МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ІВАНА ФРАНКА

ДАРОВАНЕЦЬ Олександр Ярославович

УДК 94:061.233(477.8)” 1927/1939”УВО.

ОУН:323.12=161.2(438)

ПОЛІТИКА ПОЛЬСЬКОЇ ВЛАДИ

ЩОДО УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

ТА ОРГАНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

НА ВОЛИНІ (1927–1939)

Спеціальність 07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Львів – 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського націо-нального університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

КАЧАРАБА Степан Петрович,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

завідувач кафедри історичного краєзнавства.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

ТРОФИМОВИЧ Володимир Васильович,

Національний університет “Острозька академія”,

завідувач кафедри історії

кандидат історичних наук

В’ЯТРОВИЧ Володимир Михайлович,

Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України,

науковий співробітник відділу новітньої історії

Провідна установа: Інститут історії України НАН України (м. Київ).

Захист відбудеться 26 червня 2007 р. о 1500 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. ).

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, .

Автореферат розісланий “25” травня 2007 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор історичних наук, професор Сухий О.М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. На сучасному етапі становлення української історичної науки значне зацікавлення викликає проблема польсько українських відносин. Однією з малодосліджених сторінок польсько-українських відносин є політика польської влади щодо УВО та ОУН на Волині в міжвоєнний період.

Важливість дослідження даної теми зумовлюється не лише потребами історичної науки. Проблема діяльності УВО та ОУН у контексті польсько-українських відносин не позбавлена цілої низки стереотипів, які заважають будувати добросусідські взаємини між польським та українським народами, а також сприяють поділу суспільства за ознакою ставлення до українського визвольного руху. Тому неупереджене й цілісне дослідження даної теми є назрілим і актуальним завданням, бо має стати ще одним кроком до подолання цих стереотипів.

Зв’язок роботи з планами наукових досліджень. Дисертація пов’язана з науково-дослідницькою роботою з напрямку “Політичні партії Західної України в міжвоєнний період”, яка проводиться кафедрою історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка. Збір матеріалів в Архіві нових актів та бібліотеках Республіки Польща був здійснений у рамках реалізації наукових програм Центру досліджень визвольного руху (м. Львів).

Мета і завдання праці. Мета дисертаційного дослідження – на основі всебічного аналізу архівних документів, спогадів та матеріалів преси, а також врахування наукових досягнень попередників, дати узагальнюючу характе-ристику політики польської влади щодо УВО та ОУН на теренах Волинського воєводства.

В роботі поставлені завдання дослідити:

·

·

·

·

·

·

Об’єкт дослідження  – політика польської влади щодо українського визвольного руху в міжвоєнний період.

Предметом дослідження є політика польської влади щодо УВО та ОУН на регіональному рівні – на території колишнього Волинського воєводства Польщі, а також суспільно-політичні наслідки її реалізації у період 1927–1939 рр.

Теоретико-методологічною основою дисертації є принципи історизму, достовірності, об’єктивності та науковості висвітлення історичних подій. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань дисертант використав наступні методи дослідження: аналізу та синтезу, системно-структурний, проблемно-хронологічний, порівняльний та описовий.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період 1927–1939 рр., тобто від часу, коли польськими органами безпеки були зафіксовані перші ознаки поширення підпільної мережі УВО на Волині, і до часу розвалу ІІ Речі-посполитої.

Територіальні рамки дослідження охоплюють територію колишнього Волинського воєводства або нинішніх Волинської, Рівненської областей та північно-східних районів Тернопільської області, яка стала ареною проти-стояння українського націоналістичного підпілля та карально-репресивного апарату ІІ Речіпосполитої. Надалі, для зручності, ця територія буде фігурувати в дисертації під назвою Волинь.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше в українській і зарубіжній історіографії здійснено спробу комплексного дослідження причин, ходу й наслідків протистояння українського націоналістичного підпілля та польських властей на зазначеній території.

У науковий обіг уведено значний масив архівних документів польських владних структур та документів ОУН, матеріалів преси, спогадів очевидців, що дало можливість об’єктивно підійти до висвітлення й оцінки окремих аспектів польсько-українського протистояння в період між двома світовими війнами.

Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її основних положень, нагромадженого в ній фактичного й теоретичного матеріалу для написання узагальнюючих праць з історії України, історії УВО та ОУН, наукових розробок питань, пов’язаних із вивченням проблем польсько-українських стосунків міжвоєнного періоду та періоду Другої світової війни, підготовки виступів на наукових конференціях та семінарах, науково-довідко-вого апарату для збірників документів та опублікованих спогадів. Матеріали дисертації стануть суттєвим доповненням при підготовці підручників, навчально-методичних посібників, навчально-лекційних курсів, створення музейних експозицій. Отримані результати можуть використовуватися в рамках спеціалізованої підготовки державних службовців, які на сучасному етапі займаються проблемою польсько-українських відносин.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри історичного краєзнавства історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка. Основні її положення викладені в опублікованих наукових статтях та виступах на науково-практичних конференціях “Третій фронт у Західній Україні: 1939–
1947 роки” (Львів, 2003 р.) та “Український визвольний рух 1920-х –
1950-х років: проблеми теорії та методології досліджень” (Львів, 2005 р.).

