організацій і установ й обмежує активну економічну діяльність об’єднань громадян – важливої інституції у розбудові громадянського суспільства. Усе це актуалізує проблему фінансової діяльності суб’єктів господарювання як важливого чинника економічного розвитку.

У вітчизняній і зарубіжній літературі згадана проблема не обґрунтована комплексно. Вчені-економісти та фінансисти, розробляючи наукові напрямки, здебільшого надають перевагу дослідженням державних фінансів або фінансів суб’єктів підприємницької діяльності й меншою мірою – комплексному підходу до організації фінансів суб’єктів господарювання в різних сферах діяльності суспільства як рівнозначних аґентів економічної системи.

Зокрема, проблеми суті фінансів як суспільно-економічної категорії – основи організації державних фінансів – відображені в працях зарубіжних та вітчизняних учених. До цих робіт варто віднести дослідження А. Аллахвердяна, В. Андрущенка, В. Базилевича, А. Бірмана, В. Бочарова, Ад. Вагнера, О. Василика, Є. Вознесенського, А. Гроппеллі, О. Кириленко, В. Кравченка, Є. Ленського, Р. Меліхера, А. Мовсесяна, С. Мочерного, Е. Ніхбахта, В. Опаріна, І. Луніної, К. Павлюк, В. Родіонової, Д. Стігліца, В. Сумарокова, Ф. Тейлора, В. Федосова, І. Храбрової, С. Юрія, І. Янжула й інших.

Значний внесок у розв’язання проблем фінансового забезпечення розвитку підприємств та їх об’єднань зробили вчені М. Білик, П. Буряк, В. Буряковський, Ю. Воробйов, В. Геєць, А. Дворецька, В. Євтушевський, Н. Кізим, А. Кисельов, М. Крупка, В. Кудряшов, Ю. Нікольський, С. Онишко, А. Поддєрьогін, В. Полонський, Л. Руденко, Р. Слав’юк, Д. Стеченко, В. Суторміна, О. Терещенко, Г. Уманців та інші.

Окремі аспекти організації фінансів суб’єктів сфери виробництва суспільних благ відображали з позицій теорії державних витрат Ш. Бланкарт, О. Пивоварський, Дж. Е. Стігліц, Дж. Сакс, А. Хіршмен; проблеми економічної мотивації реструктуризації бюджетного сектору розглядали Л. Авдєєва, С. Батчіков, Т. Голікова, А. Рубінштейн, Є. Шекова; формування основних засад діяльності функціонування бюджетних установ та об’єднань громадян в умовах утвердження ринкових відносин досліджували і досліджують І. Каленюк, С. Слухай, А. Таркуцяк, А. Ткачук, М. Шутов та інші.

Аналізуючи результати досліджень згаданих авторів, варто зазначити, що в науковій літературі ще не знайшли належного відображення і потребують подальшого розроблення питання, пов’язані з ієрархічністю фінансів як соціально-економічної категорії, характерної супідрядністю взаємопов’язаних елементів, гносеологічні корені виділення з державного господарства (державних фінансів) соціально-економічних організацій як суб’єктів економіки та фінансових відносин, виявлення спільних ознак організації фінансів, властивих суб’єктам господарювання в усіх сферах економічної діяльності суспільства.

Об’єктивна необхідність поглиблення теоретичного обґрунтування концептуальних засад організації фінансів як системної суспільно-економічної категорії та підвищення ефективності діяльності суб’єктів економіки у сферах виробництва матеріальних і суспільних благ для прискорення економічного розвитку обумовила вибір теми дисертації, її мету й основні завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація пов’язана з виконанням: науково-дослідних робіт Тернопільського національного економічного університету: “Розробка основних напрямів стратегії і тактики управління фінансами” (обґрунтовано рекомендації щодо вдосконалення оцінки ефективності власності в реальному секторі економіки і напрямки реорганізації бюджетного сектору в Україні) (номер державної реєстрації 0106U000531); “Зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування в Україні” (обґрунтовано особливості організації фінансів на мезо- і мікрорівні) (номер державної реєстрації 0106U000530).

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є оцінка науково-методичних основ фінансів суб’єктів господарювання різних форм власності, організаційно-правових форм і сфер діяльності та розроблення науково обґрунтованих пропозицій щодо організації фінансів цих суб’єктів. Для досягнення мети було поставлено і вирішено такі теоретичні й практичні завдання:

Ш з’ясувати економічну сутність, призначення та роль суб’єктів господарювання, їх основні ознаки, властиві для них у різних сферах економічної діяльності суспільства, на основі чого розкрити основні принципи організації їх фінансів як внутрішніх інституційних одиниць;

Ш обґрунтувати основні теоретичні положення відповідно до сучасного розуміння сутності й функцій фінансів суб’єктів господарювання як інституційних одиниць; поглибити та конкретизувати сутність визначення “фінанси підприємств”, “фінансові ресурси” в умовах інституційних перетворень, базованих на структуруванні власності в умовах становлення ринкової економіки;

