КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Цимбалюк Світлана Іванівна

УДК 316.422

КОНСТИТУЮВАННЯ І РОЗВИТОК ТЕОРІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

В СОЦІОЛОГІЧНОМУ ДИСКУРСІ

22.00.01 – теорія та історія соціології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата соціологічних наук

КИЇВ – 2007

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної соціології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Євтух Володимир Борисович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка, декан факультету

соціології та психології, м. Київ

Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, професор

Судаков Володимир Іванович,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри

історії та теорії соціології, м. Київ

кандидат соціологічних наук, доцент

Отрешко Наталія Борисівна,

в.о. декана соціологічного факультету

Міжнародного Соломонового університету,

м. Київ

Провідна установа: Національна академія державного управління

при Президентові України, м. Київ

Захист відбудеться 26 березня 2007 р. о 16-й годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.30 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “24” лютого 2007 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Ю.О.Тарабукін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Динамічні глобальні зміни в усіх сферах життєдіяльності світового суспільства, що відбулися за останні роки, суттєво вплинули на стиль наукового мислення і розуміння світу. В реаліях сьогодення соціальна теорія перебуває у стані кардинальних зрушень.

Ситуація, що склалася є надзвичайно сприятливою для інноваційного соціологічного пошуку. Перед соціологічною наукою постають нові завдання, пов’язані з обґрунтуванням виникнення, еволюції репрезентації різноманітних способів розв'язання соціальної проблематики, актуальної у певний період розвитку суспільства та притаманної тим чи іншим течіям, школам і напрямкам соціологічної науки.

Потреба у визначенні адекватних підходів пояснення соціальної дійсності активізує соціологічний дискурс, спрямований на теоретичне обґрунтування однієї з провідних теорій соціології розвитку – теорії модернізації. Нині передчасно висловлювати судження про те, що теорія модернізації достатньо розкрита та досліджена у вітчизняному соціологічному дискурсі. Проте вже зараз можна виділити ті методологічні засади, які дозволяють проаналізувати набутки широкого досвіду теоретизування з приводу теорії модернізації у вітчизняній та зарубіжній науці.

Важливий вплив на дослідження процесів розвитку, визначення місця теорії модернізації в соціологічному дискурсі, виявлення специфіки його конституювання та застосування набутих результатів до українських реалій справили роботи вітчизняних дослідників О. Погорілого, В. Євтуха, Ю. Яковенка, В. Судакова, В. Танчера, П. Кутуєва, Б. Тарасенка, Н. Отрешко та російських – І. Бестужева-Лади, С. Кара-Мурзи, Л. Бєляєвої тощо.

У західній соціології розвитку особливо значними з даної тематики виступають праці аналітичного характеру Д. Рітцера, С. Леша, Г. Розе, Б. Вітрока, Л. Пелікані, П. Берка.

Праці зазначених авторів відіграли провідну роль у розробці різноманітних аспектів теорії модернізації. Проте у вітчизняній соціології ще бракує ґрунтовних комплексних досліджень теорії модернізації. За цієї ситуації особливо актуальними стають теоретичні розробки, які надають можливість розкрити динаміку становлення та перспективи розвитку теорії модернізації в українській соціології. Такі наукові розвідки дозволяють підвищити ефективність наукового обґрунтування діяльності, пов'язаної з модернізацією різних сфер життєдіяльності сучасного українського суспільства.

Отже, виходячи із викладеного вище, наукова проблема дисертаційного дослідження полягає у тому, що існуюча наукова рефлексія спрямовується на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим у ній відсутнє цілісне уявлення щодо розвитку і конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі, що спонукає до формування наступної мети, досягнення якої дозволить подолати зазначену суперечність.

Мета дослідження полягає у розробці періодизації рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі як передумови наступного синтезу існуючих та отриманих положень для досягнення цілісного уявлення про цей процес.

Досягнення поставленої мети потребує розв'язання низки взаємопов'язаних завдань, а саме:

1. Розкрити характер рефлексії щодо становлення теоретичного конструкту “модернізація” в соціологічному дискурсі.

2. Окреслити предметну сферу теорії модернізації, її місце серед інших теоретичних підходів соціології розвитку.

3. Здійснити аналіз змісту кожного періоду рефлексії теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

4. Дослідити особливості рефлексії щодо конституювання теорії модернізації шляхом аналізу і порівняння теорій модернізації та постмодерну в соціологічному дискурсі.

5. Узагальнити досвід застосування методу історизму для дослідження модерністських процесів у рефлексії щодо зарубіжного та вітчизняного соціологічного дискурсу.

