КИЇВСЬКИИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

ЧИГИРИН Олександр Григорович

УДК 379.82:796 (043.3)

КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ

АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ В ІНТЕРНАТНИХ ЗАКЛАДАХ

СПОРТИВНОГО ПРОФІЛЮ

13.00.06 - теорія, методика і організація культурно-просвітньої

діяльності

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Київському національному університеті культури і

мистецтв. Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник:

Офіційні опоненти:

кандидат педагогічних наук, професор Кірсанов Володимир Володимирович,

Київський національний університет культури і мистецтв, завідувач кафедри прикладної культурології.

доктор соціологічних наук, професор Цимбалюк Наталія Миколаївна,

Київський національний університет ім. Т.Шевченка, професор кафедри загальної соціології;

кандидат педагогічних наук, старший науковий

співробітник Зубалій Микола Дмитрович,

Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії фізичного розвитку.

Провідна установа: Рівненський державний гуманітарний

університет, кафедра культурології, Міністерство

освіти і науки України.

Захист відбудеться 16 лютого 2007 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.807.01 у Київському національному університеті культури і мистецтв (01601, м. Київ, вул. Щорса,36, ауд. 209).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету культури і мистецтв ( 01601, м. Київ, вул. Щорса, 36).

Автореферат розісланий

15січня 2007 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Коваленко Н.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розробки нових форм і методів адаптації дітей до умов навчання в інтернатних закладах спортивного профілю. Це передбачає не тільки вивчення впливу нових умов і режимів життєдіяльності на самопочуття, фізичну, емоційну, інтелектуальну сфери дитини, на її успішність в навчанні, а й створення педагогічних технологій, спрямованих на сприяння адаптаційному процесу.

Однією з найважливіших ланок в системі профільного навчання є спеціалізовані інтернатні спортивні заклади (училища олімпійського резерву, вищі училища фізичної культури, ліцеї-інтернати спортивного профілю тощо). За час своєї діяльності (перші такі заклади були створені в середині 60-х років ХХ ст.) вони зарекомендували себе як ефективна форма підготовки спортсменів високого класу. В них створено потужну матеріально-спортивну базу, сконцентровано висококваліфікований тренерсько-викладацький персонал, гармонійно поєднано навчально-виховну та спортивну діяльність, розроблено сучасні методики спортивного вдосконалення юних спортсменів, до мінімуму зведено соціальні негативні фактори. Сьогодні ці заклади є найбільш ефективними в системі підготовки спортсменів високого класу та висококваліфікованих спеціалістів з фізичного виховання, фізичної та психологічної реабілітації засобами фізичної культури.

Разом з тим, ряд проблем з адаптації учнів до умов перебування, навчання заважає спортивним закладам повною мірою реалізувати свої переваги, а дітям – свій природний творчий потенціал. За даними статистики, на першому році навчання близько 20% вихованців залишають навчання в інтернатних спортивних закладах. Тому актуальним є дослідження особливостей адаптаційного процесу в цих закладах, розробка педагогічних методик для сприяння, полегшення процесу „входження” дітей в нове для них соціально-культурне, виховне середовище, з одного боку, для мінімізації негативного впливу зовнішніх чинників на фізичний, психологічний стан юних спортсменів, а з іншого, для формування стійкої позитивної мотивації до навчання, подальшого перебування в даних закладах, вдосконалення своєї спортивної майстерності, успішного подолання так званого адаптаційного періоду.

В інтернатних закладах спортивного профілю особлива увага звертається на організацію культурно-просвітньої діяльності, що постає як цілісна педагогічна система, охоплюючи навчальну і позанавчальну роботу. В умовах дозвілля вона орієнтована не просто на „заповнення” вільного часу різноманітними заходами, а на комплексну реалізацію розвиваючої, рекреаційної і розважальної функцій дозвілля. Тому культурно-просвітня діяльність становить один з найсуттєвіших чинників адаптаційного процесу; вона має бути обґрунтована не тільки з огляду на її просвітницькі, а й на адаптаційні можливості.

Феномен адаптації широко досліджується в сучасній науці. Зокрема, в межах різних наукових шкіл і напрямів розглядаються: сутність процесу адаптації (Л.Аболін, Ю.Александровський, П.Анохін, Ф.Березін, Д.Гоулд, Д.Зиглер, Ц.Короленко, В.Мельников, О. Охременко , К.Платонов, Р.Уейнберг, та ін.), особливості адаптаційного процесу в умовах навчання і виховання (М. Єфименка, А.Макаренко, М.Монтессорі, Г.Сковорода, В.Сухомлинський, М.Чорноіваненко та ін.), специфіка адаптації спортсменів до фізичних навантажень (С.Войцеховский, О.Дорофєєва, , Ф.Емерсон, І.Іванюра, В.Келлер, Л.Матвєєв, А.Мозжухин, М.Озолін, В.Платонов, М.Пшеннікова та ін.). Ці дослідження становлять теоретико-методологічну основу для вивчення особливостей адаптаційного процесу в спортивних навчальних інтернатних закладах. За останні роки здійснено значну кількість наукових досліджень з окремих проблем адаптаційного процесу: адаптації учнів, студентів, курсантів до нових умов навчання (Т.Алексєєва, О.Боделан; І.Бойко, О.Галус, Н.Герасимова, М.Горліченко, Л.Григорчук, Л.Зданевич, Л.Литвинова, В.Петренко, Н.Янко), адаптації дітей до умов перебування в інтернатних закладах (О.Проскурняк) і дитячих будинках (С.Нечай), соціальної адаптації підлітків у позашкільних закладах освіти (О.Литовченко). В роботах з проблем організації культурно-просвітньої діяльності та педагогічної організації дозвілля (М.Аріарський, А.Жарков, В.Кірсанов, М.Поплавський, В.Сасихов, В.Тріодін, Б.Тітов та ін.) розкривається значний потенціал дозвілля з погляду соціалізації, самореалізації, творчого розвитку особистості.