Ш встановити ступінь впливу інституційних перетворень на господарську та фінансову діяльність суб’єктів господарювання, розкрити суть змін у концентрації власного капіталу й обґрунтувати підходи до формування в реальному секторі “ефективного власника” в умовах становлення соціально орієнтованої економіки;

Ш розкрити основні засади формування інтеґрованих об’єднань суб’єктів підприємницької діяльності, особливості управління рухом капіталу в інтеґрованих корпоративних утвореннях з метою вироблення заходів, спрямованих на поліпшення економічної та фінансової діяльності їх учасників;

Ш оптимізувати склад і структуру джерел формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання за джерелами формування й дотримання їх ієрархії за ступенем безпечності;

Ш обґрунтувати поняття державного впливу на економіку як органічну єдність взаємопов’язаних елементів: державного регулювання і державного підприємництва;

Ш визначити й обґрунтувати напрямки реорганізації бюджетного сектору з метою адаптації неприбуткових організацій (державних організацій і установ) до ринкових умов господарювання, насамперед у сферах формування, розподілу й використання фінансових ресурсів;

Ш виявити основні проблеми у взаємовідносинах із державою об’єднань громадян і з’ясувати коло властивих їх природі видів господарської та фінансової діяльності з метою поліпшення матеріально-технічної бази й задоволення інших статутних потреб;

Ш обґрунтувати доцільність застосування методик оцінювання ефективного власника в реальному секторі економіки й установлення соціально-економічної значимості діяльності бюджетних установ та об’єднань громадян як некомерційних суб’єктів господарювання.

Об’єкт дослідження. Фінанси суб’єктів господарювання в умовах інституційних перетворень та розвитку підприємництва в Україні.

Предмет дослідження. Теорія і практика організації фінансів суб’єктів господарювання сфери виробництва матеріальних і суспільних благ.

Методи дослідження. У процесі дослідження використані методи: формальної та діалектичної логіки, системного аналізу й синтезу – для критичного дослідження положень сучасних економічних та фінансових теорій, природи суб’єктів господарювання й організації їх фінансів, формування інтеґрованих корпоративних об’єднань підприємств, ступеня релевантності та узгодженості законодавчих і нормативних актів; кількісного аналізу економічних показників з метою виявлення економічної ефективності діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, соціально-економічної значимості бюджетних установ та об’єднань громадян, узагальнення статистичних даних, що характеризують структуру і динаміку розвитку суб’єктів економічної системи; математичні моделі для встановлення ефективного власника в промисловості.

Методологічною й теоретичною основами дисертаційної роботи є класичні та сучасні теорії ринкової економіки, фундаментальні праці провідних вітчизняних і зарубіжних учених-економістів та юристів, де висвітлені основні засади теорії фінансів, дослідження вчених, котрі спеціалізуються на проблемах у сфері корпоративних фінансів та бюджетній сфері, а також законодавчі й нормативні акти України та інших держав.

Інформаційна база дослідження – правові та нормативні акти Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Державної податкової адміністрації, Міністерства фінансів України, Фонду державного майна України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державного комітету статистики України, монографічна й спеціальна література, статистичні матеріали.

Наукова новизна результатів дослідження. Отримані в процесі дослідження теоретичні й практичні результати сукупно вирішують важливу наукову проблему – формування науково-методичних засад і практики організації фінансів суб’єктів господарювання у сферах виробництва матеріальних благ та задоволення суспільних інтересів в умовах становлення соціальної ринкової економіки в країні.

Зміст найбільш значущих наукових результатів, які отримав автор особисто, відповідно до поставлених завдань дослідження, полягає у тому, що:

уперше:

Ш запропоновано нову дефініцію суб’єкта господарювання, яка є узагальнюючою і характеризує сутнісні ознаки аґентів економічної системи незалежно від організаційно-правової форми і сфери діяльності, що у взаємозв’язку становлять дієву ринкову інфраструктуру. На відміну від існуючих підходів, дане визначення автор пов’язує з майновим статусом незалежних учасників господарських відносин зі статусом і без статусу юридичної особи з властивим їм ступенем господарської компетенції, здатністю майнової та фінансової відповідальності за зобов’язаннями і метою отримання вигоди (прибутку) або виконання суспільно корисної діяльності у формі фінансового результату чи в інших формах, не заборонених законодавством. Відповідно до трактування згаданої дефініції сформульовано і визначення фінансів суб’єктів господарювання;

Ш обґрунтовано поняття державного впливу на економіку як єдності державного регулювання й державного підприємництва. Автор розглядає його як органічне поєднання засобів державного регулювання економічних процесів і спрямування їх у русло досягнення економічних та соціальних результатів й державного підприємництва, що безпосередньо впливає на режим функціонування ринкової економіки в сфері виробництва матеріальних і суспільних благ та формування фінансових ресурсів держави;