Предмет, мета й завдання дисертації обумовили її структуру. Вона складається із вступу, основної частини (чотирьох розділів), висновків, списку використаних джерел та літератури, який включає в себе 380 найменувань, додатків (“Ліквідація українського шкільництва на Волині та Поліссі (1922–1929)”, “Репресії польської влади проти членів УВО та ОУН на Волині”, “Концентраційний табір Береза Картузька”). Загальний обсяг становить
203 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначена мета, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, територіальні та хронологічні рамки, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі – “Історіографія та джерельна основа дослідження” – проаналізовано рівень наукової розробки теми та джерельну базу.

В міжвоєнний період дослідження, присвячені політиці польської влади щодо УВО та ОУН на Волині, відсутні як у польській, так і в українській історіографії.

Зацікавленість істориків темами, пов’язаними з історією польсько-українських відносин та українського визвольного руху, значно зросла після Другої світової війни. Істотно впливав на розвиток історіографії у цій галузі радянський тоталітарний режим, який використовував історичну науку в якості знаряддя для очорнення й ідеологічного поборювання своїх політичних опонентів. Характерною рисою цього періоду є злиття російської та частини української історіографії у єдину радянську історіографію, жорстко підпорядко-вану ідеологічним та пропагандистським установкам комуністичного режиму. Радянська історіографія українського визвольного руху не становить помітної наукової цінності. В ній відсутня наукова розробка теми політики польської влади щодо УВО та ОУН на Волині в міжвоєнний період Дмитрук К. Є. Приречені. Буржуазно-націоналістичні та уніатські провокатори на послугах фашизму та імперіалістичної реакції. – Львів, 1981; Поліщук О. О. Український буржуазний націоналізм і його “теорія держави”. – К., 1986; Чередниченко В. П. Анатомія зради. Український буржуазний націоналізм – знаряддя антирадянської політики імпе-ріалізму. – К., 1978; Шульженко Б. С., Хамазюк И. В., Данько В. Т. Украинские буржуазные националисты. – М., 1963..

В даний період чітко виділилася українська еміграційна історіографія, яка творилася переважно представниками українського визвольного руху. В ній переважала позитивна оцінка УВО та ОУН. Вона більш ґрунтовно та об’єктивно досліджувала проблеми, пов’язані з історією польсько-українських відносин і українського визвольного руху внаслідок більшої зацікавленості тематикою й результатами праці. Разом із тим, існували чинники, які негативно впливали на якість досліджень, насамперед обмежений доступ до джерел.

Варто відзначити працю П. Мірчука, яка є першою і досить вдалою спробою узагальнюючого дослідження історії ОУН міжвоєнного періоду. В ній міститься великий і достовірний пласт інформації про розвиток організаційної мережі ОУН на Волині та умови, в яких вона працювала Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Мюнхен, Лондон, Нью-Йорк, 1968. – Т. 1.. Заслуговує на увагу історико-мемуарна праця Л. Ребета, яка висвітлює питання організаційного стану та тактики ОУН у другій половині 1930-х рр. Ребет Л. Світла і тіні ОУН. – Мюнхен, 1964. Дослідженню історії ОУН на Волині в другій половині 1930-х рр. присвячена праця М. Коржана. Коржан М. Фрагмент діяльності ОУН на північних землях Західної України // Євген Коновалець та його доба. – Мюнхен, 1974. – С. 537–551.

В іноземній історіографії періоду 1945–1990 рр. проблеми історії польсько-українських відносин та українського визвольного руху найкраще розроблені польськими дослідниками. Значній частині польської історіографії цього періоду притаманні декілька суттєвих вад, зокрема, формування стійкого ”образу ворога” Польщі в іпостасі українського визвольного руху та фальшування його історії задля пропагандистських потреб комуністичного режиму.

В ПНР найпомітнішими роботами, присвяченими історії ОУН, стали праці А. Щесняка та В. Шоти. Упереджене ставлення авторів до українського визвольного руху та недостатня увага до міжвоєнного періоду існування ОУН значно знижують наукову цінність цих досліджень Szesniak., Szota Droga do nik№d. Dziaіalnoњж Organizacji Ukraiсskich Nacjonalistуw i jej likwidacja w Polsce. – Warszawa, 1973; Szota. Zarys rozwoju Organizacji Ukraiсskich Nacjonalistуw i Ukraiсskiej Armii Powstanczej // Wojskowy Przegl№d Historyczny. – 1963. – Nr. . – S. –218.. Ґрунтовним дослідженням є уперше видана в 1973 р. монографія В. Желенського, присвячена Варшав-ському процесові ОУН. Вона позбавлена окремих недоліків, характерних для польської прокомуністичної історіографії Їeіeсski Zabьjstwo ministra Pierackiego. – Warszawa, 1995..

Із масиву праць, присвячених польсько-українським відносинам, варто відзначити монографію В. Менджецького. В ній досліджується процес політичного, соціального та економічного розвитку Волинського воєводства, а в рамках цього процесу – політика польської влади щодо українського визвольного руху Mкdrzecki Wojewьdztwo Wolynskie. 1921–1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, spolecznych i politycznych. – Wroclaw; Warszawa; Krakуw; Gdaсsk; Lуdџ, 1988..