Разом з тим, актуалізована в дисертаційній роботі проблема є недостатньо дослідженою. Педагогічні аспекти адаптації юних спортсменів до нових умов життєдіяльності в інтернатних спортивних закладах ще не стали об’єктом спеціального наукового дослідження: не обгрунтовано можливостей культурно-просвітньої діяльності як важливого чинника адаптаційного процесу, не визначено її особливостей, зумовлених специфікою навчально-виховного і тренувального процесів в інтернатних спортивних закладах та індивідуальними особливостями їх вихованців; не розроблено теоретичні і методичні засади організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації.

Суперечність між необхідністю розробки та впровадження нових форм і методів культурно-просвітньої діяльності як засобу успішної адаптації юних спортсменів до нових умов життєдіяльності та відсутністю достатнього науково-теоретичного і методичного обґрунтування цієї проблеми зумовило вибір теми дисертаційного дослідження: “Культурно-просвітня діяльність як засіб адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю”.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертаційна робота виконана в межах державної комплексної програми Міністерства культури і туризму України “Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” (Постанова Кабінету Міністрів України № 657 від 26.02.97 р.), Державної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля”. Дана робота є складовою комплексної наукової теми кафедри прикладної культурології Київського національного університету культури і мистецтв “Інноваційні педагогічні і рекреаційні технології в галузі дозвілля” (протокол №1 від 28 серпня 1999 р.).

Об’єкт дослідження – процес адаптації вихованців в інтернатних закладах спортивного профілю до нових умов життєдіяльності, навчання і виховання.

Предмет дослідження – шляхи, форми і методи організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити методику організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації учнів в інтернатних закладах спортивного профілю.

Відповідно до мети, об’єкта, предмета і гіпотези визначено основні завдання дослідження:

1. Проаналізувати наукову літературу, узагальнити теоретичні, методичні, практичні висновки й рекомендації з досліджуваної проблеми.

2. Виявити особливості процесу адаптації дітей до умов навчання в інтрнатних закладах спортивного профілю.

3. Визначити роль і можливості культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в таких закладах.

4. Обґрунтувати місце культурно-просвітньої діяльності в навчально-виховному процесі спортивних інтернатних закладів; з’ясувати стан, дослідити проблеми, шляхи підвищення рівня адаптаційних можливостей юних спортсменів до нових умов життєдіяльності і створення сприятливого для цього соціально-культурного середовища.

5. Розробити та експериментально апробувати педагогічну методику адаптації юних спортсменів до нових умов життєдіяльності засобами культурно-просвітньої діяльності в інтернатних закладах спортивного профілю.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають принципи системного аналізу соціально-культурних процесів, загальнонаукові підходи до розуміння природи і сутності феномена адаптації як процесу і результату взаємодії людини з оточуючим середовищем; особистісно-орієнтований підхід, що дозволяє індивідуалізувати адаптаційний процес в інтернатних закладах спортивного профілю; положення теорії фізичного виховання та спорту щодо механізмів адаптації організму спортсменів до підвищених фізичних навантажень; теоретичний підхід до культурно-просвітньої діяльності як педагогічної системи; положення про інтеграцію розвиваючої, рекреаційної та розважальної функцій дозвілля при його педагогічній організації.

Методи дослідження. Для розв’язання визначених завдань використовувалися: теоретичні методи дослідження (аналізу, синтезу, порівняння, систематизації, моделювання), за допомогою яких узагальнено наукові матеріали з досліджуваної проблеми і з’ясовано її теоретичні засади; емпіричні (метод експертних оцінок, спостереженння, опитування, бесіди, анкетування, аналізу навчально-виховної документації, констатувальний та формувальний педагогічний експерименти), що дозволило виявити стан і проблеми процесу адаптації дітей в інтернатних спортивних закладах, особливості організації в них культурно-просвітньої діяльності в навчально-виховному процесі, експериментально апробувати запропоновану педагогічну методику. Використано також методи статистичної обробки отриманих результатів.

Експериментальна база дослідження – Броварське вище училище фізичної культури. В педагогічному експерименті брали участь 212 вихованців, 44 педагогічних та медичних працівники. Авторську програму було впроваджено також в Республіканському вищому училищі фізичної культури (м. Київ), Київському обласному ліцеї–інтернаті фізичної культури і спорту (м. Біла Церква) .