Ш запропоновано концептуальні підходи до структурування бюджетного сектору і визнання частини бюджетних установ самодостатніми суспільними суб’єктами господарювання. Функціонування таких суб’єктів господарювання, де нема принципу “бюджетозаміщення”, передбачає збереження органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування контролю за їх діяльністю з метою впливу на розвиток інфраструктури виробництва суспільних благ та їх доступності всім верствам населення. Окреслені підходи спрямовані на поліпшення сприйняття основних засад ринкової економіки суб’єктами з виробництва суспільних благ і, насамперед, організацій та установ, які створили органи влади;

удосконалено:

Ш підходи до оцінки “ефективного власника” в промисловості на макро- і мікрорівнях, тобто запропоновано застосовувати методи, що дають змогу встановлювати вплив результатів господарської й фінансової діяльності промислових підприємств різних форм власності на створення валового внутрішнього продукту. Доведено доцільність використання інтеґрального показника економічного зростання, сформованого з найвагоміших показників, які відображають рівень фінансової стійкості та незалежності підприємства, узгодженого з рівнем реінвестиції прибутків;

Ш оцінку діяльності некомерційних суб’єктів господарювання та їх соціальної значимості, детермінуючи індивідуальні значення соціального індексу і відповідні показники складових реґіонального людського розвитку: стан охорони здоров’я; рівень освіти; соціальне середовище; матеріальний добробут; екологічна ситуація; умови проживання населення; демографічний розвиток та ін.

Ш установлення пропорцій обміну корпоративних прав акціонерних товариств при їх злитті чи приєднанні з метою розрахунку часток в об’єднаному статутному капіталі, базованому на вартості чистих активів підприємств, визначених відповідно до вимог законодавства. Рекомендований порядок обміну корпоративних прав спрямований насамперед на збереження майнового статусу учасника об’єднання підприємств;

поглиблено:

Ш підходи законодавця, які покликані ґарантувати фінансову незалежність учасникам об’єднань підприємств у частині:

Ш розширення прав економічно залежних учасників холдингу щодо збереження ними майнового статусу і, відповідно, інтересів акціонерів при відповідальності материнським підприємством за майновими та фінансовими зобов’язаннями або при ліквідації чи реорганізації холдингу;

Ш доцільності встановлення періоду безперервного володіння кваліфікаційним пакетом придбаних акцій суб’єктами підприємницької діяльності з метою стримування економічно необґрунтованих реорганізаційних процесів корпораціями та об’єднаннями підприємств.

Ш засадничі основи формування й оподаткування доходів об’єднань громадян, пов’язані з резервуванням нерозподілених коштів для фінансування довготривалих проектів, а також оподаткування майна комерційних підприємств (квазі-НКО), які створили ці організації, що сприятиме розвитку матеріально-технічної бази згаданих об’єднань і стримуватиме їх надмірну комерціоналізацію.

отримали подальший розвиток:

Ш визначення фінансів підприємств у редакції, що вказує на об’єкт розподільчих процесів і його трансформацію у фінансові ресурси, а також на учасників їх створення та володіння, тобто як систему економічних відносин, що виникають у процесі виробництва й розподілу доданої вартості між суб’єктами його володіння та розпорядження, пов’язаних із формуванням і використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення;

Ш визначення фінансових ресурсів як отриманих від звичайної діяльності грошових коштів та сформованих із них резервів і надходжень грошових коштів цільового призначення суб’єкта господарювання, якими він володіє, розпоряджається і використовує їх на статутні потреби. У цій дефініції акцентується увага тому, що, на відміну від інвестиційних ресурсів, основною ознакою власних фінансових ресурсів є їх здатність до капіталізації.

Теоретичне значення одержаних результатів: запропоновано визначення суб’єкта господарювання як внутрішньої інституційної одиниці незалежно від організаційно-правової форми і сфери діяльності; уточнено визначення фінансів підприємства реального сектору економіки, поняття фінансових ресурсів промислових підприємств, науково обґрунтовану системну модель державного впливу на економіку як органічну єдність взаємопов’язаних елементів: державного регулювання й державного підприємництва у сферах створення матеріальних і суспільних благ.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що їх використання сприяє поліпшенню організації фінансів та підвищенню ефективності діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності й організаційно-правових форм сфери суспільного виробництва і суб’єктів господарювання, які виробляють суспільні блага за рахунок створення необхідних умов для фінансування розширеного відтворення і забезпечення їх життєдіяльності.

Наукові розробки, отримані в результаті дослідження, використали:

Ш в законотворчому процесі: Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку – довідка № /8282 від 31.05.06. 2006 р. (вдосконалення порядку застосування Методичних рекомендацій щодо визначення вартості чистих активів акціонерних товариств); Фонд державного майна України – довідка № 17-655 від 30.05.2006 р. (методика встановлення пропорцій обміну корпоративних прав акціонерних товариств; розширення прав дочірніх підприємств на збереження ними майнового статусу і, відповідно, інтересів акціонерів при реорганізації або ліквідації холдингу);

Ш у практичній діяльності: Міністерство освіти і науки України – довідка № /67–376 від 01.06.2006 р. (оптимізація доходів від надання послуг бюджетними установами); Головне управління економіки Тернопільської обласної державної адміністрації – довідка № /1–385 від 26.05.  р. (використання методів оцінювання діяльності підприємств різних форм власності і неприбуткових організацій для проведення моніторингу та аналізу соціально-економічного розвитку області); Тернопільська міська рада (фінансове управління) – довідка № від 27.12.2005 р. (методика оцінки діяльності неприбуткових організацій); ВАТ “КЕЗ “Транссигнал” у м. Києві – довідка № від 14.11.2005 р. (застосування алгоритму показника оцінки ефективності діяльності підприємства у фінансовому (індикативному) плануванні).

