КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА

ЧАМАРА ІРИНА МИХАЙЛІВНА

УДК 339.91: 331.102.344

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНІ РЕСУРСИ У

СВІТОГОСПОДАРСЬКОМУ РОЗВИТКУ

спеціальність 08.00.02 – світове господарство і

міжнародні економічні відносини

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Київ – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної економіки Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана Міністерства освіти і науки України, м. Київ.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор

Каленюк Ірина Сергіївна,

Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана,

професор кафедри міжнародної економіки

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Новицький Валерій Євгенович,

Інститут світової економіки і міжнародних економічних

відносин НАН України,

заступник директора з наукової роботи

кандидат економічних наук, доцент

Каніщенко Олена Леонідівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри міжнародної економіки

Захист відбудеться 10 вересня 2007 р. о 1600 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.006.02 у Київському національному економічному університеті імені Вадима Гетьмана за адресою: 03680, м.Київ, проспект Перемоги, 54/1, ауд. 203.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана за адресою: 03113, м.Київ, вул. Дегтярівська, 49г, ауд. 601.

Автореферат розісланий “10” серпня 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

професор економічних наук, професор Антонюк Л.Л.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний етап світогосподарського розвитку характеризується тим, що вирішального значення набуває фактор, пов’язаний з інтелектуальною складовою соціально-економічних процесів, а саме – інтелектуальні ресурси, які безпосередньо визначають параметри економічного зростання, створюють підвалини для інноваційного розвитку та формування постіндустріального суспільства. Саме тому дослідження сутності, ролі та механізмів інтенсивного використання інтелектуальних ресурсів як фактора соціально-економічного розвитку суспільства стають нагальним завданням сучасної вітчизняної та іноземної економічної науки.

Реальністю сучасного світу стає посилення асиметрії світогосподарського розвитку, збільшення розриву в рівнях економічного розвитку країн. Серед багатьох причин цього слід назвати і відмінності у нерівномірному нагромадженні потенціалу інтелектуальних ресурсів, відсутність взаємодії між фундаментальною і прикладною наукою, різну інтенсивність інноваційної діяльності, а найголовнішим є те, наскільки дієвий механізм використання інтелектуального потенціалу тією чи іншою країною.

Дослідження проблем людських ресурсів в якості фактора виробництва та економічного розвитку завжди було актуальним в економічній науці, підтвердженням чого є праці А.Сміта, У.Петті, Д.Рікардо, Дж.С.Мілля, К.Маркса, А.Маршала, Л.Вальраса, Й.Шумпетера, М.Кондратьєва, С.Струмиліна та багатьох інших учених. Зростання ролі людини як носія здібностей до фізичної та розумової праці відбувається в першу чергу за рахунок посилення значення її інтелектуальної діяльності. Важливим стає усвідомлення людини як генератора інновацій, які несуть революційні зміни в способах виробництва благ та послуг, механізмах їх розподілу та використання. Вивченню різних аспектів інтелектуалізації суспільства, визначенню ролі та ефективного використання інтелектуальних ресурсів присвячені роботи таких зарубіжних вчених як: Д.Гелбрейт, С.Глазьєв, Д.Белл, Е.Денісон, М.Делягін, П.Кругман, П.Ромер, М.Портер, К.Фрімен, Р.Солоу, М.Кастельс, Ф.Фукуяма, В.Іноземцев, А.Тоффлер, М.Масуда, Ф.Махлуп, Т.Стоуеньєр та інших.

Сучасні тенденції розвитку інтелектуальних ресурсів, їх формування та використання як чинника економічного зростання країни на інноваційній основі є предметом дослідження українських науковців: В.Александрової, О.Амоші, Л.Антонюк, Ю.Бажала, О.Білоруса, Л.Гальперіної, А.Гальчинського, В.Геєця, Б.Губського, О.Грішнової, Я.Жаліла, Д.Ільницького, І.Каленюк, О.Каніщенко, О.Кендюхова, Б.Кваснюка, Г.Климка, А.Кредисова, Д.Лук’яненка, Ю.Макогона, С.Мочерного, В.Новицького, Є.Панченка, Ю.Пахомова, А.Поручника, А.Рум’янцева, В.Семиноженка, В.Сіденка, А.Філіпенка, О.Федірка, В.Чужикова, Н.Чумаченка, А.Чухна та інших.

Разом з тим багато аспектів цієї наукової проблеми висвітлено ще недостатньо як у вітчизняній, так і в іноземній науковій літературі. Зокрема, немає ґрунтовних комплексних досліджень щодо створення ефективних механізмів задіяння інтелектуальних ресурсів у якості вирішального чинника економічного і соціального розвитку країни. Необхідно більш конкретизовано дослідити основні характеристики та особливості розвитку інтелектуальних ресурсів у провідних країнах світу. Докладного вивчення потребує вплив інтелектуального потенціалу країни на розвиток національної економіки в умовах глобалізації, вивчення прогресивного досвіду пришвидшеної інтелектуалізації в країнах - ключових інноваторах.