Українське питання, як важливий чинник впливу на зовнішню і внутрішню політику Польщі, досліджували у своїх працях А. Хойновський, В. Побуг-Малиновський, М. Папежинська-Турек, Р. Тожецький. Зокрема, Р. Тожецький звертав увагу на польсько-українські суперечності міжвоєнного періоду як одну з основних причин загострення відносин між обома народами в роки війни ChojnowskiKoncepcje polityki narodowoњciowej rz№dуw polskich w latach 1921–1939. – Wrocіaw; Warszawa; Krakуw; Gdaсsk, 1979; Papierzyсska-Turek Sprawa Ukraiсska w Drugiej Rzeczypospolitej (1922–1926). – Krakуw, 1979; Pobьg-Malinowski Najnowsza historia polityczna Polski 1864–1945. – Londyn, 1985. – T. (1914–1939); Torzecki Kwestia ukraiсska w polityce III Rzeszy (1933–1945). – Krak?w, 1972..

Окремі аспекти історії українського визвольного руху висвітлено в працях західних дослідників Д. Армстронга та Е. Кодо Armstrong Ukrainian nationalism. – New-York-London, 1963; Codь Guerrillas tras la cortina de hierro. – Buenos Aires, 1966..

Новий імпульс розвиток історіографії українського визвольного руху та польсько-українських відносин отримав після краху комуністичних режимів на теренах Центрально-Східної Європи та Радянського Союзу. Центр ваги істо-ричних досліджень поступово перемістився в Україну. Зник поділ української історіографії на еміграційну й створену в Україні, модернізувалися підходи до вивчення проблем, пов’язаних із вищевказаною тематикою. Поряд із тим, в українській історіографії збереглася течія, яка прагне обґрунтувати усталені стереотипи радянської доби Ткачук А. В. Перед судом истории. Сотрудничество германских фашистов и украин-ских националистов в годы второй мировой войны и борьба против них советских органов государственной безопасности. – К., 2000..

В сучасній українській історіографії помітне місце займає монографія А. Кентія, яка є єдиною спробою узагальнюючого дослідження історії ОУН міжвоєнного періоду. Однак через однобокість джерельної бази та відсутність конкретної авторської концепції історичного розвитку ОУН у міжвоєнний період ця праця не може бути повноцінним узагальнюючим дослідженням із даного питання Кентій А. Нариси історії Організації Українських Націоналістів (1929–1941 рр.). – К., 1998..

Спробою об’єктивно дослідити ідеологію українського націоналізму є праці Г. Касьянова Касьянов Г. В. До питання про ідеологію Організації Українських Націоналістів (ОУН): аналітичний огляд – К., 2003; Касьянов Г. В. Теорії нації і націоналізму. – К., 1999.. Значний інтерес становить монографія В. Шпіцера та В. Мороза, присвячена постаті Крайового Провідника ОУН В. Тимчія, яка містить інформацію про організаційний стан ОУН у 1930-х рр. Шпіцер В., Мороз В. Крайовий Провідник Володимир Тимчій-“Лопатинський”. – Львів, 2004.

Проблема політики польської влади щодо УВО та ОУН на Волині у 1920–1930-х рр. у тій чи іншій мірі є об’єктом дослідження у цілій низці статей, автором яких є дисертант.

Окремі аспекти діяльності УВО та ОУН у період між двома світовими війнами досліджуються в працях Г. Бухала, Д. Веденєєва, В. В’ятровича, І. Гавриліва, Р. Давидюк, М. Кучерепи, А. Кршиштальського, В. Кука.

Різні аспекти політики польської влади щодо українського населення в Польщі досліджуються у працях В. Комара, М. Рожика, В. Смолея, М. Куче-репи та Р. Давидюк, Л. Середяк, О. Липитчук, З. Баран. Вони допомагають зрозуміти умови, в яких зародилися й діяли УВО та ОУН у міжвоєнний період.

Сучасна польська історіографія польсько-українських взаємин та українського визвольного руху представлена двома течіями: шовіністичною та поміркованою. Представники першої течії схиляються до активного використання раніше напрацьованих шовіністичних стереотипів.

Представники поміркованої течії виявляють нахил до більш об’єктивного аналізу історії українського визвольного руху, однак розглядають діяльність ОУН лише з польських позицій, що є їхнім суттєвим недоліком. Вершинним досягненням цієї течії є монографія Р. Висоцького, присвячена історії ОУН міжвоєнного періоду. В ній на основі широкої документальної бази різнопланово проаналізовано процес політичного та внутрішньоорганізаційного розвитку ОУН у міжвоєнний період із різних кутів зору: впливу на українське суспільство в мобілізаційному плані; здатності до реалізації своєї основної програмної мети; впливу на міжнаціональні відносини в Східній Європі. Використання даної праці допомагає оцінити ступінь впливу політики польської влади на розвиток організаційної мережі ОУН на Волині Wysocki Organizacja Ukraiсskich Nacjonalistуw w Polsce w latach 1929–1939. Geneza, struktura, program, ideologia. – Lublin, 2003.. В сферу наукових зацікавлень Р. Висоцького потрапила проблема репресій польських властей проти ОУН в 1938–1939 рр., якій присвячена окрема стаття Висоцький Р. Спроба ліквідації ОУН польськими владами напередодні Другої світової війни на території Галичини та Волині1939 рік в історичній долі України і українців. Матеріали Міжнародної наукової конференції 23–24 вересня 1999 р. – Львів, 2001. – С. –90..