Наукова новизна дослідження полягає в: теоретичному обґрунтуванні культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в спортивних інтернатних закладах; розробці двовекторної моделі дослідження адаптаційного процесу, визначенні зовнішніх і внутрішніх чинників, що впливають на специфіку адаптаційного процесу в інтернатних спортивних закладах; обґрунтуванні педагогічних умов і системи культурно-просвітніх засобів, що сприяють успішній адаптації дітей до нових умов життєдіяльності; розробці методичних рекомендацій для вдосконалення навчально-виховної роботи з новачками інтернатних закладів спортивного профілю.

Теоретичне значення дослідження полягає в: систематизації, розширенні та поглибленні знань про специфіку адаптації дітей до умов перебування в інтернатних спортивних закладах; обгрунтуванні функціональних можливостей культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації; в розробці відповідної методики організації такої діяльності; у визначенні комплексу педагогічних умов, що сприяють процесу адаптації в інтернатних спортивних закладах.

Практичне значення дослідження полягає в розробці та впровадженні запропонованої дисертантом методики в практику навчально-виховної роботи інтернатних закладів спортивного профілю, у створенні системи методичного забезпечення процесу адаптації юних спортсменів. Основні положення і рекомендації впроваджено в діяльності Броварського вищого училища фізичної культури (Акт впровадження від 24.04.2006 р.); Республіканського вищого училища фізичної культури (Акт впровадження від 29.05.2006 р.); Київського обласного ліцею-інтернату фізичної культури і спорту (Акт впровадження від 6 червня 2006 р.).

Матеріали дослідження використано у викладанні навчальних курсів “Психолого-педагогічна діагностика”, “Диференційна психологія і педагогіка дозвілля” для студентів спеціалізації “Організація і педагогіка культурно-дозвіллєвої діяльності” Київського національного університету культури і мистецтв (Акт про впровадження від 23.05.2006р.).

Матеріали дослідження можуть бути використані педагогічними працівниками, педагогами-організаторами спеціалізованих спортивних закладів для реалізації індивідуального підходу в навчально-виховному і тренувальному процесах, прогнозування подальшого розвитку адаптивних можливостей організму юних спортсменів, для роботи з дезадаптованими новачками і створення в інтернатному навчальному закладі оптимального адаптаційного середовища. Матеріали дисертації можуть бути також використані в навчальному процесі при підготовці педагогів-організаторів дозвілля та підвищення кваліфікації педагогічного персоналу спортивних закладів.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Теоретичні положення та практичні результати і висновки роботи викладено в доповідях та повідомленнях дисертанта на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції „Педагогічні і рекреаційні технології в сучасній індустрії дозвілля” (Київ, 2004); міжнародній науково-практичній конференції „Рекреаційно-розвиваючі технології ” (Київ, 2006); щорічних наукових конференціях „Дні науки” Київського національного університету культури і мистецтв (2004, 2005, 2006). Положення і практичні рекомендації впроваджено в практику навчально-виховного процесу Республіканського вищого училища фізичної культури та Київського обласного ліцею-інтернату фізичної культури і спорту.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано у 5 одноосібних наукових і науково-методичних працях (з них 3 у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (222 найменування, з них 5 – іноземною мовою) на 21 сторінці. Основний зміст викладено на 155 сторінках. Додатки складають 53 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано актуальність та доцільність дослідження обраної проблеми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження; обгрунтовано теоретико-методологічну основу, методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичну значущість роботи, напрями впровадження і апробації результатів експериментальної роботи.

У першому розділі – “Теоретичні засади дослідження культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю” – викладено результати аналізу наукової літератури з досліджуваної проблеми, уточнено категоріальний апарат дослідження, викладено теоретичну модель дослідження адаптаційного процесу, обгрунтовано роль і можливості культурно-просвітньої діяльності в сприянні адаптаційному процесу.

На основі узагальнення різних підходів до феномена адаптації в дисертації формулюються ряд теоретичних положень, суттєвих для розв’язання досліджуваної проблеми.

Зокрема відзначено, що адаптація (від лат. adaptaio – “регулювання”, “приведення до порядку”) є багатогранним феноменом і вимагає міждисциплінарного вивчення. Порушена в дисертації проблема передбачає інтеграцію педагогічних, психологічних, соціокультурних досліджень з адаптації, а також наукових розробок в галузі спортивної підготовки (теорії та методики спорту, спортивної фізіології і морфології, біохімії та біомеханіки, спортивної психології).

Важливим для дисертаційного дослідження є розуміння адаптації як процесу входження особистості в нове для неї предметне та соціальне середовище. Результатом цього процесу є не тільки пристосування до нових умов життєдіяльності, а й розвиток в соціальному та культурному відношеннях. Особистість розглядається не просто як об’єкт впливу з боку середовища, а як активно діюча система, як суб’єкт відносин в адаптаційному середовищі.

Розгляд адаптації в соціально-культурному аспекті дозволив обґрунтувати роль культурно-просвітньої діяльності і як засобу адаптації, і як чинника соціалізації та культуралізації особистості. Соціальна і культурна адаптація є не тільки процесом оптимізації взаємовідносин людини з соціальним і культурним середовищем, а й процесом самореалізації, самовизначення особистості в певному соціально-культурному середовищі.