Актуальним для України як на науковому, так і на прикладному рівні є питання формування такого механізму, який би оптимально поєднував створення, впровадження, поширення знань, акумулюючи всі стадії формування і використання інтелектуальних ресурсів. Висока науково-практична значимість системного дослідження інтелектуальних ресурсів, їх впливу на формування інтелектуальної економіки з метою забезпечення входження країни у світовий економічний простір обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, його мету і завдання.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках міжкафедральної науково-дослідної теми "Ресурси і моделі глобального економічного розвитку" (ДР №0106V004357) факультету міжнародної економіки і менеджменту Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана. Особисто автором був підготовлений розділ "Інтелектуальні ресурси та їх роль в глобальному розвитку". Крім того, автор брав участь у виконанні науково-дослідної роботи "Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку" (ДР №0101U002948) на замовлення Міністерства освіти і науки України, в якій ним був підготовлений розділ "Науково-технічний рівень національного виробництва та його вплив на конкурентоспроможність".

Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є комплексний аналіз на базі новітніх економічних концепцій сутності та ролі інтелектуальних ресурсів у забезпеченні розвитку національної економіки, дослідження сучасних механізмів формування інтелектуальних ресурсів та їх залучення в національний соціально-економічний розвиток на інноваційній основі, визначення перспективних напрямів нарощування та ефективного використання інтелектуальних ресурсів країни з метою забезпечення її міжнародної конкурентоспроможності.

Виходячи з мети дослідження, в дисертаційній роботі поставлені наступні завдання:

- розкрити сучасну природу та визначити зміст категорії "інтелектуальні ресурси";

- дослідити передумови формування інтелектуальних ресурсів, адекватних сучасному рівню розвитку постіндустріальної економіки;

- провести порівняльний покраїновий аналіз з метою виявлення чинників та механізмів ефективного залучення інтелектуальних ресурсів в економічний розвиток країн;

- дослідити роль інтелектуальних ресурсів у забезпеченні розвитку світового господарства в цілому та інноваційних конкурентних переваг у розвитку окремої країни;

- визначити систему показників розвитку інтелектуальних ресурсів як вирішального фактора формування інтелектуальної економіки;

- розкрити особливості розвитку інтелектуальних ресурсів в контексті ефективної інтеграції України у світове співтовариство;

- обгрунтувати пріоритетні напрями удосконалення механізмів оптимального поєднання процесів створення, поширення та впровадження знань, тобто всіх стадій формування і використання інтелектуальних ресурсів в Україні.

Об’єктом дослідження є процес інтелектуалізації економіки в умовах формування постіндустріальної парадигми світогосподарського розвитку.

Предметом дослідження є умови, особливості та механізми ефективного використання інтелектуальних ресурсів у сучасному світовому господарстві.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є історико-логічний та системно-структурний підходи до аналізу економічних явищ і процесів у національному і глобальному середовищах. У дисертації використано широкий інструментарій загальноприйнятих методів наукового дослідження: наукової абстракції з використанням принципу єдності теорії і практики (при дослідженні сутності і особливостей процесу інтелектуалізації – в п.1.1, визначенні сутності та змісту категорії "інтелектуальні ресурси" - в п.1.2), статистичного якісного і кількісного аналізу (при визначенні якісних та кількісних параметрів розвитку інтелектуальних ресурсів - в п.2.1), порівняльного аналізу (при дослідженні рівнів розвитку інтелектуальних ресурсів у провідних країнах світу - в п.2.2), групувань і класифікації (при визначенні ступеня розвитку інтелектуальної економіки в різних країнах - у п.2.3), економіко-математичного моделювання впливу процесу інтелектуалізації на економічний розвиток країн.

Джерельною та статистичною базами дослідження є закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, матеріали Державного комітету статистики України, центру документації ЄС та бібліотеки-депозитарію Світового банку в Академії державного управління при Президентові України, директорату з питань підприємництва при Європейській Комісії, Всесвітнього економічного форуму, монографічні дослідження вітчизняних та зарубіжних економістів.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає у тому, що в роботі на основі дослідження теоретичних концепцій інтелектуальних ресурсів розкрито їх сутність, особливості формування, розвитку та використання у високорозвинених країнах світу, а також обґрунтовано напрями удосконалення механізму використання інтелектуального потенціалу України в контексті досягнення високого конкурентного статусу.

Вперше:

· системно визначено сутність процесу "інтелектуалізація економіки" на основі комплексного підходу до аналізу форм його прояву та наслідків, який кваліфікується як масштабні зміни в економічній системі сучасного суспільства: в структурі економіки (в напрямі зростання частки інформаційно- та інтелектуальномістких галузей і скороченні низькотехнологічних та добувних галузей); змісті процесу праці та структурі зайнятості (збільшенні інтелектуальної складової праці, питомої ваги висококваліфікованих працівників у загальній чисельності населення); підвищенні науково-технологічного рівня засобів виробництва та збільшенні у ВВП частки високотехнологічних товарів і послуг;

· запропоновано авторське трактування сутності категорії "інтелектуальні ресурси", яке відрізняється від існуючих системно-структурним підходом щодо детермінації її складових та аналізу якісних і кількісних параметрів, що розкривають зміст та рівень розвитку в сучасному глобальному середовищі. Це дозволило автору розширити розуміння інтелектуальних ресурсів як діалектичну єдність високоосвічених людських особистостей у сукупності їх професійних, кваліфікаційних, особистих, комунікативних якостей та результатів їх інтелектуальної діяльності, що можуть мати речову та неречову форми і знаходити прояв у винаходах, ноу-хау, інформаційно-комунікаційних технологіях тощо;

· обґрунтовано якісно нову функціональну роль інтелектуальних ресурсів у розвитку світової економіки. Доведено, що інтелектуальний потенціал як нагромаджена сукупність інтелектуальних ресурсів стає основним чинником формування постіндустріального суспільства, підвищення конкурентоспроможності національної економіки, забезпечення її соціально-економічного розвитку на інноваційній основі та створює можливість прориву в економічному і науково-технологічному розвитку навіть для тих країн, які не мають виражених природно-ресурсних переваг;