Діяльності польського концентраційного табору Береза Картузька присвячені монографії І. Політа та В. Слешинського PolitMiejsce odosobnienia w Beresie Kartyskiej w latach 1934–1939. – Toruс, 2003; SleszyсskiObуz odosobnienia w Berezie Kartyskiej 1934–1939. – Biaіystok, 2003. . Заслуговує на увагу праця Р. Потоцького, присвячена дослідженню основних напрямів політики ІІ Речіпос-политої в українському питанні та їх впливу на польсько-українські відносини Potocki Polityka paсstwa Polskiego wobec zagadnienia ukraiсskiego w latach 1930–1939. – Lublin, 2003.

.

В західній і російській історіографії досліджень, які би торкалися історії УВО та ОУН в міжвоєнний період, немає.

Джерельна база дослідження. У дисертації використані опубліковані документи, архівні матеріали, документи з домашніх колекцій, матеріали преси 1920–1930-х років, спогади.

Першу групу джерел становлять опубліковані документи, кількість яких відносно невелика. Вони поодинці та дрібними групами розкидані у різних виданнях, присвячених історії Волині або історії ОУН Витяг з інформації коменданта постерунку поліції у Дермані для Здолбунівського повітового староства про діяльність “Просвітянської хати” та інших організаційКучерепа М. М., Давидюк Р. П. ВУО. Волинське українське об’єднання (1931–1939 рр.). Монографія. – Луцьк, 2001. – С. 339–340; Витяг з таємного звіту-монографії Волинського воєводського управління про діяльність ОУН на Волині // Волинь. Всеукраїнський суспільно-політичний, літературно-мистецький часопис. – Луцьк, 2002. – Ч. 4. – С. 123–132; Витяг із таємного зведення конфіденційних інформацій №1 з життя підривних організацій, підготовлений суспільно-політичним відділом Волинського воєводського управління, про діяльність Окружної Екзекутиви та тактику ОУН на Волині // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2003. – Вип. . – С. –673; Звіт Крайового Проводу ОУН до Степана Бандери про становище на західноукраїнських землях після проголошення Акта 30 червня 1941 рокуВідновлення Української держави в 1941 році. Нові документи і матеріали. – К., 2001. – С. –182; Кокін С. А. Анотований покажчик документів з історії ОУН та УПА у фондах Державного архіву СБУ. – К., 2000 – Вип. І. Анотований покажчик документів з фонду друкованих видань (1944–1953).; Обзорная справка по архивно-следственному делу № П-200056 на Луцкого Александра Александровича и Луцкую Юлию ФедоровнуЛітопис Української Повстанської Армії. – Торонто-Львів, 2004. – Т. . Кирило Осьмак – президент УГВР. (Документи і матеріяли). – С. –381; ОУН у світлі постанов Великих Зборів, Конференцій та інших документів з боротьби 1929–1955. – Б. м. в., 1955; Постанови Конґресу Українських НаціоналістівРозбудова Нації. Орган Проводу Українських Націоналістів. – 1929. – Ч. –4. – С. –134; Ч. . – С. –178; Устрій Організації Українських Націоналістів // Книш З. Становлення ОУН. – К., 1994. – С. 102–119. . Окремо слід виділити підпільні видання “УВО” та “Зроби себе сам”, а також нормативно-правові акти Польської держави У.В.О. – Б. м. в., 1929; Я. Л. Твори себе сам. – Б. м. в., 1953; Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – Warszawa, 1924. – № 78. – Poz. ; Warszawa, 1934. – № 50. – Рoz. ..

Другу групу джерел складають неопубліковані документи, які сконцентровані у 27 фондах 10 архівів України та Польщі. За походженням їх можна розбити на 6 категорій.

До першої категорії належать матеріали аналітичного, звітного та статистичного характеру польських органів безпеки та загальної адміністрації. Переважна більшість із них походить із фондів Державного архіву Волинської області (ДАВО; ф.  – “Волинська воєводська команда державної поліції” та ф.  – “Волинське воєводське управління”), Державного архіву Львівської області (ДАЛО; ф.  – “Львівська воєводська команда державної поліції”), Державного архіву Рівненської області (ДАРО; ф.  – “Прокуратура Рівненського окружного суду”, ф.  – “Здолбунівське повітове староство”) та Архіву нових актів у Варшаві (Archiwum Akt Nowych w Warszawie, AAN; ф. UWW – “Волинське воєводське управління”). Матеріали даної категорії є найважливішими, бо в них узагальнена і систематизована інформація, яку мали польські адміністративні і правоохоронні органи про підпілля УВО та ОУН на Волині, а також інформація про перебіг та підсумки репресивних акцій проти нього.