Особливості адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю зумовлені специфікою організації навчально-виховного процесу і побутових умов (цілодобове перебування в інтернаті, комплексна організація навчального і позанавчального процесу, значні фізичні, психічні навантаження, пов'язані з тренуваннями, участю в змаганнях одночасно із засвоєнням програми загальноосвітньої школи) і передбачають створення в закладі позитивного соціально-культурного середовища, що потребує розробки відповідної педагогічної методики сприяння процесу адаптації засобами культурно-просвітньої діяльності.

В дисертації обґрунтовується думка, що при розробці такої методики необхідно враховувати два види факторів, що визначають характер адаптаційного процесу:

-

-

Характер протікання адаптаційного процесу визначається співвідношенням цих факторів. Якщо зміни зовнішніх факторів незначні, а адаптаційні можливості організму високі, то процес пристосування проходить без напруження адаптаційних систем. При низькій кореляції процес адаптації може ускладнюватись.

Зважаючи на це, в контексті даного дисертаційного дослідження запропоновано двовекторну аналітичну модель адаптаційного процесу, що відображає:

-

-

Співвідношення цих векторів можуть бути проранжовані за шкалою успішності адаптації, що відображає особливості протікання адаптаційного процесу, реакції організму на нові умови життєдіяльності. Зокрема виділяються такі рівні адаптації: “легка адаптація” (висока збалансованість зовнішніх і внутрішніх факторів), “помірна адаптація” (часткова незбалансованість факторів), “ускладнена адаптація” (позитивний вплив окремих факторів нейтралізується негативним впливом інших), “складна адаптація” (певний дисбаланс між зовнішніми і внутрішніми факторами), “негативна адаптація” (характеризує вкрай негативний полюс адаптації, співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів, при яких адаптація стає неможливою).

Аналіз трьох складових процесу адаптації (зовнішніх факторів, адаптаційних можливостей індивіда і зумовленого їх співвідношенням характеру адаптаційного процесу) є основою для розробки заходів, що сприяють позитивній адаптації, а також їх результативності.

На основі викладеного дисертант розглядає можливості культурно-просвітньої діяльності в адаптації дітей до умов навчання в інтернатних закладах спортивного профілю. Оскільки процес адаптації дітей в інтернатних спортивних закладах є значною мірою їх входженням в нове соціально-культурне середовище, культурно-просвітня діяльність розглядається як один з основних засобів сприяння адаптаційному процесу.

В дисертації підкреслюється, що культурно-просвітня діяльність в інтернатних спортивних закладах має бути осмислена, по-перше, як органічна складова цілісного навчально-виховного процесу; по-друге, як сфера діяльності, що охоплює як навчальний (в т.ч. навчально-тренувальний) процес, так і дозвілля. Оскільки дозвілля в контексті даного дослідження розглядається у функціональному аспекті (у зв’язку з чим постає питання про інтеграцію розвиваючої, рекреаційної та розважальної функцій дозвілля у процесі його організації – М.Аріарський, В.Кірсанов), культурно-просвітня діяльність у сфері дозвілля спрямована не тільки на загальнокультурний розвиток, формування певних вмінь, знань, навичок, ціннісних орієнтацій тощо, а й на рекреаційно-розважальні компоненти: відновлення фізичних, емоційних, інтелектуальних сил, організацію цікавих, привабливих заходів, що викликають у дітей позитивні емоції і формують специфічні дозвіллєві інтереси.

Таким чином, культурно-просвітня діяльність в умовах інтернатного спортивного закладу є багатоаспектною, що дає підстави для створення багатоцільових культурно-просвітніх програм (В.Кірсанов).

У другому розділі - “Особливості організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю” - відповідно до теоретичних положень узагальнено методичний і практичний досвід діяльності навчальних спортивних закладів, викладено результати констатувального дослідження, обґрунтовано педагогічні умови організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей до умов навчання в таких закладах.

Програма констатувального експерименту передбачала:

- визначення (на основі порівнювального аналізу педагогічного процесу і умов навчання в різних інтернатних спортивних закладах) особливостей процесу адаптації юних спортсменів – як загальних для всіх навчальних закладів спортивного профілю, так і специфічних, що відображають особливості навчально-виховного процесу в конкретному навчальному закладі;

- виявлення (за двовекторною моделлю) зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на процес адаптації учнів в інтернатних закладах спортивного профілю; у зв’язку з цим значна увага звертається на вивчення міжіндивідуальних відмінностей дітей;

- обґрунтування ролі та особливостей культурно-просвітньої діяльності в трьох аспектах - як складової адаптаційного процесу в цілому; як співвіднесеної з навчально-тренувальним процесом; як засобу організації змістовного дозвілля.

На основі вивчення діяльності закладів спортивного профілю визначено чинники, що викликають стресові ситуації на початковому етапі перебування юних спортсменів в навчальному закладі.