Об'єкт дослідження – рефлексія щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Предмет – конституювання і розвиток теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Методи дослідження. В дослідженні рефлексії щодо конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі були застосовані різноманітні методи у їх взаємозв'язку. У дисертації використані методи: історичний, проблемно-хронологічний, системно-структурний, порівняльний. Історичний метод дозволив виявити зміну соціальних орієнтацій в оцінці процесів модернізації, розглянути своєрідність модернізації суспільств Заходу і Сходу з їх відмінними орієнтаціями, традиціями, цінностями, рівнем культури, адаптувавши цей досвід для дослідження особливостей модернізації українського суспільства. На основі проблемно-хронологічного методу вибудовано періодизацію рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі. Можливість розглянути відмінність теорії модернізації від інших теорій соціології розвитку була забезпечена застосуванням методу системно-структурного аналізу. Значну цінність для даного дослідження має метод порівняльного аналізу, який дозволив виявити особливості рефлексії щодо теорій модернізації та постмодерну в соціологічному дискурсі.

Наукова новизна одержаних результатів. Результатам дисертаційного дослідження притаманний такий рівень наукової новизни:

поглиблено розуміння “модернізації” як теоретичного конструкту, який визначає творчо-перетворюючу функцію розвитку та характеризує орієнтацію суспільства і його структур на удосконалення, прогрес, розроблення та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій на відміну від широковживаного у соціологічному дискурсі визначення “модернізації” як процесу розвитку суспільств у відповідності з певною моделлю (наприклад “вестернізацією”);

дістало подальший розвиток існуюче в соціологічному дискурсі уявлення про те, що теорія модернізації не є ні субтеорією соціології розвитку, а ні доповненням інших теорій, наприклад теорії “індустріального суспільства”, а виступає самостійною теорією соціології розвитку, у якій суспільний розвиток розглядається як комплексний процес, на відміну від поширеного в соціологічному дискурсі судження про теорію модернізації як похідну від інших теорій соціології розвитку (теорії соціальної зміни, індустріального суспільства, конвергенції);

вперше у соціологічній науці розроблена періодизація рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі, яка складається з чотирьох послідовних періодів: класичного періоду (остання третина XVIII – початок
XX ст.), періоду конституювання (20–60-ті рр. XX ст.), періоду розвитку (70–80-ті рр. XX ст.), періоду дивергенції (кінець XX – початок XXI ст.);

здійснено аналіз змісту основних періодів розвитку теорії модернізації, на основі якого виявлено, що кожен з них відзначався комплексом специфічних методів, притаманних соціологічному дискурсу даного періоду;

дістало подальшої розробки розуміння того, що теорії постмодерну характеризуються власною динамікою та логікою розвитку і виступають самостійними теоріями соціології розвитку, на відміну від поширеного у вітчизняній соціологічній науці уявлення про теорії постмодерну як новітні теорії модернізації або їх субтеорії;

вперше у соціологічній науці розглянуто значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу, доведено, що даний метод закладає основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що положення, обґрунтовані у даному дослідженні, можуть бути використані в навчальному процесі вузів, у розробленні нормативних та спеціальних дисциплін, спрямованих на вивчення такої галузі соціологічного знання, як соціологія розвитку; слугувати теоретичною основою розроблення рекомендацій, спрямованих на побудову сталої стратегії розвитку сучасного українського суспільства; сприяти вдосконаленню та оптимізації технологій соціально-культурного планування. Основні положення дисертації можуть стати підґрунтям для подальших історико-теоретичних досліджень модерністської соціологічної думки та бути використані в процесі викладання навчальних дисциплін з теорії та історії соціології.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій випливають з адекватності теоретико-методологічних засад проблемі дослідження, меті та завданням роботи, визначаються обраною теоретико-методологічною базою дослідження у вигляді тверджень і положень українських, російських та західних науковців, спеціалістів з дослідження процесів розвитку (Л. Пайя, Г. Розе, Дж. Рітцера, О. Ахієзера, І. Бестужева-Лади, В. Танчера, Б. Головка, П.Кутуєва тощо).

Апробація результатів дисертації проходила в доповідях на наукових конференціях:

Особливості розвитку процесу модернізації в Україні (ХІХ – початок ХХ ст.) // Харківські соціологічні читання. Методологія, теорія та практика аналізу сучасного суспільства. Міжнародна соціологічна конференція. –Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Харків, 24-25 листопада, 2004 р.

Особливості модерністського теоретизування (20–50-ті рр. ХХ ст.) // Культуротворча парадигма українського націєтворення. Всеукраїнська науково-практична конференція. – Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Інститут мистецтв, Івано-Франківськ, 2005 р.

Аналіз генези модерністських теорій // Наукова конференція з нагоди Днів факультету. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Наукове товариство студентів та аспірантів, Факультет соціології та психології, Київ, 28 квітня, 2005 р.

Проблеми і перспективи безперервної освіти в Україні // Всеукраїнська науково-практична конференція “Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства”, Київ, 12-13 травня, 2005 р.

Особливості процесу конституювання українського соціологічного знання на початку ХХ сторіччя // Харківські соціологічні читання. ХІ Міжнародна соціологічна конференція. – Харківський національний університет
імені В.Н. Каразіна, Харків, 11–12 листопада, 2005 р.