До другої категорії належать вилучені польськими або радянськими органами документи УВО та ОУН, які походять із фондів ДАВО (ф. ), ДАЛО (ф. ), Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВУ; ф.  – “Крайовий провід ОУН на західноукраїнських землях”), Галузевого державного архіву Служби Безпеки України (ГДА СБУ; ф.  – “Колекція друкованих видань”), архіву Центру досліджень визвольного руху (ЦДВР).

До третьої категорії належать матеріали кримінальних справ та судових процесів. Вони походять переважно із фондів ДАВО (ф.  – “Луцький окружний суд”, ф.  – “Прокуратура Луцького окружного суду”), ДАРО (ф.  – “Рівненський окружний суд”), Центрального державного історичного архіву України у м. Львові (ЦДІА України у Львові; ф.  – “Прокуратура Львівського апеляційного суду”, ф.  – “Степан Шухевич – адвокат”).

Четверту категорію складають матеріали польських органів безпеки, які стосуються діяльності їхньої агентурної мережі, які зосереджені у фондах ДАВО (ф. ) та ДАРО (ф. ).

До п’ятої категорії належать облікові картки й списки виявлених польськими органами безпеки членів та симпатиків ОУН, які виявлені переважно у фондах ДАВО (ф. ) та AAN (ф. KGPP – “Головна команда державної поліції”).

Важливим джерелом для дослідження політики польської влади в українському питанні є документи шостої категорії – нормативно-інструктивні матеріали та офіційне листування Міністерства Внутрішніх Справ, міністерства юстиції та інших органів польської влади, які походять переважно із фондів ДАВО (фф. , 46).

Для написання даної дисертації залучалися також матеріали з домашньої колекції історика В. Мороза (3 одиниці зберігання). Усі вони носять характер некрологів на видатних діячів ОУН.

У дисертації використані матеріали преси міжвоєнного періоду, зокрема, із підпільного видання УВО “Сурма”, газет “Діло”, “Нове Село”, “Голос”, “Ilustrowany Kurjer Codzenny.

З певних питань, які досліджуються в даній дисертації, найважливішим, а часто і єдиним джерелом є спогади. З неопублікованих спогадів використо-вуються спогади Г. Коханської-“Орисі”, із яких можна дізнатися про “ліквідацію” ОУН на теренах Володимирщини та Горохівщини. Група опублікованих спогадів набагато чисельніша (33 одиниці) і включає в себе спогади видатних діячів ОУН В. Лобая, Б. Казанівського, Л. Ребета, О. Тюшки, С. Галамая, І. Токара, Ф.Бортника, С. Левицького, М. Куделі, Вол. Макара, адвоката С. Шухевича та капелана українських політв’язнів о. Й. Кладочного. Загалом, за об’ємом і цінністю спогади в структурі джерельної бази даної дисертації займають друге місце після архівних матеріалів.

Виявлення, систематизація й аналіз великої кількості джерел забезпечили достатню джерельну основу для написання дисертації.

У другому розділі – “Методи боротьби владних структур Польщі проти українського націоналізму на Волині (1927–1934)” – визначена суть та досліджуються методи втілення політики польської влади щодо УВО та ОУН на Волині, простежено її вплив на розвиток українського визвольного руху в зазначений період.

Першочерговою метою політики польської влади щодо Західної України була її цілковита інтеграція до складу Польської держави. Політика “зміцнення польськості на східних кресах” із певними модифікаціями стала підставою для діяльності польського державного апарату на теренах Волинського воєводства. Західна Україна була своєрідною “внутрішньою колонією” Польщі, а українське населення Волині піддавалося постійним утискам із боку польських властей у культурно-освітній, релігійній, соціальній та економічній сферах. Політика польської влади щодо українського населення як Західної України в цілому, так і Волині зокрема, стояла на трьох засадах – асиміляції (намагання підкорити собі українців у сфері духовній), колоніальній економічній експансії (прагнення зміцнювати економічну залежність Західної України від корінних польських земель) та репресіях (намагання зламати непокірних фізично та морально, зруйнувати їх добробут).

Колоніально-поліцейські методи управління Польської держави були сприйняті західноукраїнським суспільством як виклик і стимулювали розвиток українського визвольного руху. В міжвоєнний період серед українців Східної Галичини та південно-західної Волині широкої популярності набула ідеологія українського націоналізму, яка на перше місце ставила завдання побудови власної держави, як гаранта національних прав українців. Ця ідеологія лягла в основу політичної платформи УВО та ОУН, які очолили українську визвольну боротьбу. Боротьба на кількох фронтах вимагала граничного напруження сил нації, тому на перше місце висувається мобілізаційна функція українського націоналізму. Ключовим принципом діяльності УВО та ОУН став принцип опори на власні сили. Реалізація цього принципу вимагала виховання ідейних та активних кадрів, а також розбудови потужного організаційного апарату.