В дисертації відзначається, що, опинившись в новому соціальному середовищі, відчувши на собі значно більше фізичне навантаження, юний спортсмен змушений долати значні труднощі та перешкоди. Тому необхідна сильна, стійка мотивація, яка б сприяла прояву спортивної активності, сміливості, стійкості, мужності, цілеспрямованості. Відзначається важливість наявності в системі мотивації вольових компонентів, позитивних морально-соціальних почуттів та ідеалів-цілей. Оскільки позитивна мотивація формується тільки в процесі активної діяльності, яка неможлива без вольових зусиль – регулюючого впливу свідомості, здатності долати труднощі й досягати поставленої мети, – при доборі учнів й організації навчального процесу особливу увагу слід звертати на морально-вольові якості дітей, а також їх мотивованість до саморозвитку. На даному етапі позитивно зарекомендував себе метод усвідомленої ситуаційної установки – налаштування юного спортсмена на здійснення тієї чи іншої діяльності, що характеризується усвідомленням не тільки завдань, а й необхідності мобілізувати енергію на їх вирішення.

Як засвідчила проведена психолого-педагогічна діагностика, тільки 56% новачків Броварського вищого училища фізичної культури мали стійку мотивацію, що було підтверджено і повторними анкетуваннями “новачків” після двотижневого навчання. Тому важливим завданням стало проведення попереднього вивчення мотивації вступників для попередження можливих труднощів в адаптаційному процесі (надалі для цього проводилися оглядові навчально-тренувальні збори, що дозволяло більш адекватно оцінити фізичні, моральні, вольові якості новачків, а дитині – сформувати уявлення про умови перебування в спортивному закладі, про специфіку тренувального процесу, оцінити свої можливості, порівняти власні потреби й інтереси з колективними).

Одним з найважливіших чинників, що впливає на психічний стан юних спортсменів, є підвищені фізичні навантаження. Якщо в дитячо-юнацькій спортивній школі щотижневе фізичне навантаження становить 6-8 годин, будучі засобом змістовного дозвілля і рекреації, то в училищі воно збільшується до 16-18 годин; тренування є складовою навчального плану, втрачаючи при цьому свій рекреаційний характер і перетворюючись на професійну діяльність. Ще одним чинником, що суттєво впливає на мотивацію юних спортсменів до подальшого навчання в училищі, є режимні вимоги, встановлені в закладі. Якщо в домашніх умовах дитина має певну свободу дій, вільний час, який вона використовує на власний розсуд, то в інтернатних спортивних закладах весь день суворо регламентований, вільний час зведено до мінімуму. Навчально-виховний процес протягом дня змінюється тренуваннями, що вносить певний дискомфорт в життя дитини, тому важливого значення набуває виховання навичок швидко „переключатися” з розумової діяльності на фізичну і навпаки. Вивчення навчального матеріалу на перших порах здійснюється на тлі втоми, а отже, спостерігається зниження якості його засвоєння. У зв’язку з цим виникає гостра необхідність так перебудувати процес навчання, тренування та дозвілля, щоб дитина поступово ввійшла в ритм життя закладу, а цікаве організоване дозвілля сприяло відновленню функціональних можливостей її організму. Враховуючи це, методично важливо при організації культурно-просвітніх заходів впроваджувати форми й методи роботи для відновлення функціональних можливостей організму після літніх канікул, для вдосконалення техніко-тактичних навичок.

Ще одним важливим зовнішнім фактором є різка зміна соціально-побутових умов. Якщо вдома дитина перебувала в більш-менш комфортних умовах, а батьки забезпечували її всім необхідним, то в інтернатному закладі учень має звикати до нового оточення, побутових умов, спільного харчування і т.д.

В новому соціальному середовищі у дитини виникають нові соціальні зв’язки: “спортсмен-спортсмен”, “спортсмен-команда”, “спортсмен-педагог” тощо. У відносинах між спортсменами в колективі завжди є певні труднощі. З одного боку, спортсмени, як правило, супротивники чи конкуренти за місце в команді (стартовому складі), з іншого, підлітки, які повинні спільно жити, проводити дозвілля, тренуватися, спільно долати труднощі, пов’язані з переїздами, участю в змаганнях, де, залежно від ситуації, вони можуть ставати супротивниками. Тому саме організація змістовного дозвілля новачків, вміння переключити їх інтереси за допомогою різноманітних форм культурно-просвітньої діяльності (клубів за інтересами, вечорів самодіяльності, вікторин, змагань ерудитів, днів іменинника тощо), щоб суперники на спортивних майданчиках в звичайному житті були друзями, є основою запропонованої методики. Активним учасником культурно-просвітницьких заходів є також тренерсько-викладацький персонал, що сприяє кращому розумінню психологічних особливостей кожної дитини, своєчасному попередженню конфліктних ситуацій в дитячому соціальному середовищі, оцінці відповідності рекреаційних програм рівню фізичного навантаження і оперативному корегуванню планів навчально-виховної та спортивної роботи.

Як показало дослідження, на перебіг процесу адаптації новачків впливає зниження їх рівня самооцінки (15% вихованців). Якщо в дитячо-юнацькій спортивній школі спортсмен помітно вирізнявся серед однолітків, був лідером в команді, і у нього вже склався певний стереотип підвищеної самооцінки, то опинившись серед рівних, чи навіть більш обдарованих дітей, він відчуває психологічний дискомфорт. Тому методично важливо в межах організації культурно-просвітньої діяльності розробляти і проводити спеціальні заходи, спрямовані на підвищення рівня самооцінки юного спортсмена, акцентування його уваги на динаміці зростання спортивних результатів, на розвиток окремих фізичних якостей, на оволодіння техніко-тактичними навичками, що дозволяють новачку бути впевненим у собі.