отримали подальший розвиток:

· систематизація наукових концепцій розвитку, етапів становлення та визначення сутнісних рис постіндустріальної, інтелектуальної економіки, що детермінуються визначальним впливом інтелектуалізації, її пришвидшенням в умовах техноглобалізації та інформатизації світової економіки, які, на думку автора, полягають у відносному зниженні ролі матеріальних факторів виробництва і підвищенні значимості інтелектуальних ресурсів;

· ідентифікація особливостей розвитку інтелектуальної економіки в сучасному світовому господарстві, що дозволило автору виявити як її ключові характеристики (які полягають у нагромадженні потужного інтелектуального потенціалу країни, ефективних механізмах його реалізації, позитивній динаміці ВВП, збільшенні витрат на освіту і науку, структурних зрушеннях в економіці, підвищенні інтелектуальної складової в усіх елементах економічної системи), так і особливостях етапів її розвитку (на першому етапі відбувається накопичення потужного інтелектуального потенціалу, що закладає підвалини формування інформаційної економіки; на другому етапі - становлення економіки, що базується на знаннях, яка характеризується високою результативністю й інтенсивністю інтелектуальної діяльності; на третьому етапі відбувається комерціалізація результатів інтелектуальної діяльності, що відображає розвиток інтелектуальної економіки);

· обґрунтування напрямів розвитку інтелектуальних ресурсів України в контексті формування інтелектуальномісткої економіки, що полягають, по-перше, в законодавчому закріпленні положення про необхідність забезпечення відповідного рівня фінансування освітньо-наукової сфери (не менше 6% ВВП), по-друге, в активізації механізмів оптимального поєднання процесів створення, поширення і впровадження знань, тобто акумулювання всіх стадій формування і використання інтелектуальних ресурсів. Зокрема доведена актуальність активізації діяльності та ефективного функціонування локальних центрів із спеціальним режимом, а саме - технопарків, в яких забезпечується найбільш тісний взаємозв?язок між системою освіти і науки, фундаментальними і прикладними дослідженнями з практичним застосуванням їх у виробництві та комерціалізацією результатів;

удосконалено:

· методичні підходи щодо здійснення оцінки рівня розвитку інтелектуальних ресурсів країни на основі систематизації існуючих методик, що дозволило автору провести інтегральний аналіз інтелектуалізації економіки країн - ключових інноваторів на основі виокремлення трьох груп показників, які розкривають: по-перше, рівень накопичення інтелектуальних ресурсів в країні, по-друге, результативність інтелектуальної діяльності і по-третє – комерціалізацію її результатів;

· системну характеристику причинно-наслідкових зв’язків між процесом інтелектуалізації та соціально-економічним розвитком економіки, зокрема: на прикладі високорозвинених країн встановлено пряму взаємозалежність між рівнем фінансування системи освіти, сфери фундаментальних, прикладних наукових досліджень і розробок та показниками соціально-економічного розвитку країни; доведено, що зростання цієї частки дозволяє нарощувати вплив інтелектуальних ресурсів на динаміку системних зрушень в економіці та рівень її міжнародної конкурентоспроможності.

Практичне значення одержаних результатів.

Отримані в результаті дисертаційного дослідження теоретичні положення та розроблені автором практичні рекомендації мають важливе значення для національної економіки, оскільки вони можуть бути використані як теоретико-методологічна база для розробки ефективного механізму інноваційної діяльності України. Зокрема, вони можуть бути використані як стратегія нарощення інтелектуального потенціалу країни, підвищення освітнього та інтелектуального рівня населення.

Практичне значення одержаних результатів підтверджується довідками Всеукраїнської експертної мережі інтелектуальних ресурсів (довідка від 21.10.2006 р.), Асоціації бізнес-інкубаторів та бізнес-центрів України (довідка №86/10 від 27 жовтня 2006 р.), Науково-дослідного інституту економічного розвитку Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (довідка №13/02 від 07.09.2006 р.)

Результати дисертаційного дослідження використовуються у навчальному процесі Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана при викладанні навчальної дисципліни "Міжнародна економіка" (довідка від 27.09.2006 р.).

Особистий внесок здобувача. Всі наукові результати, які викладені в дисертаційному дослідженні та виносяться на захист, одержані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на 5 конференціях, зокрема на науковій конференції "Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації" (9 лютого 2005 р., м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Економіка: сучасні проблеми та перспективи розвитку" (17-18 березня 2005 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції "Фінансово-кредитне стимулювання економічного зростання" (3-5 червня 2005 р., м. Луцьк), ІХ міжнародній науково-практичній конференції "Моделі та стратегії Євроінтеграції України: економічний і правовий аспекти" (30 травня 2006 р., м. Київ), Міжнародній науково-практичній конференції "На Схід та Південь від ЄС: проблеми формування спільного європейського економічного простору" (5-7 жовтня 2006 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення та найважливіші результати дисертаційного дослідження опубліковані автором особисто та у співавторстві в 10 працях, у тому числі в 1 монографії (у співавторстві), 4 статтях у наукових фахових виданнях і 5 публікаціях у збірниках матеріалів міжнародних та всеукраїнських наукових та науково-практичних конференцій. Загальний обсяг опублікованого матеріалу, що належить особисто авторові, становить 5,4 д. а.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи становить 160 сторінок компютерного тексту. У тексті дисертації розміщено 8 рисунків на 4 сторінках, 18 таблиць на 12 сторінках, 5 додатків на 8 сторінках, список використаних джерел налічує 157 назв.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, викладено методологічну основу і методи дослідження, обґрунтовано наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У розділі 1 “Теоретичні засади дослідження сутності та ролі інтелектуальних ресурсів у сучасному світовому господарстві” узагальнюються теоретико-методологічні підходи до визначення категорії “інтелектуальні ресурси”, досліджуються особливості процесу інтелектуалізації, сутність та зміст інтелектуальних ресурсів, їх роль у формуванні постіндустріальної, інтелектуальної економіки, адекватній сучасному етапу розвитку світового господарства.