Культурна діяльність як засіб розвитку міжетнічної толерантності // Міжкультурний діалог як засіб запобігання конфліктам. Круглий стіл, Сімферополь, 21–22 грудня, 2005 р.

Проблема діалогу культур у контексті сучасної соціально-культурної ситуації // Міжнародна науково-практична конференція “Україна – Світ від культурної своєрідності до спорідненості культур”, Київ, 25–26 травня, 2006 р.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційної роботи представлено в трьох опублікованих тезах наукових конференцій та сімох одноосібних публікаціях у фахових виданнях із соціології.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (490 найменувань), який займає
39 сторінок. Повний обсяг дисертаційного дослідження становить 176 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” визначено актуальність дисертаційного дослідження, представлено стан наукової розробки проблеми, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт і предмет, наукову новизну роботи, обґрунтовано теоретичне і практичне значення дисертації, надано інформацію про апробацію і публікації результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження теорії модернізації в соціологічному дискурсі” конкретизовано теоретичні підстави дослідження процесу конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі. Відповідно до мети дисертації уточнено теоретичний конструкт “модернізація”. Враховуючи сутнісні характеристики даного поняття в соціологічному дискурсі, зазначено, що специфіка його формулювання визначається обраними теоретичними підходами та конкретними дослідницькими завданнями. Опрацювання рефлексії щодо наукової термінології з позицій соціології розвитку дало підстави визначити модернізацію як творчо-перетворюючу функцію розвитку, що характеризує орієнтацію суспільства та його структур на удосконалення, прогрес, розробку та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій.

Враховуючи апріорні критерії визначення даного поняття, відзначено що його моделювання визначається обраними теоретичними підходами та конкретними дослідницькими завданнями.

Здійснений аналіз рефлексії щодо провідних теорій соціології розвитку дозволив окреслити, що її основними складовими є теорії соціальної зміни; теорії соціально-історичних процесів на різних рівнях макровиміру й у різних часових параметрах; теорії, що пояснюють функціонування соціальної системи (системні, структурні теорії і теорії конфлікту); теорії індустріального суспільства; теорії модернізації та теорії постмодернізму.

Дослідження предметної сфери теорії модернізації дозволило визначити її істотні відмінності від інших теорій соціології розвитку, в більшості з яких розглядаються окремі структурні складові суспільного розвитку (розвиток економічних відносин, соціальні наслідки науково-технічного прогресу, трансформації політичної сфери тощо.) На відміну від цього теорія модернізації розглядає суспільний розвиток як комплексний процес, що передбачає трансформацію всіх основних сфер життєдіяльності суспільства, в тому числі перетворення соціальної структури, культурних цінностей та релігійних вірувань.

Визначено методологічні засади, предметну сферу теорій модернізації та висловлено судження, що теорії модернізації не є “субтеоріями” соціології розвитку. Їх не можна також визначати як похідні від теорій “індустріального суспільства”, наприклад теорії “конвергенції”. Теорії модернізації не є доповненням теорій соціології розвитку, наприклад теорії “постіндустріального суспільства”, вони постають самостійними теоріями соціології розвитку.

Аналіз стрижневих моментів дискурсу щодо періодизації теорії модернізації доводить: у наукових розвідках конституювання теорій модернізації висвітлюється переважно в площині історичної та філософської наук і має описовий характер. Розглядаючи модернізацію, науковці концентрують свою увагу на дослідженні науково-технічних революцій, визначенні особливостей суспільного прогресу, статистичному аналізі модернізованих структур (У. Ростоу, С. Хантингтон,
Є. Капітанов, І. Бестужев-Лада, В. Щербина). В той же час недостатньо уваги приділяється дослідженню та обґрунтуванню теоретико-методологічних засад процесу модернізації.

Дослідження рефлексії конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі доводить необхідність відмови від класичних однолінійних схем соціального розвитку, необхідність подальшої розробки її нелінійних моделей, що сприятиме більш адекватному розумінню наукових проблем, які вивчаються теорією модернізації. Поглиблення і уточнення соціологічних показників та критеріїв модернізації створює підстави для фіксації широкого спектра можливих варіантів модернізації. При цьому у процесі наукової рефлексії визначаються не тільки основні, притаманні класичній моделі модернізації, суспільні фактори розвитку – економічні, політичні та ідеологічні, а й ті, яким у попередні періоди дослідники надавали меншої уваги (світоглядні, культурні, релігійні тощо).

Удосконалення предметної сфери теорії модернізації пов’язане з уточненням її соціально-культурних критеріїв, до яких доцільно включати не лише класичні, традиційні характеристики (комплексність, системність, глобальність, гомогенність тощо), а й враховувати в соціологічних дослідженнях та поступово вводити до наукового обігу такі критерії, як багатомірність, що передбачає соціальне наслідування (звернення до традицій, культурної пам’яті); альтернативність моделей модернізації суспільств; фрагментарність та непослідовність процесу модернізації, неоднозначність її культурних наслідків.