При виборі форм і методів педагогічного впливу на юних спортсменів та організації культурно-просвітніх заходів необхідно враховувати особливості підліткового віку та індивідуально-психологічних якостей дітей.

До інтернатних закладів переважно вступають діти підліткового віку (13-15 років), коли відбувається докорінна перебудова організму, інтенсивне формування особистості, накопичення моральних та інтелектуальних сил, різке зростання інтересу до особистого “Я”, прагнення пізнати себе, свої можливості, сили, здібності. Тому в цей час одним з основних мотивів до занять спортом є бажання стати фізично сильним і вольовим. Цей мотив можна і треба використовувати в роботі педагогічних колективів інтернатних спортивних закладів. Оскільки у підлітків яскраво виражені почуття колективізму, товариства, честі, велике значення в житті підлітків має колектив, в якому він вчиться, займається спортом чи спільно проживає. Це передбачає орієнтацію культурно-просвітньої діяльності на створення позитивних комунікативних традицій і організаційної культури в колективі.

Виявлено, що окремі діти, займаючись спортом, можуть відчувати підвищений рівень стресу в окремих ситуаціях. Як показала психолого-педагогічна діагностика, проведена в училищі, 36% юних спортсменів відчувають підвищену тривогу перед відповідальними змаганнями. Це зумовлено недостатнім досвідом участі в змаганнях, почуттям відповідальності за досягнутий результат під час адаптації в новому колективі, вплив цього результату на подальше перебування юного спортсмена в навчальному закладі, відчуття власної “неповноцінності”, підвищеної тривоги тощо.,

У спортсменів є ще одна проблема, обумовлена стресом, – так зване “вигорання”. Як переконують дослідження, це зумовлено вузькою спортивною спеціалізацію, коли молодий спортсмен годинами працює в спортивному залі, переживає значні фізичні і психічні навантаження протягом багатьох років. Діти сьогодні починають займатися спортом в ранньому віці (іноді з 4 років), особливо гімнастикою, плаванням, тенісом, сягаючи в 13-14 років показників міжнародного рівня. Результати дослідів, проведених останнім часом, дозволяють краще зрозуміти процес “вигорання” у молодих спортсменів, що призводить до завершення спортивної кар’єри чи значного зниження інтенсивності занять як реакції на постійний чи довготривалий стрес. Фізична активність, що раніше приносила задоволення, починає обтяжувати через її стресовість.

Одним з факторів такого стану є „перетренованість”, недостатня варіативність вправ протягом тривалого періоду, тощо. Суттєвим засобом попередження таких негативних процесів, що можуть призвести навіть до значного погіршення стану здоров’я спортсмена, є застосування принципово нових елементів навантаження, виховання емоційних, моральних та вольових якостей особистості, що дозволять їй самостійно керувати психічним станом під час напруженої діяльності, створювати сприятливий психологічний клімат і оптимізувати умови діяльності.

Встановлено, що значно складнішим процес адаптації до нових умов життєдіяльності є для дівчат-спортсменок. Вони емоційніше, ніж хлопці, реагують на стресові ситуації в спортивній діяльності (перенавантаження, програш у змаганнях, не включення до складу збірної команди, невдале виконання спортивних вправ напарницею по команді тощо). Крім того, оскільки окремі види спортивних одноборств сприяють розвитку агресивності, як переконує практика, саме дівчата-спортсмени мають набагато більшу, ніж хлопці, зацікавленість різноманітними культурно-мистецькими заходами, що значною мірою дозволяє збалансувати їх внутрішній стан.

На основі констатувального дослідження в дисертації обґрунтовано такі педагогічні умови підвищення ефективності адаптаційного процесу: цільова спрямованість культурно-просвітньої діяльності на створення в навчальному закладі оптимального адаптаційного середовища, що включає навчальну та позанавчальну діяльності; опора на двовекторну аналітичну модель обґрунтування адаптаційного процесу; координація діяльності педагогічної, медичної, психологічної служб в організації культурно-просвітньої (в т.ч. дозвіллєвої) діяльності; поєднання рекреаційної, розважальної та розвиваючої функцій дозвілля в процесі його організації; врахування вікових, статевих, та особистісних якостей юних спортсменів.

У третьому розділі – “Шляхи, форми і методи культурно-просвітньої діяльності з адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю” - викладено педагогічну методику організації культурно-просвітньої діяльності та результати її експериментальної апробації.

Розробляючи методику, ми виходили з того, що ефективність адаптаційного процесу залежить не тільки від вдало спланованого навантаження, а й від грамотно організованого процесу відновлення організму юних спортсменів – як в режимі навчально-тренувального процесу, так і під час дозвілля засобами рекреаційного характеру.

Педагогічна методика забезпечення адаптаційного процесу включає в себе такі блоки:

-

-

-

-

-

В дисертації визначено етапи створення багатоцільових культурно-просвітніх програм (обгрунтування цільових установок, створення програми, впровадження програми, діагностика ефективності програми), кожен з яких реалізується на власних методичних засадах.