Організаційна мережа УВО на Волині почала створюватися на початку 1920-х рр. Процес її творення особливо активізувався у 1926–1929 рр., а підґрунтям для організаційної акції УВО стала пластова й студентська молодь Волині. В 1929–1931 рр. волинська мережа УВО поступово перетворювалася в мережу ОУН. Вона активно розбудовувала свою організаційну мережу на Волині, створивши спочатку Волинську (Луцьку), а згодом і Рівненську (Дубненсько-Рівненську) округи, особовий склад яких на середину 1930-х рр. становив близько 1000 членів.

Організаційне зміцнення та активізація українського націоналістичного руху на Волині викликали потужну протидію з боку польських властей. Її форми були різними: цензура, добір учителів загальноосвітніх шкіл із метою послаблення впливу української інтелігенції на маси, культивування угодовських настроїв серед українців, схиляння польського суспільства до виявлення ініціативи у розв’язанні конкретних проблем співжиття, ліквідація невигідних Польщі українських господарських, суспільних та релігійних установ. Одним із ключових елементів політики польської влади щодо УВО та ОУН стали репресії проти їхніх членів.

Детально проаналізовано технологію проведення репресивних акцій та її практичне втілення у боротьбі з підпіллям УВО та ОУН на Волині. Репресивні акції здійснювалися переважно за наступною схемою: інформаційна підготовка – арешт – слідство – судовий процес. Перші арешти членів УВО зареєстровано в 1930 р. Поряд з арештами та судовими процесами проти дрібних груп та поодиноких членів УВО та ОУН в 1930–1934 рр. практикувалися і “ліквідації” – арешти підозрілих у приналежності до УВО та ОУН на певній території. Найбільшою акцією такого роду була “ліквідація“ УВО в Рівненському повіті (1930 р.), яка обійняла 94 особи й увінчалася кількома судовими процесами у 1932–1934 рр., в результаті яких 45 осіб були засуджені на терміни від 0,5 до 8 років ув’язнення. Менші за масштабами “ліквідації” проводилися у Кременці, Ковелі та Лаврові Луцького повіту. Встановлено, що на протязі 1930–1934 рр. засуджено близько 120 членів і симпатиків УВО та ОУН із Волині, із них 8 відсотків – на терміни ув’язнення від 5 років і вище. Проти фізичних осіб та установ і організацій, які сприяли українському визвольному рухові, застосовувалися також репресії адміністративного характеру.

Аналіз політики польської влади щодо УВО та ОУН на Волині в 1927–1934 рр. показує, що вона була малоефективна. Значна соціальна база українського націоналізму та відсутність системи масового терору були чинниками, які значно полегшували діяльність підпілля УВО та ОУН і сприяли його активізації. Це розуміло і керівництво Польщі, тому спостерігається чітка тенденція до посилення асиміляційної складової політики щодо українського населення та репресій проти членів УВО та ОУН.

У третьому розділі – “Репресії польських властей проти ОУН (1935–1939)” – досліджено діяльність польської влади в рамках її боротьби з підпіллям ОУН, насамперед її репресивну складову.

Після смерті маршала Ю. Пілсудського, в 1935 р. владу в Польщі захопила шовіністично налаштована військова кліка, яка взяла курс на силове розв’язання “українського питання”. В лютому 1939 р. декретом міністра внутрішніх справ була затверджена програма державної політики на Волині, в основу якої був покладений курс на безоглядну асиміляцію непольського населення. Одним із найбільш одіозних засобів досягнення цієї мети стала “ревіндикація” – кампанія насильницького перехрещування православних на католиків. Продовжувалася дискримінаційна політика в галузі шкільництва, заборонялися різні форми легального українського життя.

В таких умовах зростала популярність ідеології українського націоналізму. У другій половині 1930-х рр. ОУН зуміла остаточно закріпитися на теренах Волині. Процес розвитку організаційної мережі можна умовно поділити на два етапи: бурхливої організаційної розбудови та активного протистояння комуністам (1935–1937 рр.) і поширення впливів ОУН майже на всю Волинь та активної підготовки до майбутньої війни (1938–1939 рр.). В 1935 р. було створено Крайову Екзекутиву ОУН на Північно-західних українських землях (КЕ ОУН на ПЗУЗ), яка зайнялася посиленою розбудовою організа-ційної мережі, зокрема, посилила експансію на Полісся. До 1939 р. кількість округ на ПЗУЗ зросла з 2-х до 5-ти (зокрема, це Рівненська, Луцька, Володимирсько-Ковельська, Холмська, Поліська округи). Чисельність орга-нізаційної мережі на Волині станом на 1939 р. можна оцінити в межах 3000–4000 осіб. Вона поширилася на всі повіти Волинського воєводства, але найсильнішою була на півдні Волині та в Костопільському повіті. Слід зазначити, що ОУН була не масовою, а кадровою організацією і її сила полягала не так у чисельності, як у здобутих нею впливах у середовищі українського суспільства.

У другій половині 1930-х рр. репресії проти діячів українського націоналістичного руху, в першу чергу проти членів ОУН, набрали масового характеру. Це виявилося у проведенні в 1936–1939 рр. чотирьох великих за обсягами “ліквідацій” ОУН, які охоплювали значні території (повіт, кілька повітів, ціле Волинське воєводство). Ці акції проводилися за звичною технологією і завдавали досить відчутних ударів ОУН.