У другому розділі “Соціально-історичні аспекти рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі” визначено відповідно до мети дисертації чотири послідовні періоди становлення теорії модернізації в соціологічному дискурсі, а саме: класичний період, період конституювання, період розвитку, період дивергенції.

Визначено, що “класичний період” (остання третина XVIII – початок ХХ ст.), пов’язаний із становленням наукової рефлексії щодо теорії модернізації у соціальному дискурсі. В означений період визначилися три основні підходи до теорії модернізації – еволюційний, раціоналістичний та дихотомічний. Рефлексія щодо теорії модернізації “класичного періоду” зосереджувалася на визначенні впливу на розвиток суспільства таких соціальних змін, як індустріалізація, урбанізація, поширення освіти тощо (О. Конт, К. Маркс, Е. Дюркгейм, Г. Спенсер, Е. Гердер, Г. Мейн).

Рефлексія щодо “періоду конституювання” теорій модернізації в соціологічному дискурсі (20–60-ті рр. ХХ ст.) характеризувався активізацією американської соціологічної думки (П. Сорокін, Т. Парсонс, Р. Парк, Э. Майо, У. Ростоу). Стрижневою темою рефлексії щодо американських теорій модернізації стає пошук оптимальної стратегії розвитку новоутворених національних держав. Дискурс зосереджується навколо ідей, пов’язаних з “перенесенням” на ґрунт інших суспільств американського чи європейського досвіду модернізації. У дискурсі зазначається очевидна неефективність та згубність практичної реалізації цих моделей. Модернізація виявляється не тотожною американізації або вестернізації.

Основний зміст “періоду розвитку” теорій модернізації в соціологічному дискурсі (70–80-ті рр. ХХ ст.) відзначався спрямуванням на утвердження нелінійності суспільного розвитку та дослідження якості життя (П.-Х. Лудц,
Р. Шпрандел, Ш. Ейзенштадт). На подальший розвиток соціологічних теорій модернізації цього періоду впливали досягнення таких нових галузей наукового знання, як політологія та футурологія.

Рефлексія щодо “періоду дивергенції” теорій модернізації в соціологічному дискурсі (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) пов’язується з остаточним відходом науковців від концепції лінійної модернізації, становленням багатовимірної теорії модернізації та комплексним дослідженням проблем країн “третього світу”(У. Макнейл, І. Сайнес, К. Блек, Л. Пай, Б. Мур). На цьому етапі було спростовано уявлення про вестернізацію як апріорну закономірність модернізації.

Слід зазначити, що у рефлексії кожного із періодів конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі визначення поняття “модернізація” мало власну специфіку. Увага дослідників зосереджувалася на політичному, економічному чи культурному аспекті теорії модернізації. Саме ця специфіка ставала визначальною для конституювання модерністського дискурсу у той чи інший період.

Аналіз рефлексії щодо конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі доводить, що вагоме значення для конституювання сучасних теорій модернізації мав метод історичного аналізу (А. Турен, Р. Бендікс, Е. Хобсбоум, Б. Мур, О. Шпенглер, А. Тойнбі).

Використання історичних аналогій, дослідження особливостей розвитку суспільства на різних історичних етапах надавало дослідникам можливості уникати традиційних ідеологічних конструктів, визначати особливості модернізації соціуму в історичній ретроспективі, тим самим закладаючи основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.

Історичний метод дав можливість науковцям не лише пояснювати соціальну еволюцію суспільств, а й на даній теоретичній основі розробляти нові моделі модернізації. Цим визначена подальша перспектива застосування методу історичного аналізу для дослідження процесу модернізації.

Дослідження наукової рефлексії щодо теорії модернізації у соціологічному дискурсі доводить, що наскрізною темою теорій модернізації була прогресистська проблематика. Провідною ідеєю наукового дискурсу стала гармонізація всієї сукупності суспільних відносин, всіх сфер життєдіяльності суспільства та пошук їх досконалих вимірів. У багатьох роботах (особливо вітчизняних дослідників) поняття “прогрес” і поняття “модернізація” фактично ототожнюються. Поняття “прогрес” розглядалося дослідниками як наближення всієї сукупності суспільних відносин до суспільної досконалості, результатом якої стає гармонізація всіх сфер життєдіяльності, побудова гармонійної стратегії суспільного розвитку.

Третій розділ дисертаційного дослідження “Рефлексія щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі української соціології” здійснюється спроба з’ясувати ступінь розробленості досліджуваної проблематики в українській соціологічній науці. Відзначено, що зарубіжна і вітчизняна рефлексія щодо теорії модернізації, хоча і мала однакові періоди, відбувалася із певним запізненням.