На основі цієї методики розроблено комплексну культурно-просвітню програму з адаптації дітей до нових умов життєдіяльності в інтернатних закладах спортивного профілю. Змістовно програма відображає двовекторну схему дослідження адаптаційного процесу і спрямована на оптимізацію соціально-культурного середовища (зовнішні фактори), більш ефективну реалізацію адаптаційних можливостей організму юних спортсменів (внутрішні фактори), гармонізації відносин особистості з оточуючим середовищем.

Програма реалізовувалася за відповідними змістовними модулями. Зокрема, визначено такі напрями культурно-просвітньої діяльності: організаційна культура; культура спілкування; художньо-естетична культура, культура побуту. Було створено мережу клубів за інтересами (вихідного дня, літературний, кіноклуб, караоке-клуб, інтернет-клуб, прес-клуб, арт-клуб, спортивно-оздоровчий клуб). Заняття в клубах побудовані таким чином, щоб кожен учень у вільний час міг сам обрати будь-яке заняття. Особливе значення надавалося вечорам-зустрічам з відомими людьми, спортсменами, перможцями та призерами Олімпійських ігор та чемпіонатів світу (брати Кличко, О.Лисогор, Е.Тедеєв, І.Мерлені, С.Дзиндзирук, В.Шевченко та ін.), з діячами мистецтв, народними колективами.

В роботі з дітьми зверталася увага на те, як вони усвідомлюють труднощі першого етапу перебування в закладі, оскільки в такому усвідомленні виявляються вольові якості, посилюється позитивна мотивація до успіху, розвиток особистісних якостей учня (адекватної самооцінки, вміння керувати власними емоціями, навичок міжособистої взаємодії). Культурно-просвітня діяльність проектувалася так, щоб: а) орієнтувати дітей на творчі види діяльності, залучати їх до створення культурно-просвітніх програм і заходів; б) комплексно реалізувати виховні можливості навчальної, спортивно-тренувальної і дозвіллєвої діяльності; в) поєднувати розвиваючу, рекреаційну і розважальну функції в організації культурного дозвілля; г) створювати культурно і соціально сприятливі умови побуту дітей для виховання особистої побутової культури.

В контексті проблеми адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю важливими є також можливості культурно-просвітньої діяльності у створенні специфічного культурного середовища, “організаційної культури” в інтернаті, що передбачає впровадження і підтримку власних традицій, символіки, створення „біографії” спортивного закладу. Особливе значення в організації дозвілля учнів має комунікативний аспект організації культурно-просвітньої діяльності, спрямований на розвиток умінь і навичок ефективної, доброзичливої взаємодії людей, вміння працювати в колективі. Ця комунікативна функція реалізується в навчальній, спортивній (командні методи) та дозвіллєвій (спільна підготовка і проведення заходів) сферах.

У зв’язку з цим важливою методичною вимогою стало залучення новачків до органів учнівського самоврядування, до прийняття рішень з різних питань побуту, дозвілля, харчування, тощо (наприклад, визначення спільно з дієтологом перспективного меню відповідно до побажань вихованців та з урахуванням калорійності продуктів).

Для розробки і впровадження програми було створено робочу науково-методичну групу за участю адміністрації закладу, педагогів, психологів, медичних працівників, кураторів груп і тренерів відповідного профілю спортивної діяльності. Функції цієї групи – діагностування, координація, обгрунтування форм й методів педагогічної діяльності для успішної адаптації юних спортсменів. Вона розробляла і впроваджувала комплекс культурно-виховних заходів, визначала їх ефективність.

В роботі з педагогічним персоналом особлива увага зверталася на те, щоб адміністрація, педагогічний колектив, обслуговуючий персонал училища усвідомлювали актуальність проблеми адаптації дітей до нових умов життєдіяльності, а також необхідність визначення шляхів, форм, методів сприяння адаптаційному процесу. З цією метою було організовано цикл методичних семінарів та тренінгів для працівників закладу.

Робота з батьками привертала особливу увагу, оскільки за їх допомогою психологічна і педагогічна служби розробляли і реалізовували заходи для підвищення позитивної мотивації до навчання новачків, згуртованості дитячих груп і колективів, створення затишної обстановки в кімнатах (із звичними для вихованців елементів інтер’єру) тощо.

Особливу роль відігравало комплексне діагностування (узагальнення даних педагогічної, психологічної та медичної служб) на всіх етапах процесу адаптації, починаючи з оглядових навчально-тренувальних зборів (для попередження стресових ситуацій у новачків, визначення їх мотивації, фізичних якостей, культурних інтересів, тощо) до обґрунтування ефективності культурно-просвітніх програм і заходів. Діагностування дозволяло своєчасно виявити проблеми адаптаційного процесу, відмінності на індивідуальному рівні, визначити найактуальніші напрями роботи педагогічного колективу з юними спортсменами, обґрунтувати на цій основі нові форми і методи роботи.

Експериментальна апробація програми здійснювалася щорічно для новачків Броварського вищого училища фізичної культури з 2003 по 2005 роки, вносились до неї відповідні корективи. Було сформовано дві експериментальні групи (ЕГ-1 – 26 чол., ЕГ-2 – 30 чол.) та дві контрольні групи (КГ-1 – 25 чол., КГ-2 –22 чол.).

Ефективність культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптації дітей в інтернатних спортивних закладах оцінювалася за критеріями, обґрунтованими відповідно до вимог оцінювання багатоцільових програм (В.Кірсанов).