“Ліквідація” ОУН у Костопільському повіті (1936–1937) серйозно знекровила організаційну мережу у його південно-західній частині. Заареш-товано 87 осіб на чолі з повітовим провідником Г. Рибаком, із них 63 засуджено на сумарний термін 365 років ув’язнення. Питома вага термінів ув’язнення від
5 років і вище зросла до 70 відсотків. Однак, ця “ліквідація” не змогла зупинити організаційну розбудову місцевої мережі ОУН, яка до 1939 р. зуміла поширити свій вплив на північ Костопільського повіту.

Наступна “ліквідація” охопила терени Горохівського, Володимирського та Ковельського повітів і тяглася із серпня 1936 р. по серпень 1937 р. Загалом було затримано 47 осіб, зокрема І. Климіва й частину керівного активу новоствореної Володимирсько-Ковельської округи та Володимирського й Ковельського повітів ОУН. З них 34 особи засуджено на сумарний термін 131 рік в’язниці, а питома вага вироків від 5 років і вище становила майже 30 відсотків. Паралельно проводилася акція проти волинської мережі Українського Національного Козачого Руху, члени низових ланок якої мали тісні контакти з ОУН.

У серпні 1937 р. розпочалася “ліквідація” ОУН, яка охопила майже всю Волинь. В рамках цієї репресивної акції було заарештовано 120 осіб, зокрема, майже весь провідний актив на ПЗУЗ. Результатом вищезгаданої “ліквідації” стало засудження в травні 1939 р. 16 провідних членів ОУН із Волині та Галичини на терміни від 3 до 13 років. Проте всі намагання польських органів безпеки поставити хрест на поширенні ОУН на Волині, низові осередки якої майже зовсім не були зачеплені “ліквідацією”, виявилися невдалими. Пара-лельно серпневій “ліквідації” 1937 р. на Волині, в 1937–1938 рр. проводилися “ліквідації” на теренах Радехівщини та Сокальщини. Вони сприяли зменшенню темпів організаційної розбудови на теренах північно-західних повітів Волині, організаційно пов’язаних із Сокальською округою ОУН.

Апогеєм репресій польських властей проти членів ОУН на Волині стала “велика ліквідація” (листопад 1938 р. – серпень 1939 р.). В ході цієї акції затримано 754 члени та симпатики ОУН і щонайменше 220 із них були засуджені до різних термінів ув’язнення. Найбільше постраждала мережа ОУН у Луцькому, Горохівському, Здолбунівському та Дубнівському повітах, на які припало 76 відсотків заарештованих. Однак навіть “велика ліквідація” не змогла знищити підпілля ОУН на Волині. Головною причиною цього було те, що ОУН уже мала потужну соціальну базу в цьому регіоні.

Також органи безпеки провели значну кількість дрібних репресивних акцій, в ході яких реалізовувалася наявна оперативна інформація про окремих членів та симпатиків ОУН. В 1935 – першій половині 1936 р. вони були основною формою репресивних заходів проти підпілля ОУН.

Яскравим свідченням посилення репресивної складової у внутрішній політиці польської влади стала ліквідація інституту присяжних суддів законом від 9 квітня 1938 р.

Окрім кримінального переслідування, польські власті практикували й інші форми репресій. Фізичних осіб торкалося переважно поміщення в концтабір Береза Картузька, виселення з прикордонної смуги, звільнення з роботи, штрафи. До репресивних заходів, які торкалися українських установ та організацій можна віднести цензуру, заборону легальних товариств і закриття шкіл.

Загалом над членами й керівниками українських політичних партій Західної України з 1921 по 1939 рр. відбулося 914 великих політичних процесів. Дві третини вироків у політичних справах припадали на тих, хто був членом УВО та ОУН. Значну частку з них становили члени та симпатики УВО та ОУН із Волині, близько 550 із яких на протязі 1930–1939 рр. були засудженні до тюремного ув’язнення.

Аналіз діяльності репресивного апарату Польщі в 1935–1939 рр. показує, що в цілому вона була малоефективною. Організаційна мережа ОУН на Волині не була знищена, а її впливи зростали. Тому польська влада зробила ставку на політику державної та національної асиміляції українців Волині як головний інструмент підриву соціальної бази ОУН. У 1938–1939 рр. асиміляційні зусилля польської влади досягли свого апогею, але невдовзі були перекреслені Другою світовою війною.

У четвертому розділі – “Становище українських політв’язнів у польських тюрмах і концтаборах” – розглянуто політику польської влади стосовно українських політв’язнів-націоналістів, проаналізовано зміни в тюремному режимі, досліджено проблему використання концентраційного табору в Березі Картузькій, як одного з інструментів у боротьбі з підпіллям ОУН на Волині.

Дисертант звертає увагу на те, що на протязі 1930-х рр. становище політв’язнів у Польщі значно погіршилося. Головними ознаками цього стало позбавлення їх переваг, які вони раніше мали порівняно з кримінальними злочинцями, переслідування з боку тюремної адміністрації, випадки вбивств політв’язнів тюремною сторожею, обмеження сфери вживання рідної мови, переповненість в’язниць і пов’язане з нею погіршення санітарних умов, низький рівень медичного обслуговування.