Основні теоретичні положення, узагальнення й висновки, що містяться в дисертаційній роботі, використовують у навчальному процесі Тернопільського національного економічного університету і Західно-українського економіко-правничого університету в м. Івано-Франківську при викладанні дисциплін: “Фінанси підприємств”, “Фінансова діяльність суб’єктів господарювання”, “Управління фінансовою санацією підприємств” (довідки № –02/944 від 29. 5.  р. і № 03/97 від 12. .  р.). Автор дослідження підготував та видав навчальні посібники з грифом Міністерства освіти і науки України “Фінанси підприємств” (2002 р., 2003 р.), “Фінансова діяльність суб’єктів господарювання” (2003 р.).

Теоретичні та методологічні засади дисертації можуть бути використані при розробці спеціальних курсів із фінансових дисциплін, методичних рекомендацій щодо підготовки маґістерських робіт.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати, викладені в дисертації, автор доповідав і отримав схвальну оцінку на міжнародних, всеукраїнських та реґіональних науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 2004 р.); Реґіональній науково-методичній конференції “Формування стратегії конкурентоспроможності освіти в реґіоні” (м. Дніпропетровськ, 2004 р); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-економічні та інституційні чинники розвитку реґіону” (м. Чернівці, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання” (м. Луцьк, 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Стан і проблеми трансформації фінансів та економіки реґіонів у перехідний період” (м. Хмельницький, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Фінансово-економічні проблеми розвитку підприємництва в Україні” (м. Житомир, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Реґіональні аспекти організації і управління фінансовими ресурсами” (м. Івано-Франківськ, 2005 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Розвиток фінансової системи України в умовах ринкових трансформацій” (м. Вінниця, 2006 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Фінансовий потенціал регіонів України в умовах ринкової економіки (м. Чернівці, 2006); Науковій конференції професорсько-викладацького складу ТДЕУ “Проблеми фінансової теорії та практики в постстабілізаційний період” (м. Тернопіль, 2006); Міжнародній науково-практичній конференції “Методологія та практика менеджменту на порозі ХХІ століття: загальнодержавні, галузеві та реґіональні аспекти” (м. Полтава, 2006).

Публікації. За результатами наукових досліджень опубліковано 45 наукових праць, у т. ч. одноосібно 3 монографії, 2 навчальних посібники, 24 статті у наукових журналах та збірниках наукових праць, 11 тез доповідей на наукових конференціях і 5 у інших виданнях. Загальний обсяг наукових публікацій – 133,6 друк. арк., у т. ч., що належать авторові, – 133,6 друк. арк.

Особистий вклад пошукувача. Наукові пропозиції, висновки і рекомендації дисертаційної роботи є підсумком особистих наукових досліджень у сфері організації фінансів суб’єктів підприємницької діяльності та суб’єктів господарювання сфери виробництва суспільних благ. Усі результати, винесені на захист, автор отримав самостійно. Особистий науковий внесок дисертанта конкретизовано в авторефераті у списку публікацій за темою дисертації.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, 17 підрозділів, висновків до розділів і загальних висновків, списку використаних джерел (466 джерел) та додатків. Робота виконана на 420 стор. машинописного тексту, містить 23 таблиці, 18 рисунків і 22 додатки.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

“Вступ”. Обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і завдання дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів та форми їх апробації.

У першому розділі – “Основні засади організації фінансів суб’єктів економіки” розкрито природу формування соціально-економічних організацій як суб’єктів фінансових відносин та фінансову мотивацію їх виникнення, роль і місце згаданих суб’єктів у інституційній структурі фінансів.

Висвітлено історичні корені формування соціально-економічних організацій (підприємств) як суб’єктів фінансових відносин, що є обґрунтуванням природи фінансів на мікрорівні. З’ясовано, що, незважаючи на наявність грошей, товарно-грошових відносин, державного устрою, потрібно було пройти кілька етапів історичного розвитку фінансів, щоб їх суть органічно пов’язувалась із частиною економічних (розподільчих) відносин у суспільстві: виникнення загальнодержавного фонду грошових ресурсів – бюджету; системне формування і використання бюджету, тобто виникнення законодавчо закріпленої системи державних доходів і витрат відповідного складу й структури; період домінування в доходах бюджету податків, які сплачували, передусім, суб’єкти підприємницької діяльності у грошовій формі, та спрямовування їх на збільшення витрат держави на соціальні заходи й економіку, що стали ефективним знаряддям реалізації державної політики щодо життєдіяльності суспільства.