Фундаментальним процесом, що визначає формування нового, постіндустріального етапу розвитку суспільства, виступає всеохоплюючий процес інтелектуалізації, який вносить революційні зміни в усі складові економічної системи, способи взаємодії господарюючих суб’єктів, характер конкуренції. Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що інтелектуалізація в сучасних умовах відбувається прискореними темпами і є визначальною у становленні нового, інформаційного суспільства. Одним з домінуючих чинників підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни, збереження та поліпшення досягнутих нею позицій виступає нагромаджена сукупність інтелектуальних ресурсів, адекватних вимогам сучасної інформаційної революції та здатних забезпечити інноваційний характер розвитку країни, єдино можливий в сучасному глобалізованому середовищі.

Внаслідок зростання значення інтелектуальної складової у суспільному відтворювальному процесі відбувається зміщення акценту від технічних засобів до визначення людини як головної цінності. В дослідженні з’ясовано, що основними ознаками формування постіндустріального суспільства виступає пришвидшення процесу інтелектуалізації, відносне зниження ролі матеріальних факторів виробництва та зміна функціональної ролі інтелектуальних ресурсів.

Автором обґрунтована позиція, згідно з якою інтелектуалізацію не можна зводити лише до зміни умов та функцій праці. З одного боку, в інтелектуалізації знаходять прояв розвиток новітніх інформаційних технологій і зростання частки інтелектуальної складової в сукупній праці. З другого - вона означає не тільки зростання інтелектуальних функцій в процесі праці, а й ускладнення і розширення вимог до людини як суб’єкта праці, посилення культурних та етичних складових, підвищення освітнього рівня, використання системи мотиваційних механізмів її економічної діяльності. Відповідно розширюється і ускладнюється вся система економічних відносин, викликаючи трансформаційні зміни в сучасному суспільстві та його перехід до постіндустріальної парадигми розвитку.

На основі узагальнення існуючих теоретичних підходів автором уточнено зміст та виявлені особливості таких основних категорій як: “робоча сила”, “людські ресурси”, “людський капітал”, “інтелектуальні ресурси”, “інтелектуальний капітал”, “інтелектуальний потенціал” та ін. Дослідивши різні концептуальні підходи щодо розуміння цих категорій, автор обґрунтовує визначення сутності інтелектуальних ресурсів через необхідність розширення їх змісту: поруч із людиною як носієм інтелекту та суб’єктом інтелектуальної діяльності ця категорія включає і результати цієї діяльності, які в сукупності створюють нову якість процесу праці та виробництва, трансформуючи і перетворюючи всю систему економічних відносин як на національному, так і на глобальному рівнях.

У роботі зазначається, що в сучасній економічній літературі вже давно визнаною є революційна роль інтелектуальних ресурсів у світогосподарському розвитку. Між тим немає одностайності серед вітчизняних та іноземних вчених у поясненні особливостей нового суспільства, що формується і приходить на зміну індустріальному. Дисертантом узагальнено існуючі підходи у визначенні постіндустріального суспільства ("постіндустріальне суспільство", "інформаційне суспільство", "суспільство, засноване на знаннях", "суспільство знань", "нова економіка", "економіка знань", "інформаційна економіка", "інтелектуальна економіка"), які є синонімічними, але найбільш вдалим, на думку автора, є поняття "інтелектуальна економіка", що наголошує на домінуючій ролі інтелектуальних ресурсів у забезпеченні конкурентоспроможності та розвитку економіки країни.

У дисертації обґрунтовано, що основною передумовою формування інтелектуальної економіки стає накопичення потужного інтелектуального потенціалу країни. Водночас досвід передових країн доводить, що цей потенціал може стати реальним фактором інноваційного розвитку лише за умови наявності ефективних механізмів його реалізації. Дисертантом виокремлені ключові характеристики країн, які є лідерами в інтелектуальному розвитку (позитивна динаміка ВВП, витрати на освіту і науку, структурні зрушення в економіці, зростання освітнього рівня населення, великі частки високо- середньотехнологічних галузей та питомої ваги ІКТ у структурі виробництва, зайнятості, експорту, витрат на дослідження і розробки) та доведена необхідність більш детального аналізу відмінностей в етапах, динаміці та механізмах розвитку і особливостей їх прояву в різних країнах.

У розділі 2 “Особливості формування та використання інтелектуальних ресурсів у країнах світу” проаналізовані опрацьовані світовою практикою підходи щодо виміру рівня розвитку інтелектуальних ресурсів країни, виявлені на цій основі спільні та специфічні особливості в різних країнах і визначені ключові напрями дієвої державної політики щодо посилення інтелектуальної складової у розвитку національної економіки.