Доведено, що рефлексія щодо теорії модернізації у “класичний період” (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) пов’язана із зародженням теорій модернізації в українському соціальному дискурсі (М. Грушевський, М. Драгоманов, М. Шаповал, М. Ковалевський, М. Туган-Барановський). Основні концепції модернізації, розроблені представниками української соціології, формувалися під впливом течій позитивізму, еволюціонізму, соціал-дарвінізму, а також марксистських ідей.

Рефлексія у “період конституювання” теорій модернізації в дискурсі української науки (20–60-ті рр. ХХ ст.) знаменувалася політизацією теорії модернізації, яка була спрямована на визначення переваг соціалізму та критичний аналіз капіталізму як хибного шляху соціального розвитку. В цей час дослідження, засновані на аналізі етнічної, психологічної, культурної специфіки процесу розвитку, не вважаються актуальними.

Рефлексія “періоду розвитку” теорій модернізації в дискурсі української соціологічної науки (початок 70-х– кінець 90-х рр. ХХ ст.) була спрямована на вирізнення та дослідження представниками наукової спільноти альтернативних моделей модернізації, що за певних умов могли стати відправними моментами у процесі розвитку радянського суспільства та сприяти вибору альтернативної стратегії модернізації. В процесі наукової рефлексії цього періоду визнавалася можливість різних траєкторій модернізації. Висловлено гіпотези щодо розмаїтості історичних типів або моделей розвитку (Є. Жуков, П. Волобуєв, А. Сухов, М. Барг).

Наукова рефлексія щодо “періоду дивергенції” в дискурсі української соціологічної науки (кінець ХХ – початок ХХІ ст.) асоціюється з остаточним відходом від концепції лінійної модернізації, становленням багатовимірної теорії модернізації та комплексним дослідженням проблем молодих національних держав. Характерною тенденцією означеного періоду виступає синтез дослідницького поля соціології із суміжними соціогуманітарними науками (Ж. Ліотар, І. Хасан, Дж. Александер, В. Бакіров, В.  Танчер, Е. Іллюшина, М. Ожеван). На початку XXI ст. проблеми, пов’язані із вдосконаленням процесу суспільного розвитку, зберігають актуальність. Рефлексія щодо теорії модернізації починає поширюватися на нові сфери теоретизування, абсорбує і адаптує актуальні теоретико-методологічні підходи. Спрямована на початку дискурсу переважно на аналіз макросоціальних структур, нині вона охоплює коло проблем, що передбачають дослідження мікросоціальних процесів та діяльнісних практик.

У третьому розділі проаналізовано основні елементи рефлексії щодо розвитку постмодерністських теорій як таких, що актуалізуються у зв’язку з необхідністю поглибленого дослідження соціально-культурних процесів. Відзначено, що методологія теорій постмодерну створює нові можливості для продукування інноваційних наукових підходів, розширює межі наукового теоретизування, легітимізує вивчення латентних соціальних проблем. У той же час вона не спроможна забезпечити розробку теоретичних засад процесу модернізації сучасного українського суспільства, для успішної реалізації якої потрібна чітка раціональна основа, притаманна саме методології теорії модернізації.

Відзначено, що у вітчизняній соціологічній науці триває розробка численних питань доцільного застосування теорії модернізації у соціальній практиці. Поряд із суб’єктивними факторами розробка стратегії теорії модернізації українського соціуму ускладнюється такими обставинами, як відсутність у спеціалістів (наукових працівників, управлінців та керівників вищої ланки) необхідної системи знань та досвіду впровадження теорії модернізації у соціальну практику.

Подальша перспектива розвитку рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі України пов’язується з теоретичним обґрунтуванням та практичною апробацією трьох гіпотетичних моделей модернізації: технократично-оптимістичної, еколого-алармістської, адаптаційно-кризової. Реалізація цих моделей сприятиме соціальній модернізації українського суспільства.

Дослідження рефлексії “періоду дивергенції” дозволило визначити дві основні позиції щодо конституювання і розвитку теорій модернізації в дискурсі української соціологічної науки. Перша позиція – прозахідна – заснована на рефлексії з приводу кращих здобутків теорії модернізації в західному соціологічному дискурсі (А. Арсієнко, В. Рой, А. Ручка, Н. Побєда). Друга – етнобіхевіористична – передбачала рефлексію щодо наукових надбань корифеїв російського та українського соціального знання (С. Кара-Мурза, А. Ахіезер, В. Євтух, О. Гриценко).

Науковий дискурс з приводу обох зазначених напрямків спрямовується на розроблення трьох головних гіпотетичних моделей адаптації соціальної системи до новітніх соціальних та науково-технічних процесів, а саме: технократично-оптимістичної, еколого-алармістської, адаптаційно-кризової.

ВИСНОВКИ

У “Висновках” представлено розв’язання проблеми дисертаційного дослідження, яка полягає у тому, що в соціологічній науці активізується наукова рефлексія, спрямована на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим відсутнє цілісне уявлення про цей процес.