Тому визнання підприємницьких структур суб’єктами фінансових відносин є об’єктивним і закономірним, оскільки воно обумовлене: суспільним поділом праці; товарно-грошовими відносинами; різними формами власності; наявністю держави й необхідністю виконання нею своїх функцій; дією економічних законів розвитку суспільства.

Поглибленню доводів об’єктивності фінансів на мікрорівні (суб’єктів фінансових відносин) сприяло використання основних засад трансакційної теорії й теорії контрактних настанов, які дали змогу чітко окреслити коло фінансових відносин і мотивів виникнення суб’єктів господарювання в різних сферах економіки, оскільки ці теорії базовані на визнанні суб’єктів господарювання не як ізольованих індивідуальних економічних одиниць, а таких, що діють у межах соціальних і економічних інститутів та пов’язують їх функціонування з витратами на економічний обмін. Тобто, для суб’єктів господарської діяльності вони пов’язані із зацікавленістю засновників у кінцевих результатах діяльності – досягнення економічного інтересу, який проявляється у фінансовому (прибутку), майновому або іншому вираженні (суспільна чи приватна корисність).

У дослідженні фінансів як системної соціально-економічної категорії в роботі розкрито її об’єктивну здатність набувати нових властивостей, нових якісних характеристик, які не властиві окремим елементам, що її утворюють. В основі таких змін згаданої системи – як об’єктивні умови (рівень розвитку економічної діяльності суспільства), так і суб’єктивні процеси (вдосконалення економічного порядку), викликані перманентним розвитком суспільства й вдосконаленням його економічної діяльності. Звідси і виникає потреба у розкритті якісних змін у цій економічній категорії, яку реалізують шляхом виявлення функцій, що відображають її сутнісні ознаки, наприклад введення у практику, крім традиційних розподільчих відносин у вигляді податків, зборів і платежів, відносин, що виникають у процесі формування державних цільових фондів соціального призначення; управління корпоративними правами у державному і змішаному секторах економіки, організації взаємовідносин із бюджетом суб’єктів господарювання, що виробляють суспільні блага тощо.

Говорячи про розкриття згаданих змін у фінансах, маємо на увазі не усталену думку вчених-економістів у розумінні практичної діяльності держави, пов’язаної з введенням чи відміною конкретних видів податків і платежів, зміною форм використання фінансових ресурсів, а зі зміною або наповненням новим змістом функцій держави, що впливають на формування фінансових відносин. Тобто, ті зміни, що проявляються у функціях фінансів і відображають сутність фінансів як соціально-економічної категорії. Водночас це означає, що фінанси виконують певне коло функцій, які відповідають економічній моделі суспільства, згідно з етапами її становлення.

Викладене підтверджене практикою. Держава через відповідні інститути не тільки поліпшує соціальний захист населення, виробляє сучасні підходи до організації державного підприємництва, а й приводить розподільчі процеси у відповідність до сучасної стратегії розвитку суспільства – розбудови соціально орієнтованої економіки.

Дослідженням спонукальних мотивів створення урядових організацій доведено, що обґрунтування їх природи як суб’єктів фінансових відносин правомірне у межах контрактних настанов, які приводять до рівноваги індивідуумів і державні інститути. Таке обґрунтування нівелює дихотоматичний поділ мікроекономічного аналізу на теорію фірми (принцип максимізації прибутку) та теорію споживчого попиту (принцип максимізації корисності), і принцип корисності набуває універсального значення, а цільова функція організації стає незалежною від того, де діє індивід, тобто її “поведінка” схожа на поведінку ринку і стає підсумковою складного урівноваженого процесу. Наголошено, що контрактні відносини пов’язані з ринковими механізмами, у зв’язку з чим урядові організації беруть пряму або опосередковану участь в економічному обміні для отримання вигоди, тобто їх функціонування можна розглядати за певних обставин із позицій господарської діяльності.

У роботі висвітлено природу неурядових організацій (громадські та інші об’єднання громадян) як суб’єктів господарювання з певною специфікою, які, з одного боку, задовольняють потреби суспільного характеру окремих груп людей, котрі об’єднуються за різними ознаками, на що держава безпосередньо не виділяє ресурсів. З іншого боку, таку діяльність об’єднань громадян підтримують як держава, так і ринок.

У дисертації визначено, що в умовах формування ринкових відносин, внаслідок інерційності у розвитку національної економічної думки, у т. ч. фінансової, теоретичні засади організації державних фінансів та фінансів суб’єктів економіки потребують розвитку. Його, на нашу думку, необхідно спрямовувати на: установлення відповідності поняття фінансів суб’єктів господарювання у підприємницькій сфері (підприємств, господарських товариств та їх об’єднань; індивідуальних підприємців), яке визнає вітчизняна фінансова школа, і розумінням їх сутності, характерним для країн із ринковою економікою; обґрунтування природи фінансів суб’єктів економіки в державному секторі, котрі створили органи державної влади та місцевого самоврядування (бюджетні установи й організації, засновані на підставі закону чи в межах повноважень державних органів) з метою адаптації їх діяльності до ринкового середовища; уточнення природи фінансів громадських утворень, що не належать до згаданих, представлених організаціями, які утворюються за власною ініціативою громадян, незалежною від волі органів влади чи посадових осіб.