З’ясування взаємозв’язку між рівнем розвитку інтелектуальних ресурсів та розвитком національної економіки передбачає необхідність їх кількісного виміру, причому складність цієї проблеми визначається неоднозначністю змісту категорії "інтелектуальні ресурси". Поруч із людиною як основним носієм інтелекту до інтелектуальних ресурсів відносять і результати інтелектуальної діяльності, що включають відкриття, винаходи, патенти, наукові звіти і доповіді, проекти, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, твори літератури, мистецтва, музики та ін.

Вивчення теоретичних та практичних методик виміру інтелектуального розвитку дозволило автору прослідкувати їх еволюцію від найпростіших і загальних до більш складних і деталізованих підходів: індекс людського розвитку (враховує рівень освіченості людських ресурсів у взаємозв’язку з рівнем добробуту та тривалістю життя); індекс суспільства, заснованого на знаннях (враховує кількісні та якісні індикатори освіченості та забезпеченості ІКТ населення, рівень витрат держави на інноваційний розвиток та показники якості і безпеки життя людей); система показників інноваційно-інтелектуального розвитку Директорату з підприємництва ЄС (включає п’ять груп показників щодо рівня освіченості, рівня державних і приватних витрат на НДДКР, розвитку інноваційної діяльності підприємств, рівня інтелектуальномісткого виробництва та експорту товарів і послуг, а також – результати інноваційної діяльності: патенти, торгові марки та ін.); методика Європейського інноваційного барометра (враховує три групи індикаторів для характеристики трьох послідовних етапів розвитку інтелектуальної економіки) та ін.

Даний підхід ґрунтується на положенні, що в розвитку постіндустріальної економіки виділяються три етапи: формування інформаційної економіки –відбувається накопичення потужного інтелектуального потенціалу; становлення економіки, що базується на знаннях - характеризується високою результативністю та інтенсивністю інтелектуальної діяльності; розвиток інтелектуальної економіки - комерціалізація результатів інтелектуальної діяльності. Досліджено, що найбільш вагомими показниками, які характеризують формування інформаційної економіки є: частка осіб з вищою освітою, залучення населення до постійного навчання, державні та приватні витрати на НДДКР. Для становлення економіки, яка базується на знаннях важливим є обчислення результативності інноваційної діяльності в країні, а показниками виступають: частка високотехнологічних галузей у витратах на НДДКР, витрати на ІКТ, частка високотехнологічного експорту, кількість патентів і торгових марок на 1 млн. населення та ін. Третій етап розвитку характеризується комерціалізацією інтелектуального продукту, інтенсивним розвитком венчурного підприємництва, тісною науково-технічною кооперацією та інноваційним виробництвом.

Інтерпретація даних за методикою Європейського інноваційного барометру дала автору можливість виокремити за цими показниками три основні групи: країни-лідери, країни із середнім та країни з низьким рівнем індексу. Проведені розрахунки свідчать про те, що безсумнівними лідерами серед розвинених країн є: Фінляндія, Швеція, Японія, США, Німеччина, Данія і Швейцарія (рис.1).

Рис. 1. Показники індексів інформаційної економіки; індексу економіки, що базується на знаннях; індексу інтелектуальної економіки країн ОЕСР

В цих країнах всі три індекси мають найвищі значення, що означає високий ступінь використання і комерціалізації потужного потенціалу інтелектуальних ресурсів. Разом з тим, результати аналізу доводять, що і менш розвинені країни можуть здійснити прорив в інтелектуальному розвитку, перейти до інтенсивної комерціалізації результатів інноваційної діяльності, поширення ІКТ, формування інтелектуальномісткої структури виробництва та експорту. Але в будь-якому випадку необхідною передумовою досягнення інтелектуальної економіки стає накопичення потенціалу інтелектуальних ресурсів, здатних забезпечити такий прорив.

Проведений аналіз існуючих підходів щодо квантифікації рівня розвитку інтелектуальних ресурсів дозволив дисертанту зробити висновок про необхідність врахування результатів інтелектуальної діяльності на стадіях фінансування (витрати на інноваційну діяльність), розробки (абсолютні та відносні показники кількості патентів, патентів на ІКТ та ін.) та їх результати (виробництво та експорт високотехнологічної продукції, поширення ІКТ та ін.). Розвиток і поширення інформаційно-комунікаційних технологій виступають важливою характеристикою інтелектуального потенціалу країни, оскільки відіграють вирішальну роль на стадії формування постіндустріального суспільства і є невід'ємною частиною інтелектуальної економіки.

Формування інтелектуальної економіки у провідних країнах світу характеризується стрімким розвитком та нагромадженням інтелектуальних ресурсів, що знаходить прояв у її системних структурних зрушеннях. На основі аналізу індикаторів інтелектуального розвитку та вивчення досвіду високорозвинених країн світу виявлені загальні риси побудови інтелектуальної економіки: нагромадження потужного інтелектуального потенціалу країни, високі якісні показники розвитку людських ресурсів, позитивна динаміка ВВП, підвищення інтелектуальної складової в усіх елементах економічної системи, зміни в структури суспільного виробництва і зайнятості, ефективні механізми реалізації інтелектуального потенціалу, зростання в абсолютних і відносних показниках виробництва та експорту інтелектуальномісткої продукції, поширення в економічній та інших сферах діяльності інформаційно-комунікаційних технологій, висока результативність інноваційної діяльності та швидка комерціалізація наукової продукції. Крім того, автором обґрунтовується положення, що невід’ємною складовою інтелектуальних ресурсів виступають культурно-етичні цінності, соціальна стабільність, які є нематеріальними і можливо не дають безпосередньо економічного результату, але разом із здібностями особистості до творчої, інтелектуальної праці формують сукупний інтелектуальний потенціал країни.