Слід зазначити, що окремі елементи тюремного режиму не зазнали змін у гіршу сторону. Насамперед це стосувалося харчування та задоволення релігійних потреб в’язнів. Умови утримання в’язнів залежали від тюремної адміністрації і могли мати локальні відмінності в кращу чи гіршу сторону.

Українці-політв’язні не були покинуті напризволяще українською громадськістю. Вони отримували допомогу, переважно книжками, харчами та грішми. Активно проводилися збірки на користь політв’язнів, зокрема і на Волині.

У червні 1934 р. був створений концентраційний табір Береза Картузька, куди відразу ж потрапила ціла низка членів та симпатиків ОУН з Волині. В 1934–1936 рр. там опинилися щонайменше 32 політв’язні-націоналісти з Волині, зокрема, члени провідного активу О. Бусел, Р. Волошин-Березюк, В. Маркевич, К. Церкевич-Яковлів, С. Новак, П. Вітрик, А. Кисіль. Після перерви в 1937–1938 рр. у 1939 р. Береза Картузька знову почала наповню-ватися членами ОУН. В цей концтабір відправляли без суду й слідства на підставі подань адміністративних органів. Офіційний термін перебування в цьому таборі становив три місяці, але адміністрація Берези Картузької мала право продовжувати його на власний розсуд.

Режим у Березі Картузькій був дуже суворим. Визначальними його характеристиками були переповненість камер, погане харчування і постійні знущання над в’язнями. Різке погіршення режиму спостерігається у вересні 1939 р., коли до Берези Картузької масово стали звозити “ненадійний український елемент”, зокрема і з Волині. Вищезазначені особливості режиму були спрямовані перш за все на придушення особистості в’язнів, знищення їхньої здатності до опору.

Однак, часто мучеництво політв’язнів примножувало політичний капітал та популярність українського визвольного руху, надаючи йому героїко-романтичного ореола. Пропагандисти УВО та ОУН уміло використовували цей момент для залучення до своїх лав української молоді й виховання її у дусі незламної відданості національній справі, спеціально творячи для цього своєрідний “культ героїв”. В кінцевому підсумку політика тюремних репресій зазнала краху і багато політв’язнів-українців по виході з ув’язнення знову активно включалися до боротьби проти польського окупаційного режиму.

У висновках підбито підсумки дослідження і визначено положення, що виносяться на захист:

1. Основним напрямом національної політики польських властей на Волині в 1921–1939 рр. стало забезпечення територіальної цілісності ІІ Речі-посполитої та посилення польської присутності на зазначеній території. Для цього передбачалося втілення в життя низки заходів, спрямованих на державну та національну асиміляцію непольського населення краю, насамперед українців.

2. Дискримінаційні асиміляційні заходи польської влади стосовно українців і фактичний статус західноукраїнських земель як економічно відсталої “внутрішньої колонії” Польщі сприяли загостренню польсько-українських відносин і викликали потужний сплеск українського визвольного руху. Його стрижневими силами стали УВО та ОУН, які поклали в основу своєї діяльності ідею безкомпромісної боротьби за створення самостійної та соборної Української держави.

3. Польські правлячі кола розглядали діяльність УВО та ОУН як чинник, що становив відчутну загрозу територіальній цілісності та безпеці ІІ Речі-посполитої, тому обрали курс на їхню ліквідацію. Політика польської влади в цьому питанні ґрунтувалася на системі заходів, які передбачали підрив соціальної бази українського визвольного руху шляхом асиміляції та плекання угодовських настроїв серед українського суспільства, а також фізичне знищення або залякування опонентів шляхом репресій.

4. Політика польської влади щодо УВО та ОУН, як і політика щодо українського населення в Польщі в цілому, виявилася неефективною й безперспективною. Соціальна база українського визвольного руху не була ліквідована, а репресії, фактично позбавлені такого компонента як масовий терор, не досягали своєї мети. Навпаки, агресивна дискримінація українців Волині у різних сферах суспільного життя сприяла поглибленню польсько-українських протиріч, стимулюючи таким чином подальший розвиток українського визвольного руху.

5. У цілому впродовж міжвоєнного періоду владні кола Польщі виявили свою неготовність і неспроможність конструктивно підійти до розв’язання проблеми польсько-українських стосунків. Боротьбу за Волинь у стратегічному й тактичному плані виграв представлений УВО та ОУН український визвольний рух, який став важливим захисним чинником українського суспільства на одному з переломних етапів його існування.

Окрім того, результати даного дослідження дозволяють твердити, що репресії польських властей проти УВО та ОУН на Волині в різні періоди їхнього існування охоплювали орієнтовно 7–12 відсотків членства цих організацій.

Результати дисертації відображені в таких публікаціях автора:

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

АНОТАЦІЯ

Дарованець О. Я. Політика польської влади щодо Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів на Волині (1927–1939). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2007.

На основі аналізу архівних матеріалів, опублікованих джерел, вітчизняної та зарубіжної наукової літератури у дисертації здійснено комплексне дослідження політики польської влади щодо УВО та ОУН на Волині. Політика