Здійснене дослідження дозволяє сформувати цілісне уявлення про рефлексію щодо конституювання і розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Опрацювання відповідної наукової термінології з позицій соціології розвитку дало підстави визначити модернізацію як творчо-перетворюючу функцію розвитку, що характеризує орієнтацію суспільства та його структур на удосконалення, прогрес, розробку та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій.

В дослідженні доведено, що наукова рефлексія щодо теорії модернізації відбувалася як в зарубіжному, так і у вітчизняному науковому дискурсі.

Визначено, що рефлексія стосовно конституювання теорії модернізації в західному дискурсі складалася впродовж чотирьох послідовних періодів: класичного періоду (остання третина XVIII – початок ХХ ст.), періоду конституювання (20–60-ті рр. ХХ ст.), періоду розвитку (70–80-ті рр. ХХ ст.), періоду дивергенції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).

Змістовний аналіз рефлексії щодо теорії модернізації в західному дискурсі дозволяє визначити, що зародження теорій модернізації у “класичний період” відбувалося під впливом таких соціальних змін, як індустріалізація, урбанізація, поширення освіти тощо. У цей період формуються три основні підходи, в межах яких починається розвиток теорії модернізації – еволюційний, раціоналістичний та дихотомічний.

У “період конституювання” рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі стрижневою темою теорій модернізації стає пошук оптимальної стратегії розвитку національних держав. Вона пов’язується із спробами “перенесення” вже опрацьованої більш розвиненими країнами моделі модернізації до нового соціального середовища. Завершення даного періоду пов’язано з визнанням неефективності практичної реалізації моделі модернізації без урахування соціально-культурного контексту суспільств.

Наступний період рефлексії, “період розвитку”, пов’язаний з розвитком предметної сфери теорії модернізації. У цей період уточнюють класичні соціально-культурні характеристики процесу модернізації (комплексність, системність, глобальність, гомогенність тощо), починають враховуватися такі його характеристики, як багатовимірність, що передбачає соціальне наслідування (звернення до традицій, культурної пам’яті); фрагментарність та непослідовність процесу модернізації; неоднозначність його культурних наслідків; альтернативність моделей модернізації суспільств.

Четвертий період рефлексії визначаємо як “період дивергенції”. У межах даного періоду відбувалося комплексне дослідження молодих національних держав, які перебували в стадії інтенсивного розвитку. В соціологічному дискурсі спостерігається остаточна відмова від лінійної теорії модернізації та відбувається розвиток багатовимірної теорії модернізації. Основний зміст рефлексії щодо теорії модернізації в соціологічному дискурсі спрямовується на утвердження нелінійності, багатовекторності суспільного розвитку та пов’язаний з дослідженням нової для теорії модернізації категорії – “якість життя”. Саме вона визначає ступінь модернізованості суспільства.

У процесі роботи, поряд з вивченням зарубіжної рефлексії щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі, досліджувався процес рефлексії стосовно теорії модернізації в соціологічному дискурсі нашої країни. Слід відзначити, що конституювання західного та вітчизняного дискурсу з приводу теорії модернізації має спільну динаміку. Було виявлено, що структура дискурсу представлена чотирма періодами. Дослідження цього процесу, проведене на основі аналізу наукових доробок представників соціальної науки України та Росії, дозволяє визначити такі основні періоди: класичний період (кінець ХІХ – початок ХХ ст.), період конституювання (20 – 60-ті рр. ХХ ст.), період розвитку (початок 70-х– кінець 90-х рр. ХХ ст.), період дивергенції (кінець ХХ – початок ХХІ ст.).

Особливості рефлексії щодо теорій модернізації в вітчизняному соціологічному дискурсі пов’язані з специфікою соціально-культурної життєдіяльності нашого суспільства. Так, зародження теорій модернізації в українському соціальному дискурсі у “класичний період” відбувалося під впливом ідей позитивізму, еволюціонізму, соціал-дарвінізму, а також марксистської теорії, спроби їх адаптації до соціально-історичних умов вітчизняного соціуму.

У той же час “період конституювання” теорій модернізації суттєво відрізняється від західного модерністського дискурсу за змістом. Він знаменується політизацією теорії модернізації, яка розглядається в контексті розгортання робітничого руху. Особливої актуальності набувають дослідження, метою яких стає теоретичне обґрунтування соціальних переваг та прогресивного, модернізаційного потенціалу радянського суспільства.

Даний період визначається зверненням вітчизняної наукової спільноти до пошуку наукових концепцій, у яких обґрунтовуються ідеї поліваріантності суспільного розвитку; підкреслюється можливість існування для нашого суспільства не лише внутрішніх, але і зовнішніх детермінант вибору моделі модернізації; доводиться необхідність вивчення та застосування в процесі модернізації соціального досвіду інших суспільств. Визнається можливість альтернативних моделей модернізації, різних стратегій їх реалізації; висловлюються прогнози щодо соціального розвитку українського суспільства.