Дисертантом досліджено та узагальнено досвід передових країн світу з використання інструментарію активізації розвитку та використання інтелектуальних ресурсів. Уряди країн застосовують широкий спектр прямих і непрямих заходів для надання підтримки розвитку високотехнологічних виробництв: податкові кредити і амортизаційні знижки на НДДКР, венчурне фінансування інноваційних компаній та ін. І хоча загальною тенденцією є комплексне використання різних механізмів у цьому напрямі, найбільш дієвими слід вважати: стратегічний підхід до формування та включення інтелектуального потенціалу в процес соціально-економічного розвитку країни, достатнє фінансування освіти і науки, всебічна підтримка підприємництва, створення локальних центрів активізації інноваційної діяльності.

У розділі 3 “Розвиток інтелектуальних ресурсів економіки України в контексті інтеграції в світове співтовариство” на основі комплексного аналізу досліджено рівень розвитку інтелектуальних ресурсів вітчизняної економіки, виявлено проблеми та запропоновано шляхи ефективного включення інтелектуального потенціалу країни в інноваційний процес.

На підставі проведеного аналізу автором з’ясовано, що Україна перебуває лише на початковій стадії розвитку інформаційного суспільства, хоча і має досить високі показники становлення суспільства, що базується на знаннях. Слабким місцем вітчизняної економіки є недостатня комерціалізація науково-технічної продукції, що не дає можливості для розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та якісної зміни їх функціональної ролі в економічному розвитку країни.

Починаючи з другої половини 90-х років в Україні спостерігається зростання масштабів вищої освіти. Водночас за чисельністю осіб із вищою освітою (відносно всього населення або всіх зайнятих) Україна суттєво відстає від провідних країн світу: середній рівень по ЄС-25 – 21,4, в США – 38,4, Японії – 37,4, Фінляндії – 34,2%. В нашій країні частка населення з вищою освітою у 2002 році складала 12,9%, у 2006 р. – 17,3%, серед всіх зайнятих – 26%, що значно менше показників розвинених країн. Це свідчить про те, що для становлення національної інтелектуальної економіки є вкрай нагальною проблема забезпечення масштабного розвитку вищої освіти поруч із необхідністю її високої якості та відповідності світовим і європейським стандартам (таблиця 1).

Таблиця 1

Показники ефективного використання інтелектуальних ресурсів деяких країн світу, 2003 |

Швеція | Німеч

чина | США | Фінлян

дія | Японія | ОЕСР | ЄС25 | Україна

Чисельність науковців на 1 тис. зайнятих

Кількість заявок на патенти до ЄПО на 1 млн. населення

Частка населення з вищою освітою (у віці 25-64), %

ВВП на душу населення, дол.США

Державні видатки на науку, % ВВП

Видатки на освіту, % ВВП

Експорт високотехнологічної продукції, у % до загального експорту | 10,6

311,5

27,2

26750

1,02

7,5

13,1 | 6,9

301,0

24,0

27756

0,77

4,7

14,7 | 9,3

98,3

38,4

37562

0,86

7,34

26,9 | 17,7

226,3

34,2

27619

1,03

5,84

20,6 | 10,3

154,0

37,4

27967

0,89

4,63

22,7 | 6,6

91,1

33,6

25915

2,2

5,62

- | 5,8

126,9 (ЄС15)

21,9

-

0,69

-

- | 8,6

0,4**

17,3

5491

0,4

5,3

4,0

* складено автором на основі: OECD science, technology and industry outlook 2006; Education at glance 2005; Human development report 2006. Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2005/06 навчального року. Стат. Збірник/ Держкомстат. – К., 2006. – 177 с.

** Дані за 2004 рік.

У результаті проведеного аналізу встановлено, що для забезпечення інтелектуалізації, науково-технологічного прориву в нашій країні є всі передумови. Фінансування освіти в Україні складає 5,3% при середньому рівні країн ОЕСР - 5,62%, тоді як фінансування науки знаходиться на рівні критичної межі (0,4% ВВП). В дисертації обґрунтовано, що за такого рівня фінансування наука виконує лише соціокультурну функцію в суспільстві, а задіяння економічної функції науки можливе лише при рівні, не меншому ніж 0,9% ВВП.

В Україні з 2000 року відбувається повільне зростання абсолютних та відносних показників витрат на освіту і науку. З метою нарощування потенціалу інтелектуальних ресурсів необхідно не тільки збереження такої динаміки, а подальше нарощення обсягів та диверсифікація джерел фінансування освітньо-наукової сфери країни. Це, в свою чергу, матиме мультиплікаційний вплив на процес економічного зростання, оскільки означатиме якісно нову роль освіти і науки у відтворювальному процесі. Водночас, з метою здійснення такого впливу необхідно мати дієві механізми включення інтелектуальних ресурсів в інноваційний процес. Проведений аналіз дає можливість зробити висновок, що Україна володіє інтелектуальним потенціалом, здатним забезпечити прорив в інноваційному розвитку, але тільки за умови створення відповідних механізмів його прискореного нарощування та активного використання.