На основі викладеного слід зазначити, що дослідження природи суб’єктів господарювання є не лише теоретичним з’ясуванням основних мотивів їх виникнення, а й не позбавлене практичного сенсу, оскільки дає змогу приймати обґрунтованіші й виваженіші рішення щодо організації фінансів, згаданих суб’єктів залежно від сфери їх діяльності, що важливо для національної економіки в умовах утвердження ринкових відносин.

У другому розділі – “Соціально-економічна характеристика суб’єктів фінансових відносин та їх місце в економічній системі” досліджено соціально-економічну природу суб’єкта господарювання як учасника економічного обміну і його поняття як інституційної складової економічної системи, тобто йдеться про поняття економічної одиниці, що характеризувало б її як суб’єкта економіки незалежно від сфери діяльності.

У дисертації з’ясовано, що суб’єкт господарювання є складною організаційною структурою, учасники якої об’єднуються і взаємодіють між собою не лише через посередництво ринку, а й усередині суб’єкта, тобто вона окреслена частиною суспільних відносин між юридичними (фізичними) особами, які здійснюються у процесі виробництва, реалізації, розподілу, споживання продукції та опосередковуються через відповідні економічні взаємозв’язки між зазначеними суб’єктами на основі вартісного виміру

На підставі всебічного аналізу принципів побудови суб’єкта господарювання як соціально-економічної організації встановлено склад, зміст, ієрархію і взаємозв’язок формування, функціонування та розвитку його основних складових. У результаті визнано, що належне забезпечення функціонування суб’єкта господарювання в економічному обміні, яке проявляється у своєчасності вироблення відповідних товарів чи послуг у сфері матеріального виробництва та у сфері виробництва суспільних благ, відповідно до виділених фінансових ресурсів ринком або державою, забезпечує його економічна система. Тобто встановлено, що діяльність соціально-економічної організації незалежно від сфери її функціонування є завжди економічною, яка більше або менше пов’язана з виконанням господарських операцій, характерних зміною стосунків до речей, що їй потрібні для виконання функціональних завдань. Це означає, що на практиці доцільно орієнтуватись як на призначення суб’єкта господарювання і функції, котрі він виконує в економічній системі, так і на не менш важливе – потребу та можливість брати участь в економічному обміні з метою отримання доходу (прибутку), що підлягає розподілу між його учасниками або служить для задоволення власних потреб – підтримання своєї життєдіяльності (зміцнення матеріально-технічної бази організації, формування людського капіталу, поліпшення умов праці персоналу, соціального захисту працівників).

У дисертації доведено, що суб’єкт господарювання, який є носієм певного виду діяльності й наділений певними правами й обов’язками як економічна одиниця, перебуває у взаємозв’язку та взаємозалежності з іншими елементами середовища, в якому він функціонує – соціально-економічній системі як у багатомірній моделі, характерній взаємозв’язками взаємозалежних державних інститутів та суб’єктів ринкової економіки. Розкриття такої залежності дало змогу всебічно підійти до обґрунтування ролі й місця суб’єктів господарювання в економічній системі, залежно від функціонального призначення та участі в економічному обміні.

При дослідженні суті економічної системи встановлено, що слід розрізняти суспільний лад як суспільно-економічну надсистему, складовими якої є конституція, правові та партійні системи, ринкова інфраструктура тощо, та економічну систему як спосіб організації виробництва і розподілу багатства суспільства, що проявляється у формі сукупності суб’єктів підприємницької діяльності, відповідних державних і недержавних інститутів, урядових та неурядових організацій і установ, які взаємодіють на ринку і є соціальною системою, що еволюціонує в ході історичного процесу.

Детальніший аналіз інституційної структури економічної системи свідчить, що господарська діяльність суб’єктів економіки характерна не тільки для продуктивного підприємництва (бізнесу), а й для виробництва суспільних благ. Тобто, економічну діяльність суспільства потрібно пов’язувати як із виробництвом товарів та послуг і його обслуговуванням (приватних благ), що виступають у вигляді достатньо малих одиниць (ділимих), доступних індивідуальним покупцям (фізичним та юридичним особам), так і з іншою діяльністю – виробництвом нематеріальних благ ринковими й неринковими інститутами (суспільних благ), які можуть бути ділимими та неділимими. У роботі наголошено, що проблема ідентифікації понять господарської і економічної діяльності, яка місткіша за першу, є більш практичною, ніж теоретичною і потребує відображення в законодавстві, відповідні норми якого нині зорієнтовані здебільшого на підприємницьку діяльність.