У процесі дослідження доведено, що остаточна відмова від концепції лінійної модернізації відбувається у “період дивергенції”. В цей час формується багатовимірна теорія модернізації, розвитку якої сприяють комплексні порівняльні теоретичні та конкретно-соціологічні дослідження радянського та пострадянського суспільств. Характерною рисою означеного періоду виступає синтез предметного поля соціології із суміжними галузями знань як політологія та футурологія.

Слід зазначити, що у науковій рефлексії вагоме значення для конституювання сучасних теорій модернізації мав метод історичного аналізу. Він давав можливість не лише пояснити історичну еволюцію суспільств, а й на цій теоретичній основі здійснити спробу розробити стратегію випереджаючого суспільного розвитку.

Внаслідок проведеного дослідження доведено, що теорії постмодернізму з’явилися як субтеорії теорії модернізації і нині склалися як самостійні теорії соціології розвитку.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ НАУКОВИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Публікації у фахових виданнях:

1. Цимбалюк С. І. Особливості розвитку процесу модернізації в Україні (ХІХ–початок ХХ ст.) // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Зб. наук. праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, 2004. – С. 357-361.

2. Цимбалюк С.І. Модернізація суспільства та соціальний прогрес в українській соціологічній думці (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) // Социальные технологии. Актуальные проблемы теории и практики: Международный межвуз. сб. науч. работ. Выпуск 27. – Запорожье, 2005. – С. 278-285.

3. Цимбалюк С. І. Народне суспільство як передумова консолідації нації // Актуальні проблеми, соціології, психології, педагогіки: Зб. наук. праць. Випуск 3. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 18-27.

4. Цимбалюк С. І. Соціальний статус і роль культури у сучасному світі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Випуск 22-23. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 15-18.

5. Цимбалюк С. І. Модернізація національного суспільства як головний чинник становлення гендерної рівності в освітній сфері (на прикладі іранської нації) // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Випуск 5. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. С. 18-23.

6. Цимбалюк С. І. Конституювання модерністського дискурсу в українській соціології (20–50-ті рр. ХХ ст.) // Социальные технологии. Актуальные проблемы теории и практики: Международный межвуз. сб. науч. работ. Выпуск 29. – Запорожье, 2006. – С. 360-369.

7. Цимбалюк С.І. Розвиток модерністського дискурсу ХХ ст. в західній соціології // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Випуск 24-25. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2006. – С. 63-66.

Опубліковані тези наукових конференцій:

Цимбалюк С.І. Культурна плюралізація як чинник становлення нового типу особистості // VII Всеукраїнська конференція молодих науковців “Проблема особистості в сучасній науці: результати та перспективи досліджень”. 28 жовтня 2004 р., м. Київ: Тези доповідей. – К: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – С. 75-77.

Цимбалюк С.І. Освітня кваліфікація державних службовців як головний фактор суспільних змін // Художня освіта і суспільство ХХІ століття: духовні, культурологічні, мистецькі виміри: Зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. конф. 22-23 жовтня 2004 р., м. Київ. – К.; 2004. – С.100-102.

Цимбалюк С.І. Особливості становлення нового типу особистості // Проблеми розвитку соціологічної теорії. Соціальні процеси в Україні. Четверта Всеукраїнська соціологічна конференція. Соціологічна асоціація України, Ін-т соціології НАН України - К.; 2004. – С. 328-331.

АНОТАЦІЯ

Цимбалюк С.І. Конституювання і розвиток теорії модернізації в соціологічному дискурсі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.01 – теорія та історія соціології. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2006. – 176 с.

У роботі представлено розв’язання наукової проблеми дисертаційного дослідження, яка полягає у тому, що існуюча наукова рефлексія спрямовується на обґрунтування складових теорії модернізації в соціологічному дискурсі, разом з тим у ній відсутнє цілісне уявлення щодо розвитку і конституювання теорії модернізації в соціологічному дискурсі.

Уточнено понятійно-категоріальний апарат та основні теоретико-методологічні принципи теорії модернізації. Визначено, що теоретичний конструкт “модернізація” являє собою творчо-перетворюючу функцію розвитку та характеризує орієнтацію суспільства і його структур на удосконалення, прогрес, розроблення та реалізацію нових цілей, пріоритетів, стратегій. Підтверджено, що теорія модернізації не є субтеорією соціології розвитку, а виступає самостійною теорією соціології розвитку, у якій суспільний розвиток розглядається як комплексний процес. Доведено, що теорії постмодернізму характеризуються власною динамікою та логікою розвитку і виступають самостійними теоріями соціології розвитку.