Національна політика країни має бути спрямована на ефективне нарощення і використання інтелектуальних ресурсів для забезпечення розвитку економіки та її конкурентних переваг на світовому ринку. В першу чергу необхідні активні дії з нарощення інтелектуального потенціалу: розширення масштабів вищої освіти, залучення все більшої частки населення до різних форм навчання, диверсифікація джерел та зростання обсягів фінансування освіти та науки, реалізація комплексних заходів з підвищення якості загальногуманітарної та професійної підготовки кадрів. Пріоритетним стратегічним завданням для країни має стати підвищення ефективності інноваційної діяльності, впровадження механізмів активізації інтелектуальних ресурсів сучасного рівня і включення їх у відтворювальний процес. Важливим у цьому відношенні для України є позитивний досвід інших країн зі створення локальних центрів, в яких діють сприятливі пільгові умови для реалізації всіх стадій інноваційного процесу. Саме створення таких оазисів для науково-технічних розробок та їх комерціалізації може закласти передумови для продукування таких інтелектуальних результатів, які дійсно зможуть забезпечити прорив країни в інноваційному розвитку.

Автором доведено, що інтелектуальний ресурс країни може забезпечити кардинальну переорієнтацію стратегії її розвитку, перехід від простого виробництва до виробництва на базі наукових знань. Тільки створення ефективної системи нарощення українського інтелектуального потенціалу разом з активізацією інноваційного підприємництва, відродження вітчизняного виробництва на базі прогресивних науково-технічних досягнень та високих технологій стане основою інноваційного прориву України, її виходу на лідируючі позиції у світогосподарському розвитку та формування інтелектуальної економіки. Водночас наголошується, що можливість такої переорієнтації створюється лише за умови комплексного підходу: забезпечення фінансування освіти і науки не менше 6% ВВП; упровадження принципу цільового фінансування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; стимулювання кооперації підприємств, науково-дослідних установ та вищих навчальних закладів; реалізації державної політики підтримки інноваційного підприємництва; розвитку та розробки локальних механізмів активізації вироблення та комерціалізації інтелектуальної продукції. Ключове місце у цьому комплексі належить освіті, яка продукує високоосвічені людські ресурси та забезпечує генерування і поширення знань у суспільстві.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення наукового завдання щодо визначення сутності та ролі інтелектуальних ресурсів у забезпеченні розвитку інтелектуальної економіки країни, досліджені сучасні механізми формування інтелектуальних ресурсів на інноваційній основі, визначені перспективні напрями нарощування та ефективного використання їх з метою забезпечення міжнародної конкурентоспроможності України. Результати проведеного дисертаційного дослідження дозволяють дійти висновків, які характеризуються науковою новизною та мають теоретико-методологічне і науково-практичне значення.

1. На сучасному етапі розвитку країн світу відбувається прискорення процесу інтелектуалізації, що означає становлення якісно нового етапу економіки – інтелектуальної. На відміну від індустріальної економіки, в якій параметри економічного зростання визначалися переважно матеріально-речовими, на сьогодні вирішальним чинником суспільного прогресу виступає якість людських ресурсів та їх інтелектуальна діяльність. Інтелектуальні ресурси безпосередньо визначають параметри економічного зростання країни, створюють основу для інноваційного розвитку та формування інтелектуальної економіки, що приходить на зміну індустріальній економіці.

2. Інтелектуальні ресурси являють собою діалектичну єдність носіїв інтелекту, високоосвічених особистостей у сукупності їх професійних, кваліфікаційних, особистих, комунікативних якостей та результатів їхньої інтелектуальної діяльності, що можуть мати речову та неречову форми і знаходити прояв у винаходах, ноу-хау, інформаційно-комунікаційних технологіях тощо. Особливістю даного ресурсу є практично невичерпна його здатність до нарощування і розвитку.

3. Характерною рисою формування інтелектуальної економіки є інноваційний розвиток, який пов’язаний з поширенням інтелектуальної діяльності людини, підвищенням ролі освіти і науки в економічному зростанні, переважанням високотехнологічного виробництва, проникненням ІКТ у всі сфери суспільно-економічного життя, підвищенням техніко-технологічного рівня підприємств завдяки застосуванню досягнень науково-технічного прогресу.

4. Визначення рівня розвитку інтелектуальних ресурсів має принципове значення для з’ясування потенційних можливостей та стратегічних орієнтирів формування сучасної інтелектуальної економіки в країні. Інтерпретація даних за методикою Європейського інноваційного барометру дозволила стверджувати, що безсумнівними країнами-лідерами, економіка яких характеризуються високим ступенем використання і комерціалізації потужного потенціалу інтелектуальних ресурсів, є: Фінляндія, Швеція, Японія, США, Німеччина, Данія і Швейцарія. Разом з тим, аналіз засвідчив, що і менш розвинені країни можуть здійснити прорив в інтелектуальному розвитку, перейти до інтенсивної комерціалізації результатів інноваційної діяльності, поширення ІКТ, формування інтелектуальномісткої структури виробництва та експорту. Але в будь-якому випадку необхідною передумовою досягнення інтелектуалізації економіки стає накопичення потенціалу інтелектуальних ресурсів, здатних забезпечити такий прорив.