У дослідженні встановлено, що в економічній літературі, зокрема фінансовій, й законодавстві, що формує економічний порядок у державі, нема поняття, яке характеризувало б суб’єкт господарювання як економічну одиницю, котра функціонує у будь-якій організаційно правовій формі й сфері продуктивної діяльності людей, оскільки його ототожнюють або з підприємством, або, відповідно до норм законодавства, зводять лише до переліку юридичних та фізичних осіб у сфері підприємницької діяльності з урахуванням сфери управління корпоративними правами в державному і недержавному секторах економіки. Позиція автора полягає в тому, що поняття “суб’єкт господарювання” – місткіше за сучасне розуміння підприємства, оскільки має повніше відображати соціально-економічну природу цієї внутрішньої інституційної одиниці в економічному обміні у всіх сферах економічної діяльності людей.

Визнаючи будь-який суб’єкт економіки як відособлене об’єднання людей із метою спільного вирішення економічних і соціальних завдань, у т. ч. фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою чи відмінною від неї діяльністю, є потреба у визначенні, що відображає його економічну сутність та організаційно-правову форму. Такий підхід до розуміння суб’єкта господарювання як економічної одиниці дає змогу чітко ідентифікувати в єдиному правовому просторі та встановлювати сеґментно-ринкову орієнтацію кожного з них, тобто їх визначення має характеризувати широкий і різноплановий спектр діяльності в усіх сферах економіки. З огляду на це, у роботі доведено, що для ідентифікації згаданих суб’єктів економіки слід використовувати як внутрішні (принцип побудови організації та її адаптивні можливості – пристосовування до вирішення нових завдань), так і зовнішні (потреби ринку й суспільства) фактори, що враховують їх емержентність – цілеспрямоване формування і застосування нових якостей в активізації та мобілізації потенціалу, що є важливим ресурсом у ринкових умовах. Не менш важливим для встановлення економічної природи суб’єкта господарювання є врахування основних ознак, які характеризують не тільки економіко-правове забезпечення його функціонування зі створенням і без створення юридичної особи, а й організації його фінансів – формування, розподіл, привласнення і використання фінансового результату, взаємовідносин із державою тощо.

З метою вирішення цієї проблеми запропоновано:

Ш загальне визначення суб’єкта господарювання як власника відокремленого майна і наділеного майном незалежного учасника господарських відносин різних форм власності й організаційно-правових форм (зі статусом та без статусу юридичної особи) з властивим їм ступенем господарської компетенції відповідно до функцій, які вони виконують у ринковій інфраструктурі, здатних нести майнову та фінансову відповідальність за зобов’язаннями в межах, передбачених економічним порядком, що мають на меті отримання від суспільно-корисної діяльності прибутку, який розподіляють між учасниками (засновниками) або спрямовують на поліпшення матеріально-технічної бази та фінансування інших статутних потреб;

Ш вважати фінансами суб’єктів господарювання сукупність економічних відносин, пов’язаних із процесами формування, розподілу й використання фінансових ресурсів, які вони виконують із метою забезпечення відтворювальних процесів та життєспроможності, тобто визначенням, що забезпечує однакові підходи до характеристики суб’єктів підприємницької діяльності й суб’єктів економіки сфери виробництва суспільних благ.

У третьому розділі – “Фінанси суб’єктів підприємницької діяльності реального сектору економіки в умовах утвердження ринкової економіки” досліджено природу фінансів суб’єктів підприємницької діяльності, вплив інституційних змін на ефективність господарської та фінансової діяльності промислових підприємств й розроблено методологічні підходи до оцінки ефективності власника на мікрорівні.

Актуальна проблема, що стосується розуміння суті фінансів суб’єктів підприємницької діяльності й надалі залишається на рівні з’ясування першості “грошових” чи “економічних” відносин. З огляду на це в дослідженні арґументовано доведено доцільність застосовування такої значимої ознаки фінансів як “відносини”, оскільки вона базована на природі фундаментальної філософської категорії, що відображає характер розташування елементів певної системи та їх взаємозалежності й означає, що властивість певної речі може бути відношенням, яке виступає в ролі властивості або ознаки певної речі, тобто можна вважати, що не тільки предмет може визначати властивості, а й властивості – сутність предмета. Тому методологічно й теоретично правильно при дослідженні сутності фінансів апелювати до економічних відносин, які виражає згадана суспільно-економічна категорія.

У дисертації сформульовано основні ознаки фінансів підприємств, що дало змогу уточнити їх економічну сутність. На основі діалектичного пізнання економічної сутності фінансів як суспільно-економічної категорії, наукового виділення ознак і характерних їх особливостей на мікрорівні запропоновано у визначенні фінансів підприємств враховувати, що: об’єктом розподільчих процесів є створена на підприємстві додана вартість у грошовій формі; її розподіл здійснюють у різних формах між учасниками – суб’єктами володіння і розпорядження: державою, акціонерами (власниками) і підприємством; створення, розподіл та використання валової доданої вартості у відтворювальних процесах реалізують шляхом її трансформації у фінансові ресурси. Такий підхід до визначення суті фінансів підприємств не тільки висвітлює те, що на мікрорівні вони опосередковують розподільчі та перерозподільчі процеси, а й враховує вплив на них організаційно-правової форми підприємств реального сектору економіки, що важливо в ринкових умовах господарювання.