Окремо розглянуто вітчизняну та зарубіжну рефлексію щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі, обґрунтовано та розроблено її періодизацію. Проаналізовано особливості цього процесу в українській соціології. Визначено, що періодизація рефлексії щодо конституювання та розвитку теорії модернізації в соціологічному дискурсі представлена чотирма послідовними періодами: класичним періодом, періодом конституювання, періодом розвитку, періодом дивергенції, кожен з яких відзначався комплексом специфічних методів соціологічного дискурсу. Доведено вагоме значення для конституювання сучасної теорії модернізації методу історичного аналізу, що закладає основи розуміння модернізації як нелінійного, багатовекторного процесу.

Визначено роль наукової рефлексії для усвідомлення сутності теорії модернізації, виявлення її нових тенденцій, перспективних напрямків конституювання та розвитку в соціологічному дискурсі.

Отриманий науковий результат дає можливість застосовувати висновки дисертаційного дослідження в процесі розробки нормативних та спеціальних дисциплін, спрямованих на вивчення такої галузі соціологічного знання, як соціологія розвитку. Сприятиме: уточненню понятійного апарату теорії модернізації; визначенню місця теорії модернізації серед інших теоретичних підходів соціології розвитку; розробці основних етапів розвитку та конституювання теорії модернізації, виявленню їх послідовності та змістовного наповнення; фіксації особливостей конституювання вітчизняного соціологічного дискурсу щодо теорії модернізації. Основні положення дисертації можуть стати підґрунтям для подальших історико-теоретичних досліджень теорії модернізації , використовуватися в процесі викладання навчальних курсів з теорії та історії соціології.

Ключові слова: соціальний розвиток, соціологія розвитку, рефлексія, дискурс, модернізація, процес модернізації, теорія модернізації, метод історичного аналізу.

АННОТАЦИЯ

Цимбалюк С.И. Конституирование и развитие теории модернизации в социологическом дискурсе. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.01 – теория и история социологии. – Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2006. – 176 с.

В исследовании представлено решение научной проблемы диссертационного исследования, которая состоит в том, что в социологической науке активизируется научная рефлексия, направленная на обоснование отдельных аспектов теории модернизации в социологическом дискурсе, вместе с тем, отсутствует целостное представление о развитии и конституировании теории модернизации в социологическом дискурсе.

Теоретической базой исследования выступают работы украинских (Б. Головко, В. Евтух, Э. Ильюшина, П. Кутуев, Н. Отрешко, В. Судаков, В. Тарасенко, Ю. Яковенко), российских (А. Ахиезер, Л. Беляева, И. Бестужев-Лада, С. Кара-Мурза) и зарубежных (Г. Розе, Л. Пай, У. Растоу, Б. Мур) социологов.

Уточнен понятийно-категориальный аппарат и основные теоретико-методологические принципы теории модернизации. Обоснована и разработана периодизация рефлексии теории модернизации в социологическом дискурсе. Рассматривается как отечественная, так и зарубежная рефлексия теории модернизации в социологическом дискурсе. Анализируються особенности этого процесса в украинской социологии, структурирована его периодизация.

Определена роль научной рефлексии для осознания сущности теории модернизации, выявления ее новых тенденций и перспективных направлений. Выявленно что периодизация рефлексии относительно теории модернизации в социологическом дискурсе представлена четырьмя последовательными периодами: классическим периодом, периодом конституирования, периодом развития, периодом дивергенции. Социологический дискурс каждого периода включает в себя комплекс специфических подходов к изучению процесса модернизации.

Доказано значение для конституирования современной теории модернизации метода исторического анализа, который закладывает основы понимания модернизации как нелинейного, многовекторного процесса.

Положения и выводы диссертации позволяют уточнить сущность теории модернизации и выявить новые тенденции ее развития в социологической науке.

Ключевые слова: социальное развитие, социология развития, рефлексия, дискурс, модернизация, процесс модернизации, теория модернизации, метод исторического анализа.

ANNOTATION

Tsymbalyuk S. I. Constitution and development the modernization theory withing sociological discourse. - Manuscript.

A thesis on obtaining candidate's degree in Sociology with speciality 22.00.01 - Theory and history of Sociology. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Kyiv, 2006. - 176 p.

The thesis research is dedicated to periodization of constitution and development of sociological discourse about the modernization theory. The thesis examines in details changes of subject of the modernization theory during different historical intervals.

As a theoretical base works of Ukrainian (V. Yevtukh, B. Golovko, P. Kutuyev, E. Il'yushina) and foreign (H. Rose, L. Pye, B.Wittrock, W. Rostow, В. Moore) sociologists were used.

Analysis of fundamental ideas and conceptions of modernization theory leaded to conclusion that the structure of discourse about modernization theory has four consecutive periods: classical period (last third of XVIII century - beginning of XX century), period of constitution (20-60th of XX century), development period (70-80th of XX century), diversification period (end of XX century - beginning of XXI century).

Propositions and conclusions of the thesis let to understand the essence of the modernization theory and to reveal modern tendencies of its development in Sociology.

Keywords: modernization, plural modernities, modern society, modernization theories, discourse, historism, sociology of development.