1. Критерії адаптованості – мотиваційний (сформованість позитивної мотивації – [1]), спортивно-діяльнісний (пристосування до режимів навантажень – [2]), соціально-культурний (входження в нове соціальне середовище, освоєння нових соціальних ролей і відносин, освоєння культурного простору, сформованість нових культурних потреб – [3]), навчально-виховний (пристосування до режимів навчальної, виховної діяльності, системи навчальних вимог – [4]), предметно-середовищний (пристосування до нових умов побуту – [5]).

2. Критерії інтегрованості методичної системи організації культурно-просвітньої діяльності в навчально-виховний процес спортивного інтернатного закладу.

3. Критерії інтегрованості розвиваючої, рекреаційної та розважальної функцій дозвілля в процесі реалізації культурно-просвітніх програм.

Доведено, що експериментальні групи достовірно відрізняються від контрольних кількістю дітей, які досягли високого та середнього рівня адаптації (див. гістограми 1,2).

Гістограма 1. Рівень адаптованості дітей експериментальних груп

на початку та при завершенні експерименту  |

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5

високий | 61,7 | 59,7 | 36,7 | 26,3 | 43,9 | 63,3 | 64,9 | 42,1 | 35,1 | 45,6 | середній | 38,3 | 35,0 | 50,9 | 52,7 | 35,1 | 36,7 | 31,6 | 49,1 | 50,9 | 35,1 | низький | 0 | 5,3 | 12,4 | 21,0 | 21,0 | 0,0 | 3,5 | 8,8 | 14,0 | 19,3 |

Найбільш суттєві зрушення спостерігаються за такими критеріями: мотиваційним (+12.2%), спортивно-діяльнісним (+15.8%), предметно-середовищним (+22.2%), соціально-культурним (+15.8%), дещо нижчий позитивний тренд – за навчально-виховним (+9.5%).

Завдяки впровадженню в межах педагогічної програми оглядових навчально-тренувальних зборів, в експериментальних групах, порівняно з контрольними, значно зменшилась кількість дітей з низьким рівнем адаптованості за спортивно-діяльнісним критерієм (1,9% дітей експериментальних груп проти 5,3% в контрольних групах) на початку адаптаційного періоду. Ще більше ця різниця простежується за соціально-культурним (7,9% проти 12,4%), навчально-виховним (14,3% проти 21,0%) та предметно-середовищним компонентом (7,1% проти 21,0%).

Гістограма 2. Рівень адаптованості дітей контрольних груп

(початковий та кінцевий зрізи)  |

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 1 | 2 | 3 | 4 | 5

Високий | 61,7 | 64,3 | 42,9 | 32,0 | 64,3 | 75,5 | 71,4 | 57,9 | 44,6 | 67,8 | Середній | 38,3 | 33,8 | 49,2 | 53,7 | 28,6 | 24,5 | 28,6 | 38,6 | 50,0 | 26,8 | Низький | 0,0 | 1,9 | 7,9 | 14,3 | 7,1 | 0,0 | 0,0 | 3,5 | 5,4 | 5,4 |

Проте в певної частини дітей експериментальних груп після реалізації програми не відбулося помітних змін за навчально-виховним компонентом порівняно з контрольними.

В цілому результати засвідчили ефективність педагогічної методики організації культурно-просвітньої діяльності як засобу адаптаціі дітей до нових умов життєдіяльності в інтернатних спортивних закладах.

ВИСНОВКИ

Результати дисертаційного дослідження дозволили дійти таких висновків.

1. Аналіз наукової літератури переконав, що проблема адаптації дітей до нових умов навчання є достатньо розробленою і в психологічному, і в педагогічному аспектах. Разом з тим особливості адаптації дітей в інтернатних закладах спортивного профілю засобами культурно-просвітньої діяльності потребує спеціального вивчення, що зумовлено специфікою навчально-виховного, тренувального процесів, побутових умов, дозвіллєвої діяльності, а також віковими особливостями новачків (13-15 років).

2. Феномен адаптації передбачає міждисциплінарний підхід до його дослідження. Незважаючи на певні розбіжності в наукових підходах, адаптація в цілому розглядається як динамічний процес набуття особистістю нових форм поведінки й діяльності внаслідок зміни життєвих обставин. Результатом адаптації як процесу входження особистості в нове для неї предметне та соціальне середовище є не тільки пристосування до нових умов життєдіяльності, а й розвиток в соціальному та культурному відношеннях. Це дозволяє осмислити процес адаптації в контексті оптимізації взаємовідносин людини з соціальним і культурним середовищем. У зв’язку з цим культурно-просвітня діяльність, спрямована на поширення культурних цінностей, на створення сприятливого соціально-культурного середовища, може також функціонально розглядатися і як засіб адаптації учнів до умов життя в інтернатному спортивному закладі.

3. В межах досліджуваної проблеми процес адаптації проаналізовано за двовекторною схемою, в якій специфіка адаптаційного процесу визначається співвідношенням, з одного боку, зовнішніх факторів (змін в оточуючому середовищі), а з іншого, – внутрішніх факторів (фізичних, психічних, культурних, соціальних якостей особистості), що характеризують