Дослідженням фінансового забезпечення діяльності промислових підприємств встановлено, що власні фінансові ресурси є основою забезпечення відтворювальних процесів, і це дає змогу стверджувати про втілення у господарську практику доктрини самофінансування, суть якої – у використанні насамперед власних фінансових ресурсів з метою ґарантування фінансової стійкості й незалежності підприємства в умовах мінливої кон’юнктури. Результати аналізу формування фінансових ресурсів у промисловості показують, що промислові підприємства, наприклад, у 2003–2004 рр. мали реальну змогу забезпечення за рахунок власних коштів (частини чистого прибутку, що залишається у розпорядженні підприємства, амортизаційних відрахувань і податкової пільги – віднесення на витрати обсягів капітального ремонту основних засобів у розмірах, встановлених законом) приросту капіталу на 45,3%. Однак нинішній стан у ресурсному забезпеченні діяльності підприємств, що важливо в умовах ринкової економіки, не зменшує потреби в методологічному обґрунтуванні природи фінансових ресурсів, а також їх вибору за джерелами формування та за ступенем їх безпечності.

У роботі доведено, що методологічно правильним підходом до ідентифікації власних фінансових ресурсів підприємства є здатність їх до капіталізації, тобто спрямування на формування капіталу підприємства. Не менш важливі визнання та реалізація розширення джерел формування внутрішніх фінансових ресурсів за рахунок коштів, що безоплатно використовують у господарському обігу, наприклад стійких пасивів. Водночас, беручи до уваги, що ресурсне забезпечення оптимальної структури капіталу підприємства передбачає складну комбінацію джерел фінансування – інвестиційних ресурсів (власних, залучених і позичених), важливо дотримуватись ієрархії за ступенем їх безпечності залежно від джерел формування: власні й прирівняні до власних фінансові ресурси (чистий прибуток, амортизаційні відрахування, стійкі пасиви); реінвестовані дивіденди; зменшення власного портфеля фінансових інвестицій; випуск найбезпечніших цінних паперів – конвертованих обліґацій; залучення позичених коштів; випуск акцій.

Важливим фактором, що впливає на організацію фінансів підприємств реального сектору економіки, є набуття юридичною особою відповідної організаційно-правової форми і форми власності. Це стосується насамперед державних і змішаних підприємств, де рівень фінансового забезпечення залежить від втручання держави-власника у їх дивідендну політику й способу управління корпоративними правами, які здебільшого не сприяють формуванню оптимальної структури капіталу підприємства, а підпорядковані тільки наповненню дохідної частини бюджетів усіх рівнів. Не применшуючи законних прав держави в управлінні майном і корпоративними правами, зниження податкового тягаря на згадані підприємства вбачаємо у наступному: по-перше, вилучати в підприємств частину чистого прибутку у вигляді державних дивідендів необхідно тільки з урахуванням рівня капіталізації прибутку, рекомендованого законодавством; по-друге, вилучення чистого прибутку в господарських товариствах, де державний пакет акцій менший від контрольного, треба здійснювати тільки економічними методами, тобто узгоджувати з їх інвестиційними і дивідендними політиками; по-третє, потребує вирішення проблема зрівняння прав держави-акціонера й інших акціонерів у товариствах, де її частка у капіталі менша від контрольного пакета акцій, щодо здійснення обов’язкового контролю за господарсько-фінансовою діяльністю і дивідендною політикою згаданих товариств.

Не менш проблемним залишається взаємозв’язок організаційно-правової форми суб’єктів господарювання зі становленням та розвитком фондового ринку в країні, який проявляється у виникненні диспропорцій у створенні відкритого і закритого типу акціонерних товариств (ВАТ і ЗАТ) шляхом приватизації державної власності. Встановлено, що до суб’єктивних факторів зростання кількості ЗАТ, які певною мірою стримують вільний обіг цінних паперів (обсяг зареєстрованих ЗАТ цінних паперів на початок: 2004 р. – 33,6%, 2005 р. – 36,22%), потрібно віднести неконтрольований ФДМУ процес приватизації державних об’єктів, коли цілеспрямовано формуються юридичні особи, які надають перевагу використанню фінансових результатів у інтересах обмеженого кола засновників. Також важливим є й інший фактор, пов’язаний зі створенням об’єднань державних підприємств (холдингів і державних акціонерних компаній), де не завжди є потреба в додаткових випусках цінних паперів, що впливає на визначені засади корпоративного управління, а саме – на відносини контролю-підпорядкування. Об’єктивним фактором, який впливає на динаміку створення ЗАТ, є темпи економічного зростання в умовах інституціональних перетворень. Встановлено, що в період активних інституціональних перетворень та економічної нестабільності в Україні (1996–1998 рр.) частка закритих акціонерних товариств досягала 70% від загальної кількості акціонерних товариств. У період економічного пожвавлення (2001–2003 рр.), характерного екстенсивним розвитком економіки, їх частка