5. Характерні особливості розвитку інтелектуальної економіки у високорозвинених країнах світу полягають у нагромадженні інтелектуального потенціалу країн та наявності дієвих механізмів його ефективної реалізації, що знаходить прояв у зростанні ВВП та його інтелектуальної складової. Для країн-лідерів світогосподарського розвитку характерні такі показники: високий інтелектуальний рівень людських ресурсів (частка осіб з вищою освітою не менше 30% населення 25-65 років, кількість науковців на 1 тис. зайнятих не менше 6 осіб, достатній рівень фінансування освіти (не менше 5% ВВП) і науки (не менше 0,9% ВВП); висока інтенсивність патентної діяльності; показники високотехнологічного експорту (не менше 20% ВВП) і, як результат, - високий рівень економічного добробуту (ВВП на душу населення не менше 30 тис. доларів). Крім того, невід’ємною складовою інтелектуальних ресурсів виступають культурно-етичні цінності, соціальна стабільність, що можливо і не дає безпосередньо економічного результату, але поряд із здібностями особистості до творчої інтелектуальної праці формують безцінний інтелектуальний потенціал країни. Специфічні особливості розвитку інтелектуальної економіки в окремих країнах світу полягають у різних напрямах національної інноваційної політики, переважній орієнтації на розвиток тих чи інших елементів інтелектуальних ресурсів.

6. Для забезпечення пришвидшеної інтелектуалізації, науково-технологічного прориву в нашій країні є всі передумови. Забезпечення пріоритетного фінансування освіти і науки обов’язково матиме мультиплікаційний вплив на процес економічного зростання, оскільки означатиме якісно нову роль освіти і науки у відтворювальному процесі. Водночас, з метою здійснення такого впливу необхідні дієві механізми включення інтелектуальних ресурсів в інноваційний процес. Інтелектуальний ресурс країни може забезпечити кардинальну переорієнтацію стратегії її розвитку, перехід від простого виробництва до виробництва на базі наукових знань. Тільки створення ефективної системи нарощення українського інтелектуального потенціалу разом з активізацією інноваційного підприємництва, відродженням вітчизняного виробництва на базі прогресивних науково-технічних досягнень та високих технологій може стати основою інноваційного прориву України, формування інтелектуальної економіки та її виходу на лідируючі позиції у світогосподарському розвитку. Пріоритетним стратегічним завданням для країни має стати підвищення ефективності інноваційної діяльності, впровадження механізмів активізації інтелектуальних ресурсів сучасного рівня і включення їх у відтворювальні процеси.

7. У світовій практиці застосовуються різні механізми активізації процесів формування, розвитку та використання інтелектуальних ресурсів, найбільш дієвими серед яких слід вважати: стратегічний підхід до формування та включення інтелектуального потенціалу в процес соціально-економічного розвитку країни, диверсифікація джерел та суттєве збільшення масштабів фінансування освіти і науки, всебічна підтримка підприємництва, розвитку високотехнологічних галузей шляхом організації прямої і непрямої підтримки інноваційної діяльності як великих компаній, так і малого та середнього підприємництва, що в цілому сприяє підвищенню міжнародної конкурентоспроможності країни.

8. Основою інноваційного розвитку країни є комплексна державна підтримка розвитку освіти і науки, створення такого механізму, який би оптимально поєднував створення, поширення та впровадження знань у всі сфери життя, тобто акумулював всі стадії формування, використання і комерціалізації інтелектуальних ресурсів, створення локальних центрів активізації інноваційної діяльності. Пріоритетним напрямом формування такого механізму визначено технопарки, оскільки саме вони забезпечують найбільш швидкий перехід від фундаментальних і прикладних досліджень до практичного застосування їх результатів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія:

1. Економіка вищої освіти України: тенденції та механізм розвитку / За заг.ред. В.П. Андрущенка. – К.: Пед. преса, 2006. – 208 с. (особисто автором 3,3 д.а., розділ 3.3 "Особливості формування інтелектуальної економіки у країнах світу").

У наукових фахових виданнях:

2. Чамара І.М. Інтелектуалізація праці як найважливіша умова економічного розвитку // Економіка та підприємництво: Зб. наук. праць молодих учених та аспірантів. Вип. 14 / Відп. ред. С.І. Дем’яненко. - К.: КНЕУ, 2005. – С. 34-40 (0,5 д.а.).

3. Каленюк І.С., Чамара І.М. Інтелектуалізація суспільного розвитку в міжнародному контексті // Теорії мікро-макроекономіки: Зб. наук. праць професорсько-викладацького складу і аспірантів / За заг. ред. Мальчина Ю.М., Ніколенка Ю.В. - К.: Академія муніципального управління, 2005. – С. 61-67 - 0,5 д.а., (особисто автором 0,3 д.а. Виявлено модифікацію системи виробничих відносин в результаті інтелектуалізації праці та запропоновано охарактеризувати процес інтелектуалізації праці системою показників).

4. Чамара І.М. Інтелектуалізація як визначальна характеристика постіндустріального етапу розвитку світової економіки // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць. 5 (60) / Наук. ред. І.К. Бондар. – К.: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, 2006. – С. 70-73 (0,5 д.а.).

5. Каленюк І.С., Чамара І.М. Особливості сучасного етапу інтелектуалізації економіки під впливом НТП // Теоретичні та прикладні питання економіки: Зб. наук. праць. Вип. 7. (за заг.ред. Єханурова Ю.І., Шегди А.В.) - К.: Видавничо-поліграфічний центр ”Київський університет”, 2005. - С. 59-62 - 0,5 д.а., (особисто автором 0,3 д.а. Проаналізовано теоретичні підходи дослідження процесу становлення інтелектуальної економіки та виявлено особливості її розвитку на сучасному етапі).

В інших виданнях:

6. Чамара І.М. Фактори та особливості інтелектуалізації світогосподарського розвитку // Україна в системі міжнародних